Основні положення теорії рішень

Основні положення теорії рішень

Зміст

1. Місце прийняття рішень у процесі управління економікою

2. Сутність прийняття управлінських рішень

3. Загальні підходи та методи розробки управлінських рішень

4. Поняття мети та альтернативи в теорії прийняття управлінських рішень

5. Дерево цілей

6. Основні вимоги до якості мети

7. Якість управлінського рішення та чинники, що впливають на неї

1. Місце прийняття рішень у процесі управління економікою

Концепція про можливість застосування наукових принципів для підвищення ефективності організації зародилася, коли управління як наука було ще в початковому стані. Відомо, що наука управління зародилася в Англії під час Другої світової війни, коли група вчених одержала завдання на рішення складних військових проблем, таких, як оптимальне розміщення споруд цивільної оборони і вогняних позицій, оптимізація глибини підриву протичовнових бомб і конвою транспортних караванів. У 50-60-і рр. методологія була оновлена, перетворена в цілий ряд специфічних методів і стала все більш широко застосовуватися для вирішення проблем в промисловості і ухвалення рішень в різних ситуаціях. Сьогодні моделі і методи науки управління використовуються практично скрізь.

Центральний пункт науки управління полягає в тому, щоб “забезпечити керівників організації науковою базою для вирішення проблем, пов'язаних з взаємодією компонентів організації на користь останньої як цілого”. Це важливо для всіх організацій, але особливо важким може бути застосування цього принципу у великих організаціях через високий ступінь спеціалізації.

Процес прийняття рішень — центральний пункт теорії управління. Наука управління прагне підвищити ефективність організацій шляхом збільшення здатності керівництва до ухвалення обґрунтованих об'єктивних рішень у ситуаціях виняткової складності за допомогою моделей і кількісних методів.

У науковій літературі має місце як розширене
, так і вузьке
розуміння ролі прийняття рішень у процесі управління економікою.

У розширеному розумінні
прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління.

У вузькому розумінні
, що зустрічається в першу чергу в літературі формально-математичного напряму, прийняття рішень трактується як вибір найкращого рішення з безлічі альтернативних варіантів. Розширене розуміння охоплює під поняттям прийняття рішень їх виконання, а також контроль і аналіз результатів їх реалізації.

2. Сутність прийняття управлінських рішень

Поняття «управлінське рішення»

найчастіше вживається як обміркований намір, потреба зробити що-небудь на основі усвідомлення і постановки цілей, а також шляхів: досягнення при виникненні тієї чи іншої проблеми.

Управлінське рішення

- директивний акт цілеспрямованої дії на об'єкт управління, заснований на аналізі достовірних даних, що характеризують конкретну управлінську ситуацію, визначення мети дій, і що містить програму досягнення мети.

Рішення визначають і як процес, і як акт вибору з декількох альтернатив, і як результат вибору. Рішення як процес

характеризується тим, що воно протікає в часі, здійснюється в кілька етапів (підготовка, формування, прийняття і реалізація рішення). Етап прийняття рішень можна трактувати як акт вибору

людини, що приймає рішення за допомогою визначених правил. Рішення як результат вибору

являє собою план роботи, варіант проекту.

Управлінське рішення приймається керівником і спрямоване на підлеглий йому колектив, що, будучи об'єктом керування, здатний і зобов'язаний його виконати в точній відповідності з установленими правилами.

Розробка управлінського рішення пов'язана з великим обсягом необхідної інформації, її аналізом, на основі якого ставиться мета і розглядаються найбільш кращі варіанти (альтернативи) її досягнення.

Управлінське рішення характеризують такі ознаки:

· можливість вибору єдиної дії з безлічі альтернатив (якщо немає альтернатив, то немає і вибору, а виходить, і немає рішення);

· наявність мети — безцільний вибір не вважається рішенням;

· необхідність вольового акту людини, що приймає рішення, рішення формується через боротьбу думок і мотивів.

Людина, що приймає рішення – це особа, яка відповідальна за прийняття рішення після розгляду. Людиною, яка приймає рішення, може бути не тільки окрема людина але і група фізичних осіб.

Ще на стадії формування управлінського рішення керівник повинен подумати про необхідність і доцільність його прийняття.

Чи можна взагалі від нього відмовитися? Чи будуть витрати на розробку рішення сумісні з майбутнім ефектом? Необхідно пам'ятати, що будь-яке управлінське рішення повинно бути спрямоване, у першу чергу, на досягнення життєво важливих цілей організації, що очікують свого здійснення.

3. Загальні підходи та методи розробки управлінських рішень

З великої кількості підходів до вирішення проблем можна виділити три:

1) дескриптивний (або якісно-предметний);

2) нормативний (прийняття рішень за допомогою математичних методів);

3) змішаний.

Дескриптивний підхід

заснований на психологічному моделюванні прийняття управлінських рішень. У першу чергу враховують особисті дані людини, яка приймає рішення, психологічні процеси, що її стосуються.

Нормативні моделі

наголошують на тому, як людина, яка приймає рішення, повинна підходити до їх прийняття. Математична теорія прийняття рішень заснована на припущенні, що всі особи, які ухвалюють рішення, є "економічно мислячими" людьми і вони намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток).

Досить часто сучасні управлінські ситуації вимагають застосовувати як дескриптивні, так і нормативні методи, тобто мова йде про змішаний підхід

до вирішення проблем.

Що стосується методів прийняття рішень, зазвичай їх ділять на три групи (рис.1.1)

Рисунок 1.1 - Класифікація методів прийняття рішень

Перш за все людина, яка приймає рішення, повинна визначитися з методом його прийняття. Якщо обраний метод найбільш підходить до вирішення певної проблеми, ефективність прийнятого рішення буде найвищою. Виділяють наступні критерії вибору метода прийняття рішень

:

· результативність;

· практичність;

· економність:

· часовий інтервал, необхідний для прийняття рішень.

Таким чином, метод прийняття управлінського рішення повинен бути таким, що обов’язково дасть позитивний результат при вирішенні проблеми, буде практичним у використанні, порівняно недорогим, а час прийняття рішення буде мінімальним.

Залежно від умов зовнішнього середовища і ступеня інформативності особи, яка приймає рішення проводиться наступна класифікація завдань прийняття рішень:

1) в умовах визначеності;

2) в умовах ризику;

3) в умовах невизначеності;

4) умовах конфлікту або протидії (активного супротивника).

В умовах визначеності

на виробництві зважуються багато короткострокової дії, наприклад, визначення раціональніших розмірів партії запуску і випуску виробів і т.д.

В умовах ризику

можуть зважуватися такі завдання, як: визначення оптимальної чисельності і раціонального розміщення обслуговуючого персоналу; вибір мір для ритмічного ходу виробництва і зниження собівартості; запобігання порушень, що перешкоджають безперебійному випуску продукції по всій номенклатурі і т.д.

Позначимо об'єктивні умови через Vj
, де j - кількість об'єктивних різних умов, 1 ≤j ≤m.

Варіанти рішень (стратегій) позначимо через Сi
, де i - кількість варіантів.

Результат, очікуваний при кожному сполученні варіантів рішення й об'єктивних умов, позначимо через Оij
.

Тоді матриця рішень при j = 3 та і = 4 буде мати наступний вигляд (рис.1.2).

Матриця рішень дозволяє здійснити вибір рішень в умовах ризику, тому що в ній враховується ймовірність появи тих чи інших об’єктивних умов.

V1	V2	V3
C1	О11	О12	О13
C2	О21	О22	О23
C3	О31	О32	О33
C4	О41	О42	О43

Рисунок 1.2 – Матриця рішень

Позначимо через Рj
ймовірність виникнення тих чи інших об’єктивних умов Vj
.
Сума ймовірностей ΣРj
, виникнення можливих умов Vj
дорівнює одиниці, що можна записати в такій формі (при кількості можливих станів m)

. (1.1)

Оскільки сума ймовірностей дорівнює одиниці, математичне чекання можна виразити формулою

, (1.2)

тобто, середнє значення результатів і-го варіанта рішення дорівнює сумі добутків кожної з величин результатів по всіх розглянутих об’єктивних умовах на відповідні ймовірності їхнього виникнення.

Вирішення завдань в умовах невизначеності

являє собою більші труднощі, тому що для них неможливо зробити достовірний прогноз чи оцінити ймовірність дії об'єктивних різних умов. У таких випадках вибір рішень може здійснюватися тільки керівником, що вибирає найбільш кращі варіанти з його погляду.

В умовах конфлікту

управлінські рішення приймаються на основі теорії ігор, про яку мова піде далі.

При формуванні варіантів рішень варто звернути увагу на два фактори – раціональність досягнення цілей і можливість реалізації рішення. Для оцінки цієї можливості використовують ймовірність його здійснення. Ця ймовірність може бути вимірювана суб'єктивно людиною, яка приймає рішення, чи експертами на основі аналізу різних причин, що можуть вплинути на реалізацію рішення.

Вважається, якщо імовірність 0,9, то здійснення рішення є практично достовірною подією; якщо значення ймовірності дорівнює 0,1 чи менше, то реалізація проекту практично неможлива.

4. Поняття мети та альтернативи в теорії прийняття управлінських рішень

Поняття мети та альтернативи є одними з ключових в теорії прийняття рішень.

Мета

- ідеальне, уявне передбачення результату діяльності і шляхів його досягнення за допомогою певних засобів. Альтернативу

розуміють як варіант дій, який може бути обраний людиною, яка приймає рішення.

Мета і альтернативи дії розглядаються як екзогенні (одержані ззовні) величини. Аналіз господарської діяльності повинен узагальнювати досвід виявлення і ув'язки мети і альтернатив її досягнення в практиці управлінської діяльності за окремими функціями управління. Теорія прийняття рішень забезпечує комплексність розгляду даних пробл

ем з погляду загальної структури рішення управлінських задач (прийняття управлінських рішень).

При аналізі мети необхідно в першу чергу вивчити її зв’язки з конкретним суб'єктом управління - індивідуальним або колективним. Мета виражає бажану кінцеву точку руху суб'єкта управління, зміни його положення. Мету прагнуть визначити абстрактно як кінцевий стан зміни керованого процесу, причому керований процес відділяється від суб'єкта управління. В управлінні економікою суб'єкт при прийнятті рішень не є нейтральним по відношенню до керованого процесу. Проблемну ситуацію не можна подати поза суб'єктом управління.

У зв'язку з цим часто важко визначити, маємо ми справу з метою або альтернативою дії. З погляду різних суб'єктів одне і те ж явище оцінюється по-різному. Важливу роль виконує тут та обставина, на якому рівні ієрархічної структури управління знаходиться суб'єкт. Наприклад, ставиться мета –

інтенсифікація виробництва, але підприємство з погляду своїх вузьких інтересів може мати специфічні цілі, для досягнення яких інтенсифікація виробництва є лише одна можлива (і не завжди найвигідніша) альтернатива дії.

Співвідношення мети і альтернативи ще складніше. Одне і те ж явище суб'єктом управління може оцінюватися в одному випадку як мета, в іншому – як альтернатива дії. Це залежить від рівня узагальненості вирішуваного завдання.

5. Дерево цілей

Взаємозв'язок цілей і альтернатив наочніше можна проілюструвати за допомогою методу «дерева цілей» (рис.).

Підцілі 1-го ступеня є альтернативами досягнення головної мети, але щодо підцілей 2-го ступеня вони виступають як мета. «Дерево цілей» завжди можна розвивати до такої деталізації, щоб на останньому рівні знаходилися альтернативні варіанти дії, які вже неможливо розглядати як цілі.

Альтернативи є засобами досягнення мети, що охоплюють господарювання, що є у розпорядженні суб'єкта, ресурси і керовані ним умови діяльності.

6. Основні вимоги до якості мети

Як основні вимоги до якості мети

(цільової системи) можна виділити наступні:

· комплексність;

· узгодженість;

· реальність;

· системність.

Рисунок– Дерево цілей

Комплексність

мети означає, що опис бажаного результату повинен охопити всі основні аспекти проблемної ситуації. У разі незадоволення даної вимоги прийняте рішення досить часто залишається одностороннім, і його реалізація приводить до виникнення або поглиблення інших суперечностей (іноді серйозніших, ніж вирішуване). Наприклад, переслідуючи цілі поліпшення економічних показників, і в той же час, забувши про необхідність розвитку соціальної сфери, керівники підприємства можуть упустити виникнення проблем з кадрами, які кінець кінцем призводять до зниження темпів зростання розвитку. Даний приклад ілюструє також необхідність правильного обліку тимчасової послідовності господарської діяльності. Короткостроковий «успіх» часто дорого оплачується в наступних періодах часу.

Узгодженість

мети означає несуперечність компонентів цільової системи. Для досягнення цієї узгодженості застосовуються різні прийоми:

1) ранжуються компоненти цільової системи за чергою їх обліку при прийнятті рішень. У першу чергу альтернативи порівнюються за рівнем досягнення найважливішої мети. Якщо дана компонента не дозволяє виділити один-єдиний варіант дії, то рівноправні альтернативи порівнюються за рівнем наступної компоненти цільової системи і т.д. Наприклад, варіанти розміщення виробництва, які задовольняють соціальним і екологічним цілям, порівнюються за економічними критеріями;

2) розробка коефіцієнтів значущості різних компонент цільової системи, які дозволяють зводити всі компоненти до однієї комплексної мети. Прикладом неузгодженості мети є «досягнення найбільших результатів з якнайменшими витратами». Компромісом тут може бути: досягнення щонайвищих результатів з певними витратами, досягнення певних результатів з якнайменшими витратами, досягнення якнайкращого співвідношення результатів і витрат і т.п.

Реальність

мети підкреслює її залежність від альтернатив дії. Мета, для досягнення якої у суб'єкта управління відсутні реальні варіанти дії, є мрією. Якщо немає можливостей реалізації мети, вона не може бути врахована в управлінській діяльності.

Системність

мети повинна забезпечити її зв'язок зі всіма іншими управлінськими задачами.

Визначення альтернатив досягнення мети означає опис варіантів дії у відповідній для моделей прийняття рішень формі. Дані моделі забезпечують подальшу системну обробку альтернатив з метою виявлення якнайкращої з них.

У процесі виявлення і обмеження альтернатив необхідно враховувати вимоги:

· взаємне виключення альтернатив;

· забезпечення одних і тих же умов опису альтернатив;

· повнота сукупності альтернатив.

Вимога взаємного виключення

альтернатив витікає з визначення категорії прийняття рішень як акт вибору. Однозначний вибір можливий лише в тому випадку, якщо альтернативи виключають одна одну. Взаємне виключення не означає відсутності однакових елементів дії в різних альтернативах. Наприклад, у разі існування двох можливих елементів дії А1
і А2
можна скласти чотири альтернативи: А1,
А2
, А1
і А2
та бездіяльність.

Шляхом комбінування елементарних неподільних самостійних варіантів дії виходять комплексні альтернативи. Ці альтернативи необхідно виділити, оскільки результат реалізації комплексної альтернативи в загальному випадку не є сумою результатів їх складових частин. Негативний ефект бездіяльності повинен іноді перевищувати витрати на активні дії для того, щоб взагалі виникло питання про постановку управлінської задачі.

Щоб забезпечити порівнянність альтернатив, необхідно їх описати в одних і тих же умовах

— ресурсних, тимчасових, зовнішніх обмежень і т.п.
Дотримання даної вимоги повинне гарантувати однакові «стартові» умови для кожної альтернативи та облік всього комплексу результатів їх реалізації.

Порушення вимоги розумної повноти сукупності альтернатив

має як суб'єктивні, так і об'єктивні причини.

Із суб'єктивних причин найвагомішою є упередження суб'єкта управління, який а priori віддає перевагу одній певній альтернативі. Намагаючись це захистити від всіх інших, він уперто залишається при традиційних рішеннях, виключаючи альтернативи, які здаються дуже складними або неймовірними. Значущість альтернативи для вирішення поставленої задачі не завжди можна пізнати відразу і прямо. Тому необхідно уникнути передчасного обмеження сукупності альтернатив.

Основна причина порушення вимоги повноти сукупності альтернатив має об'єктивний характер. Вона витікає з обмеженості можливостей збору і обробки інформації з боку суб'єкта управління. При визначенні даних можливостей необхідно враховувати різні аспекти:

· збір і обробка інформації пов'язані з витратами, які повинні бути в розумному співвідношенні з очікуваним поліпшенням прийнятого рішення;

· у певних умовах стає ясно, що додаткова інформація не може істотно поліпшити рішення, що приймається, оскільки вже відомі альтернативи забезпечують високий рівень досягнення цілей (подібне положення зустрічається при точкових цілях);

· знаходження (розробка) нових альтернатив є творчою діяльністю, результат якої неможливо точно передбачити.

У практиці українських підприємств часто альтернативи не розробляються. Іноді не вистачає часу, іноді не вистачає бажання і енергії — в подібному положенні часто не шукають проблемі більше рішень, ніж одне. Перше задовільне рішення схвалюється і втілюється в життя. Подібний спосіб рішення пов'язаний з невеликими витратами часу і енергії, але він дає далеко не найкращі результати.

7. Якість управлінського рішення та чинники, що впливають на неї

Незалежно від того, яке рішення приймається, є певні вимоги до його якості.

Якість управлінського рішення

- це сукупність параметрів рішення, що задовольняють конкретного споживача (конкретних споживачів) і забезпечують реальність його реалізації.

Основними чинниками, що впливають на якість управлінського рішення, є: застосування до системи менеджменту наукових підходів і принципів, методів моделювання, автоматизація управління, мотивація якісного рішення і ін.

Звичайно, в прийнятті будь-якого рішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, думка і раціональність.

При прийнятті чисто інтуїтивного рішення

люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їх вибір правильний. Тут присутнє "шосте відчуття", свого роду осяяння. Менеджери середньої ланки більше покладаються на одержану інформацію і допомогу електронно-обчислювальної техніки.

Рішення, засновані на думці

, багато в чому схожі з інтуїтивними, але все-таки в їх основі лежать знання і осмислений, на відміну від попереднього випадку, досвід минулого.

Оскільки рішення ухвалюються людьми, їх характер багато в чому несе на собі відбиток особи менеджера, причетного до їх появи. У зв'язку з цим прийнято розрізняти урівноважені, імпульсні, інертні, ризиковані та обережні рішення.

Для стратегічного і тактичного управління будь-якої підсистеми менеджменту ухвалюються раціональні рішення,

засновані на методах економічного аналізу, обґрунтування і оптимізації.

До параметрів якості управлінського рішення відносяться:

· показник ентропії, тобто кількісної невизначеності проблеми. Якщо проблема формулюється тільки якісно, без кількісних показників, то показник ентропії наближується до нуля. Якщо всі показники проблеми виражені кількісно, показник ентропії наближується до одиниці;

· ступінь ризику вкладення інвестицій;

· вірогідність реалізації рішення за показниками якості, витрат і термінів;

· ступінь адекватності (або ступінь точності прогнозу, коефіцієнт апроксимації) теоретичної моделі фактичним даним, на підставі яких вона була розроблена.

До основних умов забезпечення високої якості і ефективності управлінського рішення відносяться:

· застосування до розробки управлінського рішення наукових підходів менеджменту;

· вивчення впливу економічних законів на ефективність управлінського рішення;

· забезпечення особи, яка приймає рішення, якісною інформацією, що характеризує параметри "виходу", "входу", "зовнішнього середовища" та "процесу" системи розробки рішення;

· застосування методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання та економічного обґрунтування кожного рішення;

· структуризація проблеми та побудова дерева цілей;

· забезпечення порівнянності варіантів рішень;

· забезпечення багатоваріантності рішень;

· правова обґрунтованість рішення, що приймається;

· автоматизація процесу збору та обробки інформації, процесу розробки та реалізації рішень;

· розробка та функціонування системи відповідальності і мотивації якісного і ефективного рішення;

· наявність механізму реалізації рішення.

Оцінку якості управлінського рішення проводять на стадіях розробки, прийняття та реалізації рішень.