Оновлення змісту виховного процесу в умовах розбудови національної школи

ДОПОВІДЬ

на тему:

“Оновлення змісту виховного процесу

в умовах розбудови національної школи”

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пи­ше академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардиналь­ні зміни в житті суспільства вносять відповідні коректи­ви у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично скла­лася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка врахо­вує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя укра­їнського суспільства і процес розбудови незалежної держа­ви. В її основі — український виховний ідеал.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо­бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають­ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливо­сті визначення мети і завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи ви­хованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це пи­тання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви­ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості).

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазна­чені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як за­гального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історич­ну національно-державну форму і спрямоване на форму­вання громадянина конкретної держави, яка не може бу­ти безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховно­го процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, тра­дицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гід­ності й" через пізнання власної історико-культурної спад­щини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кож­ного з них з українською нацією, її державою, перекона­тися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального дос­віду, багатства духовної культури народу, його націо­нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, мо­ральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фі­зичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти — навчально-виховного процесу — це пере­дусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і грома­дянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює мо­ральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездолан­на, а тому «ідеалісти» легко переносять труднощі буден­ного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов жит­тя і діяльності людини, від особливостей власного досві­ду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальне­ності, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Ді­євість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особи­стість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний іде­ал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу націо­нального виховання, яким його бачить автор, — загально­людські та національні цінності, що е духовним надбан­ням народу. До загальнолюдських цінностей належить мо­ральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкрет­ному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з поход­ження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох голов­них цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — ре­альна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному зна­ченні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протистав­лення Г. Ващенком українського національного вихован­ня, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо раху­ватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завдан­нями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демокра­тизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але одне оче­видно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих ви­ховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрі­бен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена іс­тота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці уз­годжується з українською виховною традицією. А це оз­начає, що вона повинна зазнати уточнень».

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільно­го життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина пе­редбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духов­ні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'я­нина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Ко­жен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу лю­дину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Народна педагогіка про мету виховання

Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.

Життя прожити — не поле перейти.

Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Усебічний розвиток людини, що є головною метою ви­ховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємоза­лежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, понят­тя, зв'язки і залежності між ними, відображені в прави­лах, законах, закономірностях і формулах.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціаль­ного досвіду. Про методику цього напряму виховної робо­ти йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематиза­ція) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спе­ціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.

Завдання морального виховання

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають за­пити, оцінки, відношення, спрямованість духовного роз­витку особистості.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної сві­домості, що регулює моральний бік діяльності людини.

Завдання трудового виховання

1. Психологічна підготовка особистості до праці —

формування прагнення сумлінно і відповідально працюва­ти, усвідомлення соціальної значущості праці як необхі

д­ного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про за­гальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ тру­дової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору профе­сії — виховна робота Інколи, спрямована на те, щоб допо­могти молодій людині обрати життєвий шлях.

Завдання естетичного виховання

1. Формування естетичних понять, поглядів і переко­нань — виховання в молодого покоління розуміння пре­красного, любові до нього, вміння давати правильну есте­тичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут­тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрас­не в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність та­ких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприй­няття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрас­не в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей ді­тей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистец­тва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльно­сті, а головне — привчити школярів будь-яку роботу ви­конувати красиво.

Завдання фізичного виховання

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для

цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездат­ності.

Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в наступних розділах.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконую­чи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. На­приклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню сма­ків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання не­можлива належна трудова підготовка, що потребує певно­го рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистості; знання нею основ фізіо­логії та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності орга­нізму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Простежується зв'язок естетичного і морального ви­ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать­ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован­ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа­ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре­зультату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетич­ним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фі­зичний розвиток, красива постава впливають на есте­тичний розвиток людини.

Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та есте­тичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з трудо­вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен­ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия­ву моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріо­ритетними напрямами реформування виховання, визначе­ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук­раїна XXI століття»). До них належать: формування націо­нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан­ня працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на­роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлен­ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ­ників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, ви­ховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцін­ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц­нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, зако­нодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо­ди, правами людини та її громадянською відповідальніс­тю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між особистісного спіл­кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч­нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере­дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу­вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу­ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре­ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован­ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек­том у складанні та виконанні програми є визначення послі­довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі­сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев­ного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет­ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок­ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро­мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі­зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра­ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви­конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован­ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ­ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор­мування особистості. Другий — основні напрями вихован­ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши­ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ­ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі­єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко­мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко­ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду­вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль­не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі­рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад­кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура­ховувати таку систему компонентів духовного світу особи­стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала­новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду­шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав­дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива­ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило­сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко­нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис­тему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе­реконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчут­тя гордості за належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо­софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо­нального виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо­нального невігластва.

Використана література

1. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К., 2002.

2. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К., 2001.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Твори: У 7-ми т. – К., 2000. – Т.5.

4. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – С.17.