Легка промисловість України
До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарів не задовольняють пртреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.
Виробництво товарів легкої промисловості характеризується випуском непродовольчих товарів.
Обсяг виробництва не продовольчих товарів у 1980 – 1995 рр. подано у таблиці 1.
Таблиця 1
. Виробництво товарів легкої промисловості у 1980–1995 рр.
| продукція |
1980 |
1990 |
1992 |
1993 |
1994 |
1995 |
| Тканини всіх видів, млн м2
У тому числі: Бавовняні Вовняні Льнені Шовкові Панчішно-шкарпеткові, млн пар Трикотажні вироби, млг шт. Взуття, млн пар |
985 481 75 82 258 353 293,7 177,2 |
1212 564 72 98,2 283 443,1 350,9 196,4 |
926 467 65 68 190 380,9 240,6 144 |
597 238 51 58 147 297,1 153 104,5 |
282,9 130 21 40 46 161,1 64 39,1 |
169 78 15 20 14 118,6 27 20,6 |
З таблиці 1 видно , що у 1992 – 1995 рр. виробництво основних видів товарів легкої промисловості знизилося. Така сама ситуація спостерігається в 1996 р., що пов'язано з гострою нестачею сировини і матеріалів, порушенням господарських зв'язків між підприємствами-партнерами ти відсутністю валютних коштів для закупівлі сировини за кордоном.
Товарів легкої промисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва екпортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.
Легка промисловість є однією із найважливіших галузей витобництва непродовольчих товарів (див. на картосхему), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість – кордом, технічними тканинами та ін.
Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м2
тканини, 5,6 пари панчішно – шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.
У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 – орендними, 116 – колективними.
Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти–постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.
Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання – формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.
У розроблених проектах програм розвитук легкої промисловості України передбачено роширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для лкгкої промисловості, а токож механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в 30–50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розвитку виробництва барвників і дубильних речовин.
У зв'зку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.
Хімічна промисловість України має можливість вже використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капромлактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.
Розміщення легкої промисловості вигідоно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При розміщенні галузей враховується забезаеченість трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково врахувати витрати на соціальну інфраструктуру.
Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням та хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.
У розміщені хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.
У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в'язальна, текстильно–галантерейна, трикотажна, валяно–повстяна підгалузі.
Текстильна промисловість
України почала розвиватись ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Киві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно–сумвольний – у Чернігові, Дарницький ( Київ ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівневський льонокомбінати, бавовонопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності чернігівського текстильного комбінату, Донецької ( Хмельницька обл. ) і Богуславської ( Київська обл. ) сукнових фабрик.
Бавовоняна промисловість для виробництва тканини є пе
Основні бавовняні підприємсива розміщені у Херсоні і Тернополі ( бавовняні комбінати ) , Донецьку ( бавовонопрядильний комбінат) , Нововолинську ( бавовняна фабрика ) , Полтаві ( прядильна фобрика), Києві ( ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (ниткова фобрика).
Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробнитство майжен не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.) , Бонуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють карпадишен і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зі штуіного і синтетичного волокон, у Луганську – маланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.
Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3% тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини ( волокна конопель ) , використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продуецію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.
Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За 1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках ( Чернігівська обл ). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді ( Львівська обл) прицюють панчішні фабрики.
Швейна промисловість
розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єдниння і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єдниння швейної промисловості “Україна”, львівська фірма “Маяк”, Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість до недавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.
Шкіряно-взуттєва промисловість
після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природня шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини, вовни ( для валяного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно–сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва і центри м'ясної промисловості, а також традційні способи й види вичинки шкіри.
У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно–взуттєвого виробництва.
Підприєвства шкіряно–взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.
Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові ( Київська обл. ), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірозамінники в Одесі.
Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бухматі, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всьогов в Україні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих обєднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі обєднання – у Бердичеві ( “Світанок” ), Івано-Франківські, Києві; взуттєві виробничі обєднання – у Луганську, Львові ( “ Прогрес” ), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.
Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову, високоефективну технологію шкіряновзуттєвого і дубильноекстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостям; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.
Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті ( Одеська область), Краснограді ( Харківська обл. ), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровий промисловий звір – лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, що шкідниками сільського господарства. Крім того хутрові підприєвства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузях освоєно техношогію облагодження овечих шкір, внаслідок чого паліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує татуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах ( Дніпропетровська обл. ) і Ясні ( Закарпатська обл. ). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із нових стійких баранців, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництво галантерейних виробів
зосетеджено у Києві, Харкові, Львові, майже у всіх обласних центрів та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості. Їх продукція дуже розмаїта – господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.
В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба родикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтувати підприємства на випустк продукції, потрібні споживачеві, збільшити капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, нарощувати виробництво садових будиночків, розширювати продаж будівельних матеріалів, засобів механізації, що реально впливатиме на рівень життя населення України.