Гурток як вид позанавчальної роботи з образотворчого мистецтва в школі

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Гуманітарно педагогічний коледж

Київського обласного інституту

післядипломної освіти педагогічних кадрів

Курсова робота

з методики викладання гурткової роботи

„Гурток як вид позанавчальної роботи з образотворчого мистецтва в школі”

Студентки 41 групи

спеціальність 5.01103

„Педагогіка і методика середньої освіти.

Образотворче мистецтво”

Ржечицької Яни Костянтинівни

Керівник: Слуцька Н. О.,

викладач методики

викладання гурткової роботи

Біла Церква-2007

Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Науково-теоретичні основи навчання дітей в гуртку з образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі6

1.1 Роль і місце гуртка образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах6

1.2 Врахування вікових особливостей у побудові занять у гуртках. 12

1.3. Мета і завдання гуртка образотворчого мистецтва ....................17

Розділ ІІ. Виховання школярів засобами народного мистецтва. 23

2.1 Етноестетичне виховання школярів засобами народного образотворчого мистецтва. 24

2.2 Роль гуртків образотворчої діяльності в колекційному навчанні дітей з особливими потребами. 28

2.3 Методи розвитку творчих здібностей під час занять в гуртках. 32

Розділ ІІІ. Інноваційно-освітня діяльність педагога в галузі організації образотворчої діяльності дітей. 36

3.1 Новітні методи навчання на уроках образотворчого мистецтва. 43

3.2 Розвиток творчих здібностей учнів в гуртках образотворчого мистецтва (з досвіду роботи вчителя)46

3.3 Досвідчені вчителі радять: використання методів диференціації та індивідуалізації в гуртках образотворчого мистецтва. 52

Висновки. 54

Список використаної літератури. 56

Додатки

ВСТУП

Наш час - це час змін. Зараз Україні потрібні люди, здатні приймати нестандартні рішення, що вміють творчо мислити. На жаль, сучасна масова школа ще зберігає нетворчий підхід до засвоєння знань. Одноманітне, шаблонове повторення тих самих дій убиває інтерес до навчання. Діти втрачають радості відкриття й поступово можуть утратити здатність до творчості.

Але вже намічаються певні позитивні зрушення до індивідуального розвитку образотворчого потенціалу кожної дитини. Так, наприклад, вивчення образотворчого мистецтва у 5 класі 12-річної школи здійснюється за програмою “Образотворче мистецтво” для 5 – 7 класів (автори: Бєлкіна Е.В., Поліщук А.А., Константинова О.В., Марчук Ж.С., Очеретяна Н.В., Федорук О.К., Шаповалова Н.Є., Шибанова А.Т.).

Художнє виховання та творчий розвиток учнів засобами образотворчого мистецтва реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій:

- чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;

- асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності;

- поняттєво-логічне мислення; вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

- розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання творчих робіт;

- сприйняття цілісної картини світу, здатність цінувати національну самобутність і культурну спадщину України як невід'ємну складову загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності людини.

Вивчення образотворчого мистецтва, наприклад, у 5-му класі є логічним і закономірним продовженням цього курсу в початковій школі, що передбачає послідовне розв’язання художньо-пластичних, виразних, технічних та психологічних завдань образотворчості в таких напрямах:

1. Мистецтво як мова, специфіка образотворчої мови, що ґрунтується на таких вихідних поняттях, як художній образ, виражальні та зображальні образотворчі засоби, форма, колір, простір, композиція.

2. Мистецтво як творчість – розвиток асоціативно-образного мислення, художньо-творчої уяви, мистецького бачення, здатності створення художнього образу та вміння його сприймати у творах мистецтва.

В системі позакласної роботи велика увага приділяється різним формам естетичного виховання. У молодих школярів виявляється велике прагнення до творчості в області образотворчого мистецтва.

Вчителям та вихователям важливо широко використовувати в цілях естетичного виховання дітей образотворче мистецтво. В наш час в багатьох школах організовують виставки дитячих робіт на різну тематику, що заохочує дітей до уроків образотворчого мистецтва і творчого підходу до теми уроку.

З кожним роком образотворче мистецтво все сміливіше входить в життя дітей. І педагоги і діти розуміють: прекрасне – добрий помічник у процесі виховання дитини. Твори декоративно прикладного мистецтва помагаючи пізнавати життя людини і природи, розвивають не тільки зорове сприйняття, але і фантазію. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки, виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом, що й визначає актуальність

даної роботи.

Об'єкт дослідження

– гурток як вид позанавчальної роботи з образотворчим мистецтвом в школі

Предмет

дослідження

:

робота в гуртках образотворчого мистецтва

Мета дослідження

— вивчити цілі і завдання, методи та форми роботи у гуртках образотворчого мистецтва. Довести, що навчання у гуртках образотворчого мистецтва сприяють забезпеченню особистісного розвитку учнів та збагачення їх емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичної діяльності, інтерпретації творів образотворчого мистецтва, а також у формуванні ціннісних орієнтацій, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.

Розділ І. Науково-теоретичні основи навчання дітей в гуртку з образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі

Національна доктрина розвитку освіти передбачає забезпечення її доступності у державних і комунальних позашкільних навчальних закладах. Позашкільні навчально-виховні заклади – широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Не є виключеням і гуртки образотворчого мистецтва.

У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль нале­жить спеціально організованій виховній роботі у по-занавчальний час, яку називають позакласною та поза­шкільною.

1.1. Роль і місце гуртка образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах

Позакласна робота — різноманітна освітня і
виховна робота,
спрямована
на задоволення інтересів і запитів дітей, організова­
на в позаурочний час педагогічним
колективом школи. Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і за­питів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній ді­яльності (обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, зма­гання, конкурси, свята тощо).

Позашкільна робота
— освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів
для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передба­чають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширен­ні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосві­ти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школя­рів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширен­ні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. її зміст визначається загальним змістом виховання уч­нівської молоді, який передбачає розумове, моральне, тру­дове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на ви­користанні загальних і специфічних принципів вихован­ня, серед яких виокремлюють:

а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов по­винні ретельно продумувати зміст занять, використовую.

Організаційні форми виховної роботи чи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;

б) суспільна спрямованість діяльності учнів.

Цей прин­цип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва;

в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів.

У позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати ба­жання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них викону­вав цікаву для себе роботу;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти особ­ливу увагу творчому підходу до справи тощо;

ґ) зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та поза­шкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. Так, знання з фізи­ки можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором;

д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та комп'ютерних ігор, демонстрування ціка­вих дослідів та ін.

Специфічні принципи позакласної та позашкільної ро­боти спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.

Творчі об'єднання у позашкільних закладах класифікують за трьома рівнями:

1. Початковий — творчі об'єднання загальнорозвивального спрямування, що сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їхнього інтересу до творчої діяльності.

2. Основний — творчі об'єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у професійній орієнтації.

3. Вищий — творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Таланти твої, Україно», виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних принципів організації позакласної та позашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їхньої активної творчої діяльності.

На уроках образотворчого мистецтва для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосовується як репродуктивний метод навчання (виконання вправ), так і проблемні методи навчання. В процесі вивчення природних форм необхідно спонукати учнів до аналізу форми, її загальної будови, узагальнення та зіставлення різних форм. Метод проблемного навчання слід застосовувати для самостійної, пошукової роботи учнів (вивчення будови, візерунків, кольору, характеру природної форми тощо).

Під час навчання конкретних дисциплін у художніх гуртках важливе місця в роботі педагога займає ознайомлення учнів із загальними положеннями зародження та розвитку мистцтва, зокрема – образотворчого.

Слід учням розкрити важливість і багатофункціональність мистецтва в цілому. Пояснити, що мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Показати, що до мистецтва відносять групу різновидів людської діяльності - живопис, музику, театр, художню літературу (яку іноді виділяють особливо - вираження "література і мистецтво") і т.п., поєднуваних тому, що вони є специфічними - художньо-образними формами відтворення дійсності.

Художньо-творча діяльність людини розгортається в різноманітних формах, що називають видами мистецтва, його родами і жанрами. Достаток і розмаїтість цих форм можуть показатися хаотичним накопиченням, у дійсності ж вони є закономірно організованою системою видових, родових, жанрових форм. Так, у залежності від матеріальних засобів, за допомогою яких конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:

1) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне і дизайн), тобто такі, котрі розгортають свої образи в просторі;

2) тимчасові (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а не в реальному просторі;

3) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво і всі що базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове і т.д.), тобто такі, образи яких володіють одночасно довжиною і тривалістю, тілесністю і динамізмом.

Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків. У цих межах усі його види мають різновиду, що визначаються особливостями того чи іншого матеріалу і своєрідністю художньої мови, що випливає звідси.

Специфіка образотворчого мистецтва визначає і засоби естетичного виховання дітей. Вихователь зосереджує їхню увагу на оформленні альбомів.

В школі на уроках образотворчого мистецтва здійснюється первинне знайомство з творами художників, використаних із метою характерного виховання, розвитку художнього смаку дитини і її художньо-творчих здібностей.

Свої здібності школярі активно представляють в різних видах художньої праці.

В молодшому віці “всі діти без винятку – пристрасні художники”.

Слід пам‘ятати про розвиток можливостей різних видів мистецтва. Живопис, скульптура, архітектура, допоможуть сформулювати почуття симетрії, пропорції, відчуття ліній, кольору і колориту, просторову уяву.

Формування художньо-творчих здібностей, в свою чергу потребують особливої методики. Важливо своєчасно виявити природні задатки, схильність дитини, стимулювати творчу діяльність, закріпити досягнутий успіх постійними тренуваннями. Поступово ускладнювати навики уміннями і навичками. При цьому треба пам‘ятати, що заняття малюванням лиш тоді збагачують учня естетикою, коли вони несуть йому радість. Важливими умовами успіху є об‘єктивна оцінка художньої творчості дітей.

1.2 Врахування вікових особливостей у побудові занять у гуртках

Неможливо зрозуміти специфіку образотворчого мистецтва як предмета без знання того, що являє собою учень на різних етапах здобуття освіти.

В історії методики були періоди, коли основна увага зверталась на сам матеріал, а вікові особливості школярів, їх особисті реакції на витвори мистецтва не враховувались.

Та на зміну цій тенденції прийшла інша – серед методистів-дослідників піднявся інтерес до особливостей сприйняття художнього образу в залежності від віку школяра. Так міцніла думка, що учень на уроках образотворчого мистецтва є активною особою, а не тільки об’єктом, який вивчається збоку дорослих. Ми дійшли до усвідомлення, що маємо, мусимо більше знати про учня.

Проблемою сприйняття школярами матеріалу зараз займаються різні науки: педагогіка, психологія, соціологія, методика. Зараз вже багато відомо про школяра, про закономірності його мистецького розвитку, про залежність рівня його культури від характеру навчання, про якісні зміни його ставлення до мистецтва в залежності від вікових змін і т.д.

За спостереженнями психологів, учень у своєму розвитку проходить ряд стадій: молодший (ранній) підлітковий вік (10-12 р.); старший (зрілий) підлітковий (13-14) і період ранньої юності (15-17). Таким чином, вікові етапи розвитку дитини майже співпадають з учнями
його в певних класах:

- молодший підлітковий – 5-6 класи;

- старший підлітковий – 7-9 класи;

- період ранньої юності – 9-10-11 класи.

Цей поділ на вікові групи багато в чому є умовним, тому що розвиток особистості нерівномірно. Інтенсивність його внутрішнього росту залежить від різних факторів – не тільки від віку, але й від соціальних умов, побуту, психологічного клімату в сім’ї і школі, і , звичайно, від індивідуальних особливостей.

В одній і тій же віковій групі можна зустріти учнів з різними рівнями літературного розвитку: деякі випереджають своїх ровесників, інші, навпаки, відстають. Наприклад, зустрічаються часто учні 9 чи 10 кл., які по своїй начитаності та кругозору не піднялись вище 5 чи 6 класників.

При всій відносності вікових характеристик, все ж погодимось, що у учнів одного класу і одного віку є багато спільного. Про ці загальні тенденції в учнів різних вікових груп і піде мова.

На заняттях образотворчим мистецтвом з школярами перших класів, вчитель повинен мати на увазі успіхи, які досягли учні в дитячих садах. На уроках малювання у гуртках необхідно активно залучати твори народного мистецтва, вивчати прийоми пензлевого розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей.

Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі у гуртках з образотворчого мистецтва на уроках декоративного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання : про народну глиняну іграшку, про виразні прийоми розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій узора.

В процесі пед.керевництва дитячим декоративним мистецтвом на уроках органічно вписуеться група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого сада : питально- відповідна бесіда про твори народного мистецтва ; усне малювання, яке створює сюжет, котрій потрібне вирішувати декоративними засобами; прийоми пензлевого розпису; використовування аплікаціі, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення.

В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки декоративної роботи природнього матеріала для поширення досвіда учнів за спостереженням дійсності.

Вчитель повинен вміти з’єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.

Підлітковий вік – це роки, коли людина відкриває для себе новий світ переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні з молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка з навколишнім світом. Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка – він вже не дитина, але ще не дорослий – підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями, багаті життям серця, а не розвитку. Тому вони такі збуджені, рухливі - ці 5-7 класники. Тому і так важко працювати з ними у гуртках. Разом з тим, що природно збудженість варто розумно використати і буде користь. Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л.Виготського, творчі можливості 10-12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області образотворчого мистецтва.

Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають „художниками”. Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять себе в світ мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, вони здатні тонко відчувати поетичне слово.

Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається тільки як виняток. Відбувається також переоцінка смаків і симпатій. 10-12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні і пристрасні особистості.

Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від власних творів вони одержують задоволення. Наприклад, діти, які ніколи не бачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі і описати чи намалювати.

Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності.

Працюючи з вчителями у школі, автор неодноразово був присутній на уроках, коли учням демонстрували слайди, які розкривали красу творів образотворчого мистецтва. Кожен раз вражає сила естетичного впливу світлових картин на учнів. Так було і на уроці, який знайомив учнів другого класу з творчістю палєшан. На екрані, спалахуя яскравими барвами, заміщували одна одну казкові картини:” Пушкінські казки”,” Садко “ та багато інших.

Роль народного декоративно-прикладного мистецтва в естетичному розвитку учнів дуже велика:

1) розвиток творчих здібностей дитини

Розфарбовуючи малюнок, дитина починає більше відчувати колір (вона помічає найважливіший колір, який характеризує той чи інший малюнок; чи гармонують кольори між собою); вчиться правильно розміщувати зображення на площині.

2) розвиток технічних навичок

Дитина оволодіває різними прийомами малювання розписів,в залежності від їх виду.

3) виховання інтересу до зображувальної діяльності.

Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках - дитина дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності,а й мистецтвом взагалі.Бо народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та найближче до дитини (особливо, якщо це не тільки папер, а й різні предмети, які можна розфарбовувати).Тому в дитини виникає інтерес,заохоченість та бажання працювати.

І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.

У учнів 7,8,9 кл. відбуваються якісні зміни у мистецькому їх розвитку. Ставлення до певних видів образотворчого мистецтва в основному визначається.

Учень у цьому віці переходить від чисто моральних оцінок вчинків до естетичного сприйняття мистецтва.

Старший підліток часто зосереджений на своєму внутрішньому світі і шукає в творах співзвучні йому мотиви. Це вік самовираження. Це самовираження буває настільки сильним, що часто аналіз витворів мистецтва діти підміняють аналізом власних переживань або роздумів на теми, які цікавлять їх. Тому тут необхідні такі форми аналізу, які б органічно поєднували особисті оцінки, устремління до самовираження з виробленням у них об’єктивного погляду на твір.

У 7-9 класах навіть за однакових педагогічних умов починається доволі різка диференціація серед учнів. Більший вплив на сприйняття мистецтва починає набувати індивідуальний склад особистості учня, помітно проявляються розбіжності в залежності від начитаності учнів, їх знань, зацікавленості предметом. Відповідно сильно збільшується значення індивідуального підходу до різних груп школярів. Потребу в керівництві, спрямуванні з боку вчителя гостро відчувають самі учні. Якщо вони зустрічають в особі вчителя мудрого керівника, вони охоче йдуть тому назустріч.

Цей період називається і переломним
у ставленні до творів образотворчого мистецтва. Більш вони вимогливі
до вчителя, бачать недоліки в його роботі.

При хорошій же організації уроку охоче виконують завдання.

1.3. Мета і завдання гуртка образотворчого мистецтва

Метою гуртків є забезпечення для учнів цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у молодших школярів творчої активності. Розв'язуються наступні завдання:

1. Ознайомлення з образотворчими мистецтвами (живописом, скульптурою, графікою) і необразотворчими мистецтвами (елементами архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну) та їх специфічними засобами художньої виразності: пластикою графічних ліній, кольорового мазка, пластикою форми матеріальних конструкцій.

2. Розвиток у молодших школярів особистісно ціннісного ставлення до пластичних мистецтв, до різних технік і жанрів художньої творчості.

3. Пропедевтична орієнтація у видах пластичного мистецтва (образотворчого і необразотворчого) та художніх професіях, які пов'язані з цими видами мистецтва.

4. Формування в уяві учнів цілісної картини культурного простору, виховання інтегрованої особистості; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думки, почуття, практичної дії.

5. Участь у художній продуктивній праці, пов'язаній з естетичним оформленням повсякденного побуту та художньо-трудовими традиціями і календарно-обрядовими святами за звичаями українського народу.

Мета і завдання художньої праці реалізуються у таких змістових лініях: "Природа", "Людина", "Техніка", "Умовні знаки", "Художнє довкілля".

Конструктивні художні уміння молодших школярів формуються завдяки ігровим формам
організації художньої праці, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з художньої праці є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Вчитель забезпечує школярам педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань
відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.

Важливим компонентом є пропедевтична орієнтація на різні професії художнього спрямування. Профорієнтація подана на рівнях профінформації і профдіагностики.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості — первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.

В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує змістову лінію візуального мистецтва. У програмі також передбачається залучення таких видів мистецької діяльності, як художнє слово, музика, частково — театральні та екранні види мистецтва та ін.

Головні завдання викладання образотворчого мистецтва

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

· Керівництво художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.

· Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.

· Художній образ — це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності — і в розділі "Практична робота", і в розділі "Сприймання".

· Опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними).

· Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків).

· Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання;

2. Практична (творча) художня діяльність.

Розділ "СПРИЙМАННЯ"

включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (за можливості — і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру ін..) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі "графічної мови", тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо — в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

Розділ "ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ"

передбачає
максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі [2].

По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об'єму форми засобами світлотіні тощо); 2) простір; 3) питання композиції і композиційна діяльність; 4) колір.

Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації перелічених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.

Роботу над освоєнням навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: 1) реальному; 2) декоративному; 3) виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:

1. У реалістичному художньому ключі.
Методи і форми роботи: з натури, за пам'яттю, за уявленням, індивідуальна робота;

2. У декоративній манері.
Методи і форми роботи: за уявленням; індивідуальна, групова і колективна робота;

3. У різних стильових напрямах від абстрактних до асоціативно-виражальних.
Методи і форми роботи: за уявленням.

Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об'ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Розділ ІІ. Виховання школярів засобами народного мистецтва

Історичний досвід українського народу має яскраве втілення в етнохудожніх цінностях, традиціях естетичного освоєння навколишньої дійсності. Все це зобов’язує національну школу активно використовувати естетико-виховний потенціал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде покоління на прикладі високих духовних традицій та цінностей, що своїм змістом, формою і функціями відтворюють прекрасне у житті й мистецтві.

Реалізація естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стає можливою, на наш погляд, за певних умов. Серед них, передусім, слід виділити ті, що забезпечують соціальні параметри функціонування і розвитку етнохудожніх цінностей. Відповідальне ставлення молоді до творчості народних майстрів зумовлене демократичною і гуманістичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передає створений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, демонструє розуміння закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Учнівська молодь з розумінням ставиться до народного образотворчого мистецтва і з урахуванням соціально-культурних аспектів його функціонування виявляє готовність до його збереження і примноження.

2.1 Етноестетичне виховання школярів засобами народного образотворчого мистецтва

Історичний досвід українського народу має яскраве втілення в етнохудожніх цінностях, традиціях естетичного освоєння навколишньої дійсності. Все це зобов’язує національну школу активно використовувати естетико-виховний потенціал народного образотворчого мистецтва, навчати молоде покоління на прикладі високих духовних традицій та цінностей, що своїм змістом, формою і функціями відтворюють прекрасне у житті й мистецтві.

Реалізація естетико-виховних можливостей народного образотворчого мистецтва стає можливою, на наш погляд, за певних умов. Серед них, передусім, слід виділити ті, що забезпечують соціальні параметри функціонування і розвитку етнохудожніх цінностей. Відповідальне ставлення молоді до творчості народних майстрів зумовлене демократичною і гуманістичною природою народного образотворчого мистецтва, яке передає створений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, демонструє розуміння закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Учнівська молодь з розумінням ставиться до народного образотворчого мистецтва і з урахуванням соціально-культурних аспектів його функціонування виявляє готовність до його збереження і примноження.

У ставленні шкільної молоді до народного образотворчого мистецтва важливим є те, що етнохудожні цінності виступають частиною національної культури. Та обставина, що національна культура базується на народному мистецтві, підвищує інтерес до вивчення його своєрідності, закономірностей розвитку тощо.

Діалектично розвиваючись у межах специфіки своїх видів, твори народного образотворчого мистецтва ніколи не були ізольованими від загального художнього процесу епохи і за всієї непомітності розвитку завжди відповідали його прогресивним і демократичним ідеям. В умовах сьогодення, коли освоєння дійсності за законами краси набуває особливого змісту і значення, актуальність народного образотворчого мистецтва зростає, забезпечуючи тим умови можливостей. На новому соціально-історичному ґрунті народне образотворче мистецтво традиційно генерує ідеї добра і краси, поваги до людини і відтак сприяє формуванню високої духовності молодого покоління, збагачує його моральні цінності, розвиває творчу активність.

Естетико-виховні можливості народної художньої творчості реалізуються і використовуються на всіх етапах становлення особистості. У кожний віковий період формування людини етнохудожні цінності спроможні передавати естетичний досвід, забезпечуючи тим самим необхідні умови для розвитку її почуттів, ціннісних орієнтацій, духовних потреб. Водночас зазначений процес має певні особливості.

Так, уже в дошкільному та молодшому шкільному віці народне образотворче вперше входить у світ особистості. У своїх малюнках діти наслідують багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фонду народного мистецтва, починаючи від простої лінії до умовного зображення навколишніх предметів, рослин, птахів, звірів, і далі – до зображення людини. Як справедливо зауважує В.Полуніна, це не є повторенням пройдених етапів творчості, а заново пережити й “початковий” стан художньо-образного ставлення до дійсності. Діти в дошкільному та молодшому шкільному віці безпосередньо сприймають фольклорні форми художньо-образного відтворення довкілля. Казкові персонажі, фантастичні образи, наповнені творчою уявою майстрів народного мистецтва, привертають їхню увагу, викликають живий інтерес, дозволяють у властивій для них художній формі відчути і зрозуміти красу природи та людських стосунків.

Суттєвим є вплив творів народного образотворчого мистецтва на естетичний розвиток дітей. За твердженнями дослідників (Л.Божович, І.Глінська, Л.Коваль та ін.), у дошкільному віці у дітей формується естетичне ставлення до дійсності й мистецтва. Його особливість полягає у тому, що діти роблять перші кроки на шляху до сприймання й оцінки образотворчого фольклору. Таке сприйняття, за даними науковців, має спонтанний характер і, водночас, свідчить про виявлення оцінного ставлення до етнохудожніх образів.

Питання естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами народної художньої творчості знайшли висвітлення в педагогічній літературі. Науково-теоретичні дослідження і методичні рекомендації педагогів (Н.Лисенко, Н.Миропольська, Л.Шевчук та ін.) дозволили розкрити роль народного образотворчого мистецтва у збагаченні естетичних почуттів дітей, у розвитку їхніх оцінних суджень, в організації дитячої творчості на прикладі фольклорних матеріалів.

У молодшому шкільному віці твори народного образотворчого мистецтва впливають на розвиток естетичних якостей особистості. На це вказують результати досліджень педагогів (С.Жупанин, О.Ланін, А.Щербо та ін.), які наголошують на виключно важливому значенні фольклору в розвитку емоційно-чуттєвої, аналітичної і творчої сфер особистості. Відтак, зазначається, що естетичне ставлення учнів до дійсності і мистецтва набуває якісно іншого характеру. У своїх оцінних судженнях учні молодших класів прагнуть до більш глибокого з’ясування місця і ролі окремих засобів виразності фольклорних творів, акцентують увагу на них, сприймаючи окремі елементи художньої форми. З метою естетичного розвитку молодших школярів засобами народної художньої творчості дослідники пропонують знайомити їх з найважливішими художніми техніками, способами освоєння фольклорного матеріалу, збагачення емоційно-чуттєвого досвіду сприймання й оцінки творів народного образотворчого мистецтва.

У дошкільному та молодшому шкільному віці естетичний розвиток відбувається шляхом ознайомлення дітей із засобами виразності творів образотворчого мистецтва, окремими художніми техніками, які використовують у своїй творчості майстри народного мистецтва. Зазначені вище напрями педагогічної діяльності покликані сприяти формуванню у дітей естетичних уявлень і понять про народне образотворче мистецтво як особливу сферу художньо-образного відтворення дійсності та передачі естетичного змісту за допомогою відповідної художньої техніки.

Здіснення освітньо-виховної роботи з дітьми зазначеного віку має виключно важливе значення. За висновком Б.Неменського, національне мистецтво, як найдоступніше дітям, повинно слугувати педагогам за підґрунття, за вихідну точку. Національне мистецтво є тим початком шляху, з якого дитина має вирушати у багатоманітний світ мистецтва, світової художньої культури. Саме тому доцільно педагогам якнайповніше забезпечувати учням повноту гостроти відчуття і глибокого усвідомлення художньої спадщини рідного народу.

Шкільна і позашкільна практика покликана створити педагогічні умови для опанування учнями середніх класів традиціями народної художньої творчості. Науково-педагогічні пошуки в цьому напрямі вимагають подальшого теоретичного осмислення і методичного опрацювання, що дасть можливість послідовно і цілеспрямовано впливати на естетичний розвиток учнів упродовж опанування художніми традиціями українського народу.

Для встановлення безпосереднього зв’язку зі світом народного образотворчого мистецтва учні усвідомлюють необхідність оволодіння способами естетичної діяльності, пов’язаними зі сприйманням, оцінкою, творчим втіленням прекрасного в етнохудожній практиці.

Зазначений вище аналітичний матеріал дозволяє зробити висновок, що естетичний розвиток учнів різних вікових груп набуває особливих рис у зв’язку з освоєнням етнохудожнього досвіду. Слід наголосити, що кожна вікова група виявляє власне естетичне ставлення до народного образотворчого мистецтва, враховуючи наявні знання та вміння засвоювати його в конкретних ситуаціях духовно-практичного зв’язку з цінностями етнокультури.

2.2 Роль гуртків образотворчої діяльності в колекційному навчанні дітей з особливими потребами

Хочеться відмітити важливу роль гуртків образотворчого мистецтва у колекційному вихованні дітей з особливими потребами. Так, наприклад, у вихованні дітей з церебральним паралічем провідну роль займають заняття в гуртках образотворчого мистецтва.

У зв'язку із цим образотворча діяльність виступає, як діяльність у процесі формування, за допомогою якої активізуються рухові навички, сприйняття, мова, гра й ряд інших немаловажних аспектів психіки дитини-дошкільника. Діти із церебральними паралічами, так само, як й їх нормально, що розвиваються ровесники, виявляють цікавість до образотворчої діяльності й при правильній організації занять вона стає улюбленим видом діяльності.

Образотворча діяльність відкриває перед дітьми з обмеженими можливостями пересування дуже багато цікавого, гарного, цікавого. Ця діяльність найбільш доступна для них. Різні види зображальності показують різноманіття засобів для реалізації задуманого зображення. Дитина одержує можливість виразити в малюнку щось важливе для нього. У процесі занять формуються особистісні якості дитини - посидючість, цілеспрямованість особистості, бажання якнайкраще виконати свою роботу.

Так, образотворча діяльність відіграє важливу роль у розвитку дітей, особливо в дошкільному віці, тому що сприяє естетичному, моральному вихованню, розширенню кругозору дитини, створює базу для оволодіння шкільними навичками. Образотворча діяльність дозволяє вирішити багато завдань коррекційного виховання, але множинні порушення заважають формуванню необхідних навичок самообслуговування, розвитку практичної діяльності й підготовки руки дитини до листа.

У ході дослідження особливостей образотворчої діяльності дитяти-дошкільників із ДЦП була запропонована система завдань для обстеження навичок, що дозволяють вільно виражати на аркуші паперу задумане зображення. Пропонують розрізняти 3 групи таких навичок. 1 група - навички володіння інструментом; 2 група - навички, пов'язані з виробленням якості рухів, від який залежить якість ліній і розфарбування малюнка. 3 група - навички, що забезпечують передачу просторових властивостей предметів (форми, будови, величини, пропорцій).

Зважаючи на те, що формування графічних навичок у нашому випадку є насамперед однієї з передумов подальшого на

вчання правопису, саме ці навички являють собою головний елемент образотворчої діяльності дітей із ДЦП.

У зв'язку з наявними у хворих дітей порушеннями схеми тіла, зображення фігури людини в них викликало труднощі - недомальованими виявлялися деякі частини тіла, іноді найбільш уражені кінцівки, частини особи були неправильно співвіднесені між собою.

У своїх малюнках хворі звичайно використали тільки чотири основних кольори (червоний, синій, жовтий, зелений), не виділяючи характерних для даних предметів відтінків. У силу специфічності зображень діти обстеженої групи не могли виразити у своїх малюнках всі елементи задуманого ними сюжету.

Проведене обстеження показало нам, що труднощі формування образотворчої діяльності в дітей-дошкільнят із ДЦП обумовлені порушенням моторики, зорово-моторної орієнтації й порушенням сенсорної сфери.

Найбільш важливою, з погляду навчання малюванню й письму, є, природно, кисть руки, а точніше - пальці, що здійснюють дрібну моторику. Поряд з перерахованими вище заходами, спрямованими на розвиток моторики дитини, можна запропонувати вправи на формування спрямованості пози пальців, точніше - довільного відведення й приведення пальців. Пози пальців можна зафіксувати у вигляді "слідів" обведеної олівцем на аркуші паперу кисті руки з різними варіантами відведення пальців.

Як приклад приведемо конспект заняття.

Тема:
графічні вправи "Хлопці, допоможіть звірятам!".

Мета:
закріплення рухових навичок припинення рухів у потрібній точці.

Устаткування:
набір кольорових олівців; контурний малюнок, виконаний на аркуші великого формату (2 альбомних аркуші паперу, склеєних по короткій стороні). На малюнку зображені 3 (або більше) будиночки, у яких живуть кошеня, лисеня й зайча. Хазяї будиночків перебувають кожний у своєму будиночку або поруч із ним. Звірята виділені кольором.

Хід заняття.
"Діти! Подивитеся на цю картинку. Ви звернули увагу, які смутні звірята? Дивиться, як невесело дивиться з віконця зайча, лисеня, а от кошеня коштує в забору й начебто когось чекає? Щось трапилося в наших звірят?

Мені здається, я знаю - що!

Звірята будували свої будиночки, і кожний намагався, щоб його будиночок був найкрасивішим , а будиночки вийшли непривабливими. Схожі один на одного й безбарвні. Як ви думаєте, можна звірятам як-небудь допомогти?

Звичайно, можна! Будиночки потрібно розфарбувати, тоді вони будуть ошатні, гарні й всі різні. .Хто допоможе зайчаті? Вітя й Таня.

Хто допоможе кошеняті? Дмитрик і Лена.

Хто допоможе лисеняті? Женя й Петя.

Молодці! Однак потрібно дуже постаратися, щоб звірята залишилися задоволені вашою роботою. Якого кольору буде будиночок у лисеняти, у кошеняти, у зайчати? Вибирайте олівці.

А тепер саме важке, тому що красиво вийде тільки в тому випадку, якщо ви акуратно зафарбуєте будиночок. Штрихи потрібно довести до лінії, і не можна переводити за неї. Л для цього візьміть олівець правильно".
(Вихователь показує, як тримати олівець, де при цьому перебувають 1-й, 2-й й 3-й пальці; допомагає змінити позу пальців дітям, у яких 3-крапкове захоплення сформоване неправильно. Протягом всієї роботи вихователь уважно стежить за цим).

"А тепер приступайте до роботи й не підведіть звірят, вони так сподіваються, що їхні будиночки будуть найкрасивішими . Вітя, Женя й Лена допомогли звірятам розфарбувати будиночки, а Петя, Таня й Дмитрик побудують біля будиночків забори Ця робота також вимагає великої акуратності й точності, "планочки" забору повинні бути прямими, рівними, однаковими, подивитеся, звірята вже почали самі робити забори, а ви продовжите".

Після закінчення роботи варто проаналізувати, хто заштрихував точніше, акуратніше - чий будиночок краще? У кого заборчик рівніше?

" А тепер подивимося, як змінилася картинка? Будиночки коштують різнобарвні, акуратні, гарні, і все -різні, і заборчики їх оточують, а наші звірята говорять "спасибі" хлопцям".

Кожен вид образотворчої діяльності має свої специфічні особливості й висуває свої вимоги до рухового, сенсорного й інтелектуального розвитку дитини дошкільного віку. У систему завдань для формування графічних навичок у дітей, що страждають різними формами ДЦП, включені всі види образотворчої діяльності, у тому числі й ліплення.

На заняттях образотворчою діяльністю із хворими дітьми ми вирішували наступні основні завдання:

- Розвивати дрібну моторику рук і зорово-рухову координацію для підготовки до оволодіння навичками листа.

- Формувати правильне сприйняття форми, величини, кольори й уміння

передавати їх у зображенні.

- Формувати правильне сприйняття простору, коригувати порушення зорово-просторового сприйняття.

- Формувати цілісне сприйняття предмета й домагатися його відбиття засобами образотворчої діяльності (малюванням, ліпленням, аплікацією).

- Розвивати навички конструювання.

- Виховувати позитивне емоційне відношення до образотворчої діяльності і її результатів.

- Розвивати допитливість, уяву.

- Розширювати запас знань і уявлень.

2.3 Методи розвитку творчих здібностей під час занять в гуртках

У процесі навчання, відповідно до змісту тем, доцільно використовувати, крім одноосібного виконання учнями роботи, такі активні форми роботи як групові, парні, комбіновані. Колективна робота може виконуватись як в кінці семестру (підготовка до свята, створення подарунків, плакатів, колективних пано тощо), так і протягом року за вибором учителя та учнів.

Так, у книзі “Духовний світ школяра” В.А. Сухомлинський проведено цікаві спостереження про вплив малюнка на духовний розвиток школярів. В школі на протязі чотирьох років проводився такий досвід: в мить сильного емоційного піднесення, викликаним знову пережитим або пізнаним вчителі пропонують дітям передати їхні переживання в малюнку. Діти не тільки з піднесенням малювали, предмети або казкові образи, але виражали своє відношення до того, що вони намалювали.

Подальші спостереження доказали, що в багатьох дітей сформувалася потреба передати побачене чи пережите в малюнку. Схильність до малювання закріпилась не в усіх дітей, зате уроки малювання залишилися в їхньому внутрішньому світі глибокий слід. Ці діти відрізнялися більш тоншими, стійкішими почуттями, всебічною цікавістю, точністю і гнучкістю творчої діяльності.

Тому недооцінка малювання в системі навчання молодших школярів або неправильна постановка викладання цього предмету може стихійно лишитися на розвитку школярів.

Методи - це прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюється розвиток творчих здатностей.

Одним з основних принципів навчання є принцип від простого до складного. Цей принцип полягає в поступовому розвитку творчих здібностей.

Успіх виховання й навчання багато в чому залежить від того, які методи й прийоми використає педагог, щоб донести до дітей певний зміст, сформувати в них знання, уміння, навички, а також розвити здатності в тій або іншій області діяльності.

Під методами навчання образотворчої діяльності й конструюванню розуміють систему дій педагога, що організує практичну й пізнавальну діяльність дітей, що спрямована на засвоєння змісту

У процесі організації навчання розвитку творчих здібностей велике значення надається загальнодидактичним принципам:

- науковості, систематичності, послідовності, доступності, наочності, активності, міцності, індивідуального підходу.

Всі заняття по розвитку творчих здібностей проводяться в грі. Для цього потрібні ігри нового типу: творчі, розвиваючі ігри, які при всій своїй розмаїтості об'єднані під загальною назвою не випадково, вони всі виходять із загальної ідеї й мають характерні творчі здатності.

1. Кожна гра являє собою набір завдань.

2. Завдання дають дитині в різній формі, і в такий спосіб знайомить його з різними способами передачі інформації.

3. Завдання розташовані приблизно в порядку зростання складності.

4. Завдання мають дуже широкий діапазон труднощів. Тому гри можуть викликати зацікавленість протягом багатьох лет.

5. Поступове зростання труднощів завдань - сприяє розвитку творчих здібностей.

6. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримувати умови:

- розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;

- завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;

- творчі ігри повинні бути різноманітні по своєму змісті, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості.

Поряд із принципами використають і методи:

Методи

практичні наглядні

словесні

До практичних методів
відносяться вправи, ігри, моделювання.

Вправи
- багаторазове повторення дитиною практичних і розумових заданих дій.

Вправи
підрозділяються на конструктивні, подражательно-виконавські, творчі.

Ігровий метод
припускає використання різних компонентів ігрової діяльності в сполученні з іншими прийомами.

Моделювання
- це процес створення моделей й їхнього використання.

До наочних методів
відносяться спостереження - розглядання малюнків, картин, перегляд діафільмів, прослуховування пластинок.

Словесними методами є:
розповідь, бесіда, читання, переказ.

У роботі з дітьми всі ці методи повинні сполучатися один з одним.

Це традиційна класифікація.

Останнім часом розроблена нова класифікація методів. Авторами нової класифікації є: Лернер І.Я., Скаткін М.Н., вона включає наступні методи навчання:

· інформативно - рецептивний;

· репродуктивний;

· дослідницький;

· евристичний;

· метод проблемного викладу матеріалу.

В інформаційно-рецептивний метод включаються наступні прийоми:

· розглядання;

· спостереження;

· екскурсія;

· зразок вихователя;

· показ вихователя.

Словесний метод містить у собі:

· бесіду;

· розповідь, мистецтвознавча розповідь;

· використання зразків педагога;

· художнє слово.

Евристичний метод спрямований на прояв самостійності в якому - або моменті роботи на занятті, тобто педагог пропонує дитині виконати частина роботи самостійно.

Дослідницький метод спрямований на розвиток у дітей не тільки самостійності, але й фантазії й творчості. Педагог пропонує самостійно виконати не яку - або частина, а всю роботу.

Метод проблемного викладу, на думку дидактів не може бути використаний у навчанні дошкільників і молодших школярів: він застосовний тільки лише для старших школярів.

У своїй діяльності вихователь гуртка використає різні методи й прийоми в малюванні, ліпленні, аплікації й конструюванні.

Так у малюванні основний прийом для першої молодшої групи - показ, як варто користуватися олівцями й фарбами. Найбільш ефективний прийом - пасивні рухи, коли дитина діє не самостійно, а за допомогою. Ефективні ігрові образотворчі рухи однорідного, ритмічного характеру із проказуванням слів: "туди - сюди", "зверху - униз" і т.д. Такий прийом дає можливість зв'язати образ предмета з образотворчим рухом.

Ще один прийом роботи в першій молодшій групі - співтворчість педагога з дітьми.

У другій молодшій групі на заняттях по малюванню активно використається інформаційно-рецептивний метод. Особливо корисний перед заняттям діючий спосіб знайомства з формою предмета: діти обводять форму рукою, грають із прапорцями, м'ячами, кулями, обмацують їхнього обрису. Таке обстеження предмета створює більше повне подання про нього.

Також ефективний прийом обстеження предмета рухом руки по контурі й показ цього руху в повітрі. Прямий показ способу зображення застосовується тільки в тому випадку, дана форма зустрічається вперше.

Розділ ІІІ. Інноваційно-освітня діяльність педагога в галузі організації образотворчої діяльності дітей

Освіта в умовах сучасного динамічного суспільства вимагає постійної творчої активності всіх учасників педагогічного процесу. Особливо зростає значення творчої ініціативи педагогів у пошуку нової стратегії і тактики демократизації і гуманізації педагогічної діяльності. Тому винятково важливим пріоритетом у системі сучасної освіти виступає інноваційно-освітня діяльність. її предметом, як сказано в “Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності”, є розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій, якими є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності. за масштабом інноваційна освітня діяльність може здійснюватись на всеукраїнському, регіональному рівнях та в умовах окремого освітнього закладу.

Мотиви, що спонукають педагогів до інноваційної освітньої діяльності, можуть бути різноплановими: суб’єктивними – незадоволення існуючою практикою навчання і виховання, стандартними, одноманітними методиками, творча інтуїція, натхнення як наслідок постійного аналізу власної і чужої практики, роздумів і пошуків нового; об’єктивними – залучення педагогів до інноваційної освітньої діяльності через систему управління освітою (участь у наукових семінарах, стажування, методичні об’єднання, курси підвищення кваліфікації, науково-практичні конференції, дискусії, ділові ігри тощо).

Операційна частина розробки інновацій у системі освіти передбачає їх опис, перевірку продуктивності та можливостей застосування шляхом постановки педагогічного експерименту. За даними досліджень, інноваційні процеси є основним засобом розвитку систем управління. вони передбачають створення банку інновацій (передових педагогічних ідей) у формі картотеки нововведень. Опис нововведення передбачає: 1) формулювання проблеми, що спонукає необхідність упровадження інновації; 2) мета інновацій; 3) завдання інноваційного пошуку; 4) прогнозований результат нововведення, визначення параметрів, за якими буде оцінюватись ефективність нововведення; 5) класифікація інновації, галузь її застосування (управління, дидактика, конкретна методика, психологія тощо).

Експериментальна перевірка продуктивності інновації, її змісту, методів, прийомів, форм організації освітньо-виховної роботи дає змогу встановити причинні зв’язки між інноваційними педагогічними впливами та їх результатами (нова якість знань, більш високий рівень розвитку здібностей, якостей особистості).

Інноваційний педагогічний експеримент – метод дослідницько-педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності. Як і науковий експеримент, він включає такі складові дослідження: об’єкт і предмет, мету, завдання і гіпотезу, методи й етапи дослідницької діяльності. за метою інноваційний педагогічний експеримент може бути: констатувальним, коли відстежується стан педагогічного явища; уточнювальним, що дає підстави для коригування гіпотези нововведення; формувальним, як спосіб здобуття інноваційної освіти; контрольним – для перевірки ефективності інновацій.

Пропедевтично інтерес, бажання і здатність займатись інноваційно-пошуковою діяльністю важливо формувати як провідну професійну якість педагога дошкільного навчального закладу ще в умовах навчання у ВНЗ (Л.Кузьміна, Л.Лещенко, Л.Лезіна, Г.Підкурганна та ін.).

За метою інноваційна освітня діяльність педагога в галузі методики образотворчого мистецтва спрямована на отримання більш високих досягнень у загальному і художньому розвитку особистості дитини, опанування та впровадження нових засобів створення художнього образу у візуальних видах мистецької діяльності, розробку оригінальних педагогічних технологій методичного супроводження творчого процесу, відкриття нововведень, що ведуть до прогресивних перетворень у галузі педагогічної практики художньо-естетичного виховання дітей засобами образотворчого мистецтва.

Заняття з образотворчого мистецтва є особливою галуззю дошкільної освіти, де нестандартні, інноваційні підходи, індивідуальні пошуки технологій художнього втілення образів є постійним конструктивним елементом творчої діяльності педагога. У змісті означеної методики простежуються два взаємопов’язані напрямки інноваційних пошуків: один-по лінії відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів створення образів у різних видах образотворчої діяльності, інший – пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих задумів дітей.

Багато років нами практикується в навчальному процесі ВНЗ робота наукової проблемної групи студентів над дослідженням проблеми “Образотворча діяльність як засіб творчого розвитку особистості дошкільника”. У плані роботи проблемної групи передбачається відповідні заходи, спрямовані на залучення студентів до інноваційних пошуків (наукових, практичних, методичних) за обома вищевказаними змістовими лініями. Вивчення теорії і практики з проблеми дослідження ведемо паралельно. Особливу увагу приділяємо ознайомленню майбутніх педагогів з досвідом роботи організаторів образотворчого мистецтва в дошкільних навчальних закладах. Як правило, ці фахівці мають найбільш сприятливі умови для інноваційних пошуків у процесі організації занять з образотворчої діяльності. їх поглиблена фахова підготовка в галузі теорії й методики, знання передового педагогічного досвіду створюють об’єктивні передумови для поглибленого педагогічного пошуку потенційно ефективних технологій творчого розвитку дитини в умовах занять образотворчою діяльністю. Але студенти помічають, що новаторські пошуки ведуть не всі фахівці, а лише ті, хто добре знають теорію і практику художньо-естетичного виховання дітей, мають власну думку, художні здібності і творчий почерк, потяг до постійного оновлення, експериментування, нетрадиційного образотворення, творчої співпраці з дітьми. Цінний досвід таких педагогів стає зразком творчого підходу до справи, пошуків шляхів інноваційної діяльності для майбутніх педагогів у галузі дошкільної освіти.

Розглянемо для прикладу наші дослідження за напрямком ”Розвиток творчості та уяви дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками”. На початковому етапі роботи над проблемою ефективними методами наукових пошуків були дискусії з приводу застосування традиційних і нетрадиційних технік малювання та спостереження новаторської практики в дошкільних навчальних закладах. Дискусія на тему “Чим пояснити інтерес сучасної практики до використання нетрадиційних технік малювання?” виявилась досить продуктивною для пізнання ситуації, що склалась у практиці сучасного дошкілля. Ось коло питань, навколо яких розгорнулася боротьба думок: 1) Що розуміється в образотворчому мистецтві під технікою зображення? 2) Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші – нетрадиційними? 3) Чим пояснити зниження інтересу практиків до традиційних технік малювання? 4) Які аргументи можна висловити на користь застосування нетрадиційних технік малювання? 5) Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малювання в роботі з дітьми? (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій у періодиці і спостережень за практикою організаторів образотворчої діяльності в дошкільних навчальних закладах).

Унаслідок дискусій формується розуміння, що техніка малювання включає широке коло питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, це безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріалами та інструментами, способи їх використання для мети зображення і художнього вираження. У поняття техніки включається розвиток ока і руки, їх узгоджена діяльність. Особливого значення надається вмілому, правильному зображенню контура, форми, кольору предметів. Сюди включається також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, певна манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи інших матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та інші) у співвідношенні з їх якостями і зображувальними властивостями.

За традиційні техніки приймають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і введені до змісту сучасних програм. Нетрадиційні – це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоч вони можуть бути досить ефективними для зображення певних тем, для розвитку дитячої творчості. На противагу традиційності, не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків образів, сміливих втілень на папері незвичайних фантазій, вражень, думок.

У процесі спостережень за заняттями з малювання, побудованими на основі інноваційних підходів до технік зображення, майбутні вихователі переконуються, що окремі нетрадиційні техніки створюють особливі виражальні можливості для зображення певних тем або образів. Так, у процесі малювання ялинки технікою “набивання” трикутного контуру клейовим пензлем, вмоченим в зелену фарбу, і подальшим декоруванням її кольоровим клеєм із блискучками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.

Резюме дискусії: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітей, вони описані в мистецькій і методичній літературі, але недостатньо дослідженими є зміст малюнків, що можна виконувати кожною конкретною технікою, і методика застосування технік у малюванні дітей різних вікових груп.

На підставі знань теорії і практики нами була сформульована гіпотеза інноваційного пошуку, ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їх естетично-прикладного значення, доцільності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання в практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для формування самопереконань дітей.

Наші наукові пошуки були спрямовані на розв’язання такого завдання: розробити і перевірити в експерименті програму роботи, спрямовану на ефективний творчий розвиток дітей на заняттях з малювання нетрадиційними техніками.

Для іллюстрації наведено приклад програми, розробленої однією студенткою для старшої групи дошкільного освітнього закладу:

1. Весняний дощик (малювання по вологому тлу).

2. Красива тарілочка (відбитки губки).

3. Моя фантазія (віддруки від руки).

4. А країні Двуляндії (систематичне передрукування плями).

5. Чарівна мозаїка (малювання на м’ятому папері).

6. Що ми бачили у лісі? (малювання несумісними матеріалами)

7. Нитка-чарівничка (ниткографія).

8. Килимова доріжка (малювання удвох на смужці паперу).

9. Малюнок-загадка (малювання через копіювальний папір).

10. Клякса-малякса (роздмухування клякси за допомогою трубочки).

Малювання творчих тем нетрадиційними техніками вимагало суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. У ній вдало поєднувались творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобували унікальний досвід творчої самореалізації , вони досліджували, фантазували, поєднували знайомі елементи в нові комбінування, почували себе до певної міри чаклунами та творцями.

Нами були виявлені певні позитивні зміни в художньо-творчому розвитку дітей під впливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях ми спостерігали розгубленість і безпомічну метушню в діяльності дітей, то в подальшому – більш самостійні, впевнені й активні художньо-пошукові дії. Вони щиро раділи з приводу своїх знахідок і відкриттів, розповідали про них один одному і вихователям.

Більш активною і продуктивною стала асоціативна уява дітей, оскільки застосовувані нами техніки малювання переважно базувались на домальовуванні нанесених, розмитих, розбризканих, роздмуханих плям різної форми, величини, кольору, конфігурацій, унаслідок чого і створювались нові образи в малюнках. У намальованому нетрадиційними способами діти навчились вичленовувати і бачити предмети й об’єкти навколишнього світу.

До творчих здобутків також можна віднести урізноманітнення індивідуальних задумів малюнків як крок до подолання їх одноманітності і шаблонності.

Учасники проблемної групи здобули переконання, що малювання нетрадиційними техніками є дуже цікавим і доступним для дітей видом діяльності, за допомогою якого можна створювати предметні, сюжетні і декоративні зображення. Це малювання приваблює їх більш легкими способами виконання, якісними результатами, свободою дій, швидкими темпами роботи. Щоб творчість дітей була більш продуктивною і цікавою, приносила їм багато задоволення, педагоги мають створювати радісну, спокійну атмосферу самодіяльності, яка сприятиме проявам дитячої свободи і розкутості в малюванні.

Участь студентів у роботі наукових проблемних груп сприяє кращому засвоєнню ними навчального матеріалу, набуттю професійних умінь і навичок інноваційно-пошукового спрямування, які не виробляються при прослуховуванні лекцій та вивченні науково-методичної літератури. Дослідницька діяльність у проблемних групах учить бачити пріоритетні напрямки реформування сучасної освіти, шукати власні шляхи і способи розв’язання актуальних педагогічних проблем, проявляти ініціативу, приймати нестандартні педагогічні рішення.

3.1.
Новітні методи навчання на уроках образотворчого мистецтва

Специфіка такого предмета, як образотворче мистецтво, дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.

Для ефективного застосування інтерактивних методів на уроках образотворчого мистецтва педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

- дати учням завдання для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання. Поспостерігати за явищами природи або довкілля;

- дати учням завдання для попередньої підготовки: проч. На одному занятті можна використання один. Максиму – два інтерактивні методи, а не їх калейдоскоп;

- дуже важливо провести спокійне, глибоке обговорення за підсумками інтер-ї вправи;

- визначення хронометраж, й можливості відповіді виробити критерії оцінки ефективності занять;

- передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, на лаштування їх на роботі, підтримання дисципліни цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах.

Розглянемо основні інтерактивні методи роботи на уроках образотворчого мистецтва.

Починаючи урок, учитель має на меті налаштувати учнів на вивчення тієї чи іншої теми, тому звертається до життєвого досвіду учнів, до знань. Набутих на попередніх уроках.

На етапі актуалізації опорних знань доцільно використані такі методи як “Ланцюжок”, “Пінг-понг”, і побудова асоціативного куща, “Так – ні”, використання сигнальних карток.

“ТАК – НІ”

Розгляньмо застосування гри “так-ні” на уроці з теми “Рельєфна комп.” (5 кл. “Єра” Вчитель ховає зразок або фото рельєфної композиції учнів відгадати, про що йтиме мова на уроці ставлячи запит, які вимагають від учительки тільки відповідей “так” – чи “ні”.

Учні можуть ставити запит:

- Це твір живопису (графіки, с-ри, ..)?

- Це об’ємна с-ра?

- Цке с-ра на площині?

- Це рельєф?

Якщо знайдено учнями відповіді, вчитель показує класу зразок і оголошує тему уроку. Цей прийом вчить пов’язувати розрізнені факти, систематизувати наявну інформацію, сприяти зміцненню здобутих знань.

Асоціації. Побудова асоціативного куща.

Цей метод полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу учні пригадують та сформують засвоєні раніше знання з теми, запропоновані учителем. Дані відповідають формі коротких тез заг. на дошці навколо розглянутого поняття чи явища. Результатом є схема-опора.

Наприклад з теми “Портрет” (схема 1)

(Схема 2).

Для ознайомлення молодших школярів із поняттям теми та хол. кольори можна запропонувати такі завдання: уявити себе у гостях у Сонця.

Наступні завдання для учнів: 1. Описати палац та буд. Сонця, вик., найб. к-ть назв кольорів. 2. З набору різнокол. карток вибрати ті, колір яких підходить до забр. палацу Снігової Королеви. 3. Розм. картки відповідних кол. навкол. зобр. палацу і буд. (на дошці). 4. Зробити висновок на розподіл кольорів на холодні та теплі.

Урок –конкурс.

Конкурс – вид ігрового методу, що розкриває великі можливості для викор. роб. згрупами. Кожна група прагне зробти кращий зразок вик. того самого завд. Наприклад:
наур. з теми: “Мова арос-лос образів. Буд. казк. героя”. поділяємо учнів на групи, пропонуємо групам однакові набори частин споруд та арх.-их деталей із картону. Вчитель повідомляє професію або вид діяльності казкового героя.

Завдання:

1) змоделювати буд.. із запропонованих частин; 2) приклеїти частини на аркуш, оздобити будинок придуманими або домальованими деталями, так щоб він відповідав характеру та професії казкового мешканця; 3) підготувати усний захист проекту.

Учитель аналізує роботи і (передає) визначає групу – переможця.

3.2 Розвиток творчих здібностей учнів в гуртках образотворчого мистецтва (з досвіду роботи вчителя)

Педагогічний аналіз занять у гуртках для учнів 5-7 класах, позакласних вихованих заходів, психолого-педагогічне тестування учнів та батьків цих вихованців, співбесіди з колегами по роботі, вивчення класної та шкільної документації свідчать, що вчитель-методист ЦДТЮ „Соняшник” Зоренко А. М. - творчий, ініціативний, відданий своїй роботі майстер педагогічної справи.

Глибокі знання, постійний пошук нестандартних, нетрадиційних форм навчання та виховання, відповідальність, любов до дітей дають їй можливість працювати на високому професійному рівні. І тому кожен урок образотворчого мистецтва стає для учнів відкриттям, новою сторінкою на шляху пізнання світу прекрасного. Нового. Незбагненного. Образне, кольорове сприйняття світу, яке вчителька відкриває своїм вихованцям, зменшує працювати їхню фантазію, уяву, розвиває просторове мислення. Розумові та пізнавальні здібності. Іншими словами – вона формує особистість.

Вчитель виховує в дітей естетичні смаки та погляди на принципах народної естетики та на кращих надбаннях цивілізації, що дозволяє примножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Часто, перед тим, як повідомити те чи інше завдання, вона викликає відповідну емоцію і турбується про те, об вона була пов’язана з новим знанням, бо тільки те знанням, бо тільки те знання можна прищепити, яке пройшло крізь почуття учнів. Завдання педагога – розбудити в кожній дитині прекрасне, добре, гарне засобами також ж доброї і прекрасної музики, яка зможе настроїти не тільки окремого учня, а й весь клас на певну хвилю, примусити прислухатися до своїх власних хвилювань і почуттів, навчитися осмислювати їх. Але для того, щоб музика на уроці образотворчого мистецтва виконала свою роль, вчителька ще поступово вчить учнів не тільки слухати й сприймати її, а й переживати її зміст. Тому на цих уроках музика є не допоміжним, а рівноправним засобом естетичного виховання. Музичний супровід створює особливий художній світ – світ високих почутті, високого емоційного напруження, допомагає створити творчу атмосферу під час малювання. Це буває або просто приємна і спокійна музика, яка знімає напругу, або музика, яка спрямована розкрити певну тему. Наприклад, на уроці “Малювання українського національно вбрання” вчителька пропонує учням послухати українські народні мелодії, а коли учні малювали на тему “Козацькому роді нема переводу”, звучала пісня виконанні О.Білозір “Україночка” або Пісню Роксолани”, зміст яких розкриває сутність українського народу, його історичне минуле, менталітет.

Розповідаючи про кольори та спектр у 5-му класі, вчитель пропонує учням допомогти оплесками і співає пісню “Радуга”, Дітям така форма дуже подобається, і це створює веселу невимушену атмосферу, сприяє особистісно-емоційному сприйняттю художньої інформації. До речі, по темі “Кольори” учителька розробила систему конспектів уроків, які додаються. Наводимо фрагменти цих уроків:

- демонструється картина І.Айвазовського “Веселка”, розповідь про художника звучить на фоні спокійної музики, де чути шум моря;

- на домашнє завдання дається творча робота. Змішати різні фарби і отримати нові кольори;

- на прикладах картин Левітана, Шишкіна, Саврасова розкривається тема “Тепла гама”, “Осінні дерева”;

- самостійна робота учнів супроводжується музикою П.Чайковського “Пори року”;

- часте практикування поетичних хвилинок (вірші декламують учителька та учні).

Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від отриманого дітьми в процесі малювання емоційного задоволення, радості. Тому часто на уроках вчителька застосовує ігрові моменти, нестандартні ситуації, елементи режисури.

Розповідаючи учням про народний розпис. Вона знайомить їх творчістю народних майстринь Катерини Білокур і розповідає свою біографію, знайомить зі своєю творчістю, демонструє репродукції своїх картин. Відвідуючи уроки, можна було бачити учнів у ролі скульпторів, художників, дизайнерів, модельєрів тощо.

У своїх бесідах вихованців необхідності образотворчого мистецтва в житті кожної людини. Особливо вдало це виходить на уроках дизайну, де семикласники обговорюють і навіть дискутують на тему Краса і мода”, створюють сучасні моделі, які демонструються в кінці уроку.

Зараз у педагогіці дуже гостро стоїть питання особистісно орієнтованого підходу до навчання та виховання. Спосіб реалізувати особистісний підхід навчанні один – зробити навчання сферою само стверджування особистості. Тому на своїх уроках вчителька дає можливість реалізуватися кожній дитині. Навіть, якщо в учня не дуже добре виходить практична д діяльність. Вона коментуючи малюнок, вказуючи на помилки, заохочує словами до роботи, знаходить в кожному малюнку щось добре.

При цьому вона весь час спирається на досвід дітей і поступово поповнює його новою інформацією. Адже взаємодія двох видів досвіду учня має відбуватися н шляхом витіснення індивідуального. Поповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використанням всього накопиченого учнем у його особистій життєдіяльності.

Не менш цікавими і результативними є уроки скульптури. Щоб ці уроки несли в собі високий емоційний заряд вчитель використовує багато роздавального матеріалу, унаочнення. На окремих уроках можна бачити цілі виставки з предметів, які мають відношення до тієї чи іншої теми.

Наприклад, на уроці “Тепла гама, малювання осінніх дерев” у 5-му класі була запалена свічка, показаний малюнок сонця, і поставлене дітям завдання провести аналогію між цими предметами. Висновок учнів, що сонце вогонь несуть тепло і мають однакові кольори, вчителька підкріплює новими для учнів знаннями про теплі кольори. Узагальнюючи знання і вміння в кінці уроку перед учнями ставиться більше складне питання – Що несуть, що дають людині теплі кольори і барви? Найчастіше звучали відповіді – тепло, радість, затишок, спокій.

На уроках декоративно-ужиткового мистецтва вчителька звертається до коріння народної творчості, національних та регіональних особливостей, використовує сну народну творчість. Так у 6-му класі з теми “Рушничок” всі разом пригадують обряди і свята, де використовується український рушник. Виконуючи витинанку та писанку, вчитель розповідає дітям казки та легенди про те, як розписувати яйця і дарувати їх одне одному. Про застосування витинанки розповідає за допомогою вірша “Витинанка”:

Немов відтворення серпанку

З паперу вирізані всі,

Ось перед вами витинанки –

Зразки чудової краси.

Легкі, прозорі, мов пушинки,

Цілком нагадують вони,

Серветки, зірочки. Сніжинки –

Казковий витвір давнини

Готують їх і витинають

Здебільш до Новорічних свят,

Ними ялинки прикрашають,

Панелі залів і кімнат.

Ажурні, витончені стрічки

Клеють на шафи і полички.

А ті, що мають форму кіл,

Кладуть під печиво на стіл.

Щоб їх навчитись витинати,

Для цього слід приготувати

Робочих приладів набір.

У першу чергу треба взяти

Тонкий серветковий папір...

Для того, щоб дати змогу кожній дитині виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, дається завдання описати ту чи іншу, репродукцію за планом на інструкційній картці. Такі вправи вчать учнів не губитися перед аудиторією, розвивають мовлення учнів, вміння “прикрашати” мову різними мовленнєвими засобами, добрати необхідні слова, а також сприяють самовираженню, самоствердженню особистості.

Індивідуальна робота з обдарованими дітьми своїх класів проводиться за індивідуальними планами. Роботи виконуються в різних техніках: це й ліплення з солоного тіста, і розпис коробок, і створення Анно з природного матеріалу. Пробують учні виконувати малюнки на мокрому папері, акватипію, гравюру на вощеному папері. З великим задоволенням діти виконують аплікації з бісеру, малюнки, посипані сіллю, які мають гарний вигляд і їх дуже просто виконувати. Роботи учнів демонструються у шкільному методичному кабінету, а також на виставках, приурочених до різних свят ат батьківських зборів. З ініціативи вчителя учнівськими роботами оформлені коридори другого поверху школи. Учні разом з батьками і знайомими радіють своїм успіхам, дивлячись на власні творіння. Такі успіхи вселяють упевненість в дитину і спонукають її ще більше зусиль і часу віддавати справі мистецтва.

Заняття мистецтвом повинні розвивати творчі здібності учнів, але для цього і педагог повинен бути причетним до художньої (а не тільки педагогічної) творчості. Вчитель відчиняє двері “своєї майстерні” і показує, що вона і сама розв’язує такі самі завдання, що й учні.

Проблеми, які пропонуються для вирішення на уроках образотворчого мистецтва, завжди мають кілька розв’язків. Вони дають можливість виявити неповторність. Особистості, реалізувати духовний потенціал школяра. Виконуючи такі навчальні завдання дитина шукає в собі творця. Тому вчителька розуміє, що тут дуже важливо поважати особистість учня, намагатися зберегти його індивідуальність, вірити в його творчі сили.

Образотворче мистецтво розвиває зорову пам’ять, спостережливість, просторову уяву, дрібну моторику пальців, окомір, вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, почуття ритму і гармонії.

Змістовні і цікаві уроки вчителя відіграють важливу роль в естетичному вихованні. А якщо до таких уроків додати продуману, організовану позакласну роботу з мистецтва, то роль художника-вчителя стає ще більше значущою.

Робота в школі вимагає душевних і фізичних зусиль. Це складна, клопітка і виснажлива праця. Однак саме творчий підхід до роботи дає можливість вчителю відновлювати наснагу та натхнення до своєї праці.

Отже, образотворче мистецтво – один із засобів творчого розвитку вчителя та учнів. “Творчість, - писав В.О. Сухомлинський, починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. При цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням”.

3.3. Досвідчені вчителі радять: використання методів диференціації та індивідуалізації в гуртках образотворчого мистецтва

Використання прийомів і методів диференціації й індивідуалізації на різних етапах уроку дозволяє педагогові повніше враховувати індивідуальні можливості й особистісні особливості дитини, досягати більше високих результатів у навчанні й розвитку творчих здатностей молодших школярів.

Застосовуються такі засоби диференціації:

а) розробка завдань різних труднощів й обсягу;

б) різна міра допомоги вчителі учнем при виконанні навчальних завдань;

в) варіативність темпу освоєння навчального матеріалу;

г) індивідуальні й диференційовані домашні завдання.

Практика показує, що на кожному етапі уроку можливо й необхідно використати прийоми й методи диференціації й індивідуалізації.

Основним завданням диференціації й індивідуалізації при поясненні матеріалу - є актуалізація отриманих раніше знань учням. Форма перевірки може бути різноманітною. Наприклад на уроках образотворчого мистецтва ведеться робота з ознайомлення з розписом виробів різних майстрів, з художніми особливостями розпису.

Використання диференційованих й індивідуальних завдань при закріпленні знань, умінь і навичок залежить від специфікації завдань уроку, рівня підготовленості й інтересу до навчання учнів конкретного гуртка. Велика розмаїтість методів і прийомів закріплення дозволяє організувати роботу на даному етапі з урахуванням можливостей і перспектив розвитку кожного учня.

Завдання можна класифікувати на 3 види:

- тренувальні, де пропонується робота зі зразка, з ілюстрацією, додатковою конкретизацією. Вони використаються з метою довести до стандартного рівня первісні знання, уміння, навички;

- частково-пошукові, де учні повинні самостійно вибрати той або інший відомий їм спосіб зображення предметів.

- творчі, де характерна новизна формулювання, що учень повинен осмислити, самостійно визначити зв'язок між невідомим й арсеналом своїх знань, знайти спосіб зображення заданого.

Тренувальні завдання.

Як найбільше підходяща форма словесної творчості підходить комплексний твір казки, історії і є тією ситуацією, при якій знімаються бар'єри для творчості. Кожна дитина почуває себе його співучасником: складений продукт - це його продукт, а це багаторазово збільшує активність дітей. Наприклад:

1) Дітям пропонується по даному початку казки придумати продовження.

При закріпленні вивчених розписів пропонується по стилі довідатися візерунок, до якого виду розпису ставиться.

Частково-пошукові завдання.

Спостережливість, аналіз і синтез матеріалу формується при виконанні завдань на встановлення подібності й розходження, на виявлення якої-небудь закономірності, правила. Наприклад: проводиться гра: "У гостях у народних майстрів".
Народні майстри надіслали нам малюнки своїх виробів і візерунки до них. Але от лихо; по дорозі всі таблички й візерунки випали й переплуталися. Допоможемо майстрам розподілити візерунки до виробів.

Гра: "Підбери пари".
На дошці кріпиться вирізані з паперу зображення чашок і блюдець по вивчених видах розпису. Учнем пропонується з'єднати пари предметів лініями залежно від рівня спостережливості, рівня аналітико-синтетичної діяльності дітей на малюнках чашок і блюдець можна варіювати колір, малюнки, розміри.

Висновок

Узагальнюючи усе вище сказане, необхідно підкреслити, що батьки й педагоги, повинні усвідомлювати тім, що найважливіші здатності - це краса душі, чистота серця й талант любові. По-справжньому розкриватися й розцвітати всі інші таланти можуть тільки на їхній основі. Талант, вирощений на ґрунті сумніву, себелюбності, марнославства й гордині, несе зло й руйнування не тільки навколишнім, але й, зрештою , самій людині.

Заняття з образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більшу уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в навчальну програму поширені уроки з образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і естетично обізнаним.

Мистецтво естетики неодмінно зацікавить дітей.

Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом.

У І розділі даної роботи ми розкрили роль і місце гуртка з образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах, приділили увагу врахування вікових особливостей у побудові занять в гуртках образотворчого мистецтва, визначити мету і завдання гуртка.

У Розділі ІІ ми досліджували виховання школярів засобами народного мистецтва. Також дослідили етноестетичне виховання школярів засобами народного образотворчого мистецтва, роль гуртків образотворчої діяльності в корекційному навчанні дітей з особливими потребами та методи розвитку творчих здібностей під час занять в гуртках.

У Розділі ІІІ даної роботи ми досліджували інноваційно-освітню діяльність педагога в галузі організації образотворчої діяльності дітей, інтерактивні методи навчання на уроках образотворчого мистецтва, розвиток творчих здібностей учнів в гуртках образотворчого мистецтва (з досвіду роботи вчителя), поради досвідчених вчителі щодо використання методів диференціації та індивідуалізації в гуртках образотворчого мистецтва.

Тож, вважаємо, що мета, яка ставилася на почалку роботи, досягнута.

При написанні роботи було використано та опрацьовано літературних джерел.

В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.

Список використаної літератури.

1. Положення
про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності. // Дошкільне виховання – 2002, – № 3. – С. 24 – 28.

2. Лист Міністерства освіти і науки України №1/11 - 3765 від 18.11.2002 р.

3. Безруких М.М. Сенсомоторное развитие дошкольников на занятиях по изобразительному искусству. –М., 2001.

4. Ботта Н. и П. Лечебное воспитание детей с двигательными расстройствами церебрального происхождения /Пер. С французского/ Под ред. проф. М.Н.Гончаровой, -М.,1964.

5. Бугуславская З. М., Е.О. Смирнова. Развивающие игры для детей младшего дошкольного возраста.

6. Грошенков И.А. Занятия изобразительным искусством во вспомога­тельной школе. -М.,1993.

7. Дичківська І.М.
Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352с.

8. Духовний світ школяра Москва Учредгід 1961р.

9. Ендовицкая Т. О развитии творческих способностей. - Дошкольное воспита­ние. - 1967 №12. стр. 73-75

10. Журнал для батьків Київ “Просвіта” 2.1992р.

11. Конышева Н.М. «Чудесная мастерская» М. 1996 г.

12. Корчаловская Н., Посевина Г.
Комплексные занятия по развитию творческих способностей дошкольников: Методическое пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 288с.

13. Малышев Д.Ж. «Мастерим сами» М. 1991 г.

14. Образотворче мистецтво Київ “Просвіта” 1992р.

15. Підкурганна Г.О.
Художньо-педагогічна підготовка фахівців дошкільного виховання в педагогічному університеті. (Системний підхід). СПб.: НДІХСПбДУ. 1998. – 277с.

16. Педагогіка школи Москва “Просвіта” 1977р.

17. Педагогіка Москва “Просвіта” 1976р.

18. Попова О.В.
Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ столітті. – Харків, 2001.

19. Ростовцев Н.Н. “Методика викладання зображувального мистецтва в школі “, М, Просвещение, 1980

20. Светлов Г. Колыбель японской цивилизации М. 1994 г.

21. Шпікалова Т.Л. “ Народне мистецтво на уроках декоративного малювання “, М;Просвещение,1979.

22. Шульга Л.М.
Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на заняттях з малювання: конспект лекцій і занять (за матеріалами власного досвіду). – К.: ІСДО, 1995. – 236с.

23. 18. Щеблыкин И.К. «Аппликационные работы в начальных классах» М. 1993 г.