Организация обслуживающих производств на предприятии

ЗМІСТ

Вступ

1. Основи організації обслуговування на підприємствах

1.1. Виробнича інфраструктура

1.2. Матеріальне обслуговування виробництва

1.3. Транспортне обслуговування

2. Комплесний аналіз діяльності ТОВ «ТОРПАЛ»

2.1. Коротка характеристика ТОВ «ТОРПАЛ»

2.2. Аналіз фінансового стану ТОВ «ТОРПАЛ»

2.3. Аналіз транспортного обслуговування на ТОВ «ТОРПАЛ»

3. Удосконалення транспортної діяльності ТОВ «ТОРПАЛ»

3.1. Вибір оптимального маршруту

3.2. Впровадження системи моніторингу у транспортній діяльності ТОВ «ТОРПАЛ»

3.3. Розрахунок економічної ефективності від запропонованих заходів

4. Характеристика та аналіз охорони праці й техніки безпеки на ТОВ «ТОРПАЛ»

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми поданої роботи полягає в тому, що сучасний ринок вимагає від підприємств постійного активного пошуку найефективніших напрямів господарювання. Підприємство, в першу чергу, за будь-яких умов має бути готовим до термінового виконання замовлень споживачів та швидкого реагування на зміни попиту. Сьогодні на перший план виходять основоположні принципи логістики, що передбачають пріоритетність споживача та якості на всіх етапах діяльності підприємства.

Обслуговуючі виробництва є важливою ланкою функціонування підприємства в цілому, тому вони потребують високої організації, адекватної рівню організації основного виробництва. Удосконалювання техніки й організації обслуговування створює умови для успішної роботи підприємства, якнайшвидшого освоєння нових виробів, застосування прогресивних технологій і досягнення на цій основі високих техніко-економіч­них показників виробництва.

Виготовлення продукції на підприємстві супроводжується величезним обсягом транспортно-складських, вантажно-розванта­жувальних робіт з обслуговування внутрішнього і зовнішнього вантажообігу, що викликає потребу у створенні транспортного господарства та близьких до нього складського і тарного господарств. Від раціональної організації цих господарств багато в чому залежать ритмічність роботи основних цехів, тривалість виробничих циклів і рівень витрат на виробництво продукції.

Ключова роль транспортування у логістиці пояснюється не тільки великою питомою вагою транспортних витрат у загальному складі логістичних витрат, але і тим, що без транспортування неможливе саме існування матеріального потоку.

Транспортування можна визначити як ключову комплексну активність, пов’язану з переміщенням матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції певним транспортним засобом у логістичному ланцюзі, і яка складається, у свою чергу, з комплексних та елементарних активностей, включаючи експедирування, вантажопереробку, упакування, передачу прав власності на вантаж, страхування і т.п.

Роль транспортування настільки велика, що коло питань, які стосуються цієї ключової комплексної логістичної активності, виділене у предмет вивчення спеціальної дисципліни-транспортної логістики.

Транспорт у системі логістики відіграє двояку роль:

- по-перше, він присутній як складова частина або компонент у основних функціональних областях логістики (закупівельний, виробничій, розподільчій);

- по-друге, транспорт є однією із галузей економіки, у якій також розвивається підприємницька діяльність: транспорт пропонує на ринку товарів і послуг свою продукцію-транспортні послуги, за які отримує доходи і має прибуток.

Будучи галуззю матеріального виробництва, транспорт має свою продукцію - це сам процес переміщення, яка характеризується рядом істотних відмінностей:

- відсутність речової форми, але в той же час матеріальність за своїм характером, тому що в процесі переміщення затрачаються матеріальні засоби: відбувається зношення рухомого складу і засобів обслуговування, використовується праця робітників транспортної сфери і т.д.;

- неможливість зберігання і нагромадження, тому транспорт може мати тільки деякий резерв своєї пропускної та провідної здатності для задоволення потреб у транспортних послугах;

- втілення в додаткових транспортних витратах, які зв’язані з переміщенням матеріального потоку, тому транспорт необхідно використовувати так, щоб транспортні витрати були найменшими за інших рівних умов;

- прив’язаність до певного місця, району, регіону (наприклад, до місця, де розташовані шляхи сполучення і є відповідні транспортні підприємства).

Мета дослідження – аналіз обслуговуючих виробництв підприємства, виявлення чинників, що обумовлюють їх фактичний стан, розкриття основних тенденцій розвитку транспортної діяльності підприємства, вивчення логістичних процесів на підприємстві, виявлення проблем та їх рішення шляхом удосконалення діяльності підприємства.

Відповідно до поставленої мети в поданій роботі вирішуються наступні задачі:

- загальні теоретичні засади щодо обслуговуючих виробництв на підприємстві;

- дослідження діяльності ТОВ «ТОРПАЛ»;

- аналіз транспортної діяльності підприємства;

- удосконалення діяльності ТОВ «ТОРПАЛ» шляхом впровадження запропонованих заходів.

Предметом дослідження виступаєТОВ «ТОРПАЛ», а саме функціональні підрозділи, що виконують логістичну транспортну діяльність.

Об’єктом дослідження є ТОВ «ТОРПАЛ».

Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та зарубіжних фахівців в економічній галузі, матеріали спеціалізованої періодичної преси, ресурси мережі Internet.

1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА

Система технічного обслуговування. Стійке функціо­нування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов’язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та при­ладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприпідприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажу­вальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складаль­них одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування вико­нуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структур­ними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Інфраструктура (від лат. infra — нижче, під structura — побудова, розміщення) — це сукупність складових будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови нормальної роботи об’єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального функціонування (без перерв і зупинень) основного виробництва і всіх сфер діяльності підприємства. Інфраструктура виконує своєрідні «тилові» функції забезпечення всієї виробничої системи будь-якого рівня. У свою чергу, інфраструктура являє собою складну виробничу систему, де існують «вхід», «процес» і «вихід», використовуються сировина і матеріали, трансформуючись у вироби і послуги для основного виробництва.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт з ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснащення та пристроїв;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків між підрозділами збільшують обсяги робіт з транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури й обсягу випуску продукції, рівня спеціалізації і кооперування, організації виробничих процесів, розмірів підприємства та його виробничих зв’язків.

Використання сучасних технологій і високопродуктивного устаткування у виробничому процесі ускладнює роботи, пов’язані з обслуговуванням, ремонтом і модернізацією техніки, підвищує значення інструментального обслуговування, призводить до збіль­шення потреби в різноманітних видах енергії, збільшує внутрішньозаводський та зовнішній обсяги перевезень вантажів і необхідність їх збереження.

На більшості підприємств машинобудування та металообробки виробничу інфраструктуру утворюють допоміжні (інструментальне, ремонтне, енергетичне) та обслуговуючі (транспортне, складське і тарне) господарства.

Виготовлення продукції на підприємстві супроводжується величезним обсягом транспортно-складських, вантажно-розванта­жувальних робіт з обслуговування внутрішнього і зовнішнього вантажообігу, що викликає потребу у створенні транспортного господарства та близьких до нього складського і тарного господарств. Від раціональної організації цих господарств багато в чому залежать ритмічність роботи основних цехів, тривалість виробничих циклів і рівень витрат на виробництво продукції.

Система технічного обслуговування підприємства має відповідати таким вимогам: забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними затратами; здійснювати техніко-економічну й організаційну регламентацію процесів обслуговування; мати профілактичний характер; забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальнуперебудову при переході основного виробництва на випуск нової продукції.

Таким чином, допоміжні та обслуговуючі господарства потребують високої організації, адекватної рівню організації основного виробництва. Удосконалювання техніки й організації обслуговування створює умови для успішної роботи підприємства, якнайшвидшого освоєння нових виробів, застосування прогресивних технологій і досягнення на цій основі високих техніко-економіч­них показників виробництва.

Раціональна організація системи технічного обслуговування (виробничої інфраструктури) є важливою умовою стабілізації і гнучкості основного виробництва, забезпечення обсягів, якості та оновлення продукції, що випускається, підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

1.2. МАТЕРІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Мета і завдання матеріального забезпечення. Важливу роль у здійсненні виробничого процесу відіграє рух матеріальних цінностей. Ланкою, що зв’язує між собою службу матеріально-технічного забезпечення і виробничі підрозділи, цехи, що виготовляють готову продукцію, і службу збуту, а також підрозділи підприємства є складське господарство як підсистема вироб­ництва. Його діяльність істотно впливає на безперебійність та ефективність роботи основного виробництва, на ритмічність випуску і відвантаження готової продукції відповідно до замовлень.

Основна мета складського господарства полягає в забезпеченні збереження сировинних і матеріальних ресурсів та готової продукції.

До завдань складського господарства належать: організація оформлення матеріальних цінностей при прийманні; створення належних умов їх збереження; облік і регулювання запасів; своєчасне забезпечення виробничих підрозділів сировиною, матеріалами, устаткуванням, запасними частинами, комплектуючими виробами; підготовка готової продукції до відправлення; скорочення витрат на складські операції й обслуговування складів; підвищення продуктивності праці та поліпшення умов праці робітників, що обслуговують склади.

Складське господарство виконує такі функції: 1) приймання матеріальних цінностей з їх кількісною і якісною перевіркою, включаючи перевірку тари та упакування, облік і оформлення документів, створення необхідних умов для збереження вантажу, його розвантаження, перетарування, переміщення і розміщення на складах; 2) підготовка і відпуск матеріальних засобів у виробництво і відправлення за межі підприємства; 3) підготовка складських приміщень і площ; переміщення вантажів усередині складів з метою раціональнішого використання площі складів і з інших причин; 4) приймання від виробничих підрозділів готової продукції за кількістю, асортиментом і ґатунком з оформленням документів; розміщення її на складах і забезпечення схоронності; підготовка партій готової продукції до відвантаження споживачам (затарування, етикетування, сортування, розфасування, комплектування, упакування тощо); 5) відпуск готової продукції споживачам за номенклатурою, асортиментом, кількістю і якістю з оформленням відповідної документації; 6) розроблення і реалізація заходів щодо вдосконалювання тарно-складського господарства, вантажно-роз­вантажувальних робіт, механізації й автоматизації складів; 7) ви­рівнювання рівня запасів шляхом їх регулювання.

Вирівнювання запасів матеріальних цінностей здійснюється за: часом, коли попит не відповідає часу виготовлення (наприклад, у сезонних виробництвах); кількістю, коли з метою зменшення вит­рат виготовляється більша кількість продукції (наприклад, серійне виробництво); обсягом, коли виробництво відділене територіально від місця споживання продукції. Це потребує залучення транспорт­них засобів і (чи) створення проміжних складів.

Структурні елементи складського господарства. Ефективність виробничої системи залежить не тільки від удосконалювання виробничих і транспортних процесів, а й оптимально організованого складського господарства. На великому промисловому підприємстві створюється складна мережа складів зі спеціальними пристроями й устаткуванням для переміщення, штабелювання і збереження матеріалів, а також з ваговим і вимірювальним устаткуванням, обчислювальною технікою, протипожежними засобами.

Складське господарство сприяє: зберіганню якості продукції, матеріалів, сировини; підвищенню ритмічності та організованості виробництва і роботи транспорту; поліпшенню використання територій підприємств; зниженню простоїв транспортних засобів і транспортних витрат; звільненню робітників від непродуктивних вантажно-розвантажувальних і складських робіт для використання їх в основному виробництві.

Складування продукції необхідне у зв’язку з наявними коливаннями циклів виробництва, транспортувань та її споживання. Склади різноманітних типів можуть створюватися на початку, усередині і наприкінці транспортних вантажопотоків або виробничих процесів для тимчасового накопичення вантажів і своєчасного забезпечення виробничих систем матеріалами в потрібних кількостях. Таке складування (накопичення) продукції зумовлено характером виробництва і транспорту, воно дає змогу перебороти тимчасові, просторові, кількісні та якісні невідповідності між наявністю і потребою в матеріалах у процесі виробництва і споживання.

Поряд з операціями складування вантажів на складі виконуються ще і внутрішньоскладські транспортні, навантажувальні, розвантажувальні, сортувальні, комплектувальні і проміжні перевантажувальні операції, а також деякі технологічні операції і под. Тому склади варто розглядати не тільки як пристрої для збереження вантажів, а також як транспортно-складські комплекси, у яких процеси переміщення вантажів відіграють важливу роль. Робота цих комплексів має динамічний, стохастичний характер через нерівномірність перевезень вантажів.

Склади є одним з найважливіших елементів системи складського господарства, які сприяють перетворенню вантажопотоків, змінюючи параметри партій вантажів, що приймаються і видаються, за розміром, складом, фізичними характеристиками вхідних вантажів, часом відправлення транспортних партій і т. д.

Склад — це будова, різноманітні пристрої, що призначені для приймання і зберігання різноманітних матеріальних цінностей, підготовки їх до виробничого споживання і безперебійного відпуску споживачам.

Класифікація складів. Складське господарство підприємства складається з різних складів та комор, які можна класифікувати за низкою ознак.

За призначенням у виробничому процесі та підпорядкуванням:

- матеріальні — приймають і зберігають матеріали, що використовуються, та видають їх у виробництво (склади основних і допоміжних матеріалів, сировини, палива тощо); підпорядковуються відділу матеріально-технічного постачання;

- збутові — приймають, зберігають і відпускають готову продукцію заводу та відходи виробництва для їх реалізації; підпорядковуються відділу збуту;

- виробничі — це різноманітні цехові комори і загальнозаводські склади (напівфабрикатів, інструментів, устаткування, запасних частин та ін.), що забезпечують виробничий процес предметами і засобами праці; підпорядковуються виробничо-диспетчерському відділу;

- склади запасних частин — приймають, зберігають і відпускають деталі й інші матеріальні цінності для проведення всіх видів ремонтів устаткування й інших видів виробничих фондів; підпорядковуються відділу головного механіка;

- інструментальні склади — приймають, зберігають і відпускають цехам усі види інструментів і пристроїв; підпорядковуються інструментальному відділу;

- склади відділу головного енергетика, відділу автоматизації і механізації, відділу головного метролога, відходів і утилю.

За масштабами роботи та місцем розташування розрізняють: центральні, загальнозаводські, прицехові та цехові. Централь­ні і загальнозаводські склади розташовуються (як окрема невиробнича площа) на території заводу. При деяких цехах створю­ються склади, які призначені для збереження матеріальних цінностей групи цехів (спецодягу, мила, господарських товарів та інших цінностей). Цехові склади, як структурні підрозділи, розташовуються на їх виробничій площі і призначені для внутрішнього обслуговування відповідних цехів. Вони підрозділяються на склади матеріалів, заготівок, напівфабрикатів, інструменту і т. д.

За видом і призначенням матеріалів, що зберігаються, розріз­няють склади: універсальні (для збереження різноманітних матеріальних цінностей) і спеціальні (для збереження однорідних матеріалів, наприклад чорних та кольорових металів, пального та ін.).

За технічною будовою та властивостями матеріалів розріз­няють склади відкриті (обладнані майданчики, платформи для вантажів, що не потребують особливого захисту від атмосферних умов); напівзакриті (майданчики з навісами, легкі приміщення з однобічним зашиттям) і закриті (опалювальні і неопалювані, особ­ливі приміщення для захисту вантажу від впливу атмосферних явищ, включаючи резервуари, бункери, елеватори тощо).

За ступенем вогнестійкості: незаймисті, важкозаймисті, займисті.

Оснащення складів. З метою механізації вантажно-розванта­жувальних робіт і під час складських операцій застосовують різноманітні пристрої і машини: крани-штабелери, електронавантажувачі, кран-балки і мостові крани, електрокари і різноманітні засоби безперервного транспорту. Для комплексності механізації використовують швидкодіючі автоматичні стропи і захвати. Склади оснащуються різними стелажами й уніфікованою тарою, монорейками і тельферами, конвеєрами, штабелерами, авто- та електрокарами, роботами-електрокарами. У гнучких виробничих системах використовуються спеціальні стелажі, призначені для розміщення плоских і ящикових піддонів. Такі стелажі являють собою систему чарунок по вертикалі і горизонталі, що дає змогу застосовувати кодове шифрування та засоби автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт. Склади з цими стелажами є невід’ємною частиною автоматизовано-транспортної системи гнучкого автоматизованого виробництва.

Склади також мають бути оснащені вимірювальним устаткуванням: вагами, кружками, мірниками, лічильниками, лінійними мірами для виміру довжини, висоти і діаметрів (метрами, рулетками, штангенциркулями тощо).

Технічне оснащення складів залежить від виду, форми і кількості збережених матеріалів; типу, характеру і розташування складських приміщень, а також від існуючої системи транспортування матеріалів поза межі складу.

Будова й оснащення складів залежать від вантажообігу, тривалості збереження, виду тари, що застосовується, обсягу і частоти постачань і відправлень, виду рухомого складу, який використовується. Залежно від цих умов матеріали і готові вироби можуть зберігатися на спеціально обладнаних відкритих майданчиках, під навісами, в опалювальних і неопалювальних приміщеннях. Матеріали можуть зберігатися на акумулюючих пристроях засобів безперервного транспорту.

Засоби зберігання на складах можна згрупувати за видами матеріалів, що зберігаються (штучні великогабаритні, тарно-штучні, сипучі, рідкі, газоподібні) відповідно до їх фізичного стану і характеристик.

Штучні вантажі можуть зберігатися на складах у штабелях (у плоских, стоячих або ящикових піддонах) або на стелажах, типи і параметри яких залежать від вантажів, що зберігаються, а також призначення складу, технології переробки вантажів, терміну їх збереження та інших чинників.

Сипучі вантажі зберігаються на відкритих складських майданчиках у штабелях і траншеях різноманітної форми і закритих складах, а в невеликих кількостях — у бункерах різноманітної форми.

Рідкі вантажі можуть зберігатися на складах у тарі (бочках, суліях, барабанах) і наливом.

Організаційні особливості складського господарства. Важливим завданням організації складського господарства є вибір і обґрунтування видів і структури складів, їх розміщення, розмірів та устаткування складських приміщень, а також визначення порядку роботи складів залежно від функцій, що ними виконуються.

Структура складського господарства і види складів вибираються з урахуванням виробничої потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається, видів і обсягів матеріальних запасів, а також розміщення всіх підрозділів на території підприємства. При обґрунтуванні розташування складів необхідно враховувати можливість скорочення обсягів перевезень вантажів і організації раціональних маршрутів для рухомого складу транспортного господарства.

Необхідні для складів внутрішні обсяги приміщень і розміри площ визначаються в розрахунку на максимальний запас матеріальних цінностей, що підлягають одноразовому зберіганню за установленим нормативом запасу. При цьому враховуються простори для проїзду транспортних засобів, проходу людей, руху ван­тажно-розвантажувальних пристроїв, приймально-сортувальних майданчиків, стоянок рухомого складу, а також допоміжного і службового приміщення. Порядок роботи складу визначається періодичністю, обсягами й особливостями приймання, зберігання і відпуску матеріальних цінностей.

Організація складських операцій. Раціональна організація складських операцій дає змогу керівництву підприємства мати необхідні зведення про наявність товарно-матеріальних цінностей на складах і вчасно приймати рішення про їх поповнення і безперебійне забезпечення виробництва.

Організація складських операцій включає: приймання, зберігання, облік і контроль за відпуском матеріальних цінностей.

Приймання матеріальних цінностей здійснюється за кількістю і якістю за участю працівників складів і фахівців за функціональними обов’язками. Вони перевіряють, наскільки кількість і якість матеріальних цінностей, що надходять, відповідає супровідним документам (накладним, рахівницям-фактурам, специфікаціям).

Матеріали, що надійшли без накладних чи актів ВТК про приймання, зберігаються окремо до їхнього оформлення. На прийняті матеріали складаються приймальні акти чи ордери. На забраковані матеріальні цінності складаються оперативно-технічні акти, які є надалі підставою для подання рекламацій постачальникам. Неприйняті матеріали надходять на відповідальне зберігання до одержання вказівок від постачальника про їх подальше використання. Правильне визначення кількості і якості прийнятих матеріальних цінностей запобігає зловживанням, а також сприяє боротьбі з утратами матеріалів.

Зберігання матеріальних цінностей. За кожною групою товарно-матеріальних цінностей на складах закріплюється визначене місце. При цьому необхідно, щоб забезпечувалися: зручність виконання приймальних і відпускних операцій; максимальна механізація й автоматизація завантаження, навантаження і переміщень; збереження кількості і якості; протипожежна безпека; легкість перевірки якості та кількості; найповніше використання площі й кубатури складських приміщень.

Облік товарно-матеріальних цінностей полягає у відображені їх руху (прихід і витрата), а також наявності. Для обліку матеріалів кожного виду відкривають картки. У картках зазначається величина мінімального, максимального і страхового запасів (установлених); наявність, надходження і витрата. Про рівень запасу повідомляється відповідно ВМТП, інструментальному чи іншому підрозділу заводу.

Облік матеріальних цінностей, що надійшли і відпускаються зі складів, здійснюється паралельно на складі і в бухгалтерії підприємства, куди зі складу мають регулярно передаватися прибутково-видаткові документи. Періодично на складах здійснюється інвентаризація. Вона дає можливість контролювати рух матеріальних цінностей, перевіряти їхню наявність, стежити за станом запасів.

Належна організація виконання складських операцій — необхідна умова ощадливого використання матеріалів, забезпечення їх схоронності і якості, низьких витрат на збереження.

Системи відпуску матеріалів. Залежно від типу виробництва застосовують активну або пасивну системи організації відпуску матеріальних цінностей. Для великосерійного і масового виробництв характерна активна система, що передбачає підготовку матеріалів на складі заздалегідь і доставку їх точно за графіком у цех до робочих місць складськими транспортними засобами.

При пасивній системі споживачі одержують на складах товарно-матеріальні цінності за матеріальними вимогами чи лімітними картами і доставляють їх у цех своїм транспортом. Така система застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництвах.

Розрахунок технічних засобів зберігання вантажів. На скла­дах виконується великий обсяг вантажно-розвантажувальних робіт, робіт з переміщення матеріалів. Тому основним напрямом у розвитку складського господарства є комплексна механізація й автоматизація робіт, поліпшення використання складських приміщень, а також організація матеріально-технічного постачання на основі оптової торгівлі, упровадження систем матеріально-технічного постачання типу «точно вчасно», що значно скорочують обсяг складських запасів.

Для комплексної механізації й автоматизації транспортно-складських операцій велике значення має укрупнення вантажних одиниць шляхом застосування контейнерів і засобів пакетування (піддони всіх типів, стропи, касети, обв’язування, прокладки тощо).

Парк контейнерів і засобів пакетування визначається за формулою:

де — обсяг перевезень вантажів (вантажообіг) на розрахунковий період, т;

— коефіцієнти, що враховують потреби в контейнерах (засобах пакетування) у зв’язку з нерівномірністю перевезень, перебуванням у ремонті;

— виробіток на один контейнер (засіб пакетування) за розрахунковий період, т;

де — статичне навантаження контейнера, засобу пакетування, т;

— кількість календарних днів у розрахунковому періоді;

— час перебування контейнерів (засобів пакетування) у простої, дн.;

— середній час обороту контейнера, засобу пакетування, діб.

Для оцінки рівня оснащеності складів вантажно-розвантажу­вальними засобами і механізмами застосовують показник насиченості засобами механізації:

де — сумарна вантажопідйомність усіх засобів механізації, т;

— вантажообіг складу за розрахунковий період, т.

Визначення потреби у складських площах. Раціональна організація складського господарства передбачає обладнання всіх складів під’їзними коліями; урахування вантажно-розвантажу­вальних фронтів; забезпечення пожежної безпеки, визначення маси різних матеріалів і місця їх збереження всередині складу, кількості стелажів, виходячи з припустимої норми навантаження на 1 м2
площі підлоги.

Складська площа поділяється на корисну та оперативну. Корисна (вантажна) призначається для безпосереднього розміщення матеріальних цінностей. Оперативна охоплює простір для прий­мально-відпускних операцій, сортування, комплектування матеріальних цінностей, а також для проходів і проїздів між штабелями і стелажами, для розміщення вагової і вимірювальної техніки, службових приміщень; конструкційну, що зайнята під перегородки, колони, сходи, підйомники, тамбури і т. д.

Співвідношення між корисною площею складу і загальною площею називається коефіцієнтом використання площі складу, що визначається за формулою:

.

Величина цього коефіцієнта залежить від способу зберігання матеріальних цінностей. Наприклад, при зберіганні в штабелях він дорівнює 0,7—0,75, а на стелажах — 0,3—0,4.

Корисна площа складу може розраховуватися за способами навантажень або об’ємних вимірників.

За способом навантаження корисна площа ( м2
) визначається за формулою

де — максимальний складський запас матеріалу, що зберігається в штабелях і ємностях, т, кг;

— припустиме навантаження на 1 м2
площі підлоги складу (згідно з довідковими даними), т/м2
, кг/м2
.

За способом об’ємних вимірників корисна площа розраховується за формулою

де — площа, зайнята одним стелажем, м2
;

— кількість стелажів, необхідних для зберігання даного максимального запасу матеріалу, обчислена за формулою (розрахункова)

де — обсяг стелажа в м3
(визначається за формулою = = А · В · h, де А — довжина, В — ширина, h — висота стелажа, м);

— щільність (об’ємна вага) збереженого матеріалу, т/м3
; кг/дцм3
; г/см3
;

— коефіцієнт заповнення обсягу стелажа.

Після перевірки відповідності припустимого навантаження установлюється кількість стелажів за формулою:

Загальна площа складу з урахуванням коефіцієнта використання площі розраховується за формулою:

Розмір площі під приймально-відправні майданчики визначається за формулою:

де — коефіцієнт, який показує, що висота укладання матеріалів на майданчиках має бути в 3 рази менше висоти укладання на транспортних засобах;

— площа, зайнята одиницею транспортного засобу, м2
;

— кількість транспортних засобів, що перебувають одночасно під навантаженням-розвантаженням.

Службові приміщення складів розраховуються виходячи з нор­ми 2,5—6 м2
на одного працівника. Ширина проходів між стелажами і штабелями встановлюється 0,8—0,9 м, а для проїзду віз-ків — 1,1—1,2 м. Через кожні 20—30 м мають бути наскрізні проїзди.

Організаційні особливості автоматизованих складів. Остан­нім часом набули розвитку автоматизовані склади тарно-штучних вантажів, обладнані системами машин, що забезпечують транспортування, установлення і пошук матеріалів за спеціаль­ними програмами з використанням роботів.

Автоматизовані склади є невід’ємною частиною гнучких виробничих систем (виробництв) (ГВС). Вони створюються на різних етапах технологічного процесу, наприклад, на початку вироб­ничої дільниці для складування вихідних матеріалів, на окремих дільницях — для складування заготовок (оборотних заділів) і наприкінці дільниці чи у визначеному приміщенні — для складування готової продукції.

За конструкційними особливостями розрізняють такі типи автоматизованих складів: з чарунковими стелажами та автоматичним стелажним краном-штабелером, автоматичним мостовим краном-штабелером, з гравітаційними стелажами та автоматичними стелажними каретками-операторами, з автоматичними елеваторними стелажами, автоматичні підвісні склади.

У складі ГВС автоматизовані склади виконують, в основному, оперативну і накопичувальну функції. Оперативна функція полягає в зберіганні та доставці на робочі місця заготовок і напівфабрикатів, що складають міжопераційні заділи, а також комплектів технологічного оснащення, яке після виконання операції повертається на склад у секцію підготовки оснащення й інструменту. Накопичувальна функція охоплює зберігання страхових заділів, а також готових деталей, призначених для комплектації і подачі на збирання.

В автоматизованих складах матеріали, заготовки тощо зберігаються в чарунках на спеціальних стелажах. У цих складах широко використовуються різні засоби механізації й автоматизації складських операцій: підвісні, стрічкові та інші конвеєри, спеціальні штабелювальні крани. У таких складах для штучних заготовок і виробів застосовується спеціальна транспортно-складська тара, а також засоби для автоматизованого управління складом. Особливу групу складають механізми, що призначені для укладання вантажів у стелажах чи укладання одного вантажу на інший.

Система керування автоматизованим складом працює, як правило, у трьох режимах: 1) налагоджувальному — переміщення виконавчих органів складу здійснюється з налагоджувального пульта керування; 2) напівавтоматичному — кожен технологічний процес виконується з пульта управління складом; 3) автоматичному — технологічні процеси виконуються по команді від ЕОМ ГВС.

На складах (при складах) доцільно організувати заготівельні відділення з розкрою, правлення та розфасування матеріалів для їх централізованої підготовки та передання їх у виробництво. Такий підхід сприяє значному скороченню витрат на транспортування, збереженню та кращому використанню відходів і товарно-матеріальних цінностей.

Організація тарного господарства. Значна частина матері- альних цінностей має потребу зберігання і перевезення в тарі. Тара — це виріб, у якому поміщають сировину, матеріали, напівфабрикати, готову продукцію, що забезпечує збереження їхньої якості та кількості при транспортуванні з місця заготівлі чи виробництва до місця зберігання або споживання.

Призначення тари полягає в тім, щоб запобігати псуванню ван­тажу через механічні впливи (удари, струси), забруднення і впливи зовнішнього середовища (температура, тиск, світло, атмосфер­ні опади і т. д.), утратам у процесі зберігання і транспортування; скорочувати час навантаження-розвантаження, підвищувати загальну культуру виробництва і створювати зручності при роботі з вантажем. Тара і засоби упакування необхідні в основному для продукції, що відвантажується. Значення їх зростає у зв’язку з розвитком нових форм торгівлі, підвищеними вимогами покупців до товару й ін.

Склад і організація тарного господарства залежать від виду продукції підприємства, вимог споживача до її фасування, упакування і тари, а також від кооперування з підприємствами — постачальниками тари і пакувальних матеріалів.

Частину тари і засобів упакування підприємства зазвичай роблять власними силами, для чого створюються спеціальні цехи і ділянки з їх виробництва; основну частину тари підприємство одержує зі сторони (шухляди, металеві кошики, бочки, піддони, скляні банки і пляшки, контейнери тощо).

Використання тари й пакування у виробництві передбачає таку обов’язкову операцію, як їх маркування, коли вказуються вид вантажу, його кількість, вимоги до перевезення, відправник вантажу і вантажоодержувач, спеціальні вимоги щодо схоронності вантажу і т. д.

Як показують дослідження, вітчизняний і зарубіжний досвід, раціоналізація транспортних робіт, особливо вантажно-розван­тажувальних, підвищення ефективності використання рухомого складу, зниження транспортних витрат і витрат на тару досягається завдяки широкому розвитку контейнерних і пакетних перевезень вантажів. Це один з найважливіших напрямів технічного прогресу на транспорті. Їх застосування в одних випадках дає можливість відмовитися від використання тари, в інших — скорочує потребу в ній.

Основні напрями вдосконалення роботи транспортного і складського господарств. Техніко-економічними показниками роботи транспортного і складського господарств є: частка транспортно-складських витрат у собівартості продукції, собівартість перевезення вантажів; витрати на машино-годину роботи транспортного засобу або підйомно-транспортної машини, собівартість складського зберігання 1 т вантажу та ін.

На сучасному етапі розвиток і підвищення ефективності транспортно-складського господарства пов’язані з такими загаль­ними напрямами, як: централізація та спеціалізація; поліпшення структури парку підйомно-транспортних і транспортних машин; організація контейнерних перевезень; використання універсальної тари; комплексна механізація вантажно-розвантажувальних робіт; упровадження транспортних і складських систем з автоматичним адресуванням вантажів, автоматизованих складів, автоматизованих контейнерних майданчиків; удосконалювання організації переміщень і складських процесів та ін.

Чітко діюча система централізованих перевезень вантажів на міждержавному, державному і регіональному рівнях зумовлює таку саму чітку організацію вантажопотоків на підприємстві, спе­ціалізацію кожного виду транспорту та раціоналізацію його використання за потужністю та в часі.

Комплексна механізація вантажно-розвантажувальних робіт, як показує досвід провідних фірм, здійснюється шляхом організації безперервно-потокової механізованої переробки вантажів, що ґрунтується на ковеєризації вантажних ліній і застосуванні підйомно-транспортних механізмів. Тому транспорт­но-складські операції потребують забезпечення стрічковими, ланцюговими, візковими транспортерами з дистанційним або програмним управлінням, пневматичними та гідравлічними системами для переміщення різних вантажів, електронавантажувачами, електровізками, механічними навантажувачами, мос­товими та підвісними кранами, кран-балками, електротельферами, штабелерами.

Раціоналізація використання складських площ та приміщень передбачає переміщення всіх вантажів на спеціальних піддонах, які розміщуються в стелажі. Обслуговують такі стелажі кран-штабелери з автоматичним адресуванням вантажів. При цьому висота штабелювання може досягати 25 м.

Скорочення витрат на транспортне обслуговування пов’язане: з комплексною механізацією вантажно-розвантажувальних робіт, застосуванням малогабаритних і маневрених транспортних засобів, стандартної тари і пакетного способу транспортування вантажів у контейнерах; зі збільшенням обіговості тари та транспорт­них засобів; удосконаленням маршрутів його руху; з упроваджуванням сучасних методів організації праці та виробництва, навчанням і закріпленням транспортних робітників за обслуговуванням дільниць та цехів за певними маршрутами, проведенням своєчасного профілактичного експлуатаційного обслуговування транспортних механізмів та їх ремонту.

У підсистемі АСУВ технічне обслуговування виробництва і керування процесами обслуговування розглядається як невід’ємна частина керування всією системою виробничих процесів підприємства. Підсистема складається з низки підсистем нижчого рівня: інструментального, ремонтного, енергетичного, транспорт­ного і складського обслуговування. У них вирішуються завдання планово-облікового характеру, календарного планування і регулювання виробничих процесів, а також забезпечується їх координація з процесами основного виробництва.

1.3. ТРАНСПОРТНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

Завдання транспортного господарства. Забезпечення високопродуктивного функціонування основного виробництва на машинобудівному підприємстві пов’язане з постійним переміщенням великих обсягів різноманітних вантажів як за межами, так і всередині підприємства. На загальнозаводські та цехові склади для поповнення запасів здійснюється доставка матеріалів, палива, комплектуючих та інших матеріальних цінностей. У свою чергу, зі складів або безпосередньо з цехів вивозяться готова продукція та відходи виробництва. Усередині підприємства процес виробництва зумовлює транспортування: з загальнозаводських складів у цехи — матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів, оснащення та інших виробів; між цехами — заготовок, деталей, складальних одиниць; із цехів на склади та відповідні пункти призначення — готової продукції та відходів. Внутрішньоцехові перевезення пов’язані з переміщеннями деталей та складальних одиниць у процесі виготовлення та складання виробів, заготовок між коморами та дільницями, між дільницями, а на дільницях між робочими місцями.

Від організації транспортного обслуговування залежить ритмічна робота робочих місць, дільниць, цехів, а також обсяги випуску готової продукції, її собівартість і якість та своєчасне задоволення споживачів. На тривалість виробничого циклу безпосе­редньо впливає час транспортних операцій. Серед допоміжних робітників 30—40 % зайнято на вантажно-розвантажувальних і транспортних операціях. Витрати на транспортно-складське обслуговування та транспортування вантажів на деяких підприєм­ствах досягає 15—20 % від суми всіх побічних витрат у собівартості продукції, що випускається.

Важливість впливу на показники роботи підприємства зумовила відокремлення функцій перевезення вантажів, вантажно-розвантажувальних робіт та експедиційних операцій, для виконання яких відбулося відповідне формування транспортного господарства.

Основними завданнями транспортного господарства є: швидке і безперебійне пересування предметів праці, паливата готової продукції відповідно до вимог виробничого процесу; ефективне використання транспортних засобів і праці транспортних робітників; механізація й автоматизація транспортних і вантажно-розвантажувальних операцій; зниження собівартості транспортних операцій; забезпечення суворої узгодженості технологічних і транспортних операцій; постійне підтримування транспортних засобів у робочому стані.

Актуальними завданнями транспортного господарства є координація роботи промислового транспорту з магістральним залізничним, водяним, автомобільним транспортом, широкий розвиток контейнерних і пакетних перевезень вантажів.

Виконання поставлених завдань залежить від правильної організації транспортного господарства, чіткого планування роботи транспорту, обґрунтованого вибору транспортних засобів, підвищення рівня механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт.

Склад транспортного господарства. Склад транспортного господарства залежить від технології й характеру продукції, що виготовляється (габарити, маса, складність та ін.), обсягу внутрішньозаводських і зовнішніх перевезень, рівня кооперування з транспортними організаціями, виробничої структури підприєм- ства, розташування цехів, типу і масштабу виробництва.

До складу транспортного господарства великого промислового підприємства можуть входити цехи (дільниці): залізничний, річковий, автотранспортний, авіаційний, вантажно-розвантажу­вальний. Виробничі підрозділи підприємства також можуть мати у своєму складі внутрішньовиробничий транспорт.

Матеріальною базою транспортного господарства є об’єкти загальнозаводського призначення (гаражі, депо, ремонтні майстерні, рейкові і безрейкові шляхи) та різноманітні транспортні засоби, які класифікуються за видами, призначенням перевезень, способом дії, напряму переміщення вантажів.

За видом і призначенням транспорт поділяється на: залізничний, водний, автомобільний, авіаційний, механічний, трубопровідний, пневматичний, гідравлічний, підйомно-транспортний, підвісні дороги, конвеєрні пристрої та ін.

За характером дії транспорт може бути періодичної і безперервної дії.

За видами виконуваних робіт розрізняють: міжцеховий транспорт, що виконує операції з перевезення вантажів у межах території підприємства між цехами і складськими приміщеннями; внут­рішньоцеховий транспорт, що забезпечує переміщення предметів праці між робочими місцями, апаратами за ходом технологічного процесу.

За напрямом переміщення вантажів внутрішній транспорт поділяється на: горизонтальний (транспортери, рольганги), вер- тикальний (підіймачі, ліфти), горизонтально-вертикальний (автонавантажувачі, крани-балки, мостові крани), похилий (канатні і монорельсові дороги). Їх можна розділити на дві основні групи: стаціонарні транспортні пристрої; рухомі транспортні засоби.

До стаціонарних належать транспортні пристрої, за допомогою яких продукти виробництва переміщаються у визначених (горизонтальному, вертикальному або похилому) напрямах (конвеєри, трубопроводи, транспортери різноманітних видів, жолоби, лотки, сковзала). Стаціонарні пристрої споживають малу кількість енергії, вирізняються невеликими витратами на обслуговування і мають більшу надійність і безпеку ніж рухомі.

До пересувних належать транспортні засоби, що виконують або вертикальні транспортування (підіймачі), або горизонтальні переміщення (візки, електрокари, автомобілі, автонавантажувачі тощо).

Останнім часом зростає рівень використання транспортних засобів без водія, з дистанційним управлінням. Транспортні си­стеми з дистанційним управлінням добре підходять для раціоналізації логістичних функцій і можуть використовуватися як на частково механізованих, так і на цілком автоматизованих підпри­ємствах. Удосконалювання технології і зв’язок із центральною комп’ютерною системою забезпечують їх економічність, велику гнучкість і високий ступінь використання.

Транспортні системи з дистанційним управлінням можуть виконуватися у вигляді візків з власним приводом і використовуватися для внутрішньовиробничого пересування (запрограмованого або дистанційно керованого). Поряд з перевагами дистанційно керованих транспортних систем існують певні недоліки: висока вартість, проблеми з завантаженням-розвантаженням, невелика швидкість руху, обмеженість маневрування змонтованими шляхами, труднощі проїзду в складних умовах (вузькі місця проїзду, високі бар’єри, випадкові перешкоди та ін.).

Усі засоби безрейкового транспорту незалежно від місця їх використання концентруються в загальнозаводському транспортному господарстві, обладнаному спеціальним устаткуванням для збереження техніки, її заправки (зарядки), технічного обслуговування і ремонту. На підприємствах великосерійного і масового виробництва в умовах стабільних вантажопотоків широко застосовуються засоби безперервного транспорту для міжцехового переміщення вантажів і особливо загальноцехового і міжопераційного транспорту, зокрема, різноманітні транспортери, моно­рельсові шляхи, спеціальні транспортні пристрої, умонтовані в потокові й автоматичні лінії, а також стаціонарне підйомно-транспортне устаткування (крани всіх типів, штабелери, підіймачі та інші засоби).

Організаційна структура. На великих підприємствах, де в складі загальнозаводського транспортного господарства є кілька цехів, для координування їх діяльності організується транспортний відділ, підпорядкований безпосередньо заступнику директора з маркетингу і збуту або заступнику з транспорту (загальних питань).

До складу транспортного відділу входять бюро (групи): планово-економічне, диспетчерське, технічне, обліку та ін.

Планово-економічне бюро розробляє плани виробничо-господар­ської діяльності транспортного господарства, визначає вантажообіг по заводу й обсяг вантажно-розвантажувальних робіт, розраховує потребу в транспортних і вантажно-розвантажувальних засобах, кадрах і фонді заробітної плати, складає кошторис витрат транспортного господарства і калькуляцію собівартості на окремі види послуг.

Диспетчерське бюро здійснює оперативно-виробниче планування роботи транспорту, що зводиться до складання квартальних, місячних і добових планів перевезень і до оперативного регулювання транспортних робіт. Методи побудови планів визна­чаються ступенем стійкості вантажопотоків на заводі.

Технічне бюро здійснює технічну підготовку виробництва: розробляє транспортно-технологічні схеми, що забезпечують стикування окремих ланок транспортної мережі підприємства і технологічного устаткування; формує альбоми креслень на кожен вид підйомно-транспортного устаткування для виготовлення запасних частин і проведення ремонтних робіт; розробляє заходи з комплексної механізації й автоматизації вантажно-розвантажу­вальних і транспортних операцій.

Бюро обліку веде паспортизацію всіх видів транспортних засобів, забезпечує бухгалтерський облік і звітність роботи транспортного господарства.

Організація і розрахунки перевезень. Раціональна організація перевезень будується на основі вивчення вантажообігу і вантажопотоків у масштабі підприємства і його окремих цехів і складів.

Вантажним потоком називають кількість вантажів (у тоннах, кубічних метрах, штуках), що переміщуються за одиницю часу (годину, добу, місяць, квартал, рік) у заданому напрямі між окремими вантажно-розвантажувальними пунктами або через певний пункт. Вантажопотоки розраховуються, як правило, за ходом технологічного процесу.

Вантажообіг являє собою загальну кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу (доба, місяць, квартал, рік), іншими словами, — це сума окремих вантажопотоків.

На основі даних про потужність вантажопотоків у тоннах і відстанях між пунктами визначають обсяг транспортної роботи в тонно-кілометрах.

Дані про вантажообіг і вантажні потоки підприємства та окремих цехів доцільно подавати у вигляді «шахової» таблиці.

За даними шахових таблиць, планувань цехів і генеральних планів підприємств складають схеми (діаграми) вантажопотоків, а за вантажообігом і вантажними потоками встановлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин, кількість вантажно-розвантажувальних постів, вид маршрутів транспортних засобів перервної (циклічної) дії.

У зв’язку з часовим інтервалом обсяг перевезень та вантажооборот поділяється на змінний, добовий, місячний, квартальний, річний.

Перевезення вантажів мають разовий (за окремим замовленням) або постійний маршрутний (за твердим розкладом) характер.

Маршрути перевезень. Для скорочення порожніх пробігів і простоїв устаткування необхідно розробити внутрішньозаводські маршрути руху транспорту. При побудові маршрутів транспортних засобів застосовують маятникову, кільцеву, збірну (розвізну) та радіальні схеми.

Маятниковий вид перевезень застосовується для транспортування вантажів між двома постійними пунктами обслуговування (рис 1.3.1—1.3.3). За організацією руху він може бути простим (зі зворотним порожнім пробігом), повним (зі зворотним навантаженим пробігом) та змішаним (зі зворотним неповним навантаженим пробігом).

Рис. 1.3.1. Простий (однобічний) маятниковий маршрут

Рис. 1.3.2. Повний (двобічний) маятниковий маршрут

Рис. 1.3.3. Змішаний маятниковий маршрут

Він може бути променевий — при русі транспорту з вантажем з одного пункту віялоподібно в кілька пунктів; зворотним — з низки пунктів в один. Двостороння маятникова система на підприємствах застосовується рідко. Кільцева (збірна) система використовується для обслуговування низки пунктів, що пов’язані послідовною передачею вантажів від одного до іншого (рис. 1.3.4).

Рис. 1.3.4. Кільцевий маршрут

Розвізний маршрут являє собою вид кільцевого маршруту (рис. 1.3.5).

Рис. 1.3.5. Розвізний маршрут

Радіальний маршрут — це комбінування різних маятникових маршрутів (рис. 1.3.6).

Рис. 1.3.6. Радіальний маршрут

Їздкою називається закінчений цикл транспортного процесу, який складається з навантаження у відправника вантажу, його перевезення, розвантаження в отримувача і подання рухомого складу під наступне навантаження. Рейсом називається процес руху транспортного засобу від початкового пункту до кінця даного маршруту. З усього різноманіття перевезень у цехах особлива увага приділяється міжопераційному переміщенню об’єктів виробництва, що має точно відповідати послідовності протікання і ритму виробничого процесу.

Транспортні засоби та їх вибір. У масовому і серійному виробництвах при міжопераційних переміщеннях значного поширення набули засоби безупинного транспорту, різноманітних транспортерів. На підприємствах цього типу засоби безупинного транспорту впроваджуються і для зв’язку цехових складів з робіт­никами, місцями, між окремими дільницями. При високій стабіль­ності виробництва створюються передумови для організації перевезень підлоговим колісним транспортом за постійними маршрутами і стабільними розкладами (доставка оснащення, заготовок, вивіз готової продукції, відходів і т. п.). У цехах одиничного і дрібносерійного виробництва переважно використовуються транспортні засоби циклічної дії.

У гнучких автоматизованих виробництвах застосовуються автоматизовані й автоматичні транспортно-накопичувальні системи (АТНС). АТНС можуть бути різних рівнів: міжцеховими, цеховими і локальними, що обслуговують окремі виробничі модулі. До основного устаткування, що використовується для комплектації цих систем, належать автоматичні стелажі та мостові крани — штабелери, транспортні і перевантажувальні роботи, конвеєрні пристрої, перевантажувальні та пристрої, що орієнтують, живиль­ники, накопичувачі, автоматичні склади, транспортно-складська тара.

Під час вибору виду транспортних засобів і встановлення їх типажу враховуються основні параметри вантажного потоку, вимоги до організації перевезень, організації та технології виробничого процесу, що обслуговується, можливості забезпечити високу продуктивність і сприятливі умови праці обслуговуючих робітників.

Параметри транспортних засобів на суміжних дільницях мають бути узгоджені між собою з метою комплексної механізації й автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт під час переван­таження продукції з одного транспортного пристрою на інший (наприклад, з підвісного транспортера, що штовхає, на робочий конвеєр або з електронавантажувача на робоче місце). Для цього на підприємствах розробляють єдині транспортно-технологічні схеми, що забезпечують стикування окремих ланок транспортної мережі підприємства і технологічного устаткування.

Виходячи зі схеми вантажопотоків і обсягу перевезень у кожній групі вантажів, вибирають транспортні засоби і розраховують потребу в них.

Кількість транспортних засобів (ТЗ), необхідних для зовнішніх і міжцехових перевезень, може бути визначена за однією з формул:

- при однобічному маятниковому маршруті руху

де — кількість виробів j-го типорозміру (найменування), перевезених протягом планового (розрахункового) періоду, шт.;

j — номенклатура виробів, що підлягають перевезенню (j = 1, 2, ..., п);

— маса одиниці виробу j-го типорозміру виробу, кг;

q — вантажопідйомність одиниці транспортного засобу;

— коефіцієнт використання вантажопідйомності транспортного засобу (завантаження);

— ефективний фонд часу роботи одиниці транспортного засобу для однозмінного режиму, год;

— кількість робочих змін на добу;

L — відстань між двома пунктами маршруту, м;

— середня швидкість руху транспортного засобу, м/хв;

і — час на одну навантажувальну й одну розвантажуваль­ну операції за кожен рейс, хв;

- при двосторонньому маятниковому маршруті руху

Для кільцевих перевезень кількість транспортних засобів розраховується за формулами:

- з наростаючим вантажопотоком

;

- з загасаючим вантажопотоком

;

-з рівномірним вантажопотоком

,

де — кількість вантажно-розвантажувальних пунктів;

L — довжина всього кільцевого маршруту, м.

Ваговий обсяг вантажу, перевезеного за одну зміну, визначається за формулою:

,

де — річний вантажообіг на даному маршруті, кг, т;

— кількість робочих днів у році;

— кількість змін на добу;

— коефіцієнт нерівномірності перевезень (придатний = = 0,85).

Час пробігу транспортного засобу заданим маршрутом розраховується за формулою:

.

Час, затрачуваний транспортним засобом на проходження одного рейсу, становить:

або

Кількість рейсів, здійснених одиницею транспортного засобу за добу, розраховується за формулою:

де — коефіцієнт використання фонду часу роботи транспорт­ного засобу.

Продуктивність одного рейсу визначається за формулою:

Для внутрішньоцехових перевезень кількість транспортних засобів визначається за однією з наведених нижче формул.

Кількість конвеєрів для перевезення штучних вантажів (деталей, складальних одиниць і т. д.):

де — сумарна маса вантажу, що транспортується, протягом доби, кг;

— крок конвеєра, м; 3,6 — постійний коефіцієнт;

— швидкість руху конвеєра, м/с;

– маса одного виробу, що транспортується, кг;

— тривалість зміни.

Кількість вантажних гаків на підвісному конвеєрі:

,

де — кількість виробів, що транспортуються протягом доби, шт.;

— довжина робочої частини конвеєра;

— кількість виробів, що навішуються на один гак, шт.

Кількість електрокар для внутрішньоцехових перевезень:

,

де — середня кількість передач партії деталей між операціями, на склад і зі складу за зміну.

Годинна продуктивність конвеєра визначається за формулами:

-у разі переміщення вантажу на підвісному гаковому конвеєрі

;

-при переміщенні штучних вантажів у спеціальній тарі по р штук на потоковій лінії

,

де р — величина транспортної партії, шт.

Залежно від ролі в загальному процесі виготовлення гото­вої продукції розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси (рис. 1.3.7).

Рис. 1.3.7. Структура обслуговуючих процесів у складі виробничих

Основні процеси спрямовані на зміну основних предметів пра­ці і надання їм властивостей готових продуктів. У цьому випадку частковий виробничий процес пов'язаний або з реалізацією яко­їсь стадії обробки предмета праці, або з виготовленням деталі го­тового виробу. Залежно від стадії (фази) виготовлення готового виробу основні виробничі процеси поділяють на:

- заготівельні, які здійснюються на стадії створення поковок, відливок, заготовок (наприклад, на машинобудівному заводі вони охоплюють розкрій та порізку матеріалу, ливарні, ковальські і пресові операції; на швейній фабриці — декатирування і розкрій тканини; на хімічному комбінаті — очищення сировини, доведен­ня її до потрібної концентрації). Продукція заготівельних проце­сів використовується в різних обробних підрозділах;

- обробні, що відбуваються на стадії перетворення заготовки або матеріалу в готові деталі шляхом механічної, термічної оброб­ки, а також обробки з застосуванням електричних, фізико-хімічних та інших методів (наприклад, у машинобудуванні обробка здійснюється металообробними дільницями і цехами; у швейній промисловості — пошивними; у металургії — доменними, прокатними цехами; у хімічному виробництві — за допомогою кре­кінгу, електролізу та ін.);

- складальні, які характеризують стадію отримання складаль­них одиниць або готових виробів та процесів регулювання, дове­дення, обкатки (наприклад, у машинобудуванні — це складання і фарбування; у текстильній промисловості — фарбувально-оздоб­лювальні роботи; у швейній — оздоблення і т. д.).

Допоміжні процеси створюють умови для нормального пере­бігу основного процесу виробництва. Допоміжні процеси спря­мовані на виготовлення або відтворення виробів, що використо­вуються в основному процесі, але не входять до складу готового продукту (наприклад, виробництво і передавання енергії, пари, стиснутого повітря для свого виробництва; виготовлення і ре­монт інструменту, оснащення для власних потреб; виробництво запасних частин для власного устаткування і його ремонт тощо).

Структура і складність допоміжних процесів залежать від особливостей основних процесів та складу матеріально-технічної бази підприємства. Збільшення номенклатури, різноманітність і ускладнення готового продукту, підвищення технічної оснаще­ності виробництва викликають необхідність розширення складу допоміжних процесів: виготовлення моделей і спеціальних при­стосувань, розвитку енергетичного господарства, збільшення об­сягу робіт ремонтного цеху. Деякі допоміжні процеси (напри­клад, виготовлення технологічного оснащення) також можуть складатися з заготівельної, обробної та складальної стадій.

Обслуговуючі виробництва спрямовані тільки на забезпечення на­лежного здійснення основних і допоміжних процесів на своєму підприємстві. Вони призначені для переміщення (транспортні процеси), збереження в чеканні наступної обробки (складування), контролю (контрольні операції), забезпечення матеріально-тех­нічними та енергетичними ресурсами і т. ін.

Основними тенденціями організації обслуговуючих виробництв є максимальне суміщення з основними процесами і підвищення рів­ня їх механізації та автоматизації. Такий підхід уможливлює авто­матичний контроль процесу основної обробки, безперервне пере­міщення предметів праці за технологічним процесом, автомати­зоване подавання предметів праці до робочих місць і т. д.

2. КОМПЛЕСНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ТОРПАЛ»

2.1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ «ТОРПАЛ»

ТОВ «ТОРПАЛ» - це комерційна, виробничо-торговельна компанія, що за формою власності відноситься до типу товариства з обмеженою відповідальністю. По розміру ця компанія належить до класу середніх підприємств. Також "ТОРПАЛ" класифікується як господарче товариство.

Підприємство «ТОРПАЛ» було засновано в 1994 р. Основними видами діяльності в період заснування підприємства було виробництво торговельних наметів і тентів.

В 1995 р. підприємство придбало в оренду виробничий будинок для виготовлення каркасів і тентів. У цьому ж році було організовано власне виробництво комплектуючих металевих виробів.

В 1996 р. було організоване виробництво тентів і наметів для кафе й літніх площадок. Штат співробітників підприємства становив 10 чоловік.

В 1997 р. підприємство почало співробітництво з компаніями далекого зарубіжжя (Туреччина, Польща). У цей же період була заснована дилерська мережа в Україні й Росії - у містах Донецьк, Дніпропетровськ, Кривій Ріг, Полтава, Суми, Бєлгород і Вороніж. Організація роботи дилерської мережі забезпечила збільшення продажів у порівнянні з 1996 р. майже в три рази.

У 1998 р. підприємство визначило для себе три основних види продукції:

- тенти;

- торговельне й холодильне встаткування;

- автоматичні ворота (гаражні, в'їзні).

Завдяки концентрації зусиль на пріоритетних видах продукції й розробці концепції розвитку виробничої діяльності ТОВ «ТОРПАЛ» одержало більші замовлення в м. Харкові від казино «Золотий Лев», компанії «АВЭК», готелю «Національ», компанії «Сорочинський Ярмарок».

В 1999 р. підприємство відкрило філії в містах Київ, Донецьк, Дніпропетровськ. У цьому ж році ТОВ «ТОРПАЛ» почало використовувати на постійно діючій основі корпоративне навчання персоналу й проведення тренінгів для співробітників підприємства.

В 2000 р. компанія «ТОРПАЛ» брала участь у міжнародній виставці в м. Штутгарт (Німеччина). Це дозволило підприємству встановити партнерські стосунки із закордонними підприємствами - виробниками аналогічної продукції й постачальниками сировини, матеріалів і комплектуючих. Найбільш значимими є тісні ділові й партнерські контакти з московською компанією «ЭЛІС» - основним постачальником електроустаткування для гаражних воріт; польською фірмою «ЯКА» - постачальником комплектуючих для холодильного обладнання й інших закордонних партнерів.

Основними критеріями відбору постачальників є ціна й строк поставки.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби й відповідно до вимог регіонального ринку підприємство постійно освоює виробництво нових видів продукції: з 2000 р. - холодильних вітрин «Альпіна»; з 2001 р. - ДСП меблів; з 2002 р. - гаражних воріт типу «Термолайн».

Активізації інноваційних процесів на підприємстві сприяють якісні зміни й удосконалювання виробничої й організаційної структури ТОВ «ТОРПАЛ»:

- запуск ділянки для фарбування із сучасним обладнанням;

- створення конструкторського відділу;

- залучення високопрофесійних програмістів і створення власного Веб-сайту;

- придбання нової виробничої бази в селищі Солоницівка (9км від м. Харкова) і її оснащення сучасним обладнанням;

- постійний розвиток бізнес-інфраструктури компанії.

На мал.2.1. (дод. В) представлена існуюча на сьогоднішній день організаційна структура ТОВ «ТОРПАЛ».

Після придбання значних виробничих площ у власність (у п. Солоницівка Харківського району) намітилася стійка позитивна динаміка в рівні техніко-технологічного оснащення основного виробництва. Протягом 2005 р. було придбано близько 10 одиниць сучасного встаткування вартістю від 8 тис. грн. до 10 тис. євро. Це дозволило створити серйозний запас виробничих потужностей. На кінець 1 кварталу 2006 р. рівень використання виробничо-верстатного парку становить близько 60 %. Це дозволяє оперативно виконувати замовлення на виробництво основних видів продукції й забезпечити високу ритмічність у сфері виробництва й реалізації.

З огляду на постійну, позитивну динаміку обсягів виробництва продукції (з 2003 р. спостерігається щорічний приріст на рівні 20%) на підприємстві впроваджується стратегія дублювання існуючого верстатного парку й технологічного оснащення. Використання даної стратегії дозволяє забезпечити своєчасне виконання замовлень без порушень графіків постачання готової продукції. Завдяки наявності достатніх виробничих резервів, роботи з поточного обслуговування й ремонту по-перше, не порушують ритмічність виробничих і збутових процесів, по-друге підвищують надійність роботи технологічного встаткування й оснащення.

Розвиток виробничої бази й постійне збільшення обсягів виробництва вимагає адекватного збільшення виробничого й управлінського персоналу. Якщо в перші роки існування підприємство нараховувало близько 10 співробітників, то на сьогоднішній день штат компанії нараховує 254 чоловік.

Структура чисельності на сьогоднішній день має такі пропорції - близько 70% працівників підприємства зайняті у виробництві й відповідно 30% становить управлінський персонал.

Розробка планів виробництва й збуту продукції здійснюється відповідно у виробничих і збутових підрозділах підприємства. На розширеному засіданні Директорів і начальників основних підрозділів підприємства (Рада Директорів) розроблені плани оптимізуються виходячи з: можливостей виробництва; програми збуту на майбутній рік; укладених договорів на поставку продукції; щорічних сезонних коливань обсягів випуску продукції протягом календарного року.

З урахуванням вище перелічених факторів розробляється й пропонується до виконання реальний план виробництва й збуту на майбутній рік.

Відповідно до вимог регіонального ринку України компанія постійно переорієнтується на випуск нової продукції. При цьому головним ініціатором зміни напрямку виробництва виступає генеральний директор компанії.

2.2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТОВ «ТОРПАЛ»

Оцінка динаміки й структури балансу

Аналіз фінансового стану підприємства містить у собі виконання наступних етапів:

1) оцінка динаміки й структури балансу;

2) аналіз ліквідності балансу;

3) аналіз фінансової стабільності підприємства;

Інформаційним джерелом для проведення аналізу є річна звітність ТОВ «ТОРПАЛ» за 2005 і 2006 р.: форма №1 «Бухгалтерський баланс» і форма №2 «Звіт про фінансові результати».

Загальна оцінка фінансового стану підприємства і його динаміка здійснюються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Він складається виходячи з бухгалтерського балансу підприємства шляхом агрегування статей балансу в групи. Ці групи формуються по активі по ознаці ліквідності коштів, а по пасиві по терміновості зобов'язань. Аналітичний баланс доповнюється розрахунками динаміки й структури статей. Баланс підприємства ТОВ «ТОРПАЛ» за 2005 р. і 2006 р. наведений у додатках А и Б.

Вертикальний аналіз звітних даних підприємства ТОВ «ТОРПАЛ» за 2005 і 2006 р., показує, що в структурі балансу переважну питому вагу займають мобільні оборотні активи: 65,7% на початок і 66,1% на кінець 2005 р.; 66,1% на початок і 69,4% на кінець 2006 р. Питома вага іммобілізованих активів менш значна: 34,3% на початок і 33,9 % на кінець 2005 р.; 33,9% на початок і 30,6% на кінець 2006 р.

Це дає підстави відзначити, що більша частина активів вкладена в мобільні кошти. Ця обставина дає підприємству можливість маневрувати своїми коштами якщо буде потреба термінового погашення боргів.

Однак варто звернути увагу на нераціональну структуру оборотних активів. Найбільш мобільна частина - кошти - як в 2005 р., так і в 2006 р. займають у складі мобільних активів дуже низьку питому вагу, а основна їхня частина є менш ліквідної - запаси й витрати й дебіторська заборгованість.

Аналіз пасиву балансу показує, що власні й позикові кошти підприємства приблизно рівні: на початок 2005 р. власні - 44,3%, позикові - 55,7%; на кінець 2005 р. і початок 2006 р. власні - 48,0%, позикові - 52,0%; на кінець 2006 р. власні - 51,7%, позикові - 48,3%.

У складі позикових коштів основну частину становлять короткострокові кредити й кредиторську заборгованість. Питома вага довгострокових кредитів незначна.

Продовжуючи аналіз даних проведемо горизонтальний або динамічний аналіз показників, що відображає їхні абсолютні зміни й темпи росту (зниження):

1. Загальна вартість майна підприємства в 2005 р. збільшилася на 423,3 тис. грн. (5,5%), а в 2006 р. збільшення склало 1748,9 тис. грн. (21,4%).

2. Зазначений ріст в 2005 р. відбувся за рахунок збільшення вартості іммобілізованих активів на 4,4%, а також збільшення мобільних активів на 6,1%. Слід також зазначити зменшення питомої ваги іммобілізованих активів у загальній вартості майна.

3. В 2006 р. зріст майна підприємства відбувся в основному за рахунок значного збільшення оборотних активів. Питома вага іммобілізованих активів продовжує знижуватися.

4. До позитивних тенденцій динаміки активу балансу варто віднести прогресуюче збільшення оборотних коштів у загальній вартості майна підприємства. На початок 2005 р. їхня питома вага становила 65,7%, а до кінця 2006 р. збільшився до 69,4%.

У складі оборотних коштів в 2005 р. відбулося незначне збільшення запасів і витрат і дебіторської заборгованості й деяке зниження коштів. В 2006 р. різко збільшилися запаси й витрати, збільшилася дебіторська заборгованість, однак знову зменшилися кошти, що є негативним фактом, хоча це й не привело до відчутного зниження їх в абсолютному вираженні й у складі оборотних активів.

5. Динаміка джерел майна підприємства характеризується в 2005 р. збільшенням власних коштів на 14,4% і одночасним зниженням позикових коштів на 1,6%. Слідством стало збільшення питомої ваги власних коштів з 44,3% до 48,0%. В 2006 р. слід зазначити збільшення власних коштів на 30,8%. Це привело до збільшення питомої ваги власних коштів з 48,0% до 51,7%. У такий спосіб за 2 роки питома вага власних коштів виросла з 44,3% до 51,7%, що є позитивною стороною діяльності підприємства.

6. Зниження позикових коштів відбулися в 2005 р. за рахунок значного зменшення кредиторської заборгованості - на 3,0%. В 2006 р. позикові кошти збільшилися знову ж через зріст кредиторської заборгованості на або 15,4%. Слід зазначити, що підприємство у своїй діяльності використовує переважно короткострокові позики. Деяке зниження довгострокових позик до кінця 2004 р. взагалі не вплинуло на сформовану структуру позикових коштів.

У висновку даного підрозділу рівняються зміни підсумків балансу й фінансових результатів господарської діяльності. Останні втримуються у формі №2 бухгалтерські звітності.

Тепер аналіз необхідно доповнити порівнянням коефіцієнтів доходу (виторгу) від реалізованої продукції (КВ
) і валюти (підсумку) балансу (КБ
). Коефіцієнт КБ
розраховується як середнє значення за рік.

Коефіцієнт КВ
= 1,13

(2.1)

де В - дохід (виторг) від реалізованої продукції

Коефіцієнт КБ
=1,14

(2.2)

Розрахувавши ці коефіцієнти й зіставивши їх одержуємо, що КВ
<КБ
. Незважаючи на те, що у звітному році обоє ці коефіцієнта збільшилися, темпи росту коефіцієнта КВ
відстають від темпів росту коефіцієнта КБ
, що свідчить про погіршення використання підприємством ТОВ «ТОРПАЛ» фінансових ресурсів.

Завершуючи цю частину аналізу необхідно відзначити такі тенденції як стабільний ріст власного капіталу, відсутність різких змін у вартості окремих статей, значне зростання прибутку, відносна рівновага дебіторської й кредиторської заборгованості, що ставиться до позитивних сторін діяльності підприємства.

Аналіз ліквідності балансу

Під ліквідністю балансу розуміється ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу укладається в порівнянні коштів по активі, згрупованих по ступені їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, згрупованими по строках їхнього погашення й розташованим у порядку зростання таких строків.

По ступені ліквідності активи підприємства групуються в такий спосіб:

А1 - найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті коштів підприємства (р. 230 - 240) і короткострокові фінансові інвестиції.

А1поч 2004
=178,6 тис. грн.; А1кін 2004
=160,4 тис. грн.

А2 – швидко реалізуємі активи, у них включається готова продукція (р. 130), товари (р. 140), векселя отримані (р. 150) і дебіторська заборгованість (р. 160 - 210).

А2поч2004
=3389,8 тис. грн.; А2кін 2004
=3645,0 тис. грн.

А3 - повільно реалізовані активи. У них включаються оборотні активи, що не ввійшли в попередні розділи (р. 100 - 120), інші оборотні активи (р. 250), видатки майбутніх періодів (р. 270).

А3поч 2004
=1826,5 тис. грн.; А3кін 2004
=3073,6 тис. грн.

А4 - тяжко реалізуємі активи. До них ставляться необоротні активи підприємства, вартість яких відбита в першому розділі активу (р. 080).

А4поч 2004
=2765,9 тис. грн.; А4кін 2004
=3030,7 тис. грн.

По ступені терміновості оплати пасив балансу підприємства групується в такий спосіб:

П1 - найбільш термінові зобов'язання; у них включають кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботам, послугам (р. 530).

П1поч 2004
=798,3 тис. грн.; П1кін 2004
= 505,1 тис. грн.

П2 - короткострокові позикові кошти. До них ставляться короткострокові позикові кошти, що течуть зобов'язання по розрахунках та інші зобов'язання. Крім того, сюди варто віднести частина пасивів роздягнула ІІ в частині сум, планованих до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Аналогічно включаються дані по розділі IV пасиву. Таким чином, сума пасивів по цьому розділі становить:

П2 = стр.640 - стр.380 - стор.480 - стр.530.

П2поч 2004
=3391,4 тис. грн.; П2кін 2004
=4282,1 тис. грн.

П3 - довгострокові пасиви. Сюди ставляться довгострокові зобов'язання (р. 480) і частина пасивів по розділах II і V, які не включені до складу П2 (р. 430 і 630).

П3поч 2004
=54,0 тис. грн.; П3кін 2004
=0

П4 - постійні пасиви. У них включається підсумок розділу I пасиву балансу (р. 380).

П4поч 2004
=3917,1 тис. грн.; П4кін 2004
=5122,5 тис. грн.

Оцінка ліквідності балансу провадиться шляхом зіставлення підсумків по відповідних групах активу й пасиву, наведених у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз ліквідності балансу за 2006 р.

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року	Надлишок (+) або недолік (-) платіжних коштів
						На початок року	На кінець року
А1	178,6	160,4	П1	798,3	505,1	-619,7	-344,7
А2	3389,8	3645,0	П2	3391,4	4282,1	-1,6	-637,1
А3	1826,5	3073,6	П3	54,0	0	+1772,5	+3073,6
А4	2765,9	3030,7	П4	3917,1	5122,5	-1151,2	-2091,8
Баланс	8160,8	9909,7	Баланс	8160,8	9909,7

Баланс є абсолютно ліквідним при виконанні наступних співвідношень:

А1 > П1; А2 > П2; А3 > П3; А4 < П4.

За отриманим даними можна зробити наступні висновки щодо ліквідності балансу підприємства:

1) Баланс підприємства за 2005 р. і 2006 р. не є абсолютно ліквідним.

На початок 2003р. було порушене співвідношення між активом і пасивом по першій групі. На кінець 2005 р. і до кінця 2006 р. спостерігається порушення умови ліквідності й по другій групі.

2) Зіставлення підсумків по групах А1 і П1 відображає співвідношення поточних платежів і надходжень коштів. Протягом двох років спостерігається недолік наявних коштів для покриття термінових зобов'язань. Однак слід зазначити, що якщо на початку 2005 р. недолік становив 763,7 тис. грн., те до кінця 2006 р. він знизився до 344,7 тис. грн., тобто в 2,2 рази. Недолік платіжних коштів свідчать про невисокий рівень ліквідності, однак, простежуючи динаміку зміни показників, можна зробити висновок, що в найближчому майбутньому буде досягнуте співвідношення А1?П1.

3) Порівняння підсумків по групах А2 і П2 дозволяє виявити можливість зміни поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Баланс аналізованого підприємства показує відсутність тенденції підвищення поточної ліквідності балансу. Якщо на початку 2005 р. по цьому співвідношенню був надлишок 88,2 тис. грн., то на кінець 2006 р. з'явилася недостача в розмірі 1,6 тис. грн. Протягом 2004 р. недостача різко збільшилася й під кінець року досягла 637,1 тис. грн.

4) Порівняння по третій і четвертій групах виявляють перспективну ліквідність підприємства. Розрахунки показують, що ліквідність у результаті майбутніх надходжень і платежів підвищиться. Досить примітно, що надлишок коштів по третій групі в 2005 р. збільшився з 1449,2 до 1772,5 тис. грн., а кінцю 2004 р. досяг 3073,6 тис. грн., тобто збільшився за 2 роки в 2,1 рази. Позитивним є той факт, що виконано умову по четвертій групі. Це свідчить про те, що в підприємства є власні оборотні кошти, надлишок яких до кінця 2003 р. збільшився в 1,5 рази, а в 2006 р. виріс в 1,8 разів. Дана обставина характеризує виконання мінімальної умови фінансової стабільності.

Оцінка фінансової стабільності підприємства

Фінансова стабільність підприємства характеризується рядом коефіцієнтів, що характеризують платоспроможність. До них ставляться коефіцієнти автономії (платоспроможності), маневреності власного капіталу, забезпеченості власними коштами, фінансування.

Коефіцієнт автономії (КА
) розраховується по формулі:

(2.1)

де КС - власний капітал (підсумок розділу I пасиву балансу);

- середня вартість майна підприємства (підсумок балансу).

Оптимальне значення цього коефіцієнта 0,4 - 0,6. У досліджуваному періоді цей коефіцієнт попадає в рамки оптимального значення. Простежуючи динаміку зміни цього показника можна дійти висновку, що з кожним роком відбувається збільшення власних коштів для здійснення діяльності й покриття зобов'язань, що позитивно характеризує фінансове становище ТОВ «ТОРПАЛ».

Коефіцієнт маневреності (КМ
) розраховується в такий спосіб:

(2.2)

де ОБСС
– власні оборотні кошти;

АТ - оборотні активи (підсумок розділу II активу балансу);

ТЕ - поточні зобов'язання (підсумок розділу IV пасиву).

Цей коефіцієнт показує, яка частина власних коштів підприємства перебуває у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно ними маневрувати. Коефіцієнт маневреності перевищує 0 і має тенденції до збільшення. У цьому випадку можна говорити про поліпшення структури власного капіталу й підвищення його мобільності.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (ДО) розраховується по формулі:

(2.3)

На початок 2005 р. коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами рівнявся мінімально припустимому нормативному значенню - 0,1.

До кінця 2006 р. у складі майна підприємства власні оборотні кошти становили вже 21%, що позитивно характеризує фінансове становище підприємства.

Коефіцієнт фінансування (КФ
) визначається в такий спосіб:

(2.4)

де ПРО.Р.
– забезпечення майбутніх видатків і платежів (підсумок роздягнула II пасиву балансу);

ДО - довгострокові зобов'язання (підсумок роздягнула III пасиву балансу);

ДБП - доходи майбутніх періодів (підсумок роздягнула V пасиву балансу).

Оптимальне значення цього коефіцієнта повинне бути <1. Його економічний зміст укладається в зіставленні позикових і прирівняних до них коштів із власним капіталом. В 2005 р. розмір позикових коштів перевищував власний капітал підприємства, однак уже до кінця 2006 р. вдалося домогтися перевищення власного капіталу над позиковими коштами. Немаловажною обставиною є тенденція поступового зменшення цього коефіцієнта, що є позитивним чинником.

Оцінка фінансової стабільності за допомогою коефіцієнтів доповнюється аналізом фінансової ситуації на підприємстві по ступені його стабільності. Для цього визначається платоспроможність підприємства шляхом зіставлення величини запасів (З) із джерелами їхнього формування.

Можливі наступні варіанти, що характеризують чотири типи фінансового стану підприємства:

1. Абсолютна стабільність, що характеризується наступною умовою:

Дана ситуація на практиці зустрічається досить рідко.

2. Нормальна стабільність, що гарантує платоспроможність підприємства й характеризується наступних умов:

2.1 ; 2.2.

3. Нестійкий фінансовий стан, що супроводжується порушенням платоспроможності при збереженні можливості її відновлення. Умови, що характеризують даний стан, що випливають:

.

4. Кризовий фінансовий стан, що свідчить про можливість банкрутства підприємства й характеризується з наступних умов:

4.1 ; 4.2 ; 4.3.

Подані розрахунки дозволяють установити, що на підприємстві ТОВ «ТОРПАЛ» склалося нестійке фінансове становище, що супроводжується порушенням платоспроможності при збереженні можливості її відновлення. Шляхи виходу із цього положення можуть складатися в поповненні власних оборотних коштів, зниження величини запасів і оптимізації їхньої структури.

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному необхідно відзначити, що на сьогоднішній день фінансовий стан ТОВ «ТОРПАЛ» є досить стабільним.

У структурі активу балансу підприємства більшу частину займають мобільні активи, що дозволяє більш вільно маневрувати коштами якщо буде потреба термінового погашення боргів. У пасиві за досліджуваний період відбувається значне збільшення власного капіталу, що також позитивно характеризує положення підприємства. Баланс ТОВ «ТОРПАЛ» не є абсолютно ліквідним через значну недостачу найбільш ліквідних активів, однак простежується тенденція до їхнього збільшення, що може надалі підвищити ліквідність. Особливо слід зазначити значне зростання прибутку й показників рентабельності, що є одним з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Аналізуючи показники фінансової стабільності можна сказати, що підприємство може працювати незалежно від зовнішніх джерел і його зобов'язання можуть бути покриті за рахунок його власних коштів, більша частина яких перебуває в мобільній формі. Проте, зіставляючи величину запасів підприємства із джерелами їхнього формування, необхідно відзначити порушення платоспроможності, виходом з якого може стати поповнення джерел формування запасів, оптимізація їхньої структури, зниження величини запасів. Після розрахунку показників ліквідності активів можна відзначити всі недостачі, що збільшуються, коштів і їхніх еквівалентів для погашення короткострокових заборгованостей, однак підприємство має можливість у перспективі погасити короткострокові заборгованості за умови своєчасних розрахунків з дебіторами. Також слід зазначити, що оборотні активи ТОВ «ТОРПАЛ» достатні для погашення поточних зобов'язань.

2.3. АНАЛІЗ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НА ТОВ «ТОРПАЛ»

Організація транспортного обслуговування виробничого процесу

Внутрішньовиробничий транспорт ТОВ «ТОРПАЛ» забезпечує переміщення між цехами, ділянками, складами тощо вантажів виробничого характеру – сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, готової продукції, відходів і т. ін.

Задача транспортного господарства підприємства полягає у своєчасному, якісному транспортуванні вантажів виробничого призначення при мінімальних витратах. Його раціональна організація впливає не тільки на розмір транспортних витрат у собівартості продукції і тривалість виробничого процесу, вона зумовлює також збереження експлуатаційних властивостей деталей, вузлів та готових виробів.

Внутрішньовиробничий транспорт поділяють на міжцеховий та внутрішньо цеховий.

Міжцеховий транспорт забезпечує своєчасне перевезення матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції між цехами, виробництвами та складами.

Внутрішньоцеховий транспорт забезпечує переміщення деталей, напівфабрикатів між ділянками, складами, та іншими підрозділами в мережах цеху.

На ТОВ «ТОРПАЛ» щомісячні міжцехові перевезення здійснюються відповідно до шахової відомості (табл. 2.3.1). Транспортування вантажів з цеху №1 у цех №2 і з цеху №2 у цех №3 виконується на автокарах. Транспортування всіх інших вантажів здійснюється на автомашинах. Дані про роботу ТОВ «ТОРПАЛ» представлені в табл. 2.3.2.

Таблиця 2.3.1

Шахова відомість по підприємству за місяць, т

Місце відправлення	Місце відправлення
	Склад 1	Склад 2	Цех 1	Цех 2	Цех 3	Відвал (відходи)	Разом
Склад 1	-	-	5100	6000	1300	-	12400
Склад 2	-	-	-	-	-	-	-
Цех 1	-	-	-	4000	-	1000	5000
Цех 2	-	-	-	-	9000	500	9500
Цех 3	-	10000	-	-	-	300	10300
Відвал (відходи)	-	-	-	-	-	-	-
Разом	-	10000	5100	10000	10300	1800	37200

Таблиця 2.3.2

Показники роботи ТОВ «ТОРПАЛ»

Показник	Значення
Число робочих днів у місяці, днів	16
Режим роботи	двозмінний
Тривалість робочої зміни, год.	7,5
Вантажопідйомність автокари, т	1,5
Коефіцієнт використання вантажопідйомності автокари	0,7
Коефіцієнт використання фонду часу роботи автокари	0,85
Тривалість вантажного рейсу автокари, хв.	28
Вантажопідйомність автомашини, т	5
Коефіцієнт використання вантажопідйомності автомашини	0,9
Тривалість вантажного рейсу автомашини, хв.	23
Коефіцієнт нерівномірності перевезень	0,7

Визначимо необхідне число автомашин і автокар, число рейсів за добу і масу вантажу, перевезеного за одну добу тим і іншим транспортом, продуктивність транспортних засобів на ТОВ «ТОРПАЛ».

Необхідну кількість транспортних засобів визначають за формулою:

КТС
= Qм
/(q*Квик
*Fеф
*Ксм
*60/Тр), (2.3.1)

де Qм
– місячний вантажообіг на даному маршруті, т;

q – вантажопідйомність транспортного засобу, т;

Квик
- коефіцієнт використання вантажопідйомності транспортного засобу;

Fеф
– ефективний фонд часу роботи транспортного засобу для однозмінного режиму роботи, год.;

Ксм
– число робочих змін за добу;

Тр
– час, затрачуваний транспортним засобом на один рейс, хв.

Місячний вантажообіг на даному маршруті визначаємо за формулою:

QМ
= Q1-2
+ Q2-3
, (2.3.2)

де Q1-2
, Q2-3
– обсяги вантажів, перевезених між цехом №1 і №2, а також між цехом №2 і №3, т.

По шаховій відомості розрахуємо місячний вантажообіг для автокари (QМК
):

QМК
= 4000 + 9000 = 13000 т

Аналогічно по шаховій відомості розрахуємо місячний вантажообіг для автомашини (QММ
):

QММ
= 10000 + 5100 + 6000 + 1300 + 1000 + 500 + 300 = 24200 т.

Ефективний фонд часу роботи транспортного засобу для однозмінного режиму роботи визначають за формулою:

Fеф
= Др
*Тсм
, (2.3.3)

де Др
– число робочіх днів у місяці, днів;

Тсм
– тривалість робочої зміни, год.

Розрахуємо ефективний фонд часу роботи автокари та автомашини для однозмінного режиму роботи:

Fеф
= 16*17,5 = 120 год.

Число рейсів, зроблених одним транспортним засобом за добу визначають за формулою:

Р = 60*Тсм
*Ксм
*Кв
/Тр
, (2.3.4)

де Кв - коефіцієнт використання фонду часу роботи транспортного засобу.

Розрахуємо число рейсів, зроблених одним автокаром за добу:

РК
= 60*7,5*2*0,85/28 = 27 рейсів.

Розрахуємо число рейсів, зроблених одним автокаром за добу:

РК
= 60*7,5*2*0,85/23 = 33 рейси.

Обсяг вантажу, перевози мого за добу транспортними засобами, визначають за формулою:

Qсут
= Qм
/ (Др
*Кн
), (2.3.5)

де Кн
– коефіцієнт нерівномірності перевезень.

Розрахуємо обсяг вантажу, перевози мого за добу автокарами:

QсутК
= 13000 / (16*0,7) = 1160,7 т

Розрахуємо обсяг вантажу, перевози мого за добу автомашинами:

QсутМ
= 24200 / (16*0,7) =2160,7 т.

Продуктивність транспортного засобу визначають за формулою:

П = Qсут
/ (Р*КТС
), (2.3.6)

Розрахуємо продуктивність автокари:

ПК
= 1160,7 / (27*24) = 1,79 т/рейс 1 од.

Розрахуємо продуктивність автомашини:

ПМ
= 2160 / (33*9) = 7,28 т/рейс 1 од.

Розрахуємо необхідну кількість автокар для ТОВ «ТОРПАЛ»:

КТСК
= 13000/1,5*0,7*120*2*60/28 = 24 од.

Розрахуємо необхідну кількість автомашин для ТОВ «ТОРПАЛ»:

КТСМ
= 24200/5*0,9*120*2*60/23 = 9 од.

З метою наочності розрахунки зведено у таблицю (табл. 2.3.3).

Таблиця 2.3.3

Показники роботи транспорту при обслуговуванні виробничих вантажопотоків

Вид транспортного засобу	Місячний вантажообіг, т	Кількість транспортних засобів, од.	Число рейсів, од.	Обсяг вантажу, перевезеного за добу, т	Продуктивність, т/рейс 1 од.
Автокар	13000	24	27	1160,7	1,79
Автомашина	24200	9	33	2160,7	7,28

Розрахунки показують, що на ТОВ «ТОРПАЛ» більш значну роль відіграє такий внутрішній транспорт, як автомашини. Це зумовлено тим, що місячні вантажообіги даного транспортного засобу вище, ніж у автокари і, як наслідок, вища більше, ніж в чотири рази.