Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

(дипломна робота)

Вступ

Національне відродження, демократичні перетворення в Україні, перехід на дванадцятирічний термін навчання в школі потребують розв’язання проблеми національної освіти, докорінного її оновлення і реформування, зокрема у сфері професійної підготовки вчителів. Вищі навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процесу, всебічний розвиток і виховання майбутніх педагогів відповідно до нових завдань і потреб суспільства, що в свою чергу вимагає внесення істотних змін у процес професійного навчання майбутніх педагогів.

Провідну роль у навчанні та вихованні особистості відіграє мова.

Мова – це неоціненний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від самого народження й аж до смерті. У щоденній практиці спілкування не обійтися без мови. І навіть коли ми думаємо, в пам’яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Власні думки формулюємо і передаємо за допомогою мови. Світ пізнаємо через мову, бо в ній накопичено життєвий досвід попередніх поколінь. Через мову ми впливаємо на емоції і почуття людей, формуємо у них їхні естетичні смаки.

Значення мови у розвитку підростаючого покоління і в подальші вікові періоди підкреслювали майже всі видатні педагоги і психологи минулого і сучасності. Тому рідна мова є одним із найважливіших навчальних предметів в школі. Її особливе місце у системі навчальних дисциплін визначається тим, що саме від мовленнєвих і мовних знань, умінь і навичок безпосередньо залежать успіхи навчальної діяльності школяра, його успішність в оволодінні знаннями з усіх предметів та адекватна інтеграція в соціум.

Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання вчитися – «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. Одним із важливих засобів їх розв’язання вчені виділяють інформативність уроку, тобто використання у навчальному процесі інформаційно насичених матеріалів, цікавих завдань і вправ складених з урахуванням мотиваційного, змістового та процесуального компонентів навчання, елементів гумору тощо.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб із самого початку зацікавити молодших школярів мовними явищами, збудити у них прагнення до знань.

Об’єктом
дослідження
є використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах.

Предмет дослідження
– умови формування пізнавальної активності молодших школярів засобами навчально-пізнавальних матеріалів з елементами цікавого мовознавства.

Мета роботи
– визначити роль елементів цікавого мовознавства на якість засвоєння учнями знань в процесі вивчення іменника в початкових класах і дослідити особливості його використання в навчальній діяльності вчителя початкових класів.

Завдання роботи:

1. опрацювати науково-методичну літературу з даної проблеми;

2. проаналізувати особливості використання вчителями початкових класів елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника;

3. проаналізувати навчальні програми і підручники з рідної мови для початкових класів з метою виявлення досліджуваного матеріалу у навчальній діяльності молодших школярів;

4. розробити серію цікавих завдань і вправ з використанням науково-пізнавальних матеріалів під час вивчення іменника у початкових класах.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

· аналіз педагогічної та методичної літератури;

· спостереження;

· бесіда;

· аналіз передового педагогічного досвіду;

· теоретичне узагальнення.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Розділ І. Теоретичні основи вивчення іменника

1.1 Семантико-граматичні категорії іменника

Учені дослідили, що половина усіх слів, наявних у нашій мові, припадає на іменник. Це, очевидно, тому, що він дає назви усьому, що нас оточує. А світ такий велетенський. До того ж іменник - незрівнянна порівняно з іншими частина мови за можливістю поповнення новими словами. От і виходить, що майже кожне друге слово в нашій мові - іменник.

Спостереження показали, що іменник - це перша частина мови, яка з’являється в мовленні дітей. Їх оточує світ речей, і вони жадібно прагнуть дати назви усьому, що бачать.

Ще іменник - найсамостійніше частина мови. Вона має свої категорії і дуже рідко прислухається в реченні до інших слів.

Іменник – це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду, відповідає на запитання хто?
або що?

В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (ліс, стіл, зошит, ручка, вікно, човен
), істот (людина, викладач, ведмідь, дівчина, птах, олень
), явищ природи (дощ, сніг, грім, мороз, відлига, блискавка
), дії або стану (біг, читання, перепис, підготовка , відпочинок, дрімота
), узагальнених властивостей або ознак (доброта, сміливість, блакить, радість, юність, краса, щедрість, ідея
) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх.

Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючою ознакою, загальнокатегоріальною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне / загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. Власний іменник – це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франко, Президент України, Герой Радянського Союзу.

Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів
). або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми
).

Загальний іменник – це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення.

Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник власною чи загальною назвою: коваль
(професія), Коваль
(прізвище), шахтар
(професія), Шахтар
(назва футбольного клуба). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групу загальних: ампер, ом, вольт, дизель
та ін.

Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення, наприклад:

Дороги йшли, врізалися з розгону

У племена, Помпеї та міста…

Сивіли і відходили Платони

І формули слідів читав Сковорода.

Ті на Олімп, а інші - в чорнозем…

Відходили філософи в історію,

А посохи відходили в музей.

І пилом осідав над ними час…

Так звідки ж ти, Дорого
, почалась?

(Б. Олійник)

За характером позначуваного (конкретне / абстрактне) іменники поділяються на конкретні і абстрактні назви.

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня
), явищ (туман, заметіль
), людей (Гнат, Надія, дитина
), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм
) і т. д.

До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять – якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість
, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.

Категорія конкретності / абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини (кошти, заручини, вибори
).

Абстрактні іменники - це переважно мотивовані вторинні слова. Твірними у них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами:-ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я)
та ін.

Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне / абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте:полум’я
в печі і полум’я серця, раптовий вихор і вихор думок).

Серед іменників загальних назв з конкретним значенням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою категорією).

Категорія збірності і одиничності.

Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад: колосся, гілля, комашня.

Категорія збірності виражається граматично: збірні іменники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у форі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння
). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками.

Не можна наприклад сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.

Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами:-ств(о), -инн(я), -н(я)
та ін.

А основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша – миші – мишва, жінка – жінки – жіноцтво, (і жінота), парубок – парубки – парубоцтво (і парубота), птах – птахи – птаство, професор – професори – професура.
Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь
та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх двох словах - нульовим). Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.

За семантико-граматичними ознаками із збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад:гречка, горох, тютюн, картопля, ожина, молоко, сіль, вода
та ін. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають лиже в множині (ласощі, вершки, помиї
та ін.).

Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад:колосяться жита, пшениці (
тобто лани пшениці, жита).

Речовинні іменники мають ще один вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії –у
(цукру, воску, пороху).

Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об’єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова.

Відхилення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад:пташина – птаство, селянин – селянство, бадилина – бадилля, зернина – зерно, пшеничина – пшениця, волосина – волосся.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа:квасолина – квасолини, намистина – намистини, перлина – перлини, стеблина – стеблини
та ін.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: ти горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотвірне вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції – в граматичній категорії числа.

Категорія істот і неістот.

У системі семантико-граматичних категорії іменника виділяться також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви:

осіб (чоловік, дівчина, робітник, син, вчитель)
;

тварин (кінь, віл, осел, вовк, лев, кішка, теля, ворона, джміль, рак)
;

міфологічні і демонічні образи (мавка, лісовик, чорт, домовик, демон, Юпітер, Діана)
;

померлих (мрець, небіжчик, покійник)
;

усі інші назви – явищ, предметів, абстрактних понять – входять у категорію неістот.

Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (клас, група, гурт, натовп
) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус
) відносяться до назв неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот – форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей)
; слухав жайворонка (жайворонків)
; поклав зошит (зошити)
; беру цвях (цвяхи).
Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини:покликали сестер, розстелили хустки.

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад:пасти гусей і пасти гуси
; у назвах неістот:покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола
). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках – у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному і місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові
, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві.
У назвах предметів переважає флексія –у (-ю)
:клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію –а (-я),
наприклад: алігатор-а, учн-я, Іван-а
; у назвах неістот флексія залежить і від інших угрупувань цих іменників (наприклад: відмінк-а, молотк-а,
але поверх-у, сирт-у
).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності / імперсональності).

1.2 Граматичні категорії іменника

Категорія роду.

Граматична категорія роду є одна з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно – характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджувальних з ними слів – прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів:українець – українка, шахіст – шахістка.

У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода
належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляться за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж),
за винятком деяких жіночого роду;

2) частина іменників на -а (-я)
, що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля
);

3) деякі іменники на –о (батько, Дніпро, Павло).

До жіночого роду належать:

1) більшість іменників на –а (-я)
(сестра, Софія, ткаля
), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;

2) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь
) та іменник мати
.

До середнього роду належать:

1) майже всі іменники на –о, -е (срібло, марево, море, поле);

2) частина іменників на –а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю.

Проте система флексій – не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на –а (-я)
разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на –а (-я
) може мати значення двох родів – жіночого і чоловічого, наприклад:нероба, плакса, сирота, причепа, ледащо, Саша.
Рід таких іменників визначається в реченні, тобто синтаксично, за допомогою інших слів, наприклад:А дівчина – сиротина, у наймах марніє
;Заспіває та й згадає, що він сиротина
;Одна, одна, як сирота,
на чужині, гине! Отакий-то мій Ярема, сирота убогий
(Т. Шевченко).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр
і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи:лікар Валентина порадила
;педагог Іванова розповіла.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад:крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (
іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (
іменники жіночого роду).

Словотворчі співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран – вівця, кріль – кролиця, гусак - гуска
) та деяких диких (наприклад: слон – слониха, заєць – зайчиха, вовк – вовчиця, ведмідь - ведмедиця
).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід

кабан свиня порося

бик корова теля

кінь кобила лоша

лев левиця левеня

заєць зайчиха зайченя

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я),
приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я),
що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят)
іменників середнього роду.

У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (наприклад: трактор, жаль, бритва, сало, зілля
).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад:канікули, Суми
), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії
).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче
та ін.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, буржуа
), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, поні
). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично:та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.

У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію – вказівку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль
за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь
– жіночого роду (рос. путь
– іменник чоловічого роду).

Категорія числа

Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне позначення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена одиничність чи множинність.

За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.

Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.

Однина – граматичне значення для позначення одного предмета – протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день – дні, стіна – стіни, книга - книги
). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад:У будівництві човнів широко використовуються граб, дуб, бук та інша деревина.

Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга
виражають однину як сукупність багатьох істот, а слово ряд, низка, стос –
як сукупність багатьох предметів.

Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти – два гурти, полки – п’ять полків, колективи – кілька колективів
). Порівняємо також значення однини і множини в іменниках типу квасолина
(одна, виділена із сукупності) і квасолини
(кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають лише форму однини чи множини.

До іменників однинної форми належать:

слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно);

слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк);

назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність).

Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, ґатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі
) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи
).

Однинну форму мають також іменники – власні назви:Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.

Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, позначають однорідні поняття:Шевченки, Василі.

Значення числа в однин них іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина' - глиби'ни, висота' - висо'ти
).

До іменників множинної форми належать:

назви конкретних предметів парної або симетричної форми:вила, ворота, кайдани, ножиці, ковзани, штани
;

назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, фінанси, чари, шахи
;

назви речовин, залишків: вершки, ліки, дріжджі, консерви, висівки;

назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;

назви дій, процесів, станів:вибори, проводи, збори
;

деякі географічні назви:Чернівці, Карпати.

До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі.

Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв’язок іменника з числівником.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв’ю – цікаві інтерв’ю, таке па – такі па, нове кашне – нові кашне.

Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.

Категорія відмінка.

Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.

Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.

Категорію відмінка в сучасні українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Відмінок	Питання для істот	Питання для неістот
Називний	Хто?	Що?
Родовий	Кого?	Чого?
Давальний	Кому?	Чому?
Знахідний	Кого?	Що?
Орудний	Ким?	Чим?
Місцевий	(На) кому?	(На) чому?
Кличний

Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова – в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.

Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).

У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об’єктне/суб’єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб’єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб’єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб’єктне значення орудного разом із об’єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням – обставинної характеристики. І, нарешті, суб’єктне значення орудного протиставляється об’єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі і орудному.

Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв’язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов’язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.

Називний відмінок
відповідає на питання хто? що?
, називає суб’єкт (виконавця дії). Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків непрямими.

Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета: Сонце

заходить, Гори
чорніють, Пташечка
тихне, поле
німіє
(Т. Шевченко).

Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер

) та предикативній (Слово

– це зброя
) – як форми координованої з підметом.

Родовий відмінок
відповідає на питання кого? чого?
Основне значення родового відмінка об’єктне: а) прямого об’єкта при дієсловах із заперечною часткою не

(не помітив іронії
, не привітав друга
);
б)прямого об’єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду
, приніс солі,
набери води
);
в) при збірних іменниках – комплективне (загін добровольців,
гурт дівчат
)
, так само при назвах виміру (центнер муки
, кілограм цукру
)
. Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата,
музика Лисенка,
хата лісника
) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи,
вогонь Прометея,
звук сирени
). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня,
того року
, погожого ранку 1926 року
).

У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга
), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих
) та інші значення, що нашаровуються на основі значення родового відмінка.

Давальний відмінок
відповідає на питання кому? чому
? Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об’ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері
, оголосили наказ студентам,
відведуть кошти дитсадку
).

Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб’єкта в безособових конструкціях: Дітям

радісно. Олені
не сидиться
).

При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямування (пам’ятник Котляревському,
послання бійцям,
шана поетові
).

У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв’язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам
, вибіг назустріч батькові
).

Знахідний відмінок
відповідає на питання кого? що?
Основне значення знахідного відмінка – це вираження прямого об’єкта, в той час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками.

Знахідний прямого об’єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня
, прочитати вірш
, вибрати книгу
). Інші значення знахідного: часу (просидів день
, навчався рік
), місця (поїхав у Брест
, спустили на воду
) виводяться з основного, об’єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл
, соромити за непослух
, працювати за товариша
, сильніший за смерть.

Орудний відмінок
відповідає на питання ким? чим?
З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем,
кивнути головою
); засобу пересування (їхати поїздом
, пливти човном
); 2) суб’єкта дії (завдання виконано студентом
, план затверджено комісією
) або співучасника діяча – соціативне значення (мати з дочкою
ідуть ,
); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами
, не писати місяцями
), місця (пробиратися лісами
, іти полем
)
, порівняння і перевтілення (вити вовком,
летіти стрілою
, жити вдовою
); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем
, стати героєм,
зробитися ледарем
) та ін.

У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об’єктні (розмовляти з учнем
, їхати з товаришем
), атрибутивні (дівчина з косою
), обставинні (звернутися з запитанням
, перебувати під водою
, вийти перед світанком
)
, предикативні (борщ був з перцем
) та ін.

Місцевий відмінок
відповідає на питання на кому? на чому?
Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по.

Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.

Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі
, біліти на палубі,
розкидати по полю
); час (прийти о шостій годині
); рідше виступає із значенням об’єктним (зосередитися на
головному завданні
), зокрема знаряддя дії (грати на баяні
) чи засобу пересування (приїхати на возі
).

Кличний відмінок.
Виконує в реченні апелятивну функцію – звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино
, з горіха зерня
(І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре,
на Вкраїну, Де покинув я дівчину
(С. Руданський); Думи

мої, думи
мої, Квіти
мої, діти!
(Т. Шевченко).

Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину
). У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.

Основні значення відмінків образно передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:

Називний
питає хто
ти? що
ти?

Хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

Родовий
доскіпує свого -

Хоче знати він кого? чого?

І про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

Все давальний
дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

У знахідного
свої потреби:

він - кого?
і що?
- питає в тебе.

І кого всі ми за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний
хоче знать: ким? чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий
- де?
В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

Кличний закликає всіх навколо:

гей, Іване, Петре чи Миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.

Відмінювання іменників

За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з закінченням -а (-я)

у називному відмінку однини (робота
, Олена
, Микола
, лівша
, земля
, суддя
, Валя
).

До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай
), а також із закінченням на –о

(батько
, Петро
, Дніпро
);
іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення –о, -е

(перо
, полотно
, поле
),
а також -я,

крім тих, що при відмінюванні мають суфікси –ен-, -ат-

(листя
, знаряддя
, клоччя
). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -иш(
е) (
вовчищ
е, носищ
е).

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м’який приголосний основи (ніч, кров, сіль
). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я),

у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ен, -ат, ( -ят):

ім’я – імен
і, курча – курчат
и, теля – телят
и.

Іменники першої і другої відміни поділяються на групи: тверду, м’яку і мішану.

У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.

Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа. Круча, груша.

У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст, Роман
) та з закінченням -о

(батько, Дмитро, вікно, болото, світло).
До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р

(сир
, вир
, твір
, муляр
, столяр
і т. д.),
у тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур

(з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар
, футляр
, командир
, абажур
.
Суди ж належать іменники звір, комар, снігур,
хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення –і,

властиве іменникам м’якої групи (звірі
, комарі
, снігурі
).

До м’якої групи належать іменники з кінцевим м’яким приголосним чистої основи (пень
, скрипаль
, Івась
, обрій
) та з закінченням -е

(не після шиплячого), -а

(-я

): сонце
, поле
, життя
, полум’я
.

За типом м’якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р,

зокрема на -ар, -ир,

у яких при відмінювані в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині – тільки на флексії (пузир
, лікар
, воротар
; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж),
перед флексією -е

(плече, видовище).
Сюди ж належить частина іменників на -р,

а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр-

та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі;
).

В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я)

становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).

Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.

Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.

Форми іменників першої відміни

На відмінкові закінчення іменників першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м’якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).

Флексії м’якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м’якості приголосного основи.

Парадигми першої відміни

Тверда група

відмінок	Однина		Множина
Н.	сестр-а	рук -а	сестр-и	рук-и
Р.	сестр-и	рук-и	сестер	рук
Д.	сестр-і	руц-і	сестр-ам	рук-ам
З.	сестр-у	рук-у	сестер	рук-и
О.	сестр-ою	рук-ою	сестр-ами	рук-ами
М.	(на) сестр-і	(на) руц-і	(на) сестр-ах	(на) рук-ах
Кл.	сестр-о	рук-о	сестр-и	рук-и

М’яка група

відмінок	Однина		Множина
Н.	ткал-я	наді-я	ткал-і	наді-ї
Р.	ткал-і	наді-ї	ткаль	надій
Д.	ткал-і	наді-ї	ткал-ям	наді-ям
З.	ткал-ю	наді-ю	ткаль	наді-ї
О.	ткал-ю	наді-ю	ткал-ями	наді-ями
М.	(на) ткал-і	(на) наді-ї	(на) ткал-ях	(на) наді-ях
Кл.	ткал-е	наді-є	ткал-і	наді-ї

Мішана група

відмінок	Однина		Множина
Н.	миш-а	круч-а	миш-і	круч-і
Р.	миш-і	круч-і	миш-ей	круч
Д.	миш-і	круч-і	миш-ам	круч-ам
З.	миш-у	круч-у	миш-ей	круч-і
О.	миш-ею	круч-ею	миш-ами	круч-ами
М.	(на)миш-і	(на)круч-і	(на)миш-ах	(на)круч-ах
Кл.	миш-е	круч-е	миш-і	круч-і

Однина

У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и

(школ-и,
мух-и
) та -і

у м’якій і мішаній групах (стел-і
, груш-і
).
в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи –й

, виступає графічно флексія -ї

(наді-ї
, мрі-ї
).

У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і

(школ-і,
стел-і
, груш-і
),
яка в іменниках з основою на -й

графічно передається флексією -ї

(Софі-ї
).

В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -
г, -к
або -х,

перед флексією -і

відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с
(ног
а – ноз
і, рук
а – руц
і, стріх
а - стріс
і).

У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у

(весну
, ружу
),
яка графічно передається буквою -ю

в іменниках м’якої групи (вишню
, тополю
).

В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою

(рибою
, липою
, смугою
)
; у м’якій та мішаній групах виступає флексія -ею

(вишнею
, працею
, межею
)
або графічно передається (після кінцевого основи -й)

буквою -є

(надіє
ю, граціє
ю).

У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що і у давальному відмінку (-і

або графічно -ї

), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об):

на

горі, у
гаї, по
хаті, о
п’ятій годині.

Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о

(Ганно
, весно
)
, від іменників м’якої і мішаної групи переважно флексією -е (-є)

або в пестливих назвах -у (-ю):

Софіє
, земле
, круче
; Полю
, бабусю
(і бабусе
).

Множина

у називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення –и

(дороги
, гори
)
, а м’якої і мішаної груп – закінчення -і

або графічно -ї

(яблуні
, кручі
, мрії
).

Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій
). Проте в деяких словах виступає флексія -ів
(бабів
)
або -ей

(статей
, мишей
).

У формі родового відмінка закономірність чергування звуків
[
о
]
,
[
е
]
з
[
і
]
часто порушується, наприклад: го
ра – гі
р, осо
ба – осі
б,
але межа – меж, тополя – тополь, лелека – лелек
і т. д.

Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з’являється вставний [о]
(переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра – іско
р, сосна – сосо
н (і сосе
н), мітла – міте
л, весна – весе
н, вишня – више
нь, війна – во
єн.
У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верств, клятв, фірм, шахт.

У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам

(у твердій і мішаній групах: сестрам,
мишам
, кручам
) або графічно -ям

(у м’якій групі: пісням
, мріям
).

Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер
), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки)
. Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець та вівці, розводив бджіл та бджоли).

В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами

(в твердій і мішаній групах: жінками
, грушами
)
або -ями

(як графічне позначення м’якості приголосного основи: землями
, лініями
)
. У деяких словах виступає флексія -ми

(сльозами
і слізьми
, свинями
і свиньми
).

У місцевому відмінку виступає флексія -ах

(у іменниках твердої і мішаної груп: у книжках
, на кручах
) або -ях

(у м’якій групі: на полицях
, на лініях
).

Форми іменників другої відміни

У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край
) або флексію -о

(Дмитро
, Дніпро
)
. В іменниках середнього роду виступає флексія -о

: добро
, світло
(тверда група), -е:

море
, плече
(м’яка і мішана групи) та -а (-я):

весілля
, життя
(м’яка група).

Родовий відмінок має закінчення -а (-я)

та -у (-ю).

вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежить від семантико-граматичного розряду, під який підводиться слово. Так, флексію -а (-я)

мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв: народу, загону): брата
, керівника
, викладача
, Дениса
, журавля
, горобця
; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа
, стола
, замка
, олівця
, шматка
)
; назви мір (грама
, метра
, літра
, місяця
, карбованця
)
; наукові та технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка
, суфікса
, кореня
, прикметника
, радіуса
, сектора
, синоніма
, але: синтаксису
, базису
); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка
, гаража
, млина
, але: карнизу
і карниза
, сараю
і сарая
, поверху
, універмагу
, залу
).

Флексія -у (-ю)

виступає в збірних назвах (люду
); в назвах рослин (барвінку
, льону
, лісу
, саду
, гороху
, лозняку
і лозника
, молодняку
і молодняка
);
у назвах установ, організацій, закладів (інституту
, вузу
, заводу
)
; в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму
, вигляду
, цвіту
, глузду
, світогляду
, процесу
, гуманізму
, матеріалізму
);
в назвах явищ природи (грому
, снігопаду
, морозу
, вогню
).

У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я):

Львова
, Гадяча
, Мелітополя
, Дніпра
, Дінця
(з наголосом на флексії): але Дону
, Дунаю
(з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю):

Криму
, Сибіру
, Донбасу
, Байкалу
, Уралу
та ін.

У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата
(конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату
(виражає сукупність).

Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста
і з мосту
, стиду
і стида
.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я):

озера
, перевесла
, прізвища
, моря
, завдання
.

Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові

та -у

в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові
і Петру
; -еві
(-єві)
та -у (-ю)

в іменниках м’якої і мішаної груп: коневі
і коню
, Гайдаєві
і Гайдаю
, сторожеві
і сторожу
.

У назва істот переважає флексія -ові, -еві (-єві),

а в назвах неживих предметів -у (-ю).

Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю)

: болоту
, горю
, прізвищу
. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання – синекдохи, наприклад: Показав селові
синю книжечку.

У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата
, батька
, Сергія
,
а в назвах предметів – з називним: узяв папір, стілець
. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.

Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа
, зокрема у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.

В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на -я

) мають флексію -ом:

Іваном
, краном
, озером
(тверда група); -ем (-єм
):
Василем
, секретарем
, фуражем
, полем
, днищем
(м’яка і мішана групи).

Іменники середнього роду на -я

в орудному відмінку однини мають флексію -ям

: груддям
, листям
, пір’ям
.

У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві (-єві).

Флексії -ові, -еві (-єві)

з’явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові
, на гостеві
, на Гордієві
.

Флексія -у (-ю)

виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, -ак

: на візку, на містку
, у миснику
, на держаку
.

В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю)

чи -і (-ї)

регулюється тими ж семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Наприклад: на льоду
, у строю
, але на дивані
, у музеї
, на стільці
.

Закінчення -у (ю)

виступає в поєднанні з прийменником по

: по
двору, по
вівсу, по
морю
.

Флексія -і

виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс-к-:

на лоні
, у морі,
у зіллі
,
але у горнятку
, на курчаткові
і курчатку
.

У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х
змінюються на з, ц, с
: плуг
– у плуз
і
, байрак
– у байрац
і, вух
о – у вус
і.

У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у

або -е.

Флексія -у

виступає у іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду
, товаришу
, дядьку
, котику
; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику
, Людвігу
; в іменниках чоловічого роду м’якої групи виступає флексія -ю:

Сергію
, лікарю
, краю
.

Флексія -е

вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак

: хлопче,
юначе
, батраче
(але ковалю
, мудрецю
) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе
, вітре
, друже
.

Перед флексією -е

приголосні г, к, х
змінюються на ж, ч, ш
: друг
- друж
е, юнак
– юнач
е, Явтух
– Явтуш
е.

У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова.
В усіх інших випадках , коли перше слово є загальною назвою, а друге – ім’ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію
.

У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.

Множина

Називний відмінок множини може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и

: робітники
, інженери
шофери
, прапори
; 2) в іменниках чоловічого роду твердої і мішаних груп -і

або графічно -ї

: учителі
, портфелі
, школярі
, товариші
, носії
; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а:

коліна
, полотна
, прізвища
або флексією -я,

що графічно передає м’якість приголосного основи в іменниках середнього роду м’якої групи: моря
, послання
, прислів’я
.

Парадигма другої відміни

відмінок	Однина
Н.	стіл	шофер	батько	село
Р.	стол-а	шофер-а	батьк-а	сел-а
Д.	стол-у (-ові)	шофер-ові (-у)	батьк-ові (-у)	сел-у
З.	стіл	шофер-а	батьк-а	сел.-о
О.	стол-ом	шофер-ом	батьк-ом	сел-ом
М.	(на) стол-і	(на) шофер-ові (-у)	(на) батьк-ові	(на) сел.-і
Кл.	стол-е	шофер-е	батьк-у	сел-о

відмінок	Множина
Н.	стол-и	шофер-и	батьк-и	сел-а
Р.	стол-ів	шофер-ів	батьк-ів	сіл
Д.	стол-ам	шофер-ам	батьк-ам	сел-ам
З.	стол-и	шофер-ів	батьк-ів	сел-а
О.	стол-ами	шофер-ами	батьк-ами	сел-ами
М.	(на) стол-ах	(на) шофер-ах	(на) батьк-ах	(на) сел-ах
Кл.	стол-и	шофер-и	батьк-и	сел-а

В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і:

очі
, плечі
, уші
(і вуха
)
або -и:

рукави
(при більш поширеному вживанні: вуса
, рукава
).

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей

або нульову флексію: столів
, ковалів
, батьків
, солов’їв
, країв
, очей
, плечей
.

В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів

: воротарів
, чоловіків
, орачів
, плащів
.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів

: морів, полів
, почуттів
.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-:

селян, подолян, галичан, болгар
, але грузинів, осетинів
, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей

виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней
, гостей
, очей
, вушей
(і вух), плечей
(і пліч).

У давальному, орудному, місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях),

наприклад: братам
, сестрам
, школярам
, озерам
, морям
, знанням
; братами
, школярами
, озерами
, морями
, знаннями
; на братах
, на сестрах
, на школярах
, на озерах
, на морях
, у знаннях
.

У знахідному відмінку множини іменників дру

гої відміни спостерігаються одні і ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.

Форми іменників третьої відміни

Однина

Іменники третьої відміни в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (тінь, сіль, вісь, міць, паморозь
) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були м’якими (любов, річ, подорож
). Виняток становить іменник мати
,
що має флексію -и.

У родовому, давальному, місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і

(крові
, солі
, подорожі
). Кореневий звук [і
] (з давніх [о
], [е
]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить у [о
] чи [е
] (пі
ч - пе
чі, ві
сь - о
сі, рі
ч - ре
чі, осі
нь - осе
ні) .

В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають флексію -у

(графічно -ю

). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у (-ю),

подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю
, осінню
, сіллю
, памороззю
).
Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю
, якістю
, жовчю
). Немає подовження приголосного і в тому випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р

(любов’ю
, матір’ю
).

Клична форма в іменниках третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії -е

за аналогією до іменників першої відміни м’якої і мішаної груп (тіне
, радосте
, мудросте
).

Парадигма третьої відміни

відмінок	Однина
Н.	піч	вісь	мати
Р.	печ-і	ос-і	матер-і
Д.	печ-і	ос-і	матер-і
З.	піч	вісь	матір
О.	пічч-ю	вісс-ю	матір’-ю
М.	(на) печ-і	(в) ос-і	(на) матер-і
Кл.	печ-е	ос-е	матір

відмінок	Множина
Н.	печ-і	ос-і	матер-і
Р.	печ-ей	ос-ей	матер-ів
Д.	печ-ам	ос-ям	матер-ям
З.	печ-і	ос-і	матер-ів
О.	печ-ами	ос-ями	матер-ями
М.	(на) печ-ах	(в) ос-ях	(на) матер-ях
Кл.	печ-і	ос-і	матер-і

Множина

У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію -і:

ночі
, вісті
, тіні
, матері
.

У родовому відмінку виступає флексія -ей:

доповідей
, печей
, солей
, вістей
, осей
, повістей
.
Флексію -ів

приймає іменник мати:
матерів
.

У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають одні і ті самі флексії, що і у іменників першої і другої відмін.

Форми іменників четвертої відміни.

Однина

Форми називного і знахідного відмінків однини в іменниках четвертої відміни творяться флексією -а

(графічно -я

): курча
, дівча
, ягня
, порося
, вим’я
.

У родовому відмінку іменники з суфіксом -ат (-ят)

мають флексію -и

(курчати, теляти
), а іменники з суфіксом -ен-

виступають з флексією -і

(імені
, племені
) або -а (-я

): ім’я
, сім’я
, тім’я
.

У давальному і місцевому відмінках виступає флексія -і

(курчаті
, хлоп’яті
, племені
, тімені
).
У місцевому відмінку іменники типу тім’я, вим’я
можуть виступати без суфікса: на тім’ї, на вим’ї.

В орудному відмінку однини іменники втрачають суфікси -ат- (-ят-).

Флексія -ам (-ям)

приєднується до кореня: лошам
, хлоп’ям
.
Іменники із суфіксом -ен-

мають паралельні форми: ім’ям
і іменем
, тім’ям
і тіменем
.

У літературній мові переважають форми із флексією -ям

.

Множина

У називному відмінку множини іменники четвертої відміни мають суфікси -ат- (-ят-), -ен-

і флексію -а (-я):

дівчата
, гусята
; племена
, тімена
,
але вим’я
.

У родовому відмінку множини іменники мають чисту основу: хлоп’ят, телят, імен, племен, але вим’їв, тім’їв.

Форми давального, орудного і місцевого відмінків множини в іменниках четвертої відміни мають ті ж самі флексії, що й в усіх відмінах.

У знахідному відмінку в назвах істот переважає форма, спільна з родовим (загнав курчат, кликав поросят, пас ягнят і ягнята
), а в назвах неживих предметів виступає форма, спільна з називним (коліщата, племена
).

Парадигма четвертої відміни

відмінок	Однина
Н.	лош-а	тел-я	ім’я
Р.	лош-ат-и	тел-ят-и	ім-е-ні і ім’-я
Д.	лош-ат-і	тел-ят-і	ім-ен-і
З.	лош-а	тел-я	ім’-я
О.	лош-ам	тел-ят	ім’-ям і ім-ен-ем
М.	(на) лош-ат-і	(на) тел-ят-і	(по) ім-ен-і
Кл.	лош-а	тел-я	ім-ен-е і ім’я

відмінок	Множина
Н.	лош-ат-а	тел-ят-а	ім-ен-а
Р.	лош-ат	тел-ят	ім- ен
Д.	лош-ат-ам	тел-ят-ам	ім-ен-ам
З.	лош-ат-ат і лош-ат-а	тел-ят тел-ят-а	ім-ен-а
О.	локш-ат-ами	тел-ят-ами	ім-ен-ами
М.	(на) лош-ат-ах	(на) тел-ят-ах	(на) ім-ен-ах
Кл.	лош-ат-а	тел-ят-а	ім-ен-а

Відмінювання іменників множинної форми.

Множинні іменники мають ті самі відмінкові форми, що й іменники першої - третьої відмін у множині.

У родовому відмінку множинних іменників виступають закінчення -ей: саней, курей, людей; -ів (-їв):

дріжджів
, окулярів
, зборів
або чиста основа: воріт, канікул, висівок, ножиць.

У давальному, орудному і місцевому відмінках множинні іменники мають одні і ті самі флексії, що й іменники усіх чотирьох відмін у формах множини: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях).

В орудному відмінку можлива флексія -има

: дверима
, плечима
, грошима
.

У знахідному відміну майже всі множинні іменники мають форму спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури
) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей),
але пасу гуси і гусей.

Незмінювані іменники

Окрему морфологічну груп становлять незмінювані іменники: 1) ряд слів іншомовного походження (метро, турне, меню, колібрі
і под.); 2) українські і іншомовні жіночі прізвища на приголосний звук (Зосич, Харчук)
, на -енк-о

(Василенко, Яценко
), на -ово

(Дурново
), -их

(Черних, Седих)
; 3) ініціальні абревіатури (МВС
) та абревіатури, в яких друга частина виступає у формі непрямого відмінка (завбази, помдекана
).

Граматичне значення відмінка виражається в цих іменниках синтаксично. Наприклад, передають по радіо
(місцевий відмінок); підійшов до метро
(родовий відмінок); розмовляла з нашою Коваленко
(орудний відмінок); слухаю какаду
(знахідний відмінок); передали всім АТС
(давальний відмінок множини).

Розділ ІІ. Методика використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

2.1 Методика вивчення іменника в початкових класах

Знайомство з частинами мови починається з вивчеення іменнника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.

Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагаченя словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.

Система роботи над вивченням теми „іменник” має біти цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильне їх написання.

Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що?
, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін „іменник”, що розкриває поняття „слова, які означають назви предметів”, продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів „множина - однина” формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться термінидля позначення тих понять, які раніше раніше розглядалися практично.

Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти коистувалися прийомом „один - багато”, то в 3 класі формується граматичне поняття однини-множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно
чи мій, моя, моє
. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів кого? чого? чому? і под., будувати речення і словосполучення з іменниками в непрями відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу.

Формування у молодших школярів граматичного поняття „іменник” складається з кількох етапів. Перший – підготовчий, який збігається з перідом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття „іменник” передбачає навчання розріняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисдовою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).

Другий етап формування поняття „іменник” передбача ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? Що?, називають предмети) й закріплення їх у термвнв „іменник”. Це робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.

Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відтінників, рожширенні знань про власні і загальні назви.

Четвертий етап передбача формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.

2.2 Серія цікавих завдань і вправ з використанням науково-пізнавальних матеріалів під час вивчення іменника у початкових класах

ІМЕННИКИ НАВКОЛО НАС

Загальне поняття про іменник як частину мови

Урок-спостереження. 4-й клас

Мета.
Формувати знання про іменник як частину мови, розвивати вміння визначати число, роди іменників, повторити раніше вивчений матеріал про іменник, виховання любові до України, мови і природи.

Обладнання.
Тести, перфокарти, картки, загадки, мовні забавлянки, іменник-годинник, види диктантів, словничок-скринька, картини, ігри. Урок в іграх та завданнях.

І. Організаційний момент.

Учні.

—Є у світі слів багато,

Але дорожчі всіх

Іменники: син, мати.

Оселя, дім, поріг.

А ще — слова «родина» і

Ненька «Україна»,

Не забуваймо їх.

Іменник-учень.
Привіт, любі друзі! Давайте познайомимося! Мене звуть іменник. Який я щасливий, що ви вже в четвертому класі! Нарешті я зможу з вами потоваришувати. Ходімо зі мною. Я поведу вас до чудової країни Знань. Скільки там цікавого і корисного. Ви побачите, яка прекрасна, яка багата наша українська мова. Любіть її як маму, як рідну землю, бо вона у нас одна!

Вчитель.
Сьогодні у нас урок незвичайний. Ми його проведемо у цікавій формі: буде багато ігор та завдань. Іменник як частина мови дуже важливий для нас: оточує нас довкола, скрізь його бачимо, чуємо, відчуваємо, називаємо його іменем предмети. Правда, іменнику?

Іменник.
Правда. Щоб рухатись далі до країни Знань, неодмінно треба повторити вивчене раніше. А тому пропоную тести.

Вчитель
. З наведених визначень випишіть правильне.

Іменник — це...

а) гарне слово;

б) член речення;

в) частина мови.

Іменник відповідає на питання...

а) який?

б) хто?

в) що робить?

Іменник означає...

а) назву дії;

б) назву ознаки;

в) назву предмета.

З великої букви пишемо...

а) слова, які нам подобаються;

б) власні назви;

в) загальні назви.

(Учні читають правильні відповіді).

Іменник.
Молодці, справились із завданням. А зараз, друзі, вибірково-розподільний диктант.

(Виписати у два стовпчики назви істот і неістот). Іменник (зачитує вірш).

КОТИКИ-ВОРКОТИКИ

Котики-воркотики

Всілися рядком.

Поїть сонце котиків

Теплим молоком.

Котики-воркотики

В мене на вікні,

Котики-воркотики

Гості весняні.

Не глядить на котиків

Лиш вусатий кіт.

Мабуть зна, що котики —

Це вербовий цвіт.

(А. М'ястківський)

Знайти іменники, що означають назви істот і неістот. У якому значенні вжито у тексті іменник «котики»?

Іменник
(перевіряє і говорить).
От таких учнів я люблю: чемних, хороших, старанних.

А зараз коментований диктант.

(Учні зачитують завдання і записують у зошиті відповіді).

1. Записати назву нашої Батьківщини. (Україна)

2. Як називається наше село? (Лозянське)

3. Записати назву наших гір? (Карпати)

4. Як називається найбільша річка в Україні? (Дніпро)

5. Як звати старосту нашого класу? (Ліліана)

6. Яка кличка вашого котика чи собаки?

Вчитель.
З якої букви пишуться ці слова, що записали?

(З великої)

— Як їх називають у мові? (Власні назви)

(Іменник викладає словничок-скриньку).

Вчитель.
З першого класу ми з вами вивчали назви предметів. З яких слів ми починали перший урок? (Буквар, клас, школа, вчителька, мама, Україна, Батьківщина

і т. д.).

Дуже в цьому нам допомагав чотири роки словничок-скринька. Іменнику, яке завдання нам запропонуєш?

Іменник.
їх є безліч. Але прохання до вас таке: визначити роди назв предметів із скриньки.

(Діти витягують предметні картинки і записують іменники на дошці за родами)

Чол. рід	Жін. рід	Сер. рід
млин	парта	яблуко
трактор	слива	кошеня
хата	колесо
малина
веселка

Іменник.
Дякую, діти, знаєте ви про мене. А зараз визначте рід іменників: яйце, курка, півень. (Діти визначають
). А тепер послухайте, як відповів учительці ваш товариш.

— Якого роду слово «яйце»? — запитала вчителька учня.

— Ніякого, — відповів той.

— Чому?

— Бо не знаємо що з нього вилупиться: півень чи курка...

Вчитель
. Цікаві вправи нам дали. А зараз, яку роботу запропонуєм нашим малятам?

Іменник.
Творчу, звичайно.

(Вчитель виставляє на дошці картину «Осінь у лісі» і на два варіанти записує по чотири слова).

Перший варіант.

Осінь, листя, птахи, дятел.

Другий варіант.

Ліс, дерева, звірі, білка.

З цими іменниками придумати речення, щоб вийшла розповідь і придумати заголовок, а потім учні читають у зошитах.

Іменник.
Люблять четвертокласники думати. Ану, чи правильно ви сидите, зошити правильно поставили?

Зараз каліграфічна хвилинка.

(Іменник затісує на дошці перші чотири букви алфавіту: Аа, Бб, Вв, Гг, і слово «Василь», а діти — в зошитах).

Іменник.
Ох і втомились ми: хочеться відпочити, погратись.

МОВНІ ЗАБАВЛЯНКИ

Гра з м'ячем «Хто швидше?»

Іменник кидає учням м'яча і говорить назву предмета, а вони швидко ставлять питання. Наприклад, веселка (що?), мама (хто?), осінь (що?), лисиця (хто?).

Гра «Зайвий іменник».

Діти плещуть у долоні, коли в реченні є зайві слова. Наприклад:

1. У лісі ростуть берези, ялини, дуби, лисиці...

2. У теплі краї відлетіли ластівки, журавлі, жайворонки, снігурі...

3. До зими готуються: ведмеді, їжаки, білки, вовки...

4. На деревах ростуть яблука, груші, сливи, огірки...

Завдання.
Визначити число даних іменників.

Іменник
(розказує анекдот).

Питає вчителька дітей, в якому числі слово «штани»

Учень піднімає руку і говорить:

—Верхня частина в однині, а нижня — в множині.

Вчитель.
Погляньте на годинник. Ох і скоро йде у нас урок, а скільки ще треба зробити. Що нам приніс їжачок, які завдання?

(Вчитель зачитує і пропонує за годинниковою стрілкою відгадати дві загадки).

Дивний крихітний автобус

По піску кудись поліз.

Він бо ходить так повільно

Через те, що без коліс.

(Черепаха)

Запалали в чистім полі,

Наче галстуки червоні.

То палає в полі так

Польовий червоний...

(мак).

(Провідміняти відгадки за відмінками. Потім іменник пропонує учням самостійну роботу з перфокартками. Після роботи учнями проводиться взаємоперевірка написаного).

Вчитель.
А іменнику їжачок запропонував особисто проаналізувати його улюблене слово чи предмет.

(Іменник записує на дошці слово «Україна» і робить аналіз за схемою).

1. Аналізоване слово.

2. Частина мови.

3. Власна чи загальна назва.

4. Назва істоти чи неістоти.

5. Рід.

6. Число.

7. На яке питання відповідає.

II. Підсумок уроку.

Іменник.
Я приношу багато користі нашій матері Мові. Без мене ніхто не мав би імені. Я дав назви всім істотам, предметам, подіям, яких я одягав у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом.

Учні.

Вивчим цю частину мови,

Вивчимо обов'язково,

Бо вона потрібна дуже

І мені й тобі, мій друже.

(Л.Лужецька)

Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса.- Минск: Университетское, 1990.- 560 с.

2. Амонашвили Ш.А. Здраствуйте дети!- М.: Просвещение, 1983.- 95 с.

3. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. - Издательство Казанского университета, 1988. - 238с.

4. Артемова О.І. Розвиток креативного мовлення молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук. — Одеса, 2001.-21 с.

5. Архипова Е.В. Проблемы речевого развития младших школьников, Дис. ... д-ра пед. наук .- Москва, 1998.- 389 с.

6. Бабанский Ю.К. Об актуальных вопросах методологии дидактики// Сов. Педагогика, 1977.-№ 9.- С. 48-50.

7. Баранов М. Виды упражнений для формирования умений и навыков // Русский язык в школе. - 1993. - №3. - С.18-24.

8. Барко В.І. Розвиток здібностей і творчого потенціалу // Обдарована дитина, 2005. - № 1. – С. 27-31

9. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Просвещение, 1979. – 365 с.

10. Беспредельность.-II часть.-Новосибирск: Сибирское отделение изд. Детская литература, 1990.-212 с.

11. Біляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Передрій Г.Р., Рожило Л.П. Методика вивчення української мови в школі: Посіб. для вчит. – К.:Рад. шк., 1987. – 246 с.

12. Біляєв О. Проблема методів у навчанні мови //Укр. мова і літ. в школі. — 1986. — № 10. — С. 60-64.

13. Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підруч. для 2 кл.-К.:Освіта, 2002.-Ч. 1- 2.

14. Ванник М.Э. Индивидуальный подход к развитию творческого воображения младших школьников : Дис. ... канд. пед. наук.-Ярославль, 2006.- 228 с.

15. Варзацька Л.О. Навчання мови та мовлення на основі тексту: Посіб. для вчителів. – К.: Рад. шк., 1986. – 104 с.

16. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова: Підруч. для 3 кл.-К.:Освіта, 2003.-Ч. 1-2.

17. Вашуленко М.С. та ін. Рідна мова: Підруч. для 4 кл.-К.:Освіта, 2004.-Ч. 1-2.

18. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі: Метод. посіб. – К.: Освіта, 2006. – 268 с.

19. Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання. // Початкова школа. – 2001. – №1 – С.11-14.

20. Величко Л.И. Работа над текстом на уроках русского языка: Пособ. для учителей.— М.: Просвещение, 1983.— 128 с.

21. Вікова психологія / За ред. Костюка Г.О. - К.: Радянська школа, 1976.-195 с.

22. Выготский Л.С. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 1996.- 415 с.

23. Волков И.П. Приобщение школьников к творчеству: Из опыта работы.-М.: Просвещение, 1982.- 144 с.

24. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования-М.: Наука, 1981.-138 с.

25. Гац Н.А. Засоби зв'язності тексту у початковому навчанні рідної мови // Початкова школа. - 1996. - №1. - С.23-29.

26. Гончаренко С. Український педагогічний словник.-К.,1997.- 376 с.

27. Гриненко І.В. Педагогічні умови розвитку креативності майбутніх вчителів гуманітарного профілю у процесі фахової підготовки: Дис. ... канд. пед. наук. -Тернопіль, 2008.- 266 с.

28. Дадабаев Х.М. Художественный текст как средство обучения русскому языку в национальной школе : Дис. ... канд. пед. наук -Москва, 1998.- 166 с.

29. Державна національна програма "Освіта (Україна XXI ст.)". К., 2003.- 56 с.

30. Державний стандарт початкової загальної освіти.-Режим доступу: http://www.mon.gov.ua

31. Доблаев Л.П. Смысловая структура учебного текста и проблемы его понимания /Под ред. В.В. Давыдова.— М.: Педагогика, 1982.— 176 с.

32. Донченко Т. До проблеми методів навчання української мови // Українська мова і література в школі.- № 7.-2005.- С.2-5.

33. Донченко Т. Власне методичні принципи навчання української мови // Українська мова і література в школі.- № 2.-2004.- С.2-5

34. Ермолаева - Томина Л.Б. Проблема развития творческих способностей детей (по материалам зарубежных исследований)//Вопросы психологии.-1975.-№5.-С.166-175.

35. Занков Л.В. Обучение и развитие.— М.: Педагогика, 1975.— 440 с.

36. Загнітко А.П. Особливості конструювання тексту // Український синтаксис. - К., 1996. – № 2. - С. 161-162.

37. Ігнатенко Н. Етапи діалогічної взаємодії молодших школярів із навчальним текстом // Школа першого ступеня. - Переяслав-Хмельницький, 2003. -Вип.7.- С. 50-61.

38. Ільченко Н.В. Філологічні дисципліни: розвиток творчих здібностей учнів// Вивчаємо українську мову та літературу. - К., 2005. - № 24. – С. 21-23.

39. Каніщенко А.П. Система роботи над розумінням тексту у початковій школі. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2003.-95с.

40. Капица П.Л Некоторие принцыпы творческого воспитания и образования //Вопросы Философии.- 1971.- № 7.- С. 16-24

41. Караман С. Методи і прийоми навчання української мови // Українська література в загальноосвітній школі.- 2005.- № 3.- С. 25-27.

42. Кирсанов А.А., Зайцева Ж.А. Развитие творческой активности в педагогическом процессе.-Казань, 1995.-103 с.

43. Коваленко Т. Розвиток творчих здібностей молодших школярів.-Режим доступу: http://www.bdpu.org/main/statti/kovalenko.doc

44. Ковалик І., Мацько Л., Плющ М. Методика лінгвістичного аналізу тексту. -К.: Вища шк., 1984. -120 c.

45. Концепція середньої загальноосвітньої школи України// Початкова школа. – 1990. – №11 – С. 35-40.

46. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості/ Упор. В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.Т. Губко, О.В. Проскура/ Під ред. Л.М. Прколієнко.- Київ: Радянська школа, 1989.- 608 с.

47. Кочан І. Лінгвістичний аналіз тексту:Курс лекцій.-Львів:Світ, 1999.-142 с.

48. Кравчук Д.М. Писемне мовлення учнів 1-3 класів: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1984. — 136 с.

49. Кутина Н. Структурно-смысловой анализ художественного текста.-Свердловск, 1980.-96 с.

50. Ладыженская Т.А., Ладыженская Н.В. Текстовые умения. Как им учить?//Начальная школа плюс До и После.-2005.-№5.- С. 1-6.

51. Лысенкова С.Н. Когда легко учиться.- М.: Педагогика, 1985.- 175с.

52. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность.- М.: Просвещение, 1969.- 214 с.

53. Леонтьев А.А. Слово в речевой деятельности: некоторые проблемы общей теории речевой деятельности / отв. ред. М.М. Глушман.-3-е изд.- М.: Ком-Книга, 2006.- 248 с.

54. Лещенко Г. Функціонально-комплексний підхід до роботи з текстом як засіб формування комунікативної україномовної компетенції школярів// Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 7. – С. 26-30.

55. Лосева Л.М. Как строится текст: Пособ. для учителей / под ред. Г.Я. Солганика.- М.: Просвещение, 1980. – 96 с.

56. Лук А.Н. Мышление и творчество. - М.: Политиздат, 1976.- 144 с.

57. Львов М.Р. и др. Методика преподавания русского языка в начальных классах.- М.: Академия, 2000.- 174 с.

58. Мельник Т. Система вправ з розвитку образного мовлення учнів.-Режим доступу: http://ukrlife.org/main/minerva/vpravy_movni.doc

59. Мельничайко В.Я. Лінгвістичні основи викладання української мови в школі // Мовознавство і школа. – 1981. – С. 43-45.

60. Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови: Посібник для вчителя. — К.: Радянська школа, 1986. — 168с.

61. Мельничайко В.Я. Творчі роботи на уроках української мови:Посібник для вчителів.-К.:Рад.школа, 1984.-223 с.

62. Мерзлякова Н.В. Текст малой формы как средство развития творческих способностей учащихся на уроках русского языка : Дис. ... канд. пед. наук.- Рязань, 2004.- 187 с.

63. Методика викладання української мови/ За ред. С.І Дорошенка.-К.: Вища школа, 1992.- 264 с.

64. Методика викладання української мови: Навчальний посібник для учнів педагогічних училищ із спеціальністю "Викладання у початкових класах". -К.: Вища школа, 1989. – 423 с.

65. Мир Огненный ЧастьIII-.Новосибирск: Сибирское отделение изд. Детская литература, 1991.-304 с.

66. Москальская О.И. Текст как лингвистическое понятие // Иностранные языки в школе. - 1978. - №3. - С. 9-17.

67. Мухина О.Д. Формирование у младших школьников умения совершенствовать текст: Автореф. дис... канд. пед. наук.- Рязань, 2005.- 17 с.

68. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті.- Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/nac.doktruna.doc

69. Наумчук М.М. Cучасний урок української мови в початкової школі. - Тернопіль: Видавництво Астон, 2005.- 352 с.

70. Николаева Т.М. Лингвистика текста. Современное состояние и перспективы // Новое в зарубежной лингвистике.- 1978.-Вып. VШ.- С.5-39.

71. Ногаева С.Е. Обучение младших школьников видам связи предложений в тексте // Начальная школа плюс До и После.-2007.-№3.- С. 1-5.

72. Окунев А.А. Спасибо за урок, дети: О развитии творческих способностей учащихся // Книга для учителя: Из опыта работы.- М.: Просвещение, 1988.- 128с.

73. Онищук В. О.Дидактичні основи засвоєння учнями мовних навичок і вмінь.-Укр. мова і літ. в шк.-1971.-№3.-С. 52-55.

74. Петрановская Л.В. Творчеству можно научить.-Режим доступу: http://rus.1september.ru/article.php?ID=200101203

75. Пичугин С.С.К вопросу о развитии творческих способностей младших школьников на уроках русского языка // Начальная школа плюс До и После.-2004.-№3.- С. 1-3.

76. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Робота над текстом у початкових класах: Посіб. для вчит. – К.: Рад. шк., 1986. – 168 с.

77. Полєвікова О.Б. Система творчих вправ як засіб розвитку мотивації до вивчення рідної мови у молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук. — Херсон, 2004.- 23 с.

78. Полєвікова О.Б. Використання творчих вправ як засобу мотиваційного забезпечення процесу навчання рідної мови // Початкова школа. – 2004. - №3. – С. 15-18.

79. Пономарева Е.Н. Формирование у младших школьников умения структурировать текст (2 класс четырехлетней начальной школы): Дис. ... канд. пед. наук.-СПб., 1998.- 262 с.

80. Пузанкова Е.Н. Развитие языковой способности при обучении русскому языку в средней школе : Дис. ... д-ра пед. наук .- Москва, 1997.- 390 с.

81. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Поч. шк., 2006. – 432 с.

82. Равлюк Т. Діагностика та раннє виявлення творчих здібностей учнів// Вісник Львівського університету. Сер. педагогічна. - 2005. - Вип.20. – С. 112-118.

83. Резерв успеха-творчество/Под ред. Г. Нойнера, В. Калвейта, Х. Клейна: Пер. с нем.-М.:Педагогика, 1989.-120 с.

84. Рубинштейн С.Л. Проблемы способностей и вопросы психологической теории// Вопросы психологии, 1960.- № З.- С. 3-15.

85. Савченко О.Я. Розвивай свої здібності.- Навч.-метод. посіб. Для мол.шк.-К.:Освіта, 1998.- 160 с.

86. Сисоєва С.О. Творча педагогічна діяльність вчителя: ознаки і методи.// Обдарована дитина.- 2005. - № 4. – С. 6-14.

87. Сисоєва С.О. Творчий розвиток особистості: сутність, специфіка.-Режим доступу: http://osvitapublish.com.ua/tvorch/susoeva.doc

88. Смирнова О.И. Роль антиципации в процессе выполнения текстовых упражнений на уроках русского языка //Начальная школа плюс До и После.-2007.-№8.- С. 1-4.

89. Стативка В.І. Взаємозв’язане навчання видів мовленнєвої діяльності учнів основної школи у процесі підготовки та створення текстів.Автореф. дис... д-ра. пед. наук. – Київ, 2006.

90. Сухомлинський В.А. Розмова з молодим директором школи.-К.:Рад. шк., 1988.- 284 с.

91. Сухомлинський В.А. об умственном воспитании/ Сост. и авт. вступ. Ст. М.И. Мухин.- К.: Рад школа, 1983.- 224 с.

92. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Рад.шк., 1988. – 304 с.

93. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І.К. Білодіда. - К., 1973. - 549 с.

94. Тураева З.Л. Лингвистика текста. - М.: Просвещение, 1986. - 126с.

95. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. -М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1961.- 176 с.

96. Українська мова з методикою навчання в початкових класах: Інтегрований курс: Підр. для пед. вузів/За ред. А.П. Каніщенко, Т.О. Ткачук. - К.: Промінь, 2003.- 232с.

97. Україна ХХI століття: стратегія освіти. Державна програма відродження освіти (тези до проекту) // Освіта.-1992.-18 серпня. – С. 2-14.

98. Успенский М.В. Совершенствование методов и приемов обучения русскому языку в национальной школе. – М.: Педагогика, 1972. – 129 с.

99. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. / Ред. кол.: В.Н.Столетов -К.: Рад. школа, 1983.-Т.1.- 488 с.

100. Халюшова Г.А. Развитие лингвитической креативности студента университета: Дис. ... канд. пед. наук .-Оренбург, 2005.-198 с.

101. Шадриков В.Д. Психологический анализ деятельности как системы. // Психол. Журнал.- 1988.- №. 1- С. 33-46.

102. Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном процессе: Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1986.- 144с.

Додаток А

Конспект уроку

СЛІДСТВО ВЕДЕ ДЕТЕКТИВ ІМЕННИК

4-й клас

Мета:
систематизувати та узагальнити знання учнів про іменник як частину мови, вправляти в доцільному та правильному вживанні іменників у мовленні; розвивати мовлення, логічне мислення, кмітливість; виховувати пізнавальний інтерес, любов до рідного слова, почуття радості в спільній роботі.

Обладнання:
плакат для складання динамічної таблиці «Іменник» за стратегією «Гронування», завдання для груп, плакат зі шкалою самооцінки рівня знань, уявний мікрофон, роздатковий матеріал для груп.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

Говорить учитель під супровід бадьорої мелодії. Весела пісенька дзвіночка покликала нас на урок. Я бачу ваші милі личка та очі з безліччю думок.

Ми помандруєм в світ науки,

Що гордо Мовою зовуть.

Та лиш кмітливість і увагу

З собою взяти не забудь!

На уроці ми будемо працювати в групах, аби ви змогли, у разі потреби, спертись на дружню руку однокласника або поділитися своїми знаннями і здобутками. Бажаю вам відчути радість і задоволення від спільної праці.

У групах учні розподіляють ролі і функції. Можливі такі варіанти: 1 - секретар, 2 - дешифрувальник, З - читач, 4 - практик, 5 - поет.

- Пригадайте головне правило роботи в групах.

Вправа «Роз'єднай слова».

- Роз'єднайте слова і прочитайте народний вислів:

Крикомдубанезрубаєш.

(Криком дуба не зрубаєш.)

II. Оголошення теми уроку.

- Зберіть скалки і прочитайте тему уроку:

Учні складають слова в речення і читають тему: «Слідство веде детектив Іменник».

З огляду на тему, скажіть, що ви чекаєте від сьогоднішнього уроку?

Вправа «Мікрофон».

Учні висловлюють свої очікування.

Дамо детективу ім'я. Вилучіть зайві літери і скажіть, як звати нашого героя.

РОМАШКА СТОЛЯР ПОЛЯНА АВТОМАТ ПІРАТ

Повторення правопису власних назв.

Обираємо ім'я детективу. (Рома, Толя, Яна, Том, Іра.)

Як ви звернетесь до детектива? (Добродію Романе, детективе Томе, пані Ірино...)

Повторення форми звертання.

III. Актуалізація опорних знань.

Каліграфічне письмо.

- Пропоную розгадати домінуючу рису характеру нашого героя.

Поновіть слова і запишіть речення:

отХ мядюл арбод єажаб, йот мас огой єам.

(Хто людям добра бажає, той сам його має.)

Ця риса — доброта, доброзичливість, гуманність.

Продовжіть вислів:

Доброму всі ___________________ .

У групах обговорюються варіанти і записуються індивідуально. Доповідачі оголошують варіант своєї групи. Народ сказав: «Доброму всі двері відкриті».

- Тож, побажаємо собі добра і злагоди в роботі.

Учні беруться за руки і посміхаються один одному.

Повторення знань про іменник, як частину мови.

- Що ви знаєте про іменник?

- Складемо таблицю та впорядкуємо свої знання. (Див. додаток.)

Вправа «Мозковий штурм».

Учитель записує всі відповіді учнів на плакаті чи дошці стисло навколо слова «іменник». Коли всі ідеї записані, починаємо встановлювати зв'язки між поняттями.

- Систематизувати знання нам допоможе КУБ.

Озвучуємо правило про іменник за питаннями граней куба.

Вправа «Кубування».

Учні відповідають індивідуально.

Частини мови

Питання

Значення

Категорії

Член речення

Приклад

Динамічна пауза.

Щоб перейти до практичної роботи, зберемо свої думки.

Звучить легка музика, учні слухають, заплющивши очі.

IV. Практичні завдання.

Повторення категорій роду і числа.

До кожної групи дібрати 3—4 іменники. Визначити граматичні категорії роду і числа.

І-ша група

:
явища природи;

2-га група

:
знаряддя праці;

3-тя група

:
домашні тварини;

4-та група

:
риси характеру.

Група обирає конверт із завданням і виконує його. Після виконання доповідач озвучує на весь клас. Інші слухають і аналізують (виправляють, доповнюють).

Фізкультхвилинка.

- Щоб далі працювати, потрібно м'язи розім'яти. Згадаймо роль відмінків у мовленні та виконаймо зарядку.

Наче лицарі казкові,

Вірно служать рідній мові.

Так слова єднати вміють,

Що усі їх розуміють.

Ти — малятко, я — малятко,

Ми подружимось спочатку.

Вліво, вправо повернись.

І присядь, не забарись!

Пострибай на місці трішки.

Хай попрацюють твої ніжки. Л. Українець

Повторення знань про відмінки.

Це завдання учні можуть виконати самостійно, провести взаємоперевірку в межах групи. Доповідач озвучує правило на весь клас.

Завдання для груп.

І-ша група.

Поставити іменник у форму орудного відмінка однини, записати, пояснити правопис.

Учні йшли до школи з (радість).

Хліб пахне (любов) трударів.

Ми милувались молодою (зелень) на деревах.

2-га група.

Поставити іменник у форму орудного відмінка однини, записати, пояснити правопис.

Могутнім (богатир) стоїть на галявині самотній дуб.

Під (гай) в'ється річечка.

Дідусь (ліхтар) освітив стежку.

3-тя група.

Поставити іменник у форму місцевого чи давального відмінка однини, записати, пояснити правопис.

Маринка всміхнулась (подруга).

«Я у слона сидів у (вухо)».

На (фабрика) працює моя бабуся.

4-та група.

Поставити іменник у форму орудного відмінка однини, записати речення, пояснити правопис.

Земля оповита (тиша).

(Зима) ми чекаємо Новорічне свято.

Марійка підкреслила підмет однією (лінія).

Довідкове бюро.

Після виконання завдання вчитель пропонує поміркувати над значенням відмінків в українській мові.

В українській мові є 7 відмінків.

В Індії діти вчать лише форму 2 відмінків, у Румунії — 16, а в Дагестані аж 48.

Учні, що отримали напередодні цікаву інформацію про відмінки, доповідають.

Динамічна пауза.

Читання вірша — послання детектива Іменника.

Звучить легка музика.

Весна

Весна, весною, про весну...

Уже в листочках клени,

Мов дзвін, гуде весна.

А в класі іменник.

Відмінюєм «весна»:

«Прийшла весна,

Зоря весни.

На вербах котики рясні!

Привіт весні,

Стрічай весну!

Тоді зустріну, як засну...»

Весна, весни, весну, весні,

Весною, про весну...

І зайчик, як блешня, в вікні

Збудив блакить ясну,

Знов по спині тиняється,

Від ока він ховається.

Весна відмінкам і пісням

Охоче підкоряється.

Я.Аким

Складання загадок.

Дібрати слова за питаннями і відповіддю, скласти загадку.

Учні складають загадки і задають їх іншим групам.

1-ша група.

Стоїть хлопчик (під чим?) під ______.

Накрив (що?) ________ (чим?) ________.

(Гриб.)

2-га група.

(У чому?) У _______ родилась,

(У чому?) у ________ робилась,

(У чому?) у ________ плаче.

(Скрипка.)

3-тя група.

Не розбивши (чого?), не з'їси (чого?).

(Горіх.)

4-та група.

Сидить баба (на чому?) на ______ вся закутана (в

чому?) в ________.

(Капуста.)

- Слова якої частини мови вам допомогли виконати завдання?

V. Підсумок уроку.

- Ми закінчили вивчати тему «Іменник» у 4-му класі. На початку вивчення теми на шкалі ви виставляли позначку, де знаходяться ваші знання. Я пропоную знову повернутись до шкали і визначити рівень своїх знань тепер.

Шкала накреслена на плакаті. Учні підходять і ставлять свою позначку.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

І—І—І—І—І—І—І—І—І—І—І—І—►

- Чи справдились ваші сподівання від уроку?

Продовжіть речення: «Сьогодні на уроці для мене було важливим...»

Вправа «Мікрофон».

Домашнє завдання.

- Щоб вогник до пізнання у вас не згасав, хочу познайомити вас ще з однією цікавинкою у світі мови. Прочитайте ці рядки в різних напрямках:

на ринок дід кониран

сіно ніс

Такі слова, навіть цілі речення, називають паліндромами.

Отже, ви можете вдома:

• виконати вправу 189;

• розв'язати задачу-жарт.

Задача-жарт роздрукована на окремих аркушах. Учитель роздає завдання охочим.

Ішов якось дорогою старий, а назустріч йому солдат.

- Доброго дня, батьку! — вітається солдат.

- Доброго здоров'я! Тільки не називай мене батьком, а так, що, хочеш, спочатку читай це слово, а хочеш — з кінця — зміст однаковий. (Дід.)

Ім'я у мене: хочеш, зліва направо читай, хочеш, навпаки — все одно. (Пилип.)

Та й живу я в такому будиночку, що зміст не зміниться, що, як хоч, читай. (Шалаш.)

Біля нього росте рослина з чудернацькою назвою, яку можна з усіх боків читати. (Біб.)

А ім'я у моєї баби з тією самою властивістю. Ось і розгадай! (Алла.)

Замислився солдат. Може, ти йому допоможеш?

Дібрати іменники-паліндроми, скласти з ними речення, визначити граматичні категорії.

Додаток

Додатки.

Вправи для відмінювання іменників.

Українська мова 4 клас

Мета.

Вдосконалювати вміння визначати відмінки в іменниках. Повторити розбір іменників як частини мови і членів речення. Формувати поняття про відмінок іменника, як єдність значення форми та його функції. Розвивати зв'язне мовлення, грамотність учнів, поповнювати їх словниковий запас. Виховувати любов до рідної землі, до української мови, до минулого нашої держави.

Обладнання.

Сигнальні картки, перфокарти, таблиця «Відмінювання іменників», зразок письма буквосполучень: ем,
ве,
ребуси, схеми речень, карта України.

ХІД УРОКУ

I. Організаційна частина.

Діти, привітайтеся із гостями. Сядьте рівненько. У нас урок української мови.

Дзвоник дзвенить, не стихає,

Школярів усіх скликає:

- Гей, до класу поспішайте,

На місця свої сідайте.

На сьогоднішньому уроці ми з вами вирушаємо в подорож.

А якою країною ми з вами будемо подорожувати, ви дізнаєтесь, коли відгадаєте загадку.

Загадка.

Красивий, шедрий рідний край

І мова наша солов'їна,

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься ... (Україна)

Отже, ми з вами будемо мандрувати містами України. Але ці міста будуть незвичайні. Перше місто, до якого ми відправимося це — Місто Каліграфія.

II
. Каліграфічна хвилинка.

Щоб рівно і гарно слова написати,

Нам з'єднання букв слід усім пригадати,

Одна лиш хвилинка для цього дається,

Щоб кожна дитинка зуміла навчиться.

Зараз ми з вами напишемо буквосполучення: ем,
ве.
Часто ці з'єднання ви пишете неправильно. Пишемо 1 рядочок ем,
(Яремча);
2рядочок - ве.
Ці з'єднання ви зустрінете в нашій подальшій роботі на уроці.

— Чого це місто так називається?

— Чого ви навчились корисного у цьому місті?

III.
Актуалізація опорних знань.

— Яку частину мови ми почали вивчати?

— Що таке іменник?

— Як змінюється іменник? (Число, відмінки)

—Вякому роді можуть вживатися іменники?

— На яке питання відповідають назви істот?

— На яке питання відповідають назви неістот?

— Які іменники власні, а які загальні?

IV
.
Оголошення теми уроку.

А зараз, щоб дізнатися тему уроку, нам потрібно послухати віршик.

Сьогодні ми іменники

Продовжимо вивчати,

Потрібно нам навчитися

Відмінки визначати.

— То яка мета нашого сьогоднішнього уроку?

— Що ми будемо в іменниках визначати? (Відмінки)

V
.
Словниковий диктант.

Побували ми з вами у чудовому місті Каліграфія. А зараз час вирушати до наступного міста. Місто, в якому ми з вами побуваємо, називається місто Велетнів.

Ви подумайте і в кінці нашої подорожі цим містом скажете, чому воно так називається.

Швидко й грамотно писати,

Та ще й правила назвати

Всі, що в мові нашій є,

Пам'ятайте завжди ви.

Мешканці міста Велетнів хочуть перевірити вашу грамотність.

Записуємо слова в рядочок через кому.

Приготувалися? Будьте уважні.

Диктант буде носити творчий характер. (Один учень записує біля дошки, всі інші в зошити).

— Запишіть назву нашої держави;

— записати столицю нашої держави;

— яка найбільша річка України?;

— записати автора «Кобзаря»;

— найвища вершина українських Карпат;

— яка річка протікає через наше село?

(Україна, Київ, Дніпро, Тарас Григорович Шевченко, Говерла, Серет). (Оцінювання. Усні запитання. Провідміняти уснослово «Україна»).

— Ми побували з вами в місті Велетнів.

— Скажіть, будь ласка, чому воно так називається?

— Що ви запам'ятали, мандруючи цим містом?

— В яких словах зустрічається ем і ве?

VI
.
Гра «Наш відмінок».

Наша подорож триває. Ми відправляємось з вами до міста Ігротеки.

— Як ви вже, напевне, здогадалися, ми зараз з вами пограємось.

Гра — це чудовий світ

Для учня щоднини,

Є в ній творчості політ

Для кожної дитини.

Отже, у вас у кожного є на парті сигнальні картки.

Ваше завдання: визначити відмінок іменника «хліб». Ви показуєте відповідний відмінок, у якому вжите це слово. Готові?

Хліб — усьому голова.

Багато снігу — багато хліба.

Завжди люди дякують хлібові.

Гостей зустрічаємо хлібом.

Кетяги калини лежать на хлібині.

— А чому саме О.в. в слові «хлібом» — (

num

.

Чим?)

— То які є відмінки? На які питання вони відповідають?

Одне з найяскравіших багатств нашої землі — це викупане в сонячному промінні золоте колосся пшениці, і, як видно на державному прапорі України, неозорі поля пшениці, розміщені під блакитним, мирним небом. Тому й ви, діти, повинні берегти хліб, шанувати працю хлібороба.

VII
.
Самостійна робота. Перфокарти.

Подорож наша продовжується. Ми з вами відправляємось до наступного міста.

Місто Перфокарт.

Ще змалечку кожен мріє

Дорослішим стати

Й самостійно над собою

Вчитись працювати.

Я роздаю вам перфокарти. Ваше завдання: розібрати іменники, як частину мову.

с.р.

Група А — 4 слова

Група Б — 3 слова

Група В — 2 слова.

Перевіряємо. З кожної групи зачитують слова (по 1 іменнику).
Наприклад, моря — «що?» іменник, загальний, неістота, множина.

— Які моря омивають нашу Україну?

— Чому це місто так називається?

— Що ви повторили в цьому місті?

VIII
.
Фізкультхвилинка.

— А зараз ми вирушаємо до міста Здоров'я.

Рух — це є здоров'я наше,

Він підбадьорює всіх нас,

Давайте ж встанем цілим класом,

Фізкультхвилинки прийшов час.

Школярі всі дружно встали,

Фізхвилинку розпочали.

Руки гарно розім'яли,

Як Клички побоксували,

Як Шевченко у футболі

Забиваємо ми голи.

Всі, як Бубка, пострибали

І за парти посідали.

— Чому це місто так називається?

— Що потрібно робити, щоб бути здоровим?

IX
.
Ребус-загадка.

Подорож наша триває. Ми зараз помандруємо до міста Ребусидія.

— Як ви думаєте, що ми будемо робити в цьому місті?

У місто Ребусидія

Всім варто завітати,

І всі його загадки

Вас прошу відгадати.

Завдання. Усно прочитати ребус і розгадати.

(У лісі при доріжці, стоїть на одній ніжці).

Завдання.
1 учень, що читав ребус, провідміняє слово «гриб», а для всіх інших наступне завдання.

X
.
Робота з підручником.

Наступна наша зупинка в місті Мислителів.

Книги — морська глибина,

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

(І. Франко)

—Хто написав цей вірш?

—Які твори І. Франка вам відомі?

Завдання.
Відкрили книжку на сторінці 75, вправа 162.

Списати перше і останнє речення і підкреслити головні й другорядні члени речення.

Група А:
за схемами(2 скласти і записати речення. Схема: ... _ _ _ ===2) Хто? Що роблять? Де?

Група Б:
до цих речень з вправи скласти схеми.

Група В:
переписати речення.

— Чому це місто так називається?

— Що в ньому ви запам'ятали?

XI
.
Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Наша подорож підходить до кінця.

— В яких містах ви побували?

— Яке місто вам найбільше сподобалось? Чому?

— Домашнє завдання: стор. 76, впр. 165.

Група А:
провідміняти 2 іменники, скласти за схемою речення.

Група Б:
розібрати 1 іменник, як частину мови.

Група В:
відгадати загадки.

Збігла подорож, як коротка мить,

Час наш дуже швидко біжить,

Ще попереду у вас багато кроків,

І цікавих, і важких уроків.

Завдання покличуть у майбутнє,

Найскладніше завдання — життя.

Так старайтесь вправно все вивчати,

Пам'ятайте: учня скарб — знання!

На наступних уроках ми з вами помандруємо іншими містами нашої України, дізнаємося багато цікавого.

НАОЧНІСТЬ ДО УРОКУ

1. Карта України.

1.Місто Каліграфія.

2.Місто Велетнів.

3.Місто Ігротеки.

4.Місто Перфокарти.

5.Місто Здоров'я.

6.Місто Ребусидія.

7.Місто Мислителів.

2. Перфокарти.

Таблиця відмінювання іменників.

3.Схеми речень.

4.Сигнальні картки на кожного учня.

Додаток Б

Конспект уроку

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО ПРО ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНУ МОВИ

2-й клас

Мета:
закріпити поняття «іменник»; повторити написання словникових слів; формувати навички каліграфічного письма; розвивати вміння виділяти головне, узагальнювати, систематизувати; виховувати почуття прекрасного, любов до природи.

Обладнання:
грамзапис «Пори року» П.Чайковського, «Танець веселих каченят», карта подорожі, таблиця «Розчерки».

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

Звучить музика.

Учитель.
Діти, що це за музика? Швиденько за парти, послухаємо, звідки вона лунає.

Входить Осінь. Музика стихає.

Осінь.
Моя душа, мій сум і гріх

І тисячі моїх доріг —

Усе не вічне, я це знаю,

І все ж завжди себе питаю:

Чом не зробити все у світі вічним?

Весь світ чарівно б прикрашала,

Дарунки щедрі б роздавала.

А втім: з дерев опало листя,

Затихло, впало на поріг.

І горобина у намисті

Уже чека на перший сніг.

— Добрий день, дітки. Не дивуйтесь, що я така сумна. Вітер-пустунець жене мене по світу. І я зовсім не знаю, де можу опинитися. І що зі мною буде — я не знаю. Переді мною тільки ця нескінченна стежинка (відкриває карту подорожі).
Можете помандрувати цією стежиною.

Учитель.
Ну що, діти, підемо цією стежиною? Дивіться, скільки тут цікавого. І друзів, напевно, зможемо знайти.

Каліграфічна хвилинка.

Учитель.
Вітер поніс осінь далі. Та подивіться, він із нами попустував. Я приготувала для вас каліграфічно написані букви, а він їх порозкидав. Подивіться, що вийшло (вивішує таблицю розчерків).

—З якої букви цей елемент?

—Якої частинки букви не вистачає?

—Як починати писати цей елемент?

Діти пояснюють написання і з 'єднання.

—Спробуймо записати в зошит.

—Які з'єднання використано в цих елементах? Учні записують у зошит.

II
.
Робота над вивченим матеріалом.

Учитель.
Ми пішли у ліс гуляти,

Все навкруг спостерігати.

А дерева тягнуть віти,

Кажуть нам: «Добридень, діти».

Хто це там заховався за деревом і плаче?

Вона плаче та ридає,

Що вже пір'ячка не має.

Дід з бабою його спалили,

З каченятами летіти не пустили.

(Кривенька качечка.)

— Молодці, вгадали. Ось яке завдання вона для нас приготувала.

Словниковий диктант.

У вигляді загадок, відгадки до яких діти записують.

— Останній місяць осені.

— Колір, який забороняє рух.

— Пташка, яку називають лікарем дерев.

— Полохливий звірок з
куцим хвостиком.

— Скупчення плодів або квітів на одній гілці.

— Предмет, у якому учні носять книжки, зошити до школи.

— Учень, який відповідає за порядок у класі. Перевірка словникового диктанту відбувається за допомогою малюнків, під якими написані словникові слова.

Підкреслити слова, які відповідають:

на питання хто? — І варіант;

на питання що?—
II
варіант.

Перевірка
— учень з кожного варіанту читає своє завдання.

—
Прямуємо далі. Між гілками високо в небі заґелґотали дикі гуси. А кого це вони несуть на своїх крилах?

Хлопчик на подвір'ї грався,

Гусенятам сподобався.

Сестриця його рятувала

Та додому повертала.

Ось яке завдання приготували Василько і Маруся.

Робота в парах

(завдання на картках, див. додаток).

— До кожного слова, що означає багато предметів, доберіть слово, що означає один предмет, і навпаки: якщо один предмет, то дібрати слово, що означає багато предметів.

Перевірка
— викликаний учень читає із зошита.

— Тепер нам треба прямувати через густий дрімучий ліс. Цікаво, що нас там чекає?

Фізкультхвилинка.

Входить Баба Яга.

Баба Яга.
Ой, діточки, маляточка. Маю такий клопіт, такий клопіт. Оце ходжу по лісі й шукаю свою хатинку. Тільки вийду в ліс по гриби, повертаюся, а в домі безлад. Заховалась я раз за кущиком, дивлюся і не вірю своїм очам: витягає моя хатинка навушники і нумо кумедний танець танцювати. Я як вискочила, як гримнула на неї, а вона як чкурнула, до цього часу шукаю. І музика ця така чудна. (Звучить «Танець веселих каченят».)
Що ж це за танець? (Діти встають і під музику танцюють.)
То і ви це знаєте, і ви так танцювати вмієте? (Баба Яга танцює і вибігає з класу.)

Робота над словами, близькими за значенням.

Учитель.
Біжить зима-метелиця,

По доріжці стелиться,

Сніжинки напускає,

Осінь проганяє.

— Між деревами жевріє вогник. Завітаймо до братів-місяців і трішечки погріємось. Ось які завдання вони приготували для нас. Із поданого тексту випишіть слова, близькі за значенням. (Текст записаний на дошці.)

Хто
дід?

З'їжджалися дочки у
гості до діда.

Ось там Завірюха санчатами іде,

За нею Метелиця слідом мете,

Хурделиця Хугу з собою веде.

А тільки-но вітер у полі завіє,

Як стануть на лижі Хуртеча й Завія.

Нарешті, удвох з Заметіллю, приїхала

Найменша — улюблена донечка Віхола.

А Свашенко

Групування предметів за родовими і видовими ознаками.

Учитель.
Звірів друзі полякали,

Бо всі вкупі проживали,

Їжа та будиночок знайшлись,

Без хазяїв обійшлись.

Здогадались? Цей віршик до казки «Зимівля звірів». Вони згуртувалися і все змогли подолати. Слова також можна групувати за певними ознаками.

Виконаймо вправу 248. Кожен ряд працює з одним рядком слів.

— Непомітно ми підійшли стежинкою до казкової хатинки.

Входить Зима.

Заснуло все — зима настала,

Всіх ковдрою пухнастою вкрива.

Сніжинки у повітрі закружляли,

Співають — це зима!

Зима.
А що це за гості до мене завітали?

Учитель.
Це учні другого класу.

Зима.
Зараз ми перевіримо, чи вміють ці учні визначати власні і загальні назви. Учні сусіднього класу вивчили правила вживання великої букви і так розділили слова на власні і загальні назви. (Вивішує плакат.)

Загальні назви Власні назви

Учень Дніпро

Річка Жоржина

Дощ Іван Петрович

Пес Бровко

Повітря Київ

жовтень

III
. Підсумок уроку.

Зима.
Приємно було з вами познайомитись. Ви гарно потрудились, щоб дійти до мене. Я вам насиплю багато снігу, щоб було весело взимку. А на згадку про цю зустріч прийміть від мене ось такі подарунки.

Зима вручає пам’ятки, надруковані на сніжинці: «Говори і пиши правильно».

Учитель.
Дякуємо тобі, Зимо, за подарунки цікаві. І вам, діти, дякую. Ми сьогодні повторили все, що вивчили про іменник. Ви сьогодні всі старалися, молодці.

Домашнє завдання.

— А зараз запишіть домашнє завдання — вправа 251.

Додаток Картка 1

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Батько —

рушники —

озеро —

вовки —

Картка 2

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Жінка —

слони —

човен —

ворони —

Картка З

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Ліс — руки-струмок — прапори —

Картка 4

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Дуб —

будинки —

вода —

класи —

Картка 5

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Квітка —

годинники —

перо —

рушники —

Картка 6

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Село —

зерно —

сопілки —

коні —

Картка 7

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Жито —

дерево —

хмаринки —

м'ячі —

Картка 8

Зміни слова так, щоб вони означали багато предметів. До кожного слова, що означає назву кількох предметів, допиши слово, що означає назву одного предмета.

Вірш —

соловей —

ведмеді —

олівці —