Зміст
Вступ
1. Життєвий шлях М. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи
2. Технологія саморозвитку Марії Монтессорі
2.1 Концептуальні положення
2.2 Мета і завдання
2.3 Понятійний апарат
2.4 Зміст технології
2.5 Вимоги до особистості педагога
2.6 З досвіду роботи
3. Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної дитини»
3.1 Дидактичний матеріал технології
3.2 Основний урок – презентація
3.3 Уроки номенклатури – індивідуальні уроки
3.4 Диференційована система матеріалів для саморозвитку дитини
3.4.1 Матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки
3.4.2 Матеріали для вправ на розвиток сенсорики
3.4.3 Матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень
3.4.4 Матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання»
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі (1870-1952), як справедливо стверджують, « завоювала весь світ » у світовому педагогічному досвіді не було і не має такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати їх у різних педагогічних умовах.
Не багатьом ученим і педагогам пощастило за життя здобути світове визнання і повагу, побачити, як поширюються та реалізуються їхні ідеї. М. Монтессорі належить до таких постатей у світовій педагогіці. Засади Монтессорі - педагогіки реалізують Монтессорі - дитячі садки, Монтессорі - школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку ХХ сторіччя такі навчально-виховні заклади діяли в нашій країні, однак згодом у зв’язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90 – х років ХХ ст.. вітчизняну Монтессорі – педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусії, принципи Монтессорі – педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.
Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».
Мета курсової роботи – ознайомитися з історією виникнення, впровадження і використання педагогічних ідей Марії Монтессорі в сучасних дошкільних закладах.
1
. Життєвий шлях М. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи
Марія Монтессорі народилася 1870 р. неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сім’ї військового. Батьки її були глибоко релігійними людьми, неухильно дотримувалися католицьких правил і звичаїв. У такому дусі виховували і свою єдину дочку.
Шістнадцятилітньою вона вступила до Технічної школи Мікеланджело Буанаротті з наміром здобути професію інженера. Однак невдовзі її інтереси переорієнтувалися на медицину, і Марія стала студенткою медичного факультету університету. На той час це був ризикований вчинок, оскільки вища освіта жінок не схвалювалася. У липні 1896 року М. Монтессорі отримала (перша серед жінок Італії) диплом доктора терапії та хірургії Римського Університету.
Після закінчення Університету вона створила спеціальну школу, а згодом і медико – педагогічний інститут для дітей з бідних сімей та сиріт, де розробила та застосувала різноманітний дидактичний матеріал, який пізніше увійшов в історію як « Золотий матеріал » Монтессорі.
За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати і писати так, що на вступному іспиті до народн6оїь школи вони виявляли значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Це викликало справжню педагогічну сенсацію. Успішність, як вважала Монтессорі, залежить від методів навчання: психічний розвиток занедбаних дітей підтримували і стимулювали, а розвиток дітей з нормальних сімей затримували через відсутність індивідуальних програм навчання.
Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спирались на ідеї французьких психіатрів і педагогів Жанна–Гаспара Ітара (1775-1838) та Едуарда Сегена (1812-1880), які теоретично обґрунтували і практично довели неабиякі можливості виховання дітей з особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. В ідеї Е.Сегена про доцільність застосування у процесі виховання нормально розвинених дітей фізіологічного методу, що ґрунтується на індивідуальному дослідженні дитини, організації виховних прийомів з урахуванням фізіологічних і психологічних явищ, М. Монтессорі побачила потенціал, реалізація якого могла б реформувати школу, виховання загалом.
Вона почала працювати зі звичайними дітьми, становище яких у школах було набагато гіршим, ніж її вихованців. Необхідність послуговування найновішими науковими даними спонукала її до вступу на філософський факультет університету, де вона опанувала проблеми експериментальної психології, дидактику початкової школи, одночасно викладаючи педагогічну антропологію. Результатом цієї праці стала книга « Педагогічна антропологія », в якій Монтессорі підтримує положення свого вчителя, відомого італійського антрополога Джузеппе Серджі про те, що «проводити антропологічні виміри зовсім не означає встановлювати систему педагогіки», а «для відшукування розумних природних методів виховання суттєво необхідно проводити точні та раціональні спостереження над людиною як особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, у якому повинні закладатись основи виховання і культури».
Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за дитиною і вивчати її. Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, має бути дидактичний матеріал, покликаний пробудити самодіяльність дитини, допомагати її самовихованню, самонавчанню, саморозвиткові. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти багатьох педагогічних теорій (Р.Перейри, Ж.-Г. Ітара, Е.Сегена, Дж.Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.Фебеля та ін.), М. Монтессорі розробила цілісну систему, в якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох безперечних переваг, є її головною практичною силою.
У 1907 р. М. Монтессорі трапилася нагода застосувати на практиці свою теорію та результати перших спостережень і дослідів. Генеральний директор Римської домобудівної асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо, наважившись на соціальний експеримент, запропонував їй відкрити в реконструйованих Асоціацією будинках новий тип дошкільного закладу – денний притулок, школу для малюків. Створений « Будинок дитини » М. Монтессорі використала як своєрідний експериментальний майданчик. Спеціальне середовище в ньому стимулювало природний роз0виток дітей. Навчалися вони з 9 до 16 год.; а їхні заняття поєднували вільні ігри з молитвами, різноманітну пізнавальну діяльність – зі співами. Все в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу. Не визнаючи класно урочної системи, М. Монтессорі змінила інтер’єр приміщень, у яких навчалися діти. Переставляти відповідно до своїх потреб легкі переносні столики, маленькі стільчики й крісла могла навіть трирічна дитина. Різновікові Монтессорі – групи об’єднували вихованців від 2-х з половиною до 6-ти років. Кожен із них вчився працювати наодинці або разом з іншими. Цей вибір дитина робила сама, дотримуючись основних правил групи і спонукаючи до цього інших. Новачкам допомагали старші, досвідченіші. Здобувши згодом навчальні навички, вони вже допомагали тим, хто цього потребував. Так малюки вчилися поводитися у товаристві різних людей, тобто набували навичок соціальної поведінки.
За таких умов у дітей швидко з’являвся довільний, внутрішній інтерес до занять, що й було метою виховання. Цей досвід М. Монтессорі виклала в книзі « Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання у Будинках дитини » (1909).через кілька років стало зрозуміло, що її соціально – педагогічний експеримент завершився великим заслуженим успіхом.
Популярність нової педагогічної системи ширилася за межі Італії. Щоб ознайомитися з нею, до Риму прибували вихователі, вчителі з Іспанії, Голландії, Англії, Швеції.
Педагогічні ідеї м Монтессорі стрімко здобували прихильників у різних країнах. Багатьох із них у 20-40-ві роки вона відвідувала особисто, організовуючи там з феноменальним успіхом лекції й демонстраційні заняття. Всюди створювалися дитячі заклади, які працювали за системою Монтессорі. Її педагогіка не знала державних, національних і релігійних кордонів. Серед друзів М. Монтессорі були австрійський психіатр, психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939), американський філософ, психолог і педагог Джон Дьюї (1859-1932), швейцарський філософ, психолог Жан Паже (1896-1980), американський винахідник у сфері техніки Томас Едісон (1847-1931) та ін.
Немало прихильників здобула педагогічна система М. Монтессорі й серед вітчизняних спеціалістів, які започаткували суспільне дошкільне виховання в Україні. Найактивнішими і найпослідовнішими серед них були О. Дорошенко, Н. Лубенець, С.Русова. Ідеї Монтессорі пропагував журнал « Дошкольное воспитание », що виходив друком у Києві. У 1915 р. побачила світ книга ініціатора створення і керівника київського Товариства народних дитячих будинків Наталії Лубенець (1877-1943) « Фребель і Монтессорі », яка зазначала, що « праці Монтессорі становлять еру в історії дошкільного виховання і доводять, що це – найважливіше і найшляхетніше завдання, яке потребує інтелігентності та великої душі ». автор першої концепції національного дитячого садка в Україні Софія Русова (1856-1940) майже у кожному розділі книги « Дошкільне виховання » (1918) апелювала до авторитету Монтессорі. Високо оцінювала вона « уроки номенклатури », які « готують дитину до абстрактного думання », « новий дитячий садок », як і головні принципи її педагогічної системи. Поділяла Русова погляди М. Монтессорі на педагога як на уважного спостерігача і вдумливого дослідника дитячої души.
Протягом 20-30-х років ХХ сторіччя багато навчально-виховних установ України широко застосовували елементи технології М. Монтессорі.
Противник насильства і тоталітаризму, глибоко релігійна людина, М. Монтессорі після встановлення фашистської диктатури Беніто Муссоліні (1883-1945) була змушена виїхати з Італії. Перебуваючи в Індії під час Другої світової війни, вона вивчала східну мудрість, заснувала Індійський Монтессорі – рух, який швидко набув там великої популярності. Він до тепер має багато прихильників. Повернувшись після війни до Європи, вона читала лекції на започаткованих в Італії у 1913 році міжнародних навчальних курсах. З часом їх було організовано в Іспанії, Бельгії, Голландії, Англії на Цейлоні.
В одній з останніх праць «Всотуючий розум» (1949) М. Монтессорі заснувала напрям, що зосередився на проблемах розвитку дітей протягом перших трьох років життя, оскільки саме в цьому віці вона бачила величезні потенційні можливості формування особистості людини.
Праці М. Монтессорі були перекладені майже всіма мовами світу. Найвідоміші з них: «Метод наукової педагогіки» (1909), «Педагогічна антропологія» (1913), «Самовиховання та самонавчання у початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «розвиток потенційних можливостей людини» (1948), «Формування людини» (1950). Висунення кандидатури М. Монтессорі для присудження Нобелівської премії в 1949,1950 і 1951 рр. свідчило про всесвітнє визнання її творчого доробку.
Життя М. Монтессорі обірвалося в 1952 р. у Голландії, однак її ідеї популярні й нині. У світі існують десятки тисяч шкіл Монтессорі (дитячих садків, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв), у деяких університетах та інститутах є відділення, які готують Монтессорі – вчителів. У США, Голландії налагоджено випуск дидактичного матеріалу Монтессорі. З 1929 р. діє Міжнародна асоціація Монтессорі «Association Montessori International – AMI», президентом якої до 1952 р. була М. Монтессорі. у 1993 р. було створено Міждержавну альтернативну Монтессорі – асоціацію (МАМА), що об’єднала учених, педагогів практиків України, Росії, Білорусії, Казахстану, які вивчають і застосовують її технологію.
Усе це підтверджує слова російської послідовниці педагогіки М. Монтессорі Юлії Фаусек (1863-1943), яка у 1924 р. писала: « Настане час, коли школи Монтессорі вкриють мережею всю Європу…Немає більш інтернаціонального методу виховання дітей, ніж метод Монтессорі. Найрізніші діти найрізніших країн у виявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації – дітьми мислячого людства».
2. Технологія саморозвитку теорії Монтессорі
2.1 Концептуальні положення
Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. В продовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місті. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років – час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти « убирають » у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 4-6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев’ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ.
Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:
1. Виховання повинно бути вільним;
2. Виховання повинно бути індивідуальним;
3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.
Звернення дитини до вчителя: « Допоможи мені це зробити самому » - девіз педагогіки Монтессорі.
Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.
Біологічною передумовою тут є ідея про те, що життя будь-якої людини є існуванням вільної активності, а, отже, дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обов’язково враховувалися перспективи того, що Л.С. Виготський назвав «зоною найближчого розвитку».
Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не враховують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізувати свої інтереси.
Усе життя дитини – від народження до громадянської зрілості – є розвиток її незалежності і самостійності.
Урахування сенситивності і спонтанності розвитку.
Єдність індивідуального і соціального розвитку.
У розумі не має ні чого такого, що колись не було б у почуттях.
Сутність розуму в упорядкуванні і заставленні.
Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.
Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.
2.2 Мета і завдання
Головна мета школи М. Монтессорі постачати « харчі » для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.
Завдання:
1. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.
2. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.
3. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.
4. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.
5. Навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих.
6. Створити умови для розвитку в дитині почуття любові й поваги до самого себе.
7. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.
8. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.
9. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.
2.3 Понятійний апарат
Активна дисципліна– поняття, що вбирає в себе важливий виховний принцип, далекий від абсолютної вимоги нерухомості. Для реалізації його вихователь повинен володіти спеціальною технікою.
Вільне виховання – виховання, що базується на волі дитини. Воно повинно допомагати дитині «здобути» собі цю волю, тобто зменшити тягар соціальних кайданів, що обмежують діяльність дитини.
Дисципліна в свободі– принцип системи Монтессорі. Якщо дисципліна дитини базується на свободі, вона повинна бути перш за все активною. Людину вважають дисциплінованою, коли вона вміє володіти і вільно керувати собою, додержуючи життєвих правил.
Інтелектуальне виховання– стосовно дітей дошкільного віку полягає в тому, щоб полегшити долю неусвідомленого розвитку особистості.
Метод експериментальної педагогіки– метод, яким користується наукова педагогіка, спираючись на дані гігієни, антропології і психології. Використовується для вивчення індивідуальності вихованця.
Монтессорі – матеріал- частина педагогічного підготовчого середовища, яке спонукає дитину виявляти можливості її власного розвитку через самодіяльність, що відповідає її індивідуальності.
Моторне виховання– вправи, які полегшують нормальний розвиток фізичних рухів і стимулюють розвиток розумово відсталої дитини.
Сенсорне виховання– це виховування відчуттів і підготовка фундаменту, на якому розвивається ясний і сильний дух. У вихованні відчуттів відкривається можливість виявляти і виправляти недоліки, що зоставалися непоміченими.
2.4 Зміст технології
Онук Марії Монтессорі, Маріо, у своєму посланні Ірландському товариству імені Монтессорі в 1989 р. писав: «Марія Монтессорі відкрила «секрет дитинства», його важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним внутрішнім шляхом, з чистим екологічним бачення її зв’язку і спорідненість з природним і соціальним оточенням. З цього виникає потреба боротися за ідеали миру в сьому світі заради виживання всього людства ».на межі ХІХ – ХХ століть педагогічна наука вже підійшла до розуміння того, що освіта не формує дитину, а лише надає можливості для розвитку і її здібностей за допомогою власної діяльності. Вчитель повинен тільки організувати цю діяльність належним чином.
У цій системі відсутній учитель, якому важко підтримувати дисципліну повної нерухомості, який виснажує себе і дітей довгими нотаціями. Вчительку замінив дидактичний матеріал, а вона керує самодовільною безпосередньою діяльністю дітей. Цей матеріал – найважливіша частина методу Монтессорі це в узагальненому виді досвід попередніх поколінь, сконцентрована людська культура. Освоюючи їх, діти освоюють досвід, накопичений у суціумі.
Шкільний період.
Єдиних програм навчання в школі не існує, кожна дитина здійснений даний їй природою унікальний шлях розвитку. У школі не має уроків. День починається із загального « кола ». Щоранку на 15-20 хв. Усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається коли вчитель сам грає на якомусь інструменті – піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення. Після « кола » всі розходяться, кожний вибирає сам чим він займатиметься - математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує вчителю, щоб обговорити здобутий результат.
Дитина не отримує оцінок, але обов’язково дістає оцінку своєї праці від дорослих та дітей, оцінює себе сама.
Учням ніхто не дає ні яких завдань, не пояснює нову тему, ніхто їх не запитує біля дошки. Навчальна робота базується на абсолютній довірі до дитини, на вірі в її прагнення до пізнання довкілля.
Кожний учень веде запис досягнень. Там можуть бути написані такі слова: « Я відразу біжу допомогу, коли мене кличуть », « Я вмію придумати цікаву справу ». Про свої успіхи дитина розповідає на « колі », а діти вирішують чи так це насправді. Якщо всі погодилися, то на аркуші особистих досягнень з’являється про це запис.
Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв. Збираються разом, а вчителі називають це « коло » дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмету, уточнюються поняття, обмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.
Структура будь-якого дидактичного матеріалу цілком відповідає логіці формування певного поняття. Це фіксується в спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня три, з трьох інтегрованих предметів – рідної мови, математики і космічного виховання. Заповнюючи їх один за одним, учень мовби добудовує логіку вивчення предмета, переводить матеріальне в абстрактне, уточнює й систематизує свої знання.
Багаторічні спостереження за самостійним розвитком дітей навели Монтессорі – педагогів на думку про необхідність читання предмета « космічне виховання » в двох площинах. Горизонталь - щорічно повторюванні і пов’язанні зі зміною пір року зміни в природі і житті людей. Вертикаль – прямування дитячої душі в гору, розуміння невідомого світу від його невеликих частинок до створення єдиної величезної картини. Від атома до Всесвіту –ось кінцеві точки цієї вертикалі. Учні прагнуть проводити досліди з різноманітними речовинами, довідуватися про їх властивості. Для вчителя це можливість допомогти дітям замислитися про першооснови світу (землю, воду, вогонь, повітря). Інтерес до неживої природи швидко змінюється інтересом до вивчення рослин, тварин, людини, їх будови процесів розвитку і розмноження. «Космічне виховання» - інтегрований предмет.
2.5 Вимоги до особистості педагога
Метод Монтессорі потребував нового вчителя: перший крок, який повинен зробити майбутній Монтессорі - вчитель, - це підготувати себе. У нього повинна бути розвинена уява. Він постійно шукає « відсутню » дитину. Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі. Він повинен звільнити себе від упередженості щодо « рівнів » і « типів », за якими прийнято розподіляти дітей. У своїй уяві вчитель бачить звичайну дитину, яка живе в духовному світі. Вчитель повинен вірити, що дитина виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.
Метод Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини, вміння знайти індивідуальний підхід.
Монтессорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії.
Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник.
Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропанує йому відповідний навчальний матеріал.
Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сенситивних періодів.
Монтессорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, як це роблять драматичні актори перед виходом на сцену.
Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять із саме глибини душі вчителя дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.
Активність учителя повинна бути спрямована не на дитину, а на абсолютну повагу до явищ її життя і душі. Марія порівнює роботу педагога з напруженою роботою астронома, що нерухомо сидить біля телескопа.
2.6 З досвіду роботи
Групи, що сповідують метод Монтессорі, існують у дитячих садках №17, №67, №93, №127 м. Миколаїва. для розвитку творчих здібностей і трудових навичок дітей там використовуються окремі елементи системи. Метою роботи вихователів є підготовка дитини до школи і подальшого життя в суспільстві.
У дитячому садку №17, де працюють вихователями І.Б. Колеснікова і Л.П. Бєліх, навчаються і виховуються діти, які мають діагноз « затримка психічного розвитку ». кількість дітей у групі 14 осіб, група існує 7 років. Вона є різновіковою, до неї входять діти від трьох до семи років. Ведеться уважне спостереження за розвитком кожної дитини, для чого існує докладний індивідуальний щоденник. Тричі на рік проводяться медичні обстеження, дані яких докладно вивчаються. Після закінчення кожного навчального року дається оцінка темпів і рівня індивідуального розвитку кожної дитини. Комісія є медико-педагогічною. Крім того дитина відповідає на пакет тестів з таких навчальних предметів, як математика, граматика, проходить обстеження тактильної, зорової, нюхової, смакової і слухової пам’яті; розвиток мовлення; класифікація предметів; самообслуговування; побутова праця; аплікація; ліплення. Обстеження проводяться в жовтні, січні і травні щороку.
У групі існує шість предметних зон, в яких містяться монтессорівські матеріали з певного предмета. Дитина має право сама вибирати, з яким матеріалом вона хоче працювати. Кожна гра повинна бути в єдиному варіанті. За теорією Монтессорі, це забезпечує порядок, тому що знайдені дитиною частини якоїсь гри буде повернуто на місце без особливої плутанини. Головне завдання – виховання терпіння. У групі існує такий порядок: дитина, яка взяла якусь гру має право гратися скільки хоче, а та дитина, котра теж хотіла б пограти в неї, повинна почекати. Якщо, звичайно їй не дозволили приєднатися до гравця.
Зона математики.
У цій зоні містяться матеріали, що розвивають уявлення дитини про цифра, проста лічба, дроби та елементарні математичні дії. Наприклад, матеріал – гра « Весела лічба ». дитина отримує картинки з певною кількістю якихось предметів (м’ячики, зайчики, машинки) і відповідною цифрою внизу, під малюнком. Дитина обводить пальцем цифру при цьому проговорює її. Як вона звучить – дитина дізнається в учителя. У цій грі працює механізм тактильної, зорової і слухової пам’яті.
За допомогою гри «Частки і дроби» діти вільно оперують такими поняттями, як 1/2 і 1/6. Матеріал складається з кольорових пластмасових кружечків поділених на частини. Діти, освоюючи цю гру, вільно орієнтуються в дробах на рівні другого класу загальноосвітньої школи.
Також у зоні математики є матеріал для розвитку просторового уявлення. Є різні об’ємні геометричні фігури, утворені простими поверхнями, і діти легко упізнають відомі плоскі фігури – трикутники, к4вадрати тощо.
Зона розвитку мови, писемності.
Тут містяться матеріали з розвитку пам’яті, уяви і мислення. Можна навести приклад матеріалів « Інтуїтивне читання ».ця гра складається з двох етапів.1 етап – дитина отримує картинку з написом під зображенням. До неї додається декілька карток зі словами. Дитина повинна знайти серед карток слово, що відповідає напису на картинці. На 2-му етапі дитина отримує картинки без підписів і повинна по пам’яті знайти картинку з назвою зображеного предмета. В результаті інтуїтивного читання з пізнавальними елементами відбувається розширення словникового запасу дитини.
У цій зоні також містяться матеріали з упорядкування розповіді за картинками.
Наукова зона.
У зоні містяться матеріали, що сприяють розвитку в дітей понять про вагу, зріст, пори року, доби тощо. Містяться колекції рідкісних комах (жуків, метеликів, скорпіонів), каміння, видів тканин. Є колекція кори дерев, діти вивчають її тактильним способом.
Зона сенсорики і моторики.
Тут містяться матеріали, що готують руку до письма.
1.Ящик із різноколірними защіпками. Чіпляючи ці защіпки на стінки ящика, діти роблять такі рухи пальцями, що схожі на рухи під час письма.
2.Складання серветок за німецьким зразком. К коробочці міститься величезна кількість різноколірних серветок із яскравими лініями, за якими повинен здійснюватися вигин, і діти складають їх.
Є тут і шумові коробочки, їх 12, кожна має собі пару за шумом вмісту. Діти повинні попарно розставити коробочки визначаючи вміст за звуком, що лунає під час трясіння (манка, горох, камінці, бісер, рис, палички.
Зона відпочинку.
У ній є м’який куточок – крісло, диванчики з м’якими іграшками.
Зона - їдальня.
У цій зоні розташований індивідуальний посуд дітей. Діти самі накривають на столики, самі прибирають за собою, миють посуд і сушать під сушарками.
Особлива увага – жовтій лінії намальованій на підлозі у центрі групи у формі еліпса. На цій лінії діти займаються фізичними вправами розвивають концентрацію уваги і почуття рівноваги. М. Монтессорі зауважила, що якщо дітей поставити колом, то згодом воно набуде форми еліпса.
Цікавою є одна із вправ на розвиток концентрації уваги. Діти ходять одне за одним по лінії, в руці кожного тарілка, на ній стоїть невеличка запалена свічка. Завдання дитини – йти мовчки, не зводячи очей з вогника, не сходити з жовтої лінії, поки не зупинить учитель. При цьому часто вчителі створюють додатковий шумовий фон гукають дітей по іменах, вимовляючи їх пошепки.
3. Особливості змісту педагогічної технології «Будинок вільної дитини»
3.1 Дидактичний матеріал технології
Центральне місце у педагогічний технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалу, який є важливим засобом становлення фізичних і психічних функцій дитини, розвитку її творчості, уваги, волі, навчання письма та елементарної математики. Головну його цінність М. Монтессорі вбачала у сприянні впорядкуванню попереднього досвіду дитини. Матеріал не лише знайомить дитину з предметами та їх ознаками (якостями), а й дає їй змогу самостійно працювати, міркувати, помилятися і виправляти помилки, зосереджувати увагу на зробленому, порівнювати. Його привабливість розвиває інтерес до речей і дій з ними, прагнення до самостійної діяльності. Допомога педагога при цьому незначна, а керівництво діяльністю дитини є опосередкованим.
Дидактичний матеріал Монтессорі не вважають навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні, оскільки його головна мета полягає не в навчання дітей навичок і передаванні знань через правильне використання, а втому, щоб допомагати само будівництву, духовному розвитку дитини. Дидактичний матеріал є зовнішнім стимулом, що привертає увагу дітей, ініціює процес їхнього зосередження. Запропонувавши матеріали, які привертали б дитячу увагу, педагог зможе надати дитині свободу, необхідну для її розвитку.
Монтессорі – матеріали засновані на концепції активної особистості, яка розмірковує і спілкується, розвивається у процесі вільної діяльності. Усі вони розроблені експериментально. Лише після тривалої і ретельної перевірки, відкидаючи все, що не фіксувало інтересу та уваги і не стимулювало самостійних повторних вправ дітей, М. Монтессорі визнавала їх придатність. Матеріал повинен задовольняти реальні потреби дитини, враховувати її здібності, бути доступним їй
Діти, здатні до самовиховання, дуже чутливі до своїх внутрішніх потреб. У зв’язку з цим, щоб підібрані засоби відповідали їх певним потребам, а також викликали « довільний розвиток внутрішньої енергії дитини ». у кожному сенситивному періоді домінує певна потреба, яка стимулює активність дитини щодо її задоволення. Педагог повинен знаходити предмети для вивчення дитиною в різні вікові періоди розвитку, передбачати відповідно до сенситивних періодів програми навчання.
Робота з Монтессорі – матеріалами дає дітям змогу самостійно визначати помилки, усувати їх, відновлюючи порушений порядок. Ці матеріали мають різний ступень складності. Дитина займається з кожним з них стільки, скільки їй цікаво, а згодом приступає до складнішого. Важливо, щоб вона мала змогу вільно вправлятися з матеріалом, що є суттєвою умовою формування її особистісної незалежності. Не варто побоюватися, що, працюючи тривалий час із одним матеріалом, дитина відстане в іншому. Приступаючи з належно сформованими навичками до іншого матеріалу вона швидше досягне успіху.
Крім вертикального структурування (за складністю), Монтессорі – матеріали логічно впорядковані й горизонтально, що передбачає паралельні вправи, до яких дитина надовго зберігає інтерес.
Зміна форм діяльності дає змогу розглянути одне й те саме навчальне завдання під іншим кутом, глибше усвідомити проблему, відкрити нові її грані.
Самодіяльність, вільний вибір матеріалу, вдосконалення методів роботи сприяють розвитку організаційних можливостей дитини. Адже вона вчиться самостійно планувати, розподіляти, узгоджувати, виконувати домовленості, працювати разом з іншими, тобто поводити себе диференційовано (по-різному, неоднаково), ефективно і цілеспрямовано.
Дидактичний матеріал Монтессорі опосередковано готує дитину до майбутнього учіння. Він не навчає письма – письмом, читання – читанням, малювання – малюванням, а надає дитині змогу самостійно «скласти з елементів» ці складні дії, причому кожну – у свій час, відповідно до сенситивного періоду. Наприклад, опосередкована підготовка дитини до письма передбачає оволодіння « елементами », втіленими в конкретних Монтессорі – матеріалах, які не мають прямої мети готувати дитину до письма. Однак сукупно вони забезпечують необхідний рівень інтелектуальної та моторної готовності до письма. Цьому сприяє робота з блоками циліндрів (координація рухів трьох пальців руки, що беруть участь у письмі), робота з металічними вкладками (обведення олівцем, штрихування контурів), звукові ігри, робота з буквами з піщаного паперу, що розвиває м’язову пам'ять на зразки букв, тощо. У процесі непрямої підготовки дитина переживає успіх, розвиває впевненість у собі, ініціативність. Маючи змогу самостійно « скласти з елементів » нове вміння, дитина переживає незрівнянне радісне почуття, що супроводжує її успіхи у пізнанні світу. Так відбуваються її кроки з пізнаного в непізнане, із зробленого – у ще не зроблене.
Користування Монтессорі – матеріалами має бути підпорядковане таким основним правилам:
1) діти повинні ставитися до матеріалів з повагою;
2) використовувати матеріали охайно і лише зрозумівши як;
3) для виконання певної вправи дитина має взяти всі необхідні
4) матеріали, а закінчивши вправу, повернути їх на місце у первинному вигляді;
5) дитина має право користуватися матеріалом самостійно, без участі інших дітей і педагога.
3.2
Основний урок – презентація
Важлива роль належить при цьому презентації (основному уроку) – демонстрації дитині правильного використання нового матеріалу. Її мета полягає не лише в ознайомленні з основними якостями застосуванням матеріалу, а й у створенні для педагога можливостей більше дізнатися про дитину та її внутрішній розвиток. У цьому сенсі урок співвідноситься з експериментом. Оптимальний вибір моменту для такого уроку залежить від уважності та досвіду педагога. Основний урок повинен вибудовуватися на основі індивідуального підходу, оскільки діти в один і той самий момент не можуть мати однаковий рівень розвитку.
Основний урок розглядують як « певне враження від контакту із зовнішнім світом ». щоб цей контакт був чітким і зрозумілим, педагог повинен досконало вивчити всі Монтессорі – матеріали і заздалегідь обрати найефективніший спосіб презентації нової вправи.
Необхідність проведення презентації педагог визначає на підставі оволодіння дитиною матеріалом, над яким вона працює. Для проведення уроку він створює атмосферу і встановлює особистий контакт із дитиною.
Головними вимогами до уроку є простота («нічого, крім безумовної істини»), лаконічність («рахуй свої слова»), об’єктивність (« кинути промінь світла і піти своєю дорогою»). Тривати він має від 0,5 до 2-3 хв.
На килимку або на столі розташовують лише матеріал для уроку, щоб «обмежити поле свідомості дитини предметом уроку». Спочатку педагог показує послідовність дій під час роботи з матеріалом, потім пропанує дитині спробувати використати матеріал так, як було показано. Якщо вона зрозуміла презентацію, то переходить до самостійної роботи, а педагог спостерігає.
Забезпечення свободи дитини можливе за дотримання таких умов:
1) не примушувати дитину виконувати показану вправу;
2) не засуджувати дитину, якщо вона після презентації працює з матеріалом неправильно.
Основним на такому уроці є метод спостереження, який передбачає свободу і самостійність вихованця. Завдяки цьому реалізується один із найважливіших принципів педагогіки Монтессорі: «допоможи мені зробити це самому». Він означає, що дорослий не вчить дитину, а допомагає їй освоювати навколишній світ. Якщо поведінка дитини переконає педагога, що момент для презентації обраний не правильно, необхідно відкласти матеріал і дочекатися сприятливішого часу.
Зі знання того, як правильно використовувати матеріал, лише починається його користь для дитини. Справжнє її зростання, що виявляється в розвитку психічної природи, відбувається в процесі повторного його використання. Але для цього дитина повинна зрозуміти ідею вправи, і ця ідея має відповідати її внутрішній потребі.
Після повторення вправи дитина створює нові способи використання матеріалу, комбінуючи кілька взаємопов’язаних вправ або порівнюючи матеріал із відповідними об’єктами в навколишньому середовищі. Цей вибух творчої активності стає можливим завдяки поєднанню внутрішнього розвитку дитини з творчими можливостями, прихованими в задумі матеріалів. Оскільки дитина не знає, що її відкриття стосовно матеріалів були вже зроблені іншими, вони по – особливому належать їй, викликають хвилюючи відчуття.
3.3 Уроки номенклатури – індивідуальні уроки
Упевнившись, що дитина засвоїла ідею, педагог репрезентує той самий матеріал, але як вираження нової ідеї. Це реалізується у формі індивідуальних уроків – уроків номенклатури, на яких закріплюють навички роботи та ознайомлюють з новими поняттями. Такий урок має три ступені :
1. Асоціація сенсорного сприйняття предмета з його назвою. Суть етапу полягає у встановленні педагогом зв’язку між предметом або ознакою і його назвою. Монтессорі – вчитель називає дитині предмети, властивості або кількості : « Це… » Нові терміни бажано повторити кілька разів, залучаючи при цьому: слухове, зорове, тактильне (пов’язане з відчуттям дотику), стереогностичне (стосується пізнання об’ємних фігур та їх просторових відношень) сприймання дитини, її баричне (пов’язане з атмосферним тиском) відчуття, мускульну пам'ять. Наприклад, при запам’ятовуванні назв геометричних тіл педагог показує як їх обмацують з усіх боків двома руками, дає їх по черзі дитині, щоб та повторила дії, і називає їх: « Це куля. Це куб. Це конус.». Знайомлячи з назвами кольорів, він промовляє і вказує на відповідну табличку: « Це зелений. Це білий. Це фіолетовий. ».
2. Розпізнавання предмета чи ознаки, що відповідає назві. На цьому етапі дитині дають завдання типу: «Дай мені… Покажи мені…». виконуючи їх вона не просто пасивно споглядає предмети а й активно діє з ними. Таких завдань має бути достатньо, щоб дитина краще запам’ятала нові поняття. Вони повинні бути різноплановими, що підтримує інтерес до них, стимулює рухову активність. Наприклад, працюючи з геометричними тілами, можна запропонувати не тільки подати чи показати їх, а й попросити дитину: «Поклади, будь ласка, кулю в кошик. Постав конус на куб. поклади кулю на долоню лівої руки».
Перший і другий ступені сприяють збагаченню пасивного словника дитини.
3. Запам’ятовування слова, що відповідає предмету або ознаці. На цьому етапі нові терміни переходять із пасивного словника в активний. Для сприяння цьому педагог вказує на предмет і ставить запитання, щодо його назви, будь-якої властивості або представленої ним кількості: « Що це ? який це? Скільки це?».
3.4 Диференційована система матеріалів для саморозвитку дитини
Педагогіка М. Монтессорі має глибоко продуману і добре відпрацьовану технологію. Допомога саморозвитку дитини дошкільного віку здійснюється через диференційовану систему матеріалів, що належать до таких навчальних розділів: матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки; матеріали для вправ на розвиток сенсорики; матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень; матеріали для вправ із розділу «Космічне виховання». така різноманітність матеріалів породжує необхідність встановлення чіткої послідовності їх презентації.
3.4.1 Матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки
З таких вправ повинна розпочинатися презентація використання нового матеріалу, оскільки вони мають прості й чіткі цілі. Дитина вже бачила, як виконували ці дії дорослі вдома, і їй хочеться їх повторити. Її наслідування має інтелектуальний характер, оскільки воно засновано на попередніх спостереженнях і знаннях. Вправи повинні стосуватися найближчого оточення дитини, її культури, тому не можливо скласти стійкій перелік необхідних для них матеріалів. Хоча вправи орієнтовані на формування різних навичок і умінь (помити стіл, допомогти зашнурувати черевик товаришеві, поставити у вазу квіти тощо), це не є самоціллю. Завдяки їм у повсякденному житті дитина стає незалежною від дорослих, самостійною, а це посилює почуття власної гідності, самоцінності; у неї формується вміння співвідносити свої дії й володіти собою; розвивається почуття відповідальності, організованість; засвоюються і вдосконалюються моделі соціальної поведінки; реалізується потреба у руховій активності; формується внутрішній духовний склад. Виконання цих вправ готує дитину до складніших завдань, стимулює її емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток.
Вправи у повсякденному житті поділяють на таки види:
- підготовчі вправи (елементарні маніпуляції) на контроль і координацію рухів. Вони охоплюють підготовку робочого місця, а також вправи, виконуючи які діти вчаться переносити з одного місця на інше стільчики, розгортати й згортати килимки, переставляти й переносити різні предмети, матеріал для роботи, нічого не зачіпаючи і обминаючи інших дітей, пересипати сипкі речовини, переливати воду;
- піклування про себе (миття рук, чищення взуття, застібання й розстібання ґудзиків змійок, кнопок та інші види догляду за собою;
- догляд за навколишнім середовищем (витирання пилу, чищення килима, миття посуду, догляд за рослинами і тваринами, робота у саду та на городі, прання й прасування білизни);
- вправи у соціальній поведінці (уроки в ввічливості).засвоєння дітьми норм соціальної поведінки, форм ввічливості відбувається у процесі спеціально організованих групових вправ і природним шляхом – за умови, що дорослі, які оточують дитину, уважні один до одного і дітей, добре виховані: вміють вітатися, висловлювати повагу, ввічливо переривати за необхідності розмову інших, попросити про послугу, надавати її тощо;
- особливі вправи для розвиту координації рухів (ходіння по лінії та вправи в тиші).
Вправи у повсякденному житті, на думку М. Монтессорі, є координованою активністю майже такого порядку, як бігання, стрибання; вони дають мету цим простим рухам. Умови підготовленого середовища налаштовують на активність, унаслідок чого дитина постійно без втоми вдосконалює свої рухи, набуває грації і спритності. Такі вправи враховують природні імпульси особливих періодів дитинства. Вони спрямовані на адаптацію дитини до навколишнього середовища, що разом із ефективним функціонуванням у ньому є найголовнішою суттю правильного виховання. Мета навчання досягається не тоді, коли дитина слухає пояснення, а коли вона набуває власного досвіду в певному середовищі. Тому завдання педагога полягає не в поясненні матеріалу, що вивчається, а в формуванні в дитині мотивів культурної діяльності у спеціально підготовленому середовищі.
Сукупно вправи у повсякденному житті створюють широкі можливості для оволодіння дітьми різними видами повсякденної діяльності.
Виконання дій кожної вправи має відбуватися в певному порядку, інакше важко буде досягти бажаного результату. Наприклад, якщо спробувати спочатку «намилити» білизну сухим милом, а потім принести води й намочити її, то вона не стане чистішою.
Для ефективного навчання дитини таких « складних » видів діяльності М. Монтессорі пропанує здійснити аксіологічний аналіз – спочатку проаналізувати і розчленувати на « простіші », а потім продемонструвати « складну » дію як послідовність елементарних кроків.
М Монтессорі зазначала, що кожна складна дія має послідовні, але дуже відмінні один від одного етапи. Аналіз рухів полягає в тому, щоб спробувати розпізнати ці послідовні кроки, а потім точно й ізольовано виконати їх, тобто кожен рух (крок) повинен бути самостійним і завершеним. Разом вони утворюють неперервну процесуальну лінію.
Усе це означає, що під час презентації педагог демонструє дитині алгоритм конкретної вправи, який вона повинна засвоїти на підсвідомому рівні. Не рідко ця « складна » діяльність, що потребує виконання багатьох дій, передбачає тренування окремих умінь (переливання води є спочатку самостійною вправою, а пізніше – складовим елементом миття посуду, фруктів і овочів тощо). Якщо дитина освоїла, наприклад, спосіб миття рук у тазику з водою, вона повинна вміти прибрати за собою: помити тазик, ретельно витерти стіл та інші предмети, замінити рушник і ганчірку. Завдяки цьому більш прості й короткі алгоритми або їх окремі ланки (послідовності дій) стають частинами складніших алгоритмів.
Займаючись із дітьми вправами у повсякденному житті, педагог може використовувати такі форми організації дитячої діяльності:
1) групові уроки (заняття з усією групою або підгрупою). Ініціатором дитячої активності є дорослий, який формулює завдання і пропанує способи його розв’язання;
2) індивідуальні уроки (спільна діяльність дитини і дорослого). Педагог включається у діяльність дитини, якщо вона попросить його про це або якщо дитина вагається у виборі роботи;
3) вільна й самостійна діяльність дітей у спеціально організованому середовищі. У цьому разі вихователь надає дітям право вибору діяльності, займаючи позицію спостерігача. Цю форму організації дитячої діяльності М. Монтессорі вважала найпродуктивнішою. Позиція спостерігача полягає в тому0, що педагог не організовує діяльність дітей у традиційному розумінні, а прогнозує її. Переконавшись, що діти чимось зацікавились, ускладнює завдання, добираючи необхідний матеріал.
Заняття практичною повсякденною діяльністю опосередковано готують дитину до роботи із сенсорними та математичними матеріалами, а також з матеріалами для розвитку мовлення, навчання письма та читання.
3.4.2 Матеріали для вправ на розвиток сенсорики (сенсорні матеріали)
Їх метою є виховання і вдосконалення відчуттів: зору, слуху, смаку, нюху, тактильного, баричного і термічного відчуттів. Чуттєве сприймання М. Монтессорі вважала основою розумового і морального життя. Розроблені нею сенсорні матеріали унікальні щодо розвитку всіх сфер відчуттів. Вони вчать слухати тишину і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу предметів, якості матеріалів тощо. Диференційоване вдосконалення вміння усвідомлено сприймати такі відчуття сприяє виробленню в дитині уміння сконцентровуватися на якомусь одному з них, тобто керувати своїми емоціями і пізнавати світ у всій різноманітності.
Запропонована М. Монтессорі технологія саморозвитку передбачає ретельне вивчення фізичного і психічного розвитку дитину. В основу такого вивчення, а відповідно і виховання дітей, покладено так звану сенсорну культуру – культуру сприйняття зовнішнього світу. Таке виховання має дві мети: біологічну, яка допомагає полегшити природний розвиток особистості, і соціальну, що дає змогу підготувати особистість до повноцінного життя у навколишньому середовищі.
Користуватися сенсорними матеріалами дитина починає у трирічному віці. Спершу їй пропанують дерев’яні блоки з вкладними циліндрами розміри яких змінюються у певній послідовності. Дитина може маніпулювати циліндрами, виймаючи їх з отворів за допомогою невеликої кнопки зверху. Такі кнопки мають дерев’яні плоскі фігури з ботанічного та геометричного комодів (ящичків та шафок з матеріалами для вивчення рослин і геометричних фігур), різноманітні географічні пуцле-карти – карти поділені на частини за різними ознаками: координатами країн, материків тощо, робота з якими розвиває дрібну моторику (тонкі рухи) руки. Серед сенсорних матеріалів є Рожева вежа (сприяє засвоєнню понять « великий », « маленький », розвитку окоміру), Коричнева дробина (формує уявлення про поняття « товстий », « тонкий », розвиває окомір), Червоні штанги (для засвоєння понять « довгий », «короткий », розвитку окоміру), таблички з піщаного паперу (сприяють розвитку тактильного відчуття, розвитку дрібної моторики, підготовці до письма), слухові й смакові коробочки (відповідно для розвитку слухових і смакових відчуттів), геометричні тіла (для ознайомлення дитини з науковими назвами та ознаками об’ємних тіл) та ін.
3.4.3 Матеріали для вправ на розвито мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень
Природним продовженням процесу виховання органів чуття є академічні матеріали, що використовуються для початкового навчання мовлення, письма і читання, математики. У створенні їх враховано знання і конструкції, які дитина здобула під час попередніх дій на конкретному сенсорному рівні. Головна мета цих матеріалів полягає не в накопиченні кількості знань, а в реалізації потреби вчитись і розвивати свої сили. Використання їх дає дитині змогу підготуватися до сприймання більш абстрактних знань.
На думку М. Монтессорі, мова є одночасно наслідком і основою соціального життя людей, засобом « спільного мислення ». Дитячий розум має унікальну властивість всотувати – невпинно сприймати і фіксувати в мозку навколишню дійсність, зокрема й мову. Збагачення словникового запасу вимагає систематизації отриманої дитиною інформації. Класифікації понять сприяють спеціальні набори, що містять картки із зображенням одиничних предметів або живих істот і карту для узагальнення понять. Узагальнюючі поняття умовно поділяються на три великі групи: рослини, тварини, людина. Набори карт виготовляють відповідно до понять кожної групи із зеленим, червоним і жовтим кантом, що полегшує роботу як дитині, так і педагогу.
Сенсорні матеріали опосередковано готують дитину для сприймання математичних знань. Дитячий розум одночасно всотує багатоманітний сенсорний і моторний досвід, природно розвиваючи при цьому математичні здібності. Математичні Монтессорі – матеріали складені так, щоб зримо поставав зв'язок арифметики та геометрії. Наприклад, « Золотий матеріал » з намистин допомагає дитині не лише сформувати поняття про числа та операції з ними, а й уявити одну намистину як точку, десяток - як пряму, сотню – як квадрат десяти, тисячу – як куб десяти. М. Монтессорі розглядала математичну освіту як єдине ціле, прагнучі зробити дитину здатною за допомогою математичного мислення осягнути світ природи, культуру.
3.4.4 Матеріал для вправ із розділу «Космічне виховання»
Завдання цих матеріалів полягає в ознайомленні дитини з навколишнім світом, культурою людства. Космічне виховання є мета предметом Монтессорі – школи, на якому дитина осягає перші знання з фізики, хімії, біології, історії, географії, астрономії тощо. У спеціально створеному середовищі діти вчаться бути спостережливими, захоплюватися навіть незначною часточкою світу, розуміти гармонію природи, берегти її, працювати з книгами, енциклопедіями, виявляти свої думки і почуття за допомогою письма, мови, жестів, живопису, скульптури.
Метою космічного виховання є формування в дітей цілісного сприйняття картини світу, усвідомлення відповідальності за перетворення, що здійснює людство на землі та в космосі. М. Монтессорі розуміла необхідність зберігати й підтримувати дитяче сприймання світу як єдиного цілого, доводячи, що вже у дошкільному віці дитина має здобути різноманітні знання про навколишній світ: «У вихованні ми повинні торкатися не стільки науки, скільки інтересу до Людства і його культури… Саме культура – всезагальний акцент, здатний об’єднати розум усіх людей в одну гармонію, до якої ми спрямовуємо космічне виховання».
В освітніх закладах, які використовують технологію Монтессорі, є спеціальна зона – « Космічне виховання », в якій зосереджено різноманітний розвивальний матеріал: глобуси, географічні карти, астрономічні календарі, за яким діти встановлюють час року, місяць, день тижня, число, день свого народження, візуально визначають відрізок прожитого року. Крім календарів там є об’ємний і площинний макети Сонячної системи, карти зоряного неба. Макети допомагають дітям дізнатися, що планети відрізняються розміром і що кожна розташована на певній відстані від Сонця. Дитина Монтессорі – школи легко розміщує планети Сонячної системи на відповідні орбіти, позначаючи їх картками з написами. Попрацювавши з об’ємним макетом, на якому кожна планета має форму кулі, діти розпочинають роботу з площинними зображеннями планет. Сформовані на об’ємному макеті уявлення вони легко переносять на площинний макет Сонячної системи, а потім переходять до роботи із зоряними картами, самостійно складаючи карту зоряного неба. Після ознайомленні з глобусом діти працюють із площинними зображеннями материків на дерев’яних і паперових картах.
У Монтессорі – школах діти виготовляють хронологічну стрічку, на якій розмальовують різними кольорами 12 частин, кожна з яких відповідає важливому періоду життя на Землі. Заздалегідь скопійовані ілюстрації з книг, журналів вони розфарбовують, вирізають і наклеюють на відповідне місце на стрічці. У цьому процесі діти наочно і хронологічно простежують складний і неперервний процес виникнення та розвитку життя на Землі.
Багато матеріалів у розвивальному середовищі Монтессорі – закладів дають змогу дітям вільно працювати з ними без допомоги дорослих. Перебуваючи в особливому місці – лабораторії, в якій є матеріали з географії (діючі макети вулкана, річки, озера, острова, півострова та ін.), діти можуть спостерігати,як вивергається вулкан, переконатися, що розпечена лава піднімається з надр гори і стікає її схилами.
На експериментальному майданчику кожна дитина має свою рослину, яку вона садила, за якою доглядає і спостерігає. Використовуючи схеми, рисунки у щоденниках, діти фіксують результати своїх спостережень, що є основою їхньої майбутньої аналітичної діяльності та першим етапом планування.
І в лабораторії, і працюючи з іншими дидактичними матеріалами, у спілкуванні діти здійснюють багато відкриттів для себе. Це дає змогу педагогу відстежити рівень розвитку кожної дитини і вдосконалення її навичок соціальної поведінки.
Отже, дидактичні матеріали і посібники М. Монтессорі допомагають дітям через спостереження і самостійну діяльність відчути себе частиною природи, культури і людського суспільства, розвинути інтерес до пізнання світу, реалізувати свої знання на практиці. Вихованці Монтессорі – шкіл легко спілкуються з людьми і вільно долають конфліктні ситуації, уміють робити вибір і приймати рішення в різних життєвих ситуаціях.
Висновки
Освітня парадигма ХХІ ст. націлена на пошук такої системи освіти, яка вчила б людину жити й діяти відповідно до універсальних законів Природи і Космосу. Діяльність громадянина постіндустріальної цивілізації потрібно спрямувати на збереження життя. В цьому сенсі педагогічні ідеї М. Монтессорі набувають особливої актуальності. Вони мають увійти до активного арсеналу гуманізації навчально-виховних закладів як складова частина проблеми культивування у людини ноосферної свідомості.
Створення незалежної самостійної Української Держави датується 24 серпня 1991 р., коли республіканський парламент майже одноголосно ухвалив Акт проголошення незалежності України.
Важливими чинниками становлення незалежної України є освіта і виховання. Тому вже в 1991 р. постало питання про вироблення нової освітньої політики, завдяки якій можна було б узгодити з місць освіти відповідно до сучасних потреб суспільства. З цією метою було прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»). Незважаючи на декларативний характер програми і певні недоліки, вона віддзеркалила певні прогресивні тенденції. Концепція цієї програми передбачала координальні зміни всієї системи освіти, серед основних загальних аспектів яких слід назвати:
- загальну гуманізацію навчальних програм;
- розширення вивчення національної історії та культури;
- поступове утвердження в сфері освіти української мови;
- надання більшої свободи педагогічній творчості;
- урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою урахування інтересів, уподобань молоді, потреб суспільства.
У державній національній програмі заслуговують на увагу: мета, принципи, основні реалізації програмних завдань, ланки системи освіти. Розбудова національної системи ґрунтується на ідеях народності. У змісті виховання особистості дитини пріоритетними є ідеї свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв’язків, формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни, заощадливості, потреби здобувати знання і вміння у всіх видах праці, ставлення до свого життя і життя інших людей, як до найвищої цінності.
У виховному процесі центральними є виховання загально – людських цінностей особистості (доброти, милосердя, толерантності тощо), стимулювання її внутрішніх сил до саморозвитку і самовиховання.
Але, щоб виховати творчу особистість, необхідно створити умови для розвитку її здібностей. За цією метою створюють навчальні заклади різних типів. Серед них почесне місце належить альтернативним й авторським навчальним закладам.
Альтернатива означає необхідність вибору одного з двох або кількох можливих рішень, напрямів, варіантів.
Альтернативні школи виникають, як правило, на противагу державним офіційним навчальним закладам. Вони відрізняються своєю метою і змістом. Наприклад, за кордоном школи Монтессорі відомі, як навчальні заклади, які за мету виховання ставлять розвиток внутрішніх сил і почуттів дитини, а всі методи і форми навчання та виховання підпорядковані реалізації цієї мети. Ідеї виховання італійського педагога М. Монтессорі тримають своїх прихильників не лише в Бельгії, Німеччині, Голландії, Італії, США, Франції, Англії, а й в Україні. У Києві з 1992 р. розпочала роботу «Школа Монтессорі – від 3 до 7». Головний принцип М. Монтессорі, яким керуються вихователі, - «Допоможіть мені це зробити самому». Тому діяльність учителя - Монтессорі значно відрізняється від діяльності вчителя у традиційних навчально – виховних закладах. Учитель – Монтессорі має пристосуватися до учнів, полегшити його внутрішню роботу, допомогти душі дитині почати жити. Головне завдання вчителя розвивати, пробуджувати духовний світ дитини, а не навчати. Для цього він повинен забути про себе і проживати життя разом з учнем. Учитель не вимагає, а запрошує учня до пізнавальної діяльності, спонукає його до відкриття своєї сторінки у Всесвіті.
В онові роботи вчителя – Монтессорі лежить метод спостереження. завдяки цьому методу вчитель бачить результати свого впливу на дитину, його недоліки і перспективи подальшого розвитку.
Важливим у педагогічній діяльності вчителя є створення атмосфери взаємо сприйняття та взаєморозуміння. Досягти цього можна лише забезпечивши свободу розумової та фізичної діяльності учня.
Свобода розумової діяльності реалізується у праві учня самостійно обирати питання, над яким він працюватиме сьогодні. Наприклад, учень може вивчати одну тему 2-4 уроки, доки добре не засвоїть її. Такий стан речей нормальний, бо дитина має працювати на своєму рівні. Крім того вчитель не має права сам, тим більше не може дозволяти іншим учням відволікати від роботи товариша в період найвищої концентрації його пізнавальної діяльності. Допустимі тільки ті активні дії учня, які ведуть до його розвитку.
Учитель-монтессорі надає перевагу практичним методам над словесними. Він мало говорить, а більше показує і намагається розпалити жагу до самостійної роботи. Тільки тоді, коли учень сам здобуває знання, вони стають невід’ємною часткою його світогляду.
Учителів-монтессорі для київської школи допомагала готувати вчителька з Нідерландів Елізабет ван Сантян. За кордоном учителі-монтессорі проходять три ступені підготовки і мають спеціальний диплом.
У «школі Монтессорі – від 3 до 7» велику увагу приділяють організації навколишнього середовища, розробці дидактичного матеріалу, який використовується: 1) для сенсорного розвитку; 2) для когнітивного розвитку; 3) для набуття практичних навичок.
У школі вчителі і вихователі чітко дотримуються трьох основних положень педагогічної теорії М. Монтессорі:
- виховання має бути вільним;
- виховання має бути індивідуальним;
- виховання має спиратися на дані спостережень за дитиною.
Слід зазначити, що незмінними залишаються тільки основні фундаментальні положення концепції Марії Монтессорі, але педагогічний колектив школи Монтессорі творчо використовує ідеї італійського педагога, враховуючи національні та суспільно-економічні умови України.
Київська «Школа Монтессорі – від 3 до 7» - це лише перший в Україні паросток альтернативної школи. У перспективі педагогічний колектив планує створити «Школу Монтессорі» ІІ ступеня. Будемо сподіватися, що і в нас з часом школи Монтессорі будуть охоплювати навчання дітей до 18 років, як це практикується в Голландії.
Список використаних джерел
1. Монтессори М. Значение среды в воспитании - Частные школи, № 4, 1995
2. Борисова З., Семерникова Р. Спадщину Марії Монтессорі – сучасним дошкільним закладам // Дошкільне виховання – 1996, №№ 5,6,8,9.
3. Володин С.П., Блонський П. О Марії Монтессорі // Дошкільне виховання – 1994, № 10.
4. Глазунова Л. Золоті зерна «буржуазної» педагогіки зійшли і на нашому грунті: Школа Монтессорі // Освіта – 1993 – 8 квітня.
5. Глазунова Л. « Чистий тип » з національними ознаками: Школа Монтессорі / Освіта – 1993 – 16 квітня.
6. Городня О. Без покарань і заохочень вчаться діти в єдиному, поки ще, в Україні навчальному закладі – школі Монтессорі // Сім’я – 1997, № 2
7. Дичківська І. Через свободу і самостійність: розвиток індивідуальності дитини в теорії і практиці М. Монтессорі // Дошкільне виховання – 1993, № 5.
8. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник – К, Академвидав, 2004 – 352 с.
9. Житкова Е. Первые шаги в педагогике М Монтессори // Дошкільне виховання – 1995, № 9.
10. История педагогики: Учебное пособие / под редакцией М.Ф. Шабаевой – М, Просвещение, 1981 – 367 с.
11. Корнетов Г. Метод Монтессори // Частные школы – 1995, № 4.
12. Кулик Ф. Мотессори – лицей // 1 сетября – 1994.
13. Михальчук Т. Сім’я в системі Монтессорі // Освіта – 1994, № 46-49 (6 липня).
14. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: навчальний посібник – К, Академвидав, 2005 – 520 с.
15. Стрюк К. Система Марії Монтессорі – нове чи старе? // Дошкільне виховання – 1996, № 3.
16 Освітні технології: навчально-методичний посібник / за редакцією О.М. Пєхоти – К, А.С.К., 2003 – 255 с.
17. Фіцула М.М. Педагогіка і навчання, посібник – К, Академвидав, 2005 – 560с.