Аудит статутного капіталу

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра „Облік і аудит”

Курсова робота

на тему: „Аудит статутного капіталу”

Керівник: Шапошнікова Н.В.

студентки IV курсу групи 0106 укр Сперелуп Тетяни Станіславівни

Донецьк

2003 р.

Зміст

Вступ.. 3

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу.. 4

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного капіталу.. 5

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що виявляються в процесі аудиторської перевірки.. 7

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу 8

5. Типова кореспонденція рахунків стосовно формування та руху статутного капіталу.. 12

6. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів.. 19

7. Аудиторський висновок.. 27

Висновки.. 30

Література.. 31

Вступ

Після переходу України до ринкових відносин виникла необхідність створення нових економічних інститутів, що регулюють взаємовідносини різних суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких належне місце займає інститут аудиторства. Його головною метою є забезпечення контролю за достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській та податковій звітності. Інформація про використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій у юридичних осіб повинна бути об’єктивно підтверджена незалежним аудитором.

Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність функціонування ринку капіталу та надає можливість оцінювати та прогнозувати насідки різних економічних рішень.

Проведення аудиторської перевірки навіть у тих випадках, коли вона не є обов’язковою, безумовно, має важливе значення. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарські суб’єкти вступають в договірні відносини стосовно використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників економічних відносин отримувати та використовувати фінансову інформацію. Достовірність інформації підтверджується незалежним аудитором.

Власники, а насамперед колективні власники — акціонери, а також кредитори, не мають можливості самостійно переконатися в тому, що всі операції підприємства законні і правильно відображені у звітності, тому що звичайно не мають ні доступу до облікових записів, ні відповідного досвіду, і саме тому мають потребу в послугах аудиторів.

Серед господарських коштів підприємства не останнє місце посідають власні кошти, одним із джерел яких виступає статутний капітал.

Статутний капітал — це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами.

В курсовій роботі детально розглянуто формування та рух статутного капіталу, його облік на підприємстві, а також аудит капіталу.

В цій роботі розкриті мета і завдання аудиту статутного капіталу. Також приведена нормативна база регулювання аудиторської перевірки. Розкрито проблемні аспекти формування статутного капіталу підприємства в умовах ринкової економіки.

В роботі розкрито зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу підприємства, розглянуто основні аудиторські процедури. Також висвітлено порядок надання висновку аудитором за результатами проведеної перевірки.

Для написання курсової роботи використовувалася різноманітна література: підручники, навчальні посібники та періодичні видання.

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу

Суб’єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності.

Власний капітал — це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.

Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно - правового статусу суб’єкта господарювання.

Метою аудиту статутного капіталу є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку статутного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення статутного капіталу у звітності підприємства.

Основними завданнями аудиту статутного капіталу є:

- перевірка достовірності відображення показників щодо власного капіталу, встановлення законності й правильності їх формування ;

- встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання строків внесення часток до статутного капіталу;

- перевірка стабільності величини статутного капіталу, його відповідності розміру, визначеними установчими документами.

Джерелами інформації для аудиту операцій зі статутним капіталом є:

1) наказ про облікову політику підприємства;

2) документи, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як внесок до статутного капіталу: свідоцтво про право власності на нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо;

3) організаційні документи: свідоцтво про державну реєстрацію, накази та розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах статистики та відповідних відділеннях позабюджетних фондів, ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з законодавством;

4) первинні документи з обліку статутного капіталу (статут, установчий договір, накази, довідки та розрахунки бухгалтерії тощо);

5) облікові регістри, що використовуються для відображення операцій з обліку власного капіталу (журнал 7);

6) акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

7) звітність (Баланс, Звіт про власний капітал).

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного капіталу

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має деякі особливості організації та методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів та аудиторів узагальнили досвід організації та методики обліку й аудиту в країнах з різними формами власності та господарювання у вигляді міжнародних норм аудиту (МНА), які у визначеній мірі можуть виконувати функції стандартів з обліку та аудиту.

Стандарти аудиту — це загальні керуючі матеріали для допомоги аудиторам у виконанні їхніх обов’язків з аудиту. В них наведено професійні вимоги до якості (компетентність, незалежність, об’єктивність) аудитора та аудиторських висновків і доказів. Метою складання стандартів аудиту є встановлення загальних правил аудиторської діяльності з організації та методики проведення. В практиці аудиторської діяльності в Україні необхідно користуватися міжнародними та національними стандартами, нормативними документами з організації та методології бухгалтерського обліку та фінансово-господарського контролю, що використовуються у вітчизняній практиці.

До основних принципів норм аудиту належать:

– цілісність, об’єктивність та незалежність, конфіденційність, знання та компетентність;

– правила використання результатів роботи інших аудиторів;

– документальне оформлення, планування, отримання доказів аудитором;

– перевірка систем внутрішнього контролю та обліку;

– аналіз висновків аудитора та складання ним звіту.

Аудиторська палата України з метою регламентування правил та порядку проведення аудиту і виконання аудиторських послуг розробляє національні нормативи аудиту (ННА). Вони базуються на законодавстві України про аудиторську діяльність та міжнародних нормах аудиту, а також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові та організаційні основи аудиторської діяльності в Україні регламентуються законодавством, а також нормативними актами про сертифікацію спеціалістів з аудиту та ліцензування їхньої діяльності.

При проведенні аудиторської перевірки аудитор повинен неухильно виконувати вимоги, передбачені ННА. Так, ННА № 9 передбачено основні вимоги до планування аудиторської перевірки. Збір аудиторських доказів регламентовано ННА № 14, а порядок надавання аудиторського висновку затверджено ННА № 26.

Наведемо основні нормативно-правові акти з обліку статутного капіталу, якими повинен керуватися в своїй роботі аудитор:

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-XIV від 16.07.99р.;

2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99р.;

3. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97р., з наступними змінами і доповненнями;

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99р.;

5. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91р., з наступними змінами і доповненнями;

6. Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”;

7. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91р., з наступними змінами і доповненнями;

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств та інформації про їх емісію № 07-01/98;

9. Положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного товариства у зв’язку з індексацією основних фондів № 07-04/98.

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що виявляються в процесі аудиторської перевірки

Статутний капітал відображається на рахунку 40 „Статутний капітал”, де обліковується стан та рух статутного капіталу підприємства. При перевірці треба мати на увазі, що величина статутного капіталу відповідає розміру, зареєстрованому в статутних документах як вартість вкладів (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства. Повнота внесення вкладів засновників контролюється шляхом порівняння його розміру (по кредиту рахунку 40) з величиною заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу (рахунок 46 „Несплачений капітал”). Зміна розміру статутного капіталу можлива лише після внесення відповідних змін до статутних документів підприємства.

При формуванні статутного капіталу виникають різні упущення, помилки, виправлення (табл.3.1). Наведемо основні з них:

- необґрунтоване збільшення статутного капіталу за рахунок завищення вартості ТМЦ, НМА, що вносяться до статутного капіталу;

- невнесення або неповне внесення засновниками своїх вкладів до статутного капіталу;

- несвоєчасне внесення змін до реєстру акціонерів;

- несвоєчасне оформлення вибуття та прийому нових засновників;

- неправильне оформлення внесення засновниками своїх вкладів до статутного капіталу;

- неправильне оформлення повернення засновникам часток із статутного капіталу;

- відсутні підтверджуючі документи по здійсненим фінансово-господарським операціям; невідображення здійснених операцій;

- виправлення записів у документах без явних на те причин;

- відсутність оригіналів або завірених відповідно до законодавства документів;

- фіктивні документи або операції;

- діяльність без ліцензії;

- невиконання нормативних документів.

Таблиця 3.1.

Найхарактерніші помилки, що можуть бути виявлені аудитором.

№ з/п	Види помилок	Причини
1	Не повністю сформований статутний капітал.	Недостатньо коштів. Не закінчився період формування.
2	Внесені зміни розміру статутного капіталу без перереєстрації статутних документів.	Не проведена перереєстрація статутних документів.
3	Статутний капітал сформовано за рахунок кредитних коштів.	Явна помилка. Треба внести виправлення та сформувати капітал згідно із статутними документами.

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу

Під час проведення аудиту аудитор повинен неухильно виконувати вимоги, зазначені в ННА № 2 „Основні вимоги до аудиту”.

Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, поділяються на дві групи: етичні і методологічні. Дотримання етичних вимог, що визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі „Про аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. Методологічні принципи, які визначаються в нормативах, можуть в окремих випадках мати необов’язковий характер. Обов’язковість або рекомендаційний характер методологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами аудиту, в яких описуються відповідні принципи.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об’єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги: планування аудиту; обґрунтованість оцінки значущості аудиторських доказів, а також систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності; дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування висновків; відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора бо спеціаліста іншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Аудиторська перевірка повинна складатися з декількох етапів. Умовно можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення аудиту.

Відповідно до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування — це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та протягом тривалості аудиту мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та аудиторські процедури.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

- розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його організаційної структури; розподіл обов’язків між керівництвом підприємства);

- розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи бухгалтерського обліку);

- визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій);

- види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);

- координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів підприємства);

- інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включається також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій особистий ризик не виявлення суттєвих помилок у звітності, який існує під час проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур — координує роботу всіх можливих помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб’єкту господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження. ННА № 26 „Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність.

Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Отже, на останньому (третьому) етапі аудитор повинен:

o завершити підготовку робочої документації у вигляді аудиторського файлу;

o підготувати письмову інформацію керівництву перевіреного економічного суб’єкта за результатами аудиту;

o сформулювати за результатами аудиту свою думку про достовірність фінансової звітності перевіреного економічного суб’єкта;

o підготувати за встановленою формою аудиторський висновок.

Така схема (як і будь-яка інша) лише приблизно відображає процес реальної роботи аудитора. Наприклад, не всі етапи аудиту виконуються послідовно, деякі йдуть одночасно. Так, вивчення й оцінка системи внутрішнього контролю перевіряємої організації може проводитися в тому числі і на стадії збору аудиторських доказів, планування аудиту може проходити не лише на початку, але й в процесі аудиту, а документування аудиту — на всіх його етапах, але лише на заключному етапі аудиторський файл приймає закінчений вигляд.

В ході аудиторської перевірки статутного капталу аудитор повинен звернути увагу на наступні питання:

1. В бухгалтерському обліку відображається величина статутного капіталу, що зареєстрована в статутних документах економічних суб’єктів як величина вкладів (часток, пайових внесків учасників, акцій за номінальною вартістю) в грошовій, натуральній, нематеріальній формах або у вигляді цінних паперів.

2. У відповідності з діючим законодавством України залежно від діяльності підприємства встановлено розміри статутного капіталу господарських товариств (табл.4.1).

3. Статутний капітал та фактична заборгованість засновників (учасників) по вкладах (внесках) до статутного капіталу обліковуються та відображаються у звітності окремо.

4. Акції товариства при його створенні повинні бути повністю оплачені протягом строку, визначеного статутом товариства, при цьому не менше 50% статутного капіталу повинно бути оплачено до моменту реєстрації товариства, а інша частина — протягом року з моменту його реєстрації.

5. Додаткові акції товариства повинні бути оплачені протягом строку, визначеного відповідно з рішенням про їх розміщення, але не пізніше року з моменту їх придбання (розміщення).

6. Оплата акцій та інших цінних паперів акціонерного товариства може здійснюватися грошима, цінними паперами, іншими речами, майновими або іншими правами, що мають грошову оцінку. Форма оплати акцій товариства при його створенні визначається угодою про створення товариства або статутом товариства, а додаткових акцій та інших цінних паперів — рішенням про їх розміщення.

7. Сума статутного капіталу збільшується або зменшується відповідно з результатами діяльності економічного суб’єкта за рік та після перереєстрації засновницьких документів з внесеними до них змінами.

Таблиця 4.1.

Розмір статутного капіталу господарських товариств.

Суб’єкти господарської діяльності.	Розмір статутного капіталу.
Акціонерне товариство	Статутний капітал не може бути менше 1250 мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства). Засновники акціонерного товариства можуть мати акції товариства на суму не менше 25% і строком не менше двох років.
Товариство з обмеженою відповідальністю.	Розмір статутного капіталу не може бути менший суми, еквівалентній 625 мінімальним заробітним платам (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства).
Товариство з додатковою відповідальністю.	Статутний капітал розділено на частки, передбачені статутними документами.
Повне товариство.	Конкретний розмір статутного капіталу не встановлено.
Інвестиційна компанія.	Статутний капітал повинен бути не менше 50 тис. мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення компанії).
Підприємства з іноземними інвестиціями.	Іноземна інвестиція в статутному капіталі повинна складати не менше 10%.

5. Типова кореспонденція рахунків стосовно формування та руху статутного капіталу

Статутний капітал — це сума внесків учасників (власників) в майно підприємства. Статутний капітал відображає двоїстість відносин власності та характеризує як фонд власних коштів підприємства як юридичної особи, так і фонд вкладів акціонерів, інших учасників у майно підприємства, тобто їх власність. Кожен учасник несе відповідальність за результати господарської та фінансової діяльності лише в межах свого внеску в колективну власність підприємства.

Порядок формування та зміни статутного капіталу залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найбільш розповсюдженою формою підприємницької діяльності є господарські товариства, які утворюються та діють відповідно до Закону України „Про господарські товариства” № 1577-12 від 19.09.91р., зі змінами та доповненнями.

Важливим елементом статутних документів є інформація про розмір та порядок утворення статутного капіталу. Розмір статутного капіталу підприємства визначається його зареєстрованим статутом та складається з внесків його учасників.

Оцінка внесків в статутний капітал здійснюється в грошовому еквіваленті за сумісною згодою учасників відповідно до статутних документів.

Внески засновників можуть бути в таких формах:

– майно та матеріали (обладнання, будівлі та матеріальні цінності);

– цінні папери (акції, облігації та інші);

– права на володіння природними ресурсами;

– права на володіння майном (будівлями, обладнанням);

– права на використання об’єктів інтелектуальної власності;

– грошові кошти.

Матеріальні цінності, що вносяться до статутного капіталу, оцінюються за первинними документами, що підтверджують їх вартість.

Майно, що вноситься до статутного капталу без підтвердження первинними документами, оцінюються на підставі протоколу зборів засновників.

Якщо внеском до статутного капіталу виступає майно в натуральній формі, воно відображається в бухгалтерському обліку сумою, що включає його вартість, визначену в зазначеному вище порядку, та всі витрати на доставку, монтаж, установку та державну реєстрацію.

Права на користування природними ресурсами, а також майнові права, внесені засновниками до статутного капіталу, відображаються в бухгалтерському обліку та балансі за первинною вартістю, розрахованою у визначеному порядку.

Засновницькі внески до статутного капіталу відображаються у бухгалтерському обліку відповідно до їх надходження. В засновницьких документах повинні бути обумовлені строки формування статутного капіталу. Як правило, строк формування статутного капіталу — один рік.

Облік статутного капіталу на державному підприємстві

На державних підприємствах статутний капітал представляє собою державні кошти, виділенні для постійного користування та розпорядження підприємства у вигляді основних та оборотних засобів.

На державних підприємствах статутний капітал формується державою. Його первинний розмір фіксується статутними документами. Зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, регламентованих законодавством. Статутний капітал може збільшитися при:

– введенні в дію нових потужностей;

– реконструкції та модернізації обладнання;

– безкоштовному отриманні коштів від інших підприємств;

– дооцінці засобів;

– отриманні коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств;

– виділенні додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами.

Зменшується статутний капітал за рахунок щомісячного нарахування зносу по основним засобам або в результаті ліквідації та вибуття основних засобів при злитті підприємств або їх ліквідації.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на рахунку 40 „Статутний капітал”; рахунок пасивний, фондовий. Сальдо цього рахунка повинно відповідати розміру статутного капіталу.

По дебету рахунка 40 відображаються:

o кошти, отримані від інших підприємств;

o кошти, отримані від в результаті злиття декількох державних підприємств.

По кредиту рахунка 40 зміни статутного капіталу відображаються:

o при ліквідації підприємства;

o в зв’язку з передачею коштів іншому державному підприємству.

Таблиця 5.1.

Облік статутного капіталу на державних підприємствах

Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
Сформовано статутний капітал за рахунок коштів державного бюджету:
– у вигляді оборотних засобів	20, 22	40
– у вигляді основних засобів	10	40
– у вигляді інших необоротних активів	11	40
– у вигляді нематеріальних активів	12	40
– у вигляді грошових коштів	31	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок чистого прибутку	44	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок безоплатного отримання ТМЦ	20, 22, 28	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок безоплатного отримання основних засобів від інших підприємств	10 37	37 40
Введення в дію або придбання основних засобів	10	40
Знос ліквідованих основних засобів	131	40
Відображення фінансового результату від ліквідації основних засобів	44	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок індексації основних засобів	423	40
Відображення матеріалів, отриманих від ліквідації основних засобів	20	40

Таблиця 5.1 (продовження)

Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
Нарахований знос основних засобів	40	131
Списання основних засобів	40	10
Витрати, пов’язані з ліквідацією основних засобів	40	20, 22, 26, 28,37, 66, 65
Безоплатно передані основні засоби іншим підприємствам	40 37	37 10
Безоплатно передані виробничі запаси іншим підприємствам	40 37	37,20,22, 26,28

Облік статутного капіталу в акціонерних товариствах

Існують акціонерні товариства відкритого та закритого типів, в залежності від того, як і між ким розповсюджуються акції.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні заявити про намір створити акціонерне товариство, відкрити підписку на акції, провести засновницькі збори та здійснити державну реєстрацію відповідно до діючого законодавства.

Акціонерне товариство випускає цінні папери відповідно до вимог Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Закрите акціонерне товариство випускає лише іменні акції. Акціонерне товариство не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій повинно видати акції акціонерам.

Акціонерне товариство в процесі створення може розповсюджувати свої акції шляхом відкритої підписи. Засновники відкритого акціонерного товариства повинні в цьому випадку тримати акцій на суму не менше 25% статутного капіталу і строком не менше 2 років. Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, що підписалися на акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися. Акціонер в строки, встановлені засновницькими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства, повинен оплатити повну вартість акцій.

Відповідно до діючого законодавства (ст.13 Закону України „Про господарські товариства”) засновники акціонерного товариства самостійно проводять оцінку внесків до статутного капіталу.

Акціонерне товариство, яке відповідно то постанови Кабінету Міністрів України провело індексацію балансової вартості основних засобів, має право збільшити статутний капітал на суму, що не перевищує суму індексації балансової вартості основних засобів, зменшену на суму індексації по ним, шляхом емісії акцій нової номінальної вартості або додаткової кількості акцій існуючої номінальної вартості. При випуску акцій в зв’язку зі збільшенням статутного капіталу продаж акцій не здійснюється.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії додаткової кількості акцій здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, яка визначена раніше випущеними акціями. Додаткова кількість акцій розподіляється між акціонерами пропорційно їх частці в статутному капіталі акціонерного товариства. Обмеження строку отримання акціонерами додаткової кількості акцій не допускається.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії акцій нової номінальної вартості акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Обмеження строку обміну акцій не допускається.

Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал в сумі внесків учасників, передбачених засновницькими документами, відображається по кредиту рахунка 40 „Статутний капітал” в кореспонденції з рахунками: 10 „Основні засоби”, 11 „Інші необоротні активи”, 12 „Нематеріальні активи”, 20 „Виробничі запаси”, 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети”, 28 „Товари”, 30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках”. Вартість акцій, не оплачена акціонерами, відображається в бухгалтерському обліку по дебету рахунка 46 „Несплачений капітал” та кредиту рахунка 40 „Статутний капітал”. Таким чином, на рахунку 40 буде відображена фактична сума підписки на акції.

У випадку, якщо акції розповсюджувалися за ціною, яка перевищує їх номінальну вартість, різниця між емісією та номінальною вартістю випущених акцій обліковується окремо на рахунку 42 „Додатковий капітал”. Ця сума не підлягає використанню або розподілу, крім випадку реалізації акцій за ціною, нижчою від номінальної вартості.

Для обліку розрахунків із засновниками в бухгалтерському обліку використовується синтетичний рахунок 46 „Несплачений капітал”. По дебету цього рахунка відображаються суми заборгованості засновників по внескам до статутного капіталу, а по кредиту — погашення заборгованості по внескам.

Статутний капітал акціонерне товариство може збільшувати за умови, що всі акції, випущені раніше, повністю оплачені за ціною, не нижче їх номінальної вартості. Якщо у встановлений строк акції не оплачені, то підписка на акції анулюється або сума зменшується до внесеної величини.

Відповідно до ст.38 Закону України „Про господарські товариства” збільшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення числа акцій у їх власників з метою анулювання.

При приватизації державних підприємств статутний капітал створюється на основі оцінки вартості майна. За результатами оцінки майна складається заключний баланс. Після реєстрації акціонерного товариства комісія з приватизації проводить закриту підписку на акції.

Збільшення або зменшення статутного капіталу здійснюється тільки після внесення змін до статутних документів. При цьому збільшення можливе лише при повному викупі статутного капіталу попереднього розміру.

Таблиця 5.2.

Облік статутного капіталу акціонерного товариства.

Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
Формування статутного капіталу при створенні акціонерного товариства
Сума підписки на акції за номінальною вартістю відповідно до засновницьких документів	46	40
Одночасно на суму емісійного доходу	46	421
Кошти від акціонерів у вигляді ТМЦ	20,22	46
Кошти від акціонерів у вигляді основних засобів	10	46
Кошти, внесені акціонерами через касу	30	46
Кошти, внесені акціонерами через банк	31	46
Сума незавершених об’єктів капітальних вкладень, внесених акціонерами	151	46
Вартість товарів, внесених акціонерами	28	46
Вартість готової продукції, внесеної акціонерами	26	46
Вартість цінних паперів інших підприємств, внесених акціонерами	14	46
Вартість нематеріальних активів, внесених акціонерами	12	46
Відображення статутного капіталу на момент реєстрації акціонерного товариства	46	40
Збільшення і зменшення статутного капіталу
Додаткові внески засновників до реєстрації рішення про збільшення статутного капіталу	10,11,12, 20,22,26, 28,30,31	46
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткової емісії акцій	46	40
Збільшення статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій	443	40
Зменшення статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій	40	672
Збільшення статутного капіталу в зв’язку з індексацією основних засобів	423	40
Викуплені акції у акціонерів	451	31
Анульовано акції, раніше викуплені у акціонерів за номінальною вартістю	40	451
Анульовано акції, викуплені у акціонерів за ціною, вищою за номінальну вартість	421	451
Збільшено статутний капітал за рахунок обміну облігацій на акції	52	40
Збільшено статутний капітал за рахунок резервного капіталу	43	40
Збільшено статутний капітал за рахунок нерозподілених прибутків минулих років	44	40
Зменшення статутного капіталу в зв’язку з відрахуванням частини сум акцій до резервного капіталу	40	43
Збільшена вартість акцій за рахунок дочірніх підприємств	682	40
Зменшення номінальної вартості акцій за рахунок дочірніх підприємств	40	682

Облік статутного капіталу в товариствах з обмеженою відповідальністю

Това

риство з обмеженою відповідальністю формує статутний капітал, розділений на частини, розмір якого визначається засновницькими документами. мінімальний розмір статутного капіталу повинен бути не менше 625 мінімальних заробітних плат. Під час реєстрації засновники повинні внести не менше 30% суми, вказаної в засновницьких документах. Повністю внесок повинен бути сплаченим протягом року після реєстрації товариства.

Статутний капітал збільшується за рахунок:

o збільшення числа засновників;

o додаткових внесків засновників;

o збільшення внесків за рахунок прибутку товариства.

Зменшується статутний капітал внаслідок:

o виходу одного або декількох засновників;

o покриття збитків товариства за рахунок внесків учасників.

Рішення товариства про зменшення статутного капіталу набирає чинності не раніше, ніж через 3 місяці після державної реєстрації та публікації про це у встановленому законодавством порядку. Не допускається зменшення статутного капіталу при явній незгоді кредитора.

Таблиця 5.3

Облік статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
Формування статутного капіталу при створенні товариства
Кошти від засновників до реєстрації ТОВ у вигляді ТМЦ	20,22	46
Кошти від засновників до реєстрації ТОВ у вигляді основних засобів	10	46
Кошти, внесені засновниками через касу	30	46
Кошти, внесені засновниками до реєстрації ТОВ через банк	31	46
Вартість незавершених об’єктів капітальних вкладень, внесених засновниками до реєстрації ТОВ	151	46
Вартість товарів, внесених засновниками	28	46
Вартість готової продукції, внесеної засновниками	26	46
Вартість цінних паперів інших підприємств, внесених засновниками	14	46
Вартість нематеріальних активів, внесених засновниками	12	46
Відображення статутного капіталу на момент реєстрації ТОВ	46	40
Внески засновників протягом року після реєстрації ТОВ: – основних засобів – нематеріальних активів – товарів – матеріальних цінностей – цінних паперів – грошових коштів	152 12 28 20,22 14 30,31	46 46 46 46 46 46
Повернення внеску засновнику	40	67
Збільшення і зменшення статутного капіталу
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників	10,11,12, 20,22,26, 28,30,31	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок прибутку	44	40
Сума, відшкодована засновнику у зв’язку з виходом з товариства	40 46	46 10,11,12, 20,22,28, 30, 31
Нарахована частка прибутку засновнику, що виходить з ТОВ	40	44
Виплачені дивіденди засновнику, що виходить з ТОВ	40	671

Облік статутного капіталу приватного підприємства

Приватні підприємства формують майно відповідно до засновницьких документів. При цьому законодавство України не вимагає обов’язкового формування статутного капіталу — власник сам встановлює його розмір. Джерелом формування статутного капіталу є грошові кошти та майно, що знаходиться у власності засновника.

Статутний капітал приватного підприємства обліковується на рахунку 40 „Статутний капітал”.

Зміни в статутному капіталі відбуваються за рахунок прибутку підприємства або додаткового внеску засновника.

Таблиця 5.4

Облік статутного капіталу приватного підприємства

Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
Кошти, отримані від засновника у вигляді матеріальних цінностей	20,22	40
Кошти, отримані від засновника у вигляді основних засобів	10	40
Кошти, внесені засновником через касу	30	40
Кошти, внесені засновником через банк	31	40
Вартість товарів, внесених засновником	28	40
Вартість нематеріальних активів, внесених засновником	12	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків	10,11,12, 20,22,28, 30,31	40
Збільшення статутного капіталу за рахунок прибутку	44	40

6. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів

Нормативом 14 „Аудиторські докази” зазначено, що аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використання яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів системи контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані тільки в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Аудиторські докази — інформація, одержана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Тести систем контролю — це тести, що виконуються для одержання аудиторських доказів щодо відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю.

Процедури перевірки на суттєвість — це перевірки, що виконуються для одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності; такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків по рахунках та проведенні аналітичних процедур.

Аудиторські докази є більш переконуючими, якщо вони отримані з різних джерел або мають різноманітний характер та взаємно підтверджуються.

Для отримання аудиторських доказів нормативом передбачено застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур.

Аудит статутного капіталу доцільно розпочинати з інвентаризації майна, внесеного засновниками до статутного капіталу підприємства, за участю аудитора. Вона полягає в підтвердженні сальдо по аналітичному обліку за кожним учасником. Тобто інвентаризацією виявляються по відповідних документах залишки, ретельно вивчається обґрунтованість сум, що обліковуються на таких рахунках, встановлюються терміни виникнення зобов’язань підприємства перед власниками, реальність часток засновників у статутному капіталі.

При цьому можуть бути виявлені факти, коли внеском до статутного капіталу є основні засоби, виробничі запаси, непридатні до використання (несправні, неякісні), і НМА, що не мають практичної цінності.

При перевірці формування статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства, що перевіряється. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно починати з перевірки юридичного статусу та права здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей діяльності.

Зокрема, в акціонерних товариствах статутний капітал складається з номінальної вартості акцій товариства, придбаних акціонерами; в товариствах з обмеженою відповідальністю — з вартості внесків його учасників.

В ході перевірки аудитору необхідно вивчити наступні питання.

Перевірка засновницьких документів щодо формування статутного капіталу.
Така перевірка здійснюється в наступному порядку:

o перевірка наявності і форми установчих документів і встановлення відповідності змісту вимогам законодавчих і нормативних актів;

o вивчення повноти і дотримання строків внесення статутного капіталу;

o перевірка грошової оцінки вартості майна, що вноситься засновниками в оплату акцій при створенні акціонерного товариства;

o перевірка правильності оподаткування коштів, переданих до статутного капіталу господарюючого суб’єкта його засновниками;

o встановлення законності видів діяльності;

o визначення відповідності розміру статутного капіталу даним установчих документів і чинному законодавству;

o перевірка повноти і правильності формування статутного капіталу;

o встановлення реальності внесення сум до статутного капіталу;

o встановлення обґрунтованості змін величини статутного капіталу.

Аудитору слід встановити наявність відповідних документів і дотримання процедури затвердження та державної реєстрації господарюючого суб’єкта. Оскільки юридична особа вважається створеною не з моменту прийняття засновниками рішення про її створення, а з моменту її державної реєстрації, потрібно перевірити наявність свідоцтва про державну реєстрацію та перереєстрацію, якщо до засновницьких документів вносились зміни.

Вивчення законності змін у складі засновників підприємства.
Аудитору слід вивчити порядок виходу співвласників з підприємства, що повинен бути передбачений Статутом, а також документи, що підтверджують згоду сторін. Зокрема, співвласник повинен подати співзасновникам нотаріально засвідчену письмову заяву про свій вихід, а загальні збори учасників, у разі прийняття позитивного рішення, - видати копію протоколу або виписку з книги протоколів учасникові, який вибув з товариства. Такі документи разом з іншими документами подаються для реєстрації змін в засновницьких документах.

Аудитору слід знати, що учасник має право отримати ту вартість частини майна підприємства, яка відповідає його частці у статутному капіталі. Причому така вартість може бути більшою за вартість його внеску — якщо підприємство прибуткове, а може бути меншою — якщо збиткове. Аудитор повинен приділити належну увагу цим питанням, так як відомі факти отримання засновником від підприємства великих позик з подальшим виходом не тільки зі складу засновників цього підприємства, а і його ліквідацією.

Перевірка правильності розрахунків із засновниками.
Перевірка операцій по розрахунках із засновниками передбачає вивчення наступних питань:

- чи своєчасно і в якому розмірі засновники внесли свою частку до статутного капіталу підприємства;

- в якому вигляді внесено частки учасників до статутного капіталу і чи правильно оформлено документи на ці операції;

- чи правильно проводиться нарахування доходів від участі в капіталі підприємства;

- чи дотримується відповідність записів в первинних документах записам у журналі 7 по рахунку 46 „Несплачений капітал” і Головній книзі (при журнальній формі обліку).

Перевірка наявності та правильності оформлення документів, що підтверджують факти розрахунків із засновниками.
Реальність внесків до статутного капіталу аудитор встановлює шляхом дослідження наявності і правильності оформлення документів, що підтверджують факти розрахунків із засновниками. В підтверджувальних документах повинно бути посилання на формування статутного капіталу, що важливо не тільки для цілей бухгалтерського обліку, але і для цілей оподаткування — обґрунтування правильності застосування пільг по податках.

При перевірці надходження основних засобів і нематеріальних активів як внеску до статутного капіталу слід обов’язково проаналізувати договори про внесення необоротних активів, впевнитись у тому, що вартість, відображена по необоротних активах, відповідає вартості, зазначеній у договорі.

За деякими видами необоротних засобів, що вносяться в рахунок внесків до статутного капіталу, необхідна наявність документів, що підтверджують право власності на таке майно (нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо).

Статутний капітал може поновлюватися з прибутку від господарської діяльності, а при необхідності додатковими внесками його учасників. Формування статутного капіталу здійснюється по різному, залежно від форм власності та організаційно-правової форми економічного суб’єкта: в акціонерних товариствах — за рахунок підписки на акції акціонерів; в товариствах з обмеженою відповідальністю — за рахунок внесків кожного учасника; на державних підприємствах — за рахунок майна держави, закріпленого за ними.

Перевірка дотримання строків оплати статутного капіталу.
Фактичне надходження внесків засновників перевіряється на підставі первинних документів і записів в регістрах по рахунку 46. Дебетове сальдо по цьому рахунку показує заборгованість, яка обліковується за акціонерами (учасниками) з оплати підписки на акції (внесків до статутного капіталу). При цьому слід перевірити своєчасність погашення заборгованості по внесках до статутного капіталу і реальність дебетового сальдо.

Аудитору слід проаналізувати, чи дотримані встановлені законодавством терміни погашення заборгованості по внесках до статутного капіталу, та чи дотримано порядок здійснення внесків, що визначений у Статуті.

Моментом фактичного надходження внесків до статутного капіталу є:

– для грошових коштів — дата зарахування суми на поточний (валютний) рахунок або внесення в касу;

– для основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів — дата складання акту приймання-передачі ОЗ, інших необоротних матеріальних активів або інших документів, що свідчать про надходження зазначених об’єктів.

Перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу.
Якщо протягом звітного періоду у господарюючого суб’єкта мали місце зміни у величині статутного капіталу, то такі операції підлягають детальному вивченню. Всі зміни статутного капталу повинні бути документально оформлені (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Документування операцій з руху статутного капіталу

№ п/п	Рух статутного капіталу	Документи, що підтверджують рух
1	Створення статутного капіталу	Інвентаризаційні описи, накладні, ПКО, акти приймання-передачі та оцінки
2	Збільшення статутного капіталу	Рішення власника, розрахунок бухгалтерії
3	Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників	Статут підприємства, накладні, акти передачі та оцінки, ПКО
4	Повернення часток учасників у випадку їх виходу зі складу товариства	Рішення власника, накладні, акти передачі, ВКО
5	Покриття збитків за рішенням власників за рахунок статутного капіталу	Рішення власника, розрахунок бухгалтерії
6	Повернення часток учасникам при ліквідації товариства	Рішення ліквідаційної комісії, накладні, акти передачі, ВКО

Аудитору слід встановити правомірність таких змін, а також правильність та своєчасність записів в бухгалтерському обліку. Слід також враховувати, що зміни можуть проводитись в добровільному і в примусовому порядку. Збільшення статутного капіталу здійснюється, як правило, на добровільній основі з метою додаткового залучення капіталу або інших активів.

Під час перевірки виявляються джерела збільшення статутного капіталу, яке можливе тільки за рахунок:

® коштів, отриманих акціонерним товариством від продажу своїх акцій понад їх номінальну вартість (емісійний дохід);

® нерозподіленого прибутку за результатами попереднього року;

® дивідендів.

Якщо товариство в звітному періоді зменшило статутний капітал, необхідно вияснити причину прийняття такого рішення. В будь-якому випадку слід перевірити наявність фактів, які вимагають згідно з Законом України „Про господарські товариства” зменшення статутного капіталу. При цьому необхідно пам’ятати, що загальні збори акціонерів не можуть приймати рішення про зменшення статутного капіталу, якщо його величина менша від встановленої законодавством.

Вивчення рівності сум та узгодженості показників.
Здійснюючи перевірку, аудитору слід перевірити тотожність величини капіталу, що відображена господарюючим суб’єктом в формі звітності № 1 „Баланс” по статті „Статутний капітал” (рядок 300), розміру капіталу, зафіксованому в Статуті. Така відповідність є контрольною, а її необхідність випливає з діючого порядку обліку.

Відповідно до даного порядку після державної реєстрації статутний капітал в сумі, зафіксованій в Статуті, відображається по кредиту рахунку 40 в кореспонденції з рахунком 46. Порівняння даних відбувається за схемою (рис. 6.1).

Баланс - стаття "Статутний капітал"
Статут - розмір статутного капіталу
Головна книга — кредитове сальдо по рахунку 40
Регістр синтетичного обліку по рахунку 40	Кредитове сальдо по рахунку 40
Регістр аналітичного обліку по рахунку 40	Кредитове сальдо по рахунку 40

Рис.6.1. Порядок порівняння показників статутного капіталу.

Слід також перевірити дотримання інших тотожностей. Так, повинна бути забезпечена узгодженість показників в наданих формах звітності. Розмір статутного капіталу на початок і кінець року, що відображається в Балансі, повинен відповідати сумі по статті „Статутний капітал” Звіту про власний капітал. Оскільки підприємства складають звіт на підставі даних бухгалтерського обліку, то суми за зазначеними рядками повинні співпадати з кредитовим сальдо по рахунку 40 за станом на відповідні дати, інформація щодо яких міститься в журналі 7.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені.

Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування.

Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку. При цьому вирішальне значення відіграє мета складання робочих документів, а саме:

– планування аудиторської перевірки;

– документальне підтвердження виконаних аудитором процедур, робіт;

– збір матеріалів для перевірки фінансової звітності з їх подальшим узагальненням;

– складання аудиторського звіту і підготовлення висновку про фінансову звітність;

– забезпечення юридичної обґрунтованості проведення аудиту, законності;

– контроль робочого часу аудитора та обґрунтування оплати його праці (гонорару);

– контроль за якістю проведеної перевірки;

– отримання у випадку необхідності інформації про перевірку конкретного підприємства, що відбувалася декілька років тому, наприклад, у випадках судової справи, виникненні спорів, претензій та ін.;

– забезпечення можливості отримання відповідей на так названі зворотні питання (від клієнта, акціонерів та інших зацікавлених осіб), тобто довести правоту аудитора або доповнити деякі питання;

– обґрунтований вибір методики, методів та способів проведення аудиту, напрямів та підходів перевірки;

– документальне оформлення встановленого або визначеного самим аудитором аудиторського ризику з наведенням його величини;

– формування уявлення про професіоналізм, кваліфікацію аудитора, його компетентність та можливості їх підвищення;

– отримання матеріалів для наступних аудиторських перевірок.

На вибір кількості, складу, змісту та форми подання аудиторських документів впливають також фактори: кваліфікація аудитора, його попередній досвід роботи (як загальний, так і на конкретному підприємстві); умови угоди про проведення аудиту; нормативи, правила та внутрішні стандарти, що встановлюються та використовуються аудиторською фірмою або приватним аудитором. Але при цьому аудиторські робочі документи повинні відповідати наступним вимогам:

· містити достатньо повну і детальну інформацію, щоб інший аудитор, який не приймав участі у перевірці, мав змогу скласти чітке уявлення про виконану роботу і підтвердити висновки цієї перевірки;

· при складанні робочих документів аудитор повинен враховувати не лише інформацію, що стосується звітного періоду, а й дані минулих періодів (наприклад, сальдо по рахункам на кінець попереднього періоду), а також інформацію, отриману після складання бухгалтерської звітності, про події, що сталися після завершення звітного періоду і можуть істотно вплинути на діяльність або фінансовий стан підприємства;

· документи повинні відображати найбільш істотні моменти, стосовно яких аудитор повинен висловлювати свою думку, охоплювати найбільш важливі напрями перевірки та завдання, поставлені та вирішені аудитором;

· дозволяти оцінити фінансову звітність згідно зі встановленими критеріями;

· містити інформацію, необхідну або корисну для наступних аудиторських перевірок;

· відображати стан та оцінку системи внутрішнього контролю на підприємстві та ступінь довіри до неї;

· фіксувати проведені аудиторські процедури з перевірки та оцінки системи бухгалтерського обліку клієнта, дотримання прийнятої (встановленої) облікової політики та відповідність бухгалтерського обліку на підприємстві встановленим принципам, стандартам, вимогам та законам;

· повинні бути складені чітко та розбірливо;

· скорочення та умовні позначення повинні бути пояснені на початку папки робочих документів;

· необхідно обов’язково вказувати місце та дату складання документу, прізвище аудитора та його підпис, номер документу, порядковий номер сторінки в робочій документації;

· повинні бути вказані джерела інформації та дані про походження наведених документів, що фіксують господарсько-фінансову діяльність підприємства, а також про виконані аудиторські процедури.

В процесі аудиторської перевірки аудитор виконує велику кількість різноманітних аудиторських процедур, що допомагають вирішити поставленні перед ним завдання. Виходячи з цього, робочі документи за їх призначенням, тобто метою складання, можна класифікувати таким чином:

- оглядові, в яких наведена загальна характеристика підприємства-клієнта або загальний огляд фінансової звітності;

- інформативні, що надають точну інформацію про здійснені господарські операції, події та стан справ;

- перевірочні — свідчать про перевірку стану відображених у звітності активів та пасивів, їх повноти, фактичної наявності, належності за всіма критеріями оцінки звітності;

- підтверджувальні — відповіді на запити від третіх осіб, які підтверджують або не підтверджують інформацію, надану підприємством-клієнтом, або висновки аудитора;

- розрахункові, що містять деякі розрахунки аудитора і підтверджують дані фінансової звітності (власні розрахунки аудитора для перевірки правильності визначення бухгалтерських підсумків, сальдо);

- порівнювальні, що складаються аудитором з метою порівняння, наприклад, показників звітного та попереднього періодів з метою виявлення тенденцій розвитку підприємства або порівняння результатів діяльності підприємства-клієнта та інших підприємств цієї галузі;

- аналітичні, що складаються в результаті використання аудитором методу аналітичного огляду.

Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки.

Вимоги до робочих документів аудитора визначають їх обов’язкові реквізити та складові, а саме: найменування документу, назва клієнта, порядковий номер документу та сторінка його розміщення в досьє, період перевірки, зміст (зазначення процедур, методів, отриманих результатів, висновки аудитора стосовно конкретних фактів перевірки), зазначення осіб, що склали та перевірили документ, їх підписи, дата складання документу та інші спеціальні реквізити.

Робочі документи аудитора повинні знаходитися в досьє у визначеній послідовності: організаційні, адміністративні, документи аудиторських процедур за окремими статтями річного звіту та інші аудиторські дані, висновки та рекомендації (пропозиції).

Як правило, аудитор самостійно вирішує питання про склад робочих документів та форму їх надання (за винятком стандартних робочих документів — тестів, листів перевірки, встановлених форм запитів) в кожному конкретному випадку.

Кожній стадії аудиторської перевірки характерне складання деяких робочих документів аудитора, послідовність яких в основному дозволяє дотримуватися визначеної послідовності документів у досьє.

Аудитор обов’язково повинен зафіксувати мету і завдання майбутньої аудиторської перевірки, для чого складається відповідний робочий документ. Важливими робочими документами аудитора є документи з планування аудиту (план і програма аудиторської перевірки).

На наступній стадії аудиторської перевірки аудитор повинен скласти робочі документи з перевірки внутрішнього контролю, дотримання принципів бухгалтерського обліку, попереднього аналітичного огляду стану справ на підприємстві.

На стадії фізичної перевірки окремих статей балансу основним методом є інвентаризація, на якій присутній аудитор. Після інвентаризації аудитор складає звіт, в якому відображає результати інвентаризації та необхідні коригування у фінансовій звітності.

Найбільша кількість робочих документів складається на стадії оцінки звітності, тобто при безпосередній перевірці показників фінансової звітності. Це документи з детального аналітичного огляду, перевірки та підтвердження окремих показників, документів. З цією метою широко використовуються тести, запити, а також докази, надані підприємством-клієнтом (первинні документи, дані аналітичного та синтетичного обліку та інше), та документи, що складаються особисто аудитором.

Значну частину робочих документів стадії оцінки звітності складають копії регістрів синтетичного та аналітичного обліку, на яких аудитор робить свої відмітки, записи про перевірку, підтвердження сум, залишків та інших даних, використовуючи при цьому спеціальні позначення. На таких копіях, як і на інших робочих документах, проставляються відомості про те, хто і коли виконав та перевірив. Поряд з цифрами, що цікавлять аудитора, робляться відмітки про результати їхньої перевірки і про те, на підставі чого (головної книги, журналів-ордерів, відомостей, документів, отриманих на запити від третіх осіб та інших) проведена ця перевірка.

Після завершення оцінки окремих статей звітності та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про перевірку, що містить висновок аудитора про фінансову звітність клієнта.

Протягом всього періоду ведення досьє, а також після завершення аудиторської перевірки та подання звіту клієнту аудитор повинен забезпечувати належні умови зберігання документів.

Робочі документи повинні зберігатися в поточному архіві аудитора протягом року, а потім передаватися до постійного архіву аудиторської фірми на довгострокове зберігання.

Особливої уваги потребує проблема конфіденційності інформації (змісту) робочих документів. Це одна з головних вимог та принципів роботи аудитора та правил аудиторської етики. Документи аудиторської перевірки є власністю аудитора, їх зміст є конфіденційним і не підлягає розголосу. Аудитор повинен зберігати комерційну таємницю підприємства-клієнта і без згоди останнього не передавати будь-кому робочі документи про проведену перевірку, за винятком окремих випадків (наприклад, за вимогою правоохоронних органів; у випадку контролю роботи аудитора та її якості з боку інших аудиторів або адміністрації аудиторської фірми).

7. Аудиторський висновок

Відповідно до Національного нормативу аудиту № 26 „Аудиторський висновок”, результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб’єкта.

Аудиторський висновок складається на українській мові, вартісні показники виражаються у валюті України. Виправлення в аудиторському висновку не допускаються.

До аудиторського висновку додається бухгалтерська звітність господарюючого суб’єкта, відносно якого проводився аудит. З метою ідентифікації на формі звітності повинен бути підпис аудитора або спеціальний штамп аудиторської фірми.

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, а також можлива відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.

Позитивний висновок надається клієнту у випадках, коли, на думку аудитора, виконано наступні умови:

– аудитор одержав всю інформацію і пояснення, необхідні для досягнення мети аудиту;

– надана інформація достатньою мірою відображає реальний стан справ на підприємстві;

– наявні адекватні та достовірні дані з усіх суттєвих питань;

– фінансова документація підготовлена у відповідності з прийнятою на підприємстві обліковою політикою, яка відповідає вимогам П(С)БО;

– фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних й не містить суттєвих протиріч;

– фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Якщо аудитор не знайшов порушень або виявив порушення, що не впливають на законність функціонування, не спричиняють збитків державі, засновникам або акціонерам, то він фіксує це в аналітичній частині аудиторського висновку. При цьому аудитор має право надати позитивний висновок.

Будь-яка реальна невпевненість або незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності або незгоди.

У випадку непевності і незгоди аудитор видає умовно-позитивний висновок (рис.7.1).

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати описання усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди. Такі причини коротко наводяться в окремому розділі висновку з посиланням на розділ, де висловлюється негативний висновок або дається відмова від висновку.

Якщо аудитор виявив порушення, які впливають на законність функціонування або спричиняють збитки державі, засновникам або акціонерам, то він фіксує це в аналітичній частині аудиторського висновку. В цьому випадку аудитор надає час для усунення викритих порушень. Якщо порушення не виправлені, аудитор не має права надати позитивного висновку.

Якщо аудитор не має можливості на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства, він дає відмову від надання аудиторського висновку.

Окрім основних видів аудиторських висновків про перевірену фінансову звітність існують висновки спеціального призначення. Такі висновки складаються за результатами виконання спеціальних аудиторських завдань за ініціативою самого господарюючого суб’єкта або за дорученням правоохоронних органів.

Умовно-позитивний висновок
Фундаментальна невпевненість	Фундаментальна незгода
існують значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв’язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (через обмеження у часі перевірки, що встановлюється клієнтом)				неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій
				розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку
				фундаментальна незгода з повнотою і способами відображення фактів в обліку та звітності
існує непевність у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, двозначне тлумачення окремих пунктів законодавства, що мають суттєве значення)
				невідповідність порядку оформлення або здійснення операцій діючому законодавству та встановленим нормам

Рис.7.1. Умови надання аудитором умовно-позитивного висновку

Згідно з Національним нормативом № 26, аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов’язково в ньому мають бути наступні розділи:

– заголовок аудиторського висновку — говориться про те, що аудиторська перевірка проводилась незалежним аудитором. Дається назва аудитора або аудиторської фірми. Також наводиться повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки;

– вступ — міститься інформація про склад фінансової звітності та дату її підготовки. Говориться також про те, що відповідальність за правильність підготовки звітності покладається на керівництво підприємства, про відповідальність аудитора за аудиторський висновок;

– масштаб перевірки — цей розділ дає впевненість користувача у тому, що аудиторська перевірка здійснена у відповідності з вимогами діючого законодавства та нормами, що регулюють аудиторську практику. Говориться, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок. Під час перевірки аудитор повинен робити оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю підприємства на предмет їх суттєвого впливу на фінансову звітність. При оцінці суттєвості помилок аудитор повинен керуватися положеннями Національного нормативу № 11 „Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком аудиторської перевірки”. Також говориться про те, що аудитор під час перевірки брав до уваги лише суттєві помилки, керуючись принципом вибіркової перевірки. Також дається інформація про принципи бухгалтерського обліку, які використовувалися на підприємствах у період перевірки;

– висновок аудитора про перевірену фінансову звітність — у цьому розділі дається висновок аудитора про фінансову звітність, про її правильність в усіх суттєвих аспектах;

– дата аудиторського висновку — аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Дата на аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли керівництво підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку;

– підпис аудиторського висновку — аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію сертифікату аудитора України на вид проведеного аудиту;

– адреса аудиторської фірми — в аудиторському висновку вказується адреса місцезнаходження аудиторської фірми та номер ліцензії на аудиторську діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці аудиторського висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.

Висновки

В умовах становлення та розвитку ринкових відносин підприємства можуть самостійно формувати свої фінансові ресурси, основними джерелами яких можуть виступати прибуток, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та інші внески акціонерів, юридичних та фізичних осіб, а також кредити та інші надходження, що не суперечать законодавству.

Основним джерелом формування власного власних коштів підприємства є статутний капітал — це сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником (власниками). Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та засновницькими документами.

Статутний капітал виступає невід’ємною складовою частиною будь-якого товариства або підприємства.

Так, статутний капітал державних підприємств відображає суму коштів, виділену державою з бюджету на момент введення підприємства в експлуатацію для здійснення його діяльності (вартість всіх витрат на будівництво, монтаж, наладку, вартість обладнання, оборотних засобів та грошові кошти).

Статутний капітал недержавних комерційних структур формується за рахунок коштів (матеріальних, грошових), внесених акціонерами (учасниками), і тому уявляє собою колективну власність декількох юридичних або фізичних осіб — засновників акціонерного товариства або підприємства іншої організаційно-правової форми.

При проведенні перевірки аудитор повинен дотримуватися вимог діючого законодавства (закони, положення, нормативи та ін.). При перевірці формування статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства, що перевіряється. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно починати з перевірки юридичного статусу та права здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей діяльності.

В ході перевірки аудитору необхідно вивчити наступні питання:

- перевірка засновницьких документів щодо формування статутного капіталу;

- вивчення законності змін у складі засновників підприємства;

- перевірка правильності розрахунків із засновниками;

- перевірка наявності та правильності оформлення документів, що підтверджують факти розрахунків із засновниками;

- перевірка дотримання строків оплати статутного капіталу;

- перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу;

- вивчення рівності сум та узгодженості показників.

Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені. Після завершення перевірки аудитор повинен висловити свою думку у вигляді аудиторського висновку.

Література

1. Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит” вищих навчальних закладів. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Житомир: ПП „Рута”, 2002. -672с.

2. Данилевский Ю.А., Шапигузов С.М., Ремизов Н.А., Старовойтова Е.В. Аудит: Учебное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИД ФБК — ПРЕСС, 2002.-544с.

3. Пупко Г.М. Аудит и ревизия: Учебное пособие. — Мн.: Мисанта, 2002. — 429 с.

4. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навчальний посібник/ Ф.Ф. Бутинець, та ін.; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. — Житомир: ПП „Рута”, 2001. — 416 с.

5. Завгородний В.П. Бухгалтерский учёт в Украине (с использованием Национальных стандартов): Учебное пособие для студентов вузов. — 5-е изд., доп. и перераб. — К.:А.С.К., 2001. — 848 с.

6. Белуха Н.Т. Аудит: Учебник. — К.: «Знання», КОО, 2000. — 769 с.

7. Суйц В.П., Ахметбеков А.Н., Дубровина Т.А. Аудит: общий, банковский, страховой: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 556 с.

8. Аудит: Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин, Л.В.Сотникова; Под ред. проф. В.И. Подольского. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 432 с.

9. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — Аудиторська палата України, К.,1999 — 275с.

10. Аудит: Практическое пособие/ А. Кузьминский, Н. Кужельный, Е. Петрик, В.Савченко и др.; Под ред. А. Кузьминского. — К.: «Учётинформ», 1996. — 283 с.

11. Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 1995. — 240 с.

12. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-XIV від 16.07.99.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99.

14. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91, з наступними змінами і доповненнями.

15. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91, з наступними змінами і доповненнями.