Контрольна робота
"Мова документів. Загальні вимога до укладання та оформлення"
Документ та його функції
Документування та організація роботи з документами, що охоплює сукупність форм, прийомів, способів і методів їх укладання й обробки, називається діловодством (справочинством).
Сучасний термін «документаційне забезпечення управління» є інформаційно-технологічною складовою в сучасній організації діловодства.
Результатом документування є документ
– зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють ЇЇ ідентифікувати. Носій
– це матеріальний об'єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації, у тому числі в перетвореному вигляді
Разом із папером нині широко використовуються й нові носії – магнітні стрічки, дискети, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби.
Документування
– регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.
Юридична
сила – здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів – обов'язкових елементів укладання документа.
Держстандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розташовування на документі. Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр.
Наявність формуляра забезпечує спільність документування і спільність документації як у межах одного закладу, так і
в цілому в країні.
У соціальному плані будь-який офіційний документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.
До загальних функцій документа належать:
Інформаційна
–
будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа.
Соціальна
– документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.
Комунікативна
– документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).
Культурна
– документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.
До специфічних функцій
документа належать:
Управлінська
– документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.
Правова
– документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).
Історична
– коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.
Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.
Система документації – це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).
Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі й ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управлінця об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.
Основними комплексами всієї документації є:
—організаційно-правова документація;
—планова документація;
—інформаційно-довідкова й довідково-аналітична документація;
—звітна документація;
—документація щодо особового складу (кадрова);
—фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);
—документація з матеріально-технічного забезпечення;
—договірна документація;
—документація з документаційного та інформаційного забезпечення діяльності закладів.
Окрім зазначених, є ще спеціалізована (відомча) документація, яка відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).
Критерії класифікації документів
Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами (див. попередній розділ) за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:
| Ознаки класифікації |
Групи |
| За найменуванням (назвою)1
|
Автобіографія, акт, довідка, доручення, заява, інструкція, лист, протокол та ін. |
| За змістом і спеціалізацією |
Загальні; з адміністративних питань; з питань планування оперативної діяльності; із питань підготовки та розподілу кадрів; спеціалізовані: з фінансово-розрахункових і комерційних питань, бухгалтерського обліку, постачально-збутові, зовнішньоторговельної та кредитної діяльності та ін. |
| за призначенням |
Щодо особового складу: організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактні; довідково-інформаційні; господарсько-договірні; обліково-фінансові, господарсько-претензійні, зовнішньоекономічні |
| За походженням |
Службові (офіційні) – укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу це робити, для вирішення службових питань Особисті (приватні) – укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань |
| За місцем укладання |
Внутрішні, що мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено Зовнішні, що є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами |
| За напрямом (і прямуванням) |
Вхідні, що надходять до закладу, підприємства, фірми Вихідні, що адресовані за межі установи, організації |
| За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації й регламентації |
Стандартні, типові – укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо) |
Ці документи мають відповідну позначку вгорі праворуч, а користування ними попередньо обумовлюється угодою, розпискою тощо про міру відповідальності в разі розголошення їхнього змісту.
У свою чергу, документи поділяються за призначенням та за найменуванням. Останні можуть називатися однаково, але виконувати різні функції.
| Призначення (спеціалізація) |
Назва (найменування) |
| Документи в |
управлінській діяльності |
| Організаційні документи |
Положення Статут Інструкція Правила Постанова Ухвала Розпорядження Накази та витяги з наказу Вказівки |
| Розпорядчі документи |
|
| Довідково-інформаційні документи |
Акти Відгуки Висновки Довідки Доповіді Службові, доповідні та пояснювальні записки Запрошення (повідомлення) Пропозиції Звіти Огляди Плани робіт Оголошення Протоколи та витяги з протоколу Службові листи (офіційна кореспонденція) Телеграми Факси Телефонограми |
| Документи з кадрово- контрактових питань |
Автобіографії Заяви Контракти Особові листки (анкети) Угоди |
| Особисті офіційні документи |
Характеристики Доручення Заповіти Заяви Посвідчення Розписки Списки. Переліки |
| Спеціалізована документація |
|
| Документи з господарсько-договірної діяльності Документи з посередницької діяльності Документи з господарсько-претензійної діяльності Документи в банківській діяльності |
Договір на постачання Договір підряду Договір на матеріальну відповідальність Договір на спільну діяльність Договори оренди обладнання, транспорту, приміщення Договори щодо створення нових форм господарювання Господарські договори в науковій діяльності Договори про взаємовідносини підприємств і банку Договори про надання посередницьких послуг Договір про інформаційне обслуговування Протоколи розбіжностей до договорів Комерційні акти Претензійні листи Позовні заяви Договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування Договір на депозитний вклад Кредитний договір Договір про спільну діяльність Договір лізингу (лізингова угода) Договір про пайовий внесок |
| Обліково-фінансові документи |
Акт Відмова від акцепту Відомість Гарантійний лист Заява-зобов' язання Заявка Квитанція Накладна Оформлення відкриття рахунка в банку Заява Картка зі зразками підписів Чекові книжки (чеки) Реєстр чеків Платіжне доручення |
| Документи з організації зовнішньоекономічної діяльності |
Контракти Додаток (до контракту) Запис бесіди Протокол намірів Договір Статут |
| Документи в рекламній діяльності |
Договір Угода |
Вимоги до укладання та оформлення документів
Писемне регулювання ділових стосунків у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадських потреб людей у побутових ситуаціях здійснюється за допомогою ділових паперів, документів.
Розрізняють декілька значень поняття – «документ»: 1. Письмове офіційне свідчення, доказ юридичної сили, зафіксований на спеціальному папері (паспорт, свідоцтво про народження, диплом про освіту та ін.).
2. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує дії, повноваження чи права конкретної особи (закон, акт, протокол, заповіт, доручення та ін.).
3. Матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інформація (перфокарта, дискета, файл, кіно- й фотоплівка та ін.).
4. Історично достовірні письмові джерела (грамота, указ та ін.).
Узагальнюючи наведені вище формулювання, можна визначити поняття документ як матеріальний об'єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку, і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції.
Документи широко використовуються в повсякденній діяльності як джерела та носії інформації, сприяють удосконаленню внутрішньої організації та зовнішніх стосунків, поліпшенню роботи, функціонування закладів, підприємств чи організацій і одночасно є підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідково-пошукової роботи,
Оскільки документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів, що мають життєво важливі наслідки, кожний із них несе велике правове (юридичне) навантаження.
Кожний документ укладається згідно з усталеними нормами та правилами, які є стабільними (канонічними) для конкретного виду, але всі вони мають відповідати таким вимогам:
—не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного й адміністративного права, директивним положенням конкретних керівних органів;
—видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;
—відповідати своєму призначенню, назві й укладатися за встановленою формою;
—бути достовірними, переконливими й відповідати меті та завданням конкретного закладу, установи тощо або їх керівництва (базуючись на фактах, містити конкретні й змістовні пропозиції та вказівки);
—бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.
Більшість документів повинна бути придатною до тривалого зберігання.
Дотримування цих вимог дає змогу оперативно отримати й опрацювати потрібну інформацію, вчасно вжити доцільних заходів, зробити процес управління стабільним, передбачуваним і результативним.
Оформлення сторінки
У діловодстві діють певні вимоги і правила щодо оформлення сторінки та її нумерації.
Організаційно-розпорядчі документи укладають на аркуші «форматом А4 (297x210 мм) та А5 (148x210 мм). Ліворуч залишають вільний берег у 35 мм для збереження тексту в разі підклеювання, підшивання, затискування документа, праворуч – не менше 8 мм; верхній – 20 мм, нижній – 19 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5).
Нумерація сторінок
. Документ, який займає одну сторінку, не нумерується. У документах, що укладені на двох і більше аркушах (з одного боку), нумерація починається з другого аркуша арабською цифрою 2 посередині верхнього берега на відстані не менше 10 мм від краю. Біля цифр не пишуться ніякі позначки чи символи.
Якщо документ укладено з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у верхньому кутку праворуч, а парні – ліворуч.
Текст і його оформлення
Головною складовою документа є текст (зміст), який визначається назвою та метою ділового папера. Укладаючи текст, слід дотримуватися певних технічних вимог, а саме:
—на бланку друкується тільки перша сторінка, а друга й наступні – на чистих аркушах однакового з бланком розміру, кольору й ґатунку;
—підпис укладача чи відповідальної (керівної) особи можна переносити на другу (іншу) сторінку лише за умов наявності на ній не менше двох рядків тексту;
—у складних документах текст членується (рубрикується) для зручності та швидшого опрацьовування й уникнення плутанини.
Рубрикація – це поділ тексту на логічні складові частини, які графічно відокремлюються одна від одної.
Для цього використовують також заголовки, систему нумерації, колір чи фактуру паперу та ін., що в кінцевому рахунку виражає зовнішню будову (композицію) всього документа і вказує на його складність.
Ступінь складності й форма поділу безпосередньо залежить від обсягу, змісту, складу, тематики і призначення документа.
Найпростішим видом рубрикації є поділ на абзаци. Класичний абзац має три частини:
—зачин (формулює тему абзацу – зміст);
—фраза (містить основну інформацію абзацу);
—коментар (підсумок усього абзацного змісту).
Інформація, вміщена в межах одного абзацу, повинна виражати закінчену думку. Типовий абзац має бути із 4–5 речень. Хоча ОДС не виключає наявність й одного речення. Та яким би не був обсяг абзацу, він має являти собою внутрішньо замкнене смислове ціле.
Нумерація рубрик тексту існує для чіткого зазначення і вказування на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування, а також підкреслює необхідність самостійного розгляду кожного з нумерованих елементів. Розрізняють комбіновану (традиційну) й нову системи нумерації.
Комбінована (традиційна) базується на використовуванні символів, слів, літер, арабських і римських цифр та доповнює абзацне членування тексту (нумерування пунктів, правил, тез), яке залежить від змісту, обсягу й форми документа.
Система використання різноманітних позначень має бути послідовною, логічною й будуватися за висхідною ознакою:
| Комбінована (традиційна) |
Нова |
| А.Б.В.Г. Д…. Розділ І І. II. III. IV. V…. Частина 1 1. 2. 3. 4. 5…. Частина 2 1); 2); 3); 4); 5);… пункт 1 а); б); в); г); д);… § 1 § 2 пункт 2 Частина 3 Розділ II і т. д. |
1 1. 1 1. 2 1. 2. 1 1. 2. 1. 1 1. 2. 1. 2 1.2. 2 1.3 2 і т. д. |
Згідно з ДСТУ 3008–95, слід пам'ятати, що для системи буквеної рубрикації літери Ґ (г), Є (є), 3 (з), І (і), ї (ї), Й (й), О (о), Ч (ч) та Ь (ь) не використовують.
Ця система вимагає чіткого дотримування правил пунктуації, повинна мати логічну будову й до однотипних рубрик застосовувати однорідні засоби нумерації або лаконічні, однозначні заголовки.
Заголовок має бути лаконічним, але логічно повноцінним – однозначним і несуперечливим, а також точно відповідати змістові документа або його частини.
Система арабських цифр
(нова) базується на чіткому поділі на частини, які включають усі цифри відповідних складових частин вищих ступенів поділу.
Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів
Розділи, наприклад звіту, повинні мати порядкову нумерацію в межах викладення суті змісту й позначатися арабськими цифрами без крапки:
1,2,3 й т. д.
Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу.
Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою.
Після номера підрозділу крапку не ставлять:
1.1, 1.2
й т. д.
Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу.
Номер пункту складається з номера розділу й порядкового номера пункту, або з номера розділу, порядкового номера підроз
1.1, 1.2, або 1.1.1, 1.1.2 й т. д.
Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати, за винятком додатків, порядковими номерами.
Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту й порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою:
1.1. – 1.1, 1.1.1.2, 1.1.1.3
і т. д.
Якщо розділ, не маючи підрозділів, поділяється на пункти йдалі – на підпункти, номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою:
1.1.3, 1.2.1 й т. д.
Після номера підпункту крапку не ставлять.
Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту, або пункт складається з одного підпункту, його не нумерують.
Приклад поділу частин тексту за традиційною та новою системою див. вище.
Застосування нової системи нумерації відповідає вимогам ДСТУ 3008–95 і спрощує обробку документів (навіть на комп'ютері), уніфікує їх, бо дає можливість не вживати словесних найменувань і символів.
Більшість текстів містять такі основні логічно взаємозумовлені частини (елементи):
—вступна
(причинова) – у якій зазначають привід та безпосередньо причину укладання документа (указується історія питання);
—доказова
(фактологічна) – у якій наводяться конкретні факти, докази, пояснення, міркування, розрахунки, посилання на інші матеріали тощо (розкривається суть питання, проблеми);
—закінчення
(висновкова) – містить пропозиції, рішення, висновки тощо (формулюється кінцева мета документа).
Наявність тих або інших елементів тексту, порядок їх послідовності залежить від конкретного документа, його змісту й мети.
Для зручності зіставлення показників і наочності цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць, що відповідають вимогам чинних нормативних документів. Нумерують таблиці, якщо їх більше однієї в документі, арабськими цифрами. Система нумерації може бути наскрізною (напр., «Таблиця
/»; «Таблиця 2»
і т. д.) або індексаційною (окрім таблиць, що наводяться в додатках), і тоді номер складається з номера розділу й порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою (наприклад, «Таблиць
5. З»
– третя таблиця п'ятого розділу).
Назва таблиці визначає її тему й зміст і має бути точною, виразною, лаконічною й відповідати змістові таблиці. Якщо таблиця переноситься на інші сторінки, то там назву не повторюють, а пишуть: «Продовження табл. З»
або «Закінчення табл. 2».
Назву можна не давати, якщо таблиця не має самостійного значення, тобто потрібна по ходу читання основного тексту. У продовженні таблиці на наступних сторінках допускається заміна заголовків граф їх нумерацією арабськими цифрами. Нумерація граф і рядків таблиці застосовується й тоді, коли на них треба робити посилання в тексті документа.
Незакінчену таблицю нижньою горизонтальною лінією не обмежують.
Заголовки граф наводять переважно в Н= відмінку однини без довільного скорочення слів. Множину застосовують:
—коли серед текстових показників графи є такі, що стоять у множині;
—коли значення заголовка передається лише в множині;
— коли слово в однині не вживається. Залежно від розміру таблиці її розміщують:
— безпосередньо після тексту, до якого вона належить;
— па наступній сторінці;
— у додатку.
Якщо в сусідніх рядках графи текст повторюється:
– його заміняють лапками (кількість лапок за кількістю слів), коли текст уміщується в один рядок;
– його заміняють словами «Те саме»,
які в разі подальшого повторення тексту заміняють однією парою лапок, коли текст не вміщується в один рядок;
– і повторюється також початкова частина тексту, а кінець тексту
– змінна частина, то частину тексту, що повторюється, заміняють словами «Те саме»,
але якщо є горизонтальні лінійки, то текст слід повторювати.
Не дозволяється заміна лапками:
1) цифр і знаків;
2) позначень одиниць величин;
3) буквених абревіатур;
4) марок машин, механізмів, матеріалів і под.;
5) скорочених позначень нормативних документів із номерами.
За відсутності відомостей ставлять три крапки (…) або пишуть: «Немає відом.».
Якщо явище не спостерігається, тобто немає й не буде можливості проставити в комірці таблиці відомості, то ставлять тире. Залишати комірку порожньою не дозволяється.
Якщо треба пояснити чи доповнити якісь табличні дані, роблять підтабличні примітки, що можуть бути пов'язані з таблицею або за допомогою знака виноски, або за допомогою заголовка «Примітка»
[14, с. 25–29].
На всі таблиці мають бути посилання в тексті документа.
Укладаючи документ, слід дотримуватися певних правил, які допоможуть виробити точний стислий, ясний та послідовний стиль письма, а саме:
і. Використовувати мовні засоби, які були б зрозумілими широкому загалу та відповідали нормам літературної мови, конкретному стилю чи підстилю.
2. Від 1-ї особи однини викладати текст у таких документах, як:
—автобіографія (Я,… народилася,… навчаюся…);
—заява (Прошу зарахувати…, працюю на посаді
…);
—наказ (Наказую…
);
—скарга (Звертаюся до…, я повідомляв…
,);
—службова записка (Доводжу до…, Уважаю, що…).
3. Від 3-ї особи однини викладати текст у таких документах, як:
—акт (Комісія пропонує…, дійшла висновку…
);
—трудова угода, контракт, договір (ЗАМОВНИК отримує…, а ВИКОНАВЕЦЬ зобов'язується
.,);
—інструкція (АТ «Довіра» встановлює., кожен акціонер стає…
);
—запрошення, оголошення (Банк надає…, Училище запрошує…
).
4. Доцільно вживати прямий порядок слів у реченнях:
—коли підмет передує присудкові;
—коли означення стоїть перед означуваним словом;
—коли додаток стоїть після керуючого слова;
—коли вставні слова стоять на початку речення.
5. Уникати вживання багатозначних слів, а наявні пояснювати в певному контексті.
6. Уникати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій та суб'єктивного ставлення до викладеного. Тон службового документа має бути нейтральним.
7. Не переобтяжувати текст іншомовними словами, якщо є їхні українські відповідники.
8. Використовувати лише загальноприйняті, стандартні скорочення та абревіатури.
9. Уникати немилозвучності, однозвучності з іншими скороченнями.
10.Уникати вживання скорочень назв грошових та фізичних одиниць (крім формул); одиниць виміру; символів, знаків: &%, №, $,
якщо вони без цифрових позначень і не в таблицях, схемах.
11.Слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу матеріалу, фактів. Підкреслюючи наступність визначення причинно-наслідкових зв'язків між фактами, подіями чи явищами, треба викладати їх у зв'язній черговості здійснення: у першу чергу, насамперед, спочатку; одночасно, водночас; потім, після, далі, у підсумку, завершуючи, насамкінець
та ін.
12.Надавати перевагу простим реченням, мовним кліше, «канцеляризмам».
13.Пам'ятати, що лише своєчасність і актуальність інформації, викладу факту чи оперативного реагування робить документ дієвим, доцільним і потрібним.
Скорочування слів і словосполучень
Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582–97), що чинний від 1998 року.
Види скорочень
Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локальні.
До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літератури, належать скорочення:
а) після переліків;
б) перед іменами та прізвищами;
в) перед географічними назвами;
г) при цифрах;
д) при посиланнях.
До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а подані російською, англійською та ін. європейськими мовами – стандартам ГОСТ 7.12–93 та ГОСТ 7.11–78.
Основні правила скорочення:
1.
Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.
2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.
3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.
4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:
к.
(карта), м.
(місто), с. (сторінка) таін.
5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і
дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:
д-р
(доктор), д-ри
(доктори)
м-во
(міністерство), м~ва
(міністерства) та ін.
6. Прикметники й дієприкметники, що закінчуються на:
| -авськии – адський
|
-ентальнии – енький
|
-гльськии -іпський
|
| -ажний – азький
|
-ерський – еський
|
-ірський -істий
|
| -айський – альний
|
-ецький -євий
|
-ічий -ічний
|
| -альський
|
-ивний
|
-кий
|
| -аний
|
-инський
|
-ний
|
| -анськии – арський – ативний
|
-ирський
– истий
– иський
|
-ній
– ований
– овий
|
| -атський – ацький
|
-ицький – ичий
|
-овський – одський
|
| -евий
|
-ичний
|
-ольський
|
| -ейський – ельний
|
-іальний -івний
|
-Орський – ський
|
| -ельський – ений
|
-івський -ійний
|
-уальний – чий
|
| -енний
|
-ійський
|
-яний
|
| -енський
|
-ільний
|
-янський
|
скорочують відсіканням цієї частини слів.
7, Прикметники, що закінчуються на: – графічний, – логічний, – немічний, – навчий
скорочують відсіканням частини слова: – афічний, – огічний, – омічний, – авчий:
географічний – геогр., соціологічний – соціол.
і под.
8» Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини – ський:
шевченківський – Шевченків, франківський
– франків,
і под.
9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:
грузинський народ
– грузин, народ Бориспільський край
– Бориспіл. край Луганська область – Луган. обл.
і под.
Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:
Харківська область
– Харк. обл. Харківський район – Харк. р-н
і под.
10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:
калійний
– калійн. олійний
– олійн. червоний – червон.
і под.
11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують:
вищий – вищ.,
але вища
– не скорочують учений – учен.,
але вчена –
не скорочують міський – міськ.,
але міська
– не скорочують і под.
12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:
торф'яний – торф'ян. слов'янський – слов'ян,
і под.
13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:
грецький – грец. гуцульський – гуцул, сільський – сіл.
і под.
14. Якщо відсіченій частині передує подвоєний приголосний, то скорочуване слово зберігає один із приголосних:
законний
– закон, іменний – імен, щоденний
– щоден.
і под.
15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочуваного слова:
експериментальний
– експерим.,
а не експериментал., експеримент, фугідаментальний
– фундам.,
а не фундаментал., фундамент, графічний
– графіч. комічний – коміч. континентальний
– континент,
і под.
16.У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них, якщо ці іменники наведено в додатку 2.
17.У словосполученні скорочують кожне слово:
видавничий відділ
– вид. від.
допоміжна картка
– допом. карт.
умовний друкований аркуш
– ум. друк. арк.
і под.
В окремих усталених словосполученнях слова скорочують тільки в складі даного словосполучення:
без року
– б. р. без ціни – б. ц. вихідні дані
– вих. дан. і так далі – і т. д.
та под.
18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, від сікають другу складову частину, якщо вона має закінчення – ський:
місто Кам'янець-Подільський –
м. Кам' янець-Поділ. місто Корсунь-Шевченківський –
м. Корсунь-Шевченків.
і под.
Географічні назви, що є складними іменниками та пишуться через дефіс, не підлягають скороченню:
Івано-Франківськ, Михайло-Олександрівка, Олексієво-Дружківка
та под.
19. У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення: греко-католицький – греко-католиц. фізико-математичний – фіз.-мат. хіміко-гпехнологічний – хім.-технол.
і под.
20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил скорочення:
агролісомеліоративний
– агролісомеліор. лісогосподарський
– лісогосп.
і под.
21. Одиокорінпі прикметники та дієприкметники, що відрізняються лише префіксами, скорочуються однаково:
карпатський
– карпат., закарпатський – закарпат., прикарпатський
– прикарпат.
і под.
22. У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово:
відеофонограма
– відеофоногр.
діафільм
– дф
міська державна адміністрація
– міськдержадмін.
і под.
23.Відсікати слово до однієї початкової літери не можна.
24.Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікають:
Безпека життєдіяльності: Підручник,
а не Безпека життєдіяльності: Підруч,
Лікарські рослини: Словник-довідник,
а не Лікарські рослини: Слов.-довід;
але Біологія: Підручник для 10‑го класу
– Біологія: Підруч. для 10‑го кл.,
Лікарські рослини: Словник-довідник лікаря
– Лікарські рослини: Слов. – довід, лікаря.
Лексичні та графічні скорочення
Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов'язково розшифровуються та читаються повністю. Лексичні скорочення бувають декількох типів: і. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових літер слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:
а) літерні – читаючи їх, треба вимовляти літери: КБ, ЖБК, ХТЗ й ін.;
б) звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту‑154, Ан‑24
й ін.;
в) літерио-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ
й ін.
2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд
й ін.
3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза
та ін.
А.
Відсікання (усічешія): зам., зав., пом., акад., доц.
й ін.
5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація
(із ра[діостан] – ція}, біоніка
(із біологія
) та [електро] ніка)
й ін.
6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ
й ін.
Розрізняють декілька типів графічних скорочень:
— крапкові: стп., див., ім.
й ін.;
— дефісні: з-д, б-ка, ін-тп
й ін.;
— скіснолінійиі (дробові): р/р, а/с, в/ч
(крапка не ставиться);
—нульові (курсивні) – на позначення одиниць фізичних, – метричних величин, валют й ін. лише після цифрових назв:
2 хв, 47 кг, 250 г., 400 грн
й ін. не змінюється у множині (крапка не ставиться);
– комбіновані: півд.-зах., півн.-схід.
йін.
Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становить рр. (роки).
У документах припускається використання лише загально-нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах і словниках.
Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, наприклад:
НП, що сталася на ПУ півд.-схід. міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В.С.
Не можна скорочувати:
1) імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський,
а М.С. Грушевський
(як виняток – з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник
– Григір,
бо є Григорій Тютюнник);
2) псевдоніми:
не Ж. Занд,
а Жорж Занд
не Л. Українка,
а Леся Українка
не П. Мирний,
а Панас Мирний;
3) подвійні прізвища:
не Б.-Хом'як,
а Богачевська-Хом'як,
не
Ж.-Стоша,
а Жукевич-Стоша
не К. – Яценко,
а Кучук-Яценко