ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Молодіжна проблематика у сучасній педагогічній науці
1.1 Соціально-педагогічна робота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема
1.2 Основні характеристики підліткових і молодіжних неформальних груп та особливості соціально-педагогічної роботи з ними
РОЗДІЛ 2. Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями
2.1 Особливості соціально-педагогічної роботи з молодіжними групами різних напрямів
2.2 Взаємодія соціального педагога з молодіжними організаціями
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.
Саме робота соціального педагога з молодіжними об’єднаннями покликана сприяти гуманістичному олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров’я.
Різні аспекти проблеми роботи з молодіжними об’єднаннями розглядали такі дослідники, як Ю. Волков, М. Галагузова, Н. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, М. Кофирін, А. Петровський, Т. Шаповалова та інші, авторами сучасних концепцій особистісно-зорієнтованого навчання і виховання є І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Савченко, І. Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".
Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В. Білоусової, Є. Бондаревської, С. Гончаренко, О. Донченко, І. Єрмакова, Ю. Мальованого, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, О. Савченко, Л. Сохань, В. Хайруліної та інш.
Поряд із цим, технологічна база роботи соціального педагога з молодіжними об’єднаннями знайшла своє виявлення у прайях таких науковців як: Н. Лавриченко, М. Лукашевич, Л. Мардахаєв, Л. Столярчук, В. Фірсов, Є. Студєнова, П. Шептенко, І. Якиманська та інші.
Також слід зазначити, що дослідженнями причин зростання чисельності неформальних груп займалися та науковці, як В. Куликов, Т. Шешокін, І. Ільїнський, на думку останнього "сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів". Аналіз літературних джерел переконав нас в актуальності і недостатній розробленості проблеми в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи з молодіжними організаціями зумовило вибір теми дослідження "Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями".
Об’єкт дослідження:
соціально-педагогічна робота з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями.
Предмет дослідження:
особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями.
Мета дослідження
полягає в обґрунтуванні особливостей роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями.
Методологічною основою дослідження є:
філософські, психологічні та соціально-педагогічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.
Методи дослідження:
загальнонаукові: аналіз, співставлення порівняння, узагальнення, систематизація (філософської, психолого-педагогічної літератури з проблем дослідження молодіжних об’єднань);
Емпіричні: спостереження, бесіди, опитування, тестування, метод математичної статистики ( для опрацювання експериментальних даних і встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами).
Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання
:
1. На основі теоретичного аналізу наукових досліджень розкрити основну молодіжну проблематику в сучасній педагогічній науці.
2. Визначити сутність, структуру, тенденції та зміст соціально-педагогічної роботи з неформальними молодіжними об’єднаннями.
3. Визначити основні форми соціально-педагогічної роботи з діагностики молодіжних об’єднань різних напрямів.
Наукова новизна
отриманих результатів полягає у тому, що уточнено: сутність, структура та тенденції формальних та неформальних об’єднань; здійснено соціально-педагогічний аналіз особливостей роботи соціального педагога з молодіжними об’єднаннями
Практичне значення
результатів дослідження полягає у можливості їх впровадження в роботу соціального педагога з молодіжними об’єднаннями, а також матеріали наукової роботи можуть бути корисними студентам педагогічних факультетів.
Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, який містить 33 найменування. Обсяг роботи складає – 28 сторінок.
РОЗДІЛ 1. МОЛОДІЖНА ПРОБЛЕМАТИКА У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ
1.1 Соцільно-педагогічна робота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема
Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Такі дослідники, як М. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, Я. Цехмістер та інші, розглядали основні тенденції формування молодіжних організацій і неформальних об’єднань у нашій країні. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації. Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу “дорослого” суспільства до потреб молоді — вони є інструментом пристосування суспільства до цих потреб. На думку В. Головенько молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностям та способам спілкування.
І оскільки об’єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорили пристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним, дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні [4, c. 15].
Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів. Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства — це спільний для більшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували від СРСР не лише соціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаних із політичною системою, політичною, правовою та економічною культурою [29, с. 60]. Особливості ж молодіжного руху окремих країн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі [4, c. 20].
Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати як базовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом, оскільки вона за більшістю визначальних показників справді тримається посередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає, проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категорії суспільств, які долають тоталітарну спадщину. Тож зараз, коли політична система України вступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між європейським та пострадянським простором (цю роль не можуть виконувати ані країни Балтії, ані інші, що їх соціальна структура не зазнала глобальної тоталітарної реконструкції). Тож всі процеси, які беруть участь у зміні соціуму, самих його основ, тим більше загострюються, що робить їх наочнішими та зручнішими для спостереження та аналізу [4, c. 27]. На думку М. Головатого молоді покоління України, їх становлення та діяльність протягом останнього десятиріччя обрані об’єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалось активне формування особливого, перехідного типу суспільства. На межі між тоталітарною та демократичною системою саме в ці роки формувались специфічні інститути “кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншому етапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, що відбуваються у цей період [3, с. 84]. За умов, коли криза трансформує закономірності функціонування соціальної, економічної, політичної, культурної сфер в нашій державі, основні стадії цих процесів стають рельєфнішими, відповідно, загальні та часткові теорії, які на них ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть в цілому вірними для всіх суспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одним із визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху в його організованих та неформальних видах. Як вже вказувалось, специфічні знання про молодь, її соціальну активність,молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Проте першим справді серйозним імпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство стало конституювання соціології як самостійної науки. Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей. Отже, наша робота присвячена з’ясуванню основ соціально-педагогічної роботи з молодіжними рухами і організаціями. Тож розглянемо основні характеристики неформальних молодіжних груп та їхню соціально-педагогічну діагностику.
1.2 Основні характеристики підліткових і молодіжних неформальних груп
та особливості соціально-педагогічної роботи з ними
Насамперед, жити в суспільстві і бути відірваним від нього, одноосібно досягнути та реалізувати свої потреби є значно важче, чи навіть просто неможливо. Тому досягнути це в певній групі або молодіжному об’єднанні. (Доцільна легенда про побудову вежі людьми.., "приказка: гуртом батька легше бити"). Питання стосовно молодіжних об’єднань вже нами були розглянуті. Очевидно, молодь об’єднується у групи. Група молоді – це люди, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожний впливає на інших і сам знаходиться під їхнім впливом.
Ознаки групи:
– наявність між членами певних відносин;
– сформованість внутрішньої організації (роз приділення обов’язків, статусів);
– усвідомлення кожним своєї приналежності до групи;
– груповий тиск, спонукання кожного індивіда до поведінки у відповідності до прийнятих норм [27, c. 249].
Розрізняють формальні і неформальні групи. Формальні групи формуються керівництвом для вирішення певного завдання. Неформальна група, як правило виникає сама (спонтанно), не має чіткого статусу в суспільстві. Якщо формальна організація створюється по наперед розробленому та продуманому плані, то неформальна є спонтанною реакцією на незадоволення певного роду інтересів. (згадайте, яке визначення ми давали поняттю “неформальний молодіжний рух”? – розуміють систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв’язку між собою та суспільством) [9, с. 1].
Тенденції неформального руху.
По-перше, починаючи із 70-х років збільшилася кількість учасників окремих неформальних організацій (Дані соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що активними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді). Зазначимо, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише 6–9% характерні асоціативні прояви. Всі ці факти свідчать, що це значна кількість молоді, яка потребує до себе певної уваги.
По-друге, спектр інтересів стихійних груп, став досить широким. Якщо 15–20 років тому назад він зводився до десяти найменувань, то сьогодні мова йде про значну кількість (спеціалісти називають їх в межах 70 – 200, в залежності від регіону). Найбільша кількість молоді входить в число груп, які захоплюються сучасними напрямами музики, прихильників естрадних співаків, танцями, захистом оточуючого середовища, політичні крила.
По-третє, новий, більш вищий рівень організації цих груп. Багато цих неформальних груп підтримують різноманітні стосунки між однотипними групами (одного спрямування) у межах України, маючи загально признаних лідерів.
По-четверте, сьогодні для неформальних груп властиве чітке підпорядкування внутрішнім правилам та нормам. Неформальні групи здійснюють суттєвий вплив на свідомість молоді, забираючи пальму першості у інший інститутів соціалізації. Молодь, не знаходячи у сім’ях, школах, навчальних закладах, можливостей для реалізації своїх потреб, само реалізуються через неформальні групи.
По-п’яте, відбувається значне розширення вікового діапазону руху. зокрема, нижня вікова границя – 12-13 років, верхня – 34-36 років.
По-шосте, розширилася географія виникнення неформальних груп. Вони появляють не тільки у великих містах, але і у невеликих містечках, а також і у селах.[9, с. 1]
Соціальному педагогові необхідно досліджувати та вивчати неформальні групи через наступні причини:
– потрібно знати, що твориться в цій сфері, які спостерігаються тенденції та напрямки для того, щоб могти управляти цим процесом.
– Малі неформальні групи слід розглядати як випадок функціонування і розвитку суспільства. Вони є нашим суспільством в мініатюрі, а невеликі групи значно простіше дослідити, аніж суспільство загалом.
Дослідимо причини росту чисельності неформальних груп.
З приводу цього питання на сьогоднішній день є кілька точок зору. В.Куликов вважає, що ріст числа неформалів є реакцією на недоліки в роботі з молоддю. Т. Шешокін переконаний, в тому, що причиною є значний проміжок вільного часу, який незаповнений. На думку І. Ільїнського, "сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів". Назвемо ще декілька важливих причин:
– як наслідок бюрократій та формалізму у роботі із молоддю, прагнення проявити самостійність;
– їхнє виникнення полягає у прагненні реалізувати тих нових потреб та інтересів, задоволення яких здійснюється погано, або не здійснюється взагалі державними структурами;
– як результат виникнення та необхідності задоволення соціальних проблем;
– нагальна проблема у спілкування, адже сьогодні спілкування в сім’ї, навчальному закладі не завжди задовольняють почуття одинокості;
– особливість молодіжного спілкування, "молодіжної свідомості" [24, с. 547].
Основні підходи до неформальних груп.
Стратегія і тактика відносин державних структур до неформальних організацій може мати декілька варіантів. А саме: ліберальний підхід, адміністративно-репресивний підхід, підхід нетерпимості, демократичний підхід. Коротко їх розглянемо.
Ліберальний підхід, це іншими словами бездіяльність по відношенню неформальних груп. Власне таким є відношення до "неформалів" органів влади у більшості країнах заходу. Влада вмішується в їхнє життя в тому випадку, коли вони порушують закон. Такий підхід є сприйнятливий у вільному, демократичному суспільстві, в якому кожен має право жити так як вважає за необхідне. Поряд з цим, у такого підходу є ще одна сторона – прагматичний розрахунок. Зовнішня агресивність, екстремізм, частини молоді, споживацьке відношення до життя, демонстрації, скандали, протести дозволяють владі відволікти увагу суспільства від проблем молоді. Поки що такий підхід в Україні не є найбільш доцільним. З огляду на те, що деякі представники сект нетрадиційної релігійності, "хайлафісти", проститутки, дворові команди та інші антисоціальні неформальні угрупування є надзвичайно розпущеними в сексуальному житті, вживають наркотики. Тому, деяке втручання держави просто необхідне. Адміністративно-репресивний підхід заснований на перебільшенні негативних сторін неформальних груп. Тому у влади з’являється бажання "не допустити", "заборонити" цей рух. У результаті кількість таких груп не скорочується, вони просто ідуть в підпілля. Такий підхід був характерний у радянський період і не привів до позитивних результатів. Підхід на основі нетерпимості, як різновид адміністративно-репресивного підходу. На основі цього в нашій країні завжди йшла боротьба то з вальсом, то з джазом, то з рок-н-ролом, то з брейком, то з довгими чи короткими спідницями, чи з широкими або навпаки з вузькими штанами, то з довговолосими, або з бритоголовими. Поки, що в нашому суспільстві не затвердився плюралізм думок, одягу, взуття, костюмів, зачісок, хоча вже деякі демократичні зрушення в цій сфері є. старше покоління повинно навчитися слухати і чути молодь, метод нотацій повинен замінити на метод переконань, монолог на діалог, крики на повагу.
Демократичний підхід. Він означає конструктивно-реалістичний підхід на становище речей і логіку розвитку суспільства, правильне розуміння причин виникнення, суті, і шляхів розвитку неформальних груп. Потрібно визнати, що існування таких груп в нашому суспільстві, як і в будь-якому іншому є природнім і необхідним явищем. Вони мають як позитивне так і негативне. Проблема у співвідношенні позитивного і негативного. Позитивне повинно підтримуватися, а негативне розумними способами нейтралізовуватися. Тобто неформальний рух повинен бути оптимально керованим з боку держави.[1, с. 117]
РОЗДІЛ 2.
ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З МОЛОДІЖНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ І НЕФОРМАЛЬНИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ
2.1 Особливості соціально-педагогічної роботи з молодіжними групами різних напрям
ів
Для того, щоб працювати із неформальними групами, потрібно чітко усвідомити до якої саме категорії вона належить, тобто доміно коротко зупинитися на класифікації. На сьогоднішній день існує чимало різних типологій, найбільш цікавими є наступні дві.
Перша, і найбільш поширена типологія пропонує ділити існуюче різноманіття неформальних груп на:
– просоціальні, діяльність яких узгоджується із суспільними цінностями та установками;
– асоціальні, діяльність яких не узгоджується із суспільними цінностями та нормами. Члени цих груп ведуть асоціально-кримінальний спосіб життя і здійснюють різні правопорушення;
– кримінальні, яким характерно здійснення кримінальної діяльності, що призводить до деперсонізації особистості.
На сьогоднішній день така класифікація є вже надто спрощеною і не відображає всього різноманіття неформальних груп. Відповідно до другої, яка запропонована І. Сундієвим можна виділити:
– групи агресивної самодіяльності. (спортивні фанати, екстремістські неонациські групи лівого толку: ремонтники, любери, консерватори, контролери, законники, чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого толку: неонацисти);
– групи епатажної самодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушує загальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);
– групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);
– групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);
– групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосерддя);
– групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів та партій).[31, с. 152]
Знання цих та інших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимально точно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства у цій групі для особистості.
Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:
– деформації у сімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;
– порушення нормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших форм дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;
– перенесення комунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковий характер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної діяльності та відносин;
– відчуження підлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);
– поява в рамках соціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається в аморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя із установками офіційної організації;
– наявність поза межами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до анти суспільної поведінки.[31, с. 159]
Соціально-педагогічна діяльність з різними групами може реалізовуватися за декількома напрямами:
– використання потенціалу існуючих просоціальних гру
– ініціювання груп соціального спрямування, наприклад груп милосердя;
– сумісна діяльність з організаторами дитячого та молодіжного руху з переорієнтації асоціальних груп в просоціальні (дезорганізація);
– сумісна діяльність з психологами, батьками, педагогами з виведення окремих неповнолітніх із групи асоціального спрямування та переорієнтації їхньої поведінки (реорганізація).[31, с. 164]
2.2 Взаємодія соціального педагога з молодіжними організаціями
Соціальні педагоги та працівники, співпрацюючи із громадським організаціями можуть:
– створювати умови для розвитку лідерського активу;
– допомагати у визначенні домінуючих цілей діяльності, попереджувати можливі труднощі;
– допомагати у написанні конкурсних проектів;
– привертати увагу державних і місцевих органів влади до вирішення проблем громадських організацій;
– налагоджувати взаємодію дитячих і молодіжних організацій з іншими соціальними групами;
– організовувати роботу МГО, яка б була спрямована на здійснення допомоги однолітками та іншим людям (слід організувати підготовку до такої діяльності: дати декілька варіантів вибору майбутньої діяльності);
– готувати членів МГО до соціального самозахисту, формувати соціальні знання і вміння для того, щоб вони краще змогли адаптуватися в системі соціальних відносин, були готові до реалізації своїх функцій;
– здійснювати педагогічну корекцію соціальної поведінки і соціальних зв’язків, які би сприяли оптимальному розв’язанню конфліктів;
– здійснювати профілактику асоціальної поведінки, це забезпечується роботою з кожною дитиною чи молодою людиною, яка є членом організації.
Соціально-педагогічна діяльність проводиться як із формальними так і з неформальними групами, починаючи від класних чи студентських груп і закінчуючи групами молодіжної субкультури. Одним із напрямів такої діяльності може виступати відвернення конфлікту між формальними та неформальними організаціями, встановлення партнерства між ними, виконання неформальною групою тих завдань, які вирішує формальна організація.
Зупинимося більш докладно власне на методиці діагностики підліткових та молодіжних груп. Діагностика таких групи має на меті визначення спрямування групи, її складу, структури, взаємовідносин, уточнення орієнтації та планів членів групи. До кількісних показників, які слід встановити належать: віковий і кількісний склад групи, соціальний та статевий склад, тривалість існування , частоту та тривалість зустрічей членів, місця зустрічей, кримінальне минуле членів, рівень групового розвитку (стадія розвитку), відповідальність за групову діяльність (лідерний склад). До якісних показників відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в ефективності та результативності, характер, мета, мотиви і спрямованість діяльності, рівень організованості, колективність, конфліктність, внутрішня структура, типи спілкування і відносин, запити та способи їхнього задоволення, норми і цінності. До методів, яки може використовувати соціальний педагог чи працівник належать спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції). У діяльності соціальних спеціалістів використовується паспортизація підліткових та молодіжних груп. Паспорт неформальної групи заповнюється в результаті: аналізу бесід з членами груп; співставлення інформації, яка отримана від різних осіб, після чого проводять взаємодоповнення та виключення неправдивої інформації. Як результат заповнюється "Паспорт неформальної групи" [12, с. 72]. У програму діагностики групи слід також включити комплекс методик, які допоможуть у вивченні особистості лідера даної групи. Лідер часто визначає направленість групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи. Самостійним напрямом виступає діагностика оточення, в якому живе та діє та чи інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі в групи в структурі того чи іншого колективу та суспільства в цілому. В межах проведення діагностичних процедур необхідно виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування – виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією чи іншою групою. Логіка міркування спеціаліста, стосовно прогнозування, повинна бути побудована наступним чином: як змінюються інтереси і потреби групи, яке майбутнє у даної групи. З’ясувавши основну структуру та форми роботи соціального педагога з неформальними молодіжними об’єднаннями розглянемо діагностичні особливості цієї діяльності.
Наше дослідження проводилося в місті Черкаси з представниками неформальних організацій міста, загальна кількість респондентів, які приймали участь у дослідженні складає 260 осіб, з даною групою людей було проведено такі методики як: "Тестова методика Кеттелла-16, факторний опитувальник (№ 105)", "Тест Е. Туніка на визначення креативного потенціалу", методика А. Фідлера для діагностики емоційного клімату в колективі, методика сферограм “Кому віддам”. Результати проведеного дослідження наведені далі.
Для перевірки динаміки особистісних змін ми використовували тестову методику Кеттелла-16, факторний опитувальник (№ 105).
Для діагностики означень використовували такі фактори:
- фактор А-ступінь комунікабельності людини у групі;
- фактор В-ступінь інтелекту;
- фактор С-активність, емоційна стійкість;
- фактор F-імпульсивність,оптимізм;
- фактор G-ступінь моральності;
- фактор I-емпатія, людяність;
- фактор М- ступінь творчого потенціалу;
- фактор О-тривожність, неврівноваженість;
- фактор Q3
-ступінь самоконтролю,самосвідомості;
- фактор МД-адекватність самооцінки.
Обробляючи результати,особливу увагу ми звертали на найбільш низькі і високі показники факторів, тобто на ті, які перебувають у межах від 1 до 3, або від 8 до 10. Збільшення показників високих і середніх ми очікували від: фактора А, фактора В, фактора G, фактора I, фактора М, Q3;
за факторами С, F, О прогнозували зменшення цих значень. Фактор МД - адекватність самооцінки є маркером зменшення великих і малих значень, збільшення значень середньої величини.
Результати експерименту відображено на діаграмі 1.
Згідно з даними, ступінь комунікабельності є досить низький. Рівень інтелекту відзначається низькими показниками. Показники емоційної нестабільності та імпульсивності значно вищі. Дещо вищі показники емпатії, і значно вищий творчий потенціал. Досить низькими є показники тривожності, невпевненості.
Діаграма 1
Наступним кроком експерименту було визначення креативного потенціалу за допомогою тесту Е. Туніка, розробленого на основі методик Джонсона та Гілфорда. Результати представлено у таблиці 1.
Таблиця 1. Результати виміру рівня креативності
| № п/п |
Критерії креативності Рівень креативності |
Оригінальність, нестандартність |
Самодостатність, упевненість |
||
| К-сть респонд. |
% |
К-сть респонд. |
% |
||
| 1 |
Дуже високий |
2 |
8 |
1 |
4 |
| 2 |
Високий |
5 |
19 |
7 |
27 |
| 3 |
Середній |
16 |
61 |
15 |
57 |
| 4 |
Низький |
2 |
8 |
2 |
8 |
| 5 |
Дуже низький |
1 |
4 |
1 |
4 |
| 6 |
Загальна кількість |
26 |
100 |
26 |
100 |
Отримані результати дозволяють констатувати, що рівень креативності середній. Показники оригінальності та впевненості теж середні. Здійснюючи експеримент, ми мали на меті дізнатися рівень творчих здібностей шляхом креативної діяльності (література, поетична, образотворча), унаслідок якої сформувати впевненість та саморегуляції, покращити емоційний клімат у колективі та міжособистістні стосунки в яких ресронденти були б більш толерантнішими до близьких та друзів, співчували і співпереживали їм, могли б вільніше проявляти свої почуття до них, не боячись зради чи нерозуміння. Для цього нам потрібно було зробити ще 2 виміри, а саме: діагностику емоційного клімату в колективі та діагностику міжособистісних стосунків.
Для діагностики емоційного клімату в колективі нами використана була методика А.Фідлера, яка дозволяє ще з’ясувати рівень конфліктності у колективі.
Табл. 2. Середній профіль емоційного стану
| № |
Ознака |
Бали |
Ознака |
|||||||
| 1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
|||
| 1 |
Дружність |
* |
Ворожість |
|||||||
| 2 |
Згода |
* |
Протест |
|||||||
| 3 |
Задоволеність |
* |
Незадоволеність |
|||||||
| 4 |
Продуктивність |
* |
Непродуктивність |
|||||||
| 5 |
Тепло |
* |
Холодність |
|||||||
| 6 |
Співробітництво |
* |
Конфліктність |
|||||||
| 7 |
Взаємопідтримка |
* |
* |
Недоброзичливість |
||||||
| 8 |
Захоплення |
* |
Байдужість |
|||||||
| 9 |
Кумедність |
* |
Нудьга |
|||||||
| 10 |
Успішність |
* |
Неуспішність |
|||||||
| Загальна кількість учнів |
9 |
2 |
12 |
3 |
26 |
|||||
| % |
34 |
8 |
46 |
12 |
100 |
|||||
Проведений нами зріз емоційного клімату констатує несприятливий емоційний клімат, що свідчить про потребу створення злагодженої і продуктивної атмосфери, креативної діяльності, спільність мети якої проводила б до практики емоційних стосунків молоді.
Не менш інформативною є і методика сферограм “Кому віддам”, яка дозволяє не тільки виявити коло інтересів, потреб респондентів, але і з’ясувати коло значущих для них людей. Саме питання дозволяє окреслити сфери співпричетності особистості: чи турбують його близькі, друзі, чи хвилює його комфортність того життя, яке перебуває за межами його життєвої персональної сфери. Респондентам було поставлено таке питання: “Що б ти зробив, якби у тебе було занадто багато чогось?” (таблиця 3, рис. 2.).
Таблиця 3.
| % |
кореспонд. |
|
| "Я" |
45 |
120 |
| "Друзі" |
27 |
70 |
| "Сім'я" |
12 |
30 |
| "Знайомі" |
12 |
30 |
| "Інші" |
4 |
10 |
| Загальна кількість |
100 |
260 |
Рис. 2. Результати експерименту "Кому віддам?"
За результатами експерименту можемо стверджувати, що у відповідях домінує спрямованість особистості на себе, непоодинокі вияви егоїзму, небажання з кимось ділитися. Крім того, помітно, що авторитет батьків значно знижується, попри те, що з ними діти не хочуть ділитися. Отримані за всіма тестовими методиками результати дали можливість певним чином побудувати експеримент. Становлення підлітків у колективі ми розглядаємо крізь призму креативності, бо саме у творчості, в захопленні прекрасним, історією, культурою, традиціями та звичаями українського народу, через пробудження в собі здібностей, не розкритих ще до цього віку, відбувається формування основних цінностей, розуміння сенсу життя.
Експеримент дозволив констатувати, що респондентам притаманні: низький рівень комунікабельності, підвищена тривожність, невпевненість у собі, низький рівень сформованості творчих здібностей, що, в свою чергу, позначається на емоційному кліматі в колективі, де панує атмосфера холодності, недоброзичливості, ворожості, невміння дійти згоди.
ВИСНОВКИ
1. На основі теоретичного аналізу наукових досліджень розкрито основну молодіжну проблематику, яка полягає у тому, що в українському суспільстві триває процес соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів. Також необхідно зазначити, що неоднозначні знання про молодь, її соціальну активність,молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Дослідження нам дозволило встановить, що головною проблемою є стосунки старшого покоління з молодим, оскільки відбувся розрив між поколіннями, і старші опиняються перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей.
2. Соціально-педагогічна робота проводиться як із формальними так і з неформальними групами, починаючи від класних чи студентських груп і закінчуючи групами молодіжної субкультури. Одним із напрямів такої діяльності може виступати відвернення конфлікту між формальними та неформальними організаціями, встановлення партнерства між ними, виконання неформальною групою тих завдань, які вирішує формальна організація. Зазначимо, що діяльність більшості неформальних груп є в межах закону, лише 6–9% характерні асоціативні прояви. Значна кількість молоді, потребує до себе певної уваги. До основних підходів в роботі з неформальними групами належать наступні: ліберальний підхід, адміністративно-репресивний підхід, підхід на основі нетерпимості, демократичний підхід.
3. Для проведення дезорганізації та реорганізації необхідною умовою виступає входження працівника в довіру і контактні відносини з членами групи. Цього можна досягнути шляхом контакту насамперед із членами, які займають антагоністичну позицію. Зазначимо, що певних універсальних рекомендацій у цьому випадку не має і не може бути.
4. Соціально-педагогічна роботи з діагностики молодіжних об’єднань різних напрямів має на меті визначення спрямування групи, її складу, структури, взаємовідносин, уточнення орієнтації та планів членів групи, також необхідно визначити кількісні показники (віковий і кількісний склад групи, соціальний та статевий склад, тривалість існування , частоту та тривалість зустрічей членів, місця зустрічей, кримінальне минуле членів, рівень групового розвитку, відповідальність за групову діяльність), та якісні показники (підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в ефективності та результативності, характер, мета, мотиви і спрямованість діяльності, рівень організованості, колективність, конфліктність, внутрішня структура, типи спілкування і відносин, запити та способи їхнього задоволення, норми і цінності).
Слід зазначити, що для ефективності роботи соціальний педагог чи працівник повинен використовувати наступні методи: спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волков Ю.Г Социология молодежи : [Учебное пособие] / Ю.Г. Волков, В. И. Добреньков, Ф Д. Кадария, И.П. Савченко, В.А. Шаповалов – Ростов-н /Д. : Феникс, 2001. – 362 с.
2. Галагузова М.А. Социальная педагогіка : [Курс лекций.] / М.А. Галагузова – М., 2000. –С. 212–227.
3. Головатый Н. Ф. Социология молодежи : [Курс лекцій]. / Н. Ф. Головатый – К., 1999. – 264 с.
4. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. / В.А. Головенько – К., 1997. – 180 с.
5. Гущина Т.Ю. Соціалізація та соціальна зрілість особистості / Т.Ю. Гущина // Вісник Національного технічного університету України. – К., 2002. – №2. – С. 93–99.
6. Дупак Н.М. Передумови виховання в учнів культури праці / Н.М. Дупак // Рідна школа. – К., 2000. – №3. – С. 28–30.
7. Євдокимова Г.П. Вибір професії – вибір життєвого шляху / Г.П. Євдокимова // Рідна школа. – К., 1999. – №10 . – С. 53.
8. Журба К.Л. Виховання духовної культури підлітків / К.Л. Журба // Шкільний світ. – К., 2004. – 34.– С. 1–24.
9. Кофырин Н.В. Кто уходит в неформалы / Н.В. Кофырин // Аргументы и факты. – 1990. - №.13. – С. 1.
10. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. / Н.М. Лавриченко – К., 2000. – 444 с.
11. Лукашевич М.П Соціалізація. Виховні механізми і технології : [Навч.-метод посібник.] / М.П Лукашевич – К. : ІЗМН, 1998. – 112 с.
12. Мардахаев Л.В. Методика и технология работы социального педагога : [Учеб.- метод, пособие.] / Л.В. Мардахаев – М. : Союз, 1999. – 154 с.
13. Мельник Т.Б. Профорієнтаційна робота із школярами в гімназії / Т.Б. Мельник // Рідна школа. – К., 2004. – №10. – С. 16–18.
14. Мудрик А.В. Социализация в «смутное время» / А.В. Мудрик – М. : Знание, 1991 – 80 с.
15. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. / В.В. Павловский – М. : Академический Проект, 2001. – 96 с.
16. Педагогічні умови формування здорового способу життя в учнівської молоді : Посібник / Хімія. Біологія. – К., 2004. – С. 24.
17. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. / А.В. Петровский – М., 1982. – 372 с.
18. Пропаганда здорового способу життя // Позакласний час. – К., 2004. – №19–20.
– С. 95–97.
19. Социальная педагогіка / под ред. М.А. Галагузовой – М., 2000. – 220 с.
20. Столярчук Л.Н. Педагогические аспекты полоролевого воспитания / Л. Н. Столярчук // Педагогика. – К., 2003. – №5. – С. 38–44.
21. Сухомлинский В.А. [Вибр. твори в 5т.] / В.А. Сухомлинский – К. : Рад.школа, 1976. – Т 1. – 522 с.
22. Теория и методика социальной работы (в вопросах и ответах). / Отв.ред. А.М. Панов, Е.И. Холостова. – М., 1997. – 163 с.
23. Технології соціально-педагогічної роботи : [Навч.посібник] / за заг.ред.проф. А.Й. Капської. – К., 2000. – 256 с.
24. Тюрина В.О. Світогляд і соціалізація особистості / В.О. Тюрина // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія. – К., 1998. – С. 545–600.
25. Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. / К.Д. Ушинский //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. – М. : Педагогика, 1989. – С. 39–40.
26. Фельдштейн Д.И.
Методические рекомендации по изучению особенностей неформальных молодёжных объединений. / Д.И. Фельдштейн, Л.А. Радзиховский. – М., 1987. – 210 с.
27. Фіцула М.М. Педагогіка. [Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти.] / М.М. Фіцула – К. : Академія, 2000 – 542 с.
28. Фирсов М.В. Теория социальной работы : [Учеб пособие для студ.высш.учеб.заведений.] / М.В. Фирсов, Е.Г. Студенова – М. : Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2000. – 492 с.
29. Формування в учнів впевненості при виборі професії // Рідна школа. – К., 2001. – №10. – С. 35–36.
30. Цехмістер Я.В. До проблеми допрофесійної підготовки учнівської молоді / Я.В. Цехмістер // Педагогіка і психологія. – К., 2000 . – №1. – С. 59–56.
31. Шаповалова Т.Г. Гендерне виховання підростаючого покоління / Т.Г. Шаповалова // Проблеми освіти : Наук. - метод, зб. – К., 2002. – Випуск 28. – С. 157–161.
32. Шептенко П.А. Методика и технология работы социального педагога : [Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. Заведений] / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина ; под ред. В.А. Сластенина. – М., 2001. – 208 с.
33. Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения / И.С. Якиманская // Вопросы психологии. – 1995. – № 2. – С. 24–30.