педагогічна спадщина Неплюєва
Мета
головна мета дослідження, полягає в вивченні теоретичних питань практичного досвіду педагогічної діяльності культурно-освітнього діяча М. Неплюєва.
Відповідно до мети у процесі дослідження та виконання поставленої мети вирішити такі питання:
1) здійснити історіографічний аналіз проблеми на основі вивчення Братської школи
2) проаналізувати розвиток світоглядних, педагогічних та релігійних поглядів М. Неплюєва
3) дослідити основні напрями, форми та методи роботи у Хрестовоздвиженському Братстві
4) узагальнити культурно просвітницький та виховний процес у закладах якими опікувався Неплюєв.
Об’єкт дослідження: педагогічна спадщина Неплюєва.
Предмет дослідження: теоретичне значення, зміст, форми і методи просвітницької діяльності родини Неплюєвих.
Наша творча група займається дослідженням історії розвитку українського шкільництва, а також аналізом просвітницького руху культурно-освітніх діячів нашого краю. У контексті історії релігійно-комунного руху кінця ХІХ – початку ХХ століть, коли на просторах Російської імперії нараховувалось більше ніж 900 общинних структур: різнофункціональних релігійних братств, протестантських комун, толстовських общин та ін. серед них заслуговує на увагу, Воздвиженське трудове братство. Воно трактується сучасними дослідниками як історично унікальне за своїми масштабами, тривалістю існування, ідейним змістом і культурною спадщиною. Воздвиженське трудове братство було засноване громадським діячем, педагогом, меценатом М. Неплюєвим.
Центральною ідеєю у філософії Неплюєв є положення „Бог є любов”. Любов - ” альфа і омега, основа всього сущого, абсолютна істина, вище благо світу”. Вона – найголовніша життєформувальна основа. Християнство – „віра, що діє любов’ю” – покликане здійснити духовне й матеріальне перетворення світу. Людина, як „образ і подоба Бога-Любові, - вища духовна цінність. Для земного щастя, на думку Неплюєв, людям необхідно підкорювати свій розум і діяння „ закону й логіці християнської любові”. Тільки тоді, коли „свята любо” укорениться в душі й природі людини. „коли почуття безкорисливої любові, при світлі любові до Бога” стане домінуючим мотивом у стосунках між людьми, - відкриється шлях до загального духовного та матеріального благоденства. За покликом совісті, восени 1980 року Микола Неплюєв оселився остаточно в родовому маєтку – містечку Ямпіль Чернігівської губернії. 4 серпня 1881 року він відкрив притулок для сиріт і особисто займається їхнім вихованням. Проіснувавши чотири роки притулок був реорганізований в школу з п’ятирічним терміном навчання, але вже на хуторі Воздвиженському. Навчальний рік тривав з 1 жовтня по 1 квітня. Школа отримувала державну субсидію в розмірі 3500 карбованців: 3000 – жалування вчителів, 500 – на навчальні посібники. Сам же Неплюєв витрачав із своїх коштів 6015 карбованців.
У програму школи входило вивчення Закону Божого, російської мови, географії, арифметики, геометрії, фізики, елементарна хімія, креслення, спів.
Завдяки такому устрою школи учні сільськогосподарської школи швидко ставали дорослими, одержували ранній трудовий гарт, високу професійну підготовку. По закінченню навчального курсу діти щороку складали іспит, що розпочинався в різний час, але, зазвичай, за два тижні до Страсної неділі, закінчувались в суботу, на Вербній неділі. Окрім цих іспитів, були ще й контрольні влітку, коли приїздив ревізувати школу уповноважений від Міністерства Державного Майна.
Мета шкіл полягала в підготовці кваліфікованих „культурних хліборобів”, а головне – в формуванні нової моральної людини: вільного, свідомого християнина, що володіє „міцною волею до добра, любов’ю до Бога й ближніх”, здатного в одностайній колективній діяльності „ творити життя на нових дорогах”. Виховна система навчальних закладів формується на любові до праці, дбайливому ставленні до її результатів; на цій основі виховується повага до старших, формуються взаємозв’язки та розумні потреби. На переконання Неплюєва, до дітей потрібно ставитись, „ не балуя их, не делая из них забаву, никогда, даже в шутку, не обманывая их, спокойной настойчивостью исправляя их капризы”.
Згодом у мецената Неплюєв виникає бажання перетворити школу у Православне Хрестовоздвиженське трудове братство. Величезна увага тут приділялась інтелектуальному й естетичному розвитку: регулярно проводились літературно-музичні вечори, працювала велика бібліотека, виступали драматичні трупа, власний симфонічний оркестр і оркестр народних інструментів. Перші випускники школи дали декілька молодих людей , котрі не захотіли залишати школу. Неплюєв дає їм землю , на якій вони створюють трудову общину, котра утримує назву Православного Хрестовоздвиженського трудового Братства. „ Мені не треба було продумувати форму життя , - пише Неплюєв, - найкраще підходящу до віри й розуміння віруючого христянина. Св.апостоли…. навчили нас тому приклади братські общини, цієї єдиної формі соціального устрою, найбільш відповідної до братської любові”. Ціль Братства Неплюєв
Хрестовоздвіженскій храм у Воздвижинську стає для братчиків приходським. Церква, була збудована у давньоруському стилі, із дерев’яних колод і сам храм являв собою хрестоподібну будівлю. Головною святинею храму, був хрест з оливкового дерева, який М. Неплюєв привіз з Єрусалиму у 1887 році. Першим настоятелем цієї церкви був отець Сергій, який написав про Неплюєва: ” …самоотверженной работой в лоне православной церкви, заслужил вечную и благодарную память”.
У Братстві вводяться загальні ранкові та вечірні молитви, недільні богослужіння та іншим великим православним святам, вивчення Писання.
Ось приклад їх молитви:
„Господи, любовью наполни сердца всех людей,
Дай нам любовь к добру и правде,
Дай нам жалость к горю ближнего,
В любви мудрость наша, в любви наша тихая радость”.
Але Братство – це не тільки прихід і трудова комуна. Братчики об’єднуються у декілька „родин”, артілей чи груп по професійних ознаках, названих на честь святих: родина Миколи Чудотворця, родина Іоанна Богослова. У кожну таку „родину” входять декілька простих сімей і незамужніх. Вся „родина” живе в одному гуртожитку, мають загальну їжу, виховують дітей у своєму локальному дитсадку.
Усі важливі рішення приймає Дума Братства (10-20 чоловік), працюючих під наглядом Охоронця, котрим був вибраний Неплюєв. Весь прибуток Братства, після відчислень до фонду розвитку, розподіляється порівну між усіма братчиками , незалежно від професій та посади.
На початку ХХ ст. Братство стає відомим. Люди їдуть до Воздвиженська, щоб побачити життя братчиків із середини. У Братства з’являється велика кількість прихильників. Але з’являються і вороги більше. Але саме через близькість сім’ї Неплюєва до дому Романових, аНеплюєв належить до старовинного дворянського роду, який починається від боярина Андрія Кобили, родопочатківця династії Романових, Шереметьєвих, Количевих та інших, дозволили здолати цю перешкоду.
16 вересня 1894 року указом ОлександраIII Трудове Братство одержує офіційний статус і права юридичної особи. Братство швидко росте: якщо у 1890 році там було лише 9 чоловік, то до 1907 року – вже біля 500. Розквіт культурної діяльності: усі братчики грамотні , читають книжки та газети, пишуть вірші, малюють, ставлять театральні вистави.
29 грудня 1901 року Неплюєв здійснює безпрецендетний в історій Росії вчинок – передає за дарчим актом майже все своє майно, загальною вартістю 1млн. 750 тис. карбованців у повну власність Братства. Територія Братських володінь збільшилась до 181 кв. км.
Братство переживає світову війну і революцію. В радянські часи воно намагається залишити свій господарський та релігійний устрій, маскуючись під різними іменами: комуна, артіль, радхоз. Деякий час це вдається і про них говорять як про найкраще аграрне господарство Росії. Але все ж таки братчики відчувають великий адміністративний тиск влади. У 1924 році починаються репресій спочатку з артелю видаляють сестер Неплюєва Марію та Ольгу, котрі стали головними в братстві. Згодом була заарештована верхівка Братства, включаючи священика Хрестовоздвиженського храма о. Олександра Секундова. Також у 1924 році було зруйновано святиню Братства, Хрестовоздвиженський Храм, а на його місці було збудовано палац культури і встановлено пам’ятник В.І. Леніну. І на закінчення у 30–ті роки братчиків висиляють з Воздвиженська по різних місцях проживання.
Ім’я Неплюєв стало повертатись до історичної пам’яті лише з 1990-х років, завдяки зусиллям потомків братчиків. Вивчення Неплюєвської спадщини тільки почалось але вже звернуло на себе велику увагу професійних істориків, літераторів, діячів культури. В наш час про нього написані наукові праці, надруковані статті. Про Неплюєва знято документальний фільм.
Микола Миколайович Неплюєв був тісно пов'язаний і з нашим рідним містом.
В місті Глухові на кошти Неплюєв був побудований ліцей, який згодом був переданий у дарунок місту. Пізніше цей ліцей був перетворений в корпус учительського інституту (нині – центральний корпус глухівського педагогічного університету імені О. Довженка). Ще однією пам’яткою архітектури створеною Неплюєвим є його будинок, який теж був переданий к розпорядження до місцевої влади (зараз, будинок районної державної адміністрації). Видатна постать мецената, землевласника, а на самперед видатного педагога Миколи Миколайовича Неплюєва, має право зайняти місця на ряду з іншими загально відомими для нас Терещінками та Ушинським, завдяки своєму новаторському підходу до виховання справжніх патріотів своєї землі.