Реферат
"Інноваційні технології
у педагогіці"
Метою державної Національної програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.») є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.
Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових «переможних методик», які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.
Поняття «технологія» виникло у світовій педагогіці також як протиставлення існуючому поняттю «метод». Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін «технологія» («технологія в освіті») набув у 40‑х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. У 60‑х рр. поняття «технологія освіти» розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.
З початку 80‑х рр. все більше вживається термін «педагогічні технології». У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систему вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті – цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і програми дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування,бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педагогічних технологій.
Отже, «інноваційні технології – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтуєтьсяна внутрішніх умовах навчання. Тому «педагогічні технології» пов'язані зідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.
Педагогічна технологія – це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.
Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам'яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування,аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему.
Послідовники гуманістичного підходу спираються на «Я – концепцію» івідстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та прогнозувати його наслідки.
Звідси ідеї «активного навчання», «безпосереднього досвіду», «персоналізації знань», «права учня на турботу та увагу», «необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння». Згідно з таким підходом' змінюєтьсязміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пlзнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.
Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій.
Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне навчання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів цікавить усе, що пов'язано з гуманізацією освіти.
Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної системи: поділ учнів не за віком, а за рівнем розвитку; організація навчання методомпроектів; робота учнів за програмою. спільний звіт; школа з центрами за інтересами; робота вчителя з великими (60–150 учнів) та малими (2–5 учнів) групами;викладання матеріалу блоками.
У нашій країні такі методи були заборонені. Лише у 80‑х рр. вчителі-практики звернулися до своїх методичних скарбниць. Вони обрали самостійнийшлях, нічого не знаючи про західні методики.
Тому вся увага була зосередженана видозміні уроку як форми навчання. Так з'явилися «нестандартні уроки».
Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне нестандартні уроки.
На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, нестандартний урок найбільш повно враховує вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементитрадиційних уроків – сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах.
Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що грунтується на глибокому знанні потреб, інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.
Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:
1. Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-географія, історія-література, історія-іноземна мова.
2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, підручниками, періодичною пресою.
3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за школярами.
4. Театральна (театралїзована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на уроці і збільшує Їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не мислення, фантазію, уяву учнів.
Отже, яким чином можна використовувати існуючі технології або їхні елементи у власній педагогічній практиці? Передусім нагадаймо, що ефективною може бути лише інноваційна технологія, тобто та, яка грунтується напотребах та інтересах учнів. А для цього:
1. Спробуйте дізнатися про своїх учнів якнайбільше: що їм подобається, а що ні у викладанні теорії? Що значить для них бути «цікавим»? Які види діяльності їм більше до вподоби? Чи відчувають вони себе на уроці розкутими? Чи є вних здібності, про які ви ще не знаєте?.
2. Спробуйте змінити стиль викладання. Частіше звертайтеся до учнів з пропозицією і заохоченням: «Добре, що ти це зробиш, «Спробуй, подумай, чи буде тобі цікаво?», «Ти добре вмієш це робити». І відмовтесь від нарікань.
3. Зверніть увагу на те, як викладають ваші колеги, які прийоми і методизастосовують, яким формам навчання надають перевагу.
4. Поділіться з учнями своїми міркуваннями. Зверніть увагу на Їхню інформацію – це підкаже, як вам діяти.
5. Пам'ятайте, що діти дуже чутливі до брехні та несправедливості.
6. Аналізуйте свої дії. Спробуйте систематизувати знахідки. Зіставте їх іздосвідом інших. Зважте, може, це – елемент нової технології.
Інтегровані уроки
Інтегровані уроки дозволяють глибше опанувати тему, яку вивчаємо.Натакому уроці кожен учитель-предметник намагається подати суть того, що вивчається, зі своєї, специфічної длякожного предмета, точки зору. Не останню роль відіграє й оригінальність самої форми проведення уроків. Учнів відразу ж зацікавлює присутність кількох учителів на уроці. Дитячапсихологія краще сприймає короткочасні повідомлення, відмінні за формою викладу та джерелом подачі. Особливість спілкування з дітьми кожного окремого вчителя перетворює урок на евристичну бесіду з глибоким та детальним поясненням незрозумілих понять.
Інтегровані уроки за змістом поділяються на три категорії:
а) вступні – до вивчення певного розділу;
б) вивчення нового матеріалу;
в) підсумкові.
На вступних уроках учням в описовій формі подається загальна картина тих явищ, які будуть вивчатися. Цей урок спарений. На ньому працюютькілька вчителів. Наприклад, учитель географії характеризує географічне положення, природні компоненти. Вчитель історії – зародження держави, заняття людей. Вчитель малювання – історичні джерела: картини, архітектурніпам'ятки. Дається загальна картина, ставляться проблемні питання, основнізапитання до цілої теми. Це збуджує інтерес учнів.Набуті спільно знання застосовуються на практиці.
Після вивчення певного розділу або теми, коли учні мають грунтовні знанняданого матеріалу, проводяться підсумкові інтегровані уроки. На них, використовуючи вже відоме учням, пояснюється велика кількість нових фа'rів, різноманітних процесів, розкриваються перспективи одержання знань з даного розділу.
З особливо великою віддачею проходять уроки в кабінетах, де створені максимальні умови для засвоєння нового матеріалу. Це кабінети біології, фізики, математики, музики. Наявність різноманітних макетів, унаочнень, інструментів, яких немає в кабінеті історії, допоможе учням краще сприйняти та зрозумітинавчальний матеріал.
Серед різних форм проведення інтегрованих уроків найбільш зручною єбесіда. Вона може відбуватися між учителями, які розглядають певну проблему чи явище з різних позицій, поступово з'ясовують суть і закономірності.
Учні мимоволі стають учасниками бесіди: наводять нові факти з життя, запитують про незрозуміле, іноді допомагають У розв'язанні проблеми. У виглядідіалогу р'озглядається значна кількість прикладів. Кожен учитель розкриваєпевну частину теми. Розпочинається дискусія, в ході якої знаходять істину.
Тут роблять припущення і обгрунтовують свої думки не лише вчителі, але йучні. І нічого, що деякі з них бувають надто фантастичні за змістом. Цетворчість знаходження істини в дискусії. Потім розглядаються і обговорюються різні питання і проблеми, що дозволяють людині пізнати Всесвіт.
Інтегровані уроки, які проводять у відповідних кабінетах, дають можливістьучням більш глибоко зрозуміти практичне застосування вивченого.
Використання інтегрованих уроків приносить користь не лише учням, а йсамому вчителеві. Спілкуючись з колегами, відкриваєш нові факти, іноді більшглибоко задумуєшся над явищами, на які раніше майже не звертав уваги.
Участь у підготовці та проведенні таких уроків з колегами збільшує багажзнaнь, дає можливість відчути Інтеграцію між науками, жодна з яких не можеІснувати вlдокремлено вІд інших, вІд самого життя.
Процес інтеграції знань відображає загальну закономірність процесу пізнання, який не обмежується лише природничими процесами.
Науково-технічний прогрес, прискорюючи розвиток науки, сприяє цьому процесові, виступає в ролі потужного «інтегрованого фактора» прикладних наук. На всіх рівнях науки, техніки, народногосподарського механізму існують глибокі взаємозв'язки: всі галузі органічно пов'язані між собою, а НТР розвиває іускладнює цей процес.
Концепція міжпредметних зв'язків навколо узагальнювальних навчальних проблем сприяє успішному їх розв'язанню, цілеспрямованому розвитку екологічних понять, комплексному висвітленню різних аспектів. Включення учнів вактивну пізнавальну діяльність при вирішенні проблемних питань формує їхніпереконання.
Урок-семінар
Семінар проводиться після кількох (2–4) уроків-лекцій.
3 авдання семінару:
1. Перевірити якість засвоєння вивченого матеріалу.
2. Розвивати вміння самостійно працювати з підручником та додатковою літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямувати навчання на практичне застосування знань.
3. Навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних процесів.
Для цього на семінарі використовують різні форми навчання.
Одним з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дискусія. Її основне завдання – сформувати правильний погляд при розв'язаннібудь-якої проблеми.
Дискусія якісна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план учитель продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести правильне, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи довести її правильність.
Не менш важливою є підготовка до написання і обговорення рефератів. Тематика рефератів повинна відображати основні питання теми, доповнювати їх або поглиблювати. Підготовка реферату – це робота з документами, додатковою літературою. При підготовці до написання рефератів необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, нахили, можливості, проблеми, що їх турбують. Літературу рекомендує вчитель. При підготовці реферату учні повинні читати додаткову літературу.
Існують вимоги щодо написання реферату:
а) скласти план викладу;
б) підібрати. матеріал для висвітлення питань;
в) прочитати відповідні матеріали;
г) проаналізувати прочитане;
д) коротко записати.
3 авдавия семінару – підготувати учнів до самоосвіти, виробити в них уміннянавички самостійної роботи.
Шкільний семінар – це форма колективної самостійної роботи учнів науроці, яка дає змогу поглибити вивчений матеріал.
Готують учнів заздалегідь. Учитель надає допомогу: розподіляє повідомлення між учнями, допомагає скласти план виступу, слідкує за самостійноюроботою учнів, консультує їх.
Головна умова семінару – допомогти учням підготувати відповіді на всіпитання.
Виступ повинен мати розгорнутий характер, що свідчить про розумінняпитання.
Обговорення намічених питань повинно проводитись У вигляді дискусії, вході якої вдосконалюється вміння аргументувати свої висновки, що сприяєпереходу знань у переконання.
Починати проведення семінарів бажано з 8 го класу.
Семінари можуть бути різними за навчальною метою, за джерелом набуття знань, методичних прийомів проведення.
Орієнтовний план
1. Завдання семінару.
2. 3 авдання і теми повідомлень для учнів на семінарі.
3. Основні методи і прийоми проведення.
Семінар починається вступним словом вчителя, що висвітлює завданнясемінару. Разом з тим учитель ставить перед учнями проблему.
Основний час відводиться на обговорення результатів домашньої роботи учнів.
Наступний етап – повідомлення учнів, в ході яких відбувається обговорення, дискусія.
Заключний етап – підведення підсумків роботи. Він включає в себе узагальнення матеріалу, формування вміння робити висновки.
Основний метод семінару – бесіда, в ході якої обговорюються повідомлення учнів, аналізуються схеми, таблиці, ілюстрації, інформація з періодичної преси і додаткової літератури.
Урок-практикум
Він забезпечує проведення практичних робіт з використанням різних джерел інформації. На практикумі вдосконалюються спеціальні та загальнонавчальні вміння і навички, здійснюється застосування знань у нових ситуаціях. Учні розширюють свої уявлення про вивчені явища і процеси, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. На таких заняттях відсутня чітка регламентація навчальної діяльності, існує великий простір для прояву ініціативи і творчості. Учні вчаться планувати свою роботу, здійснювати самоконтроль. Цеспонукає до розвитку пізнавального інтересу до предмета, розширює їхній світогляд. На практикумі учні виконують значно більше завдань, ніж на традиційному уроці.
Для організації самостійної роботи для практикуму бажано розробитиспеціальні навчальні матеріали.
Їх повинен отримати кожен учень. Школярі ознайомлюються зі змістом заняття, переліком інформації з історії, необхідної в процесі самостійної роботи. Уматеріалах можуть бути використані статистичні таблиці, графіки, діаграми, схеми, фрагменти з науково-популярної літератури, картосхеми. Різний і спектрзавдань за змістом, формою, рівнем складності, самостійністю виконання.
Зростає актуальність роботи із зошитом з друкованою основою і забезпечення ним кожного учня.
Урок-залік
Такі уроки допоможуть учителеві зрозуміти і розкрити індивідуальні здібності учнів, які, в свою чергу, покажуть начитаність, ерудицію. Підготовку до таких уроків треба починати вже з 5‑го класу. А в наступних класах необхідно вдосконалювати вміння і навички читання серйозного тексту, роботи зкартою; зіставляти та аналізувати прочитане; працювати з каталогами, довідниками. Без цих умінь провести такий урок неможливо.
Перш, ніж планувати такі уроки, треба визначити, що ми ставимо собі за мету. Про залік повідомляємо учнів за три тижні. Треба вказати, з яких тем і розділів він буде проводитися, які питання потрібно опрацювати.
Залік допомагає перевірити знання учнів, вміння працювати з літературоюі виконувати практичні завдання.
Залік проводять лише на уроці. Учні мають бути готові працювати запунктами:
1. Знати матеріал залікової теми.
2. Уміти працювати з документами, додатковою літературою.
3. Уміти працювати з картами (у т. ч. контурною).
Проводити залік можна різними способами:
1. Екзаменаторами стають вільні від уроків учителі.
2. У ролі екзаменаторів Виступають більш ерудовані учні, які добре засвоЇли тему.
У кінці уроку підводять підсумки.
На уроках бажано використати колективний метод навчання. Наприклад,розв'язування завдань з наступною перевіркою. Клас ділять на 6 підгруп, призначають консультанта. Кожна підгрупа одержує різні картки із завданнями. Перше завдання розв'язує і пояснює консультант, решту завдань учнівиконують самостійно. Консультанти координують і ведуть облік, а учительслідкує за роботою учнів.
Наприкінці уроку консультант оголошує результати.
Уроки-рольові ігри
На уроці обговорюються ті чи інші проблеми, учні вчаться доводити правильність своєї думки і робити – висновки.
Ігри розвивають пізнавальний інтерес, активізують розумову діяльність. Ігра розвиває спостережливість,вчитьробити висновки, зіставляти окремі факти.
Під час гри учні краще засвоюють матеріал, вчаться застосовувати набуті знання у нових ситуаціях.
Рольова гра вимагає від дітей прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за учнями.
Урок-прес-конференція
Така форма уроку розвиває активність, пошукові здібності, вміння розкривати суть певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її, конкретно відповідати на поставлені питання. Вона вчить самостійно здобувати знання.
Підготовка до такого уроку починається за 10–17 днів.
Підготовчий етап уроку полягає у тому, що заздалегідь оголошується тема,день і час проведення конференції.
Потім учитель і учні розподіляють ролі. Визначаються учасники пресконференції. Решта учнів класу діляться на групи, що представляють кореспондентів газет і телебачення. Всі учні отримують випереджальні завдання з теми.
Урок починається зі вступного слова вчителя, де він висвітлює обстановку, що стосується теми, оголошує ЇЇ, мету і проблему, над якою працюватимуть школярі. Потім учитель представляє учасників конференції.
Обов'язковим для присутніх на прес-конференції є ведення конспектів, адже у кінці уроку всі матеріали необхідно здати. Потім виступаютьдоповідачі, акореспондентидаютьзапитання.
Після виступів слово надається експертам, які рецензують виступи за такими показниками:
а) готовність;
б) активність;
в) наявність наочності;
г) реклама;
д) політична грамотність.
Висновок робить один з учнів або вчитель, підсумовуючи вищесказане. Далі йде обговорення проблеми.Заключним етапом може бути бесіда, складання таблиці.
Урок-гра «Що? Де? Коли?»
Група заздалегідь поділена на три команди, обрано капітанів, роздані домашнізавдання, підготовлені номери команд, картки обліку з прізвищами капітанів.
Для проведення уроків використовують прилади, з якими учні працювали під час вивчення розділу, таблички з формулюваннями для розмітки, кодоскоп,гонг, емблема клубу «Що? Де? Коли?» (Сова – символ мудрості.)
Гра проходить у 6 етапів.
І. Вступне слово вчителя.
ІІ. Розминка. Повторення всіх ключових питань теми, в яких враховуютьсяміжпредметнізв'язки.
ІІІ. Визначення часу на обдумування запитання і кількості балів за відповідь.Арбітрів обирають
з-поміж учасників гри.
ІУ. Гра «Що? Де? Коли?»
У. Підведення підсумків. Підраховують бали з урахуванням виконаногодомашнього завдання, картки обліку кожної команди заповнюють арбітри. Капітани команд і вчитель підводять підсумки.
УІ. Заключне слово вчителя.
Урок-КВК
КВК дуже популярний серед учнів. Такий вид роботи можна використовувати на повторювально-узагальнювальних уроках.
У процесі підготовки учні вчаться творчо мислити, «добувати» знання, швидко знаходити правильну відповідь і подавати їі винахідливо. Вчаться уважно вислуховувати і розуміти своїх товаришів, допомагати їм.
Організація і проведеккя КВК
Результат залежить від правильної організації і підготовки. КВК – це гра, змагання і неможливо збирати команду напередодні змагання. Тому команди формують за один – два тижні до КВК Діти обирають капітана і розподіляють обов'язки художника, кореспондента, історика, картографа і т. д. Учитель дає домашнє завдання: повторити параграфи, хронологію, відповісти на питання дляузагальнювального повторення теми. Підготувати суперникам кросворди із 5–6 питань і творче завдання-подорож.
Завдання вчителя на підготовчому етапі – залучити всіх учнів, перевірити знання кожного, оцінити Їхню діяльність на уроці і при підготовці до нього. Адже мета гри – розвивати потребу в дітей готуватися разом з товаришами, самостійно і допомагати всім членам команди.,
Для емоційного настрою має значення й обстановка. Можна переставити столи, використати музику, слайди, оформити клас плакатами, газетами, гаслами.
Урок починає учитель, він же ведучий КВК, він же старший суддя. КВК триває урок (45 хв.) Кожна правильна відповідь оцінюється балами. За порушення дисципліни, шум, підказку бали знімаються.
Діти ознайомлені з правилами гри заздалегідь, тому почувають себе впевнено.
Умовиконкурсу
ІІривітання. Команди складають і готують його заздалегідь. Привітання це візитна картка команди. Воно у великій мірі сприяє створенню дружньоїатмосфери. У привітанні мають бути відображені назва, емблема і гасло команди. Привітання повинно бути пов'язане з темою КВК, із зверненням докоманди-суперниці.
Конкурс-розминка. Вчитель пропонує визначити, що означають цифри, назви, записані на картках. Це конкурс для всіх учасників команд. Темп, в якому пройде розминка, і визначить темп всієї гри.
Конкурс-естафета. Кожна команда отримує указку – естафетну паличку. Представники команд по черзі підходять до карти і показують об'єкти, що вивчались. Учні передають один одному указку, кожен повинен показати будь-який об'єкт на карті. Вчитель робить длясебе помітки: за кожну правильну відповідь- 1 бал. Якщо об'єкт був показаний або названий неправильно, то бал не зараховується. Але якщо його названо повторно, то занеправильність знімається попередній бал. У підсумку вчитель оголошуєкількість балів, одержаних кожною командою.
Конкурс картографів. На картках або на плівці кодоскопу нанесені контури певних об'єктів, які вчитель пропонує одному-двом членам команди ви значити і показати на карті.
Конкурс художників. У художній формі передати певні історичні події.
Конкурс істориків. Учасники відповідають на питання з історії.
Конкурс знавців. Усім членам команди вчитель пропонує питання з теми, яку вивчали.
Конкурс «Історичний бій». Один із членів команди ставить запитання іншій команді, називаючи при цьому прізвище того, хто має відповідати. Якщо прозвучить правильна відповідь, то команда отримує можливість задавати питання. Якщо питання залишиться без відповіді, то учень, який має відповідати, стає умовно «вбитим». Якщо відповість наполовину правильно, то він вважається «пораненим». Бій продовжується доти, поки не будуть вичерпані всіпитання. У кінці конкурсу вчитель визначає, скільки залишилося «живих» (по 1 балу) і скільки «поранених» (по півбала).
Конкурс міжнародників. Команди отримують картки із збільшеними контурами вивчених країн. Треба назвати їх і показати на карті.
Конкурс капітанів. Учитель дає питання, які потребують додаткових знаньз теми.
Конкурс «Домашнє завданвя». Команди зображають будь-яку історичну подію. Суперники повинні відгадати її. Можна виступ зробити музичним, костюмованим, з танцями, піснями, з приготуванням національних страв.
Конкурс мандрівників. На початку КВК два учасники отримують завдання скласти цікаві історії за заданим маршрутом подорожі. Учасники самівизначають найцікавішу розповідь.
При підведенні підсумків учитель вказує, що учням вдалося, а на що потрібно звернути увагу.
В основному урок КВК – це повторення теми і розділу. Змагання складаються з шести конкурсів – етапів.
1. Привітання команд. Домашнє завдання.
2. Розминка: команди задають одна одній питання, на які члени командиповинні відповісти.
3. Домашнє завдання. Перевірка домашнього завдання.
4. Члени команд виконують по три завдання.
5. Завдання капітанам і членам команд.
6. Заключний етап – підведення підсумків.
Урок-капітал-шоу «Поле чудес»
Готуючись до уроків, учні вчаться складати кросворди і ребуси.
Гру «Поле чудес» можна провести для повторення нового матеріалу, при перевірці домашнього завдання, на повторювально-узагальнювальному уроці. В грі використовують різні слова, поняття, визначення.
Клас ділять на дві-три команди (скільки рядів, парт у класі). Представники кожної з команд почергово називають букви у слові, схованому під клітинками. Відгадавши букву, команда одержує бал, а не відгадавши – О.
У грі використовується вовчок і цупкий папір, на якому намальовано коло. Воно поділене на такі сектори: «Пїдказка теми» (якщо стрілка зупиниться у цьому секторі, то вчитель-ведучий може підказати, якої теми це слово стосується), «Пропусти хід», «Підказка букви» (у цьому випадку гравцеві пощастило, вінотримує підказку на будь-яку букву, навіть, якщо першу назвав неправильно).
Незаповнений чистий сектор дає право учасникові назвати свою букву чи слово.
Можна провести гру як телевізійне капітал-шоу. Краще всього проводититакі уроки як підсумкові з теми чи розділу.
Треба підбирати слова, найбільш важливі поняття, визначення, пов'язані звивченням теми.
До початку гри малюють на дошці рамку для слова, що відповідає кількості букв. Учні починають відгадувати букви. Ті, що сидять за першою партою першого ряду (якщо їх сидить двоє), самі вирішують, хто буде називати перший. Бали одержують обоє. Якщо букву не відгадали, то хід переходить доучнів, що сидять за першою партою другого ряду і т. д.
Якщо хто-небудь відгадає букви два рази підряд, то він може одержати 6 балів, і хід передати іншому учневі.
Якщо хтось хоче відгадати все слово Biдpaзy, то йому надається таке право. При неправильній відповіді учень вибуває з гри (без оцінювання), а приправильній отримує можливість заробити 8 балів.
9–10 балів ставиться тоді, коли учень може розповісти, що означає відгадане слово, а при необхідності й показати на карті.
При підказці замінюють слово. Але, як правило, підказок не буває, коженхоче одержати високі бали.
Урок-фестиваль
Така форма уроку сприяє розвиткові навчальних здібностей і адаптуванню учнів до реалій сьогодення. Урок має ігровий характер, і гра максимально наближена до реалій сучасного життя. Можна організувати «кінофестиваль». Це буде свято шкільної творчості, учнівського інтелекту, урочистийогляд творчих практичних робіт дітей.
«Кінофестиваль» краще провести таким чином: весь клас на початку уроку ділять на групи: лауреати, кінокритики, незалежна преса, бізнесмени, незалежний реєстратор, рекламні агенти, глядачі, журі. Кожен з учасників повинен мати чітко визначену функцію.
Головний зміст і завдання даного практичного заняття полягає не тільки в тому, щоб більш грунтовно засвоїти матеріал попереднього уроку, а й представити свою практичну роботу, свої знання у вигляді твору і спробувати продати його за всіма законами і правилами цивілізованої ринкової економіки. Коли учень починає презентувати свою роботу, він потрапляє у світ, хай і штучно створений, сучасного культурного економічного життя, у світ конкуренції і коньюктури.
Необхідно ретельно продумати механізм взаємодії між учасниками туру з тим, щоб всі вони були предметно зацікавлені у результатах співпраці. Реальним їхнім «заробітком» повинна стати оцінка знань, зароблена напруженоюрозумовою працею.
Лауреати мають перед собою чітке завдання: не тільки грамотно презентувати свою роботу, а й переконати всіх учасників у тому, що кращої роботи просто неіснує в природі. Їхня кінцева мета – продати свою роботу бізнесменам. Для цьоговони наймають рекламних агентів, можуть сформувати групу підтримки, використати найрізноманітніші прийоми менеджменту і маркетингу длятого, щоб журіприсудило високу оцінку їхнім роботам, щоб вони користувалися попитом.
Кінокритики свою роботу на конкурсі сдрямовують на виявлення недоліків, хиб у роботах лауреатів. Вони повинні розкритикувати ті роботи, які не мають цінності в історичному жанрі, певних художніх норм, мають концептуальні помилки або відхилення. Їхнє завдання полягає в тому, щоб аргументовано і професійно переконати журі знизити бал лауреатові.
Незалежна преса повинна за допомогою правильно поставлених питань найбільш повно розкрити зміст роботи, її ідейну спрямованість, художній стиль, особливості творчого процесу автора, а також якісьцікавинки з власногожиття автора, найбільш цікаві риси його характеру, що виявилися завдяки його роботі.
Бізнесменам належить особлива роль. Вони повинні вміло зорієнтуватися у цінностях презентованих на конкурсі робіт, добре вивчити і знати коньюктуру, володіти знаннями з менеджменту та маркетингу. Уважно спостерігати, як формується в процесі конкурсу імідж автора, його робота. Бізнесменповинен зробити правильний вибір і купити ту «кінострічку», подальший прокат якої принесе йому найбільший касовий збір.
Рекламні агенти працюють, як правило, на замовлення лауреатів. Робота може бути організована або за контрактом, або у складі кінокомпанії, яка презентує свою роботу. Під час своєї роботи рекламні агенти самі обирають форми і прийоми рекламної діяльності. Головне Їхнє завдання – так розрекламувати «кінострічку», щоб її купили.
Глядачі – це всі, хто є присутніми на цьому конкурсі. Звичайно, якщо вони виступають з позицій особистих інтересів, а не корпоративних, то мають право давати запитання, висловлювати свої думки, у тому числі через пресу. Думка глядачів може позначитися на прийнятті рішення журі.
Журі оцінює представлені на конкурсі роботи, вміння конкурсантів презентувати їх, поводитися перед публікою, дотепно відповідати на каверзні та провокаційні питання, вміння бути толерантним, інтелігентним, оригінальним. Також журі визначає по одному кращому представникові від кожноїкатегорії учасників, тобто серед журналістів, критиків, бізнесменів, глядачів.
Яккраще оцінити участь учнів у фестивалі?
Це можна зробити досить легко. Але перед цим учитель мусить покласти в основу своєї системи оцінювання один головний принцип: оцінюються впершу чергу участь учня в роботі, його активність, а потім уже знання. Досвідпрактичної роботи доводить, що, по-перше, такий підхід суттєво змінює психологічний клімат у класі, по-друге, учні все ж таки намагаються виявити порядз активністю справжні знання. Щоб учитель не відволікався від процесу такого інтенсивного уроку, він призначає серед учнів незалежного реєстратора, який фіксує участь учнів у роботі на уроці. Можна завчасно визначити, яка кількість активного виявлення своїх знань учня. ми заслуговує 12, 11, 10 і т. д. балів. У кінці уроку незалежний реєстратор знайомить учнів із результатами Їхньої роботи.
Урок-аукціон
«Товаром» на уроці-аукціоні є знання учнів. «Товар» на аукціоні – це «лот»,продавець – «купець». Ведучим бажано бути вчителеві.
Підготовка до уроку здійснюється за 2 тижні. Призначаються4 «купці», які готують лоти, а також «банкір», який відповідає за підготовку аудиторії і зведеної таблиці результатів аукціону. Аудиторія – учні, які добре встигають з предмета.
Інші учні утворюють 4 «акціонерні товариства» (АТ) по 6 учнів у кожному. Товариства обирають своїх «президентів».
«Президентам» видають перелік питань для повторення, список рекомендованої літератури. Вони організовують повторення матеріалу в своїхАТ і.підготовку своїх емблем і гасел.
Кожний «купець» готує 2–3 лоти (завдання) під керівництвом і контролем учителя. Оцінку відповідей учнів дають «купці», тому вони повинні бути дуже добре підготовленими до виконання своїх обов'язків. Перед уроком розставляють столи в аудиторії, а на початку уроку ведучий оголошує відкриття аукціону, представляє «купців», «банкірів», «президентів». Потім АТ представляють свої емблеми і гасла.
Максимальна оцінка – 2 бали. Цей конкурс оцінюють 4 «купці». «Банкір» визначає середній бал кожного АТ, записує в таблицю результатів аукціону. Потім ведучий по черзі надає слово «купцям» для представлення «лотів» (завдань).
ЛОТ N1 – перевірка АТ на «платоспроможність», тобто підготовленість учнів із даної теми. Лот – це 10 запитань, на які треба дати відповідь «так» чи «ні». Перший «купець» повільно і чітко читає запитання лота. Члени АТ за відповідь «так» піднімають руки, за відповідь «ні» – не піднімають. Облік кількості піднятих рук з кожного запитання ведуть у підготовлених першим «купцем» картках «президенти» АТ, але не в своєму товаристві, а в сусідньому (перед початком цього конкурсу «президенти» переходять до сусідів).
Облік кількості правильних відповідей і середнього балу по картках, зібраних у «президентів», здійснює перший «купець» і передає «банкіру» відомості для зведеної таблиці, виконаної на цупкому папері.
ЛОТ N2 – знання умов, причин, визначень. Другий «купець» вивішує цей лот, виконаний у вигляді таблиці на аркуші формату Аl, на штативі для загального огляду, а також дає на кожний стіл АТ аркуш (формат А4) з індивідуальним завданням. 3 авдання для товариств різні, а запитання – однакові.
Оголошуються умови конкурсу: час на підготовку – 5 хв. Максимальна оцінка – 4 бали (за кількість запитань). За правильне доповнення або виправлення інше товариство може одержати заохочення у вигляді 1 бала. Оцінкувідповідей здійснює другий «купець» і передає «банкіру» для заповнення зведеної таблиці (облік ведуть за лотами у зростаючому порядку).
ЛОТ N3 – перевірка знань історичної хронології. Кожному АТ дається по три історичні дати. Треба вказати на правильність запису дат, якщо записані неправильно – виправити помилку. Цей лот готує і представляє третій«купець». Час на обговорення – 5 хв. Максимальна кількість балів – 3. 3 аправильне доповнення чи виправлення інше АТ одержує заохочення – 1 бал. Третій «купець» оцінює відповіді та передає результати «банкіру» для зведеної таблиці.
ЛОТ N4 – для емоційного розвантаження і зміци виду діяльності – «чорна скринька». АТ повинні мати опис, зроблений третім «купцем», визначити, що за проблема схована у «чорній скриньці». Час на обдумування – 2 хвилини. АТ, яке перше відгадає запитання «чорної скриньки», одержує 2 бали, решта – о.
ЛОТ N5 – розшифровка ребуса. Представляє себе четвертий «купець». Кожне АТ протягом 3 хвилин повинно розшифрувати ребус, написати розшифрований вираз (слово) на аркуші паперу і здати «купцеві». За кожну зекономлену хвилину додають 1 бал. Через 3 хвилини «купець» оголошує результати.
Ведучий підводить підсумок:
– за активну участь у підготовці і проведенні аукціону «купцям» і «банкірам» виставляють по 11–12 балів.
– членам АТ, яке зайняло перше місце, виставляють 11 балів, за друге – 9, за третє і четверте – 7–6. (Учням дозволяється перездавати тему з метою підвищення балів.) Зведена підсумкова таблиця результатів аукціону дозволяє вчителеві проаналізувати рівень підготовки класу з теми.
При підготовці до уроку «купцям» і вчителеві необхідно врахувати:
1. Обов'язково на цупкому папері (формат Аl) повинна бути заготовленазагальна картка лота. Для загального огляду її вивішують біля дошки на штативі. Це дозволяє підтримувати високу активність та інтерес учнів протягом усього уроку, а членам АТ слідкувати за правильністю відповідей сусідів, вносити поправки, доповнення і «заробляти» додаткові бали.
2. Запитання на кожному лоті повинні бути однаковими для всіх АТ, азавдання – різними.
3. Кількість балів за лот повинна дорівнювати кількості запитань, щоб«купець» міг оцінити відповідь АТ з кожного питання.
Загальна оцінка за лот складається з суми балів, одержаних товариством за кожне запитання лота. Це полегшить «купцям» зробити підсумки конкурсу і оцінити відповіді.
Під час проведення уроку-аукціону ведучому необхідно змінювати черговість відповідей АТ і слідкувати за тим, щоб кожний член АТ давав відповідь тільки на один з лотів (не «торгував» за інших).
Необхіднн'ми реквізитами уроку є,гонг, дерев'яний молоток, секундомір.
Урок‑брейн-ринг
Брейн-ринг – відома телевізійна гра, де стартом є складне цікаве запитання, а фінішем – правильна відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже часприйняття рішення обмежений.
Оргапізаційні пuтання:
1. Наявність спеціально обладнаного приміщення (класу), кількість ігрових столів відповідає кількості команд.
2. На кожному столі сигнальний пристрій або дзвінок, який сповіщає ведучого про готовність команди відповідати.
3. Згідно, з умовами гри потрібно одного ведучого, який одночасно будеорганізатором і арбітром гри (як правило, це вчитель).
4. у І-му турі брейн-рингу команда повинна дати правильну відповідь натри запитання, лише тоді вона може зайняти стіл лідера.
5. Команда, яка найдовше втримається за столом лідера, вважається переможцем гри.
6. Підготовка запитань для брейн-рингу.
Апаліз результатів
За результатами гри можна зробити висновок щодо рівня підготовки учнівкласу з даної теми, Їхнього вміння логічно мислити, швидко приймати рішення'
Урок-бесіда за «круглим столом»
У класі повинна бути група людей (учнів, ведучих), які могли б на себевзяти роль відповідачів на поставлені питання з теми заняття. І
Решта учнів становлять аудиторію, їхня роль зводиться в основному до постановки питань ведучим.
Негативним є те, що клас ділять на дві половини – активну і пасивну.
Підготовку до уроку проводять заздалегідь. Учням дають список рекомендованої літератури і теми, які треба повторити.
Четверо учнів за допомогою вчителя готують виступ (на 5–8 хв.). Ведучий – учитель.
Урок починають зі вступного слова вчителя.
Далі виступають учні з певних проблем, над якими вони працювали.
На дошці вивішують чи записують питання для обговорення, або школярізадають питання учням, які виступають.
Обговорення повинно відбуватися коректно.у кінці уроку робиться висновок з відповідної проблеми.
Дається оцінка роботи класу і окремих учнів.
Урок-диспут
Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок спілкування вчителя і учнів, один з одним, у процесі вирішення проблемної ситуації.
Механізм виникнення дискусії:проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжуєтьсяпідвищенням пізнавальної активності і бажанням розібратися у проблемі.
Будь-яка дискусія включає три компоненти:
1. Пізнавальний.
Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла.
2. Операційно-комунікативний.Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоюватисвою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.
3. Емоційно-оціночний.
Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.
Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. є декілька видівдискусії:
1) спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всімаучнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька;
2) заздалегідь запланована дискусія. Для цього учнів попередньо ознайомлюють з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають достатньо знань для розв'язання проблеми.
Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід творчої діяльності.
Необхідно назвати мету уроку. Може бути попередньо даний учням текст і після його прочитання висувається проблема. Поділяють дискусії і за кількістюучасників. Коли в дискусії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, в якій залучені всі учні.
Етапи підготовки і nроведеккя:
Мотивація, пов'язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін. Для дискусіїможна скористатися глобальними проблемами з екології. Наприклад:
а) вичерпані всі природні ресурси на Землі, природа забруднена, неминуча
екологічна катастрофа;
б) чи вирішиться екологічна проблема при скороченні потреб людини?
в) світ врятує комп'ютерна революція з найновішою технологією. Єдинийвихід – не гальмувати ЇЇ, а сприяти її розвиткові.
Запитати учнів, з якою точкою зору вони згідні.
Дискусію проводять на тему, що цікавитр учнів, близька їм.
Вимоги до дискусіі:
1. Проблема повинна відповідати вікові і накопиченому досвідові.
2. Учням необхідно володіти темою, яка спирається на знання, вміння, досвід.
3. Дискусія повинна розвиватися з основних питань, нести в собі суть
протиріччя. Дискусія – суперечка по суті, в ході якої учні отримують важливі цінності.
При підготовці вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано зпоясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.
При підготовці учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь.
Пам'ятка
«Як працювати з додатковою літературою»
1. Прочитайте відповідні сторінки.
2. Визначте свою позицію щодо дискусійного питання.
3. Зіставте свою оцінку з авторською.
4. Подумайте, яку позицію і як будете відстоювати.
Під час виступу необхідно обr'рунтувати тему та її вибір, уточнити умови, вказати на ключові моменти, створити необхідний настрій. Важливий сам момент суперечки, вміння аналізувати свої погляди. Ведучий дискусії (вчитель) повинен розмірковувати з учнями. Не треба добиватись однозначної оцінки.
Пам'ятка
«Як вести дискусію»
1. Вступаючи у дискусію, необхідно виявити предмет суперечки.
2. У суперечці не допускати підвищення голосу, поважати думку товаришів.
3. Грамотно і чітко ставте питання.
4. Формулюйте головні докази.
Пам'ятка
«Про порядок дій У думках»
1. Вислухайте питання і визначте подумки проблему.
2. Сформулюйте гіпотезу.
3. Дайте пропозицію, чітко її аргументуючи.
4. Вислухавши докази товаришів, що мають протилежну точку зору, знайдіть сильні та слабкі сторони.
5. Заперечте їхні докази.
6. Що дала вам дискусія?
Учитель повинен скеровувати учнів, ставлячи питання.
Майстерність учителя полягає у тому, щоб, вчасно помітити, відчути момент закінчення дискусії, щоб не повторювати сказаного.
У кінці уроку треба підвести підсумки, проаналізувати висновки, виставити бали.
Оцінка дискусії:
задоволення, що отримали учні після дискусії;
уміння учнів правильно, логічно викласти свою і чужу думку;
культура дискусії;
уміння учнів користуватися прийомами доказовості;
набуття нових знань;
уміння зрозуміти точку зору іншого;
живий обмін думками.
Урок-вікторина
До уроку кабінет оформляють відповідним чином: на стінах емблеми тапривітання команд, фотографії. Учні визначають журі і суддю-інформатора.
І етап уроку присвячується історії. Кожній з команд пропонують по 3–4 завдання, які треба розв'язати у визначений термін. З кожною командою працює по два члени журі. Вони перевіряють правильність відповідей, фіксують час, який було затрачено на виконання завдань.
ІІ етап – конкурс капітанів. Кожному капітанові допомагає команда. Колективний пошук, дух змагання дозволяє систематизувати набуті знання, зосередити увагу на найважливішому.
ІІІ етап – змагання команд. Кожна команда пропонує команді-суперниціпо п'ять завдань, на їх обдумування відводиться не більше трьох хвилин.
Учитель бере активну участь в обговоренні (то в ролі консультанта, то якучасник команди, інколи допомагає журі).
Уроки-вікторини цікаві тим, що дають можливість всебічно розглянути проблему, знайти найбільш вдале вирішення. Такі уроки виховують почуття колективізму, розвивають допитливість, вчать самостійності.
Урок-вистава
На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на уроці та збільшує Їхню самостійність під час підготовки сценарію.
Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання, і спираються на образне мислення, фантазію, уяву учнів. При підготовці вистави відсутній будь-який тиск на учнів у висвітленні конкретноїісторичної ситуації. Знання, які учні засвоЇЛи на попередніх уроках, вони можуть використати зараз. Персонажі залишають можливість глядачеві самостійно обміркувати історичну ситуацію і зробит_ власні висновки.
Учні, які виконують ролі, заздалегідь готують собі костюми, ближче знайомляться з історичною особою, яку будуть представляти, її характером, поведінкою, зовнішністю. Вони вивчають потрібні слова, вчаться, як себе поводити у відповідній ситуації.До уроку готують необхідне обладнання.
Урок починають з бесіди чи з характеристики певної історичної ситуації.
Це підводить учнів до глибшого сприйняття вистави. Безпосередньо перед виставою учні отримують завдання та запитання, на які вони знайдуть відповіді, переглянувши виставу.
Тоді розігрується театралізована вистава.
Після перегляду вистави вчителеві треба повернутися до проблемних питань. Це можуть бути усні відповіді, складання таблиці або короткі записи у зошиті.
У кінці уроку проводиться бесіда з класом, учні роблять висновки.
Колективне творче виховання
Технологія підготовки й проведення колективних творчих справ (методика І.П.Іванова).
Визначення КТС – Колективна творча справа (КТС) – спільний
пошук кращих рішень життєвоважливих завдань, тому що робиться спільно з дітьми І дорослими – виконується, організовується, задумується, вирішується, оцінюється, у кожній КТС вирішується цілий ряд педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських демократичних основ життя, управління, активного ставлення до оточуючого середовища,
Етапи КТС – завдання організатора в тому, щоб спрямувати КТС на збагачення колективу й осооистості соціальним цінним досвідом, на
удосконалення кращих людських здібностей, потреб і відносин,
Перший етап – тема і напрямок справи – Організатор повинен допомагати учням у виборі теми і напрямку справи. Проте треба зро6ити так, щоб це йшло від самих дітей. Організатор бере участь у конкурсі нарівні з дітьми і пропонує свої варіанти. На загальних зборах
Заслуховуються І обговорюються всі варіанти. Один із них відбирається для здійснення і створюється вільний проект.
Другий етап – рада справи – Вибирається рада справи, куди входить і дорослий організатор, Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів. опрацьовує обраний варіант. Організатор спрямовує творчу справу на розвиток в учнів творчого пошуку. Не потрібно нав' язувати свої пропозиuЙ дітям, нехай вони прозвучать як ше один внесок у загальну справу, що обговорюється з іншими. Дуже важливо тактовно, ненав'язливо брати участь у роботі мікроелементів. Готуючись до справи, педагог – організатор, намічає систему своїх власних дій піклуючись перш за все про те, щоб забезпечити активнуучасть кожного вихованця в колективній справі.
Третій етап – підготовка справи – Колективна підготовка справи. Тут організатор разом з керівним органом уточнює, корегує план її підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання цього плану.Учні повинні брати активну участь у роботі над планом
Четвертий етап – проведення справи – Проведення КТС. Ця стадіяхарактеризується здійсненням конкретного плану, розробленогокерівним органом з усіма корективами, які були внесені його учасниками під час підготовки КТС Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає учням у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей під час роботи. Головне для організатора, як керівника і провідного учасника КТС, – збуджувати і зміцнювати мажорний план, дух бадьорості, впевненості у власних силах, у свої здібності нести людям радість, прагнення перебороти будь які труднощі.
П' ятий етап – підсумки справи – Колективне підбивання підсумків КТС. На цій стадії важливу роль відіграють загальні збори учасників проведеної справи: це можуть бути або збори, на яких обговорюються життя колективу за минулий період, або спеціальні збори – «вогник», присвячені результатам даної справи. Організаційний момент бере на себе організатор. Спочатку в мікроколективах (де кожен висловлює свою думку), а потім спільно розв'язуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки і проведення КТС (Що було добре? Що нам удалося з наміченого? Завдяки чому?), недоліків і помилок (Що не вийшло') Чому?) і, що особливо важливо, уроків на майбугнє (Що нам варто використати надалі? Перетворити в традицію? Як діяти по іншому.
Шостий етап – післядія справи – Найближча післядія КТС. На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Рольорганізатора спрямована на роботу в мікроколективах. Тут вносяться зміни в черговітворчі доручення доручення мікроколективами, спрямовуєтьсяробота з літературою, де говориться про питання КТС, намічається КТСОрганізатор повинен направити виконання рішень КТС у таке русло, в якому кожна КТС стала б ефективним засобом розв'язання виховних завдань. Колективна творча справа – це конкретне втілення багатогранної громадянської турботи в єдності трьох й сторін: практичної,організаторської, виховної.
Лі
тература
1. Иванов Г. Воспитательная работа на основе системно-ролевой модели (Народное образование - l999 ‑ №26.
2 Иванов Н Педагоги ка коллективных творческих дел. - Киев, 1992.
3 Лариса Петренко. Журнм «Рідна школа,» 2001 №212.
4 Кацинська Л.Л. Виховний процес у сучасній школі. – Рівне, 1999.