1. Теоретичні основи виховання бережливого ставлення до природи
2. Виховання бережливого ставлення до природи як соціально-педагогічна проблема
3. Виховання бережливого ставлення до природи в процесі освіти молодших школярів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Екологічні проблеми носять глобальний характер і зачіпають все людство. На сучасному етапі розвитку суспільства питання виховання бережливого ставлення до природи набуває особливої гостроти. Головна причина цього – тотальна екологічна безвідповідальність. У зв'язку з цим необхідно підсилити і більше приділяти уваги вихованню бережливого ставлення до природи в сучасній школі вже з перших років виховання дітей.
Забруднення грунтів відбувається із-за застосування отрутохімікатів (пестицидів). В результаті нераціонального використання земель відбувається виснаження грунтів. Наростає занепокоєння про наших «сусідів по планеті» – рослина і тварина, які випробовують подвійний гніт: по-перше, руйнування і забруднення їхнього житла; по-друге, від безпосереднього впливу з боку людини. В результаті багато видів зникли.
Актуальність взаємодії суспільства і природного середовища висунула школою завдання формування у дітей відповідального відношення до природи. Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота з виховання бережливого ставлення до природи, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види учбової і позакласної діяльності дітей.
Дітям молодшого шкільного віку властива унікальна єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального відношення до природи. Природознавство початкової школи покликане вносити свій вкдад у формування екологічної відповідальності дітей.
1. Теоретичні основи виховання бережливого ставлення до природи
Глобальні проблеми сучасності, несуть загрозу життя і людської цивілізації, викликали необхідність екологічної освіти, покликаної реалізувати ідеї інформаційного суспільства. Пошук шляхів гармонійної взаємодії суспільства і природи приводить до інтенсивного процесу екологізації загальної культури людства, і як наслідок, - до формування теорії і практики виховання бережливого ставлення до природи.
Подальше дослідження цієї проблеми, проведене педагогами, дозволило виділити новий аспект виховання – екологічний.
Екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем. А під екологічним вихованням розуміється формування у широких верств населення високої екологічної культури всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета виховання бережливого ставлення до природи: навчити дитину розвивати свої знання законів живої природи, розуміння суті взаємин живих організмів з навколишнім середовищем і формування умінь управляти фізичним і психічним станом. Поступово визначаються освітні і виховні завдання:
- поглибити і розширити екологічні знання;
- прищепити початкові екологічні навики і уміння – поведінкові, пізнавальні;
- розвинути пізнавальну, творчу, суспільну активність школярів в ході екологічної діяльності;
- сформувати (виховати) відчуття дбайливого відношення до природи.
Зародження сучасних тенденцій виховання бережливого ставлення до природи і виховання в початковій школі можна віднести до початку 70-х років, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема введення в учбовий план нового предмету «природознавство». Чітко виражена екологічна спрямованість нового курсу, яка в наші дні іменується традиційною, створила у вчителів певне місцезнаходження його в екологічній освіті, на досягнення його цілі в однонаочній моделі, що виявилися малоефективними. Основні причини малоефективності криються в тому, що кінцева мета екологічної освіти – відповідальне відношення до навколишнього середовища – складна комплексна освіта, і у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природно-наукові знання по біологічній екології, справиться з формуванням багатогранного відношення молодших школярів до природного і соціального середовища не може. На порядок денний постало питання про залучення інших шкільних предметів в процес екологічної освіти. Виникла ідея багатопредметної моделі, в якій кожен учбовий предмет розкриває свій аспект взаємин людини з навколишнім середовищем. Поки ж використання міжнаочного змісту і форми навчання носить в основному стихійний характер, що багато в чому визначає якість навчання і виховання молодших школярів. Сучасні тенденції розвитку виховання бережливого ставлення до природи в практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів представляє змішана модель, при якій всі учбові предмети зберігають свої специфічні учбово-виховні цілі. Таким чином, типологія моделей в руслі екологізації пройшла певний шлях становлення: від однонаочної – до змішаної. Проте пошук в цьому напрямі продовжується дотепер.
Екологічна освіта з її спрямованістю на виховання відповідального відношення до навколишнього середовища повинно стати стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів. Одним їх найважливіших принципів виховання бережливого ставлення до природи вважається принцип безперервності.
Ретроспективний аналіз екологічного виховання поєднувався з вивченням сучасної педагогічної практики, з досвідченою апробацією різноманітних форм екологічного виховання, даними досвіду експертів, що дозволило не тільки оцінити стан, але і виявити об'єктивні тенденції розвитку екологічного виховання школярів:
- цілеспрямовано координується діяльність шкіл, організацій по охороні, раціональному використанню і вивченню навколишнього середовища;
- класно-урочні заняття поєднуються з позаурочною діяльністю учнів в природному середовищі;
- разом з розвитком традиційних використовуються нові форми екологічної освіти і виховання: кінолекторії по охороні природи, ролеві і ситуаційні ігри, загальношкільні ради з охорони природи, екологічні практикуми;
- у виховання бережливого ставлення до природи і утворенні учнів виникає значність засобів масової інформації (друк, радіо, телебачення), цей процес стає педагогічно урівноваженим.
Тенденцію розвитку екологічної освіти доповнюють: максимальний облік вікових можливостей учнів, створення обов'язкового мінімального ядра змісту і опори на ідеї комплексної эколого-біологічної, глобальної екології людини.
На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів і схильностей школярів були розроблені різні форми екологічного виховання. Їх можна класифікувати на а) масові, би) групові, в) індивідуальні.
До масових форм відноситься робота учнів по впорядкуванню і озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні компанії і свята; конференції; екологічні фестивалі, ролеві ігри, роботи на пришкільній ділянці.
До групових – клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи по охороні природи і основам екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи по вивченню природи; екологічний практикум.
Індивідуальні форма припускають діяльність доповідей учнів по підготовці, бесід, лекцій, спостереження за тваринами і рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.
Основними критеріями ефективності масових форм є широка участь школярів в природоохоронній діяльності, дисципліна і порядок, ступінь активності. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матеріалу.
Критерій ефективності групових форм виховання бережливого ставлення до природи є, перш за все, стабільність складу клубу, гуртка, секції, досягнення колективних успіхів. Свідомість і відчуття причетності до справ такого колективу, навіть якщо особисті результати скромні, примушує всіх членів зберігати вірність йому довгі роки.
Про ефективність індивідуальних форм виховання бережливого ставлення до природи свідчить підвищення інтересу до природознавства учнів, до вивчення і охороні природи, а також цілеспрямоване використання знань і умінь природоохоронної діяльності.
Визначені також умови розвитку взаємозв'язку школи, сім'ї і громадськості, направлені на досягнення мети екологічного виховання.
Для успіху необхідне виконання наступних умов:
- планування всіх ланок системи на основі планів спільної роботи, яка забезпечує правильну розстановку сил, послідовність, ритмічність і стійкість компонентів всіх ланок з школою і між собою
- організація діяльності всіх ланок загальної системи управління екологічним вихованням, створення передумов для їх правильного функціонування
- регулярна і наперед підготовлена інформація про діяльність кожної ланки і обмін інформацією між ними
- контроль, виявлення недоліків і слабких сторін в роботі, внесення коректив в її програму
- вивчення ефективності роботи кожної ланки, підбиття загальних підсумків, аналіз результатів, їх обговорення із залученням громадськості.
Були визначені основні етапи перетворення і взаємодії з природою у виховному процесі. На підготовчому етапі вчитель вивчає відносини, що склалися в присутньому життєвому досвіді, між школярем і природою (об'єктивні зв'язки з середовищем) і відношення школярів до її явищ (суб'єктивні зв'язки). Розробляються привабливі для учнів способи ознайомлення, що індивідуалізувалися і групові, з природними визначними пам'ятками. Вчитель прагне глибше пов'язати їх із зоною найближчого розвитку індивідуальних схильностей і здібностей.
Початковий етап побудови виховного процесу характеризується перш за все залученням учнів в наочно-перетворюючу діяльність серед природи. Цілі етапу – привчання школярів до розумного природокористування, праці, заощадження природних ресурсів, засвоєння практичного досвіду відносин до природного середовища. Участь в діяльності, особливо коли вона здійснюється в колективних формах, виявляє здатність зважати на товаришів, надавати їм допомогу, поєднувати ділові і особисті інтереси, орієнтуватися на правила поведінки серед природи.
На другому етапі побудови виховного процесу ведучої стала учбова діяльність школярів. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу і особисту діяльність, відкрила можливість з'єднати практику взаємодії з природою і освітою.
Особливим етапом в побудові виховного процесу є цілеспрямоване формування особистості школяра.
2. Виховання бережливого ставлення до природи як соціально-педагогічна проблема
Гострота сучасних екологічних проблем висунула перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання виховання молодого покоління у дусі дбайливого, відповідального відношення до природу, здатного вирішувати питання раціонального природокористування, захисту і відновлення природних багатств. Щоб ці вимоги перетворилися на норму поведінки кожної людини, необхідно з дитячих років цілеспрямовано виховувати відчуття відповідальності за стан навколишнього середовища.
У системі підготовки молодого покоління до раціонального природокористування, відповідальному відношенню до природних ресурсів важливе місце належить початковій школі, яку можна розглядати як початковий ступінь збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомства його з цілісною картиною світу і формування науково-обгрунтованого, етичного і естетичного відношення до світу.
Жива природа завжди признавалася в педагогіці одним з найважливіших чинників освіти і виховання молодших школярів. Спілкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти і явища, діти молодшого шкільного віку поступово осягають світ, в якому живуть: відкривають дивовижне різноманіття рослинного і тваринного світу, усвідомлюють роль природи в житті людини, цінність її пізнання, переживають етично-естетичні почуття і переживання, спонукаючи їх піклується про збереження і примноження природних багатств.
Основу для становлення і розвитку відповідального відношення до природи, формування екологічної культури молодших школярів складає зміст учбових предметів початкової школи, які несуть деяку інфо
Уроки трудового навчання сприяють розширенню знань природних матеріалів учнів про практичне значення, в житті людини, різноманітності його трудової діяльності, про роль праці в життя людини і суспільства, сприяють формуванню умінь і навиків грамотного спілкування з об'єктами природи, економного використання природних ресурсів.
Зміст природознавства забезпечує природну основу розуміння молодшими школярами необхідності охорони природи, оскільки в цьому курсі приділяється особлива увага формуванню конкретних знань про живу природу.
В курсі вивчення природознавства можна виділити три рівні вивчення природи:
1 рівень: об'єкти природи розглядаються в них окремими, без акцентування уваги на зв'язках між ними. Це важливий рівень, без якого неможливі подальші, але і їм не можна обмежуватися.
2 рівень: об'єкти природи розглядаються в їх взаємозв'язку. Увага акцентується на тому, наприклад, чим харчуються ті або інші тварини, будуються відповідні ланцюги живлення і т.п.
3 рівень: це рівень, коли розглядаються не тільки предмети природи, а процеси. Інакше кажучи, третій рівень – це якраз той рівень, коли знання екологічних зв'язків допомагає пояснити явище дітям.
Зв'язку між живою і неживою природою полягає в тому, що повітря, вода, тепло, світло, мінеральні солі є умовами необхідності для життя живих організмів. Зв'язок цей виражається в пристосуванні живих істот до середовища незаселеного. Між живою і неживою природою існують у зв'язку і зворотного характеру, коли живі організми роблять вплив на навколишнє, неживе середовище. Дуже цікаві зв'язки між тваринами і рослинами. Також велике значення мають зв'язки між людиною і природою. Вони виявляються, перш за все, в тій багатообразній ролі, яку природа грає в матеріальному і духовному житті людини.
Цільові установки навчальних предметів початкової школи обумовлюють необхідність сумісного використання їх для виховання молодших школярів у дусі любові і дбайливого відношення до природи. На основі змісту всіх учбових предметів формуються провідні ідеї і поняття, що становлять ядро екологічної освіти і виховання в початковій школі. На основі накопичення фактичних знань, що отримуються з різних предметів, молодші школярі підводяться до думки (ідеї), що природа – середовище і необхідна умова життя людини: у природі він відпочиває, насолоджується красою природних об'єктів і явища, займається спортом, трудиться; з неї він отримує повітря, воду, сировину для виготовлення продуктів харчування, одяг і т.д.
Не менш важлива розкривана перед учнями початкової школи за допомогою конкретних фактів і висновків ідея про те, праця людини – умова використання і охорони природних багатств рідного краю.
Виховання працьовитості школярів, відповідального відношення до використання і примноження природних багатств може виразитися в наступних справах учнів початкової школи: дотриманні культури поведінки в природі, вивченні і оцінки стану природного оточення, деяких елементах планування по впорядкуванню найближчого природного оточення (озеленення), виконанні посильних трудових операцій по догляду за рослинами, їх захисту.
3. Виховання бережливого ставлення до природи в процесі освіти молодших школярів
Найважливіша ідея, закладена у поняття виховання бережливого ставлення до природи і виховання в молодшій школі – ідея цілісності природи. Знання про зв'язки в природі важливі як для формування правильного світогляду, так і для виховання відповідального відношення до збереження об'єктів природи, що знаходяться в складних взаємозв'язках один з одним. Розкриття харчових зв'язків в живій природі, пристосованості живих організмів до середовища незаселеного, до сезонних змін в природі, впливи людини на життя рослин і тварин пронизує зміст всіх уроків природознавства і є спонукальним засобом для того, щоб молодші школярі усвідомили необхідність обліку і збереження природних взаємозв'язків при організації будь-якої діяльності в природі.
Надзвичайно важлива для реалізації патріотичного аспекту екологічного виховання ідея, закладена в програмі уроків читання: охороняти природу – означає охороняти Батьківщину. Для кожної людини поняття Батьківщина пов'язане з рідною природою. Озера і блакитні річки, золоті хлібні поля і березові гаї – все це з дитинства знайомі картини природи знайомого краю під впливом літературних творів зливаються у молодшого школяра в єдиний образ Батьківщини. І відчуття відповідальності за свою країну ототожнюється з відчуттям відповідальності за її природу: берегти природу, її багатства, красу і неповторність – означає берегти свій будинок, свій край, свою Батьківщину.
Вміст екологічної освіти, що веде ідеї, в початковій школі створює основу для угрупування і розкриття як загальних, так і деяких приватних понять про взаємодію людини і природи.
У міру вивчення природи на уроках природознавства і читання поняття «природа» поступово збагачується, наповнюючись конкретним змістом: знанням про об'єкти і явища природи, природні співтовариства і ландшафти. Потрібно сказати, що визначений для вивчення досить широкий круг самих різних об'єктів і явищ природи. Знання цих об'єктів і явищ дозволяє учням добре орієнтуватися в навколишньому світі і готує базу для вивчення основ наук в середніх і старших класах загальноосвітньої школи.
До найважливіших понять, обов'язкових для екологічної освіти школярів, належить поняття людини як біосоціальної істоти, кровно пов'язаної з середовищем незаселеного, хоч і що зумів подолати свою повну залежність від несприятливих природних умов і явищ. При вивченні в початковій школі питань, пов'язаних з людиною, його здоров'ям, відпочинком і працею, учні підводяться до думки, що для його нормального життя потрібні сприятливі природні умови, які потрібно зберігати і примножувати.
Очевидно, що учнів початкової школи важко підвести до усвідомлення цієї ідеї у всій її повноті, проте деякі елементи знань про зв'язок людини з природним оточенням вони отримують.
Велику пізнавальну і виховну роль у формуванні дбайливого відношення молодших школярів до природного середовища грає розкриття терміну «охорона природи» як діяльності, направленої на збереження і примноження природних багатств. Питанням охорони природи приділено велику увагу на уроках природознавства і читання, у формуванні цілей, в змісті розділів. Суть поняття «охорона природи», на жаль, не конкретизується стосовно вікових можливостей молодших школярів, як відносно розуміння, так і організації дітей для участі в практичній діяльності, хоч і намічається змістом вивчених тем.
Вміст етичних норм і правил поведінки людини в природному оточенні розкриваються перед дітьми поступово, у міру вивчення питань охорони конкретних об'єктів природи. На доступних, наочних прикладах вчаться розуміти що можна, а що не можна робити в природі, щоб не викликати небажаних наслідків.
Необхідним елементом формування дбайливого відношення до природи є цілісний аспект, що розкриває багатообразну роль природи в житті людини, є найважливішим мотивом охорони природи. Так, при навчанні читанню підкреслюється естетична сторона охорони природи рідного краю, розвивається уміння учнів естетично сприймати красу природи. Це ж завдання розв'язується при навчанні образотворчому мистецтву. В той же час, на уроках трудового навчання і природознавства частина питань по охороні природи розглядається тільки з позиції «корисності», що при односторонній дії на дітей може привести до формування у них утилітарно-споживчого відношення до природи. У зв'язку з цим очевидна необхідність використання в екологічній освіті і вихованні молодших школярів міжнаочних зв'язків для того, щоб показати дітям красу природи, її пізнавальну, оздоровчу і практичну діяльність, збудити у них прагнення берегти її як джерело краси, радості, натхнення, як умова існування людства.
Найважливіший компонент екологічного виховання – діяльність молодших школярів. Різні її види доповнюють один одного: учбова сприяє теорії і практиці взаємодії суспільства і природи, оволодінню прийомами причинного мислення у області екології; гра формує досвід поняття екологічно доцільних рішень, суспільно-корисна діяльність служить придбанню досвіду ухвалення екологічних рішень, дозволяє внести реальний внесок у вивчення і охорону місцевих екосистем, пропаганду екологічних ідей.
Успіх екологічного виховання і освіти в школі залежить від використання різноманітних форм роботи, їх розумного поєднання. Ефективність визначається також спадкоємністю діяльності учнів в умовах школи і умовах навколишнього середовища.
В курсі природознавства приділяється велика увага формуванню знань учнів про правила індивідуальної поведінки в природі. Вчиться роз'яснюється, що дотримання правил поведінки при спілкуванні з природою - один з найважливіших заходів охорони природи. Важливим прикладом формування в учнів про правила поведінки в природі є вправи в застосуванні цих правил на практиці. На наочних уроках, уроках-екскурсіях, на уроках трудового навчання, читання. З природознавства проводяться екскурсії з метою ознайомлення і вивчення поверхні і рослинності навколишньої місцевості, виявлення їх особливостей. Але вся робота лише тоді зробить вплив на відчуття і розвиток учнів, якщо у них буде свій власний досвід спілкування з природою. Тому велике місце в системі роботи з виховання любові до природи повинні зайняти екскурсії, прогулянки, походи. Вони можуть бути пов'язані з вивченням програмного матеріалу, носити краєзнавчий характер, можуть бути просто присвячені знайомству з природою. Але слід мати на увазі, що в процесі екскурсій в природу ми повинні вирішувати і завдання естетичного виховання.
Висновок
Проблема екологічного виховання і освіти існувала, та існуватиме впродовж розвитку суспільства. Правильне виховання бережливого ставлення дозволить надалі запобігти багатьом екологічним проблемам людства. Саме в молодшому шкільному віці дитина отримує основи систематичних знань; тут формуються і розвиваються особливості його характеру, волі, етичної зовнішності. Якщо у вихованні дітей упущено щось істотне, то ці пропуски з'являться пізніше і не залишаться непоміченими. Постановка мети і завдань виховання бережливого ставлення до природи дозволила визначити зміст виховного процесу. Виділені основні етапи суті процесу виховання, тенденції і форми виховання бережливого ставлення до природи. Для кожної форми виділені основні критерії ефективності: масовість, стабільність, уміння застосовувати екологічні знання. Показниками вихованої особи служать: екологічні знання, уміння, практичні результати, які виражаються у виконанні що вчаться суспільно-корисної роботи по охороні природи. Найбільш популярними засобами навчання природознавства є екскурсії. Вони дозволяють виявити природні зв'язки і основні етапи вивчення природи.
Література
1. Алексеев С. В., Симонова Л. В. Идея целостности в системе экологического образования младших школьников.// НШ. – 1999. - №1.
2. Бабанова Т. А. Эколого-краеведческая работа с младшими школьниками. М.: Просвещение, 1993,
3. Барышева Ю. А. Из опыта организации экологической работы. // НШ. – 1998. №6.
4. Боголюбов С. А. Природа: что мы можем. М. – 1987.
5. Бондаренко В. Д. Культура общения с природой. М. – 1987.
6. Боровская Л. А. Экологическая направленность экскурсии в условиях города. М. Просвещение, 1991.
7. Вершинин Н. А. Воспитание у младших школьников любви к природе родного края, интереса к природоведческих занятиям. // НШ. – 1998. - №10.
8. Воробьева А. Н. Экологическое образование младших школьников. // НШ. – 1998. № 6.
9. Гетьман В. Ф. Экскурсии по природоведению во 2-3 классах. // Рад. шк. – 1983.
10. Глазачев С. Н. Сохраним ценности экологической культуры. // НШ. - 1998. №6.