ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1 Місце виробничого навчання в закладах професійної освіти
1.. Принципи виробничого навчання
1.3 Системи виробничого навчання
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
2.1 Практичні заняття у виробничому навчанні
2.2 Розробка уроку на тему: „Пісочне тісто й вироби з нього”
ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Виробниче навчання та виробнича практика учнів, слухачів організуються і проводяться відповідно до Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, Положення про виробничу практику та працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, та інших нормативно-правових актів у галузі професійно-технічної освіти, що затверджуються в установленому порядку.
Метою виробничого навчання є вдосконалення отриманих знань та практичних навичок, а також забезпечення адаптації у трудових колективах. Законодавчою базою для проведення виробничого навчання є „Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах”, „Положення про виробничу практику та працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів”, „Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці” та інші нормативно-правові акти у галузі професійно-технічної освіти.
Предмет
дослідження – виробничого навчання в закладах професійної освіти.
Об’єкт
дослідження – використання практичних занять в системі виробничого навчання.
Мета
роботи: проаналізувати сутність виробничого навчання в закладах професійної освіти на прикладі спеціальності кулінарія.
Основними завданнями
роботи є:
1) проаналізувати суть та особливості виробничого навчання;
2) розглянути методи організаційно-методичних основ виробничого навчання в закладах професійної освіти.
РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1 Місце виробничого навчання в закладах професійної освіти
Відповідно до статті 29 Закону України "Про професійно-технічну освіту" підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування зобов'язані надавати учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики.
Переліки підприємств, зобов'язаних надавати учням, слухачам робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики, формуються професійно-технічними навчальними закладами з урахуванням пропозицій підприємств - замовників підготовки кваліфікованих робітників, роботодавців, місцевих органів виконавчої влади і затверджуються відповідними органами.
У переліках зазначаються назви підприємств та кількість робочих місць або навчально-виробничі ділянки, що мають виділятися кожним підприємством протягом певного періоду, назви і місцезнаходження професійно-технічних навчальних закладів та квоти робочих місць для учнів, слухачів цих навчальних закладів.
Учні, слухачі можуть самостійно з дозволу керівництва професійно-технічних навчальних закладів добирати для себе місця для проходження виробничого навчання та виробничої практики.
Виробниче навчання та виробнича практика учнів, слухачів може проводитися, як виняток, з дозволу місцевих органів управління професійно-технічною освітою у навчально-виробничих майстернях, дільницях, на полігонах, будівельних об'єктах, полях, фермах професійно-технічних навчальних закладів за умови забезпечення ними виконання в повному обсязі навчальних планів і програм.
Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час проходження виробничого навчання або виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг виконують роботи безпосередньо на робочих місцях підприємств, будівельних об'єктах, полях, фермах у складі навчальних груп, учнівських бригад або індивідуально.
Виробниче навчання проводиться з метою закріплення одержаних первинних навичок та професійних умінь, оволодіння сучасною технікою, механізмами, інструментами, технологією, опанування прогресивних форм організації праці, здобуття необхідних практичних навичок самостійного та якісного виконання робіт.
Виробнича практика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навичок для досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій, спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічної і професійної адаптації в трудових колективах.
Виробниче навчання та виробнича практика учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів повинні проводитися на базі кращих виробничих підрозділів підприємств, які мають сучасну техніку, високий рівень організації праці, застосовують прогресивні технології.
Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання та виробничої практики до складу (списку) працівників підприємства не включаються.
Тривалість роботи учнів, слухачів повинна відповідати часу, визначеному навчальними планами, програмами, і не перевищувати тривалості робочого часу, встановленого законодавством для відповідної категорії працівників.
Професійно-технічний навчальний заклад та підприємство, що надає робочі місця або навчально-виробничі ділянки, не пізніше місяця до початку виробничого навчання та виробничої практики зобов'язані укласти на основі типового договору, що додається, договір про надання робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями, слухачами виробничого навчання та виробничої практики. У договорі зазначається кількість учнів, слухачів за професіями, спеціальностями та спеціалізаціями, терміни, умови і порядок проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення відповідних умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, інші взаємні зобов'язання сторін та термін дії договору.
Договір про надання робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями, слухачами виробничого навчання та виробничої практики не укладається у випадку, коли всі його розділи включаються до загального договору про підготовку кваліфікованих робітників, що укладається професійно-технічним навчальним закладом та підприємством - замовником підготовки кадрів.
Перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповідно до змісту навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів, слухачів.
З моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них поширюються обов'язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.
Підприємства, які надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики, зобов'язані:
- створювати необхідні і безпечні умови праці відповідно до змісту навчальних програм, нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, нормативно-правових актів і навчально-методичних документів з професійно-технічної освіти, наукової організації праці та забезпечувати опанування учнями, слухачами нової техніки і технологій виробництва, передових методів праці;
- проводити інструктажі з охорони праці, правил поведінки на робочих місцях та на підприємствах, змісту роботи чи обслуговування робочих місць або навчально-виробничих ділянок у порядку, передбаченому для працівників відповідних професій, спеціальностей підприємств та у разі потреби навчати учнів, слухачів безпечних методів праці;
- створювати умови для повного і продуктивного завантаження учнів, слухачів на кожному робочому місці або навчально-виробничій ділянці на час проведення виробничого навчання та виробничої практики, не допускати простоїв і використання їх на роботах, що не відповідають навчальним програмам та майбутнім професіям, спеціальностям і спеціалізаціям;
- забезпечувати учнів, слухачів та, якщо цього потребують умови виробництва чи сфери послуг, майстрів виробничого навчання на період виробничого навчання та виробничої практики спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту та лікувально-профілактичне обслуговування за нормами, встановленими для відповідних штатних працівників підприємств;
надавати учням, слухачам та майстрам виробничого навчання можливість користуватися лабораторіями, кабінетами, майстернями, бібліотеками, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання навчальних програм та відповідних завдань;
- забезпечувати технічний контроль, облік виконаних кожним учнем, слухачем робіт та оплату їх праці відповідно до законодавства;
- здійснювати технічне керівництво роботою учнів, слухачів і контролювати роботу інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємств, які залучаються для керівництва виробничим навчанням та виробничою практикою.
У разі направлення учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу для проходження виробничого навчання та виробничої практики поза місцем розташування навчального закладу підприємство може здійснювати оплату проїзду учнів, слухачів та майстрів виробничого навчання до місць виконання робіт і назад та створює для них необхідні житлово-побутові умови.
Керівник підприємства несе відповідальність за забезпечення належних умов праці учнів, слухачів на виробництві чи в сфері послуг, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії в період проходження ними виробничого навчання та виробничої практики.
Надання робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики з професій, спеціальностей, спеціалізацій, пов'язаних з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, здійснюється підприємствами з урахуванням вимог нормативно-правових актів, які регламентують умови праці і навчання за цими професіями, спеціальностями та спеціалізаціями.
Професійно-технічні навчальні заклади, які направляють учнів, слухачів для проходження виробничого навчання та виробничої практики на наданих підприємствами робочих місцях або навчально-виробничих ділянках, зобов'язані:
- подавати підприємствам не пізніше ніж за два тижні до початку виробничого навчання та виробничої практики списки учнів, слухачів із зазначенням прізвищ майстрів виробничого навчання навчальних груп - керівників професійно-практичної підготовки від навчальних закладів, навчальні програми з виробничого навчання та виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг;
- забезпечувати попередню професійно-теоретичну та професійно-практичну підготовку учнів, слухачів, які направляються для проходження виробничого навчання та виробничої практики, вивчення ними правил технічної експлуатації виробничого обладнання, правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку підприємств та інших правил і норм, установлених для відповідних професій, спеціальностей, спеціалізацій та рівнів кваліфікації, правильне використання засобів індивідуального захисту, а також економне витрачання учнями, слухачами сировини, матеріалів, енергетичних та інших ресурсів;
- здійснювати через майстрів виробничого навчання навчально-методичне керівництво виробничим навчанням та виробничою практикою учнів, слухачів, вживати заходів до своєчасного забезпечення їх матеріалами, інструментом та іншими засобами, необхідними для виконання виробничих завдань відповідно до навчальних програм, перевіряти виконання учнями, слухачами встановлених норм виробітку, часу, обслуговування, здійснювати інші заходи, пов'язані з вивченням учнями, слухачами нової техніки, технології виробництва, передових методів праці, застосуванням наукової організації праці;
- не допускати учнів, слухачів до виконання завдань на робочих місцях, де не забезпечено необхідних умов проходження виробничого навчання та виробничої практики, негайно повідомляти про це керівників підприємств та вживати заходів щодо якісного проведення професійно-практичної підготовки учнів, слухачів;
- брати участь у розслідуванні в установленому порядку нещасних випадків, які сталися з учнями, слухачами.
Підприємства, які надають робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики згідно з цим Порядком і несуть відповідні витрати, користуються податковими та іншими пільгами згідно із законодавством.
Робота керівників виробничого навчання та виробничої практики, призначених з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників, може оплачуватися підприємством за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, додатково на термін виробничого навчання та виробничої практики щомісяця у таких розмірах: 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи, за наявності 1 - 2 учнів, слухачів, 10 відсотків - 3 - 4, 20 відсотків - 5 - 7, 30 відсотків - 8 - 10 учнів, слухачів.
1.2 Принципи виробничого навчання
Процес навчання в професійно-технічних училищах вимагає від викладачів і майстрів дотримання в своїй повсякденній педагогічній діяльності слідуючих положень, правил, законів, названих дидактичними принципами:
- високого рівня навчання;
- систематичності і послідовності навчання;
- наглядності навчання;
- доступності навчання;
- навчання на виробничій практиці;
- активності і свідомості учнів у навчанні;
- твердості знань, умінь і навиків.
Всі ці принципи взаємозв'язані і на їх основі проводиться процес навчання учнів.
Виховний характер навчання.
На уроках теоретичного і практичного навчання викладачі і майстри озброюють учнів знаннями. На уроках викладачі повинні широко роз'яснювати учням підвищення технічного рівня і удосконалення технології виробництва, на якому учні після закінчення училища будуть працювати.
На таких і багатьох других прикладах треба прививати учням любов до батьківщини.
На всі учбові роботи викладачі і майстри повинні знайомити учнів з досвідом роботи і організації праці, передовиків і новаторів виробництва, раціоналізаторів і винахідників. Процес озброєння учнів знаннями не може проходити у відриві від їх виховання. Навчаючи учнів, формуючи професійні вміння і навики, викладачі і майстри в той час їх виховують. Виховуючи учнів, викладачі розвивають у поглиблюють їх знання.
Треба організовувати: проводити навчальну роботу так, щоб в учнів складалось добросовісне відношення до праці; акуратність і точність виконання домашніх завдань. Учні повинні прагнути до високих показників у навчанні і праці, до чесності і правдивості.
Високий рівень навчання.
Рівень навчання повинен співпадати з сучасною технікою виробництва. На уроках спеціальних і загально-технічних предметів також виробничого навчання необхідно на конкретних прикладах показувати учням досягнення всіх сфер народного господарства, нових станків, машин, агрегатів, пристроїв та іншої техніки.
На уроках викладач повинен роз'ясняти учням про наукові відкриття і досягнення техніки, а також винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Викладання повинно вестись в тісному зв'язку з життям і практикою. Цей принцип вимагає постійного укріплення учбово-матеріальної бази училища, крім того, викладачі і майстри повинні систематично працювати над підвищенням своїх знань.
Систематичність і послідовність навчання.
Учбові заняття в профтехучилищах проводяться по єдиній державній програмі. Принцип систематичності і послідовності навчання не обмежується побудовою учбової програми, він передбачає порядок роботи викладачів і майстрів по наданню учням знань, формуванню вмінь і навиків. Викладаючи учням новий учбовий матеріал, викладачі і майстри пов'язують його із минулим уже засвоєним, і на цій основі розширяють і поглиблюють наявні знання. Викладачі і майстри повинні основуватись на знаннях учня, отриманих ними раніше. Наприклад, технології металів, вивчення властивостей металів і сплавів починається з фізичних, з основними фізичними властивостями: питомою вагою, теплопровідністю, електропровідністю і іншими - учні вже знайомі. Після повторення фізичних властивостей приступають до послідовного вивчення хімічних, механічних і технологічних властивостей металів і сплавів, знаючи властивості металів, учні можуть приступати до вивчення способів їх обробки.
Про навчання учбового господарства і майстерням училищі треба спланувати роботу з учнями таким чином, щоб вони виконували роботу на машинах і механізмах, конструкції яких вони вивчили на практичних заняттях. Майстер повинен мати постійний зв'язок із викладачами, знати що і коли пройдено на уроках по теоретичних предметах, на які знання учнів йому можна покладатися в процесі виробничого навчання. Викладачі і майстри повинні починати своє пояснення з більш простих елементів і на їх базі підготувати учнів до розуміння і засвоєння більш складного учбового матеріалу.
Дотримання в процесі навчання принципу систематичності і послідовності допомагає учням набути високих знань і умінь.
Наглядність навчання.
Наглядність навчання заключається в тому, що учні набувають знань не тільки за рахунок того, що слухають пояснення викладача чи майстра, але й при допомозі своїх органів зору і за рахунок того, що вони бачать. В учнів виникає конкретне представлення про матеріал, який вивчають внаслідок того, що він є більш доступним і легким для розуміння. Наглядність у навчанні підвищує інтерес до занять і уваги на уроці, наприклад, при підвищеній увазі та інтересі учнів проходить урок по вивченні будови і дії критично шатунного механізму, коли показується модель цього механізму із автоматичним кресленням траєкторії руху його окремих точок, при наглядному навчанні легко запам'ятовується і в зв'язку з цим ліпше засвоюється учбовий матеріал. Викладачі і майстри повинні розуміти, що наглядність являється одним із найважливіших засобів навчання, тому підбір наглядних засобів їх використання на заняттях визначаються конкретними учбово-виховними задачами, поставленими на даному уроці. Велике значення має робота учнів по виготовленню наглядних засобів під керівництвом викладачів.
Доступність, посильність навчання.
Принцип доступності і посильності навчання приводить до того, що учбовий матеріал по змісту і об'єму, який вивчається на уроках теоретичного і виробничого навчання, являється доступним і посильним для учнів профтехучилищ. Викладачі і майстри повинні рахуватися із індивідуальними можливостями кожного учня. Не всі однаково засвоюють учбовий матеріал, один засвоює і запам'ятовує викладений матеріал швидше, другі - повільніше. Викладачі і майстри повинні знати і враховувати кожного учня групи. Якщо у групі є учні, яким важко виконувати домашні завдання, то викладач або майстер повинен їм допомогти. Правильний облік викладача індивідуальних можливостей кожного учня буде допомагати активності в процесі навчання і в кінцевому результаті успішності.
Навчання на виробничій практиці.
Цей принцип прищеплює формування професійних умінь і навичок учнів на основі активної участі на практиці. Навчання на практичних заняттях допомагає учням краще засвоїти свою професію, і зрозуміти її складність.
Активність учнів в навчанні.
Принципом активності є також побудова уроків, при яких учні, слухаючи викладений учбовий матеріал викладачем або майстром, самі беруть активну участь в доведеннях і формулюваннях. Викладення викладачами або майстрами учбового матеріалу, показ наглядних засобів і трудових прийомів в процесі навчання, потрібно проводити так, щоб учні не тільки слухали, дивились і запам'ятовували, але й слухали, брали активну участь у вивченні матеріалу, свідомо засвоювали викладені знання.
Добрі знання умінь і навиків.
В своїй роботі зустрічаються випадки, коли окремі учні, хоча й засвоїли матеріал, але не закріпили його. Такі знання являються недостатніми. Відмінними знаннями слід рахувати такі, які ми можемо згадати в любий час, коли нам буде потрібно використати їх в практичній діяльності. Важливим засобом в засвоєнні твердих знань і стійких умінь являються вправи учнів і систематичне повторення учбового матеріалу. Повторення учбового матеріалу є дуже важливою складовою частиною всього процесу навчання і його рекомендується проводити в слідуючих випадках:
На протязі уроку при індивідуальному і фронтальному опитуванні учнів по раніше пройденому учбовому матеріалу, а також при закріпленні знань по даному уроку. Після закінчення вивчення теми або розподілу учбової програми особливо трудних для засвоєння, в кінці навчального періоду (півріччя або року). Важливе значення виробленню в учнів твердих знань і стійких умінь має вдосконалення методів викладання знань, а також застосування в кожному конкретному випадку найбільш раціональних методів навчання.
1.3 Системи виробничого навчання
Під системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.
Виробниче навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні проводилось на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, у яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних сил.
Порядок розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого навчання такий: система — це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.
Для підготовки робітників використовуються системи виробничого навчання — процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна.
Процесуальна система виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.
Технологічна система виробничого навчання використовується також при підготовці робітників вузького профілю для промисловості. ЇЇ зміст полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.
Постало питання про необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничого навчання. На базі такого підходу і виникла комбінована процесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує переваги процесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється на окремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно, а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивчення технологічних процесів, типових для окремих галузей виробництва або для базового підприємства.
Застосування тієї чи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації, змістом і методикою.
Відповідаючи на питання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О. Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно від його змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які за своїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідати єдиним вимогам:
- навчання слід будувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;
- організація навчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певного професійного виду праці;
- навчання слід будувати на основі продуктивної праці;
- послідовність вивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;
- система навчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування в учнів трудових умінь і навичок;
- у процесі навчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічній творчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;
- у процесі навчання слід створювати умови для виховання учнів.
С. Я. Батишевим на початку 60-х років була запропонована проблемно – аналітична система. Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання розподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньому робітника відповідної професії.
Метою розробки даної системи було спрямування на об’єднання розумової діяльності з фізичною працею.
В її основі закладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиває програмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнями і з яких складується весь процес праці по загальній проблемі.
Вивчення кожної проблеми відбувається не ізольовано, а в зв’язку з іншими проблемами. Спочатку йде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають на проблему.
Кожна проблема вивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:
- загальна її характеристика;
- значення і місце в технологічному процесі;
- обсяг матеріалу, що вивчається.
Після вивчення всіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але на більш високому рівні.
Тобто можна виділити етапи:
- вивчення окремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;
- вивчення проблеми в цілому і виконання вправ;
- вивчення всього технологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.
В кожному періоді є два етапи.
1. Розв’язування розумових задач.
2. Самостійна робота учнів під керівництвом інструктора.
Велике значення має вміння планувати завдання, „дивитись наперед”.
Завдання проблемно-аналітичної системи – навчити учнів виділяти суттєві властивості, які притаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування; спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація; синтез; узагальнення фактичного матеріалу.
Проблемно-аналітична система більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів. Значне місце у роботі посідають розрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.
З кожної теми навчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхідно розробити доцільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає. Таким чином, полегшується не тільки розв'язання важливих виробничих проблем, а й зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, що проблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо на трудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можна втілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації в теоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний, розв’язання проблемних задач.
Тренувальні вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій послідовності:
1. вправи з вихованням рухової культури;
2. вправи з створенням біологічних установок;
3. вправи з установкою зв’язків;
4. вправи для закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.
1 - ці вправи проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);
2 - мають вже певні зв’язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані напилки).
Біологічні установки - статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні (конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація рухів), точності (точність рухів).
3 - відбувається формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні металу — рубання чурки).
4 - проводяться у виробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота з напилками - бархатний — личкувальний — драчовий).
Увесь період навчання поділявся на чотири періоди:
1. прийоми (сформувати трудові рухи);
2. операції;
3. період комплексів (операції у взаємозв’язку);
4. самостійний період.
Таким чином особливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повного автоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправ для формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системи ЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконанні виробничих операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю. Однак системі ЦІП притаманний і ряд недоліків, зокрема, стандартний, дещо «механічний» підхід до виконання роботи, який перешкоджає свідомому удосконаленню трудових навичок. Ми можемо зробити висновок, що система ЦІПа надмірно насичена вправами, які виконуються в штучних умовах; але з іншого боку, вона включає дидактично правильні закономірності процесу праці відповідно до етапів: прийом, операція, трудовий процес. Також позитивним в застосування цієї системи є те, що в період виконання самостійних робіт учні складали технологічні карти, виходячи з креслення виробу, технологічних вимог, ЦІП ставив завдання не лише формувати в учнів виконавчі навички, але й організаційні.
Майстер виробничого навчання за цією системою крок за кроком виконує роль пасивного «жорсткого» виконавця інструкції. Хоча у «чистому» вигляді система ЦІП використовується досить рідко, на її основі виник ряд популярних систем виробничого навчання, які досить широко використовуються й нині.
Досить продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання, яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової, операційно-комплексної системи, основний змі
Названа система включає наступні етапи:
- тренувальні вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана операція;
- вправи на поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і прийомів, з яких складається операція;
- послідовне вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь у вивченні операції;
- послідовне комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення нескладних, але типових для певної професії виробів;
- самостійне виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;
- удосконалення і спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.
Учні за даною системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну роботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплексних робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.
Основним елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не враховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До переваг операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.
Відомо, які революційні зміни в організації й ефективності промислового виробництва викликала поява поточних ліній. Принципи її роботи викликали появу так званої операційно-поточної системи виробничого навчання. Сутність цієї системи така: учень виконує одну операцію, а потім передає деталь на сусіднє робоче місце. Далі він отримує нову деталь, повторює ту саму операцію. Щоб засвоїти нову операцію, учень повинен зайняти сусіднє робоче місце на лінії. Послідовність операцій і становить зміст технологічного процесу.
Підвищення продуктивності праці при операційно-поточній системі досягається лише за умови тривалого виконання кожної з операцій на кожному робочому місці і випуску стабільної продукції. До недоліків системи відносять складність організації послідовного переходу учнів з одного робочого місця на інше, зниження якості продукції при зміні умов роботи.
За операційно-предметною системою виробничого навчання учні спочатку послідовно вивчають окремі операції, а потім переходять до виготовлення виробів.
Ця система розроблена в ХІХ ст. С.О. Владимирським. Він запропонував застосовувати операційну систему лише на початковій стадії вивчення ремесла. На його думку увагу треба приділяти комбінаціям операцій при виготовленні корисних і типових для певної спеціальності виробів.
Операційно-предметну систему можна розглядати як спробу вдосконалити операційну систему. В межах операційно-предметної системи формування певних дій відбувається у процесі виготовлення окремих виробів, складність яких постійно зростає. Скажімо, перший виріб виготовляється на базі 5—6 нескладних операцій, наступний — такої ж кількості операцій, але більш складних та ін. Широкого застосування, однак, ця система не набрала, учні не могли виконувати операції на потрібному рівні якості, оскільки в процесі навчання не приділялося потрібної уваги вправам для формування окремих умінь і навичок. Навіть при незначних змінах технологічного процесу робота учнів значно ускладнювалась.
При підготовці до виготовлення кожного з виробів спеціально вивчаються особливості відповідних операцій, і у випадку необхідності виконують спеціальні, допоміжні вправи для оволодіння особливо важкими прийомами або елементами прийомів. Але у даній системі відсутня комплексність при вивченні операцій. На початковому етапі відсутня продуктивна праця. Увага не спрямована на формування загально-трудових умінь, організацію робочого місця, планування, розв’язання проблемних задач, розвиток мислення; перевага в тому, що відбувається відпрацювання прийомів, які впливають на формування в учнів трудових умінь.
На зміну предметній системі прийшла досконаліша операційна система, яка була вперше запропонована у 60—70-х роках минулого століття у майстернях МВТУ (нині МДТУ ім. М. Г. Баумана). Операційна система, яка дістала назву, ще як „російська” була розроблена в Московському училищі у другій половині ХІХ ст. групою співробітників на чолі з Д. К. Совєткіним.
Ця система передбачала послідовне вивчення операцій, які характерні для певної професії. Операції розміщували в дидактично виправданій послідовності. Ця система застосовувалась і в школі, зокрема у Франції її запроваджував Г.А. Салісіус, при чому учні займалися слюсарними, столярними операціями, прийомами скульптурних робіт та ліпленням, знайомилися з токарною обробкою деревини.
Суть цієї системи полягає у послідовному оволодінні прийомами виконання окремих операцій, не пов'язаних між собою в межах єдиного технологічного процесу, фактично незалежних від виду продукції, що вироблятиметься. Операційна система дає змогу оволодіти операціями, які треба сформувати, засвоїти у потрібній послідовності відповідно до вимоги поступового зростання складності їх виконання. Об'єкти вправ з професійної підготовки часто не відповідають реальним об'єктам, мають відверто штучний, учнівський характер. Перевага операційної системи у порівнянні з предметною полягає у зростанні систематичності навчання, полегшенні контролю роботи учнів.
Та за даною системою результатів своєї праці у готовій продукції учні фактично не бачать, оскільки надто значний інтервал між засвоєнням окремих умінь і часом їх використання у виробничій практиці. За операціями не видно було предмету, що не сприяло формуванню здібностей переносити вміння у нові виробничі умови. У даному випадку відсутня для учня кінцева мета, нема продуктивної праці. Крім того тут не враховується, що для виготовлення виробів треба вміти не лише виконувати операції, але й застосовувати їх у комплексних роботах.
Виникають певні труднощі у забезпеченні заготовками і зберіганні незавершеної продукції тощо.
Недоліки операційної системи настільки істотні, що нині вона у чистому вигляді майже не застосовується.
Хронологічно першою системою виробничого навчання була предметна система, яка відповідає періодові низького рівня розвитку техніки. Предметна система виробничого навчання виникла в умовах ремісничого виробництва, коли навчання проводилось у формі індивідуального учнівства. В основу навчання була покладена ідея послідовного формування умінь і навичок виготовлення окремих деталей певного завершеного виробу.
Учні набувають умінь і навичок одночасно з кількох операцій, які входять до змісту конкретної професії. Складність виробів поступово зростає. Дана система впроваджувалася і для трудового навчання. Її автором є швецький діяч ручної справи Отто Саломон. Навчання базувалось на основі виготовлення школярами предметів за їх моделями. Моделі мали відповідати певним вимогам, виходячи з яких і створювались колекції даних моделей.
За даними Саломона, при виконанні колекції із 100 моделей учень знайомився з 88 прийомами обробки деревини. Уся серія включає 774 вправи, тобто кожний прийом в середньому повторюється 9 разів. Причому нові прийоми вводяться поступово, за рахунок того, що складність моделей поступово зростає. Так, в одній із колекцій першою йде указка — для її виготовлення необхідно оволодіти прийомами різання вздовж шару деревини і різання впоперек. Для виготовлення наступної моделі (указка конічної форми) додається прийом різання навскіс шару деревини. Третя модель (зубець для грабель) передбачає крім попередніх операцій вміння виготовляти фаску.
Знайшла своє застосування й датська система, автором якої є Аксель Міккельсен. Відмінність датської системи від шведської полягає у тому, що в датській ручній праці вирішальне значення мають вправи (прийоми): на моделях намагаються знайти найкращі умови для оволодіння певним прийомом, а якщо такі умови не створюються при виготовленні моделі вдаються до чистих вправ.
Прийом — це центр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодіння потрібними прийомами.
За даною системою робота учнів може включати три етапи: чисті вправи, попереднє застосування вправ, остаточне застосування вправ.
Основний недолік впровадження цієї системи полягає у такій послідовності засвоєння операцій, за якої ігнорувались раціональні вимоги до наступності, систематичності. Формування виробничих операцій, перехід від однієї операції до наступної визначались не поступовим ускладненням змісту виробничого навчання, а особливостями технологічного процесу виготовлення даного виробу. За таких обставин досить рідко виникала можливість побудувати навчання за принципом поступового переходу від простого до складного, в напрямі удосконалення майстерності. Навчальна мета практично повністю підпорядкована виробничій меті.
Позитивні риси предметної системи полягають в тому, що відкрились можливості раннього включення учнів у продуктивну працю. Крім того, учні наочно бачили конкретні результати своєї праці, що сприяло виникненню пізнавального інтересу до оволодіння конкретною професією.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
2.1 Практичні заняття у виробничому навчанні
Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою і закріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією — це означає засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується певна дія. Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується непевним і сповільненим виконанням дії з свідомим контролем кожного її елемента і називається вмінням.
Уміння в процесі навчання вдосконалюється, досягаючи свого найвищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено, з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Найвищий ступінь засвоєння її називається навичкою.
Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій.
Уміння переходять у навички. Навичка — це закріплене вправами вміння виконувати ту або іншу дію.
Дані психофізіологічних досліджень свідчать про те, що на формування трудових практичних умінь і навичок впливає структура змісту трудового навчання, тобто те, як зміст подрібнюється на окремі елементи в процесі його вивчення, як ці елементи групуються і в якій послідовності вивчаються.
З аналізу основних систем трудового навчання видно, що це питання розв'язували (і розв'язують) по-різному: предметна система зовсім не передбачає проведення вправ у виконанні трудових прийомів; система ЦІПа (Центрального інституту праці), навпаки, подрібнює трудові операції не лише на прийоми, а й на окремі рухи; інші системи займають проміжне місце.
Чим же слід керуватися? На це питання дають відповідь сучасні психофізіологічні дослідження.
Серед фізіологів праці була досить поширена думка, що кожний вид конкретної робочої діяльності можна розкласти на «елементи роботи», які мають сталі, притаманні їм характеристики. З цього закономірно випливало уявлення, що будь-яку робочу операцію можна розглядати як просте механічне поєднання «елементів», тобто можна розглядати операцію в статиці, а не в динаміці, не як процес, яким є насправді всяка цілеспрямована робоча дія.
Таку точку зору тепер спростовано. Доведено, що робоча операція являє собою звичайно складний комплекс прийомів, в якому кожна наступна складова має характеристики як самостійні, так і залежні від попередніх і наступних складових.
Дослідження, проведені С. О. Косиловим, показали: при виробленій навичці руху підіймання вантажу з укладанням його на підставку можна помітити, що вже на початку руху вантажу вгору кисть займає відносно передпліччя положення, яке потрібне для укладання вантажу. Таке передбачення руху виробляється поступово внаслідок вправ і стає можливим, коли елементарні процеси, з яких складається цілий робочий рух, відбуваються не ізольовано, а як складові частини єдиної системи.
Ураховуючи це, фізіологи і психологи одностайно прийшли до таких практичних висновків:
1. Робоча операція, як правило, являє собою складний комплекс прийомів, оволодіти яким відразу учневі буває дуже важко. Тому доцільно розділити операцію на окремі прийоми і починати навчання з послідовного оволодіння найскладнішими з них (складні прийоми поділяють відповідно на окремі рухи).
2. Операції як комплекс рухів треба поділяти в такому напрямі, щоб окремі її елементи, які при цьому утворюються, можна було тренувати так, як це потрібно для цілісного руху.
3. Елементи складного руху перебувають в органічному взаємозв'язку. Елемент складного руху, якщо він виконується ізольовано, не набуває всіх тих характеристик, які властиві йому при комплексному виконанні з іншими елементами. Тому ізольоване вивчення окремих елементів складного руху слід обмежувати формуванням навичок у принциповій структурі руху.
Численними психологічними дослідженнями встановлено також, що успіхи у формуванні трудових практичних умінь і навичок залежать значною мірою від того, наскільки усвідомлюють процес навчання самі учні і наскільки активну участь вони в цьому беруть. Тому останнім часом психологи і педагоги провели дослідження, спрямовані на визначення умов, що сприяють підвищенню свідомості в навчанні й активізації учнів у процесі навчальної роботи, на створення таких умов у навчанні.
Учені вже давно встановили, що формування вмінь і навичок починається з виникнення образу дії, образу умов і способів дії, які впливають на процес формування вмінь і навичок. З фізіологічної точки зору такий вплив пояснюється процесом саморегуляції, потребу якої як процесу досягнення і підтримання відповідності між заданою дією і її поточним станом обґрунтував І. М. Сєченов. Він підкреслював, що в процесі сприймання дії іншої людини в «суб'єкта» утворюється образ, який є «міркою» для наслідування. Цей образ визначає рухові спроби учня, який пристосовує свої рухи до «мірки», поки «мірка» і здійснювані рухи не стануть тотожними.
Думки І. М. Сєченова про регуляцію рухів знайшли своє експериментальне обґрунтування в працях І. П. Павлова і його учнів.
Свідомість учнів у процесі формування трудових практичних умінь і навичок ґрунтується на орієнтовній основі діяльності, яка в свою чергу базується на образі дії. У зв'язку з цим фізіологи і психологи спеціально вивчають умови, при яких відбуваються формування образу дії і саморегуляція останньої.
Проблема формування образу в процесі орієнтовної діяльності і її ролі в регуляції поведінки суб'єкта вивчають радянські вчені-психологи на фоні проблеми розвитку довільних рухів. При цьому вони виходять з рефлекторної теорії психіки І. М. Сєченова і І. П. Павлова, зокрема з їх учення про «орієнтовні» або «дослідницькі» рефлекси.
Психофізіологічні дослідження і узагальнення практичного досвіду навчання трудовим умінням і навичкам показують, що основними умовами успішного їх формування є: 1) визначеність завдання, розуміння мети і засобів її досягнення; 2) відповідність методів навчання основним особливостям видів умінь і навичок; 3) ефективність інструктування; 4) достатня кількість вправ; 5) своєчасність і об'єктивність оцінок діяльності учнів і знання ними результатів вправ; 6) активний характер діяльності учнів; 7) самоконтроль учнів за своєю практичною діяльністю.
Отже, у формуванні вмінь і навичок вирішальне значення мають такі методи трудового навчання, як вправи та інструктування. Розглянемо докладніше їхню суть.
2.2 Розробка уроку на тему: „Пісочне тісто й вироби з нього”
Мета: ознайомити учнів з асортиментом виробів із пісочного тіста, набором продуктів для його приготування, технологією приготування тіста й формуванням виробів із нього, із видами й причинами дефектів виробів; навчити випікати вироби з пісочного тіста; розширити уявлення щодо особливостей приготування виробів із пісочного тіста, розвивати художній смак під час оформлення виробів і сервірування столу.
Обладнання: таблиці «Правила безпечної роботи в шкільних майстернях», ілюстрації із зображенням виробів із пісочного тіста, таблиці «Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тіста», «Дефекти виробів із пісочного тіста».
Інструменти та матеріали: сито, емальована миска, ложка, обробна дошка, качалка, формочки для печива, дисковий ніж, посуд для сервірування столу.
Основні поняття: пісочне тісто, температура й час випікання, прянощі, дефекти виробів.
Тип заняття: комбіноване.
Хід заняття
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1) Охарактеризуйте пісочне тісто за способами приготування й замішування, консистенцією.
2) Які види розпушувачів використовують під час приготування пісочного тіста?
3) Наведіть приклади виробів із такого тіста.
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Асортимент виробів із пісочного тіста.
Розповідь учителя.
Пісочне тісто використовується як основа для фруктових тортів (із полуницею, персиками, чорною смородиною, повидлом, абрикосами). Фрукти можуть бути свіжими або консервованими, входити до складу кремів або застосовуватися в жельованому вигляді для прикраси. Із пісочного тіста випікають різноманітні печива з додаванням фруктів, горіхів, варення, цукатів, шоколаду, сиропів, сиру, меду, маку, родзинок тощо.
Дуже красивими й оригінальними є пісочні тістечка у вигляді корзинок із різними кремами, фруктами, начинками із салатів із сиром! м'ясом або крабами.
2. Технологія приготування пісочного тіста.
Розповідь учителя.
Пісочне тісто виготовляють із великим вмістом масла (26 %) і цукру (18 %). Тісто виходить дуже густе. Основним розпушувачем пісочного тіста є масло. Воно надає тісту розсипчастості, обволікаючи частки борошна й не даючи їм склеїтися.
Для більшого розпушення тіста до нього додають харчову соду або вуглекислий амоній, які при нагріванні виділяють вуглекислий газ.
Технологія приготування пісочного тіста має деякі особливості:
— усі компоненти мають бути охолодженими;
— масло необхідно добре розтерти;
— замішування проводять швидко, не більше двох-трьох хвилин, інакше тісто осяде й вироби з нього будуть твердими і несмачними;
— якщо при замішуванні тіста його температура не перевищує 20 °С, то з нього можна відразу формувати вироби. Інакше тісто охолоджують до 15—18 °С (надають форми кулі, загортають у фольгу або поліетиленову плівку і ставлять у холодильник на 25—30 хвилин. Це полегшить оброблення тіста);
— для тортів і печива товщина тіста має бути 6—8 см, для тістечок — 3 см;
— температура й тривалість випікання пісочних виробів залежать від їх розмірів.
Далі вчитель продовжує свою розповідь за матеріалами таблиці.
Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тіста
| Назва виробу |
Температура випікання, °С |
Тривалість випікання, хв. |
| Коржі для тортів |
220 |
15—20 |
| Печиво |
220—240 |
12-15 |
| Тістечка (корзиночки, трубочки) |
230—240 |
10-13 |
3. Вимоги до якості тіста й готових виробів. Види й причини дефектів виробів із пісочного тіста.
Розповідь учителя.
У добре вимішаному тісті не повинно бути грудочок борошна або шматочків масла, так званого невимісу. Тісто має бути однорідною щільною, еластичною маслянистою масою приємних жовтуватих кольорів.
Поверхня випечених виробів повинна бути світло-коричневого кольору із золотавим відтінком, структура виробів — розсипчаста, пориста. Але іноді вироби з пісочного тіста не відповідають критеріям якості.
Учитель знайомить учнів із можливими видами дефектів виробів і причинами їх виникнення, використовуючи наведену таблицю.
Дефекти виробів із пісочного тіста
| Вид дефекту |
Причини виникнення |
| Виріб твердий, малорозсипчастий, склоподібний |
Кількість цукру й масла не відповідає рецепту; тривалий час замішування |
| Виріб погано пропечений, має підгорілу поверхню |
Температура випікання завищена, недостатній час випікання за потрібної температури |
| Виріб має бліду поверхню |
Низька температура випікання; недостатній час випікання |
Додаткова інформація
Для поліпшення якості кондитерських виробів застосовуються прянощі. Додавати їх треба в невеликій кількості, щоб не зіпсувати смак виробу і не перебити їхній характерний аромат. Більшість прянощів зростають у Єгипті, Індії, на Близькому Сході, у країнах Середземномор'я, Мексиці тощо.
Прянощі являють собою висушені плоди, квіти, ягоди, корені, насіння або кору різних запашних рослин. Продаються прянощі вже в готовому для вживання вигляді (висушені, здрібнені в порошок). Зберігають прянощі в сухому приміщенні, у щільно закритій тарі, кожну окремо, тому що вони легко збирають сторонні запахи.
Аніс. Використовують насіння, аромат і солодкуватий смак якому надають і фірні масла. Насінням анісу обсипають кренделі, булочки, печиво. Настій анісу уводять до складу деяких видів тіста.
Ваніль — висушені плоди (стручки) тропічної ліани, що не дозріли. Усередині них міститься велика кількість дрібного насіння чорного кольору, яке є більш ароматним, ніж сам стручок. Сильний аромат ванілі спричинений вмістом у ній ваніліну (до 3 %). Зараз широко застосовується синтетичний ванілін, але натуральна ваніль за ароматом значно його перевершує. Ванілін кладуть у вироби в дуже невеликій кількості або у вигляді ванільного цукру (суміші ваніліну із цукровою пудрою).
Гвоздика — пряність із висушених бутонів гвоздичного дерева. Застосовують у меленому й цілому вигляді при виготовленні пряників, фруктових начинок.
Кориця — висушена кора гілок коричного дерева. Має приємний аромат і солодкуватий смак. Застосовується у вигляді порошку при виготовленні пряників, булочок, печива.
Шафран (куркума) — висушені тичинки квіток лілового крокусу. Використовується також як барвник. Уводиться при замішуванні тіста для виготовлення виробів із дріжджового тіста й кексів, пряників і тістечок, надаючи їм теплого жовтого або жовтогарячого кольору.
IV. ПРАКТИЧНА РОБОТА. Виготовлення пісочного печива Інвентар і посуд: сито, емальована миска, ложка, обробна дошка, качалка, виїмки для печива, дисковий або кухонний ніж, кондитерський лист.
Продукти: борошно — 250 г, цукор — 50 г, масло вершкове або маргарин — 100 г, яйце — 1 шт., ванільний цукор — 5 г, кориця — 10 г.
Методичні рекомендації.
Перед початком роботи доцільно повторити правила безпечної роботи під час користування духовкою.
По ходу роботи вчитель контролює дотримання учнями технології приготування тіста, правил безпечної роботи під час користування духовкою.
Послідовність приготування.
1) Замішування тіста: розім'яти масло, цукор розтерти з яйцем і з'єднати з маслом. Борошно просіяти й поступово ввести в отриману масу, швидко замішуючи тісто.
2) Оброблення тіста: дошку посипати борошном, розкатати тісто завтовшки 6—8 см. Вирізати печиво спеціальними виїмками або розрізати дисковим ножем. Покласти його на сухий кондитерський лист.
3) Випікання виробів: випікати за температури 220—240 °С протягом 10—12 хвилин. (Готовність визначається за світло-коричневим кольором виробу.)
4) Подача на стіл: готове печиво посипати цукровою пудрою, змішаною з корицею або ванільним цукром, скласти у вазу.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1) У чому полягають особливості приготування пісочного тіста?
2) Які види розпушувачів використовуються при його приготуванні?
3) Які продукти входять до складу пісочного тіста?
4) Оцініть якість приготованого печива.
5) Поясніть причини виявлених дефектів.
Учитель оцінює результати практичної роботи.
ПІДСУМКИ ЗАНЯТТЯ
Заключне слово вчителя.
Пісочне тісто має певні переваги порівняно до інших видів тіста: воно швидко готується, завжди вдається, має особливий ніжний смак.
Виявивши фантазію, будь-яка господарка зможе приготувати із пісочного тіста оригінальні вироби.
VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Підготувати продукти для практичної роботи.
2) Написати рецепт приготування виробу із пісочного тіста (для «Збірки цікавих рецептів»).
ВИСНОВКИ
Метою виробничого навчання є формування в учнів основ професійної майстерності в області визначеної професії або групи професій, закріплення отриманих учнями первинних навичок та професійних умінь самостійного виконання робіт, оволодіння сучасною технікою, механізмами, інструментами, технологією, опанування передовими формами організації праці.
Специфічною особливістю процесу виробничого навчання є поєднання навчання учнів у спеціально організованих, у тому числі змодельованих умовах (навчальні майстерні, навчальні лабораторії, полігони, навчальні господарства, тренажери, навчальні установки і т.д.), і в умовах виробництва. На рівні з дидактичними засобами особливе значення має учбово-матеріальне оснащення учбово-виробничого процесу: обладнання, робочі і контрольно-вимірювальні інструменти, прилади, технічна документація і т.д.
Всі ці специфічні особливості, що характеризують процес виробничого навчання, необхідно враховувати при визначенні конкретного змісту, форм, методів і засобів виробничого навчання учнів, тобто системи.
Використовуються наступні системи виробничого навчання: процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна.
Процес виробничого навчання відбувається на основі тісної взаємодії теорії і практики. Практичні уміння і навички формуються на основі знань, що поглиблюються, вдосконалюються. Це визначає необхідність, по-перше, координації вивчення спеціальних предметів і виробничого навчання таким чином, щоб теорія випереджала практику, по-друге, високого рівня спеціальних знань майстрів виробничого навчання, по-третє, наявність тісних між предметних зв'язків у діяльності майстрів і викладачів спеціальних предметів (спеціальної технології).
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ
- порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями.
СИСТЕМА
— це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.
ПРОЦЕСУАЛЬНА СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ
– система, яка виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.
ТЕХНОЛОГІЧНА СИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ
- полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.
ПРОБЛЕМНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА
– відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів.
ПРИЙОМ
— це центр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодіння потрібними прийомами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.
2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - Київ, Вища школа, 1999.
3. Дидактика производственного обучения. /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа, 1973. — 418 с.
4. Дидактика средней школы. / Под ред. М.Н. Саткина. - М.: Просвещение, 1982
5. Древс У.М., Фурманн З.Н. Организация урока (в вопросах и ответах). Век X. - М.: Просвещение, 1984
6. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. - М, 1991
7. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К: Форум, 2002.
8. Зайченко І.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.
9. Зотов Ю.Б. Организиция современного урока. - М., Просвещение, 1984
10. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций. - М.: Просвещение, 1984
11. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педагогіка. - 1990. - 70 с.
12. Ковальский М. И. Производственное обучение учащихся средней школы. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.
13. Липова Л., Ренський С. Інтеграція індивідуальної роботи з іншими формами навчальної діяльності. // Рідна школа, №1. — 2002. – С. 25-31.
14. Онищук В.А. Урок в современной школе. - М., Просвещение, 1980.— 70 с.
15. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Радянська школа, 1976.
16. Организационные формы обучения/ Под ред. Ю.И. Малеваного. - К., 1999.
17. Паламарчук І.Н. В.Ф., Румянцева Д.І., Антипова О.Й. У пошуках нестандартного уроку// Рад. школа. - 1991. - №1. - С.66.
18. Педагогіка. / За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986
19. Педагогіка. / Под ред. Ю.К. Бабанского . - М.: Просвещение, 1983.
20. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К.: А.С.К., 2004
21. Психология и педагогика: Учебное пособие / Под ред. А.А.Радугина. – М.: Изд-во „Центр”, 1997. – 255 с.
22. Страхов И. С. Психология труда. - М.: Учпедгиз, 1963. - 240 с.
23. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. – К., 1995. – 280 с.
24. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. – 544 с.
25. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.
26. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – М.: Юристь, 1997. – 512 с.
27. Чебышвва В. В. Психология трудового обучения. — М.: Просвещение, 1969. - 303 с.
28. Шведов А. Активизация учащихся на уроках производственного обучения. - Профессионально-техническое образование, 1965, №2,с. 8 - 10.
29. Якиманская И. С. Формирование интеллектуальных умений в процессе производственного обучения. — М.: Высшая школа, 1979. — 88 с.