Тема 1.
Управління інноваційним розвитком підприємств: основні поняття, принципи, методи та функції
1. Вплив інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства
У наш час результати інноваційної діяльності, ініційованої прискоренням темпів науково-технічного прогресу (НТП), істотно позначаються на усих аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку.
2. Поняття інновації, інноваційної діяльності, інноваційного процесу
З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно розглядати як один із основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.
Так, інноваційна діяльність
– це вид діяльності суб’єктів господарювання, спрямований на появу нових або удосконалених рішень, оформлених в інноваціях [22].
Специфіка інноваційної діяльності пов’язана з довгостроковим характером отримання результатів, підвищеним ризиком, непередбачуваністю результатів, потенційно високими прибутками [24].Крім того, інноваційна діяльність означає відмову від укорінених схем організації, вона не може покладатися ні на одну з форм стандартизації [23].
Інноваційний процес розглядається з різних позицій та з різним ступенем деталізації [21]. По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу. По-друге, як етапи життєвого циклу нововведення і інновації від виникнення ідеї до її розроблення та поширення. По-третє, як процес інвестування і фінансування розроблення та поширення нового виду продукту чи послуги.
Тобто інноваційний процес
означає процес створення, впровадження і поширення інновацій.
Основною сутністю інновації і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.
З позицій лінгвістики
інновація визначається як нововведення, новизна, новина (відчувається наявність результату); як зміна, оновлення, відновлення (відчувається наявність процесу).
Філософське
тлумачення
зводиться до акцентування уваги на нових знаннях і вирішенні протиріч.
Психологи
, перш за все, розглядають конфлікти, способи їх вирішення та синергетичні ефекти, яких досягають команди інноваторів.
У технічних науках
увага приділяється технологічній проблемі змін принципово нових технологій.
В економіці
фіксується не тільки процес впровадження, але й широкомасштабне рентабельне використання нововведення.
Існуючі визначення інновації як економічної категорії можна систематизувати таким чином [21]:
- як процес (Б. Твісс, Т. Брайан, В. Раппопорт, Б. Санто, С. Валдайцев та ін.);
- як систему (М.Лапін, Й. Шумпетер);
- як зміну (Ф. Валента, Ю. Яковець, Л. Водачек та ін.);
- як результат (А. Левінсон, С. Бешелєв, Ф. Гурвич, Р. Фатхутдінов, Е. Уткін та ін.).
Основні трактування сутності поняття “інновації” наведені в додатку А.
Аналіз існуючих визначень поняття “інновація” дозволяє зробити деякі висновки про необхідність відповідності їх встановленим вимогам
[2, 3]:
- спрямованість інновацій на досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту, що, в свою чергу, підвищує ефективність функціонування підприємства, яке їх впроваджує;
- охоплення всіх сфер діяльності підприємства (організаційно-технічної, економічної, виробничої, соціальної, технологічної, екологічної і т.д.);
- спрямованість на створення конкурентоспроможних товарів і послуг, які б задовольняли потреби споживачів.
Таким чином, по-перше, доцільніше було б не ототожнювати поняття нововведень та інновацій. Так, вкласти інвестиції в розроблення нововведення – це лише половина справи. Головне – впровадити нововведення, перетворити його на інновацію, тобто завершити інноваційну діяльність, отримати позитивний результат і продовжити дифузію інновацій. Для розроблення нововведення потрібно проводити маркетингові дослідження, НДДКР, організаційно-технологічну підготовку виробництва, виробництво й оформити результати [30].
Крім того, нововведення – це предмет інновації. Також нововведення і інновації мають різні життєві цикли. Так, нововведення охоплюють розроблення, проектування, виготовлення, використання, устаріння; інновації – це зародження, дифузія, рутинізація.
По-друге, неправомірно відносити до самої трактовки поняття “інновація” етапи її появи. Це більше стосується інноваційної діяльності, результатом якої можуть бути нововведення або інновації.
Таким чином, інновація
– це кінцевий результат нововведень, спрямований на досягнення відповідного ефекту та створення нових або удосконалених конкурентоспроможних товарів (послуг, технологій і т.д.), що задовольняють потреби споживачів, може охоплювати всі сфери діяльності підприємства і сприяє розвитку та підвищенню його ефективності [2].
3. Класифікація інновацій
Інновації класифікують за такими ознаками
[3] :
1) за сферами діяльності (характеру застосування):
технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;
2) за технологічними параметрами:
продуктові (нові продукти), процесні (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.);
3) залежно від глибини змін, що вносяться:
радикальні (піонерні), ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифікують (модернізації);
4) за ступенем новизни:
нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;
5) за адресатом інновацій:
для виробника, для споживача, для суспільства в цілому;
6) за механізмом здійснення:
одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні;
7) за відношенням до попереднього стану процесу:
ті, що заміняють; ті, що відміняють; ті, що відкривають; ретроінновації;
8) за обсягом:
точкові, системні, стратегічні;
9) за ступенем інтенсивності:
“бум”, рівномірні, слабкі, масові;
10) за рівнем управління:
народногосподарські, галузеві, територіальні, первинної ланки управління.
4. Етапи виникнення інновації
На основі вищевикладеного подано комплексну схему появи інновацій (рис. 1.1), яка характеризує процес створення радикальної або революційної інновації [22].
Рисунок 1.1 – Схема виникнення інновації [22]
5. Типи шляхів економічного розвитку
У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій
функціонування суб'єкта господарювання [32]:
1) стабілізаційні
– збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку і т.п.;
2) розвиваючі
– розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п.
Однак, як показує практика, перші можуть принести тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривале виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивацією бізнесу.
Загалом, розвиток суб'єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому може бути забезпечено різними шляхами. Розглянемо їх.
Екстенсивний,
який передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції. Відбувається в умовах ненасиченого ринку за відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання. Пов¢язаний зі зростаючими витратами ресурсів.
Таким чином, за умов екстенсивного типу економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, факторів виробництва і незмінного рівня технічної основи виробництва. До екстенсивних факторів економічного зростання відносять:
- зростання обсягів інвестицій при збереженні існуючого рівня технології;
- зростання кількості зайнятих робітників;
- зростання обсягів споживаної сировини, матеріалів, палива та інших елементів обігового капіталу [3].
Такий шлях економічного розвитку призводить до технічного застою, при якому кількісне зростання випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом і в результаті має затратний характер. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе внаслідок того, що наявні ринки вже заповнені товарами.
Інтенсивний науково-технічний,
який передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку - підвищення конкурентноспроможності. Перехід на даний шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.
Таким чином, за умов інтенсивного типу економічне зростання досягається шляхом якісного вдосконалення усієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва для збільшення масштабів випуску продукції. До інтенсивних факторів економічного зростання відносять:
- прискорення науково-технічного прогресу (запровадження нової техніки, технологій шляхом оновлення основних фондів і т.д.);
- підвищення кваліфікації робітників;
- поліпшення використання основних та обігових коштів;
- підвищення ефективності господарської діяльності за рахунок кращої її організації [3].
Інноваційний науково-технічний,
який передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.
Аналіз факторів економічного зростання інтенсивного типу розвитку підтверджує близькість з основними характеристиками інноваційного типу і простежити точну межу між ними дуже важко. Тому інноваційний тип розвитку економіки повинен базуватися на факторах інтенсивного зростання і бути його логічним продовженням (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 –
Співвідношення факторів економічного зростання для різних типів економічного розвитку [2]
| Фактори економічного зростання | Екстенсивний розвиток | Інтенсивний розвиток | Інноваційний розвиток |
| Зростання обсягів виробництва | +++ | +++ | ++ |
| Розвиток продуктивних сил | + | +++ | +++ |
| Зростання технічного рівня і якості продукції | ++ | +++ | |
| Зростання обігового капіталу | +++ | ++ | ++ |
| Зростання обсягів інвестицій | +++ | +++ | ++ |
| Прискорення науково-технічного прогресу | ++ | +++ | |
| Оновлення основних засобів виробництва | + | ++ | +++ |
| Економічне використання природних ресурсів | + | ++ | |
| Поліпшення фінансових показників | ++ | +++ | |
| Поліпшення показників зовнішньоекономічної діяльності | ++ | +++ | |
| Підвищення ефективності господарської діяльності | ++ | +++ | |
| Прогресивність структури господарювання | ++ | +++ | |
| Зростання частки споживання | ++ | +++ | |
| Ощадливість виробництва | ++ | +++ | |
| Поліпшення стану соціальної сфери | ++ | +++ | |
+++ - фактор економічного зростання відіграє вирішальну роль; ++ - фактор економічного зростання відіграє значну роль; + - фактор економічного зростання відіграє незначну роль. |
|||
Необхідність коригування традиційних поглядів на напрямки і шляхи інноваційного розвитку вітчизняних підприємств визначається так [14].
1 В умовах відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефективну у виробництві і технічно досконалу, але яка не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив.
2 Як показує досвід зарубіжних і вітчизняних виробників, спроби шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат виробництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, є безперспективними і ведуть до значних збитків чи банкрутства.
3 Прискорення темпів НТП приводить до швидкого оновлення асортименту продукції, все більшої індивідуалізації запитів споживачів, урізноманітнювання ринків за своєю структурою (персональні комп'ютери, периферійні пристрої і програмне забезпечення до них, електропобутові вироби, бритви, зубні щітки, пральні порошки і т. п. ).
4 Зниження цін з метою підвищення конкурентноспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різких відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути (наприклад, ситуація з експортом металу в США, коли товаровиробників України і Росії "підвели" під антидемпінгове законодавство).
5 Процеси ринкової трансформації економіки, що проходять в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, спостерігається різке зростання диференціації запитів, яке викликане розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, приводить до зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.
6 Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на виробництво продукції і витратами на її збут на користь останніх, і ця тенденція підсилюється.
7 Підприємницькі структури розвинутих в економічному від-ношенні країн усе більшою мірою переходять на інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їхньої реалізації, організації їхнього виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.
8 Зростаючий ступінь відкритості економіки України і зростання інтеграційних процесів у світовій економіці, а також викликане цим зростання конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися.
У цих умовах одним із основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності стає здатність запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просувати на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують). В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси (товари з підкріпленням за Ф.Котлером [19]), які містять: товар, передпродажний і післяпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробнику (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.
Інноваційний розвиток
– це процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і пов¢язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту [8].
Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з позицій конкретного суб'єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і т. п., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має ймовірний характер і не піддається однозначній оцінці.
6. Принципи інноваційного шляху розвитку
Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами
[15]:
1) адаптивності
- прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб'єкта господарювання, і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
2) динамічності
- динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
3) самоорганізації
- самостійне забезпечення підтримки умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
4) саморегуляції
- коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;
5) саморозвитку
- самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).
На цих принципах повинна функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб'єктів господарської діяльності.
7. Методи управління інноваційним розвитком на макрорівні
Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поставлених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку і т.п. ) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших суб'єктів господарювання можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя цілей слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення.
Управління інноваційним розвитком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два представляють макрорівень управління, а останній - мікрорівень.
Макрорівень управління містить елементи механізмів регулюювання: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політичного регулювання і т.п.
Розглянемо детальніше методи:
1 Методи планування.
Містить групу методів, які передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, визначених видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку у цілому. Так, наприклад, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприємствам можливості розвитку.
2 Методи економічного стимулювання
. За допомогою методів даної групи держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, дає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).
Як приклад можна відзначити, що екологічні платежі змушують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, внаслідок чого виникають потреби у відповідному контролюючому устаткуванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів, що відзначено в роботах. Таким чином, з'являються ринкові можливості розвитку (переважного інноваційного) для підприємств-виробників цього обладнання.
3 Правові методи
. Ці методи справляють регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування. Так, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.
4 Методи соціального регулювання
. Вони впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Прикладом може бути той факт, що саме активне втручання і вплив "зелених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області у безпосередній близькості від обласного центру.
5 Методи політичного регулювання
. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприємницькою діяльністю, права на власність, надання певного правового статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т.п.
Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід нехтуваати адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.
Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі.
8. Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні
Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності з пошуку варіантів розвитку ринкових можливостей, які спираються на беззупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій, з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.
Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні зводяться до таких [15].
1 Аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку
. Аналізується поточна кон'юнктура ринку і визначальні її фактори, складається прогноз розвитку кон'юнктури.
2 Аналіз внутрішнього середовища підприємства
. Виконують аналіз сильних і слабких сторін діяльності підприємства, аналізують підсумки минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства, тенденції його розвитку та інше.
3 Виділення і вибір напрямків, а в їхніх рамках варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей
на основі зіставлення можливостей і небезпек, що виходять із зовнішнього середовища, а також сили і слабкості підприємства, наприклад, методом SWOT-аналізу. Орієнтовний перелік можливих варіантів наведений у роботі [10].
4 Формування цільового ринку для реалізації проектів інноваційного розвитку
передбачає формування та вибір цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації відібраних варіантів інноваційного розвитку суб'єктів господарювання, розроблення підходів до формування цільового ринку на базі виділених ділянок.
5 Аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку
[13] всього процесу в цілому, коригування робіт етапів за результатами аналізу (за необхідності).
6 Виділення пріоритетних напрямків діяльності.
На основі аналізу відібраних варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей, з урахуванням даних сегментації формують систему цілей на поточний і довгостроковий періоди діяльності, визначають пріоритетні завдання, вирішення яких веде до досягнення поставлених цілей.
7 Формування організаційної структури управління інноваційним розвитком.
Відповідно до системи цілей і складу завдань, які потрібно вирішити, формують матричні організаційні структури (що складаються з фахівців різного профілю: маркетологів, економістів, фінансистів, конструкторів, збутових працівників і т.д.) для управління процесами інноваційного розвитку ринкових можливостей.
8 Планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами.
Розробляють перспективні і поточні плани, у тому числі планують бюджети проектів (планують обсяги необхідних інвестицій у новації) і визначають джерела їхнього фінансування, формують оптимальну структуру інвестицій.
9 Контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку.
Виконується збір і аналіз інформації, що характеризує процеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі, процеси всередині самого підприємства, хід виконання запланованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і виробничо-збутових заходів. Виявляються причини відхилень фактично реалізованої програми від наміченої (за термінами, обсягами, ефективністю тощо ).
10 Підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності.
За підсумками контролю готують рішення про коригування і зміну пріоритетів діяльності, аж до припинення робіт над неефективними варіантами розвитку, ухвалюють рішення про розроблення нових варіантів інноваційного розвитку.
9. Система управління інноваційним розвитком
Система управління інноваційним розвитком суб'єкта господарювання є відкритою системою. Її вхід - інформація про зовнішнє середовище господарювання (економічну, політичну, соці-альну, демографічну, екологічну й інші її складові), а також про потенційні можливості підприємства. Виходом є комплекс впливів на інші функціональні підсистеми підприємства, а також на цільовий ринок, об'єднані у 4Р: товар, ціна, система розподілу (збуту), система стимулювання.
Суб'єктом управління є керівнцтво підприємства (керівники його структурних підрозділів). Об'єктом управління - процес інноваційного розвитку, який реалізують працівники підрозділів підприємства.
Відповідно до наведеної схеми керівництво підприємства управляє процесами інноваційного розвитку (орієнтуючи на це діяльність відповідних своїх підрозділів) за допомогою системи економічних інструментів. За допомогою окремих інструментів зі складу системи (див. функцію 9) керівники одержують інформацію, яка характеризує результативність процесу розвитку. Необхідна для управління інформація про зовнішнє середовище і сам об'єкт управління надходить через систему інформаційного забезпечення.
Наявність зворотного зв'язку між системою інформаційного забезпечення і керівництвом підприємства відображає той факт, що управлінню неминуче властиві елементи адміністрування, тобто вольові установки керівника. Зворотний зв'язок з цілями управління показує, що формування й уточнення цілей виконується в процесі управління. Інноваційний розвиток конкретного підприємства має вплив на стан ринку в цілому. Зворотний зв'язок між зовнішнім середовищем і підприємством показує це.
Тема 2. Формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком
1. Принципи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком
В умовах ринку підприємства-виробники повинні орієнтувати свою діяльність на задоволення потреб і запитів споживачів, займатися питаннями пошуку і реалізації існуючих та перспективних ринкових можливостей, насамперед – можливостей інноваційного розвитку. А це передбачає зростання ступеня відкритості господарського механізму підприємства, а також ступеня взаємодії з проміжним і зовнішнім середовищем [25]. Відповідно організаційно-економічний механізм підприємства повинен функціонувати в тісній взаємодії з ринковими і регулювальними механізмами. Складність і багатогранність такої взаємодії дозволяє говорити про необхідність формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком підприємств (ОЕМУІР).
Концептуальна схема формування і функціонування ОЕМУІР наведена на рис. 1.2.
Рисунок 1.2 – Схема формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком
Як випливає зі схеми, формування ОЕМУІР передбачає наявність принципів, які повинні бути покладені в його основу, визначення його функцій і розроблення структури.
Для реалізації функцій ОЕМУІР у процесі його функціонування як відкритої, динамічної, адаптивної, системи, що саморегулюється, самоорганізується і саморозвивається (див. лекц. 1) необхідне розроблення критеріальної бази і відповідного інструментарію. У процесі функціонування ОЕМУІР відбувається розроблення стратегій інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності, при цьому можливо внесенення змін у критеріальну базу і систему інструментів.
Слід зазначити, що в загальному випадку під економічними меха-нізмами розуміють „системи взаємозв'язків економічних явищ, що виникають у певних умовах під впливом початкового імпульсу” [20], чи „систему організаційно-економічних форм” [1, 4].
ОЕМУІР повинен орієнтувати діяльність суб'єктів господарювання на цілеспрямований пошук і реалізацію ринкових можливостей інноваційного розвитку, які відкриваються перед ними, що забезпечує їх тривале виживання і розвиток у нестабільному ринковому середовищі відповідно до обраної місії. Тобто ОЕМУІР є одним із основних елементів системи адаптації суб'єктів господарювання до змінних умов зовнішнього середовища, забезпечуючи їх тривале виживання і стійкий розвиток.
Формування ОЕМУІР [9, 11] повинне базуватися на таких принципах
(рис. 1.3):
Принцип системності
. Під системою
[5] розуміється сукупність елементів, що перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності один із одним і які створюють певну цілісність, певну єдність. До основних системних принципів
[33] відносять:
1) цілісність
– принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості і відношення системи від його місця, функцій усередині цілого;
2) структурність
– можливість опису системи через визначення її структури;
3) взаємозалежність системи і зовнішнього середовища
– система формує і виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем;
4) ієрархічність
– кожен елемент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, а система являє собою один з компонентів системи більш високого рівня;
5) множинність описів кожної системи
– через принципову складність кожної з них адекватне їх пізнання вимагає побудови множини моделей, що описують визначені аспекти системи.
Рисунок 1.3 – Принципи формування ОЕМУІР суб'єктів господарювання
Як система особливого класу ОЕМУІР повинен розглядатися як складна, відкрита, адаптивна (здатна до самоорганізації, саморегулювання, саморозвитку), динамічна система ймовірнісного характеру. Він характеризується складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв'язками, динамічністю і стохастичністю поведінки в цілому й окремих його елементів, існуванням ієрархічних і функціональних підсистем, що розвиваються на підставі окремих цілей, (система прогнозування і планування розвитку, система мотивації, система організації, інформаційна система, кожна з яких, у свою чергу, складається з ряду підсистем).
Реалізація функцій ОЕМУІР відбувається на основі постійного обміну інформацією з зовнішнім середовищем (його економічною, соціальною, політичною, демографічною, екологічною та іншими складовими). Умови зовнішнього середовища, у свою чергу, визначаються динамікою процесів, що проходять у них, характер цих процесів має ймовірнісний характер.
Динамічність
ОЕМУІР полягає у постійних змінах ролі і значення його систем (підсистем) залежно від стану навколишнього середовища, цілей підприємства, спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (враховуючи його власників, менеджерів, фахівців, працівників).
Адаптивність
ОЕМУІР полягає в такому: самопідтримці обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем; коригуванні системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування; самовдосконаленні з метою забезпечення умов тривалого виживання підприємства відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності.
Принцип комплексності
. Під комплексністю
слід розуміти взаємно обумовлений і пропорційно взаємно узгоджений розвиток системи як єдиного цілого, що забезпечує зв'язок усіх підсистем і елементів. Комплексність розгляду органічно узгоджує всі аспекти функціонування ОЕМУІР як комплексу цілісних систем управління: ринкових механізмів, а також регулювальних і забезпечувальних механізмів, економічного механізму підприємства, інструментів і методів управління інноваційним розвитком на рівні окремого суб'єкта господарськ
Це передбачає управляння інноваційним розвитком суб¢єктів господарювання у рамках окреслених методами державного і регіонального регулювання шляхом орієнтації їх маркетингової, а через неї інноваційної, інвестиційної і виробничо-збутової діяльності на виявлення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей, підтримуючи при цьому певний баланс зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспективних доходів і т. п.
Принцип орієнтації переважно на інноваційний шлях розвитку
. Передбачає орієнтацію суб¢єкта господарювання на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації свого потенціалу у змінних умовах зовнішнього середовища відповідно до обраної місії і прийнятої мотивації діяльності (див. попередню тему).
Інновації (нові товари, технології їх виробництва, нові методи управління виробництвом і збутом та ін.) забезпечують адаптацію підприємства стосовно до змін стану зовнішнього середовища, є основою його тривалого виживання (самозбереження) і стійкого розвитку (саморозвиток) у нестабільних умовах господарювання економіки перехідного періоду.
Інновації дозволяють зняти протиріччя в системі цілей власників, менеджерів, фахівців і працівників підприємства, а також скорегувати спонукальні мотиви (стимули) їхньої діяльності (самовдосконалення).
Принцип балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу. Даний принцип передбачає, що виробництво і реалізація новацій повинні приносити вигоди усім (в ідеалі) учасникам інноваційного процесу: інвестору, розробнику новацій, постачальнику, виробнику, збутовику, споживачу і суспільству в цілому.
Інтерес (вигода) виробника, а отже, і розробника, постачальника,
збутовика
може полягати в збільшенні прибутку, захопленні більшої частини ринку, забезпеченні стійкого розвитку в середньостроковому і довгостроковому періодах і т. д.
Інтереси інвестора
полягають в одержанні прибутку від вкладеного капіталу.
Інтерес споживача
може полягати в такому:
- споживач промислової продукції може використовувати її для удосконалення власного виробництва і відповідно збільшення прибутку;
- споживач продукції, що відноситься до товарів широкого вжитку, наприклад, продуктів харчування, одягу, меблів і т. д., який придбав і використовує її, забезпечує собі більший комфорт існування, більш високу якість життя і т. п.
Суспільство в цілому
від цього також виграє, оскільки великі доходи виробників означають великі надходження в держбюджет, зростання економіки держави в цілому, підвищення добробуту суспільства, соціальний і культурний розвиток.
Оптимальною буде ситуація, коли інтереси пойменованих сторін збігаються, однак це ідеальна ситуація, що практично недосяжна. Але до неї треба прагнути.
Природно, інтереси і вигоди, одержувані кожною зі сторін, можуть відрізнятися за своєю природою і змістом, однак повинен підтримуватися їх певний баланс, щоб була певна гармонія інтересів і кожна зі сторін відчувала корисність взаємодії.
Дотримання даного принципу дозволяє зняти ряд протиріч і проблем процесу розвитку (особливо інноваційного), що у традиційних системах, де опора робиться на користь однієї зі сторін (у командній економіці - примат інтересів суспільства, у ринковій - "прибуток за будь-яку ціну" чи "споживач завжди правий" і т. п. ), вирішуються дуже непросто.
Підтвердженням правомочності даного принципу є те, що його аналог "... кожна нова угода приносить новий добробут усьому світу, а вашому бізнесу додатковий прибуток ..." [28] покладений в основу маркетингу відкритих систем і використовується в практиці західного бізнесу.
Принцип "розумної" орієнтації новацій на задоволення потреб і запитів споживачів
. У сучасних умовах виробнику для успіху на ринку необхідно орієнтувати свою виробничо-збутову діяльність (у тому числі інноваційну) на задоволення інтересів цільових груп споживачів. Це традиційний ринковий підхід [31, 19]. Однак орієнтація на споживача, особливо на інноваційному шляху розвитку, має ряд обмежень
, відзначимо основні з них.
1 Споживачі далеко не завжди можуть сприймати істотні модифікації традиційних продуктів і тим більше принципово нові вироби
. Прикладом тому можуть бути у наш час широко відомі товари, що користуються попитом, такі, як розчинна кава, сухі вершки, які довго не сприймалися споживачами, перехід від їх виведення на ринок до зростання обсягів збуту був надзвичайно розтягнутим. Якби їхні виробники у всьому орієнтувалися тільки на існуючі запити споживачів, то дані товари були б зняті з ринку, і їхні виробники позбавилися теперішніх величезних доходів.
2 При модифікації чи розробленні нових продуктів на базі результатів опитувань споживачів необхідно враховувати те, що споживачі звичайно чутливі до невеликих, але значущих для них змін у продукті
. Хоча з погляду розробників ці зміни можуть бути незначними.
3 Споживачі можуть не сприймати деякі товари чи зміни в традиційних товарах, призначені для захисту їхнього здоров'я чи для створення більш комфортних умов праці
. Це відбувається у тому випадку, коли шкідливі чи тяжкі умови праці компенсуються підвищеною заробітною платою, чи коли нові товари, що забезпечують кращі умови праці, є більш дорогими при однакових технічних характеристиках. Наприклад, підприємства хімічної промисловості, що є споживачами відповідного устаткування, не завжди охоче йдуть на заміну чи модернізацію небезпечного для здоров'я технологічного устаткування, вони скоріше готові доплачувати працівникам за шкідливі умови праці.
4 Виробники не повинні орієнтуватися на шкідливі для здоров'я чи небезпечні для суспільства інтереси споживачів
. Нові товари не повинні також завдавати шкоди навколишньому середовищу.
Підбиваючи підсумки відзначеному вище, необхідно зазначити, що іноді варто зневажати думкою споживачів чи принаймні критично її сприймати. Не завжди можна покладатися на результати, отримані, наприклад, у ході опитувань споживачів. Варто проводити їхню перехресну перевірку шляхом додаткових досліджень, об'єктивних спостережень за поведінкою споживачів, доповнювати їх порівняльними економічними оцінками шкоди і користі.
Принцип підтримки рівноваги між споживанням і відтворенням природних ресурсів
. Обмеженість природних ресурсів, існування меж їхнього самовідновлення ставлять завдання їх штучного відтворення. Це пов'язано з тим, що на сучасних виробництвах при їх значних масштабах виробничі цілі досягаються за рахунок екологічних, досягнення ж суто екологічних цілей звичайно стримує розвиток виробництва.
У цих умовах необхідно докорінно змінювати технології переважно у бік забезпечення безупинного і замкнутого процесу природокористування і природоспоживання. Таким чином, розвиток за рахунок виробництва і реалізації модернізованої чи нової продукції, за рахунок упровадження нових технологій повинен йти з дотриманням принципу рівноваги між споживанням і відтворенням природних ресурсів. Важливість цього принципу особливо значна для тих новацій, що використовують дефіцитні природні ресурси чи основані на використанні матеріалів і технологій, наслідки застосування яких не повністю досліджені.
Принцип альтернативности варіантів розвитку
. В умовах перманентної нестабільності, постійних змін політичного, економічного, екологічного і т. д. середовища розвиток майбутніх подій практично завжди має альтернативний характер. Існує деяка кількість можливих наслідків ухваленого рішення з різними ймовірностями їхнього розвитку. Тому, ухвалюючи рішення про вибір одного з варіантів інноваційного розвитку, завжди варто брати до уваги можливість різного розвитку подій і враховувати це у відповідних розрахунках і висновках. Який з варіантів одержить розвиток заздалегідь невідомо. Отже, необхідно розробляти кілька варіантів (принаймні найбільш імовірних) і мати про запас відповідні ринкові стратегії, як мінімум: оптимістичну, найбільш ймовірну і песимістичну.
Принцип підтримки компромісу між ступенем ризику й очікуваними результатами (принцип виправданого ризику
). Багатоваріантність розвитку подій пов¢язана з ризиком, який викликаний тим, що часто неможливо передбачати як можливі варіанти розвитку подій, так і ймовірності їхнього виникнення (фактор невизначеності), а отже, існує загроза ухвалення неадекватного рішення. При цьому орієнтація на інновації поєднується з підвищеним ризиком, який тим більше, чим вище ступінь радикалізму новації. Однак виграш у випадку вдачі може бути величезним і з надлишком компенсувати ризик. У ринковій економіці існує правило, що великі результати майже завжди сполучені з великим ризиком. Тобто з ряду можливих альтернативних варіантів результат з великим очікуваним доходом є і найбільш ризикованим. Однак ця залежність у загальному випадку має нелінійний характер і часто не завжди так однозначна.
Тому необхідно вибирати прийнятні співвідношення можливих надбань і втрат шляхом порівняння їх між собою за критеріями: очікуване значення результату; розкид (мінливість) результатів; ризик, що припадає на одиницю результату (відносний ризик) тощо.
Зниження невизначеності і викликаного нею ризику, наприклад, шляхом збору додаткової інформації, пов¢язане зі значними витратами, що можуть бути невиправдано високими. У цих умовах необхідно шукати компромісні рішення між ступенем невизначеності і викликаного ним ризику, який звичайно вимірюється можливими втратами з урахуванням імовірності їх виникнення, і витратами на запобігання, зниження чи компенсацію цих втрат.
Принцип гнучкого реагування
. Перехідний період в економіці України, як це показано у лекц. 1, вимагає високої оперативності і гнучкості реагування на зміну ринкових можливостей і загроз. Залежно від напрямку цих змін конкретно взяте підприємство повинне оперативно перебудовувати свою діяльність, вибираючи саме ті варіанти розвитку, що відповідають новій ситуації на ринку і наявному потенціалу.
Особливою гнучкістю реагування повинні володіти ті підприємства, які орієнтуються на ніші ринку. Адже в цьому випадку з урахуванням особливостей економічної ситуації в Україні пошук і розроблення ніш ринку слід вести постійно і систематично, що вимагає практично безупинних змін системи підготовки виробництва, безпосередньо виробництва і збуту.
У загальному випадку, з погляду виробника, серед безлічі найбільш важливих ринкових сил, що визначають умови виживання й успіхи на ринку, і від своєчасної реакції на який практично усе залежить, багато спеціалістів вирішальними вважають такі: товари (у тому числі товари, що замінюють традиційні); споживачі; постачальники вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих; конкуренти. Цей перелік чинників варто істотно розширити, зокрема, внести до нього дії ринкових і регулювальних механізмів, розширити перелік економічних контрагентів і т. д.
Гнучкість реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх умов господарювання (особливо зовнішніх) є однією з основних умов виживання підприємства в ринковій економіці, а тим більше в перехідний до ринку період, що характеризується нестабільністю умов господарювання. Нездатність врахувати мінливі умови і пристосовуватися до них є в багатьох випадках основною причиною критичного стану багатьох вітчизняних підприємств.
Принцип "розумної крайності" ринкових позицій
. На думку ряду фахівців, для одержання високого прибутку, принаймні вище середнього, підприємство повинне мати явно виражені переваги порівняно з фактичними і потенційними конкурентами. Дотримання даного принципу означає, що підприємство повинне орієнтуватися на ніші ринку або на роботу на більшості ринкових сегментів (в ідеалі на весь ринок у цілому). Середня позиція небезпечна. Отже, підприємства, що не мають засобів для досягнення передових позицій на ринку, повинні сконцентрувати свої зусилля на ніші ринку (декількох нішах) чи цільовому сегменті ринку. Концентрація зусиль одночасно на декількох вибіркових сегментах ринку при обмежених можливостях підприємства практично безперспективна.
Об'єднання наведених принципів у єдиний комплекс, дозволяє розглядати ОЕМУІР суб'єкта господарювання як відкриту, адаптивну, динамічну систему, імовірнісного характеру (принцип системності), що функціонує в ринковому середовищі в рамках, окреслених методами державного і регіонального регулювання (принцип комплексності), що забезпечує тривале виживання і розвиток суб'єкта господарської діяльності у нестабільному середовищі за рахунок безупинного пошуку і використання нових способів і сфер реалізації його потенціалу (принцип орієнтації на інновації).
При цьому дотримання принципів балансу інтересів суб'єктів інноваційного процесу, розумної орієнтації на задоволення запитів споживачів, підтримки рівноваги між споживанням і відтворенням природних ресурсів у поєднанні з принципами альтернативності варіантів розвитку, виправданого ризику, гнучкого реагування, розумної крайності ринкових позицій, орієнтує діяльність суб'єкта господарювання, а опосередковано і всього суспільства в цілому, на екологічно збалансований соціально-економічний стійкий розвиток.
ОЕМУІР, який побудований і функціонує відповідно до запропонованої системи принципів дозволяє одержати синергетичний ефект, оскільки створюються умови прогресивного розвитку на основі інновацій як окремих суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності (розробників інновацій, виробників, інвесторів, постачальників, збутовиків тощо), так і всього суспільства в цілому (економіка, екологія, наука, соціальні програми і т. д.).
2. Структура організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком підприємства
При побудові ОЕМУІР вимагає системного підходу і відповідно розгляду його як комплексного з точки зору внутрішнього змісту і зовнішнього середовища його функціонування.
Розглянутий ОЕМУІР тісно пов'язаний із соціально-економічною політикою держави, яка через систему методів стимулювання і регулювання здійснює управління формуванням соціально-орієнтованої ринкової економіки.
З іншого боку, ОЕМУІР зв'язаний з діяльністю конкретних суб'єктів господарювання (суб'єктів підприємницької діяльності), що визначають своє місце на ринку, активно взаємодіючи з зовнішнім середовищем у спробі адаптуватися до його змін. У ході цього процесу відбувається формування певної системи відносин зі споживачами, постачальниками, інвесторами і т. п., тобто відбувається формування деякого проміжного середовища (цільового ринку), у якому здійснює свою діяльність конкретний суб'єкт господарювання. Таким чином, ОЕМУІР слід розглядати як багаторівневу ієрархічну систему, що містить макрорівень (рівень чи держави регіону) і мікрорівень (рівень конкретного суб'єкта господарської діяльності).
Дія верхнього рівня ОЕМУІР проявляється через дію механізмів державного регулювання і стимулювання. Ці механізми, як уже відзначалося раніше, є зовнішніми стосовно мікрорівня ОЕМУІР і, природно, конкретний суб'єкт господарювання вплинути на них не може. Вони, будучи елементами регулювальних систем, певною мірою згладжують і регулюють дії суто ринкових механізмів і створюють сприятливе (чи несприятливе) середовище для розвитку суб'єктів господарювання.
Слід зазначити, що ОЕМУР є підсистемою традиційного організаційно-економічного механізму підприємства і певним чином реалізується через форми і методи управління всією його господарською діяльністю. Тому їхні елементи (механізми) у частині планування, організації, ціноутворення і стимулювання стикаються і частково перетинаються, взаємно доповнюючи при цьому один одного.
Головною особливістю ОЕМУІР є його спрямованість на посилення організаційно-економічного механізму підприємства, він орієнтований не стільки на внутрішньовиробничі відносини суб'єкта господарювання (хоча це теж є безумовно важливим), а здебільшого на те, щоб орієнтувати його діяльність на всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей інноваційного розвитку з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспективних доходів, забезпечення стійкого розвитку. При цьому слід зазначити важливість розроблення і виведення на ринок нової (модернізованої) екологічно чистої продукції (природоохоронної і екобезпечної) використання нових чистих технологій, що відповідає сучасній концепції екологічно стійкого соціально-економічного розвитку [34].
Мікрорівень ОЕМУІР повиннен складатися [11] з таких структурно-функціональних систем: прогнозування і планування розвитку, мотивації, організації, а також системи інформаційного забезпечення.
Розглянемо структуру цих систем і функції, які вони реалізують.
Система прогнозування і планування розвитку
. Як відомо, в умовах ринкової економіки основою системи виробничого і фінансового планування є аналіз кон'юнктури ринку і прогнозування можливих напрямків її зміни, у тому числі під дією факторів НТП, з метою виявлення перспективних напрямів розвитку конкретного суб'єкта господарювання.
Відповідно система прогнозування і планування розвитку багато в чому визначає стратегію і тактику організаційно-економічного розвитку суб'єкта господарювання за основними напрямками його науково-технічної, виробничо-господарської і збутової діяльності, враховуючи організаційно-технологічну політику, матеріально-технічне постачання, інвестиційну та інноваційну діяльність і т. д. Крім того, система прогнозування і прогнозування розвитку впливає на зміст і структуру організаційно-економічного (господарського) механізму підприємства.
Дана система реалізує такі функції
:
1) аналіз сформованої на ринку структури виробництва і споживання, враховуючи аналіз конкурентів, споживачів, систему збуту, систему стимулювання і т. д., а також чинників, що впливають на її розвиток;
2) прогнозування тенденцій розвитку ринку під дію науково-технічних, технологічних, економічних, соціально-політичних, організаційно-правових, екологічних, демографічних та ін. чинників;
3) аналіз ринкових можливостей і небезпек відповідно, що стимулюють чи ускладнюють реалізацію можливих варіантів інноваційного розвитку;
4) аналіз сильних і слабких сторін діяльності суб'єкта господарювання;
5) оцінка і добір оптимальних варіантів інноваційного розвитку з точки зору реалізації можливостей суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності і зовнішніх умов, вибір позицій на ринку і позицій у конкуренції;
6) прогнозування розвитку за вибраними варіантами;
7) планування діяльності за кожним з відібраних варіантів розвитку, враховуючи плани: науково-технічний, технологічний, виробничо-збутовий, фінансовий та інші.
Система прогнозування і планування тісно взаємодіє з ринковими, а також регулювальними і забезпечувальними механізмами, що є зовнішніми стосовно неї. Взаємодія полягає в основному у виявленні закономірностей їх функціонування й урахуванні цих закономірностей при складанні поточних і перспективних прогнозів і розробленні на їх основі відповідних планів інноваційного розвитку.
Система мотивації
реалізує такий набір функцій
[26]:
- мотивація підприємництва;
- мотивація розвитку виробництва;
- мотивація праці;
- мотивація споживання нової продукції.
Елементи даної системи спрямовані на приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (враховуючи його власників, менеджерів, фахівців, робітників). Розглянемо їх детальніше.
Мотивація підприємництва
. Основним мотивом підприємництва є одержання доходів у найближчій і віддаленій перспективі. Економічною основою активізації підприємницької діяльності, зацікавленості суб'єктів господарювання в інноваційному розвитку є відносини власності на засоби виробництва і результати своєї праці. Про це, зокрема , свідчить той факт, що праця на підприємствах недержавної форми власності є, як правило, більш продуктивною [6]. Тому процеси роздержавлення і реформування форм власності на засоби виробництва і результати праці, останнє більшою мірою, об'єктивно повинні стимулювати підвищення ефективності інноваційного підприємництва.
Мотиви розвитку виробництва
. Основними мотивами даної групи є мотиви, які генеруються зовнішнім середовищем: не відстати від вимог ринку, вчасно виявити і врахувати у виробничо-збутовій діяльності нові можливості, що відкриваються на ринку, для того, щоб принаймні не зазнати збитків, а в ідеалі - забезпечити зростання доходів, завоювання більшої частки ринку, забезпечити зростання підприємства в поточному періоді і в перспективі.
Інноваційний шлях розвитку дозволяє активізувати процеси пошуку і реалізації ринкових можливостей, що відкриваються, і за рахунок цього підсилити мотивацію розвитку виробництва.
Серед внутрішніх мотивів розвитку виробництва варто виділити внутрішньогосподарський економічний розрахунок і самофінансування, а також мотиви науково-технічної й інженерно-технічної творчості, які різко підсилюються в процесі інноваційного розвитку.
Мотивація праці
. Мотиви поділяють на внутрішні й зовнішні (останні, у свою чергу, поділяють на позитивні й негативні). За даними опитування працівників різних категорій, проведеного в Росії і США [29], виділений наступний перелік десяти основних мотивів, які стимулюють працювати інтенсивніше (мотиви розміщені в порядку зниження рангу): високий заробіток; шанси на просування по службі; визнання і схвалення добре виконаної роботи; робота, котра змушує розвивати свої здібності; оплата, яка відповідає результатам праці; робота, що вимагає творчого підходу; цікава робота; високий ступінь відповідальності; робота, що дозволяє працювати самостійно; складна і важка робота.
Інноваційний розвиток характеризується безупинним поновленням асортименту продукції, впровадженням нових технологій, постійним удосконаленням системи виробництва і збуту відповідно до змін зовнішніх умов господарювання. У такий ситуації, і це переконливо підтверджує практика, зростає залежність кінцевих результатів організації від діяльності її окремих працівників, їх робота ускладнюється, відповідно зростають шанси на просування по службі, збільшення заробітку, з¢являються можливості виявити себе, повніше розкрити свої здібності.
Мотивація споживання
. З огляду на реалії сучасної ринкової економіки, коли більшою владою володіють споживачі, а виробники повинні орієнтувати свою діяльність на задоволення їх потреб і запитів, більш вагомими є мотивація (стимулювання) споживання нової продукції, тому далі більш докладно зупинимося на них. Наявність мотивації споживання за відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції товаровиробників приводить до того, що купуватися буде лише та продукція, яка відповідає потребам і запитам споживачів. Можна стимулювати виробництво продукції, але якщо її переваг не оцінять споживачі, то всі зусилля виявляться даремними. Систематизація мотивів споживання нової продукції наведена у табл. 1.2.
Споживачі в більшості випадків становляться до нової продукції (нових технологій) з певною настороженістю, виявляють певний консерватизм стосовно них. Тому мотивації споживання, особливо при переході на інноваційний шлях розвитку, варто приділяти особливу увагу. Це означає, що ухвалюючи рішення про розроблення новації, завжди варто аналізувати, чи існують мотиви, які підштовхують споживачів до придбання даної новації? Якщо таких мотивів немає, то варто серйозно задуматися про доцільність розроблення новації, варто оцінювати ефективність формування відповідних спонукальних мотивів (стимулювання споживання) шляхом порівняння прогнозованих витрат на проведення відповідних заходів і очікуваних результатів від упровадження новації.
У цьому випадку, порівнюючи альтернативні варіанти інноваційного розвитку, перевагу варто віддавати тому, у якому споживання інновацій мотивується більшою мірою [15, 27].
Таблиця 1.2 – Мотиви споживання нових товарів (виробів і послуг)
| Тип мотивів | Приклад мотивації споживання |
| Раціональні мотиви | якість |
| економічність | |
| експлуатаційні параметри | |
| ... | |
| Емоційні мотиви | унікальні властивості (наприклад, найвища точність обробки металорізального верстата) |
| відчуття причетності (купуй відчизняне) | |
| стиль життя (вживати тільки натуральні продукти) | |
| відчуття страху (наприклад, якщо не придбати фільтр для питної води, то може утворитися каміння в нирках) | |
| відчуття провини (наприклад, придбання товарів, які виробляють інваліди) | |
| ... | |
| Моральні мотиви | збереження природного середовища (екологічність товару) |
| ... |
Приклад
У табл. 1.3 наведені результати аналізу мотивів придбання екологічно чистих кисломолочних продуктів харчування на ринку м.Сум [18].
Таблиця 1.3 – Аналіз мотивації споживання екологічно чистих кисломолочних продуктів харчування
| Параметри продукції | Групи споживачів (за віком та рівнем доходів) | |||||||
| Під-літки | Молодь (18-30 років) | Зрілі (до 60 років) | Матері, що мають дітей до 7 років | Пен-сіонери | ||||
| пра-цюючі | безро-бітні | пра-цюючі | безро-бітні | сі-мейні | оди-начки | |||
| Упаковка | *** | *** | ** | ** | * | ** | ** | * |
| Смак | *** | *** | ** | *** | ** | *** | ** | * |
| Екологічність | * | ** | ** | *** | ** | *** | ** | * |
| Термін реалізації | * | ** | ** | ** | * | *** | ** | * |
| Умови зберігання | * | * | * | ** | ** | *** | *** | ** |
| Ємність тари | ** | * | ** | *** | *** | *** | *** | ** |
| Лікувальні властивості | * | ** | ** | *** | *** | *** | *** | *** |
| Доступність | *** | *** | ** | *** | ** | *** | *** | *** |
| Ціна | *** | ** | *** | *** | *** | *** | *** | *** |
| Знижки з ціни | *** | *** | *** | ** | *** | ** | *** | * |
*** - відіграє важливу роль при виборі товару споживачами; ** - враховується серед інших факторів при покупці; * - практично не враховується. |
||||||||
Аналізуючи результати аналізу, слід зазначити, що екологічність кисломолочної продукції є істотним чинником, що робить важливий вплив на вибір двох з виділених груп споживачів (працюючі громадяни у віці 30-60 років; родини і матері-одиначки, що мають дітей у віці до 7 років). Він також береться до уваги при здійсненні покупки більшістю споживачів. Тому ставка на екологічність продукції цілком правомірна. Крім того, з результатів аналізу випливає, що ті з виробників, які зроблять ставку на екологічність своєї продукції, щоб сформувати на її базі свій цільовий ринок, повинні будувати стратегію просування на ринок дотримуючись таких вимог:
- необхідно в максимальному ступені інформувати споживачів екологічної продукції (тим більше продуктів харчування) про її особливості;
- слід об'єктивно обґрунтовувати досить високий рівень цін, який сприймається більшістю споживачів як занадто високий, пояснювати вигоди, які одержать споживачі, що придбали екологічну продукцію;
- необхідно проводити диференціацію продукції і методів її збуту з метою урахування специфіки запитів різних груп споживачів.
Система організації
в загальному випадку реалізує такі функції:
- виділення пріоритетів і переваг у діяльності суб'єктів господарювання;
- формування і перебудова організаційних структур управління й організаційно-економічних зв'язків для реалізації пріоритетних напрямків інноваційного розвитку;
- ресурсне забезпечення формування цільових ринків, у тому числі пошук джерел і механізмів ресурсного забезпечення, а також формування їх оптимальної структури;
- здійснення контролю за процесами інноваційного розвитку в умовах змін зовнішнього і внутрішнього середовища, коригування процесів розвитку аж до зміни пріоритетів (за необхідності).
Дана система орієнтована на втілення в життя тих напрямків і варіантів розвитку, які виявлені в результаті функціонування системи прогнозування і планування розвитку.
Уявляється доцільним для управління конкретними проектами інноваційного розвитку формувати матричні структури (функціонально-матричні чи проектно-матричні). Це передбачає об'єднання управління маркетингом інновацій, розробленням нових виробів і послуг, їх виробництвом, матеріально-технічним забезпеченням виробництва, збутом продукції на одному рівні ієрархії, що дозволяє гнучко реагувати на вимоги ринку, виключає дублювання робіт у групах, що спеціалізуються на різних товарах. Такі системи управління, орієнтовані на виконання конкретних проектів, скорочують терміни їх впровадження, підвищують оперативність робіт, заощаджують ресурси.
Система організації тісно взаємодіє із системою мотивації. З точки зору ефективності управління процесами інноваційного розвитку її підсистема - система контролю процесу розвитку і зміни пріоритетів - постійно відслідковує достатність мотивації проектів розвитку, що реалізуються, і при ослабленні такої вносить відповідні корективи в систему мотивації чи напрямок розвитку.
Елементам даної групи за наявності елементів економічної зацікавленості властиве адміністрування, оскільки виконання намічених рішень має обов'язковий характер. Природно, відповідно до принципу альтернативності варіантів інноваційного розвитку необхідно мати в запасі кілька варіантів ринкових стратегій. Доцільність використання тієї чи іншої стратегії залежить від напряму розвитку науково-технічного, економічного, технологічного, політичного, екологічного, соціального, правового і т. п. середовища.
Як бачимо з вищевикладеного опису систем ОЕМУІР, його функціонування пов'язане з переробленням великих інформаційних масивів, обміном інформацією між його системами і рівнями. Аналізуючи структуру ОЕМУІР, його елементи і їх функції, неважко помітити, що для їхньої реалізації необхідно враховувати практично всі складові комплексу механізмів і методів, що є зовнішніми (з точки зору регулювання діяльності) стосовно організаційно-економічного механізму суб'єкта господарювання і його складової частини - ОЕМУІР. Збір, накопичення, збереження й аналіз необхідної для цього інформації здійснює система інформаційного забезпечення.
Взаємодія виділених функціонально-структурних систем ОЕМУІР одна з одною і зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою системи інформаційного забезпечення, що виконує роль свого роду інформаційного каналу для обміну необхідною для управління інформацією (див. рис. 1.6). Вона також реалізує функції накопичення, збереження й аналізу інформації.
Підбиваючи підсумок викладеному вище, слід також зазначити, що ОЕМУІР є багаторівневим і полісистемним. Досягнення цілей у такому механізмі, а основною є орієнтація маркетингової, а через неї інноваційної, інвестиційної і виробничо-збутової діяльності суб'єктів господарювання на виявлення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей (для досягнення успіху в конкуренції, мак-симізації поточних і перспективних доходів і т.п.), може бути лише при узгодженій взаємодії всіх його систем і складових, а також при збереженні структурної цілісності. Узгодження роботи всіх систем забезпечує система мотивації, тому вона є узгоджувальною і об¢єднувальною.