Дипломна робота на тему:
«Використання дидактичних ігор на уроках математики»
Вступ
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.
Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.
Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIXст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля.
Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).
На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа».
Наприкінці ХІХ – на початку ХХст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.
Відомі педагоги (П. Блонський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Сорока, Г. Росинський, С. Щацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності.
Значну кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Д.Б. Ельконін, А.Н. Леонтьєв тощо.
Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність науково обґрунтованої системи використань дидактичних ігор, методики використання такої системи.
Недостатня розробленість даної проблеми й об’єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання і виховання в національній школі обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Використання дидактичних ігор на уроках математики».
Об’єкт дослідження
– процес навчання математики учнів початкової школи.
Предмет дослідження
– методична система використання дидактичних ігор.
Мета дослідження
– розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках математики, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний та математичний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.
Для реалізації мети дослідження потрібно було розглянути такі завдання:
1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити зміст поняття «дидактична гра».
2. Систематизувати досвід класоводів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.
3. Розробити систему дидактичних ігор на уроках математики у першому класі.
4. Перевірити ефективність запропонованої системи.
Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методико-математичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, анкетування, констатуючий і формуючий експеримент.
Дослідження проводилось протягом 2005–2006 років у ЗОШ №23 м. Тернополя.
Наукова новизна
роботи полягає у створенні системи дидактичних ігор та розробці ефективної методики використання її вчителями.
Теоретична значущість
проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття «дидактична гра», у збагаченні знань про методику використання дидактичних ігор, які проводяться на уроках математики.
Практичне значення дослідження
: розроблені і перевірені в ході експерименту система дидактичних ігор і методичні рекомендації.
Обґрунтованість і вірогідність
отриманих у ході досліджень результатів забезпечується методичними основами дослідження, відповідністю основних положень дипломної роботи результатам психологічних досліджень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, позитивними відгуками викладачів і вчителів, результатами педагогічного експерименту.
Особистий внесок автора
складають комплексне вивчення та уточнення поняття «дидактична гра»; розробка системи дидактичних ігор і методичних рекомендацій щодо їх використання в 1 класі.
1. Предмет і теоретичні основи дослідження
1.1
Психолого-педагогічні передумови використання дидактичних ігор на уроках математики
Школа – один з існуючих факторів прискореного соціально – економічного розвитку суспільства. В наш час школа шукає найбільш результативні методи навчання і виховання. Особливо ця проблема стоїть перед початковою ланкою школи.
Сучасний шкільний курс математики має великі розвиваючі можливості завдяки своїй цілісності й логічній строгості. Для того, щоб учні початкових класів усвідомили важливі математичні ідеї, покладені в його основу (множина, відношення, функція, рівняння, нерівність, геометрична фігура тощо), треба дібрати такі методи і форми навчання, щоб матеріал подавався на доступному для них рівні. До таких методів відносять гру.
Гра належить до традиційних і визначних методів навчання і виховання школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра, як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні можливості, виховує особистість.
Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається постійно і ненав’язливо.
Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання за допомогою зовнішніх, предметних дій такого змісту, яке за інших умов було б неможливим та не могло бути по-справжньому засвоєно.
В ігровій діяльності створюються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-дієвого мислення до образного і до елементів словесно-логічного мислення. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.
Важко знайти спеціаліста в області дитячої психології, який би не торкався проблеми гри, не висловлював би своєї точки зору на її природу і значення, однак спеціальних досліджень з цієї проблеми дуже мало, буквально одиниці.
Початок вивчення теорії гри пов’язаний з такими іменами мислителів як Ф. Шіллер, Г. Спенсер, В. Вундт. Розробляючи свої філософські, психологічні і, головним чином, естетичні погляди, вони поступово, тільки в деяких положеннях торкались гри як одного із найрозповсюдженіших явищ дитячого життя.
В емпіричній психології при вивченні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності переважав функціонально-аналітичний підхід. Одні дослідники (К.Д. Ушинський – в Росії, Дж. Селлі, К. Бюлер, В. Штерн – за кордоном) бачили в грі прояви відображення чи фантазії, приведені в рух різноманітними ефективними тенденціями; інші (А.І. Сикорський – в Росії, Дж. Дьюі – за кордоном) пов’язували гру із розвитком мислення.
Сучасна психологія визначає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з’ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Піаже, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін.
Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.
Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності – ігрової на навчальну.
Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:
- спонукальний – потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;
- орієнтувальний – вибір засобів і способів ігрової діяльності;
- виконавський – операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;
- контрольно-оцінний – корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.
У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі і народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтесорі, а для початкового навчання – О. Декролі.
Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини.
На думку Д.Б. Ельконіна, на межі дошкільного й шкільного віку гра є основним видом діяльності у житті учня [33]. З психологічної точки зору, цей вік характеризується високою активністю, яка шукає форми та шляхи реалізації. Зрештою, виявляється, що саме гра залишається провідною формою життєдіяльності дітей цього віку, компенсуючи недоліки та обмеженості реального життя.
Гра, як зазначається в психологічному словнику, – це довільна діяльність, яка відображає у специфічній умовно-узагальненій формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе і має за мету самовираження індивіда, формування у нього певних типів соціальної поведінки та активізацію біологічних та інтелектуальних можливостей особистості [24]. Зміст поняття гри дуже широкий. Існують ігри для дітей і дорослих; ігри сюжетно-рольові, психологічні, спортивні, азартні, ділові, дидактичні та інші. У контексті нашого дослідження ми, зрозуміло, розглянемо лише дидактичні ігри. Сама їх назва говорить про те, що ці ігри спрямовані на навчання. Дидактичні ігри є одним із засобів опанування знаннями, уміннями, навичками. Нас цікавлять дидактичні ігри, які використовуються на уроках математики у початкових класах.
Думки про значення гри для розвитку особистості можна знайти у працях видатних філософів, педагогів і психологів.
У своєму дослідженні А.Н. Леонтьєв дійшов висновку, що в процесі діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії – з іншого. Дитина прагне до певних дій, але при цьому не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Ця суперечність може бути усунута лише в одному виді діяльності, а саме – у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається. [19]
За твердженням деяких учених, гра є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці, завдяки якій у психіці дитини відбуваються значні зміни, формуються якості, які готують перехід до нового, вищого рівня розвитку. В ігровій діяльності розвиваються й перебудовуються пізнавальні психічні інтереси, зароджуються нові види діяльності, з’являються елементи навчання.
Л.С. Виготський вважає, що використання ігрових методів у початковій школі відповідає природним особливостям дітей цього віку, а отже, сприяє ефективності навчання. Такої ж точки зору дотримується й Д.Б. Ельконін. Він указує на те, що завдяки використанню форм діяльності, які поєднують у собі навчальні й ігрові елементи, можна істотно підвищити ефективність процесу навчання молодших школярів. [34]
Науковці одностайні, стверджуючи, що учні початкової школи не мають природної мотивації до вивчення будь-якого навчального предмета. Гра цілком реально може виступати певним каталізатором, поштовхом до навчання, адже без мотиву не може відбуватися жодний вид діяльності.
З початком навчання у школі різко змінюється соціальне середовище дитини, що, безумовно, впливає на її психологічний стан. Гра як звична діяльність у цьому віці допомагає їй подолати скутість, сором’язливість і страх. Тому, на думку вчених, саме ігрові форми навчання найбільше сприяють адаптації дитини до нових умов і соціалізації молодшого школяра у шкільне середовище.
Ігрова діяльність, на відміну від інших форм роботи з учнями початкової школи, створює всі необхідні передумови для ефективної організації навчального процесу з усіх предметів шкільного циклу, в тому числі й математики.
Переважна більшість науковців зазначають, що саме в ігровій діяльності формуються й удосконалюються сприймання, увага, мислення, пам’ять – фундаментальні психічні процеси, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонійної особистості.
На значення гри звертали увагу визначні класики педагогіки Н.К. Крупська, А.С. Макаренко.
Н.К. Крупська, вивчаючи психологічні особливості дітей, відмічала, що гра є потребою розвиваючого організму. Вона говорила про великі виховні і розвиваючі можливості гри: «В грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, розвивається уявлення, винахідливість, ініціативність».
А.С. Макаренко писав: «В дитячому віці гра – це норма і дитина повинна завжди гратись, навіть тоді, коли виконує серйозну справу…» Видатний педагог висловлювався за широке використання гри у вихованні школярів. Гра, на думку А.С. Макаренка, – багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності, естетичні почуття. Особливе місце належить грі в підготовці підростаючого покоління до праці. Хоча гра не створює матеріальних, культурних, інакше кажучи, суспільних цінностей, проте вона привчає людину до фізичних і психічних зусиль, потрібних для роботи.
Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де педагог повинен уміти так само гратися, як діти, – тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним. Це означає, що треба науково забезпечити професійну підготовку вчителя до керівництва грою з урахуванням своєрідності цієї діяльності.
Ігрова діяльність як педагогічна проблема чітко окреслена в науковому доробку О. Запорожця. Учений підкреслював, що проблема гри в педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки в процесі ігрової діяльності створюються особливо сприятливі умови для засвоєння дітьми нових знань і вмінь, для формування в них таких важливих якостей людського розуму, як здатність виконувати дії в розумовому плані, символічно змінювати реальні об’єкти й оперувати подібною заміною з пізнавальною метою.
Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що в очах педагога-гуманіста гра – нагальна потреба молодшого школяра. Для дитини гра є найсерйознішою справою. У грі розкриваються перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Видатний педагог вважав гру часткою яскравого духовного життя.
Розвиток дитини в процесі ігрової діяльності має бути педагогічно керованим. Система методів і форм виховних впливів у процесі гри повинна будуватися на врахуванні історичного розвитку гри і психологічного аналізу – тільки там можна побудувати адекватну картину ігрової діяльності, розкрити її закономірності і на цій основі розробити відповідні методи педагогічного впливу на гру.
Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К.Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дітей цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні». [29]
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній діяльності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.
Ефективне викладання математики в початкових класах неможливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з математики, а й навчитися спостерігати об’єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв’язок між математичними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися формувати свої висновки, користуватися математичною мовою.
Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки.Отже, вчителю важливо засвоювати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, уміннями та навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.
Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвивати їхні здібності. Гра виховує почуття відповідальності, колективізму.
Граючись, діти вчитимуться лічити, розв’язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.
Якщо спочатку учень зацікавиться грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі у грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв’язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше?» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає.
Підводячи підсумок, можна сказати, що гра – це один із найважливіших методів у навчанні і вихованні школярів. Розглядаючи значення гри з точки зору психології та педагогіки, стверджуємо, що гра відноситься до засобів підвищення ефективності навчально-виховного процесу.
Таким чином, враховуючи зазначені чинники, можна стверджувати, що якісний розвиток основних психічних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви) у молодшому шкільному віці залежить від того, наскільки успішно організована навчальна діяльність. Підвищити ж її ефективність можна за умов використання на уроках, зокрема, математики, різних видів дидактичних ігор, оскільки навчально-ігрова діяльність, з одного боку, сприяє підвищенню ефективності навчання учнів початкової школи, а з іншого – створює умови для розвитку та вдосконалення психічних процесів у молодшому шкільному віці.
1
.2 Використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.
Не менш як три віки людина намагається розкрити таємницю гри – привабливої для дитини діяльності, надійної помічниці педагога, безмежно складного явища для науковця.
Становлення теорії дитячої ігрової діяльності пройшло довгий і складний шлях розвитку.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості. Роль початкової школи в розв’язанні цього завдання вирішальна.
Розглянувши монографії, статті журналів «Початкова школа», «Начальная школа» можна сказати, що використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи відіграє важливе значення.
Питання включення елементів гри в навчальний процес цікавить кожного, але по-різному. Одні вчителі вважають, що проведення занять з елементами гри є недоцільними, оскільки вони не дають певною мірою розв’язати основні освітні завдання; інші, навпаки, схвально ставляться до проведення занять з елементами гри, запевняють, що зростає активізація пізнавальної діяльності учнів. Гра – це серйозна справа, але водночас радісна, цікава. За словами А.С. Макаренка, хороша гра має бути схожа на хорошу роботу.
У статті Павла Копосова «Місце начальної гри у методичній системі сучасної дидактики» (журналу «Рідна школа». – 2000. – №1.) увага звертається на неоднозначне і не просте вирішення питання впровадження ігрової методики у навчальний процес.На думку автора статті, досконало розроблена ігрова методика може відігравати роль «двигуна» пізнавального процесу, але досконалість «ходової частини» забезпечує рівень ефективності методики того чи іншого предмета. Гра не може компенсувати недосконалості застосування методики навчального предмета. Загальновизнано, що поряд із специфічно предметними знаннями, уміннями і навичками необхідно формувати в учнів загальнонавчальні навички: самостійності, самоконтролю, аналізу, синтезу, узагальнення тощо. Гра є лише формою і не може компенсувати змістової кризи пізнавального процесу – не навчання пристосовується до гри, а гра – до змісту навчального завдання, в структурі якого потрібно передбачити і проблемність, і рівень самостійності, і елементи самоконтролю тощо. Навчальна гра несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкрити саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу.
У статті «Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності» (журнал «Рідна школа». – 2000. – №3) Олени Жорник мова іде про зміну технологій навчання внаслідок включення у навчально-виховний процес дидактичних ігор. Дослідження, пов’язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки вчителів.
Олена Жорник (викладач Полтавського кооперативного інституту) зазначає: «Ігри дають змогу внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокорегування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів». [10]
Систематизувавши досвід роботи багатьох сучасних шкіл, Олена Жорник запевняє, що дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну. Вони діють в органічній єдності. Гра стимулює пізнавальний інтерес. Використання ігор допомагає сформувати пізнавальну самостійність – якість особистості, що проявляється у готовності власними силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.
Дидактичні ігри покликані пом’якшити вплив перевантаження від одноманітної механічної роботи в процесі багаторазового повторення, сприяють загостренню уваги на етапі усвідомлення нових знань, термінів, понять, визначень.
Отже, навчальна гра, як зазначено у даній статті, несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкривати саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу.
У своїй статті «Використання дидактичних ігор у навчанні» (журнал «Рідна школа». – 2000. – №4) Олена Жорник розповідає про складність використання гри у навчанні. Ця складність пов’язана з особливостями самої гри (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були зорієнтовані на результати гри.Авторка статті запевняє, що гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розуму. У статті виділено також види емоційного та інтелектуального стимулювання. Олена Жорник підкреслює, що організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно вибрати чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Активність учнів – головний критерій ефективного проведення гри.
Стаття Т.І. Рудакової «Дидактична гра – дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів» (журнал «Початкове навчання та виховання». – 2005. – №16–18.) розкриває нам такі важливі питання як:
1. Чому важлива і необхідна гра в початковій школі?
2. Теоретичні положення про гру.
3. Дидактична гра – дієвий засіб активізації розумової діяльності учнів.
4. Гра – великий простір у подальшій праці для педагогічних спостережень і роздумів.
У своїй праці Т.І. Рудакова використовує дидактичні ігри на уроках математики. Авторка ділиться досвідом використання певних видів дидактичних ігор при вивчені певних тем. Наприклад, коли вона ставить за мету вправляти дітей у прямому і зворотному рахунку, а також закріпити знання про суміжні числа, то звертається до гри «Хто знає, хай рахує далі».Діти стають у коло. Ведучий називає число і кидає м’яч одному. Учень повинен зловити м’яч, назвати число-сусіда. Перед початком гри домовляються, як рахувати: в прямому чи зворотному порядку, повертаючи м’яч ведучому.
А ось приклад використання рухливої дидактичної гри. Гра «Математичний струмок» допомагає вчителеві закріпити склад числа. Двоє учнів беруться за руки, утворюючи ворота, і тримають цифрову картку, наприклад, 8. Решта дітей (їх теж вісім) розходяться по класу. Потім кожний повинен знайти свою пару 7–1, 6–2, 5–3, 4–4. Вчитель подає сигнал:«Струмок до воріт!», – і діти парами проходять через ворота. «Ворота» пропускають тільки ті пари, котрі правильно склали задане число із двох менших, тобто склад числа.
Кожний вчитель знає, наскільки важливим є засвоєння учнями різних випадків складу числа для успішного виконання ними в майбутньому операцій додавання і віднімання в межах 10, на яких ґрунтуються обчислення в усіх наступних концентрах. Вчителі також знають, наскільки важко йде процес запам’ятовування складу чисел. А наведена дидактична гра ілюструє нам спосіб значно полегшити цей процес.
Т.І. Рудакова із досвіду своєї роботи переконалася, що гра розкриває дітей краще від діагностичних тестів. Це для вчителя у майбутньому – великий простір для спостережень і роздумів. Орієнтація на гру як спосіб навчання і форму організації діяльності допомогли авторці даної статті зробити працю приємною, стосунки з учнями – приязними та довірливими, а навчання – цікавим та захоплюючим.
У статті «Роль современных дидактических игр в розвитии познавательных интересов и способностей младшых школьников» (журнал «Начальная школа». – 2004. – №4) О.А. Козлова (вчитель початкових класів) запевняє, що вчителі повинні звертати увагу на особистість дитини, розвивати її кращі якості. Але реалізація цього завдання потребує нового підходу до навчання і виховання дітей. Навчання повинно бути розвиваючим, направлене на формування пізнавальних інтересів і можливостей учнів. У зв’язку з цим особливе значення мають ігрові форми навчання, в тому числі, дидактичні ігри. Вони дають можливість розвивати в учнів увагу, пам'ять тощо. Ігрові завдання позитивно впливають на розвиток усвідомлення, винахідливості учнів. Деякі ігри потребують не тільки розумових, але і вольових зусиль: організованості, витримки, вміння дотримуватись правил гри. Вчителька наводить приклади дидактичних ігор на уроках математики, розроблені нею.При складанні дидактичних ігор вона керувалась не тільки необхідністю підвищити пізнавальну активність та інтерес учнів, але й бажання сформувати адекватні взаємовідносини в колективі.
У статті «Формирование вычислительных навыков в процессе игры»(журнал «Начальная школа». – 1987. – №2.) мова йде про те, як за допомогою гри можна сформувати у школярів обчислювальні навички. Як зазначається у даній статті, основне завдання початкового курсу математики – формування в учнів особливих, доведених до автоматизму навичок додавання і віднімання в межах 20 і табличних навичок множення і ділення. Автоматизм навичок досягається в процесі вправ. Але виконання однотипних вправ стомлює дітей. Тому в урок математики вчителі включають ігри та ігрові вправи. Серед них «Мовчанка», «Вгадай приклад», «Кругові приклади», «Математична естафета» та інші.
У статті «Дидактичні ігри» (журнал «Початкова школа». – 1986. – №10.) С.А. Денис – вчителька початкових класів ділиться з нами своїм досвідом роботи у школі. Вона запевняє, щоб розкрити всі «секрети» шкільного життя та навчання, дати шестиліткам знання, уміння і навички, передбачені програмою, потрібно застосовувати не лише заняття, а й дидактичні ігри. Це один із засобів розвитку пізнавальної діяльності найменших школярів. У даній статті вчителька наводить приклади кількох ігор. Наприклад, гру «Мандрівка до лісу» вчителька застосовує на уроці математики. Для проведення цієї гри вона заготовляє роздаткові картки, силуетні малюнки (мухомор, боровик, ялинка). Учні одержують по 1–2 картки з варіантами завдання під назвою «Склади приклади». Дитина сигналізує «ялинкою», що приклади складені. В нагороду одержує «боровичок», неправильна відповідь – «мухомор».
Вчитель-методист Неля Скопич у своїй статті «Творчі вправи та ігри як невід’ємна частина логічного мислення молодших школярів» повідомляє нас про те, що в учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Це стосується, зокрема, й уроків математики. Неля Скопич запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Тому ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.
У монографії М.І. Микитинської, Н.Д. Мацько (Математичні ігри в 1–3 класах.‑К.: Радянська школа, 1980) розглядаються питання організації та управління ігровою діяльністю молодших школярів в процесі засвоєння важливих математичних понять. Особлива увага звертається проблемам розвитку творчих можливостей учнів, їх пам'яті, уваги, уявлення. У даній монографії описується дидактична і виховна мета ігор, даються методичні рекомендації щодо проведення ігор на різних етапах уроку.
М.В. Богданович у своїй монографії «Методика викладання математики в початкових класах»теж згадує про дидактичні ігри. Він вважає, що на уроці гра організовується не для того, щоб діти погрались, а щоб чогось навчились. Автор даної монографії запевняє, що гра не передує виконанню навчальних завдань і не чергується з ними, а є однією з форм організації колективної роботи учнів у класі.
Щоб перевірити ефективність використання дидактичних ігор вчителями на уроках математики у сучасній початковій школі, я провела анкетування у Тернопільській загальноосвітній школі №23, де проходила практику. Основним завданням даного анкетування було визначення стану використання дидактичних ігор у початковій школі. Мене цікавили такі питання: чи використовують вчителі на уроках математики дидактичні ігри; як часто використовуються дидактичні ігри на уроках математики; скільки хвилин на уроці вчителі використовують для проведення дидактичної гри; на яких етапах уроку пропонується дидактична гра учням; в якій формі організовується гра на уроці; чи використовуються дидактичні ігри в позаурочний час; в якому класі дидактична гра займає найбільше часу; які ігри використовують вчителі на уроках математики.
Анкетуванням було охоплено 15 вчителів. Результати анкетування показали, що більшість вчителів початкових класів в тій чи іншій мірі використовують дидактичні ігри на уроках математики і в позаурочний час, але основна маса вчителів робить це епізодично. З’ясувалося також, що вчителі найчастіше використовують дидактичні ігри під час усних обчислень. Це такі ігри як: «День і ніч», «Мовчанка» тощо. Переважна більшість вчителів організовують дидактичні ігри у формі фронтальної роботи і, як показало анкетування, тривалість гри на уроці становить 5–8 хвилин.
Проведений аналіз засвідчує, що дидактичні ігри на уроках математики не повністю використовуються вчителями не через те, що не має методичних вказівок й зразків їх проведення, а через те, що деякі вчителі не мають бажання їх проводити з певних причин. Про це сумно дізнаватися, адже робота такого вчителя вже не має потрібної ефективності, не зацікавлює дітей, а навпаки відбиває в них бажання вчитися. Звісно, таке навчання не призведе до повного всебічного розвитку особистості.
Отже, кожен вчитель початкових класів повинен усвідомити, що використовуючи дидактичні ігри на уроках математики покращує навчальний процес учнів. В грі дитина розвивається, пізнає щось нове, засвоює краще матеріал уроку тощо.
Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що і в практиці початкової школи, і в навчальній та методичній літературі проблема використання дидактичних ігор на уроках математики має певне відображення. Разом з тим, є і можливості, і потреби до більш глибокої розробки різних сторін цієї проблеми. Цей висновок підтверджує доцільність вибору теми даного дослідження.
2. Методика використання дидактичних ігор на уроках математики
2.1 Методичні підходи до використання дидактичних ігор на уроках математики
Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується І класу – перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).
Гру можна пропонувати на початку уроку (усна лічба, повторення матеріалу, який буде опорою уроку; з’ясування і приведення в систему цінностей, набутих завдяки спостереженням навколишньої дійсності). Ігри, що пропонують на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Наприклад, встати в кожному ряді учням, що займають парні місця, а потім навпаки – тим, що займають непарні (прядок розміщення місць доцільно щоразу змінювати, щоб кожний учень сам визначав парне чи непарне його місце, а не діяв механічно). Проте слід пам'ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхнюувагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці ще не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри, пов’язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку, на етапі розвитку математичних знань учнів. Ми проводили дидактичні ігри і на етапі первинного закріплення знань.
Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.
Оскільки гра має проводитись систематично, вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:
1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор-змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставляння предметів під час гри (щоб їх було видно всім учням класу).
2. Підібрати мінімальну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.
3. Продумати, де зберігати ігровий матеріал (спеціальні полиці в шафі, на яких розмістити ящички з різноманітними наборами предметів чи карток як для окремих ігор, так і універсальні). Для індивідуальних ігор, що проводитимуться між учнями кожної парти, ящички учнів з підписаними прізвищами можна зберігати в класі і роздавати потрібний матеріал перед уроком.
4. Ігровий матеріал у ящиках має бути чітко систематизований і згрупований так, щоб ним було зручно користуватися. Так, дрібні предмети (цифри, знаки, монети, кружечки, квадратики тощо) можна зберігати в сірникових коробках з підписами або зображеннями цих предметів на коробках. У конвертах зручно зберігати плоскі геометричні фігури, картинки із зображенням різних предметів тощо. Для зручності конверти слід підписати або зверху наклеїти зображення матеріалу, що міститься в конверті. Іграшки, різноманітні предмети зручно зберігати в невеличких целофанових мішечках.
5. Доцільно розсадити учнів (звичайно, непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів один учень сильний, а другий – слабкий. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.
6. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Насамперед учні повинні засвоїти правила гри. Загальні правила мають бути єдиними для всіх ігор, щоб в учнів поступово виробився стереотип. Крім того, зміст гри, її форма повинні бути доступними, посильними для учнів.
Змагання в І класі доцільно проводити на першість, між учнями рядів парт, за варіантами у кожному ряді тощо.
Правила в ігровій ситуації відіграють надзвичайно важливу роль. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту, викликає втому і байдужість в учнів.
Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно, відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, бути дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки тощо.
Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.
Під час гри вчитель має постійно контролювати діяльність учнів, виконання ними правил, спрямовувати гру за питаннями чи репліками та непомітно підтримувати дітей підбадьорювати їх, запобігати виникненню можливих конфліктів між дітьми, не допускати помилкових дій тощо. В жодному разі вчитель не повинен захоплюватися лише дидактичною метою гри, недооцінюючи її виховне значення. Жодне порушення правил не повинно залишатись поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки (нечесність, несумлінне ставлення до обов’язків) на виробництві, в повсякденному житті тощо. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.
У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.
Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.
Загальні правила для учнів в процесі ігор можна сформулювати так:
1. Уважно слухай і запам’ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність.
2. Пам’ятай – успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату гри. Не поспішай розпочати гру, не дослухавши до кінця вказівки вчителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій.
3. Уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його.
4. Додержуй своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим.
5. Чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели, що ти неправий. (Помилятись може кожний).
6. Не хитруй, не шукай легкого нечесного
На цьому останньому пункті слід особливо наголосити і застерегти, що навіть тоді, коли все виконано правильно, але хоч один учень ряду схитрував, ряд займає останнє місце. Важливо, щоб не лише вчитель, а й учні слідкували за чесністю дій в грі.
Отже, у цьому параграфі ми подали чіткі методичні рекомендації щодо використання дидактичних ігор на уроках математики, адже знаємо, що на сьогоднішній день не кожен вчитель початкових класів дотримується даної методики і проводить ігри неефективно. Цей висновок підтверджує доцільність нашого вибору теми дослідження, спонукає до розробки системи дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі, про яку ми згадуватимемо у наступному параграфі.
2.2 Розробка системи дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі
Розробляючи систему дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі, потрібно виходити з методичного аналізу поняття дидактична гра, враховувати мету використання ігор на уроках математики, потребу в оптимізації навчального процесу, індивідуальні можливості молодших школярів. При цьому слід дотримуватись таких концептуальних вимог:
1. Система повинна сприяти розвиваючому навчанню математики, оптимальному розвитку кожної дитини зокрема;
2. Ігри системи повинні бути узгодженні з тим матеріалом, який вивчається за підручником і знаходиться в зоні доступності дитини;
3. Система повинна здійснювати пропедевтичну функцію у вивченні математики, зокрема, знайомити учнів з різними розділами математики;
4. Система повинна враховувати сучасні умови шкільної практики, бути зручною для роботи вчителя;
Система дидактичних ігор розроблялася на основі аналізу стабільного підручника з математики, посібників для вчителя, рекомендацій наукового керівника. У процесі роботи виявилося, що велику кількість дидактичних ігор доцільно застосовувати до відповідного програмного матеріалу, який вивчається у 1 класі. Тому дана система включає в себе такі підсистеми дидактичних ігор:
1. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням властивостей та відношень предметів;
2. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел першого десятка та числа 0;
3. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням практичних дій в межах 10;
4. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел другого десятка.
У кожну підсистему входять ігри, різноманітні за формою їх проведення, а саме: фронтальні ігри, індивідуальні ігри, рухливі ігри, спокійні ігри, ігри-змагання тощо. Загальний вигляд системи дидактичних ігор, яка використовувалась нами в 1 класі, можна зобразити такою структурною схемою:
Як видно зі схеми, нові види ігор протягом року вводяться поступово і на кінець першого класу діти знайомі з усіма названими видами ігор.
В учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Тому використання дидактичних ігор на уроках, зокрема, математики відіграє важливе значення. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.
Використовуючи дидактичні ігри вже із першого класу на уроках математики можна помітити, що у першокласника відбуваються відчутні зміни у його мисленні: розвивається уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, доводити доцільність своїх дій.
Подаємо змістову характеристику кожної підсистеми дидактичних ігор, які можна використовувати на уроках математики у 1 класі.
Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням властивостей та відношень предметів.
Перший урок математики у першому класі розпочинається із вивчення теми «Ознайомлення учнів з підручником. Предмет. Фігура. Лічба предметів». Тому, щоб уточнити знання і уміння учнів називати числа від 1 до 10, лічити предмети вчителеві варто запропонувати учням дидактичну гру під час роботи з лічильним матеріалом. Гра називається «Скільки?»
Матеріали гри: картки з цифрами, картки із зображенням різної кількості предметів, іграшки, набірне полотно.
Зміст гри. Варіант 1. учитель виставляє на набірному полотні картки із зображенням, наприклад, зірочок і, показуючи кожну з них указкою, пропонує лічити хором. Потім указкою показує зірочки, починаючи з останньої, а учні хором лічать від останньої до першої. Учитель повинен звернути увагу дітей на те, що в обох випадках дістали одне й те саме число. Далі, виймаючи картки із зірочками по одній (навмисно не по порядку), він пропонує дітям знову лічити хором. З’ясовується, що і в цьому разі дістали те саме число. Потім учитель ставить на місце всі картки по одній, а діти вголос їх лічать. Після цього вчитель замінює, наприклад, дві картки із зірочками картками з кульками і пропонує дітям лічити, скільки всього карток на набірному полотні. Коли діти дістануть знову те саме число, вчитель пропонує всі картки із зірочками замінити картками з кульками і знову полічити. Виявляється, що і цього разу кількість карток така сама.
Варіант 2. Учитель виставляє іграшки на столі або на карнизі дошки і пропонує учням, показуючи іграшки указкою, не лише лічити вголос, а й піднімати цифру, яку вони називають. Діти лічать у прямому і зворотному порядку, із заміною окремих іграшок.
Варіант 3. Учитель плескає в долоні кілька разів, а учні, полічивши кількість оплесків, мовчки піднімають картку з відповідною цифрою.
Варіант 4. Учитель плескає в долоні, учні також плескають і лічать оплески.
Варіант 5. Учитель показує таблицю із зображенням різних або однакових предметів (або виставляє картки на набірному полотні) і пропонує мовчки полічити й показати відповідну цифру.
Поряд з виробленням умінь лічби значну увагу слід приділяти в цей період з’ясуванню відношень: «більше», «менше», «стільки ж». Учні ознайомлюються з однозначною відповідністю, а потім вчаться визначати, яких предметів більше, а яких – менше. Важливо, щоб відношення «більше» – «менше» з самого початку виступало у взаємозв’язку, щоб діти відразу ж усвідомлювали, що коли в одній з порівнюваних сукупностей предметів більше, то це означає, що в другій їх менше. Поступово учні навчаються з’ясовувати, на скільки в одній з груп предметів більше (менше), ніж в другій, що треба зробити, щоб предметів в обох групах стало порівну. Тому під час вивчення теми «Порівняння груп предметів за кількістю. Поняття однакова кількість, неоднакова кількість, стільки ж, більше, менше можна використати гру «Покажи «стільки ж», «більше», «менше»».
Матеріали гри: у вчителя і учнів набір карток з числами і різні предмети.
Зміст гри. Варіант 1. Учитель показує учням карточку з числом 3 і каже: «Більше», учні показують 4, 5 і більше предметів, або карточку із зображенням більш як 3 предметів. Коли вчитель говорить: «Стільки ж» і показує картку з числом 5, усі діти піднімають у руці 5 предметів, коли вчитель показує число 5 і каже: «Менше», учні показують 2–3 предмети і т. д.
Варіант 2. Учитель показує картку з числом і говорить: «Більше», «Менше», «Стільки ж», а учні піднімають картки з більшим, меншим і таким самим числом.
Поряд з виробленням умінь лічби проводиться робота по уточненню таких просторових уявлень, як: зліва – справа, вище – нижче, довше – коротше, ширше – вужче, перед, після, під, над, за, посередині тощо та широко використовуються, уточнюються й розширюються уявлення учнів про відомі їм геометричні фігури.
Щоб краще сформувати в учнів вище перелічені просторові уявлення, вчителеві потрібно використати відповідні ігри. А саме, під час вивчення теми «Взаємне розміщення предметів у просторі (посеред, позаду, під, над, на, за). Лічба предметів» можна провести гру «Назви своїх сусідів».
Учитель запитує дітей, хто сидить поруч з ними за партою, хто позаду, спереду.
За допомогою цієї гри у дітей формуються відповідні уявлення. Гру потрібно пропонувати учням після вивчення нового матеріалу. Це дає змогу кращому засвоєнню даного матеріалу.
Гру «Складемо візерунок» можна використати на уроці під час вивчення теми «Взаємне розміщення предметів (зверху, знизу). Напрям (вгору, вниз)»
За завданням учителя з геометричних фігур на парті в один ряд учні складають візерунок: 5 трикутників, під трикутниками – кружечки, над трикутниками – квадрати. Потім учні змінюють візерунок і розповідають, як вони розмістили геометричні фігури.
Дана гра вчить учнів розміщувати предмети у просторі, розрізняти предмети за розміщенням, ознайомлює з напрямками руху: вгору, вниз, розширюються уявлення про геометричні фігури, формується навичка лічби.
Для кращого уточнення таких просторових уявлень, як: вище – нижче, довше – коротше можна використати гру «Вище – нижче, довше – коротше».
Зміст гри. Учитель пропонує всім учням швидко встати і, залежно від слів, сказаних учителем, показати нижче (вище), ніж показує він сам.
Варіант 1. Учитель показує нижче (вище) столу і говорить «вище» («нижче»). Діти швидко піднімають руки значно вище (нижче), ніж показав вчитель.
Те саме стосується і слів «довше – коротше». Вчитель показує учням певну відстань між долонями своїх рук і говорить «довше» («коротше»), а діти відповідно показують більшу (меншу) відстань, ніж у вчителя.
Варіант 2. Гра проводиться аналогічно до першого варіанта, але ускладнюється тим, що вчитель показує рукою висоту і каже «вище», а сам руку опускає нижче. Учень повинен зробити навпаки. Те саме стосується і «ширше – вужче». Ця гра, як правило, викликає пожвавлення, сміх, оскільки учні часто помиляються, і є дійовим засобом для знімання перевтоми.
Ми навели докладні описи ігор цієї підсистеми. Щодо індивідуальних, то вони проводилися нами з використанням індивідуальних карток з зображенням гри (наприклад, «Забий гол у ворота», «Встанови відповідність», «Злови рибку» та інші).
Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел першого десятка та числа 0.
Вивчаючи нумерацію чисел першого десятка, школярі вчаться читати й записувати ці числа, порівнюючи їх, використовуючи знаки «<», «>», «=», визначати місце кожного з чисел в числовому ряді, розв’язувати приклади на додавання (віднімання) одиниці, наприклад: 5 + 1, 7 + 1, 9 – 1, 3 – 1 тощо. А дидактична гра «Більше, менше, порівну» допоможе учням краще засвоїти даний матеріал.
Матеріал гри: у кожного учня на парті набір знаків: >, <, =, дрібні предмети, іграшки, картки із зображенням різних речей, трикутники, кружечки з додатку до математики.
Зміст гри. Вчитель вивішує таблицю або відкриває дошку із заздалегідь підготовленими записами цифр.
Учням кожного варіанта треба на своїй парті розкласти предмети так, як показано в записах, і поставити потрібні знаки. Перевірити правильність виконаних дій можна запропонувати сусідам по парті, або це робить учитель, швидко пройшовши між партами.
На основі спостережень і порівняння скінченних множин першокласники роблять висновок: кожне наступне число більше на 1 від даного, а кожне попереднє – менше на одиницю від даного: якщо додати чи відняти 1, то відповідне число стане більше або менше на 1; щоб збільшити (зменшити) число на 1, треба додати (відняти) 1; якщо додати 1, то дістанемо наступне число, а якщо відняти 1, то дістанемо попереднє число. Оскільки в цей період навчання дітям ще важко тривалий час зосереджуватись і керувати своєю увагою, перевагу слід надавати рухливим іграм (оплескам, маніпуляціям з предметами, переміщенню дітей, рухам руками тощо).
Метою наведених вище ігор є формування в учнів просторових і кількісних уявлень, вироблення обчислювальних та графічних умінь і навичок, а саме:
1. Вільно лічити, називаючи числа в прямому і зворотному порядку, починаючи з будь-якого числа.
2. Знати, як можна дістати (утворити) кожне число різними способами.
3. Знати, як називаються числа і як вони записуються. Вміння ставити у відповідність числу цифру і навпаки.
4. Уміння відшукати, яке місце займає кожне число в натуральному ряді чисел та яке число стоїть перед (менше на 1) і після (більше на 1) даного числа.
5. Знати й уявляти, що кожне назване число більше від усіх тих, що йому передують, і тим менше від усіх чисел, що йдуть за ним.
6. Уміння орієнтуватися в просторі.
У процесі роботи над нумерацією чисел першого десятка вчитель підготовляє учнів до вивчення дій додавання і віднімання. Щоб сформувати правильні уявлення про ці дії, поряд з випадками додавання і віднімання, на яких розкривається принцип утворення чисел натуральної послідовності, розглядаються випадки додавання і віднімання виду: 2+2, 3+2, 5–2, 5–3, 1+4, 5–4, 4–2. До розуміння змісту дій школярі підходять на основі операцій над сукупностями предметів. Справді, об’єднанню скінчених множин, тобто знаходженню відповіді на запитання типу «скільки всього?», – відповідає дія додавання чисел, а виділенню частини множини, тобто знаходженню відповіді на запитання типу «скільки залишилось?», «скільки стало, коли віддали?» та ін. відповідає дія віднімання чисел.
Виконуючи операції над множинами предметів і дій над числами, учні сприймають і кількісні відношення «більше на…», «менше на…». Тому приклади на додавання та віднімання пропонуються їм у формі «збільшити на.», «зменшити на…».
Під час вивчення відповідного матеріалу вчитель може провести на уроці дидактичну гру «Збільшити і зменшити на 1».
Матеріал гри: картки з числами.
Зміст гри. Учитель підносить угору картку з будь-яким числом, а учні піднімають у лівій руці картку з таким числом, яке вийде в результаті збільшення даного числа на 1, а в правій руці – картку з числом, яке утвориться при зменшенні даного числа на 1. Скажімо, учитель піднімає картку з числом 7. Учні повинні в лівій руці піднести картку з числом 6.
У грі перемагає ряд учнів, які жодного разу не помилялися або помилялись найменше.
Під час засвоєння нумерації чисел у межах 10 в учнів формується поняття про нуль, як кількість елементів порожньої множини. Віднімаючи по одному елементу з даної множини доти, поки в ній не залишиться жодного елемента, учні щоразу називають кількість елементів кожної множини.
Щоб сформувати у дітей поняття про число і цифру 0, а також на основі практичних дій з предметами розкрити утворення нуля, та визначити його місце в натуральному ряді вчителеві допоможе дидактична гра «Утвори числовий ряд».
Грають дві команди. У кожного учня – картки з цифрами. За сигналом вчителя команди повинні утворити числовий ряд зліва направо (потім справа наліво). Виграє команда, яка швидко і правильно виконає завдання.
Дана гра проводиться на початку уроку, щоб підготувати дітей до вивчення нового матеріалу, повторити уже вивчений матеріал, тобто числовий ряд, розміщення чисел у ряді. Далі вчитель ознайомлює дітей із числом і цифрою 0.
Порівнявши нуль з іншими числами натурального ряду, діти встановлюють, що нуль менше від чисел 1, 2, …, 10, тому має стояти в числовому ряді перед числом 1. На цьому етапі роботи вчитель зауважує, що нуль – початок числового ряду, початок відліку на лінійці, цифра для позначення чисел (0, 10, 20, 30, 40…).
Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням практичних дій в межах 10.
Після вивчення теми «Порядкова та кількісна лічба» діти починають вивчати тему «Складання прикладів на додавання. Знак «+» (додати). Читання та розв’язування прикладів на додавання». Завдання вчителя на цьому уроці полягає в тому, щоб ознайомити дітей зі знаком «+» (додати), вчити учнів складати приклади на додавання. Уже на наступному уроці діти вправляються в засвоєнні результатів додавання в межах 5 на основі складу чисел.
Для кращого вправляння в засвоєнні результатів додавання вчитель може запропонувати дітям гру «Віднови числа».
Зміст гри. Вчитель каже: «На снігу білочка засипала приклади. Повіяв вітерець і частину прикладів засипав сніжком. Допоможіть білочці відновити числа в прикладах».
… + 2 = 4 … + 1 = 5
… + 2 = 5 … + 1 = 4
Дана гра пропонується дітям на уроці після вивчення нового матеріалу, щоб вони вправлялись у засвоєнні дії додавання.
Гру «Допоможи звірятам» вчитель може використати на уроці як для засвоєння дії додавання.
На дошці – малюнки звірят, під ними приклади.
– Білочка, зайчик і їжачок на уроці математики у лісовій школі розв’язували приклади. Підкралася хитра лисичка і вкрала цифри. Допоможіть звірятам відновити приклади.
Клас поділено на три команди.
Одна команда допомагає білочці, друга – зайчику, а третя – їжачкові. Перемагає команда, яка правильно виконала завдання.
| 5 + = 7 | 4 + = 6 | + 2 = 5 |
| + 4 = 7 | + 1 = 6 | 4 + = 5 |
| 6 + = 7 | 3 + = 6 | 2 + = 4 |
У 1 класі діти не тільки розв’язують приклади на додавання, а й ще на віднімання, тобто ознайомлюються із дією віднімання, знаком «–» (відняти). Під час вивчення даної теми, вчитель на основі розгляду малюнків і практичних дій з предметами розкриває зміст дії віднімання, взаємозв’язок дій додавання і віднімання. Вчить учнів складати, читати і розв’язувати приклади на віднімання за малюнками.
Для засвоєння таблиць додавання і віднімання в межах 10 вчитель може запропонувати учням такі ігри: «Мовчанка «, «Естафета «, «День і ніч «.
Дані ігри пропонуються на етапі усних обчислень.
Гра «День і ніч».
Вчитель задає учням питання, а учні мають швидко відповідати на них.
- Число 7 зменшити на 5.
- Перший доданок 2, другий доданок 6. Знайти суму.
- На скільки число 9 більше від числа 5?
- На скільки число 7 менше від числа 10?
Гра «Естафета».
Учні за чергою називають приклади таблиці додавання числа 4; таблиці віднімання числа 5. Виграє той ряд, в якому всі учні швидко і правильно назвуть відповідні приклади.
Гра «Мовчанка».
Вчитель мовчки показує указкою число зовні кола. Учні мовчки виконують відповідну дію над вказаним числом і числом всередині кола і результат показують на числовому віялі. Виграє той ряд, в якому всі учні швидко і правильно показали на числових віялах результати.
7 8
5 9 6 4
3 4 2 7
2 9
Дидактичну гру «На 2 більше і на 2 менше» також можна використовувати під час вивчення відповідного матеріалу.
Матеріал гри: картки з числами.
Зміст гри. Учитель називає числа в межах від 2 до 10 і пропонує учням у правій руці піднімати число, більше на 2 від даного, а в лівій – менше на 2 від даного. Наприклад, учитель називає число 3, а учні показують числа 1 і 5. далі вчитель називає число 5, а учні показують числа 3 і 7 і т. д.
Цю саму гру можна проводити, пропонуючи збільшувати і зменшувати числа на 1, на 3, на 4 тощо.
Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел другого десятка.
У 1 класі діти вивчають не тільки нумерацію в межах 10, а й нумерацію чисел 11–20. Вчитель продовжує роботу по формуванню поняття числа й натуральної послідовності чисел, ознайомлює учнів із записом і читанням чисел другого десятка, продовжує формування знань про по місцеве значення цифр та десятковий склад чисел, з прийомами додавання і віднімання, які ґрунтуються на знанні десяткового складу числа, з прийомом додавання і віднімання 1, закріплює вміння і навички учнів у виконанні додавання і віднімання в межах 20.
Щоб сформувати навички лічби в межах 20, можна використати гру «Продовж лічбу».
Зміст гри. Вчитель пояснює учням зміст гри, продемонструвавши її для прикладу з одним з учнів. Вчитель починає лічбу (11, 12), учень продовжує (13, 14…). Далі називає будь-яке число (в межах вивченого матеріалу) і пропонує учням (то одному, то другому) продовжити лічбу. Перемагає той учень (ряд учнів), який не помилився або ж допустив найменше помилок. Можна пропонувати і в зворотному порядку. Важливо підняти учнів і дати їм можливість показати класу, вміють чи не вміють вони лічити.
Використовуючи дидактичні ігри вже із першого класу на уроках математики можна помітити, що у першокласника відбуваються відчутні зміни у його мисленні: розвивається уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, доводити доцільність своїх дій.
Отже, ми розробили систему дидактичних ігор, які можна використовувати на уроках математики в 1 класі. Дана система складається з чотирьох підсистем, де кожна із них ще включає ігри, пов’язані з формою їх проведення. Це все ми зобразили структурною схемою і подали змістову характеристику деяких ігор. Відповідна система ігор розроблялася з метою перевірки її ефективності у нашому експериментальному дослідженні, про яке ми описуємо у наступному параграфі.
2.3 Результати експериментального дослідження
Результативність проведеного дослідження вивчалася шляхом постійних спостережень, анкетування, які проводилися як у процесі констатуючого експерименту, так і формуючого. Дослідження проводилися на базі чотирирічної початкової школи. Розглянемо окремо результати констатуючого і формуючого експериментів.
Основним завданням констатуючого експерименту було визначення стану використання дидактичних ігор у початковій школі. На основі анкетування серед вчителів ЗОШ №23 м. Тернополя було з’ясовано, що більшість вчителів початкових класів в тій чи іншій мірі використовують дидактичні ігри на уроках математики і в позаурочний час, але основна маса вчителів робить це епізодично. Ми з’ясували, що вчителі мають труднощі в доборі дидактичних ігор до відповідних уроків. Про все це ми описали у третьому параграфі першого розділу.
У ході експерименту вивчалася і діяльність учнів у роботі над дидактичними іграми. Щоб з’ясувати це питання, ми провели серію спостережень на уроках математики, причому класи нами вибиралися лише ті, у яких вчителі використовували дидактичні ігри більш-менш систематично. Також проводилися бесіди з учнями.
На основі матеріалів констатуючого експерименту значною мірою було визначено і питання добору і змісту дидактичних ігор: як ігор із підручника чи посібника, так і тих додаткових ігор, які вчителі добирають до уроку самостійно. Як правило, дидактичні ігри, дібрані вчителями самостійно, копіюють ігри підручника чи посібника. Оригінальні серед них трапляються рідко. Тому у нашому дослідженні потрібно було розмежувати дидактичні ігри підручника чи посібника і дидактичні ігри дібрані вчителями самостійно і вже на основі цього розмежування будувати власну систему дидактичних ігор. За цими матеріалами було розроблено експериментальну систему, що включала 28 ігор.
У ході експериментальної роботи ми зіткнулися з потребою з’ясувати питання про форми організації роботи над дидактичними іграми: фронтальну, індивідуальну і методику їх використання. Вивчаючи причини, через які на багатьох уроках не знайшлося часу для запланованих вчителями ігор, ми дійшли до потреби дослідити особливості використання дидактичних ігор на різних етапах уроку і дійшли висновку, що найкраще використовувати дидактичні ігри на етапі усних обчислень. Було визначено також, які конкретні види дидактичних ігор варто включити в експериментальну роботу.
Ця перша частина наукової роботи послужила відправною точкою дипломного дослідження, в ході якого експеримент виводився на якісно інший, теоретичний рівень. Для цього треба було переосмислити суть процесу навчання математики у початковій школі і місце в ньому дидактичних ігор як методу навчання і розвитку кожного учня зокрема.
Завдання формуючого експерименту полягало в тому, щоб обґрунтувати і перевірити ряд положень, рекомендацій і показників.
Потрібно було: перевірити і уточнити складену систему дидактичних ігор для 1 класу; визначити і уточнити методи і форми роботи із дидактичними іграми; визначити ефективність застосування розробленої системи дидактичних ігор і методики її використання.
Методика формуючого експерименту включала проведення вчителем спеціально розроблених нами уроків і їх фрагментів; безпосереднє проведення занять самим дослідником; спостереження за діями вчителя та учнів у процесі роботи із дидактичними іграми; анкетування та аналіз усних відповідей учнів; проведення бесід із вчителем та учнями про застосування дидактичних ігор експериментальної системи.
Питання методики проведення навчання за експериментальною системою були подані вчителеві у вигляді конспектів окремих уроків чи фрагментів уроків. Загальна картина проведення експерименту була роз’яснена вчителеві в процесі консультацій. У час проходження педпрактики уроки проводилися самим дослідником.
Формуючий експеримент проводився в Тернопільській ЗОШ №23. Він тривав 9 місяців, протягом яких було охоплено 60 учнів 1‑А та 1‑В класів.
Експеримент складався з трьох етапів: 1) попереднього вивчення рівня використання ігор на уроках математики; 2) формуючого етапу з елементами пошуку; 3) вивчення результативності дослідження.
Результативність дослідження оцінювалася на основі використання вчителями дидактичних ігор; частково використовувалося порівняння результатів початкового і кінцевого контролю, а також бесід із вчителем та безпосередніх спостережень.
Відповідно до цілей і етапів експерименту, ми поставили перед собою наступні задачі: 1) виявити у вчителів наявний (початковий) рівень сформованості вмінь проводити дидактичні ігри на уроках математики; 2) паралельно з навчанням учнів математиці в об’ємі вимог учбової програми ознайомити вчителів із новими способами і формами роботи над дидактичними іграми; відповідно до можливостей вчителів і учнів здійснити остаточний відбір змісту системи дидактичних ігор і уточнити методику їх проведення; 3) перевірити ефективність розробленої методики шляхом виявлення нового рівня сформованості знань учнів.
У ході першого етапу експерименту ми провели контроль усних обчислень, який проводився як в експериментальному, так і в контрольному класі в кінці жовтня. Моє завдання полягало у спостереженні за діями і вчинками вчителів та учнів на цих уроках і на основі цього зробити відповідний підсумок. Подаємо зміст цих дидактичних ігор.
Гра «Покажи потрібну цифру»
Матеріал гри:
картки із зображенням предметів, дрібні предмети, іграшки.
Зміст гри.
Вчитель показує учням картку із зображенням кількох предметів, а учні, швидко полічивши, показують відповідну цифру.
Гра «Будь уважним»
Зміст гри.
Вчитель зачитує вірш і називає його учасників, а учні полічивши показують відповідну числу цифру.
У клас зайшов Мишко,
А за ним – Петько,
За ним – Галинка,
За нею Яринка,
А позаду Гнат.
Скільки тут малят?
Результати контролю узагальнено у таблиці 1.
Таблиця 1. Правильність відповідей учнів в усних обчисленнях на початку року в експериментальному та контрольному класі
Класи |
Кількість учнів (у%) | |||
| Гра «Покажи потрібну цифру» | Гра «Будь уважним» | |||
| Правильно відповіли | Неправильно відповіли | Правильно відповіли | Неправильно відповіли | |
| 1‑А експер. | 23 | 77 | 24 | 76 |
| 1‑В контр. | 21 | 79 | 22 | 78 |
З таблиці видно, що результати цього контролю приблизно однакові і в контрольному, і в експериментальному класі.
У ході формуючого експерименту були виявлені утруднення, які викликали в учнів дати правильну відповідь у ході ігор. Спостерігаючи за учнями даних класів, ми помітили, що активність їх на уроці велика, проте це не означає, що кожен учень відповідав правильно. Так, на початку експерименту в 1‑А класі дали правильну відповідь 7 учнів, а в 1‑В лише 5 учнів.
Робота вчителя як експериментального, так і контрольного класу була націлена на те, щоб сформувати в учнів вміння швидкого рахунку. Так гру «Покажи потрібну цифру» вони проводили у показовій формі, де показували учням картку із зображенням кількох предметів, а учні, швидко полічивши, мали показати відповідну цифру.
Труднощі, пов’язані з даною грою виявилися типовими для учнів. Їм важко було сприймати показову форму гри і хоч активність їх була великою, зате правильність відповідей низькою.
Спостерігаючи за учнями, ми переконались, що вони краще сприйняли гру у словесній формі, і тому правильність відповідей дещо краща. Проте інші ігри краще сприймалися у зоровій формі. Подібні труднощі є характерними для молодшого шкільного віку, тому позбутися їх повністю неможливо. Шляхи поступового подолання їх ми вбачаємо у регулярному проведенні вчителями різноманітних форм дидактичних ігор.
Зауважимо, що лише сильні учні класу повністю брали участь в іграх.
Ще одна трудність, з якою ми стикнулися у ході експерименту, полягала в тому, що інколи було важко вибрати оптимальний варіант проведення ігор. Це вимагало з нашої сторони більш детального вивчення форм і методів проведення ігор. Потрібно було враховувати не лише співвідношення сильних і середніх учнів та загальну підготовленість класу, а й дидактичну ситуацію на уроці.
У подальшому нашому дослідженні робота полягала в тому, щоб надати вчителю експериментального класу розроблену нами систему дидактичних ігор, за якою він мав працювати протягом решти навчального року. Тобто вчитель мав проводити уроки математики з використанням дидактичних ігор нашої системи. Звісно, вчитель контрольного класу теж проводив уроки математики з використанням дидактичних ігор, але не з нашої системи. Він використовував ігри підручника чи посібника, або добирав ігри до уроку самостійно і робив це не так регулярно, як вчитель експериментального класу.
У ході експерименту порівняння ефективності навчання в експериментальному і контрольному класі здійснювалася за такими показниками: 1) за результатами засвоєння основного матеріалу програми з математики для початкових класів; 2) за наслідками використання розроблених нами ігор; 3) за змінами в загальному розвитку дітей, їхніх інтересах, ставленні до навчання.
У кінці квітня в експериментальному і в контрольному класі ми знову провели контроль усних обчислень.
Наводимо тексти ігор, які використовувались на даному етапі уроку.
Гра «Мовчанка»
Зміст гри.
Вчитель мовчки показує указкою число зовні кола. Учні мовчки виконують відповідну дію над вказаним числом і числом всередині кола і результат показують на числовому віялі. Виграє той ряд, в якому всі учні швидко і правильно показали на числових віялах результат.
7 8
5 9 6 4
3 4 2 7
2 9
Гра-естафета «Заселіть» числові будиночки
Зміст гри.
Учні кожного ряду виходять і записують відповідні числа у числові будиночки. Перемагає той ряд учнів, хто швидко і правильно записав потрібні числа.
Результати підсумкового контролю узагальнено в таблиці 2
Таблиця 2. Правильність відповідей учнів в усних обчисленнях в кінці року в експериментальному та контрольному класі
Класи |
Кількість учнів (у%) | |||
| Гра «Мовчанка» | Гра – естафета | |||
| Правильно відповіли | Неправильно відповіли | Правильно відповіли | Неправильно відповіли | |
| 1‑А експер. | 57 | 43 | 53 | 47 |
| 1‑В контр. | 27 | 73 | 33 | 67 |
Порівняння наслідків проведеного контролю свідчить про те, що в експериментальному класі правильність відповідей учнів в усних обчисленнях зросла. Ми пояснюємо це цілеспрямованою роботою вчителя по використанню дидактичних ігор на уроках математики, яка проводилася відповідно до завдань формуючого експерименту.
У нижче наведених діаграмах порівнюються результати відповідей учнів в експериментальному та контрольному класі на початку і в кінці експерименту (діаграми 1; 2 – на початку експерименту; діаграма 3; 4 – в кінці експерименту).
Діаграми 1; 2.
На початку експерименту
Діаграми 3; 4.
В кінці експерименту
Отже, із таблиць та діаграм видно, що більші зрушення у правильності відповідей учнів в усних обчисленнях протягом навчального року відбулися в 1‑А класі. Ми пояснюємо це тим, що учні 1‑А класу навчалися за нашою експериментальною системою (порівняно з 1‑В класом, де навчання проходило у звичайній формі).
Результати експерименту, свідчить про те, що запропонована нами система дидактичних ігор є вагомим засобом підвищення загального рівня вивчення математики в 1 класі. Практична реалізація запропонованої системи дозволить підвищити загальний рівень знань учнів з математики; забезпечити умови для розвитку в учнів інтересу до математики та активізувати пізнавальну діяльність молодших школярів.
Висновки
Проведене теоретичне і експериментальне дослідження, присвячене проблемі використання дидактичних ігор на уроках математики у початковій школі, дозволило розв’язати поставлені задачі і сформулювати основні результати дослідження.
1. Вивчаючи стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії і практиці, ми прийшли до таких висновків.
· Потреба сучасного суспільства вимагає від школи найбільш результативних методів навчання та виховання і ця потреба стоїть перед початковою ланкою школи.
· Проведений аналіз наукових розробок, навчальної та методичної літератури, роботи вчителів-класоводів засвідчує, що і в теорії, і в практиці школи проблема використань дидактичних ігор має певне відображення. Проте на сьогодні немає цілісного підходу до вирішення цієї проблеми: відсутня науково обґрунтована система дидактичних ігор та методика їх використання у початковій школі.
2. Пошуки ефективної системи використання дидактичних ігор на уроках математики спонукали нас до вивчення психолого-педагогічних умов їх використання. Було проаналізовано концепцію розвиваючого навчання, виділено відповідні особливості дитячої психіки. На основі аналізу психолого-педагогічних умов використання дидактичних ігор на уроках математики були сформульовані вимоги до методики їх проведення:
– методика повинна керуватися принципом повної реалізації вікових пізнавальних можливостей дітей;
– вона повинна забезпечувати варіативність умов, у яких протікає робота вчителя і учня;
— методика повинна сприяти оптимальному розвиткові кожного школяра;
— навчання за даною методичною системою повинно забезпечувати кожному учневі фізичне і психологічне здоров’я.
3. Для досягнення поставлених задач розроблена система дидактичних ігор.
· Розроблено зміст понять «дидактична гра» і «система дидактичних ігор».
· Сформульовано вимоги до проведення дидактичних ігор:
— проводити ігри цілеспрямовано і систематично на кожному уроці;
— забезпечити умови для проведення ігор;
— ігровий матеріал повинен відповідати грі;
— ігри повинні бути цікавими, сприяти розвитку учнів.
· Сформульовано основні вимоги до системи дидактичних ігор:
— система повинна сприяти розвиваючому навчанню, оптимальному розвиткові кожної дитини зокрема;
— система повинна забезпечувати зростання активності учнів на уроці;
— ігри системи повинні бути узгоджені з матеріалом підручника, знаходитись у зоні доступності дитини;
— система повинна здійснювати пропедевтичну функцію у вивченні математики;
— система повинна враховувати сучасні умови шкільної практики, бути зручною для роботи вчителя.
· Були з’ясовані питання відбору ігор на конкретний урок.
· Система для 1 класу складається із 28 ігор.
Дотримання вказаних вимог до системи дидактичних ігор забезпечує різнобічність умов для математичного розвитку молодших школярів.
4. Було вирішено загальні питання методики використання дидактичних ігор.
· Вивчено можливості роботи із дидактичними іграми на різних етапах уроку. Зроблено висновок, що такі можливості є практично на всіх етапах уроку, проте найкращі умови має етап усних обчислень. У заключній частині уроку можна працювати з будь-якими іграми, а на інших етапах – лише з тими, робота з якими забирає відносно мало часу і зміст яких відповідає загальній меті роботи на даному етапі.
· Випробувано різні форми організації роботи з дидактичними іграми: Фронтальну, індивідуальну. Зокрема, було з’ясовано, у яких випадках доцільне використання цих форм.
5. Розроблено методику використання дидактичних ігор експериментальної системи. У контексті конкретних умов класу були створені чіткі і докладні розробки використання ігор.
6. Комплексний підхід до занять з дидактичними іграми системи, проведення формуючого експерименту дозволили визначити ефективність системи навчання. Результативність дослідження оцінювалося на основі використання вчителями дидактичних ігор; порівняння результатів початкового і кінцевого контролю в експериментальному і контрольному класі; бесід і спостережень. Результати експерименту показали, що практична реалізація запропонованої системи дозволяє:
– підвищити активність учнів на уроках математики;
— підвищити загальний рівень знань з математики;
— розвивати інтерес учнів до математики.
Навчання учнів із використанням дидактичних ігор значно підвищить рівень знань не лише сильних учнів, а й середніх і навіть слабких.
Підсумовуючи загалом, відзначимо: поставлені завдання вирішені, мета дослідження досягнута.
Список використаних джерел
1. Активизация познавательной деятельности младших школьников: Книга для учителя / Под ред. М.П. Осиповой, Н.И. Качановского. – Минск: Нар.освета, 1987.
2. Аникеева Н.П. Воспитание игрой: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1987.
3. Болотина Н.И. Дидактическая игра – одно из средств активизации познавательной деятельности детей шестилетнего возраста // Начальная школа. – 1987. – №12. – С. 42–44.
4. Вапняр Н.Ф. Использование математических игр на уроке // Начальная школа. – 1991. – №3.
5. Грабська І.А., Киричук О.І. Ігрові форми психологічної корекції: Використання ігрових вправ у розвитку уваги школярів // Радянська школа. – 1990. – №12. – С. 59–64.
6. Гримакова Г.Н., Юсубова И.Б. Развитие познавательной самостоятельности школьника в игровой деятельности. // Начальная школа. – 2004. – №11.–С. 41–45.
7. Гуцан Л. Гра як засіб пропедевтичної профорієнтаційної роботи. // Початкова школа. – 2005. – №9.–С. 51–53.
8. Денис С.А. Дидактичні ігри. // Початкова школа. – 1986. – №10.
9. Жорник О. Використання дидактичних ігор у навчанні. // Рідна школа. – 2000. – №4.–С. 63–64.
10. Жорник О. Формування пізнавальної діяльності учнів у процесі спільної ігрової діяльності. // Рідна школа. – 2000. – №3.–С. 37–39.
11. Земцева Л.И., Сушкова Е.Ю. Роль дидактической игры на уроках математики. // Начальная школа. – 1988. – №10.
12. Козакова А.Г. Дидактические игры на уроках математики. // Начальная школа. – 1979. – №5.
13. Кларин М.В. Игра в учебном процессе [начальной школы]. Сов. Педагогика, 1985. – №6.–C.57–61.
14. Козлова О.А. Роль современных дидактических игр в развитии познавательных интересов и способностей младших школьников. /Начальная школа. – 2004. – №11.–С. 49–52.
15. Колосов П. Місце навчальної гри у методичній системі сучасної дидактики. // Рідна школа. – 2000. – №11.–С. 65–66.
16. Кравцова Е.Е. Методологическое значение взглядов Д.Б. Эльконина на детскую игру. // Мир психологии. – №1.–С. 68–76.
17. Кудикіна Н.В. Внесок вітчизняних психологів у формування педагогічної теорії ігрової діяльності дітей // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №1.–С. 7–9.
18. Кудикіна Н.В. Ретроспективний погляд на формування сучасної моделі ігрової діяльності. // Шлях освіти. – К. – 2003. – №1.–С. 46–49.
19. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М., 1972. – 445 с.
20. Маслюкова Т.А. Дидактические игры на уроках математики. // Начальная школа. – 1997. – №2. – С. 52–54.
21. Мацько Н.Д., микитинська М.І. Ігрова діяльність учнів на уроках математики. // Початкова школа. – 1980. – С. 126.
22. Мельничук А.І. Дидактичні ігри як засіб адаптації шестирічної дитини до навчання та виховання. – 2005. – №16–18.–С. 2–6.
23. Пахно Т.І. елементи гри на уроках математики. // Початкова школа. – 1985. – №5.
24. Психология. Словарь / Под ред. А.В. Петровского.‑М., 1990.–94 с.
25. Рижук В.І. Гра як метод навчання й виховання // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №16–18. – С. 20–25.
26. Рудакова Т.І. Дидактична гра – дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів. // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №16–18.–С. 7–13.
27. Сопко І.П. Ігрові способи у навчанні шестиліток. // Початкова школа. – 1989. – №3.–С. 39–40
28. Стольникова С. Дитяча гра під кутом зору психолога. // Початкова освіта. – 2003. – №38. – С. 7.
29. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. – К., «Радянська школа», 1949, С. 213.
30. Федусенко Ю. Особливості впливу навчально-ігрової діяльності на розвиток основних психічних процесів у молодшому шкільному віці. // Рідна школа. – 2005. – №4. – С. 25.
31. Фок.А.В., Смолень Р.І. Роль гри у формуванні моральних якостей і взаємин. // Початкова школа. – 1987. – №2. – С. 25.
32. Щербань П. Дидактичні ігри в навчально-виховному процесі. // Початкова школа. – 1997. – №9. – С. 18–20.
33. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: Педагогика. – 1978. – 304 с.
34. Эльконин Д.Б. Психологическое развитие в детских возрастах: Избранные психологические труды. – М., Воронеж: МОДЗК., 1995. – 414 с.