Стилі навчання та навчальні технології у педагогічної діяльності
Стилі навчання визначаються домінуванням певної групи методів у загальній системі методів і прийомів навчання. Смороду виступають, як засіб ставлення викладача до здійснюваної їм педагогічної діяльності та спілкування. Серед них найбільш уживаними тики, як:
*репродуктивний стиль навчання.
Його основна особливість полягає в передачі учням низки очевидних знань, тобто в простому викладі навчального матеріалу з подальшою його перевіркою. Основним видом діяльності викладача є репродукція, яка не допускає ніяких альтернатив. У межах цієї моделі враховуються тільки регламентовані або догматизовані знання. Зміст репродуктивного навчання складає система вимог викладача щодо швидкого, точного та міцного засвоєння студентами знань, умінь та навичок. В умовах репродуктивного навчання в тихнув, хто навчається, працює пам'ять і блокується сприйняття, уявлення, самостійне мислення. Спостерігаються два небезпечних синдроми. Це – перший -страх зробити помилку, другий ‑ страх забути вивчене.
*творчий стиль навчання.
Його стрижнем є стимулювання тихнув, хто навчається, до творчості в пізнавальній діяльності, ініціативи. Педагог відбирає зміст навчального матеріалу за критеріями проблемності й у процесі викладу досягає діалогічних відносин із студентами з метою забезпечення частково-пошукового, пошукового, проблемного характерові діяльності навчаємих.
Тактика поведінки викладача полягає в умінні сформулювати навчально-пізнавальні проблеми так, щоб викликати зацікавленість студентів, спонукати їх до роздумів, аналізу, порівняння відомих фактів, подій, явищ; у стимулюванні до пошуку нових знань та нестандартних засобів рішення; у забезпеченні підтримки навчаємих на шляхові до самостійних висновків та узагальнень.
Творчий стиль навчання виявляється в процесі вирішення проблемних задач та ситуацій, захисту творчих проектів та завдань, проведенні досліджень та експериментів, дискусій.
*емоційно-ціннісний стиль навчання.
Він забезпечує особистісне включення студентів у навчально-виховний процес на рівні емпатійного розуміння і сприйняття як навчального матеріалу, так і особистості самого викладача. Це можливо тільки завдяки емоційній відкритості викладача і щирого інтересу щодо свого навчального предметові, а також побудови взаємовідносин з студентами на основі співробітництва, емоційно-довірливого спілкування та поваги до кожної особистості. Педагог стимулює навчаємих до рефлексії, розкриття свого ставлення до наукових та технічних досягнень людства, певних результатів діяльності людини, історичних подій та творів мистецтва, цінності знань і умінь для професійної діяльності тощо.
Тактика поведінки викладача передбачає вміння оперувати певною ціннісно-смисловою інформацію, спрямованою на духовно-моральний розвиток студентів; уміння відбирати завдання і створювати ситуації, які вимагають морально-ціннісного ставлення та оцінювання.
Цей стиль спрямований на розвиток образного мислення навчаємих і емоційно-моральної сфери, стимулювання до саморефлексії та самопізнання, до саморозкриття своїх творчих здібностей та ціннісного ставлення до світу.
Найкраще означений стиль виявляється в ігрових формах навчання, у процесі діалогу та практичних діях. До складові емоційно-ціннісного стилеві навчання належати також наступні стилі діяльності педагога:
а). емоційно-імпровізаційний стиль.
Він забезпечує домінування чіткого і цікавого пояснення педагогом навчального матеріалу попри діалогічний контакт з студентами. Характерними особливостями цього стилеві є ті, що викладач орієнтується на сильних студентів і мало уваги приділяє всім іншим; акцентує увагу на більш цікавому матеріалі, а менш цікавий залишає навчаємим опрацьовувати самостійно; мало години витрачає на оцінювання навчальних досягнень студентів і не завжди аналізує виконану роботові; недостатньо адекватно планує навчально-виховний процес. Водночас, він відрізняється високою оперативністю та використанням широкого арсеналові різноманітних методів навчання, практикує колективне обговорення проблем і стимулює нестандартні підходи до їх вирішення, виявляє чуйність та проникливість.
б). емоційно-методичний стиль.
Характерними особливостями цього стилеві є орієнтація педагога на процес і результат навчання; адекватне планування навчально-виховного процесу; контроль знань і умінь усіх студентів; оперативність у роботі; колективне обговорення порушених проблем; багатий арсенал методичних прийомів; акцентування уваги студентів на сутності предметові вивчення.
Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної вищої школи веде до зміни педагогічних технологій, надає їм особистісну спрямованість. Технологізація особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу передбачає спеціальне конструювання дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, форм контролеві за особистісним розвитком студента в ході навчально-пізнавальної діяльності.
Технологічний процес є певною системою технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат, наприклад методика викладання навчального предметові педагогом у теорії дидактики.
Вченими педагогами-новаторами розроблено технології оптимізації організації навчального процесу на заняттях (Ю.Бабанський); опорні листки (В.Шаталов); коментоване управління навчальним процесом (С.Лисенкова) та ін.
Навчальна технологія-сукупность психолого-педагогчних настанов, які визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).
Завданнями навчальної технології є:
- досягнення глибини і міцності знань, закріплення умінь та навичок у різних галузях діяльності;
- формування і закріплення соціальне цінних форм і звичок поведінки;
- научіння дій з технологічним інструментарієм, тобто здатності засвоювати і користуватися в навчальне-пізнавальній діяльності технологічними схемами, графіками, картами, алгоритмами та будувати власні;
- розвиток технологічного мислення, уміння самостійно планувати, алгоритмізувати, стандартизувати свою навчальну, освітню діяльність;
- виховання звички чітко дотримуватися вимог технологічної дисципліни в організації навчальних зайняти і суспільне корисної праці.
Навчальній технології і технологічним процесам властиві певні особливості. Передусім окремі технологічні процеси мають певний навчально-виховний потенціал. Одні з них спонукають до активної розумової роботи і розвивають творчу особистість, інші-виховують тільки увагу, ретельність, здатність діяти механічно, тільки за заданою послідовністю основних елементів програми, що сковує творчість, виховує сліпий послух.
Важливою особливістю навчальної технології є також технологічність змісту навчання, його здатність піддаватися кодуванню, не втрачаючи при цьому своїх навчально-виховних можливостей. Один матеріал легко кодується, при розкодуванні не деформується і усвідомлюється як цілісність (математичні формули, способи розв'язування типових задач). Інший при кодуванні втрачає свої навчально-виховні можливості (філософський, художній, історичний), тому обмеження процесу вивчення літератури, історії, мистецтва суто технологічними підходами призводить до бездумного зубріння, формалізму в знаннях, збіднює їх виховні можливості.
Розроблення навчальної технології має передбачати доцільність включення до педагогічного процесу кожної технологічної ланки, системи, ланцюжка. При цьому слід мати на увазі, що ніяка технологія не може замінити живого слова, емоційного людського спілкування. Кожна технологічна ланка, ланцюжок, система досягає високої ефективності тільки за умови, що вона психологічно педагогічно обґрунтована і має практичні виходи. Так, технологічні засоби, пов'язані з наочністю, мають ґрунтуватися на особливостях предметно-образного мислення, в основі інших-опора на психологічні законі запам'ятовування за подібністю, за асоціаціями, за силою емоційного збудження. Немає жодної педагогічної технологічної системи, в основі якої б не було психологічних законів.
Розроблення і застосування будь-якої навчальної технології вимагає творчої активності педагогів і студентів, їх залучають до творчої участі в розробці технологічного інструментарію: складання технологічних опорних схем, карт, до організації технологічних форм навчання і виховання. Активність педагога виявляється також у тому, що він, добрі знаючи індивідуальні психологічні особливості студентів, вносити відповідні корективи в розгортання технологічного процесу, організує взаємні консультації, взаємоперевірку і взаємооцінку.
Навчальні технології не забезпечують однаково високий результат успішності та вихованості усіх студентів. Тому смороду вимагають постійного вдосконалення, щоб досягти позитивних результатів у якомога ширшій аудиторії. Результат навчальної технології великою мірою визначається рівнем майстерності педагога, ступенем загального розвитку, психологічним настроєм кожної особистості студента, загальним психологічним кліматом у навчальній групі, матеріально-технічним оснащенням.
Зміни освітньої парадигми та практичні зміни, що відбулися в системі вищої школи, сприяють введенню у вузи, поряд із структурно-функціональними і змістовними інноваціями, також і технологічних інновацій.
Основу змін технології навчання утворює особистісно-діяльний підхід. Сучасні спеціалісти Н.А.Алексєєв, Ш.О.Амонашвілі, Ю.К.Бабанський, К.Я.Вазіна, В.В.Давидов, М.В.Кларін, В.О.Сластенін, І.С.Якиманська та ін. вважають, що особистісно-діяльний підхід є стратегію організації педагогічного процесу у вищій школі. Особистісно-діяльний підхід спонукає до удосконалення педагогічної освіти за рахунок інтенсивного впровадження в навчально-виховний процес нових навчальних технологій, які дають відповідь на постійне питання "Як навчати?", змінюючи його формулювання: "Як забезпечити розвиток особистості навчаємих?", тобто як звернутись не лише до пам'яті студента, а до цілісної особистості; "Як збудити в нього інтерес до культури людства в усьому”, "Як допомогти йому вибрати власний спосіб пізнання культури, освіти?".
Щоб краще уявити впровадження нових технологій навчання в підготовку фахівців в університеті, а саме в процес вивчення спеціальної навчальної дисципліни, спрямованої на технологічну підготовку студентів, звернемось до характеристики поняття "навчальна технологія".
Виходячи із загального визначення поняття "навчальна технологія", технологія навчання (визначення М.В.Кларіна)- це реалізація на практиці цілісної системи навчання, що складається з таких складників, як позначка, зміст, взаємодія викладача і студента, методика (форми, методи, засоби), діяльність викладача, діяльність студента, результат, форма контролеві, корекція. Технологія навчання займає проміжне місце між теорією та практикою. З одному бокові, технологія навчання є проекцією теорії на діяльність педагога і студентів, виконуючи роль інструментарію, з іншого боком-шляхом технології навчання відбувається усвідомлення досвіду практики крізь призму теорії.
Термін "технологія" отримав широке використання в 40-50-ті роки нашого століття, що пов'язано із застосуванням технічних засобів навчання; у 50-60-ті роки починає ширше використовуватись термін "педагогічна технологія", а в 70-80-ті роки ввійшов термін "технологія навчання" і "технологія навчального процесу". На сучасному етапі термін "педагогічна технологія" і термін "технологія освітнього процесу" часто ототожнюються, що можна пояснити розширенням технології освітнього процесу.
До 60-х років під навчальною технологією розуміли використання засобів навчання, а з 70-х років здійснюється розширення цього поняття.
У дослідженні С.Г.Шаповаленка “технологія навчання” трактується як організація навчально-виховного процесу з широким використанням, поряд з традиційними, нових технічних і аудіовізуальних засобів навчання в тісному взаємозв'язку останніх з методами і формами навчання. В.П.Безпалько вважає, що навчальні технології-ці проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці. І.Я.Лернер констатує, що-навчальна технологія передбачає формування цілей через результати навчання, що виражаються в діях студентів. І.С.Дмитрук, О.С.Падалка визначають технологію навчання як наукову основу застосування різноманітних методів навчання. За визначенням М.В.Кларіна, педагогічна технологія-ці спосіб системної організації спільної діяльності викладача та студентів на основі дидактичних засобів і розумів навчання.
Педагогіка вищої школи “навчальну технологію” визначає, як єдину функціональну систем
У своєму конкретному вираженні навчальна технологія є показником системи дій викладача і студентів, які необхідно здійснювати в ході оптимальної реалізації освітнього процесу. За цими ознаками часто навчальну технологію ототожнюють з педагогічною технікою. Проте, педагогічна техніка-ці лише форма організації поведінки викладача. Вона забезпечує готовність до конкретної взаємодії учасників освітнього процесу в різноманітних ситуаціях, оскільки можна знаті, що і як робити, алі не змогти це зробити через відсутність умінь організувати свої дії. При розгляданні співвідношення педагогіки, методики навчання, навчальної технології і техніки можна виділити таку ієрархічну залежність: педагогіка––методика–––навчальна технологія––педагогічна техніка
Технології навчання є засобом організації освітнього процесу. До нинішнього години було декілька моделей навчання, побудованих на основі конкретних технологій навчання:
*інформаційна модель навчання, побудована на припущенні, що зміст навчально-виховного виливу ізоморфне трансформується в систему знань та умінь студента, у його особистісні якості;
*формуюча модель навчання припускає, що за допомогою спеціального управління розумовою діяльністю можна гарантувати виникнення знань та умінь із заздалегідь заданими якостями;
*розвивальна модель навчання націлена в першу чергу на розвиток теоретичного мислення за рахунок спеціально організованого навчального матеріалу і не припускає врахування емоцій та почуттів студентів;
*активізуюча модель навчання, убачає стимулювання пізнавальної діяльності за рахунок підвищення рівня проблемності розумових завдань;
*незалежна модель навчання орієнтована на спонтанність у самоактуалізацій особистості, становлення якої розуміється як іманентне розкриття внутрішніх резервів, а навчання як супроводження її природного розвитку;
*збагачуюча модель навчання спрямована на набуття соціокультурного, пізнавального, індивідуального досвіду узгодженням освітнього нормативові з цим досвідом.
У цих моделях гуманістична парадигма не знайшла повного втілення, оскільки смороду зміст освіти та педагогічний вплив розглядають розрізнено. Характеристика цих моделей свідчить про ті, що реальна жива людина немов би не існує в навчальному процесі. Узагалі, однієї гуманістичної технології, яка б орієнтувалася на розвивальне навчання, бути не може, оскільки не можна в повній мірі врахувати індивідуальність шкірного студента.
Спеціалісти в галузі особистісно-орієнтованої педагогіки визначають три базових підходів до “навчальних технологій”:
*1заданого результатові, що передбачає розробку елементів змісту навчання у вигляді різнорівневих особистісно-орієнтованих завдань;
*2 навчального діалогу, яка базується на засвоєнні змісту навчальної дисципліни в умовах діалогу як особливого дидактично-комунікативного середовища, що забезпечує суб'єкт-суб'єктне навчання, рефлексію та самореалізацію особистості;
*3 імітаційно-рольових ігор, яка передбачає імітацію соціально-рольових і просторово-часових розумів з метою реалізації особистісних якостей навчаємих у ситуаціях внутрішньої конфліктності, колізійності і змагання.
Вибір навчальної технології, яка б забезпечувала успішний процес вивчення спеціальної дисципліни, доцільно здійснювати на основі застосування методові "дерево рішень", що сприяє вибору найкращого варіанта узгодження декількох технологій навчання, дає можливість врахувати різноманітні напрями дій, співставити результати, узгодити їх відповідно до поставлених завдань, а також порівняти альтернативи.
Варіативними навчальними технологіями можуть бути:
# технологія моделюючого навчання (І.І.Їльясов, В.Н.Максимова);
#.інформаційно-семантична технологія навчання (Л.Г.Гурбович);
#.технологія програмованого навчання (М.Д.Нікандров, В.П.Безпалько);
#.технологія проблемного навчання (Т.В.Кудрявцев, А.А.Матюшкін, М.І.Махмутов, В.Оконь);
#.технологія контекстного навчання (А.А.Вербицький, Н.Б.Борисова);
#.соціально-психологічна технологія (Ю.Н.Ємельянов);
#.особистісно-орієнтована технологія (В.В.Сериков, Б.Б.Косов, 1.С.Якиманська);
#.технологія розвивального навчання (В.В.Давидов, Л.В.Занков, Б.Д.Ельконін);
# технологія збільшення дидактичних одиниць (П.М.Ерднієв);
#.технологія планування результатів навчання (В.П.Безпалько);
#.технологія безперервної освіти (М.В.Кларін);
#.технологія профільного навчання (А.М.Жафяров);
#.технологія комп'ютерного навчання (В.В.Гузеєв);
#.технологія діалогового навчання (В.В.Горщиків);
#.технологія проблемно-модульного навчання (А.М.Алексюк, В.С.Козаков);
#.технологія змістовного узагальнення знань (В.В.Давидов, Г.Д.Кирилова);
#.технологія колективно-індивідуальної розумової діяльності (К.Я.Вазіна);
#.модульно-рейтингова-технологія (П.Юцевічене, К.Вазіна, І.С.Прокопенко, В.Пасвянскене, А.М.Алексюк);
#.технологія блочно-модульного структурування навчального матеріалу (Н.М.Суртаєва) та інші.
Кожна з визначених навчальних технологій характеризується такими структурними складниками, як: позначка, зміст, методика (форми, методи, засоби), діяльність викладача, діяльність студентів, взаємодія викладача і студентів, результат навчання, форма контролеві, корекція.
Найбільш ефективною в процесі вивчення студентами університету фундаментальних навчальних дисциплін, спрямованих на економічну підготовку випускників є технологія моделюючого навчання, що розробляється на основі інтегративного підходу і забезпечує встановлення суб'єкт-суб'єктної педагогічної взаємодії, сприяє самоосвіті, саморозвитку, самоактуалізації шкірного студента. Основою розробки технології моделюючого навчання інноваційного напряму стало вивчення студентами навчальної дисципліни “Інноваційного менеджментові" як приклад застосування методові моделювання в навчально-виховному процесі.
Важливим напрямом педагогічного процесу в професійній підготовці студентів є застосування моделювання в двох аспектах: у діяльності викладача і навчальній діяльності студентів як засобу успішної організації засвоєння знань навчальних дисциплін. Впровадження методові моделювання в процес вивчення студентами навчальних дисциплін розглядається як, технологія моделюючого навчання.
Підхід до розробки технології моделюючого навчання обґрунтовується на підставі думки, що предметна структура змісту навчання дисципліни перешкоджає тому, що ціле буде загороджено його окремими частинами. Щоб уникнути роздрібненості в розробці змісту і його вивченні використали теорію інтеграції, що розглядалась, як обов'язкова умова розробки технології моделюючого навчання і застосування її в процесі вивчення спеціальної навчальної дисципліни, згідно з якою забезпечується цілісність економічних знань, здобуваються вміння опанування знання в процесі моделювання, проектування, конструювання.
Це реалізовувалось включенням у процес вивчення навчальної дисципліни узагальнюючої мети, згідно з якою розробляється зміст (відбираються поняття, тими) через міжпредметні зв'язки, через об'єднання навчального матеріалу навколо провідних ідей, через формування категоріальних знань. Усі це сприяє формуванню знань у такій послідовності: сприймання-уявлення-поняття-система зрозуміти згідно з етапами: підготовчий, наочний, пізнавальний, систематизації.
Позначка технології моделюючого навчання є озброїти студентів теоретичними та практичними уміннями вивчення навчальної дисципліни.
Метою впровадження технології моделюючого навчання в процес вивчення навчальної дисципліни є також формування в студентів дослідницьких навичок, підвищення ролі самостійності пізнання, пізнавальної активності, забезпечення оволодіння студентами вміннями моделювати знання спеціальної навчальної дисципліни; перетворення навчання в двосторонній процес на основі суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія викладача та студента в процесі вивчення навчальної дисципліни; сприяння становленню і розвитку в студентів цілісного погляду на навчання в умовах багаторівневої освіти.
Технологія моделюючого навчання розглядається як ефективний засіб самоактуалізації студентів. Стратегією моделюючої технології визначається самоосвіта студентів, її сутність полягає не в тому, щоб змусити студентів відтворювати отримані знання, а в тому, щоб навчити їх самостійно набувати нові знання в моделюючій діяльності згідно із специфікою і логікою кожної навчальної дисципліни.
Підставою використання моделювання як технології навчання є функції, які вона визначає. Це такі:
ілюстративна функція як висвітлення інформації про нові об'єкти в звичайних, чуттєво-наочних формах;
трансляційна функція як перенесення інформації, отриманої в одній, відносно вивченій сфері, на іншу, ще не відому сферу;
замінювально-евристична функція як попереднє пояснення явища, що вивчається. Вона сприяє виробленню теорії інтерпретації;
апроксимаційна функція як спрощення об'єкта, визначеного для моделювання, зіставлення з реальними можливостями та потребами даного етапу пізнання;
екстрополяційно-прогностична функція як перенесення отриманих даних при вивченні моделі на сам об'єкт, оригінал;
перетворююча функція-розглядання моделі як інструменту оптимізації практичної діяльності.
Методологічною основою технології моделюючого навчання визначається теорія поетапного формування розумових дій, розроблена П.Я.Гальперіним, яка розглядає процес навчання як процес оволодіння системою розумових дій, що визначає успіх діяльності, є показником якості їх орієнтовної основи.
Орієнтовна основа дій здійснюється на трьох рівнях:
-змістовно-цільова (стратегічна);
-розпізнавально-діагностична (функціональна);
- виконавча (оперативна).
Завданням технології моделюючого навчання є:
*розвиток у студентів умінь аналізу та оцінки знань навчальної дисципліни;
*розвиток навчальних умінь у процесі моделювання змісту навчальної дисципліни;
*формування умінь вивчення дисципліни предметного блокові з позиції інтегративного підходу; об'єднання понятійно-інформаційної сфери циклової системи навчальних дисциплін на основі специфіки майбутньої професійної діяльності;
*розвиток інтересу до практичного застосування знань та вмінь моделювання;
*формування навичок самоосвіти та дослідницьких навичок;
*розвиток здібностей до діагностики та прогнозування реального педагогічного процесу;
*формування вмінь розуміти різні поняття, проблеми, бачити бу-якові ситуацію цілісно, розуміти будь-які концепції, застосовувати стандарти та моделювати нові процедури;
*сприяння професійному становленню студентів;
*засвоєнню знань дисциплін предметного блокові у світлі вимог нової парадигми освіти, що передбачає сформованість у студентів міжпредметних умінь, до яких відносяться:
*способи діяльності в навчанні з опорою на міжпредметні зв'язки;
*процес вироблення загальнонаукових умінь та навичок вивчення одного і того ж питання в різних навчальних дисциплінах, об'єднання понятійно-інформаційної сфери навчальних дисциплін на основі логічно узгодженої термінології, порівняльно-узагальнююче вивчення матеріалу та формування в студентів умінь зіставляти та протиставляти явища і об'єкти, розгляд їх у різних навчальних дисциплінах;
*зіставлення фактів, суджень про одні і ті ж явища, події, встановлення зв'язків та закономірностей між ними; застосування у вивченні навчальної дисципліни спільно вироблених навчальних умінь.
Література
1.Аркас Микола. Історія України – Русі. - К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2.Гессен С.И. Основи педагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.: Школа – Пресс, 2008. -448с.
3.Закон України <<Про внесення змін і доповнень до Законові Української РСР ”Про освіту”>>//Законі України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4.Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. –ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.
5.Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / В.Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академія ”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.