Зміст
Вступ. 2
1. Поняття та ознаки іміджу. 3
2. Особливості ефективного управління іміджем корпорацій. 7
3. ПР-реклама іміджу організацій корпоративного типу. 9
Висновки. 15
Список використаних джерел. 16
Вступ
Перш ніж перейти до аналізу практичних питань формування іміджу (образу) організації, звернемо увагу на деякі питання загальнотеоретичного плану. Згадуваний нами Е. Бернайз наголошував, що ще на початку 20-х років XX століття на нього велике враження справили такі праці, як «Громадська думка» У. Ліппмана, «Стадні інстинкти» У. Троттера, «Поведінка натовпу» Е. Мартіна, «Психологія натовпу» Г. Лебона. Із них він як фахівець із питань паблік рілейшнз узяв для себе багато корисного і раціонального. І стосувалося це, насамперед, природи соціального стереотипу та його впливу на масову свідомість.
Поняття соціального стереотипу вперше було введено в науковий обіг американським дослідником засобів масової інформації У. Ліппманом для позначення поширених у громадській думці упереджених уявлень про членів різноманітних національно-етнічних, соціально-політичних і професійних груп. Стереотипізовані форми думок і суджень із приводу соціально-політичних питань трактувалися ним як своєрідні «вижимки» пануючих зведень загальноприйнятих морально-етичних правил, домінуючих соціальних уявлень і потоку в багатьох випадках тенденційної, суто політичної пропаганди й агітації.
1. Поняття та ознаки іміджу
Відповідно до положень У. Ліппмана соціальні стереотипи - це основний розумовий матеріал, на якому будується суспільна свідомість. У. Ліппман зводив мислення до простих реакцій на зовнішні стимули, роль яких саме й виконують стереотипи: стійкі, емоційно забарвлені, спрощені моделі об'єктивної реальності, що викликають у людини почуття симпатії або антипатії до явища, яке асоціюється з тим чи іншим набутим нею досвідом. Стереотипізація процесу мислення у психологічному плані пов'язана з установкою, що формується в процесі попередньої практики людей, їх діяльності і залежить від накопиченого ними досвіду. Під установкою, що становить психологічне підґрунтя стереотипу, мається на увазі готовність сприймати явище або предмет певним чином, у певному світлі залежно від попереднього досвіду сприйняття [8, с. 141].
Одним словом, стереотипи мають об'єктивну природу і є невід'ємною властивістю психіки людини узагальнювати. Справді, якби людина не володіла даром стереотипізування, узагальнення, спрощення, схематизації оточуючої дійсності, вона не змогла б швидко орієнтуватися в безперервно зростаючому потоці інформації, яка постійно ускладнюється та дедалі більше диференціюється. Цю можливість забезпечує здатність головного мозку людини виробляти узагальнені уявлення про явища і факти, що формуються на основі попередніх знань людини, а також нової інформації, що до неї надходить.
Щоб бути зрозумілими та доступними для всіх (для переважної більшості або спеціально виділеної частини громадськості), стереотипи (а ними можуть бути певні оцінки, судження, що набувають форми понять) не повинні бути надто багатогранними та різноманітними. Вони мають абстрагуватися від деталей, доступних лише фахівцям, і передавати сутність події, явища одним словом, реченням, малюнком, зрозумілим усім або більшості.
Стереотип, як і будь-яке психічне утворення, поєднує в собі дві взаємодіючі засади - знання та ставлення, кожне з яких може бути домінантою. Для соціального стереотипу переважного значення набуває ставлення, тобто емоційно забарвлене оціночне утворення, яке одночасно все ж пов'язане з волею та мисленням людини, що й прокладає місток до єдності ставлення і знання як раціонального елемента стереотипу.
Ступінь істинності оцінок або суджень, які робить індивід на підставі стереотипів (образів), прямо пропорційний глибині його пізнань у тій галузі життя, де вони формуються. Тут надто важливо, який зміст приховується за стереотипом, як глибоко він схоплює істотні взаємозв'язки явищ, типові риси, притаманні подіям або цим явищам. Якщо зв'язки, на яких акцентується увага, або риси, що підкреслюються, не істотні та поверхові, то створюваний стереотип (образ) далекий від життя. Це - стереотип викривлений, псевдостереотип (псевдообраз). Нині в Україні таким стереотипом можна, наприклад, вважати поширюване поверхове кліше типу «ринок - це процвітання». Такі стереотипи не дуже важко фабрикувати, оскільки вони охоплюють лише найбільш виразне й привабливе - те, що справляє зовнішній ефект і сильно «б'є» по емоціях, викликаючи в людей бурхливу реакцію. Але при цьому набагато менше уваги звертають на те, яким складним явищем є ринок і як важко зробити його цивілізованим [4, с. 117].
І навпаки, якщо зв'язки та риси реальних явищ, охоплених стереотипом, істотні та визначальні, у такому випадку стереотип наближається до істинного. Такий стереотип складається повільно і формується за участю апарату логічного мислення, на підставі реального досвіду. Якщо взяти той же «ринково-процвітаючий» стереотип, то в переважної більшості населення України він викликає емоції зовсім протилежного забарвлення. Справжній стереотип складається при обставинах конкретно-історичного змісту, є міцним фундаментом свідомого ставлення людини до життя, до різних явищ і процесів, надійним компасом її поведінки.
Отже, з одного боку, стереотипи мають важливе значення для оцінки людиною соціально-політичних явищ і процесів, але вони відіграють подвійну роль - як позитивну, так і негативну. З одного боку, стереотипи досить «економні» для свідомості й поведінки людей, оскільки сприяють істотному «скороченню» процесу пізнання і розуміння всього того, що відбувається у світі і навколо людини, а також швидкому (часто автоматичному) прийняттю необхідних рішень. Не сприяючи точності й аналітичності пізнання, вони прискорюють можливості поведінкової реакції на основі насамперед емоційного сприймання або несприймання інформації, її «попадання» або «непопадання» в жорсткі, проте певні рамки. Тому в повсякденному житті люди часто й поводяться шаблонне, відповідно до стереотипів, що склалися. За допомогою цих стереотипів люди швидко орієнтуються в життєвих обставинах, які не вимагають особливих розумових аналітичних зусиль і не потребують особливо відповідального індивідуального рішення [2, с. 211].
З іншого боку, спрощуючи процес соціального пізнання, стереотипи призводять до формування досить примітивної соціальної свідомості, для якої вагомими насамперед є всілякі упередження, що часто зводить поведінку людини до набору простих, почасти неадекватних автоматичних емоційних реакцій. Такі стандарти автоматичної реакції (поведінки) відіграють негативну роль у ситуаціях, де потрібна повна й об'єктивна інформація, її аналітична оцінка, прийняття самостійних рішень, здійснення складного соціально-політичного вибору. Завдяки цьому в масовій свідомості нерідко і складаються стереотипи, які сприяють виникненню і закріпленню упереджень, несприйняття нового тощо.
Отже, стереотип, і на цьому наголошує У. Ліппман, ґрунтується на певних об'єктивних закономірностях функціонування людської психіки. Уся справа лише в тому, заради яких інтересів ці закономірності використовуються. Наголошуючи на ролі стереотипів у впливі на громадську думку, У. Ліппман, зокрема, зазначав, що читач не просто дізнається про новини, а про новини з елементом навіювання, що підказує, як вони мають бути сприйняті. Він чує повідомлення, але не такі об'єктивні, як факти, а стереотипізовані відповідно до певних способів поведінки, оскільки, перш ніж надійти до читача, кожний газетний матеріал піддається обробці, мета якої - відібрати те, що друкувати, визначити, в якому саме місці його розташувати, яку відвести площу для повідомлення і на чому акцентувати увагу.
Такого ґатунку думки виявилися корисними для Бернайза, який потім переклав їх на мову близьку до професії піармена. Головні засади, на яких будувалися міркування Бернайза, ґрунтувалися на фактах стрімкого ускладнення суспільного життя й зростання значення громадської думки. Посилення конкурентної боротьби, зазначав він, змушує корпорації формувати у масовій свідомості сприятливе ставлення до бізнесу, тому дедалі частіше з'являється необхідність апелювання до громадськості. Так виникає потреба професійних порад про те, як краще, за допомогою яких засобів подати організацію, ідею або товар [7, с. 109].
Дослідники вже давно твердять, що створення псевдоподій, постійна організація ПР-акцій трансформували саме життя, традиційний порядок речей. Для спонтанних подій потрібен був герой, а для організованих - знаменитість. «Герой, - пише Бурстін, - був відомий своїми справами, знаменитість - своїм іміджем або фірмовим знаком. Герой створював себе сам, знаменитість створюється засобами масової комунікації». Герой уособлював певний піднесений ідеал, знаменитість використовують, щоб виліпити далеко прозаїчніший імідж, який виконує виключно прагматичні функції, слугує повсякденним цілям: виборам президента, продажу автомобілів, корпорацій, цигарок, релігій і т. д. А якщо імідж «зносився» і вже не працює, його можна викинути, замінити іншим. «Тепер, - наголошує Бурстін, - мова іміджів панує скрізь. Вона повсюди замінила мову ідеалів».
2. Особливості ефективного управління іміджем
корпорацій
Формування, підтримання та розвиток іміджу потребує виваженої, ґрунтовної діяльності щодо створення, закріплення, посилення позитивної громадської думки про корпорацію (особистість, продукцію, послугу тощо).
Раціональне управління іміджем корпорацій має враховувати рівні іміджу (продукція — послуги, марка, країна, споживачі) і чинники, що впливають на нього (поведінка, комунікація, символіка). При цьому дуже важливе позиціювання товару (послуги), тобто врахування психологічної особливості, яка полягає у намаганні людини усвідомити для себе цінність товару чи послуги. Якщо товар стає для споживача єдиним і необхідним символом, задля чого він готовий піти на певні витрати, то й корпорація (фірма) стає символом товару. Так відбувається об'єднання іміджу товару й іміджу фірми завдяки впровадженню фірмового знака, марки. Купуючи товари з фірмовою маркою, споживач отримує певну суб'єктивну гарантію від неякісних послуг, продукції. Психологічним механізмом іміджу країни є соціокультурний, етнопсихологічний стереотип, який становить основу уявлень не лише про окремих людей, а й про фірми цих країн, їх продукцію і послуги. Для процвітання корпорації потрібне постійне розширення ринків збуту продукції (послуг), збільшення кількості клієнтів. З цією метою використовують такі психологічні механізми впливу, як навіювання, наслідування, зараження та переконання [6, с. 209].
Паблік рілейшнз як засіб управління іміджем. Скоординовані дії щодо впливу на громадську думку спрямовані на формування або зміну на свою користь уявлень (поведінки) людей. Ці дії називають діяльністю у зв'язках із громадськістю (Public Relations). У добре розвинутих корпораціях управління іміджем здійснюють центри, відділи зв'язків з громадськістю, від діяльності яких залежить інтерпретація широким загалом (споживачами, партнерами, урядовими колами, громадськими корпораціями тощо) призначення (філософії) корпорації — цілей, соціальних зобов'язань, моральних цінностей, громадянської відповідальності, принципів ставлення до своїх службовців, певних груп населення, соціальних інституцій, навколишнього середовища тощо.
Паблік рілейшнз є невід'ємною складовою ефективного управління будь-якою організованою формою діяльності. Його мета полягає у встановленні двостороннього спілкування для з'ясування загальних уявлень, спільних інтересів, досягнення взаєморозуміння, яке базується на правді, знанні та цілковитій поінформованості. До завдань цього засобу управління іміджем належать:
підтримка доброзичливого ставлення громадськості до діяльності корпорації з метою забезпечення її нормального функціонування та розширення сфери впливу;
поліпшення взаєморозуміння корпорації з усіма суб'єктами взаємодії;
створення «громадського обличчя» корпорації, збереження її репутації;
розширення сфери впливу корпорації засобами пропаганди, реклами тощо;
виявлення та нейтралізація чуток або інших джерел непорозуміння;
формування «корпоративної» згуртованості, створення та підтримання у співробітників корпорації почуття відповідальності та зацікавленості у справах адміністрації.
Вплив іміджу корпорації на споживачів послуг чи товарів може відбуватися за різними моделями і формулами. Однією з них є схема поетапного управління поведінкою споживачів за допомогою демонстрації іміджу: привернення уваги — пробудження інтересу — створення потреби — формування бажання — спровокована активна дія. На етапі привернення уваги задіюється ефект, суть якого полягає в тому, що людина сильніше реагує на новизну, контрастність, інтенсивність. Передумовою формування враження є те, який людина має вигляд і як «звучить». Саме тому керівники повинні оволодіти мистецтвом усміхатися, вміло керувати голосом, жестами, мімікою, обирати пози. Допомогти їм у цьому можуть спеціалісти психологічної служби, іміджмейкери. Роль керівника у формуванні свого іміджу має зводитися до повної відкритості, готовності сприймати рекомендації як програму своїх дій. Часто це потребує подолання психічної скованості, чому сприяють тренінги на релаксацію (розслаблення), набуття комунікативних навичок, освоєння технології «особистого ортобіозу», «візуального іміджу» тощо. Загалом імідж керівника є результатом умілої його орієнтації в конкретній ситуації, яка потребує правильного вибору
модель поведінки має відповідати закону і не суперечити правопорядку в суспільстві;
моральна бездоганність, дотримання загальновизнаних норм моралі;
утвердження особистісної мети як критерію вибору моделі поведінки (чим значущіша мета особистості, тим більшу спонукальну силу вона має);
критичне оцінювання власного вибору моделі поведінки;
урахування особливостей статі в особистій поведінці (найраціональнішим є вияв якостей, яких очікують від жінок або чоловіків).
Успіх діяльності, престиж корпорації залежить не тільки від того, що та як вона виробляє, а й від її іміджу, тобто уявлення людей про неї. Тому психологія управління іміджем корпорації, її співробітників та ефективна реклама є невід'ємною частиною діяльності керівника.
3. ПР-реклама іміджу
організацій корпоративного типу
Традиційно корпорації використовували комерційну рекламу для того, щоб прискорити реалізацію своїх товарів. Але, розпочинаючи з 1936 року, американська корпорація «Уорнер і Суізі» першою розгорнула рекламну кампанію, мета якої - підкреслити могутність Америки як країни та наголосити на значенні американського підприємництва для майбутнього держави. Такого змісту зусилля ця корпорація продовжувала й після Другої світової війни, тим самим започаткувавши основи унікального типу реклами - реклами іміджу, а не продукції. Згодом даний напрямок реклами отримав різні назви - інституціональна реклама, реклама іміджу, реклама служіння державі, але найчастіше його називають паблік рілейшнз реклама (ПР-рекламою іміджу).
У міру того, як у 1970-х роках загострилася критика американського бізнесу, фахівці реклами стали задумуватися над створенням ще надійніших іміджів для своїх фірм. Увагу почали зосереджувати на їх соціальній відповідальності, дотриманні принципу рівності при наймі на роботу, допомозі національним меншинам тощо, що дістало назву реклама іміджу.
У 1980-х роках логічним продовженням реклами іміджу стала реклама проблем, яка обстоювала позиції, що відповідали точці зору спонсорів даного типу реклами. Часто це траплялося в тих випадках, коли виникали які-небудь протиріччя. Реклама проблем отримала дальше поширення й у 1990-х роках, особливо коли почали зростати ціни на пальне. Нафтопереробні компанії, зокрема «Мобіл ойл», кожний четвер друкували свою «проблемну рекламу» в провідних газетах США, наочно демонструючи, внаслідок яких економічних чинників зростають ціни на нафтопродукти і яких зусиль докладають окремі компанії, щоб запобігти цьому [5, с. 132].
Традиційна паблік рілейшнз (або нетоварна) реклама на відміну від позиціювання іміджу або проблеми продовжує широко використовуватися й сьогодні. Така реклама іміджу поширюється корпораціями здебільшого у випадках:
1. Злиття або роз'єднання. Якщо одна компанія зливається з іншою або коли велика корпорація розділяється на декілька самостійних фірм, необхідно повідомити громадськості про новий бізнес і його новоутворену структуру. Саме ПР-реклама дає можливість швидко й ефективно поширити новий імідж.
2. Кадрових змін. Найголовнішим капіталом корпорації, як правило, є її керівники та службовці. Пабліситі штатних працівників за допомогою реклами не лише справляє враження на громадськість тим, що організація цінує свої кадри та пишається ними, а й сприяє згуртуванню працівників самої корпорації навколо такого іміджу.
3. Повідомленні про ресурси корпорації. Інвестиції корпорації в наукові дослідження та нові технологічні розробки засвідчують, що вона має серйозні наміри, дбає про своє майбутнє, а це вже цінність, яку треба рекламувати. Повідомлення про обсяги послуг, які надає організація, теж можуть додати багато цінного до її соціального іміджу.
4. Інформуванні про виробничі потужності й послуги. Здатність корпорації забезпечити вчасне постачання якісної продукції - це те, що дуже високо цінується клієнтами. Саме цю здатність організація повинна рекламувати. Так само клієнти мають знати про її можливості надавати високоякісні й потрібні послуги. Надійність корпорації - це риса, яка зміцнює її імідж [1, с. 179].
5. Інформуванні про історію зростання. Зростаюча корпорація, яка постійно розвивається і зміцнюється, уміє користуватися своїми можливостями, є такою організацією, з якою люди бажають мати справу. Це також саме та організація, на яку люди бажатимуть працювати. Таким чином, подача історії розвитку заслуговує на увагу при розповсюдженні нетоварної реклами, тобто ПР-реклами іміджу.
6. Наголошенні на фінансовій міцності й стабільності. Картина фінансової міцності й стабільності - це те, що люблять демонструвати компанії та корпорації. Реклама іміджу, що наголошує на міцному фінансовому становищі, завойовує довіру та залучає клієнтів та інвесторів до корпорації.
7. Повідомленні про клієнтів компанії. Клієнти також можуть бути інструментом реклами іміджу. Широко відомі персони, які користуються продукцією корпорації, - вагомий аргумент для розширення кола нових клієнтів. Така стратегія буває особливо важливою складовою при рекламі більш дорогої продукції, наприклад розкішних автомобілів або спортивного спорядження.
8. Зміні назви корпорації. Інколи корпорації змінюють свою назву. Щоб нова назва «застряла» в пам'яті людей, її потрібно широко розрекламувати. Лише за умови постійного повторення люди дізнаються про нову назву компанії, її новий імідж.
9. Захисту фабричної марки. Відомі компанії, продукцією яких широко користуються люди, занепокоєні тим, щоб їх продукцію вживали за призначенням і відповідно до рекомендацій. Такі компанії час від часу за допомогою реклами нагадують людям про це. Турбота про людей - ось ще одна позитивна риса іміджу [4, с. 118].
10. Надзвичайних ситуаціях. Корпорації інколи потрапляють у надзвичайні обставини, наприклад виникають страйки, трапляються аварії на виробництві або перерви у наданні послуг. Найкращим способом пояснити позицію корпорації (без побоювання, що щось буде перекручено або неправильно доведено до відома громадськості журналістом чи редактором) є купівля місця або часу в засобах інформації для розміщення своєї реклами. Такий підхід дозволяє дати вичерпну інформацію про причини виникнення проблеми та кроки щодо її подолання і тим самим зберегти свою репутацію.
При цьому ПР-реклама іміджу повинна відповідати деяким загальним вимогам:
Вона має бути зрозумілою. Адже одним із головних завдань ПР-реклами є сприяння взаєморозумінню. Якщо зміст рекламного повідомлення та його мотиви заплутані, люди просто його не зрозуміють, яким би добре задуманим і виконаним воно не було.
Вона має переконувати. Це основа ПР-реклами. Недосить поінформувати, потрібно ще й переконати людей.
Вона має апелювати до переконань. Будь-яка реклама, особливо ПР-реклама, повинна зосереджуватися на тому, чого бажає публіка, а не концентруватися на тому, що потрібно корпорації. Саме в цьому й полягає делікатність ПР-реклами, про що часто забувають.
Вона має бути чесною. До будь-якого рекламодавця ставляться з підозрою. Будь-яка реклама є упередженою. Якщо організація бажає, щоб їй повірили, реклама має бути відвертою і щирою, без будь-яких спроб обдурити людей.
Вона має містити гумор. Корпорації, насамперед солідній, не варто напускати на себе надто багато серйозності, особливо коли йдеться про ПР-рекламу. Гумор роззброює скептично налаштовану публіку; викликавши легку посмішку, легше схилити громадськість до певної точки зору [3, с. 174].
Такий підхід до ПР-реклами долає традиційний тип товарної (комерційної) реклами, робить імідж корпорації соціальне орієнтованим. Крім того, в умовах інфляційних процесів, обмеження купівельної спроможності населення, посилення контрольних функцій держави, а також з урахуванням того, що масовий споживач стає дедалі більше «примхливим», занепокоєним проблемами екології, стилю життя тощо, тип ПР-реклами дедалі більше являє собою інтегрований підхід до питань комунікації з громадськістю, який поєднує в собі все те соціальне корисне, що містять в собі маркетинг, пабліситі та паблік рілейшнз. Корпорації, які добре розуміються в особливостях сучасної цивілізації, дедалі більше починають розуміти переваги орієнтації на довготривалі соціальні взаємозв'язки з громадськістю порівняно з традиційним збутом своїх товарів і послуг діловим клієнтам.
Пошук нових підходів не лише до ПР-реклами іміджу, а й до завдань системи паблік рілейшнз у цілому дозволяє подолати деякі основні негативні риси, які можна приписати цій системі. Справді, нерідкі випадки, коли, по-перше, ПР-програми підтримують розвиток вузькоегоїстичних (особливих) інтересів і надають їм перевагу за рахунок загальнодержавних; по-друге, ПР-зусилля захаращують канали комунікації сміттям псевдоподій та інших повідомлень, які швидше заводять людей в оману, ніж виясняють ситуацію; по-третє, ПР-акції наповнюють традиційні канали людського спілкування цинізмом і підозрами.
Часто окремі зусилля у сфері паблік рілейшнз замість того, щоб сприяти вирішенню складних соціальних проблем, затіняють і викривляють їх. Американський соціолог Роберт Хейлбронер, визначаючи паблік рілейшнз як соціальну силу, разом із тим звинувачує цю сферу в тому, що вона руйнує загальні комунікації між людьми, від чого ми всі страждаємо. Він, зокрема, зазначає: «Ніхто не може заперечувати ту важливу функцію, яку виконують паблік рілейшнз як постачальник оригінальних ідей та інформації. Ніхто не буде заперечувати, що чимало піарменів, працюючи на корпорації, коледжі або обстоюючи громадські інтереси, чесно говорять про те, про що варто говорити широко. Але ніхто не може виправдати паблік рілейшнз за перенасичення каналів комунікації галасом. Ми читаємо новини і розуміємо, що в основі їх лежить прес-реліз. Ми говоримо про репутацію і знаємо, що за цим стоїть пабліситі. Але, що ще гірше, ми вже не довіряємо хорошій поведінці з добрими намірами, а зводимо все до рівня «хороших паблік рілейшнз» [6, с. 211].
Висновки
Як бачимо, фахівців сфери паблік рілейшнз звинувачують, і небезпідставно, у тому, що вони перевантажують канали комунікації галасом і забруднюють їх сфабрикованими матеріалами. Висловлюючи занепокоєння з цього приводу, вже згадуваний нами історик і соціолог Даніель Бурстін твердить, що псевдоподії швидше викривляють, аніж з'ясовують соціальні проблеми. У своїй книзі «Імідж» він пише: «Диспропорція між тим, що поінформованому громадянинові потрібно знати, і тим, що він може знати, стає дедалі більшою. Ця диспропорція збільшується одночасно зі зростанням спритності й можливостей влади приховувати інформацію. Відповідно зростає й потреба тих, хто збирає новини в їх селекції, створенні та плануванні. Як наслідок, уся наша система громадської інформації виробляє ще більше «пакетованих» новин, ще більше псевдоподій».
І хоча Бурстін в усьому цьому здебільшого звинувачує журналістів, проте він наголошує, що саме піармени організовують більшість псевдоподій, про які повідомляють засоби інформації. Однак події, що плануються в системі паблік рілейшнз із метою служіння взаємним інтересам організацій і громадськості, насправді цілком легітимні. Цього ніхто не буде заперечувати. Під вогонь критики здебільшого підпадають дуті події, які переслідують сумнівні цілі. Дорогоцінна площа в друкованих органах або час в ефірі, що надаються знаменитостям, висвітленню розкішних церемоній або конкурсів фотомоделей, почасти справді затіняють розмови про жалюгідне становище престарілих, борги держави перед працюючими людьми, інші наболілі проблеми суспільного життя. Лише паблік рілейшнз, що дійсно будуються на високих етичних принципах, сприяють приверненню уваги до суспільних проблем, а не їх викривленню чи приховуванню. Моральні кодекси професії паблік рілейшнз диктують високу соціальну відповідальність піарменів перед широкою громадськістю, інтересам якої вони насамперед покликані служити.
Список використаних джерел
1. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. — М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем", 1997. — 255с.
2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз / В.Г. Днепровский (пер.с англ.), И.А. Черничкина (пер.с англ.). — Ростов н/Д : Феникс, 1998. — 320с.
3. Бодуан Жан-Пьер. Управление имиджем компании. Паблик рилейшнз: предмет и мастерство / А.В. Полунин (пер.с фр.). — М. : Консалдинговая группа "ИМИДЖ-Контакт", 2001. — 233с.
4. Борисова Т. Ф., Валовая М. Д., Горохов В. М., Казанцев Н. М., Комаровский В. С. Связь с общественностью - "паблик рилейшнз" - государственной власти и управления: Учеб.-метод. пособие для вузов, курсов повышения квалификации, органов гос. власти и управления / В.С. Комаровский (ред.). — 2.изд. — Алматы : Гылым, 1997. — 176с.
5. Буари Ф. А. Паблик рилейшнз или стратегия доверия / Н.С. Добробабенко (пер.с фр.). — М. : Консалтинговая группа "Имидж-Контакт", 2001. — 178с.
6. Доти Д. И. Паблисити и паблик рилейшнз: Пер. с англ.. — 2.изд., стереот. — М. : Филин, 1999. — 288с.
7. Иванченко Г. В. Реальность Паблик рилейшнз. — М. : Смысл, 1999. — 153с.
8. Казанчук І. Д. Паблік рілейшнз в діяльності органів внутрішніх справ / МВС України; Національний ун-т внутрішніх справ / О.М. Бандурка (ред.). — Х. : Основа, 2003. — 198с.