Вступ
РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
1.1 Урок як основна форма занять
1.2 Ознайомлення з елементами організації праці і виробництва
1.3 Розвиток якостей особистості, які потрібні для успішної участі в трудових процесах
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ШКІЛЬНИХ МАЙСТЕРЕНЬ ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА УМОВА
2.1 Характеристика приміщень і обладнання
2.2 Санітарно-гігієнічні вимоги і режим роботи в шкільних майстернях
2.3 Планування і облік у навчальних майстернях
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність. Становлення загальноосвітньої школи як базової ланки у системі безперервної освіти пред'являє нові вимоги до знань, зокрема в забезпеченні їх узагальненості й системності. Важливо домогтися не стільки запам'ятовування конкретних відомостей, скільки досягти усвідомлення загальних закономірностей, виробити в учнів здатність вводити нові знання в систему раніше засвоєного, сформувати уміння пізнавальної діяльності на рівні їхнього вільного практичного застосування.
Реалізація названих завдань вимагає значного розширення сфери, урізноманітнення видів та зміни характеру навчальної діяльності школярів, яка має стати більш творчою, самостійною, позбавленою постійної дріб'язкової опіки з боку вчителя.
Успіх діяльності учні на уроці залежить від уміння вчителя створити необхідні умови для її реалізації.
Об`єкт дослідження – психолого-педагогічні умови організації уроку.
Предмет дослідження – сучасний урок з трудового навчання.
Мета дослідження – проаналізувати психолого-педагогічні умови організації уроку з трудового навчання.
Основними завданнями дослідження є:
- проаналізувати особливості організації уроку з трудового навчання;
- розглянути організацію роботи та обладнання в шкільних майстернях як необхідну педагогічну умову уроку.
При виконанні даної роботи для досягнення поставленої мети були використані такі методи дослідження: збір та аналіз наукової і науково-методичної літератури; узагальнення.
РОЗДІЛ 1 ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
1.1. Урок як основна форма занять
Організація трудового навчання характеризується формою навчальної роботи (урок, виробнича практика, гурткові заняття та ін.); формою організації роботи учнів (фронтальна або групова, бригадна або ланкова, чи індивідуальна, за розподілом праці); формою організації навчання (групова, коли навчання проводиться в складі групи учнів, і індивідуальна, коли навчання проводиться окремо з кожним учнем) [16].
Урок як основна форма навчальної роботи в шкільних майстернях маг деякі особливості порівняно з уроками з інших навчальних предметів, а саме:
Центральне місце на такому уроці займає практична робота учнів, яку доцільно проводити заняття подвійними уроками. 45-хвилинний урок незручний, бо безпосередньо на практичну роботу учнів залишається мало часу. За 90 хв. учні встигають виконати певне трудове завдання, що дає їм моральне задоволення, а вчитель може оцінити результати роботи.
Практична робота учнів будується на базі продуктивної праці. Це дещо ускладнює організацію навчального процесу. Доводиться вдаватися не тільки до фронтальної, а й до ланкової, а інколи й до індивідуальної форми організації роботи учнів. Разом з тим продуктивний характер праці створити необмежені можливості для підвищення активності учнів на уроці, бо в руках учителя буде новий важливий засіб організації учнів на виконання навчальних завдань. Брати участь у створенні корисних речей цікаво для підлітків. В ім'я цього вони охоче вивчають теорію, тим більше, що відразу ж застосовують її на практиці. Спираючись на природне прагнення учнів створювати корисні речі своїми руками, вчитель праці спрямовує навчальний процес відповідно до програми.
На заняттях у майстернях учні працюють різним різальним інструментом, обробляють матеріали на верстатах. Тому особливістю уроку є те, що він потребує спеціальної підготовки з безпеки праці.
До уроку ставлять такі специфічні вимоги:
Чіткість дидактичної мети. На кожному уроці, як правило, розв'язуються дидактичні завдання, одне з яких є провідним. Так, на заняттях у майстернях учні набувають певних знань, умінь та навичок, розвивають свої здібності до технічної творчості та ін. Проте не всі навчальні завдання можуть бути здійснені однаковою мірою на кожному уроці. Це залежить від змісту уроку. Наприклад, на уроках технічного моделювання створюються особливо сприятливі умови для розвитку технічного мислення, просторової уяви та інших якостей, які потрібні для технічної творчості. Звичайно, виготовляючи моделі, учні закріплюють і вдосконалюють набуті раніше вміння і навички, але це ні в якому разі не є основним дидактичним завданням.
Структура уроку, об'єкт виготовлення, методичні засоби все підпорядковане якомусь головному дидактичному завданню, спрямоване на його виконання. Разом з тим не допускається створення таких умов, які заважали б виконанню інших навчальних завдань. Зокрема, можна підібрати таку модель, при виготовленні якої створюються об'єктивні передумови для технічної творчості учнів, проте виготовлення деталей моделі пов'язане з виконанням трудових операцій, якими учні не володіють. Цілком зрозуміло, що така модель не підходить як об'єкт виготовлення на заняттях у майстернях [17].
Можна навести й такий приклад, коли на перший план виходить завдання формувати трудові вміння. Навчання кожної трудової операції починається з того, що учням розповідають про суть операції, інструменти, прийоми роботи та ін. Засвоєння цих знань є обов'язковою умовою оволодіння правильними прийомами роботи, але недостатньою, бо можна добре знати, як тримати під час роботи зубило і молоток, як наносити удари, і разом з тим не вміти цього робити. Оволодіти знаннями, які потрібні для виконання трудових прийомів, значно простіше, ніж оволодіти самими прийомами. Тому під час вивчення операції увага вчителя зосереджується на перевірці правильності виконання учнями трудових прийомів, що і є в цьому випадку головним дидактичним завданням.
При підготовці до занять учитель праці вирішує, які дидактичні завдання слід вважати головними на уроці, розглядає їх як мету і відповідно до цього будує урок.
Нерозривність освітніх і виховних завдань. Навчання повинно бути виховуючим. Цю вимогу ставлять до всіх навчальних предметів. Учням слід прищепити цілий комплекс позитивних якостей: патріотизм, повагу до старших, чесність і багато інших. Учитель знаходить місце й час, щоб виховувати в учнів ці якості, органічно поєднуючи виховну роботу з навчальною. На заняттях у майстернях створюються особливо сприятливі умови для трудового виховання. Саме тому не можна вважати вдалим такий урок, на якому вчитель не поставив перед собою певного завдання виховного характеру.
Правильний добір навчального матеріалу для кожної частини уроку. Підбираючи навчальний матеріал, треба враховувати такі фактори: мету уроку; знання і вміння, набуті учнями на заняттях; знання учнів з основ наук; фізичний розвиток учнів.
Візьмемо за приклад таку операцію, як розмічання, що застосовується під час обробки деревини, металів, а також при виконанні електромонтажних робіт. З виконанням цієї операції учні зустрічаються вперше в V класі — площинне розмічання деталей, які мають контур прямокутника. Деталі складнішого контуру розмічають за шаблоном. У VII класі розмічання за допомогою геометричних побудов починає витісняти розмічання за шаблоном. У 8 класі вимоги до розмічання підвищуються в зв'язку з тим, що учні починають вивчати креслення. Шаблон тут застосовується тільки в окремих випадках, а розмічають, як правило, за допомогою геометричних побудов. У IX класі вимоги до розмічання можуть бути знову підвищені в зв'язку з тим, що учні ознайомлюються з такими важливими для цієї операції поняттями: метричними співвідношеннями в трикутнику і колі, тригонометричними функціями гострого кута; вписаними й описаними трикутниками та ін. Як бачимо, добір навчального матеріалу залежить у цьому випадку від попереднього досвіду і знань учнів з основ наук [17].
Розглянемо ще такий приклад. У кожному класі програмою занять у майстернях передбачено виготовлення виробів, що пов'язано з виконаннями комплексних робіт. З класу в клас комплекс розширюється, бо в нього вміщують нові операції. Співвідношення обсягу роботи, що припадає на кожну операцію, треба регулювати, враховуючи фізичний розвиток учнів. Так, у VII класі вони вивчають рубання металів. Ця операція досить трудомістка, тому, вміщуючи її в комплексні роботи, треба: 1) підбирати матеріал (товщину листа), виходячи з фізичних можливостей учнів: 2) на операцію рубання відводити не більше, як 25 % усього часу виготовлення виробу.
Нарешті, зміст навчального матеріалу може визначатися метою уроку. Проводячи підсумкове заняття в будь-якому класі, вчитель може поставити перед собою якусь мету залежно від фактичного становища. Якщо учні робили типові помилки у виконанні трудових прийомів, то на підсумковому занятті можна проаналізувати хиби в роботі, щоб не повторювати їх у майбутньому. На підсумковому занятті може стояти й така мета, як узагальнення знань учнів, виявлення спільного в різних прийомах обробки деревини і металів. Очевидно, в першому і другому випадках навчальний матеріал підбиратимуть по-різному.
Доцільний добір методів навчання для кожної частини уроку. Мети уроку вчитель не зможе досягти, не поєднуючи різні методи і прийоми роботи. Основою уроку в майстернях є самостійна робота учнів, яка починається з того, що вони ознайомлюються з завданнями, продумують, в якій послідовності і з застосуванням яких інструментів та пристроїв його треба виконувати. Звичайно, вчитель може сам дати вичерпне інструктування. Але тоді порушуватиметься вимога про доцільний добір методів навчання, бо практична робота, якщо вона не пов'язана з розумовою діяльністю, не відповідає завданням трудового політехнічного навчання. Особливо цінною в дидактичному відношенні є така самостійна робота учнів, у якій є елементи творчості [16].
У самостійній роботі учнів доцільно застосовувати такі методи навчання: вправи, застосування знань на практиці, творчу роботу. Крім того, під час самостійної роботи вчитель перевіряє знання, уміння і навички учнів.
Для викладу нового матеріалу використовують такі методи навчання: інструктування, пояснення, бесіду. І тут багато залежить від умілого поєднання методів. Так, бесіда більшою мірою активізує учнів, ніж пояснення. Тому в тих випадках, коли в процесі викладу нового матеріалу можна спиратися на деякі знання і вміння учнів, слід застосовувати бесіду.
Для заключної частини уроку характерне застосування таких методів навчання, як бесіда, пояснення, перевірка знань, умінь і навичок.
Колективна праця учнів поєднується з самостійністю кожного учня. Встановилося чотири основні форми організації праці учнів: фронтальна, ланкова, індивідуальна та з розподілом праці. До оцінки кожної з них треба підходити з двох поглядів. По-перше, як вона сприяє формуванню вмінь і навичок, набуванню знань; по-друге, яка з них дає можливість створити повніше, чіткіше уявлення про організацію праці на сучасних промислових підприємствах.
Фронтальна форма організації праці полягає в тому, що всі учні виконують однакові завдання. Завдяки цьому вчитель може керувати одночасно роботою всієї групи, застосовуючи групове інструктування, колективне обговорення помилок та ін. Як бачимо, методичне керівництво навчальним процесом при фронтальній організації роботи полегшується, проте виникають і окремі труднощі.
Наприклад, не завжди вдається забезпечити всіх учнів однаковими завданнями через відсутність матеріалів; фронтальність порушується в результаті неоднакового темпу роботи учнів. Головною хибою є те, що між учнями не встановлюються виробничі зв'язки, бо кожний виконує від початку до кінця роботу сам. Це, з одного боку, призводить до того, що знижуються можливості формування колективу, а з другого — в учнів створюється неправильне уявлення про характер поділу праці на сучасних підприємствах, де у виготовленні продукції бере участь цілий колектив. Фронтальна форма організації занять застосовується головним чином у V-VІ класах під час вивчення операцій обробки деревини і металів [5].
Суть ланкової форми організації роботи полягає в тому, що групу поділяють на ланки по 3 — 4 особи, кожна з яких виконує своє завдання. Наприклад, при моделюванні, як правило, не потрібна велика кількість однакових виробів, тому кожній ланці дають окреме завдання.
При виконанні замовлень виробничих підприємств кількість виробів може бути значною. Тоді доцільно поділити весь технологічний процес виготовлення виробу на окремі частини і доручити виконання їх різним ланкам. При цьому в ланці всю роботу з виготовлення моделі розподіляють між учнями, бо кожний дістає завдання виготовити певну деталь. Це буде форма організації роботи учнів з розподілом праці. Так досягається певна аналогія до організації праці в умовах виробництва.
Як бачимо, при ланковій формі організації занять ускладнюється методичне керівництво навчальним процесом, бо вчителеві доводиться здійснювати одночасно контроль за виконанням різних робіт. Щоб полегшити контроль, використовують письмові інструкції, які розробляють для кожної ланки окремо. Вони містять досить докладні вказівки щодо самостійної роботи учнів. Ланкова форма організації занять має й певні переваги. В учнів створюється правильне уявлення про сучасну організацію праці робітників на виробництві. Крім того, стає можливим виготовлення складніших виробів, завдяки чому підвищується зацікавленість учнів роботою.
Ланкову форму організації роботи застосовують при закріпленні раніше засвоєних умінь, при моделюванні, а також у тих випадках, коли фронтальність роботи не може бути забезпечена в зв'язку з недостатністю устаткування (наприклад, при роботі на деревообробних і металорізальних верстатах) [5].
Індивідуальну форму організації праці, яка полягає в тому, що всі учні виконують різні роботи, застосовують порівняно рідко. Пояснюється це тим, що в таких умовах важко здійснювати методичне керівництво навчальним процесом, а також дуже важко забезпечити потрібні матеріали. Індивідуальну форму організації занять застосовують головним чином для роботи з сильними і слабкими учнями, які за темпами роботи і її результатами різко відрізняються від своїх товаришів. До таких учнів потрібний індивідуальний підхід. Сильним учням дають складніші завдання, щоб у них не зникав інтерес до роботи і вони були повністю завантажені. Слабким учням, навпаки, дають простіші завдання, враховуючи ті причини, якими зумовлене відставання їх у навчанні (пропуски занять у зв'язку з хворобою, слабкіший фізичний розвиток та ін.).
Організаційна чіткість уроку. Кожний урок повинен бути чітким щодо організації його проведення. Особливістю уроку в майстернях є те, що це здебільшого урок продуктивної праці учнів.
В умовах виробництва ефективнішою вважається та організація праці, яка за інших однакових умов забезпечує максимальне використання робітника щодо його основного призначення. Простої робітника з різних причин (відсутність заготовок та інструментів, поломка устаткування та ін.) свідчать насамперед про хиби в організації праці. З цього слід виходити і в оцінці організаційної чіткості уроку в майстернях.
Щоб забезпечити безперервну роботу учнів, учитель стежить насамперед за станом устаткування, бо несправність його під час роботи в умовах навчальних майстерень означає невиконання навчальної програми.
Організаційна чіткість забезпечується також безперервним постачанням майстерні всім потрібним матеріалом та інструментом у таких кількостях, щоб увесь час був деякий запас [17].
Для раціонального використання навчального часу дуже важливо організувати зберігання і видачу інструментів та заготовок.
Велике значення для організаційної чіткості уроку має також планування вчителем навчального процесу. Так, з досвіду попередніх років учитель знає, які помилки роблять учні в тій чи іншій операції. Ураховуючи це, він планує проведення поточних інструктувань, не чекаючи, поки будуть допущені помилки.
Технічна документація, якою учні користуються в майстернях, також впливає на організаційну чіткість уроку; якщо рисунки, технологічні карти, інструкції складено зрозуміло, доступно, то учні працюють з успіхом самостійно. Коли цього немає, вони звертаються по допомогу один до одного, до вчителя, ходять під час роботи, відвертаючи увагу багатьох учнів від виконання своїх завдань.
Продуктивний характер праці учнів. Заняття в майстернях будуються на основі продуктивної праці. Продуктивним називається такий вид суспільно корисної праці, у процесі якого створюються матеріальні цінності (незалежно від способу їхньої реалізації"). Тому продуктивною буде й оплачувана праця, пов'язана з виконанням замовлень підприємства; виготовлення іграшок для підшефного дитячого садка, оздоблення шкільних кабінетів та ін. Для трудового навчання всі ці види діяльності однаковою мірою бажані, бо всі вони сприяють трудовому вихованню. Якщо оплачувана праця дає змогу розкрити перед учнями принцип матеріальної зацікавленості в результаті своєї діяльності, то на неоплачуваній праці можна ознайомити учнів із суттю роботи на громадських засадах і її значенням для нашого суспільства.
Звичайно, бувають винятки. Наприклад, при вивченні елементів машинознавства (особливо при виконанні електромонтажних робіт) практично неможливо організувати заняття на базі продуктивної праці, тому діяльність учнів має в цих випадках навчальний характер (складання і розбирання механізмів, монтаж електричних схем на панелях та ін.). В інших випадках учитель вживає всіх заходів, щоб дістати замовлення, роз'яснює учням, для кого і для чого вони виконують певну роботу. Усвідомлення того, що робота, яку вони виконують, дає користь суспільству, створює передумови для формування в учнів позитивного ставлення до праці. Досвід показує, що при цьому в учнів значно зростає зацікавленість роботою. Створюються сприятливі умови для організації виробничого змагання. Прагнучи підвищити продуктивність праці, учні намагаються внести вдосконалення в технологію виготовлення продукції, раціональніше організувати свою працю та ін.
Проте продуктивна праця не є самоціллю, вона підпорядковується навчальним завданням. Тому не можна включати учнів у виготовлення будь-якої продукції, не враховуючи зміст навчальної програми. Праця повинна бути продуктивною за своїм характером і, разом з тим, відповідати за змістом навчальній програмі [17].
Створення умов для безпечної роботи учнів. На заняттях у майстерних учні працюють різним різальним інструментом, обробляють матеріали на верстатах, монтують електричні схеми. При цьому можливі випадки травмування, якщо не дотримуватися правил безпеки. Тому створення умов безпечної роботи учнів є однією з основних вимог до уроку в майстернях. Досвід показує, що там, де вчитель приділяє достатню увагу правилам безпеки, пильнує, щоб учні дотримувалися цих правил, не буває нещасних випадків.
Для створення умов безпечної праці вчитель суворо вимагає від учнів дотримання правил безпеки, а також усуває все, що може спричинити порушення цих правил. Наприклад, учні знають, що не можна користуватися молотком, якщо він злітає з ручки, користуватися зубилом, якщо на його бойку є тріщина.
У майстерні мають бути таблиці з правил безпеки, аптечка і куток протипожежної безпеки.
При подачі нового матеріалу вчитель роз'яснює правила безпеки, пов'язані з роботою над цим матеріалом, демонструє прийоми виконання їх, а потім перевіряє, як учні ці прийоми засвоїли.
Під час уроку вчитель пильнує, щоб учні дотримувалися правил безпеки, а коли помічає порушення, проводить поточне індивідуальне або групове інструктування, аналізує допущені порушення і суворо попереджає учнів про потребу усунення їх.
Підбиваючи підсумки роботи, оцінюючи вироби учнів, учитель не забуває зауважити кожному з них, які допускалися порушення правил безпеки. Таким чином, турбота про дотримання правил техніки безпеки пронизує весь урок, включаючи й підготовку до нього. Учителеві доцільно фіксувати випадки травмування в окремому зошиті для того, щоб проаналізувати їх і відповідні заходи безпеки [22].
На заняттях у майстернях поряд з уроком застосовують і інші форми навчальної роботи.
З відстаючими учнями проводять додаткові заняття, на яких учитель допомагає їм засвоїти складний прийом роботи, зрозуміти складне теоретичне питання. Додаткові заняття проводять інколи в зв'язку з недостатністю устаткування. Так, у майстернях, як правило, немає достатньої кількості устаткування для обробки матеріалів на деревообробних і металорізальних верстатах фронтально, тому цю роботу проводять ланками. Отже, вчителеві доводиться здійснювати одночасно методичне керівництво кількома ланками, зайнятими різною роботою. Це досить важко. Тому вчитель проводить додаткові заняття з ланковими, щоб вони могли на уроках допомогти своїм товаришам.
Значне місце на заняттях у майстернях відводиться навчальною програмою таким видам навчальної роботи, як екскурсії на промислові підприємства і навчально-виробнича практика.
1.2 Ознайомлення з елементами організації праці і виробництва
За програмою треба ознайомити учнів з правильною організацією робочого місця. Навчаючись слюсарних, столярних, електромонтажних і верстатних операцій, учні привчаються розміщати інструмент і заготовки так, щоб не гаяти часу на допоміжні прийоми роботи. Внаслідок цього учні усвідомлюють, яке значення має правильна організація робочого місця в умовах сучасного виробництва.
На заняттях у майстернях в учнів формується розуміння таких важливих елементів організації виробництва, як продуктивність праці, поділ праці, режим робочого дня, норма часу та ін. Норма часу є основою планування. Учням розповідають, що норма часу не є чимось незмінним, а залежить від конкретних виробничих умов. Ту саму роботу можна виконати за різний час залежно від устаткування, інструменту, кваліфікації робітника та інших факторів. У цьому учні пересвідчуються, коли порівнюють під час екскурсій роботу в майстернях з роботою на підприємствах.
Велику увагу приділяє програма формуванню в учнів уявлення про продуктивність праці і шляхи її підвищення. Насамперед учні мають можливість порівнювати ручну працю з роботою на універсальних верстатах, а потім роботу на верстатах - з роботою на напівавтоматах і автоматах. Вони також знайомляться з новаторами виробництва і з їхньою роботою, спрямованою на вдосконалення технології виробництва, створення нових пристроїв та інструментів. Нарешті, перед учнями розкривається залежність між продуктивністю праці і організацією виробництва. Особливо показовим є в ньому розумінні поділ праці, бо учні на своєму особистому досвіді пересвідчуються, що при ланковій формі організації праці вдається швидше освоїтися з новою роботою, виконати її якісно і за коротший час, ніж при індивідуальній.
Режим робочого дня в майстернях збігається в основному з режимом робочого дня на промислових підприємствах. Тут діють ті самі правила поведінки, додержуються тих самих правил безпеки. Усе це дає учням правильне й чітке уявлення про режим робочого дня як один з елементів організації праці на підприємстві.
Працюючи в майстернях, учні вступають один з одним і з учителем у виробничі стосунки. Учитель виконує практично роль майстра. Тому учні /її шлються на власному досвіді, як діє перша ланка організаційної структури промислового підприємства. Слід зазначити, що екскурсії, які передбачаються навчальною програмою з технічної праці, мають надзвичайно велике значення пін ознайомлення учнів з основами організації праці і елементами організації виробництва. Ефективність екскурсій залежить насамперед від учителя праці, мою вміння правильно організувати екскурсію, починаючи з вибору об'єктів і вивчаючи обговоренням підсумків з учнями.
1.3 Розвиток якостей особистості, які потрібні для успішної участі в трудових процесах
Для повноцінної участі в трудовому процесі треба бути наполегливим, і спостережливим, уміти себе контролювати, проявляти ініціативу. Треба любити працю, з повагою ставитися до людей праці. Усі перелічені і багато інших і костей треба виробляти в учнів у процесі оволодіння ними трудовими вміннями і технічними знаннями.
Досвід роботи шкіл і спеціальні дослідження показують, що умови для цього є. Наприклад, деякі учні, приходячи вперше до майстерні, почувають себе невпевнено, сумніваються, чи вдасться їм виконати завдання. Буває й навпаки, коли деякі учні проявляють надмірну самовпевненість, яка, правда, швидко зникає. В обох випадках дуже важливо правильно підібрати завдання, щоб вони не були занадто простими (не привели до самовпевненості) і занадто складними. Успішне виконання завдання породжує віру в свої сили, пробуджує інтерес до роботи, який слід підтримувати, поступово ускладнюючи завдання. Завдяки цьому учні привчаються долати труднощі, виробляти у собі наполегливість.
Успішному формуванню піддасться й така якість, як самоконтроль. Учні, як правило, починаючи заняття в майстернях, дуже погано володіють почуттям самоконтролю. З досвіду відомо, наприклад, що досить часто учні V класу, виконуючи завдання за кресленням, не звертають уваги на розміри, а намагаються надати заготовці зовнішньої форми, відповідної тій, що зображена на кресленні. Якщо на кресленні не проставити навмисно деяких розмірів, то багато хто з учнів навіть не помітить цього. Поступово учні пересвідчуються в потребі самоконтролю, привчаються до нього. При правильній організації навчального процесу вже в VI класі учні самостійно перевіряють точність розмірів заготовки на окремих операціях, правильність виконання трудових прийомів.
На заняттях у майстерні в учнів виробляється ініціативність, що ґрунтується на творчому ставленні до праці. Необмежені можливості створюються тут також для виховання в учнів позитивного ставлення до праці. Якщо деякі учні спочатку без
Творча праця — характерна особливість нашого суспільства. З кожним роком зростає кількість робітників-новаторів, які своїми винаходами і раціоналізацією виробничих процесів невпинно шукають нові шляхи підвищення продуктивності.
Особливо сприятливі умови для розвитку технічної творчості створюються під час моделювання. При цьому ставлять мету створити для учнів проблемні ситуації, тобто такі умови, коли їм доводиться проявляти ініціативу, творчо використовувати свої знання для виконання трудових завдань. Цього досягають, ставлячи такі завдання, в яких є не всі дані, потрібні для виконання роботи. Наприклад, на кресленні може не бути розміру або елемента конструкції у технологічному процесі-операції. Завдяки цьому учні привчаються поступово розв'язувати нескладні завдання, в їхній діяльності з'являються елементи творчості.
Основою розвитку якостей особистості, які потрібні для успішної участі в трудових процесах, є продуктивний характер праці учнів.
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ШКІЛЬНИХ МАЙСТЕРЕНЬ ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА УМОВА
2.1 Характеристика приміщень і обладнання
Сьогодні школи нашої держави забезпечені навчальними майстернями, проте далеко не всі з них відповідають сучасним вимогам: санітарно-гігієнічним, безпеки і правильної організації навчального процесу. Тому, починаючи працювати, молодий спеціаліст повинен критично проаналізувати стан матеріальної бази і вжити всіх заходів, щоб привести її у відповідність з вимогами методики трудового навчання.
Шкільні навчальні майстерні будують за типовими проектами. Вони можуть займати окреме приміщення або розташовуватися безпосередньо в школі. Більш доцільним є перший варіант, бо навчальний процес у майстернях супроводиться виробничим шумом, що до певної міри заважає проведенню занять у класах.
Навчальні майстерні, якщо вони винесені в окреме приміщення, крім майстерень з обробки деревини і металів, містять звичайно кабінет обслуговуючої праці. Якщо майстерні розраховані також на учнів старших класів, то тут можуть бути кабінети автосправи, електротехніки, радіотехніки та ін. Такі майстерні найчастіше є міжшкільними, тобто вони обслуговують школи певного мікрорайону. У зв'язку з цим тут передбачають допоміжні приміщення: вестибюль з гардеробом, убиральню з умивальником, буфет та ін.
Навчальні майстерні в школі можуть бути комбінованими, коли обробка деревини, металів і всі інші види навчальних робіт виконуються в одному приміщенні, і такими, що мають окремі приміщення для обробки деревини та обробки металів і виконання електромонтажних робіт.
Навчальні майстерні можуть бути, нарешті, у пристосованих приміщеннях, найчастіше в класах. При всіх варіантах навчальні майстерні бажано розміщувати на першому поверсі.
Яке б приміщення не займали навчальні майстерні, вони повинні відповідати єдиним нормативам площі на одиницю устаткування і на робоче місце. Нормативи становлять у середньому 5,5 - 4,0 м2
на робоче місце на слюсарному відділенні, 4 - 5 м2
на робоче місце на столярному відділенні, 5 - 6 м на один невеликий металообробний верстак. У цілому приміщення столярного і слюсарного відділень майстерень мають бути не менші, як 66 м , а приміщення комбінованих майстерень — 90 м2
. Мінімальна висота приміщень майстерень— 3 м. Крім виробничої площі, як було вже сказано, у навчальних майстернях передбачають допоміжні приміщення. Перш за все це інструментальні, де зберігаються інструменти і вироби учнів, а також оброблювані матеріали. За типовими проектами на інструментальні відводиться по 16 м2
. Для більшої зручності їх бажано розміщувати поряд з відповідними відділеннями майстерень. Оскільки в майстернях звичайно використовують трифазний струм, в інструментальній монтують розподільний щит. Тут же встановлюють знижувальний трансформатор на 36 В для живлення ламп місцевого освітлення. У кожному відділенні навчальних майстерень установлюють умивальники з розрахунку один умивальник на 20 учнів. Типовими проектами в навчальних майстернях передбачено запасний вихід на випадок пожежі. Цей вихід використовується також для транспортування матеріалу і відходів [20].
Основним устаткуванням у навчальній майстерні є слюсарний і столярний верстаки, свердлильні та токарні верстати для обробки деревини і металів. Досить актуальним на сьогодні є питання про створення устаткування, яке регулювалося б за висотою. Адже на тому самому робочому місці доводиться працювати учням V — VII класів, які значно відрізняються за зростом. У попередньому розділі згадувалося вже про те, що, працюючи на робочих місцях, які не відповідають зросту, учні не можуть дотримуватися правильних робочих поз, що в свою чергу негативно впливає на розвиток організму дитини.
Рис. 1. Слюсарний верстат
Подано вже пропозиції щодо регулювання робочих місць за висотою. При роботі на деревообробних і металорізальних верстатах цього досягають за рахунок дерев'яних підставок, які кладуть під ноги.
У практиці роботи шкіл можна зустріти спеціальні конструкції слюсарних і столярних верстаків. Наведемо конструкції деяких з них. На рис. 4 показано слюсарний верстак, запропонований учителем московської школи. Верстак призначений для виконання учнями V—XI класів слюсарних і електромонтажних робіт. Його можна використати як стіл для конспектування пояснень учителя і виконання графічних робіт. Для цього лещата встановлюють трохи лівіше від середини кришки верстака [17].
При проведенні електромонтажних робіт лещата 11 з верстака знімають і прибирають у лівий ящик. Верстак має досить простий підйомний пристрій для регулювання висоти кришки разом з лещатами, що дає змогу змінювати висоту верстака від 730 до 1000 мм.
Каркас 8 верстака виготовлений із зварених стальних труб і кутника. Кришка 9 стола — це металева рама, в яку закладено дошки з твердих порід деревини товщиною 30 мм. Зверху кришку покривають листовим металом товщиною І - 2 мм. Під кришкою верстака розміщують два висувних ящики 5 для зберігання інструментів та пристроїв і сидіння 6. Знизу до кришки кріплять упор 2.
Фіксатори 4 фіксують напрямні трубки кришки в трубах ніжок каркаса. Кришка піднімається за допомогою гвинта 7.
На кришці з правого боку розміщують готовальню З для розмічального і вимірювального інструменту, на лівому боці кришки кріплять пюпітр /, на якому розміщують інструкційні і технологічні карти. Готовальню і пюпітр можна регулювати за висотою.
Для випрямлення і розмічання заготовок у правому кутку кришки за допомогою гвинтів кріплять стальну плиту 10.
На рис. 2 показано столярний верстак, запропонований учителем праці Білоцерківської школи, який можна регулювати за висотою. Він розрахований на двох учнів. Кришку верстака 8 виготовляють з двох дощок твердої деревини. Посередині верстака проходить лотік 2 для інструментів. Зліва і справа лотік закінчується вікнами, через які під час прибирання викидають стружку. Прямокутні бруски опор скріплені двома дерев'яними 4 і двома металевими 3 розпірками. До кожної металевої розпірки кріплять труби механізму підйому 5, а також два кронштейни для більшої стійкості верстака. Механізм підйому верстака складається з двох труб діаметром 30 мм, двох гвинтів з гайками (відповідно з лівою і правою різьбами) і маховика.
При обертанні маховика за рухом годинникової стрілки опори верстака розходяться і кришка опускається. При обертанні маховика проти руху годинникової стрілки опори займають вихідне положення, піднімаючи кришку. Верстак забезпечений двома стільцями, які також можна регулювати за висотою. Для виконання рисунків і записів до задньої затискної коробки можна закріпити планшет.
Рис. 2. Столярний верстак, який можна регулювати за висотою
У майстернях установлюють токарні і свердлильні верстати для обробки деревини і металів. Токарні верстати рекомендуються невеликі з висотою центрів до 150 - 160 мм і відстанню між центрами 600 - 800 мм; свердлильні верстати бажано мати з найбільшим діаметром свердління 12 мм.
Для шкільних майстерень випускають спеціальні фрезерні верстати. Для заточування інструментів установлюють заточувальні верстати (наждачні точила).
У навчальних майстернях установлюють також допоміжне устаткування: одну-дві розмічальні плити, рихтувальну плиту, муфельну піч, випробувальний стенд для електромонтажних робіт.
Устаткування розташовують у навчальних майстернях з урахуванням певних правил, виходячи з певних нормативів. Так, верстаки розташовують ближче до робочого місця вчителя, розмічальну плиту — ближче до вікна. Верстаки встановлюють так, щоб з кожного робочого місця було видно і чути все, що показує і говорить учитель. Нормативи на відстань між устаткуванням, устаткуванням і стінами майстерні встановлюють, виходячи з санітарно-гігієнічних норм і правил безпеки. Наприклад, віддаль між рядами слюсарних верстаків повинна становити не менше 900 мм.
Рис. 3. Розміщення обладнання в столярному відділенні шкільних майстерень
На рис. 3 показано розміщення обладнання в столярному відділенні шкільних майстерень: 1 — двомісні столярні верстаки 2 — настільні токарні верстаки; 3 — комбінований фугувальний настільний верстак (з дисковою пилкою); 4 — електроклеєварка; 5 — точило; 6 — шафа для наочних посібників; 7 — робоче місце вчителя (а — столярний верстак; б — стіл; с — класна дошка)
Розміщення обладнання в слюсарно-механічному відділенні шкільних майстерень показано на рис. 1:1 — чотиримісні слюсарні верстаки; 2 -токарно-гвинторізні верстаки; 3 — свердлильний верстак; 4—наждачне точило; 5 - стіл для паяння; 6 — розмічувальна плита; 7 — робоче місце вчителя (а — слюсарний верстак; б — стіл; с — класна дошка); 8 — шафа.
Особливу увагу слід звернути на обладнання робочого місця вчителя, яке повинно бути взірцем для учнів.
Верстак і стіл учителя розміщують на помості висотою приблизно 20 см, щоб учитель краще бачив учнів, а вони його. На стіні кріплять класну дошку, а під нею креслярський інструмент. Шафа призначена для зберігання таблиць і навчальної технічної документації. У деяких школах верстак учителя роблять поворотним, щоб учні могли подивитися з різних боків, як виконувати трудові прийоми [15].
При виконанні практичних завдань у майстернях учні користуються різним інструментом, який можна поділити на дві групи: індивідуального і загального користування. Широке застосування на заняттях у майстернях знаходять також різноманітні пристрої і наочні посібники (плакати, моделі, таблиці, колекції).
2.2 Санітарно-гігієнічні вимоги і режим роботи в шкільних майстернях
Дані фізіології і гігієни праці свідчать про те, що фізична праця, яка за своїм характером відповідає віковим можливостям організму і виконується в оптимальних гігієнічних умовах, сприяє розвитку як окремих органів і систем, так і в цілому організму дитини і підлітка.
У процесі трудового навчання учні набувають рухових навичок і вмінь; у них утворюються нові умовно-рефлекторні зв'язки, під впливом фізичної праці вдосконалюється координація рухів, зміцнюється кісткова система, розвивається м'язова система, поліпшується робота дихальної і серцево-судинної систем, підвищується обмін речовин.
Спеціальні дослідження показали, що в осіб, які займаються фізичною працею, обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у тих, хто займається переважно розумовою працею. Установлено також, що для нормального функціонування організму витрати енергії на м'язову роботу повинні становити на добу не менше, як 5,0 - 5,4 МДж (1200 - 1300 ккал) у дорослих і 3, -4,2 МДж (800 - 1000 ккал) в учнів. Менші витрати на м'язову роботу негативно позначаються на процесах росту й розвитку дітей і підлітків.
Трудове навчання має велике значення як засіб переключення учнів з одного виду діяльності на інший, що, згідно з ученням І. М. Сєченова, найбільше сприяє відновленню працездатності [17].
Це положення переконливо ілюструють дослідження. У звичайні навчальні дні, як показали спостереження, у більшості учнів працездатність порівняно з вихідними показниками (до початку занять) зростає до кінця першого уроку. Потім вона трохи коливається на цьому рівні протягом другого уроку і помітно знижується після третього уроку в учнів V класу і після четвертого уроку в учнів VI—VII класів. Дальші навчальні заняття проходять при прогресивному зниженні працездатності учнів.
Переключення учнів із загальноосвітніх предметів на трудове навчання з обробки деревини сприяє підтриманню їхньої працездатності на вищому рівні на наступних уроках. У дні, коли учні працюють у столярних майстернях, у кінці навчального дня в них помітна вища працездатність, ніж в інші дні. Проте під час роботи в майстернях у той самий день, але в різні години, ступінь працездатності учнів у кінці всіх занять виявляється різним. Наприклад, у V класі найменше зниження працездатності спостерігалося в тих випадках, коли уроки з праці проводилися на третій годині занять, а найбільше — на першій.
У міру переміщення роботи з обробки деревини з першої години занять до третьої в першій зміні збільшується процент учнів, що зберігають свою працездатність на рівні, близькому до вихідного (до початку уроків). Такі самі дані маємо, коли учні працювали в слюсарних майстернях.
Отже, є всі підстави для того, щоб розглядати трудове навчання як один з ефективних засобів позитивного впливу на фізичний розвиток організму учнів. Проте було б неправильно вважати, що це відбувається само собою, що не потрібне будь-яке гігієнічне нормування праці учнів.
Праця учнів у процесі трудового навчання ставить певні вимоги до організму, призводить до значних напружень вегетативних функцій організму і до збільшення м'язових зусиль, що супроводиться енерговитратами, які інколи перевищують оптимальні значення. Наприклад, за даними досліджень, на заняттях у майстернях учні V—VII класів витрачають (залежно від видів операцій) 0.5 - 0,9 МДж/год. (130- 208 /год.) на середню масу тіла учня.
Порівняння даних енерговитрат на уроках праці з віковими нормами показує, що на трудових заняттях вони вищі від оптимальних і наближаються до гранично допустимих значень. До цього слід додати, що в учнів ще не завершився розвиток багатьох органів і систем, які перебувають у фазі вдосконалення. Наприклад, у віці 12-14 років не закінчено ще формування кістково-м'язової системи, продовжуються зміни в структурі кісток та м'язів і відповідно до них змінюються функціональні можливості організму [22].
Ураховуючи значне фізіологічне напруження учнів у процесі трудового навчання і значні енерговитрати, треба зазначити, що серед проблем, які виникають у зв'язку з організацією і проведенням трудового навчання в середній школі, однією з найважливіших є визначення оптимального режиму роботи учнів.
Режим роботи має бути таким, щоб трудове навчання сприяло всебічному розвитку організму дітей, зміцненню їхнього здоров'я. Це стає можливим, коли учні в процесі роботи не перевтомлюються і функціональні зсуви різних систем організму не виходять за межі фізіологічних коливань.
У зв'язку з цим постає питання про тривалість трудових операцій і перерв на відпочинок. Хронометражні спостереження показали, що при виконанні одноманітної роботи, особливо тоді, коли вона пов'язана зі значним фізичним навантаженням, збільшуються простої учнів. Так, коли в середньому простої забирали 17 % загального робочого часу, на уроках праці, де переважало обпилювання і зачищання, вони становили 25 - 30 %, особливо зростаючи в кінці другого уроку.
Взагалі характерно, що при виконанні одноманітних операцій з обробки матеріалів, пов'язаних із значною витратою енергії, корисний час роботи закономірно знижується від початку до кінця робочого дня, а кількість довільних перерв збільшується. Якщо ж робота характеризується зміною операцій, то корисний час роботи не зменшується і протягом усього періоду роботи не змінюється. Найбільший ефект як з погляду продуктивності праці, так і з фізіолого-гігієнічного погляду забезпечується поєднанням або чергуванням двох-трьох різних операцій, коли одноразова праця учнів не перевищує 10 хв., після чого має бути перерва на 3 - 5 хв.
Можливості створення оптимальних гігієнічних умов для роботи учнів залежать значною мірою від зовнішнього середовища, в якому відбувається трудовий процес (мікроклімат, освітлення, шум та ін.).
Навчальні майстерні треба систематично провітрювати, бо виконання трудових процесів (паяння, термічної обробки металів, приготування клею, фарбування виробів та ін.) супроводиться виділенням шкідливих газів. Провітрювання залежно від кубатури майстерень може бути природним або штучним (за допомогою вентилятора).
Велике значення для створення нормальних з погляду санітарно-гігієнічних вимог умов роботи має освітлення. Найкраще працювати при природному освітленні, проте в осінній і зимовий періоди, як правило, доводиться застосовувати освітлення штучне (лампи розжарювання і люмінесцентні). При цьому виходять з нормативів, розроблених лікарями-гігієністами. Проте вчителеві доводиться підходити до учнів індивідуально. Вчитель, консультуючись з лікарем, ставить на краще освітлені місця учнів, що мають поганий зір.
На працездатність учнів впливає виробничий шум, яким супроводиться робота в майстернях. Дані досліджень показують, що виконання деяких операцій (рубання металів на плиті, розпилювання дощок дисковою пилкою та ін.) супроводиться шумом, який виходить за межі допустимого. Тому треба стежити за ходом роботи і знімати всі зайві шуми, зокрема ті, що пов'язані з неправильним закріпленням заготовки або з неправильним виконанням трудових прийомів [22].
На працездатність учнів впливає кольорове оформлення шкільних майстерень. Численними дослідженнями встановлено, що при правильному доборі кольорів для оформлення приміщень і устаткування можна сприяти створенню бадьорого настрою. Разом з тим створюються сприятливі умови для виховання культури праці і для естетичного виховання.
2.3 Планування і облік у навчальних майстернях
Однією з передумов правильної організації навчального процесу є планування роботи шкільних майстерень. Лише знаючи наперед, які саме об'єкти доведеться виготовляти, можна розподілити їх за класами і в часі. Ні в якому разі не можна допускати, щоб була «штурмівщина», коли замовлення надходять раптово і не залишається часу для погодження змісту трудової діяльності учнів з навчальною програмою. Щоб такого не сталося, вчителі праці складають план роботи з ремонту устаткування і оснащення майстерень, збирають заявки від завідуючих навчальними кабінетами і завідуючого господарчою частиною школи, замовлення підприємств, а потім разом з директором або завучем школи складають план роботи шкільних майстерень (табл. 1).
Таблиця 1
| № пор. | Назва виробу | Замовник | Кількість | Строк виконання | Відповідальний за виконання | Примітка |
На підставі плану роботи шкільних майстерень складають календарно-тематичні плани для роботи в окремих класах, тобто для кожного класу вибирають такі об'єкти роботи, які відповідають навчальній програмі.
Роботу, що проводиться в майстернях, і всі матеріальні цінності треба обліковувати. Для цього заводять дві книги. В одній з них обліковують устаткування, інструмент, пристрої, матеріали та ін., у другій — готову продукцію.
Книги обліку потрібні для фінансової перевірки. В них треба зазначити, коли надійшли матеріали, інструменти і коли передані. Якщо інструмент ламається, про це записують у книзі, а періодично (звичайно раз на чверть) складають разом з бухгалтерією акти на списання. У книзі обліку готової продукції зазначають, кому і скільки передано виробів [16].
Навчальні майстерні повинні систематично поповнюватися потрібним устаткуванням. У навчальних майстернях немає офіційно затверджених нормативів на строк служби інструментів і верстаків. Тому доводиться виходити з фактичного стану устаткування, замінювати його в тому разі, коли воно перестає забезпечувати властиву йому точність обробки.
Устаткування шкільних майстерень можна поповнювати кількома каналами: через заклади освіти, через магазин і за допомогою підприємств-шефів.
У магазинах учителі праці мають можливість придбати різальні і вимірювальні інструменти за рахунок сум, що відпускаються школам щороку.
Відчутним джерелом постачання шкільних майстерень стають базові підприємства. Постановами уряду підприємствам дозволено передавати безкоштовно школам устаткування, інструменти і матеріали. Спираючись на ці постанови, промислові і сільськогосподарські підприємства подають школам значну допомогу. Ця допомога особливо потрібна, тому що школам централізовано не постачають матеріалів (деревини, металу). А таких матеріалів потрібно багато. Так, за деякими підрахунками для двокомплектної дев'ятирічної школи на рік потрібно, наприклад, близько 7 м3
пиломатеріалів, 400 кг металевих матеріалів. Єдиний шлях для добування таких матеріалів— домовленість з місцевими підприємствами. Щоб домовленість була взаємовигідною, треба налагоджувати випуск суспільно корисної продукції з відходів виробництва, виконувати нескладні замовлення. Досвід показує, що вчителі праці, які проявляють достатню ініціативу, забезпечують навчальний процес усіма потрібними матеріалами.
ВИСНОВКИ
Організація трудового навчання характеризується формою навчальної роботи; формою організації роботи учнів; формою організації навчання.
Центральне місце серед педагогічних умов організації уроку займає практична робота учнів, яку доцільно проводити заняття подвійними уроками. Практична робота учнів будується на базі продуктивної праці.
На заняттях у майстернях учні працюють різним різальним інструментом, обробляють матеріали на верстатах.
При плануванні проведення уроку вчителю необхідно враховувати педагогічні вимоги до уроку, а саме: чіткість дидактичної мети, нерозривність освітніх і виховних завдань, правильний добір навчального матеріалу для кожної частини уроку, доцільний добір методів навчання для кожної частини уроку, використання прийомів поєднання колективної праці з самостійністю кожного учня; організаційна чіткість уроку, продуктивний характер праці учнів, створення умов для безпечної роботи учнів, треба ознайомити учнів з правильною організацією робочого місця.
Для повноцінної участі в трудовому процесі вчителю при плануванні організації уроку треба звернути увагу на розвиток наполегливості, і спостережливості, уміння себе контролювати, проявляти ініціативу, розвиток самоконтролю. Учні, як правило, починаючи заняття в майстернях, дуже погано володіють почуттям самоконтролю.
Сьогодні школи нашої держави забезпечені навчальними майстернями, проте далеко не всі з них відповідають сучасним вимогам: санітарно-гігієнічним, безпеки і правильної організації навчального процесу. Отже даному питанню потрібно приділяти значну кількість уваги.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.
2. Дидактика производственного обучения. /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа, 1973. — 418 с.
3. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К: Форум, 2002.
4. Зайченко І.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.
5. Ковальский М. И. Производственное обучение учащихся средней школы. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.
6. Кудрявцев Т. В. Психология технического мышления. — М.: Просвещение, 1975. - 303 с.
7. Левитов Н. Д. О психологических компонентах технической деятельности. — Вопросы психологии, 1958, № 6, с. 181 — 190.
8. Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцько Г.В. Педагогіка. – К., 1993.
9. Максимюк С.П. Педагогіка. – К.: Кондор, 2005. – 667 с.
10. Михайлов А. А, Техническое творчество школьников. - М.: Просвещение, 1969. - 207 с.
11. Петрова И.И. Педагогические основы межпредметных связей. — М„ 1985 — 79 с.
12. Психология и педагогіка: Учебное пособие / Под ред. А.А.Радугина. – М.: Изд-во „Центр”, 1997. – 255 с.
13. Страхов И. С. Психология труда. - М.: Учпедгиз, 1963. - 240 с.
14. Трудова підготовка в закладах освіти. – 1997 – 1998.
15. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. – К., 1995. – 280 с.
16. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. Частина 1. Теорія трудового навчання. – К., 2000. – 248 с.
17. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. Частина 3. Теорія трудового навчання. – К., 2001. – 220 с.
18. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. 544 с.
19. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. К.: Освіта, 1992. – 160 с.
20. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – М.: Юристь, 1997. – 512 с.
21. Чебышева В. В. Психология трудового обучения. — М.: Просвещение, 1969. - 303 с.
22. Чебышева В. В. Психология трудового обучения. — М.: Просвещение, 1969. - 303 с.
23. Шакирзянов А.З. Установление и систематизация межпредметных связей при новом содержании обучения в средних профтехучилищах (металлистов). — М., 1976. — 18 с.
24. Шведов А. Активизация учащихся на уроках производственного обучения. - Профессионально-техническое образование, 1965, №2,с. 8 - 10.
25. Якиманская И. С. Формирование интеллектуальных умений в процессе производственного обучения. — М.: Высшая школа, 1979. — 88 с.