ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
„Вікова динаміка
розвитку уваги в дітей шкільного віку”
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теорія уваги
1.1 Загальні основи уваги
1.2 Фізіологічні основи уваги
1.3 Функції і основні види уваги
1.4 Властивості уваги
1.5 Способи розвитку уваги
Розділ ІІ.Вікова динаміка уваги в дітей шкільного віку
2.1Зміни уваги у молодших школярів в процесі навчання
2.2Коливальні зміни функції уваги в школярів як закономірність в діяльності мозку
2.3Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Все більш актуальним є завдання охорони здоров’я учнів, створення для них сприятливих умов життя, навчання. На сьогоднішній день зростає кількість дітей, які втратили інтерес до навчання, знизився їх інтелектуальний рівень, знизилася концентрація уваги.
Проблемою і дослідженням уваги займалися такі вчені як П.Я.Гальперін, І.В. Страхов, Є.О.Мілерян, Д.Хемільтон Т.Ціген, Т.Рібо, І.М. Сєченов та ін.
Увага є одним із феноменів орієнтовно-дослідницької діяльності особистості. Це психічна дія, спрямована на зміст образу, думки чи іншого явища. Увага відіграє істотну роль у регуляції інтелектуальної активності.
Увага – зосередженість, спрямованість свідомості людини у даний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об’єкті – предметі, явищі, події, образі, думці тощо. Увага посідає особливе місце серед психічних явищ. Виступаючи невід’ємною частиною пізнання, почуття та волі, вона не зводиться до жодної з цих трьох сфер психічного.
Особливу роль увага відіграє в навчальній роботі школярів. Зосередженість, спрямованість свідомості учня на певні предмети та явища необхідні на всіх етапах його навчальної діяльності. Часто нерозуміння навчального матеріалу, поява помилок під час виконання самостійних завдань, невміння починати і послідовно проводити роботу над заучуванням тестів, виконанням малюнків, технічних виробів пояснюється не відсутністю здібностей до цих видів занять, не слабою кмітливістю або поганою пам`яттю, а недостатньою уважністю. Уважність містить три компоненти:
а) сталість уваги як тривалість безперервного психічного процесу, необхідного для завершення даного завдання, дії тощо;
б) уміння довільно переключати увагу з одного об’єкта на інший;
в) стійкість, яка визначається опором щодо відволікаючого впливу сторонніх подразників.
Системоутворюючим компонентом у структурі уважності є сталість уваги. Згідно з дослідженнями вітчизняних учених, саме стала увага – найголовніша умова, що відрізняє добре встигаючих учнів від їх малопродуктивних однокласників.
Увагу розглядають і як функцію внутрішнього контролю за відповідністю розумових дій програмам їх виконання. Розвиток такого контролю покращує результативність будь-якої діяльності і її планомірне формування, корекція дає змогу перебороти деякі дефекти уваги.
Отже, розвиток уваги є однією з необхідних умов успішного навчання дітей. Школа висуває свої вимоги до довільності дитячої уваги в плані уміння діяти без відволікань. Дитина повинна дотримуватись інструкцій і контролювати одержаний результат. Діти, які щойно прийшли в школу не мають сформованої уваги тому, вчитель повинен працювати над розвитком та її вдосконаленням. Адже розвивати і вдосконалювати увагу так само важливо як формувати вміння і навички з читання, письма, математики... Уважна дитина легше засвоює навчальний матеріал, виконує чіткіше і акуратніше рухи при написанні букв і цифр, що є показником ефективності навчальної діяльності.
Тема нашої дипломної роботи „Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку”. Враховуючи те, що ця тема не досить висвітлена в літературі і потребує додаткового дослідження,ми вирішили ще раз обговорити цю проблему.
Метою дипломної роботи є дослідження мінливості уваги у дітей 6-17 років.
Об’єкт дослідження – діти шкільного віку з різною динамікою уваги .
Предмет дослідження – вікова динаміка особливостей уваги школярів.
Загальна гіпотеза – ми припускаємо, що динаміка уваги залежить від вікових особливостей. Для досягнення цієї гіпотези, мипоставили перед собою таке завдання: дослідити характерні особливості уваги для різних вікових груп школярів.
Для досягнення поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези дослідження були визначені теоретичні і емпіричні задачі:
1. Проаналізувати суть і зміст поняття „ динаміка уваги”.
2. Вивчити мінливість уваги у дітей молодшого шкільного віку.
3. Вивчити мінливість уваги у дітей середнього шкільного віку.
4. Вивчити мінливість уваги старшокласників.
5. Розглянути можливості впливу різних факторів на увагу дітей.
6. Продіагностувати учнів різного віку на мінливість уваги.
7. Зіставити показники мінливості уваги для різного віку.
При написанні роботи були використані такі методи психологічного дослідження:
а) аналіз психолого-педагогічної літератури;
б) спостереження;
в) бесіда;
г) методикадля вивчення уваги ;
г) методика вивчення уваги „Розміщення чисел”.
д) методика вивчення уваги (Мюнстербберг).
е) узагальнення експериментальних даних.
Практична значущість дипломної роботи випливає з актуальних завдань дослідження вікової мінливості уваги в дітей шкільного віку. Матеріали досліджень варто використати для ефективності роботи з дітьми різного віку і розвитку у них певних властивостей уваги.
Розділ І. Теорія уваги
1.1 Загальні основи уваги
Всі процеси пізнання, будь-то сприйняття або мислення, спрямовані на той або інший об'єкт, що у них відбивається: ми сприймаємо щось, думаємо, щось собі пригадуємо або уявляємо. Разом з тим сприймає не сприйняття саме по собі, і мислить не сама по собі думка; сприймає й мислить людина - сприймаюча й мисляча особистість. Тому в кожному з психічних процесів є певне відображення, є якесь відношення особистості до світу, суб'єкта до об'єкта, свідомості до предмета. Це відображення відношення знаходить собі вираження в увазі. Відчуття й сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожний із цих процесів має свій специфічний зміст; кожний процес є єдність предмета і діяльності: сприймання - єдність процесу сприймання і сприйняття як образу предмета і явища дійсності; мислення - єдність мислення як діяльності й думки, як змісту - поняття, загального подання, судження. Увага свого особливого змісту немає; вона проявляється всередині сприймання, мислення. Вона - сторона всіх пізнавальних процесів свідомості, і при тім, та їхня сторона, в якій вони виступають як діяльність, спрямована на об'єкт.
Ми уважні, коли ми не тільки чуємо, але й слухаємо або навіть прислухаємося, не тільки бачимо, але й дивимося або навіть вдивляємося, тобто коли підкреслена або підвищена активність нашої пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності: вона виражає зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборкова спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, поглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність.
За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його свідомості: він стає більше зрозумілим і виразним. Таким чином, хоча увага немає свого особливого змісту, проявляючись в інших процесах, однак і в ній виявляється специфічною формою взаємозв'язок діяльності й образу. Зміна уваги виражається в зміні й виразності змісту, на якому зосереджена пізнавальна діяльність.
В увазі знаходить собі вираження зв'язок свідомості із предметом; чим активніша свідома діяльність, тим чіткіше виступає об'єкт; чим більш чітко виступає у свідомості об'єкт, тим інтенсивніша й сама свідомість. Увага -це прояв цього зв'язку свідомості й предмета, що у ньому усвідомлюється.
Оскільки увага виражає взаємозв'язок свідомості або психічної діяльності індивіда й об'єкта, у ньому спостерігається й відома двобічність: з одного боку, увага спрямовується на об'єкт, з іншого боку - об'єкт привертає увагу. Причини уваги до цього, а не іншого об'єкта не тільки в суб'єкті, вони і в об'єкті, і навіть насамперед у ньому, у його властивостях і якостях; але вони не в об'єкті самому по собі, так само як вони тим більше не в суб'єкті самому по собі, - вони в об'єкті, взятому його відношенні до суб'єкта, і в суб'єкті, взятому в його відношенні до об'єкта.
Генезис уваги пов'язаний з розвитком досить зробленої тонічної рефлекторної інервації. У розвитку уваги розвиток тонічної діяльності відіграє істотну роль: вона забезпечує здатність швидко переходити в стан активного спокою, необхідного для уважного спостереження за об'єктом [70].
Увага найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. Спочатку, зокрема на ранніх щаблях філогенетичного розвитку, вона безпосередньо включена в практичну діяльність, у поведінку. Увага спочатку виникає як насторожність, пильність, готовність до дії по першому сигналу, як мобілізованість на сприйняття цього сигналу в інтересах дії. Разом з тим увага вже на цих ранніх стадіях означає й загальмованість, що служить для підготовки до дії.
В міру того як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. Якщо вираженням уваги, спрямованого на рухливий зовнішній об'єкт, пов'язаним з дією, є спрямований погляд, що чітко стежить за об'єктом і переміщається слідом за ним, то при увазі, пов'язаному із внутрішньою діяльністю, зовнішнім вираженням уваги служить нерухливий, спрямований в одну крапку, що не зауважує нічого стороннього погляд людини. Але й за цією зовнішньою нерухомістю при увазі ховається не спокій, а діяльність, тільки не зовнішня, а внутрішня. Увага - це внутрішня діяльність під покровом зовнішнього спокою.
Увага до об'єкта, будучи передумовою для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки яку-небудь діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги. Увага - це зв'язок свідомості з об'єктом, більш-менш тісна, чітка; у дії, у діяльності вона й кріпиться.
Говорити про увагу,її наявність або відсутність можна тільки стосовно до якої-небудь діяльності - практичної або теоретичної. Людина уважна, коли спрямованість її думок регулюється спрямованістю її діяльності, і обидва напрямки в такий спосіб збігаються.
Це положення виправдовується у всіляких сферах діяльності. Його підтверджує спостереження Гельмгольца, що приводиться нижче .
На сценічному досвіді це правильно помітив Станіславський. "Увага до об'єкта, - пише він, - викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись із дією й взаємопереплітається, створює міцний зв'язок з об'єктом".
Специфічне значення уваги як вираження відношення особистості до об'єкта зробило це поняття особливо дискусійним. Представники англійської емпіричної психології - асоціоністи зовсім не включали увагу в систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкта, а лише подання і їхні асоціації; тому для них не існувало й уваги. Потім, наприкінці XІ і поч. XX ст. поняття увага починає відігравати все більшу роль. Вона служить для вираження активності свідомості й використовується як коректив до асоціативної психології, що зводить свідомість до механічних зв'язків відчуттів і подань. Але при цьому увага по більшій мірі мислиться як зовнішня стосовно всього змісту сила, що зсередини формує даний свідомості матеріал.
Це ідеалістичне розуміння уваги викликає реакцію. Ряд психологів (Фуко, Делевр і ін.) заперечують зовсім правомірність цього поняття. Особливо радикальні спроби, що зовсім усувають увагу із психології, зробили представники психології біхевіористи і гештальтпсихологи.
Перша механічна спроба спростити увагу, помічена в руховій теорії уваги Рібо й розвинена в біхевіористів і рефлексологів, зводить увагу до рефлекторних установок [81],[53]. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводить явище уваги до структурності сенсорної ділянки (Рубін).
Не підлягає сумніву, що рефлекторні установки відіграють істотну роль у початкових, найбільш примітивних формах уваги. Добре відомо, що при дії на організм якого-небудь подразника організм звичайно рефлекторно пристосовується до найкращого його сприйняття. Так, коли на периферичну частину сітківки ока падає світловий подразник, око звичайно повертається в його сторону, в результаті він попадає в поле кращої видимості. При дії на барабанну перетинку збоку звукового подразника, що йде, потрібен рефлекторний поворот вбік джерела звуку. Значення цих установок полягає в тім, що вони приводять до посилення одних процесів за рахунок гальмування інших. Таким чином, уже рефлекторні реакції організму створюють сприятливі умови для виділення деяких подразників. До цих рефлекторних реакцій установки і зводять рефлексологи увагу.
Не підлягає також сумніву, що пояснення уваги у відриві від таких рефлекторних установок як відправного пункту в процесі розвитку було б явно ідеалістичним і ненауковим. Але пояснювати увагу тільки цими рефлекторними установками так само не правильно і не можливо. Самі установки людини далеко не завжди є рефлекторними. Вони часто утворюються на основі свідомих процесів, у яких бере участь увага. Таким чином, рефлекторні установки можуть бути й причиною, і наслідком уваги, і її зовнішнім вираженням. Увагу в цілому ніяк не можна зводити до рефлекторних установок.
Спроба звести увагу до структурності сприйняття не витримує критики з декількох причин. По-перше, для уваги істотна можливість виділення частин, сторін, моментів, - одним словом, аналізу, а не однобічне панування структурного цілого; по-друге, хоча увага безперечно спочатку проявляється відносно почуттєвого змісту й пов'язана з його членуванням, однак істотна риса вищих форм уваги полягає у відволіканні. Увага пов'язана з абстракцією, з можливістю розчленувати структуру сприйняття, як і від чого відволіктися й свідомо спрямувати погляд у певну сторону. З розумовою операцією абстракції увага зв'язана не менш тісно, чим зі структурністю сприйняття. Жані приводить випадок хворої, для якої непереборні труднощі представляло дістати шпильку з коробки, у якій вперемішку були шпильки й ґудзики. Вона брала коробку для того, щоб виконати це завдання, але, як вона пояснювала, вона не могла зосередитися думкою на шпильках, тому що їй попадалися під руки й приковували увагу ґудзики; точно так само вона не могла зосередитися й на ґудзиках, оскільки в поле зору постійно попадали шпильки; у результаті вона лише безпомічно перебирала одні й інші. Ми не перебуваємо в такій поглинаючій владі речей.
Зводити всю проблему уваги до структурності почуттєвого поля – означає в остаточному підсумку заперечувати існування суб'єкта, що протиставляє себе предметам і активно впливає на них.
Увага, що суцільно й поруч трактується тільки як "функція" або механізм, є по суті аспект великої основної проблеми співвідношення особистості і світу. Наявність у людини вищих форм уваги в остаточному підсумку означає, що вона як особистість виділяє себе з навколишнього середовища, протиставляє себе йому і одержує можливість, подумки включаючи наявну ситуацію в різні контексти, нею перетворювати, виділяючи в ній у якості істотного то одного, то іншого моменту. Увага в цих вищих своїх формах характеризує своєрідність людської предметної свідомості.
Замість розкриття цього основного співвідношення, пов'язаного із загальною спрямованістю особистості, теорія уваги в більшій мірі зосереджувалася на питанні про те, до яких функцій її зарахувати. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Треті, нарешті, шукали пояснення уваги винятково в зміні самого змісту подань, не з огляду на значення загальної спрямованості особистості. Тим часом специфічне ядро питання в іншому: увага істотно обумовлена взаємовідношенням між спрямованістю діяльності, у яку включена людина, і спрямованістю її внутрішніх психічних процесів. Увага там, де напрямок діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги.
Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, у яку вони включені.
Оскільки в увазі виражається відношення особистості до об'єкта, на який спрямована її свідомість, значимість цього об'єкта для особистості має основне значення "для залучення'' до нього уваги.
Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямків і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі.
Представники англійської асоціативної психології поняття „увага” не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.
Представники інтроспективної психології ( Герберт, В.Вундт, Е.Тітченер) вивчали лише внутрішню суб’єктивну сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів [81, 68].
В.Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найяскравіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони аперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.
Американський психолог Е.Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набуває самостійності. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що вони становлять собою.
Представник фізіологічного напрямку в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.
Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, котрий впливає на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу [67].
Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, в своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.
Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.
Кожен досвідчений педагог знає, що зацікавити учнів можна, тільки даючи їм свіжий, новий, ще невідомий матеріал, зв'язуючи його при цьому обов'язково із уже відомим, пройденим, засвоєним. Це не просто зовнішній тактичний прийом. Він вкорінився у самій природі інтересу. Викличе зацікавленість і приверне увагу тільки те, що нове, і тільки при тій умові, якщо воно якось пов'язане з минулим, знайомим. Цей зв'язок з досвідом особистості, так само як зв'язок з почуттями, означає зв'язок інтересів і залежність уваги від особистості в цілому, її конкретною спрямованістю, обумовленої всім ходом розвитку особистості.
1.2 Фізіологічні основи уваги
Увага, як показали дослідження, детермінуються співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, які впливають на органи чуття організму, а також, внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з'ясовують фізіологічне підгрунтя уваги [38].
Первинний факт, у якому виражається увага, полягає в тім, що деякі моменти, що як би виступають на передній план, здобувають пануюче, домінуюче значення для плину психічних процесів. Фізіологічною основою уваги відповідно до цього, є той характер процесів у нервовій системі, що одержав своє найбільш розгорнуте вираження в принципі домінанти Ухтомського. Павлов для позначення цього явища говорить про центр оптимальної збудливості.
Значний внесок у з'ясування фізіологічного підгрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел."У вищих шарах і в корі півкуль принцип домінанти, - пише Ухтомський, - є фізіологічною основою акту уваги й предметного мислення" [87, 66].
Попередні спроби пояснення уваги, що панували в психологічній літературі, можуть бути, по класифікації Дюрро, розділені на теорії уторування шляхів (Эббингауз), теорії гальмування, або затримки (Вундт), і теорії підтримки (Мюллер).
Принцип домінанти, за Ухтомським, є "загальним робочим принципом нервових центрів". Терміном "домінанта" Ухтомський позначає "пануюче вогнище збудження". У нормальній діяльності центральної нервової системи поточні змінні завдання її в безперервному мінливому середовищі викликають у ній змінні "чільні вогнища збудження". Ці вогнища збудження, залучаючи до себе знову виникаючі хвилі збуджень й гальмуючи інші нейтральні ділянки, можуть істотно урізноманітнити роботу центрів. "Зовнішнім вираженням домінанти є стаціонарно підтримувана робота або робоча поза організму". При цьому домінанта є не топографічним єдиним пунктом збудження в центральній нервовій системі, а певною констеляцією центрів з підвищеною збудливістю в різноманітних шарах головного й спинного мозку, а також в автономній системі. Вона тому проявляється в цілому комплексі симптомів в цілому організмі - і в м'язах, і в секреторній роботі, і в судинній діяльності.
Загальмовані відносно слабші збудження ( порівняно з домінуючими ) О.О. Ухтомський називав субдомінантними.
Між домінантою та субдомінантами ведеться постійна боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта – субдомінантою.
Виникнення уваги та відволікання пояснюється впливом взаємної індукції збудження та гальмування, які є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переключення уваги тощо.
Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переключення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв’язку з виникненням нового подразнення.
Психологічні дослідження показали, що різноманітні слабкі подразники при процесі уваги сприяють її концентрації. Ухтомський посилається на психологічні дані підтвердження свого принципу домінанти і її відношення до субдомінанти. Зокрема Мейман експериментально встановив, що процес інтелектуальної роботи протікає більш ефективно у звичайній обстановці, чим при абсолютній, мертвій тиші. Деякі додаткові подразники, підвищують загальний тонус організму; не надто сильні додаткові подразники підсилюють основні, які перемикають їх на свої шляхи. У цьому педагогічно надзвичайно важливому положенні для раціональної організації роботи переконує й повсякденний досвід.
Вчення Павлова про центри оптимальної збудливості, а також вченняУхтомського про домінанту дають опорні точки для з'ясування фізіологічного субстракту уваги.
1.3 Функції і основні види уваги
При вивченні уваги необхідно розрізняти два основних рівні або види, ряд її властивостей або сторін. Основними видами уваги є мимовільна й так звана довільна увага. Мимовільна увага пов'язана з рефлекторними установками. Вона встановлюється й підтримується незалежно від свідомого наміру людини. Властивості подразників, їхня інтенсивність або новизна, емоційна забарвленість, зв'язок з потягами, потребами або інтересами приводить до того, що певні предмети, явища або особи заволодівають нашою увагою й приковують її на деякий час до себе. Це первинна форма уваги. Вона є безпосереднім і мимовільним продуктом інтересу [26].
Від мимовільної уваги відрізняють довільну. Сам термін одіозний. Він начебто створений для того, щоб персоніфікувати найгірші сторони ідеалістичних теорій: індетермінізм зсередини діючих духовних сил. Але вищі форми людської уваги так само мало довільні, як і нижчі; вони в такій же мірі, як і ці останні, підлеглі визначальним їхнім закономірностям, але закономірності ці інші. Довільна увага спрямовує свідомо й регулює увагу, у якому суб'єкт свідомо обирає об'єкт, на який вона спрямовуєтьсяється. Цей термін служить для позначення того центрального за своїм значенням факту, що пізнання людини, як і його діяльність, піднімається до рівня свідомої організованості, а не відбувається лише самопливом, стихійно, під владою ззовні діючих сил.
Довільна увага має місце там, де предмет, на який направляється увага, сам по собі її не залучає. Довільна увага тому носить завжди опосередкований характер. Це перша її риса.
Мимовільна увага звичайно визначається як пасивна, довільна - як активна ( В.Джеймс). Перша спрямовує незалежні від нас фактори: раптово, що пролунав шум, яскраве забарвлення, відчуття голоду; друге - спрямовуємо ми самі. Це друге розходження, однак, відносно: і мимовільна увага являє собою не чисту пасивність, і вона включає активність суб'єкта, так само як, з іншого боку, і довільна увага не є чиста активність; теж обумовлена зовнішніми умовами - об'єктом, вона включає й елементи пасивності.
І, нарешті, третя риса, що завершує визначення довільної уваги: вона - вольова операція. Свідоме регулювання є самим істотним в "довільній" увазі.
Розрізняючи довільну й мимовільну увагу, не потрібно, однак, відривати одне від іншого й зовні протиставляти їх одна одній. Не підлягає сумніву, що довільна увага розвивається з мимовільного. З іншого боку, довільна увага переходить у мимовільне. Мимовільна увага звичайно обумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає й ми свідомим зусиллям спрямовуємо нашу увагу відповідно до завдань, які перед нами стають, із цілями, які ми собі ставимо. У міру того як робота, якою ми зайнялися й на яку ми спочатку довільно спрямували нашу увагу, здобуває для нас безпосередній інтерес, довільна увага переходить у мимовільну. Облік цього переходу мимовільної уваги в довільну й довільної в мимовільну має центральне значення для правильного теоретичного відображення реального протікання процесів уваги й для практичної правильної організації роботи, зокрема навчальної.
Потрібно зважати на те, що існують види діяльності, які по самій істоті своєму здатні легко викликати безпосередній інтерес і привернути мимовільну увагу в силу тієї привабливості, що представляє їхній результат; разом з тим вони можуть бути мало здатні її утримати внаслідок одноманітності тих операцій, яких вони вимагають. З іншого боку, зустрічаються види діяльності, які за складністю своїх початкових стадій, віддаленості тих цілей, яким вони служать, із працею здатні привернути увагу, і разом з тим вони можуть її потім довгостроково втримувати в силу своєї змістовності й динамічності, завдяки багатству поступово розкривається й розвивається зміст. У першому випадку необхідний перехід від мимовільної уваги до довільної, у другому - природно відбувається перехід від довільної уваги до мимовільної. В одному й іншому випадку потрібний як один, так і інший вид уваги.
При всьому - дуже істотному - розходженні мимовільної й довільної уваги розривати й зовні протиставляти їх може лише формалістична абстракція; у реальному трудовому процесі звичайно укладені їхня єдність і взаємоперехід. Використовуючи це, потрібно в педагогічному процесі, з одного боку, опираючись на мимовільну увагу - виховувати довільну , з іншого, формуючи інтереси учнів, а також роблячи цікавою саму навчальну роботу, переводити довільну увагу учнів знову в мимовільну. Перша повинна спиратися на свідомість значимості завдань навчання, на почуття обов'язку, на дисципліну, друга - на безпосередній інтерес навчального матеріалу. І одна й інша необхідна.
У психологічній літературі Тітченер відзначив уже перехід довільної уваги в мимовільну, коли поряд з "первинною" мимовільною і "вторинною" довільною увагою він говорив ще про третю стадію в розвитку уваги, що знаменує перехід від довільної знову до мимовільної первинної уваги.
Геометричне завдання не справляє на нас такого сильного враження, як удар грому; удар грому опановує нашою увагою зовсім незалежно від нас. При рішенні завдання ми також продовжуємо бути уважними, але ми повинні самі втримувати нашу увагу, - це вторинна увага. Але існує ще третя стадія розвитку: вона є, по Тітченеру, поверненням до першої стадії. "Коли ми вирішуємо, наприклад, геометричне завдання, ми поступово зацікавлюємося ним й зовсім віддаємося йому, і незабаром проблема здобуває таку ж владу над нашою увагою, яку мав удар грому в момент його появи у свідомості". "Труднощі переборені, конкуренти усунуті, і неуважність зникла". "Психологічний процес уваги спочатку простий, потім він стає складним, саме у випадках коливання, міркування він досягає дуже високого ступеня складності. Нарешті він знову спрощується".
Однак ця третя стадія не є поверненням до першої. Вона представляє все-таки різновид довільної уваги, - хоча для підтримки уваги в цих умовах і не потрібно зусиль тому, що вона регулюється свідомо прийнятою установкою на певне завдання. Саме це - а не наявність більшого або меншого зусилля - є вихідною, основною характеристикою так званої довільної уваги людини, як уваги свідомо регульованої. В результаті виникла проблема про особливий вид уваги, який називається післядовільна увага. Вона відрізняється від довільної тим, що не потребує вольових зусиль, а від мимовільної тим, що має свідоме начало.
Оскільки наявність уваги означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому, насамперед встає питання про ступінь цієї зосередженості, тобто про концентрированности увагу.
Концентрація уваги - на противагу його розпорошеності - означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною діяльності й виражає інтенсивність цього зв'язку. Концентрація - це зосередженість, тобто центральний факт, у якому виражається увага. Концентрація уваги означає, що є фокус, у якому зібрана психічна або свідома діяльність.
Поряд із цим розумінням концентрації уваги під концентрованою увагою часто в психологічній літературі розуміють увага інтенсивної зосередженості на одному або невеликому числі об'єктів. Концентрація уваги в такому випадку визначається єдністю двох ознак - інтенсивності й вузькості уваги.
Об'єднання в понятті концентрації інтенсивності й вузькості уваги виходить із тієї передумови, що інтенсивність уваги і його обсяг обернено пропорційні один одному. Ця передумова в загальному правильна, лише коли поле уваги складається з елементів, один з одним не зв'язаних. Але коли в нього включаються значеннєві зв'язки, що поєднують різні елементи між собою, розширення поля уваги додатковим змістом може не тільки не знизити концентрованості, але іноді навіть підвищити її. Ми тому визначаємо концентрацію уваги тільки інтенсивністю зосередження й не включаємо в неї вузькості уваги. Питання про обсяг уваги, тобто кількості однорідних предметів, які охоплює увага, - особливе питання.
Для визначення обсягу уваги користувалися до тепер головним чином тахістоскопічним методом. У тахістоскопі на короткий, точно вимірюваний час виставлялися досліджуваному експонати: букви, цифри, фігури.
Відповідно до ряду досліджень, що виявили при цьому існування досить значних індивідуальних розходжень в обсязі уваги, обсяг уваги дорослої людини досягає в середньому приблизно до 4-5, максимум 6 об'єктів; у дитини він дорівнює в середньому не більше 2-3 об'єктам. Мова при цьому йде про число один від одного не залежних, не зв'язаних між собою об'єктів (чисел, букв і т.п.). Кількість, що перебувають у полі нашої уваги зв'язаних між собою елементів, об'єднаних в осмислене ціле, може бути багато більша. Обсяг уваги є тому мінливою величиною, що залежить від того, наскільки зв'язані між собою той зміст, на якому зосереджується увага, і уміння осмислено зв'язувати й структурувати матеріал. При читанні осмисленого тексту обсяг уваги може виявитися істотно відмінним від того, котрий дає його вимір при концентрації на окремі осмислені між собою не зв'язані елементи. Тому результати тахіскопічного вивчення уваги на окремі цифри, букви, фігури не можуть бути перенесені на обсяг уваги в природних умовах сприйняття зв'язаного осмисленого матеріалу. У практиці, зокрема педагогічної, шкільної, варто було б, ретельно з огляду на доступний учнем обсяг уваги, не створюючи щодо цього непосильного перевантаження, розширювати обсяг уваги, систематизуючи пропонований матеріал, розкриваючи його взаємозв'язки, внутрішні відносини.
З обсягом уваги тісно зв'язана й розпреділеність уваги. Говорячи про обсяг, можна, з одного боку, підкреслювати обмеження поля уваги. Але зворотнім боком обмеження, оскільки воно не абсолютне, є розподіл уваги тим або іншим числом різнорідних об'єктів, що одночасно зберігаються в центрі уваги. При розподілі уваги мова, таким чином, іде про можливість не одного, а багато-, принаймні двофокальної уваги, концентрації її не в одному, а у двох або більшому числі різних фокусів. Це дає можливість одночасно робити кілька рядів дій і стежити за декількома незалежними процесами, не втрачаючи жодного з них з поля своєї уваги. Наполеон міг, як стверджують, одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів. Деякі шахісти можуть вести одночасно з неослабленою увагою кілька партій. Розподілена увага є професійно важливою ознакою для деяких професій, як, наприклад, для текстильників, яким доводиться одночасно стежити за роботою декількох верстатів. Розподіл уваги дуже важливий й для педагога, якому потрібно тримати в полі свого зору всіх учнів у класі.
Розподіл уваги залежить від ряду умов, насамперед від того, наскільки зв'язані один з одним різні об'єкти й наскільки автоматизовані дії, між якими повинна розподілятися увагу. Чим тісніше зв'язані об'єкти й чим значніша автоматизація, тим легше відбувається розподіл уваги. Здатність до розподілу можна тренувати.
При визначенні концентрації й обсягу уваги необхідно враховувати не тільки кількісні умови. З якісних моментів, зокрема , один відіграє особливо значну роль: зв'язаність значеннєвого змісту. Увага - як і пам'ять - підкоряється різним законам, залежно від того, на якому матеріалі вона здійснюється. Дуже рельєфно це позначається на стійкості уваги.
Стійкість уваги визначається тривалістю, протягом якої зберігається концентрація уваги, тобто її тимчасовою екстенсивністю. Експериментальне дослідження показало, що увага первинно піддана періодичним мимовільним коливанням. Періоди коливань уваги за даними ряду колишніх досліджень, зокрема Н.Ланге, рівні звичайно 2-3 сек., доходячи максимум до 12 сек. До коливань уваги відносилися, по-перше, коливання сенсорної ясності. Так, годинник, який тримають нерухомо на тій самій відстані від досліджуваного, здається йому, якщо він його не бачить, що він наближається то віддаляється, у силу того, що досліджуваний то більш, то менш виразно чує його биття.
Ці й подібні їм випадки коливання сенсорної ясності, мабуть, безпосередньо пов'язані зі стомленням і адаптацією органів чуттів. Інший характер носять коливання уваги, що позначаються при спостереженні багатозначних фігур; у них поперемінно то одна, то інша частина виступає як фігура: око переміщується з одного поля на інше. У цьому можна переконатися якщо подивитися на малюнок, у якому ми по черзі бачимо то вазу, то два профілі облич. Такий же ефект дає зображення усіченої піраміди, варто більш тривалий час на неї подивитися, щоб переконатися в тім, що усічена підстава то виступає вперед, то відступає назад.
Однак традиційне трактування проблеми стійкості уваги, пов'язане із установленням періодичних її коливань, вимагає деякої ревізії.
Положення із цією проблемою аналогічно тому, яке створилося в психології пам'яті у зв'язку із установленої Эббінгаузом і його послідовниками кривої забування. Навчальна робота була б марною працею, якби крива Эббінгауза відбивала загальні закономірності забування всякого матеріалу. Навчальна й виробнича робота була б взагалі неможлива, якби межі стійкості уваги визначалися періодами, установленими в дослідах з елементарними сенсорними подразниками. Але в дійсності такі малі періоди коливання уваги, мабуть, у жодному разі не становлять загальну закономірність. Про це свідчать спостереження на кожному кроці. Очевидно, проблема стійкості уваги повинна бути поставлена й розроблена заново. При цьому істотно не стільки експериментально встановити властиво очевидний факт значно більшої стійкості уваги, скільки розкрити конкретні умови, якими пояснюються часті періодичні коливання в одних випадках, значна стійкість - в інші.
Наша гіпотеза полягає в наступному: найбільш істотною умовою стійкості уваги є можливість розкривати в тім предметі, на якому воно зосереджено, нові сторони й зв'язки. Там, де у зв'язку з поставленим перед собою завданням ми, зосереджуючись на якому-небудь предметі, можемо розгорнути дане в сприйнятті або мисленні зміст, розкриваючи в ньому нові аспекти в їхніх взаємозв'язках і взаємопереходах, увага може дуже тривалий час залишатися стійкою. Там, де свідомість упирається як би в тупик, у розрізнений, убогий зміст, що не відкриває можливості для подальшого розвитку, руху, переходу до інших його сторін, поглиблення в нього, там створюються передумови для легкого відволікання й неминуче наступають коливання уваги.
Підтвердження цього положення є ще в одному спостереженні Гельмгольца. Вивчаючи боротьбу двох полів зору, Гельмгольц відзначив чудовий факт, у якому полягає ключ для пояснення стійкості уваги, незважаючи на періодичні коливання сенсорних установок. "Я почуваю, - пише Гельмгольц, - що можу націлювати увагу довільно то на одну, то на іншу систему ліній і що в такому випадку якийсь час тільки одна ця система пізнається мною, тим часом як інша зовсім вислизає від моєї уваги. Це буває, наприклад, у тому випадку, якщо я спробую порахувати число ліній у тій або іншій системі. Украй важко буває надовго прикувати увага до однієї якої-небудь системи ліній, якщо тільки ми не зв'язуємо предмет нашої уваги з якими-небудь особливими цілями, які постійно обновляли б активність нашої уваги. Так знаходимо ми, задаючись метою порахувати лінії, зрівняти їхні розміри й т.п. Увага, надана сама собі, виявляє природну схильність переходити від одного нового враження до іншого; як тільки його об'єкт втрачає свій інтерес, не отримуючи ніяких нових вражень, увага, всупереч нашій волі, переходить на що-небудь інше. Якщо ми хочемо зосередити нашу увагу на певному об'єкті, то нам необхідно постійно відкривати в ньому все нові й нові сторони, особливо коли який-небудь сторонній імпульс відволікає нас убік ". Ці спостереження Гельмгольца розкривають самі істотні умови стійкості уваги. Наша увага стає менш підданою коливанням, більш стійкою, коли ми включаємося в вглиб певних завдань, в інтелектуальних операціях розкриваємо новий зміст у предметі нашого сприйняття або нашої думки. Зосередження уваги - це не зупинка думок на одній крапці, а їхній рух у єдиному напрямку. Для того щоб увага до якого-небудь предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет повинен на наших очах розвиватися, виявляти перед нами весь новий зміст. Лише змінюється й обновляється зміст здатний підтримувати увагу. Одноманітність притупляє увагу, монотонність пригашує її.
На питання про те, завдяки чому йому вдалося прийти до відкриття законів тяжіння, Ньютон відповів: "Завдяки тому, що я безперестанку думав над цим питанням". Посилаючись на ці слова Ньютона, Кюв'є визначає як безустанна увага. Геніальність Ньютона він бачить у стійкості його уваги. Але зворотна залежність більше істотна. Багатство й змістовність його розуму, що відкривав у предметі його думки все нові сторони й залежності, було, мабуть, істотною умовою стійкості його уваги. Якби думка Ньютона при міркуванні про тяжіння вперлася в одну нерухливу крапку, будучи не в силах розгорнути це питання, розкриваючи в ньому нові перспективи, його увага швидко висохнула б.
Але якби думка лише переходила з одного змісту на інший, можна було б скоріше говорити про неуважність, чим про зосередженість уваги. Для наявності стійкої уваги необхідно, мабуть, щоб зміст, що змінюється, був об'єднаний сукупністю відносин в одну єдність. Тоді, переходячи від одного змісту до іншого, вона залишається зосередженою на одному предметі. Єдність предметної віднесеності з'єднується з різноманіттям предметного змісту. Стійка увага - це форма предметної свідомості. Вона припускає єдність предметної віднесеності різноманітного змісту. Таким чином, осмислена зв'язаність, що поєднує різноманітний, динамічний зміст у більш-менш струнку систему, зосереджену навколо одного центра, віднесену до одного предмета, становить основну передумову стійкої уваги.
Якби увагу при всіх умовах було піддано таким коливанням, які мають місце, коли нам дані розрізнені й убогі за змістом почуттєві дані, ніяка ефективна розумова робота не була б можлива. Але виявляється, що саме включення розумової діяльності, яка розкриває в предметах нові сторони й зв'язки, змінює закономірності цього процесу й створює умови для стійкості уваги. Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності, є у певній мірі і її наслідком.
Осмислене оволодіння матеріалом, що розкривається за допомогою аналізу й синтезу систематизацію матеріалу й т.д., внутрішні зв'язки чітко розчленованого змісту, істотно сприяють вищим проявам уваги.
Стійкість уваги залежить, звичайно, крім того, від цілого ряду умов. До числа їх відносяться: особливості матеріалу, ступінь його труднощів, ознайомленості, зрозумілості, відношення до нього з боку суб'єкта - ступеня його інтересу до даного матеріалу й, нарешті, індивідуальні особливості особистості. Серед останніх істотна насамперед здатність за допомогою свідомого вольового зусилля довгостроково підтримувати свою увагу на певному рівні, навіть якщо той зміст, на який вона спрямована, не представляє безпосереднього інтересу, і збереження його в центрі уваги сполучено з певними труднощами.
Стійкість уваги не означає його нерухомості, вона не виключає її переключення. Переключення уваги полягає в здатності швидко вимикатися з одних установок і включатися в нові, відповідно до умов, що змінилися. Здатність до переключення означає гнучкість уваги - досить важлива й дуже потрібна якість.
Переключення, як і стійкість, і обсяг уваги, і як увага в цілому, не є якоюсь самодостатньою функцією. Вона - сторона складної й обумовленої свідомої діяльності, на відміну від розсіювання або блукання ні на чому не концентрованої уваги й від уваги нестійкої нездатної довгостроково утримуватися на одному об'єкті. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. У такому випадку очевидно, що переключення уваги в складній і швидко, що змінюється ситуації, означає здатність швидко орієнтуватися в ситуації й визначити або врахувати значимість, що змінюється, різних у неї елементів, що включаються.
Легкість переключення в різних людей різна: одні - легко й швидко переходять від однієї роботи до іншої; в інших "входження" у нову роботу є важкою операцією, що вимагає більш тривалого часу й значних зусиль. Легке або скрутне переключення залежить від цілого ряду умов. До числа їх відносяться співвідношення між змістом попередньої й наступної діяльності й відношення суб'єкта до кожної з них: чим цікавіша попередня й менш цікава наступна діяльність, тим, мабуть, сутужніше перемикання; і воно тим легше, ніж виражене зворотнє співвідношення між ними. Відому роль у швидкості перемикання грають і індивідуальні особливості суб'єкта, зокрема його темперамент. Переключення уваги належить до числа властивостей, що допускають значний розвиток у результаті вправи. Неуважність у життєвому розумінні слова є поганим переключенням. Є незліченна кількість достовірних анекдотів про неуважність учених. Тип неуважного професора не сходить зі сторінок гумористичних журналів. Однак, всупереч міцно вкоріненому в побутовому розумінні поданню, "неуважність" учених є, навпаки, вираженням максимальної зібраності й зосередженості; але тільки зосереджені вони на основному предметі своїх думок. Тому при зіткненні з рядом життєвих дріб'язків вони можуть виявитися в смішному положенні, що описують анекдоти. Для того щоб усвідомити собі наявність зосередженості в "неуважного" ученого, досить зрівняти його увагу з увагою дитини, що випускає з рук тільки що привабившу її іграшку, коли їй показують іншу; кожне нове враження відволікає її увагу від попереднього; утримати в полі своєї свідомості обидві вона не взмозі. Тут відсутні й концентрація, і розпреділення уваги. У поводженні неуважного вченого також виявляється дефект уваги, але він полягає, мабуть, не в легкому відволіканні, тому що його увага, навпаки, дуже зосереджена, а в слабкому переключенні. Неуважність у звичайному змісті слова обумовлена двома різними механізмами - сильним відволіканням й слабким переключенням.
1.4 Властивості уваги
Увага людини володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключенням, розподілом і об'ємом. Розглянемо кожну з них.
Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого часу зберігати перебування уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючись і не ослабляючи увагу. Стійкість уваги може визначатися різними причинами. Одні з них пов'язані з індивідуальними фізіологічними особливостями людини, зокрема з властивостями нервової системи, спільним и властивостями організму в даний момент часу; інші характеризують психічні властивості (схвильованість загальмованість і т. п.), треті – співвідносяться з мотивацією (наявністю або відсутністю інтересу до предмету діяльності, значущістю для особи),четверті — із зовнішніми обставинами здійснення діяльності.
Люди із слабкою нервовою системою або ті, що перезбуджуються можуть досить швидко стомлюватися, ставати імпульсивними. Людина, яка не дуже добре відчуває себе фізично, також, як правило, характеризується нестійкою увагою. Відсутність інтересу до предмету сприяє частому відвертанню уваги від нього, і, навпаки, наявність інтересу зберігає увагу в підвищеному стані протягом тривалого періоду часу. При обстановці, яка характеризується відсутністю ззовні відволікаючих моментів, увага буває досить стійкою. За наявності безлічі сильно відволікаючих подразників воно вагається, стає залишково стійкою. У житті характеристика спільної стійкості уваги найчастіше визначається поєднанням всіх цих чинників, разом узятих.
Зосередженість уваги (протилежна якість - неуважність) виявляється у відмінностях, які є в мірі сконцентрованості уваги на одних об'єктах і його відверненні від інших. Людина, наприклад може зосередити свою увагу на читанні якої-небудь цікавої книги, на занятті якою-небудь захоплюючою справою і не помічати нічого, що відбувається довкола. При цьому її увага може бути сконцентрована на певній частині читаного тексту, навіть на окремій пропозиції або слові, а також більш менш розподілено по всьому тексту.
Зосередженість уваги інколи називають концентрацією, і ці поняття розглядаються як синоніми.
Переключення уваги розуміється як його переклад з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншій. Дана характеристика людської увагивиявляється в швидкості, якою він може переводити своя увагу з одного об'єкту на іншій, причому такий переклад може бути як мимовільним так і довільним. У першому випадку індивід мимоволі переключає свою увагу на що-небудь таке, що його випадково зацікавило, а в другому - свідомо, зусиллям волі заставляє себе зосередитися на якому-небудь, навіть не дуже цікавому самому по собі об'єкті. Переключення уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про його нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню і відновленню працездатності нервової системи і організму в цілому.
З переключенням уваги функціонально зв'язані два різнонаправлених процеси: включення і відвернення уваги. Перший характеризується тим, як особа переключає увагу на щось і повністю зосереджується на ньому; другий — тим, як здійснюється процес відвертання уваги.
Всі три обговорювані характеристики уваги зв'язані, окрім одного, з спеціальними властивостями нервової системи людини, такими, як лабільність, збудливість і гальмування. Відповідні властивості нервової системи безпосередньо визначають якості уваги, особливо мимовільної, і тому їх слід розглядати в основному як природно обумовлені.
Розподіл уваги — його наступна характеристика. Вона полягає в здібності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати декілька видів діяльності або здійснювати декілька різних дій. Відзначимо, що, коли йдеться про розподіл уваги між різними видами діяльності, це не завжди означає, що вони в буквальному сенсі слова виконуються паралельно. Таке буває рідко, і подібне враження створюється за рахунок здатності людини швидко переключатися з одного виду діяльності на іншій, встигаючи повертатися до продовження перерваного до того, як настане те, що забуває.
Відомо, що пам'ять на перервані дії здатна зберігатися на протязі певного часу. Протягом цього періоду людина може без зусиль повернутися до продовження перерваної діяльності. Так саме і відбувається найчастіше у випадках розподілу уваги між декількома одночасно виконуваними справами.
Розподіл уваги залежить від психологічної і фізіологічної здатності людини. При стомленні, в процесі виконання складних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентраціїуваги, область її розподілу зазвичай звужується.
Об'єм уваги — це така його характеристика, яка визначається кількістю інформації, одночасно здатної|здібної| зберігатися в сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Чисельна характеристика середнього об’єму уваги людей - 5 - 7 одиниць інформації. Вона зазвичай встановлюється за допомогою досліду, в ході якого людині на дуже короткий час пред'являється велика кількість інформації. Те, що вона за цей час встигає відмітити, і характеризує її об'єм уваги.
Оскільки експериментальне визначення об'єму уваги пов'язане з короткочасним запам'ятовуванням, то його нерідко ототожнюють з об'ємом короткочасної пам'яті. Дійсно ці феномени тісним чином зв'язані один з одним.
Різні властивості уваги - його концентрація, обсяг, розподіл, переключення і стійкість - значною мірою незалежні одне від одного: увага добра в одному відношенні може бути не настільки хороша в іншому. Так, наприклад, висока концентрація уваги може, як про це свідчить горезвісна неуважність учених, з'єднуватися зі слабким переключенням.
Ми охарактеризували увагу як прояв вибіркової спрямованості психічної діяльності, як вираження вибіркового характеру процесів. Можна було б до цього додати, що увага виражає не тільки як би обсяг, оскільки в ньому проявляється вибірковий характер свідомості, але і його рівень - у змісті ступеня інтенсивності, яскравості.
Увага нерозривно пов'язана зі свідомістю в цілому. Вона, тому, природно зв'язана з усіма сторонами свідомості. Дійсно, роль емоційних факторів яскраво позначається в особливо істотній для уваги залежності її від інтересу. Значення розумових процесів, особливо відносно обсягу уваги, а також її стійкості, була вже відзначена. Роль волі знаходить собі безпосереднє вираження у факті довільної уваги.
Оскільки увага може відрізнятися різними властивостями, які, як показує досвід, значною мірою незалежні одні від одних, можна, виходячи з різних властивостей уваги, розрізняти різні типи уваги, а саме: 1) широка й вузька увага - залежно від її обсягу; 2) добрий і поганий розподіл; 3) швидке й повільне переключення; 4) концентрована і розсіяна; 5) стійка і нестійка [86].
Вищі форми довільної уваги виникають у людини в процесі праці. Вони продукт історичного розвитку. "Залишаючи осторонь напругу тих органів, якими виконується праця, доцільна воля, що виражається в увазі, - пише Маркс, - необхідна в усі часи праці, і при тім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання, отже, чим менше робітник насолоджується працею як грою фізичних і інтелектуальних сил". Праця спрямована на задоволення потреб людини. Продукт цієї праці представляє тому безпосередній інтерес. Але одержання цього продукту пов'язане з діяльністю, що за своїм змістом й способом виконання може не викликати безпосереднього інтересу. Тому виконання цієї діяльності вимагає переходу від мимовільної до довільної уваги. При цьому увага повинна бути тим більше зосереджена і тривала, чим більш складною стає трудова діяльність людини в процесі історичного розвитку. Праця вимагає й виховує вищі форми довільної уваги.
У своїх роботах Рібо підкреслив думку про зв'язок довільної уваги із працею. Він пише: "Як тільки виникла необхідність у праці, довільна увага стала у свою чергу фактором першорядної важливості в цій новій формі боротьби за життя. Як тільки в людини з'явилася здатність віддаватися праці, по суті своїй не привабливій, але необхідній як засіб до життя, з'явилася на світ і довільна увага. Легко довести, що до виникнення цивілізації довільна увага не існувала або з'являлася на мить, як скороминуще блискотіння блискавки. Праця становить найбільш різку конкретну форму уваги". Рібо стверджує: "Довільна увага - явище соціальне. Розглядаючи його як таке, ми краще зрозуміємо його генезис і неміцність... Довільна увага є пристосування до умов вищого соціального життя".
1.5
Способи розвитку уваги
Увага, як і всі останні психічні процеси, має нижчі і вищі форми. Перші представлені мимовільною увагою, а другі — довільною. Безпосередня увага — це нижча форма її розвитку, чим опосередкована.
Історію розвитку уваги як і багатьох інших психічних Функцій намагався дослідити Л. С. Виготський в руслі своєї культурно-історичної концепції її формування. Він писав, що історія уваги дитини є історія розвитку організованості його доведення, що ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не усередині, а поза особою дитини.
Довільна увага виникає з того, що люди, що оточують дитя починають за допомогою ряду стимул-реакцій і засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підпорядковувати її своїй владі і цим самим дають в руки дитини ті засоби, за допомогою яких вона згодом і сама опановує свою увагу. Культурний розвиток уваги полягає в тому, що за допомогою дорослого дитя засвоює ряд штучних стимулів-засобів (знаків), за допомогою яких вона далі спрямовує свою власну поведінку і увагу. З віком увага дитини покращується, проте розвиток ззовні опосередкованої уваги йде набагато швидше чим її розвиток в цілому, тим більше натуральної уваги при цьому в шкільному віці настає перелом в розвитку, який характеризується тим, що спочатку зовні опосередкована увага поступова перетворюється на внутрішньо опосередковану, і з часом ця остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх її видів.
Відмінності в характеристиках довільної і мимовільної уваги зростають починаючи з дошкільного віку і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знов виявляють тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція якраз і пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій, що забезпечують довільну увагу, із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.
Л.С. Виготський пише, що з найперших днів життя дитини| розвиток її уваги відбувається в середовищі, що включає так званий подвійний ряд стимул-реакцій, що викликають увагу. Перший ряд — це самі навколишні предмети, які своїми яскравими незвичайними властивостями приковують увагу дитини. З іншого боку, це мова дорослої людини, вимовлені нею слова, які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівок, що спрямовують мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини її увага в значній своїй частині виявляється такою, що спрямовується за допомогою слів-стимулів.
Разом з поступовим опануванням активної мови дитя починає керувати і первинним процесом власної уваги причому спочатку — у відношенні інших людей, орієнтуючи їх власну увагу зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і відносно самого себе. Спільна послідовність культурного розвитку уваги за Л. С. Виготським полягає в наступному: „Спочатку люди діють по відношенню до дитини, потім вона сама вступає у взаємодію з тими, що оточують, нарешті, вона починає діяти на інших і лише в кінці починає діяти на себе...
Спочатку дорослий спрямовує дитячу увагу словами на речі, що оточують її, і виробляє, таким чином, із слів могутні стимули-вказівки; потім дитя починає брати активну участь в цій вказівці і само починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто звертати увагу дорослих на предмет, що цікавить його”. Слово, яким користується дорослий, поводячись з дитям, з'являється спочатку в ролі покажчика, що виділяє для дитини ті або інші ознаки в предметі, звертає її увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує у бік виділення абстрактних стосунків і приводить до утворення абстрактних понять. Л. С. Виготський вважав, що вживання мови як засобу напряму уваги і покажчика до освіти має для педагогіки величезне значення, оскільки з допомогою слів дитя входить в сферу між особистісного спілкування, де відкривається простір для особистого розвитку. Спочатку процеси довільної уваги, що спрямовується мовою дорослого, є для дитяти швидше процесами його зовнішнього дисциплінування, чим саморегуляції. Поступово вживаючи те ж саме засіб опанування уваги по відношенню до самого себе, дитя переходить до саморегуляції поведінкою, тобто до довільної уваги.
Спробуємо тепер у вигляді своєрідного „хронологічного” резюме представити послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги [49] у тому вигляді, як вона виглядає за даними відповідних спостережень і експериментальних досліджень:
1. Перші тижні - місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, природженої ознаки мимовільної уваги немовляти.
2. Кінець першого року життя.
Виникнення орієнтувально-дослідницької діяльності як засобу|кошту| майбутнього розвитку довільної уваги.
3. Початок другого року життя. Виявлення зачатків довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, напрям погляду на названий дорослим предмет.
4. Другий - третій рік життя. Досить хороший розвиток вказаної вище первинної форми довільної уваги.
5. Чотири з половиною - п'ять років. Поява здатності спрямовувати увагу під впливом складної інструкції дорослого.
6. П’ять-шість років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом самоінструкції| (з опорою на зовнішні допоміжні засоби).
7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, включаючи вольовий процес.
Отже, серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага. Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті (Н.Ф. Добринін). Перші прояви уваги можна спостерігати уже у новонародженого під час смоктання. За час дошкільного віку розвиваються властивості уваги і її довільність. Дитина вчиться керувати собою і свідомо скеровувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увага стає опосередкованою. В дошкільному дитинстві збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і сконцентрувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно. Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на другий, з одного виду діяльності на другий. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільнят суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості для них матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Показники уваги значно зростають в сюжетно-рольовій і дидактичних іграх. Розвиток уваги тісно пов'язаний з розвитком волі і довільності поведінки, здатності керувати своєю поведінкою.
У розвитку уваги в дитини можна відзначити насамперед дифузійний, нестійкий її характер у раннім дитинстві. Той відзначений уже факт, що дитина, побачивши нову іграшку, суцільно й поруч випускає з рук ту, котру вона тримала, ілюструє це положення. Однак це положення має не абсолютний характер. Поряд з вище відзначеним фактом потрібно врахувати й інший, котрий підкреслюється деякими педагогами: буває, що який-небудь предмет приверне увагу дитини або, скоріше, маніпулювання із цим предметом так захопить її, що, почавши маніпулювати ним (відкривати й закривати двері й т.п.), дитина буде повторювати цю дію раз за разом - 20, 40 разів і більше. Цей факт не слід недооцінювати, і його потрібно використовувати для подальшого розвитку уваги в дитини. Але, про те, звичайно, правильним залишається те положення, що протягом дошкільного віку, а іноді й до початку шкільного, дитина ще в дуже малій мірі володіє своєю увагою. Тому в навчальному процесі педагог повинен ретельно працювати над організацією уваги дитини, інакше вона виявиться у владі навколишніх речей і випадкового збігу обставин. Розвиток довільної уваги є одним з найважливіших подальших надбань, тісно пов'язаних з формуванням у дитини вольових якостей [23],[40].
У розвитку уваги в дитини істотним є її інтелектуалізація, що відбувається в процесі розумового розвитку дитини: увага, що опирається спочатку на почуттєвий зміст, починає переключатися на розумові зв'язки. У результаті розширюється увага дитини. Розвиток обсягу уваги з у найтіснішому зв'язку із загальним розумовим розвитком дитини.
Розвиток стійкості дитячої уваги слідом за Гетцер вивчав Бейрль, визначаючи, яка в середньому максимальна тривалість дитячих ігор у різному віці. Результати цього дослідження дає таблиця 1. Додаток А
У цій таблиці особливо показаний швидкий ріст стійкості уваги після 3- х років і, зокрема , відносно високий рівень її до 6 років на грані шкільного віку. Це істотна умова "готовності до навчання".
Ріст концентрації уваги Бейрль визначав по кількості відволікань, яким піддавалася дитина протяго
Абстрагованість 4- літньої дитини в 2-3 рази більша відволікань 6- літньої. Друга половина дошкільного віку - роки, що безпосередньо передують початку шкільного навчання, дають такий значний ріст і концентрацію уваги.
У шкільному віці, у міру того як розширюється коло інтересів дитини й вона привчається до систематичної навчальної праці, її увага - як мимовільна, так і особливо довільна - продовжує розвиватися. Однак спочатку й у школі доводиться ще зіштовхуватися зі значним відволіканням дітей.
Більш значні зрушення наступають тоді, коли встигнуть позначитися результати навчання; розмір цих зрушень, природно, залежать від його ефективності. До 10-12 років, тобто до того періоду, коли в більшій мірі спостерігається помітний, часто стрибкоподібний ріст у розумовому розвитку дітей, розвиток мислення, логічної пам'яті й т.д., звичайно спостерігається також помітний ріст обсягу уваги, його концентрації й стійкості [26]. Іноді в літературі стверджується, начебто в підлітка (в 14-15 років) доводиться спостерігати нову хвилю відволікань. Однак ніяк не можна прийняти це твердження, начебто увага в підлітка взагалі гірша, ніж у попередні роки. Правильно, мабуть, те, що в ці роки іноді сутужніше буває привернути увагу дитини; зокрема, від педагога для цього вимагається більша робота й мистецтво. Але якщо зуміти цікавим матеріалом і гарною постановкою роботи привернути увагу підлітка, то його увага виявиться не менш, а більше ефективною, чим увага молодших школярів.
Говорячи про ці вікові розходження в розвитку уваги, не можна випускати з поля зору існування індивідуальних розходжень, і при тім досить значних [66].
Розвиток уваги в дітей відбувається в процесі навчання й виховання. Вирішальне значення для їх розвитку має формування інтересів і привчання до систематичної, дисциплінованої праці.
Ґрунтуючись на слабкості довільної уваги в дітей, ряд педагогів, починаючи з інтелектуаліста Гербарта і до сучасних романтиків активної школи, рекомендували, цілком будувати педагогічний процес на основі мимовільної уваги. Педагог повинен опановувати увагою учнів і прикувати її. Для цього він повинен завжди прагнути до того, щоб давати яскравий, емоційно насичений матеріал, уникаючи всякого нудного навчання.
Безумовно, досить важливо, щоб педагог умів зацікавити учнів і міг будувати педагогічний процес на мимовільній увазі, обумовленій безпосередньою зацікавленістю. Постійно вимагати напруженої довільної уваги в дітей, не даючи ніякої для цього опори, це може бути самий вірний шлях для того, щоб не домогтися уваги. Однак будувати навчання тільки на мимовільній увазі помилково. Це по суті й неможливо. Кожна, навіть сама захоплююча, справа містить у собі ланки, які не можуть становити безпосереднього інтересу і викликати мимовільну увагу. Тому в педагогічному процесі необхідно вміти: 1)використовувати мимовільну увагу; 2) сприяти розвитку довільної.
Для порушення й підтримки мимовільної уваги можна використовувати емоційні фактори: викликати зацікавленість, внести відому емоційну насиченість. При цьому, однак, істотно, щоб ця емоційність і зацікавленість були не зовнішніми. Зовнішня цікавість лекції або уроку, що досягається з дуже слабо пов'язаних із предметом анекдотів, веде скоріше до розсіювання, чим до зосередження уваги. Зацікавленість повинна бути пов'язана із самим предметом навчання або трудової діяльності; емоційністю повинні бути насичені її основні ланки. Вона повинна бути пов'язана з усвідомленням значення тієї справи, що робиться.
Істотною умовою підтримки уваги, як це випливає з експериментального вивчення стійкості уваги, є розманітність повідомлюваного матеріалу, що з'єднується з послідовністю й зв'язаністю його розкриття й викладу. Для того щоб підтримувати увагу, необхідно вводити новий зміст, зв'язуючи його із уже відомим, істотним, основним і найбільш здатним зацікавити й додати інтерес тому, що з ним зв'язується. Логічно стрункий виклад, якому, однак, даються щораз можливо більш дотичні опорні крапки в області конкретного, становить також істотну передумову для залучення й підтримки уваги. Необхідно при цьому, щоб в учнів дозріли ті питання, на які наступний виклад дає відповіді. У цих цілях ефективним є побудова, що спочатку ставить і загострює питання перед учнями й лише потім дає їхній дозвіл.
Оскільки основою мимовільної уваги служать інтереси, для розвитку досить плідної довільної уваги необхідно в першу чергу розвивати досить широкі й належним чином спрямовані інтереси.
Довільна увага по суті є одним із проявів вольового типу діяльності. Здатність до довільної уваги формується в систематичній праці. Розвиток довільної уваги нерозривно пов'язаний із загальним процесом формування вольових якостей особистості.
Розділ ІІ. Вікова динаміка розвитку уваги у дітей шкільного віку
2.1 Зміни уваги у молодших школярів в процесі навчання
Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку уваги. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання неможливий. На уроці учитель привертає увагу учнів до учбового матеріалу, намагаючись утримати її тривалий час, переключаючи з одного виду роботи на іншу. В порівнянні з дошкільнятами молодші школярі набагато уважніші. Вони здатні зконцентрувати увагу на нецікавих діях, але у них домінує мимовільна увага. Для цих дітей зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитись на незрозумілому складному матеріалі. Увага молодших школярів характеризується невеликим об'ємом , малою стійкістю, вони можуть зосереджено займатися однією справою 10-20 хвилин (підлітки - 40-45 хвилин, а старшокласниики до 45-50 хвилин). У цих дітей затруднений розподіл уваги і переключення її з одного завдання на інше. В учбовій діяльності розвивається довільна увага дитини. Спочатку діти діють за вказівками учителя, працюють під постійним його контролем, вони поступово набувають уміння виконувати завдання самостійно - самі ставлять ціль і контролюють свої дії. Дуже часто зустрічаються неуважні учні, які cконцентровують увагу не на учбових заняттях, а на чомусь іншому - на своїх думках, які далекі від навчання, малюванні на парті і т.д. Коли така дитина дивиться в підручник, вона не бачить правила чи вправи, а цілеспрямовано вивчає текст чи малюнок, який не має відношення до сьогоднішнього уроку. Увага таких дітей достатньо розвинута, але через відсутність необхідної спрямованості вони складають враження розсіяних. Неуважні молодші школярі сильно відволікаються, погано зконцентровують увагу, для них характерна нестійка увага, що в значній мірі впливає на результати навчання. Шкільному психологу постійно доводиться вислуховувати скарги учителів та батьків на те, що діти даного віку відволікаються на уроках, є неуважними та незібраними. Найбільш часто ці скарги відносяться до першокласників 6-7 років. Їхня увага дійсно ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка, що пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги. За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо різко (в 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу. Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, учні, які краще навчаються, мають кращі показники розвитку уваги. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги розвиваються не в однаковій мірі. Найбільш піддається впливу об'єм уваги, він індивідуальний, одночасно властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їхньому стихійному розвитку. Успіх тренування уваги в значній мірі визначається індивідуально-типологічними особливостями. Виявлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти, або навпаки заважають оптимальному розвитку характеристик уваги. Люди з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку увагу, яка легко переключається. Для осіб з інертною і слабкою нервовою системою характерна нестійка увага, яка погано розподіляється і переключається. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості переключення і розподілу досягають середньої ефективності. (Єрмолаєв О.Ю. та ін. 1987). Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу тільки в конкретних межах. Неуважність молодших школярів - одна із найпоширеніших причин зниження успішності навчання. Помилки "за неуважність" в письмових роботах і під час читання - найбільш образливі для дітей. Як правило, наявність значної кількості таких помилок у першокласників можна пояснити впливом одразу багатьох факторів, загально-вікових особливостей розвитку (незрілість нейрофізіологічних механізмів), початком етапу оволодіння навиками організації учбової діяльності та іншими причинами, пов'язаними з періодом адаптації до нових умов школи. Тому в перших класах заняття по розвитку уваги рекомендуються проводити як профілактичні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування уваги у всіх дітей. Заняття по формуванню уваги проводяться як навчання "уважному письму" і будуються на матеріалі роботи з текстами, які містять різні типи помилок "за неуважність": заміна чи пропуск слів в реченні, заміна або пропуск букв в слові. Важливим моментом процесу формування уваги є робота дитини зі спеціальною карточкою, на якій виписані „правила” перевірки, тобто порядок операцій при перевірці тексту. Наявність такої карточки є необхідною матеріальною опорою для оволодіння повноцінною перевіркою тексту.
2.2 Коливальні зміни функції уваги в школярів як закономірність в діяльності мозку
Увага є однією з основних психічних функцій, на якій базується вчення і яка відображає функціональний достаток головного мозку. Наші дослідження показали, що ця, хоча і нестійка, функція має достатню стабільність в певні відрізки часу в динаміці змін для кожного індивіда, так що на підставі функції уваги ми можемо судити про функціонування головного мозку.
У роботі досліджена функція уваги (стійкість уваги ) за допомогою коректурних проб. Дозоване 2-хвилинне завдання аналізувалося за швидкістю і точністю виконання і обчислювався інтегральний коефіцієнт, що включає ці показники. Більше значення цього коефіцієнта свідчило про вищий рівень уваги. У експерименті брали участь одні і ті ж школярі з I по IV клас, 46 дітей. Періоди дослідження були вибрані наступні: до початку занять (8 год 30 хв), після 1-го уроку (9 год 15 хв), після 3-го уроку (11 год 15 хв), після 4-го уроку (12 год 20 хв). Дослідження проводилися протягом кожного навчального року.Якщо прослідити зміну уваги протягом навчального дня (у вибрані періоди дослідження), то можна побачити, що вона коливається. У роботах, що вивчають розумову працездатність, там, де використовується метод коректурних проб і за швидкістю і точність виконаного дозованого завдання, складається думка про зміну розумової працездатності [27], [65]. Факти зниження уваги пояснюються стомливою дією навчального навантаження. Безумовно, стомлення відбивається на увазі, але пояснювати коливання лише дією зовнішніх умов представляється недостатньо точним. Аналіз індивідуальних змін уваги школярів, що вчаться протягом учбового дня показав, що, на відміну від деякого усередненого для групи типу динаміки, існують індивідуальні типи динаміки, близькі до групової і абсолютно протилежні їй.
Відмічено, що для одних школярів характерний стійкий тип динаміки зміни уваги, для інших же він не характерний. Наявність свого стійкого типу зміни уваги протягом навчального дня дозволяє говорити про зміни індивідуального типу, обумовлених своїм біоритмом. Підвищення уваги, що відображає функціональну достатність головного мозку, в одні періоди дня і пониження в інші не є наслідком лише „перепрацювання’’ або „стомлення”, як це трактується деякими авторами [27], [65], а є дією перш за все біологічного ритму організму. В той же час біологічний ритм під впливом соціальної сфери зазнає змін. Таким чином, ми маємо біосоціальний ритм функціональної зміни, головного мозку.
Якщо прослідити динаміку уваги індивідуально, то можна знайти випадки співпадаючого і протилежного типів змін. Протилежного в досліджуваній групі, як правило, менше.
У біоритмології відоме раніше включення організму в підвищену активність і більш пізніше; у популяризації таких людей називають „жайворонки” і „сови”. З цієї точки зору можна пояснити вищий рівень уваги в ранні періоди дослідження у одних школярів відносно пізній прояв високих показників в інших. У таблиці. 1 приведені індивідуальні зміни уваги дітей, що вчаться (II клас) протягом навчального дня.
Якщо робити висновки для групи, то за приведеними даними слід сказати, що до початку уроків (8 год. 30 хв.) увага була нижчою, ніж після 1-го уроку (9 год 15 хв), потім сталося знов зниження до кінця 3-го уроку (11 год. 15 хв.), до кінця 4-го уроку (12год. 20хв.) показник уваги До підвищився. В той же час всередині досліджуваної групи спостерігається протилежний характер динаміки складових уваги у школярів, хай невелике число. Для кожного випробовуваного можна відзначити певний пік показника, біля якого відбуваються зміни коефіцієнт убік „більше”, „менше”.
Так, для групи найбільший показник був після 1-го уроку, а найменше значення після 3-го уроку, тоді як для А. І. після цього ж 3-го уроку відмічено найбільше значення коефіцієнт, а для С. Л. найбільше значення показника уваги отримано після 4-го уроку.
Звідси можна вважати, що показник уваги відображає функціональний достаток головного мозку школяра перш за все як характерний для нього біологічний ритм, пов'язаний із спільним ритмом організму.
Але при цьому виникає інше питання: чому ж для більшості учнів характерний спільний тип зміни функціональної достатності головного мозку? Пояснити це можна дією адаптаційних механізмів вищої нервової діяльності людини, що пристосовують його до певного соціального ритму. У нашому випадку це учбові заняття.
Таким чином, маючи індивідуальну динаміку уваги школяра протягом навчального дня, ми повинні розцінювати її як індивідуальний біоритм, пристосований до соціального середовища, на учневі же відбивається стомлива дія певного навантаження.Лише при ретельному вивченні індивіда в ситуаціях „день без навантаження” і „день з підвищеним навантаженням” можна сказати, в якому випадку спад уваги є наслідком стомлення [69], в якому — показником біоритму.
Таблиця 1
Зміни уваги дітей, що вчаться у II класі протягом навчального дня
| Що вчаться | Періоди дослідження | |||
| 8 г 30 хв | 9 г 15 хв | 11 г 15 хв | 12 г 20 хв | |
| А. Андрій | 4,1 | 11,0 | 3,9 | 5,3 |
| А. Ілья | 3,9 | 8,6 | 11,6 | 6,9 |
| В. Оля | 7,4 | 9,4 | 5,9 | 6,7 |
| Г. Олексій | 9,7 | 11,7 | 12,9 | 11,6 |
| Д. Дмитро | 2,8 | 1,8 | 2,2 | 3,2 |
| Е. Максим | 5,6 | 3,5 | 2,1 | 3,2 |
| Ж. Антон | 1,7 | 2,2 | 2,4 | 1,5 |
| Ж. Олена | 6,5 | 4,1 | 3,8 | 4,3 |
| К. Сергій | 6,0 | 17,7 | 4,0 | 7,5 |
| Е. Олексій | 5,5 | 7,3 | 3,0 | 2,3 |
| Л. Марія | 8,0 | 17,3 | 10,1 | 9,0 |
| М. Сергій | 2,0 | 8,0 | 2,7 | 2,2 |
| М. Марія | 11,8 | 14,7 | 10,7 | 6,0 |
| С. Олена | 7,4 | 8,6 | 4,0 | 19,1 |
| С. Анна | 3,5 | 10,4 | 13,7 | 13,5 |
| С. Євген | 13,1 | 5,5 | 8,8 | 13,9 |
| Т. Тетяна | 11,8 | 13,7 | 5,9 | 5,5 |
| Ш. Вадим | 2,8 | 7,9 | 2,9 | 3,1 |
| Ц. Іван | 2,1 | 4,4 | 2,0 | 5,5 |
| М-код | 4,49 | 6,68 | 3,80 | 4,65 |
| ? | 2,11 | 2,58 | 1,9 | 2,15 |
Разом з тим, в період дослідження потрібно обговорити ступінь зниження уваги (10% - 15%) від звичайного зниження. Лише у такому випадку ми можемо з достатньою підставою диференціювати різні чинники, що впливають на увагу. Аналізуючи індивідуальні показники уваги в динаміці навчального дня, можна виявити таку особливість зміни уваги при якій, як правило, немає плавного переходу від більшого значення до меншого або від меншого до більшого, хоча і можна виділити якийсь один пік. Зміни ж ці носять характер „маятника”: більше — менше, менше — більше. Цей факт заслуговує на особливе обговорення, оскільки така особливість відображає певну закономірність у функціонуванні головного мозку. Можна знову звернутися до таблиці. 1 і до таблиці. 2.
Таблиця 2
Індивідуальні показники уваги в різні дні у школярів I класу
| Що вчаться | Г. Олексій | Ж. Олена | М. Марія | ||||||
| Дата проведення | 20.9 | 28.1 | 18.4 | 20.9 | 28.1 | 18.4 | 20.9 | 28.1 | 18.4 |
| До 1-го уроку | 7,7 | 5,9 | 8,0 | 9,2 | 8,1 | 7,5 | 6,1 | 4,9 | 8,9 |
| Після 1-го уроку | 3,6 | 3,2 | 4,3 | 3,8 | 2,7 | 3,7 | 8,0 | 7,7 | 9,2 |
| Після 3-го уроку | 7,0 | 6,6 | 8,8 | 9,3 | 9,4 | 6,8 | 8,3 | 7,3 | 9,0 |
| Після 4-го уроку | 5,8 | 6,4 | 9,0 | 9,5 | 7,4 | 6,6 | 6,4 | 6,9 | 7,7 |
Таблиця 3.
Індивідуальні показники уваги школярів в IV класі
| Що вчаться | Г. Олексій | Ж. Олена | М. Маша | ||||||
| Дата проведення | 10.9 | 21.11 | 10.2 | 10.9 | 21.11 | 10.2 | 10.9 | 21.11 | 10.2 |
| До 1-го уроку | 10,2 | 9,3 | 9,6 | 3,1 | 10,7 | 5,0 | 19,1 | 22,0 | 25,8 |
| Після 1-го уроку | 28,0 | 14,0 | 29,4 | 3,1 | 5,9 | 13,9 | 14,0 | 24,0 | 8,2 |
| Після 3-го уроку | 20,9 | 9,3 | 12,0 | 6,9 | 13,3 | 9,0 | 6,4 | 6,3 | 14,8 |
| Після 4-го уроку | 7,0 | 8,1 | 24,0 | 6,9 | 13,2 | 3,9 | 4,1 | 10,4 | 27,0 |
З таблиці. 2 витікає, що Олексій Г. і Олена Ж. починають учбовий день з високими показниками уваги, яка знижується після 1-го уроку, у школярки Марія М. увага до першого уроку нижча, ніж після нього. Ці дані, по-перше, говорять про різні індивідуальні типові зміни уваги протягом навчального дня, по-друге, наочно підтверджується коливальний характер зміни уваги від більшого до меншого і від меншого до більшого.
У таблиці. 3 приведені показники уваги цих учнів в різні дні навчального року вже в IV класі.
Відмічена особливість коливальної зміни функціональної достатності головного мозку не випадкова, приведені дані в таблиці. 3 свідчать про закономірність в діяльності мозку.
Не спеціально підібрані приклади, а включені в таблиці дані є звичайною картиною динаміки уваги. Можна розглянути будь-який експеримент в будь-який навчальний рік, і дані ці підтверджуватимуть все ту ж закономірність коливальної зміни функціонування головного мозку. Були проведені і такі експерименти, коли увага досліджувалася не лише в приведених 4 точках (4 періоди дослідження), а в більшій кількості точок; після кожного уроку і до його початку коливання функціонального достатку головного мозку представляли також характер „маятника „ — більше — менше, менше — більше.
Коливальний характер зміни уваги відображає коливальний характер у функціонуванні мозку. Можна вважати, що функціональна система головного мозку як би прагне до певної стабільності ,прагне її досягти і зберегти. Якщо вихідний рівень функціонального достатку мозку був низьким, після закінчення деякого проміжку часу він підвищується, якщо ж був спочатку високий, то, „витрачаючись”, — зменшується, і знов йде повторення. В той же час (і це цілком зрозуміло) при істотних для даного індивіда діях зовнішнього середовища може бути „зміщений” характер коливального прояву функціонування головного мозку.
Коливальні зміни функціональної достатності головного мозку співвідносяться з процесами саморегуляції, властивими будь-якій біологічній системі [70].
Таким чином, проведена робота наштовхує на висновки, що носять характер, частково гіпотетичний.
1. Одномоментним виміром уваги є показник індивідуального біосоціального ритму, зміненого стомливою дією навантаження, яка підсумовує (у випадку, якщо така була).
2. Коливання уваги характеризують коливання функціонального достатку головного мозку і є змінами типу „маятника”: більше — менше, менше — більше.
3. Головний мозок як саморегульована система, підтримує своє функціональне перебування на визначеному, характерному для індивіда рівні: при зниженні прагне до підвищення, від підвищення йде зниження і знову підвищення.
2.3 Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку
Центральне місце серед досліджень проблеми уваги займають роботи з вивчення закономірностей формування уваги в процесі виховання і навчання ( Рубінштейн С.Л., Н.Ф. Добринін, І.В. Страхов, А.Сандерс, В.Кастер). Комплексний підхід до вивчення різних властивостей уваги був вперше застосований Л. Фоменко [79] при вивченні психофізіологічного розвитку дорослих людей, який проводився під керівництвом Б.Г. Ананьєва. В процесі дослідження було встановлено, що увага в період зрілості проходить певні вікові зміни з своїми рівневими і структурними характеристиками. В роботі Фоменко були виділені періоди підйому, спаду і відносної стабільності функції в цілому і окремих її властивостей. Загальним моментом в структурі кореляційних зв’язків у дорослих є те, що з віком збільшується міцність зв’язку між характеристиками обсягу, переключення та стійкості уваги.
Предметом нашого дослідження є увага дітей шкільного віку. З позиції комплексного дослідження нами були вивчені властивості уваги в період від 6 до 17 років. З цією метою використані методики для вивчення обсягу, переключення уваги, стійкості і вибірковості, які широко застосовуються в експериментальній психології (І.Л. Баскакова, М.П. Дієва, С.Л. Кабильніцька, Ф.М. Гоноболін та ін.). Крім цього, комплекс методик, який ми застосовували в роботі був застосований в роботі Фоменко при вивчені уваги дорослих. Для даних , одержаних з допомогою цих методик Грановською [2], була розроблена шкала оцінок, яка дає можливість визначити ступінь розвитку тої чи іншої властивості в одному масштабі виміру, що дає змогу порівняти одержані дані між собою.
В результаті досліджень, які були проведені на 250 учнях у віці від 6 до 17 років, ми змогли проаналізувати. як змінюються різні характеристики уваги, одержані на одних і тих самих учнях, по темпом, рівнем розвитку, а також за особливостями структурного формування в певний віковий період. В першій частині роботи був проведений аналіз темпів вікової мінливості функції уваги від 6 до 17 років. В даному дослідженні в загальному підтвердились одержані раніше [65] тенденції прогресивного розвитку уваги. У порівнянні з попередньою роботою, де ми вивчали основні властивості уваги в більш вузькому віковому діапазоні, були визначені більш значні зміни функції. Загальний показник уваги покращився більш чим в 4 рази.. Вікова еволюція уваги здійснюється нерівномірно за всіма її властивостями. Найбільші зміни відбувалися в розвитку обсягу і вибірковості уваги, які за цей період покращились в 2,2 – 1,6 рази відповідно. Найменші зрушення зауважені в характеристиці стійкості уваги.
Більш диференційований аналіз вікових змін темпів уваги в шкільний період дозволяє відзначити, що самі вагомі зміни проходять в перші три роки (7 – 10 років ). Швидкість зміни функції в цей період в середньому за кожен рік складає 1,2 рази. Найбільші зміни мають місце в розвитку обсягу уваги (2,1), а найменші – в стійкості ( 1,14 рази). В наступному періоді ( 10 – 14 років) проходить сповільнення швидкості зміни основних властивостей уваги. Так, в середньому щорічний приріст функції за цей період складає 0, 46 рази. Коливання темпів функції складають діапазон від 1,05 до 1,1 рази, за виключенням віку 11 – 12 років, де зміни уваги дорівнюють 1,3 рази. Тут варто зауважити, що найбільші зміни в віці від 10 до 14 проходять в розвитку переключення і вибірковості, а найменше – в характеристиках концентрації і обсязі уваги. Прогресивні зміни функції складають в середньому 0,71 рази. Зміни в розвитку функції проходять головним чином за рахунок прискореного розвитку таких властивостей, як вибірковість і переключення уваги.
Темпи розвитку основних властивостей уваги в шкільному віці нерівномірні. Період різкого стрибка змінюється періодом сповільненого розвитку функції, і потім знову проходить більш прискорений розвиток уваги в порівнянні з попереднім періодом. Тут варто зауважити, що зміни в 14 -17 років більш меншого масштабу, ніж у період від 6 до 10 років.
Аналіз темпів змін функції уваги у двох групах учнів з високою ( група А) і низькою (група Б) успішністю учнів по основних дисциплінах [66], свідчить про те, що швидкість зміни функції уваги в групі А в 1,33 рази більша, ніж в учнів групи Б. Причому найбільші зміни як в одній так і в другій групі проходять в період з 8 до 9 років. Треба сказати, що ці зміни в групі А зв’язані з прискореним розвитком переключення уваги, а в групі Б – з прогресивним розвитку характеристики обсягу уваги. Найменші ж зміни в обох групах відзначені у віці 9 – 11 років. Сповільнення в розвитку функції в цілому обумовлена малою швидкістю змін переключення уваги в цих групах.
З метою з’ясування, як співвідносяться в своєму розвиткові властивості уваги, ми провели порівняльний аналіз їх рівневих оцінок. Одною із особливостей динаміки розвитку рівневих характеристик уваги є постійна зміна головних властивостей цієї функції в період від 6 до 17 років. В групі учнів 6 – 10 років ієрархія основних характеристик міняється від віку до віку. На відносно високому рівні розвитку опинилися у 8 років розподіл уваги, в 9 – переключення, а в 10 – концентрація уваги. Менше всього в цей період розвитку стійкості уваги. В 11 – 12 років проходить зближення рівнів розвитку розподілу, концентрації і обсягу уваги, які чергуються одна з одною, займаючи головне провідне місце за рівневими оцінками. В період 13-14 років проходить перебудова рівневих характеристик різних властивостей уваги. На перше місце з передостаннього піднімається переключення уваги. Потім іде характеристика обсягу, розподілу, концентрації і стійкості уваги. До кінця шкільного періоду випереджуючу роль в розвитку всіх властивостей бере на себе знову розподіл , який досяг відносно високого рівня в порівнянні з іншими властивостями.
Таким чином, в результаті вікового порівняння основних властивостей уваги в 6 – 17 років можна переконатися в тому, що відбувається зміна провідних властивостей і посилюється роль розподілу уваги.
Було також виявлено, що незалежно від віку в учнів групи А з високою успішністю спостерігається загальний рівень розвитку уваги, ніж в учнів групи Б. У 9 років в учнів групи А загальний розвиток підвищується за рахунок сукупності цілого ряду таких властивостей, як обсяг, концентрація і переключення уваги. В 11 років провідною властивістю у цій групі учнів є обсяг, в 13 - розподіл, а в 15 - концентрація. У школярів групи Б виявляється більш низький рівень розвитку всіх властивостей уваги у всіх вікових групах, що нами розглядалися, крім однієї – 15 років, де розподіл уваги в учнів з низьким рівнем успішності виявляється на відносно більш високому рівні розвитку у порівнянні з властивостями у віці 8 – 13 років є обсяг уваги, а в 15 років – розподіл. Наступною рисою, що відрізняє розвиток уваги в групі Б є те, що найбільш мало розвинута така властивість, як концентрація уваги, яка лише в 15 років починає інтенсивно формуватися, наближаючись за рівнем свого розвитку до розподілу уваги.
Вплив вікового фактору проявляється не тільки в рівневому розвитку окремих властивостей, функції в цілому, але також і внутрішньо функціональній структурі провідних властивостей уваги. Кореляційний аналіз внутрішньо функціональної структури властивостей уваги показав особливість вікової динаміки якісних і кількісних змін структури властивостей уваги. В цілому функціональна структура уваги характеризується хвилеподібною кривою змін кількості кореляційних зв’язків між різними її властивостями, де періоди посиленого процесу структуро подібної властивості уваги змінюються фазами розструктурування. Так в період 7 – 9 років 30% кореляційних залежностей між окремими властивостями уваги значимі на 5% - вому рівні надійності. У віці 10 років проходить повний розпад функціональної структури уваги, а в 11 – 13 років знову з’являються зв’язки між основними властивостями уваги, причому на більш високому рівні значимості (1%-вий рівень надійності). Варто сказати, що в цьому віці спостерігається найбільша кількість (40%) кореляційних зв’язків між основними властивостями уваги, що по всій очевидності і обумовлюють максимальне коливання рівневих оцінок властивостей уваги. В 14-річному віці знову присутній розпад структури уваги, а в 15 – 16 років формуються (20%) нових внутрішньо функціональних зв’язки уваги з більшим ступенем надійності ( 0,1%-вого рівня).
Таким чином, функціональна структура уваги в період 6 – 17 років характеризується незвичною мінливістю. В шкільному віці відбуваються не тільки кількісні, але і якісні зміни в структурі властивостей уваги. Так в центрі кореляційних плеяд в 6 – 9 років частіше всього зустрічаються показники обсягу уваги. У віці 13 років не один, а два компоненти уваги ( концентрація і обсяг ) починають займати провідне місце у функціональній структурі основних її властивостей. Цікаво зауважити, що ці ж властивості мають високі рівневі оцінки. В 15 – 17 років продовжується зберігатися домінуюче положення концентрації і обсягу уваги у внутрішньо функціональних відносинах провідних властивостей уваги.
Аналіз вікової мінливості внутрішньо функціональної структури властивостей уваги, проведений з допомогою кореляційного методу, показав підвищення степеня кореляційної залежності між окремими властивостями уваги з віком, зміни кількості зв’язків всередині функції, а також якісні зміни, які виражені в зміні провідних властивостей уваги. При розгляді функціональних особливостей уваги в учнів груп А і Б було виявлено, що внутрішньо функціональні зв’язки головних властивостей уваги в учнів 8 і 9 років із групи Б відсутні. В групі А в учнів цього віку внутрішньо функціональні зв’язки властивостей уваги значиміші на 1%-вому рівні. Ближче 15 років кількість кореляційних залежностей як в групі А, так і в групі Б збільшуються. В такому віці в школярів групи Б центральне місце в кореляційній плеяді властивостей уваги займає характеристика концентрації уваги, вона ж є провідною і за рівнем свого розвитку. В учнів із групи А в 15 років не одна, а дві властивості – переключення і концентрація – займають домінуюче положення в кореляційній плеяді властивостей уваги. Потрібно також сказати, що саме ці властивості мають найбільш високі рівневі оцінки в порівнянні з іншими властивостями уваги в учнів цієї групи. Таким чином, школярі із груп А і Б відрізняються між собою не тільки рівневим розвитком основних властивостей уваги, але і внутрішньо функціональними зв’язками цих властивостей, при чому в обох групах в центрі кореляційної плеяди розташовується та властивість уваги, яка знаходиться на відносно більш високому рівні розвитку відносно інших властивостей.
Підсумовуючи можна сказати, що на основі аналізу темпів, рівня розвитку, а також особливостей структуроутворення можна виділити три основних періоди в розвитку уваги в шкільному віці: 6 -10, 10 – 14 і 14 – 17 років. Перший період характеризується максимальним темпом розвитку всіх властивостей уваги, другий – уповільненням розвитку функції, а в 14 – 17 знову з’являється більш прискорений розвиток уваги, та все одно темп змін в цей період менший , ніж за перші чотири роки ( 6 – 10 років ). Гетерохронність розвитку різних властивостей уваги виражена в тому, що провідними властивостями в перший період є переключення, обсяг і розподіл, в другому – обсяг уваги, а в третьому – знову переключення і розподіл, але на більш високому рівні, ніж в першому періоді. Функціональна структура уваги в 6 – 17 років особливо мінлива і характеризується хвилеподібною кривою зміни числа кореляційних зв’язків між різними властивостями уваги і збільшенням їх кореляційної важливості з віком. Крім цього, відзначено, що найбільша кількість зв’язків між різними властивостями уваги в перший період має її об’ємна характеристика, а в другому і третьому періодах – концентрація і обсяг уваги.
Висновки
Увага нероздільна зі спрямованістю особистості і її інтересами, вона може виникати за мотивами пізнавальними і моральними. Часто увага проявляється як риса характеру, як вираження звичайної форми поведінки. Уважність виражає ставлення людей один до одного, проявляється у ставленні до праці, навчання, у ставленні до себе.
Увага людини завжди помітна ззовні: в міміці, в рухах, спрямованості погляду, в позі.
Неуважний учень не запам’ятає поясненого вчителем матеріалу і не зможе відтворити його, застосувати в практичній роботі.
Увага є важливим чинником ефективної навчальної діяльності школярів. Розвиток уваги у шкільному віці має важливе значення для успішного засвоєння програмного матеріалу. Швидке переключення, вибірковість уваги сприяє засвоєнню і опрацюванню великої кількості інформації у старшокласників. Їх концентрація на певному нецікавому , але потрібному об’єкті діяльності, дозволяє уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого відображення навчального матеріалу та його міцного засвоєння. У 14 – 17 років концентрація уваги стає більш ширшою тому, що школярі цього віку вивчають більш складний програмовий матеріал і вони змушені зосереджуватися не на одному, а на декількох об’єктах. За шириною концентрації і відбувається розподіл уваги, а виявляється він в тому, що учень одночасно виконує кілька різновидів діяльності: слухає пояснення вчителя, занотовує їх, розмовляє із сусідом по парті. А допомагає в цьому те, що одна дія є звичною, а інша спрямовується свідомістю.
Для цього вікового періоду важливе значення має також обсяг уваги. Старшокласники можуть охоплювати увагою кілька об’єктів і сприйняти їх в найкоротший час. Тож за цією ознакою увага може бути вузькою і широкою. Якщо матеріал легко асоціюється, взаємопов’язується, то обсяг уваги збільшується. Дослідженнями доведено. що обсяг уваги дорослої людини при сприйманні непов’язаного за змістом матеріалу 4 – 6 об’єктів при сприйманні його впродовж 0,1 – 0,2 секунди. Обсяг уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої самої швидкості експозиції дорівнює 2-3 об’єкти. Попереднє ознайомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.
Особливості виявлення властивостей уваги залежить від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емоційно-вольової діяльності.
Властивості уваги виявляються різними способами. Найдоступніший метод дослідження уваги – спостереження за діяльністю особистості. Воно дає можливість спостерігати інтенсивність і тривалість зосередження, відволікання. Кількість і тривалість відволікань упродовж уроку є показником інтенсивності зосередження.
Для дослідження обсягу і розподілу уваги широко використовують тахістоскоп – прилад, за допомогою якого можна нетривалий час експонувати матеріал. Кількість сприйнятого матеріалу – одноманітного або різного за змістом та формою, поданого одночасно, є показником обсягу або розподілу уваги. Використання тесту Бурдона ( метод коректурних проб), який полягає у викреслюванні певних літер серед неорганізованого тексту або певних фігур серед багатьох фігур, дає можливість дослідити і зосередженість, і розподіл, і переключення уваги.
Розвиток уваги в дітей 6 – 10 років пов’язане із оволодінням новим видом діяльності – це навчальна діяльність. яка стає для них провідною. Вона формує нові інтереси, розширює кругозір, сприяє оволодінню новими методами практичної діяльності. Навчальна діяльність ставить нові вимоги до молодшого школяра, до розвитку уваги і разом з тим призводить до створення внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток.
Важливим є те, щоб навчити дитину зосереджувати увагу на потрібній ланці діяльності, формувати довільну увагу. Молодшого школяра потрібно навчити бути уважним, щоби вмів контролювати свої дії і вчинки, перевіряти результати своєї діяльності. У цьому багато психологів вбачають основний зміст уваги: становлення розумової дії, контролю, можна забезпечити під час самостійної роботи дітей із програмовим матеріалом.
Варто згадати, що згідно наших досліджень мінливості уваги у дітей 8 років найкраще виражена така властивість уваги як розподіл, у 9 років переключення, що дозволяє переключатися з одного об’єкта на інший, в 10 років – концентрація уваги – формується здатність зосереджуватися на кількох об’єктах.
Від розвитку цих властивостей уваги залежить подальша навчальна діяльність дитини.
Проаналізувавши матеріал можемо сказати, що увага залежить від багатьох чинників:
- фізичного розвитку дитини;
- психічного розвитку;
- від періоду статевого дозрівання
- від віку дитини.
Ступінь організації уваги визначається і характером діяльності, і її змістом. Увага може бути низькою і навіть знизитися до рівня розсіяності з різних причин:
- вплив одноманітних, монотонних і малозначних подразників;
- незадоволеність своєю роботою, усвідомлення її малозначності і навіть непотрібності;
- перевтома через довготривалу і безперервну роботу;
- апатія як стан байдужості до зовнішніх впливів та ін
Підводячи підсумок, відзначимо, що увага багато в чому залежить від психологічної атмосфери в групі (колективі), взаємостосунків між людьми, організації праці та відпочинку.
Список використаної літератури
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – Екатеринбург: Деловая книга, 1999. – 624с.
2. Аверин В.А. Психология детей и пдростков: Учеб. пособ. – 2-е изд., пере раб. и доп. – С.П.б: Изд-во Михайлова В.А., 1998. – 379с.
3. Аверина Н.С. Развитие познавательних процесов у школьников с различной успеваемостью. Новые исследования в психологии. – 1998.- №1. – С.44-49.
4. Анисимова И. как помочь ребенку с нарушениями внимания// Психология обучения. – 2001. - №4. – С.5-6.
5. Антропова М.В. Работоспособность учащихся и ее динамика в процессе учебной деятельности. – М., 1967. – 215с.
6. Ануфриев А.Ф. Как преодолеть трудности в обучении детей: Психодиагностические таблицы. Психодиагностические методики. Корекционные упражнения / А.Ф.Ануфриев, С.Н. Костромина. – М.: Ось-89, 1997. – 224с.
7. Баскакова И.Л. Внимание как показатель работоспособности в норме и патологии // Вопросы психологии познавательной деятельности: Сб. науч. труд. – М., 1979. – С. 9-14.
8. Блонский П.П. Психология младшего школьника. – М. – Воронеж:6666 Институт практической психологии, 1997. – 575с.
9. Божович Л.И. Психическое развитие школьника и его воспитание / Л.И. Божович, Л. С. Славина. – М.: Знание, 1979. - 96с.
10. Борковський В. Розвиток пізнавальних процесів // Початкова школа. 1997. - №12. – С. 23-24.
11. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Академия, 1996. – 496с.
12. Вербин С. Как повысить эфективность умственной деятельности // Воспитание школьников. – 2004. - №5. С.45-49.
13. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк.., 1976. – 272с.
14. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Волинська, З.О.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта,2001. – 416с.
15. Возростная и педагогическая психология / Под. ред. М.В. Гамезо, М.В. Матюхиной, Т.С. Михальчик. – М.: Просвещение, 1984. – 256с.
16. Возростная и педагогическая психология: Учеб. пособие/ М.В. Матюхина, Т.С. Михальчик и др. / Под ред. М.В.Гамезо и др. – М.: Просвещение, 1984. – 256с.
17. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия: Учеб. пособие для студ. пед. вузов / Сост. В.С. Мухина, А.А.Хворостов. – М.: Академия, 1999. – 624с.
18. Волков Б.С. Психология младшего школьника: Учеб. пособ. – 3-е изд., испр. и дополн. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 128с.
19. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. СПб.: Союз, 1997. – 224с.
20. Виготський Л.С. Розвиток вищих форм уваги в дитячому выцы. Хрестоматыя по увазы. – М., 1996.
21. Выготский Л.С. Развитие высших форм внимания в детском возрасте. – М.: МГУ, 1976. – 224с.
22. Гальперин П.Я. Экспериментальное формирование внимания. – М.: ЛГУ,1974. – 122с.
23. Гапонов В.П. Учбова діяльність молодшого школяра: діагностика корекція не благополучностей: Книжка для вчителів диференційованих класів / За редакцією Ю.З.Гільбуха. – К.: ВІПОЛ, 1994. – 88 с.
24. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. – М.: 1997.
25. Головінський І.З. Педагогічна психологія. – К.: Аконіт, 2003. – 2088с.
26. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М.: Педагогіка, 1972. – 236с.
27. Грановская Л.Н. и др. Методы математико-статистической обработки экспериментального материала. – В кн.: Развитие психофизиологических функций взрослых людей. М., 1972, С. 15-44.
28. Григоренко Е.Л., Рутман Э.М. Диагностика готовности к школе попоказателям устойчивости внимания // Вестник МГУ: Психология. – 1990. - №1. С.68-71.
29. Гринькова М.В. Феномени навчальної діяльності // Психологія і педагогіка. - 1995. - №2. – С. 23-29.
30. Детская практическая психология: Учебник / Под. ред. Т.Д. Марцинковской. – М.: Гардарики, 2001. – 255с.
31. Диагностика познавательной сферы ребенка / Под ред. Т.Г. Богдановой, Т.В. Корниловой. – М.: Академия, 1994. – 96с.
32. Добрынин Н.Ф. Интеллект и внимание // Исследование интеллектуальной деятельности / Под ред. О.К. Тихомирова. – М.: МГУ, 1979. – С. 198-203.
33. Добрынин Н.Ф. О новых исследованиях внимания // Вопросы психологии – 1973. - №3. – С. 121-128.
34. Добрынин Н.Ф. О селективности и динамике внимания // Вопросы психологии. – 1975. - №2. – С. 36-44.
35. Дружинин Б. Внимание требует внимания // Семья и школа. – 2003.-№11. С. 10-11.
36. Дубравська Д.М. Основи психології. – Львів: Світ, 2001. – 280с.
37. Дусавицкий А.К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.: Дом педагогики, 1996. – 208с.
38. Ермолаев О.Ю. и др. Внимание школьника. – М.: Педагогика,1987, - 228с.
39. Заброцкий М.Н. Факторы риска для формирования дефицита внимания и гиперактивности у детей // Мир психологии. – 2002. -№3. – С.196-209.
40. Загальна психологія / О. Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук. – К.: „А.П.Н.”, 2001. – 648с.
41. Зінченко С.П., Леонова А.С., Стрельцов Ю.К. Психометрия усталости. – М., 1977. – 110с.
42. Казанская В.Г. Педагогическая психология: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2003. – 366с.
43. Караванова О.Л. Игра в коррекции психического развития ребенка. – М.: Педагогіка, 1997. – 112с.
44. Кащенко В.П. Психическая коррекция. – М.: Наука, 1992. – 336с.
45. Кордуэлл М. Психология. А – Я: Словарь-справочник. – Пер. с англ. К.С. Ткаченко.М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 448с.
46. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608с.
47. Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991. – 152с.
48. Кравцова М. Развитие внимания в начальной школе // Школьный психолог. – 2003. -№46. –С. 2-3.
49. Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет. – М.: Изд-во РОУ, 1996. – 180с.
50. Левитина С.С. Можно ли управлять вниманием школьника. – М.: Педагогика, 1980. – С.19-28.
51. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 272с.
52. Маликова В.А. О некоторых особеностях динимики расспределения внимания // Вопросы психологии познавательной деятельности: Сб. науч. труд. – М, 1980. С. 61-74.
53. Мар’яненко Л.В. Особливості структурної організації пізнавальної активності учнів // Психологія і педагогіка. – 1997. -№1. – С. 14-23.
54. Матюгин И.Ю. Как развивать внимание и память вашого ребенка. – М.: Академия, 1995. – 112с.
55. Москальова А. Як розвинути увагу дитини // Шкільний світ. – 2000. -№18. – С. 4-6.
56. Мухина В.С. Возрастная психология. – М. Академия , 1997. – 432с.
57. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2001. – 487с.
58. Немов Р.С. Психологія. Підручник для студентів вищих пед. навч. закладів. У 3 кн., Кн.. 1. Спільні основи психології. – 2-е вид. – М.: Освіта: ВЛАДОС, 1995.
59. Общая психология / Сост. Е.И. Агов. – М: ВЛАДОС, 2003. – 448с.
60. Общая психология / Под. ред. А.В. Петровського. –М.: Просвещение, 1986. – 464с.
61. Осипова А.А. Діагностика і корекція уваги // Обдарована дитина. – 2004.-№8. – С. 31-44.
62. Особенности психического развития детей 6-7 – летнего возраста / Под ред. Д.Б. Эльконина, А.Л. Венгера. – М.: Педагогика, 1988. – 136с.
63. Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – 183с.
64. Прихожан А. Познавательная активность школьников // Школьний психолог. – 2003.-№43. – С.4-5.
65. Полиэктова С.А. Уровневый анализ интелектуальных функций 8-15 лет. – Вестн. Ленингр. ун-та, 1973, -№23, - С.123-127.
66. Понарядова Г.Й. О внимании младшего школьника с различной успеваемостью // Вопр. психологии. – 1989. -№1.
67. Психология: Словарь / Под общей ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494с.
68. Работа психолога в начальной школе / М.П.Битянова, Т.В.Азарова, Е.И.Афанасьева, Н.Л.Васильева. – 2-е изд. – М.: Генезис, 2001. – 352с.
69. Розенблат В.В. Проблема усталости. – М., 1961. - 240с.
70. Самохин А.И. Физиология высшей нервной деятельности. – М., 1993.
71. Столяренко Л.Л. Основы психологии. Издание третье переработаное и дополненое. Серия „ Учебники, учебные пособия”. Ростов-на-Дону: „Феникс” 1999.
72. Хрестоматия по вниманию / Под ред. А.Н.Леонтьева и др. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
73. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2003. – 504с.
74. Степановский В.И. Измерение переключаемости внимания в сенсомоторной деятельности // Вопросы психологии. – 1989.-№1. – С. 132-136.
75. Страхов В.И. Внимание в структуре личности. – Л.: Наука, 1969. – 224с.
76. Суворов П.Ф., Тиров О.П. Психофизиологические механизмы избирательного внимания. – Л., 1985.
77. Тамбиев А.Э., Медведедев С.Д. Исследования обобщенной оценки внимания // Вопросы психологии. – 2000. -№4. – С. 76-82.
78. Увага дитини / Упоряд. С.Максименко, Л.Терлецька, О.Главник. – К.: Главник, 2004. – 112с.
79. Фоменко Л.Н. Развитие внимания взрослых. Автореф. канд. дис. Л.. 1972. 21с.
80. Хохлов С. Как удержать внимание детей // Воспитание школьников. – 1997. -№2. – С. 42-43.
81. Хрестоматия по вниманию / Под ред. А.Н.Леонтьева. - М.: Педагогика, 1976. – 114с.
82. Цибуля Н.В. Особливості уваги у дітей дошкільного віку // Обдарована дитина. – 2001. -№1. – С.24.
83. Чаркова М.Н. Особенности развития свойств внимания под влиянием мотивации // Психологическая наука и образование. – 2003. -№2. – С. 26-34.
84. Черемошкина Л.В. Развитие внимания детей. – СПб: Изд. Михайлова, 1997. – 220с.
85. Якобсон С.Г. Анализ формирования механизмов произвольного внимания у дошкольников // Вопросы психологии. – 1999. -№5. – С. 3-10.
Додаток
Таблиця 1
| Вік | Найбільша продовжуваністьігор |
| 0,6 –1,0 | 14, 5 |
| 1,0 –2,0 | 21,1 |
| 2,0 –3,0 | 27,0 |
| 3,0 –4,0 | 50,0 |
| 4,0 –5,0 | 83,3 |
| 5,0 –6,0 | 96,0 |
Таблиця 2
| Вік | Кількість відволікань |
| 2,0 – 3,0 | 3,7 |
| 3,0 – 4,0 | 2,06 |
| 4,0 – 5,0 | 1,6 |
| 5,0 – 6,0 | 1,1 |
Порівняльна характеристика видів уваги
Види уваги
|
Умови виникнення
|
Основні характеристики
|
Механізми
|
| Мимовільна
|
Для сильного подразника, чкий має значення і викликає емоційний відгук.
|
Мимовільність, легкість виникнення і переключення.
|
Орієнтувальний рефлекс або домінанта характеризують достатньо підсилений інтерес особистості.
|
| Довільна
|
Постановка (прийняття) завдання
|
Спрямованість відповідно до завдання, потребує вольових зусиль і втомлює.
|
Головна роль другої сигнальної системи.
|
| Післядовільна
|
Входження в діяльність і виникнення інтересу у зв’язку з ним.
|
Зберігається цілеспрямованість, знімається вольова напруженість.
|
Домінанта, яка характеризує інтерес, що виник у процесі даної діяльності.
|
Як стати уважним
Безумовно, що кожна людина здатна суттєво розвинути в собі уміння зосереджуватись. А головним елементом зосередження є увага. Невміння зосередити свою увагу в певний момент на головну – біда багатьох. Недарма говорять: найкоротший шлях виконати багато справ - виконувати їх послідовно. Правда, говорять і інше: мовляв, Наполеон міг одночасно робити сім справ, але цей факт не підтверджено. Але є і достовірні факти: 1887 року французький психолог Полан показував свою здатність читати слухачам один вірш і водночас писати інший. Він міг декламувати вірші і водночас перемножувати багатозначні числа.
Головна властивість уваги виявляється в тому, що вона постійно коливається, дуже рухлива. Вона може бути спрямована на кілька предметів відразу, миттєво зупинитись на чомусь одному, потім поступово послаблюватись або так само швидко переключатись на щось інше.
Доки людина не розвинена, то здатна сприймати лише зовнішні рухи. Але чим більша вона навчається, тим більше її знання про довкілля, тим більше прихованих рухів вона починає розрізняти. Їй стає легко стежити за ними, бути уважною до різних сторін життя і бачить вона набагато більше нерозвиненої людини.
Той, хто хоче розвинути свою увагу, передусім повинен з’ясувати, а яка вона в нього, які задатки він має?
Увечері перш ніж заснути, спробуйте пригадати всі події цього дня – одну за одною. Починати треба із пригадування невеликих відрізків часу, але намагатись пригадати події в подробицях. Ці нескладні вправи також доволі швидко допомагають розвинути вміння концентрувати увагу.
Під час тренувань ви помітите – це вже помітили до нас учені – що дуже дивно, але звичайно ми бачимо лише те, із чим уже знайомі; ми рідко помічаємо щось нове, до того часу нам невідоме, навіть якщо воно знаходиться перед нашими очима.
Дуже важливо вміти не тільки уважно дивитись, а й слухати. Виявляється, це не таке просте вміння, як здається на перший погляд.
Відомо, що 80% часу коли людина не спить, у більшості людей витрачається на різні форми спілкування, а половина цього часу відводиться на слухання. Але ми використовуємо лише близько 20% нашої здатності слухати.
Ось шість способів, рекомендованих для поліпшення здатності слухати.
1. Учіться повільно зосерджуватись; практикуйте вправи типу: ”Скільки буде два плюс три мінус п’ять плюс чотири, помножене на два мінус шість?”
2. Влаштуйте собі радіо – або телеіспит: прослухайте з ким- небудь передачу і перевірте, скільки речень, які лунали в цій передачі, ви обидва запамятали, спробуйте знайти спільну думку щодо головної ідеї, яка лунає у висновках передачі.
3. Відключайтесь від того, що відволікає увагу, не намагайтесь слухати і одночасно робити дві або три справи.
4. Учіться розуміти судження, протилежні вашим; стежте за своїм підсвідомим прагненням перестати слухати і придумати „гідну” відповідь. Замість цього готуйте запитання, яке дасть зрозуміти, що ви починаєте вникати в суть сказаного.
5. Повторюйте думки розпорядження і вказівки. Якщо ви цього не зможете зробити, ви, без сумніву, не зможете ні точно запамятати їх, ні правильно виконати.
Допомагайте слухати іншим: ми заохочуємо в інших звичку неуважно слухати, повторюємо те саме по кілька разів, поки не привернемо увагу. Звернення має промовлятися лише раз. Зокрема, ми теж повинні бути прикладом для інших, відгукуючись на їхні слова з першого разу.
Види завдань для дітей
При роботі з неуважними учнями велике значення має розвиток окремих властивостей уваги. Для проведення занять психолог може використати такі види завдань:
1. Розвиток концентрації уваги. Основний тип вправ - коректурні завдання, в яких дитині пропонують знаходити і викреслювати певні, визначені букви в друкованому тексті. Такі вправи дозволяють дитині відчути, що означає "бути уважним", і розвивати стан внутрішнього зосередження. Ця робота повинна проводитись щоденно (по 5 хв. На день) 2-4 місяці. Рекомендується також використовувати завдання, які вимагають виділення ознак предметів і явищ (методом порівняння); вправи, які базуються на точному відтворенні якогось зразка (послідовність букв, цифр, геометричних візерунків, рухів і т.д.); завдання типу: "переплутані лінії", пошук скритих фігур.
2. Збільшення об'єму уваги і короткочасної пам'яті. Вправи базуються на запам'ятовуванні числа і порядку розміщення предметів, які пред'являють а кілька секунд.
Коли вправа освоюється, число предметів поступово збільшується.
3. Тренування розподілу уваги. Основний принцип вправ: дитині пропонується одноразове виконання двох різно-направлених завдань (наприклад, читання оповідання і підрахунок ударів олівця по столі; виконання коректурного завдання і прослуховування запису казки і т.п.) Після закінчення виконання вправи (через 10-15 хв) визначається ефективність виконання кожного завдання.
4. Розвиток навиків переключення уваги. Виконання корекційних завдань з чергуванням правил викреслювання букв.
При правильному виконанні завдань по розвитку уваги, враховуючи рекомендації психологів, учителі та батьки можуть значно покращити показники цих важливих психічних процесів у дітей молодшого шкільного віку.
Методика вивчення уваги „ Розміщення чисел”
Методика призначена для оцінки довільної уваги
ІНСТРУКЦІЯ
Протягом двох хвилин Ви повинні розмістити у вільних клітинках таблиці 1 у зростаючому послідовності числа, які розташовані у випадковій послідовності в 25 клітках верхнього квадрата бланка. Числа повинні заповнюватися почергово у кожному рядку, ніяких позначок у верхньому квадраті робити не можна.
Таблиця 1 Тестові завдання
|
Аналіз результатів
Оцінка виставляється за кількістю правильно записаних чисел. Середня норма – 22 бали і більше. Методика зручна для групового обстеження, яке рекомендується проводити в присутності експериментатора.
Бланк для заповнення
Методика вивчення уваги ( Мюнстерберг)
с
прямована на визначення вибірковості уваги.
ІНСТРУКЦІЯ
Серед буквеного тексту є слова. Ваше завдання – якомога швидше вичитуючи текст, підкреслити ці слова.
Наприклад:
рюклбюсрадістьуфркнп
Час роботи – 2 хв. Методика застосовується як в групі, так і індивідуально. Оцінюється кількість виділених слів і кількість помилок (пропущені і неправильно виділені слова ).
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
бсонуеевтрщоурайонкзгугновинаьхеьяфакть
уезаментрочягшщгукппрокуроргурсеабетеоріяем
тоджебьамхокейтрійцяфцуйхайттелевізорболджещ
зхюелгщьбпарасоляшохгеюжіпдргщхнзд
сприйняттяцукенндшизхьвафипролдблюбовабф
ирплосдвиставаягснбюнбюерадістьвуфциежд
лоррпнародшалдьхешпцгіернкуифйшрепортажек
ждорлафивюфбьконкурсйфнягьиувскапрлособистістьзжею
дшщгложкаепрплаванняедтлжезбьтрдшкнпркивкомедіяш
лдкуйфвідчайфрлньягвтлджехьгфтаселабораторіягщдщн
уцтргшчшлроснованізбжхьжбшдерпентаопркугв
смшрпсихіатріябплмстчьйфясмтщзйеьягнтзхшм
Прізвище досліджуваного_______________________________
Методика вивчення уваги
Тест 1.
Визначення обсягу і точності уваги
Необхідний матеріал: картка№1 з 15 літерами та картка №2, де ці літери об’єднані у словосполучення.
Проводиться груповий експеримент. Спочатку демонструється картка №1 на дуже короткий проміжок часу (0.3 – 0,5 сек.).
н а в г ч т а р н я а м Н о і
Досліджувані повинні встигнути прочитати написане на ній. Перевіряється правильність записаного ( повторно демонструється ця ж картка). Потім демонструється картка №2 протягом такого ж часу.
Н а в ч а н н я г р а м о т і
Перевіряється правильність записаного.Дається визначення обсягу уважності в першому і другому випадку.
Визначення індивідуальних особливостей обсягу уваги
Тест 2
Необхідний матеріал: малюнок з числами у фігурах.
Протягом короткого проміжку часу (0,1 сек.) демонструється таблиця з трьома числами. Потім піддослідним дається інструкція: „Зараз я покажу вам три числа,Ви повинні скласти їх про себе і записати результат”. Після демонстрування досліду ставиться запитання: „Запишіть, на яких фігурах написані ці числа?”.
Результати досліду аналізуються.
Тест 3.
Демонстрування стійкості уваги
Досліджуваному пропонується розв’язати усно такий арифметичний приклад: дано два числа: 84 і 26. Першу цифру другого числа необхідно помножити на другу цифру першого числа; до отриманого результату додати другу цифру другого числа і від одержаної суми відняти першу цифру першого числа (2х4 +6-8=6). Якіні, можна виходити з такої норми: й із цифр якого числа буде дорівнювати відповідь? Досліджуваному повідомляють результати, які аналізуються (стійкість уваги – довготривале зосередження на об’єкті уваги. Відволікання на декілька секунд – і приклад не буде розв’язано правильно).
Оцінюючи дані, можна виходити з такої норми:
- 81 – 100%- відмінна точність уваги (В);
- 61 – 80% - добра точність уваги (ВС);
- 41 – 60% - посередня точність уваги (С);
- 21 – 40%5 – дуже низька точність уваги (НС).
Анотація
Семків Надія Миколаївна. Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку.
У дипломній роботі розкривається проблема вікової мінливості уваги у дітей 6 – 17 років і способи розвитку уваги в певних вікових груп.
Аналізується проблема методів роботи, які керують розвитком уваги, формуванням довільної і післядовільної уваги, таких властивостей як концентрація, розподіл, обсяг уваги,їх залежність від віку у процесі навчальної діяльності.
Ключові слова: увага, динаміка уваги, властивості уваги, концентрація, розподіл, обсяг уваги, мінливість уваги, переключення уваги, розвиток уваги, формування уваги.