ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗАГАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Перед учителем поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньої діяльності.
Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога, що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.
Учитель учиться все життя. Рівень професійної компетентності вчителя – це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.
Метою даної статті
є дослідження теоретичних аспектів розумової сутності педагогічної компетентності викладача іноземної мови. Визначення основних змістовних характеристик досліджуваного поняття.
Досягнення поставленої мети доведено у викладі основного матеріалу.
До галузей розвитку компетентностей належать здібності, постійна робота, турбота про здоров'я, культура, політика, охорона навколишнього середовища тощо.
Зарубіжні науковці визначають «компетентність» у галузі професійної освіти як сполучення шести її складових:
· Концептуальної (наукової) – розуміння теоретичних основ професійної діяльності;
· Інструментальної – володіння базовими професійними вміннями;
· Інтегрованої – здатність поєднати теорію і практику під час вирішення професійних проблем;
· Контекстуальної – розуміння соціального і культурного середовища, у якому здійснюється професійна діяльність;
· Адаптивної – уміння передбачити зміни й заздалегідь бути до них готовим;
· Комунікативної – уміння ефективно використовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні.
Компетентність
– досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав і обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статусом (або іншими положеннями) установами, закладу.
У вітчизняній науковій школі також досліджують структуру професійної компетентності й виділяють такі види педагогічної компетентності:
· Спеціальна – у галузі дисципліни, що викладається;
· Методична – у галузі засобів формування знань, умінь і навичок;
· Психолого-педагогічна – у сфері навчання;
· Диференційовано-педагогічна – у галузі мотивів, здібностей, спрямованості тих, кого навчають;
· Аутопсихологічна – рефлексія педагогічної діяльності;
· Загальнокультурна;
· Валеологічна;
· Комунікативна;
· Діагностична;
· Соціальна;
· Особистісна;
· Компетенція у сфері інформаційних технологій. [1,21-22; 2,15]
Професійна й педагогічна компетентність стали предметом активного дослідження науковців лише з 90-х років минулого століття, що пов’язано, насамперед з визнанням у провідних країнах світу (США, країни західної Європи) значної ефективності компетентнісного підходу у загальній і професійній освіті.
А. Маркова вважає, що компетентність – це поєднання психічних якостей, психічних станів, що дає змогу діяти самостійно й відповідально, оволодіння людиною навичками і вміннями виконувати трудові функції. Дослідниця обґрунтовує, що поняття «компетентність» конкретної особи вужче, ніж професіоналізм. Людина може бути професійною у своїй галузі, але не бути компетентною у вирішенні професійних питань. [5,31-34]
Ми вважаємо, що базовим утворенням, котре змістовно включає в себе педагогічну компетентність викладача іноземної мови є професійна компетентність. При цьому ми спираємось на думку В. Сластьоніна, який вважає, що поняття «професійна компетентність» характеризує єдність теоретичної й практичної підготовленості вчителя до педагогічної діяльності і констатує його професійність. [7,84-92]
Більшість учених, як вітчизняних, так і зарубіжних, сходяться на думці, що професійна компетентність педагога визначається професійними знаннями і вміннями, ціннісними орієнтаціями в соціумі, мотивами його діяльності, культурою, що виявляється у мові, стилем спілкування, загальною культурою, здібністю до розвитку свого творчого потенціалу, а також володінням методикою викладання предмету, здатністю розуміти і взаємодіяти із студентами, пошаною до них, професійно значущими особистими якостями. Відсутність хоча би одного з цих компонентів руйнує всю систему і зменшує ефективність діяльності педагога.
Ми враховуємо думку В. Лозової, що компетентність викладача має «інтегративну природу, що її джерелом є різні сфери культури (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, етичної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуального розвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси» [4, 3-8; 5,31-34].
Враховуючи, що педагогічна діяльність є основним видом професійної діяльності викладача іноземної мови, педагогічна компетентність, на думку І. Колєснікової, є професійно-особистісною характеристикою, яка визначає готовність і здатність виконувати педагогічні функції у відповідності з прийнятими в соціумі нормами, стандартами, вимогами. Отже, предмет дослідження виражає те загальне, що притаманне історично-конкретному носію педагогічної професії, що робить його причетним до педагогічного співтовариства і певної педагогічної культури, цінностей педагогічної діяльності.
Узагальнюючи вищеназвані підходи, ми вважаємо можливим обґрунтувати власне визначення педагогічної компетентності викладача іноземної мови, як цілісне утворення у цілісній професійній структурі особистості, що є одним із проявів його професіоналізму, показником сформованості професійно необхідних якостей і характеристик на засадах системи теоретичних знань і практичного досвіду, що зумовлюють достатній та високій рівень готовності до здійснення педагогічної діяльності, забезпечують високий рівень самоорганізації.
Ми враховуємо
- Швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;
- Самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;
- Вміння користуватися інформаційно-комунікативними технологіями;
- Користуватися каталогами, складати бібліографію;
- Користуватися різноманітною довідковою літературою;
- Працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами;
- Знати й застосовувати прийоми швидкого читання;
- Використовувати прийоми розуміння тексту;
- Досконало застосовувати загально мовленнєві вміння й навички [6, 22].
Вважаємо, що названі вміння й навички мають бути характерними для педагогічної компетентності будь-якого викладача. Втім, особливості педагогічної культури викладача саме іноземної мови визначаються специфікою професійної діяльності та власне фахового предмета.
Характеризуючи специфіку предмету «іноземна мова», слід зазначити, що процес навчання йому здійснюється в руслі культурологічного, лінгвістичного, лінгвокраєзнавчого, комунікативного і ситуативно-тематичного підходів. Це висуває ряд важливих вимог до педагога у сфері іноземної мови, а саме – бути джерелом достовірних і коректних знань з предмету, носієм іншомовної культури, організатором продуктивної ситуативно-тематичної комунікації, що призводить до розвитку і виховання особистості студентів в цілому і дозволяє виробити особистісні сенси суб’єктів навчально-виховного процесу у ВНЗ і оцінити всю організовану діяльність.
Найбільш важливою для професійної компетенції викладача іноземної мови вчені вважають комунікативну компетенцію, під якою розуміють здатність спілкуватися усно і письмово з носієм конкретної мови в реальній життєвій ситуації. При цьому особлива увага приділяється смисловій стороні вислову, а не тільки правильності використовуваних мовних форм.
У змісті комунікативної компетенції американські лінгвісти виділяють граматичну, соціолінгвістичну, стратегічну і мовну компетенції. Н. Гез до змісту терміну «комунікативна компетенція» включає вербально-когнітивну, лінгвістичну, вербально-комунікативну компетенції.
Другою важливою складовою педагогічної компетентності викладача іноземної мови є дидактичний компонент, в якому знаходять прояву первинні значення компетентності «обізнаність, володіння знаннями, досвідом», і який є системою придбаних знань з урахуванням їх широти, глибини, об’єму, стилю мислення, норми педагогічної етики, соціальних функцій педагога.
Викладач повинен мати фундаментальні професійні знання, а саме теоретико-методологічні у галузі гуманітарних, світоглядних, власне професійних наук, оптимальний обсяг ідей, цінностей, уявлень, універсальні способи пізнання і практичної діяльності. Крім того, з одного боку, викладач повинен мати уміння навчати студентів своєму предмету, виховувати їх на його основі, а з іншого – потребу й уміння самоосвітньої діяльності.
Таким чином, в основу дидактичної компетенції викладача іноземних мов входить набутий синтез знань (психолого-педагогічних, соціальних, загальноосвітніх); умінь (професійно-педагогічних, спеціальних, самоосвітніх); навичок творчої педагогічної діяльності, що трансформується з потенційного в реальне, має діяльнісний характер і функціонує у вигляді способів діяльності, необхідних викладачу для проектування власної технології навчання студентів, конструювання логіки навчального і виховного процесу, розв’язання труднощів і проблем, нестандартного мислення, що в цілому сприяє підвищенню його самоосвіти й професіоналізму.
Ми вважаємо, що в основі ціннісно-мотиваційного компонента педагогічної компетентності викладачів іноземної мови є загальнолюдські та педагогічні цінності.
Загальнолюдські цінності – це світоглядні ідеали, моральні норми, які відображають духовний досвід усього людства. Вони становлять основу моральності особистості, являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків.
На думку відомого дослідника І. Ісаєва, педагогічні цінності – сукупність ідей, принципів, правил, норм, що регламентують педагогічну діяльність і педагогічне спілкування. Вони дозволяють викладачеві задовольнити власні матеріальні, духовні та суспільні потреби, слугують орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичної мети освітньої діяльності [3, 5-33].
Висновок:
таким чином, всі перераховані компоненти і види компетенцій інтегруються в одне найбільш синтезоване утворення – педагогічну компетенцію, що є інтеграційною властивістю особистості фахівця, виявляється в соціолінгвістичній, дидактичній, комунікативній, ціннісній орієнтації викладача, його здатності до рефлексії у професійно-педагогічній діяльності. З цих позицій педагогічну компетенцію слід розглядати як загальний критерій педагогічної компетентності викладача іноземної мови.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гандрабура О. На шляху до компетентності / Гандрабура О. // Директор школи. – 2008. - №46. – с. 21-22 – бібліогр.: с.38
2. Гандрабура О. На шляху до компетентності / Гандрабура О.// Директор школи. – 2008. - №47. – с. 15 – бібліогр.: с.38
3. Исаев И.Ф. Профессионально - педагогическая культура преподавателя высшей школы: Воспитательный аспект./Исаев И.Ф. – Москва: Издательский центр Академия, 2004.- 208с.- ISBN 5-7695-0901-5.
4. Лозова В.І. Формування педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів. Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів: матеріали міжвуз. Наук.-практ. Конф. – х.: ОВС, 2002.- 167с.- ISBN966-8106-28-8
5. Маркова А.К. Психология профессионализма./Маркова А.К. Москва: международный гуманитарный фонд знание, 1996. – 308с.- ISBN 5-877633-016-7
6. Овчарук О.В. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: Світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека з освітньої політики./ Овчарук О.В. Київ К.І.С., 2004. – 112 с.- ISBN 966-8039-50-5
7. Подымова Л.С. Педагогика: инновационная деятельность/Подымова Л.С. Москва: Магистр-s, 1997. – 224с. – ISBN5-89317-048-2