Зміст
Вступ
Розділ 1. Характеристика природних, економічних умов ведення господарства, лісового фонду
1.1 Місце розташування господарства
1.2 Кліматичні умови
1.3 Ґрунти та рельєф
1.4 Гідрологічні умови
1.5 Стан земель лісового фонду
1.6 Лісо-рослинні умови
Розділ 2. Характеристика кабана
2.1 Характеристика кабана та систематичне положення
2.2 Ареал та фактори, що впливають на поширення ареалу
2.3 Загальні особливості живлення кабана
2.4 Гон
2.5 Родильні гнізда, строки народження поросят
2.6 Ріст та розвиток кабана
2.7 Причини загибелі, вороги, хвороби
2.8 Роль кабана в біоценозах і його значення для сільського господарства
2.9 Можливості прогнозування чисельності кабана
2.10 Динаміка чисельності кабана в ДП “Лубенське лісове господарство”
Розділ 3. Проект біотехнічних заходів, спрямованих на підвищення чисельності кабана
3.1 Аналіз результатів проведення біотехнічних заходів для основних видів мисливських тварин
3.2 Облік чисельності кабана
3.3 Бонітування угідь для кабана
3.4 Зимова підгодівля та харчування
3.5 Заготівля кормів та створення захисних реміз
Розділ 4. Мисливсько-господарське значення та розвиток галузі
4.1 Пропускна спроможність ДП “Лубенське лісове господарство”
4.2 Оптимальна ємність мисливських угідь
4.3 Охорона диких тварин та мисливських угідь
4.4 Аналіз проведення заходів по збільшенню чисельності кабана у ДП “Лубенське лісове господарство”
4.5 Полювання на дикого кабана
Висновки та рекомендації
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Мисливство як галузь народного господарства до цього часу не набуло відповідного статусу, хоч з давніх-давен було тою чи іншою мірою заняттям багатьох людей. І сьогодні значна частина громадян України захоплюється полюванням, яке для цих людей є спілкуванням з природою, активним відпочинком, естетичною насолодою.
Ліс та існуючі в ньому тварини є комплексом біоценозу та впливають в значній мірі на існування людини. Велике значення відіграють біотехнічні заходи, спрямовані на підвищення продуктивності угідь. Людина своєю діяльністю може впливати на життєдіяльність тваринного світу та місце його проживання. Вводячи наукові дослідження, досвід в практику ведення мисливського господарства можна досягти гарних результатів по підвищенню продуктивності угідь, доводячи щільності тварин в угіддях до максимального.
Проводячи біотехнічні заходи людина може значно збільшити поголів’я тварин та підвищити продуктивність угідь.
Найбільшу увагу слід приділити недостатній кількості кормів в зимовий період, створення небезпечних місць для їхнього існування, розмноженню тварин, хворобам та боротьбі з ними.
Така тварина як кабан може приносити як користь так і шкоду лісовому та сільському господарствам. Але ми можемо цілеспрямовано направити діяльність тварин на користь господарства, проводячи розумну політику.
Правильне проведення біотехнічних заходів з налаштованою охороною сприяє збільшенню чисельності вже існуючого кабана в господарстві, але також є способом притягування їх сюди із сусідніх господарств.
Завдяки екологічній пластичності, багатоплідності і всеїдності кабан – дуже цінний і перспективний мисливський вид. При правильній орієнтації на кабана мисливське господарство може дуже швидко стати рентабельним. Полювання дозволяється за ліцензіями, що видають користувачі мисливських угідь.
Раціональне природоохоронне мисливське господарство на сучасному етапі немислиме без проведення біотехнічних заходів. Розміщення мисливських тварин по території перебуває у прямій залежності від кількості і якості кормів на ній в усі пори року. Тому при створенні мисливських господарств потрібно перш за все враховувати кормовий баланс угідь.
При необхідності його слід нарощувати. Якщо у весняно-літньо-осінній період для більшості видів мисливських тварин вистачає природних кормів, то в зимовий період, особливо багатосніжний, для багатьох видів тварин характерна їх нестача. Наростити кормову базу можна шляхом висіву чи насадження рослин, створенням реміз, заготівлею і викладкою кормів, створенням штучних місць підгодівлі, лісогосподарськими заходами, спрямованими на поліпшення кормової бази тощо. Участь у створенні та поповненні кормової бази мисливських угідь обов’язкова.
Метою роботи є оцінка статусу популяції та вдосконалення біотехнічних заходів, спрямоване на підвищення чисельності кабана в угіддях ДП “Лубенське лісове господарство”.
Завданнями роботи є:
1. Здійснити аналіз динаміки чисельності, поширення, статевого та вікового складу популяції кабана дикого.
2. Провести оцінку угідь та біотехнічної діяльності господарства, спрямовану на підвищення чисельності кабана дикого.
3. Скласти рекомендації щодо покращення мисливсько-господарських заходів для оптимізації чисельності виду.
Розділ 1. Характеристика природних, економічних умов ведення господарства, лісового фонду
1.1
Місце розташування господарства
Лубенський держлісгосп розташований в північно-західній частині полтавської області на території Лубенського, Оржицького, Семенівського, Хорольського, частини Чорнухівського адміністративних районів і міста обласного підпорядкування Лубни. Поштова адреса: Полтавська область, місто Лубни, вул. Інститутська, 6, 37500.
Лубенський держлісгосп був організований в 1960 році згідно наказу головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР від 14 травня 1960 року. В свою чергу, цей лісгосп був створений згідно наказу Мінлісгоспу колишнього СРСР від 19 лютого 1952 р. з частини організованого в 1929 році з 7 лісництв на території 17 адміністративних районів площею 38,0 тис. га Лубенського лісгоспу, від якого у 1952 році на виконання того ж наказу був відокремлений Миргородський лісгосп.
1.1. Адміністративно-організаційна структура та загальна площа
| Найменування лісництв, місцезнаходження контор | Адміністративний район | Загальна площа |
1. Калайденцівське; с.Калайденці, Лубенського району |
Лубенський | 3162 |
| Чорнухівський | 657 | |
| Разом | 3819
|
|
2. Приміське; вул. Круглицька, 124: квартал 30, виділ 24 |
Лубенський | 2595 |
| місто Лубни | 384 | |
| Разом | 2979
|
|
3. Оржицьке; смт Оржиця, вулиця Леніна, 85 |
Лубенський | 766 |
| Оржицький | 1366 | |
| Разом | 2132
|
|
4. Хорольське; м. Хорол, вулиця Кременчуцька, 31 |
Хорольський | 2863
|
5. Семенівське; смт Семенівна, вулиця Горького, 55 |
Семенівський | 1932
|
6. Лазірківський лісорозсадник; смт Лазірки Оржицького району, квартал 1 |
Оржицький | 71
|
| Всього по держлісгоспу | – | 13796
|
1.2 Кліматичні умови
За фізико-географічним районуванням територія держлісгоспу розташована у лівобережно-Дніпровській лісостеповій провінції і розподіляється між двома областями: Північно-Полтавською підвищеною (більша частина) і Північнодніпровською терасовою низовиною (Оржицький, Хорольський і частина Семенівського районів). Згідно лісорослинного районування територія держлісгоспу відноситься до 6-го лісорослинного району 2-ої зони лівобережного лісостепу України.
Клімат району розташування помірно континентальний з переважаючими вологими західними та північно-західними вітрами.
Таблиця 1.2 подає коротку характеристику кліматичних умов, які мають значення для лісового господарства.
1.2. Кліматичні показники
| Найменування показників | Одиниці вимірювання | Значення | Дата |
1. Температура повітря: - середньорічна - абсолютна максимальна - абсолютна мінімальна 2. Кількість опадів на рік 3. Тривалість вегетаційного періоду 4. Останні заморозки весною 5. Перші заморозки восени 6. Середня дата замерзання рік 7. Середня дата початку паводку 8. Сніговий покрив: - потужність - час появи - час сходження у лісі 9. Глибина промерзання ґрунту 10. Напрям переважаючих вітрів по сезонах: - зима - весна - літо - осінь 11. Середня швидкість переважаючих вітрів по сезонах: - зима - весна - літо - осінь 12. Відносна вологість повітря |
°С –”– –“– мм днів см см румб –”– –”– –”– м/с –”– –”– –”– % |
+ 7,0 + 36 – 35 502 200 - - - - 20 - - 47 З; ПдЗ Пд; ПдСх ПдСх; Сх Зх; ПдЗ 4,5 4 3,7 4 79 |
- 20.06 10.01 - 13.04 – 28.10 12.05 17.09 20.12 17.03 - 20.12 27.03 - - - - - - - - - максимальна – січень, мінімальна – травень |
1.3 Ґрунти та рельєф
Типи і види ґрунтів при перевазі в зоні діяльності чорноземних суглинистих свіжих на території держлісгоспу розподіляються таким чином:
- сірі і темно-сірі лісові суглинисті – 21,6%;
- чорноземні суглинисті і супіщані різного ступеня змитості – 38,6%;
- дерново-підзолисті глинисто-піщані – 14,9%
- сірі лісові супіщані – 3,8%;
- лучно-болотні суглинисті – 3,8%;
- торф’янисто-болотні – 3,2%;
- дерново-слабопідзолисті піщані – 3,1%;
- лучно-болотні піщані – 2,7%;
- заплавно-лучні суглинисті – 2,1%;
- лучні слабоопідзолені суглинисті і супіщані – 1,9%;
- чорноземовиді глеюваті супіщані – 1,3%;
- заплавно-лучні – 1,2%;
- інші типи і види ґрунтів – 1,8%.
Грунтово-лісотипологічне обстеження земель держлісгоспу не проводилося.
Ерозійні процеси різних ступенів інтенсивності в зв’язку з кліматичними та ґрунтовими умовами мають місце на всій території. Найбільш характерними являються площинна і лінійна водна ерозія, пов’язана з наявністю ярів та балок. На території безпосередньо держлісгоспу водна ерозія розповсюджена у Калайденцівському лісництві та на прийнятих від інших користувачів ділянках.
1.4 Гідрологічні умови
Територія держлісгоспу розташована в басейнах рік Сули з Удаєм та Хорола, які в свою чергу, відносяться до басейну Дніпра.
За ступенем вологості більшість ґрунтів відноситься до категорії свіжих – 84,8% вкритих лісовою рослинністю земель; питома вага інших становить: сухі – 0,9%, вологі – 0,6%, сирі – 6,5%, мокрі – 3,2%.
На долю земель з надмірним зволоженням приходиться 9,7% площі вкритих лісовою рослинністю земель. Болота займають площу 1597,3 га.
Гідролісомеліоративні роботи на території держлісгоспу не проводились.
1.4.1. Характеристика рік та водоймищ
| Найменування рік та водоймищ | Куди впадає ріка | Загальна протяжність, км | Швидкість течії, км/год | Ширина, м | Глибина, м | Ширина лісових смуг вздовж берегів річок, м | |
| згідно нормативів | фактична | ||||||
| Сула | Дніпро | 363 | 0,5 | 30 | 1-2 | не виділяються в зв’язку з тим, що ліси віднесено до категорій захисності лісів 1 групи з більш суворим режимом лісокористування | |
| Удай | Сула | 327 | 0,3 | 20-25 | 2-3 | ||
| Войниха | 29 | 0,1 | до 5 | до 0,5 | |||
| Оржиця | 117 | 0,2 | 10 | 0,7 | |||
| Сліпорід | 83 | 0,2 | 5 | до 0,5 | |||
| Чумгак | Оржиця | 75 | 0,1 | 5 | до 0,5 | ||
| Хорол | Псьол | 308 | 0,2 | 10-20 | 0,8 | ||
1.5 Стан земель лісового фонду
Аналіз сучасного розподілу площі лісового фонду по категоріям земель дозволяє зробити висновки, що лісові землі в практичній діяльності використовуються ефективно. Про це свідчить збільшення питомої ваги вкритих лісовою рослинністю земель (3 80,0% до 80,2%), зменшення площі не вкритих лісовою рослинністю земель на 4,9% і незімкнутих лісових культур (з 2,3% до 0,3% від загальної площі.
1.6 Лісорослинні умови
Територія ДП „Лубенське лісове господарство” покрита в основному твердолистяними породами дуба, граба, акації, клена, в’яза, які займають 57% вкритої лісом площі. М’яколистяні породи – вільха, верба, тополя, осика в низовинних місцях становлять 27% лісовкритих земель, решта земель (16%) вкрита хвойними насадженнями, в основному сосни звичайної. Середній запас деревини на 1 га вкритих лісом земель складає біля 180 м³, а окремі деревостани тополі мають запас більше 400 м³/га. Щорічний середній приріст – близько 5,0 м³/га. Вікова структура насаджень нерівномірна: молодняки займають 36% вкритих лісом площ, середньовікові – 58%, достигаючі – 4%, стиглі та перестиглі – 2%.
Розділ 2. Характеристика кабана
2.1 Характеристика кабана та систематичне положення
Кабан Sus scrofa відноситься до
Ряду кабан Sus
Родина свиней Suiadае
Ряду нежувальних Nouruminaуіа
Ряду парнокопитні Artiodactila
Кабан, як тварина досить поширена на території України, досліджувався мало. В Україні свої праці направлені на вивчення кабана зробили М.Т. Сокур (1964 р.), А.П. Корнеєв (1973 р).
Кабан на території нашої країни в певний час був майже винищений і траплявся рідко, але за невеликий проміжок часу набув розповсюдження, для чого з метою запобігання нанесення шкоди лісовим та сільскогоспо-дарським культурам було прийнято рішення про відстріл кабана.
Першим хто видав більш досконалий опис кабана П. Панлас в 1778 р., а в 1867 р. К. Кеслер та А. Черкасов випустили свої описи. Полювання на кабана має великі традиції та тягнеться ще з давніх-давен. З старовинних джерел інформації відомо що велика кількість кабанів трималась в плавнях річки Дніпра та в заболочених районах.
Починаючи з кінця ХІХ століття чисельність кабана на Україні починає знижуватися і досягла критичної точки. Причиною такого стрімкого падіння чисельності усього виду стала масова вирубка лісів на долинах річок, осушення боліт, самовільний відстріл.
Таке падіння поголів’я популяції тривало до другої половини ХХ століття, на даний час стан популяції кабана в цілому в Україні задовільний, проводиться полювання за відповідними дозволами, та влаштовується полювання для іноземців, що дає непогані грошові надходження до мисливських господарств.
Мисливське господарство – одна із галузей народного господарства та природокористування, основною метою якого повинно бути не лише використання природних умов, а й відновлення їх. Важливо зауважити, що в ХІV ст., з появою пороху та вогнепальної зброї (1389 р.), перші мушкети, а пізніше гвинтівки, були не військовою, а мисливською зброєю. Перехід від ремінних до капсульних рушниць, користування гільзами під час стрільби також уперше застосували у мисливстві і значно пізніше – з військовою метою. Значною мірою вплинуло на популяцію дикого кабана.
Кабан – великий звір, на перший погляд дещо незграбний, від домашніх свиней відрізняється більш високим тулубом і відносно короткими ногами. Морда витягнута, конусоподібна, закінчується голим плоским, хрящем “п’ятачком”. Восени, взимку і навесні тіло звіра покрите щетиною, особливо міцною та довгою (12–13 см) на хребті, де вона утворює “холку”. Колір щетини у кабанів буває різноманітний: чорно-бурий, сіро-бурий і рудуватий. Під щетиною залягає густа і м’яка підпушина.
Влітку після весняної линьки, кабан майже зовсім втрачає волосяний покрив, покритий лиш рідкими, короткими щетинками.
Довжина тіла 125 – 175 см, висота разом з холкою 80 – 100см, вага дорослих особин 150 – 300 кг. Конусоподібна, стиснута з боків форма тіла кабана з цупкою щетиною сприяє легкому переміщенню в густих заростях. В Україні живе два підвиди дикої свині. У північних, центральних і східних областях – європейський, а в Карпатах, південних і південно-західних областях – румунський підвид. Останній трохи масивніший, маса окремих особин самців сягає 250 і більше кілограмів. Самки у обох підвидів менші. Самці мають верхні нижні ікла – бажаний трофей мисливців. Кольори шерсті різних підвидів відрізняються. Для румунського характерне світло-буре або чорно-буре забарвлення з сіруватим відтінком. Європейський підвид має темніші тони.
Кабан відноситься до всеїдних тварин з однокамерним шлунком. Годуються в більшості рослинною їжею, добуваючи частини рослинності за допомогою видозміненої форми щелеп, що утворюють “рило”. Віддають перевагу сільськогосподарським культурам, чим інколи завдають шкоди; в раціон їхньої їжі входять також і безхребетні та дрібні хребетні.
Зуби добре розвинуті, особливо клики. Клики верхньої щелепи, порівняно короткі, зігнуті направлені до гори. Тригранної форми клики нижньої щелепи ростуть до гори. Особливо вони небезпечні у сікачів-трирічок, на 4–5-му році життя, коли вони починають закручуватись. У сікачів клики досягають до 10 см у довжину, клики свині значно менші.
Статева зрілість наступає в двохрічному віці, вагітність продовжується біля чотирьох місяців. Народжується до 10 добре сформованих поросят, швидко розвиваються. Поросята з’являються в квітні і до осені досягають 20–40 кг, в залежності від кормової бази району.
Дикі свині – кабани – розповсюджені дуже широко на території України, Білорусії, Росії та Прибалтики.
Від домашньої свині дикий кабан відрізняється більш плоскою формою тулуба, міцними, доволі довгими ногами і крупною, різко витягнутою формою худої голови.
2.2 Ареал та фактори, що впливають на поширення
ареалу
На даний момент поширення ареалу дикого кабана надзвичайно широке і простягається від Атлантичного до Тихого океану та охоплює північну Африку, Середню, Південну та Східну Європу. А також від Гімалаїв до Південного Сибіру, Забайкалля, Далекого Сходу та деяких островів Японії.
Стосовно території України, то кабани ще в 30-х роках минулого століття були частим звіром в лісах Волині та Поділля. Найбільшим поширенням кабан користується в та низинних районах Західної України, в таких областях як Закарпатська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська.
В Одеській області він тримається в заплавах Дніпра, зустрічається кабан в малій кількості також в Житомирській, Кіровоградській, Київській, Полтавській, Черкаській і Сумській областях.
Кабани добре пристосувалися до життя в усіх без винятку природних зонах нашої країни. Кабани полюбляють заболочені угіддя із заростями комишу, очерету, рогози та іншої рослинності. Також добре вони почувають себе і в хвойних масивах, особливо де є культури дуба.
Значно полегшує справу розповсюдження кабанів по території України швидке зменшення чисельності вовків на території більшості мисливських господарств країни, але в деяких регіонах спостерігається зворотній процес.
2.3 Загальні особливості живлення кабана
Кабани – всеїдні тварини. Поряд з рослинною їжею – гриби, ягоди, корені, бульби, кукурудза вони поїдають різновиду їжу тваринного походження: комахи та їх личинки, змії, яйця птах та пташенят, різну падаль, а інколи і собі подібних.
Враховуючи всеїдність кабана, дуже тяжко визначити видовий склад його харчів на протязі всіх географічних зон, але зрозуміло одне – воно різнобічне. В різних частинах обширного ареалу кабана склад його кормів різко змінюється в зв’язку з типом переважаючої там рослинності та видовим різнобіччям рослинних угрупувань та ґрунтової форми, а також особливостями їх сезонного розвитку.
Потрібно відмітити, що кабани в різних природних зонах свого ареалу, навіть на інших континентах, зберігають прив’язаність до груп кормів рослинного та тваринного походження.
До першої найбільш масової групи кормів відносяться підземні частини трав’янистих рослин – кореневищ, які володіють високим складом, цінних харчових речовин, які добуваються тваринами на протязі року.
До другої, найважливішої групи входять: жолуді, горіхи, ягоди. Даний вид кормів надзвичайно поживний, але як правило існує тільки в сезон дозрівання. У врожайні роки саме ці групи кормів допомагають різкому збільшенню чисельності цієї тварини.
При великій кількості жолудів спостерігається підвищення плодючості тварин, прискорюється ріст та розвиток поросят, зменшується смертність в популяції на протязі снігового покриву.
До важливих весняних та літніх кормів кабанів належить посіви трав’янистих рослин, які можна віднести до третьої групи основних кормів, вживаних в період вегетації.
До четвертої групи кормів, які мають суттєве значення в раціоні кабанів, ми відносимо їжу тваринного походження. Різнобіччя цієї групи кормів коливається дуже широко.
Добова потреба кабана в їжі значно коливається в залежності від пори року та енергетичних затрат організму.
2.4 Гон
Дикі кабани, являються стадними звірами, збиваються інколи в значні групи. Старі самці частіше за все тримаються окремо і приєднуються до стада тільки в період гону. З листопада і до початку року самці приєднуються до груп самок із молодняками, і саме в цей час проходять жорстокі бійки між ними.
Гон у кабанів проходить з початку листопада до кінця грудня, інколи закінчується у першій – другій декаді січня. Терміни початку і закінчення гону часто можуть значно змінюватися, залежно від кліматичних умов року. Масовий опорос самок випадає на кінець березня – початок квітня.
Молоді тварини досягають статевої зрілості вже в перший рік життя. При сприятливих умовах самки в цьому віці вперше приймають участь в гоні. Молоді самці майже до трьохрічного віку не допускаються до гону дорослими самцями, й можуть бути вигнаними із стада на період гону.
У різних частинах ареалу встановлено, що терміни гону кабана характеризуються різними періодами як в різних географічних зонах так і в одній і тій же місцевості. Багато в чому залежать від стану кормової бази, метеорологічних умов року, в тім числі від термінів залягання і сходу снігового покриву.
Одною із вагомих ознак гону є поява в місцях скупчення кабанів, стійкого неприємного запаху, який довго тримається в повітрі. При наявності снігового покриву на відбитках великих самців помітні жовті плями, як наслідок роботи статевих залоз.
М’ясо вбитих в сезон гону самців має також неприємний та стійкий запах, через що вважається непридатним до вживання.
В деяких випадках поведінка звірів кардинально змінються, часті прояви агресії один до одного між дорослими самцями стада за право на самку, переростають в бійку, так званий “турнір”, внаслідок чого від чисельних отриманих поранень в деяких випадках тварини навіть гинуть. Кабани, які збираються прийняти участь “турнірі”, постійно труться об стовбури хвойних дерев, посилюючи таким чином свій захист, змащуючи смолою своє тіло. У деяких випадках пошкодження на стовбурах ялин та сосен від дій кабанів можуть розташовуватися навіть на висоті 1,5 м, що свідчить про розміри та емоціональний стан звіра.
Більшість дорослих самок приходить в охоту до кінця листопада, грудня. В цей період і проходить масове та масштабне спаровування кабанів, однак вперше прийнявши участь в гоні, свині запліднюються пізніше цих строків. Вагітність протікає чотири з половиною місяці.
2.5 Родильні гнізда, терміни народження поросят
Свиня пороситься здебільшого у квітні і приводить від 4 до 12 поросят, новонароджені поросята мають добре розвинене ембріональне шерстяне покриття. На боках у них чітко виділяються коричневі смуги, які зникають у 3-місячному віці.
Перед народженням поросят вона створює родильне гніздо в добре укритому місці. Утеплює шаром підстилки, нерідко гнізда мають дах, побудовані тваринами з верхівок молодих дерев та гілля ялини, хворосту тощо.
При поганому гнізді ранні виводки часто вимерзають. Тому для побудови домівки можуть бути використані великі мурашники, розташовані під захистом великих дерев. В більш теплих зонах проживання кабанів нерідко народжуються поросята без побудови родильного гнізда.
Перед родами свиня відганяє на деякий час від себе минулорічних поросят, але вони потім приєднуються до неї. При пізніх виводках, гніздо може представляти собою просте заглиблення в землі, без підстилки. Частіше всього даний вид гнізда зустрічається у південних районах нашої країни.
Більшість гнізд частіше за все вистилається сухою травою, рідше протрухлою деревиною або будівельним матеріалом мурашників. Довжина становить 80 – 130 см, ширина 55 – 65 см, глибина 20 – 30 см. Дах, якщо він є, вкриває гніздо повністю або частково. Гніздо даного типу займає площу від 2 до 5 м, досягаючи у висоту 1,3 м.
Перед входом в гніздо самка робить невелику площадку обкладаючи та вигризаючи весь підріст та трав’янисті рослини в той час з тилу та з боків рослинність залишається недоторканою.
Народження поросят спостерігається масово в квітні, рідше в травні та червні і тільки інколи в березні. Більше 50% всіх поросят являється на світ в самі оптимальні строки в кінці квітня – на початку травня. Згодом саме ця частина молодих тварин забезпечує річний приріст популяції.
Поросята з пізніх виводків, яких привели молоді самки, котрі саме через це пізно взяли участь в гоні, мають мало шансів пережити сувору зиму.
Час опоросу накладає глибокий відбиток на післяембріональному розвитку організму, оскільки найбільший ефект росту спостерігається в перші 7–8 місяців життя кабана. Порівнявши новонароджених, вага тіла поросят з пізніх виводків менша у 3 – 4 рази.
Порівняно аналіз морфологічних особливостей ранніх і пізніх поросят в перший рік життя при кормових базах, що різко відрізняються, показали що чим раніше тварина народилася, тим довшим буде його період інтенсивного росту. І їм більше ваги та розмірів тіла вона досягне за, перши рік життя. Поросята пізніх виводків мають укорочений період "ростової активності".
Але слід зазначити, дуже ранні виводки які з’явилися в березні часто ще при сніговому покриві, нерідко при сильних морозах теж майже приречені.
2.6 Ріст та розвиток кабана
З'явившись на світ перший тиждень поросята зазвичай не відходять від родильних гнізд, де під чутливим наглядом свині проводять декілька тижнів. На 14 – 15 день поросята вже досить непогано бігають та харчуються, але переважно перший місяць в раціон поросят входить лише майже одне молоко матері.
У віці двох місяців вони вже досить активно добувають коренеплоди, дощових червів та інших безхребетних, разом з тим харчування поросят молоком матері продовжується до 5 місяців. На протязі одного року існування поросята тримаються однією добре організованою сім’єю, слідуючи за свинкою та набираючись від неї всіх необхідних навичок, керуючись природними інстинкт-тами.
Загальний розвиток у кабанів проходить досить повільно до повного фізіологічного розвитку, можна виділить сім вікових груп:
1 група – поросята віком до одного року, при народженні мають тільки молочний різець, в 3,5 місяця має вже всі молочні зуби;
2 група – підсвинки віком 2 років, до цього віку зазвичай закінчується зміна молочних зубів;
3 група – напівдорослі в цей час різці помітно стерті;
4 група – дорослі тварини, всі зуби мають сліди стертості;
5 група – тварини що досягли фізіологічної зрілості, різці сильно сточені і укорочені.
6 група – старіючі тварини, передкорінні зуби зношені достатньо сильно;
7 група – старі тварини, зуби з помітними ознаками руйнування.
Самці відрізняються від одновікових самок більшими розмірами та расовістю передньої частини тулуба, більшою головою. Найбільша інтенсивність росту спостерігається протягом першого року життя, що обумовлено харчуванням молоком матері. На другий рік життя жива вага кабана складає від 50 до 100 кг, загальна довжина тіла у самців складає 150 – 170 см. Самки в той же час вже помітно відстають в рості їх довжина тіла коливається від 130 до 150 см.
Найоптимальніші розміри тварини здобувають в перші два роки свого життя, незважаючи на те що ріст продовжується 5–6 років.
2.7 Причини загибелі, вороги, хвороби
На першому плані загибелі кабана особливо в зимовий період року, серед факторів що сприяють загибелі тварин стоять причина різкої недостачі кормів. Значний сніговий покрив, або глибоке промерзання ґрунту що сковує всю поверхню сильно ускладнює здобуття їжі тваринами. Загибель кабанів від хижаків і перед усім від вовків відмічається рідко, але разом з тим відомо, що в межах свого обширного ареалу кабани сильно страждають від вовків.
Потрібно відзначити, що шкода яка завдається поголів’ю вовками порівняно незначна, проте кількість випадків нападу на поросят здичавілими собаками досить велика.
Роль деяких інфекцій в динаміці чисельності кабана до цього часу невідома, але відомо, що багато з них є причиною загибелі тварин в багатьох районах континенту. Особливо помітно впливає на склад популяції кабана в різних частинах його ареалу "чума" – група інфекційних захворювань, гостра заразна хвороба характеризується коротким інкубаційним періодом, високою контагіозністю (заразністю) і смертністю (70–100%), що вражає тварину будь-якого віку та в будь-яку пору року. Збудник специфічні та різновиді.
Найчастіше причиною виникнення чуми серед кабанів є хворі домашні свині, а в подальшому розвитку інфекції значну роль відіграють дикі тварини мігруючи на великі віддалі.
Відчутну небезпеку для звірів представляють трихінельоз, ехіпіоз, аскаридоз, бруцельоз, дерматіокоз, макроканторінхоз, пастеріоз, ценуроз – хвороби, які сильно вражають частину популяції кабана.
Шкіряні захворювання на кабанах зустрічаються у великій кількості, пошкоджені остеодистрофією тварини відстають в рості темпи їх розвитку знижуються. Переглянувши хронологію загибелі тварин зареєстрованими випадками можна зазначити, що більша частина кабанів гине в зимовий період часу. Але в результаті складних економічних умов одним із найстрашніших хижаків для кабанів є браконьєри, тому що м’ясо диких свиней являє собою цінний харчовий продукт.
2.8 Роль кабана в біоценозах і його значення для сільського господарства
У природних біоценозах, де антропогенний вплив відсутній, діє суто природний відбір, коли кожний з видів тваринного світу знаходить свою нішу. В біоценозах природного чи штучного походження, де антропогенний вплив значний, біотехнічні заходи слід проводити диференційовано, з урахуванням зональності території і розміщення мисливських видів на ній у різні пори року.
Діяльність дикого кабана при високій щільності населення багатосторонньо впливає не тільки рослинний світ, ґрунтову фауну, щільність, вологість, аерацію, спроможність зберігання в них мікроелементів гумусу, але й на структуру біоценозу.
В наслідок цього в цілому кабан представляє собою важливу ланку трофних зв’язків в біоценозах. Слід відзначити, що діяльність кабана, яку він проводить в результаті пошуку їжі має як позитивний так і негативний характер на лісове та сільське господарство.
Тобто опуше
Слід зазначити що, серйозний негативний вплив на рослинний покрив вони чинять у високогірних районах Карпат, там в багатьох місцях в результаті їх життєдіяльності спостерігаються вимивання стічними водами родючих шарів ґрунту.
Що стосується сільського господарства в результаті діяльності тварин значно змінються фізичні та хімічні властивості ґрунтів, підвищується їх аерація. Але є і негатив найбільш часті і найбільш серйозні пошкодження по всіх регіонах ареалу, тварини наносять посадкам картоплі, посівам вівса, пшениці, гороху, кукурудзи.
Протяжність періоду, коли цим культурам загрожує шкода від кабанів, в значній мірі визначається вегетаційним періодом. Найбільшої шкоди тварини наносять полям які знаходяться поблизу від лісу. Протягом місяця вони їх можуть знищити повністю.
Відносно ґрунтової фауни то чисельність земляних гризунів та багатьох видів комах в наслідок дії кабанів значно знижується.
2.9 Можливість прогнозування чисельності кабана
Динаміка чисельності кабана, як і інших мисливських тварин визначаються системою наступних факторів: кількістю існуючого звіра, інтенсивністю його розмноження, розміром смертності, характером міграції та рівнем мисливськогосподарської експлуатації ресурсів.
Провівши бонітерування угідь в мисливсько – господарських районах на основі лісогосподарських, ґрунтових, метаболічних та інших природних карт. Можна достатньо чітко представити особливості розподілу кабана на цих територіях, спрямувати раціональну схему. Потрібно відмітити, що планування добування кабана без урахування матеріалів про можливі найближчі зміни його чисельності може бути та мати серйозні наслідки.
У зв’язку з цим потрібний прогноз змін ресурсів кабана, та проводити корегування по ньому планів використання поголів’я.
Маючи на увазі під прогнозуванням наукове дослідження, основане на різниці вивчених змін можна думати що, судження про можливі зміни не завжди можуть бути точними.
Для нашої роботи потрібна деяка інформація :
· дані регулярних обліків кабана на нашому регіоні та на стаціонарах проведення з цілою характеристикою чисельності;
· особливості територіального розподілу в зоні;
· аналізи характеру руху чисельності тварин в цілому встановлення, як загальних закономірностей динаміки чисельності кабана в регіоні, так і найбільш ймовірних причин його загибелі в сезон, на фоні зрівняних багаторічних звітах.
2.10 Динаміка чисельності кабана в ДП “Лубенське лісове господарство”
Фактична чисельність кабана в господарстві – 60 особин. Розмір річного приросту кабана складає в середньому 12,5%. Таблиця 2.1 подає розрахунок чисельності кабана по роках ревізійного періоду з урахуванням щорічного вилучення 12–15%.
2.1. Динаміка чисельності дикого кабана у ДП “Лубенське лісове господарство”
| Назва тварини | Кількість | Кількість тварини по роках | ||
| 2004 | 2005 | 2006 | ||
| Кабан | Фактична | 48 | 60 | 60 |
| Оптимальна | 20 | 25 | 25 | |
Розділ 3. Проект біотехнічних заходів, спрямованих на підвищення чисельності кабана
3.1 Аналіз результатів проведення біотехнічних заходів для основних видів мисливських тварин
Біотехнічні заходи мають багатопланове значення: збільшення кормових ресурсів за рахунок натуральних лісових кормів чи сільськогосподарських культур; запобігання або різке зниження смертності через відсутність або неможливість добути корм у важкий багатосніжний період; поліпшення умов виведення молодняку; забезпечення його виживання; управління у можливих межах територіальним розподілом тварин і зниження їх шкоди лісовому чи сільському господарствам; проведення селекційного відбору.
Біотехнія є одним з найважливіших напрямків мисливської науки, відповідальним за підвищення продуктивності мисливських угідь, їй належить провідна роль у процесі переходу мисливського господарства від простого збору урожаю до виробництва продукції.
Практика зарубіжних країн та передових мисливських господарств України переконує, що піклування про мисливську фауну має важливе значення. Неповноцінне харчування тварин негативно впливає на їх статеву активність, знижує плодючість. Там, де мисливці повсякденно дбають про тварин (створюють кормові поля, ремізи, підгодовують, оберігають від браконьєрів, знищують хижаків), чисельність мисливських видів висока, звірі себе почувають.
У виграші всі: є на що полювати і утримується здорове багаточисельне поголів’я мисливських видів, які не завдають відчутної шкоди ні лісовому, ні сільському господарствам.
Залежно від способу добування їжі, різні види мають свої особливості, а їх пічний цикл тісно пов’язаний з наявністю кормів. У процесі еволюції тварини пристосувалися до несприятливих умов. Для багатьох видів характерні далекі переміщення, міграції по території. З холодніших місць вони переходять чи перелітають у тепліші, де можуть добувати собі корм.
У Карпатах більшість звірів наприкінці осені покидають високогір’я і сходять нижче, де менше снігу і легше добувати їжу. Деякі види заготовляють собі корм на зиму, а деякі залягають на зимову сплячку. В мисливських господарствах чи на територіях закріплених угідь важливо визначити основні мисливські види, на яких тримається господарство, і здійснювати в повному обсязі біотехнічні заходи для поліпшення життя в усі сезони.
Оскільки корм – основа життя і забезпечує нормальний цикл проходження усіх біологічних процесів у тварин, то штучне збільшення кормових ресурсів позитивно впливає на їх збереження, реалізацію потенційної відтворювальної здатності. Здійснюючи ті чи інші біотехнічні заходи, ми маємо бути впевнені, що вони повною мірою забезпечуватимуть нормальний цикл життя мисливських видів на відповідній території і не змінюватимуть на ній структур екосистем.
У природних біоценозах, де антропогенний вплив відсутній, діє суто природний відбір, коли кожний з видів тваринного світу знаходить свою нішу. В біоценозах природного чи штучного походження, де антропогенний вплив значний, біотехнічні заходи слід проводити диференційовано, з урахуванням зональності території і розміщення мисливських видів на ній у різні пори року.
Визначити біотехнічні заходи на тій чи іншій території – справа спеціалістів мисливського господарства. Знати, які біотехнічні заходи і як проводити – обов’язок кожного мисливця. Підгодівля диких тварин відіграє важливу роль у підтриманні господарсько доцільного рівня чисельності їх поголів’я, служить вагомим чинником попередження чи зменшення пошкоджень лісового і сільського господарства.
3.2 Облік чисельності кабана
Без даних про кількість тих або інших видів тварин неможливе ведення мисливського господарства, так як буде спостерігатися недовикористання або перевикористання фауни. Способи обліку різноманітні та залежать від поставлених цілей а також від перелічених можливостей.
Окладний облік зводиться до обходу того або іншого об'єкту лісу та визначення кількості звіра по різниці вхідних та вихідних слідів.
Маршрутний облік заключається в тому, що б підрахувати кількість звірів на маршрутах, потім вираховується ймовірна кількість тварин.
Одним найбільш потужним способом є облік прогоном. Обліковець відмічає всі свіжі сліди та об'єкти, потім розставляє людей через 30 – 40 метрів і проводиться прогін даного кварталу. Підрахунок тварин в основному ведеться по вихідним слідам. Головним недоліком цього способу являється висока роботоємність та досить великий фактор турбування.
Облік з літака застосовується у віддалених важко доступних регіонах, головним чином у листяних лісах. Проводять обрахунок в зимовий період року коли проглядність крони досить значна, а також проводять маршрутно-візуальний.
3.3 Бонітування угідь для кабана
Категорія цінності угідь, тобто початковий /попередній/ бонітет, що залежить тільки від кормової бази та захисної якості стацій мешкання диких тварин є основним показником, що визначає загальний бонітет угідь в залежності від їх типу (підтипу, виду для основних видів мисливської фауни.
Класифікація за категоріями цінностей (класах попереднього бонітету) мисливських угідь господарства для диких тварин наводиться у табл. 3.1.
3.1. Класифікація мисливських угідь
| Тип мисливських угідь | Підтипи мисливських угідь | Кабан |
| 1 | 2 | 3 |
| 1. Хвойний ліс | 1.1. Молодняки 2 групи віку та середньовікові насадження | |
| 1.2. З наявністю підросту, підліску та чагарників | 3 | |
| 1.3. Пристигаючі, стиглі, та перестійні насадження | 2 | |
| 1.4. З наявністю підросту, підліску та чагарників | 4 | |
| 1.5. Рідколісся | 2 | |
| 2. Листяний ліс | 2.1. Молодняки 2 групи віку та середньовікові насадження | |
| 2.2. На наявність підросту, підліску та чагарників | 3 | |
| 2.3. Пристигаючі, стиглі, та перестійні насадження | 2 | |
| 2.4. З наявністю підросту, підліску та чагарників | 4 | |
| 2.5. Рідколісся | 2 | |
| 3. Змішаний ліс | 3.1. Молодняки 2 групи віку та середньовікові насадження | |
| 3.2. З наявністю підросту, підліску та чагарників | 2 | |
| 3.3. Рідколісся | 2 | |
| 4. Чагарники | 4.1. Чагарники | 3 |
| 5. Орні землі | 5.1. Рілля, сади, виноградники, тощо | 4 |
| 6. Луки | 6.1. Суходільні | 4 |
Бонітування угідь для кабана відбувається візуальним способом, оцінюється місцевість та рельєф розташування угідь, походження головної та другорядних порід деревостану, наявність поблизу сільськогосподарських угідь, враховується також фактор турбування тощо.
До угідь високого бонітету відносяться стиглі деревостани з участю дуба та ялини, з підростом чагарникових порід, з багатим різнотрав'ям з безпосереднім примиканням до заболоченої місцевості та сільськогосподарських угідь.
До угідь середньої якості відносяться перестійні хвойні ліси, а також високоповнотні молодняки сосни, або мішані ліси з ялини.
Ліси з бідними, піщаними ґрунтами з невдалим розташуванням на місцевості без примикання до сільгоспугідь вважаються низькобонітетними угіддями.
3.4 Зимова підгодівля та харчування
Підгодівля диких тварин відіграє важливу роль у підтриманні господарсько доцільного рівня чисельності їх поголів’я, служить вагомим чинником попередження чи зменшення пошкоджень лісового і сільського господарства, забезпечує виживання багатьох видів в екстремальних зимових умовах. Підвищувати ефективність мисливського господарства без осінньо-зимової підгодівлі в суворі сніжні зими неможливо. Для кожного з видів мисливської фауни, залежно від його біологічних властивостей, слід проводити підгодівлю відповідно до вимог цього виду. Але не слід забувати, що підгодівля диких тварин без міри призводить до негативної адаптації дичини до легкого добування кормів і відвикання від природного кормодобування.
Досвід ведення мисливського господарева на кабана в європейських країнах, передових мисливських господарств України і наш власний свідчить, що біотехнія повинна включати мережу кормових полів осінньо-зимову підгодівлю.
Раціональне розміщення мережі кормових полів дає змогу утримувати кабанів у вигідних для мисливського господарства місцях, різко зменшувати кількість випадків виходу їх на сільськогосподарські культури, тобто зводити до мінімуму збитки сільському господарству. Підгодівля взимку дає можливість не допускати смертності поголів'я і підтримувати популяцію на ! належному рівні.
На територіях, де лісові масиви займають невелику площу серед сільськогосподарських угідь (від 100 га до 8—15 тис га), біотехнічні заходи ведуть з таким розрахунком, щоб звести до мінімуму шкоду сільському господарству.
В широколистяних лісах доцільно створювати захисні ремізи із Шпилькових порід (ялина, ялиця), у яких до 20-річного віку не проводити рубок огляду. На 1000 га лісових угідь досить створити 10–15 га захисних реміз у 2–3 ділянках, бажано в глибині лісу. Якщо такі ділянки є, то їх створювати не треба, а лише підтримувати у природному стані або поліпшувати підсадкою ялини і ялиці. При залісненні нових площ до складу лісових культур вводити 10–15% плодових чи плодокісткових дерев (яблуня, груша, слива, черешня, тощо). Поблизу природних чи штучно створених захисних ділянок (реміз), де постійно перебувають кабани, треба створювати кормові поля з розрахунку 1–1,5 га на 1000 га лісових угідь, у 3–4 і навіть більше місцях. Ці поля є запорукою того, що кабани не ввійдуть на сільгоспугіддя. Краще всього висівати на цих полях овес, кукурудзу, висаджувати картоплю чи топінамбур, їх залишають на зиму, не збираючи врожаю.
Недалеко від кормових полів (500–800м) слід впорядковувати підгодівельні майданчики, бажано автогодівниці – дві парні автоматичні годівниці на 1000 га лісових угідь. Корм у годівниці викладають залежно від кормових і кліматичних умов, починаючи з листопада-грудня. Підгодівельні місця чи автогодівниці влаштовують у лісі, на ділянках, що захищають спокій тварин, недалеко від захисних реміз, на невеликих галявинах, у рідколіссі з густим підліском, тощо.
Викладання кормів у автогодівниці проводять один раз на 10–14 днів, залежно від їх ємності і кількості тварин, що підгодовують. При підгодівлі кабанів з автогодівниць виключається затоптування кормів тваринами та рознесення птахами. В місцях, куди на підгодівлю приходять великі стада кабанів, слід влаштовувати дві автогодівниці. Одну з них огороджують з таким розрахунком, щоб до неї могли дістатися тільки молоді кабани.
У лісі треба споруджувати кормосховища, куди восени завозити корми на цілу зиму. Один єгер може легко подавати звідти корм на підгодівельні майданчики чи в автогодівниці у 3–4-х місцях. Працівники мисливських господарств визначають терміни викладання кормів у кожному окремому разі.
Для підгодівлі можна використовувати картоплю, буряк, моркву, кукурудзу, жолуді, зерновідходи, сухий жом цукрового буряка, силос, тощо. На одного кабана на добу потрібно 0,5 кг кормів у листопаді-грудні і до 2–3 кг у січні-березні.
Штучна підгодівля призводить до концентрації кабанів на порівняно невеликих ділянках лісу, поблизу підгодівельних майданчиків чи автогодівниць. При достатньому об'ємі підгодівлі взимку кабани більшу частину доби перебувають на лігвищах поблизу підгодівельних майданчиків на відстані 200–1000 м, у той час як у природних умовах вони за добу часто проходять від 3–4 до 6–7 км і більше.
Враховуючи це, підгодівельні майданчики слід влаштовувати у багатьох місцях по території, щоб не допускати концентрації великих стад кабанів на невеликих ділянках лісу. У кабанів, яких підгодовують на майданчиках, дуже швидко виникає досить стійкий умовний рефлекс (або комплекс рефлексів) на звуки, що свідчать про доставку кормів (скрип воза, фуркання коней, стукіт певним предметом, людський голос тощо).
При цих звуках усі особини стада, які відпочивають поблизу, піднімаються і сходяться до підгодівельного майданчика. При систематичній підгодівлі різко змінюється ставлення кабанів до людини. Вони ніби перестають її боятися, стають довірливими, чого не можна сказати про старих особин, які підходять до майданчиків тільки після того, як переконаються, що можна спокійно пожирувати.
Більшість дослідників (П.Г.Козло, 1989; Хайнц Майнхардт, 1983) відзначають, що штучна підгодівля одночасно з позитивним впливом (запобігання смертності тварин взимку, збільшення поголів’я) має і негативний, тривала щорічна підгодівля призводить до того, що кабани певною мірою втрачають притаманну їм високу витривалість. Якщо не проводити селекційного відбору, то в кінцевому результаті підгодівля сприяє ослабленню популяції.
Поблизу підгодівельних комплексів доцільно споруджувати вежі спостережень, з яких ведуть кількісний та якісний облік, селекційний відбір неповноцінних тварин, експлуатацію поголів’я тощо.
Важливими біотехнічними заходами із збільшення кормових ресурсів є і створення кормових полів, плантацій та реміз.
Поля створюють переважно для копитних звірів. Закладаючи їх на території лісових угідь, не слід концентрувати посіви на великих площах. Краще лісових галявин, міжквартальних просік, трас трубопроводів тощо. На літо кормові поля бажано огороджувати, а взимку влаштовувати проходи, перекриваючи лише окремі ділянки.
Вирощувати на кормових полях рекомендується: топінамбур (земляну грушу), картоплю, овес, суміші вівса і гороху, вику з горохом, кукурудзу, жито тощо. З трав’яних рослин можна використовувати райграс, тимофіївку, еспарцет, дику петрушку. Слід віддавати перевагу змішаним культурам, тобто на одному полі висівати разом 2–3 культури, що приваблюють більше видів мисливської фауни.
Мисливські звірі часто страждають на гельмінті захворювання. Споживаючи відповідні сезонні лікарські рослини, вони тим самим лікуються і від різних хвороб. У зв'язку з цим дуже корисно висівати на кормових полях, вздовж лісових просік, доріг, на галявинах, трасах трубопроводів і ліній електромереж різні види полину. Тварини, поїдаючи стебла, листя та насіння, позбавляються кишкових паразитів.
3.5 Заготівля кормів та створення захисних реміз
Заготівля кормів відбувається влітку та на початку осені в кінці збору врожаю, в залежності від дозрівання тої чи іншої культури. В заготівлі кормів приймають участь працівники мисливського господарства та мисливці. Важливими біотехнічними заходами із збільшення кормових ресурсів є створення кормових полів, плантацій та реміз.
Поля створюють переважно для копитних звірів. Закладаючи їх на території лісових угідь, не слід концентрувати посіви на великих площах. Краще засівати непридатні для господарського використання невеликі (0,2–1 га) ділянки лісових галявин, міжквартальних просік, трас трубопроводів тощо. На полях вирощувати рекомендується: топінамбур (земляну грушу), картоплю, овес, суміші вівса і гороху, вику з горохом, кукурудзу, жито тощо. Данні про заготівлю кормів та створення захисних реміз вказані в таблиці 3.2.
3.2. Виконання біотехнічних заходів
| Корми, біотехнічні споруди, ремізи | Корми, біотехнічні споруди, ремізи, що є в наявності | Заплановані | ||||
| тон | шт | га | тон | шт | га | |
| Силос | 10 | - | - | 7 | - | - |
| Зернові відходи | 10 | - | - | 8 | - | - |
| Кукурудза в качанах | 10 | - | - | 10 | - | - |
| Картопля | 0,2 | - | - | - | - | - |
| Влаштування підгодівельних майданчиків | - | 11 | - | - | 2 | - |
| Солонці | - | 15 | - | - | 15 | - |
| Кормові ремізні поля | - | - | 1,0 | - | - | 1,0 |
Розділ 4. Мисливськогосподарське значення та розвиток галузі
4.1 Пропускна спроможність ДП „Лубенське лісове господарство”
Під пропускною спроможністю мисливського господарства розуміється кількість "мисливце-днів", яка може бути запропонована для проведення полювань в угіддях господарства без збитків для місцевих ресурсів мисливської фауни. Ця величина визначається для кожного мисливського виду, на який планується відкрити полювання.
Пропускна спроможність, в першу чергу залежить від ємності мисливських угідь господарства, яка обумовлюється крім загальної чисельності тварин, величиною річного приросту їх популяцій, що підлягає вилученню, а також теоретично прийнятими (полювання на копитних і вовка) або законодавчо зумовленими (полювання на деяких хутрових звірів та птахів) нормами відстрілу мисливської фауни.
Таким чином, для обчислення пропускної спроможності господарства необхідно знати, крім, кількості тварин, які підлягають вилученню, також норми їх вилучення.
В зв'язку з тим, що не всі виходи на полювання бувають успішними, згідно рекомендації вводяться коефіцієнти успішності полювання для кожного виду полювання.
В залежності від місцевих умов мисливського господарства коефіцієнти успішності полювання були встановлені для лося – 50%, для козулі – 65%; для кабана – 60%.
Таким чином загальна пропускна спроможність господарства по основних видах мисливської фауни (козуля, кабан, заєць) в 2001 році складає 4744 мисливце-днів", а в кінці ревізійного періоду (2010 р.) становитиме 3845 "мисливце-днів".
Строки, правила полювання та відповідальність за їх порушення Означенні Законом України "Про мисливське господарство та полювання", 2000 рік.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання (Держкомлісгосп України) може змінювати для окремої області або ряду областей строки полювання, забороняти полювання на всі або окремі види мисливської фауни в залежності від її фактичної наявності, кліматичних умов року тощо.
При плануванні полювання на експлуатаційній ділянці господарства необхідно враховувати те, що одночасне полювання на всій території ділянки негативно позначається на загальний чисельності фауни та спричиняє її відкочування за межі господарства. Тому полювання повинно проводитись одночасно не більше, як на 60 – 70 % території експлуатаційної ділянки з розрахунком на те, щоб злякані звірі та птахи могли спокійно сховатись на ділянках, які не охоплені полюванням.
Неабияке значення для успішного полювання має підготовка до сезону полювання і хороша організація його проведення. При проведенні спортивного полювання головним завданням являється задоволення мисливських потреб мисливців.
4.2 Оптимальна ємність мисливських угідь
Висока щільність окремих видів мисливської фауни в господарстві завдає, які відомо, значну шкоду лісовим насадженням та сільськогосподарським культурам.
Мисливське господарство в результаті цього вступає в протиріччя лісовим І сільським господарством. Для запобігання цих протиріч і зведення до мінімуму завданих тваринами збитків встановлюється придержка – так звана оптимальна щільність певного виду тварин.
Кожному класу бонітету, що відображає ступінь придатності даної території для мешкання мисливської фауни, відповідає певна чисельність того або іншого виду на одиницю площі.
За оптимальну приймається найбільша в угіддях даного бонітету щільність звірів при якій з найбільшою повнотою реалізуються властивості угідь, але кормові ресурси їх не виснажуються і ніяких негативних явищ серед тварин не спостерігається. Крім того тварини не наносять значної шкоди сільському і лісовому господарству.
Доведення чисельності тварин до оптимуму являється найважливішим завданням господарства.
Перевищення оптимального рівня чисельності недопустиме, так як призводить до виснаження кормової бази і, як результат цього, до гибелі та відкочівлі тварин.
Науково-дослідними організаціями на основі експериментальних досліджень та виробничих випробувань розраховані орієнтовні показники оптимальної щільності основних видів мисливських звірів та птахів у розрізі середніх бонітетів угідь і природних зон.
4.3 Охорона диких тварин і мисливських угідь
Як уже зазначалось, для кращої охорони мисливських угідь територія господарстваподілена на 10 єгерських обходів.
Для ефективної охорони мисливських звірів і птахів, передбачається здійснити слідуючи заходи:
-систематично залучати всіх мисливців і рибалок зони діяльності господарства до роботи по охороні угідь. Впроваджувати груповий метод оборони території єгерями спільно з мисливцями – членами первинних мисливських колективів;
- посилити роботу по боротьбі с браконьєрством;
- встановити тісний контакт у справі охорони угідь з державною лісовою кроною, службою держрибнагляду, місцевими органами екобезпеки та міліцією;
- з участю міліції проводити вилучення незареєстрованої збої у місцевого уселення;
- проводити роз’яснювальну роботу серед населення (публікації в місцевій пресі, виступи по радіо, проведення лекцій і бесід на виробництвах і навчальних закладах) про державне значення охорони природи, цілі та завдання мисливського господарства, правила полювання та про шкоду, яку завдають природі й мисливському господарству браконьєри;
- своєчасне оповіщення мисливців і рибалок про час і місце видачі ліцензій на полювання та риболовлю, строки полювання на той чи інший вид диких тварин тощо;
- установлення аншлагів з вивісками – 60 шт. (межових – 30, внутрігосподарських – 30 шт., в яких зазначається необхідність суворого дотримання охорони диких звірів і птахів.
Частина мисливських угідь господарства розміщена на густонаселені території району з густою мережею шляхів і стежок, які в багатьох випадках проходять через лісові масиви.
метою зменшення фактора турботи рекомендується керівництву мисливського господарства по погодженню з місцевими органами влади домовитися з підприємствами лісового господарства про закриття значної їх частини. Для загального користування залишити лише конче необхідні для лісового господарства стежки.
Мисливському господарству необхідно суворо слідкувати за користувачами ділянок, за дотриманням ними установлених норм і правил отрутохімікатів мінеральних добрив.
4.4 Аналіз проведення заходів по підвищенню дикого кабана у ДП „Лубенське лісове господарство”
У ДП „Лубенське лісове господарство” переважають угіддя II бонітету із середньо кормовими і захисними властивостями, завдяки правильному веденню господарства кількість дикого кабана 54 голови.
Для покращення умов у місцях скупчення кабанів рекомендується викладати наступну кількість кормів:
- силосу – 10 т;
- зернових відходів – 10 т;
- кукурудзу в качанах – 10 т;
Влаштувати таку кількість біотехнічних споруд:
- підгодівельних майданчиків – 11шт.;
- солонців – 15 шт.
Норма здобування кабана на 2006 рік становить 15 голів. Загалом мисливські угіддя є не найкращими стосовно кабана, що пояснюється домінуванням відносно бідних типів лісорослинних умов, переважанням хвойних лісів призводить до наявності малої кормової бази.
Норми витягу поголів’я майже завжди різні, оскільки ці норми залежать і від багатьох факторів та переважно від розмірів річного приросту популяції та кількості угідь. В угіддях де щільність кабана вища за оптимального, відстріл повинен перевищувати річний приріст стада.
4.5 Полювання на дикого кабана
Полювання може проводитися індивідуально, коли полює мисливець сам чи у супроводі з собакою, або колективне, коли участь у полюванні беруть більше мисливців.
Для індивідуального полювання мисливець готується самостійно, а колективне полювання проводиться обов'язково під керівництвом старшого (керівника полювання), яким, як правило, може бути голова колективу, єгер, мисливствознавець, директор мисливського господарства чи інша службова особа.
Залежно від того, на якого звіра полюють і в якій місцевості, групові полювання можуть бути різних варіантів. Обов'язковою особливістю групового полювання, незалежно від його варіанту, є інструктаж всіх членів полювання. При інструктажі керівник полювання оголошує денну програму, методи полювання, види диких тварин, на які дозволене полювання, детально спиняється на дотриманні техніки безпеки.
Також на інструктажі дається характеристика території; визначаються основні орієнтири на місцевості, що буде охоплена полюванням, встановлюється час і місце збору після закінчення полювання; а також встановлюються сигнали, що подаватимуть у процесі полювання від його початку до закінчення.
Полювання на кабанів є одним із захоплюючих, емоційних і в той же час небезпечним. Небезпечним тому, що при нагінках мисливцям потрібно дуже обережно поводитися, щоб кулею не влучити випадково у нагоничів. Також існує загроза при пораненні тварини її нападу на переслідувача.
При нагоні кабанів мисливці розташовуються біля просіки (дороги, галявини) з боку нагінки в лісі так, щоб можна було стріляти у звіра, який проходить через просіку. Відстань між мисливцями може бути 40–100 м залежно від рельєфу місцевості. Якщо лінія вогню тягнеться непрямою просікою, необхідно намітити можливі напрями стрільби, окремо виділяючи при цьому заборонені зони. Керівник полювання при розташуванні мисливців повідомляє кожному його номер. Бажано при загінному полюванні на кабана ставити 2–3 мисливця позаду нагінки, бо часто трапляються випадки, коли піднятий звір біля нагоничів повертає назад. У разі поранення звіра ніхто не має права покидати місце свого стояння, розшукувати поранену тварину можна лише за участю досвідченого мисливця після сигналу про закінчення нагінки.
Успіх загінного полювання на кабанів великою мірою залежить від керівника полювання, його знання території і вміння розставити мисливців у більш ймовірних місцях виходу кабанів. Важливу роль відіграє напрям вітру. При полюванні на кабана бажано використовувати собак, які допомагають не лише підняти звіра з густих хащів, а й знайти пораненого. Захоплюючим і результативним є полювання на кабанів з собаками повинні бути натренованими і беззаперечно брати кабана. Найкраще на кабанів полювати з лайкою, парою лайок та іншими породами собак, якщо вони призвичаєні працювати разом.
Зайшовши до лісу, для більшої оперативності практикують мисливців Розділяти на 2 – 3 групи. Оскільки квартальні лінії в лісі завжди розміщенні паралельно, одна група йде по одній квартальній лінії, а друга група лишається на попередній квартальній лінії.
При наявності кабанів цей метод полювання безрезультативним майже не буває.
Висновки та рекомендації
1. Лісові угіддя ДП „Лубенський лісгосп” є сприятливими для помешкання кабана дикого, який виступає на території господарства найважливішим мисливським видом.
2. Встановлено, що популяція кабана на території господарства є стабільно. Фактично чисельність (60 особин) є вищою за оптимальну (25 особин).
3. З’ясовано, що обсяги біотехнічних робіт у господарстві, спрямованих на підвищення чисельності кабана є достатніми. Вони включають: солонців – 15 шт.; підгодівельних майданчиків – 11 шт.; реміз і кормових полів – 1 га. Взимку викладається у годівниці: силосу – 10 тон; зернових відходів – 10 тон; кукурудзи в качанах – 10 тон; картоплі – 0,2 тони;
4. Ведення мисливського господарства потребує посилення охоронних заходів, спрямованих на боротьбу з браконьєрством.
З метою підвищення чисельності кабана дикого на території господарства, рекомендую збільшити кількість підгодівельних майданчиків в декілька разів.
Список використаної літератури
1. Лавов М.А. Вероятные причины расширения ареала кабана в СССР.// Копытные фауны СССР, М., 1980, с. 27-28.
2. Литвинов В. Ф. Паразитные болезни лося и кабана.// Копытные фауны СССР. М., 1980, с. 174-175.
3. Лозан А.М. Социальная организация популяции дикого кабана, // Копытные фауны СССР, М., 1980, с. 293-294.
4. Любченко О.В. Современное распространение кабана в средних областях европейской части СССР.//Бюлл МОИП, отд. биол., т.74. М., 1969, вып.2, с. 17-25.
5. Майнхардт Х.Б. Моя жизнь среди кабанов. М.,1983, 128 с.
6. Попов Ю.К. Попов Н.Ю. Кабан в удмурдской АССР.// Копытные фауны СССР, М., 1980, с. 196-197.
7. Русаков О.С. Особенности размножения кабана в северо-западных областях СССР. // Копытные фауны СССР, М., 1980, с. 199-200.
8. Русаков О.С., Тимофеева Е.К. Кабан: экология, ресурсы, хозяйственное значение на северо-западе СССР.Л.,ЛГУ, 1984, 206 с.
9. Фадеев Е.В. Кабан в европейской части СССР.//Охота и охотничье хозяйство, 1975, № 2, 16-17.
10. Червонный В.В. Индивидуальный участок обитания кабанов зимой.// Копытные фауны СССР, М., 1980, с. 216-217.