Зміст
Вступ
Розділ 1. Психолого-педагогічні передумови організації самостійної роботи молодших школярів
1.1. Самостійність як джерело активізації учіння молодших школярів
1.2. Самостійна робота учнів як метод навчання
1.3. Формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності як одної з найефективніших форм самостійної роботи
Розділ 2. Організація самостійної роботи молодших школярів
2.1. Самостійна робота учнів початкових класів на різних уроках
2.2.Авторські пропозиції
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Перебудова системи освіти України, подальше удосконалення навчального процесу в загальноосвітній, в тому числі і в початковій школі ставить питання про удосконалення перш за все організаційних форм і методів навчання. В свою чергу методам навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому, теж присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках викладання окремих навчальних предметів.
Проблемами удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи займалися Я.А. Коменський, Й. Песталоцці, Г.С. Сковорода, О. Ващенко. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в роботах А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанського, В.О. Онищука, О.Я. Савченко, І.Ф. Варламова.
Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.
Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Позитивні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.
Актуальність проблеми організації самостійної роботи на уроках в початкових класах, її недостатня наукова розробка послужили причиною вибору теми курсової роботи.
Об’єкт дослідження
– організація самостійної роботи учнів в початковій школі.
Предмет дослідження
– педагогічні умови удосконалення організаційних форм та методів навчання самостійної роботи учнів.
Мета дослідження
– теоретично обґрунтувати шляхи вдосконалення форм та методів організації самостійного навчання в початковій школі.
Завдання:
- проаналізувати літературу з даного питання;
- вивчити передовий педагогічний досвід;
- виявити основні характеристики організації самостійної роботи учнів в початковій школі.
Методи дослідження:
- аналіз літератури;
- спостереження;
- бесіда;
- порівняння.
Щодо структури нашої курсової роботи, вона складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Робота насичена таблицями та схемами.
Розділ 1. Психолого-педагогічні передумови організації самостійної роботи молодших школярів
1.1 Самостійність як джерело активізації учіння молодших школярів
Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками.
Самостійність – це одна з властивостей особистості. Характеризується двома факторами по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.
Формування самостійності в процесі навчання – одне з основних завдань шкільного навчання. Відповідно, аналіз умов такого формування – одне із завдань педагогічної науки.
Проблема самостійності є актуальною не тільки в наш час, а й великого значення їй надавалося на початку XXст. Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам’ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання» [18].
Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є.Я. Голанта, в яких учений визначив три види самостійності школярів [4]:
· організаційно-технічна самостійність;
· самостійність у практичній діяльності;
· самостійність у процесі пізнавальної діяльності.
Одним з перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності був відомий дидакт М.О. Данилов. Він зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, в здатності орієнтуватися в новій ситуації самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв’язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги та характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших [18].
Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули в працях П.І. Підласистого, М.І. Махмутова, І.Я. Лернера. У більшості досліджень пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.
Таким чином, пізнавальна самостійність пов’язана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. У навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості як мета навчання, у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.
Численні дослідження проведені відомими вченими (Л.В. Занковим, В.О. Люблінською, Н.О. Менчинською, М.М. Скаткіним, М.І. Махмутовим та ін) показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою успішного розвитку. Особливо важливою значення потрібно надавати формуванню самостійності учнів уже у молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік – це перехідний період у якому поєднуються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, він багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Отже, пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини.
1.2 Самостійна робота учнів як метод навчання
Самостійність навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосована робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт.
На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення, такі як [18]:
· перевірні;
· підготовчі;
· навчальні.
Основна функція перевірних самостійних робіт – контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.
Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об’єктів, знаходження даних тощо.
До навчальних самостійних робіт відносимо ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу.Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.
Самостійна робота на уроці – органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.
Плануючи самостійну роботу, вчитель має [20]:
1) визначити її місце в структурі уроку;
2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;
3) передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;
4) правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи;
5) дібрати потрібний дидактичний матеріал;
6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.
Розглянемо можливості забезпечення цих умов.
Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко – до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.
Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. (Ця вимога стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання) [16].
Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.
Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці.
Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.
Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку. Так, коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями: а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.
Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Один з найважливіших – складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу.
Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини; не тільки пригадати правило, а й записати в зошит власні приклади тощо.
Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути граничне чіткими й лаконічними [9].
Пропонуємо інструкцію для розрізнення іменників.
Роби так:
1. Усно постав запитання до слова.
2. Вибери слова, які відповідають на питання хто? що?
3. Що ці слова означають? Якщо назви предметів, подій, почуттів, явищ природи, це – іменники.
4. Випиши іменники.
У процесі ознайомлення молодших школярів з новими правилами, поняттями важливо, щоб відбувалося одночасне засвоєння і способів користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення доцільно дати дітям зразок міркування для виконання самостійних вправ.
Пробні вправи, які виконуються на етапі первинного закріплення, потребують «теоретичного випередження», що дає учневі змогу до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися. Докладніше про методику організації самостійної роботи на різних уроках у початковій школі див. розділ 2.1.
Відносно новим для початкової ланки є застосування на уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в парі або по троє-четверо. Це виховує вміння співробітничати в колективі, організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі виконання групових завдань, треба не тільки не присікати їхню природну схильність, а використати її для взаємного навчання. Тим більше, що в дитячому садку малюки дуже часто працювали у малих групах. Спостерігаючи за учнями під час виконання групових завдань, учитель відкриє для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання. Наприклад, учителька дає на парту один конверт. У ньому кілька літер, з яких можна скласти два слова, треба у парі розібрати, що ж це за слова; або на уроці математики вдвох складають приклади з даного набору чисел, класифікують геометричні фігури тощо.
Великі можливості для групових завдань є на уроках малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну тему (на одному аркуші або на двох, а потім об’єднати). Звичайно, цього молодших учнів треба вчити, не дратуючись їхніми наївними запитаннями, робочим шумом.
Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти [18]:
· організовувати свою роботу;
· здійснювати її якнайекономніше й раціональніше;
· перевіряти якість зробленого.
За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок організаційних, загальномовленнєвих, загальнопізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.
Уміння й навички, які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне використання. Щоб учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.
Так, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня, формує зосередженість, довільну увагу. Якість будь-якої роботи значно підвищується, коли учень чітко усвідомить її мету. (З чого треба почати роботу? Які засоби, матеріали для цього потрібні? Чи можна передбачити результат? Як себе перевірити?)
Зрозуміло, що до розгорнутої форми планування діти прийдуть поступово, нагромаджуючи елементарний досвід планування різних видів праці. Проте очевидно, що без цієї складної й необхідної навички якісно виконати тривалу самостійну роботу неможливо.
Учитель має систематично перевіряти готовність класу до сприймання усного мовлення, розвивати у вихованців уміння точно й грамотно відповідати на запитання.
Неабияке значення у вихованні самостійності та потрібного темпу роботи має дотримання єдиних вимог у веденні зошитів з усіх предметів. Привчені до певної послідовності в оформленні роботи, учні не ставлять зайвих запитань, не відвертають уваги всього класу.
Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку показує на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його керівництвом і, нарешті, цілком самостійно виконують аналогічні й нові завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.
Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови (пам’ятки, алгоритми) щодо послідовності роботи. З ними вчитель поступово ознайомлює учнів, прагнучи зробити їх надбанням власного досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятка використовується під час фронтальної роботи. Згодом її варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв’язування задач.
Алгоритм у навчанні, як відомо, являє собою чіткий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв’язання багатьох однорідних завдань. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу послідовність розумових і практичних дій і цим самим привчають дитину міркувати правильно й економне [6].
Для навчання дітей «діяти за правилом» найдоцільніше виділяти час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло формального характеру, основним методом має бути не пояснення вчителя, а приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії бажано оформити у вигляді настінної таблиці-пам’ятки (алгоритм застосування правила про ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, визначення будови слова, відмінкових закінчень; алгоритми розв’язування задачі; ділення багатоцифрових чисел тощо) [6].
Розчленування правила або способу дії на ряд послідовних операцій допомагає учням свідомо користуватися ним під час самостійного виконання завдань, сприяє організації розумових і практичних зусиль учнів.
Розвиток самостійності органічно включає формування в учнів умінь і навичок самоперевірки й самоконтролю. Ці якості розвиваються поступово, їх формують систематично, в певному комплексі. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це – і підготовча робота до застосування правила (осмислення його суті, усвідомлення послідовності операцій), і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки.
Таким чином, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.
1.3 Формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності як одної з найефективніших форм самостійної роботи
Немає сумнівів, що діти найбільше вчаться, наслідуючи, писав К.Д. Ушинський, але було б помилкою вважати, що з наслідування сама собою виросте самостійна діяльність. Наслідування дає багато матеріалу для самостійної діяльності, проте, якби не було самостійної діяльності, незалежної від наслідування, не було б і що наслідувати [2].
Думки великого педагога про необхідність самостійної діяльності, незалежної від наслідування, співзвучні сучасним вимогам до формування творчості дитини, яка має розвиватися в тій діяльності, що вимагає активного застосування її творчих здібностей.
Готуючись до уроку, вчитель розв’язує принципове питання: як краще організувати засвоєння нового матеріалу– через репродуктивну або пошукову діяльність учнів. Дослідження шляхів розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів показали, що в початковій школі доцільно використовувати п’ять форм організації пошукової діяльності (див. Схему 1).
Схема 1.
Дослідження О.Я. Савченко показали, що критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є [18]:
– зв’язок нового з раніше засвоєним матеріалом;
– можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;
– наявність протиріччя між опорними і новими знаннями;
– готовність школярів до участі в пошуковій діяльності.
Кожна з форм організації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити. Це – той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.
Евристичну бесіду інколи називають сократівською. Це пов’язано з іменем грецького філософа Сократа, який так вів бесіди із своїми учнями, що вони самостійно приходили до відкриття істини. Цей метод сприяє організації частково-пошукової діяльності учнів, коли вони самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем. Тому евристична бесіда доступна й для учнів слабко підготовлених, які вчаться логічно міркувати на зразках.
Реалізація розливальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюється ситуація необхідності пошуку нового знання. Тут варто навмисне загострити увагу дітей на об’єкті пошуку. Коли проблему сформульовано, учні під керівництвом учителя відокремлюють відоме від невідомого, актуалізують засвоєні знання. Це робиться для того, щоб з’ясувати: можна в цьому разі піти відомим шляхом (тоді проблему розв’язують сильніші учні з місця, на основі перенесення) чи треба шукати нові способи [12].
Зіставимо основні етапи роботи вчителя й учнів під час евристичної бесіди (див. Таблицю 1).
Таблиця 1.
| Діяльність учителя
|
Діяльність учнів
|
| Створення умов для виникнення проблемної ситуації. | Усвідомлення неможливості застосувати відомий спосіб для розв’язання проблемної ситуації. |
| Спонукання учнів до формулювання проблеми. | Формулювання проблеми. |
| Керівництво процесом пошуку: використання допоміжних запитань і засобів, стимулювання учнів до спостережень, порівняння, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації. | Висунення припущень, їх перевірка (порівняння, аналіз і диференціювання ознак, зіставлення власних спостережень з новою задачею). |
| Корекція висновку. | Формулювання висновку. |
Для структури евристичної бесіди характерне чергування репродуктивних і продуктивних запитань, що спонукують школярів до напруженої розумової діяльності: усвідомити суперечність, побачити проблему, сформулювати її, висловити різні припущення, визначити правильний спосіб дій.
Чим вища готовність учнів до участі у пошуковій діяльності, тим ширші кроки пошуку; чим точніші запитання вчителя, тим стрункіша структура бесіди. Структура бесіди – не рядоположна послідовність запитань і відповідей, а їх можливий взаємозв’язок, вихідним моментом якого є проблема – кульмінація цього методу, а завершення – розв’язкою.
Отже, внесок евристичної бесіди у формування пошукової діяльності в тому, що діти під керівництвом учителя проходять повний цикл пошуку, розгорнутість якого залежить від рівня їхньої підготовленості й точності запитань.
Суть аналогії полягає в тому, що властивості одного об’єкта з’ясовуються на основі його подібності до іншого. У логіці встановлено, що вірогідність здобутих знань на основі аналогії залежить від певних умов, а саме:
1) кількість спільних для обох предметів ознак має бути якомога більшою;
2) спільні ознаки мають бути істотними й охоплювати різні сторони порівнюваних об’єктів;
3) ознака чи спосіб дії, що передбачається в іншого об’єкта, має бути такого самого типу, як інші ознаки, спільні для обох предметів.
У психології і педагогіці аналогія розглядається як найважливіший засіб розвитку мислення і творчих здібностей дітей (Д.М. Богоявленський, М.Н. Шардаков, М.С. Рождественський, та ін.) [2].
Міркування за аналогією ґрунтуються на операції порівняння у формі співвіднесення й зіставлення істотних ознак об’єктів, а сам процес здійснюється на основі аналізу, абстрагування, синтезу. За рівнем творчості розрізняють три види аналогії: асоціативна, алгоритмічна, евристична.
Асоціативна аналогія відбувається на рівні репродуктивної діяльності, висновки на її основі мають ситуативний характер. Але для молодших школярів – це доступний і цікавий спосіб формулювання нових висновків, пошуку нових ознак, якостей, функцій.
Цікаві завдання на цей вид аналогії дає природничий матеріал. Наприклад: чи можна порівняти ліс з багатоповерховим будинком? Чому? Сніг, лід, вода – найближчі родичі. Про які природні явища можна сказати так само?
Інші функції у розвитку пізнавальних здібностей молодших учнів виконує алгоритмічна аналогія, за допомогою якої діти, спираючись на відомий спосіб дії, самостійно доходять висновку про можливість його застосування в дещо змінених умовах
Високого рівня самостійності мислення вимагає від учнів застосування евристичної аналогії. Суть її в тому, що на основі подібності явищ або об’єктів, які, здавалося б, не можна порівнювати, виникають здогадки, припущення про спосіб розв’язування проблеми. Цей вид аналогії потребує високого ступеня абстрактного мислення учнів, їхньої аналітико-синтетичної діяльності.
Завдання на евристичну аналогію даються на різних уроках. Особливо доцільне їх використання на уроках математики, природознавства, української мови.
Наведемо приклади завдань на евристичну аналогію з уроків природознавства:
– пригадайте, куди хилилося полум’я в досліді із запаленою свічкою. Подумайте, яке явище в природі пояснюється цим дослідом.
– пригадайте, як утворилися краплі на кришці каструлі з киплячою водою. Подумайте, яке явище в природі можна пояснити за допомогою цього досліду. Чому?
Розвивальні функції самостійного ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що воно передбачає самоорганізацію та виконання учнями у взаємозв’язку багатьох навчальних дій, спрямованих на один результат. Самостійно ознайомлюючись з новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує кілька супідрядних завдань: визначає мету, вичленовує невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.
Що має бути орієнтиром для вчителя у визначенні матеріалу для самостійної пошукової роботи? Це [15]:
1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;
2) можливість актуалізації опорних знань через підготовчі вправи;
3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;
4) рівень сформованості вмінь працювати з підручниками, картками, достатній темп письма і читання.
Визначаючи матеріал для пошукової самостійної роботи, вчитель повинен виходити з того, що діти добре засвоїли попередній матеріал, на якому тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового. Так само треба дуже уважно визначити спосіб постановки завдання. Інструкція має бути лаконічною, але точною і повною, відбивати послідовний хід міркувань, практичних дій, які треба виконати. Доречно, скажімо, в процесі опанування третьокласниками прийому розв’язування прикладів з повним поясненням вивісити на дошці наступну інструкцію:
1. Запиши зменшуване.
2. Заміни від’ємник сумою розрядних доданків.
3. Прочитай пошепки знайдений вираз (Від числа... Відняти суму... і...)
4. Пригадай правило віднімання суми від числа.
5. Подумай, який спосіб розв’язання тут найзручніший.
6. Розв’яжи приклад і зроби перевірку.
Для самостійного ознайомлення з новим матеріалом учням 3-4 класів цілком доступні й нові види задач. У методичній літературі підкреслюється, що сучасна програма початкових класів ставить вимогу формувати в дитини вміння розв’язувати не певний вид задач, а будь-які. Саме тому система добору й розміщення їх у підручнику спрямована на забезпечення сприятливих умов для узагальнення способів дій.
У визначенні змісту і характеру допомоги дітям під час розв’язування задачі звичайно класовод орієнтується на загальні вимоги до роботи над нею. Готуючись до уроку, корисно продумати, який вид короткого запису найдоцільніше застосувати під час розв’язання; починати розбір від шуканого чи від даних, орієнтуючись на основне запитання задачі; чи можливі різні способи розв’язування і, якщо так, то який з них найраціональніший; як оформити розв’язок. Роботу краще будувати так, щоб не стримувати думки учнів, щоб вони вчилися самостійно міркувати. А для цього слід також передбачити, які питання можуть виникнути.
Для самостійного ознайомлення учнів з новим природничим матеріалом їм здебільшого пропонують текст з підручника описового характеру. Перед читанням учитель за хвилину повідомляє мету роботи, називає статтю, яку слід опрацювати, та обов’язково ставить контрольні запитання, на які треба підготувати відповіді в процесі читання.
Іноді доцільно поставити перед учнями й проблемне запитання, вислухати їхні міркування, а потім запропонувати прочитати статтю й зробити правильний висновок [18].
Важливо, щоб у процесі виконання самостійної роботи вчитель пропонував дітям пізнавальні завдання: сортування навчального матеріалу за певними критеріями; порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів, що вивчаються; підготовка висновків за аналогією; класифікація; виділення головного; встановлення причинно-наслідкових зв’язків; доведення істинності суджень.
Виняткові можливості для формування досвіду творчої діяльності учнів має дослідницький метод (О.Я. Герд, І.Я. Лернер, Т.В. Кудрявцев, А.В. Матюшкін) [22]. Деякі вчителі вважають його недоступним для молодших школярів. Так, він справді складний за способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, вимагає від дітей розвинених пошукових умінь.
Але дослідження показують, що виконання учнями 3-4 класів елементарних дослідницьких завдань – не тільки можливе, а й ефективне для їхнього розвитку [18] (Т.М. Байбара). Встановлено, що протягом навчання в початковій школі учні за умов відповідної процесуальної і мотиваційної підготовки спроможні брати участь у різноманітних видах навчально-дослідницьких завдань (див. Таблицю 2).
Таблиця 2.
Види навчально-дослідницьких завдань і форми їх реалізації у 3-4 класах
| Завдання за
|
Форми за
|
Трива-лість виконання
|
Допоміж-ний матеріал
|
||
| змістом
|
методами пізнання
|
організацією навчального процесу
|
кількістю учнів
|
||
Формування понять про предмети і явища природи Вивчення властивостей об’єктів Встановлення зв’язку між конкретним об’єктом і процесами природи Засвоєння способів діяльності |
Спостере-ження, їх аналіз і синтез |
Завдання виконуються: а) на уроці; б) на предметному уроці в класі чи на навчально-дослідницькій ділянці; в) удома; г) у поза класній роботі |
Фронтальні, парні, групові, індивідуальні |
Етапи уроку Весь урок Тиждень або кілька днів Один-два тижні Місяць і більше |
Природні об’єкти і натуральні посібники Ілюстративно-зображувальні посібники Схеми Моделі Аудіовізуальні засоби Додаткова література |
Наприклад, формування нових понять на основі тривалих спостережень з наступним установленням причинно-наслідкових зв’язків, засвоєння властивостей об’єктів через експериментальне «відкриття»під час дослідів. Керуючись прийнятою метою, діти на деяких етапах самостійно планують хід роботи, добирають матеріал для спостережень, дослідів, висловлюють припущення, фіксують результати дослідів, роблять замальовки, висновки, доводять. Отже, в дослідницькому методі працює весь діапазон пошукових умінь дитини.
Щоб захопити школярів дослідженнями, треба прищепити їм спочатку смак до вдумливого нагромадження та осмислення спостережень, проведення короткочасних експериментів з відомими об’єктами, які відкривають нові властивості. Корисно також підключати весь клас до групових дослідницьких завдань, розрахованих на 2–3 тижні (а може, й на місяць)[18].
Таким чином, формування досвіду пошукової діяльності учнів в атмосфері загального захоплення цікавою справою не лише має розвивальне значення, а й об’єднує процеси навчання і виховання, стимулює пізнавальні потреби. Протягом початкового навчання вчителі мають залучати молодших школярів до систематичного розв’язування пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності, участі в евристичних бесідах, виконання самостійних завдань різної складності, проведення елементарних досліджень.
Розділ
2
. Організація самостійної роботи молодших школярів
2.1 Самостійна робота учнів початкових класів на різних уроках
Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.
На уроках читання самостійна робота над текстом має на меті:
1) формувати в учнів повноцінні вміння і навички читання;
2) навчати розуміти зміст твору й засоби створення художнього образу.
Залежно від мети зміст завдань буде різним. У першому випадку це – тренувальні вправи на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного й швидкого читання; в другому – завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів тощо. Але в обох випадках перед учителем постає проблема – організувати самостійне перечитування тексту з урахуванням його жанрової специфіки. Якщо під час читання науково-пізнавальної статті основна мета учнів – зрозуміти та засвоїти якнайповніше істотні ознаки, зв’язки між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовніше – яскраве, образне й конкретне сприйняття художніх образів, бо через них найповніше передасться багатство змісту твору.
Безперечно, всі компоненти навички читання взаємопов’язані, тому в процесі багаторазового перечитування тексту є умови для їх одночасного формування. І все ж таки різні види самостійних завдань сприяють удосконаленню й певних якостей читання [22].
Найпоширеніші самостійні завдання – на відтворення прочитаного, вибіркове читання, розбір образних засобів за ілюстраціями підручника. І чим ширший у вчителя діапазон знань про види завдань у процесі самостійного читання, тим більше в нього можливостей для справді різноманітної і водночас цілеспрямованої роботи.
Які ж завдання найдоцільніші для організації самостійної роботи з текстами? Зокрема, рекомендуються такі:
1) відтворення фактичного змісту прочитаного;
2) підготовка до виразного читання;
3) словесне змалювання за уявою;
4) пошук, аналіз, порівняння, виділення головного, доведення, узагальнення;
5) знаходження взаємозв’язків між причиною і наслідком; 6) виявлення авторської позиції;
7) різного роду планування й перекази;
8) знаходження взаємозв’язку між прочитаним і фольклором; між прочитаним та ілюстраціями;
9) перечитування з метою виявлення оцінних суджень;
10) перечитування з метою логічного «сортування» текстового матеріалу [18].
Кожний з наведених видів завдань, зрозуміло, має чимало варіантів формулювань і може бути використаний для роботи над текстом будь-якого жанру. Треба лише правильно врахувати рівень підготовленості дітей.
Самостійна робота на уроках мови в початкових класах – це здебільшого різноманітні вправи. Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими роботами), вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов’язані з орфографією і розвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функції кожного типу вправ, їх місце у системі уроків.
Для організації самостійної роботи використовують насамперед підручник, однак не варто недооцінювати й індивідуальні картки. Зокрема, їх застосування доцільне під час підготовки до вивчення нової теми, коли вчитель концентрує увагу учнів на певній орфограмі чи способі її перевірки. Такі картки допомагають вчасно виявляти прогалини в знаннях окремих учнів, вводити диференційовані завдання. Крім того, більшість завдань учні можуть виконувати і безпосередньо на картках (олівцем), що допомагає раціонально використати час, уникнути зайвої механічної роботи.
Особливо корисні картки із завданнями, в яких показано послідовність розумових і практичних дій.
Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного корисно застосовувати також різноманітні види перфокарт. За їх допомогою можна практикувати вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.
Перфокарти бувають різні. Це залежить від того, які навички формуються чи перевіряються. Наприклад, якщо в 3-му класі перевіряються навички правильного відмінювання іменників і змінювання за особами дієслів, учні можуть працювати з перфокартами А, Б, що мають відповідні прорізи (отвори) для вписування слів, відмінкових та особових закінчень при накладанні карток на чисту сторінку зошита.
Виконуючи завдання за такими картками, учні пишуть у зошитах цілі слова тільки по одному разу – у верхніх, горизонтальних, прорізах, а у вертикальних, навпроти позначень відмінка (особи) – тільки закінчення.
Таку роботу можна дуже швидко перевірити, а головне – тренування з використанням перфокарт привертає увагу до виучуваної орфограми, розвиває пильність дітей, дає змогу заощаджувати час [18].
На уроках математики самостійна робота практикується дуже широко на всіх етапах навчального процесу – під час формування умінь і навичок виконання обчислювальних операцій, розв’язування задач, рівнянь, засвоєння геометричного матеріалу.
Визначаючи матеріал для самостійної роботи, вчитель має бути впевнений, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно слід поставитися до способу подачі завдання. Інструкція до нього має бути лаконічною, але достатньою і точною, її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття, обчислювального прийому тощо.
Самостійна робота з метою первинного закріплення має тривати не більш як 5-6 хв., щоб учитель міг зразу перевірити, наскільки учні зрозуміли новий матеріал, виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо швидко зорієнтуватися, чому саме учень помиляється (не зрозумів способів обчислення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність тощо) [18].
На уроках природознавства самостійна робота учнів різноманітна і за змістом, і за формою. Діти можуть самостійно опрацьовувати нові статті за підручником, проводити досліди за інструкцією, відповідати на запитання, малювати схеми, виконувати завдання з гербарієм, колекцією, працювати з календарем природи тощо [18].
Учитель планує самостійну роботу на різних етапах навчального процесу. Залежно від рівня обізнаності школярів з матеріалом змінюватиметься й ступінь їх самостійності під час виконання завдань.
2.2
Авторські пропозиції
До самостійної роботи, що вимагає виконання нового завдання, учнів необхідно готувати. Варто вчити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на картці, розібратися у послідовності майбутньої роботи, виконати її й у результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні опановують необхідними вміннями, їм варто надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, у плануванні роботи й т.п.
На нашу думку, не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку повинен показати на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його керівництвом і, нарешті, цілком самостійно виконують аналогічні й нові завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.
Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови щодо послідовності роботи. Згодом їх варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв’язування задач. Для навчання дітей «діяти за правилом» найдоцільніше виділяти час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло формального характеру, основним методом має бути не пояснення вчителя, а приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Розчленування правила або способу дії на ряд послідовних операцій буде допомагати учням свідомо користуватися ним під час самостійного виконання завдань та у великій мірі буде сприяти організації розумових і практичних зусиль учнів.
Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного необхідно застосовувати різноманітні види карток. За їх допомогою можна практикувати вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.
Форму самостійних завдань необхідно урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова, моторна. Також для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними.
Ми переконані, що, важливою для розвитку самостійності у навчанні є творчість дитини. Творчість – це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки («Це я сам побачив», «Це я сама придумала») до складання казок, віршів, розповідей, випуску «своїх книжок», ведення класних літературних журналів тощо.
Згадаймо, як точно такий стан дівчинки передав В.О. Сухомлинський в оповіданні «Я хочу сказати своє слово». Читаючи його, другокласники замислюються, якими ж вони бачать небо, землю, квітку, горобину..., вдивляються в знайоме, наче вперше. Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця. Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці. Проте тут ефективність самостійної роботи значною мірою буде залежати і від способу постановки завдання. На нашу думку, необхідною умовою є те, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Необхідно, щоб завдання, пропоновані учнем для самостійного виконання, були посильні для них і давалися в певній системі.
Уміння й навички, які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне використання. Щоб учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.
Безумовно, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня, формує зосередженість, довільну увагу. Якість будь-якої роботи значно підвищується, коли учень чітко усвідомить її мету. (З чого треба почати роботу? Які засоби, матеріали для цього потрібні? Чи можна передбачити результат? Як себе перевірити?) Зрозуміло, що до розгорнутої форми планування діти прийдуть поступово, нагромаджуючи елементарний досвід планування різних видів праці. Проте очевидно, що без цієї складної й необхідної навички якісно виконати тривалу самостійну роботу неможливо.
Останнім, але не менш важливим пунктом є те, що вчитель повинен систематично перевіряти готовність класу до сприймання усного мовлення, розвивати у вихованців уміння точно й грамотно відповідати на запитання. Лише за цих умов, на нашу думку, організація процесу самостійної роботи в початковій школі буде успішною.
Висновки
Отже, питання формування умінь і навичок самостійної роботи виникло не сьогодні. Воно й раніше постійно турбувало науковців різних країн. Увага до цього питання пояснювалась динамічним характером виховання, необхідністю нової організації самостійної праці учнів у школі, що було викликано зміною взаємовідносин учителя й учня в процесі навчання, коли учень почав займати активну, діяльну позицію. Тому тогочасна дидактика почала звертати більше уваги, ніж раніше, на підготовку учні до раціонального самонавчання, самоосвіти та самовиховання. Основним постулатом розв’язання цієї проблеми у тогочасній педагогіці стало гасло: «навчити учня, як він має вчитися».
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи. Потрібно організувати класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи – міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, картками, ілюстраціями, схемами.
Домашня робота повинна носити творчий характер, будити думку школяра. Вчитель на уроці повинен максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.
Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня працювати з книжкою і в школі, і вдома, виробляти в нього звичку «копатися в книжках». Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати в них активність, самостійність, творчу уяву. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями є вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком.
Щоб успішно керувати навчальним процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати їх індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.
Значно підвищує ефективність самостійності роботи своєчасна її перевірка. Інколи швидко потрібно перевірити результати роботи. Тут стають у пригоді різні способи, скажімо, демонстрування школярами відповіді за допомогою сигнальних карток на уроках мови і математики, картки з цифрами і знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти прогалини в знаннях і запобігати відставанню.
Так вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці в початкових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання. Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, але важливі відкриття.
Список використаної літератури
1. Барщай Л.С. Індивідуалізація пізнавальної самостійності школярів. // Початкова школа, 1991. – № 12. – С. 18–20.
2. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. –М., 1982.
3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1995.
4. Голант Е.Я Некоторые принципиальные вопросы развития самостоятельности школьников. – М., 1944 – С. 11-17.
5. Кашуба Л.І. Самостійна робота учнів на уроках читання в 4 (3) класі. – Тернопіль: Мальва – ОСО, 1999. – 104 с.
6. Кирилов Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах розвиваючого навчання. – М.. 1980.
7. Кодібок Я.П. Підручник для початкової школи: теорія і практика. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 288 с.
8. Коротаєв Б.І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів. – К.. 1991.
9. Організація самостійної роботи учнів на уроках у малокомплектній школі. // Початкова школа. – 2004 – № 1. – С. 45-48.
10. Пачашинська М. Дидактичні матеріали з української мови (4 клас) –Тернопіль: Підручники і Посібники, 2004. – 95 с.
11. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь. – М., 1980.
12. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. – М., 1961.–С.15.
13. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 223 с.
14. Лернер И.Я. Дидактические мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1983.
15. Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1983.
16. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. – К., 1989.
17. Резнік А.Б. Самостійна учнів у школі. – К.: Знання, 1979. – 48 с.
18. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 256с.
19. Ткаченко Л. Впровадження принципу індивідуалізації в навчально-виховному процесі початкової школи. // Початкова школа. – 2003. – № 11. –С. 13–15.
20. Федоренко І.Т. Формування самостійності учнів у навчально-виховній роботі школи. – К.: Радянська школа. – 1963.
21. Шепотько В. Психолого-педагогічні засади індивідуалізації навчання молодших школярів. // Рідна школа. – 2003. – № 12. – С. 21–33.
22. Пидкасистий П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. – М.: Педагогика, 1980. – 240 с.