Курсова робота на тему
"Становлення і розвиток вищої освіти на Україні"
Вступ
У культурному надбанні українців Києво-Могилянська академія була, є і залишається явищем яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самовідданість і прагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянська академія виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а й у Східній Європі. Та роль академії у культурному житті України не можна обмежувати лише цим. Вона мала ще одну історичну цінність – академія заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII-XIX ст., її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна академія, численні школи та колегіуми, і Слов’яно-греко-латинська академія у Москві, Академічний університет в Петербурзі, школи в Росії, Білорусії, Сербії.
Її випускники займали високі пости у Війську Запорізькому, творили Гетьманську – козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського великодержавного шовінізму, академія продовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками що заперечували будь-які спроби довести другосортність нації.
Її діяльність заслуговує тим вищої оцінки, що вона розпочалась і здійснювалась в період, коли український народ був поневолений і його духовній культурі загрожувало знищення.
Академія з’явилася не за наказом згори, а була створена волею самого народу, а потім і сама живила його.
На Академію мав великий вплив загальноєвропейський історичний прогрес, який обумовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися в організаційній побудові української вищої школи, у змісті та обсязі предметів, що давали завершену гуманітарну освіту – апробовану в Європі систему «семи вільних наук».
Метою нашої курсової роботи є дослідити становлення і розвиток вищої освіти на Україні.
Предметом дослідження є процес навчання в Києво-Могилянській академії.
Об’єктом дослідження є діяльність Києво-Могилянської академії.
Джерелом роботи було опрацювання публікацій.
Робота складається зі вступу. з трьох розділів, висновку та списку літератури.
Становлення вищої освіти на Україні у XVI–XVII ст.
Києво-Могилянська академія з’явилася в період першого Українського національно-культурного відродження, що тривало майже два століття.
У XVI ст. майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами й шляхтою. Жорстокий соціальний і національний гніт важким тягарем ліг на плечі трудового населення України. Річ Посполита прагнула духовно поневолити народ – чинила насильство над його культурою і мовою, насаджувала католицизм і унію. Але народні маси не корилися, адже у прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ посполита може знищити національне життя, культуру, і етнос.
Починаючи з XVII ст. починається новий період української історії, який характеризується появою буржуазних зв’язків. В конкретний період починають рости міста розширюється внутрішній і зовнішній ринок, збільшується кількість міського населення – ремісників, торговців різних категорій, посилюється і соціально-класова диференціація. Зростають і духовні сили українського народу, його національна свідомість. В умовах боротьби проти польсько-шляхетної експансії пробуджуючи інтерес українців до власної історії, мови, культури, традиціям.
Зрушення, які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загального піднесення, яке переживала Європа в XV–XVI ст. відоме як Відродження.
Розповсюдженню ідей гуманізму епохи Відродження значною мірою сприяли представники України, які навчалися закордоном – в Краківському, Празькому та інших університетах, де Україна була відома під назвою Рутенії і Роксолани.
В Краківському університеті вихідці з України навчались з самого початку його заснування. Тільки в XV–XVI ст. отримували освіту вісімсот українців. При Краківському і Празькому університетах вже в XIV ст. існували спеціальні гуртожитки для українських і білоруських студентів. Вихідці з України вчились і в других зарубіжних університетах – в знаменитому паризькому Сорбоні, в університетах Германії. Вчились українські студенти також в Італії – в Болонії і Падуе. Переважна більшість українців по закінченню науки поверталась на батьківщину. Адже і тут потрібні були свої школи, підручники, вчителі, друкарі, вчені, письменники. Особливий внесок у захист і примноження національної культури зробили братства. Серед братчиків були високоосвічені люди – «міщани з поривами і сумнівами з прикметами та недоліками людей Відродження та Реформації». Діяльність братств була надзвичайно плідною. Братства дали людям знання, а це було найважливіше. Перше братство виникло у Львові в 1439 р. Його основу становили ремісники і торговці. Поступово кількість братств зростає. Створюються Рогатинське, Самбірське, Луцьке, Київське, Вінницьке та інші братства. Братства, а також окремі прогресивні діячі розгорнули на Україні книгодрукування. Це був дуже необхідний і важливий крок. Перша друкарня на Україні заснована в 1573 р. у Львові московським першодрукарем Іваном Федоровим. Після його смерті вона перейшла у власність Львівського братства.
Зразком високого рівня мистецтва друкування в Україні стала «Острозька біблія», яку в 1581 р. надрукував в Острозі Іван Федоров. Це перше повне видання біблії на слов’янській мові – результат тривалої і клопіткої праці українських вчених і руського першодрукаря.
Особливе місце серед видань кінця XVI ст. поч. XVII ст. займала полемічна література. Найбільш цікавими зразками полемічної літератури, які дійшли до наших часів, є «Ключ царства небесного» (1587) Р. Смотрицького «Апокрисис» (1597) Христофора Філамета, «Тренос» (1610) і «Версифікація» (1621) М. Смотрицького. Культурне відродження України готували саме полемісти, серед яких Мелетій Смотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарій Копистецький та ін.
Аналізуючи цей період Д. Дорошенко писав, що натиск римокатолицизму і викликана ним релігійна боротьба спонукали українське громадянство до самооборони і створення в себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок. У XVII ст. тут вибухає гострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об’єднує всі верстви українського народу. І саме в цій боротьбі український народ об’єднується, виховується і скріплюється почуття його національної свідомості, яке було приспане за кілька віків життя в умовах чужої державності і чужих впливів.
Провідну роль в історії українського народу на протязі багатьох століть відігравав Київ, який був головним культурним центром України. Тут велося інтенсивне будівництво, процвітали різні ремесла, живопис, архітектура, музика. При київських монастирях – Печерському, Софіївському і Михайлівському Золотоверхому та інших – були крупні бібліотеки, де створювалися і переписувалися книги. В монастирських школах навчали дітей.
На початку XVII ст. в Києві визначаються два освітні культурні осередки, тісно зв’язані між собою, – братство і група учених – просвітителів при Києво-Печерській лаврі на чолі з її архимадридом Єлисеєм Плетенецьким.
Київське братство з самого початку своєї діяльності заснувало школу, яка поклала початок першій вищій школі у Східній Європі. Ця школа мала латино-польське спрямування, тобто українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань Заходу і Сходу через вивчення класичних мов.
Великий особистий внесок в розвиток Київської братської школи вніс православний український полководець, гетьман Війська Запорізького Петро Коношевич-Сагайдачний, який вступив у братство усім військом в 1620 р.
Традицію засновану Сагайдачним, – опікувати Київську братську школу і виявляти матеріальну й політичну підтримку – продовжували і інші гетьмани Війська Запорізького і України.
Без сумніву, що провідну роль в встановленні Київської школи, визначенні характеру і рівня навчання відіграли її ректори. Почесне місце серед них належить першому ректору і професору Й. Борецькому ученому і педагогу, відомому просвітителю і діячеві.
З іменем борецького тісно зв’язаний прогресивний напрямок в розвитку педагогічної думки на Україні в кінці XVI початку XVII ст. Виняткову роль в житті суспільства він відводив школі, просвітництву. Борецький був упевнений, що власне освіта визначає місце людини в житті, що від її розповсюдження залежить суспільний прогрес.
Борецький був неперевершеним оратором. Його думки і слова справляли великий вплив на слухачів. Виступаючи на козацьких радах Борецький закликав: «Стійте сильно, не хитаючись і не боячись!», чим і заслужив славу «козацького митрополита».
В 1619–1620 р.р. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький. Син учителя і першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького.
В 1618–1619 р.р. Смотрицький створює «Слов’янську граматику» – працю, з якою він увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філософії.
Третім ректором Київської братської школи був Касіян Сакович. Він був переконаним просвітителем, надавав велике значення будівництву шкіл, поширенню знань серед народу.
Восени 1631 року в Києві виникає ще одна школа – Лаврська. Її засновником був архимадрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів, що вивчалися і структурою вона була подібна до польських і західноєвропейських колегій. Однак лаврська школа проіснувала недовго. Боячись, що Петро Могила може підкорити справу виховання молоді винятково релігійним потребам, братчики Києва ставлять вимогу об’єднати Лаврську школу з Київською Братською школою. Повне об’єднання школи відбулося в 1632 р.
Цікаво відмітити в цьому питанні позицію Івана Борецького. Будучи главою православної церкви на Україні і другом Петра Могили, він тим не менше став на сторону братчиків. Борецький до кінця життя залишався противником підкорення освіти вузькоцерковним інтересам, виступав за розвиток народних шкіл, за якими бачив майбутнє.
Вимоги братства після смерті Борецького підтримав новий митрополит Ісайя Купинський, один із перших організаторів Братської школи.
Київська Колегія
Об’єднана школа розпочала свою роботу в 1632 р. Вона стала називатися колегією. Відомо, що колегіями в Західній Європі називали школи вищого типу.
Треба зазначити, що деякі дослідники, вивчаючи розвиток вищої освіти на України намагалися виділити і протиставити періоди «домогилянський» і «могилянський», вважаючи саме останній початком розвитку в вищої освіти. Нам це здається неправильним. Курс наук, що читалися в Братській школі і колегії, фактично, нічим не відрізнялися. Деякі викладачі Братської школи – І. Борецький, М. Смотрицький – мали вищу Європейську освіту. Злиття Братської і Лаврської шкіл – було новим кроком на шляху розвитку вищої освіти на Україні. Безперечно, велика заслуга в цьому належить Петру Могилі – високоосвіченій людині, визначному просвітителю і гуманісту. Всі свої знання, блискучі організаторські здібності і матеріальні кошти Петро Могила віддав колегії, яка на його честь стала найменуватися Києво-Могилянською і під цією назвою увійшла в історію. Культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася підтримкою Київської Колегії. За його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Рощі. Понад 20 років він стояв на чолі книговидавничої справи на Україні. Високий рівень творів Петра Могили написаних слов’янською, українською, польською і латинською мовами ставлять його в ряд з найвизначнішими письменниками першої половини XVII ст. Його твори поширилися не лише в Україні, а й у Росії, Польщі, Молдавії, Грузії тощо.
Петро Могила намагався пробудити і підтримувати в народі інтерес до свого історичного минулого. Цьому сприяло друкування історичних праць, а також археологічні розкопки і реставрація древніх храмів. Петром Могилою була «викопана з темряви підземної і відкрита денному світлу» Десятинна церква часів князя Володимира (Х ст.).
Сам Петро Могила найбільшим своїм здобутком вважав створення Колегії, про яку він турбувався до останніх днів свого життя. Помираючи, Петро Могила заповів Колегії все своє майно, кошти і цінності – бібліотеку, будинки, дворові місця на Подолі, половину худоби та інвентаря зі свого хутора Непологи, більше вісімдесят тисяч золотих, домашній срібний посуд, хрести і навіть тканини.
Незважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська Колегія розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Зберігаючи традиції українських братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм, відповідала вимогам, що ставилися перед Європейською вищою школою.
Основним показником рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися. Тут вивчалися слов’янська, грецька, латинська, польська і українські мови, політика, риторика, філософія, математика, астрономія, музика, богослов’я. Ці науки іменувалися вільними – («сім вільних наук»): поділялись на так звані trivium – граматика, риторика, діалектика, та quadlrivium – арифметика, геометрія, астрономія, музика. Наприклад, Кембріджському університетах в перший період його існування вивчались лише ці науки, при чому після опановування першого комплексу присвоювався ступінь бакалавра, а другого – магістра.
Організаційна структура Київської колегії також була подібна до Європейської. Звичайно вона мала деякі відмінності, що зумовлювалося освітніми традиціями та історичними умовами. Київська колегія наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам учених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування.
Однак, український народ гаряче підтримував свою вищу школу, пов’язуючи з нею великі сподівання у боротьбі за незалежність.
Польський уряд не бажав, однак, надавати їй статусу академії, оскільки це означало надати їй право на самоврядування і дозволити читати богослов’я, дозволити готувати освічених борців проти католицизму і унії.
Лише наприкінці вісімдесятих років, коли Київ був остаточно приєднаний до Росії, Могилянська колегія розпочинає клопотання про надання їй права вищого навчального закладу. І 26 вересня 1701 року Петро Перший у своїй грамоті підтвердив це право.
Києво-Могилянська академія
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, який задовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною мірою Росії та Білорусії.
Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Лекції студентам з багатьох країн читали найвидатніші тогочасні професори. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами. Серед вихованців академії були сотні визначних політичних, наукових культурних і церковних діячів України і всієї Східної Європи. Досить зазначити, що в академії дістали освіту гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Юрій Хмельницький.
З Києво-Могилянської академії вийшли видатні письменники і учені: Григорій Сковорода, Григорій Кониський, Касіян Сакович, Феофан Прокопович та інші.
Київська академія мала чітку структуру поділу на окремі школи (класи) з певним обсягом предметів і певною системою управління.
Перший клас – фара (або аналогія) по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів уже з певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах вони опановували слов’янську, латинську мови, а також арифметику й геометрію, спів та катехізис.
Особлива увага приділялася вивченню латинської мови, знання якої вважалось ознакою освіченості. В Київській академії латинь вивчали за популярною в Європі граматикою Емануїла Альвера «Institutions Linguae Latinae», а з 1763 р – за піарською граматикою, надрукованою у Варшаві. Щоб заохотити учнів краще вивчати латинську мову застосовувались різноманітні методи. Наприклад, хто під час розмови з товаришами латинською мовою допускав три помилки, вручався калькулюс-футляр з листом паперу всередині, на якому записувалося його прізвище. Цей калькулюс учень намагався збути слабшому, бо якщо він залишався у нього до ранку, то на наступний день він страждав від сорому, а то і від покарань учителя. З початку XVIII ст. латинь поступово витісняється літературою українською мовою.
Для того, щоб перешкодити розвитку вітчизняної освіти на Україні, деякі представники латинської вченості, зокрема єзуїт П. Скарга «науково доводили, що за допомогою слов’янської мови ще ніколи ніхто ученим не став, що не має таких академій, де б науки викладалися слов’янською мовою, бо вона не має і не може мати ні правил ні граматик».
Після граматичних класів учні, а відтепер уже студенти, вивчали піїтику (1 рік), риторику(1 рік), філософію (2–3 роки), богослов’я (2–4 роки).
Піїтика розглядалася як мистецтво складати вірші і вважалася захоплюючим і корисним мистецтвом.
Після піїтики читався курс риторики, найпопулярнішого предмета в академії. У класі риторики студенти навчалися складати промову, як загального характеру, так і певного призначення.
Перший друкований підручник з риторики з’явися у 1659 році. Його автором був один з найосвіченіших людей в Україні XVII ст., вихованець Києво-Могилянської колегії – Галятовський.
З кінця XVII ст. характер поетики і риторики змінюється. Її автори все більше звертаються до тем вітчизняної історії. Дослідник Київських поетик Г.М Сивокінь наводить цікаве висловлювання невідомого автора поетики «Fons Castilius» («Касталійське джерело»): «Нехай твердять інші, що Касталійське джерело несе свої води біля підніжжя Парнаса, я ж краще і вірніше сказав би, що це джерело витікає з підніжжя святих гір найзнаменитішого міста і чуда світу Києва».
Згодом з’являється теорія «руського вірша» Ф. Прокоповича та інші вітчизняні підручники. Таким чином професори риторики і поетики Києво-Могилянської академії відіграли значну роль у формуванні і становленні вітчизняної літератури.
У XVII ст. – період оформлення світогляду Просвітництва – наука і філософія стають незалежними від релігії і богослов’я. Це встановлюється шляхом вилучення з наукового раціонального знання: все, що доводиться експериментами не може бути заперечене вірою. У курсах філософії Г. Кониського, М. Козачинського, Ф. Прокоповича можна знайти посилання на дослідження Евкліда, Архімеда, Коперника, Галілея, Декарта та ін. Натурфілософія відкидає такий метод мислення, згідно з яким істина вічна, раз і назавжди дана, чи то у святому Письмі чи спадщині Арістотеля.
Що стосується богослов’я то, незважаючи на офіційну заборону польського уряду, викладання богослов’я у Києво-Могилянській академії розпочалося ще на початку XVI ст. Поступово Київські вчені створюють свою богословську систему.
Спочатку богословський курс тривав чотири, а пізніше – три роки. Діячі Києво-Могилянської академії «прагнули дати філософське обгрунтування православ’я, розробити і використати його як богословське вчення, щоб мати змогу протиставити його католицизму».
Створюючи свою богословську систему, могилянці використовували досягнення в цій галузі таких західних філософів як Августин, Дунс Скотт, Фома Аквінський тощо.
Такими були основні, так звані ординарні класи Києво-Могилянської академії у XVII – на початку XVIII ст. Найбільшою популярністю користувалися класи піїтики і риторики.
Складовою частиною навчального процесу в академії були щосуботні повторення матеріалу за тиждень, виконання домашніх завдань і тричі на рік – екзамени.
Частина студентів (філософи і богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не здавали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.
На початку XVIII ст. у зв’язку з посиленням інтересу до європейської науковості і суспільної політичної думки в країні зростає зацікавленість у вивченні іноземних мов. Київська академія за ініціативою протектора Рафаїла Заборовського вводить до навчального курсу німецьку мову і поновлює грецьку, що якийсь час не викладалася. З 1763 року вводиться французька мова. Програму викладання іноземних мов у академії розробив її вихованець, видатний вчений лінгвіст Симон Тодорський.
Значна увага в Київській академії приділялася вивченню математики. Спочатку вона читалась в чотирьох молодших класах. На початку XVII ст. була виділена в окремий клас, де викладали арифметику, геометрію і тригонометрію.
Першим відомим теоретичним курсом математики в Київській академії був курс лекцій Ф. Прокоповича.
У другій половині XVIII ст. в Академії був відкритий клас чистої математики, де викладали алгебру, геометрію, а також клас змішаної математики, в якому читались цивільна і військова архітектура, механіка, гідроста
Важливе місце у Києво-Могилянській академії займала художня і музична освіта.
Малювання навчали ще у Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цього предмету.
У другій половині XVIII ст. викладали малювання Фальковський, Петрусевич, Соколовський та інші. Клас малювання був завжди переповнений. У 1799 році там нараховувалося вісімдесят вісім чоловік, а в 1802 році – сто п’ятдесят.
Особливою майстерністю відзначались гравюри Григорія Кириловича Левицького. Школа Г. Левицького мала великий вплив на граверне мистецтво України другої половини XVIII ст., як найбільш художньо і технічно досконала і життєва, пов’язана з народними традиціями і новітніми європейськими досягненнями.
В академії складалася своя художня школа. Уявлення про неї дають нам красиво й зі смаком оформлені зошити студентів, курси лекцій викладачів.
Вихованцями академії були і такі відомі художники, як Данило Галяховський, Леонтій Тарасевич, Михайло Карповський та інші.
У процесі формування й консолідації української нації важливе місце займала музично-пісенна творчість. Долаючи іноземний гніт, панування релігійної ідеології, вона розвивалася в загальному руслі української культури, особливо ж бурхливо з другої половини XVI ст. Чарівна українська пісня, створена народним генієм, проникає і за межі України і заживає слави своєю красою серед слов’янських народів, а також народів Австрії, Німеччини, Італії та інших країн.
Арабський мандрівник П. Алеппський, проїжджаючи в 1654 році по Україні, зачудовано слухав її мелодії, а потім писав у своїх спогадах: «спів козаків радує душу й лікує від печалей, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби з одних вуст».
Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято – урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор у якому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братському монастирі. У п’ятдесятих роках XVII ст. ректор Л. Баранович організував тут хорову школу.
Обидва хори – академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів. Слава їх сягала далеко за межі Києва.
Вихованців Академії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і до Росії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керували хоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші.
Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішими серед них були М.С. Березовський та А.Л. Ведель, творчість яких мала великий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
Бібліотека Києво-Могилянської академії
Величезну роль у системі навчання і виховання в Києво-Могилянській академії відігравала академічна бібліотека. Очевидно вона була закладена ще Київською братською школою. Вагомий вклад у формування бібліотеки вніс Петро Могила. Весь час він турбувався про її поповнення, а помираючи, заповів Колегії, крім значних коштів усю свою бібліотеку, яку збирав протягом усього життя.
З роками бібліотека зростала за рахунок закупок, надходжень з українських і російських друкарень, пожертвувань з боку окремих осіб, найчастіше керівників Академії, а також колишніх її випускників.
Серед випускників академії існувала традиція надсилати свої власні твори до академічної бібліотеки, де б вони не знаходились.
У 1768 р при бурсі була закладена окрема бібліотека для найбідніших студентів, які не мали можливості за власний рахунок купити книги. Її засновником був вихованець академії, відомий вітчизняний історик М. Бантиш-Каменський.
Поповнювалась академічна бібліотека і за рахунок періодичних видань. Для придбання книг закордоном Академія підтримувала постійні зв’язки з окремими книгарнями Варшави, Батіслава та інших міст Західної Європи.
· Справжнім святом для студентів Академії були щорічні контрактові ярмарки в Києві. Сюди навесні з великою лавкою латинських і французьких книг приїздили італійські купці із Ломбардії і розташовувались поряд із Академією.
На жаль бібліотека Києво-Могилянської академії не збереглась до нашого часу.
Особливо постраждала вона під час пожеж 1780–1811 р.р. Тільки в 1780 р. згоріло близько дев’ять тисяч томів, у 1811-близко тисячі видань.
Гуманістичні засади внутрішнього життя Академії
У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії, таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією цей навчальний заклад мав свої філії – в 1632 р. у Вінниці на Поділлі, а в 1639 р. в Гощі на Волині.
Чимало молоді прибувало також з українських земель, які знаходились під владою Польщі. В умовах жорстокого національного гноблення, примусового окатоличування, молодь з Правобережжя тягнулася до Київської Академії, що була єдиною вищою православною школою Східної Європи.
Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони приносять західноєвропейську освіту і культуру, а також український вплив, який охопив всі сторони життя у Московії. Українці заснували у Москві Слов’яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст., набирали лише з самих українців.
Цікавими є спостереження Павла Апенського, який писав, що, коли «перебував у Москві, то в нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в Московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніх людей». Коли ж він, вертаючись вступив на українську землю, його душу, як і всіх його супутників, «залила радість», бо люди в Україні були приязні, ласкаві й поводились з нами як із земляками.
У той час коли у Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них, в Україні «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас».
Починаючи з XVI ст. українці їдуть навчатися закордон, а іноземні громадяни приїздять в Україну.
Незважаючи на всі намагання Петра Могили, а пізніше і його послідовників, Колегія так і не отримала від польського уряду офіційного титулу вищої школи. Однак, академія завойовувала дедалі більше визнання у слов’янському світі і стала центром культурно-національного відродження України.
Хто дав академії назву «академія» до сьогодні невідомо, але сьогодні важливо пам’ятати про те, що українці уже у XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов’янському світі, демонструвала зв’язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва.
Нам важливо про це пам’ятати, повертаючись до самих себе важкою дорогою.
Культурні зв’язки Києво-Могилянської академії
Києво-Могилянська Академія І Українсько-Російські Зв’язки
У другій половині XVII – на початку XVIII ст. в Росії відбувалося помітне піднесення культури. Поширювалася освіта, з’являлися школи, друкарні, видавалися та переписувалися книги.
В умовах наростання боротьби народних мас проти польсько-католицької експансії українські політичні діячі прагнули до посилення політичних і культурних зв’язків з Росією, в зміцненні яких вони вбачали основу успішного завершення цієї боротьби.
Ще в 1640 р. протектор Київської колегії Петро Могила запропонував царю Михайлу Федоровичу заснувати в Москві школу, в якій київські вчителі навчали б «дітей боярських і простого народу грамоті грецькій і слов’янській». Хоча ця пропозиція не була здійснена, згодом боярин Ф. Ртищев, палкий прихильник російсько-українських зв’язків, з дозволу царя запросив тридцять київських учених – монахів, знавців слов’янської і грецької мов, до московського Андріївського монастиря. Київські вчені, які займалися перекладом книг на російську мову, завоювали прихильність і визнання прогресивних московських кіл.
У 1649році на запрошення царського уряду до Москви знову прибула група вчених з Києва, в тому числі Епіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький та інші.
Епіфаній Славинецький – видатний український учений, письменник, педагог. Його спадщина сто п’ятдесят оригінальних та перекладених творів богословського і світського змісту, книги географії, історії, педагогіки і медицини.
У Чудовому монастирі Е. Славинецький заснував першу в Москві греко-латинську школу і був її ректором. Написав для неї педагогічний посібник «Гражданство обычаев детских», що мав «безсумнівний вплив на розвиток російської педагогіки».
Симеон Полоцький – просвітитель, вчений, поет. У 1664році Полоцький приїхав до Москви де розгорнув активну літературно-освітню діяльність. Він вважається основоположником російської силабічної поезії і красномовства. Твори С. Полоцького користувалися великим успіхом серед прогресивних московських кіл. С. Полоцький брав активну участь у заснуванні двірцевого театру, який був першим театром Росії. Писав для нього п’єси. Особливою популярністю користувалася його комедія «Притча о блудном сине».
Полоцький брав участь у складанні «Академічних привілеїв» (1682 р.) – проекту Слов’яно-греко-латинської академії в Москві. Але відкрита вона була лише після його смерті. Діяльність Е. Славинецького, С. Полоцького та їх послідовників – українських і російських прогресивних суспільно – політичних і культурних діячів-значний крок у розвитку російської науки, літератури освіти.
Києво-Могилянська академія та україно-білоруські культурні зв’язки
.
Київській академії належить визначне місце в історії україно-білоруських зв’язків. Уже в першій половині XVII ст. в Київській академії працювали і навчалися вихідці із Білорусії. Це – вчитель Сава Могильов’янин, ректор Київської братської школи Хома Ієвлевич, його брат студент Гнат Ієвлевич, відомий громадський і культурний діяч Симеон Полоцький.
В умовах коли частина українських і білоруських земель знаходилась під владою Польщі, діячі Академії велику увагу приділяли боротьбі з католицизмом та унією. Саме з Академії вийшла більша частина діячів, які, приймаючи чернецтво, направлялися єпископами, а також настоятелями православних монастирів у Білорусію, де була єдина православна єпархія в межах Польщі. Крім боротьби з католицизмом та унією, вони проводили там широку освітню діяльність. Це – Арсеній Берло, брати Йосип та Ієроній Волочанські, Михайло Козачинський, Амвросій Юшкевич, Георгій Кониський.
Студенти Академії виїжджали в Білорусію не лише для викладацької роботи. З приєднанням білоруських земель до Росії виникла потреба в освічених людях, які б могли зайняти різні громадські посади.
Просвітницька і суспільна діяльність в Білорусії посланців Києво-Могилянської академії, навчання в ній білоруської молоді, безсумнівно сприяли подальшому зміцненню традиційних культурних зв’язків між двома братськими народами.
Зв’язки Академії з Молдавією і Валахією
Києво-Могилянській академії належить визначне місце в розвитку і зміцненні культурних зв’язків українського народу із зарубіжними країнами, зокрема південнослов’янськими, а також Молдавією, Валахією, Румунією, Грецією, Угорщиною та іншими. Вже в XVII ст. вплив Академії як визначного просвітницького центру поширюється далеко за межі України. Цьому сприяє високий рівень навчання, авторитет київських вчених, поширення їх творів та підручників в інших країнах, активна наукова й освітня діяльність вихованців Академії за рубежем.
Певну роль відіграло й те, що Київська академія виступала як один із визначних осередків ідеологічної боротьби з католицькою реакцією, а також пропагувала ідею союзу християнських народів, і в першу чергу – слов’янських, проти турецької агресії. Великий вплив на пригнобленні Туреччиною й Австро-Угорщиною народи справили успіхи національно визвольної боротьби українського народу проти шляхетсько-католицької Польщі.
Оцінюючи міжнародні зв’язки Київської академії, видатний український письменник, вчений, революціонер – демократ І. Я. Франко писав, що вона «в значній мірі була інституцією інтернаціональною, якої вплив простягався за межі України».
Зміцненню і розширенню українсько-російсько-молдавських зв’язків у XVII–XVIII ст. сприяла діяльність Києво-Могилянської академії. Започаткував цю справу Петро Могила, син молдавського господаря, київський митрополит і протектор Київської колегії.
В 1640 році в Яссах була відкрита перша в Молдавії школа – Слов'яно – греко-латинська колегія. Її засновниками були посланці Петра Могили, очолювані визначним ученим, ректором Київської колегії Софронієм Почаським. Він же став першим ректором Ясської колегії.
В Ясській Слов'яно-греко-латинські колегії навчався наприклад, видатний молдавський учений, громадсько-політичний діяч М.Г. Мілеску Спафарій (1625–1708 рр). Згодом Мілеску Спафарій змушений був залишити Молдавію. До кінця свого життя він працював у Росії. Підтримував реформи Петра I, вніс значний вклад в розвиток вітчизняної наукової і суспільно-політичної думки.
До прогресивних діячів Валахії цього часу належав відомий просвітник, митрополит Валахії Антим Іверіану, грузин за походженням. Йому належать переклади граматики Мелетія Смотрицького румунською мовою (1697 р).
До числа відомих молдавських учених, що навчалися у Києво-Могилянській академії, належить також Дамаскін Римінський – перекладач багатьох слов'янських книг румунською мовою.
Зміцненню україно-молдавських культурних зв'язків сприяла також діяльність у Молдавії випускника Києво-Могилянської академії, полтавчанина Паїсія Величківського. Будучи настоятелем Нямецького монастиря, він створив при ньому школу перекладачів, заснував бібліотеку. У 1777році П. Величківський видав у Яссах «Слов’янську граматику», а також «медичні поради по людських хворобах» молдавською мовою.
Зв'язки Києво-Могилянської академії з іншими країнами
Зарубіжні зв'язки Києво-Могилянської академії носили різнобічний характер.
Зв'язки з Києво-Могилянської академії з європейськими науковими та освітніми центрами розширились в часи раннього Просвітництва. Едуард Вінтер, дослідник Просвітництва у Східній та Центральній Європі, писав, що Україна була в «неабиякій мірі вхідними воротами, через які Просвітництво проникало на Русь», і що важливу роль у розвитку і поширенні ідей відіграла саме Києво-Могилянська академія, яка була головною ланкою зв'язку між західною культурою і Східною Європою.
Тісними були зв'язки між українськими і німецькими просвітниками. Започаткував їх ще Інокентій Гізель. Протягом кількох років він листувався з німецьким просвітником Іоанном Гербінієм, який був ректором протестантської школи в Стокгольмі, а пізніше – у Ризі й Вільно. Гізель консультував Гербінія з питань історії Києва, зокрема Києво-Печерської лаври, наслідком чого була праця Гербінія «Сочинение о подземном Киеве». В ній виразно проявилися симпатії автора до українського народу.
Ряд учених Київської академії підтримували зв'язки з відомим центром Просвітництва в Німеччині – Галльським університетом, заснованим у 1692 році. Тут працювали такі визначні вчені, як Х. Вольф, Х. Томазіус, А.Г. Фронке та інші. Вивчати східні мови до Галле приїздили студенти з багатьох країн, у тому числі й з України. У 1730 році серед студентів-слов'ян, що навчалися в університеті, переважну більшість складали українці. Тут поповнювали свої знання з іноземних мов вихованці Київської академії С. Тодорський, В. Лащевський, Д. Нащинський та інші.
Утвердженню просвітницьких ідеалів як на Україні, так і в Росії сприяла діяльність видатного вихованця Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. В умовах коли соціальні, національні та релігійні заборони панували над людським розумом, Ф. Прокопович сповідував своє рідне кредо гуманістів і просвітників: «Коли п’єш добре вино, не питай, звідки воно, а коли хтось порядна людина, не питай, хто її бог і де її батьківщина».
Ф. Прокопович підтримував тісні зв'язки з багатьма німецькими вченими. Так, він листувався з А.Г. Фронке, просив його надати підтримку юнакам із своєї школи, які виїжджали для навчання в Галльському університеті. Ф. Прокопович підтримував стосунки з Яблонським – кальвіністським вченим, президентом Академії наук в Берліні, Н.Б. Більфінгером – просвітником, філософом і природознавцем, автором атеїстичного твору «Гармонії тіла і душі», заборонені Ватиканом.
Співдружність українських і німецьких просвітників XVIII ст. є однією із славних сторінок в історії інтернаціональних зв'язків Київської академії. Певні контакти мала Київська академія з науковцями Угорщини. Поїздкам її вихованців у цю країну сприяла заснована у 1747 році у Токаї так звана Комісія для розведення винограду й заготівлі вин для царського двору. Її керівники, й зокрема полковник Гавриїл Вишневецький, виходець з України, запрошували студентів з Академії на посади перекладачів і настоятелів в Комісію і сприяла її поповненню.
В Угорщині здобували знання Григорій Сковорода (в 1775–1783 рр.), Іван Фальковський (1775–1783 рр.), Аарон Пекалицький та Анатолій Ставинський (1779–1782 рр.).
Безперечно, Київська академія мала зв'язки з іншими країнами. Долаючи національну й релігійну замкненість, що часто тяжіла навіть над кращими представниками тодішнього суспільства, Києво-Могилянська академія охоче запозичувала досягнення науки, культури та передової думки народів інших країн і ділилася своїми власними надбаннями. Це сприяло взаємному духовному збагаченню й культурному прогресові народів, зміцненню їх дружніх відносин.
Міжнародні культурні зв'язки Києво-Могилянської академії мають неабияке значення для оцінки і місця в історії світової культури.
Висновок
Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія (до кінця XVII ст. – колегія) була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами.
Вихованці Києво-Могилянської академії несли духовність, знання, моральність по всій Україні. Вони заснували сотні шкіл, а також колегії у Кременці, Вінниці, Переяславі, Чернігові, Харкові. Величезний внесок випускників Києво-Могилянської академії також у розвитку культури та науки Росії, Білорусії, Валахії, Молдавії, Сербії та інших країн.
Сьогодні, через 175 років після закриття, Києво-Могилянська академія відродилась як незалежний міжнародний університет. Маючи честь вважатися спадкоємцями і продовжувати традиції Києво-Могилянської академії наш вуз нині постає як навчально-науковий заклад, покликаний сприяти розвиткові науки і культури України.
Це перший і поки що єдиний в Україні недержавний міжнародний університет. Але головне – тут втілюється в життя нова модель вищої освіти, яка поєднує в собі переваги різних систем освіти, наприклад американської і європейської.
Що це означає?
По-перше, те, що студент має можливість самостійно планувати свою освіту: вільно обирати для вивчення значну частину навчальних дисциплін.
Студент вступає до університету, де «кордони» між факультетами досить умовні. Він може обрати для вивчення предмети практично з усіх трьох факультетів. А це дає йому змогу протягом 1–2 років навчання ще раз обдумати, а при необхідності – змінити не тільки спеціалізацію в межах даного факультету, а й сам факультет.
По-третє, крім основної спеціалізації, студент може за власним бажанням паралельно вивчати іншу дисципліну, тобто може «комбінувати» й реалізовувати свої інтереси в різних галузях.
Навчання в університеті має світський характер й вільне від втручання політичних партій, громадських та релігійних організацій.
Відродження Університету «Києво-Могилянська академія» сприймається в Україні і за її межами як символ відродження українського народу.
Але сьогодні ми звичайно найбільше мріємо про те, щоб наш університет, як і в часи найвищого розквіту академії, став справжнім навчальним, науковим і культурно-просвітницьким центром молодої держави, влився як рівний у європейську світову сім’ю університетів, щоб учитися в ньому було великою честю не тільки для українців, а й для молоді інших країн.
Використана література
1.Максимович М.А. Записки о первых временах Киево – Богоявленского братства. – Собр. соч. Т2 к… 1865.
2.Голубев С.Т. История Киевской духовной академии, вип 1.к., 1886;
3.Голубев Киэво-Могилянская академия при жызни своего фундатора Киевського Митрополита Петра Могили К. 1890
4.Вишневський Д. Киевская академия в первой половине XVIII ст.
5.Голубев С.Т. Киевский метрополит Петр Могила й ево сподвижники
6.З.П. Хижняк Киево-Могилянская академия
7.Марченко М. І. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст. К., 1961
8.Кошуба М.В. З історії боротьби проти унії.