КУРСОВА РОБОТА
на тему:
"
Суть процесу навчання та засоби його активізації"
Виконала студентка
ІІ курсу групи
Перевірив викладач:
2009
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичне обґрунтування сутності процесу навчання та засоби його активізації
1.1 Трактування поняття "процес навчання" у науковій літературі
1.2 Характеристика засобів активізації навчального процесу
1.3 Дидактичні умови активізації процесу вивчення біології
Висновок до І розділу
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка активізації процесу вивчення біології
2.1 Вивчення стану проблеми активізації процесу вивчення біології у середній школі
2.2 Програма дослідно-експериментальної роботи
2.3 Результати досліджень
Висновок до ІІ розділу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Охарактеризувати процес навчання як систему можна тільки прослідивши цю систему в її динаміці, тобто виявивши яким чином змінюється її склад (елементи), структура (зв'язки між ними) відповідно до її функцій.
При цьому слід пам'ятати, що йдеться не просто про будь-яку систему, а про систему діяльності і відносини, що формуються, складаються в рамках цієї системи (наприклад, перетворювально-активних або споглядально-виконавчих, споживацько-утриманських або дієво-творчих і інших).
Ця система створюється самими людьми та існує не окремо від них, а реалізується ними і через них.
Що ж слід розуміти під цілісністю, системністю і комплексністю процесу навчання?
В педагогічній науці поки немає однозначного трактування цих понять. В загально філософському розумінні цілісність потрактує як внутрішня єдність об'єкту, його відносна автономність, незалежність від навколишнього середовища. Це об'єктивна властивість об'єктів, процесів. Проте воно може і не бути постійно їм властиво. Цілісність може виникнути на одному етапі їх розвитку і зникнути на іншому.
Це положення вельми істотно для педагогіки як науки і педагогічної практики. Цілісність педагогічних об'єктів, з яких самим значимим і комплексним є учбовий, процес, цілеспрямовано конструюється.
Діалектика сущого, як дане, і конструйованого в реальній педагогічній дійсності виявляється в двох аспектах цілісності педагогічних об'єктів.
Розділ І. Теоретичне обґрунтування сутності процесу навчання та засоби його активізації
1.1 Трактування поняття "процес навчання" у науковій літературі
Здійснюючись на різних рівнях, процес навчання носить циклічний характер, і найважливішим, головним показником розвитку циклів учбового процесу є найближча дидактична мета педагогічної праці, яка групується навкруги двох основних цілей:
ОСВІТНЯ - щоб всі учні оволоділи основами наук, придбали певну суму знань, навиків і умінь, розвинули свої духовні, фізичні і трудові здібності, придбали початки трудових і професійних навиків;
ВИХОВНА - щоб виховати кожного учня високоморальною, гармонійно розвинутою особою з науково-матеріалістичним світоглядом, гуманістичною спрямованістю, творчо активної і соціально зрілої.
Співвідношення даних цілей в умовах сучасної школи таке, що перша підпорядкована другій.
Отже, головна мета освіти - виростити людину чесну, порядну, що вміє працювати самостійно, реалізувати свій людський потенціал. Іншими двома показниками розвитку циклів учбового процесу виступають засоби навчання і його результативність як цілісної динамічної (діяльної) системи.
Назвавши ці показники системи навчання, ми відразу натрапляємо на цілий ряд питань, а саме: що це ж за система? Які функції вона виконує? З чого вона полягає; з яких елементів? Відповіді на ці питання дають нам можливість зрозуміти саму природу процесу навчання.
Дидактика (від грецьк. "didaktikos" - повчальний і "didasko" - вивчаючий) - частина педагогіки, яка розробляє проблеми навчання і освіти.
Вперше, наскільки відомо, це слово з'явилося в творах німецького педагога Вольфганга Ратке (Ратіхия) (1571-1635 рр) для позначення мистецтва навчання.
Аналогічним чином, як "універсальне мистецтво навчання всіх всьому" трактував дидактику і Я.А. Коменський. На початку XIX століття німецький педагог І.Ф. Гербарт додав дидактиці статус цілісної і несуперечливої теорії виховного навчання.
Незмінним з часів Ратіхия залишаються і основні задачі дидактики - розробка проблем: чому учити і як учити; сучасна наука інтенсивно досліджує також проблеми: коли, де, кого і навіщо учити.
Є велика частка істини в тому, коли інший раз говорять: голова навіть самої здібної людини мало чого коштує без доброї освіти. Але, щоб забезпечити людині таку освіту, потрібно добре навчати його, правильно здійснювати цей найскладніший педагогічний процес.
Найважливіше і постійне завдання школи - добиватися від учнів глибокого і міцного засвоєння наукових знань, виробляти уміння і навики застосовувати їх на практиці, формувати матеріалістичний світогляд і етично-естетичну культуру. Кажучи інакше, потрібно так організувати учбовий процес, щоб що вчаться добре оволоділи матеріалом, що вивчається, тобто змістом освіти. Все це вимагає глибокого осмислення вчителями теоретичних основ навчання і вироблення відповідних методичних умінь.
Але що ж таке навчання як педагогічний процес? В чому полягає його єство?
Коли розкривають ці питання, то перш за все відзначають, що цей процес характеризується двосторонністю
. З одного боку, в ньому виступає повчальний (педагог), який висловлює програмний матеріал і керує цим процесом, а з іншою - що навчаються, для яких даний процес приймає характер навчання, оволодіння матеріалом, що вивчається.
Цілком зрозуміло, що протікання цього процесу немислимо без активної взаємодії між
повчальними і навчаються. Дану особливість навчання деякі учені вважають визначаючою для розкриття його єства.
Чи можна, проте, це визначення вважати достатньо вичерпним і ясним?
Думається що не можна. Річ у тому, що хоча в процесі навчання дійсно має місце тісна взаємодія педагога і що вчаться, але основу і суть цієї взаємодії складають організація учбово-пізнавальної діяльності останніх, її активізація і стимулювання, про що в приведеному визначенні не мовиться. Адже це вельми істотно. Кому, наприклад, невідомо, що інший раз педагог при поясненні нового матеріалу часто робить зауваження такими, що окремими вчаться, але, не порушивши інтересу до уроку, не викликає у них прагнення до оволодіння знаннями. Як бачимо, взаємодія є, а прагнення до оволодіння знаннями у учнів ні. В цьому випадку навчання, природно не відбувається.
У психологічній і педагогічній літературі немає єдиного визначення понять: прийоми, засоби, задачі. Найчастіше ним позначають інтелектуальні завдання, що містять запитання або мету дії, умови виконання цієї дії. При цьому запитання фіксує шукане, тобто те, чого треба досягти.
Не можна не враховувати і таку деталь. Взаємодія, як правило, припускає безпосередні контакти між педагогом і що вчаться. В процесі ж навчання такі контакти не завжди мають місце. Так, важливим компонентом навчання є виконання учнями домашніх завдань, проте навряд чи тут можна говорити про їх взаємодію з вчителем. Все це показує, що сутнісну характеристику навчання складає не стільки взаємодія вчителя і що вчаться, як таке, скільки уміла організація і стимулювання учбово-пізнавальної діяльності останніх, в яких би формах вона не протікала. У такому разі більш правильним вважатиме, що навчання є цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної учбово-пізнавальної діяльності вчаться по оволодінню науковими знаннями, уміннями і навиками, розвитку творчих здібностей, світогляду і етично-естетичних поглядів і переконань.
З цього визначення виходить, що, якщо педагогу не вдається порушити активність вчаться в оволодінні знаннями, якщо в тій чи іншій мірі він не стимулює їх навчання, ніякого навчання не відбувається. В цьому випадку учень може лише формально відсиджуватися на заняттях.
Активізація пізнавальної діяльності учнів, багато в чому залежить від ініціативної позиції викладача на кожному етапі навчання. Характеристикою цієї позиції є:
високий рівень педагогічного мислення і його критичність;
здатність і прагнення до проблемного навчання, до ведення діалогу з учнями;
прагнення до обґрунтовування своїх поглядів, здібність до самооцінки своєї викладацької діяльності.
Активізація учбового процесу починається з діагностики і встановлення мети в педагогічній діяльності. Це перший етап роботи.
При цьому викладач пам'ятає перш за все про створення прихильно-емоційного відношення у студента до предмету, до себе і до своєї діяльності.
Далі, на другому етапі
, викладач створює умови для систематичної, пошукової учбово-пізнавальної діяльності учнів, забезпечуючи умови для адекватної самооцінки в ході процесу навчання на основі самоконтролю і самокорекції.
На третьому етапі
викладач прагне створити умови для самостійної пізнавальної діяльності учнів і для індивідуально-творчої діяльності з урахуванням сформованих інтересів. При цьому викладач проводить індивідуально-диференційовану роботу з учнем з урахуванням його досвіду відносин, способів мислення, ціннісних орієнтації.
1.2 Характеристика засобів активізації навчального процесу
Питання активізації навчання школярів належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має істотне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить його результат, розвиток і виховання школярів.
Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення школярів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, направлене не лише на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають скруту учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і вирішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.
Плідним ґрунтом для пізнавальної активності є учбова діяльність, як джерело цілеспрямованої роботи думки, розвитку життєво важливих властивостей особи дитяти.
Проблема розвитку пізнавальної активності розглядалася в різних працях педагогів і психологів. Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Д. Локк, Руссо Ж-ж визначали пізнавальну активність як природне прагнення учнів до пізнання. Сучасні вітчизняні дослідники Маркова А.К., Лозова В.І., Тельнова Ж.Н., Щукина Г.І. та інші вивчали особливості пізнавальної діяльності і способи її активізації у молодших школярів.
Таким чином, проблема визначається необхідністю розвитку пізнавальної активності школярів і недостатнім використанням можливості вдосконалення даного феномену. Актуальним залишається пошук оптимальних умов формування і розвитку пізнавальної активності учнів, що стало основною метою дослідження - виявити педагогічні умови формування пізнавальної активності школяра на уроках.
Проблема розвитку пізнавальної активності школярів, як показують дослідження, знаходилася в центрі уваги педагогів з давніх часів. Педагогічна дійсність щодня доводить, що процес навчання проходить ефективніше, якщо школяр проявляє пізнавальну активність. Дане явище зафіксоване в педагогічній теорії як принцип "активності і самостійності учнів в навчанні". Засоби реалізації провідного педагогічного принципу визначаються залежно від вмісту поняття "Пізнавальна активність".
Ряд учених розглядає пізнавальну активність як природне прагнення школярів до пізнання. Педагоги минулого цілісно розглядали розвиток учнів.
Д. Локк в роботі "Думки про виховання" затверджує ідею єдності фізичного і духовного розвитку
відомою тезою "Здоровий дух в здоровому тілі". Маючи сильне тіло, вважає автор, легко просуватися вперед по вибраній дорозі.
Так для підтримки інтересу до занять, слід припиняти їх до моменту повного стомлення. Тим самим, виділяється педагогічний засіб - регулювання учбового навантаження і її дозування залежно від стомлюваності учнів.
Досить популярна і інша точка зору: пізнавальна активність
розуміється як характеристика
діяльності учня (її інтенсивність і напруженість). Безліч робіт вітчизняних педагогів присвячена проблемі активізації учбового процесу: П.Н. Груздев і Ш.Н. Ганелін, Р.Г. Ламберг досліджували проблему активізації мислення учнів в процесі навчання, проаналізували проблему самостійної діяльності що вчаться і роблять вивід, що самостійність є вищим рівнем активності.
Згідно точки зору Т.І. Шамової "пізнавальна активність розглядається як якість діяльності особи, яка виявляється відносно учня до вмісту і процесу діяльності, в прагненні його до ефективного опанування знань і способів діяльності за оптимальний час, в мобілізації етично-вольових зусиль на досягнення учбово-пізнавальних цілей". Таким чином, пізнавальна активність відображає певний інтерес молодших школярів до здобуття нових знань, умінь і навиків, внутрішню цілеспрямованість і постійну потребу використовувати різні способи дії до наповнення знань, розширення знань, розширення кругозору.
Пізнавальна активність виступає як якість особи
. Наприклад, Г.І. Щукіна визначає "пізнавальну активність" як якість особи, яка включає прагнення особи до пізнання, виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання. Якістю особи "пізнавальна активність" стає, на їх думку, при стійкому прояві прагнення до пізнання. Це структура особової якості, де потреби і інтереси позначають змістовну характеристику, а воля представляє форму.
Фундаментальні дослідження в області навчання молодших школярів розкривають процес становлення пізнавальної активності початкових класів, що вчаться, і визначають зміни вмісту освіти, формування узагальнених способів учбової діяльності, прийомів логічного мислення.
Становлення пізнавальної активності в молодшому шкільному віці позитивно впливає на розвиток особи. Через це, необхідно, на наш погляд, цілеспрямована педагогічна діяльність по формуванню пізнавальної активності школярів.
Деякі учені визначають процес пізнавальної активності молодших школярів як цілеспрямовану діяльність, орієнтовану на становлення суб'єктивних характеристик в учбово-пізнавальній роботі. Поняття "розвиток" загальновизнано в педагогіці і психології. Д.Б. Ельконін відзначає: "розвиток характеризується, перш за все, якісними змінами психічних функцій, виникненням в ній певних новоутворень. Розвиток полягає в якісних перетвореннях різних системних процесів, що наводить до виникнення окремих структур, коли одні з них відстають, інші забігають вперед". Основою розвитку пізнавальної активності служить цілісний акт пізнавальної діяльності - учбово-пізнавальне завдання. Відповідно до теорії Д.Б. Ельконіна розвиток пізнавальної активності здійснюється шляхом накопичення позитивного учбово-пізнавального досвіду.
Учені залежно від характеру пізнавальної діяльності суб'єкта визначають такі рівні активності:
репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності накопичується через досвід іншого;
пошуково-виконавча активність; це вищий рівень, оскільки тут має місце велика міра самостійності. На цьому рівні треба зрозуміти завдання і відшукати засоби її виконання;
творча активність являє собою високий рівень, оскільки і саме завдання може ставитися школярем, і дороги її рішення обираються нові, нешаблонні, оригінальні.
Розвиток пізнавальної активності представляє той ідеальний варіант, коли її становлення відбувається поступово, рівномірно, відповідно до логіки пізнання предметів навколишнього світу і логіки самовизначення особи в довкіллі.
Таким чином, на підставі проведеного аналізу, ми визначаємо пізнавальну активність, як змінну властивість особи, яка означає глибоку переконаність учня в необхідності пізнання, творчого засвоєння системи наукових знань, що знаходить прояв в усвідомленні мети діяльності, готовності до енергійних дій і безпосередньо в самій пізнавальній діяльності.
Завдання вчителя полягає в тому, аби забезпечити не загальну активність в пізнавальній діяльності, а активність, направлену на опанування провідних знань і способів діяльності.
1.3 Дидактичні умови активізації процесу вивчення біології
Система шкільної освіти включає всі предмети, передбачені базисним планом. Важливу роль в розвитку і вихованні підростаючого покоління грає курс біології. Саме наука про життя сприяє формуванню загальної культури, вихованню творчої особи, усвідомленню підлітком своєї відповідальності перед суспільством за збереження життя на Землі. Сучасне суспільство пред'являє вимоги до шкільної біологічної освіти, до підвищення біологічної письменності підростаючого покоління.
У останні десятиліття біологія як наука збагачується видатними відкриттями, особливо в області генетики. Формування генетичної письменності - основи здорового способу життя, збереження психічного, фізичного і етичного здоров'я людини - одне із завдань школи, вирішення якої можливо при грамотній організації учбового процесу.
В.В. Пасічник виділяє три найбільш значущі проблеми шкільної біологічної освіти:
1 - зміст і структура біологічної освіти;
2 - методика навчання біології;
3 - підготовка вчителя.
В умовах модернізації біологічної освіти першій проблемі приділяється найбільша увага. Наслідком відсутності належної уваги до другої і третьої проблем є зниження активізації пізнавальної діяльності учнів і зниження методичного рівня вчителів. У зв'язку з ситуацією, що склалася, В.В. Пасічник указує на необхідність зосередити зусилля на вдосконаленні організації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології, а відповідно і на внесенні серйозних змін до підготовки майбутніх вчителів у вузах.
Пізнання учбове і наукове мають багато загального. І у науці, і в учбовому процесі постійно відбувається осмислення і переосмислення понять, їх розширення і поглиблення, що вимагає немало часу.
Е.Е. Мінченков вважає, що спочатку учні повинні зрозуміти обмеженість відомого ним визначення поняття, і лише тоді вони сприймуть нове визначення як етап розвитку знання, а не як "перенавчання".
На сучасному етапі стан здоров'я школярів погіршується стрімкими темпами. По даним, приведеним А.А. Барановим, в Росії максимальні темпи зростання числа хвороб відмічені серед підлітків. За останнє десятиліття число дітей, хворих анемією, збільшилося в 3,8 раз, хворобами ендокринної системи - в 2,8 раз, кістково-м'язової системи - в 2,6 раз, алергічними хворобами - в 11,6 раз, хворобами системи кровообігу - в 1,9 раз.
Якщо уважно подивитися на спектр систем органів, патологія яких стрімко росте, можна скласти анатомо-фізіологічний портрет сучасного підлітка: ослаблена імунна система, часта стомлюваність, періодичні запаморочення, нездужання, порушення обмінних процесів.
Доповнити цей образ підлітка можна даними статистики. За останні десять років значно зросло число дітей з функціональними розладами (на 35%), хронічною патологією (на 38%) і порушенням психічного здоров'я (на 20%).
А якщо до сказаного вище додати ще і збільшення числа наркотичних розладів серед підлітків останніми роками: наркоманії - в 1,5 разу; алкогольних психозів - в 2 рази, то не можуть виникнути які-небудь сумніви в сповільненому психічному розвитку дитини, зниженні функціональних можливостей.
Цікавий той факт, що і сама школа з чинника, що охороняє здоров'я учнів, перетворюється в силу, що руйнує його. А.А. Баранів указує на особливо несприятливі тенденції показників захворюваності в школах нового типу: гімназіях, ліцеях, коледжах, що, мабуть, пов'язано з складністю матеріалу, що вивчається, і збільшенням тривалості учбового навантаження в подібних освітніх установах.
В цілях попередження зниження здоров'я випускників необхідно враховувати чинник здоров'я при організації учбового процесу школярів, особливо старшокласників.
Аналіз шкільної практики показує, що саме в 9, 10, 11 класах учні починають посилено займатися не тільки в школі, але і у репетитора, на підготовчих курсах, що є невід'ємним атрибутом сучасного життя.
Одна з проблем сучасної школи - не допустити перевантажень старшокласників. Вирішенню її, на наш погляд, сприяє вдосконалення розумових дій, і зокрема формування уміння виділяти опорні знання, що значно полегшує процес учення.
Разом з тим, аналіз шкільної практики показує, що багато учнів не володіють умінням працювати з підручником і науково-популярною літературою, які виконують функцію основних джерел знань, вони неуважно читають текст і погано запам'ятовують прочитане, не можуть виділити головне, використовувати малюнок як допоміжний засіб, що полегшує розуміння тексту.
Активізації пізнавальної діяльності підлітків може сприяти такий засіб, як опорні конспекти. Опорні конспекти значно полегшують сприймання матеріалу та його розуміння. Можливість наочно представити теорію є підтримкою її закріплення в пам'яті учня шляхом активізації образного мислення. Опорні конспекти можна використовувати на різних типах занять: лабораторно-практичних, підсумково-узагальнюючих, уроках-лекціях. Усе залежить від індивідуальності вчителя, його професійної майстерності, рівня підготовки класу.
Велике значення для активізації пізнавальної діяльності підлітків має створення пізнавальної перспективи. Для її створення у навчанні застосовуються такі способи і засоби, як - попереднє повідомлення учням про мету, план, термін виконання майбутньої пізнавальної діяльності, про те, що вони вивчатимуть і в які терміни; де зможуть застосовувати одержані знання; що вони повинні знати для успішного вивчення теми, що з необхідних знань та умінь уже сформовано і що необхідно сформувати. Попереднє повідомлення учням на початку вивчення теми або курсу про елементарні знання і вміння, які будуть згодом розширені, сформовані, вдосконалені. Створення проблемної ситуації, постановка проблемних задач і питань. Впровадження в навчальний процес завдань, характеру та здійснення навчання. Введення навчальної інформації великими блоками. Організація навчально-пізнавальної діяльності на прогностичних засадах.
Виходячи з того, що розумова діяльність учнів стимулюється задачами в літературі розрізняють: задачі, що використовують у процесі набування знань та умінь; задачі, що використовують для закріплення одержаних знань.
Вважається, що проблемною задачею є задача, самостійне розв'язання якої спрямоване, виходячи з відомого, на одержання нових знань про природу і суспільство, на створення нових засобів пошуку знань або досягнення мети. З метою такої задачі є проблема, в основі якої лежить протиріччя між відомим і шуканим.
Пошук шляхів подолання формалізму засвоєння знань привів до думки про необхідність проблемної побудови навчання на основі втілення системи різноманітних пізнавальних задач. Побудова такої системи відбувається відповідно до певних принципів і задовольняє певні умови.
Протягом вивчення проблеми активізації пізнавальної діяльності підлітків зверталась увага на застосування гри, її вивчали як засіб для самовираження, самоствердження, самоаналізу, самовдосконалення підлітків. Розглядались також питання застосування засобів і прийомів активізації пізнавальної діяльності підлітків у педагогіці, психології та бібліотекознавстві.
Виявлено, що взаємозв'язок, можливість взаємопроникнення і взаємообумовленість гри та свят сприяють створенню передумов для появи такого інноваційного утворення, як пізнавальна гра-свято.
Висновок до І розділу
Головна мета освіти - виростити людину чесну, порядну, що вміє працювати самостійно, реалізувати свій людський потенціал. Іншими двома показниками розвитку циклів учбового процесу виступають засоби навчання і його результативність як цілісної динамічної (діяльної) системи.
Найважливіше і постійне завдання школи - добиватися від учнів глибокого і міцного засвоєння наукових знань, виробляти уміння і навики застосовувати їх на практиці, формувати матеріалістичний світогляд і етично-естетичну культуру. Кажучи інакше, потрібно так організувати учбовий процес, щоб що вчаться добре оволоділи матеріалом, що вивчається, тобто змістом освіти. Все це вимагає глибокого осмислення вчителями теоретичних основ навчання і вироблення відповідних методичних умінь.
Активізація навчання є, перш за все, організація дій учнів, направлених на усвідомлення і дозвіл конкретних учбових проблем. Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення виниклої пізнавальної потреби. А це означає, що вчитель повинен не лише повідомляти знання (викладання), але і управляти процесом їх засвоєння, виховувати і сприяти розвитку учня, формувати у нього необхідні особові якості.
Завдання учня в даному аспекті - набувати знань і, шляхом самовиховання, удосконалюватися, розвиваючи у себе коштовні риси вдачі і особистості.
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка активізації процесу вивчення біології
2.1 Вивчення стану проблеми активізації процесу вивчення біології у середній школі
Доведено, що учбовий процес ефективний, якщо він сприяє стимуляції і організації пізнавальної діяльності школярів. В.А. Сластенін відзначає: "Учень не тільки об'єкт повчальних дій, він суб'єкт спеціально організовуваного пізнання". Розвиваючий характер навчання направлений на розвиток особи як цілісної психічної системи.
Вивченню процесу формування особи на основі особистісно-діяльнісного підходу присвячені роботи Л.С. Виготського, В.В. Давидова, А.Н. Леонтьева, Б.Д. Ельконіна і інших. Найбільший інтерес представляє віддзеркалення в дослідженнях І.С. Якиманської ідеї про те, що за основу в навчанні приймаються внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особового розвитку учня, його життєвий досвід. Але розвиток цих процесів складається, виходячи з оволодіння учнем способами учбової роботи, що допомагають набувати знань, умінь.
Вивченню і формуванню умінь у учнів присвячені дослідження Г.Е. Залесського, М.А. Данілова, Ч. Купісевича, А.В. Усової, Г. Штройтера.
Найбільший інтерес представляють роботи, в яких розглядається формування інтелектуальних умінь як необхідного компоненту випускника середньої школи. Аналіз робіт Е.П. Бруновт, Е. Евченко, В.Н. Баландіної і інших показав,
Вивченню психолого-педагогічних особливостей організації учбового процесу старшокласників присвячені роботи Л.С. Виготського, В.А. Крутецкого, І.С. Кона, Ю.Б. Гіппенрейтера, Д.І. Фельдштейна, В.Г. Степанова, в яких автори розглядають учення як провідну діяльність старшокласників. Як початковий компонент, направлений на формування особи підлітка, розглядається розумова діяльність. Віддзеркалення суті вікових особливостей старшокласників простежується в роботах В.Г. Степанова, Д.І. Фельдштейна, Е. Еріксона, які вважають за необхідне їх облік при побудові учбового процесу і виходять з примату суб'єктивності учня і визнання за учнем права на самовизначення і самореалізацію в пізнанні.
Н.П. Гузік, І.Н. Чертков, В.Ф. Шаталов в своїх дослідженнях звертаються до питання формування опорних знань. Проте, Н.П. Гузік і І.Н. Чертков визначають поняття "Опорні знання" і пропонують методику їх введення в учбовий процес при вивченні хімії. Л.В. Чеботаревим, Т.д. Коровкиной, М.І. Емельянчик, Е.Г. Чендулаєвой, Е.Е. Мінченковим, Т.С. Сухової у ряді публікацій зроблена спроба розглянути питання використання опорних знань в процесі навчання учнів, але не відбитий механізм процесу навчання учнів умінню виділяти опорні знання. Даний факт дозволяє зробити вивід, що питання формування уміння виділяти опорні знання в сучасній дослідницькій літературі недостатньо розроблений, а саме, відсутня модель процесу формування у старшокласників уміння виділяти опорні знання.
Як важливий аспект ефективного вирішення проблеми підвищення рівня освітнього процесу в загальноосвітній школі слід розглянути процес формування уміння старшокласників виділяти опорні знання в процесі вивчення біології.
В умовах якісного перетворення системи навчання в загальноосвітній школі, завданням якої виступає формування активної, творчо мислячої особи, виникає суперечність між необхідністю підготовки що навчаються до ефективного якісного пошуку, відбору, осмислення і творчого застосування інформації в своїй практичній діяльності - з одного боку, і недостатньою теоретичною і практичною розробленістю питань формування умінь старшокласників здійснювати роботу з інформацією на конкретних етапах, координації даного процесу в умовах учбового закладу - з іншою. Дану суперечність обумовлює доцільність здійснення наукового дослідження проблеми оптимізації процесу формування уміння старшокласників виділяти опорні знання при вивченні біології.
Проблема полягає у виявленні, теоретичному обґрунтуванні і експериментальній перевірці дидактичних умов, що забезпечують найбільшу ефективність процесу формування уміння виділяти опорні знання при вивченні старшокласниками біології, процес навчання учнів 9-11 класів курсу біології, дидактичні умови формування умінь старшокласників виділяти опорні знання в процесі навчання біології.
2.2 Програма дослідно-експериментальної роботи
Основні завдання профільного навчання націлюють педагогів на створення умов для розвитку інтересів та здібностей учнів старшої школи, забезпечення умов для їхнього професійного самовизначення, формування різноманітних компетенцій учнів, забезпечення зв’язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю. Тому профільне навчання передбачає реалізацію таких основних цілей, як:
1) забезпечення поглибленого вивчення окремих загальноосвітніх предметів;
2) створення умов для диференціації та індивідуалізації навчання, вибору учнями індивідуальних освітніх траєкторій у відповідності з їх особливостями;
3) розширення можливостей соціалізації учнів.
При втіленні в життя основних завдань профільного навчання науковцями, методистами, вчителями окреслюється ряд проблем.
1. Проблемою залишається профільне наповнення змісту навчання біології
. Потрібно створювати й експериментально випробовувати такі варіанти навчального плану, в яких рівні засвоєння матеріалу та опанування змісту певних предметів мали би не стабільну, а рухливу структуру.
2. Невідкладним завданням стає розробка профільних спецкурсів та факультативів з біології
, відповідних програм, підручників, методик, засобів навчання, які найповніше враховуватимуть різнорівневість освітніх середовищ і діапазон індивідуальних потреб учнів.
3. Залишається найголовнішою під час профільного навчання біології і проблема формування й розвитку біологічних понять
. У цілому процес формування теоретичних біологічних знань має спіральну структуру, характерною особливістю якої є те, що вихідні теоретичні поняття і положення мають перебувати у колі зору учнів упродовж вивчення шкільного курсу біології. Лише у цьому випадку вони будуть поступово розширюватися і поглиблюватися за рахунок збільшення елементів знань.
4. У практиці роботи шкіл постійно постає проблема - небажання школярів учитися
. Серед причин цього можна виділити типові: невміння багатьох школярів вчитися і переборювати труднощі пізнавальної діяльності; великий обсяг навчального матеріалу, яким треба оволодіти; відсутність навичок конструктивної та творчої діяльності, одноманітність шкільного життя і навчального процесу; бідність і непродуманість методики і організації навчального процесу; одноманітно авторитарна позиція вчителів і батьків щодо навчання тощо.
Досвід роботи вчителів у профільних класах вказує на те. що стимулювання до навчання слід прив’язувати до професійної диференціації
, яка продовжує профільну. Зміст профільної освіти не зводиться до суми шкільних предметів різних рівнів. Профільна освіта школярів повинна створювати способи дій, давати уявлення про те, як працюють люди тієї чи іншої професії. Досить умовно визначено можливі профілі, які корелюють передусім із предметними шкільними галузями, а не зі структурою ринку праці й зайнятості з прогностичним урахуванням перспективи.
5. Аналіз якості знань з біології учнів середніх закладів освіти свідчать про те, що загалом з року в рік якість біологічних знань школярів знижується. У значної кількості учнів вони перебувають переважно на репродуктивному рівні засвоєння. При досить високому рівні знань конкретного навчального матеріалу у більшості учнів простежується невміння здійснювати розумове опрацювання матеріалу, слабо розвинуті теоретичне, евристичне, дослідницьке мислення. А це напряму пов’язане з проблемою формування вмінь творчого засвоєння матеріалу
у вчителів, і, відповідно, в учнів.
6. В основної частини педагогічної спільноти не відбулося усвідомлення глибокої перебудови своєї діяльності
, що приводить до таких проблем як: слабкий рівень викладання профільних предметів, великі об’єми домашнього завдання, які досить часто не підкріплені потрібними для учнів посібниками, перенавантаження учнів академічною роботою, в якій переважає механічне запам’ятовування великих об’ємів інформації тощо.
7. Рідко спостерігається використання індивідуально та особистісно орієнтованих технологій і тому навчання у багатьох учнів викликає фізичне, психічне перенавантаження, що шкодить їхньому здоров’ю.
8. Досвід профільної освіти, крім переваг, виявив і його суттєві вади: по-перше, "перегини" профілізації, що призводять до повного поглинання одних предметів іншими, а, по-друге, через певні обставини профільна диференціація стає лише прихованою формою диференціації рівневої. В процесі вивчення біології учні мають, в першу чергу, розвивати свої розумові можливості та формувати світогляд і наукову картину бачення світу.
Отже, сьогодні перед шкільним курсом біології постає загальна проблема: як розв’язати протиріччя, що виникає між уявленнями учнів про біологію як цікавий предмет та реальним шкільним предметом із його складними поняттями, термінами, явищами тощо.
2.3 Результати досліджень
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури з проблем організації профільного навчання, можна зробити висновок про те, що профільне навчання може бути успішним та ефективним за певних умов.
Найголовнішою умовою успішного вирішення завдань профільної школи, і ми в цьому глибоко переконані, є диференційований підхід до організації, в першу чергу, змісту предметів старшої школи за рівнями засвоєння навчального матеріалу.
А вже реалізація цієї навчальної стратегічної цілі має базуватися на певних підходах:
1) застосування технологічного підходу
длядіагностичної постановки цілей, проектування і втілення в практику траєкторій навчання, організації навчального процесу із застосуванням різних моделей навчання
на різних рівнях засвоєння знань.
2) побудови навчально-виховного процесу на основі особистісно-діяльнісного підходу
, що характеризується ціннісним ставленням, позитивними мотивами учнів у діяльності, включенням особистого досвіду школяра в процес навчання і виховання;
3) застосування системного підходу
, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб’єктів, вимагає розгляду системоутворюючих зв’язків мети, завдань, змісту, форм і методів навчання;
4) використання компетентністного підходу
, який передбачає прирощення не лише знань, умінь, навичок, а і досвіду емоційно-ціннісного ставлення;
5) формування рефлексивної культури
особистості, яка характеризується готовністю і здатністю школяра до творчого осмислення свого внутрішнього світу та світу іншої людини;
6) дидактичного проектування
навчального процесу із врахуванням ступеня розвитку тих компонентів пізнавальних здібностей (просторова уява, образне мислення, гнучкість мислення тощо), які є специфічними для певного профілю;
7) забезпечення можливості дидактичного вибору
в навчально-пізнавальній діяльності, що є одним із найдійовіших засобів самореалізації і підвищення активності як учнів так і вчителів;
8) організація освітнього розвивального середовища
(сукупність умов, пов’язаних з матеріально-технічним і програмно-методичним забезпеченням навчально-виховного процесу, створенням умов творчої комфортної взаємодії школярів між собою, з учителями, батьками; використання різних методів і засобів активізації діяльності, яка забезпечує творчий розвиток особистості та ін.).
9) організація навчання на основі ресурсного підходу
, педагогічними умовами якого є: а) реалізація суб’єктивної позиції учня; б) структурування змісту навчального предмета, яке дає змогу школярам вивчати його в різних темпах і на різному рівні складності; в) конструювання навчального матеріалу залежно від вибору суб’єктом способів роботи з ним; г) використання системи оцінювання, орієнтованої на врахування змін, які відбуваються в суб’єктивному досвіді учнів; д) активізація емоційно-оцінного ставлення школярів до своєї самостійної діяльності засобами рефлексії
Однією із основних вимог до сучасних педагогічних технологій, які застосовуються для організації навчально-виховного процесу з біології в старшій школі, є забезпечення цілісного психологічно-дидактичного проектування та моделювання навчального процесу в умовах рівневої і профільної диференціації навчання та передбачення багатоваріативності методик і можливість навчання одночасно на різних рівнях складності.
Моделі навчально-виховного процесу у 12-річній школі повинні будуватися на основі багатокомпонентного, варіативного змісту освіти, вікових індивідуально особистісних норм розвитку учнів, застосуванню особистісно орієнтованих педагогічних систем, вибору перспективних освітніх технологій, комп’ютерної підтримки навчання, діагностичних і стимулюючих форм контролю і оцінювання досягнень учнів у різних видах навчальної діяльності, турботи про фізичне і психічне здоров’я дітей.
Зміст та характер будь-якої моделі навчання визначаються певними вихідними положеннями, принципами побудови, організовують стратегію і тактику практичної діяльності викладачів та студентів у процесі навчання. Одним із важливих принципів в умовах комунікативно-орієнтованого підходу є принцип поетапності та послідовності організації пізнавальної діяльності, згідно з яким кожен цикл курсів вивчається в три етапи:
1) підготовчий;
2) практичний;
3) творчо-ситуативний.
Застосування різних моделей залежить і від типології навчальних предметів, яка вимагає адекватної організації процесу навчання. Під моделлю в даному випадку розуміється наповнення процесу навчання видами діяльності вчителя та учнів відповідно до завдань етапу і обраних дидактичних матеріалів. К.І. Журавльов і Л.Я. Зоріна пропонують моделі процесу навчання відповідно до типів предметів.
Одним із найважливіших принципів, які надають певній моделі організації навчальної роботи якостей особистісно-орієнтованого навчання, є принцип спіралевидної будови навчального матеріалу (через повернення до раніше вивченого і розгляд його на більш складному рівні). Визначальними ознаками спіралеподібної організації змісту навчальних предметів є: безперервність (рівномірність, поступовість навчання), висхідність (якісне зростання поглиблення навчання), оперативність (застосовність, продуктивність, творчий характер навчання). Наведені ознаки спіралеподібної організації вказують на її якісну відмінність від існуючих лінійної та циклічної організації змісту навчання. Спіралеподібна організація забезпечує не тільки постійне кількісне зростання в галузі навчання, а й його якісне збагачення, безперервний зріст у площині формальної освіти при розширенні її оперативного поля за допомогою системи логічно-мислительних і практичних дій, які активізуються при засвоєнні, закріпленні, поглибленні та застосуванні основних елементів освіти. Принцип спіралевидної будови навчального матеріалу дозволяє повертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання.
Формування в учнів основних понять з навчального предмета у відповідності до теорії навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова відбувається як рух по спіралі від центру до периферії, де в центрі знаходиться абстрактно-загальне уявлення про певне поняття, а на периферії це загальне уявлення конкретизується, збагачуючись частковими і тим самим перетворюється в справжнє науково-теоретичне поняття. Таке структурування навчального матеріалу принципово відрізняється від традиційно застосовуваного лінійного способу, коли навчання йде від розглядання часткових фактів і явищ до їх наступного узагальнення на завершальному ступені навчання. Аналіз проблем профільного навчання, умов успішної та ефективної організації вивчення біології в старшій школі, вимог нормативних документів, які регламентують профільне навчання, реального стану справ у вивченні біології привели до створення моделі навчання із застосуванням концепції спіралеподібної організації змісту навчального предмету.
Висновок до ІІ розділу
Зміст та характер будь-якої моделі навчання визначаються певними вихідними положеннями, принципами побудови, організовують стратегію і тактику практичної діяльності викладачів та студентів у процесі навчання. Одним із важливих принципів в умовах комунікативно-орієнтованого підходу є принцип поетапності та послідовності організації пізнавальної діяльності, згідно з яким кожен цикл курсів вивчається в три етапи:
1) підготовчий;
2) практичний;
3) творчо-ситуативний.
Застосування різних моделей залежить і від типології навчальних предметів, яка вимагає адекватної організації процесу навчання. Під моделлю в даному випадку розуміється наповнення процесу навчання видами діяльності вчителя та учнів відповідно до завдань етапу і обраних дидактичних матеріалів.
Формування в учнів основних понять з навчального предмета у відповідності до теорії навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова відбувається як рух по спіралі від центру до периферії, де в центрі знаходиться абстрактно-загальне уявлення про певне поняття, а на периферії це загальне уявлення конкретизується, збагачуючись частковими і тим самим перетворюється в справжнє науково-теоретичне поняття. Таке структурування навчального матеріалу принципово відрізняється від традиційно застосовуваного лінійного способу, коли навчання йде від розглядання часткових фактів і явищ до їх наступного узагальнення на завершальному ступені навчання.
Висновки
Проблема - це задача, що підлягає дослідженню, тобто проблема повинна охоплювати великий за обсягом навчальний матеріал і може залишатися актуальною навіть протягом тривалого часу.
Існує класифікація загальних (загальнонаукових) умінь з позиції загальної структури діяльності й процесу засвоєння знань. До його класифікації входить три групи загально-навчальних умінь і навичок: навчально-організаційні, навчально-інформаційні та навчально-інтелектуальні. Подібно до інших авторів, він виділяє, наприклад, такі складні синтезовані вміння, як уміння мотивувати свою діяльність, планувати її та вміння здійснювати самоконтроль за результатами. Це ті вміння, за якими можна судити про усвідомлене ставлення до навчальної праці. Сформованість їх означає якісно новий ступінь процесу навчання.
Можна стверджувати, що в процесі навчання методи виступають як упорядковані способи взаємообумовленої діяльності вчителів і учнів, спрямованої на досягнення конкретної дидактичної мети. Педагог зазначає, що оскільки внутрішні взаємозв'язки породження і перетворення проблемного і частково-пошукового методів реалізуються на основі психолого-педагогічних закономірностей людського мислення, то їх застосування в навчальному процесі може забезпечувати високий рівень прояву факторів пізнавальної активності. А використання внутрішніх взаємозв'язків проблемного і частково-пошукового методів у процесі навчання активізують пізнавальну діяльність шляхом інтегрованого прояву функції методів у взаємозв'язку, які зокрема, використовуються у системі, що містить декілька рівнів засвоєння навчального матеріалу: рівень пізнання; рівень відтворення; рівень застосування в стандартних ситуаціях і застосування в змінених ситуаціях. Використання внутрішніх взаємозв'язків близьких по характеру методів навчання, розширює потенційні можливості окремого методу і створює передумови для ефективної взаємодії на основі фактору пізнавальної активності.
Отже, у формуванні пізнавальної діяльності підлітків застосовуються різноманітні засоби і прийоми. Прийоми можуть бути частковими, узагальненими, складними і застосовуватися в рамках одного предмета, а також бути міжпредметними. Прийоми становлять систему правильних і швидких дій під час розв'язання задач і формують навчальні вміння. Поняття "прийом", "вид пізнавальної діяльності" деякими педагогами вважається синонімами. Дані терміни вживаються під час характеристики вмінь, що входять до таких групи, як початкові логічні прийоми мислення та специфічні прийоми пізнавальної діяльності.
Недоліком сучасної освіти вважається те, що до сьогодні не вироблено програм пізнавальної діяльності (вмінь) з кожного предмета, хоч деякі кроки в цьому напрямі зроблено. У практиці навчання не вирізняло раціональні прийоми, вони не стали предметом спеціальної уваги вчителів і учнів. Формування узагальнених прийомів є одним з шляхів розвиваючого навчання. Необхідно враховувати зв'язки і взаємовідношення між предметними специфічними значеннями, специфічними видами діяльності, логічними прийомами мислення і логічними значеннями, що входять до них.
Складнощі, з якими стикаються учні в своїй розумовій діяльності, пояснюються головним чином тим, що й досі в школі панує стихійне оволодіння операціями мислення. Ефективність використання дидактичних ситуацій залежить від якості проекту, підготовленості вчителів і учнів до його впровадження в навчальний процес.
Для діагностування якості пізнавальної діяльності підлітків доцільно використовувати метод експертних оцінок, який ґрунтується на врахуванні колективної думки експертів про об'єкти дослідження, а цей метод дозволяє згідно з педагогічними критеріями здійснити аналіз, оцінку та відбір експертних матеріалів для застосування їх у навчальному процесі.
Список використаних джерел
1. Андреєв В. І.; "Педагогіка творчості саморозвитку"; М., 1996 р.;
2. Бабанський Ю. К.; "Оптимізація процесу навчання"; М., 1977 р.;
3. Баранов С.П., Сластеніна В. А.; "Педагогіка"; М., 1986 р.;
4. Баришнікова З. О.; "Психолого-педагогічна практика: Учбово-методичний посібник"; М., 1998 р.;
5. Баришнікова З. О.; "Організація самостійної пізнавальної діяльності учнів"; М., 2000 р.;
6. Іванчук М. І.; "Інтегрований урок як специфічна форма організації навчання. Початкова школа. 2006 р., №8;
7. Казначеєв В. П.; "Основи загальної валеології"; М., 1997 р.;
8. Кобзар Б. С.; "Громадськість і виховання"; К., 1973 р.;
9. Лернер І. Я.; "Дидактичні мотивації навчання в шкільному віці"; М., 1983 р.;
10. Махмутов М. І.; "Сучасний урок"; М., 1985 р.;
11. Міхелькевіч В. Н.; "Довідник по педагогічних інноваціях"; 1998 р.;
12. Натанзон Е. Ш.; "Прийоми педагогічного впливу"; М., 1972 р.;
13. Пасічник В. В.; "Проблеми біологічного навчання в школі"; К., 2001 р.;
14. Подласий І. П.; "Педагогіка"; М., 1999 р.;
15. Полат Е. С.; "Комп'ютерні телекомунікації - школі"; М., 1995 р.;
16. Полат Е. С.; "Нові педагогічні технології"; М., 1997 р.;
17. Скаткін М. Н.; "Дидактика середньої школи"; М., 1982 р.;
18. "Словник-справочник майбутнього вчителя"; М., 1996 р.;
19. Соболь В. І.; "Проблеми та перспективи розвитку профільного вивчення біології"; К., 2008 р.;
20. Ушинський К. Д.; "Твори в шести томах" - т.1; К., 1984 р.;
Додатки
Модель навчання із застосуванням концепції спіралеподібної організації змісту навчальних предметів:
| Мета навчання | |||||
| Мета сучасної загальної середньої освіти - забезпечення умов для морального, інтелектуального, фізичного, художньо-естетичного розвитку учнів, виховання громадянина демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищими цінностями, незамінними чинниками соціального прогресу | |||||
| Мета шкільної біологічної освіти полягає у створенні засобами предмета умов для розвитку особистості, яка усвідомлює власну відповідальність перед суспільством за збереження життя на Землі; формуванні екологічної культури; духовного і фізичного здоров’я кожної конкретної людини | |||||
| Цілі біологічної освіти в старшій школі: формування наукового світогляду, вивчення основних біологічних теорій та концепцій, оволодіння методами наукового пізнання, розкриття практичної значимості біологічних знань, формування високого рівня компетенції стосовно даної галузі знань | |||||
| Навчальний процес | |||||
| Принципи навчання | |||||
Принципи особистісно-орієнтованого навчання: індивідуалізації навчання, реальності знань, спіралевидної будови навчального матеріалу, постійної самооцінки власної навчальної діяльності, цілісності навчання. Принципи профільного навчання: фуркації, варіативності і альтернативності, наступності та непервності, гнучкості, діагностико-прогностичної реалізованості |
|||||
| Елементи навчального процесу | |||||
| Організацій-ний елемент | Вивчення нового матеріалу | Повторення | Закріплення | Контроль | Корекція |
| Зміст навчального предмету | Методи навчання | ||||
| Інформаційно-діяльнісний компонент
|
Комуніка-тивний компонент
|
Рефлексивний компонент
|
Навчально-ілюстративний, програмований, евристичний, проблемний, дослідницький |
||
І виток - Етап розуміння та первинного засвоєння базових знань, пропедевтичний курс, стандартний рівень Рівень засвоєння матеріалу - розпізнавання
|
|||||
ІІ виток - Етап засвоєння, осмислення та практичного застосування академічних знань, загальноосвітній курс, академічний рівень Рівень засвоєння матеріалу - застосування
|
|||||
ІІІ виток - Етап профільного застосування та засвоєння знань, поглиблений курс, рівень профільної підготовки Рівень засвоєння матеріалу - творче застосування
|
|||||
| Оцінка навчання | |||||
| Оцінка навчання здійснюється в трьох галузях: пізнавальній (когнітивній), емоційній (афективній) та психомоторній. Результатом навчання є різнорівневі знання, вміння, навички учнів; розвиток інтелектуальної, мотиваційної, процесуальної сфер особистості; формування наукового світогляду; професійна орієнтація особистості. | |||||