Опис рослин Копитняк європейський Рожа лікарська алтея лікарська Фіалка запашна

Реферат з біології

на тему:

“Опис рослин:

Копитняк європейський

Рожа лікарська, алтея лікарська

Фіалка запашна”

Копитняк європейський (Asarumeuropaeum), копитень, підгорішник.

Родина хвилівникових — Аristolochiaceae.

З лікувальною метою використовують корінь, а іноді й листя цієї рослини.

Поширений майже по всій Україні. Росте в тінистих листяних, рідше у хвойних лісах, найчастіше під кущами ліщини.

Копитняк європейський — багаторічна рослина з повзучим кореневищем. Листки цілокраї, нирковидні й округлі, дуже схожі на кінське копито (звідси й така назва рослини), на дов­гих черешках. Рослина покрита коротенькими волосками з трьома низовими лускатими листками й звичайно з двома нирковидно-сер­цевидними довгочерешковими зимуючими темно-зеленими листка­ми. Квітки одиночні, на короткій пониклій ніжці, оцвітина ззовні бурувата, всередині — темно-червона, бура, з трьома яйце­видними, всередині загнутими, загостреними частками, тичи­нок дванадцять. Плід — коро­бочка. Цвіте рослина в квітні. Листя цієї рослини збира­ють під час цвітіння, а коріння з кореневищем — рано навесні. У рослини гіркий смак і гострий, неприємний (особли­во, якщо розтерти яку-небудь її частину), специфічний, досить сильний запах, трохи схожий на запах валеріани. Кореневи­ще отруйне, так що його треба досить суворо дозувати.

Як відомо з народного досвіду, копитняк регулює функціональну діяльність шлунка й менструації, а також е сечогінним, про­тизапальним, почасти сер­цевим, відхаркувальним, антиалкогольним і блювотним засобом.

У науковій медицині копитняк раніше застосовували як блювотний засіб, а тепер ним не користуються.

У народній медицині порошок з кореня копитняка жін­ки вживають для регулювання менструацій: 0,2—0,5 г
порошку (на кінчику складаного ножика) всипають у чарку молока і вживають раз на день натщесерце.

Відвар кореня копитняка на воді або на козячому мо­лоці часто вживають при мізерних менструаціях, для по­ліпшення травлення (при диспепсії), при гастритах і ен­теритах, хворобах печінки та жовтяниці.

Для боротьби з жовтяницею краще змішувати копит­няк з пісковим цмином порівну (взяти 1 столову ложку су­міші на склянку окропу, вживати по 1 столовій ложці З рази на день).

Відвар копитняка вживають і при серцевих хворобах, як заспокійливий засіб, а особливо корисно давати його ді­тям, коли їх судомить (відвар: 1
/2
чайної ложечки на склян­ку молока, вживати по 1
/2
чайної ложечки раз на день).

Корисно вживати копитняк і від глистів (у порошку, по 0,2—0,5 г) та від гарячки. Столова ложка відвару копитня­ка, змішана з склянкою горілки, може спричинити в люди­ни, яка хворіє на алкоголізм, огиду до спиртових напоїв.

Щоб приготувати препарат, який вживають як відхарку­вальний засіб при бронхіті, треба змішати копитняк з листям розхідника й травою нетреби звичайної.

Зовнішньо застосовують листя в свіжому вигляді й потовчене — від наривів, відвар листя — також як при­мочку при хворобах очей, настойкою цієї трави на оцті натирають місця, уражені коростою.

Рожа лікарська, алтея лікарська (Althaeaofficinalis), дика рожа, калачики аптечні, маковійник, дикий мак.

Родина мальвових — Malveceae.

З лікувальною метою використовують коріння рослини.

Трапляється в середній і південній смугах Європейської части­ни СНД, в тому числі майже всюди на Україні, а щена Кавказі й у Середній Азії. Росте на вологому й частіше пухкому ґрунті (поблизу боліт і річок), її часто вирощують у квітниках поблизу будинків або в палісадниках.

Це багаторічна рослина, з коротким верти­кальним кореневищем і простим, рідше розгалуженим, м'ясистим довгим коренем. Досягає 1,5—2 м
заввишки, має прямі повстисто-волохаті сірува

то-зелені стебла, що ростуть від кореня кущем. Листки чергові, з довгими черешками, нижні — яйцевидні, п'ятилопатеві, а верхні —дов­гасто-яйцевидні, трилопатеві, густоопушені. Квітки блідо-рожеві, великі, на коротких квітконіжках, по кілька в па­зухах верхніх листків і на вершечку стебла. Плоди дрібні, схожі на диск (калачик, як кажуть у народі). При дозріванні розпадаються на 15—18 частин.

Коріння збирають восени або рано навесні. Головний стрижне­вий, здерев'янілий корінь звичайно відкидають і залишають тільки нездерев'янілі пухкіші й молодші бокові корені та прикореневі нарости, так звані мочки, що виявляють особливо ефективну лікувальну дію при дизентерії. Корінь рожі лікарської не має смаку, з Нього виділяється багато слизу, коли його пожувати або потовкти й розвести водою.

Слиз, що е в корінні рожі лікарської,— дуже цінний обволікальний, протизапальний і відхаркувальний засіб. Слизові речовини рожі лікарської пом'якшують смак гострих і кислих речовин у ліках і зменшують подразнен­ня при запальних і виразкових процесах на слизових оболонках.

Ліки з самої рожі лікарської застосовують так: зовніш­ньо — для полоскання й промивання при запаленні й ви­разках слизових оболонок (у роті, носі, на статевих ор­ганах), при грипі й ангіні, всередину їх вживають при катаральних явищах у дихальних органах, у шлунково-кишковому тракті, в сечових шляхах, при жовтяниці й не­триманні сечі та при холері.

Фіалка запашна (Violaodorata), фіалка пахуча, кінські копитця, підлісок.

Родина фіалкових – Vialaceae.

З лікувальною метою використовують траву й корін­ня цієї рослини.

Поширена майже по всій території Радянського Союзу, в тому числі й на Україні. Росте в лісах, між чагарниками, її часто розво­дять і як декоративну рослину.

Фіалка запашна — багаторічна рослина з повзучим, дуже розгалуженим кореневищем. Листки в неї прикореневі, надовгих черешках, округло-оваль­ні, серцевидні, жовто-зеленого кольору. Квітки темно-фіолетові, дуже пахнуть, і саме запахом і кольором своїх квіток ця фіалка відрізняється від триколірної фі­алки (триколірних братків).

Цвіте ця рослина рано навес­ні. Збирають її навесні та влітку, з квітками, листям і корінням, сушать у тіні.

В запашній фіалці, особ­ливо в її корінні, багато са­поніну, відхаркувальної ре­човини й алкалоїду віоліну, який також діє на огранізм як відхаркувальний засіб, по­дібно до того, як діє іпекакуана в менших дозах. Тому вона допомагає при легене­вих захворюваннях, які су­проводжуються виділенням мокротиння, та при коклюші. Коклюш лікують так. Хвору дитину напувають від­варом фіалки, а жмаками цієї рослини, поки вони ще теплі (або й самою відвареною травою, також іще теплою), об­кладають дитині верхню частину грудей і оббинтовують їх так, щоб вийшло щось схоже на зігрівальний компрес (тривалість компресу — 1—1½
години). Це треба робити вранці і ввечері (на ніч). Відвар треба дитині давати через кожні 2 години, протягом усього дня, по столовій ложці. При такому лікуванні протягом 3 діб коклюш перестане мучити дитину (особистий досвід автора).

Хворій дитині у віці 7—10 років можна давати по 2—3 столові ложки відвару. Дуже корисно підсолоджувати відвар медом. Пити його треба теплим.

Таке саме лікування дає добрі наслідки й при подагрі. Відвар або настойку запашної фіалки вживають усередину при емфіземі легень, ревматизмі й при нетри­манні сечі.

Корисні ліки з запашної фіалки й при піску в сечово­му міхурі та в нирках, але вони будуть ще кращими, на­багато ефективнішими, якщо їх виготовляти не з самої тільки запашної фіалки, а з суміші цієї рослини з стручками квасолі, косами (волоссям) з кукурудзи, листям мучниці та з бруньками берези (всього порівну). Цієї суміші треба брати по 2 столові ложки на 2—4 склянки окропу й настоювати 20 хвилин, вживати по 2—3 столові ложки 3 рази на день.

Відваром із запашної фіалки добре полоскати горло при грипі, ангіні та інших запаленнях слизової оболон­ки верхніх дихальних шляхів.