Система освіти Китаю

СИСТЕМА ОСВІТИ КИТАЮ

Розділ 1. Загальна характеристика системи освіти Китаю

Одним з безпосередніх результатів Великою Жовтневої революції в Китаї є збільшення марксизму-ленінізму і виникнення сильного суспільно-демократичного антифеодального і імперіалістичного руху “4 травня 1919 року “, що в свою чергу мало значний вплив на подальшу долю навчання, яке знаходилось на низькому рівні розвитку. В 1919 році початковою школою було захвачено менше 10% дітей, а процент неграмотності серед дорослого населення перевищував 90.

Перші китайські марксисти і демократичні настрої інтелігенції ставили перед собою ціль просвітлення широких народних мас. З цією ціллю вони спеціальні групи по підвищенню культурного рівня народу. Одна з перших таких груп була заснована за ініціативою майбутнього члена КПК і організатора робочого руху Ден Чжун-ся (1894-1933) при пекінському університеті. Розмовна мова “байхуа” в 1920 році була офіційно визнаною національною мовою “гоюй”, на якій проводились навчання. Це полегшувало навчання і сприяло збільшенню грамотності і знань в народі.

Боротьба за демократизацію навчання утримала ще більший розмах, коли в неї включились перші китайські марксисти. З початку 1920 року при безпосередній допомозі Комінтера і руських більшовиків професора Лі Да-чжао і інших передові китайські інтелігенти-марксисти організували комуністичні круги і групи в Пекіні, Шанхаї, Ханьков, Чанша, а також серед китайців, які проживали за кордоном – в Токіо і Парижі. Одночасно з зусиллям пропаганди марксизму вони видали вечірні школи для робітників і видавали газети і журнали.

В серпні 1920 року в Шанхаї за ініціативо Шанхайського комуністичного кругу був заснований соціалістичний союз молоді Китаю, вся діяльність якого проходила під керівництвом КПК. Були переведені на китайську мову “Маніфест комуністичної партії” і “Розвиток соціалізму від утопії до науки”.

Під керівництвом КПК в Шанхаї видається підпільне видавництво “Женьмінь чубаньше”, яке в важких умовах видає на китайській мові ряд праць класики марксизму – ленінізму.

Комуністи-інтернаціоналісти Китаю на чолі з Лі Да-Чжао і Цюй Цю-бо вивчали і старались використати на практиці марксистсько-ленінське навчання освіти культури.

В 1922 році в м. Гуанчжоу під керівництвом КПК був виданий Перший з’їзд Соціалістичного союзу молоді Китаю, після якого розгорнулась практична робота в області просвіти: втілення політичного виховання молодих робітників і селян в дусі соціалізму, загального безплатного навчання молоді, ліквідації неграмотності на основі єдиної мови “гоюй” і транскрипційного складового алфавіту “чжюнь цзіму”, які представляли жінкам рівні права з чоловіками.

В 20 рр. За ініціативи КПК в містах проводиться кампанія по створенню елементарних шкіл для робітників і членів їх сімей, в яких навчали читанню, письму, арифметиці, природі і суспільстві. Ці школи підвищили політичний і культурний рівень робітників, з яких вийшло багато активних борців і організаторів революційного руху. Видатний діяч КПК Пен Бай (1895-1929), організатор селянського руху, був першим китайським комуністом, який проводив велику роботу по розповсюдження знань серед селянства.

Професор Лі Дачжо (1888-1927) – один з перших видатних марксистів Китаю. Він першим в Китаї став розглядати проблеми навчання освіти з позиції марксизму-ленінізму. Показав, що виховання носить історичний і класовий характер, визначається економічним рядом суспільства. Розкрив реакційну сутність конфуціанської ідеології, якої досить в традиційній системі освіти

Лі Да-чжао виступав за загальне безплатне навчання підростаючого покоління, закликав молодь і інтелігенцію просвічувати народ в першу чергу самі знедолені класи суспільства – пролетаріат і селянство.

Цюй Цю-бо (1899-1935) – видатний діяч КПК, публіцист, літературознавець, критик, педагог, перекладач. В своїх статях він писав про успіх молоді країни в області культури і просвіти. ”Рани війни і розквіт культури” була записаною бесідою з А.В.Луначарським , який розказував про постановку народної освіти і заходи по створенню нової революційної культури в Росії.

Був деканом факультету суспільних наук. Створеного КПК в шанхайському університеті для підготовки революційних кадрів. А пізніше (1923 р.) його було вибрано членом Президіуму Ісполкому Комінтерну.

В 1923 році після поразки революції 1925-1927 роках в Китаї педагог – комуніст Ян Сянь-цзян випустив “Елементарной історії педагогіки”, в якому розкритикував постанову освіти в умовах класового антагонистичного суспільства.

В 1930 вийшла його друга книга “Основні положення нової педагогіки”, які підкреслювалось, що виховання відноситься до економічного базового компоненту. Особливу увагу приділяв показу основних рис виховання в соціалістичному суспільстві: критикував стару шкільну систему; закликав до створення нової школи і безплатного навчання підлітків і дітей віків від 8 до 17 років.

Велике значення у розвитку освіти Китаю відіграв Центральний район,а особливо головне м. Жуйцзе, де працювала велика кількість загально освітніх шкіл. Тут було створені університет по підготовці керівних кадрів в області промисловості сільськогосподарської і культурно-просвітницької роботи, університет робітничо-селянської Червоної Армії по підготовці політробітників, Центральне сільськогосподарське училище, театральне училище ім. А.М.Горького, центральне педагогічне училище ім. Леніна і Комуністичний університет по підготовці кадрів революційних робітників.

По всіх селах створювались народні школи, які називались марксиськими або ленінськими. До них входили діти віком від 6 – 7 до 15-16 років, які вивчали Ленінську книгу для читання.

Великий вклад в розвиток просвіти вніс Цюй Цю-бо, який був наркомом просвіти центрального радянського району, ректором Радянського університету, і керував культурно освітньою роботою. Під його керівництвом створювались денні і вечірні школи.

Після 1927 року в Китаї розгорнулась “культурна революція”. З самого початку якої всі заняття в навчальних закладах були зупинені. Китайці під керівництвом Мао-Цзе-дуно заявили про проведення корінної освіти. Маоісти хотіли витіснити уявлення про марксизм-ленінізм і виховувати підростаюче покоління в дусі фанатичної відданості “ідея Мао-Цзе-дуна”. Сам діяч не ставить перед культурою і освітою питання формування духовного обличчя членів комуністичного суспільства. А головну задачу він бачить в адаптації до сучасного низького культурного і освітнього рівня китайського селянства – основної маси населення країни. Іншими словами, інтелігенція не повинна “нести знання” масу, а, навпаки, повинна опускатися до його рівня.

Маоісти доводять до абсорду ідею розвитку освіти науково-технічної революції і соціального процесу. Вони зацікавлення в низькій освіченості народу і прагнуть культурному розвитку людей, так як освічених людей не можна використовувати.

13 липня 1966 року була видана реформа ЦК КПК і державним з’їздом КНР про систему освіти. Вона стала здійснюватись лише з осені 1968 року.З 1970 року почались відкриватись вищі навчальні заклади, хоча постійних занять не проводилось. Два роки було втрачено на виявлення політичного обличчя абітурієнтів та викладачів.

Реформа навчання передбачає значне зменшення терміну освіти на всіх ступенях навчання. В країні вводиться нова шкільна система. Замість 12-річної-9-річна загальноосвітня школа для дітей і підлітків віком від 7 до 15 років. Навчання у вузах скорочується від 4-5 до 2-3 років.

Реформа передбачає значне скорочення об’єму навчального матеріалу. В першу чергу скорочується об’єм теоретичних дисциплін. Воєнна підготовка є невід’ємною частиною навчального процесу на всіх ступенях навчання. Значний термін відводиться для занять ручної праці і занять самообслуговування. Канікули учнів і студентів призначається для роботи в сільському господарстві

Примусова система навчання маоістів спонукає для консервації низького освіченого рівня в країні, понижує і без того низьку якість навчання. В країні з тисятирічними культурними традиціями 55% дорослого населення залишається неграмотним. Рівень освіти в сучасному Китаї став набагато нижчим ніж перед “культурною революцією”.

1.2 Реформи освіти ХХ століття

Після 1949 років розвиток в Китаї проходив по важкому шляху.50 рр. були його швидкого розвитку як в кількісному так і в якісному відношеннях. Однак дуже скоро освіта стала об’єктом багаточисельних нападів зі сторони політичних кампаній, а в період культурної революції 1966-1976 рр. практично занепалою системою навчання в сучасному її розумінні.

Ціле покоління дітей і молоді практично було позбавлене можливості вчитися. В результаті збільшилась дистанція між рівнем навчання в Китаї і в інших країнах.

На початку 80 рр. перед КНР поставлені важливі питання зі скороченням соціально-економічного розвитку. Плани п’ятирічки (1986-1990рр.) неможливо виконати без підвищеного рівня розвитку освіти і підготовки кадрів робітників в різних областях.

27 травня 1985 р. ЦК КПК прийняв постанову про реформу системи народної освіти, яку опублікував в газеті “Женьміньжібао”, - необхідно забезпечити значний розвиток освіти на базі міцної економіки.

В ході реформи пропонується і удосконалити зміст навчання і методи, забезпечити розвиток педагогічної науки. Одночасно відмічається, що ріст витрат на освіту повинен відповідати рівню розвитку економіки.

Підкреслюється введення обов’язкового дев’ятирічного навчання з початковим навчанням. Обов’язкове навчання необхідне для розвитку сучасного виробництва і суспільного життя.

Китай - велика країна, з його окремими районами, які значно відрізняються за ступенями економічного і культурного розвитку. Тому відмічається про обов’язкове навчання з врахування конкретних умов того чи іншого району.

Виходячи з рівня розвитку Китай можна поділити на три групи.

Перша – група з високим рівнем розвитку, друга – села, третя – відсталі райони де проживає четверть населення країни.

Умовою успішного розвитку безумовно є підготовка вчителів, яким потрібно надати соціальний статус і добрі умови життя, підвищення кваліфікації, заборонити перевід на другу роботу.

Другий важливий напрямок реформи навчання – структура середнього навчання і розвиток професійно-технічної освіти молоді. Ця задача в основному покладається на місцеві органи влади. Вони повинні відкривати професійно-технічні школи підготовляти кадри для себе і для інших організацій, а також прийняти на навчання осіб вносити за це плату.

Велику увагу в реформі приділяють досконалості роботи вищих навчальних закладів: перестройці планів прийому в вузи, зміні системи розпреділення випускників.

Постановою передбачено державне забезпечення гуртожитками і харчуванням студентів педагогічних вузів і тих, кому потрібно працювати в важких умовах. Ці студенти звільнюються від плати за навчання.

Після прийняття постанови ЦК КПК про реформу систему освіти робота по розвитку навчання в Китаї помітно активізувалася.

В квітні 1986 р. в Пекіні відбулася четверта сесія ВСНП шостого з’їзду, на якій був прийнятий “ Закон про КНР про обов’язкову освіту”.

В 1990 р. ввели загальне обов’язкове дев’ятирічне навчання у всіх економічне розвинутих районах країни. Навчання в Китаї зараз залишається платним. Так як держава не може взяти на себе всі витрати, тому і відкривається багато приватних шкіл.

1.3 Система освіти ХХІ століття

В останні десятиліття КНР іде по шляху успішного соціально-економічного розвитку. Вона має стабільні досягнення в розвитку промисловості . сільського господарства, НТП, в поліпшенні життєвого рівня населення. КНР на першому місці у світі за щорічним приростом валового національного доходу, обсягом залучення іноземних інвестицій. Вона не тільки задовільного власні потреби в продуктах харчування, але й експортує чимало сільськогосподарської продукції. І це притому, що має 1 мільярд 200 мільйонів населення, що за технічним забезпеченням сільськогосподарського виробництва поступається сьогодні навіть Україна, а загальний обсяг і родючість сільськогосподарських угідь в цілому не перевищують наших. Немає також сумніву, що жодна з промислово розвинутих країн світу з найрозвинутішим сільським господарством, як наприклад, США, не змогла б прогодувати 1,2 млрд. населення.

У цьому великий вклад робить освіта, школа, китайський вчитель. Головні задачі полягають в тому, щоб забезпечити стратегію пріоритетного розвитку навчання, мобілізувати суспільство на свідоме виконання “Програми реформи і розвитку народної освіти в Китаї”.

Китайці велике надають народному навчанні, розглядають його як корінне питання стратегії тотального розвитку соціалізму з китайською специфікою, від якої залежить вся соціалістична модернізація.

Китайці переводять економічне будівництво в русло опори на НТП і підвищення якості робітників, і науково культурний рівень всієї китайської нації. Створення соціалістичної ринкової економіки і здійснення модернізації залежить від підвищення підготовки спеціалістів.

З початком реформи все суспільство вийшло на новий рівень розуміння стратегічного місця освіти. Всі керівні кадри зобов’язані віддавати ясний звіт чіткий звіт про підготовку спеціалістів. Тільки за рахунок підйому освіти можна збільшити сукупність сил держави і отримати стратегічну ініціативу міжнародної конкуренції.

Вчені всіх ступенів і типів повинні виховувати нових людей – цілеспрямованих, високоосвічених, культурних і дисциплінованих, тобто людей з моральним, розумовим і фізичним вихованням.

Тільки таким чином можна підвищити можливості молоді і підлітків протистояти спокусливого впливу фінансового фетишизму, крайнього індивідуалізму. Все суспільство повинно старатися оберігати здоровий ріст учнів, створювати позитивне середовище для виховання справжніх людей.

Розділ 2. Структура і зміст трудового навчання у Китаї

2.1 Трудова підготовка учнів 40-70х. рр.

Починаючи з двадцятих років в Китайських школах праця та трудове навчання завжди займали важливе значення. Діти вчились працюючи в майстернях чи фабриках або заводах.

На протязі 40 років існування КНР компартія і уряд держави завжди приділяли багато уваги трудовій підготовці учнів. В 1955 році міністерство освіти Китаю підготувало документ, проведення основного технічно-виробничого навчання, посилити трудове виховання, включити виробничу працю післяурочну діяльність учнів. В програми початкової і середньої школи був включений урок ручної праці. Учні в старших класах працювали на заводах і фабриках, виїжджали на сільськогосподарські роботи. Праця почала розглядатися як засіб морального виховання. Але порушився навчальний процес, понизилась якість навчання.

Технічно-трудове навчання повинне стати складовою частиною все стороннього розвитку учнів. Трудова діяльність – джерело фізичної і розумової досконалості: поєднання навчання з виробництвом – єдиний засіб для гармонійного формування особистості.

На шляху розповсюдження технічно-трудового навчання зустрічається немало перешкод. Головна з них – слабкий розвиток навчально-виробничої бази. Друга велика проблема – нестача вчителів і наставників технічно-трудового навчання.

Отже китайська політика в галузі освіти спрямована на розвиток технічного виробництва, на всебічний розвиток, на моральне виховання, на гармонію людського життя з працею.

Література

1.Педагогіка толерантності 1999. - №2.

2. Народна освіта 1987. - №2

3. Радянська педагогіка 1973. - № 9. - 1987. - №2 . - 1991. - №8.