Доведення і спростування: способи аргументації.
План
1. Доведення тезису.
2. Спростування (критика).
3. Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації.
1.
Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику).
За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме
і непряме
(опосередковане
).
1. Прямим
називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії.
(1) Дедуктивне доведення
виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило – демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати.
(2) Індуктивне доведення
– це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.
(3) Демонстрація в формі аналогії
– це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.
2. Непрямим
називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), (ч) члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.
(1) Аналогічним
називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи:
Перший етап
– тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т - С.
Другий етап
– логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків - ;
Третій етап
– з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: або Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано.
(2) Розділовим
називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendoponens) розділово-категоричного умовиводу: . Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим <TvBvC>.
2
. Критика
(спростування) – це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною.
1. Неявна критика
– скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації.
2. Явна критика
– вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана.
(1) Деструктивною
назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації.
- Критика тезису
– спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):
1. Т-C. 2.. 3.. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію.
- Критика аргументів
– і, отже, доведення хибності всього тезису.
- Критика демонстрації
– показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: “Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок...”, “Факти переконливо підтверджують ідею про те, що...”.
(2) Конструктивною критикою
називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому:
1) Чітко і розгорнуто представити тезис;
2) Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента;
3) Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція.
(3) Під змішаною критикою
розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший – конструктивно-деструктивна композиція
(КДК) – спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга – деструктивно-конструктивна композиція
(ДКК) – навпаки.
Лекція ІІ (Гіпотеза)
План
1. Перевірка гіпотези.
2. Способи доказу гіпотези.
1.
Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне виведення в
1) Дедуктивне виведення наслідків
. Знаючи особливості гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід: якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце S1
, S2
, … , Sn
. Схеми: (ГLН)-(S1
, S2
, … , Sn
).Логічному аналізу при перевірці підлягає як припущення Н1
, так і інші версії – Н2
, Н3
, ... Нn
, тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи.
2) Співставлення наслідків з фактами
. Ціль співставлення – спростування чи підтвердження версії. 1) Спростування версії протікає шляхом виявлення фактів, які суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з Н1
було виведено S1
, S2
, … , Sn
, але появились факти а1
,
а2 ,
які суперечать S1
, S2
, то спростовується і саме припущення. Міркування в цьому випадку протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: . Витікаючи з версії наслідки повинні не просто не співпасти, суперечачи фактичним обставинам справи, інакше версія не вважається спростованою. Особливе місце тут посідає перевірка судом і слідством обставин у вигляді слідчого чи судового експерименту, що може виявити нове в справі і суттєво змінити її., спростувати попередні версії, виявити що є неправильно і т.д. Послідовне спростування в процесі перевірки попередніх версій протікає методом виключення в формі заперечно-ствердного модусу розділово-категоричного умовиводу:. 2) Підтвердження версії. Гіпотеза чи версія (Н) підтверджується, якщо виведені з неї наслідки (S) співпадають з новими виявленими фактами. Якщо ймовірність вихідної гіпотези виразити зірочкою Н*, то будучи підтвердженою, вона стає більш ймовірною . Дедуктивне виведення з гіпотези наслідків виведення наслідків S1
, S2
, … , Sn
витікає з неї з логічною необхідністю. Але реальне виявлення кожного з них – це очікування, яке розцінюється в термінах ймовірності. При цьому ймовірність кожного наслідку повиннаж бути вище йомвіності самої гіпотези Р(S) > Р(Н), лише тоді можна підвищити першопочаткову ймовірність гіпотези, виявивши її наслідки. Недоцільно виводити наслідки ймовірність яких Р(S) = Р(Н), також недоцільно Р(S) < Р(Н) і нічого не дають Р(S) = 1, вони є достовірні і незалежні від гіпотези.
2.
В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення
; (2) логічний доказ гіпотези
; (3)
безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів
. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів
і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків.
(1)
Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення
в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи.
(2)
Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об’єктивні обставини і т.п.).
Логічний доказ
гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного
чи (б) прямого
доказування.
а)
П
обічне доказування
протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: . Висновок в цьому виводі може розцінюватися як достовірний, якщо, по-перше, побудований вичерпний ряд версій, пояснюючих досліджувану подію, і, по-друге, в процесі перевірки версій спростовані всі хибні припущення. Версія, яка вказує на причину, яка залишилась, в цьому випадку буде єдиною, а виражене в ній знання буде виступати уже не як проблематичне, а як достовірне. Цей спосіб доказування, відомий як метод виключення.
б) П
ряме доказування
гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.
При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною:. Логіка не вважає демонстративним перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави (основи).
Якщо наслідки (Sа
, Sв
, … , Sn
) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (Fа
, Fв
, … , Fn
), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н1
, і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв’язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: “якщо і тільки якщо Н1
, то (Sа
, Sв
, … , Sn
)”. Н1
¬
®
S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів Fа
, Fв
, … , Fn
і співпадає з наслідками Sа
, Sв
, … , Sn
, то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н1
. Міркування приймає вид:.