Курсова робота на тему:
Організація процесу творчого розвитку дитини
План
Вступ
1.Поняття творчості і творчої активності
2. Розвиток творчої активності в дошкільному віці
3. Умови для успішного розвитку творчої активності
4. Роль музично–ритмічної діяльності у процесі творчого розвитку дитини
5. Значення музично-ритмічної діяльності в розвиток творчої активності дошкільників
Список використаної літератури
Вступ
По своїй дивній здатності викликати в людині творчу активність, мистецтво займає, безумовно, перше місце серед всіх багатообразних елементів, складових складну систему виховання людини.
Комплексний підхід до виховання творчої особи охоплює широкий круг питань, що відносяться до проблем спільно-естетичного і етичного виховання. Нерозривна єдність ідейно-світоглядного, духовного і художнього є невід'ємною умовою особи підростаючої людини, різносторонності і гармонійності її розвитку.
Цінність творчості, його функції, полягають не лише в результативній стороні, але і в самому процесі творчості.
Під творчою активністю ми розуміємо розвиток творчих умінь в сприйнятті (слухацькій діяльності), виконання, імпровізації, роздуму про музику. Це також уміння інтонації ритмопластики і вільне володіння музичними знаннями, уміннями і навиками в різних областях учбової діяльності.
Багато таланту, розум і енергія вклали в розробку педагогічних проблем, пов'язаних з творчим розвитком особи, насамперед особи дитяти, такі видатні дослідники як Л.С. Виготський, Б.М. Теплов, До. Роджерс, П. Едвардс.
В даний час дослідженням проблем креативности займаються також Г.В. Ковальова, Н.Ф. Вішнякова, Л. Дорфман, Н.А. Терентьева, А. Мелік-пашаєв, Л.Футлік.
Наше століття комп'ютеризації і інформації вимагає від особи великої творчості, пошуку, пізнань.
Саме музика і рух формують у дитяти свободу в творчому мисленні, дають можливість імпровізувати, віддаючи взамен дитяті емоційні реакції – радість, задоволення.
Музика і рух допомагають виховувати дітей, дають можливість пізнати мир. Через музику і рух у дитяти розвивається не лише художній смак і творча уява, але і любов до життя, людини, природи, формується внутрішній духовний світ дитяти.
Музично-ритмічні і танцювальні рухи виконують функцію психічної і соматичної релаксації, відновлюють життєву енергію людини і його самовідчуття як індивідуальності.
Видатні педагоги Л.С. Виготський і Н.А. Ветлугина вважали, що дітей слідує, якомога раніше спонукати до виконання творчих завдань.
Одін з видів музичної діяльності, який більшою мірою сприяє розвитку творчості – є музичний рух.
Музичні рухи – це найбільш продуктивний вид музичної діяльності з погляду формування у дошкільників музичної творчості і творчих якостей особи.
Організовуючи роботу по розвитку творчих здібностей дітей в умовах Дошкільної освітньої установи виникла необхідність в наданні більшої уваги музично-ритмічним і танцювальним рухам.
Головна лінія – лінія образних музично-рухових етюдів, які сприяють корекції особи, її розкріпаченню.
Перед дитям ставляться завдання втілення того або іншого образу, при цьому використовується не лише пантоміма, але і мова жестів і міміки.
Друга лінія – оволодіння основними рухами: різними видами ходьби, бігу, стрибків, техніки рухів.
Третя лінія – танцювальні рухи і танці, особлива увага в них – спілкування.
Четверта лінія – орієнтування в просторі.
П'ята – основна – індивідуальний творчий прояв дітей в русі – імпровізація.
Кращі варіанти, відібрані самими дітьми, стають основою групових композицій.
Проблема розвитку творчих здібностей у дітей полягає в тому, що нам необхідно продовжувати розвивати у дошкільників музично-ритмічні і танцювальні рухи, закладені природою, оскільки музично-ритмічна творчість може успішно розвинутися тільки за умови цілеспрямованого керівництва з боку педагога, а правильна організація і проведення даного виду творчості допоможуть дитяті розвинути свої творчі здібності.
Мета. Визначення рівня розвитку у дітей творчих здібностей через розвиток музично-ритмічних і танцювальних рухів.
Завдання дослідження
1. Виявити, якими творчими знаннями, уміннями і навиками володіють діти для виконання музично-ритмічних і танцювальних рухів.
2. Досліджувати зміни показників музично-ритмічних і танцювальних рухів в період проведення експерименту.
3. Визначити рівень розвитку творчих здібностей у дітей після проведення експерименту.
Об'єкт дослідження. Музично-ритмічна діяльність дітей старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження. Рівень музично-ритмічної і танцювальної діяльності.
Гіпотеза пропонуємо, що якщо змінити рівень засвоєння завдань по розвитку музично-ритмічних і танцювальних рухів і технологію їх рішення, то розвиток творчих здібностей в умовах Дошкільної освітньої установи відбуватиметься найуспішніше.
1. Поняття творчості і творчої активності
Творчість визначається як діяльність людини, що створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існує.
Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких міняються і самі форми творчості.
Творчість — це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.
По суті справи, творчість - це "здатність створювати будь-яку принципово нову можливість" (Г.С. Батіщев).
У тому числі відмітною ознакою інтелектуальної творчості є удосконалення способів вирішення вже відомих проблем. У дослідженні А. Г. Віноградова було показане, що здатність відшукувати (відкривати) способи власної діяльності в різних типах проблемних ситуацій є наслідком організації індивідуального понятійного знання, яке може виступати як одне з джерел індивідуальних відмінностей в здібності до процедурної творчості.
Важливу роль в інтелектуальній творчості грає можливість трансформувати інтуїтивні, виражені в незвичайному, часто достатньо смутному вигляді суб'єктивні уявлення в придатні для людського спілкування форми (словесно-мовні, категоріальні, комунікативні).
Поняття природи творчості пов'язане з питанням про критерії творчої діяльності. Творчість може розгледіти в різних аспектах: продукт творчості - це те, що створене; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість.
Продукти творчості - це не лише матеріальні продукти - будівлі, машини і так далі, але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не нейти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчество- це створення нового в різних планах і масштабах.
При характеристиці суті творчості поважно враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу створення.
Творчість має ознаки технічні, економічні (зниження собівартості, підвищення рентабельності), соціальні (забезпечення умов праці), психолого-педагогические - розвиток в творчому процесі психічних, етичних якостей, естетичних відчуттів, інтелектуальних здібностей людини, придбання знань і ін.
З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості.
Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Воно вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.
Творчість характеризується як вища форма діяльності особи, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції і інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом всіх матеріальних і духовних благ.
Спільні проблеми дослідження механізмів творчості можна сформулювати таким чином:
1. Аналіз творчості, як конкретного явища з метою виявлення в нім специфічних сторін і вказівки на спільний характер відповідних ним закономірностей.
2. Синтез підсумків спеціальних досліджень кожній з виділених сторін з метою створення можливостей раціонального управління ходом конкретної творчої діяльності, розрахунком творчого потенціалу.
У спільній структурі творчої діяльності, що розглядується, як системі, можна виділити декілька основних підсистем.
Це - процес творчої діяльності, продукт творчої діяльності, особа творця, середа і умови, в яких протікає творчість. У свою чергу в кожній з названих підсистем можна виділити їх складові.
Процес діяльності може мати такі основні складові, як формування задуму і його реалізація.
Особа творця характеризується здібностями розуму, темпераментом, віком, характером і так далі
Середа і умови є фізичним оточенням, колективом, стимуляторами і бар'єрами в творчій діяльності і так далі
Творчість відвіку ділять на наукове і художнє.
Побудова спільної теорії творчості, тобто перехід від емпіричних до фундаментальніших досліджень цього складного феномену привів до того, що всі наполегливі почали шукати спільні риси, властиві як науковій, так і художній творчості.
Складання багатьох схем дозволяють укласти, що творчий акт і звичайне вирішення проблем мають однакову психологічну структуру, яка виражається у вигляді етапів, що включають ланцюг розумових завдань.
Процес творчої діяльності можна розбити на етап знаходження принципу рішення і етап застосування рішення.
Причому вважається, що найбільш вираженим предметом психологічного дослідження є події першого етапу. Детальніше можна виділити наступні етапи творчої діяльності:
1. Накопичення знань і навиків, необхідних для чіткого викладу і формування завдання, виникнення проблеми (постановка завдань).
2. Зосередження зусилля і пошуки додаткової інформації, підготовка до рішення завдання.
3. Відхід від проблеми, перемикання на інші заняття (період інкубації).
4. Осяяння або инсайт (геніальна ідея і проста здогадка скромних масштабів - тобто логічний розрив, стрибок в мисленні, отримання результату, не витікаючого однозначно з посилок)
5. Перевірка і доопрацювання задуму, його втілення.
Можна виділити також і основні ланки творчого процесу:
· ланка зіткнення з новим;
· ланка творчої невизначеності;
· ланка прихованої роботи;
· ланка еврика;
· ланка розвитку рішення;
· ланка критики;
· ланка підтвердження і втілення.
Представлені етапи можна назвати і по-іншому, та і само число етапів можна збільшити або зменшити, але в принципі творчий процес характеризується саме такою структурою.
Творчості мають бути властиві адекватність, тобто рішення має бути дійсне рішенням, новизна і оригінальність, доработанность.
За рішення вважається не просто хороша ідея, а неодмінно здійснена ідея, витонченість і простата.
Творчість — несуцільний і безперервний рух. У нім чергуються підйоми, застої, спади. Вищою точкою творчості, його кульмінацією є натхнення, для якого характерний особливий емоційний підйом, ясність і виразність думки, відсутність суб'єктивного переживання, напруга. П.І.Чайковський писав про свій творчий стан: «...в інший раз є абсолютно нова самостійна музична думка. Звідки це є — непроникна таємниця. Сьогодні, наприклад, з ранку я був охоплений тим незрозумілим вогнем натхнення, завдяки якому я знаю заздалегідь, що все написане мною сьогодні матиме властивість западати в серце і залишати в нім враження, що невідомо звідки береться».
У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З'ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. По словах І.Е.Репіна, натхнення — це нагорода за каторжну працю.
Творчі рішення міняють істотні методи, рідше за традицію, ще рідше основні принципи і зовсім рідко - погляд людей на світ.
Аналіз проблеми розвитку творчої активності багато в чому зумовлюватиметься тим змістом, який ми вкладатимемо в це поняття. Дуже часто в буденній свідомості творча активність ототожнюються із здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням красиво малювати, складати вірші, писати музику і тому подібне Що таке творча активність насправді?
Очевидно, що розглядуване нами поняття тісним чином пов'язане з поняттям "творчість", "творча діяльність". Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, – будь це предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності.
Якщо уважно розгледіти поведінку людини, його діяльність в будь-якій області, то можна виділити два основні види вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії.
Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були в його досвіді, або дій, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.
Творча активність тісним чином пов'язана з творчими здібностями.
Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів зв'язують здатності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гилфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особам властиве так зване дивергентне мислення /6, 436/. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а зачинають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розгледіти якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями:
1. Прудкість - здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість).
2. Гнучкість - здатність висловлювати широке різноманіття ідей.
3. Оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, неспівпадаючих із загальноприйнятими).
4. Закінченість - здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінченому вигляду.
Відомий вітчизняний дослідник проблеми творчості А.Н. Лук, спираючись на біографії видатних учених, винахідників, художників і музикантів виділяє наступні творчі здібності /14,6-36/
1. Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші.
2. Здатність згортати розумові операції, замінюючи декілька понять одним і використовуючи все більш ємкі в інформаційному відношенні символи.
3. Здатність застосувати навики, придбані при рішенні однієї задачі до рішення інший.
4. Здатність сприймати дійсність цілком, не дробивши її на частини.
5. Здатність легко асоціювати віддалені поняття.
6. Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину.
7. Гнучкість мислення.
8. Здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки.
9. Здатність включати знов сприйняті відомості у вже наявні системи знань.
10.Здатність бачити речі такими, які вони є, виділити спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією.
11.Легкість генерування ідей.
12.Творча уява.
13.Здатність доопрацювання деталей, до вдосконалення первинного задуму.
Кандидати психологічних наук В.Т. Кудрявцев и В. Синельников, грунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виділили наступні універсальні креативные здібності, що склалися в процесі людської історії /12, 54-55/.
1. Релізм уяви – образне схоплювання деякої істотної, спільної тенденції або закономірності розвитку цедостного об'єкту, до того, як людина має про неї чітке поняття і може вписати її в систему строгих логічних категорій.
2. Уміння бачити ціле раніше часток.
3. Надситуатівно – преобразовательный характер творчих рішень – здатність при вирішенні проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу.
4. Експериментування - здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш опукло виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях суть, а також здатність прослідити і проаналізувати особливості "поведінки" предметів в цих умовах.
Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчої активності виглядає таким чином. Творча активність – це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання ним творчій діяльності різного роду.
2. Розвиток творчої активності в дошкільному віці
Розвиток творчої активності дітей залишається одній з психолого-педагогических проблем сучасності. Створені всілякі ігри, направлені на фізичний і розумовий розвиток, на вдосконалення сенсорного апарату, проте художній грі вихователями традиційно приділяється недостатньо уваги. Деколи це відбувається із-за недостатнього професіоналізму самого вихователя, або формального відношення до роботи. Але головна причина, швидше за все, в тому, що творчо мисляча особа довгі роки була не затребувана в нашій країні, тому і розвитку творчої активності дітей уваги приділялося украй мало. Скажімо так, це не вважалося за пріоритетний напрям педагогічній теорії і практики. Разом з тим, в нашій країні проводилися дослідження, предметом яких була проблема розвитку дитячої індивідуальності в творчих іграх. Нерідко мали місце і дискусії з даного питання.
Фахівці, зокрема, прийшли до висновку, що навчання і розвиток дитячої творчості йдуть в єдності і взаємодії. Доводячи це, Е.А.Флеріна, наприклад, піддала критиці “теорію спаду” дитячої творчості, що мала місце, яка полягає в тому, що творчість дошкільників несвідомо визначається інстинктивними, успадкованими спонукачами.
Флеріна довела, що спад може настати через відсутність навчання або із-за поганого навчання; при правильному ж керівництві і навчанні творчість дітей досягає щодо високого рівня./17./
Шлях до розвитку творчості – оволодіння навиками. Проте не можна думати, що спочатку треба навчити дитяти, а потім розвивати його творчі здібності. “Творчий початок пронизує процес засвоєння навиків”./2./
Для того, щоб заглиблювати представлення дітей, будити у них інтерес до художньої гри, до малювання, музики, танцю, викликати певні емоції, спостереження життя необхідно доповнювати художніми образами. У старшому дошкільному віці книга, картина, музичний твір стають важливим джерелом творчості. Від того, наскільки емоційно сприймуть діти ці літературні, музичні, художні образи, як глибоко усвідомлюють ідею, залежить багатство їх задуму, винахідливість у пошуках засобів його якнайкращого втілення.
Для розвитку здатності йти від думки до дії необхідно розвивати цілеспрямованість діяльності дитяти. За наявності мети дітей можна без особливих зусиль привчити обдумувати майбутній задум. Мета є найважливішим елементом структури творчої діяльності.
Аналіз положень про дитячу творчість відомих учених Г.В.Лабунськой, В.С.Кузіна, Н.П.Сакуліной, Б.М.Теплова, Е.А.Флеріной і ін. дозволили сформулювати, що під творчістю дітей дошкільного віку роз
З розуміння творчості стає очевидним, що для розвитку творчості дітям необхідно придбати певні знання, оволодіти навиками і уміннями, освоїти способи діяльності, якими самі діти без допомоги дорослих оволодіти не можуть, тобто необхідне цілеспрямоване навчання дітей, освоєння ними багатого художнього досвіду.
Таким чином, з психологічної точки зору дошкільне дитинство є сприятливим періодом для розвитку творчої активності тому, що в цьому віці діти надзвичайно допитливі, у них є величезне бажання пізнавати навколишній світ. І батьки заохочуючи допитливість, повідомляючи дітей знання, залучаючи їх до різних видів діяльності, сприяють розширенню дитячого досвіду. А накопичення досвіду і знань - це необхідна передумова для майбутньої творчої діяльності. Крім того, мислення дошкільників вільніше, ніж мислення доросліших дітей. Воно ще не задавлене догмами і стереотипами, воно більш незалежне. А цю якість необхідно всіляко розвивати. Дошкільне дитинство також є сензитивным періодом для розвитку творчої уяви. Зі всього вище сказаного можна зробити вивід, що дошкільний вік, дає прекрасні можливості для розвитку здібностей до творчості. І від того, наскільки були використані ці можливості, багато в чому залежатиме творчий потенціал дорослої людини.
3. Умови для успішного розвитку творчої активності
Для розвитку творчої активності дітей необхідна наявність як об'єктивних, так і суб'єктивних умов.
Об'єктивні умови наступні:
а) джерела різної художньої інформації, що збагачують переживання дітей, заняття, розваги, свята в дитячому саду, багаточисельні життєві ситуації, що оточують дитяти;
б) умови матеріальної середи, що дозволяють дітям розвернути свою діяльність і додати їй той або інший характер, вибрати який-небудь вид художньої практики;
в) характер і тактика керівництва педагога, його побічні дії, його співучасть, що виявляється у вираженні свого відношення до художньої діяльності, в заохочувальних зауваженнях, що створюють сприятливу атмосферу.
До суб'єктивних умов відносяться:
а) художні інтереси дітей, їх вибірковість, стійкість;
б) спонуки дітей, що викликають їх самостійну діяльність на основі прагнення виразити свої художні враження, застосувати наявний художній досвід або удосконалити його, включитися у взаємини з дітьми./12;с.8/
Оскільки будь-яка діяльність складається із закінчених дій, підлеглих спільної мети, то її структуру слід розглядувати у зв'язку з її процесом: виникнення задуму, розгортанням самої діяльності і її висновком. Аналіз спеціальної літератури показує, що структура творчо-художньої діяльності виглядає таким чином:
1. Виникнення художніх задумів (цілі) як вияв цікавості дитяти, продиктованої внутрішніми мотивами і обумовлених наявним художнім досвідом. Зовні це може виражатися у виборі дитям того або іншого виду художньої діяльності, знаходженні форми її організації, залученні однолітків до участі, до встановлення взаємин і розподілу ролей, в підготовці матеріальних умов до її здійснення.
2. Реалізація задуму, якість якої залежить від володіння способами перенесення наявного досвіду в нові умови.
3. Самоконтроль дій, прагнення наблизитися до поставленої мети. Виражається у вдосконаленні дитям своїх дій по ходу розвитку ігрової діяльності, у висловлюваних припущеннях по її подальшому ходу і закінченню.
Разом з тим, в зарубіжній і вітчизняній педагогіці і психології широко дискутується питання про необхідність керівництва художньою діяльністю дітей. Мистецтво в сучасних теоріях трактується з різних позицій – екзистенціалізму, неопрагматизма, бихевиоризма і так далі Різнорідність підходу до мистецтва не дозволяє говорити про єдині напрями. Проте домінують ідеї про мистецтво як про явище незалежному і чисто інтуїтивному. Даний вивід відноситься і до художньої діяльності дітей, оскільки вона зіставляється з мистецтвом. У теорії естетичного виховання це положення також є таким, що веде, тому, природно, приводить його прихильників до виводу про негативне відношення в педагогічному керівництву.
У багатьох праці підкреслюється, що мистецтво не віддзеркалення життя, а тільки спосіб виявлення особистих переживань, така і суть художньої діяльності дітей.
Лава досліджень, втім, визнаючи, що самостійна художня діяльність зачинається за ініціативою дітей, роблять вивід, що процес цей не спонтанний, а педагогічно обумовлений. Педагогічна обумовленість залежить від встановлення правильного співвідношення суб'єктивних і об'єктивних причин. Сформовані дорослим художні інтереси дітей, враження, що скупчилися, – все це виливається в спробах “самовыявления” своїх переживань. Дорослий виступає як керівник, що використовує суб'єктивні інтереси дитяти. Ця діяльність дорослого носить непрямий характер і вимагає від нього:
· збагачення дітей художніми враженнями;
· створення наочної середи, що дозволяє їм легко орієнтуватися і діяти з художніми матеріалами; доброзичливого відношення, що розташовує дітей до діяльності;
· встановлення правильного співвідношення між різними формами організації художньої діяльності дітей;
· розвитку своїх художньо-педагогічних здібностей, які допоможуть педагогам творчо і тактовно формувати способи самостійних дій дітей.
Наявний вітчизняний досвід по розвитку творчої активності дітей показує, що для розвитку самостійної діяльності необхідне методичне керівництво. Слід планувати зразкову тематику, намічати прийоми керівництва. Все це сприяє тому, що потримало стійкого інтересу дітей до художньої діяльності.
Педагог може використовувати цілу групу методів з метою розвитку самостійних дій з художнім змістом. Це – організація цілеспрямованого спостереження, бесіди, питання.
За допомогою вказаних методів педагог сприяє формуванню задуму (вибір об'єкту, зміст майбутньої композиції), відборі матеріалу (папір, фарби, кольорова крейда), реалізації задуму (знаходження виразних засобів для якнайкращого втілення), оцінці продукту діяльності.
Однією з головних умов розвитку у дошкільників творчості в танці є усвідомлене відношення дітей до засобів танцювальної виразності, оволодіння мовою пантомімічних і танцювальних рухів. Таке оволодіння передбачає, перш за все, розуміння значень цих рухів, уміння з їх допомогою виражати відношення, настрій свій власний або змальовуваного персонажа.
Проте самостійно дошкільники не можуть підійти до усвідомлення мови рухів і освоїти його.
Отже, потрібне цілеспрямоване навчання їх цій мові, в процесі якої діти повинні познайомитися не лише з окремими рухами, але і з принципами їх зміни, варіювання, а також простими прийомами композиції танцю.
Іншою важливою умовою формування і розвитку у дітей творчості в музично-ритмічних рухах є оптимальне поєднання в єдиному процесі повчальних і творчих моментів. При цьому творчість повинна розглядуватися в якості не стільки підсумку навчання, скільки його своєрідного «методу».
Відносна короткочасність періодів навчання не дозволяє заучувати зразки рухів до «жорстких» стереотипів.
При переході до творчих завдань ці зразки залишаються ще достатньо пластичними, що полегшує дітям їх довільну зміну. В той же час самостійні проби, що варіюють учбовий матеріал, стають додатковими шляхом його вивчення.
Б.В.Асафьев, кажучи про музичну творчість дітей, вважав, що з ними необхідно зачинати імпровізувати, як тільки у них накопичиться деяка кількість слухових вражень.
Аналогічний підхід може бути застосовний і до танцювальної творчості дошкільників, до якої їх необхідно спонукати вже на найраніших етапах навчання музично-ритмічним і танцювальним рухам.
Дитячою виконавською творчістю в ритміці називається виразність, індивідуальна манера виконання музично-пластичних, танцювальних образів.
Дитячою «композиційною» творчістю в танці може називатися створення нових (тобто не відомих дітям по навчанню) музично-пластичних, танцювальних образів, які втілюються за допомогою мови рухів і оформляються в більш менш цілісній танцювальній композиції. Показниками творчості тут можуть бути: вдалий підбір рухів, сприяючий втіленню музично-пластичного, танцювального образу; своєрідність поєднань, комбінування відомих рухів; оригінальність в їх варіюванні і імпровізація нової виразної пластики; самостійно знайдені дитям особливості «малюнка» переміщення по ігровому (сценічною) майданчику, визначувані характером виконуваного персонажа, ходом сюжету і співвіднесені з діями партнера.
Для формування і розвитку у дошкільників музично-рухової творчості надзвичайно сприятливий сюжетний танець. Це дуже яскрава і виразна форма дитячої художньої діяльності, яка викликає жвавий інтерес у дітей (виконавців і глядачів). Привабливість сюжетного танцю обумовлена його особливостями: образним перевтіленням виконавців, разнохарактерностью персонажів і їх спілкуванням між собою відповідно до сюжетного розвитку.
Завдяки цим особливостям в нім створюється своєрідна ігрова ситуація, спонукаюча дітей до творчості, і, отже, сприяюча його розвитку.
Навчання мові рухів з метою формування у дошкільників творчості в танці може бути ефективним тільки на основі повноцінного музичного матеріалу.
Музика повинна активізувати фантазію дитяти, направляти її, спонукати до творчого використання виразних рухів.
4. Роль музично – ритмічної діяльності у процесі творчого розвитку дитини
Наше століття комп'ютеризації і інформації вимагає від особи великої творчості, пошуку, пізнань.
Саме музика і рух формують у дитяти свободу в творчому мисленні, дають можливість імпровізувати, віддаючи взамен дитяті емоційні реакції – радість, задоволення.
Музика і рух допомагають виховувати дітей, дають можливість пізнати мир. Через музику і рух у дитяти розвивається не лише художній смак і творча уява, але і любов до життя, людини, природи, формується внутрішній духовний світ дитяти.
Музично-ритмічні і танцювальні рухи виконують функцію психічної і соматичної релаксації, відновлюють життєву енергію людини і його самовідчуття як індивідуальності.
Видатні педагоги Л.С. Виготський і Н.А. Ветлугина вважали, що дітей слідує, якомога раніше спонукати до виконання творчих завдань.
Одін з видів музичної діяльності, який більшою мірою сприяє розвитку творчості – є музичний рух.
Музичні рухи – це найбільш продуктивний вид музичної діяльності з погляду формування у дошкільників музичної творчості і творчих якостей особи.
До найбільш поширених видів музично-ритмічної діяльності відносяться ігри, танці і вправи.
Основне місце в розділі музично-ритмічних рухів займають ігри. Музична гра – це активна діяльність, направлена на виконання музично-ритмічних завдань. Вона викликає у дітей веселий, бадьорий настрій, впливає на активність процесу рухів, формує музичні здібності. А.С. Макаренко говорив: «Гра має важливе значення в житті дитяти, має те ж значення, яке біля дорослого має діяльність, робота, служба. Яке дитя в грі, такий багато в чому він буде в роботі, коли виросте».
Граючи, дитя вправляється в русі, освоює його, в процесі гри розвиваються позитивні якості особи дитяти, через гру він пізнає життя.
Вся діяльність дитяти в процесі музичних ігор є активним слуханням музики, що вимагає безпосередньої реакції, загостреним музичним сприйняттям, пов'язаним з переживанням, розрізненням і пізнаванням музичного образу. Виконання музичних завдань в грі передбачає визначення характеру музики, темпу, розрізнення динаміки, окремих часток твору.
Ефективність музичного розвитку дитяти в процесі музичних ігор забезпечується тим, що гру як найближчу йому форму діяльності легко пояснити. Крім того, інтерес до гри і емоційна підведена в процесі її виконання, доступність ігрових образів сприяє розвитку творчої активності дитяти.
Музичні ігри діляться на сюжетних і несюжетних залежно від того, розігрують діти певний сюжет або виконують ігрові завдання.
У сюжетних іграх розкриваються образи, показані дії, наприклад в іграх «Поїзд за місто», «Звіролови і звіри». Сюжетними бувають і ігри хороводів із співом, наприклад такі, як «Ворон», »Як на тоненький льодок». У цих іграх сюжети поетичні тексти, а рухи як би їх коментують.
Розвитку творчої активності в музично – ігровій діяльності сприяє також близьке до сюжетних музичних ігор інсценування пісні, не розученої дітьми, а виконаної педагогом.
Несюжетні ігри не мають певної тематики. У них присутні різні ігрові завдання, елементи танцю, змагання, різні побудови і перестроювання.
Важливим видом музично-ритмічної діяльності є танці. Вони активізують слух дитяти, виробляють чіткі красиві рухи і сприяють розвитку творчої активності. У танцях діти розрізняють характер музики, форму музичного твору і засобу музичної виразності.
Види танців:
1. пляски із зафіксованими рухами, тобто авторські, до яких відносяться:
· танці за участю дорослого; цей вид танцю створюється автором з урахуванням обов'язкового виконання педагогом однакових з дітьми або відмінних рухів;
· сучасний дитячий танець;
· народні танці, в яких використовуються справжні елементи народного танцю;
· хороводи із співом, рухи яких не пов'язані з текстом;
· характерний танець, в рухах якого змальовується даний персонаж;
· дитячий бальний танець.
2. танці-імпровізації на основі розучених рухів. Вони використовуються з метою розвитку дитячої творчості.
До них відносяться:
· танець типа «дзеркало»;
· танець, де діти складають рухи на першу частку, а для другої частки руху показує педагог;
· танець, де діти складають рухи для обох часток.
Від танців – імпровізацій, в яких педагог навчає дітей продуктивної творчої діяльності, слід відрізняти вільний танець, де за завданням педагога - відобразити в рухах характер музики – діти займаються виконавською танцювальною діяльністю на основі раніше розучених і улюблених рухів.
Вправи – багатократне виконання одного і того ж руху в цілях навчання.
Призначення вправ різне:
· вправи, використовувані в цілях вдосконалення основних рухів (ходьба, біг, підскоки, стрибки);
· підготовчі вправи, в ході яких розучуються рухи до ігор і танців (змінний крок, кружляння, крок на всю ступню, передача прапорця по кругу і так далі);
· образні вправи, що уточнюють різні ігрові образи, рухи персонажів сюжетних ігор (хода ведмедя, стрибки зайця, біг коня); образні вправи дають дітям можливість оволодіти рухами для виконання індивідуальних ролей;
· вправи як певні закінчені композиції.
У вправах ставляться завдання чіткого виконання музичних і рухових завдань, певною мірою виробляється техніка рухів. Ігри, танці і вправи тісно взаємозв'язані між собою і направлені на здійснення спільного завдання – розвиток музичного сприйняття і ритмічності рухів.
5. Значення музично-ритмічної діяльності в розвиток творчої активності дошкільників
У музично-ритмічній діяльності ритм розуміється в широкому сенсі слова. У нього входять розвиток і зміна музичних образів (основних думок, відчуттів, музично оформлених в невеликій побудові), структура твори, темпові, динамічні, регістрові, метроритмические співвідношення. Тому в процесі занять ритмікою особливо успішно розвивається емоційна чуйність на музику, отримується навик сприйняття, відтворення музично-ритмічної основи твору. Об'єднуючим початком музично-рухового комплексу на сучасному етапі є ритміка, всмоктуюча в себе всі частки роботи і що дає багаточисельні способи опрацьовування всіх відділів музично-рухового виховання. Музика і ритміка знаходяться в найтіснішому єднанні із законами ритму, виробляється музичний ритм. Рухи регулюються ритмом, зливається діяльність слухових, зорових і моторних центрів, розвиває уміння розпоряджатися своїми моторними силами під впливом моторного подразника. Музично-ритмічні рухи є великим організуючим началом, фізичним вихованням, дають рухові навики, придатні для оздоровлення життєвого процесу. Само рух стає не лише логічно послідовним, але свідомим, осмисленим, виразним.
Ритміка виходить із законів руху людського тіла в просторі. Базується вона на законах музичного ритму. Для досягнення позитивних результатів рух має бути організоване, точно дозоване в розподілі часу, простору і сили. Таким організатором є музичний ритм. Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, народжують певні настрої, під впливом яких набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить. Це виражається в підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Спокійний, плавний характер танцю, навпаки, дозволяє зробити поставу вільніше, рухи неквапливими, м'якшими, округлішими.
Зв'язок між музикою і рухом не обмежується тільки узгодженістю їх спільного характеру. Розвиток музичного образу, зіставлення контрастних і схожих музичних побудов, забарвленість ладу, особливості ритмічного малюнка, динамічних відтінків, темпу - все це може відбиватися і в русі. Художній образ, розвиваючись в часі, передається за допомогою поєднання і чергування засобів музичної виразності. Рух також розташовується в часі: змінюється його характер, напрям, розгортається малюнок побудови, чергується індивідуальна і групова його послідовність.
Принцип контрастності і повторності в музиці викликає аналогічно контрастний характер руху і його повторність. Нескладні ритми, акценти відтворюються бавовною, притупуваннями, динамічні, темпові позначення - зміною напруженості, швидкості, амплітуди і напрями рухів. Рух допомагає повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу додає йому особливу виразність. У цій взаємодії музика займає провідне положення, рухи ж стають своєрідним засобом вираження художніх образів.
Список використаної літератури
1. Агурова Н.В. Игры песни на английском языке. Пособие для воспитателей детских садов. М.: Просвещение, 1995. – 48с.
2. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. Музыка. 1973. – 452с.
3. Богино Е. Игры – задачи. Для начинающих музыкантов. М.: Музыка, 1974, - 293с.
4. Бычков. Ю.Н. Проблемы детского музыкального воспитания. Вып. 131. – М.: РАМ им. Гнесеных, 1994, - 120с.
5. Вендрова Н. Воспитание музыкой. М.: Просвещение. 1991. – 248с.
6. Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология. Психология высшего образования. Минск.: 1996. – 300с.
7. Виноградов Л.В. Методическое пособие для учителя М.: Ассоциацияпедагогов – музыкантов «Элементарное музицирование». Учебно-методический центр. 1990. – 97с.
8. Горюнова Л. Развитие ребенка как его жизнетворчество. // Искусство вшколе. 1993. № 1.
9. Горюнова Л. Развитие художественно-образного мышления детей на уроках музыки. // Музыка в школе. 1991. № 1.
10. Готсдинер А.Л. Музыкальная психологогия.–М.:Просвещение,1993.–194с.
11. Тарасов Г.С. О психологии музыки. // Вопросы психологии. 1995. № 5.
12. Теплов Н.А. Музыка – детям: Пособие для муз. руководителя. – М.:Просвещение, 1985. – 144с.
13. Терентьева Н.А. Музыка. Музыкально-эстетическое воспитание. 1 – 4классы. М.: Просвещение. 1994, - 78с.
14. Энциклопедия для юных музыкантов / Авторы – составители Куберский И.Ю., Минина Е.В. – СПб.: ТОО Диамант, ООО Золотой век, 1997, - 576с.
15. Юдина Е.И. Мой первый учебник по музыке и творчеству / Азбукамузыкально-творческого саморазвития. – М.: Аквариум, 1997, - 272с.