Методи психології та педагогіки

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Зв’язок між психологією та педагогікою

2. Методи психолого-педагогічних досліджень

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Психологія, як наука вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Психологія*
- наука про факти, закономірності і механізми психіки, як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер.

Психологія**
- наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Предметом вивчення психології є психіка, як функція мозку.

Категорією психології є відображення.

Вищою, хоча й не єдиною формою відображення у людини є її свідомість.

Педагогіка – це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.

До основних завдань відносять:

- Визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;

- Дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;

- Виділення завдань;

- Розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;

- Формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.

* - загальне визначення;

** - психологічний словник.

1.
Зв’язок між психологією та педагогікою

У наш час зв’язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і поверховим урахуванням педагогікою «готових даних» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» педагогічних методів і положень, їх удосконалення, а педагогіка часто виходила з деяких догматично витлумачених «психологічних формул» (зокрема, з твердження про те, що мислення студента, начебто, позбавлене абстракції, є тільки конкретним).

Дослідження останнього часу дозволяють по новому оцінити можливості психології та її участь у навчанні та вихованні студентів.

Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не стільки скеровувала б на обґрунтування готового й усталеного, скільки випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи, забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.

Друге завдання обумовлене вимогами, що їх пред’являє педагогіці науково-технічний прогрес. Кількість інформації, обов’язкової для засвоєння, зростає з великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і вимагає оновлення. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на запам’ятовування і збереження матеріалу в пам’яті, тільки частково може задовольняти сучасні вимоги.

На перший план виступають проблеми формування якостей мислення, які дозволили б самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію, розвиток таких здібностей, які давали б можливість іти в ногу з науково-технічним прогресом. Ось чому народна освіта ставить перед психологією багато актуальних завдань:

- Визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі;

- Дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на кожному віковому етапі;

- З’ясувати психологічні механізми засвоєння людиною суспільного досвіду, систематизованого в основах науки, у моралі;

- Виявити психологічні основи формування особистості в процесі навчання й виховання, розкривши взаємозв’язок виховання і психологічного розвитку людини;

- Вивчити співвідношення між віковими та індивідуальними особливостями людей;

- Встановити психологічні причини відхилень у психічному розвиткові людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики цих відхилень.

Науково-технічний процес зумовлює значущість загальної освіченості будь-якої нації, ролі вищої освіти в суспільстві. Все очевиднішим стає той факт, що не лише сукупність професійних знань та вмінь, а й їх синтез із моральними якостями, ціннісними орієнтаціями, загальною культурою особистості є показником різнобічно підготовленого спеціаліста. У Законі України «Про освіту» чітко визначена мета освіти – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Тобто йдеться про те, що освіта має забезпечувати потреби, інтереси як окремих особистостей, так і суспільства. Тільки такі громадяни зможуть успішно розв’язувати найгостріші проблеми, що поставила перед нами сучасна епоха, змінити основну стратегію діяльності людства. Ця мета загальна майже для всіх світових концепцій освіти.

Вивчення психології потрібне фахівцю будь-якої спеціальності для підвищення власної професійної діяльності, налагодження стосунків між членами трудового колективу, використання особистісного потенціалу найповніше.

Вкрай необхідні кожній людині й педагогічні знання, адже кожен з нас є педагогом для власних дітей. Не менш важливу роль відіграє педагогіка і в тому разі, якщо людина стає керівником певного колективу, оскільки вона мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих.

Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України потребують оволодіння конструктивними підходами, ефективними моделями, алгоритмами і продуктивними психолого-педагогічними технологіями пізнання, розвитку і вдосконалення творчого потенціалу особистості й соціальної групи в процесі виконання професійних функцій. Багатопланові питання професійної діяльності неможливо ефективно вирішувати без урахування психології колективу, його організаційної культури, індивідуальних особистостей співробітників, реальної системи соціально-психологічних характеристик, знання теоретичних засад організації педагогічного процесу, змісту навчання і виховання, всіх основних сторін професійної діяльності.

Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які перебувають на різних ступенях формування, пов’язані з різними галузями практики. Це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки, як особливої форми життєдіяльності. При цьому педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.

Педагогікою ж є сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Отже, з цього виходить, що психологія та педагогіка взаємопов’язані між собою і доповнюють одна одну, що призводить до ефективного розвитку наук.

2.
Методи психолого-педагогічних досліджень

Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Розпочинається наука там, де проводять дослідження, не обмежуються авторитетними висновками, перевіряються, а не приймаються на віру висновки, пропозиції, від кого б вони не надходили. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, зв’язки і взаємозв’язки між предметами та явищами, умови, за яких ці зв’язки і взаємозв’язки виявляються.

У психолого-педагогічних дослідженнях виокремлюють такі основні етапи, як:

1. Постановка проблеми – дослідник повинен визначити, що конкретно він збирається вивчати.

- Проблема – це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного розв’язання, тобто це те, що невідомо в науці, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації;

- Сутність проблеми – суперечності між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, між науковими теоріями, що знаходяться в стані конкуренції. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, «вузькі місця», що породжуються реальною практикою. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно: визначити, яких наукових знань не вистачає для вирішення наявного практичного завдання; визначити чи є ці необхідні знання в науці.

Крім того, дослідник зобов’язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є «поле» самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук було здійснено позитивно.

Під час вибору та обґрунтування проблеми дослідження необхідно враховувати:

a) Суперечливість проблеми, оскільки в процесі вивчення будь-якого феномену, завжди є елементи старого й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме має цінність для нового, а що підлягає оновленню;

b) Істинність проблеми – чи дійсно питання підлягає вивченню і невідоме для науки;

c) Місце досліджуваної проблеми в науці;

d) Зіставлення і сторичного та логічного – чи дійсно визначена проблема, це результат закономірного розвитку психологічної або педагогічної науки;

e) Виокремлення головного напрямку дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні повинна бути провідна ідея.

Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Проте в різній послідовності висвітлюються такі аспекти:

a) Соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення певної проблеми в офіціальних документах: законах держави, національних державних програмах тощо);

b) Загальнонаукова аргументація цієї проблеми (філософські посилання, обґрунтування проблеми з позиції сучасної педагогічної та психологічної думки, інших наук про людину);

c) Історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і сучасному;

d) Обґрунтування проблеми з погляду психологічної або педагогічної практики.

Суперечності, що міститься в проблемі, мають прямо або побічно знайти своє відображення у формулюванні теми дослідження.

Тема дослідження, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмежування рамок) проблеми.

Об’єкт дослідження – це процес або явище психолого-педагогічної дійсності, що протистоїть досліднику як суб’єкту в його пізнавальній діяльності, що породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Об’єкт дослідження завжди виступає як щось реально існуюче.

Предмет дослідження – це частина об’єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Проте на відмінну від об’єкта, предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається, як назва.

У предмет дослідження слід включати тільки ті елементи, зв’язки, відносини об’єкта, які підлягають вивченню в науковій роботі. Предмет має охоплювати напрямок, найважливіші завдання дослідження, вірогідність їх вирішення за допомогою відповідних пізнавальних засобів та методів.

Мета дослідження – це ідеальне, уявне передбачення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження. Вона визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії.

Як наслідок виокремлюється основна прогалина в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослідної роботи.

Завдання дослідження – це те, що потребує виконання за допомогою засобів теоретичного чи емпіричного мислення (порівняння, класифікація, конкретизація). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проблеми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідної роботи, можливостей дослідника, вимог педагогічної практики. Єдиного стандарту в формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють 3-4 завдання:

Перше завдання спрямоване на вияв сутності, природи, структури, закономірностей функціонування та розвитку феномену, що вивчається.

Друге – передбачає розкриття загальних способів перетворення об’єкта, вибудовування його моделей.

Третє – спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій.

Четверте – спрямоване на експериментальну перевірку їх ефективності.

2.Формулювання гіпотези стосовно передбачуваних результатів досліджуваного явища – дослідник заздалегідь прогнозує, що може бути виявлено в процесі дослідження.

Наукова гіпотеза – це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ.

Гіпотеза – це своєрідне мисленнєве дослідження, що здійснюється розумом дослідника, проводиться ним перед початком самого дослідження.

Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з’являється можливість висвітлити «проект» рішення, сформулювати положення, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію.Наукова гіпотеза має відповідати критеріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За своїм характером вона може бути висуванням принципового нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, на основі припущення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний характер, коли висувається та перевіряється якесь одне положення, чи розгалужений характер, коли необхідна перевірка декількох припущень.

Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв’язки між педагогічними впливами, змістом, організаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває при цьому особливостей самих механізмів цих впливів, то така гіпотеза має емпіричний характер. Для того, щоб гіпотеза мала теоретичний характер, вона повинна містити припущення про механізм зв’язків, що досліджуються, а також про їх внутрішні закономірності. Висуванням гіпотези закінчується та частина дослідження, логіка якої визначається загальними вимогами до наукового пошуку.

3.Перевірка гіпотези – дослідник повинен зібрати дані і проаналізувати їх, використовуючи відповідні статистичні критерії. Щоб перевірити істинність гіпотези, вибирають придатні для цього методики, визначають умови проведення перевірки, вимірювальні і інструменти і кількість вимірів, а також намічають ті особливості психологічного/педагогічного процесу, що будуть контролюватися під час дослідження.

4.Формулювання висновків. З огляду на результати попереднього етапу дослідник формулює висновки про наявність чи відсутність причинно-наслідкових зв’язків, що передбачалися у вихідних гіпотезах.

Після розробки програми експериментально-дослідної роботи окреслюються адекватні до завдань кожного дослідницького кроку методи та процедури, що становлять специфічні інструменти здобуття істини.

Під методами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв’язання завдань наукового дослідження.

Методика дослідження – сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких будуть вирішені завдання дослідження, перевірено наукову гіпотезу, одержані достовірні наукові факти. Методика дослідження становить певну частину дослідної системи, що дає змогу здійснити дослідницьку діяльність.

Усі методи як психології, так і педагогіки можна розподілити на дві групи: загальнонаукові та конкретні методи психологічних і педагогічних досліджень.

Загальнонаукові методи застосовуються майже у всіх науках. До них належать такі: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо.