План
- Вступ
- Поняття ринку, умови його формування і розвитку
- Функції ринку
- Регулююча
- Стимулююча
- Інтегруюча
- Інформаційна
- Сануюча
- Соціальна
- Посередницька
- Засади функціонування ринкової економіки
- Особливості становлення ринкових відносин в Україні
- Становлення ринкових інститутів
- Моделі і шляхи переходу до ринку і спроби реалізації в Україні
- Реалізація функцій ринку в Україні
- Висновок
Вступ
Ринок – одне з вагоміших досягнень цивілізації, яке сформувалося в процесі довгого історичного розвитку.
Для вирішення основних економічних проблем найбільш ефективною та гнучкою виявилася саме ринкова система. Ринок є однією з найрозповсюдженіших категорій в економічній теорії та господарській практиці. Досвід виявив, що сучасна ринкова система краще, ніж інші, пристосована для використання досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробництва і у кінцевому рахунку для більш повного задоволення потреб споживачів. В основі цієї системи знаходиться поняття “ринок”, яке має різні трактування як у нас, так і за кордоном. Саме ринкова економіка надає можливість кожному члену суспільства підвищити свій рівень життя. Тому виграє суспільство вцілому.
Ось чому вивчення ринку, його функцій, специфіки надзвичайно важливе у сучасних умовах, коли Україна переходить до ринкової економіки. Щоб якісно перебудувати суспільство на ринкових засадах, треба чітко уявляти всі ці поняття. Саме тому я обрала цю тему.
Поняття ринку, умови його формування і розвитку
Мабуть, найпопулярнішим словом сьогодні в нашому суспільстві як на побутовому рівні, так і в наукових працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функції, які виконує в суспільстві? Для того щоб відповісти на ці запитання, слід з’ясувати, що являє собою ринок.
З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром – місцем обміну вироблених благ. Це вірно лише частково. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.
Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно-самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого розвивається засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами виробництва і обігу.
Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі – наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного ефекту. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.
Сучасна економіка вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі встановлення цін на всі вироблені товари стало гальмом науково-технічного і виробничого розвитку. Досить сказати, що номенклатура виробництва досягла 24 млн. найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах зіставляти витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий механізм, ніж будь-яка найдосконаліша техніка і технологія.
Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в нього. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін. Ось чому, будуючи ринкову економіку, не можна взяти з собою “хороші” закони і закономірності (наприклад, якісні товари, широкий асортимент їх) і позбавитись “поганих” (безробіття, банкрутство).
Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Як розв’язати суперечність, досягти балансу інтересів перелічених суб’єктів?
Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки. Складається враження, що нам слід будувати так званий вільний ринок, який повинен регулюватися стихійно. Але йдучи цим шляхом, ми відтворили б ринок 150-200-річної давності. Безперечно, мова йде не про такий ринок. Його немає і в сучасному розвиненому суспільстві, де він являє собою діалектичну взаємодію ринкових і свідомо регульованих та підтримуваних зв’язків між суб’єктами суспільного виробництва.
Вільні ринкові відносини у розвинених країнах у традиційному розумінні існують у дуже обмежених масштабах і застосовуються у сфері обслуговування (окремі її напрями), галузях матеріального виробництва з невисоким рівнем капіталоємності, у галузях, що тільки зароджуються. В цілому у матеріальному і нематеріальному виробництві, заснованому на великому капіталі, домінує не стихія ринку, а система замовлень, які являють собою свідомо організований зв’язок між виробником і споживачем. Мають місце й інші форми використання свідомо регульованих зв’зків у сучасній економіці західних країн, у тому числі через бюджетні канали перерозподілу валового національного продукту, акти держави, які регламентують інвестиційну політику, ціноутворення, умови найму та експлуатації робочої сили тощо.
З цілковитою упевненістю можна стверджувати, що свідомо регульовані зв’язки в економіці розвинених країн будуть зміцнюватися у зв’язку з подальшим усуспільненням виробництва, досягненнями науково-технічного прогресу, створенням могутніх інформаційних служб, служб прогнозу тощо.
Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку у русло стихійних ринкових відносин, які асоціюються з поняттям вільного ринку.
Поняття “вільний ринок” має нести зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб’єкта від владних структур та їхніх чиновників, по-друге, вільний вибір товару, по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.
Досвід розвинених країн, а також нашої країни, країн, що нехтували ринковими відносинами, довів: модель безринкової економіки безперспективна, вона придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний і соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.
Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам’ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У зв’язку з цим характер ринку і ринковий механізм: мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація та методи регулювання – у різних країнах мають значні відмінності.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.
Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного і культурного розвитку.
Для того, щоб у нашій країні була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:
· По-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні форми – індивідуальну, приватну, акціонерну, державну, кооперативну, змішану;
· По-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;
· По-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
· По-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
· По-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.
Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.
Функції ринку
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча, інтегруюча, інформаційна, сануюча, соціальна, посередницька.
Регулююча
функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технологічний процес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.
У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.
Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її, як це інколи робиться. У сучасних розвинених ринкових системах, ринок регулюється також державою та товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними та недержавними. До перших належать:
· Економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава;
· Адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.
До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.
Стимулююча
функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть неконкутентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча
.
У конкретному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних.
Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча
функція ринку.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.
Наступна функція ринку – інформативна
. Ринок являє собою багате джерело інформації, знань, відомостей, необхідних господарюючим суб’єктам. Він дає, зокрема, об’єктивну інформацію про суспільно необхідну кількість, асортимент і якість товарів і послуг, які на нього поставляються. Наявність інформації дозволяє кожній фірмі постійно звіряти особисте виробництво з умовами ринку, що постійно змінюються.
Посередницька
функція ринку полягає в тому, що в нормальній ринковій економіці з достатньо розвинутою конкуренцією споживач має можливість обирати оптимального постачальника продукції. В той же час продавець має можливість обирати найбільш придатного покупця.
Ринок виконує також сануючу
функцію. Він звільняє суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарчих одиниць і, навпаки, заохочує розвиток ефективних, підприємницьких, перспективних фірм.
Ринок дозволяє вирішувати такі важливі проблеми економіки, як рівень життя, структура та ефективність виробництва.
Ринок дозволяє користуватися загальнолюдськими цінностями. Сам ринок є досягненням світової цивілізації. Свої можливості він демонструє у розвинених країнах, причому без залежності від національних, ідеологічних та інших особливостей.
Через соціальну
функцію ринок диференціює виробників. Він надає державі кращі можливості для досягнення соціальної справедливості в національній економіці, що не могло бути досягнутим в умовах тоталітарної держави.
Ще можна виділити таку функцію ринку, як ціноутворююча
. На ринок поступають продукти і послуги одного призначення, але вони містять неоднакову кількість матеріальних і трудових затрат. Але ринок визнає тільки суспільно необхідні затрати, які згоден оплатити покупець. На ринку формується ринкова ціна, що відображає суспільну вартість. Завдяки ринку між вартістю і ціною встановлюється рухомий зв’язок, який чутливо реагує на зміни у виробництві і потребах.
В літературі виділяють ще і такі функції ринку: активізація економічних інтересів, підвищення сприйняття економіки до науково-технічного прогресу, зведення виробничих сил у єдину систему, стимулювання ефективності економічної діяльності, залежність виробництва від споживчого попиту, створення умов для ефективної кооперації труда.
Засади функціонування ринкової економіки
Основні засоби функціонування ринкової економіки є принципи:
· Вільної економічної, господарської, підприємницької діяльності особистості, соціальної групи;
· Примату споживача: з’являється особливий вид відповідальності перед споживачем, і споживач диктує свою волю, бажання, смак виробнику;
· Ринкового ціноутворення: ціна на ринку формується в результаті торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;
· Договірних відносин;
· Конкуренції;
· Державного регулювання ринку та ринкових відносин. У якості інструментів регулювання ринку виступають державні програми, податкова система, фінансово-кредитна і банківська система;
· Відкритості економіки: господарські організації і підприємці мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при виконанні певних умов та обмежень.
· Забезпечення соціального захисту населення.
Особливості становлення ринкових відносин в Україні
Становлення ринкових інститутів
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. І відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.
Після 1917 р. Протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.
Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина “безринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв’язках.
У нас відсутній визначальний ринковий інститут – економічна самостійність господарюючих суб’єктів. Саме він гарантує незалежність суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбувається швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.
Відтворення інституту багатосуб’єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми – колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.
Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.
Ліб
Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв’зків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.
В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.
Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду робити і кадрів).
Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
Моделі і шляхи переходу до ринку і спроби реалізації в Україні
Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.
Канадський варіант приваблює своїми методами розв’язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв’язку з цим там більші податки. В США – навпаки, податки менші, але ці витрати несуть самі громадяни.
У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58% підприємств є державними, в Ізраїлі 64% валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40% працюючих, у Швейцарії 65% власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35%.
За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.
У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія – на четвертому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора економічній ефективності не завадить.
Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.
Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80% суспільного продукту.
Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.
Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.
Поширене гасло “повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей” – не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілено в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика проводиться по відношенню до міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого – призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде в розряд безробітних.
Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.
Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в “стихійному режимі”, самопливом – не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.
Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності, домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.
При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він – невід’ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обґрунтовані правові засади.
Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур – приблизно два десятиліття. При цьому ринок “маленьких азіатських драконів”, як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.
Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати власну таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є еволюційний, прискорений (або “шокової терапії”), жорсткого регулювання.
Перший ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом тривалого періоду (10-15 років).
Другий шлях – прискорений, або “шокова терапія”, третій по- елементний (або еволюційно-радикальний). Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий строк (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому - лише раз, а ефект той самий. Такий шлях називають “шоковою терапією”. Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводяться вільні ціни. Зростання їх обмежується гранично жорсткою фінансовою і кредитною політикою, яка є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор, економіка відділяється від держави. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.
Прихильників “шокової терапії” у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чикагської (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. Це в наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) може лише зруйнувати економіку, дестабілізувати суспільство.
Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без “шоку”. Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіанти, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків – з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови, без чого неможливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб здійснити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те, що Захід нам допоможе – нереальні, ми маємо знайти їх в середині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступовим введенням ринкової системи.
Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого – виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.
Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямків економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання.
Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечити взаємодію національного ринку з міжнародним на законодавчо визначених міжурядових угодах.
Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.
Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.
Реалізація функцій ринку в Україні
Для здійснення функцій ринку необхідні певні умови:
1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів, тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм;
2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій, як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку;
3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монопольні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку (антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням; монопольним вважають таке становище підприємств, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію);
4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку;
Основні методи державного регулювання економіки є:
· проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого сектора економіки;
· державне стимулювання науково-дослідних і дослідно- конструкторських розробок, або науково-технічна політика;
· активна амортизаційна політика;
· кредитно-грошова політика;
· здійснення структурної або промислової політики.
5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;
6) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;
7) розвинутий і розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати об’єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій, тощо; послуги, різні види цінних паперів - акцій, облігацій, сертифікати та ін.; гроші, нерухомість, предмети споживання).
Ринок виступає регулятором виробництва, попиту і пропозиції. В залежності від бажань і потреб споживачів, він реагує виробництвом певної кількості певних товарів та послуг. В зв’язку з тривалим пануванням адміністративно-командної системи в Україні, це правило ігнорувалося. Тому маємо певні труднощі в зв’язку з переходом до ринкової економіки. Але на сучасному етапі можна відмітити певний прогрес: появу на ринку якісних вітчизняних товарів (товари народного споживання, продукція харчової та легкої промисловості та інші), які користуються попитом як і в Україні так і за кордоном.
Стимулююча функція полягає в тому, що ринок стимулює введення у виробництво досягнень наукового прогресу, зниження затрат на виробництво продукції та підвищення її якості, розширення асортименту товарів і послуг. Але, на жаль, далеко не кожний виробник може дозволити собі вкласти потрібні кошти для амортизації виробництва. Більшість підприємств в Україні мають обладнання, що є зношеним і морально, і фізично. Тому процес виробництва на таких підприємствах не відповідає сучасним потребам.
Щодо інформаційної функції, то можна стверджувати, що вона реалізується в Україні на відповідному рівні. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються. Це дає змогу кожному підприємцю постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що змінюються, і завчасно вживати заходів щодо зниження своїх індивідуальних витрат, підвищення якості продукції, зміни її асортименту.
Сануюча функція виконується тоді, коли за допомогою конкуренції ринок “очищає” суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць, і навпаки, дає “зелене світло” ефективнішим. На нашому ринку є багато прикладів, коли підприємство, не витримавши конкуренції з боку інших (не завжди вітчизняних) підприємств, залишало ринок (прикладом може бути торгова марка чоловічого одягу “Валді”, яка вимушено залишила наш ринок; а ось така вітчизняна марка “VD one”, яка теж займається виробництвом чоловічого одягу, дуже швидко завоювала український ринок і стала відомою у Європі).
Посередницька функція полягає у можливості вільного вибору підприємцем споживача і навпаки. На українському ринку кожний покупець (виробник) має можливість обрати виробника (покупця) згідно з своїми особистими потребами.
На сучасному етапі розвитку таке явище як інтеграція набуло значного масштабу. Якщо на початку 90-х років на нашому ринку було безліч закордонних товарів, то зараз ситуація істотно змінилася. З’явилося багато вітчизняних якісних та конкурентноспроможних товарів і послуг, які повільно, але досить впевнено завойовують не тільки український ринок, а й закордонний.
Висновок
Отже, у широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є:
· Самостійність учасників економічного процесу;
· Комерційний характер їхньої взаємодії;
· Суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів;
· Формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби;
· Ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.
На ринку здійснюється реалізація вартості і доведення товарів до споживача. Ринок є ланцюгом, що зв’язує виробництво і споживача.
Ринок виконує ряд важливих функцій. Серед них розрізняють регулюючу, стимулюючу, розподільчу, інтегруючу, інформаційну, сануючу, соціальну, посередницьку, ціноутворюючу та інші.
Все вищезгадане дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в осяжному майбутньому.
З сутності ринку та його функцій логічно випливає його роль в процесі суспільного виробництва. Поняття “функція” і “роль” ринку тісно зв’язані між собою. Функція і роль – це немов би ступені пізнання того ж самого об’єктивного процесу. функція безпосередньо виражає сутність явища та визначає роль категорії, яка її здійснює.
Роль ринку у суспільному виробництві зводиться до наступного:
· Давати сигнал виробництву за допомогою обернених “первинних” зв’язків: що, в якому обсязі і у якій структурі треба виробляти;
· Врівноважувати попит і пропозицію, забезпечувати збалансованість економіки;
· Диференціювати товаровиробників у відповідності з ефективністю їх праці і направленістю на покриття ринкового попиту;
· “санітарна” роль ринку зводиться до вимивання неконкурентноспроможних підприємств і звертання застарілих підприємств.
Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва.
Використана література
· А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін
«Основи економічної теорії», Київ «Вища школа», 1995
· Основи економічної теорії під редакцією А.А. Чухна, Київ «Вища школа», 2001
· Экономическая теория под редакцией Н.И. Базылёва, С.П. Гурко, Минск БГЭУ, 1998
· Общая экономическая теория (политэкономия), «Промо-медиа», Москва –1995
· Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв
Політична економія, Київ «Ніка-центр», 2000
· С.М. Климов, А.П. Селин, Т.А. Федорова
Экономическая теория, Санкт-Петербург, 2000
· Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський, А.М. Кравчук, М.Д. Миронов, С.І. Ромашко, Б.Т. Свєтлов, В.В. Фещенко “Основи економічної теорії”, Київ “Либідь”, 1998