Форми cпівучасті

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

“
Форми cпівучасті”

План :
ВСТУП
1. Поняття та ознаки співучасті у злочині

1.1
Поняття співучасті

1.2
Ознаки співучасті

2. Форми та види співучасті

2.1
Проста форма співучасті

2.2
Складна форма співучасті

2.3
група без попередньої змови

2.4
група з попередньою змовою

2.5
організована група

2.6
злочинна організація

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Поняття злочину є центральним у будь-якій право­вій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визна­чення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як прави­ло, є доктринальні визначення поняття злочину у за­рубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримі­нальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні по­няття злочину не лише має значне теоретичне обґрун­тування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК "злочином є передба­чене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Наведене поняття злочину є формально-матеріаль­ним і містить вказівку на такіобов'язкові ознаки злочи­ну:

1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

2) це діяння вчинене суб'єктом злочину;

3) воно є вин­ним;

4) вказане діяння є суспільно небезпечним;

5) від­повідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також

6) кримінальна караність.

Відсутність хоча б од­нієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Хоча переважна більшість злочинів є аморальними діяннями, проте аморальність не є обов'язковою озна­кою злочину: поряд з аморальними КК може передба­чати як злочини діяння, що є нейтральними до моралі.

Отже, як зазначалося раніше, злочин – це суспільно небезпечне винне діяння. Також, як нам відомо, значна частина злочинів вчинюється декількома особами (суб’єктами злочину), тобто у співучасті.

На мій погляд питання співучасті сьогодні дуже актуальне (через постійний зріст організованої злочинності) і потребує ретельного розгляду.

1.
Поняття та ознаки співучасті у злочині

1.1
поняття співучасті

Співучасть у злочині є однією з форм злочинної ді­яльності. Такого роду діяльність має свої правові осо­бливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка полягає у тому, що:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;

б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочи­ну, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Відповідно до ст. 26 ККспівучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

1.2
Ознаки співучасті

Законодавче визначення поняття "співучасть" вклю­чає в себе такі ознаки:

1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

2) спільність їх участі у злочи­ні;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права при­йнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.

Першою об'єктивною ознакою співучасті є мно­жинність учасників злочину.
Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Та­ким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і ви­падків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав її як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що дозво­ляло визнавати співучастю і відповідним чином оці­нювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність не були притягнуті до криміналь­ної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочи­ну для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких спів­учасників, як організатор, підбурювач, пособник наяв­ність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які зако­ном встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленність злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку[1]
.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчи­нення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у

вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необ­хідною умовою для вчинення злочинних дій (бездія­льності) іншим співучасником, а, зрештою — необхід­ною умовою настання спільного злочинного результа­ту. Прагнення досягти різні злочинні результати є під­ставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного, посягання.

Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його, З вказаного зв'язку за часом випливає, що суб’єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть[2]
.

Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяль­ності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:

1) наявність умислу кожного з учасни­ків стосовно їх власних дій (бездіяльності);

2) наяв­ність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;

3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;

4)
єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на

5)
досягнення загаль­ного злочинного результату.

У своїй сукупності зазна­чені ознаки утворюють спільність психічної діяльно­сті співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.[3]

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливо­сті діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального зло­чинного результату тощо, тобто усвідомлення обста­вин, які відносяться до усіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасни­ків вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприя­ли вчиненню злочину і настанню злочинного резуль­тату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадання їх мотивів: злочинна діяль­ність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного зло­чину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до зло­чинної діяльності), а також закінченого злочину. Спів­участь на стадії закінченого злочину можлива у єди­ному випадку: коли пособник, відповідно до попере­дньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи пред­метів, здобутих злочинним шляхом, на придбання чи збут таких предметів, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій є не лише юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, але й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетно­сті до злочину.

Вид умислу частково залежить і від ролі суб’єкта в спільно вчинюваному злочині. Організатор і підмовник діють, як правило, з прямим умислом; виконавець і пособник можуть діяти і з непрямим умислом[4]
.

2.
Форми та види співучасті

Форма співучасті передбачає специфіку об'єд­нання співучасників, яка обумовлюється змістом об'єктивних і суб'єктивних ознак спільної участі кіль­кох суб'єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії співучасників і наявність та характер змови між ними.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчи­ненні злочину, співучасть поділяють також на просту і складну.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дозволяє обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

2.1
Проста форма співучасті

Проста співучасть (співвиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен із них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Різновидами такої форми співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою. Ця форма співучас­ті характеризується тим, що всі співучасники безпосе­редньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону злочи­ну; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом ро­лей, виконують лише частину об'єктивної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках зло­чинні наслідки настають у результаті сукупної діяль­ності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика ви­знає і тих осіб, котрі хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями єди­ним умислом, спрямованим на позбавлення потерпіло­го життя, здійснили частину того обсягу дій, який гру­па вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

2.2
Складна форма співучасті

Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б од­ного з названих інших видів співучасників (викона­вець і організатор, виконавець і підбурювач тощо). Складна співучасть охоплює також такі форми спіль­ної злочинної діяльності як організована група і зло­чинна організація.

На практиці форми й види співучасті можуть пере­плітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організа­тора, підбурювача й пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з'ясування форми і виду спів­участі, ролі кожного із співучасників злочину має зна­чення для визначення характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК) передбачаєчотири види злочинних спільнот:

1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціа­ції групової злочинної діяльності виступають наяв­ність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

2.3
Група осіб без попередньої змови

Група осіб без попередньої змови -
це два або бі­льше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК). Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до початку ви­конання об'єктивної сторони складу злочину не домовлялися про його вчинення, про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спон­танне, ситуативне об'єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпо­середньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не зна­йомими між собою. Діючи як співвиконавці, вони мо­жуть разом розпочинати виконання об'єктивної сторо­ни злочину або долучатися до злочину, вчинення яко­го іншим співвиконавцем уже розпочалося,

але ще не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погодженими стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьо­му члени такої групи можуть застосовувати різні засо­би й знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потер­пілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можли­вості змови між членами такої групи під час виконан­ня ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т. ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змо­ви характерна для вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 293, 294, 296 КК. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку (ч. 3 ст.152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч.2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. 3 ст. 405, ч. 3 ст. 406 КК). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимага­ється попередньої змови між учасниками злочину, од­нак, якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності та­кої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину за по­передньою змовою групою осіб) кваліфікуютьсяяквчинені групою осіб.

2.4
Група осіб за попередньою змовою

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декілько­ма (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК). Домовитись про спільне вчинення злочину заздале­гідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до поча­тку виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а також в процесі замаху на злочин. Вона повинна стосу­ватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єк­ту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчи­нення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домов­леність може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розпо­діл функцій, за якого кожен співучасник виконує пев­ну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї безпосередньо при вчиненні вбивства, подолання опо­ру потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті ін­шим виконавцем тощо.

2.5
Організована група

Організована група -
це стійке об'єднання декіль­кох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попе­редньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:

1) наявність декількох осіб (трьох або більше);

2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів;

3) стійкість такого об'єднання;

4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану;

5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змо­вою. Вона відрізняється від групи з попередньою змо­вою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчи­нення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена для вчинення і одного злочину); 3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Загально відома схема організованої злочинної групи - це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник загонів ("капітани, бригадири"), керівники груп ("лейтенанти"), рядові члени ("бики", "торпеди). Ієрархічність побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи[5]
.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки, як правило, проявляються у наявності: постійних сильних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, орга­нізатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важ­ливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу й прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не співпадати між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та пос-тійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, сис­темності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т. ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами так і з допомогою сторонніх осіб (у т. ч. шляхом під­купу службових осіб), наявності необхідних для функ­ціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може ха-рактеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.

2.6
Злочинна організація

Згідно з ч. 4 ст. 28 КК злочинною організацією ви­знається об'єднання осіб (суб'єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об'єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої (діяльності) є а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об'єднання: 2)спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяж­ких злочинів; 3) можливістю визнання нею об'єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинен­ня його учасниками зазначених злочинів, а й керівни­цтва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній ас­пект свідчить про більш широке функціональне при­значення злочинної організації, яка, на відміну від ор­ганізованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з від­повідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об'єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи орга­нізовані), чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво, чи координацію злочинної діяльності, чи забезпечують функціонування відповід­них структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає на­явність відповідної системно-структурної побудови об'єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкова­ність рядових членів об'єднання його керівнику(ам) (у т. ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв'я­зки між вищими та нижніми структурами об'єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких або особ­ливо тяжких злочинів означає, що злочинною ор­ганізацією може бути визнане лише таке об'єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочи­нів. Об'єднання, члени якого зорганізувалися з ме­тою вчинення злочинів невеликої або середньої тяж­кості, не може бути визнано злочинною організаці­єю, навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархі­чно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Разом із тим, спрямованість на вчинення чле­нами об'єднання, поряд з тяжкими (особливо тяж­кими), також злочинів середньої (невеликої) тяжкос­ті, не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією.

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакоюкерівництва чи координації злочинної дія­льності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об'єднання чи його структурних час­тин, яка полягає в організації вчинення злочину (зло­чинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготов­кою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст. 28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тя­жких злочинів. За цією ознакою злочин може бути ви­знаний як вчинений злочинною організацією й у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об'єд­нань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, прихо­вуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони органі­заторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазна­ченими об'єднаннями злочинним шляхом, забезпечен­ні їх прикриття від соціального контролю, у т. ч. від притягнення учасників таких об'єднань до криміналь­ної відповідальності тощо.

Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації[6]
.

Висновки

На завершення своєї роботи я хочу ще раз коротко відмітити її зміст та значення для правильності кваліфікації злочинів як курсантами так і практичними працівниками органів слідства.

Відповідно до ст. 26 ККспівучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення поняття "співучасть" вклю­чає в себе такі ознаки:

3) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

4) спільність їх участі у злочи­ні;

3) умисний характер діяльності співучасників.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті:

1) співучасть без попередньої змови;

2) 2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на:

1) співвиконавство;

2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчи­ненні злочину, співучасть поділяють також на просту і складну.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК) передбачаєчотири види злочинних спільнот:

1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціа­ції групової злочинної діяльності виступають наяв­ність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками зло­чину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурю­вач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину.

Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочи­нів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групучи злочинну організацію; 4) керувала організо­ваною групою чи злочинною організацією; 5) забезпе­чувала фінансування організованої групичи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організа­ції (ч. З ст. 27 КК).

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншо­го співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими спів­учасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3)
усуненням перешкод, - а так са­мо особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати зло­чинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, 1996 р.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К-2002

3. Збірник Постанови Пленуму Верховного Суду України К.-2000р.

4. Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б. В., Гальфер М. А. Гришаев П. И., и др. –М.: Юрид. лит. 1982-440с.

5. Кримінальне право України (Загальна частина) під редакцією Кондратьєва Я.Ю. Київ-2002р.

6. Коржанський М. И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. –К.: Наукова думка, 1996-336 с.

7. Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники /Под ред. Кригера Г. А., Кузнецовоцй И. Ф., Ю. М. Ткачевского, -2е
изд., доп. и перераб. -М.: Изд МГУ, 1998. –386с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л. С. Матишевського. –К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с.

9. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.

10. Фріс П. Л. Конспект лекцій з кримінального права.

11. Фріс П. Л. Кримінально – правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів.Франківськ – Коломия, 1997. –190с.

[1]
Советское уголовное право. Чнсть общая / Здравомислов Б.В.

[2]
Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професора Матишевського П.С.

[3]
Кримінальне право України. 3агалаиа частина. За ред. Професора Матишевського П.С.

[4]
Советское уголовное право. Часть общая / Здравомнслов Б.В.

[5]
Фріс П.Л. Кримінально-правові ознаки організованоі злочинності.

[6]
Коржанський М.Й. Кримінальне право України.