Формування комунікативної компетенції у дітей

ПЛАН

ВСТУП.....................................................................................3

1.
Культура мовлення ........................................................5

2.
Комунікативна функція ................................................6

3.
Комунікативна компетентність
……………......................8

4.
Формування комунікативної компетенції....................9

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ................................................15

ВСТУП

Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури. Рідна мова - невід’ємна частка Батьківщини кожної людини, її Вітчизни, це “голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші струни людської душі” /Б.Антоненко-Давидович/. Рідна мова - це перше слово, почуте з материнських вуст, це перша колискова пісня, яку чує немовля над колискою, це "затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого товариства".

К.Д.Ушинський назвав рідну мову "цвітом духовного життя нації", порівняв її з квіткою, яка "ніколи не в’яне і вічно розвивається". У мові, за словами К.Д.Ушинського, одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; з ній "перетворюється силою народного духу на думку, на картину й звук небо Вітчизни, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори в долини, її ліси й річки, її бурі й грози - весь той глибокий, сповнений думки й почуття голос рідної природи, який про­мовляє так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який висловлюється так яскраво в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів".

Любов до слова рідної мови пронизує педагогічні праці В.О. Сухомлинського. Рідна мова, на його погляд, - це безцінне духовне багатст­во, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Він образно називає рідну мову "невми­рущим джерелом", з якого дитина черпає перші уявлення про навколишнє, про свою батьківщину, просвоє село і місто, про весь край, а слово рідної мови порівнює з неповторним ароматом квітки.

Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконален­ня її триває у дошкільних закладах, школі і. впродовж усього життя.

Мова — це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це є соціальний зв'язок між людьми, за­сіб для виявлення свого внутрішнього світу і для приймання нового безмежного знання. З усіх живих істот словесну мову має тільки людина, і це робить її паном над усім світом. Уяв­лення дитини тільки тоді стають певними і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитина родиться з го­товим механізмом для мови, але не має її майже до кінця першого року, бо мова — це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поволі розвивається у дитини, в за­лежності від її інтелектуального розвитку.

Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і спо­собом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягнен­ням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік /до 6-7 років/ є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад слова /Д.Б.Ельконін/, до 4-5 років зас­воює відмінкові закінчення та основні граматичні форми /О.М. Гвоздєв/, з 5 років оволодіває монологічним мовленням /С.Л. Рубінштейн/. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєво­го спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її по­дальшому і розумовому, і мовному розвитку.

1.
Культура мовлення.

Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є за­своєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілку­вання рідною мовою.

Культура мовлення
- це вміння правильно говорити /й писати/, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Культура рідної мови має як соціальне, так і національне зна­чення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, об­лагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культу­ри особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення від­бувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Культура мовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманіт­ність, естетичність, чистота, доречність.

Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Саме розвиток у дитини культури мовлення підвищує рівень формування комунікативної компетенції. Культурі рідного мовлення потрібно вчити з дитинства в процесі навчальної мовленнєвої діяльності.

Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння /розповідання, бесіда, діалогізування, міркуван­ня, повідомлення тощо/ та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.

2. Комунікативна функція мови.

Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну, так і змістовну сторони оволодіння мовою.

В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить полі функціональність мови та мовлення.

Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспіль­ства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційна функція, дейктична функція.

Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.

Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.

Комунікативна функція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народження з дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини – розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки – іграшки, тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими.

Для розвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатися не тільки фахівці /вихователі, вчителі/, але і в родинному колі необхідно приділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складною задачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення в щоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художній фільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене, розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухати думку дитини щодо розглянутого, зробити висновки. Важливо під час бесіди слідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та і просто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки в тому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною, обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьому уважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова. Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживати нестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас.

3. Комунікативна компетентність.

Одним із основних принципів розвитку мовлення та навчання дітей дошкільного віку рідної мови є принцип комунікативної спрямованості навчання.

Цей принцип означає, що навчання дітей рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування; на засвоєння дітьми дошкільного віку навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мов­леннєвому спілкуванні, про інтеракційну /взаємодіючу/ діяльність" /А.Менг/.

Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характерис­тика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психіч­ного розвитку: знання, вміння, навички, креативність /здатність твор­чо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструк­ції за задумом/, ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконт­роль.

Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності /мовленнє­вої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо/.

У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву ком­петенції, а в мовленнєвій компетенції - лексичну, фонетичну, грама­тичну, діамонологічну та комунікативну.

Мовленнєва компетенція - це вміння адекватно й доречно практич­но користуватися мовою в конкретних ситуаціях /висловлювати свої дум­ки, бажання, наміри, прохання тощо/, використовувати для цього як мовні, так і позамовні /міміка, жести, рухи/ та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Комунікативна компетенція
- комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутови

х ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Комунікативній компетенції, як і іншим видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати ді­тей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відпо­відні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Ситуації спілкування та соціально-побутові ситуації складаються в нашому житті кожен день. По дорозі з дому до дитсадка, зустрічаючи сусідів, знайомих, ми вітаємось, запитуємо про їх справи, здоров’я їх та близьких, заходимо в магазин – спілкуємось з продавцями тощо. Дитина не повинна проходити мовчки біля дорослих, потрібно звернути її увагу на прийоми вітання, звертання, методи і правильність спілкування, підказати та навчити нових слів привітання, подяки і т.п., тобто розвивати постійно в дитини культуру мовленнєвого спілкування з оточуючими в щоденному житті.

4. Формування комунікативної компетенції.

Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.

Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комуні­кативної компетенції в дітей дошкільного віку є:

а/ розвиток комуні­кативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

б/ за­своєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;

в/ формування культури мовлення;

г/ формування культури спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих /однотипних/ ситуаціях мовленнєвого спілкування /Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент/. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному ві­ці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: "Незнай­ко знайомиться з дітьми", "Назви ім’я", "Зустріч гостей", "Зупинимо­ся, познайомимося", "Поправляй Незнайка", "Чия пара краще?", "Луна", "Довідкове бюро", "Ввічливі відгадки", "Чарівний ключ". Ефективними є сюжетно-рольові та театралізовані ігри типу: "Країна Знайомств", "Місто Ввічливості", "Зустріч та прощання" тощо.

Створюючи типову ситуацію та вживаючи слова та вирази щоденного користування /Добрий день, до побачення, будь ласка, дякую/ вихователь в ході гри повинен навчити новим методам спілкування з оточуючими, підказувати та нагадувати дітям ті вирази та слова, які не так часто зазвичай вживаються в щоденному житті. Зацікавити дітей на протязі гри вживати якомога більше ввічливих слів та виразів привітання та доречного їх використання, влаштовувати різноманітні конкурси, придумувати та програвати життєві ситуації з якомога більшим використанням фраз, що були вивчені. Показати різницю ставлення людей до особи, в залежності від коректно та ввічливо поставленого запитання, звертання. Показати різнобарвність української мови та навчити вільно володіти її різними формами /До побачення! - На все добре! - Бувайте здорові! - Всього найкращого!; Котра година? – Скажіть, будь ласка, котра година? – Я перепрошую, Ви не підкажете котра година? – Чи не будете ви так люб’язні, котра година?/. Пояснити взаємозв’язок культурного мовлення та залежність людських відносин від культури спілкування. Саме в ході ігри дитина краще засвоює матеріал, вчиться практично примінювати здобуті на заняттях знання.

Спілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя повинно відбуватися в царині кращих відносин, дорослі повинні вживати в своєму щоденному спілкуванні ввічливі форми звертання, не тільки показувати свої дружні та чудові відносини, але й намагатися показати своє відношення приємними та лагідними виразами, цим самим підвищуючи у дитини засвоєння ввічливих форм спілкування в щоденному житті на практиці.

Формування культури мовлення відбувається в рамках особистісно-орієнтованого підходу, який .ураховує рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуаль­ність. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань /засобам навчання/ та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування.

Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого розвит­ку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право віль­но використовувати програмний матеріал з розвитку мови в межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлен­ня є заняття /ігри-заняття/ різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку.

Навчання дітей культурі рідної мови, мовленнєвого спілкування та розви­ток культурного мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей.

На заняттях з розвитку культури мовлення активність дітей виявляється в розумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, спілкуються, створюють життєві ситуації, думають, порівнюють, встановлюють при­чинні зв’язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти ма­ють справу тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю. Рухова активність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призво­дить до розумового напруження, швидкої стомлюваності дитини, потре­бує від неї певних вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку культури мов­лення проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.

Вимоги до організації та проведення мовленнєвих /тематичних/ занять:

На кожному занятті одночасно вирішуються різні мовленнєві завдання.

Заняття з розвитку культури мовлення мають лише мовленнєву спрямова­ність. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному ді­тям ілюстративному матеріалі.

Взаємозв’язок із заняттями з інших розділів програми, тобто ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою.

Художній твір для переказування та аналізу поведінки літературних героїв/оповідання, казка/ має бути добре відомий дітям. Вихователь лише нагадує дітям зміст твору /читає один раз/ і пропонує не тільки переказати, але й навчити вживати слова ввічливості, подяки і т.п. в життєвих ситуаціях. Порівняти та відтворити на занятті практично разом з іншими дітьми.

Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорять діти на занятті, тим воно ефективніше. У зв’язку з цим не рекомен­дується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання /вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву актив­ність/, репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією /нові картини, іграшки, тексти тощо/. Слід пам’ятати, що на­явність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності /З.Істоміна, Г.М.Леушина/.

Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це швидше "заняття-ігри" та "ігри-заняття".

Невимушеність та розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, навпроти один одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками.

Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця повинен планувати і проводити індивідуальні заняття та індивідуально-групові, які ма­ють переважно тематичний характер - ви­ховання культури мовлення. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.

Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення, а саме формуванню комунікативної компетенції є індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.

Мета індивідуальної роботи - закріплення мовленнєвих умінь ти навичок, яких діти набули на заняттях.

Кожний вихователь повинен виявляти творчість у плануванні і проведенні різних типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні.

Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.
Аскарина Н.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопрос
ы
педагогики раннего детства /Под ред. Н.Аскариной и Е.Радиной. - М.: Просвещение, 1964.

2.
Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991.

3.
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, І99С.

4.
Богуш А.М., Орланова Н.П., Зеленко Н.І., Лихолєтова З.К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі.-К.:Вища школа, 1992.

5.
Богуш А.М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. К., Освіта, 1991.

6.
Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах. - М. : Вища шк., 1993.

7.
Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. - К.: Рад.шк.,1986.

10.
Дитина: Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. - К.: Освіта, 1993.

11.
Нильцова О.Л. Виховання правильної звукомови у дітей стар­шого дошкільного віку. - К.: Рад.шк., 1971.

12.
Іванішин 3., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994.

13.
Истоки: Базисная программа развития ребенка дошкольника.- М.: Концепция. - М., 1995.

14.
Максаков А.Й. Правильно ли говорит ваш ребенок. - М.: Просвещение, 1962.

15.
Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку.-К., 1991.

16.
Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. - Львів, 1991.

17. Ушакова О.С. Программа развития речи детей дошкольного возраста в детском саду. - М., 1994.

18.Ушинський К.Д. Рідне слово // Зибр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. - Т.І.

19.
Франко І.Я. Двоязичність і дволичність// Літ.наук.вісн. – Львів, 1905.