КУРСОВА РОБОТА
на тему:
"Методика формування інтересу до навчання та самостійної роботи студентів з дисципліни "Лісництво"
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність та структура методів самостійного набуття знань та їx роль у навчально-виховному процесі
1.1 Сутність методів самостійного набуття знань студентами
1.2 Структура методів самостійного набуття знань студентами
Розділ 2. Підвищення самостійності і творчої активності студентів при вивченні дисципліни лісництво
2.1 Дидактичне обґрунтування підвищення ефективності застосування методів самостійного набуття знань
2.2 Модель навчального заняття з застосуванням методів самостійного набуття знань студентами
2.3 Ефективність застосування методів самостійного набуття знань студентами
2.4 Активізація пізнавальної діяльності студентів в процесі вивчення дисципліни Лісництво
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В умовах гуманізації освіти, а саме орієнтації її цілей, змісту, форм і методів на особистість того, хто навчається, гармонізацію її розвитку, особливого значення набуває одне з провідних нормативних положень педагогіки - принцип свідомості і творчої активності студентів. Сутність цього принципу полягає в забезпеченні оптимального співвідношення педагогічного керівництва і свідомої творчої роботи студентів у навчанні. Цей принцип є досить протирічним. З нього випливає питання: на скільки є можливим поєднання активності, свідомості студентів, вищою формою прояву яких є їх самостійність, з одного боку, і керівної ролі педагога в педагогічному процесі з іншого? Знайти це складне і достатньо тонке за своєю природою поєднання є актуальним питанням вже на протязі багатьох років. Яким чином організувати процес навчання, щоб було враховано необхідність умілого керівництва процесом засвоєння знань на основі самостійного аналізу студентами навчального матеріалу і спонукати їх до активного пошуку власної цікавості до навчальних предметів? Вирішенню цього питання певною мірою має сприяти впровадження спеціальних методів і прийомів навчання, а саме методів самостійного набуття знань учнями.
Розділ 1. Сутність та структура методів самостійного набуття знань та їx роль у навчально-виховному процесі
1.1 Сутність методів самостійного набуття знань студентами
Проблема активності і самостійності студентів у навчанні має досить давнє коріння і розв'язувалась по-різному ще гербартизмом та прогресивізмом. Перша з цих систем позбавляла студентів ініціативи, нав'язуючи їм готові зразки та способи діяльності, гальмуючи тим самим їх самостійність. Друга - забезпечувала студентам значну свободу у виборі як способів пізнання так і змісту самого навчального матеріалу. Вона майже зовсім позбавляла студентів керівництва наставника і заважала системному вивченню знань. Тобто ні перша, ні друга системи освіти не забезпечували реалізацію принципу свідомої і активної участі учнів у процесі навчання. Сучасна дидактична система створила більш сприятливі умови для цього, існує ряд дидактичних правил, що, в зв'язку з вище зазначеним принципом, заслуговують на особливу увагу. По-перше, викладач повинен знати і враховувати індивідуальні інтереси та особливості студентів, спрямовуючи процес навчання на розвиток особистості, з погляду на об'єктивну суспільну необхідність. По-друге, вчитель має створювати для студентів пізнавальні ситуації, які б вимагали від них пояснень протиріч, що виникають між знаннями і наявними фактами, які б збуджували їх мислення й інтерес. По-третє, вчитель, використовуючи різноманітні методи і прийоми навчання, повинен забезпечувати різноманітність видів самостійної роботи студентів і новизну їх пізнавальної діяльності.
Важливе значення для організації самостійної пізнавальної діяльності студентів і керування нею мають обрані викладачем методи навчання. Методи навчання - це упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, спрямованої на розв'язання навчально-виховних завдань.
В педагогіці існує декілька класифікацій методів навчання, запропонованих Ю.К. Бабанським, І.Я. Леонером, А.М. Алексюком, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та багатьма іншими вченими. Групу методів самостійного набуття знань виділяє в своїй класифікації польський педагог і психолог В. Оконь [1]. Він характеризує їх як проблемні, засновані на творчій пізнавальній активності учнів в ході розв'язання навчальних проблем, і виділяє такі методи: класичний проблемний метод, метод випадковостей, ситуативний метод, банк ідей, мікровикладання та дидактичні ігри. Аналіз психолого-педагогічної літератури та шкільної практики з цього питання показав: самостійність пізнавальної діяльності учнів може мати різні рівні, що визначаються її репродуктивним або продуктивним характером та мірою допомоги у її виконанні з боку вчителя. Тобто самостійна навчально-пізнавальна діяльність не завжди має творчий характер. Спочатку учень намагається розв'язати нове завдання відомими йому способами, актуалізація вже набутих учнем знань, яка при цьому відбувається, носить репродуктивний характер. Тільки усвідомлення відсутності позитивного результату призводить до виникнення проблемної ситуації, тобто до активізації продуктивних компонентів пізнавальної діяльності, що забезпечують відкриття нових знань, формування нових систем зв'язків. Обмірковування знайденого шляху розв'язання, його усвідомлення і перевірка знову здійснюються на основі репродуктивного мислення. Таким чином, процес самостійного пізнання є результатом взаємодії репродуктивного і продуктивного видів мислительної діяльності. Процес самостійного набуття знань - це активна цілеспрямована розумова діяльність, в ході якої здійснюється переробка вже відомої і тільки-но сприйнятої інформації. Це узагальнене опосередковане пізнання дійсності, яке, з одного боку, не може здійснюватись без опори на минулий досвід і з другого - водночас, повинно виходити за його межи. Репродуктивні і продуктивні компоненти такої діяльності переплетені між собою, і в кожному конкретному випадку вони мають різні питомі співвідношення. Тому, ми схильні розглядати методи самостійного набуття знань як поняття більш широке, ніж у В. Оконя, як методи, що спрямовані на активізацію та організацію самостійної пізнавальної діяльності учнів на будь-якому етапі засвоєння знань.
Під самостійною пізнавальною діяльністю студентів розуміємо таку навчальну діяльність, яка виконується без безпосередньої участі викладача, але за його завданнями і у спеціально відведений час.
Опосередковане керівництво викладача створює сприятливі умови для самостійних розумових операцій, самостійного орієнтування в навчальному матеріалі ідає змогу студентам працювати в індивідуальному темпі [2].
Вищому рівню розвитку пізнавальної самостійності студентів відповідає ситуація, коли студент не тільки розв'язує складні для себе проблеми, а й самостійно шукає більш, досконалі способи їх розв'язання. Неможливість самостійного розв'язання поставленого завдання відповідає нижчим рівням, які характеризуються реакцією на допомогу: чим менше допомога, тим вище рівень самостійності пізнавальної діяльності учнів.
Рівень самостійності та активної пізнавальної діяльності студентів є одним із зовнішніх проявів загальної здатності до навчання і вважається в педагогічній психології основою научуваності студентів. З.І. Калмикова підкреслює, що чим вище научуваність, тим швидше і легше людина здобуває нові знання, тим вільніше оперує ними у відносно нових умовах, тим вище темп її розумового розвитку [3]. Тому, можна сказати, що застосування методів самостійного набуття знань має безпосередній вплив не тільки на формування знань і вмінь з предмета, а й на розвиток творчих здібностей студентів.
В процесі самостійної пізнавальної діяльності студенти опрацьовують деякі найзагальніші способи її раціональної організації: вміння планувати, визначати мету і систему завдань майбутньої роботи, планувати її послідовність, обирати способи швидшого і економнішого розв'язання поставлених завдань, здійснювати самоконтроль за її виконанням та аналізувати підсумки роботи [2].
В ході самостійної пізнавальної діяльності студентів можна виділити чотири основних етапи:
Схема 1.
Ефективному та раціональному здійсненню кожного з названих етапів діяльності має сприяти застосування викладачем відповідних методів самостійного набуття знань. Виходячи з основних дидактичних цілей кожного з етапів, методи самостійного набуття знань можна розподілити на такі групи: стимулюючо-мотиваційні методи, методи самостійної роботи та рефлексивні методи (Схема 2). До першої групи відносяться такі методи як: вступна бесіда, актуалізуюча бесіда, бесіда-повторення, проблемна бесіда, інструктаж і пояснення. До другої групи методів можна віднести: різні види методів самостійної роботи учнів з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, ПЕОМ, відеоінформацією; різні види навчальних завдань. До третьої групи методів самостійного набуття знань відносяться: підсумкова бесіда, аналітична бесіда, письмовий звіт. Кожний з названих методів має складну структуру, його вибір визначається педагогом відповідно до цілей, змісту процесу навчання, форм його організації та багатьох інших факторів.
Схема 2.1.2 Структура методів самостійного набуття знань студентами
Метод навчання є складним педагогічним утворенням. Структура методів навчання залежить, з одного боку, від змісту навчального матеріалу, способів його засвоєння, дидактичних цілей заняття, матеріально-технічної бази навчального закладу, а з іншого - від особливостей віку студентів, їх підготовленості до навчання. Крім цього, у процесі формування структури методів необхідно одночасно враховувати зовнішні та внутрішні ознаки методів навчання [4].
Зовнішню сторону прояву методів, через яку викладач здійснює керівництво навчально-пізнавальною діяльністю студентів, можна спостерігати в ході навчального заняття. Вона змінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працює студент. За цим показником розрізняють такі форми вияву методів самостійного набуття знань, як: робота з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, картками, додатковою літературою, ПЕОМ, відеоінформацією, експериментально-дослідні завдання, практичні завдання.
Щодо внутрішньої сторони прояву методів самостійного набуття знань, то вона насамперед визначається за рівнями пізнавальної самостійності студентів, що передбачаються в ході застосування певного методу. За цим показником в педагогіці виділяють п'ять груп методів навчання: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемне викладання, частково-пошукові та дослідницькі. Хоча, частіше за все, в шкільній практиці педагоги враховують таких три основні рівні: відтворюючий, частково-пошуковий і творчий [5].
Яквидно з назв методів, прояв тільки однієї сторони методу не дає повної характеристики можливостей його застосування в навчально-виховному процесі. Протиріччя міжзовнішнім та внутрішнім проявом методів можна вирішити шляхом включення показників рівневої диференціації в структуру різних груп методів. Це означає, що кожний метод, який застосовується викладачем для організації самостійної пізнавальної діяльності студентів має орієнтувати цю діяльність, відповідно до цілей навчального заняття, на певний рівень пізнавальної самостійності.
Врахування внутрішньої сторони прояву методів не тільки дозволяє визначити рівні творчої активності студентів та реалізувати дидактичні цілі заняття, а й за умови врахування індивідуальних особливостей студентів та їх відмінностей у навчанні, створюють можливості для диференціації навчального процесу.
З вище зазначеного можна зробити висновок про те, що ефективність процесу навчання взагалі, та організації самостійної пізнавальної діяльності студентів зокрема, залежить не тільки від вдалого вибору метода навчання, а й значною мірою, від внутрішньої структури цього методу, від умілого поєднання прийомів зовнішньої педагогічної діяльності викладача і внутрішньої пізнавальної діяльності студентів, тобто - від визначення раціональної структури методів. В зв'язку з цим доцільно розглянути структуру методів самостійного набуття знань в найбільш типових дидактичних ситуаціях.
Більш поширеним в педагогічній практиці методом самостійної роботи є робота студентів з навчальним підручником. Науковці відмічають, що взагалі деякі заняття з доступних для студентів тем раціонально проводити у вигляді самостійної роботи з підручником [2]. Основна діяльність викладача при цьому - організаційна і контрольно-корекційна, а студентів - пізнавальна. В процесі сприймання студентами нового матеріалу, самостійні роботи за підручником мають на меті забезпечити студентів необхідною інформацією про предмети і явища, що вивчаються. В результаті первинного ознайомлення з новим текстом підручника студенти дізнаються про його основний зміст, про те, в якій послідовності розкривається об'єкт, які його властивості і призначення. В процесі подальшого вивчення на етапі розуміння і запам'ятовування, студенти виявляють поставлені в тексті проблеми і шляхи їх розв'язання. Після цього, за поданими педагогом завданнями, здійснюється диференціація і узагальнення знань. Структура роботи з книгою як методу може бути такою:
1) мотивація самостійної роботи (актуалізація необхідних знань, повідомлення теми і мети роботи, при можливості створення проблемної ситуації),
2) ознайомлення із завданнями, у випадку необхідності проводиться додатковий інструктаж,
3) самостійна робота з текстом,
4) оформлення результатів у письмовому вигляді або обговорення одержаних результатів в формі бесіди.
Складність структури цього методу визначається тим, що різні навчальні методи, наприклад пояснення або бесіда, стають у цьому випадку прийомами методу роботи з книгою.
Урізноманітненню самостійної роботи студентів з підручником сприяє застосування прийомів і методів унаочнення, зокрема методу ілюстрацій. В першу чергу це спостерігається у процесі викладання природничих дисциплін. Як свідчить досвід вчителів-практиків, застосування ілюстрованих посібників значно розширює можливості студентів для сприймання навчального матеріалу, підвищує міцність і усвідомлення знань. Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково припускають певну міру поєднання з словесними методами. За допомогою слова викладач або керує процесом спостереження, або допомагає студентам усвідомити здобуту інформацію, доповнює її додатковими даними, які не відображені, допомагає, в разі необхідності, зробити висновки, узагальнити засвоєне.
Метод самостійної роботи з навчальним текстом дозволяє викладачу застосовувати такий прийом як диференційовані завдання, які саме і визначають рівень самостійної пізнавальної діяльності студентів. Автор розрізняє три основних типи таких завдань: інформаційно-пояснювальні, інформаційно-евристичні та проблемно-пошукові.
Сутність інформаційно-пояснювальних завдань полягає, перш за все, у наданні студенту інформації. При цьому вчитель може використовувати будь-які форми подання навчального матеріалу, однак головною рисою для всіх є репродуктивний рівень самостійної пізнавальної діяльності студентів, що забезпечується відповідно докладністю інструкцій про способи діяльності студента у запропонованих завданнях.
Наприклад, завдання з предмету Лісництво з теми: "Поновлення лісу", спрямовано на поетапне формування у студентів поняття про ліс та основні його властивості та значення.
Запам'ятайте: Поновлення лісу буває: природне - відбувається стихійно та штучне, яке здійснюється сівбою насіння або садінням молодих рослин.
Визначте, якими двома способами відбувається природне поновлення лісу.
Опишіть, які основні етапи має насіннєве поновлення лісу?
Інформаційно-пояснювальні методи самостійного набуття знань є достатньо економічними у часі й дозволяють студентам досить швидко засвоювати значний за обсягом навчальний матеріал. Під час виконання такої роботи з них розвивається увага, пам'ять, формуються шляхи здійснення розумових операцій та способів раціональної пізнавальної діяльності.
До творчих, або проблемно-пошукових методів самостійного набуття знань студентами відносимо дослідницькі завдання експериментально-дослідного та теоретичного характеру. Функції проблемно-пошукових методів спрямовані на формування рис творчої уваги студентів.
Для організації лабораторних робіт та різного виду дослідницьких робіт застосовуються експериментально-дослідні методи самостійного набуття знань. Виконання таких робіт здійснюється в індивідуальній або груповій формі. Викладач ставить перед студентами пізнавальне завдання, яке вони мають розв'язати по можливості самостійно, на основі лабораторного експерименту. Роль викладача полягає в контролі за діями студентів, наданні допомоги. Лабораторні роботи проводяться як в процесі вивчення нового матеріалу, виконуючи ілюстративну функцію, так і з метою узагальнення і систематизації знань, після вивчення теоретичного матеріалу. До структури експериментально-дослідних методів входять такі елементи, як: визначення проблеми, формування гіпотези, визначення способів її перевірки, етапів роботи, монтування приладів, проведення спостережень, фіксація результатів, висновки.
Розділ 2. Підвищення самостійності і творчої активності студентів при вивченні дисципліни лісництво
2.1 Дидактичне обґрунтування підвищення ефективності застосування методів самостійного набуття знань
Процес організації пізнавальної діяльності учнів має досить сталу модель. Вона полягає у створенні для школяра проблемної ситуації, формулюванні необхідних для її розв'язання питань, у знаходженні відповідей на ці питання на основі самостійного пошуку, перевірці одержаних відповідей, на основі теоретичних або практичних знань та навичок, упорядкуванні знань й умінь та їх закріпленні. Такий хід процесу навчання-пізнання може змінюватись залежно від того, практичну чи теоретичну проблему він розв'язує і якими саме методами.
Якбачимо, під час організації пізнавальної діяльності студентів завжди поєднується декілька методів навчання. Тому коли мова йде про якийсь окремий в певний момент часу метод, то це означає, що він на цьому етапі домінує над іншими методами і має особливий вплив на хід цього етапу заняття. Проте ефективність застосування домінуючого методу значною мірою залежить від його оптимального поєднання з іншими методами та прийомами навчання. Під оптимальним поєднанням розуміють педагогічне рішення, що приймає викладач шляхом науково обгрунтованого вибору більш раціональних для даних умов методів з погляду на деякі визначені критерії. Одним з пріоритетних критеріїв в процесі активізації та організації самостійної навчальної діяльності студентів є необхідність врахування рівня навчальних можливостей студентів та особливостей їх індивідуальної пізнавальної діяльності.
В процесі самостійного набуття знань характерною особливістю мислення студентів є сполучення у певному співвідношенні його понятійних, практичних та наочно-образних компонентів. Вважається, що головну роль при цьому грає абстрактно-теоретичний вид мислення, який дозволяє на основі дедукції здійснювати узагальнення, самостійно одержувати знання про певні закономірності і застосовувати їх на практиці. Однак, як показали дослідження З.І. Калмикової [3], цей вид мислення відіграє важливу роль на першому та останньому етапах розв'язання нового завдання або проблеми, коли учень намагається застосувати вже знайомі йому способи дій та під час перевірки знайденого рішення, його усвідомлення і запам'ятовування. На етапі, коли йде пошук принципово нового рішення, головну роль відіграють інтуїтивно-практичні компоненти. Розв'язанню проблеми сприяють практичні дії, оперування образами, використання наочності, конкретних опор. Такими опорами можуть бути таблиці, схеми, графіки та інші види символічної наочності. Вони застосовуються для моделювання змісту проблем, що відтворюється у свідомості студента. Наведемо завдання, яке пропонується студентам з теми: "Ліс і світло".
Завдання: спробуйте за допомогою заданої формули відповідно до варіанту визначити енергетичний баланс:
abs - εσ
T4
+C+LE+M = 0, де:
Qabs
- сумарне випромінювання, що надходить у вигляді короткохвильової та довгохвильової радіації;
- ефективне випромінювання, яке залежить від абсолютної температури у четвертому ступені та від особливостей поверхні, що випромінює;
С -
потік енергії, який залежить від конвекції і теплопровідності;
LE
- потік енергії, що залежить від перетворення води (втрати на випаровування та надходження від конденсації);
М
- метаболічні витрати організму, якими можна знехтувати.
В ході виконання цього завдання учні повинні пояснити значення наведених символів, вказати одиниці їх вимірювання та визначити взаємозалежність між ними. Розуміння цих схем дозволить студентам досить легко розв'язати ряд вправ на визначення, наприклад, потоку енергії. Оперування моделями дозволяє відкинути всі несуттєві ознаки предмета вивчення і залишити тільки ті, які він вважає важливими. Це полегшує пошук розв'язання проблеми. Поняття опір психології вважають відносним, воно може змінюватись і удосконалюватись із підвищенням рівня психічного розвитку дитини [3]. Ті теоретичні знання, для засвоєння яких вимагалось застосування певних опор, з часом стають опорою для опанування нових знань більш високого рівня узагальнення. Вільне оперування образами та їх елементами дозволяє легше виявити зв'язки між умовними даними, виявити їх співвідношення, що має прискорити розв'язання завдання. Наочно-образне мислення дає цілісну картину, що віддзеркалює зміст завдання і забезпечує одночасне "бачення" всіх складових проблеми. Цьому ж може допомогти і включення до процесу навчання конкретно-практичних дій.
Такі висновки дозволили нам зробити припущення про те, що ефективній організації процесу самостійного набуття знань учнями має сприяти застосування таких методів навчання, які б при їх оптимальному поєднанні були спрямовані на активізацію різних компонентів мислення студентів та їх гармонійного розвитку. Тому що, по-перше, засвоєння навчального матеріалу на стику різних видів мислення сприяє міцнішому зберіганню його у пам'яті: наочно-образні та практичні компоненти забезпечують краще запам'ятовування змісту певних подій, фактів, їх історичну послідовність, а словесно-логічні компоненти сприяють розумінню значення цих фактів та їх причинно-наслідкові зв'язки. По-друге, це забезпечить можливість застосування оптимального для індивіда шляху засвоєння навчального матеріалу, що стимулюватиме його здібності.
Другою важливою умовою підвищення ефективності застосування методів самостійного набуття знань має бути урахування індивідуальних особливостей студентів. Під час навчання на уроці створюються певні дидактичні умови, з яких студенти виконують ті чи інші пізнавальні дії, запроектовані викладачем. Плануючи навчальний процес важливо вміти передбачати систему поведінки студентів на занятті, знати, якими пізнавальними можливостями вони володіють і який за складністю навчальний матеріал їм необхідно дати. Питання про диференційований підхід до студентів у процесі навчання грунтується на їх індивідуальних відмінностях. В умовах роботи однієї групи виявляються типові індивідуально-психологічні особливості, що характерні для окремих груп студентів. Засвоєння необхідного мінімуму знань, а також досягнення максимально можливої глибини в процесі оволодіння програмовим матеріалом, якомога більших зрушень у розвитку кожного студента в цих групах забезпечується за допомогою диференціації методів та засобів навчання. У нашому випадку, під час застосування методів самостійного набуття знань, відмінності насамперед полягають у рівнях підготовленості студентів до самостійного сприйняття нових знань. Ці рівні можна визначити на основі характеристики системи вже набутих знань з предмету, сформованості вмінь раціональної організації самостійної навчальної діяльності та такої внутрішньої посилки до навчання як мотивації. Для організації самостійної роботи студентів з різними рівнями підготовленості до такої роботи має бути доцільним впроваджувати методи, розраховані на різний рівень пізнавальної самостійності. З метою врахування індивідуальних особливостей студентів, на основі перелічених вище критеріїв, в процесі організації та проведення самостійної роботи, доцільно їх умовно розподіляли на три типологічні групи: "слабку", "середню" та "сильну". До слабкої групи відносяться студенти з копіювальним рівнем засвоєння знань, умінь і навичок, низьким рівнем самостійності та недостатньо сформованими мотивами навчання. До середньої - студенти з відтворювально-продуктивним рівнем засвоєння знань, з середнім рівнем самостійності та середнім рівнем сформованості мотивів навчання. До сильної групи входять студенти з продуктивно-творчим рівнем засвоєння знань, з високими рівнями самостійності та мотивації навчання. З метою організації навчальної діяльності дітей, відповідно до їх індивідуальних особливостей, для всіх груп розробляються свої варіанти завдань. Вони відрізняться ступенем складності завдань, мірою допомоги, що в них міститься та обсягом. Міру допомоги можна визначити за якістю орієнтовної основи, що надається студентам в умові даного завдання. Йдеться про повноту системи умов, вказівок, на які орієнтуються студенти, здійснюючі свою діяльність. Завдання для слабкої групи учнів мають повну орієнтовну основу у вигляді послідовного опису операцій, які необхідно здійснити під час виконання завдання. Усильній групі готовий орієнтир в завданні відсутній, їм пропонується загальний зразок діяльності, на базі якого студенти самостійно складають повну орієнтовну основу для виконання свого завдання. А для середньої групи пропонується коротка інструкція до виконуваного завдання.
Нижче наведено модель навчального заняття з використанням методів самостійного набуття знань.
2.2 Модель навчального заняття з застосуванням методів самостійного набуття знань студентами
Ефективність самостійної роботи студентів залежить від того, на скільки раціональним виявився вибір методів самостійного набуття знань на кожному з етапів її організації і проведення. Нижче наводимо модель навчального заняття, якою передбачаються різні варіанти поєднань методів самостійного набуття знань з іншими видами методів навчання. Студент самостійно виконує завдання лише тоді, коли воно зрозуміло пояснене викладачем, коли створюються відповідні умови для пізнавальної діяльності і надана можливість виявити при цьому власну ініціативу. Загально відомо, що нові знання і вміння стають доступними і легко засвоюються тільки тоді, коли вони грунтуються на раніше набутих. Ось чому, перш ніж приступити до вивчення тієї або іншої теми, викладач повинен подбати про створення в пам'яті студентів відповідного "підґрунтя". Ним якраз і можуть бути знання і вміння, набуті на попередніх заняттях та життєвому досвіді, що безпосередньо стосуються теми уроку. При цьому потрібно максимально забезпечити самостійність роботи студентів.
Методи актуалізації вже набутих студентами знань мають стимулюючо-мотиваційний характер і займають одне з важливих місць в групі методів самостійного набуття знань. Підготовка студентів до сприймання нової теми - перший етап навчального заняття - повинна займати мінімальну кількість часу. Тому викладачу треба заздалегідь продумати, які питання будуть з’ясовані перед вивченням нової теми, як буде забезпечуватись активність студентів під час повторення, у якій формі воно буде здійснюватись - індивідуальній або колективній, які питання вони мають повторити вдома і як саме і таке інше. Щоб активізувати мислительну діяльність студентів на першому (підготовчому) етапі заняття, доцільно застосовувати інформаційно-пояснювальні прийоми та прийоми актуалізації знань, спрямовуючи їх на організацію фронтальної роботи групи. Доцільно застосувати такі види методів: вступна бесіда, актуалізуюча бесіда, бесіда-повторення. Також перед вивченням нового матеріалу можна запропонувати студентам самостійно виконати ряд практичних завдань, вправ, або заздалегідь задати завдання на спостереження тих явищ, процесів або предметів, які розглядатимуться на занятті під час вивчення нового матеріалу. В бесіді потрібно спонукати студентів до спроби самостійного розв'язання ще нерозв'язаних питань. Відтворювати в пам'яті студентів потрібно тільки ті знання, які важливі для даної теми, для її успішного засвоєння. Діти можуть відповісти не на всі запитання, але найважливішим на цьому етапі заняття є те, що викладач активізує розумову діяльність студентів, викликає в них інтерес до самостійної пізнавальної діяльності, який потім зберігається впродовж тривалого часу.
На другому етапі заняття (організаційному) застосовуються такі види методів як інструктаж і пояснення. Метою цього етапу заняття є організація колективу для проведення самостійної роботи, конкретизація теми і цілей цієї роботи, постановка
Третій етап заняття - самостійна робота, яка організується як індивідуальна робота, або робота в парах. Саме на цьому етапі заняття здійснюється диференційований підхід до навчання студентів з різних типологічних груп.
В процесі організації самостійної роботи студентів з низьким рівнем підготовленості до самостійної пізнавальної діяльності більшою мірою застосовуються інформаційно-пояснювальні і інформаційно-евристичні завдання, для студентів з середнім рівнем підготовленості - інформаційно-евристичні та проблемно-пошукові, проте в разі необхідності, для допомоги пропонуються пояснювальні завдання інформаційного характеру. Для організації роботи студентів з достатньо високим рівнем підготовленості використовуються як частково-пошукові так і дослідницькі завдання з переважаючим впливом останніх. Основним видом методів самостійного набуття знань, що застосовується на цьому етапі є навчальні диференційовані завдання.
У процесі організації самостійної роботи треба пам'ятати, що студенти з першої та другої груп прагнуть спирання на наочність. Використання зовнішніх наочних опор полегшує пошук співвідношень між фактами та поняттями у навчальній інформації, оперування якими передбачаються у завданні.
Під час самостійної роботи студенти у разі необхідності користуються підручником, конспектом лекцій, різними видами наочності, проводять лабораторні, або практичні роботи. Одержані результати оформляються письмово. Можлива також індивідуальна та диференційована допомога відстаючим з боку викладача або студентів - консультантів.
В ході заключного етапу заняття організується підсумкова бесіда, мета її полягає в узагальненні результатів, одержаних в процесі самостійної роботи. Тут бесіда застосовується як рефлексивний метод, що спрямовує розумову діяльність студентів на аналіз, обмірковування та переосмислення набутих знань.
Ефективність проведення навчальних занять такого типу залежить від педагогічно-доцільного відбору методів навчання на кожному з етапів заняття. Підходи до аналізу ефективності застосування обраних методів наведені в наступному підрозділі.
Нижче наводимо модель навчального заняття з можливими варіантами використання методів самостійного набуття знань (див. таблицю 1).
Таблиця 1
| Етапи заняття | активні методи самостійного набуття знань, що застосовуються | функції методів на кожному етапі |
| І - підготовчий | стимулюючо-мотиваційні: вступна бесіда; актуалізуючи бесіда; бесіда-повторення; практичні завдання | стимулюючо-мотиваційна: актуалізація знань з проблеми, активізація самостійної пізнавальної діяльності студентів, формування пізнавального інтересу до проблеми |
| ІІ - організаційний | стимулюючо-мотиваційні: інструктаж; пояснення | організаційна: організація групи для проведення самостійної роботи, визначення теми і цілей роботи, постановка питань для всього колективу групи, ознайомлення студентів з вимогами, щодо оформлення проведеної роботи та оцінювання її результатів |
| ІІІ - самостійна робота | методи самостійної роботи: завдання на відтворення; завдання частково-пошукові; пошукові; дослідницькі завдання | проведення самостійної роботи студентів за диференційованими завданнями, у індивідуальній або диференційовано-груповій формі |
| ІV - підсумковий | рефлексивні методи: письмовий звіт; підсумково-аналітична бесіда | аналіз, обмірковування, переосмислення студентами самостійно набутих знань |
Як приклад організації навчального заняття з домінуванням методів самостійного набуття знань наведемо практичне заняття з Лісівництва для 3 курсу на тему: "Рубки догляду за лісом".
Для ефективного проведення самостійної роботи, в ході першого етапу заняття, необхідно коротко провести бесіду-повторення з питань:
Які види рубок догляду знають студенти? Що означає догляд за формою стовбура і крони, як він досягається? В якому віці проводять освітлення, прочищення, прорідження, прохідні рубки у різних насадженнях? Що таке інтенсивність рубок догляду за лісом?
В ході бесіди потрібно підвести студентів до сприйняття такого поняття як "рубки догляду" та створити проблемну ситуацію з питання про значення доглядових рубань в насадженнях різного віку та складу.
В ході другого етапу заняття студентам повідомляється про те, що вони будуть самостійно опрацьовувати новий матеріал за запропонованими завданнями різного рівня складності. Доводиться до відома студентів, якою максимальною кількістю балів буде оцінюватися кожний блок завдань. Одержані в ході самостійної роботи результати оформлюються студентами у письмовому вигляді. Самостійна робота студентів організується як робота з підручником з використанням спеціально підготовлених блоків завдань, що мають різний рівень складності.
1 блок завдань (відтворюючого характеру)
Випишіть основні поняття з теми: "Рубки догляду за лісом" та розкрийте їхню сутність.
Назвіть основні види рубок догляду, опишіть, в насадженнях якого віку їх доцільно застосовувати.
Поясніть, чим відрізняється інтенсивність рубок догляду за лісом від ступеня зрідження деревостанів рубками догляду.
2 блок завдань (частково-пошукового характеру)
4. Використовуючи рисунок 1 (див. додаток 1), зобразіть технологічну схему лінійного догляду в молодняках.
5. Наведіть приклади, де можливе поєднання таких рубок догляду як прорідження та прохідні рубки.
6. Поясніть за допомогою прикладів, чим відрізняються вузькопасічна технологія рубок догляду від середньопасічної
3 блок завдань (пошукового характеру)
7. Поясніть, що розуміють під технологічним улаштуванням лісосік при рубках догляду?
8. Розкрийте суть Тульського способу догляду за лісом.
9. Поясніть, як здійснюється перспективне і поточне планування рубок догляду?
Для перевірки якості засвоєння нових знань та їх закріплення на четвертому етапі навчального заняття викладач організовує фронтальну бесіду з аудиторією. Під час обговорення результатів самостійної роботи учні повинні хоча б у загальному вигляді отримати інформацію про те, які саме відповіді є вірними. Швидкий зворотній зв'язок допомагає студенту проаналізувати самостійно одержані результати, виявити недоліки та помилки.
2.3 Ефективність застосування методів самостійного набуття знань студентами
Як вже зазначалось вище, в процесі організації навчальної діяльності студентів завжди поєднується декілька методів навчання. Таке поєднання забезпечується взаємопроникненням методів, коли один з методів стає прийомом іншого і навпаки. Багатоаспектність методів дозволяє характеризувати одну і ту ж саму взаємодію педагога і студентів з різних боків. І якщо при цьому говорять про застосування в певний момент навчального процесу якогось окремого методу, то це означає, що він є домінуючим на даному етапі і має особливий вплив на вирішення основного дидактичного завдання. Більшість дослідників проблеми методів навчання прийшли до висновку про те, що метод навчання у кожному конкретному випадку має конструюватись викладачем. Ефективність його застосування залежить від багатьох факторів. Найбільш вагомими вважаються такі: [2]
Відповідність методів принципам навчання.
Відповідність цілям і завданням навчання.
Відповідність змісту певної теми.
Відповідність навчальним можливостям студентів: віковим (фізичним, психічним); рівню підготовленості (навченості, вихованості і розвитку); особливостям групового колективу.
Відповідність наявним умовам і відведеному для навчання часу.
Відповідність можливостям самих викладачів, що визначаються попереднім досвідом, рівнем технічного забезпечення та рівнем теоретичної і практичної підготовленості.
Що ж стосується ефективності застосування саме методів самостійного набуття знань, то тут, крім наведених вище факторів, потрібно також враховувати більш специфічні критерії, такі, як: рівень складності змісту навчального матеріалу, рівень пізнавальної самостійності студентів, а також наявність достатньої кількості навчального часу, що потрібний для самостійного вивчення студентами нового матеріалу.
При відборі змісту навчального матеріалу важливо знати і враховувати рівень засвоєних студентами знань, навичок і умінь з предмета; співвідношення у матеріалі, що вивчається вже засвоєного з новими фактами та поняттями, співвідношення "готових" знань і самостійних "відкриттів" студентів. Так, навчальний матеріал є більш доступним якщо, по-перше, його зміст спирається на факти і поняття, більшість яких уже відомі студентам, а подальший аналіз їх функціональних зв'язків розширює знання і допомагає формувати нові висновки. По-друге, якщо значна частина фактів і понять викладених в тексті, логічно пов'язані між собою в одну або кілька інформаційно-смислових груп і становлять інформаційне ядро. По-третє, якщо для самостійної роботи пропонується тема, яка вивчається за аналогією з попередньою. Крім цього, студенти також мають оволодіти схемою аналізу змісту навчального матеріалу та уміннями і навичками самостійної роботи.
Основними критеріями сформованості вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів можна зважати наступні:
1) планування навчальної діяльності: розроблення операційної моделі діяльності при виконанні завдань, передбачення проміжного і кінцевого контролю за своєю діяльністю;
2) виконавська робота: актуалізація вже відомих знань і умінь, систематизація матеріалу за критеріями подібності, розроблення схеми аргументованого доведення;
3) логічний аналіз навчального матеріалу: виділення головних положень, їх формулювання, конкретизація, систематизація змісту навколо цих положень.
Студент починає діяти самостійно, коли він повинен і може виконати певне завдання. Однак, завдання бувають різної складності. Одні з них передбачають репродуктивну діяльність, інші - продуктивну. Перші ведуть до відтворення особистих знань, другі - спрямовані на розв'язання проблеми, застосування знань у новій ситуації і сприйняття нових, невідомих студенту до цього часу способів дій та інформації. Враховується той факт, що одне і те ж завдання може бути проблемним для непідготовленого студента й репродуктивним для студента з високим рівнем підготовленості до самостійної пізнавальної діяльності. Відповідно, самостійність, що проявляється студентом при виконанні завдань різної складності буде мати різний рівень. Для визначення рівня самостійності студентів в ході самостійної роботи можна використовувати трирівневу шкалу вимірювання: 1 - рівень самостійності - самостійне виконання завдань продуктивного характеру; 2 - самостійне виконання завдань репродуктивного характеру; 3 - виконання завдань репродуктивного характеру після одержання певної міри допомоги.
Передбачається, що запропоновані вище підходи до відбору методів самостійного набуття знань будуть сприяти підвищенню самостійності навчальної діяльності і як наслідок - підвищенню рівня знань, навичок і вмінь студентів. Тому непрямими критеріями, що також свідчать про зміни у розвитку пізнавальної самостійності можуть бути: обсяг знань, системність знань, усвідомленість знань студентів. Наводимо якісні відмінності рівнів розвитку пізнавальної самостійності за названими критеріями. Обсяг знань: низький рівень - знання розрізненні і тільки фактичного матеріалу; середній рівень - спостерігається неповне засвоєння знань (засвоєні тільки деякі закономірності і фактичний матеріал); високий рівень - засвоєння програми курсу з закономірностями. Системність знань: низький рівень - знання мають розрізнений характер, безсистемні; середній рівень - знання систематизовані тільки по окремих темах, найбільш привабливих для студентів; високий рівень - обсяг знань по курсу носить системний характер.
Усвідомленість: низький рівень - усвідомлене засвоєння окремих закономірностей, більш доступних для студентів; середній рівень - усвідомлене засвоєння окремих тем, більш доступних і привабливих для студентів; високий рівень - знання всього курсу усвідомлені і засвоєні. Уміння організаційної роботи: низький рівень - студенти в роботі керуються загальними і окремими завданнями, поставленими викладачем, робота здійснюється під керівництвом викладача; середній рівень - студенти групи керуються в роботі загальними завданнями вчителя, проте, частково їх конкретизують, робота виконується під опосередкованим керівництвом викладача; високий рівень - студенти конкретизують завдання, визначають більш раціональну послідовність роботи і самостійно її виконують.
Аналіз результатів навчання студентів за всіма вище названими показниками характеризує як роботу студентів різних типологічних груп, так і роботу колективу в цілому і допомагає викладачу отримати досить об'єктивну інформацію про ефективність впровадження ним методів самостійного набуття знань.
Спостереження за діяльністю студентів і викладача в ході навчальних занять, що проводились за запропонованою методикою дозволило зробити ряд висновків:
1. Ефективному впровадженню методів самостійного набуття знань сприяє включення прийомів абстрактного унаочнення навчального матеріалу. Вільне оперування образами та їх елементами дозволяє студентам легше виявити зв'язки між умовними даними, виявити їх співвідношення, що прискорює розв'язання завдання. Наочно-образне мислення дає цілісну картину, що віддзеркалює зміст завдання і забезпечує одночасне "бачення" всіх складових проблеми одиниць.
Цьому ж допомагає і включення до структури методів самостійного набуття знань прийомів з конкретно-практичними діями.
Ефективному проведенню навчального заняття сприяє поєднання самостійних видів роботи студентів з різними видами бесід (вступна, актуалізуюча, бесіда-повторення, підсумкова). В одних випадках бесіда має стимулюючо-мотиваційний характер, в інших застосовується як рефлексивний метод і спрямована на аналіз особистих роздумів студентів, висновків, одержаних ними в ході самостійної роботи. Проте, в кожному разі таке поєднання методів забезпечує перехід від індивідуальної роботи до колективної. При цьому здійснюється зворотній зв'язок - студенти - викладач, що забезпечує корекцію знань студентів, корекцію обраного шляху розв'язку завдань. Такий підхід дозволяє вчителю проаналізувати стан самостійної роботи студентів і застосувати прийоми підвищення її ефективності.
Ефективність проведення навчального заняття пропонованого тилу значною мірою залежить від наявності чітко відлагодженої системи перевірки. Ця перевірка може носити діагностичний характер і не бути основою для виставлення оцінки, її призначення - виявити потребу в корекції. Важливим моментом є пояснення студентам які методи перевірки і на якому етапі заняття будуть застосовуватись. Наприклад, в ході самостійної роботи, кожне запитання може оцінюватись спеціальним символом, після чого викладач і студенти мають чітку картину стану засвоєння теми.
4. На занятті самостійна робота студентів є ефективною за умови правильного методичного керівництва нею з боку викладача, коли він систематично навчає студентів працювати самостійно, коли для студентів добре зрозумілі мета, шляхи і способи виконання цієї роботи.
2.4 Активізація пізнавальної діяльності студентів в процесі вивчення дисципліни Лісництво
У вирішенні проблеми підвищення якості підготовки спеціалістів для лісового господарства велике значення набуває подальше удосконалення форм та методів навчання в напрямку активізації пізнавальної діяльності студентів. Велику роль при цьому відіграє правильне використання в педагогічній практиці принципів і методів наукового пояснення.
Запропонована дидактична класифікація видів пояснення за двома основами: логічному (дедуктивне, індуктивне, модельне пояснення) і психолого-дидактичному (рівень тяжкості, евристична діяльність студентів) - дозволяє дати конкретні рекомендації щодо застосування різних видів пояснення при викладанні даної дисципліни в аграрному закладі.
Підвищення самостійності і творчої активності студентів в процесі навчальної діяльності тісно пов’язане з покращенням організації та методики заняття. Нерідко добре відомі педагогічні положення, направлені на підвищення самостійної роботи і пізнавальної активності студентів в навчанні, не відбувались на практиці тому, що форми організації навчальної роботи були затрудненими. Це стосувалося того, що педагоги мали справу з комбінованими або змішаними заняттями в вищому закладі. Ось чому дослідна робота з підвищення самостійності і творчої активності студентів була розпочата з критичної оцінки організації заняття та пошуку шляхів його вдосконалення.
Комбіноване заняття, як відомо, було побудоване за такою схемою: кожне запитання навчальної програми опрацьовувалось викладачем, переказувався студентами, закріплювався по підручнику вдома і знову ж відбувалось повторення на наступному занятті. Одні і ті ж запитання, нерідко в одних і тих же формулярах, повторювався по декілька разів: при поясненні викладачем нового матеріалу, при закріпленні цього матеріалу на занятті, при виконанні домашніх завдань і при опитуванні студентів на наступному занятті. При цьому активність студентів до самостійної роботи досить знизилась.
Щоб виправити сутнісні недоліки комбінованого заняття, необхідно було розробити та експериментально перевірити таку структуру заняття, яка б відповідала характеру навчального матеріалу, логіці навчального процесу і підвищувала б самостійне навчання студентів. В даних цілях були спеціально розроблені та експериментально перевірені серії занять, що передбачали різноманітні складові окремих його частин.
1-а серія експериментальних занять: заняття без закріплення нового навчального матеріалу в аудиторії.
Мета дослідження: перевірити, як під час вивчення навчального матеріалу зміниться стан частини заняття, якщо студентам закріплення навчального матеріалу перенести на самостійне опрацювання.
Структура заняття:
повтор попереднього заняття і перевірка виконаного студентами домашнього завдання;
б) виклад та пояснення викладачем нового матеріалу;
в) завдання для самостійної роботи.
2-а серія експериментальних занять: заняття без домашнього завдання.
Мета дослідження: перевірити, при вивченні якого навчального матеріалу можна проводити заняття без домашніх завдань і як в зв´язку з цим зміниться структура і методика побудови заняття.
Структура заняття:
повтор попереднього заняття;
б) виклад та пояснення нового матеріалу;
в) самостійна робота студентів з усвідомлення та закріплення вивченого матеріалу.
3-я серія: заняття з перенесенням повтору пройденого матеріалу на кінець вивченої теми.
Мета дослідження: перевірити, при вивченні якого навчального матеріалу і в яких групах можна не повторювати матеріал з попередньої теми, а зекономлений час використати на самостійну роботу студентів.
Структура заняття:
виклад та пояснення нового матеріалу;
б) самостійна робота студентів в аудиторії;
в) обговорення самостійної роботи студентів і подання домашнього завдання при підведенні підсумків заняття.
4-а серія: заняття, на яких самостійна робота студентів в позаурочний час включає лише розширення та поглиблення вивченого матеріалу на занятті.
Мета дослідження: виявити, в яких студентів при вивченні певного матеріалу можна сформувати навики та інтерес до самостійної індивідуальної роботи.
Структура заняття:
виклад та пояснення нового матеріалу викладачем;
б) фронтальна самостійна робота студентів в аудиторії;
в) обговорення результатів індивідуальної самостійної роботи студентів, виконаної в домашніх умовах.
В результаті цих досліджень стало відомо, що кожне окремо взяте заняття потрібно будувати так, щоб окремі частини його відповідали дидактичним цілям, специфіці матеріалу який вивчається, особливостям групи та віку студентів і опиралось на попередні заняття, а також слугували з метою підготовки до наступних занять.
Якість заняття по великому рахунку залежить від готовності студентів до заняття.
Використовуються такі прийоми:
повідомлення теми і мети заняття;
б) встановлення зв´язку нового навчального матеріалу з вивченим раніше;
в) опора на життєвий досвід студентів;
г) створення емоційного фону заняття;
д) опора на наглядовість;
е) використання різного роду завдань та запитань;
є) проведення попередніх самостійних робіт студентів.
По-різному використовуються окремо взяті прийоми активізації студентів. Наприклад, запитання і завдання можуть випливати як із раніше вивченого матеріалу, так і матеріалу який вивчається. Це дозволяє студентам використати набуті знання для виконання завдання, яке буде подане на наступний раз.
Підвищення самостійності та творчої активності студентів на заняттях в значній мірі залежить від правильного пояснення викладачем матеріалу для самостійної роботи.
Значення самостійної роботи студентів в навчанні важко переоцінити. Лише ті знання, уміння та навички можуть бути обгрунтованими, які придбані за допомогою сумлінної роботи.
Наукою та практикою виявлено значну кількість дидактичних способів, за допомогою яких викладач створює найбільш сприятливі умови для засвоєння навчального матеріалу. Важливе місце серед них посідає такий прийом, як пояснення теми та мети заняття, попереднє повідомлення плану роботи над новим матеріалом, постановка викладачем різних запитань, організація попередніх повідомлень студентів що стосується теми заняття.
Досвід показує, що одним із ефективних способів підготовки студентів до ефективного та свідомого виховання знань являється самостійна робота студентів, яка організовується перед вивченням нового матеріалу. Вона може проводитись замість звичайних усних запитань чи перевірки письмового домашнього завдання.
В багатьох випадках підготовлена самостійна робота дає значний результат, оскільки під час її виконання всі студенти заохочені до активної діяльності. В процесі такої роботи викладач має можливість приділити увагу і допомогти слабшим студентам або ж вносити поправки і уточнення в роботу тих, у кого виникають запитання чи затруднення.
Проведення занять-диспутів
Проблемного характеру вивчення дисципліни Лісництво допомагають заняття-дискусії. З даним поняттям пов’язують одну з форм позаурочної роботи студентів.
Розрізняють наступні структурні особливості таких дискусій:
заняття-дискусія побудована за допомогою програми і підпорядковується всім дидактичним вимогам, які представлені на заняттях лісівничого профілю;
б) за формою таке заняття наближається до заняття, яке проводяться методом бесіди, в основі даного навчального матеріалу лежать життєві проблеми, що хвилюють студентів. Запитання викладачем плануються таким чином, щоб перевірити знання студентів з даної теми, а також давали можливість висловити своє ставлення до проблеми і подискутувати з товаришами та викладачем;
в) в структурі заняття особливе місце займає заключне слово викладача.
Методика проведення занять-диспутів різноманітна. Тематику такого заняття спланувати попередньо досить важко, оскільки не завжди студентів влаштовує дискусія з теми, яку вибрав викладач. Тому потрібно спочатку порадитись з аудиторією, яку тему заняття студенти хотіли б обговорити детальніше. Наведемо ряд тем, які можна покласти в основу певних занять-диспутів:
"Як впливає сонячна радіація на лісові масиви?"
"Чи можливо в наш час якимось чином змінити відношення людей до навколишнього середовища?"
"Що я думаю про ліс, як невід’ємну частину людського буття?"
"Яким чином можна змінити урожайність деревних рослин на землях не придатних для с/г?"
Після того, як сформували тему заняття переходимо до його підготовки. Адже дискусійне заняття значною мірою відрізняється від звичайного заняття.
Спочатку потрібно відмітити продумане коло запитань, але їх потрібно подавати не відразу, а почергово. Таким чином дискусія буде проводитись в більш цікавому вигляді.
Заняття-дискусія проводиться за наступним планом:
Вступне слово викладача.
Виступ студентів ("за чи проти").
Вільна дискусія щодо висунутих запитань.
Заключне слово студентів, що доповідали.
Заключне слово викладача.
Успіх дискусії залежить від викладача. Він повинен вміти керувати суперечками, не називаючи свого ставлення з боку спостерігача. Потрібно ретельно продумати увесь хід диспуту, кожну репліку, кожне своє слово, відмітити можливі відхилення від теми. Потрібно вміти переконувати слухачів і в той же час довіряти чужим думкам, ставити студентів на рівні з собою - ось що допомагає викладачу правильно знайти своє місце на подібному занятті.
Активізувати увагу студентів з першої хвилини заняття - означає залучити їх в активну розумову працю, без чого не може бути стійкого і усвідомленого засвоєння знань.
Багато викладачів розпочинають заняття з постанови перед аудиторією певного завдання або проблеми. Так зароджується прагнення до пізнавального пошуку. Результати пошуку студентів перевіряться за рахунок бесіди чи письмової роботи.
За допомогою проблемного викладу матеріалу, у студентів відбувається краще запам’ятовування навчального матеріалу не стільки через заучування, скільки через їх самостійну діяльність.
Постанова викладачем проблемно-пізнавального завдання перед початком заняття нового навчального матеріалу являється одним із найважливіших засобів активізації уваги студентів.
Висновок
У структурі особистості інтерес складає першооснову будь-якого таланту. Він не лише пробуджує, розвиває і доводить до абсолюту закладені природні нахили, але й здатний навіть породити їх і в деякій мірі виправити “помилки природи".
Пізнавальний інтерес - найпотужніший мотив в основі навчальної діяльності.
За предметною спрямованістю пізнавальні інтереси студентів діляться на гуманітарні, лінгвістичні, природньонаукові, фізико-математичні, практичні, естетичні.
Ефективній організації процесу самостійного набуття знань учнями має сприяти застосування таких методів навчання, які б при їх оптимальному поєднанні були спрямовані на активізацію різних компонентів мислення студентів та їх гармонійного розвитку. Тому що, по-перше, засвоєння навчального матеріалу на стику різних видів мислення сприяє міцнішому зберіганню його у пам'яті: наочно-образні та практичні компоненти забезпечують краще запам'ятовування змісту певних подій, фактів, їх історичну послідовність, а словесно-логічні компоненти сприяють розумінню значення цих фактів та їх причинно-наслідкові зв'язки. По-друге, це забезпечить можливість застосування оптимального для індивіда шляху засвоєння навчального матеріалу, що стимулюватиме його здібності.
Отже, ефективність процесу навчання взагалі, та організації самостійної пізнавальної діяльності студентів зокрема, залежить не тільки від вдалого вибору методу навчання, а й значною мірою, від внутрішньої структури цього методу, від умілого поєднання прийомів зовнішньої педагогічної діяльності викладача і внутрішньої пізнавальної діяльності студентів, тобто - від визначення раціональної структури методів.
Список використаної літератури
1. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М.: Высш. шк., 1990. - 382 с.
2. Педагогика / Под ред. Ю.К. Бабанского. - М.: Просвещение, 1983 - 608 с.
3. Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. - М.: Педагогика, 1981. - 200 с.
4. Онищук В.А. Урок в современней школе. - М.: Просвещение, 1981 - 191с.
5. В.Є. Свириденко, О.Г. Бабіч, Л.С. Киричок, Лісництво: Підручник / За ред. В.Є. Свириденка. - 2-ге видання. - К.: Арістей, 2006. - 544 с.
6. Исследование по методике организации и провидения занятий в высшей школе: Межвузовский сборник - Казань, 1976. - 109 с.
7. Яремко Н.В. Самостійна робота студентів у процесі вивчення навчальної дисципліни "Дозвіллєзнавство": навчально-методичний посібник. - Вид.3-тє, доповн. - Біла церква: КОІПОПК, 2007. - 102 с.
8. Трубачева С.Є. Методи самостійного набуття знань у сучасній школі. - К.: ФАДА, ЛТД, 2000. - 30 с. - Бібліогр.: с.29.
9. Повышение самостоятельности и творческой активности учащихся на уроках по основам наук в школе / Под. ред. И.Т. Огородникова - М.: 1967. - 299 с.