Усні обчислення на уроках математики в початкових класах

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Сутність та роль усних обчислень у початковому курсі математики

1.2 Види вправ для усних обчислень

РОЗДІЛ 2. Формування навичок усних обчислень

в учнів початкових класів

2.1 Шляхи вдосконалення навичок усних обчислень у молодших школярів

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Математика в початкових класах має як практичне, так і духовне значення. Насамперед курс математики початкових класів забезпечує подальше вивчення математики в середніх класах. Математичні знання, набуті в початкових класах, потрібні в повсякденному житті, під час вивчення інших дисциплін, для розуміння повідомлень засобів масової інформації. Молодші школярі отримують початкові уявлення про ті принципи і закони, що є основою для математичних чинників, які вивчаються. Це насамперед стосується десяткової системи числення та властивостей арифметичних дій. Істотним на початковому етапі є оволодіння обчислювальними вміннями і навичками.

Більшість питань математичної освіти має бути засвоєна в початкових класах на такому рівні, щоб стати надбанням учнів на все життя. Решта питань програми з математики для початкових класів опрацьовується з метою підготовки до ґрунтовного вивчення відповідного матеріалу в наступних класах [12, 9].

Духовне призначення вивчення математики проявляється у формуванні національних і загальнолюдських цінностей, у внеску в розумовий розвиток, У становлення і розвиток моральних рис, в естетичне виховання людини. Розгляд математичних понять, розв'язування задач включає в процес пізнання різні прийоми і методи людського мислення.

Важливим завданням математики в початкових класах є розвиток пізнавальних здібностей у дітей. Необхідно розвинути у них уміння спостерігати й порівнювати, виділяти риси схожості та відмінності у порівнюваних об'єктах, виконувати такі мислительні операції, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, конкретизація [6, 149].

Провідна роль математики полягає у розвитку логічного мислення, формуванні алгоритмічного мислення, вихованні навичок розумової праці (планування, пошук раціональних шляхів, критичність) [45, 52]. Формування в дітей уміння логічно мислити нерозривно пов'язане з розвитком у них правильної, точної, лаконічної математичної мови. Заняття математикою мають бути школою виховання характеру і почуттів. Навчання математики має формувати такі риси особистості, як працьовитість, охайність; сприяти розвитку волі, уваги, уяви учнів; стимулювати розвиток інтересу до математики; виробляти вміння вчитися і навички самостійної роботи. Вивчення математики має сприяти реалізації завдань виховання патріотизму, гуманності, чесності. Характерною рисою вихованості має стати готовність школяра долати труднощі, боротися зі злом.

Практична й духовна значущість математики в навчанні, розвитку та вихованні молодших школярів визначає такі основні компоненти початкової математичної освіти: знання про натуральні числа і дії над ними, вміння використовувати ці знання в повсякденному житті; початкові алгебраїчні й геометричні уявлення; математичний розвиток, що охоплює здатність до узагальнень, здогадку, вміння помітити спільне в різному, відрізняти головне від другорядного, спостерігати, порівнювати, аналізувати, робити висновки та перевіряти їх [21, 19-20].

Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти освітньої галузі «Математика», фундаментом курсу математики початкових класів є вивчення чисел [54, 137]. До змісту цього курсу входять: лічба, нумерація і чотири арифметичні дії над цілими невід'ємними числами; початкові знання властивостей натурального ряду чисел і арифметичних дій; початкові знання про дроби. Вивчення чисел супроводжується постійним використанням різноманітних задач, у ході розв'язування яких учні мають справу з деякими видами практичної діяльності, так або інакше пов'язаної з підрахунками і вимірюваннями. Учні ознайомлюються з основними одиницями величин, вчаться переходити від одних до інших. Важливою ж передумовою ефективного засвоєння математичних знань є сформованість у молодших школярів навичок усних обчислень.

Виконуючи усні вправи, учні початкових класів не тільки вдосконалюють обчислювальні навички, вони закріплюють теоретичний матеріал тренують увагу, пам'ять, підвищують мовну культуру. Діти з цікавістю ставляться до таких вправ, їх висока активність в цьому віці може бути реалізована через усні вправи, які вони сприймають із задоволенням.

Опанування навичок усних обчислень має велике освітнє, виховне і практичне значення. Вони допомагають засвоїти багато питань теорії арифметичних дій (властивості дій, зв’язок між результатами і компонен-тами дій, зміна результатів дій залежно від зміни одного з компонентів тощо). Також вони допомагають кращому засвоєнню прийомів письмових обчислень, оскільки містять у собі елементи усних обчислень [35, 11]. Практичне значення їх у тому, що швидкість і правильність обчислень потрібні в житті, особливо тоді, коли дії не можна виконати письмово. Усні обчислення сприяють розвитку мислення учнів, їхньої кмітливості, математичної зіркості та спостережливості.

Важливість навичок усних обчислень у формуванні життєвих та навчальних умінь з математики у молодших школярів спричинює актуаль-ність проблеми
, і є причиною вибору теми дипломної роботи
– «Усні обчислення на уроках математики в початкових класах».

Мета роботи
– проаналізувати і доповнити методику формування навичок усних обчислень на уроках математики в початкових класах.

Об’єкт дослідження
– усні обчислення на уроках математики у початкових класах.

Предмет дослідження
– методика формування навичок усних обчислень на уроках математики.

Завдання дослідження:

1) Проаналізувати методичну літературу з проблеми дослідження.

2) Визначити роль і місце усних обчислень на уроках математики.

3) Охарактеризувати методику формування навичок усних обчислень в учнів початкових класів.

4) Розробити і експериментально перевірити добірку завдань для усних обчислень, організувати і провести експериментальне дослід-ження, проаналізувати його результати.

Практична значимість
дипломної роботи обумовлюється актуаль-ними завданнями удосконалення навчально-виховного процесу у початковій школі та необхідністю формування навичок усних обчислень в початкових класах. Матеріали дослідження можуть бути використані вчителями початкових класів для активізації навчальної діяльності учнів на уроках математики.

Для розв’язання даних завдань використано такі методи дослідження:
аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у психолого-педагогічній літературі; інтерв’ювання першокласників, спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Структура роботи.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Сутність та роль усних обчислень у початковому курсі математики

Зміни у житті сучасної школи вимагають від учителя уміння надати навчально-виховному процесу розвивального характеру, активізувати пізнавальну діяльність учнів. У процесі навчання математики важливо розвивати у дітей уміння спостерігати, порівнювати, аналізувати об’єкти, узагальнювати, розмірковувати, обґрунтовувати висновки, до яких учні приходять в результаті виконання завдань. Велику роль у розвитку мислення на уроках математики відіграють систематичні цілеспрямовані усні обчислення.

У методиці математики розрізняють усні і письмові обчислення. До усних належать усі прийоми для випадків обчислень у межах 100, а також ті прийоми обчислень для випадків за межами 100, які зводяться до них (наприклад, прийоми для випадку 900 · 7 буде усний, бо він зводиться для випадку 9 · 7). До письмових належать прийоми для всіх інших випадків обчислень над числами, що перевищують 100 [5, 52].

Перейдемо безпосередньо до аналізу програми початкового курсу математики [39]. Такий аналіз передбачає розкриття особливостей змісту і побудови початкового курсу математики; з'ясування зв'язків у вивченні програмового матеріалу (зокрема, арифметичного, алгебраїчного й геометричного), у вивченні теорії й формуванні вмінь і навичок практичної спрямованості курсу. Аналіз програми передбачає характеристику визначальних методичних спрямувань у вивченні кожної з її основних тем.

Опрацювання понять про натуральне число і арифметичні дії проводиться протягом усього навчання в початкових класах. Ставляться завдання сформувати в учнів уявлення про натуральні числа; домогтися усвідомлення математичних понять і арифметичних дій, знання таблиць кожної дії та прийомів усного й письмового виконання дій; виробити міцні обчислювальні навички. На основі правил порядку виконання дій та властивостей арифметичних дій учні повинні вміти знаходити значення числових виразів, у т. ч. виразів з дужками на три-чотири операції [41].

Робота над нумерацією та арифметичними діями будується в початковому курсі концентрично [4]. Програмою намічена система поступового розширення області чисел, що розглядаються: перший десяток, другий десяток, сотня, тисяча, багатоцифрові числа (в межах мільйона). У межах першого і другого десятків розглядаються лише дії додавання і віднімання (табличні випадки та випадки, пов'язані з нумерацією чисел), а в межах решти концентрів — усі арифметичні дії [39].

Принцип "концентричності" переважно стосується нумерації і арифметичних дій. Інші питання програми вивчаються за лінійним принципом. Тому точніше буде сказати, що програмовий матеріал вивчається за концентрично-лінійним принципом. Навчання починається з невеликих чисел. Числова область поступово розширюється, і вводяться нові поняття. Така побудова курсу забезпечує систематичне повторення і поглиблення знань і вмінь, відповідає психологічному розвитку учнів. Особливо вона корисна для формування поняття про систему числення. Поняття розряду, розрядної одиниці, розрядного числа, а також класу і одиниці класу знаходять свій розвиток від концентра до концентра.

Методичне спрямування вивчення основних тем визначається як самою програмою, так і системою вправ і задач, що реалізуються в стабільних підручниках з математики для початкових класів [33, 86].

У програмі 1 класу окремим розділом виділяється вивчення чисел першого десятка. Вивчення нумерації чисел першого десятка будується на наочно-предметній основі. На ознайомлення з кожним числом в середньому відводиться два-три уроки. На першому уроці учні ознайомлюються з утворенням нового числа і цифрою, а на другому і третьому — порівнюють числа та розглядають склад числа з двох менших чисел. Уроки на ознайомлення з кожним числом проводяться в єдиному плані, що передбачає опрацювання завдань такого виду: лічба предметів множин, чисельність яких характеризується числом, що розглядається; утворення даного числа з попереднього і одиниці; співвідношення кількості предметів з числом І числа з відповідною кількістю предметів; порівняння даного числа з одиницею; вибіркова лічба; розгляд і написання цифри числа. Вправи варіюються на різному дидактичному матеріалі, але зміст і будова сторінок підручника на вивчення нумерації чисел схожі. Це дає змогу поступово посилювати пізнавальну активність учнів [39, 18].

У вивченні дій додавання і віднімання в межах десяти виділено такі теми: дії додавання і віднімання, зв'язок додавання і віднімання, додавання і віднімання нуля, складання і читання прикладів на основі предметних ситуацій і малюнків; таблиці додавання і віднімання в межах десяти; прийоми додавання і віднімання по одиниці і групами (в порядку ознайомлення), переставна властивість додавання.

Розв'язування прикладів на додавання і віднімання без опори на предметні ситуації запроваджується тільки в ході вивчення таблиць. Таблиці додавання і віднімання складають за допомогою відповідних малюнків предметних множин. У засвоєнні таблиць велике значення мають систематичне їх повторення та варіативність завдань. Випадки додавання і віднімання, пов'язані з нумерацією, пояснюються на основі предметних дій з пучками-десятками та окремими паличками [4, 65].

У межах 20 учні вивчають табличні випадки додавання і віднімання з переходом через десяток. Засвоєння таблиць має бути доведене до автоматизму. Опрацювання таблиць проводиться у послідовності від наймен-шого другого доданка і відповідно від'ємника. Основним обчислювальним прийомом виступає прийом додавання і віднімання числа частинами.

Спочатку учні ознайомлюються з прийомами усного додавання і віднімання без переходу через десяток. Далі вводяться письмові прийоми виконання дій (без переходу і з переходом через десяток). Останніми розглядаються випадки усного додавання і віднімання з переходом через десяток. У межах кожної групи дії опрацьовуються не одночасно, а послідовно — додавання, а потім віднімання. У межах однієї дії, крім віднімання двоцифрових чисел з переходом через десяток, розглядається спочатку загальний випадок, наприклад 34 + 52, а потім окремі випадки цієї групи (54 + 3, 2 + 32, 54 + 30, 20 + 41). При такому підході закріплюється загальний алгоритм виконання дій [7, 43].

Табличне множення і ділення вивчають у 2-3 класах: у 2-му — множення чисел 2, 3, 4 і 5 та ділення на 2, 3, 4 і 5; у 3-му — решту випадків табличного множення і ділення [9]. Таблиці множення складають на основі відповідних випадків додавання однакових доданків, а таблиці ділення — на основі зв'язку дій множення і ділення, тобто з таблиць множення. Всі таблиці мають бути засвоєні дітьми напам'ять. Для опрацювання таблиць множення кожного з чисел в середньому відводиться 4-6 уроків, стільки ж часу — на одну таблицю ділення. Опрацювання матеріалу проводиться в такій послідовності: ознайомлення з дією множення, складання і заучування таблиці множення числа 2, ознайомлення з дією ділення, зв'язок дій множення і ділення; складання і заучування таблиці ділення на 2; складання і заучування таблиць множення числа 3 і ділення на 3 і т. д.

У межах 1000 належна увага приділяється як усним, так і письмовим способам додавання і віднімання. У вивченні усних прийомів розглядаються випадки дій, що зводяться до дій у межах 100. Основним засобом унаочнення прийомів усного додавання та віднімання є відповідні форми структурних записів. У ході вивчення усного множення і ділення розглядаються: випадки множення і ділення, пов'язані з числами 1 і 0, 10 і 100; традиційні випадки позатабличного множення і ділення в межах 100 (24 • 3, 72 : 6, 64 : 16); нескладні випадки дій з трицифровими числами [62, 34].

У вивченні додавання і віднімання можна вичленити дії з натуральними числами та дії з іменованими числами. Оскільки діти вже ознайомлені з додаванням і відніманням трицифрових чисел, то ознайомлення з діями багато цифрових чисел здійснюється прямим перенесенням. У формуванні навичок виконання дій варто певну увагу приділити перевірці правильності обчислень способом застосування оберненої дії. Додавання і віднімання іменованих чисел супроводжується розглядом вправ на перетворення іменованих чисел [32, 59].

Множення і ділення багатоцифрових чисел вивчається в такій послідовності: множення на одноцифрове число; ділення на одноцифрове число; множення чисел, що закінчуються нулями; ділення на числа, що закінчуються нулями; множення на двоцифрове і трицифрове числа; ділення на двоцифрове число. Пояснення письмового алгоритму дій другого ступеня займає чимало часу. Щоб дітям не доводилося тривалий час бути тільки спостерігачами та слухачами, варто варіювати методи пояснення нового матеріалу, зокрема застосовувати самостійне ознайомлення зі знаходженням значення виразу за поясненнями, поданими в підручнику.

Усні вправи є однією з ефективних форм організації колективної та індивідуальної роботи учнів на уроках математики. Вони розвивають у школярів уважність, спостережливість, ініціативу, викликають інтерес до роботи. За їх допомогою вчитель встановлює на уроці оперативний і ефективний зворотній зв'язок, який дозволяє своєчасно контролювати процес оволодіння учнями знаннями і вміннями [41, 35].

Вправи мають різне дидактичне призначення:

· вправи для актуалізації опорних знань;

· вправи для сприймання і свідомого осмислення матеріалу;

· вправи на застосування набутих знань [53, 43].

Вправи першої групи використовують перед поясненням нового матеріалу, їх вважають підготовкою до сприйняття теоретичного матеріалу, вони полегшують вивчення нових понять, тверджень, властивостей.

Вправи другої групи сприяють глибокому осмисленню вивченого, допомагають учням засвоїти ту чи іншу тему. Їх використовують після пояснення нового матеріалу, коли учень втомився і можна працювати усно, одночасно одержуючи змогу перевірити глибину засвоєння матеріалу.

Вправи третьої групи дають можливість застосувати набуті знання, вони спрямовані на формування вмінь та навичок, розвивають логічне мислення, дають змогу дитині розвивати творчі здібності.

Усні вправи можуть бути максимально варіативні як за змістом, так і за формою. Проводять їх у вигляді змагання між командами, впорядкування відповідей, математичного диктанту, гри „Сходинки”, ігор „Математичне лото”, „Мовчанка”, „Слабка ланка”, „За хвилину розв’яжи” [4].

Перелік та опис форм усних вправ можна продовжити. Досвід роботи показує, що усні вправи при вмілому їх використанні відіграють неабияку роль у підвищенні ефективності уроку. Знаючи клас, індивідуальні особливості учнів, можна дібрати оптимальний темп, оптимальний зміст, форми, методи та засоби проведення усних вправ [19]. Усні вправи повинні проводитися у швидкому темпі, якщо йдеться про відпрацювання навичок. Але якщо усні вправи використовуються з метою закріплення тільки що вивченого, то в цьому випадку недоцільно квапити учнів. Чим свідоміше будуть їх дії на початку формування навичок, тим глибше і міцніше буде їх засвоєння.

Під час виконання усних вправ доцільно запитувати не лише учнів, які добре встигають з математики – це послаблює їх ініціативу й активність, а й тих, яким математика вдається важче. Щоб дати можливість поміркувати всім сильним учням, можна запропонувати записати відповіді і показати їх учителю. Усні вправи повинні бути, якщо це можливо, пов’язані з практичними, життєвими питаннями, відрізнятися легкістю побудови, ясністю та конкретністю змісту.

Одним з основних завдань усних вправ є вироблення навичок усних обчислень. Проте розвиток обчислювальних навиків не єдина мета усних вправ. Вони можуть сприяти підготовці учнів до сприйняття нового матеріалу. За їх допомогою можна організувати повторення раніше вивченого матеріалу. Усні вправи — також важливий засіб для розвитку мислення учнів. Усні вправи корисно проводити на початку уроку протягом 7- 8 хв. Це дозволяє створити в класі робочу атмосферу, є своєрідною гімнастикою, розминкою, яка сприяє подальшій роботі на уроці. Усні вправи допомагають урізноманітнити роботу на уроці, заставляють учнів думати, пояснювати, співставляти і знаходити різноманітні способи розв’язування. Розв’язування задач різними способами дає можливість без великих затрат часу одержати помітний ефект у розвитку логічного мислення.

Систематичне розв’язування вправ в усній формі сприяє засвоєнню теорії, допомагає усвідомленню її практичної діяльності, розвиває логічне мислення учнів, творчу ініціативу, кмітливість, формує ряд важливих практичних вмінь і навичок, допомагає здійснювати поступовий перехід до дедуктивних доведень [20, 4].

Усні вправи допомагають вчителю отримати оптимальне розв’язання педагогічних завдань на всіх етапах навчання. Практика показує, що розв’язування таких вправ сприяє розвитку логічного мислення, кмітливості, уваги, ініціативності, культури математичної мови учнів, заощаджує час, що дає можливість глибше і в більшому обсязі вивчати навчальний матеріал.

У початкових класах великого значення набуває робота з формування навичок усних обчислень ще й тому, що протягом чотирьох років навчання учні повинні не тільки свідомо засвоїти прийоми усних обчислень, а й набути міцних обчислювальних навичок. Опанування навичок усних обчислень має велике освітнє, виховне і практичне значення. Вони допомагають засвоїти багато питань теорії арифметичних дій (властивості дій, зв’язок між результатами і компонентами дій, зміна результатів дій залежно від зміни одного з компонентів тощо).

Усні обчислення допомагають кращому засвоєнню прийомів письмових обчислень, оскільки містять у собі елементи усних обчислень. Практичне значення їх у тому, що швидкість і правильність обчислень потрібні в житті, особливо тоді, коли дії не можна виконати письмово. Усні обчислення сприяють розвитку мислення учнів, їхньої кмітливості, математичної зіркості та спостережливості.

Прийоми усних обчислень ґрунтуються на знанні нумерації, основних властивостей дій, на зведенні обчислень до більш простих, результати яких або містяться в таблицях дій, або легко можуть бути одержані із табличних результатів [41, 36].

Вивчаючи арифметичні дії, учня знайомляться з великою кількістю видів обчислень. Завдання вчителя полягають в тому, щоб прищепити учням уміння виконувати арифметичні дії. Процес формування обчислювальних умінь не є одночасним, а проходить ряд етапів: від дії за зразком до самостійного рішення прикладів і, нарешті, до швидких обчислень. У межах першої сотні всі обчислення виконуються учнями усно, а в межах тисячі тільки окремі види обчислень можуть бути виконані усно.

Особливість навчання молодшого школяра полягає в тому, що, засвоївши спосіб рішення прикладу після показу зразка рішення вчителем, учень наслідує такому порядку операцій. Автоматизація виконання навчальної дії визначає шлях розумової діяльності. Тому, коли за навчальною програмою молодші школярі проходять перевірку арифметичних дій, тоді перевірочні дії стають частиною навчального матеріалу, але не того моноліту знань, які вже сформувалися і автоматизувалися. Формування навчальної діяльності учнів припускає, що вчитель разом з показом обчислювальних прийомів знайомить з перевіркою рішення [42, 33].

Практика школи показує, що недостатня увага приділяється вивченню вимог до завдань обчислювального характеру, що формує в учнів звичку без попереднього аналізу починати обчислення. Така методика вправ позбавляє учнів реалізації тих можливостей в самоконтролі, які закладені авторами підручників у вигляді особливих структур завдань. Тому методисти пропонують вчителю відразу ж після того, як вирішення навчальних завдань, що полягає в знаходженні прийому обчислень, із залученням наочності або із залученням вже засвоєних обчислювальних прийомів, показати учням, як працює самоконтроль [41, 34].

Обчислювальний прийом відпрацьовується і автоматизується в ході застосування знакового запису зразка обчислень і словесної моделі способу дії. Формування навчальної дії відбувається в процесі фронтальної роботи учнів, при коментуванні рішень прикладів. Самоконтроль полягатиме в звіренні еталону дії із заданими умовами. Важливо, щоб учні вчилися знаходити приклади на вивчений обчислювальний прийом з безлічі інших прикладів, а в ході самоконтролю виявляти грубі помилки. Кажучи про повну математичну перевірку арифметичних дій, слід зазначити трудомісткість перевірочних дій, а отже можливі перевантаження учнів на уроках математики. Перевантаження молодших школярів негативно позначаються на процесі навчання і дають замість очікуваного позитивного ефекту суто негативний. Для того, щоб перевірка стала звичною для молодших школярів, а способи повної перевірки були направлені на викорінювання звички дітей компенсувати дії самоконтролю за рахунок зовнішнього контролю (звірка відповідей з товаришами, контроль старших), слід пропонувати учням вирішувати пари прикладів: основний і перевірочний.

Усні обчислення під час формування обчислювальної навички прохо-дять ряд стадій: від докладних записів рішень і пояснень, до скорочення записів, до автоматизованої або добре освоєної дії. Разом з обчислювальною навичкою формується і навичка самоконтролю у виконанні арифметичних дій. Така навичка формується повною мірою за наявністю цілеспрямованих дій учителя по орієнтації молодших школярів на контрольні дії [30, 65].

Різні види обчислень вимагають і різних підходів учителя у формуванні навичок самоконтролю учнів. Усі обчислення в математиці ділять на усні і письмові. Таке розділення обчислень залежить від того, чи можливо навчитися виконувати обчислення без запису проміжних результатів чи ні. Різняться підходи формування навичок самоконтролю учнів.

Серед усних обчислень слід виділити табличні випадки обчислень і позатабличні, засновані на табличному обчисленні або на декількох операційних діях, що містять складання прикладу вигляду 672+219 можна віднести до письмових обчислень, а 67 + 21 – це приклад усного обчислення. Виходячи з методичних посилок вивчення арифметичних дій, розглянемо усне додавання і віднімання, множення і ділення, а також письмові алгоритми дій додавання і віднімання, множення і ділення. Оскільки основною дією арифметики є дія додавання (дію множення можна розглядати як складання однакових чисел), те вивчення табличного складання і зворотної дії (табличного віднімання) буде пов'язано з наочністю.

В цілях самоконтролю у виконанні табличного складання, віднімання можуть застосовуватися рахункові палички, роздатковий матеріал (рахунковий матеріал), а також шкільна лінійка, моделі монет та інша наочність. Для самоконтролю у виконанні табличного додавання, віднімання використовується склад числа. Перевірку результатів обчислень учні можуть виконати за допомогою різних таблиць. Це таблиці додавання і віднімання в межах першого і другого десятків, таблиці опорних сум і різниць, а також таблиці складу числа [19, 57].

Зупинимося докладніше на використанні наочних засобів для самоконтролю учнів при обчисленнях в межах перших двох десятків. Доцільно ілюстрацію прикладів за допомогою рахункового матеріалу виконувати на перших етапах вивчення складання і віднімання, коли учні усвідомлюють ще зміст самих дій додавання і віднімання. В результаті складання безлічі предметів учні переконуються, що дія додавання приводить до збільшення результату, а дія віднімання, будучи зворотною дією для додавання, приводить до зменшення чисельності безлічі предметів, оскільки виконується видалення частини предметів з основної множини.

Дії множення і ділення вивчаються після того, як учні вивчили прийоми усного додавання і віднімання. Це пояснюється тим, що множення позначає не нову за своїм змістом дію, а дія, направлена на підвищення швидкості обчислень. Оскільки додавання не завжди, не у всіх випадках швидко призводить до результатів обчислень то додавання однакових чисел може бути замінено новою арифметичною дією, множенням. Важливо, що саме такий математичний підхід використовується в початковій школі, щоб познайомити учнів із змістом дії множення (у математиці є ще декілька підходів, щоб ввести операцію множення). Множення, як додавання декількох однакових чисел, зрозуміло молодшому школяреві, і це дає підстави для самоконтролю учнів [7, 43].

Особливість дії множення вимагає спеціальних методичних підходів до наочного вивчення обчислювальних прийомів. Для розуміння учнями табличного множення доцільно привертати практичний досвід молодших школярів і розглядати шляхи підрахунку предметів в умовах об'єднання в рівні групи. Наприклад, скріплення морквин, редисок в пучки, а так само нашивання на картон по десятку ґудзиків, розфасовка сипких товарів по 1 кг, по 2 кг і ін. Велике місце займають рахункові палички. Їх можна розкладати на рівні групи, визначити їх кількість у всіх групах.

Ділення, як зворотна дія, може вивчатися одночасно з множенням. Можна ці дії розглядати послідовно: спочатку множення, потім ділення. Для розуміння учнями змісту ділення слід показати наявність рівних груп, зміна навчальних завдань при розгляді такої арифметичної дії. Якщо при множенні відповідь прикладу у разі відсутності нуля завжди не менше чисел умови (за наявності в умові прикладу одиниці виходить результат такої ж, як і друге число умови), то при діленні, як і при відніманні, найбільшим числом в прикладі (за відсутності одиниці в умові) є ділене, тобто перше число прикладу [32, 61].

Таким чином, для вивчення множення і ділення з орієнтацією молодших школярів на самоконтроль у виконанні цих дій відкриваються нові перспективи, а саме порівняння прийомів самоконтролю у виконанні складання і віднімання з прийомами самоконтролю при множенні, діленні. Важливо вказувати учням на загальні моменти, на аналогію дій, оскільки мислення молодших школярів таке, що самі вони не можуть побачити загальне навіть в споріднених поняттях. Важливо і те, що можна перенести окремі опорні сигнали для самоконтролю в нові арифметичні дії.

Отже, потрібно починати вивчати табличне множення із зрозумілих дітям ілюстрацій, щоб перевірка табличного множення при необхідності могла бути виконана за допомогою дії складання. Зручно для таких цілей використовувати природні групи. Наприклад, картинки вишень по 2, по 3 штуки. Зрозумілим стає зміст множення, коли виконуються ілюстрації із залученням кольорових паличок різних розмірів [30, 66].

Наприклад, складається склад потягу з 5 червоних (однакових за розмірами) паличок, потім маленькі вагончики замінюються одним великим вагоном, паличкою фіолетового кольору. Якщо довжина червоної палички дорівнює одному сантиметру, тоді можна скористатися таким записом:

1+ 1 + 1 + 1 + 1 = 5.

Перевірити правильність обчислень можна за допомогою вимірювання довжини фіолетової палички. За допомогою множення можна виконати такий запис: 1 х 5 = 5.

Якщо в якості вагончиків брати палички інших розмірів, то можна показати рівноцінність записів:

3 + 3 + 3 + 3 = 12 і 3 х 4 = 12.

При ілюстрації дій ділення слід пам'ятати про два види завдань, які розв'язуються дією ділення (завдання на ділення за змістом і ділення на частини). По суті справи, однією і тією ж дією ділення описуються різні практичні ситуації. "12 кроликів розмістили порівну в трьох клітках. По скільки кроликів стало в одній клітці?" Для розуміння учнями значення слова "порівну", як важливої умови застосування дії ділення, можна запропонувати це ж завдання, опустивши слово порівну. Потрібно розібрати різні варіанти рішення нової задачі [41, 38].

Якщо учнів ставити тільки в умови стандартних завдань, то говорити про самоконтроль по ходу рішень не доводиться навіть в умовах, коли учням нагадуватиметься про виконання контрольних дій. Учитель може судити про результативність самоконтролю учнів у виконанні ділення за якістю рішення прикладів. Усвідомлення контрольних дій учнями досягається в ході роботи вчителя, як по формуванню сенсу окремої арифметичної дії, так і по формуванню змісту обчислювальних прийомів.

Кажучи про постановку навчальних завдань, а також про доступні шляхи їх вирішення в умовах навчання самоконтролю молодших школярів, підкреслимо ситуацію при вивченні табличного множення, як основу усного і письмового множення. Можна складати з учнями таблиці множення із залученням вже знайомих ситуацій, коли предмети об'єднані в природні групи [62, 34].

Наприклад, учням пропонується плакат з намальованими на ньому вишеньками. Учитель викликає учнів до дошки і розподіляє обов'язки так: один учень показує групи вишень (спочатку одну вишню, потім кожного разу на одну вишню більше), другий учень записує приклади на складання, а третій учень записує приклади на множення. Після такої роботи учні роблять висновок, що на 1 можна помножити за правилом: "Якщо число умножають на 1, то відповідь записується це саме число". Якщо на плакаті зобразити вишні в пензликах по дві штуки, то можна скласти таблицю множення числа 2.

Табличне ділення розглядається вже не на конкретних ситуаціях, а із залученням таблиці множення. Якщо учень по таблиці множення може вільно називати результати табличного ділення, то самоконтроль у виконанні табличного ділення забезпечений. Поки учні недостатньо міцно оволоділи табличним діленням вони можуть здійснювати самоконтроль, використо-вуючи запис таблиці множення. Проте подивитися в значення табличних результатів можна після того, як завдання виконане [29, 54].

Учень може перевірити відповідь прикладу, знайшовши результат множення дією віднімання. Застосування дії віднімання для перевірки множення визначається тим, що множення на 10 запам'ятовується за правилом, а від кінцевого результату можна виходити для відшукання випадків табличного множення. (3 х 10 = 30, а 3 х 8 = 30 - 3 - 3 = 24).

Для самоконтролю дій множення, ділення можна рекомендувати використовувати стрічку чисел від 1 до 100, яка виготовляється з цільного паперу за зразком сантиметрової кравецької стрічки. Наприклад, відшукуючи за допомогою стрічки результат множення 5 х 4, учні можуть міркувати так: "Потрібно 5 умножити, тому знаходжу на стрічці клітку з цифрою 5. По 5 потрібно узяти 4 рази, тому смужок в 5 кліток відмірюю 4. На кінці четвертої смужки читаю відповідь 20." Розглянемо знаходження результату ділення 49 : 7 на числовій стрічці. "Потрібно 49 ділити, тому знаходжу на стрічці число 49. Тепер складатиму смужки по 7 кліток. Вважаю, скільки таких смужок вийшло до 49, їх отримано 7. Це означає, що відповідь прикладу дорівнює 7."

Для виробки навички табличного множення потрібна копітка робота по організації самих різних видів усного рахунку, з якого починається кожен урок математики. Покажемо зразкові види усного рахунку на табличне множення і ділення. Як показує практика школи, найбільш ефективними прийомами усного рахунку є: гра з плесканнями в долоні, гра в крапки, розповідь таблиці по порядку, робота з перфокартами [33, 86].

Для закріплення табличного множення і ділення використовують електрифіковану таблицю, гру "Лото". Картки для гри містять умови прикладів і їх відповіді. В ході усного рахунку виробляються навики самоконтролю. При міцному запам'ятовуванні таблиць множення і ділення у учнів не викликає ускладнень рішення прикладів, самоконтроль автоматизований. Якщо є сумніви, зупинки, то слід говорити про недостатню обчислювальну навичку і недостатню навичку самоконтролю.

Отже, усні обчислення важливі для поведінки дітей у життєвих ситуаціях. З метою розвитку комунікативних навичок важливо прищепити їм уміння усно обчислювати. Правильність усних обчислень досягається при сформованому самоконтролі.

1.2 Види вправ для усних обчислень

Вправи з усних обчислень мають пронизувати увесь урок. Їх можна поєднувати з перевіркою домашніх завдань, закріпленням вивченого матеріалу, опитуванням учнів. Поряд з цим у практиці роботи вчителів є хороша традиція: на кожному уроці спеціально відводити 5-7 хв для усних обчислень, проводити так звану усну лічбу. Матеріал для цього етапу уроку вчитель запозичує з підручника, а також із спеціальних збірників усних задач і вправ.

Щоб навички усних обчислень постійно вдосконалювались, треба встановити правильне співвідношення в застосуванні усних і письмових прийомів обчислень, а саме обчислювати письмово тільки тоді, коли усно обчислити важко [29, 56].

Прийоми як усних, так і письмових обчислень ґрунтуються на знанні нумерації, конкретного змісту і властивостей арифметичних дій, зв’язку між результатами та компонентами дій, а також на знанні зміни результатів дій залежно від зміни одного з компонентів. Проте між прийомами усних і письмових обчислень є істотні відмінності [9]:

1)Усні обчислення виконують, починаючи з одиниць вищого розряду, а письмові – з нижчого (винятком є ділення). Наприклад:

450 + 120 = (400 + 50) + +
357

+ (100 + 20) = (400 + 100) + 246

+ (50 + 20) = 500 + 70 = 570 603

Обчислення виконано усно; Обчислення виконано письмово;

його виконують, починаючи його виконують, починаючи з з одиниць вищого розряду. одиниць нижчого розряду.

2) Проміжні результати під час усних обчислень зберігають у пам’яті, під час письмових – відразу записують.

3) Прийоми усних обчислень для тієї самої дії над парою чисел можуть бути різні залежно від особливостей прикладу і тієї властивості, яку використовують, а письмові обчислення виконують за точніше окресленим правилом, прийнятим для кожної арифметичної дій.

Наприклад:

48·15=48·(10+5)= 483

=48·10+48·5=480+ х

+240=720 15

48·15=48·(5·3)=48·5·3=

=240·3=720 2415

48·15=(40+8)·15=40·15+ 483

+8·15=600+120=720

Використовуються різні прийоми 7245усних обчислень Використовується завждитой самий прийом письмового множення

4) Розв’язування під час усних обчислень записують у рядок (якщо це потрібно), а в письмових обчисленнях – стовпчиком .

5) Усні обчислення звичайно виконують над числами в межах 100 і над багатоцифровими числами, якщо обчислення над ними зводяться до випадків у межах 100, а письмово виконують дії над багато-цифровими числами тоді, коли усно обчислити важко.

Обчислювальні терміни вивчають у тісному зв’язку з розглядом певних питань теорії. Питання про місце введення обчислювальних прийомів та методику їх вивчення розглянуто у відповідних концентрах.

Виховуючи любов до усних вправ, вчитель допомагає учням активно працювати з навчальним матеріалом, пробуджує у них прагнення удосконалювати способи обчислень і розв’язування задач, менш раціональні замінювати досконалішими та економнішими. А це – важлива умова свідомого засвоєння матеріалу. Спрямованість мислительної діяльності на пошук раціональних шляхів розв’язання проблеми свідчить про варіативність мислення [19, 57].

Розв’язуючи певну задачу, обчислюючи вираз, учень повинен уважно розглянути умову завдання, зуміти помітити всі його особливості і в кожному конкретному випадку обрати ті шляхи, які простіше й швидше приводять до мети. Таким чином, при виконанні усних обчислень можна говорити про критичність мислення, тобто уміння оцінити запропоновані варіанти розв’язання і обрати більш раціональний підхід до виконання даного завдання.

Усні вправи також сприяють розвитку мовлення учнів, якщо з самого початку навчання вводити в тексти завдань і використовувати при обговоренні вправ математичні терміни. Навички правильного, точного і лаконічного мовлення, що формуються на уроках математики, позитивно впливають на загальну мовленнєву культуру. Важливо, щоб вчитель сам слідкував за своїм мовленням і формулював завдання ясно, чітко, лаконічно і послідовно.

Навички усних обчислень формують у процесі виконання учнями різних вправ. Розглянемо основні види їх [9; 19; 29; 41 та ін.].

1. Знаходження значень математичних виразів.
Для вправ пропонують у тій або іншій формі математичний вираз, треба знайти його значення. Ці вправи мають багато варіантів. Можна пропонувати числові математичні вирази і буквені (вираз із змінною), при цьому буквам надають числових значень і визначають числове значення знайденого виразу.

Наприклад:

1) Знайдіть різницю чисел 100 і 9.

2) Знайдіть значення виразу с – k , якщо с = 100, k = 9.

Вирази можна запропонувати в різній словесній формі: від 100 відняти 9; 100 мінус 9; зменшуване 100, від’ємник 9, знайти різницю; знайти різницю чисел 100 і 9; зменшити 100 на 9 і т.д. Ці формулювання використовує не тільки вчитель, а й учні.

Вирази можуть бути на одну і більш як на одну дію. Вирази з кількома діями можуть містити дії одного ступеня або різних ступенів, наприклад: 47 + 24 - 56, 72 : 12 · 9, 400 – 70 · 4 тощо; можуть бути з дужками або без дужок: (90 - 42) : 3, 90 – 42 : 3.

Як і вирази на одну дію, вирази на кілька дій мають різне словесне формулювання, наприклад: від 90 відняти частку чисел 42 і 3; зменшуване 90, а від’ємник виражений часткою чисел 42 і 3 та ін.

Вирази можуть бути задані в різній області чисел: з одноцифровими числами (7 - 4), з двоцифровими (70 - 40, 72 - 48), з трицифровими (700 - 400, 720 - 480) і т.д., з абстрактними та іменованими числами (200 - 15, 2м –15см). Однак, як правило, прийоми усних обчислень повинні зводитися до дій над числами в межах 100. Так випадок віднімання чотирицифрових чисел 7200 - 4800 зводиться до віднімання двоцифрових чисел (72сот. - 48сот.), отже, його можна давати для усних обчислень.

Вираз можна дати у формі прикладу (усно або у вигляді запису): 7+2, 30 – 24 : 6, А можна дати і в інших формах, наприклад у формі таблиці:

Зменшуване	12	14	15	17	20	28
Від’ємник	10	10	10	10	10	10
Різниця

У 1 класі для цієї мети можна використати цікаві фігури.

Завдання на знаходження значень виразів можна безпосередньо пов’язувати з різними питаннями початкового курсу математики: з нумерацією, величинами, дробами тощо. Наприклад, знайти різницю найменшого трицифрового числа і найбільшого одноцифрового; знайти, скільки сантиметрів в 1/5м тощо.

Основне призначення вправ на знаходження значень виразів – виробити в учнів міцні обчислювальні навички. Водночас вправи на знаходження значень виразів сприяють і засвоєнню питань теорії арифметичних дій.

2. Порівняння математичних виразів.
Ці вправи мають варіанти. Можна взяти два вирази і встановити, чи рівні їхні значення, а якщо не рівні, то яке з них більше чи менше. Наприклад, треба порівняти вирази і замість зірочок поставити знак ,,>“, ,,<“ або ,,=“ :

6 + 4 * 4 + 6 20 + 7 * 20 + 5

20 · 8 * 1 8 · 10 8 · 9 + 8 * 8 · 10

При цьому знак відношення можна вибрати на основі або знаходження значень даних виразів і порівняння їх (20·8<18·10, оскільки 160 < 180), або застосування відповідних знань: переставної властивості додавання (6 + 4 = 4 + 6), зміни результатів дій залежно від зміни одного з компонентів (20 + 7 > 20 + 5) тощо.

Можна запропонувати вправи, які вже мають знак відношення і один із виразів, а другий вираз треба скласти або доповнити. Наприклад, треба закінчити запис: 8 · (10 + 2) = 8 · 10 + …

Можна пропонувати вправи на порівняння виразів із змінною, наприклад, замість зірочки треба поставити знак ,,>“, ,,<“ або ,,=“, наприклад: а – 17 х а - 12.

Вирази в таких вправах можуть включати різний числовий матеріал: одноцифрові, двоцифрові, трицифрові числа і т. д.; абстрактні та іменовані числа. Вирази можуть бути з різними діями. Основне завдання таких вправ – сприяти засвоєнню теоретичних знань про арифметичні дії, їх властивості, рівності, нерівності тощо. Крім того, вправи на порівняння виразів допомагають і виробленню обчислювальних навичок.

3. Розв’язування рівнянь.
Як усні вправи пропонують рівняння. Це насамперед найпростіші рівняння (х+2=10) і складніші (15·х- - 9 = 51).

Рівняння можна пропонувати в різних формах, наприклад:

1) Розв’яжіть рівняння 24 : х = 3.

2) Від якого числа треба відняти 18, щоб дістати 40?

3) Знайдіть невідоме число: 73 – х = 73 - 18.

4) Я задумала число, помножила його на 5 і дістала 85. Яке число я задумала?

Призначення таких вправ – виробити вміння розв’язувати рівняння, допомогти учням засвоїти зв’язки між компонентами і результатами арифметичних дій, а також сприяти виробленню обчислювальних навичок.

4. Розв’язування задач.
Для усної роботи пропонують як прості, так і складені задачі. Мета цих вправ – виробити в учнів уміння розв’язувати задачі, допомогти засвоєнню теоретичних знань і виробленню обчислюваль-них навичок.

Під час роботи в школі учителі змінюють і доповнюють основні види усних вправ. Різноманітність вправ збуджує інтерес у дітей, активізує їхню розумову діяльність [19, 57].

У початкових класах методисти рекомендують якомога більше усних вправ проводити у формі гри. Розглянемо найпоширеніші математичні ігри.

Гра ,,Мовчанка“.
Для гри беруть яку-небудь геометричну фігуру, у центрі якої і по контуру записують числа. Біля числа, розміщеного в центрі, ставлять знак однієї з арифметичних дій. Сталим є число, записане в центрі. Гру проводять так: учитель показує указкою на одне з чисел, записаних по контуру, а діти виконують зазначену дію цього числа з числом, записаним у центрі. Викликаний учень записує результат. Решта учнів підняттям руки сигналізує про допущену помилку. Всю роботу виконують мовчки. Гру можна змінити: учитель показує на число, а діти мовчки показують результат на розрізних цифрах. Великий інтерес викликають у дітей красиво оформлені “мовчанки”, наприклад ,,Хто найкращий капітан чи космонавт?“.

Колові приклади.

32 : 4 36 - 9 24 : 8

3 · 12 8 + 16 27 + 5

Це колові приклади. Їх складають так: перший приклад беруть довільно (32 : 4), результат цього прикладу повинен бути першим компонентом наступного прикладу (8 + 16), результат цього прикладу буде першим компонентом прикладу (24 : 8) і т. д., результат останнього прикладу буде першим компонентом першого (32). Потім ці приклади записують у довільному порядку.

Гру проводять так: приклади записують на дошці або на плакаті; учні розв’язують перший приклад; викликаний учень називає не результат, а той приклад, який починається з числа, що дорівнює результату (8 + 16); діти розв’язують цей приклад і називають наступний, що починається з результату останнього прикладу: 24 : 8 і т. ін., поки не дістануть першого прикладу [9].

Колові приклади можуть складати й самі учні.

Відгадування задуманих приладів
. На дошці пишуть приклади. Вчитель називає відповідь одного з них (не першого), а учні повинні знайти задуманий учителем приклад за його відповіддю. У цьому разі учні розв’язують усі або майже всі приклади, щоб знайти потрібний. Можна змінити гру: викликати одного учня і повернути його обличчям до класу, а всім учням запропонувати розв’язати в думці (“задумати”) який-небудь приклад і назвати лише його відповідь; викликаний учень повинен назвати задуманий приклад. Роботу викликаного учня, якщо він розв’язав кілька прикладів, можна оцінити.

Магічні, або цікаві, квадрати
. Це квадрати, які складаються з 9, 16, 25 кліток. У клітках мають бути записані такі числа, сума яких у всіх напрямах (рядках, стовпчиках і діагоналях) однакова. В одному випадку всі числа задані – квадрат заповнений (див. перший квадрат). Треба перевірити, чи є квадрат магічним. У другому випадку в квадраті не всі числа задані, але названо суму (див. другий квадрат). Треба заповнити квадрат. У третьому випадку і числа не всі задані і суму не названо, треба ще знайти цю суму і після цього заповнити квадрат (див. третій квадрат) [4].

6	11	4	2	6	4
5	7	9	5	5	7
10	3	8	6

Сума 15

Гра ,,Лото“.
Цю гру можна використати для закріплення знань табличного множення, а також табличного додавання. Складають картки самі учні під час вивчення і запам’ятовування таблиць множення. До них включають такі табличні результати, які входять до різних таблиць (16, 18, 24, 36), і їх часто учні плутають (54, 56), а також такі, що порівняно важко запам’ятовуються (27, 28, 42, 49, 63, 64, 72, 81).

Після вивчення таблиці множення 4 з усної лічби діти записують у зошитах відповіді прикладів: 2 · 8, 9 · 2, 4 · 6, 3 · 9, 4 · 9, 4 · 8, 4 · 7.

Відповіді вчитель перевіряє і записує на дошці, а діти – на раніше приготовлених картках (9см Х 15см) в різному порядку. Після вивчення таблиці множення 6 додають числа 42, 54, після множення 7 – 49, 63, 56, множення 8 – 64, 72, множення 9 – 81.

Внаслідок такої роботи картка учня матиме вигляд: ·

16	24	72	32	54
56	42	64	27	63
28	49	36	81	18

Картки інших дітей відрізняються порядком чисел. Вдома кожний учень виготовляє 15 фішок (2см Х 2см) і нумерує їх від 1 до 15. Під час гри в кожного учня лежить картка і фішки з номерами від 1 до 15. Гру проводять у швидкому темпі. Вчитель називає приклад на табличне множення, діти обчислюють і затуляють фішками відповідні числа на картці. Учні, які добре знають таблицю, швидко затуляють фішками потрібні числа, і на момент закінчення гри будуть добрими обліковцями. Перевірку вчитель може провести в кінці або під час гри. Учитель запитує, яку відповідь дістали в 3, або в 1 або в 12 прикладах, оголошує правильну відповідь і з’ясовує помилки.

Є й інші ігри: ,,Кращий обліковець“, ,,Сходинка“, ,,Лабіринт“, ,,Математична естафета“, відгадування чисел, задуманих дітьми, тощо. Усі вони сприяють розвитку навичок усних обчислень. Вибираючи гру, вчитель повинен керуватися тим, що це не самоціль, що тільки та гра на уроці принесе користь, яка за короткий час дає можливість виконати найбільше число операцій і охопити всіх учнів [42, 33].

Треба систематично перевіряти вміння і навички усних обчислень у дітей. Під час усної лічби вчитель спостерігає за роботою окремих учнів і враховує її, виставляючи поурочний бал. Багато вчителів з метою обліку навичок обчислень успішно використовує математичні диктанти
. Для цього підбирають 8-10 завдань різних видів вправ з вивченого матеріалу. На уроці вчитель називає кожне завдання 1-2 рази, а всі учні в звичайних або спеціальних зошитах для усної лічби записують відповіді. Під час перевірки, яку проводять на уроці або після уроків, з’ясовують помилки. Математичний диктант часто використо-вують для навчання і тренування в обчисленнях, але іноді він може бути контрольним, і тоді роботу кожного учня оцінюють [41, 35].

Контрольні роботи на перевірку навичок усних обчислень корисно проводити не рідше, як два рази в семестр. Їх проводять у формі математичного диктанту або за варіантами, тексти яких записують на дошці. Зміст контрольних робіт має відповідати програмі і включати раніше вивчений матеріал. Контрольні роботи на усні обчислення треба систематично проводити і в інших класах.

РОЗДІЛ 2. Формування навичок усних обчислень
в учнів початкових класів

2.1 Шляхи вдосконалення навичок усних обчислень у молодших школярів

Системний підхід до виконання усних обчислень ґрунтується на уявленні про діяльність людини як процес розв'язування різного роду задач, що являють собою компоненти цієї діяльності. Згідно з цією концепцією, навчальна задача є елементом учбової діяльності учнів [3, 75].

Дослідженнями вітчизняних психологів встановлено три основні типи активності учнів: репродуктивно-наслідувальний, пошуково-виконавчий і творчий. Кожний із зазначених типів активності виявляється і розвивається в школярів під час роботи виконання усних обчислень [52, 20]. Так, перший тип активності, що виявляється під час засвоєння учнями предметних дій і мовних форм, дає їм змогу успішно засвоїти дії співвіднесення та вибору і виділяти в змісті навчального матеріалу раніше вивчені та нові поняття. Другий тип активності виявляється в тому, що учні можуть самостійно аналізувати зміст завдання, встановлювати зв'язок між відомими і невідомими величинами. Основним виявом третього типу активності є уміння учнів самостійно аналізувати завдання та оригінальним способом його виконувати. Зауважимо, що той чи інший тип активності потребує, щоб у навчанні було створено ситуації, в яких би учні виконували нові за змістом завдання і вчились застосовувати раціональні способи дій. Якщо таких ситуацій на уроці не буває, в учнів не виникає потреби в оволодінні діями і операціями, які сприяють переходу їх на вищий рівень активності. Тривале перебування учнів в стані одного певного типу активності гальмуватиме їх загальний психічний розвиток.

Готовність учнів до виконання усних обчислень залежить також від того, як організовує вчитель аналіз учнями навчального матеріалу. Зазначимо, що в процесі сприймання завдання учні повинні встановити логічний зв'язок між умовою і кінцевою його вимогою, усвідомити основне значення вимоги. При створенні умов, які забезпечують формування в учнів готовності сприймати завдання, великої уваги заслуговує додержання принципу комплексності. Суть цього принципу полягає в тому, щоб у процесі аналізу завдання учні складали певні судження, робили узагальнення, встановлювали раціональний спосіб його виконання.

Принцип комплексності у формуванні умінь виконувати усні обчислення — це також спеціальна організація процесу засвоєння прийомів розумової діяльності: осмислено сприймати і запам'ятовувати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати і конкретизувати навчальний матеріал. Сприймаючи завдання, учні виконують цілий ряд розумових і практичних дій: виділяють із змісту важливу інформацію, зіставляють між собою складові частини завдання, встановлюють між ними зв'язок, складають орієнтовний план розв'язування [40, 36].

Щоб усвідомити особливості виконання усних обчислень, учні повинні усвідомити певні структурні етапи, алгоритм міркувань. Важливе значення при усвідомленні цього алгоритму мають спеціально розроблені моделі і схеми, які в наочній формі відображають істотні зв'язки між її об'єктами. Організація діяльності дітей з опорою на такі моделі дає можливість підвести їх до пізнання цих зв'язків.

У початкових класах формуються навички усних обчислень здебільш-шого на застосування загальних прийомів. При цьому учень, спостерігаючи, в якому порядку і над якими числами треба виконати дії, зосереджує увагу саме на обчисленні та швидкості виконання дій.

1. Звичайні приклади

38-3-4 38 + 3-7

3-2 + 4 43-5-12

20-3-6 3-9 + 3

2. Назвіть відповіді прикладів у порядку їх запису в рядках.

100-3-3 3-8-21:9

3. Розкажіть таблиці множення чисел 5 і 6.

4. Назвіть результати зазначених випадків таблиці множення числа 4 і таблиці ділення на 4 (рис. 1).

Рис. 1.

5. Обчисліть вирази на дві дії і повідомте тільки кінцевий результат.

Від числа 50 відняти 15, відняти 7; до числа 17 додати 7. додати 23; 18 плюс 18, мінус 6; 48 мінус 14, плюс 25.

Трудність завдання визначається ступенем його зв'язку з наявним в учнів досвідом, знаннями і уміннями. Чим вища розумова підготовка учнів, тим легшим буде процес засвоєння навчального матеріалу [22, 36].

До ущільнених (комплексних) завдань належать такі, які забезпечують доволі великий обсяг роботи і дають змогу за допомогою певної наочності чи спеціального добору прикладів швидко організувати навчальну діяльність дітей, лаконічно сформулювати умову; залучити до відповідей багато учнів, підтримувати швидкий темп роботи; сприяти посиленню розумового навантаження школярів.

Подамо зразки завдань.

1. Прийом доповнення.

Кожне з чисел 5, 8, 20, 23, 37, 40 доповніть до 45.

2. Прийом постановки завдань одного виду:

а) кожне з чисел 37, ЗО, 7, 14, 28, 55 збільшіть на 36;

б) до числа 12 додавайте послідовно число 6, поки не отримаєте число 66;

в) від числа 90 віднімайте послідовно число 15, поки це буде можливим.

3. Гра "Мовчанка" (рис. 2).

Рис. 2.

4. Обчислення "ланцюжком". Обчислення "ланцюжком" вчителі проводять в усній формі, називаючи числа і дії. Наприклад: до числа 6 додати 4 відняти 3, відняти 2. Оскільки значна частина дітей класу "губить" числа, то краще застосовувати зорово-слухову форму, спираючись на відповідні записи: 240 + 320 :8 :5.

Вираз читають так: "320 плюс 40, поділити на 4, мінус 20".

Ланцюжки можна пропонувати також у формі звичайних виразів:

(320 + 40) : 4 - 20; (300 + 200) • 2 - 400.

У процесі формування навичок усних обчислень важливою є також значимість навчального матеріалу для молодшого школяра. Під значимістю розуміємо важливість тієї інформації, з якої складається зміст завдання і навчальний матеріал в цілому. Зауважимо, що значимість математичного матеріалу — поняття відносне. Певні факти або дії одного завдання можуть бути важливими самі по собі і необхідними для розв'язування наступних. Одному учневі вони можуть бути потрібними для досягнення певних життєвих цілей, другому — бути засобом задоволення пізнавальним інтересів, третьому — допомагати у вивченні правил поведінки. Звідси випливає, що значимість математичного матеріалу може бути навчальною, пізнавальною, діловою, етичною, естетичною, соціальною, виховною тощо.

Щоб значимість навчального матеріалу була умовою ефективного засвоєння знань, треба, щоб його зміст був особисто необхідним для кожного школяра [52, 20]. Значимість навчального матеріалу посідає особливе місце в житті школяра тому, що психіка являє собою апарат по виявленню і відображенню значення предметів і дій. Наприклад, переставна властивість додавання швидко засвоюється і успішно застосовується учнями через те, що вона є необхідною при розв'язанні цілого ряду практичних завдань.

Доведено, що матеріал, який викликає позитивні емоції, швидше запам'ятовується, викликає в учнів бажання швидше його вивчити, а матеріал, що викликає негативн

і емоції, нерідко не сприймається ними.

Проілюструємо кілька задач для усних обчислень.

1.Відстань 200 м страус пробігає за 12 с, кінь — за 10 с, третьоклас-ник — за 50 с Яку відстань пробіжить третьокласник за одну секунду?

2.Числа 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 треба розмістити в три рядки один під одним так, щоб сума в рядках, стовпчиках по діагоналі дорівнювала 30.

3.У спортивному змаганні Василько набрав 10 очок, а Коля — на 2 очки менше. Скільки очок набрав Коля?

Чи набрав ти очок під час змагань? На скільки більше ти набрав очок від Колі? На скільки менше очок ти набрав від Василька?

Скільки ти набрав очок разом з Колею?

4. Хто з хлопців програв? Василько набрав під час бігу 10 очок, а Коля — на 2 очки менше; під час плавання Коля набрав 15 очок, а Василько — на 6 менше.

Перша задача привертає увагу учнів змістом інформації, яку вони можуть здобути в результаті розв'язання задачі. Друга задача, що містить велику кількість чисел, не зразу викликає в учнів позитивне ставлення до її матеріалу. Деяких учнів числа відволікають від змісту, гальмують пошук зв'язків між даними задачі. Позитивне ставлення до задачі викликається в учнів змістом третьої і четвертої задач.

Щоб викликати в учнів позитивне ставлення до другого завдання, його можна подати в іншій формі: у вигляді «цікавого квадрата», в якому усно треба заповнити порожні клітки числами з даного ряду так, щоб сума їх дорівнювала 30.

Положення щодо організації вивчення навчального матеріалу зумовлені результатами досліджень як психологів, так і фізіологів. Наприклад, дослідження І.П. Павлова свідчать, що одного загального повторення недостатньо для утворення відповідного зв'язку. Водночас багаторазове повторення одних і тих самих дій не удосконалює їх і не сприяє усвідомленню доти, поки учень не переконається в правильності чи помилковості результатів виконаних дій [63, 38].

Таким чином, повторення окремих фактів навчального матеріалу, неодноразове співвіднесення відомих і нових знань у різних варіантах і ситуаціях — це засоби перевірки і контролю досягнутих учнями результатів, підготовки їх до самостійного вибору способу виконання усних обчислень. Це стосується й читання з учнями змісту завдання. Кількаразове читання змісту сприяє тому, що учень починає краще усвідомлювати значення окремих об'єктів, узагальнювати їх і включати в систему знань, здобутих в результаті життєвого досвіду і навчання.

Отже, процес засвоєння математичного матеріалу відбувається тоді, коли його складові компоненти відображаються в психіці школяра.

Успішне засвоєння навичок виконання усних обчислень учнями можливе в умовах взаємодії об'єктивних і суб'єктивних умов навчання. До об'єктивних умов відносять властивості навчального матеріалу (специфіку, форму, рівень трудності, обсяг, структуру); способи подачі; конкретні умови навчальної діяльності школяра, контроль і самоконтроль виконання обчислень.

Наведемо приклад завдання з елементами контролю чи змагання [63].

1. Кругові приклади. їх складають так, щоб перший компонент кожногонаступного був результатом попереднього. Результат останнього прикладудорівнює першому компоненту першого прикладу. Приклади можуть бутияк на одну, так і на дві дії.

а)40-1362-2213 + 6590-60

1+61 27-14 78+ 1230-29

2. Цікаві квадрати (рис.). Заповнення цікавих квадратів не дуже легкасправа для усних обчислень, але в шкільній практиці вони використовуються.тому треба вміти добирати числа, щоб вони утворювали цікавий квадрат.

14
17
5	20

Рис.

Для цього беруть 9 членів арифметичної прогресії, наприклад, 5, 8, 11, 14, 17- 20,23,26,29. Три середніх члени записують по діагоналі квадрата (у нашому прикладі 14, 17, 20), біля найбільшого з них (20) записують найменше число прогресії (5). Це — основа цікавого квадрата. Далі числа квадрата визначають обчисленням."

14 + 17 + 20 = 51 (сума чисел стовпців чи рядків квадрата);

5 + 20 = 25, 51 — 25 = 26.

Отже, у нижній порожній клітці треба записати число 26. Наступним обчисленням можна знайти ліве число середнього ряду і т. д.

Числа квадрата, що становлять його основу, записує вчитель, а доповнюють учні. Гру краще організувати у вигляді командних завдань між рядами парт.

Ці об'єктивні умови набувають певної значимості, якщо співвідно-сяться і вступають у взаємозв'язки із психічними можливостями учнів. Можливості школяра — це складне психічне утворення. Вони об'єднують в його діяльності не тільки певний набутий життєвий досвід, а й рівень та обсяг здобутих знань, умінь і навичок. Провідними їх компонентами є сформованість в учнів способу дій, який являє собою певну систему дій та операцій, необхідних для засвоєння математичних знань, особисті цінності і мотиви процесу учіння. Внутрішні передумови засвоєння знань характеризують ставлення школяра до навчання.

Молодші школярі засвоюють математичну термінологію шляхом наслідування мови вчителя та в процесі виконання відповідних вправ. Навчальна ефективність таких вправ значно посилюється, якщо їх виконувати з опорою на записи термінів, що вивчаються, на дошці чи на окремих аркушах. Це забезпечує правильне співвіднесення термінів і відповідних математичних понять, дає змогу учням не тільки сприймати терміни на слух, а й самостійно читати їх. Наведемо зразки вправ.

¾ Прочитайте завдання і виконайте потрібні обчислення. Відповіді повідомляйте усно.

¾ Зменшити 32 на 7; 2; 9. Збільшити 8 на 8; 32; 69. На скільки 9 менше від 99; 81; 70? Знайти різницю чисел 85 і 7.

¾ Як дізнатися, на скільки одне число менше від іншого?

Нерідко здається, що добре прочитаний матеріал, наочне зображення його окремих елементів, короткий схематичний запис тексту забезпечують сприймання і усвідомлення учнями змісту математичного матеріалу. Це не завжди так. Справа в тому, що зміст матеріалу, форма його викладу — це тільки частина всіх тих подразників, що викликають в учнів певну реакцію. Усе те, що повідомляється в цьому, має чимало додаткової, зайвої для процесу засвоєння інформації. Засвоєння матеріалу нерідко супроводжується пригадуванням, роздумами і тривогами учнів. Усе це певним чином впливає на ефективність процесу засвоєння [58, 43].

Процес свідомого засвоєння навчального матеріалу складається з таких логічно пов'язаних між собою дій: виділення істотних ознак в заданих об'єктах математичного матеріалу, встановлення зв'язків і відношень між цими об'єктами, включення заданих об'єктів у нові зв'язки і відношення, аналіз учнями властивої діяльності.

При виконанні цих дій одні учні в процесі виконання усних обчислень потребують опори на наочність, іншим достатньо вербального матеріалу. Деякі учні відтворюють навчальний матеріал на основі широких словесних міркувань, інші відразу узагальнюють його. Особливістю способу дій одних учнів може бути те, що вони намагаються виконувати дії в думках, у внутрішньому плані, іншим учням при виконанні дій необхідно висловлювати свої думки вголос. Таким чином, у процесі засвоєння математичного матеріалу і при виконанні усних обчислень учні застосовують конкретно-образний, конкретно-символічний, абстрактно-символічний і абстрактно-образний способи дій.

Учні, які володіють конкретно-образним способом дій, потребують опори на числові формули. Їхня увага спрямована на виконання обчислювальних операцій з числами. Таке виконання дій відбувається у внутрішньому і зовнішньому планах і легко переходить з одного плану в інший. Пояснення способу виконання усних обчислень має глобальний, недиференційований характер [52, 20].

Учні, які володіють конкретно-символічним способом дій, спираються на уявлення, які відображають компоненти змісту задачі, виражені у вербальній формі. У процесі розв'язування задачі вони спрямовуються, в основному, на формулювання запитань, на виявлення ознак і властивостей, що мають бути істотними для шуканої величини. Процес виконання усних обчислень розгортається в зовнішньому плані у вигляді широких словесних міркувань. Якщо учні засвоюють навчальний матеріал абстрактно-символічним способом дій, то вони опираються на буквені вирази — символи і судження, подаючи їх у вигляді буквених формул. Учні, які володіють цим способом дій, швидко знаходять відповіді на запитання і обчислюють результати.

Учні, в яких абстрактно-образний спосіб дій, відчувають потребу в зорових образах, схемах. У них переважає спрямованість на визначення місця кожному образу в певній системі образів, яка створюється змістом задачі. Учні намагаються переформулювати зміст завдання. Процес розв'язування її у них розгортається у внутрішньому плані дій і майже не переходить у зовнішній.

Зауважимо, що успішність засвоєння знань, ставлення до навчальних труднощів пов'язані із сформованими цінностями особистості учня — успіхом чи неуспіхом, бажанням самоудосконалюватися, задоволенням певних потреб чи боротьбою, що пов'язана з їх гальмуванням.

Для засвоєння таблиць і формування обчислювальних навичок у шкільній практиці застосовуються математичні диктанти. У початкових класах математичні диктанти проводяться на різних етапах уроку. Вони є добрим засобом зворотного зв'язку між учителем і учнями. Виконуючи завдання диктантів, діти стають більш організованими, швидше зосереджуються. Проведення математичних диктантів на етапі усних обчислень сприяє не тільки розвитку навичок обчислення, а й підвищенню їх математичної культури, збагаченню математичної мови. Текст математичних диктантів учитель повинен записати у плані-конспекті уроку [63, 39].

У математичних диктантах учні часто записують не тільки відповіді, а й числові вирази. Проте на етапі усних обчислень вони здебільшого зазначають лише відповіді. Тому результати диктанту слід аналізувати відразу ж після його проведення. На виконання завдань відводиться 1-3 хв. Оскільки арифметичні операції за складністю різні, то диктант треба проаналізувати, щоб паузи були потрібної тривалості.

Взагалі бажано визначити провідну тему математичного диктанту (розв'язування задач певного виду; вправ, пов'язаних з математичною термінологією; вправ на застосування певного прийому обчислень та Ін.).

Подамо зразок математичного диктанту, пов'язаного з математичною термінологією.

1. Знайдіть різницю чисел 92 і 80.

2. Зменшуване 78, від'ємник 70. Знайдіть різницю чисел.

3. Вменшіть число 62 на 11.

4. Від числа 45 відніміть 25. Яке число отримали?

5. Сума двох чисел 84. Другий доданок 41. Знайдіть перший доданок.

6. У змаганнях взяло участь 48 хлопчиків, а дівчаток — на 28 менше, Скільки дівчаток взяло участь у змаганнях?

Чимало із завдань з виконання усних обчислень можна і треба підпорядковувати засвоєнню властивостей арифметичних дій, зв'язку між результатами і компонентами арифметичних дій, прийомів послідовного множення і ділення та округлення при додаванні і відніманні.

Для стимулювання діяльності, пов'язаної з засвоєнням прийомів виконання усних обчислень, особливе значення має намагання учнів усвідомити значимість задачі в категоріях здобутих знань, досвіду навчальної діяльності і особистих цінностей. Для цього потрібно, щоб внутрішні цінності школяра (потреба в успішному виконанні усних обчислень, бажання пізнавати нове тощо), необхідні для процесу розв'язування задач, постійно співвідносилися з провідними компонентами учіння — результатами, цілями, діями [32, 60].

Увага і установка — зовнішні вияви спрямованості школяра на засвоєння знань. У процесі оволодіння навчальним матеріалом діяльність школяра спрямована на досягнення поставлених цілей, на виконання дій. Така спрямованість є успішною тоді, коли результати, дії вчителя пов'язані з внутрішніми або особистісними детермінантами діяльності школяра.

На етапі проведення усних обчислень варто практикувати усні вправи геометричного змісту. Таку роботу бажано проводити хоча б раз на тиждень. Організовують її, як правило, за наперед підготовленими таблицями. Здебільшого геометричні вправи мають комплексний характер.

Завдання з логічним навантаженням, цікаві задачі, завдання підвищеної складності найчастіше практикують на етапі закріплення, але час від часу їх варто використовувати під час усних обчислень. У цьому разі бажано, щоб їх зміст був наближений до теми уроку.

Наведемо зразки різновидів задач, які доцільно пропонувати для усних обчислень.

1. Задачі-жарти (Брат з'їв 4 сливи, а сестра — 3. Скільки слив з'їла їхня бабуся?).

2. Задачі, при розв'язуванні яких треба враховувати обставину, не зазначену в тексті (У сім'ї троє синів. Кожен має сестру. Скільки всього дітей у сім'ї?).

3. Задачі на знаходження всіх можливих відповідей. (1. В ящику було З червоні і 3 зелені палички. Хлопчик узяв 4 палички. Якого кольору вони могли бути? Скільки паличок кожного кольору взяв хлопчик? 2. Назвіть всі двоцифрові числа, які можна утворити за допомогою цифр 2, 5, 9).

Таким чином, джерелами діяльності, спрямованої на оволодіння навичками виконання усних обчислень, можуть бути:

1. Внутрішні умови, що визначаються потребами школярів. Потреби мають природжений і набутий характер. До природжених відносять потребу в активності та інформації. Сформованими є потреби в знаннях, бажання приносити користь суспільству і досягати високого рівня виконання суспільно ціннісних завдань.

2. Зовнішні умови, що визначаються суспільними засобами життє-діяльності людини. Ці джерела активності називають спонуканнями [53, 42].

Методика проведення сучасного уроку передбачає додержання принципу тісного зв'язку навчання з життям. Уся навчально-виховна діяльність учителя при цьому спрямована на оптимізацію пізнавальної діяльності учнів. Під оптимізацією пізнавальної діяльності учнів розуміють таку організацію процесу засвоєння знань, в результаті якої учні в основному на уроці оволодівають знаннями, способами дій, соціально значимою ціннісною орієнтацією в навколишній дійсності, вчаться застосовувати здобуті знання на практиці. Усі зазначені аспекти діяльності учня на уроці мають перебувати у постійній взаємодії та взаємозв'язку, а це забезпечується комплексним підходом до створення навчальних ситуацій на уроці.

Комплексним підходом до розробки і створення навчальних ситуацій на уроці передбачається диференційована постановка навчальних завдань, керування процесом опанування учнями певного обсягу знань, організації їхньої самостійної мислительної діяльності. Звичайно, це не означає, що на кожному уроці мають виявлятись усі аспекти діяльності учнів. Ідеться про те, що коли на одному уроці навчальні ситуації спрямовувались на оволодіння певними знаннями, то на наступному уроці слід передбачати ситуації, які б стимулювали дослідницький пошук учнів чи сприяли організації їхньої самостійної мислительної діяльності [60, 49].

Виявом пізнавальної активності є бажання учнів ставити запитання, що виникають в процесі засвоєння навчального матеріалу. Учитель може спрямовувати запитання учнів на встановлення зв'язку між змістом навчального матеріалу і тією інформацією, яку вони здобувають з різних джерел (радіо, телебачення, додаткова література). Так, при вивченні усного додавання і віднімання багатоцифрових чисел учні можуть цікавитись відстанню від Землі до інших планет чи швидкістю космічного корабля. Після засвоєння теми «Площа» в учнів виникають запитання, пов'язані з їхнім досвідом, вони зацікавлюються тим, як обчислити площу різних навколишніх об'єктів [45, 53].

Отже, при створенні навчальних ситуацій на уроках не слід обмежуватися лише вимогами і завданнями підручника. Корисно пропонувати учням завдання і ставити вимоги, які б змушували їх проводити самостійні дослідження. Наприклад, щоб розкрити зв'язок між додаванням І відніманням, учням корисно запропонувати завдання (крім тих, що вміщені у підручнику) такого типу:

1. Скласти задачу, розв'язування якої розкривало б зв'язок віднімання з додаванням.

Зразок задачі: Скільки метрів тканини залишилося в куску завдовжки 30 м, якщо із 17 м цієї тканини пошили костюми?

Розв’язати її додаванням і відніманням.

30—17=13.

2. Дізнатися, чому число, від якого віднімали в першому прикладі, дорівнює числу, яке є результатом другого прикладу.

1) 33—17=16;

2) 16+17 = 33.

Подібні завдання можуть використовуватись на різних етапах уроку. Виконуючи їх, учні повинні усвідомити, що між діями додавання і віднімання закономірно існує зв'язок; результат дії додавання можна перевірити дією віднімання і навпаки.

У навчальних ситуаціях, що створюються на уроці, реалізується певна система взаємодій вчителя і учнів. Головна їх мета не лише засвоєння програмного навчального матеріалу, а й оволодіння уміннями застосовувати здобуті знання на практиці.

Оптимізацією діяльності учнів передбачається створення системи навчальних ситуацій, спрямованих на формування в учнів прийомів розумової діяльності. Учні під час виконання навчальних завдань вчаться спостерігати, запам'ятовувати, класифікувати й узагальнювати ознаки об'єктів [16, 23].

Навчальні ситуації уроку, які сприяють формуванню прийомів розумової діяльності, різні як за своїм змістом, так і за функціями. Джерела виникнення їх також неоднакові. Одні з них спеціально розробляються вчителем, інші — виникають стихійно. Деякі ситуації виникають у процесі діяльності вчителя, інші — зумовлюються діяльністю учнів. Одні ситуації, що виникають на уроці, сприяють засвоєнню учнями практичних дій, інші — викликають у них потребу виконувати розумові дії.

Спостережливість учнів розвивається різними прийомами організації сприймання: спрямуванням їх на розв'язування задач різного типу, на виконання підготовчих вправ, на практичне оперування навчальним матеріалом, на розв'язування задач з обов'язковим порівнянням їх змісту і плану розв'язування [38, 167].

Для організації сприймання навчального матеріалу учнями і формування в них спостережливості недостатньо використовувати на уроці різний за змістом і формою дидактичний матеріал. При розробці навчальних ситуацій уроку потрібно враховувати набутий життєвий досвід і знання учнів, спеціально спрямовувати їх на виділення основних властивостей об'єктів навчального матеріалу, зокрема тих, що потрібні їм для засвоєння наступних знань і що можуть застосовуватись у практичній діяльності. Важливою вимогою в організації спостережливості учнів є постановка конкретного завдання. Наприклад: навчитися на уроці розрізняти прийоми усного обчислення дій додавання і множення, дізнатися, якими способами можна швидше обчислювати, множення числа на суму.

Створити навчальні ситуації, що сприяють формуванню спостереж-ливості учнів, можна за допомогою завдань типу:

1. У дворі гралося 7 дівчаток. З будинку вийшла ще одна дівчинка — Оленка. Якою вона буде по рахунку?

2. У дворі гралося 7 дівчаток. З будинку вийшла ще одна дівчинка. Скільки дівчаток стало гратися у дворі?

3. У дворі гралося 7 дівчаток. У будинок зайшла одна дівчинка. Скільки дівчаток залишилось гратися в дворі?

Чим відрізняються задачі одна від одної?

Для формування уважності в учнів використовуються такі можливості уроку, як розповідь вчителя щодо раціонального способу виконання завдань, користування паузами, різні форми подачі навчального матеріалу, контрастність у створенні навчальних ситуацій та в організації діяльності учнів. Важливо, щоб перед кожним етапом пояснення матеріалу і після нього вчитель робив невеликі паузи. Потрібні паузи і перед розкриттям змісту навчального матеріалу, визначенням основних ознак об'єкта, що вивчається. Паузи роблять для того, щоб учні змогли зосередитись, переключитись з одного виду завдань на інший, змінити установку.

Обов'язковою вимогою до організації уваги учнів є використання вчителем елементів новизни в формі подачі знань, в їх змісті, у звичній для учнів діяльності на уроці. Важливим є додержання контрастності у зовнішніх впливах [53, 43].

Розглянемо ситуацію, яка створюється на уроці для формування спостережливості, уважності і довільного запам'ятовування школярів.

Під час ознайомлення з прийомами усного множення і ділення на 5 учням пропонується набір чисел

240 70 370

460 90 560

720 120 790

і такі запитання та завдання:

На яке число швидко можна поділити ці числа? (Відповідь: на 10.)

Чи можна швидко поділити ці числа на 5? (Швидко не можна поділити.)

Для цього треба порівняти числа І0 і 5. Що про них можна сказати? (Число 5 менше від 10 в два рази.)

Коли дільник зменшити в 2 рази, то що станеться з часткою? (Частка зменшиться вдвічі).

Перевірте, чи правильна буде частка. (240 : 10 = =24,240:5=48.)

Як 240 можна легко поділити на 5? (240: 10-2 = 48.)

Яке правило можна сформулювати про ділення числа на 5?

(Щоб поділити число на 5, треба поділити його на 10 і результат помножити на 2.)

Розвитку мислення учнів на уроці сприяють навчальні ситуації, в яких учні опиняються перед необхідністю досліджувати об'єкт, розкривати певні закономірності, встановлювати раціональний спосіб розв'язування задачі, складати систему задач тощо. Для таких ситуацій доцільно використовувати текстові задачі, в яких дані величини зображуються різного роду символікою (буквами, цифрами, фігурами), реальними предметами; задачі в прямій і непрямій формі, із зайвими і недостатніми даними [50, 74].

Ситуації, в яких учні переформульовують завдання, сприяють виробленню в них уміння оцінювати власну діяльність. Наприклад, у завданні потрібно дізнатись, на скільки число 33 більше від 19. Учням повинні замінити цю вимогу аналогічною їй:

Яке число треба додати до 19, щоб дістати 33? Чому дорівнює різниця чисел 33 і 19?

Нехай, наприклад, дано задачу:

У селі 210 цегляних будинків, а дерев'яних на 70 менше. Скільки будинків у селі?

Учні формулюють її по-іншому:

Різниця між кількістю цегляних і дерев'яних будинків у селі дорівнює 70. Цегляних будинків 210. Скільки будинків дерев'яних?

Учні, переформульовуючи в думці умови і вимоги завдань, поглиблено аналізують їх зміст.

Наприклад, розглядаючи запис 26—15, вони роблять такі висновки:

Цей математичний вираз є різницею чисел 26 і 15; такий запис означає, що потрібно знайти значення виразу. Воно дорівнює числу 11. Число 11 є різницею чисел 26 і 15. Воно означає, що 26>15 на 11, або що 15<25 на її. Числа 15 і 11 в сумі дають 26. Число 26 — зменшуване, а число 15 — від'ємник.

Засобом спрямування мислительної діяльності учнів на пошук істотних ознак способу виконання завдання є певним чином сформульовані запитання вчителя до учнів після виконання ними запропонованого завдання.

Наприклад, учням пропонується виконати завдання такого типу:

Сума трьох доданків дорівнює 100. Перший доданок 40, третій 35. Чому дорівнює другий доданок?

Учні аналізують зміст завдання. Основним предметом їхнього аналізу є зв'язок між першим і третім доданками та сумою трьох доданків. Щоб розкрити зв'язок між зазначеними об'єктами, потрібно було поставити і виконати завдання, яке не пропонувалося в умові завдання і не було його вимогою. Справді, у завданні ставилася вимога знайти другий доданок і не наголошувалось, що для цього достатньо знайти суму першого і третього доданків. Потреба у виконанні цієї дії виникла в результаті характеристики змісту. Інакше кажучи, нове, що випливає з даного завдання, є результатом проведеного учнями аналізу змісту завдання через синтез. Таким чином, постановка і виконання вихідного завдання має важливе значення в пошуках способу виконання завдання. Щоб учні переконалися в правильності знайденого ними способу виконання завдання, учитель, після того як вони виконають завдання, запитує в них про те, що насамперед привернуло їхню увагу в завданні, про що треба було дізнатися, щоб виконати завдання,, як перевірялась правильність поставлених ними завдань.

2.2 Методика експериментального дослідження

Дослідження особливостей формування навичок усних обчислень у молодших школярів здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:

На першому етапі (2006-2007 рр.) – проаналізовано педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми, досвід роботи вчителів початкових класів з питань формування навичок усних обчислень у школярів. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.

На другому етапі (2007-2008 рр.) – проведено констатуючий експеримент: розробка критеріїв та педагогічна діагностика рівнів формування навичок усних обчислень у молодших школярів. З метою перевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичного забезпечення формуючого експерименту.

На третьому етапі (2008 р.) – опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику навчання математики молодших школярів.

Експериментальне дослідження проводилося у НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 – гімназія» м. Копичинці Густинського району Тернопільської області. Ним було охоплено 40 учнів третіх класів (19 учнів експерименталь-ного і 21 учень контрольного).

Вироблення в учнів навичок усних обчислень на уроці організову-валися у формі колективної фронтальної або індивідуальної самостійної роботи, застосовувалася також і групова форма навчання. Колективна форма роботи мала характер бесіди вчителя й учнів з елементами зв'язного пояснення. В роботі над конкретним математичним матеріалом бесіда використовувалася на різних етапах його опрацювання.

Індивідуальна самостійна робота передбачала розв'язування завдання кожним учнем окремо. Вона застосовувалася на будь-якому з етапів навчання, але найчастіше в процесі розвитку вмінь виконувати усні завдання того чи іншого виду. Самостійне розв'язування завдань у початкових класах майже завжди для учнів був творчим процесом. Отже, в організації такої роботи ми враховували вимоги щодо проблемного навчання. Вчитель спрямовував дітей на самостійне розв'язування завдань за допомогою відповідних підготовчих вправ або засобів унаочнення, своєчасно виявляв помилкові міркування учнів у процесі виконання усних вправ та завдань і допомагав їм, підтримував при цьому емоційний тонус і впевненість у тому, що кожен з учнів спроможний самостійно розв'язати завдання.

В організації діяльності учнів щодо розв'язування того чи іншого завдання вчитель завжди ставив певну мету і залежно від неї визначав форму роботи. Зрозуміло, що колективна й індивідуальна форми роботи могли змінюватись навіть у процесі виконання одного завдання.

У процесі проведення уроків математики ми використовували розроблену нами на основі досягнень передового педагогічного досвіду систему вправ для усних обчислень.

Ми враховували, що усні вправи повинні відповідати темі та меті уроку і допомагати засвоєнню нового або раніше вивченого матеріалу. Залежно від цього вчитель визначав місце усної лічби на уроці. Якщо усні вправи були призначені для повторення раніше вивченого матеріалу, формування обчислювальних навичок і підготовки до вивчення нового матеріалу, то вони пропонувалися на початку уроку, ще до вивчення нового матеріалу. Якщо метою усних вправ було закріпити вивчене на певному уроці, то усну лічбу ми проводили після вивчення нового матеріалу. Ми намагалися не проводити її в кінці уроку, бо діти вже стомлені, а для усної лічби треба добре напружувати увагу, пам’ять, мислення. При цьому визначалася така кількість вправ, щоб виконання їх не перевтомлювало дітей і розв’язання не виходило за межі відведеного на це часу уроку.

Вправи з усних обчислень пронизували увесь урок математики. Їх ми поєднували з перевіркою домашніх завдань, закріпленням вивченого матеріалу, опитуванням учнів. Також на кожному уроці ми спеціально відводили 5-7 хв. для усних обчислень, проводили усну лічбу. Матеріал для цього етапу уроку запозичували з підручника, а також із спеціальних збірників усних задач і вправ.

Наведемо приклади вправ і завдань, які використовувалися у процесі формуючого експерименту.

1.
Віршовані задачі
сприяли розвитку кмітливості, творчої уяви, логічного мислення, активності учнів.

1. Купила в крамниці сестричка

Сім метрів шовкової стрічки.

Три метри мені віддала,

А скільки собі узяла?

2. Шість синів у діда Кіндрата —

І в кожного — рідна сестра.

Зможеш ти відгадати

Скільки дітей у діда Кіндрата?

3. Скільки фарб тут — не скажу,

Відгадай, не покажу.

Якщо три до них додать,

От тоді їх буде п'ять.

4. Бігла квочка до струмочка:

Спереду вісім курчаток,

Дев'ять курчаток позаду.

Скільки всіх бігло, ти можеш сказати?

5. Скільки яблук на столі?

Чотири лежало, одне упало,

А одне розрізали?

6. П'ять берізок, дві смерічки

Зеленіють біля річки.

Поряд з ними є ожина.

Скільки всіх дерев, скажи-но?

7. В'яже бабуся-лисиця

Трьом онукам рукавиці.

"Подарую вам, онуки,

Рукавичок по дві штуки,

Бережіть, не загубіть!"

Скільки всіх? Перелічіть! (6).

8. Налетіли горобці,

посідали на стовпці.

Сім, сімнадцять, без двох двадцять,

Семеро, троє, ще й малих двоє. (54).

9. Ти б зумів, якби схотів,

з трьох звичайних сірників зробити чотири?

10. В лелеки два глеки —

на 9 літрів і на 5 літрів.

Як з річки йому принести

4 літри води? (9 - 5 = 4).

2. Логічні задачі і завдання
також сприяли розвитку мислення учнів у процесі експериментального дослідження.

1. Пасажир таксі їхав у село. Дорогою він зустрів 5 вантажних та 3 легкові автомобілі. Скільки всього машин прямувало до села? (1 машина – таксі).

2. Стоять 6 склянок, 3 з них з водою. Як треба розставити склянки, щоб порожня склянка та склянка з водою чергувалися? Умова — дозволяється переставляти лише одну склянку.

(Взяти другу склянку і перелити з неї воду у передостанню — порожню, а другу склянку, що спорожніла, поставити на місце).

3. Учні називають предмети, про які можна сказати «два» або «пара». За кожну правильну відповідь учневі жетончик.

4. Учитель показує кілька секунд картки малюнками груп різних предметів, а ховає їх і пропонує пригадати, предметів 2, 3,4, 5.

5. Змагання між рядами: хто назве більше прислів’їв і приказок з числівником.

7. Вчитель пропонує відгадати, які числа, написані на картках, треба додати, щоб отримати 9. Діти називають різні числа. Перемагає той, хто правильно відгадає записані на картках паперу числа та назве інші пари чисел, сума яких дорівнює 9.

Дітям роздаються картки. На них написані відповіді на вирази, які зачитує учитель. Учень, у якого картка з відповіддю до цього прикладу, повинен встати і сказати відповідь.

3. Математичні лабіринти
також пропонувалися дітям для активізації навичок усних обчислень.

1. Допоможи білочці добратися до грибів.

2. Якою дорогою треба поїхати мотоциклістові, щоб доставити у штаб пакет?

3. Пройди по лабіринту так, щоб потрапивши до центру, у тебе було число 25.

4. Допоможи котику добратися до мишки по її слідах.

4. Математичні диктанти.

1) Суму чисел 3 5 116 зменшіть на 41;

—зменшуване — 80, від'ємник — сума чисел 27 і 28. Запишіть різницю;

—перший доданок — добуток чисел 3 і 4, другий доданок — 18. Запишіть суму;

—число 2 помножте на різницю чисел 27 і 18;

—скільки копійок в Андрійка, якщо він має 7 монет по 2 коп. і одну монету 10 коп.?

Один учень зачитує відповіді, клас сигналізує картками. У сумнівних випадках учитель відтворює зміст завдання і воно розв'язується ще раз.

2)
— Перший множник — 2, другий множник — частка чисел 40 і 5. Запишіть добуток.

— Число 45 зменшити у 5 разів і результат зменшити на 3.

—Третину від 27 зменшити на 5.

—Ділене — 25, дільник—різниця чисел 53 і 48. Запишіть частку.

—Тато з'їв 12 вареників, мама — на 5 вареників менше, а Наталя — у 4 рази менше, ніж тато. Запишіть, скільки вареників з'їла мама і скільки — Наталя.

3)
а) ділене — 40, дільник — 8; запишіть частку;

б) місткість бочки 72 л, а відра — у 8 разів менша; запишіть місткість відра;

в) мама працювала на городі восьму частину доби; запишіть, скільки годин працювала мама;

г) у ящики розклали 64 кг лимонів, по 8 кг у кожен. Скільки використали ящиків?

ґ) вихователька роздала порівну 56 цукерок семи дітям. Скільки цукерок отримала кожна дитина?

д) вартість чотирьох м'ячів 32 грн. Яка вартість двох м'ячів?

5. Дидактичні ігри.

1)
Гра "День і ніч". Учитель говорить; "Ніч" — учні кладуть голови на парти. В цей час вчитель називає приклад із таблиць множення чисел 2 і 3 та ділення на 2 і 3, тоді командує: "День!" Учні підводять голови, піднімають руки, один називає відповідь. Далі все повторюється.

2)
Гра "Рух — спокій". За командою вчителя: "Рух!" учні, сидячи за партами, змінюють положення рук, голови, тулуба, поки вчитель не скаже: " Спокій!" Діти завмирають у тих позах, в яких застала їх ця команда. Учитель зачитує приклад на множення числа 4 чи ділення на 4. Ідучи поміж рядами, він торкається одного з учнів. Учень дає відповідь. Вчитель відразу говорить: "Рух!" і все починається спочатку. Приклади вчитель називає не за порядком.

3) Гра "Хто швидше впише число?". На дошці зображено малюнок. Учні мовчки обчислюють "ланцюжок". Хто перший отримає відповідь, виходить до дошки і вписує її в останній кружечок.

4)
Гра "Мовчанка" за схемами:

5)
Гра з м'ячем «Одне число стале». Вчитель ходить між партами з м'ячем. Учні знають, що їхнє завдання — віднімати число 210 від усіх чисел, які назве вчитель. Вчитель називає зменшуване: 350 і кидає м'яч одному з учнів. Учень ловить м'яч, усно віднімає і повертає м'яч учителю, називаючи відповідь: 140. Далі вчитель називає наступне зменшуване: 990 І кидає м'яч іншому учневі. Учень повертає м'яч з відповіддю: 780. Продовжуючи гру, вчитель називає такі зменшувані: 240,780,510,620,860,430.

6)
Гра "Естафета". Вчитель готує для кожного ряду аркуші з прикладами. Прикладів стільки, скільки учнів у ряду. Необхідно подбати, щоб в усіх рядах була однакова кількість учнів. За сигналом учителя перший учень ряду записує відповідь одного з прикладів і передає аркуш наступному учневі. Виграє той ряд, який швидше і правильно розв'яже усі приклади.

Зміст аркушів був такий:

І ряд II ряд III ряд

150 + 90-- 170 + 50- J60 + 80-

320 + 80 = 440 - 60 = 550 + 50 =

480-30= 590-70= 940-30 =

290+630 560 + 350- 770+140-

500 - 90 = 600 - 80 - 300 - 80=

170-80- 140-90- 160-70 =

7) Гра "Хто швидше?"

До кожного ланцюжка викликаємо два учні. Виграє той, хто швидше запише відповідь у кружечок.

8)
Гра «Лабіринт». Двері відкриває тільки число 4. Назвати маршрут лабіринту. (Учні записують приклади з відповіддю 4 з кожних дверей.)

7. Цікаві вправи і завдання.

1)На дошці — таблиця з малюнками павука, хруща, хом'яка і горобця.

Вчитель. — Порахуйте, скільки ніг у кожної тварини, і дайте відповіді на запитання:

а) Скільки ніг у 8 горобців? У 2 павуків?

б) Скільки разом ніг у 5 горобців і хруща?

в) На скільки більше ніг у 7 горобців, ніж у хом'яка?

г) У скількох горобців разом стільки ж ніг, як у павука? У скількох хом'яків?

2) Скільки разом ніг у 6 поросят і 7 каченят?

8. Прості математичні задачі.

1) а) Вихователька роздала 8 дітям по 2 цукерки. Скільки цукерок отримали діти?

б) Вихователька розділила 8 цукерок між дітьми, роздавши кожному по 2 цукерки. Скільком дітям було роздано цукерки?

в) Вихователька розділила 8 цукерок порівну між 2 дітьми. Скільки цукерок отримала кожна дитина?

2) У вагоні було 97 пасажирів. На першій зупинці зійшло 56, а зайшло 23 пасажири, На другій зупинці зійшло 12, а зайшло 37 пасажирів. Скільки пасажирів стало у вагоні?

3) Периметр прямокутника 20 см. Довжини сторін виражені в сантиметрах. Які сторони можуть бути у цього прямокутника?

9. Математичні вирази.

1) Полічіть від 135 до 147; від 152 до 161. Полічи у зворотному порядку від 900 до 888; від 790 до 775.

Скільки у числах 293,609,850 сотень, десятків, одиниць?

Яке число утвориться, якщо до 199 додати 1; до 100 додати 10; до 100 додати 100, до 300 додати 3; до 500 додати 50?

2)
Розв'язати кругові приклади:

780-640 190-150 60 + 120

180-100 140-80 80+110

40+530 70 + 710 570-500.

3)
Знайти приклад з відповіддю 880.

420+470 610+170 560+320

140+720 710+160 450+240

4) Знайти серед записаних на дошці прикладів ті, які розв'язані неправильно.

740 - 40 = 340 690 - (240 -110) - 660

850-700 = 250 450-200 + 20 = 230

5) Знайти помилку:

(200+400): 2 = 300, 70:5-10 = 4,

(900-500): 4:5 = 2, 26 + 5-13 = 85,

120-5:4=15, 80:4:2 = 20.

6) Розставити дужки так, щоб відповіді були правильними:

28:4 + 3-7-70, 56:7+1-10 = 90,

3-4 + 6-8-240, 75-28-13-60.

Особливістю розробленої добірки усних вправ було те, що комплексно використовувалися різні види вправ для усних обчислень, внаслідок чого в учнів формувалися міцні навички.

Завдання для усної лічби ми пропонували дітям так, щоб вони сприймали їх на зір або на слух, або і на зір, і на слух. У першому випадку вправи записувалися на дошці або оформлялися на плакаті, на таблиці. Учні на зір сприймали завдання. Запис завдання на дошці полегшував обчислення (не треба було запам’ятовувати числа). Іноді без запису було важко і навіть неможливо виконати завдання.

В окремих випадках було доцільно пропонувати завдання для зорового і слухового сприйняття: крім того, що вправу читав вчитель або учень, її записували на дошці або в зошитах. Якщо завдання сприймають на слух, учитель або один з учнів читав його, а всі інші слухали. Тут велике навантаження припадало на пам’ять, тому учні швидко стомлюються. Проте такі вправи виявилися дуже корисними: вони розвивали слухову пам’ять. Тому ми намагалися чергувати завдання всіх трьох видів.

Якщо діти виконували запропоноване їм завдання, вони піднімали руку, і з дозволу вчителя кілька учнів усно повідомляли відповідь. Ми також пропонували дітям показувати відповіді за допомогою розрізних цифр або на дошках, це допомагало включати в роботу всіх учнів, і, крім того, вчитель відразу бачив, як діти справилися із завданням. Якщо учень помилився, йому пропонувалося виконати обчислення вголос. Щоб забезпечити повну самостійність дітей при виконанні усних вправ, іноді завдання ми давали варіантами. Учні записували відповіді в зошитах, перевіряли правильність обчислень, з’ясовували і виправляли помилки.

Наступним етапом дослідження стало визначення ефективності формуючого експерименту.

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом у початковій школі нами виявлено, що організація процесу виконання усних обчислень має значні методичні недоліки, а уміння учнів, що стосуються усних обчислень, розвинуті слабо. З метою забезпечення адекватності процесу формування навичок виконання усних обчислень нами розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти удосконалену методику виконання усних обчислень, а також перевірено її ефективність.

У 2007-2008 рр. проведено констатуючий експеримент: розроблено критерії та проведено педагогічну діагностику рівнів сформованості умінь і навичок виконання усних обчислень; впроваджено у навчально-виховний процес удосконалену добірку завдань для виконання усних обчислень. Також опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки.

Наведемо приклади контрольних вправ і завдань (див. додаток).

І. Вправи комбінаторного типу.

1. Склади усі можливі двоцифрові числа за допомогою цифр 5 і 4 (без повторення цифр).

2. Склади усі можливі двоцифрові числа з допомогою цифр 1, 2, 3 (без повторення цифр).

ІІ. Логічні завдання.

1. Миколка молодший за Петрика, Петрик молодший за Юрка. Хто наймолодший? Сформулюй запитання і дай відповідь на нього.

2. Петрик слабший від Михайлика. Володя сильніший від Петрика. Хто найслабший?

3. Олеся темніша, ніж Люба, і молодша від Ніни. Олеся світліша, ніж Ніна, і старша за Любу. Хто найтемніший і хто наймолодший?

ІІІ. Вправи на дослідження.

1. Як зміниться частка, якщо ділене і дільник збільшити (зменшити) у 2 рази? (Добери конкретні приклади).

2. Як зміниться частка, якщо ділене збільшити у 3 рази, а дільник зменшити в 4 рази?

3. Як зміниться частка, якщо ділене зменшити в 5 разів, а дільник збільшити у 6 разів?

Результати виконання контрольних робіт представлені на діаграмі.

Діаграма
Результати виконання контрольних робіт
учнями контрольного і експериментального класів

Як видно із діаграми, успішніше справилися із завданнями учні експериментального класу, ніж контрольного. На високий рівень у експериментальному класі виконали завдання 26% учнів, що на 15% більше, ніж у контрольному. Кількість учнів, що виконали завдання на середній рівень, у експериментальному класі становить 58%, а у контрольному – 52%. У контрольному класі 37% учнів виконали завдання на низькому рівні, а в експериментальному таких було 15%.

Таким чином, результати експериментального дослідження підтверди-ли ефективність нашого дослідження.

ВИСНОВКИ

Усні обчислення є однією з ефективних форм організації колективної та індивідуальної роботи учнів на уроках математики. Вони розвивають у школярів уважність, спостережливість, ініціативу, викликають інтерес до роботи. За їх допомогою вчитель встановлює на уроці оперативний і ефективний зворотній зв'язок, який дозволяє своєчасно контролювати процес оволодіння учнями знаннями і вміннями. Виконуючи усні вправи, учні початкових класів не тільки вдосконалюють обчислювальні навички, вони закріплюють теоретичний матеріал тренують увагу, підвищують мовну культуру.

Головна мета усного обчислення — засвоєння таблиць арифметичних дій, формування обчислювальних навичок. Вони сприяють також формуванню у дітей вмінь і навичок розв'язувати задачі, розвитку уявлень про математичні поняття, засвоєнню математичної термінології, дають змогу спостерігати деякі математичні закономірності. Вправи з усних обчислень можна поєднувати з перевіркою домашніх завдань, закріпленням вивченого матеріалу, опитуванням учнів. Щоб навички усних обчислень постійно вдосконалювались, треба встановити правильне співвідношення в застосуванні усних і письмових прийомів обчислень. Виховуючи любов до усних вправ, вчитель допомагає учням активно працювати з навчальним матеріалом, пробуджує у них прагнення удосконалювати способи обчислень і розв’язування задач, менш раціональні замінювати досконалішими та економнішими.

Усні обчислення — специфічна самостійна частина уроку математики, але в доборі змісту завдань вона нерідко пов'язується з опитуванням чи підготовкою до сприймання нового матеріалу. Добір завдань для усних обчислень визначається темою уроку, метою закріплення та ліквідації прогалин у знаннях учнів, розвивальною метою навчання математики. Добираючи завдання для усних обчислень, варто використовувати той матеріал підручника, який з тих чи інших причин не застосовувався на попередніх уроках. У разі потреби цей матеріал адаптують до форм проведення усних обчислень.

Серед завдань для усних обчислень можна виділити завдання для засвоєння таблиць арифметичних дій; вправи на формування обчислювальних навичок; завдання на засвоєння питань теорії арифметичних дій; задачі; усі вправи з геометрії; завдання з логічним навантаженням. Для усних обчислень можна використати також вправи і задачі, опрацьовані на попередніх уроках: повторно знаходити значення виразів, повторно розв'язувати задачі чи тільки складати плани розв'язування задач; практикувати постановку додаткових запитань до завдань підручника, модифікацію завдань підручника (зміна числових даних, вимоги чи форми проведення). Під час повторного розв'язування задач учитель відводить час для обдумування, а потім пропонує повідомити план розв'язування кожної із задач чи саме розв'язання.

Сам процес виконання усних обчислень за певної методики позитивно впливає на розумовий розвиток молодших школярів, оскільки він потребує виконання розумових операцій: аналізу і синтезу, конкретизації і абстрагування, порівняння, узагальнення. Щоб усвідомити особливості виконання усних обчислень, учні повинні усвідомити певні структурні етапи, алгоритм міркувань. Важливе значення при усвідомленні цього алгоритму мають спеціально розроблені моделі і схеми, які в наочній формі відображають істотні зв'язки між її об'єктами. Організація діяльності дітей з опорою на такі моделі дає можливість підвести їх до пізнання цих зв'язків.

Дослідження особливостей формування навичок усних обчислень у молодших школярів здійснювалося у три взаємопов’язані етапи – діагностичний, формуючий і контрольний. Вироблення в учнів навичок усних обчислень на уроці організовувалося у формі колективної фронтальної або індивідуальної самостійної роботи, застосовувалася також і групова форма навчання. У процесі проведення уроків математики ми використо-вували розроблену нами на основі досягнень передового педагогічного досвіду систему вправ для усних обчислень. Особливістю розробленої добірки усних вправ було те, що комплексно використовувалися різні види вправ для усних обчислень, внаслідок чого в учнів формувалися міцні навички усного обчислення.

На підсумковому етапі експерименту ми проводили контрольні зрізи – пропонували учням експериментального і контрольного класів контрольні завдання. При цьому перевірялася сформованість у молодших школярів навичок виконання усних обчислень через якість виконання усних вправ. Успішніше справилися із завданнями учні експериментального класу, ніж контрольного, що підтверджує ефективність експериментального дослід-ження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М.: Педагогика, 1976. – 314с.

2. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М.: Педагогика, 1977. – 314 с.

3. Бадинцян И.В. Развитие мыслительной деятельности младших школьников // Методологические и теоретические основы процесса обучения и воспитания в начальной школе: Сб. научн. трудов. – М., 1978. – С. 70-77.

4. Бантова М.О. Методика викладання математики в початкових класах. – К.: Вища школа, 1982. – 288 с.

5. Бантова М.А. Умножение и деление многозначных чисел на однозначные // Начальная школа. – 1989. - №10. – С. 52-57.

6. Белова Е.С. Развитие диалога в процессе решения школьниками мыслительных задач // Вопр. психологии. – 1991. – №2. – С. 148-153.

7. Богданович М.В. Методика вивчення нумерації і арифметичних дій у початковій школі. – К.: Освіта, 1991. – 336 с.

8. Богданович М.Б. Методика розв’язування задач у початковій школі. – К.: Вища школа, 1990. – 183 с.

9. Богданович М.Б., Козак М.В., Король Я.А. Методика викладання математики в початкових класах: Навч. пос. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2001. – 368 с.

10.Богданович М.В. Урок математики в початковій школі: Пос. для вчителя. – К.: Рад. школа, 1990. – 192 с.

11.Богоявленский Д.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. – М.: Просвещение, 1959. – 242 с.

12.Василенко І.З. Методика викладання математики в початкових класах. – К.: Просвіта, 1971. – 376 с.

13.Вікова та педагогічна психологія (О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін.-К.: Просвіта, 2001.-416с.

14.Возрастные возможности усвоения знаний / Под. ред. Д.Б. Эльконина, В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1966. – 232 с.

15.Волкова С.И., Моро М.И. Сложение и вычитание многозначных чисел // Нач. шк. – 1989. - № 9. – С. 34 – 37.

16.Волкова С.И., Столярова Н.Н. Развитие детей на уроках математики // Нач. шк. – 1991. - № 7. – С. 19 – 25.

17.Газдун М.І. Як учити молодших школярів розв’язувати задачі // Поч. школа. – 1988. – №11. – С. 70-72.

18.Гільбух Ю.З. Діагностика мислительних здібностей // Рад. школа. – 1990. – №12. – С. 19-26.

19.Глазунова А.С. Сложение и вычитание // Нач. шк. – 1985. - № 9. – С. 55 – 58.

20.Гнеденко Б.В. развитие мышления и речи при изучении математики // Математика в школе. – 1991. - №4. – С. 3-9.

21.Гословська І.Г., Скворцова С.О. Формування позитивної мотивації навчання в молодих школярів на уроках математики //Наука і освіта, - 2000. - №6. – с.18-24.

22.Гребенникова Н.Л. Предупреждение ошибок учащихся при делении многозначных чиел // Нач. шк. – 1985. - № 12. – С. 34 – 37.

23.Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Просвещение, 1986. – 220 с.

24.Друзь Б.Г. Додаткові творчі вправи з математики // Поч. шк. – 1976. - № 5. – С. 43 – 47.

25.Друзь Б.Г. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання. – К.: Рад. школа, 1978. – 126 с.

26.Друзь Б.Г. Творчі вправи з математики для початкових класів. – К.: Рад. школа, 1988. – 144 с.

27.Завалишина Д.Н. Полисистемный подход к исследованию решения мыслительных задач // Психол. журнал. – 1995. – №6. – С. 32-43.

28.Захарова А.М. Розвивальне навчання математики в початковій школі // Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21-27.

29.Зотова М.В. Работа по предупреждению ошибок при выполнении устных вичислений // Начальная школа. – 1998. - №3. – С. 53-58.

30.Истомина Н.Б. Проблемы современного урока математики в начальной школе // Нач. шк. – 2001. – № 4. – С. 65-66.

31.Калмыкова З.И. Пути развития продуктивного мышления школьников // Вопр. психологии. – 1978. – №3. – С. 143-148.

32.Король Я.А.Організація навчальної діяльності учнів на уроках математики // Поч. шк. – 1986. - № 1. – С. 59 – 64.

33.Король Я.А., Козак М.В. З досвіду формування прийомів позатабличного множення і ділення // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. Ч. 2 – Херсон, 1997. – С. 86 – 89.

34.Король Я.А. Математика в початкових класах: Культура усного і писемного мовлення. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2000. – 160 с.

35.Король Я.А. Піднесення культури математичної мови // Поч. школа. – 1995. – №1. – С. 11-12.

36.Король Я.А. Піднесення культури математичної мови // Початкова школа. – 1995. - №1. – С. 11-12.

37.Корчевська О.П. Робота над завданнями підвищеної складності з математики в початкових класах. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – 112 с.

38.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. Школа, 1989. – 386с.

39.Кочина Л., Листопад Н. Математика: навчальні програми для чотирирічної початкової школи // Поч. школа. – 2001. – №7. – С. 17-20.

40.Кром В.И. Активизация познавательной деятельности на уроках математики // Нач. шк. – 1999. - № 8. – С. 36 – 37.

41.Липатникова И.Г. Роль устных упражнений на уроках математики // Нач. шк. – 1991. - № 6. – С. 34 – 38.

42.Литовченко З.М., Карапузова Н.Д. Культура усного мовлення на уроках математики // Поч. шк. – 1984. - №. – С. 31 – 34.

43.Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 356 с.

44.М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 1998. – 479 с.

45.Максимов Л.К. Психологические особенности математического мышления школьников // Новые исследования в психологии. – №1. – М.: Педагогика, 1979. – С. 51-54.

46.Маркова А.А. Формирование мотивации обучения в школьном возрасте. – М.: Педагогика, 1983. – 124 с.

47.Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Просвещение, 1972. – 204 с.

48.Менчинская Н.А., Моро М.И. Вопросы методики и психологии обучения арифметике в начальных классах. – М.: Просвещение, 1965. – 268 с.

49.Моро М.Г., Пишкало А.М. Методика навчання математики в 1-3 класах. – К.: Рад. школа, 1979. – 376 с.

50.Пентегова Г.А. Развитие логического мышления на уроках математики // Нач. школа. – 2000. – №11. – С. 74.

51.Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2001. – 558 с.

52.Рамендик Д.М. Стиль мышления и способ взаимодействия партнеров при совместном решении задач // Психологический журнал. – 1996. – №5. – С. 20.

53.Ребрина О.А. Приемы организации самостоятельной работы по математике // Нач. шк. – 1985. - № 10. – С. 42 – 43.

54.Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.

55.Савченко О.Я. Реформування змісту початкової освіти // Поч. школа. – 1996. – №1. – С. 4-8.

56.Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. – К.: Магістр-S, 1996. – 384 с.

57.Сиромля О.І. Виховання любові до математики // Поч. шк. – 1986. - № 3. – С. 62 – 64.

58.Сорокин П.И. Занимательные задачи про математике. С решениями и методическими указаниями. Пос. для детей 1-4 кл. – М.: Просвещение, 1977. – 170 с.

59.Стенберг Р. Типи мислення: шляхи до розуміння способу дій учнів // Рідна школа. – 2001. – №4. – С. 75-76.

60.Телегина Э.Д., Гагай В.Н. Виды учебных действий и их роль в развитии творческого мышления младших школьников // Вопр. психологии. – 1986. – №1. – С. 47-53.

61.Фурман А.В. Психодіагностика інтелекту в системі диференціації навчання. – К.: Освіта, 1993. – 224 с.

62.Царева С.Е. Предупреждение ошибок при вычитании многозначных чисел // Нач. шк. – 1989. - № 6. – С. 34 – 36.

63.Шимашев Х.М. Больше внимания устным вычислениям // Нач. шк. – 1991. - № 8. – С. 38 – 39.

64.Шиянова Е.Б. Формирование у школьников мыслительных операций преобразования // Вопр. психол. – 1986. – №1. – С. 64-69.

ДОДАТОК

Контрольні роботи для перевірки навичок усних обчислень

Контрольна робота № 1

1. Запишіть число, яке складається з 6 одиниць ІІ розряду і 6 одиниць І розряду.

2. Від суми чисел 68 і 20 відняти 35.

3. Вставте пропущений знак дії 48…16 = 64.

4. 87 – 53; 14 + 68.

5. 15 менше від задуманого числа на 10 одиниць. Яке число задумали?

6. Бочка з оселедцями важить 43 кг. Порожня бочка важить 9 кг. Скільки кілограмів важать оселедці у цій бочці7

7. На дорогу від дому до школи Сашко витрачає 35 хв, а Льоня – на 12 хв менше. Скільки хвилин витрачає на дорогу Льоня?

8. Визначте на око і запишіть, чому дорівнює довжина класної кімнати.

Контрольна робота № 2

1. Запишіть двоцифрове число, більше за 80, але менше від 98.

2. Запишіть парне двоцифрове число

3. Збільшіть 69 на 7.

4. Від 60 відніміть 15.

5. Помножте 8 на 4.

6. 20 поділіть на 5.

7. 82 зменшіть на 18.

8. 7 збільшіть у 10 разів.

9. Сергійко важить 27 кг, а батько 82 кг. На скільки кілограмів батько важчий за Сергійка?

10. Купили 5 пакетів картоплі, по 3 кг в кожному. Скільки кілограмів картоплі купили?

Контрольна робота № 3

1. Внаслідок множення яких двох чисел можна дістати 60?

2. Скільки трійок у числі 30?

3. Додайте до 100 число 31.

4. На скільки 28 менше від 54?

5. Скільки можна дістати монет по 5 коп., якщо розміняти 25 коп.?

6. Мама була у відрядженні 21 день. Скільки тижнів мама була у відрядження7

7. У дитячий садок привезли 2 бідони молока по 20 л у кожному і 1 бідон на 30 л. Скільки всього літрів молока привезли у дитячий садок?

8. 2 мішки жита важать 100 кг. Скільки важить мішок вівса, якщо він на 10 кг легший від мішка жита?

Контрольна робота № 4

Запишіть сусідів числа 99.

1. На скільки найбільше двоцифрове число більше за найменше двоцифрове?

2. Запишіть усі непарні числа, які лежать у ряді чисел між 18 25.

3. Скільки хвилин в 1/5 години?

4. Скільки годин мають дві доби?

5. Хлопчик спав третю частину доби. Скільки годин він спав?

6. У 5 ящиках 30 кг сушених фруктів. Скільки сушених фруктів у 8 таких самих ящиках?

7. В автобусі їхало 45 пасажирів. На зупинці третя частина їх вийшла, але ввійшло 7 чоловік. Скільки пасажирів тепер в автобусі?

Слов:	15994
Символов:	121611
Размер:	237.52 Кб.

Название реферата: Усні обчислення на уроках математики в початкових класах