Феномен документа починає вивчатися тільки у ХХ ст. Різноаспектний науковий аналіз його складових – інформації та матеріального носія – є прерогативою ряду наук, що проголошують документ об'єктом свого дослідження.
Інформаційні документи є важливою складовою інформаційних ресурсів. Вони можуть бути частиною фондів інформаційних установ, елементом їх довідково-пошукового апарату або готуватися у відповідь на інформаційні запити.
Інформаційний документ – це документ систематизованих або узагальнених відомостей про опубліковані чи неопубліковані дані з першоджерел, виготовлений організаціями, які здійснюють науково-інформаційну діяльність. Головна ознака вирізнення інформаційних документів – це аналітико-синтетична обробка первинної інформації в процесі їх підготовки. Під інформаційним документом ми розуміємо документ, який призначений для оперативного ознайомлення із масивом опублікованих первинних документів.
На сьогоднішній день «Інформаційний документ» застосовується майже у всіх сферах життя суспільства, по всьому світі в цілому.
Виходячи із актуальності цього феномену під назвою «Інформаційний документ» я вибрала об'єктом курсової роботи «Управління, як користувач інформаційно-аналітичної діяльності».
Предметом дослідження є інформаційно-аналітичний документ в системі інформаційно-аналітичної діяльності забезпечення управління.
В процесі написання курсової роботи були використані праці різних науковців, саме: Сілкова Г.В., Кулешов С.Г., Митяєв К.Г., Илюшенко М.П., Литвак Б.Г., Каштанов С.М., та ін.
Мета дослідження: дослідити інформаційно-аналітичні документи в системі інформаційно-аналітичної діяльності забезпечення управління.
Виходячи з мети, були поставлені наступні завдання:
- розглянути й охарактеризувати основні чинники виникнення й розвитку інформаційного документа;
- розглянути й охарактеризувати поняття «Інформаційний документ»;
- дослідити види інформаційних документів в системі інформаційно-аналітичної діяльності забезпечення управління;
- ознайомитись із основними рисами інформаційних документів;
- визначити методику створення інформаційного документа;
- визначити завдання інформаційного документа;
- проаналізувати види інформаційного документа.
Курсова робота поділена на 2 розділи, кожен розділ в свою чергу, поділяється на підрозділи. Перший розділ містить інформацію про «Інформаційний документ», в системі інформаційно-аналітичної діяльності забезпеченняуправління, другий – про види інформаційних документів та їх аналіз.
1. Інформаційний документ в системі забезпечення управління та його розвиток
1.1 Історія виникнення й поняття про документ
Становлення документознавства пов’язано з історією накопичення знань про документ. Безперечно, тут необхідна конкретизація самого поняття документа. Формулювання документа, викладені у статті В.Д. Банасюкевича та А.М. Сокової:
а) документ як матеріальний об’єкт повинен містити інформацію, зафіксовану будь-яким способом (письмо, графіка, зображення, звукозапис);
б) носій інформації повинен бути спеціально призначеним для фіксації інформації;
в) зафіксована інформація повинна мати вербальну ідентифікацію (пояснення природною мовою);
г) мета фіксації інформації – її зберігання та передавання (1, с. 15).
Виходячи з даних вимог до матеріального об’єкта, який може вважатися документом, поставимо питання: коли і що зумовило появу таких об’єктів як типових, котрі винятково виконували функції зберігання і передавання інформації у просторі та часі? Слід відзначити, що з приводу причин генезису документа висловлено багато думок фахівцями традиційного документознавства або суміжних з ним наук. Наведемо деякі з них.
Так, К.Г. Мітяєв вважав, що виникнення документа було зумовлено потребами у нових носіях інформації, що компенсували недолікиживого слова як засобу її передачі (10, с. 122). Причому поява писемності і документа, на його думку, є синхронними подіями. Майже так само пояснюються причини виникнення документа у першому радянському посібнику з документознавства, однак тут зауважується, що такі матеріальні предмети, на яких фіксувалася інформація, виконували у давнину, в основному, функцію свідчення, що у подальшому і дало підстави для назви цих об’єктів латиною «документум» (тобто «доказ», «свідчення») (3, с. 10).
Фахівець з історичного джерелознавства масової документації Б.Г. Литвак висловлює припущення, що документ виник як фіксатор незвичайного у буденному житті (8, с. 51). Він ілюструє це прикладом зміни правових норм документальної фіксації, але такий висновок може бути справедливим для будь-яких подій у соціумі.
Відомий дослідник у галузі дипломатики С.М. Каштанов пов’язує появу документів із створенням писемного права у різних його формах в процесі утворення державної влади (4, с. 16). Така позиція є цілком зрозумілою, оскільки об’єктом дослідження дипломатики є стародавні акти – юридичні документи переважно періоду феодалізму.
Свого часу дослідники вже аналізували історичні витоки документальної фіксації інформації (6, с 83–88). Було зроблено висновок, що з самого початку документальної фіксації інформації вона мала певні жанрові характеристики, а дискретний носій – конкретну орієнтацію на використання його як об’єкта, що призначений тільки для зберігання і передавання цієї інформації.
Документ – це не тільки об’єкт, виріб. Це – явище. Явище оформлення нового способу фіксації інформації, каналу комунікації. І саме головним моментом виникнення документа, формування його як явища є ознака типовості такого роду об’єктів з уніфікованим способом фіксації інформації і зовнішньою формою. Така уніфікованість дозволяла чітко ідентифікувати ці об’єкти як справжні, що підтверджувало, кажучи сучасною мовою, їхню юридичну силу. У цьому плані значну роль відіграла і печатка власника. Такі зауваги дуже важливі, зважаючи на те, до якої сфери належали перші документи, бо це були не тільки правові відносини.
Генезис документальної форми фіксації інформації припадає на V–IV тис до н. є. і пов’язується з потребами економічного життянароджуваної у ті часи чи не найдавнішої держави у світі – Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бирок (чи етикеток) зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в інший. Розвиток шумерської державності привів до формування у III тис. до н.е. різних напрямів документальної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства. Кількість текстів, котрі залишила шумерська бюрократія, вражаюча (їх більше ста тисяч) і це тільки поверхня айсберга, оскільки, на думку фахівців, зараз археологами розкопано не більше десяти відсотків території міст-держав Шумеру.
З накопиченням юридичних та господарських документів виникла необхідність їхнього спеціального зберігання в державних установах та храмах (котрі також часто виконували функції перших). Можливо в Шумері існувало архівне зберігання офіційних документів, що відокремлювалися від «оповідних» текстів. Так, найдавніші реєстри останніх – це дві шумерські глиняні таблички III тис. до н.е. з переліком назв літературних творів. Самюель Крамер – вчений, який прочитав їх, звернув увагу на досить цікаві факти. По-перше, у сумі таблички включають назви 130 творів, з яких 43 в обох табличках збігаються. По-друге, написані вони однією особою, але послідовність творів була різною. Називаючи умовно ці документи «бібліотечними каталогами», він висловлює думку, що списки були створені перед тим, як сховати таблички з текстами творів в якесь сховище чи, навпаки, для розстановки їх на полицях в «будинку табличок», а особливості розташування назв у списках, можливо, були пов’язані з розмірами табличок (5, с. 246–250).
Без сумніву, ці документи були прадавніми прототипами сучасних бібліотечних каталогів та бібліографічних покажчиків, але навряд чи тут реалізовувався інформаційний пошук за якоюсь пошуковою ознакою, крім фіксації факту наявності таблички з певною назвою. Вони скоріше нагадують інвентарні книги (до скринь чи корзин з табличками) і така їхня роль відповідає загальному намаганню шумерів проводити облік усіх своїх матеріальних ресурсів.
Первісна внутрішня форма шумерських юридичних документів певною мірою була оповідною, тому що описувала хід судовогопроцесу і тільки як додаток зазначалися окремі види рішень суду за якісь злочини. Існуваннязведеньзаконів, система судочинства з
подачеюдокументів йіноді фіксацією ходу судового засідання створює окремішність сукупностівидівюридичних документів.
Слід зауважити, що чи не з самого початку зародження документальної форми фіксації інформації вона мала вже ознаки підтвердження справжності, офіційності, відповідної юридичної сили за наявності відбитку на бирці (а згодом – табличці) печатки власника. Печатки на глиняних документах в шумеро-вавилонському суспільстві були настільки розповсюдженим явищем, що і це дало підставу фахівцям зробити висновок, що тільки найбідніші верстви населення їх не мали (ставили відбиток пальця на документі). Процедура затвердження документа печаткою була розповсюджена чи не на всьому Стародавньому Сході, що створювало прецедент офіційності, справжності, власницької ознаки як характеристики будь-якого документа. (6, с. 5–11).
Отже, ми приділили початковому періоду формування сукупностей документів значну увагу саме тому, що з тих часів починається перша диференціація знань про документ, і її напрями фактично зберігаються і понині.
Це,по-перше, інвентарно-каталожний спосіб узагальнення відомостей про документи, коли їх враховують як одиниці зберігання, тобто ними оперують як матеріальними об’єктами обліку та зберігання. Спосіб вираження інформації полягав у виділенні головної теми або ж виокремленні заголовка документа з тексту чи наданні йому назви.
По-друге, це початкове усвідомлення різного цільового призначення документів, їх функціонального спрямування, що позначилось у окремому архівному зберіганні адміністративно-господарських, фінансових, торговельних, дипломатичних та інших документів, азначущість деяких з них зумовлювала особливі умови такого зберігання, зосередження їх у державних скарбницях, центральних храмах, сховищах і, навіть, іноді у гробницях.
По-третє, цей напрям поглиблюється жанрово-тематичною диференціацією документів, які містять тексти фінансового, юридичного, релігійного змісту. Розвиток різних сфер соціальної діяльності, бюрократичної системи, способів управління державою зумовлюють потребу в різних управлінських, правових, фінансових, дипломатичних, торговельних документах, вироблення певних правил організації їхнього тексту відповідно до жанрової специфіки. Документи вже тоді використовували з різною метою: як навчальні посібники, довідкові матеріали, практичні довідники, засоби управління чи фіксації облікової інформації. Усталеність певних видів документів створює наявність у них формуляра.
По-четверте, це усвідомлення поняття справжності документа, його офіційності через емпіричне вироблення такого формуляру, реквізитом якого, як правило, стає печатка, що засвідчує особу, права її власності, підтверджує написаний тексту Розуміння копії та оригіналу виникає вже на стадії переписування давніх табличок в часи Шумеру, коли їхня оригінальність підтверджувалась спеціальним терміном, що означав «правильні таблички». По-п’яте, це аналіз складової документа, який вимагав його перекладу з однієї мови на іншу, трактування міфологічних та релігійних текстів, дешифрування математичних задач тощо. Священні тексти сприймалися і як нормативні, а іншими проявами нормативності у поєднанні з офіційністю були законодавчі акти, укази царя тощо.
1.2 Загальна характеристика основних видів інформаційних документів
Інформаційні документи є основними видами інформаційної продукції. Інформаційний документ – це один із найпоширеніших засобів подолання труднощів на шляху доведення інформації до споживача в умовах інформатизації суспільства. Вони є результатом наукової (аналітико-синтетичної) обробки документів, здійснюваної з метою ознайомлення вчених, фахівців з новітніми вітчизняними і зарубіжними досягненнями для орієнтування споживачів у документних потоках,масивах, ресурсах і фондах, що функціонують у суспільстві, обсяги яких усе більше зростають. Інформаційні документи зараховують до групи вторинних документів.
Інформаційнийдокумент (
ІД)
– це документ систематизованих або узагальнених відомостей про опубліковані чи неопубліковані дані з першоджерел, виготовлений організаціями, які здійснюють науково-інформаційну діяльність. Інформаційні документи містять систематизовані знання про первинні опубліковані й неопубліковані документи у формі описів, анотацій, рефератів на окремі документи або у формі оглядів групи документів певної тематики чи виду (статті, книги, нормативно-технічна документація, звіти про науково-дослідні і дослідно-наукові роботи, депоновані рукописи, дисертації, ресурси інтернет тощо). (7, с. 284–285).
Основними рисами інформаційних документів є:
· цільове призначення документа – оперативне ознайомлення зацікавлених споживачів з масивом документної інформації первинного рівня;
· характер інформації в інформаційному документі – це інформація з первинних документів у згорнутому узагальненому вигляді;
· методика підготовки інформаційного документа – аналітико-синтетична обробка інформації, що міститься у вихідних документах. Ці риси є характерними для всіх різновидів інформаційних документів, є їхньою суттю, що відрізняє їх від інших документів взагалі. (7, с. 284).
Окремі види інформаційних документів мають певні відмінності, специфічні риси. Вони відрізняються за глибиною згортання інформації, за методами її викладу, за тим, є чи немає оціночного підходу до інформації, що обробляється, тощо. Є відмінності в цільовому призначенні інформаційного документа: він призначений лише для орієнтації в документному масиві, для ухвалення управлінських рішень тощо.
У свою чергу, інформаційний документ може бути не лише вихідним, а й похідним для дальшої наукової обробки і створення документів вищого рівня згортання: огляд вторинних документів, покажчик вторинних документів, реферат, анотація, предметна рубрика, ключове слово, індекс УДК і ББК, авторський знак і т. ін. Інформація, отримана внаслідок наступної обробки інформаційного документа, належить до третього, четвертого, п’ятого і т.д. рівнів її згортання. Результатом згортання є метаінформаціяабо метадані,
тобто відомості найвищого рівня згортання. Однак ці риси є варіативними, вони не змінюють суті інформаційного документа. (7, с. 285).
Отже, інформаційний документ відноситься до вторинно-документального рівня інформації і має властивості вторинного документа:
· містить інформацію з первинних документів у згорнутому, узагальненому вигляді;
· містить відомості про сам первинний документ, на основі якого його створено;
· є результатом аналітико-синтетичної обробки первинного документа;
· є не тільки результатом, й засобом ІД, за допомогою якого здійснюються пошук, зберігання і поширення інформації. (11, с. 10–11).
Використання ІД дає змогу встановлювати походження і місцеперебування первинного документа, авторство і час виникнення як самого документа, так і включених до нього відомостей і фактів. Широка доступність, компактність, зручність у користуванні, стислість і, разом з тим, змістовність викладу, багатоаспектний характер роблять інформаційний документ незамінним засобом задоволення різноманітних інформаційних потреб користувачів. (7, с. 285–286).
Інформаційний документ може бути друкованим. Зафіксованим на іншому носієві або рукописним. У спеціальній літературі частіше зустрічається термін «інформаційне видання». Різниця між поняттями «інформаційний документ» та «інформаційне видання» полягає в тому, що видання – це документ, який пройшов редакційно-видавничу обробку, надрукований друкарським засобом та певним накладом. Поняття «інформаційний документ» родове по відношенню до інформаційного видання, тому що інформаційний документ може бути і машинописним, й рукописним, машинозчитувальним. Спільним для них є цільове призначення та характер інформації, яку вони містять. (11, с. 11).
У документному потоці інформаційні документи вирізняють серед інших видів документів за ознакою аналітико-синтетичної переробки інформації або за рівнем узагальнення інформації. За цією ознакою розрізняють первинні та вторинні документи. ІД зараховують до вторинних документів. У свою чергу, інформаційні документи поділяють на види, підвиди, різновиди і типи за специфічними ознаками, характерними, дляокремихгруп ІД.
Найпоширенішою є класифікація ІД за цільовим призначенням і характером інформації. За цією ознакою ІД поділяють на бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні.
Бібліографічний документ– це інформаційний документ упорядкованої сукупності бібліографічних записів.
Реферативний документ– це інформаційний документ сукупності бібліографічних записів, включно з рефератами. Реферат – це короткий виклад змісту документа чи його частини, що включає основні фактичні відомості та висновки, необхідні для початкового ознайомлення з документом.
Оглядовий документ– це інформаційний документ одного чи кількох оглядів, які відображають підсумки аналізу та узагальнення відомостей з різних джерел. Основну складову документа становить огляд– концентрований викладзмісту сукупності документів з певної теми за певний проміжок часу. (7, с. 286).
Аналітичнийдокумент– це інформаційний документ, що є результатом аналізу, синтезу й оцінювання змісту значної кількості первинних документів з певної теми (проблеми) за певний проміжок часу. Часто такі ІД називають оглядово-
аналітичними.
Такий поділ ІД на види є достатньо умовним, позаяк більшість з них поєднують у собі всі методи аналітико-синтетичної обробки первинних документів.
До інформаційних документів висуваються такі вимоги:
– актуальність і достовірність наведених у них відомостей;
– вичерпна повнота вітчизняних і зарубіжних джерел;
– компактність викладу;
– оперативність підготовки (період часу від моменту появи відповідного первинного документа до моменту виходу вторинного документа). (7, с. 287).
Зробивши висновок, можна сказати, що інформаційний документ – це один з найпоширеніших засобів подолання труднощів на шляху доведення інформації до споживача в умовах інформатизації суспільства. Інформаційні документи мають певні відмінності та специфічні риси. Також, їх можна відрізнити за глибиною згортання інформації, за методами її викладу тощо. Інформаційні документи за цільовим призначенням та характером інформації поділяють на бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні документи.
1.3 Загальна методика створення інформаційного документа
Різноманітні інформаційні документи об’єднані цільовим призначенням і методикою підготовки.
Загалом уже склалася певна методика підготовки інформаційних (вторинних) документів: загальна (для всіх видів) та часткова (для певного виду). (7, с. 290).
Загальна методика підготовки інформаційного документа охоплює такі послідовні операції:
– уточнення інформаційної потреби споживача (споживачів) інформації, визначення кола і послідовності перегляду джерел;
– визначення цільового призначення інформаційного документа, який відповідає інформаційному запиту споживача;
– бібліографічний пошук і відбір існуючих інформаційних документів, що відповідають запиту споживача з метою відбору релевантних і пертинентних документів;
– по можливості повне виявлення первинних документів, профільних з інформаційним запитом споживача (інформаційна розвідка, попередній аналіз документів);
– критеріальний аналіз виявлених первинних документів та диференціація їх на «потрібні – непотрібні», відбір необхідних для здійснення аналізу і синтезу їх (проміжний аналіз);
– всебічний аналіз змістових і формальних характеристик первинного документа (документів) для безпосереднього включення в процес аналітико-синтетичної обробки (остаточний аналіз);
– логічне перетворення вилучених даних з метою отримання нової синтезованої інформації про предмет створення вторинного документа;
– визначення структури та послідовний виклад змісту вторинної інформації в інформаційному документі.
Розглянемо докладніше кожну операцію, пов’язану зі створенням інформаційного (вторинного) документа. (7, с. 290).
Вихідним для створення інформаційного документа є конкретний інформаційний запит споживача (споживачів), якийвідображає його потребу у вторинній інформації. Для того щоб мати повне уявлення про інформаційну потребу, створюють особливий пошуковий образ запиту (ПОЗ), який поєднує: чітке словесне (вербальне) формулювання змісту інформаційної потреби, її межі (тобто діапазон тематичних характеристик, формальних аспектів), глибину запиту (історія та сучасний стан розвитку теми, проблеми, науковий і науково-популярний рівень її викладу в первинних документах тощо).
На практиці виникає багато непорозумінь у зв’язку з нечітким формулюванням і реалізацією ПОЗ. Найтиповішими з них є:
1. Споживачі неповно відображають у ПОЗ зміст інформаційної потреби, не осмислюють ЇЇ суть до кінця, перекладаючи її на інформаційних посередників, доручаючи професіоналам пошук, відбір та аналіз первинних документів. Унаслідок цього інформаційна потреба споживача та її ПОЗ виявляються як ціле та її частина. Якщо такий ПОЗ надходить до референта-аналітика, то він здатний відповісти лише на ПОЗ, а не на всю інформаційну потребу споживача.
2. Споживачі чітко, повно й однозначно формулюють інформаційну потребу і ПОЗ, однак посередник розуміє формулювання по-своєму, неточно, неповно. Пошук та аналітико-синтетична обробка документів у цьому разі також є недостатньо оптимальними.
Зазначені варіанти досить часто трапляються в практиці наукової обробки документів. Помічено, що ефективність відбору первинних документів зростає тоді, коли споживач сам здійснює його, позаяк у цьому разі спрацьовують сукупність внутрішніх, інтелектуальних, психологічних характеристик особистості, в яких проявляється інформаційна потреба. Разом з тим, референти-аналітики професійно володіють загальною і частковою методикою наукової обробки документів, можуть створювати різноманітні інформаційні документи, розраховані на задоволення не лише разових, а й постійних інформаційних потреб, як індивідуальних, так і колективних. (7, с. 291).
Кожний первинний і вторинний документ має свій конкретний набір специфічних ознак, що створюють пошуковий образ документа: певний семантичний зміст, виражений у назвіі в тексті, цільове призначення й адресність, характер інформації, автор (його авторитет), рік видання, місце виходу у світ та інші характеристики. Пошуковий образ документа (ПОД) – це узагальнена програма конкретного документа, його інформаційна формула.
Відбір первинних документів для створення вторинних документів здійснюють шляхом зіставлення ПОЗ і ПОД. Таке порівняння динамічне, у ньому пошукові образи перебувають у зіставленні, взаємодії, взаємовпливі. Результатом цього є рішення про вилучення первинного документа з потоку чи масиву для його всебічного аналізу та синтезу з метою включення згорнутої інформації до інформаційного документа, який містить інформацію вторинного рівня згортання.
Відповідність у системі може бути частковою і повною. Показником такої відповідності є релевантність – смислова відповідність між інформаційним запитом і отриманим повідомленням. (7, с. 291–292). Разом з тим, створення кожного інформаційного документа пов’язане, передусім, з попереднім пошуком і виявленням вторинних документів, які відповідають ПОЗ споживачів. Саме цей аспект часто недооцінюють в інформаційній діяльності. Актуальна «ядерна» тематика, що має суттєве наукове або практичне значення для розвитку певної галузі наукової чи практичної діяльності, як правило, є постійним об’єктом активної аналітико-синтетичної діяльності. Тому перш ніж створювати новий інформаційний документ у відповідь на ПОЗ споживача, слід вдатися до пошуку та виявлення вже існуючих вторинних документів. Вони, по-перше, можуть повністю задовольнити ПОЗ споживача, а, по-друге, стати базою для виявлення, відбору та аналітико-синтетичної обробки первинних документів, щоб створити документи вищого рівня узагальнення інформації. Ця процедура потребує відповідних професійних знань, умінь і навичок, затрати інтелектуальних зусиль. Перший аспект стосується інформаційного обслуговування, який є об’єктом вивчення самостійних наукових і навчальних дисциплін. Зупинимося докладніше на другому аспекті – на характеристиці вторинних документів як базі для створення інформаційних документів.
Основним джерелом відомостей про первинні документи для виявлення та відбору їх є бібліографічні покажчики, БД, бібліотечні (карткові та електронні) каталоги. Саме в них створюють ПОД. Якість відбору первинних документів буде тим вищою, чим повнішою є інформаційна формула кожного документа. Вона підвищується в такій послідовності: бібліографічний опис бібліографічний опис з анотацією бібліографічний опис з рефератом.
Виявлення первинних документів (або так звана інформаційна розвідка) дасть змогу по можливості якомога повніше визначити основне коло документних джерел інф
Всебічне вивчення змістових і формальних характеристик первинних документів «de vizu» дає можливість виявити ті з них, які відповідають набору пошукових ознак інформаційної потреби. До таких основних ознак належать: інформативність документа, новизна, плюралізм, повнота й обсяг релевантної інформації, актуальність. Інформативність документа – це кількість і якість інформації, цікавої для споживача. Основним показником інформативності є новизна інформації.
Критерій новизни, оригінальності документа має, як правило, подвійне значення: інформація може бути новою з погляду поінформованості споживача і з погляду розвитку тієї чи іншої галузі. У другому випадку інформацію називають оригінальною, первинною, такою, що не має аналогів у своїй сфері. Саме новизна інформації з погляду розвитку науки, техніки, економіки, культури є основним критерієм інформативності документа. Перевагу надають узагальнювальним документам, які підсумовують розвиток наукових, прикладних та інших досліджень. Беруть до уваги територіальні, хронологічні ознаки, характер викладу матеріалу, місце видання, установу, що видала документ, його цільове і читацьке призначення: якій групі споживачів його адресовано, для вирішення яких завдань його можна використати. Велике значення має ім’я автора, його авторитет. Якщо автор відомий як видатний фахівець або вчений, кожна публікація якого робить певний внесок у науку, мистецтво і т. ін., вірогідність відбору документів саме цього автора є високою.
Пріоритет надають документам, що мають підвищений попит користувачів. Враховують також кількість посилань на них у наукових виданнях, характер оцінок їх у критиці з боків опонентів, частоту анотування книг і статей у реферативних журналах, бібліографічних покажчиках. Виявити кількість посилань на певний документ можна, наприклад, за покажчиками цитованої літератури, які видають у різних країнах світу. При цьому слід враховувати масштаби розповсюдження їх: місцевий, регіональний, національний, зарубіжний, відомчий тощо. (7, с. 294).
У масиві виявлених джерел відбирають, як правило, те, що містить найбільшу кількість релевантних ідей з проблеми (теми) порівняно з іншими, поданих з високою інформативною компактністю, щільністю. Основна вимога – отримати максимум інформації при мінімумі тексту, малій кількості документів, забезпечити компактність і високу інформаційну місткість вторинного документа. Якщо з певної теми є кілька первинних документів, перевага надається тим із них, які мають найповніший обсяг профільної оригінальної інформації. Остаточно відбираючи первинні документи, їх відчужують від документного потоку чи масиву.
Остаточний аналіз первинних документів здійснюють шляхом всебічного виявлення змістових і формальних характеристик для синтезування, тобто поєднання виявлених під час аналізу розрізнених фактів і частин предмета, а також встановлення їхніх логічних і структурних зв’язків з метою пізнання предмета як єдиного цілого. (7, с. 295). У процесі виявлення документів застосовують переважно якісний аналіз, що базується на вивченні змісту документів, оцінці цінності, достовітності, наукової новизни й повноти інформації, яка стосується ідей, методів дослідження, його результатів. (7, с. 289). Синтезування як виявлення і перетворення наявної інформації у явну і навпаки можна здійснювати за індуктивним і дедуктивним методами. Суть індуктивного методу полягає в переході від окремих фактів, часткових рішень, ситуативних обставин до узагальнення їх і створення на цій основі загальної і повної картини з проблеми (теми), що вивчається. Дедуктивний метод синтезування передбачає перехід від знання більш загальних положень до знання менш значущих, поодиноких фактів тощо.
Теоретичною основою синтезування є закони, за допомогою яких розрізнений фактичний матеріал набуває єдиного смислового змісту. У такий спосіб встановлюють дійсне значення одиничних випадкових фактів, положень, явищ, процесів. У процесі семантичного (змістового) і структурного аналізу та синтезу первинної інформації утворюється нова вторинна інформація, за допомогою якої можна визначити тенденції розвитку науки, техніки і виробництва. Інформування споживачів у масиві первинних документів у згорнутому, узагальненому вигляді дає змогу, по-перше, підвищити науковий рівень прийняття управлінських та інших рішень; по-друге, знизити вартість наукових і практичних розробок; по-третє, скоротити термін дослідження або прийняття рішення. (7, с. 295).
Оціночні фактори синтезування інформації відіграють важливу роль у вирішенні наукових і практичних завдань, визначають форму і зміст інформаційних документів. До нихналежать: цільове призначення, тематичні межі, рівень узагальнення, глибина згортання інформації.
Цільове призначення інформаційного документа визначається метою, яку ставить перед собою споживач. Інформаційні потреби споживача для вирішення конкретних завдань можуть бути різними:
– скласти уявлення про зміст первинних документів з теми (проблеми), яка його цікавить, з метою відбору цінних джерел для вивчення;
– оцінити стан і шляхи розвитку певної галузі науки або практичної діяльності з метою визначення значущості завдання, що вирішується, в колі інших проблем;
– використати в здійснюваній роботі новітні досягнення своєї та інших галузей науки, техніки, культури, мистецтва з метою підвищення ефективності створюваної технології, методики, моделі тощо;
– привернути увагу до проблеми, що вивчається, з метою показу позитивних і негативних сторін здійснюваних досліджень;
– оцінити інформаційну ситуацію в конкретній галузі науки з метою визначення найперспективніших напрямів вирішення поставлених завдань;
– визначити досягнутий рівень розвитку конкретної галузі науки і техніки й порівняти з ним рівень виконаної роботи;
– встановити наукову значимість теорій, концепцій, гіпотез, практичних рішень з метою використання їх у вирішенні конкретного завдання;
– виявити тенденції розвитку базової і суміжних галузей науки, техніки, економіки, управління, культури і визначити оптимальні показники соціальної, економічної, технологічної ефективності запропонованих рішень. (7, с. 295–296).
Рівень згорнутої інформації визначають за характером інформаційної потреби споживача і вимірюють відношенням обсягу інформаційного документа до загального обсягу розглянутих першоджерел. На рівень узагальнення впливають також такі чинники: широта тематичних інтересів споживачів, на які розрахований вторинний документ; щільність потоку документної інформації; час, який споживач може виділити для виявлення та вивчення інформації. Відповідно до інформаційного запиту (потреби) споживача визначають зміст, рівень згортання, характер вторинної інформації, форму її подання, види інформаційних документів, часткову методику створення їх.
Загальну методику, яку застосовують для створення інформаційних документів, використовують і в процесах пізнавальної діяльності. Більшості видів інформаційних документів властиві елементи наукової, інтелектуальної праці. Однак визначальним критерієм, що дає змогу виділити інформаційні документи із сукупності інших документів-результатів науково-пізнавальної діяльності, є їхнє цільове призначення. Завдання інформаційних документів – допомогти споживачеві в пошуку необхідної первинної інформації; сконцентрувати його увагу на найважливіших джерелах, підготувати основу для виходу з проблемної ситуації шляхом надання її інформаційної моделі. Таким чином, цільову установку створення інформаційних документів визначають тим, як вони виконують допоміжну функцію стосовно сфери, що обслуговується. Інформаційні джерела постачають споживачів фактами, даними, інформацією, необхідними для вирішення наукової, практичної проблеми чи прийняття управлінського рішення. Отже, властивості інформаційного документа дають змогу розглядати його як результат переробки вихідної інформації, що сприяє переходу її на вторинно-документальний рівень шляхом створення похідного (вторинного) документа.
Інформаційний документ звичайно має типову структуру: обов’язкову – основну частину і вихідні дані; факультативну – довідково-бібліографічний апарат і додаткові відомості. Довідково-пошуковий апарат, як правило, включає: зміст, передмову, рекомендації з використання, вступну статтю, схему класифікації, систему посилань, список використаних джерел, список скорочень, допоміжні покажчики. У передмові викладають завдання і вказується вид документа, його цільове і читацьке призначення, принципи відбору і групування інформації, періодичність видання, відомості про довідково-пошуковий апарат, правила використання, порядок поширення й отримання первинних документів або їхніх копій. (7, с. 296–297).
Отже, інформаційні документи мають загальну і часткову методику підготовки документів. Також слід зважати на те, що вторинна інформація може існувати як у формі окремого документа, так і бути структурною частиною первинного документа.
2
.Види інформаційних документів та їх аналіз
2.1 Реферат як інформаційний документ
Реферат, референт, реферування – ці слова походять від латинського слова «referre», що означає «доповідати, оповіщати». Згідно з найзагальнішим визначенням реферат–це стислий виклад змісту наукового документа. При розгляді особливостей реферату як інформаційного документа такого визначення недостатньо.
З’ясуємо особливості інформаційних рефератів. Перша особливість реферату як інформаційного документа полягає в тому, що це повідомлення вторинного характеру. Його тема та зміст обумовлені темою та змістом документа, що реферується. Це специфічна риса реферату як вторинного (інформаційного) документа – повна змістовна та часткова формальна залежність від первинного документа. В такому розумінні слід розглядати реферат як інтегральну модель документа, який реферується. Інтегральна модель первинного документа дає змогу здійснювати інформаційний пошук, подає загальне уявлення про вихідний документ. Реферат дає змогу здійснювати ці функції, отже його ми можемо віднести до інтегральних моделей, в яких інформація подається в узагальненому вигляді. (11, с. 13).
Основними функціями рефератів є: інформаційна, пошукова, довідкова, сигнальна, адресна, комунікативна. Реферативні документи зараховують до вторинних фактографічних документів, основною функцією яких є орієнтація споживачів у документному потоці, скорочення фізичного обсягу первинних документів при збереженні їхнього основного змісту. (7, с. 302).
Реферат широко застосовується в науково-інформаційній діяльності. Підготовка друкованих реферативних журналів вимагала певної уніфікації підготовки рефератів. Тому розроблялися як міжнародні, так і вітчизняні стандарти. Так, у державному стандарті «Реферат и аннотация», затвердженому у 1977 році (доп. 1981, 1985 pp.) наведено таке визначення реферату– скорочений виклад змісту первинного документа (чи йогочастини) з основними фактичними відомостями та висновками. У стандарті визначено структуру реферату, його елементи, види інформації, які мають бути включені в реферат, тощо.
Але функціональне призначення різних рефератів обумовлює появу певних різновидів реферату. Ця внутрішня класифікація утворюється на підставі наявності в них загальних (суттєвих) рис, властивих будь-якому реферату, а також одиничних (специфічних), властивих окремим видам рефератів.
Загальні (суттєві) риси вирізняють реферати серед інших видів інформаційних документів, специфічні риси окремих рефератів відрізняють один вид реферату від іншого.
Щоб визначити суттєві риси реферату, проаналізуємо визначення, вирізнивши в ньому властивості рефератів як інформаційних документів:
1) реферат – документ вторинний, утворюваний від первинного;
2) реферат містить скорочений виклад інформації, утвореної в процесі згортання первинної інформації;
3) змістовна залежність від вихідного документа (зміст реферату – це основні фактичні відомості та висновки з документа, що реферується);
І ще одна суттєва риса, яка відсутня у визначенні:
4) цільове призначення реферату – для оперативного ознайомлення із масивом первинних документів, тобто для виконання різноманітних інформаційних функцій при використанні реферату споживачами.
Але в різних за своїм призначенням рефератах ці суттєві риси виявляються в різній мірі. Різниця, насамперед, полягає в тому, з якою глибиною згорнуто у рефераті зміст первинного документа. В одних випадках складається реферат, в якому подається основний зміст первинного документа, в інших випадках лише вказується на те, про що йдеться у вихідному документі. (11, с. 13–14).
Якісно складений реферат, надрукований разом з первинною публікацією або перед виходом її в світ, допомагає споживачеві вчасно зорієнтуватися у змісті документа і прийняти рішення про доцільність його використання. (7, с. 302).
Два реферати, складені на основі одного й того ж самого первинного документа, матимуть різницю. Для першого виду домінуючою буде інформативність, для другого – вказівність, індикативність.
За цими ознаками реферати прийнято поділяти на інформативні та індикативні.
Інформативний реферат стисло викладає основні аргументи і наводить основні дані і висновки первинного документа. Його ще називають реферат-конспект.
Індикативний реферат – це стислий реферат, який вказує на зміст основних положень його змісту. Такий реферат допомагає споживачам у вирішенні питання, чи варто йому звертатися до первинного документа. Його ще називають реферат-резюме.
Отже, різниця цих рефератів обумовлена цільовим призначенням інформації: або потреба у самій інформації з вихідного документа, або потреба у відомостях про джерела, де є необхідна споживачеві інформація.
За читацькою адресою реферату, тобто його призначення певним читацьким групам, виділяють загальні та спеціалізовані реферати.
Загальний реферат містить інформацію, яка може бути використана широкими колами споживачів. Він орієнтується не на конкретний інформаційний запит, а на потреби всієї галузі, для якої здійснюється реферування масиву первинної інформації.
Спеціалізований реферат складається для задоволення інформаційних запитів. Вони орієнтуються на конкретного споживача або на інформаційні запити конкретної групи споживачів. У зарубіжній літературі зустрічаємо поняття «критичний реферат». Реферування пов’язане з оцінкою інформації, але ця оцінка спрямована на виявлення нового, цінного у вихідному документі. Реферат не несе критичного характеру, властивого рецензіям. (11. с. 14–15).
Разом з тим реферат виконує кілька завдань: інколи заміняє первинний документ; слугує засобом сповіщення і поширення інформації про новітні досягнення культури, науки, техніки, освіти; допомагає перебороти мовні й термінологічні бар'єри, особливо в галузі прикладних наук. (7, с. 302).
Якість реферату залежить від того, наскільки глибоко вивчено первинний документ. Тому основними елементами його змісту є головні компоненти наукової праці, а саме: об’єкт дослідження; конкретні властивості, особливості об’єкта, що вивчається; просторові і часові ознаки об’єкта; використані джерела інформації; отримані результати. Визначають актуальність теми, оригінальність та рівень висвітлення матеріалу, коло конкретних споживачів, для яких призначено первинний документ.
Аналіз змісту першоджерела в реферуванні невіддільно пов’язаний із синтезом інформації, затим що її складові розглядають у логічній єдності і взаємодії. Синтез інформації – це поєднання корисної інформації, виявленої в результаті аналізу змісту первинного документа, в логічне ціле. У процесі синтезу утворюється новий документ, забезпечується взаємозв’язок і логічний виклад цінної інформації, що відповідаєцільовому призначенню реферату. Отже, у створенні реферату аналіз і синтез як дві взаємопов'язані сторони інтелектуальної діяльності невіддільні одна від одної.
Реферат має специфічну структуру, яку становлять такі складові: бібліографічний опис, текст і додаткові відомості.
Бібліографічний опис є невід’ємною частиною реферату. Назва праці, що підлягає реферуванню, у бібліографічному описі може бути в трьох варіантах:
1) без змін у бібліографічному описі, якщо первинний документ опубліковано українською мовою;
2) по можливості, в точному перекладі українською мовою, якщо первинний документ опубліковано іноземною мовою;
3) повністю або частково зміненою порівняно з назвою оригіналу, тоді її наново формулюють на основі вивчення текстової частини документа для адекватного вираження головної теми або предмета документа. Нову назву або її змінену частину беруть у квадратні дужки. Цей метод застосовують здебільшого для підготовки реферативних журналів.
Текст реферату – скорочений виклад змісту первинного документа – подають у певній послідовності розкриття перелічених далі аспектів. Об’єкт дослідження є однією з найважливіших складових реферату. Тут виявляються закономірності, властивості й ознаки, наводяться часові та просторові ознаки, наводяться характеристики пристроїв, засобів, речовин і т. ін. Методи дослідження наводять тоді, коли вони мають особливе значення для дослідження. Широко відомі методи лише вказують без відповідних пояснень. Результати проведеної роботи, отримані в процесі спостережень, вимірювань, узагальнень тощо, відображають у рефераті в формі описових формулювань, цифрових даних, таблиць, графічних матеріалів і формул.
Текст реферату має бути зрозумілим, конкретним, чітким, лаконічним, тобто не містити другорядної інформації: доказів, роздумів, опонування, прикладів. У ньому не слід вдаватися до громіздких речень і складних граматичних зворотів, які утруднюють розуміння змісту. У реферат не включають відомостей, відображених у бібліографічному описі документа. Не допускаються (крім виключних випадків за наявності очевидних неточностей) критичні зауваження референта або довільна інтерпретація тексту первинного документа. (7, с. 306–307).
Реферати існують як складова первинного документа або як самостійний реферативний документ. Прикладом першого варіанта реферату є обов’язкова наявність його у звітах про науково-дослідну роботу. Реферат призначений для ознайомлення зі змістом звіту. Він має бути стислим, інформаційним і містити відомості, які дають змогу прийняти рішення про доцільність читання всього звіту. Реферат слід розміщувати безпосередньо за списком авторів, починаючи з нової сторінки. Якщо список авторів не складають, реферат розміщують за титульним аркушем.
Тексту реферату в разі видання звіту передує повний бібліографічний опис звіту, який роблять відповідно до вимог чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.
Реферат має містити:
– відомості про обсяг звіту, кількість частин звіту, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел відповідно до переліку посилань (усі відомості наводять включно з даними додатків);
– текст реферату;
– перелік ключових слів.
Реферат може містити інформацію про умови розповсюдження звіту (якщо такі висувають).
Текст реферату має відображати подану у звіті інформацію і, як правило, у такій послідовності:
– об’єкт дослідження або розробки;
– мета роботи;
– методи дослідження та апаратура;
– результати і їхня новизна;
– основні конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники;
– ступінь впровадження;
– зв’язок з іншими роботами;
– рекомендації щодо використання результатів роботи;
– галузь застосування;
– економічна ефективність;
– значущість роботи та висновки;
– прогнозні припущення про розвиток об’єкта дослідження або розробки.
Реферат належить виконувати обсягом не більш як 500 слів, і, бажано, щоб він уміщувався на одній сторінці формату А4. (9. с. 308–309).
Отже, інформаційний реферат – дуже зручний для використання споживачами інформаційний документ. Тому, що у рефераті зміст первинного документа згорнутий, що дає змогу користувачу швидко ознайомитись із потрібною для нього інформацією. На даний час, реферати є дуже різноманітними, вони також були створені на запити та потреби споживачів, для більшої зручності і легкості опрацювання інформації.
2.2 Довідка як інформаційний документ
Довідка – це відповідь на разовий запит споживача, яка містить інформацію. Довідка є найпростішим інформаційним документом за методикою підготовки та викладу інформації. (11, с. 34).
Її мета – виявити та передати інформацію замовнику. На відмінну від інформаційного реферату довідка не має завдання ознайомлення споживача інформації зі змістом первинних документів. (9, с. 27).
Від довідки вимагається лише інформація, що релевантна запиту споживача. Підготовка довідки не потребує аналітичної оцінки інформації, яка надається. Але оціночний підхід застосовується при пошуку достовірних джерел інформації.
Основні вимоги до довідки:
- повнота надання інформації споживачеві;
- релевантність поданої інформації запитам споживача;
- достовірність наданої інформації;
- об’єктивність передачі інформації.
Методика виконання довідки:
- Одержання запиту – уточнення теми запиту, його мети, меж пошуку (хронологічних, мовних, територіальних тощо).
- Визначення кола джерел пошуку – виявлення та відбір джерел, в яких може бути потрібна інформація.
- Пошук інформації – повнота, релевантність виявленої інформації.
- Оформлення довідки – вказати на джерело виявлення інформації. (11. с. 34–35).
Якщо довідка містить лише бібліографічну інформацію, вона називається бібліографічною.
Якщо довідка повідомляє конкретні дані, відомості, факти, виклад якоїсь концепції без аналізу викладеної інформації, вона називається фактографічною.
З іншими інформаційними документами інформаційну довідку об’єднують такі спільні риси: призначення, належність до вторинного рівня документальної інформації, методи підготовки. З масиву інформаційних документів довідку вирізняє її специфіка. Мета інформаційної довідки – виявити та передати споживачеві потрібну інформацію, а не ознайомити його із змістом первинних документів. При підготовці довідки, як правило, відсутній оціночний підхід до інформації, при наявності такого підходу до джерел виявленої інформації. Референт (інформаційний посередник), який готує довідку, не аналізує викладену інформацію у довідці. (11. с. 17–18).
У фаховій літературі та у виданнях інформаційних центрів можемо зустріти такі види довідок: оглядова довідка та інформаційна довідка.
Оглядова довідка є різновидом огляду, тому що містить оцінку документів та вивідне знання у вигляді висновків чи рекомендацій референта. (11, с. 35).
Оглядова довідка може бути за змістом загально галузевою або проблемно-тематичною. За призначенням може бути ознайомлюючою або підсумковою для окремих етапів емпіричного дослідження чи проблемного моніторингу. (9, с. 27).
Інформаційна довідка – це інформаційний документ, відповідний постійно діючим запитам споживача. Це може бути добірка витягів з газет, первинних документів, систематизованих відповідно до потреб споживача. (11. с. 35).
Методи викладу інформації у тексті можуть бути різноманітні – від перефразування до інтерпретації. Сам текст будується за принципом – попередній синтез-аналіз – завершальний синтез. (9, с. 28).
Таким чином, інформаційна довідка задовольняє запити та потреби споживачів, щодо надання їм потрібної інформації. За своєю функціональною сутністю належить до інформаційних документів однак за методикою створення може бути віднесена до оглядових документів. Вторинна інформація яку вона містить, є результатом інформаційного аналізу вихідних документів та узагальнення відібраних інформаційних фрагментів з метою вироблення висновків та рекомендацій, що у вихідних джерелах не містилися. Наявність вивідного знання робить інформаційну довідку поширеним результатом оформлення інформаційно-аналітичних досліджень. Також інформаційна довідка є дуже зручною тим, що в ній подається повнота і достовірність інформації, що є зручним для споживача інформації.
Список літератури
1. Банасюкевич В.Д., Сокова А.Н. Вопросы формирования теории документоведения // Развитие советского документоведения (1917–1981). – 1983. – С. 5 – 27.
2. Воронов Ю.П. Страницы истории денег. – Новосибирск: Наука, 1986. – 176 с.
3. Каштанов С.М. Русская дипломатика. – М.: Высш. Шк., 1988. – 231 с.
4. Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми. – К.: УкрІНТЕІ, 1995. – 190 с.
5. Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів. – К.: Вікар, 2003. – С. 284–287.
6. Марчук О.Л. Методика створення Інформаційно-аналітичної довідки // звітна конференція викладачів, аспірантів, співробітників факультету документальних комунікацій та менеджменту, 18 – 20 квіт. 2001 р. – Рівне, 2001. – С. 27 – 28.
7. Сілкова Г.В. Інформаційно-аналітичні дослідження як особливий аспект інформаційної діяльності // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвиту. – К. – 1997. – С. 10–18; 34–37.