Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет
Кафедра фінансів
Обов'язкове домашнє завдання
з дисципліни "Фінансовий менеджмент банку"
на тему "Облік фактору інфляції при прийнятті фінансових рішень"
Виконала студентка IV курсу
факультету економіки та менеджменту
групи Ф-62
Лисиця Богдана
Перевірив Пустовіт Роман
Петрович
Суми – 2009
Зміст
Вступ
1. Теоретичні аспекти фінансових рішень
1.1 Поняття та класифікація фінансових рішень
1.2 Критерії прийняття фінансових рішень
1.3 Моделі прийняття фінансових рішень
2. Фінансові рішення в умовах інфляції
2.1 Методи оцінки та прийняття фінансових рішень в умовах інфляції
2.2 Облік інфляції при прийнятті фінансових рішень
3. Процедура прийняття фінансових рішень з проблемних питань
3.1 Методи прийняття рішення щодо подолання проблемних ситуацій
3.2 Взаємовідносини в ході прийняття рішень з проблемних питань
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Ухвалення рішень, так само як і обмін інформацією – складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність ухвалення рішень виникає на всіх етапах процесу управління, пов'язана зі всіма ділянками і аспектами управлінської діяльності і є її квінтесенцією. Тому так важливо зрозуміти природу і сутність рішень.
Зазвичай в процесі будь-якої діяльності виникають ситуації, коли людина або група людей стикається з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результат цього вибору і буде рішенням. Таким чином рішення – це вибір альтернативи.
Будь-якому вчинку індивіда або дії колективу передує прийняте рішення. Рішення є універсальною формою поведінки як окремої особи, так і соціальних груп. Ця універсальність пояснюється свідомим і цілеспрямованим характером людської діяльності. Проте, не дивлячись на універсальність рішень, їх прийняття в процесі управління організацією істотно відрізняється від рішень, що приймаються у приватному житті.
1. Теоретичні аспекти фінансових рішень
1.1 Поняття та класифікація фінансових рішень
Цілі. Суб'єкт управління (будь то індивід або група) приймає рішення виходячи не зі своїх власних потреб, а в цілях вирішення проблем конкретної організації.
Наслідки. Приватний вибір індивіда позначається на його власному житті і може вплинути на небагато близьких йому людей. Менеджер, особливо високого рангу, вибирає напрям дій не лише для себе, але і для організації в цілому і її працівників, і його рішення можуть істотно вплинути на життя багатьох людей. Якщо організація велика і впливова, вирішення її керівників можуть серйозно відбитися на соціально-економічній ситуації цілих регіонів. Наприклад, рішення закрити нерентабельне підприємство компанії може істотно підвищити рівень безробіття.
Розподіл праці. Якщо у приватному житті людина, приймаючи рішення, як правило, сама його і виконує, то в організації існує певний розподіл праці: одні працівники (менеджери) зайняті вирішенням виникаючих проблем і ухваленням рішень, а інші (виконавці) – реалізацією вже прийнятих рішень.
Професіоналізм. У приватному житті кожна людина самостійно приймає рішення в силу свого інтелекту і досвіду. В управлінні організацією ухвалення рішень – набагато складніший, відповідальніший і формалізований процес, що вимагає професійної підготовки. Далеко не кожен співробітник організації, а тільки той, що володіє певними професійними знаннями і навиками наділяється повноваженнями самостійно приймати певні, зокрема фінансові рішення.
Розглянувши ці відмітні особливості ухвалення рішень в організаціях, можна дати наступне визначення фінансового рішення.
Фінансове рішення – це вибір альтернативи, здійснений керівником в рамках його посадових повноважень і компетенції і направлений на збільшення прибутку (зниження збитків) організації.
В процесі управління організаціями приймається велика кількість фінансових рішень, що володіють різними характеристиками. Проте, існують деякі загальні ознаки, що дозволяють цю безліч певним чином класифікувати. Така класифікація представлена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Класифікація фінансових рішень.
| Класифікаційна ознака |
Групи фінансових рішень |
|
| Міра повторюваності проблеми |
Традиційні |
Нетипові |
| Значущість мети |
Стратегічні |
Тактичні |
| Сфера дії |
Глобальні |
Локальні |
| Тривалість реалізації |
Довгострокові |
Короткострокові |
| Прогнозовані наслідки рішення |
Коректовані |
Некоректовані |
| Метод розробки рішення |
Формалізовані |
Неформалізовані |
| Кількість критеріїв вибору |
Однокритерійні |
Багатокритерійні |
| Форма прийняття |
Одноосібні |
Колегіальні |
| Спосіб фіксації рішення |
Документовані |
Недокументовані |
| Характер використаної інформації |
Детерміновані |
Імовірнісні |
Міра повторюваності проблеми. Залежно від повторюваності проблеми, що потребує рішення, всі управлінські рішення можна підрозділити на традиційні , що неодноразово зустрічалися в практиці, коли необхідно лише зробити вибір з вже наявних альтернатив, і нетипові, нестандартні рішення, коли їх пошук пов'язаний перш за все з генерацією нових альтернатив.
Значущість мети. Ухвалення рішення може переслідувати власну, самостійну мету або ж бути засобом сприяння досягненню мети вищого порядку. Відповідно до цього рішення можуть бути стратегічними або тактичними.
Сфера дії. Результат рішення може позначитися на якомусь одному або декількох підрозділах організації. В цьому випадку рішення можна вважати локальним. Проте рішення може прийматися і з метою вплинути на роботу організації в цілому, в цьому випадку воно буде глобальним.
Тривалість реалізації. Реалізація рішення може потребувати декількох годин, днів або місяців. Якщо між ухваленням рішення і завершенням його реалізації пройде порівняно короткий термін – рішення короткострокове. В той же час усе більше зростає кількість і значення довгострокових, перспективних рішень, результати здійснення яких можуть бути видалені на декілька років.
Прогнозовані наслідки рішення. Частина фінансових рішень в процесі їх реалізації так чи інакше піддається коректуванню з метою усунення будь-яких відхилень або обліку нових чинників, тобто є коректованим. Інша, досить значна, частина рішень має безповоротні наслідки.
Метод розробки рішення. Деякі рішення, як правило, типові, такі, що повторюються, можуть бути з успіхом формалізовані, тобто прийматися по заздалегідь визначеному алгоритму. Іншими словами, формалізоване рішення – це результат виконання заздалегідь визначеної послідовності дій. Наприклад, при складанні графіка ремонтного обслуговування устаткування начальник цеху може виходити з нормативу, що вимагає певного співвідношення між кількістю устаткування і обслуговуючим персоналом. Так само, коли фінансовий менеджер приймає рішення про інвестування вільних засобів в державні цінні папери, він обирає між різними видами облігацій залежно від того, які з них забезпечують зараз найбільший прибуток на вкладений капітал. Вибір робиться на основі простого розрахунку кінцевої прибутковості по кожному варіанту і встановлення найвигіднішого.
Формалізація ухвалення рішень підвищує ефективність управління в результаті зниження вірогідності помилки і заощадження часу: не потрібно заново розробляти рішення кожного разу, коли виникає відповідна ситуація. Тому керівництво організацій часто формалізує рішення для певних ситуацій, що регулярно повторюються, розробляючи відповідні правила, інструкції і нормативи.
В той же час в процесі управління організаціями часто зустрічаються нові, нетипові ситуації і нестандартні проблеми, які не піддаються формалізованому рішенню. У таких випадках велику роль грають інтелектуальні здібності, талант і особиста ініціатива менеджерів.
Звичайно, на практиці більшість рішень займають проміжне положення між цими двома крайніми точками, допускаючи в процесі їх розробки як прояв особистої ініціативи, так і вживання формальної процедури.
Кількість критеріїв вибору. Якщо вибір найкращої альтернативи робиться лише по одному критерію (що характерний для формалізованих рішень), то рішення, що приймається, буде простим, однокритерійним. І навпаки, коли вибрана альтернатива повинна задовольняти одночасно декільком критеріям, рішення буде складним, багатокритерійним. У практиці менеджменту переважна більшість вирішень багатокритерійні, оскільки вони повинні одночасно відповідати таким критеріям, як: об'єм прибутку, прибутковість, рівень якості, частка ринку, рівень зайнятості, термін реалізації і тому подібне.
Форма ухвалення рішень. Особою, що здійснює вибір з наявних альтернатив остаточного рішення, може бути одна людина і його рішення буде відповідно одноособовим. Проте в сучасній практиці менеджменту все частіше зустрічаються складні ситуації і проблеми, вирішення яких вимагає всестороннього, комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів і фахівців. Такі групові, або колективні, рішення називаються колегіальними. Посилення професіоналізації і поглиблення спеціалізації управління наводять до широкого поширення колегіальних форм ухвалення рішень. Необхідно також мати на увазі, що певні рішення і законодавчо віднесені до групи колегіальних. Так, наприклад, певні рішення в акціонерному суспільстві (про виплату дивідендів, розподіл прибутку і збитків, здійснення крупних операцій, обрання керівних органів, реорганізації і ін.) віднесені до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів. Колегіальна форма прийняття рішенні, зрозуміло, знижує оперативність управління і "розмиває" відповідальність за його результати, проте перешкоджає грубим помилкам і зловживанням і підвищує обґрунтованість вибору.
Спосіб фіксації рішення. За цією ознакою фінансові рішення можуть бути розділені на фіксованих, або документальні (тобто оформлені у вигляді будь-якого документа – наказу, розпорядження, листа і тому подібне ), і недокументовані ( що не мають документальної форми, усні ). Більшість рішень в апараті управління оформляються документально, проте дрібні, неістотні рішення, а також рішення, прийняті в надзвичайних, гострих, не терплячих зволікання ситуаціях, можуть і не фіксуватися документально.
Характер використаної інформації. Залежно від міри повноти і достовірності інформації, яку має в своєму розпорядженні менеджер, фінансові рішення можуть бути детермінованими (прийнятими в умовах визначеності) або імовірнісними (прийнятими в умовах ризику або невизначеності).
1.2 Критерії прийняття фінансових рішень
Одним з головних завдань фінансового менеджера є обґрунтування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприємства. У цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед необхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існуючих альтернатив:
· емісія облігацій чи акцій?
· залучення банківських позичок чи капіталу власників?
· емісія простих чи привілейованих акцій?
· реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?
Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:
Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших – навпаки.
Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації, який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.
Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.
Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.
Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Наприклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення статутного капіталу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшують об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові переваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають. Використовуючи як джерела фінансування нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спрямовуватися лише прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб.
Максимізація доходів власників (дивідендна політика). Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання – максимізації доходів власників.
Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприємства – об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.
1.3 Моделі прийняття фінансових рішень
Будь-яке фінансове рішення супроводжується двома типами завдань невизначеності:
· незнанням інформації про майбутній стан ринку;
· невизначеністю у процесі класифікації рівня фінансових параметрів.
Перший тип завдань невизначеності зводиться до вирішення завдань прогнозування, другий – завдань розпізнавання.
Методами фінансового прогнозування є:
· ек
· метод кореляційно-регресійного аналізу;
· метод безпосередньої експертної оцінки тощо.
На жаль, у завданнях прогнозування та розпізнавання фінансових параметрів із застосуванням імовірнісних методів прогнозування цілком не вдається знайти чіткі рішення.
Формалізми теорії нечітких множин є ефективним інструментом розв’язку завдань з інформаційною невизначеністю при прийнятті фінансових рішень. Арнольд Кофман, Джеймс Баклі вперше запропонували серйозне застосування нечітких множин в економіці, в Росії ж О. Недосєкін вперше застосовував методи, присвячені нечітким моделям для фінансового менеджменту.
Завдання управління фінансами, де нечіткі моделі знаходять своє належне застосування, можуть бути представлені наступними фінансовими предметними галузями.
Комплексний фінансовий аналіз і прогнозування банкрутства. При проведенні лінгвістичної класифікації рівня фінансових показників за шкалою "дуже низький", "низький", "середній", "високий", "дуже високий" можна ввести лінгвістичні змінні з їх множиною значень і відповідними функціями належності.
Інвестиційне проектування. При розробці бізнес-плану можна подати вектор чистих грошових потоків за періодами інвестиційного планування, а також рівнями дисконтування потоку для кожного інтервалу.
Cкоринг цінних паперів. Застосовуючи ту ж схему оцінки, що і для комплексного аналізу фінансового стану підприємства, можна побудувати нечітку комплексну оцінку якості цінних паперів емітента, з переходом на рівень брокерської рекомендації про купівлю/продаж цих паперів.
Підхід до вирішення економічних завдань, що базується на нечітких множинах знайде своє застосування у страховому бізнесі, у банківській справі і в інших напрямах фінансового менеджменту. Моделі до прогнозування банкрутства, інвестиційного проектування, скорингу цінних паперів можуть бути легко адаптовані під специфіку конкретних завдань, що виникають у процесі управління фінансами.
2. Фінансові рішення в умовах інфляції
2.1 Методи оцінки та прийняття фінансових рішень в умовах інфляції
Оцінка грає виключно важливу роль в обліку і представленні звітності. Застосовуючи ті або інші оцінки, можна формувати специфічну картину про майновий і фінансовий потенціал господарюючого суб’єкту і тим самим впливати на фінансові рішення відносно цього суб’єкту. Як відомо, основоположним і поширеним принципом ведення бухгалтерського обліку є оцінка об'єктів обліку по собівартості. В умовах інфляції подібні оцінки можуть значно відрізнятися від поточних ринкових оцінок. Тому, з позиції відповідності вартісної оцінки активів підприємства їх ринковій ціні, бухгалтерська звітність недостовірна, що ускладнює роботу фінансового менеджера.
Існує і інша причина, яка викликає не стільки недостовірність звітних даних, скільки їх варіантність. Це можливість вживання різних методів оцінки і обліку, дозволених нормативними документами і що по-різному впливають на результатні показники і звітність. Відразу ж відзначимо, що слово достовірність тут не слідує розуміти буквально. Воно використовується лише для характеристики міри відповідності облікової і поточної оцінок. Вживання тих або інших методів, з однієї сторони, обумовлюється ситуацією з поточними і прогнозованими цінами, а з іншою сторони, дає можливість регулювати звітні дані в визначених межах.
В основі розуміння причин і доцільності вживання того або іншого методу оцінки при наявності цін, що коливаються, лежить класифікація об’єктів бухгалтерського обліку на монетарні і немонетарні. В умовах інфляції політика управління цими активами розрізняється; крім того, по-різному оперують оцінками цих активів при негативному впливі інфляційних процесів, наприклад, в ході переоцінки при складанні аналітичного балансу в поточних цінах. Охарактеризуємо деякі загальні підходи до управління активами в умовах інфляції і віддзеркалення їх у звітності. При обговоренні активів фірми традиційно відособлюються самостійні об'єкти обліку, найбільш істотні в контексті віддзеркалення її поточного фінансового стану, – основні засоби, виробничі запаси, дебіторська заборгованість, грошові засоби і їх еквіваленти.
2.2 Облік інфляції при прийнятті фінансових рішень
Інфляція – це знецінення грошей через порушення їх кількості в обігу, перенасичення обігу грошима і, як наслідок, зростання цін на товари та послуги, розбалансування економіки, створення для підприємств якісно нових специфічних умов функціонування.
Коли рівень зростання цін порівняно невеликий (у межах 4-12 % на рік), підприємства починають відчувати потребу в певному коригуванні своїх дій у сфері управління фінансовими ресурсами.
Підприємства швидко вкладають вільні гроші в матеріальні активи і цим, між іншим, стимулюють розвиток інфляційного процесу. Зростає попит і зростають ціни на засоби виробництва, предмети споживання, в результаті підприємства підвищують договірні ціни на свою продукцію для збереження рівня дохідності.
За гіперінфляції (темпи зростання цін перевищують 100 відсотків на рік) успішна діяльність підприємств починає залежати не лише від їхніх власних зусиль, а й від зовнішнього середовища, діяльності інших суб’єктів господарювання, діяльності держави.
Аналіз роботи підприємства за умов інфляції натрапляє на певні труднощі тому, головне, що зміни цін, зміни вартості активів і пасивів не знаходять належного відображення у бухгалтерській звітності.
Але існує можливість вимірювання впливу інфляції за використання таких показників:
· рівень інфляції;
· індекс інфляції.
Рівень цін відображає зростання цін за певний період у відсотках. Індекс інфляції відображає, у скільки разів зросли ціни за певний період. Якщо середні ціни на продукцію для розрахунку рівня інфляції в кінці періоду позначити як Ц1
, а на початку періоду – Ц0
, то рівень інфляції визначатиметься формулою:
,
а індекс інфляції:
Так, якщо, наприклад, ціна однієї групи виробів у кінці певного періоду становила 200 тис. грн.., а на початку його – 160 тис. грн.., то рівень інфляції виражатиметься як , а індекс інфляції – , або .
Індекс інфляції, що розраховується за місяцями, визначається за формулою:
.
Якщо визначається індекс інфляції за рік, а рівні інфляції не змінюються щомісяця, то користуються формулою:
.
Рівень інфляції за цей період (рік) визначається за формулою:
.
Так, якщо рівень інфляції (місячний) протягом року становить 4%, індекс інфляції буде: , а рівень інфляції за рік становитиме 48 % .
Якщо підприємство має вільні грошові засоби і хоче їх розмістити в комерційному банку на депозит, йому треба розрахувати реальну суму депозиту з відсотками, рівень інфляції і реальний дохід.
Для того, щоб визначити реальний дохід, необхідно розрахувати суму внеску з відсотками з урахуванням купівельної спроможності (інфляції) для ставки простих відсотків за такою формулою:
,
де Сі
– сума з урахуванням інфляції;
С – сума інвестування в цінні папери або інші фінансові операції;
in
– відсоткова ставка за n-й період.
Наприклад, суму в розмірі 300 млн. грн. розміщено в комерційному банку на депозит строком на один рік під 30 % річних, причому рівень інфляції за рік становить 40 %.
Сума на кінець року з відсотками дорівнюватиме 390 млн. грн.. (300*1,3), а сума з урахуванням інфляції становитиме Сі
= 278,5 млн. грн. .
У цьому разі власник суми зазнає прямих збитків у 111,5 млн. грн.. (390-278,5). Отже, щоб мати реальні доходи, необхідно, щоб рівень дохідності фінансових операцій перевищував рівень інфляції.
3. Процедура прийняття фінансових рішень з проблемних питань
3.1 Методи прийняття рішення щодо подолання проблемних ситуацій
Існує ціла теорія прийняття фінансових рішень. Ця теорія стоїть на ґрунті визнаних показників, за допомогою яких оцінюються альтернативи для їх подальшого зіставлення. Але в реальній практиці просте використання цих показників часто не дозволяє досягти обґрунтованого рішення через те, що конкретна ситуація є дуже складною і багатогранною. На рішення впливають різні фактори, частину з яких важко формалізувати і без застосування систематизованого підходу легко помилитися. Особа, яка приймає рішення, в таких обставинах може відчувати невпевненість або знаходитись під неприємним враженням від того, що вона не в змозі ґрунтовно довести свою позицію до інших осіб. Такі ситуації часто трапляються при прийнятті рішень щодо проблемних активів як в організаціях, які залучили кошти для своєї комерційної діяльності, так і у фінансових установах, наприклад, банках. Фінансування проектів невід'ємно пов'язано з ризиком, тому виникнення проблемних активів є цілком природним. Проте, якщо на етапі прийняття рішення про залучення (або надання) коштів процедура в багатьох організаціях є зрозумілою і добре відпрацьованою, то на етапі, коли з проекту виникли суттєві проблеми, прийняття рішень іноді виглядає як "хаотично-інтуїтивне шаманство". Рішення, що потребують визначення, на цьому етапі можуть стосуватись схеми реструктуризації заборгованості, стратегії реалізацій заставного майна тощо.
Ключовим пунктом виступає застосування методів, які "крок за кроком" дозволяють визначитись з найбільш доцільним шляхом виходу з тієї чи іншої проблемної ситуації.
Існують два визнаних у світі методи прийняття "крок за кроком" рішення щодо подолання проблемних ситуацій:
· Гарвардський кейс-метод вирішення проблем;
· Метод Кепнера і Трего.
Гарвардським кейс-методом
вирішення проблем широко користуються, зокрема, юристи США. Він може бути застосований в умовах, коли основну роль у проблемній ситуації відіграють юридичні або так звані "людські" фактори. Цей метод дозволяє розглянути і проаналізувати різні альтернативи вирішення проблемної ситуації (які здебільшого складно формалізувати) і за логікою послідовно визначитись з найкращою альтернативою. Процедура складається з шести послідовних кроків: визначення центральної проблеми; визначення факторів, що стосуються ситуації; визначення альтернативних варіантів вирішення із зазначенням переваг і недоліків кожного з них; аналіз і зіставлення альтернатив; формулювання висновків; визначення щодо дій.
Визначення центральної проблеми в конкретній ситуації часто є найбільш складною і важливою ланкою. Якщо центральна поточна проблема визначена правильно, можуть бути знайдені чисельні шляхи її вирішення. Але в разі помилкового визначення центральної проблеми навіть відмінне рішення не виправить ситуації. Тому так важливо визначитись з проблемою, яка є основною для певної ситуації.
Однією з головних помилок тут може стати зазначення симптоми замість саме проблеми. У багатьох випадках існує декілька проблем, але треба з'ясувати, яка з них є центральною (визначальною). Якщо ретельний аналіз показав, що в певній ситуації існує більше ніж одна центральна проблема, треба розглянути кожну з них за наведеною процедурою окремо.
Визначення факторів, що стосуються ситуації, охоплює не тіль-ки з'ясування фактів, але й прогнозів і навіть припущень. Важливо тільки, щоб всі ці фактори дійсно мали відношення до поточної ситуації.
Визначення альтернатив передбачає, по-перше, складання списку шляхів вирішення центральної проблеми, а, по-друге, таблиці переваг і недоліків кожної з них. На цьому етапі нерідко доводиться повернутись назад і дещо модифікувати формулювання центральної проблеми.
Аналіз і зіставлення альтернатив передбачає ретельну оцінку альтернатив під кутом визначених факторів. Протягом виконання цього кроку додаткові фактори можуть бути з'ясовані, що призведе до необхідності їх зазначення у відповідному списку. У фокусі цього етапу процедури знаходиться порівняння переваг і недоліків різних альтернатив. Наприклад, недоліки певного шляху дій можуть бути несуттєвими за рядом відповідних факторів, або, скажімо, певна альтернатива може мати дуже важливі переваги.
Формулювання висновків випливає з попереднього пункту, тобто з аналізу і зіставлення альтернатив. У цьому розділі не слід додавати будь-яких роз'яснень – всі вони мають міститись у попередньому розділі.
Визначення щодо дій передбачає зазначення результатів аналізу шляхом чіткого опису тих кроків, які невідворотно приведуть до вирішення центральної проблеми.
У зв'язку з тим, що вказаний вище метод застосовується здебільшого у випадках, коли основну роль відіграють юридичні або так звані "людські" фактори, не будемо входити до більш детального його викладення, а зосередимось на наступному методі, який більш зорієнтований на використання якісних і кількісних фінансово-економічних показників.
Метод Кепнера і Трего
дає добрі результати в умовах, коли основну роль у проблемній ситуації відіграють фінансово-економічні фактори. Цей метод передбачає таку послідовність кроків:
- визначити цілі та умови, які є або суттєвими, або бажаними;
- класифікувати цілі відповідно до їх важливості;
- визначити альтернативні варіанти вирішення проблемної ситуації;
- оцінити наслідки кожної з альтернатив;
- прийняти попереднє рішення щодо кращої з альтернатив;
- оцінити ймовірність негативного розвитку подій внаслідок реалізації обраного шляху вирішення проблеми;
- розробити план контролю за результатами остаточного рішення.
При цьому прийняття рішення полегшується за допомогою використання форми (бланка) аналізу альтернатив.
Таблиця 3.1 – Форма (бланк) аналізу альтернативних шляхів вирішення ключової проблеми
| Пункт |
Цілі (умови) |
Альтернатива |
||||||
| Необхідні |
Приймається/не приймається |
|||||||
| А |
||||||||
| Б |
||||||||
| № |
Бажані |
Е/Ю |
Ранг |
Інформація |
Рейтинг |
Кількість балів |
||
| 1 |
||||||||
| 2 |
||||||||
| Е |
Економічні фактори |
|||||||
| Ю |
Юридичні фактори |
|||||||
| Всього |
100 % |
|||||||
| Примітки |
||||||||
3.2 Взаємовідносини в ході прийняття рішень з проблемних питань
Взаємовідносини між членами проектної команди в ході прийняття рішень з проблемних питань щодо фінансування проектів наведені на блок-схемі.
Висновок
У наукових дослідженнях системи фінансового менеджменту є проблеми, які й досі не досліджено. Перш за все це стосується проблем прийняття ефективних фінансових рішень. Для її розв’язання необхідна розробка адекватного категоріального базису, технологій процедур, а також добір і обґрунтування системи конструктивних принципів, методів, моделей та інструментів прийняття ефективних фінансових рішень.
У багатьох випадках фінансові рішення в сфері використання особистих коштів можуть прийматися на підставі вибору варіанта, що приводить до збільшення вартості майна незалежно від індивідуальних переваг або аналізу ступеня ризику.
Список використаної літератури
1. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003.
2. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання Терещенко О.О. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003.
3. Ковалев В.В. Финансовый менеджмент: теория и практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007.
4. Клименко С. М., Дуброва О. С. Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005.
5. Фінансовий менеджмент у банку. Примостка Л.О. Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004.