МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Міжнародний менеджмент»
На тему: « Бізнес-етика в міжнародних відносинах та особливості етичної бізнес-діяльності в Україні»
Виконала студентка Vкурсу групи УПм-03-1з
Кучер Оксана Юріївна __________________
(підпис)
Оцінка ____________________
Керівник Шмельова С.А. _________________
(підпис)
2007 р.
ПЛАН
Вступ
1. Визначення етики та етикету в міжнародному менеджменті.
2. Основні етичні концепції в міжнародному менеджменті
3. Фактори, що визначають етичний вибір
4. Особливості ділового етикету у різних країнах
5.
Юридична та соціальної відповідальності в менеджменті
6. Управління етикою і соціальною відповідальністю компанії
7.
Ділова етика в українському бізнес-суспільстві
8. ТНК і міжнародний бізнес в Україні
Висновки
Література
ВСТУП
Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі)). Певну роль в становленні етики бізнесу як наукової дисципліни зіграв знаменитий "Уотергейт", до якого були залучені найвидатніші представники адміністрації президента Р.Ніксона.
Однак донедавна був досить широко поширений скептицизм щодо самої можливості існування етики в бізнесі. Багато людей розглядають саме поняття “етика бізнесу” як протиріччя в термінах, вважаючи, що фірми неморальні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені перш за все на отримання прибутку і тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності. Ця думка простежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрідман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і тільки одна соціальна відповідальність бізнесу – підвищувати свій прибуток настільки, наскільки дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.
Проте думка про первісно закладену аморальність етики бізнесу є, за відомим дослідником в цій області Р. Т. Де Джорджіям, міфом. На користь своєї точки зору він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої на моральних принципах, то не було б ніякого переполоху в засобах масової інформації, бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факта про виробництво небезпечних для споживача виробів і т.ін. По-друге, рух “зелених” і консьюмеристів не мали б сенсу і бізнес не став би на них реагувати. Зв'язок бізнесу і моральності навіть ще глибший. Бізнес, як і більшість інших видів суспільної діяльності, з самого початку передбачає моральну основу і був би без неї неможливий (підприємці очікують від робітників чесності; сторони, що укладають контракт, розраховують на його виконання тощо).
У зв’язку з цим, важливе місце в менеджменті посідає і відповідальність.
Довгий час в Україні вважалось, що ділова етика – просто дорога іграшка. Проте досвід розвинених країн свідчить: на певному етапі доводиться розробляти правила поведінки, яких мають дотримуватись всі учасники ринку, через те, що отримати прибуток, не дотримуючись етичих засад можливо, проте одноразово. Саме так з’являлись етичні кодекси бізнес-професіоналів, а етична поведінка на ринку стала високопродуктивним управлінським інструментом.
1.
Визначення етики та етикету менеджменту.
Етика— це набір моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Це як би внутрішній кодекс законів, що визначає, як можна поводитися, а як не можна, які рішення можна приймати, а які ні, де проходить границя між добром і злом. Етика менеджменту зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища [5]..
Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.
Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації з навколишнім середовищем.
Що стосується організаційної етики та зовнішньої етики взаємовідносин організації з навколишнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні міжнародні компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.
Етика відносин зі споживачами:
-безпечність товарів (послуг, робіт);
- надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;
- право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);
- урахування вимог споживачів;
- спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;
- поліпшення пакування і маркування;
- підвищення споживчої цінності продуктів;
- зменшення забрудненості продуктів.
Етика відносин зі співробітниками:
- відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;
- особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю;
- охорона здоров’я і техніка безпеки;
- навчання і розвиток персоналу;
- обговорення кар’єри;
- “Дитячий день” для працюючих батьків;
- програми оздоровлення і стрес-менеджменту.
Етика довкілля:
-контроль забруднення;
-захист середовища;
-збереження природних ресурсів;
- утилізація (переробка) відходів.
Екологічна етика:
-уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;
-дотримання екологічних стандартів;
-участь у поліпшенні екології.
Етика відносин із партнерами:
- дотримання зобов’язань;
- недопущення маніпулювання інвестиціями;
- урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.
Етика взаємовідносин із конкурентами:
- запобігання таємних угод на ринках;
- використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;
- вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.
Етика відносин із суспільством:
- збереження і розширення зайнятості;
- соціальна відповідальність;
- урахування місцевих традицій, звичаїв;
- дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам; - спонсорування проектів соціального добробуту;
- підтримування освіти і мистецтва;
- підтримування громадських рекреаційних програм;
- участь у громадських роботах, проектах.
Етика відносин з державою:
-дотримання законодавства;
-добросовісна звітність;
-виконання державних замовлень у зазначені строки;
-уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.
Міжнародна етика:
- вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;
- урахування національної культури;
- залучення місцевого персоналу;
- підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з міжнародними конкурентами стратегіями;
- дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.
Причини неетичної поведінки:
- недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;
- значний обсяг “тіньової” економіки;
- конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;
- зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті;
- відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;
- загальне зниження ролі етики в суспільстві;
- певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;
- низькі моральні якості членів суспільства.
Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що склалися у даному суспільстві.
Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.
Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки співробітників, яка демонструється:
- по відношенню до майна фірми;
- у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;
- при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;
- при роботі з державними установами;
- у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;
- у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм.
Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:
- етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;
- комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;
- соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;
- навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.
Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.
Етикет - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.
Міжнародний бізнес-етикет - поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом. Основними складовими є:
1.Правила привітання
2.Правила звертання
3.Правила представлення
4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування)
5.Ділова субординація
6. Рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.
Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут - такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час домінує міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).
2. Основні етичні концепції в міжнародному менеджменті
У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції міжнародного менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.
Утилітаризм
виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень для всіх зацікавлених сторін, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.
Теорія утилітаризмуприваблива в багатьох відношеннях.Її положенняпогоджуютьсяз критеріями, яківикористовуються для інтуїтивної оцінкиморальності поведінки. Використовуючи теорію утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види дій вважаються аморальними (брехня, подружня зміна, вбивство), а інші, навпаки - морально оправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов’язань). Прибічник теорії утилітаризмуможе доказати, що обманюватинедобре, тому щобрехняприводить до зниженнясуспільногодобробуту. Коли людиобманюють один одного, вони в меньшійміріздатнідовірятиі співпрацювати. А чим меньшеінтенсивність довіриі співробітництва, тим нижче загальний добробут. Правдивість в спілкуванні - позитивний фактор, тому що укріпляє довіруізміцнюєспівробітництво, тим самимсприяєукріпленню добробуту.
Як вважають деякі критикитерії утилітаризму, один із основних недоліківцього вченняполягає в йогонесумісностіз двома моральнимикатегоріями: праваі справедливості. Це означає, що інодідії з точкизору утилітаризмуморально оправдані, хочанасправді вонинеправильніі результатом їх стає порушення прав людини.
Теорія утилітаризмувраховуєлишекорисність ефекту в відношеннісуспільства в цілому, але неув’язуєцей результат з результатомрозподілу отриманих благ міжокремими індивідами.
Концепція дотримання прав людини
грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.
Центральним в цьому підході єпоняття права. Права єпотужним інструментомсоціальної регуляції, їх призначенняполягає в тому, щоб забезпечувати для індивідаможливість вільного виборуціліабороду діяльності, і в тому, щоб гарантуватицей вибір, захищаючи його. Найбільш важливі серед різного роду правтак звані моральні права (або права людини). Це права, якими обладают всі люди тільки тому, що вони являються людьми. Моральні правамають три особливості:
1. Вони тісно пов’язаніз обов’язками. Якщо я маю моральне праворобити щось, то інші люди маютьморальний обов’язок не заважати мені робитице.
2. Вони забезпечуютьможливість індивідуального автономного і рівноправного вибору цілі.
3. Вонистворюютьбазу длявиправданняобразу дій одних осібі для захисту і допомоги іншим людям. Якщо я маю моральне право, то мої діїморально виправдані. Більш того, якщо я маю моральне праворобити щось, то це значить, що дії інших людей, направлені на те, щоб заважати мені, не є оправданими.
Вказані характеристики, відносяться доморальних прав, які дают можливість використовуватиостанні длясуджень, які досить відрізняються відтих, що виводяться на базі стандартних норм утилітаризму.
Можна виділити дві головнихвідмінності між утилітарним підходом іпідходом з позиції моральних прав.
1. Моральні права є відображеннямвимог моралі, які пред’являютьсядо окремого індивіда, тоді як моральні нормиутилітаризмуза своєю суттюколективні.
2. Права утворюють базу нормативів, використовуючи які, можна відкинутибудь-які спробиапелювати до таких критеріїв, як суспільнакорисність ікількісні фактори.
Права – більш досконалий інструмент, ніж стандартні нормиутилітаризму, але вони включають елементи останнього: наприклад, в війну обмежувалисядеякі моральні права в цілях захистуінтересів суспільства.
Концепція справедливості
зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.
На відміну від етики утилітаризмуобласть застосування "етики справедливості"істотнозвужена.Остання включає в основному проблеми, пов’язані з відношенням бізнесуісуспільства в цілому, і неторкаєтьсянаприклад, проблем відношень між корпораціями.Очевидно також, что стандарти справедливостіне можуть стояти вищеморальних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.
"Етика справедливості" виходить із положення, що люди по своїй природі являються суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві істворювати соціальні структури для підтриманняйого функціонування. Основна цінність для її представників - людськарівністьі справедливість. Внаслідок цього моральнимобов’язком в "етикі справедливості"є підпорядкуваннязакону,який повинен бутиоднаковим для всіх,прийняття справедливих законів,відсутністьдискримінаціїіпривілеїв.
Складність, однак, заключається в тому, що існує ряд відмінних один від одногоуявленьпро справедливість. Наприклад:
- "капіталістична" справедливість - розподіл благ повинен здійснюватися з врахуванняміндивідуального вкладу в загальну справу группи (фірми, суспільства, людства);
-"комуністична" справедливость-трудовіобов’язкиповинні розподілятися в відповідностіізздібностями, а блага в відповідностіз потребами;
- концепція справедливості, сформульована американским вченим Дж. Ролзом в книзі "Теорія справедливості", яка вийшла в світ в 1971 році.
Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціоекономічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 1.
Таблиця 1. Порівняння моделей бізнесу
| Пріоритети економічної моделі
|
Пріоритети соціоекономіної моделі
|
| Виробництво | Якість життя |
| Експлуатація ресурсів | Збереження ресурсів |
| Ринкові рішення | Задоволення потреб |
| Економічна віддача від ресурсів | Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів |
| Індивідуальні інтереси | Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки |
| Бізнес розглядається переважно як закрита система | Бізнес розглядається переважно як відкрита система |
| Слабка взаємодія з урядовими органами | Активна взаємодія з урядовими органами |
Моральні проблеми ділового життябагаточисленніі вирішити їх, виходячи із позицій тільки одного направлення, навряд чи можливо.
На відміну від традиційнної культури, колипанувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують різноманітні етичні системи, що передбачають різну етичну оцінку одних і тих же явищ в сфері бізнесу.
3.
. Фактори, що визначають етичний вибір
Практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані у документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки - невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто напівпідпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню.Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд. дол. Ці витрати спрямовуються на виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, дрібних подарунків, чайових, прискорення прийняття рішень, але не можуть використовуватися на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо. При прийнятті етично вірних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як власне его, впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера — стадія його морального розвитку.
На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання). Підпорядкування влади грунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному змісті за цю стадію відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, що орієнтуються на гарантії виконання окремих задач. На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег (родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах. Найбільш адекватним стилем лідерства стає заохочення взаємодій і кооперації . На стадії наступного, чи принципового, розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, чим навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва, увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні навколишніх до самостійного мислення, рішенню виникаючих проблем виходячи з принципів моралі. Для даного рівня характерне наділення владою, коли працівники одержують право конструктивної участі в керуванні організацією.
Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації. Наприклад, розслідування розкрадань у нафтовій промисловості США показало, що вони сприймалися більшістю працівників як належне. Співробітники багатьох компаній впевнені, що якщо вони не будуть поводитися так, як усі (тобто як прийнято), вони ризикують втратити своє місце. У корпоративній культурі завжди можна знайти направляючі етичний вибір співробітників «підказки». Її герої (тобто зразки для наслідування) можуть як стимулювати етичні рішення, так і перешкоджати ім. Культура організації — аж ніяк не єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагороди, ступінь турботи організації про свої членів, система добору, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень.
4. Особливості ділового етикету у різних країнах
Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.
Незнаннянаціональних особливостейділового етикетуможе справити на партнерівнебажанийвплив,зашкодитивзаємодіїяк на стадії переговорного процесу, так і при реалізаціїтих чи інших суміснихпроектів.
В основіособливостейділового етикетуі ділової культури в ціломулежать не тільки традиції, але і риси національного характеру.
Північноамериканська ділова культура
Північноамериканська ділова культура порівняно молода, але вже багатьма дослідниками, діловими людьми відмічені такі її особливості, подібні з рисами національного характеру, як орієнтація на індивідуалізм в людських взаємовідносинах, на сильну особистість в практичній діяльності, а звідси прагнення до одноосібних рішень. Американські бізнесмени відрізняються високою діловою активністю, великими здібностями в боротьбі за прибуток, прагненням затвердити своє переважання, виключною впевненістю в собі, стійкістю, схильністю до ризику. В ділових відношеннях на виробництві домінує беззаперечне підпорядкування і жорстка дисципліна. Американці з ревністювідносятьсядодотримання прав людини, в конфліктних ситуаціяхнайчастішезвертаютьсядо закону, до послуг адвокатів. В неформальних взаємовідносинах американціспілкуються один з одним просто. Вони достатньо відкриті, трохи фаміл’ярнінавіть з людьми, старшими за вікомі положенням, вільно притримуються правил світського етикету, усміхнені, уважноібережливо відносяться до свого здоров’я.
Американский стиль ведення переговорівпроявляється впрагненні обсудити не тільки загальні підходи, але й деталі, пов’язані з реалізацієюдомовленостей. Американцям імпонує не дуже офіційна атмосфера, відкритість, приязнь. Але вони нерідко проявляютьегоцентризм, так як вважають, що при веденні справ їхні партнериповиннікеруватисятими ж правилами, що і вони.Тому партнерипо переговорам частовважають американцівзанадтонапористими, агресивними. Американський стиль ведення переговорівхарактеризується достатнім професіоналізмом. Рідко в американській делегаціїможна зустріти людину, некомпетентну в питаннях, по яким ведуться переговори (відповідно, американців лякаєнекомпетентність партнера). Члени делегації на переговорахвідносно самостійні при прийнятті рішень. Американці доситьнаполегливо намагаютьсяреалізувати свої цілі на переговорах, люблять торгуватися. Як правило, не терплятьдовгихзволікань в веденні переговорів.
Європейська ділова культура
Європейська ділова культуранабагато старша за американську. В тій чи іншій степені для неї характернівідмічені рисипівнічноамериканської ділової культури, але і тутє національнівідмінності і особливості.
Так, німецькій діловій культурівластиві такі риси, як прагнення до порядку, дисциплінованість, пунктуальність, економність. Головна відмінністьнімецької манери вести справи – ступінь офіційності. Всі зустрічі призначаютьсязавчасно. Досить несхвальносприймаютьсяраптові пропозиції, зміни. Одягаються строго, для жінокзділового одягувиключаються брюки. Дуже високо ціниться професіоналізм. Разом з тим німцідостатньо комунікабельні, люблять повеселитися, розважитися.
Для німців більш вірогідновступати в ті переговори, в яких вони з достатньою очевидністюбачать можливостізнаходження рішення. Звичайно німці дужестаранновідпрацьовують свою позицію, в ходе переговорів люблятьобговорювати питанняпослідовно, один за одним. Вони люблять наводити фактиі приклади, небайдужі до цифр, схем, діаграм. Під час переговорівз нимипотрібно бути логічним в аргументації і точним в викладенні фактів. Ціняться чесність і прямота. При укладанніугод німці будут настоювати на жорсткому виконанні прийнятих зобов’язань, а такожвиплаті високих штрафів в разі їхневиконання.
Англійці характеризуються діловитістю, шануванням власності, традицій, ввічливістю. В спілкуванні вони дуже стримані і педантичні, що іноді сприймається як замкнутість. В бесідахцінуютьсявмінняслухати, в ділових відношеннях – пунктуальність. В Англіїпануєправило «додержуйся формальності». Звернення на «ти» доанглійця абсолютно недопустимо, так як і зверненнядо будь-когона ім’я без спеціального дозволу. Британці дуже строгододержуютьсяпроцедури знайомства. Потискання рукиприйнятотільки при першій зустрічі. Говорити з англійцемпро справипісля закінчення робочого дня вважається дурним тоном, навіть якщо вивипиваєте чи вечеряєте зі своїм діловим партнером.
На відміну від німціванглійці в меньшій міріприділяють увагупитанням підготовки до переговорів. Вони підходять до нихз великою долею прагматизму, вважаючи, що в залежності від позиції партнера на самих переговорах і може бути знайденонайкраще рішення. При цьому вони доситьгнучкііохоче відповідають на ініціативупротилежної сторони. Англійці вміють терпляче вислухатиспіврозмовника, що, однак, не завжди означаєзгоду. Грубою вважається поведінка, коли занадто багато говорять, тобто, як вважають англійці, силою нав’язують себе іншим. За традицією англієцьстриманий в судженнях, уникає категоричнихтверджень, старанно обходить в розмові будь-якіособисті моменти, тобто все те, що було брозцінено яквтручання в приватне життя. У них високо розвинутепочуття справедливості, тому приведенні справвониведуть чесну гру.
Французи, батьківщина яких вважаєтьсязаконодавицею в діловому протоколі і етиці, дуже галантні, вишукані, прагнуть дотримуватися етикету, при цьому в поведінцірозковані і відкриті для співрозмовників. Вони дуже цінують інтелект, вмінняпояснювати, точно формулювати умовиконтрактів і угод. Почуття задоволення у французіввикликає інтересдо їх культури і мови. В ділових відношенняхцінуються особисті зв’язки. Багато важливих рішеньприймаються на ділових прийомах (сніданках, обідах, коктейлях).
При проведенні переговорівфранцузи стараютьсяуникати офіційних обговореньпитань «один на один», прагнуть зберегти своюнезалежність. В той же часїхня поведінка може змінюватисясамим кардинальним образом, в залежності від того,з ким вони обговорюють проблему. Французи велику увагуприділяютьпопереднімугодам. Люблять досконально вивчитивсі аспекти інаслідкизапропонованих пропозицій, тому переговори з нимипроходять в значнобільш повільному темпі. Будь-які спробиприскорити переговориможуть лише завдати шкоди справі. При обговоренні питань, аргументація французівтрадиційно орієнтується на логічні докази. Вони досить жорстковедуть переговори і, як правило, не мають «запасної» позиції. Французькі партнери можутьперебивати співрозмовника, щоб висказатикритичні зауваження чиконраргументи, але вони несхильні до торгу. На відміну від американціввони меншвільні ісамостійні при прийняттікінцевого рішення. Підписані угоди – досить конкретніі не припускаютьрізних варіантів. Французи негативновідносяться до компромісіві в якості офіційноїмови переговорівнадають перевагу французькій мові.
Ділова культура Сходу
Ділова культура Сходу відрізняється своєрідністю. Так, японська ділова культуравизначається в першу чергуколективізмом, який заснований на традиційній общинній свідомості, ототожненняпрацівниками себез фірмою. Колективістсь
При проведенні переговоріввелику увагу японціприділяють розвиткуособистих взаємовідносин з партнерами. Під час неофіційних зустрічейвони намагаються по можливостідокладніше обсудити проблему. В ході самих переговорівнамагаються уникнутизіткненняпозицій. Японці часто демонструютьувагу, слухаючи співрозмовника. Часто така поведінкаінтерпретуєтьсяяк виявзгодиіз викладеною точкою зору. Насправді вонилише спонукають співрозмовникапродовжувати. Прагнення японців не використовувати слово «ні» і вживатислово «так» в значенні, що вас слухають, людину яка про це не знає може ввести в оману. Знайомий з японським етикетоміноземець побачитьвідмову в словах «це важко», в посиланні на погане самопочуттяі т.п., а згоду – в словах «Я розумію». Механізм прийняття рішень у японцівпередбачає доситьдовготривалий процеспогодження іутвердження тих чи іншихположень. Терпіння вважається в Японіїоднією з головнихрис характеру, тому обговорення ділових питань часто починаєтьсяз другорядних деталей, і йде дуже повільно. Японці не люблять ризикувати, і прагнення не програтиможе виявитися у них сильніше, чим бажання виграти. Коли японці зустрічаються зявноюпоступкоюз боку партнерів, вони часто відповідають тим же. Японці надзвичайноделікатно і доситьвідповідально відносятьсядо прийнятихзобов’язань.
Китайці звичайно чіткорозмежовують окремі етапипереговорного процесу: початкове уточнення позицій, їх обговорення, заключний етап. На початковому етапі велику увагуприділяють зовнішньому виглядупартнерів, манері їх поведінки. На основі цих даних робляться спробивизначити статускожного із учасників. В подальшомув значній мірійде орієнтація на людейз більш високим статусом, як офіційним так і не офіційним. Кінцеві рішенняприймаються китайською стороною, як правило, не за столом переговорів, а вдома.Схвалення досягнутих угодз боку центрупрактично обов’язково. Китайці роблять поступки, як правило, під кінець переговорів, після того як оцінятьможливості іншої сторони. При цьому помилки, які допускаються партнером в ході переговорів, уміло використовуються. Велике значення китайська сторонанадає виконаннюдосягнутих угод.
В ділових відношеннях з арабаминеобхідно пам’ятатипро обов’язковедодержання ісламських традицій. В місяць рамаданмусульманинуне можнанічого їстивід сходу до заходу сонця. В перший місяцьмусульманського нового року не варто влаштовуватиприйоми. Всі справи 5 разів на день припиняються для здійснення молитви, четвер абоп’ятниця у мусульман – день відпочинку і служіння богу. Забороняється вживати свинину і спиртні напої. Не варто з представникамиісламського світузаводити мову про політику. необхідноз’являтися в установлене місцевчасно,хоча ваш партнерможе затриматися. Арабам, скоріш за все, важко буде матиділові відносиниз представницямижіночої статті.
Для арабів одним з важливихелементів на переговорахє встановленнядовіри між партнерами. Вони надають перевагупопередньомуопрацюванню деталей питань, які будуть обговорюватися на переговорах, а також «торгу» за столом переговорів.Завжди намагаютьсязалишити за собою можливістьпродовжити контакти, якщо на цей раз згодидосягнути не вдалосяь (при цьому відмова від угодисупроводжуєтьсяпохвалами в адресупартнера івідхиленоїзгоди).
Відмічені особливості національного етикетув значній мірівідносні, але багато в чомувідповідаютьдумці, яка склалася в практиці міжнародних відносин.
5.
Відповідальність в менеджменті
Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.
Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого.
Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.
Аргументи на користь соціальної відповідальності:
- сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
- зміна потреб і очікувань широкої громадськості;
- залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;
- моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи проти соціальної відповідальності
:
- порушення принципу максимізації прибутку;
- додаткові витрати на соціальну відповідальність;
- недостатня звітність широкій громадськості;
- недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.
Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:
1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.
2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.
3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.
Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.
6. Управління етикою і соціальною відповідальністю компанії
Керівництво компанії покликане контролювати її моральне «здоров'я», використовуючи такі методики, як особистий приклад, моральний кодекс і різні етичні структури.
Особистий приклад. Директор і старші менеджери компанії повинні відкрито і впевнено підтримувати норми етичної поведінки, виступати ініціаторами відновлення етичних цінностей організації. Прихильність етичним цінностям необхідно декларувати під час виступів, у директивах, внутрішньофірмових публікаціях. Але особливу роль відіграють дії менеджменту. Якщо керівництво приносить етику в жертву однохвилинним інтересам, у компанії миттєво поширюються слухи про це. Наступні клятви в прихильності етичним ідеалам марні. Таким чином, поведінка керівників задає тон всієї організації.
Моральний кодекс. Це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації; він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується компанія. Як правило, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації, або в ньому викладається її політика. Заявлені принципи визначають цінності компанії, якість продукції, відношення до працівників. Найбільш значимі з них можна віднести до того, що називається «корпоративне кредо». Заявлена політика — це опис порядку дій компанії і її співробітників у конкретних, що торкаються питань етики і моралі ситуаціях (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки співробітникам, надання їм рівних можливостей). У моральному кодексі компанії, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки співробітників (як припустимі і бажані, так і неприйнятні) і можлива реакція менеджменту.
Етичні структури. До етичних структур відносяться різні системи, посади і програми, за допомогою яких компанія прагне стимулювати відповідне моральним принципам поводження співробітників. Комітет з етики компанії, як правило, утворює група вищих керівників, на яких покладено обов'язок спостерігати за дотриманням працівниками етичних принципів і виносити рішення у випадку виникнення спірних ситуацій. Крім того, комітет відповідає за покарання тих, хто порушує правила етики, що має велике значення, якщо організація прагне безпосередньо вплинути на поводження працівників. Комісар, чи уповноважений з питань етики, — це один з вищих керівників компанії, що є її «совістю»: до нього стікається інформація про виникаючі етичні проблеми, він займається врегулюванням конфліктів, а також вказує керівництву на потенційні джерела утруднень [4]..
7.
Ділова етика в українському бізнес-суспільстві
Ділова етика в Україні в стадії зародження. Її зміст доцільно трактувати згідно Дж.Дьюі, як набір етичних, правових, політичних, естетичних цінностей, норм, принципів, правил, засобів, що забезпечують успішну ділову поведінку. Формування ділової етики - складний процес, що обумовлений як факторами поведінки, так і змінами в сфері економічної діяльності і суспільства вцілому. Він залежить від наявності нормативно-правової бази, її дієвості, від правильного застосування науки про поведінку людини, групи[8].
Ділова етика посідає особливе місце в мистецтві поведінки. У ній немає крайнощів і застарілих формальностей, вона не ускладнює, а спрощує та робить життя приємнішим. Її правила засновані на таких моральних категоріях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність. Володіння правилами етикету усуває скутість, дає змогу не скривдити ділового партнера незграбним словом або дією, і водночас — не втратити власне достоїнство й престиж фірми. Засвоєння стереотипів поведінки, запропонованих етикетом, дає можливість установити сприятливий психологічний клімат ділового спілкування, що робить бізнес успішним і приємним[2].
Якщо, порушуючи ті або інші норми поведінки у побуті й у суспільстві, ви ризикуєте насамперед своєю репутацією вихованої людини, то в бізнесі такі помилки можуть коштувати великих грошей і кар'єри. Відомий майстер і вчитель у сфері ділових відносин Дейл Карнегі стверджував, що успіх людини у фінансових справах на п'ятнадцять відсотків залежить від її професійних знань і на вісімдесят п'ять — від її вміння спілкуватися з людьми.
У багатьох вітчизняних бізнесменів-початківців зривається безліч вигідних угод, особливо з інофірмами, через те, що вони не знають правил ділового етикету. А ще частіше їх «підставляють» різні консультанти, секретарі. У більшості «нових українців» поганий смак помітно в одязі, манерах поведінки.
У результаті «нові українці», їхні консультанти й секретарі стають предметом мовчазної та безсторонньої критики з боку партнерів. Підприємці, які поважають себе й честь своєї фірми, після першої ж зустрічі припиняють усі переговори. А причина цього — поведінка «нових українців», оцінити яку можна словами зі знаменитої казки про бабу, що «ні ступити, ні сказати не вміє».
Як переконує досвід налагодження підприємцями зовнішньоекономічних зв'язків, наші бізнесмени також досить своєрідно розуміють цінності цивілізованого ринку, що грунтуються на таких моральних категоріях, як шляхетність, надійність, порядність, солідарність.
Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».
Відповідно етика нового класу бізнесменів в Україні — явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні етичні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, із різним економічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що однак все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділової поведінки.
В останній час намітились позитивні зміни морально-етичного іміджу українських підприємців, які відзначають зарубіжні партнери. Нинішні західні партнери вражені духом підприємництва, темпами освоєння молодими бізнесменами не лише азів ринкової економіки, а й правил ділової поведінки. Вони відчули переваги роботи з молодим поколінням українських підприємців. Наявні недоліки, на їх думку, носять не стільки національний відтінок, скільки тягар бюрократичного минулого. Розвитку сучасного цивілізованого ринку, самого суспільства заважають: видозмінений і розрослий бюрократизм, корупція, відсутність досвіду в сфері ринкової економіки. Щоб позбутися цих негативних явищ необхідно сформувати моральні норми, прийняті в усьому цивілізованому світі в сфері бізнесу, а для цього потрібно дотримуватися таких умов:
• нормативно закріпити найзагальніші соціально прийнятні стандарти поведінки, що регламентують діяльність підприємця. Наприклад, повага до права власника або принцип «у розподілі прибутку повинні брати участь усі ті, хто брав участь у його створенні»;
• створити політичну й економічну волю, а саме волю слова, вільну конкуренцію, волю ціноутворення, суверенітет споживача тощо;
•
створювати професійні об'єднання підприємців. Вони повинні стати незалежним арбітром під час оцінювання рівня моральності своїх членів і застосовувати, у випадку порушення групової моралі, найжорсткіші заходи.
Крім цього, кожен бізнесмен повинен опанувати навички коректної поведінки, для чого потрібно дотримуватись:
• правил відрекомендування й знайомства;
• правил налагодження ділових контактів;
• правил поведінки на переговорах;
• вимог до зовнішнього вигляду, манер, ділового одягу;
• вимог до мови;
•
культури службових документів.
Правила етикету можуть відрізнятися на різних фірмах і в галузях виробництва. Люди зобов'язані знати ці особливості в кожному конкретному випадку. Крім того, глобальність економічних зв'язків зобов'язує їх вивчити правила гарного тону в інших країнах. Підприємці з України часто не володіють інформацією про західну систему менеджменту, про його принципи та досвід, зазнаючи труднощів у процесі ухвалення рішення, у відстоюванні своїх прав, а найголовніше — у завоюванні довіри закордонних партнерів.
Цивілізована ринкова економіка можлива лише в тому випадку, якщо держава організаційно-правовими нормами, захищеними відповідними санкціями, забезпечить ситуацію, в якій чесна мораль одних не зможе експлуатуватись аморальними діями інших.
8
. ТНК і міжнародний бізнес в Україні
Розвинуті країни світу пильно стежать за процесами, що відбуваються у країнах СНД і в Україні зокрема. Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації.
Іноземні компанії, найбільші транснаціональні об'єднання прямо або через підставні фірми і банки скуповують акції перспективних підприємств країн СНД і фактично стають їхніми власниками, а відтак заморожують або згортають виробництво.
Водночас гальмується намагання цих країн включитися у світову ринкову, економіку. Вони поступово витісняються з тих світових ринків, на яких їх продукція була конкурентоспроможною і мала попит. З цією метою країни далекого зарубіжжя використовують подвійні стандарти у підходах до розвитку торгово-економічних зв'язків і до процесів інтеграції в рамках СНД, протекціоністські заходи для захисту своїх товарів, антидемпінгове і компенсаційне законодавство. Результати активізації західного капіталу в країнах СНД очевидні.
Україна, незважаючи на певні природні переваги, має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Консорціумом Flemings/SARS було проведено дослідження стосовно індивідуальної привабливості приватизації підприємств. Для визначення причин низького рівня прямих іноземних інвестицій було опитано 65 компаній, що мають представництва в Україні та здійснюють інвестиції в українську економіку. Серед них - транснаціональні компанії, міжнародні фінансові організації, приватні інституційні інвестори та підприємці. Особливу увагу було приділено ТНК, оскільки вони мають найкращі стандарти ведення бізнесу і їхні ресурси набагато більші порівняно з іншими групами інвесторів.У вигляді прямих капіталовкладень в Україну було ввезено понад 2 млрд. дол., що становить майже 2/3 загального обсягу отриманих нею прямих іноземних інвестицій, і створено приблизно 9000 робочих місць. Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. ТНК інвестували в обсягах, що перевищують 100 млн. дол., віддаючи перевагу негрошовим внескам. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно, - є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу.Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості.
Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах.
Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них:
а) нестабільне й надмірне регулювання;
б) нечітка правова система;
в) мінливість економічного середовища;
г) корупція;
д) великий податковий тягар;
е) проблеми щодо встановлення чітких прав власності;
є) низький рівень доходів громадян;
ж) труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами;
з) мінливість політичного середовища;
і) відсутність матеріальної інфраструктури;
к) проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки. Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.
В інтересах залучення іноземного капіталу Україна має переглянути й окремі положення аграрного права. Іноземні інвестори прагнуть, щоб приватизація не лише створювала інвестиційний і діловий клімат у результаті зростання продуктивності економіки. Більшість з них виступає за приватизацію землі. Україна недоотримує значних інвестицій саме через обмеженість права на купівлю-продаж землі.
ТНК почали формуватися і в Україні. Як приклад можна навести діяльність відкритого акціонерного товариства "Укрнафта". ВАТ "Укрнафта" створено в 1994 році року шляхом корпоратизації підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта". Найбільші акціонери - НАК "Нафтогаз України" і Фонд державного майна. Кількість емітованих акцій - 54228510. Це прості акції номіналом 25 копійок. За планом розміщення акцій ВАТ "Укрнафта", погодженим з Кабінетом Міністрів України, 9,5% акцій підлягало пільговому продажу, 30,55% - виставлялося на сертифікатний аукціон, 15% - на міжнародний тендер, 15% - на конкурс вітчизняному інвестору, 30% - залишалось у державній власності. В 1999 році статутний фонд компанії становив 13, 6 млн. грн., балансовий прибуток - 770 млн. грн., обсяг товарної продукції - 1270,3 млн. грн.
ВAT "Укрнафта" є монопольною нафтовидобувною компанією, види її діяльності - геолого-розвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти, конденсату, супутнього нафтового і природного газу, підготовка нафти і переробка. За підсумками 1999 року на компанію припадало 78% видобутої в Україні нафти.
Акції ВАТ "Укрнафта" включені в лістинг позабіржової фондової торговельної системи України (ПФТС), УМВБ, ADR ВАТ "Укрнафта", Франкфуртської та Берлінської бірж (ФРН). Теперішні інвестори: Фонд державного майна України - 0,03% акцій; НАК "Нафтогаз України" - 50,0% плюс одна акція; 49,96% акцій належить різним юридичним та фізичним особам, серед яких ЗАТ "Альфа-капітал", АКБ "Сосьєте Женераль Україна", АБ "ІНГУ, Компанія "Оксідентал Менеджмент Компані Лімітед", ЗАТ "Різноекспорт" та ін.
За рейтингом "Української інвестиційної газети" за ліквідністю цінних паперів та інформаційною відкритістю в 1999 році ВАТ "Укранафта" посіла перше місце серед 100 кращих акціонерних товариств України.Корпоративна стратегія на ринках капіталів, яка розробляється ВАТ "Укрнафта", охоплює низку заходів щодо залучення західних банків, інвестиційних компаній та інших фінансових інститутів з метою розвитку і реалізації спільних проектів на фондовому ринку. За умов переходу ВАТ "Укрнафта" в 2000 році на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та проведення міжнародного аудиту товариства, у тому числі аудиту запасів нафти і газу, з'явилася можливість приступити до програми випуску ADR третього рівня та інших фінансових інструментів на міжнародних ринках капіталу.
Компанією проведена результативна робота в межах співробітництва з країнами Близького Сходу: відкрито представництво ВАТ "Укрнафта" в м. Сана (Республіка Ємен). Відкриття представництва в цій країні, яке працюватиме на постійній основі, може стати базою для проведення робіт з нафто- та газовидобутку в країнах близькосхідного регіону.
ВАТ "Укрнафта" також вивчає можливість співробітництва з країнами СНД, Іраном, Лівією, Саудівською Аравією, Польщею та іншими країнами світу. Зареєстровані й функціонують 4 спільні з ВАТ "Укрнафта" підприємства: - українсько-американське "УкрКарпатОйл ЛТД" - спільна розробка Битків - Бабчинського нафтового родовища в Івано-Франківській області. Із 22 млн.дол. інвестицій, передбачених проектом, фактично вкладено 1,021 млн.дол., або 4,6%;
- українсько-канадське "Бориславська нафтова компанія ЛТД" - розробляється Стинавське родовище в Бориславському нафтопромисловому районі Львівської області. Проектом передбачено інвестування в сумі 100 млн-дол., фактично профінансовано 1, 256 млн. (1,3%);
- українсько-ірландське "Ромгаз" - створене для будівництва ГПЗ в Охтирському нафтопромисловому районі Сумської області;
- українсько-канадське "Каштан Петролеум ЛТД" - розробляє в Чернігівській області Лелякіївське родовище.
За договорами про спільну інвестиційну і виробничу діяльність ВАТ "Укрнафта" працює з такими компаніями:
- "Моментум Ентерпрайзіс" (Канада). Предмет договору - розробка в Полтавській області Рудівсько-Червоноградського родовища. Сума інвестицій -80 млн.дол.
- "Карлтон Трейдінг Україна" - розробка родовищ у Чернігівській області. Сума інвестицій - 30 млн.дол.
- "Аетерал Вектор ресорсіз Інк. "(Канада) - розробка Бугруватівського родовища в Сумській області. Сума інвестицій - 40 млн.дол.
Спеціалісти компанії виконують роботи з будівництва свердловин за кордоном (Російська Федерація, Ірак, Індія, Пакистан, Сирія, Алжир, Лівія, Куба, В'єтнам). Цілком реальним є створення в окремих із цих країн виробничих підрозділів "Укрнафти".Подібні процеси відбуваються і в інших українських компаніях.
Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.
Висновки
Старовинне китайське прислів’я говорить: «Тільки ситий може думати про ритуали». Стереотипним стало уявлення про бізнес, у якому етика є необов’язковою декорацією.
В цілому світі бізнес-діяльність асоціюється якщо не з жорстокою, то принаймні з жорсткою поведінкою її суб'єктів по відношенню один до одного. Мовляв, як узагалі можна вести мову про етику в умовах конкуренції, боротьби за виживання, пресингу з боку владних структур і т. д.?
Проте в основі таких спотворених підходів, як завжди, лежать неправильні уявлення, як про смисл бізнесу взагалі, так і, тим більше, про етику. Врешті, десь на рівні здорового глузду ми всі розуміємо, що для зростання ефективності бізнес-діяльності слід «добре ставитися до людей», принаймні до деяких з них. Бізнес, який в принципі базується на довірі, завжди залишається соціальною діяльністю — тобто, неодмінно здійснюватиметься між людськими особистостями, які завжди цінуватимуть турботу, дружбу, чесність тощо.
В цивілізованому світі кодекс спілкуваннямістить низку певних правил:
• необхідно проникати в суть ділових відносин країни, з якою ведеться бізнес;
• у діловій переписці використовувати імена людей або назви організацій, які представили вас партнерові;
• дотримуватися стилю одягу до відповідного випадку;
• під час ділових переговорів підкреслювати оригінальні риси вашої пропозиції, що відрізняють вас від інших аналогічних фірм;
• фіксувати свою увагу на цілях партнера й на вашій допомозі у досягненні цих цілей.
Міжнародний Інститут Ділової Етики (International Business Ethics Institute
) сформулював чотири сфери, у яких повинні діяти компанії, щоб матигарну репутацію. По-перше, це чесна робота з інвесторами й споживачами. По-друге, поліпшення ситуації всередині колективу — підвищення відповідальності й умотивованості співробітників, зниження плинності кадрів, підвищення продуктивності тощо. По-третє, професійна робота над репутацією, оскільки погіршення репутації неминуче позначиться на результатах роботи компанії. По-четверте, грамотна робота з нормативними актами й фінансами — тільки суворе дотримання «духу» і «букви» закону уможливлює створення довгострокового майбутнього для фірми.
Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».
Бізнес-етика в Україні — явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні етичні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, із різним економічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що почасти все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділової поведінки.
Етичний парадокс українського бізнесу полягає в тому, що етичність або неетичність тих чи інших вчинків часто не визначає ні закон, ні особистий вибір, а диктує, насамперед, необхідність вижити в умовах невизначеності, недосконалості й недотримання законів, байдужості, а найчастіше й утиску з боку держави.
Література:
1. Бизнес-этика: опыт Америки // hptt: // www.businesspress.ru
2. Бродська О. Ділова етика в українському бізнес-суспільстві // hptt: //www.personal.in.ua/article.php?ida=292
3. Гіл Чарлз В.Л.Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. А.Олійник. -К.: Основи, 2001
4. ГолдманГ.Выбор, который работает: Проверенные секреты проф. успеха. –Ростов-на-Дону: Феникс, 2005.
5. Гриценко С. П. Етика ділового спілкування. — К., 2005.
6. Куриляк В.Є.Міжнародний менеджмент. -Т.: Карт-бланш, 2004.
7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.
8. Мамедов С. Бизнес-этика: современные подходы // hptt: // www.businesspress.ru /newspaper/ article_mid_21960_aid_141289.html
9. Рудакевич М.І. Ділова етика як фактор утвердження моральності векономічнихвідносинах//hptt://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=188&c=383
10. Фритцше Дэйвид Дж. Этика бизнеса. Глобальная и управленческая перспектива. — М.: «Олимп-бизнес», 2002.
11. Яхно Т.П., Лапшина І.А.
Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. -Л.: Компакт-ЛВ, 2005.
12. Юсеф Н. Мусульманська етика й культура міжнародного бізнесу // Персонал. – 2007. - №9. - с.35
13. Этика и экономика франчайзинга: как преодолеть недобросовестную конкуренцию? // hptt // www.businesspress.ru /newspaper/ article_mid_3_aid_385382.html