Ринкові реформи та інтеграція України у світовий економічний та освітянський простір. Потреби економіки та підготовка управлінців нового типу в Україні

Міністерство освіти і науки України

Маріупольський державний університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра менеджменту

Реферат

на тему: "Ринкові реформи та інтеграція України у світовий економічний та освітянський простір. Потреби економіки та підготовка управлінців нового типу в Україні"

Зміст

реформа інтеграція менеджмент економічний

Вступ

1. Суть та значення економічних реформ

2. Причини, що обумовлюють прийняття реформ у інтеграції України до ЄС

3. Економіка нашої країни і сучасний менеджер

4. Етапи розвитку світового менеджменту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Нині людство зіткнулося зі ситуацією, за якою значна частина країн опинилася за межами економічного та соціального прогресу. Ситуація ускладнюється і тим, що в останнє десятиріччя відбулося розширення зони бідності за рахунок країн, які входили до складу колишнього СРСР. Тож подолання глобальної нерівності перетворилося в центральну проблему ХХІ століття.

Глибокі сутнісні суперечності нинішнього цивілізаційного прогресу висувають особливі вимоги до довгострокової соціально – економічної стратегії в Україні. Необхідно скоригувати загальну спрямованість трансформаційного прогресу, надати форму сучасних цивілізованих форм, знайти такі шляхи та механізми входження у світову економіку, які б дали змогу максимально скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і водночас мінімізувати економічні й особливо соціальні труднощі, пов'язані з адаптацією національної економіки до закономірностей світової господарської системи.

Потрібно врахувати глобальну тенденцію переходу до багатополюсного світового співтовариства, де основою взаємодії держав та їх економік має стати регіональна інтеграція. У зв'язку з цим чітка і пріоритетна орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу спочатку асоційованого, а згодом повноправного членства в ньому має розглядатися як основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні десять років і більш віддалену перспективу. Водночас пріоритетність інтеграції України до ЄС не повинна вступати у протиріччя з іншими стратегічними напрямами зовнішньополітичної та економічної діяльності держави. Всі вони мають бути підпорядковані стратегічній меті – європейській інтеграції. Зберігають своє значення розвиток та поглиблення взаємовигідних зв'язків з іншими країнами.

1. Суть та значення економічних реформ

Реформи в економіці – це процес трансформації існуючої економічної системи, кожного з її найважливіших елементів. Така трансформація може здійснюватися еволюційними, революційними методами. Для різних елементів економічної системи доцільно використовувати неоднакові методи реформування. Так, для технологічного способу виробництва оптимальним є еволюційний метод трансформації. Революційні перетворення цих елементів економічної системи готуються поступовими кількісно – якісними змінами впродовж 100 – 169 років. Так, капіталістичний спосіб виробництва спершу базувався на технологічному способі виробництва, заснованому на ручній праці. З моменту його виникнення революційне перетворення технологічного способу виробництва здійснювалося в процесі еволюційних змін упродовж більш як 160 років і завершилося промисловою революцією ХVІІІ – ХІХ.

Зі здобуттям незалежності Україна віддала перевагу науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічним контролем.

За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні більше ніж у 2 рази знизилась продуктивність праці, у 2 рази зросла собівартість промислової продукції. Швидке зниження реальних доходів населення України призвело до кризи збуту виробленої продукції. У країні стала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету.

В умовах відсутності протекціоністської політики держави у власній країні вітчизняного виробника стали витісняти з ринку іноземні виробники. Неминучим наслідком глибокої і тривалої кризи стало різке падіння життєвого рівня населення України. Заробітна плата зменшилась більше ніж у три рази, а реальне споживання домашніх господарств – більше ніж у 6 раз.

Не можна погодитися з думкою про неминучість падіння виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічної реформи. Світовий досвід показує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення.

2. Причини, що обумовлюють прийняття реформ у інтеграції України до ЄС

Зокрема якщо у 2004 році податковий коефіцієнт в Україні був нижчим порівняно не лише з розвиненими (ЄС-16 - 41,6 % ВВП), а й із новими країнами - членами ЄС (ЄС - 10 - 34,2 %), то у 2006 році він перевищив рівень останніх і значно наблизився до рівня перших. Характерно, що податковий коефіцієнт в Україні був вищим не лише за його середній рівень у нових країнах - членах ЄС, а й за рівень значно багатших постсоціалістичних країн - Польщі, Чехії, Словаччини, ВВП яких на душу населення за ПКС у 2-3 рази перевищує рівень, що має місце в Україні.

Отже, ставлячи за мету підвищення темпів економічного зростання як умову зменшення економічного відставання України від розвинених країн, необхідно знижувати податковий коефіцієнт шляхом зменшення податкового тягаря на суспільство.

На останньому необхідно наголосити саме тому, що, послабивши контроль за сплатою податків чи відновивши окремі пільги, можна вже у 2006 році знизити податковий коефіцієнт. Це не означатиме забезпечення кращих умов для економічного зростання в поточному році порівняно з попереднім. Для їхнього створення треба знизити податкове навантаження на суспільство, причому в такий спосіб, який є най адекватнішим вимогам економічного зростання.

Щоб визначити, за рахунок яких податків необхідно знижувати податкове навантаження в Україні, доцільно проаналізувати структуру податкової системи в контексті розподілу податків на податки на споживання, податки на працю і податки на капітал. В основу цієї класифікації податків покладено підходи, використані у статистиці МВФ. Аналіз податкового навантаження на фактори виробництва і споживання можна здійснювати як за допомогою агрегованих податкових квот, так і за допомогою ефективних податкових ставок, які характеризують ступінь використання різними податками (групою податків) потенційної податкової бази, виведеної з СНР. При цьому базою податків на працю є оплата праці найманих працівників (заробітна плата з внесками на соціальне страхування), податків на капітал чистий прибуток, змішаний дохід, податків на споживання - кінцеві споживчі витрати (домогосподарств, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, і сектору загального державного управління).

Ми розглянемо лише динаміку ефективних ставок оподаткування праці, капіталу і споживання, маючи при цьому на увазі, що за методологією розрахунків вони дещо відрізняються від зовнішньо невиявлених податкових ставок, що розраховуються в ЄС, тому не можуть порівнюватися безпосередньо. Ми зможемо провести лише порівняльний аналіз співвідношення податкового навантаження на фактори виробництва і споживання. Найвищою в Україні є ефективна ставка спадкування праці. Останніми роками вона встановила на рівні 32 - 34%. При цьому якщо ефективна ставка податку із доходів фізичних осіб унаслідок його реформування зменшилася, то внесків до соціальних фондів-постійно зростає. Податкове навантаження на капітал є вищим, ніж на споживання. Ефективне податкове навантаження на капітал, розраховане щодо його потенційної бази, зменшилося з 63,8 % у 1998 році до 23 % у 2004 році. Якщо розрахувати ефективну ставку податків на капітал відносно фактичного фінансового результату прибуткових підприємств, то після її зростання у 2003 році до 46,3 % у 2004 році вона зменшилася до 33 %, а в 2006 році навіть дещо перевищила рівень 2003 року (46, 9 %). Останнє відбулося в результаті розширення фактичної податкової бази за рахунок скасування низки пільг і зменшення масштабів ухилення від оподаткування.

Оцінюючи викладені тенденції в контексті економічного зростання, можна зробити висновок, що внаслідок забезпечення найвищого ефективного податкового навантаження на фактори виробництва податкова система України не може бути віднесена до числа інститутів, що створюють сприятливі умови для економічного зростання. Щоправда, в європейських країнах із розвиненою ринковою економікою співвідношення між податковим навантаженням на споживання, працю і капітал є аналогічним тому, яке існує в Україні. Однак це багаті країни з великим економічним потенціалом, який дає їм змогу поступитися економічною ефективністю заради справедливості в розподілі доходів. У країнах із меншим потенціалом, які змушені витрачати більше ресурсів на економічний розвиток, останніми роками відбулися зміни в розподілі податкового навантаження. Зокрема у трьох нових країнах - членах ЄС (Естонії, Литві, Словаччині) з чотирьох, за якими надано інформацію, капітал у 2003 році оподатковувався за нижчими зовнішньо невиявленими ставками, ніж праця і споживання, що стало результатом реформування податкових систем цих країн у напрямку створення умов для економічного зростання. Щодо найвищого податкового навантаження на фактор праця, то воно притаманне усім європейським країнам і є наслідком як схожих демографічних проблем, так і схожого прагнення до створення більш чи менш потужних систем державного соціального забезпечення. Враховуючи викладене, виникає сумнів у тому, що Україні вдасться подолати загальноєвропейські тенденції і суттєво змінити пропорцію розподілу податкового навантаження між працею і споживанням, тоді як необхідність і можливість зменшення податкового навантаження на капітал не викликає сумніву. Саме це завдання має стати пріоритетним у процесі реформування податкової системи України.

3. Економіка нашої країни і сучасний менеджер

Одне з вузьких місць здійснення перебудови економіки в нашій країні - проблема управлінських кадрів. За деякими оцінками, "критична маса" керівників, фахівців з економіки та управління, здатних перетворити вигляд наших підприємств і організацій по новим вимогам, повинна скласти не менше 20% від їх загального числа в народному господарстві України. Сформувати такий корпус управлінців нового типу - завдання виключно складна. Саме життя, практика ринкової економіки, підприємництва буде сприяти її вирішенню, поміщаючи тих, хто сьогодні біля керма підприємств, і тих, хто входить у цю нову для себе роль, в ситуацію природно протікає соціального відбору. Але багато що, звичайно, залежить і від цілеспрямованої діяльності з підготовки та перепідготовки кадрів, з вивчення і поширення передового досвіду управління, щодо застосування досягнень управлінської науки на практиці. Один з очевидних шляхів пристосування до ринку полягає в освоєнні досвіду країн, які живуть в його умовах вже не одну сотню років. Дуже цінним аспектом цього досвіду в XX столітті є сфера діяльності і галузь знань, охоплювана ємним поняттям "менеджмент", яке стало вже інтернаціональним. При цьому, коли говорять "менеджмент" мають на увазі і людей-менеджерів, професійно здійснюють функцію управління.

4. Етапи розвитку світового менеджменту

Усвідомлення управління як професії, що спирається на різноманітні досягнення між дисципліною, поки ще дуже молодій, швидко і нерівномірно розвивається області наукового і практичного знань, займає міцне місце в сучасній цивілізації. Отримавши на початку століття найбільш чітке вираження у концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера, "науки адміністрування" А. Файоля, ця область знань спочатку пішла по шляху жорсткого раціоналізму в управлінні. Однак, породжені нею технократичні ілюзії в управлінні почали розвіюватися вже в 30-і роки. Раціоналізм у менеджменті, при всіх його перевагах, як виявилося, далеко не єдиний, а в багатьох випадках і не кращий шлях підвищення ефективності роботи реальних підприємств і організацій. Як реакція на обмеженість управлінського раціоналізму в системі управлінських знань міцно утверди

лася інший напрямок - поведінковий, засноване на залученні досягнень психології, соціології, культурної антропології для поглиблення розуміння реальної суті управління в організаціях, у більш великих соціальних системах. На його основі здійснювалася вироблення рекомендацій щодо вдосконалення "людських відносин", мобілізації "людського фактора", розвитку участі трудящих в управлінні, підвищенню ефективності лідерства. Ці два напрямки - раціоналістичний і поведінковий розвивалися, хоч і паралельно, але часто конфліктуючи між собою. У післявоєнні роки розвиток теорії систем, кібернетики, економіко-математичних методів для аналізу і обґрунтування управлінських рішень, комп'ютеризація управління, що зробила з винаходом персональних комп'ютерів особливо потужний якісний стрибок, сприяли активному використанню в управлінні системного підходу. Це привело до відомого ускладнення науки управління та управлінських знань. У подібному ключі розвивалося і поведінкове напрямок. Поглиблювалося осмислення і вивчення організацій як соціальних систем. Дуже сильний вплив на мислення управляючих надали в 50-60-і роки спочатку ідеї "пост бюрократичних організацій", "організаційного гуманізму", а потім подання про підприємство як про відкриту систему, активно взаємодіє зі своїм середовищем і, в кінцевому рахунку, пристосовує свою внутрішню будову до її "організаційного контексту", тобто стану зовнішнього середовища підприємства, його розмірами, цілям і технології діяльності, якостями людей, що формують його "людський капітал". В одних ситуаціях обґрунтованими, ефективно працюючими виявлялися жорстко організовані, навіть бюрократизовані, системи управління, в інших - організації, побудовані на принципах де бюрократизації, внутрішньої свободи, саморегулювання. Ще на рубежі 70-х років широку популярність завоювала ідея "ситуаційного підходу", в рамках якої доводилася правомочність різних типів систем управління - як жорстко регламентованих, так і заснованих на внутрішній свободі - залежно від конкретних характеристик "організаційного контексту". Це, певною мірою, примирило тих, хто робив ставку на раціональні системи, і тих, хто бачив головне джерело ефективності в мобілізації потенціалу, закладеного в людях. Ставлення до наукового, зокрема математичного інструментарію, стало ще більш спокійним, коли на початку 80-х років була усвідомлена величезна важливість "організаційної культури" як характеристики інтегруючої, яка збирає, немов у фокусі, всі особливості підприємства - і системні, і поведінкові. Маятник знову хитнувся від технократизму до гуманізму в управлінні. Однак ситуація різко змінилася за останні кілька років не тільки в нашій країні, але і у всьому світі. Зменшуються ресурси, скорочуються ринки, все більш лютою стає конкуренція, загроза безробіття пригнічує ініціативу, а рішення політиків утрудняють ділове життя. Сильно спокуса як-небудь сховатися від цієї жорсткої реальності. Позитивною альтернативою є боротьба не тільки заради виживання, але і для того, щоб, стаючи сильніше і впевненіше, забезпечити собі процвітання в ці важкі часи. Чарльз Дарвін описав, як певні види організмів процвітають просто з-за кращої пристосованості до навколишнього середовища; той же еволюційний процес має таке ж відношення до менеджерів 80-90х років нашого століття, як і для морських їжаків і ящірок на зорі часів. Ось що сказав один директор центрального відділення великої європейської компанії, коли його звільнили, у зв'язку з тим, що відділення понесло збитки, і звинуватили в цьому його: "Три роки тому становище на ринку було більш сприятливим, і тоді я зберіг би свою роботу. Зараз же стільки проблем, що треба бути вдвічі розумніша, щоб залишитися на плаву. Мені це не вдалося ". Його слова, як мені здається, дуже точно відображають ситуацію в економіці всього світу. Що ж є найбільш характерним для управлінської думки - і в теоретичному, і в практичному плані - сьогодні, в 90-і роки? Як видається, найбільш помітні дві нові тенденції. По-перше, це інтернаціоналізація менеджменту, колективне осмислення нових реальностей, породжуваних поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням конкуренції і взаємозалежності в світовій економіці, розвитком транснаціональних корпорацій, створенням міжнародних систем інформації, інших структур інтегруючого властивості. З допомогою видання величезної кількості робіт з управління, поширення програм навчання менеджменту, доступних мільйонам людей, узагальнення управлінського досвіду різних країн через обстеження, розробку "ситуацій", широких міжнародних контактів учених-практиків управлінська мудрість все більш стає надбанням всіх, хто її потребує. По-друге, особливість останніх років - все більше звернення до: здоровому глузду, простих істин, добре засвоюваним рецептами, які доступні для розуміння і використання тими, хто несе нелегкий тягар управління або хто встає на цей шлях. Менеджмент як наука у всьому його різноманітті розвивається своїм шляхом і має величезні перспективи. Проте в даний час навіть широка публіка виявляє жвавий інтерес до управлінських ідей і до рецептів ефективного управління. Це відбувається, зрозуміло, не без впливу живо і цікаво написаних на цю тему книг таких авторів як Д. Карнегі, У. Оучі, Т. Пітер, Р. Уотермен, мемуарів Л. Якокки - президента автомобільного гіганта "Крайслер", А. Моріти президента і одного із засновників електронної фірми "Зопу" та цілого ряду інших. З'явився навіть термін "управління з бестселерів", за аналогією з "управлінням по цілях", "управлінням по відхиленнях". Не слід забувати, що в даний час не тільки якості менеджерів і способи їх здобуття, але і сама роль менеджера як професійно підготовленого керівника, є предметом серйозних дискусій. Родоначальниками концепції менеджменту як спеціалізованого виду діяльності є американці. Саме вони створили образ менеджера як професіонала, який володіє спеціальною освітою (часто на додаток до інженерного, юридичного, економічного і т.п.), вклали величезні гроші в створення інфраструктури для управління у вигляді сотень шкіл бізнесу, десятків тисяч консультативних фірм, розгалужених інформаційних мереж загального користування, найрізноманітніших наукових досліджень і публікацій у сфері управління, диверсифікованих ділових послуг. Однак у 80-у році навіть американці раптом засумнівалися в правильності свого шляху, почали звинувачувати школи бізнесу в неправильній орієнтації менеджерів, відриві від життя, невиправданому захопленні "наукою управління". Адже японці - мабуть, сама учнівська і здатна до навчання нація - так і не прийшла до ідеї формування професійних керівників. У них в країні всього три школи бізнесу, а керівників вони готують перш за все за допомогою досвіду, цілеспрямовано проводячи їх через ланцюжок змін посад в різних підрозділах фірми,навчаючи не тільки справі, але й мистецтву людських відносин, поступово культивуючи в них якості, необхідні керівникові. Європейці займають проміжну позицію між цими двома управлінськими культурами. З одного боку, вони мають школи бізнесу і центри підвищення кваліфікації по управлінню, як американці, хоча і не в такій кількості, з іншого - управління як вид діяльності до цих пір в переліку кар'єрних переваг знаходиться не на дуже високому місці і, наприклад, в Англії не входить навіть до першої десятки. І тим не менше, життя бере своє, і хороші "школи бізнесу", фірми консультаційних і інших ділових послуг у всіх країнах не тільки не розоряються, але і процвітають навіть в умовах спадів виробництва. Просто необхідно управляти ефективно, тим більше, необхідно вчити цьому, опановувати знаннями, розвивати в собі навички ефективного управління, уникаючи помилок, знаходячи найкращі шляхи до успіху. Однак, Європейські менеджери переживають нині часи строгих вимог, зрушень і погроз. Це впливає на всі сторони життя організацій, викликаючи реакції, змінні від радості і надії до невпевненості і відчаю. За останні двадцять років у структурі та діяльності як приватних, так і державних компаній відбулися значні зміни. Можливо, найбільш суттєве з них - зростання міжнародної конкуренції, що веде до того, що виживають тільки найефективніші фірми. У Європі менеджери зобов'язані справлятися з унікальними проблемами. Наприклад, економічні і політичні надбудови Європейського економічного співтовариства викликають до життя особливі закони, які створюють одні можливості, стримують інші і містять свої власні обмеження і загадки. На рішення менеджерів постійно впливають історичні традиції і приклади. Часто чуються похмурі пророкування про майбутнє рівні життя і перспективи ділової активності в Європі. Багато спостерігачів висловлюють думку, що діловий світ проходить через етап, який можна охарактеризувати падінням прибутку, нестачею енергії, нестримної інфляцією, безробіттям, громадськими заворушеннями і підвищеною політичною нестабільністю. Однак провісники судного дня втрачають одну найважливішу характеристику людини: здатність до інновацій і подолання труднощів. Песимістичні точки зору найчастіше дуже наївні, а можуть і самі наближати негативні ситуації, які вони передбачають. Зростаюча мінливість і ворожість жорсткої зовнішньої середовища означає, що всі організації в світі пред'являють все більш високі вимоги до своїх керівникам. Так, зокрема, вони повинні стати більш умілими в поводженні з непередбачуваним майбутнім. Як то кажуть: "Незмінно тільки сталість змін". Менеджери повинні розвинути в собі установки, здібності й уміння, які дозволять їм чітко і ефективно здійснювати управління в наступаючі роки.

Висновки

На попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж державно-адміністративної системи управління. Нині ставиться нова мета – формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку, надала йому більшої орієнтації на кінцевий результат.

Такі акценти нової стратегії цілком укладаються в загальний контекст світового розвитку. Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні трансформаційних процесів. Водночас слід ураховувати й інші аспекти цієї проблеми.

Шлях, на який розвиненим країнам потрібно було кілька століть, Україна повинна пройти в максимально стислі терміни.

Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку.

Отже, при визначенні нової стратегії потрібні максимальний політичний консенсус, суспільна консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів її реалізації, базових засад. Це також дуже важливо з погляду зміцнення демократичних інститутів та послідовного розвитку громадянського суспільства.

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямі – забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розвитку.

Водночас пріоритетність інтеграції України в ЄС не повинна вступати у протиріччя з іншими стратегічними напрямами зовнішньополітичної та економічної діяльності держави. Всі воно повинні бути підпорядковані стратегічні меті – європейській інтеграції.

Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.

Україна повинна будувати стратегію свого розвитку, виходячи з Конституції. Це означає,що без вагань і сумнівів ми маємо стати на шлях, задекларований у Конституції, до капіталізованого соціалізму, бо, як свідчить історичний аналіз економічного розвитку, – це єдиний шлях, що веде Україну до прогресу.

Список використаної літератури

Карпов А. В. Психологія менеджменту : підруч. / А. В. Карпов. - М. : Градарики, 2004.

Котлер
Ф. "Основы маркетинга" : підруч. / В.Б.Боброва - "Прогресс", Москва, 1992. Перевод.

Дейл
Карнеги
: підруч. / "Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично", Москва, Прогресс, 1990.

Ф.Тейлор: підруч. / "Основы научного менед
жмента", "Прогресс", Москва, 1992.

М.Вудкок,
Д.Фрэнсис: підруч. / "Раскрепощенный менеджер", изд.
"Дело", 1991.