Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова
Інститут корекційної педагогіки та психології
Кафедра логопедії
Курсова робота з курсу « Спецпсихологія з історією»
ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ
Студентки 33 групи
заочної форми навчання
Нагородної Тетяни
Володимирівни
Спеціальність: Логопедія
і початкова корекційна
педагогіка
КИЇВ – 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
І. Мова – як важливий фактор формування особистості
1.1 Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення
1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація
1.3 Попередження та профілактика мовленнєвих порушень
1.4 Виховання звукової культури мовлення, як одна з складових в системі корекційно-виховної роботи
1.5 Мовленнєва готовність дитини з порушенням мовлення до навчання у школі
1.6 Взаємозв’язок виховної роботи між батьками та логопедами
ІІ. Мистецтво спілкування – основний елемент виховного процесу
ІІІ. Роль батьків у розвитку дитини й помилки сімейного виховання
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Мова –соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності , людські форми поведінки , комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.
Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування , у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення , що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.
Відсутність мовленнєвого спілкування в сім»ї значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.
Одне з важливих завдань спільних зусиль батьків та вихователів – рання та повноцінна допомога дітям з особливими потребами в набутті навичок усного та писемного мовлення , інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті. Усіх батьків рано чи пізно починає турбувати питання правильного мовлення дитини.
Вони мріють щоб малюк був здоровим, розумним і ставши дорослим досяг життєвих і професійних успіхів, прагнуть, аби він зростав вільним у спілкуванні та впевненим у власних можливостях.
І чи не найсуттєвішою умовою для цього є оволодіння правильним мовленням. Лише тоді, коли дитина постійно чутиме чітке, виразне мовлення, вона навчиться правильно розмовляти , краще розумітиме мовлення оточуючих, легко передаватиме власні думки й бажання.
У сім’ї дорослі розуміють дошкільника з півслова. І якщо навіть він має мовленнєві недоліки, ніякого дискомфорту у спілкуванні не відчуває. Проте для сторонніх часто виявляються незрозумілими спотворені, неправильно вимовлені дитиною слова. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесниками. Якщо ви помітили, що однолітки сміються над мовленням вашого малюка , спробуйте об’єктивно оцінити ситуацію. Не забувайте, що дитина може поступово усамітнитися , що дедалі більше затримуватиме мовленнєвий розвиток і негативно впливатиме на її характер.
Вона може стати дратівливою, замкнутою, плаксивою. Тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. В процесі виховання дітей, які мають мовні порушення, батькам необхідно постійно обдумувати свою поведінку і свої позиції. Взаєморозуміння, взаємоповага батьків і членів родини грають важливу роль в профілактиці психогенних проявів у дітей, які мають патології мовлення. Батькам необхідно знати конкретно прояви дефектів мови, та умови їх повної компенсації.
І. Мова - як важливий фактор, формування майбутньої особистості
Мова – найважливіша психічна функція , властива тільки людині. Завдяки мовному спілкуванню відбиття світу у свідомості дитини постійно поповнюється й збагачується тим, що відображається в суспільній свідомості, зв’язується з досягненнями всієї суспільно - виробничої й культурної діяльності людства. Таким чином, мова – є основою комунікативної функції, що здійснюється за допомогою тієї чи іншої мови.
На основі мови і її значеннєвої одиниці – слова, формуються й розвиваються психічні процеси. На величезне значення мови для розвитку мислення й формування особистості неодноразово вказував Л.С.Виготський, що писав :
« Розвиток усного мовлення, імовірно, саме зручне явище для того щоб, простежити механізм формування поводження й зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, із психологічним підходом до них. Розвиток мови представляє насамперед, історію того , як формується одна з найважливіших функцій культурного поводження дитини, що лежить в основі нагромадження того культурного досвіду»
Мова формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормальної мови , відносяться нормальна центральна нервова система, наявність нормального слуху й зору, та достатній рівень активного мовного спілкування дорослих з дитиною. У тих випадках, коли в дитини збережений слух та непорушений інтелект, але значні мовні порушення , які не можуть не позначитися на формуванні всієї його психіки , говорять про особливу категорію аномальних дітей – дітях з мовними порушеннями. У цієї категорії дітей мовленнєве порушення є первинним дефектом. Мовленнєві вади таких дітей характерні тим, що:
А) після виникнення, самостійно не зникають, а закріплюються;
Б) не відповідають вікові того, хто говорить;
В) потребують логопедичного втручання залежно від їхнього характеру;
Г) виникнення неправильного мовлення у дитини може відбитися на його подальшому розвитку, затримуючи та викривляючи його.
Різні мовленнєві дефекти, які є первинними у дітей з вадами мовлення , впливають на виникнення вторинних відхилень у їхньому загальному та мовленнєвому розвитку, утруднюють процес опанування грамоти , можуть негативно позначитися на розвитку мислення. В багатьох випадках діти – логопати викликають до себе певне негативне відношення ровесників, що призводить до ряду небажаних відхилень у поведінці, характері.
Наука трактує особистість, як відносно стабільну організацію мотиваційних перемінних, прихильностей, що виникають у процесі діяльності із взаємодії між біологічними спонуканнями і соціальним та фізичним оточенням, його умовами. У повсякденні, говорячи про особистість, мають на увазі стиль життя індивіда або характерний спосіб реагування на життєві проблеми.
Під час вивчення особистості у психології в центрі уваги знаходяться як некогнитивні ( непізнавальні) аспекти людини ( емоційні характеристики і воля), так і здібності та інтелект. Крім того, коли аналізується мовна особистість, інтелектуальні її характеристики висуваються на перший план , оскільки інтелект найбільш інтенсивно виявляється в мовленні й досліджується через мовлення. Однак зазначається , що інтелектуальні характеристики людини виразно спостерігаються не на будь якому рівні володіння мовленням та використання мови. Так на рівні ординарної мовної семантики, смислових зв’язків слів, їх поєднання та лексико-семантичних відношень ще немає можливості для прояву індивідуальності. На цьому рівні можлива констатація нестандартності , правильності, особливостей вербальних асоціацій , які самі по собі ще не дають відомостей про мовну особистість , про складніші рівні її організації. Але це початковий рівень для особистості і певною мірою беззмістовний, хоч і є необхідною передумовою її становлення та функціонування.
Мовна особистість починається тоді , коли залучаються інтелектуальні сили. Мовна особистість розглядається як аналог поняття, існує у психології, - поняття базової особистості.
Це структура особистості загальна для всіх членів суспільства, що формується під впливом сімейного виховного, соціального середовища. Як свідчить наукова література, у мовленнєвій діяльності неможливо уникнути пропуску того, що для тих що говорить і хто слухає, є очевидним, але залишається лише в думці, а не в мовленні.
М.Жинкін вказував на те, що « Смисл … починає формуватися до мови і мовлення. Потрібно бачити речі, рухатися серед них , слухати, торкатися – загалом накопичувати в пам’яті всю сенсорну інформацію, що надходить в аналізатори… Вже мова «няньки» предметно зрозуміла дитині й сприймається універсальним предметним кодом. Найбільш суттєвий компонент цього синтез у - мисленнєвий, який передує власне вербальній діяльності.»
Л.Виготський зазначив, що мислення й мовлення мають в онтогенезі різне коріння. У розвитку дитини він констатує «до інтелектуальну стадію», а в розвитку мислення – «до мовленнєву стадію» До певного віку обоє йдуть різними шляхами, незалежно один від одного. У два роки обидві лінії перехрещуються, після чого мислення стає мовленнєвим , а мовлення інтелектуальним. Потім в міру наростання мовленнєвого автоматизму , лінії розвитку мислення та мовлення розходяться.
О. Лурія писав , що при достатньому розвитку мислення « … кодування мовленнєвого повідомлення проходить дуже складний шлях від думки до розгорнутого висловлювання. Він починається з виникнення мотиву, що народжує потребу щось передати іншій людині; ця потреба втілюється в задумі, або думці, яка є лише загальною схемою повідомлення. За допомогою механізмів внутрішнього мовлення думка та її семантичне уявлення перекодовуються у глибинну синтаксичну структуру майбутнього синтаксичного висловлювання. Далі ця структура перетворюється у поверхнево – синтаксичну структуру і, нарешті – у лінійне впорядковане розгорнуте висловлювання»
У психології поширена концепція , згідно з якою розвиток психічних функцій пов’язується з особливостями взаємодії людини із зовнішнім середовищем, не обмежується завершенням морфологічних змін і продовжується все життя. Провідним у ній є положення про те , що вищі психічні функції формуються в діяльності , а вродженими можуть бути задатки як передумова або умова розвитку здібностей. Розподіл мовленнєвих готовостей сприяє визначенню змісту напрямів роботи з формування мовної особистості. Таким чином , результати сучасних психологічних, лінгвістичних, психолінгвістичних, лінгводидактичних досліджень дають поштовх до розгляду дитини разом з її мовою.
З кожним роком кількість дітей з мовними порушеннями значно збільшується. Офіційна статистика констатує невпинне збільшення популяції дітей , які мають відхилення у мовленнєвому розвитку. Згодом ці відхилення можуть призвести не тільки до виникнення труднощів під час засвоєння навчального матеріалу у дошкільному закладі та у початковій школі, а й до деформації особистості дитини в цілому. Крім того, мовленнєві порушення можуть стати перешкодою для оптимальної соціалізації особистості.
1.1Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення
Проблема ранньої діагностики та корекції відхилень у мовленнєвому розвитку дітей набуває особливого значення для їх подальшого повноцінного розвитку та навчання. Всебічне уявлення про стан і особливості формування у дитини мовлення, як засобу комунікації можна отримати лише у процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу її мовленнєвої діяльності. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль, як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу . Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку.
До практичного вирішення проблем медико-педагогічної та соціальної реабілітації дітей з особливими потребами залучаються фахівці медики, корекційні педагоги , логопеди, соціологи, психологи. Одне з найважливіших завдань їх спільних зусиль – рання та повноцінна допомога дітям у набутті навичок усного та писемного мовлення, інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті.
Ранній вік ( від народження і до 3 років) в житті дитини є найбільш відповідальним періодом , коли розвиваються моторні функції, орієнтувально-пізнавальна діяльність, мовлення, а також формується особистість. Пластичність мозку дитини раннього віку , наявність сензитивних періодів формування емоцій, інтелекту, мовлення і особистості визначають значні потенційні можливості колекційної допомоги. Рання і адекватна допомога дозволяє більш ефективно компенсувати порушення психофізичного розвитку, послабити вторинні відхилення або запобігти їх появі.
Дослідження мовленнєвого розвитку малюків раннього віку відбувається в індивідуальному порядку , з урахуванням психофізичних особливостей кожної вікової категорії дітей. З метою визначення реального мовленнєвого розвитку проводиться обстеження за показниками, що відповідають його вікові. Процедура обстеження здійснюється поетапно і передбачає збір анамнестичних даних про особливості формування психомоторних функцій , перебіг домовленєвого та раннього мовленнєвого розвитку, дослідження до мовленнєвих і мовленнєвих процесів.
І етап - ознайомлення з анамнезом дитини. З цією метою проводиться бесіда з матір’ю малюка, та вивчається медична документація де з’ясовується:
- вік матері на момент народження дитини;
- наявність мовленнєвих порушень, спадкових нервово психічних захворювань матері;
- особливості перебігу вагітності та пологів;
- особливості до мовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку;
- становлення психомоторних функцій дитини;
- інфекційні захворювання.
ІІ етап – дослідження загального розвитку дитини:
- розвиток сенсорних реакцій;
- стан розвитку просторових уявлень;
- розвиток предметної діяльності та передумови ігрової діяльності;
- стан довільної моторики.
ІІІ етап – обстеження мовлення дитини:
- дослідження імпресивного мовлення;
- дослідження експресивного мовлення.
На основі проведених обстежень , а також на підставі результатів комплексного медико – психолого – педагогічного дослідження з’ясовується рівень актуального мовленнєвого розвитку дитини, а також визначаються провідні порушення у структурі виявленого відхилення.
Ще в животі у мами діти впізнають голоси батьків і реагують на них спалахами радості. Крім цього вчені з’ясували, що перші 50 слів дитина впізнає до того як починає їх вимовляти. Це значить те, що слово вже знаходиться в пам’яті, а озвучене буде місяців через п’ять. Якщо вагітність протікала аномально мали місце відхилення від нормальних пологів , дитину відносять до категорії підвищеного ризику. До групи ризику відносять тих батьків, які в дитинстві мали порушення мовлення. Тяжкі захворювання, перенесені в перші два роки життя , також викликають небезпеку появи аномалій вказаного типу. В ранньому дитинстві дитина потребує постійний , емоційний контакт з дорослими. Особливо це важливо для нормального розвитку мовлення . Не тільки звуковимова , а й інтонацію та мелодичність дитина переймає від матері. Це стає помітним вже на етапі гуління та лепету. Мова дорослих , як зразок для наслідування так і джерело позитивних емоційних переживань зберігає значення на протязі всього дитинства. Але її не слід зрівнювати з дитячою вимовою. «Сюсюкання» може лише затримати дитину на етапі інфантильної вимови. Велику допомогу в стимуляції розвитку мови допомагають вправи на розвиток мілкої моторики рук. При низькій мовленнєвій активності треба всіляко заохочувати дитину. Батьки, які страждають неправильною мовою, повинні консультуватися у логопеда про правила їх мовного спілкування з дитиною. Саме мова батьків є зразком для мовного розвитку дитини.
Висновок напрошується сам собою. Починати розмовляти з дитиною треба якомога раніше, постійно і багато. І чим раніше буде виявлена патологія мовлення , тим раніше, якісно та правильно буде надана логопедична допомога. Чим раніше буде розпочата до мовленнєва корекційна робота, тим з меншими відхиленнями буде йти руховий, мовний та інтелектуальний розвиток вашої дитини.
1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація
Порушення мови – збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, прийнятому в даному язиковому середовищі, повністю або частково перешкоджаючи мовному спілкуванню й обмежуючи можливістю соціальної адаптації дитини. Як правило вони обумовлені відхиленнями в психофізіологічному механізмі мови, не відповідають віковій нормі, самостійно не перетворюються й можуть впливати на психічний розвиток . Для їхнього позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни – розладу мови, дефекти мови, недоліки мови, недорозвинення мови, мовна патологія, мовні відхилення.
До дітей з порушенням мовлення відносять дітей із психофізичними відхиленнями різного ступеня, що викликають ряд розладів комунікативної й пізнавальної функції мови. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих ознак , що диференціюють , необхідно для їх розрізнення від мовних порушень у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку , сліпих і слабозорих, дітей РДА, та інших. Серед причин , що викликають порушення мови, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику.
Біологічні причини – розвитку мовних порушень, являють собою патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутрішньоутробного розвитку й пологів ( гіпоксія плода, родова травма, та ін..) а також у перші місяці життя після народження. Мовні порушення, які виникли під впливом якого-небудь патогенного фактору, самі не зникають і без спеціально-організованої корекційно-логопедичної роботи можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини. В зв’язку з цим варто розрізняти патологічні мовні порушення й можливі мовні відхилення від норми, викликані віковими особливостями формування мови або умовами зовнішнього середовища.
Соціально - психологічні фактори ризику зв’язані головним чином із психічної депривації дітей. Негативний вплив на мовний розвиток можуть робити необхідність засвоєння дитиною одночасно двох язикових систем, зайва стимуляція мовного розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мови дитини ( вихователя , вчителя, а особливо батьків) та дефекти мови навколишніх. У результаті дії цих причин у дитини можуть спостерігатися порушення розвитку різних сторін мови. Діти з порушеннями мови підрозділяються на ряд субкатегорій залежно від етиопатогенезу , клінічної форми мовного дефекту, глибини й системної поширеності мовного розладу, завдань, прийомів, і методів логопедичного впливу. Глибокі порушення різних сторін мови, що обмежують можливості користування спілкуванням, викликають специфічні відхилення з боку інших вищих психічних функцій, які ускладнюють картину мовного порушення дитини. Якісна специфіка й виразність таких відхилень вторинного порядку пов’язана з глибиною мовного розладу, а також зі ступенем зрілості мовної системи і інших вищих форм поводження дитини до моменту дії патологічного фактору.
Мовні порушення у дітей і підлітків розглядаються в різних аспектах: в аспекті локалізації поразки й психофізичної організації мовної діяльності( сенсомоторний рівень; рівень значень і змісту). На цій основі виділяється ступінь виразності ряду мовних дефектів. Такий підхід близький нейропсихологічному напрямку у вивченні мовних порушень і застосовується найбільш широко в комплексних дослідженнях дітей шкільного віку й підлітків;
- в аспекті етиопатогенезу, виділяються органічні і функціональні причини порушення й характерні симптомокомплекси мовних порушень. Цей підхід відбитий у клініко-педагогічній класифікації мовних порушень:
порушення усного мовлення ( дислалія, ринолалія, дизартрія, заїкуватість, тахілалія, брадилалія, афонія, алалія, афазія) та порушення писемного мовлення ( дислексія та дисграфія).
Позитивним в цій класифікації є те, що вона будується на ознаках, що максимально диференціює види мовних порушень, що дозволяють логопедові на підставі комплексного підходу кваліфікувати дефект мови при різних формах аномального розвитку й здійснювати логопедичний вплив з максимальним обліком індивідуальних особливостей дитини. Діти з мовними порушеннями звичайно мають функціональні або органічні відхилення в стані ЦНС. Наявність органічної поразки мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять жару, духоту, їзду в транспорті , довге хитання на гойдалці, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту й запаморочення. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недиференційність рухів пальців рук і артикуляції рухів. Такі діти швидко виснажуються й пересичуються будь-яким видом діяльності. Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховим розгальмуванням, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, бовтають ногами. Вони емоційно не стійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою із проявом агресії, нав’язливості, занепокоєності . Значно рідше в них спостерігається загальмованість і млявість.. Як правило у таких дітей відзначають нестійкість уваги і пам’яті, особливо мовний , низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови., низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність.
1.3 Профілактика та попередження мовних порушень
Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.
Головне на що треба звернути увагу – це запізнювання мовлення. Перші слова можуть з’явитися тільки в півтора року, а інколи і в два роки( замість 12 – 13 місяців), а перші фрази – в 3 – 5 років. Подібна затримка в розвитку мови може бути викликана уповільненням темпів дозрівання мовленнєвих центрів мозку або патологічним формуванням мовлення. В першому випадку, дитина рано чи пізно наздожене однолітків, а в іншому - без спеціальної допомоги , мова може залишитися порушеною на протязі всього дитинства. Друга група порушень яка повинна насторожити батьків, - це використання дитиною неправильно складених зворотів мови або слів з неправильною звуковимовою.
До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно. До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки. Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова а й тембр та виразність мови. Найбільш ефективні міри профілактики порушень мови - це усунення причин, які їх викликають. Дуже важливо проводити заходи по оздоровленню матері до і в період вагітності , контролювати за періодом вагітності і попередження її ускладнення.
Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки вловах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця. Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні. В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше ( 5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна. А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність , тим краще розвинута мова.
Важливу роль у виправленні мовних недоліків займає гра. Адже гра – супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати , щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила , які були виведені , спираючись на методику О.Барташнікова:
- пам’ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше , а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста , тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.
- Організуйте постійне , добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал , приберіть зі столу зайві речі , вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник , щоб зорієнтуватися , скільки часу триватиме заняття-гра.
- Не забувайте, що дитина тільки-но починає вчитися правильно розмовляти , і ваше завдання – допомогти їй у цьому.
Під час виконання ігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі . Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте , коли в неї щось не виходить , якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.
- Кожна дитина – індивідуальність . ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.
- Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині , як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду . Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей , спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.
- Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко , виразно, спокійно. Переконайтесь , що малюк розуміє значення всіх слів . За потреби у присутності дитини зверніться до словника.
- Ігрові завдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати ) чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином , щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.
- Пам’ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.
Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів. Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.
- може статися , що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання , незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення , запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.
- Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу , а на подолання не бажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи.
- Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно!
Тільки за такою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.
- відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними. Намагайтесь об’єктивно оцінювати свою дитину , відзначайте сильні та слабкі риси її характеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригування інших.
- Навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти , опанує рушійні фактори розвитку – три «само» : самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.
- Не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків , використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.
Мовленнєва гра , за вмілого керівництва з боку дорослих , здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри зі своєю дитиною , ви переконаєтесь, що саме гра для неї - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання , спілкуватися з малюком українською мовою , розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може грунтуватися на простих однозначних і готових рецептах . Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу. Шановні батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект у навчанні, адже малюк тільки-но починає знайомитися з рідною мовою. Отже , батьки , від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного.
1.4 Виховання звукової культури мовлення, як одна з складових в системі корекційно-виховної роботи
Виховання звукової культури мовлення посідає одне з провідних місць в системі корекційної роботи. Одним з психологічних принципів, що лежать в основі оволодінням дітьми мовленням, є принцип розвитку, згідно з яким всі психічні процеси, включаючи і мовлення , мають певні якісні стадії в своєму розвитку. Розвиток психічних процесів протікає в певній взаємодії один з одним. В психічному розвитку існують сензитивні періоди , коли дитина особливо чутлива до певних впливів навколишнього середовища. Для розвитку мовлення сенситивним періодом є вік 1,5 до 3,5 років, коли дитина найбільш чутлива до мовлення.
Відомий психолог Л.С.Виготський відмічав, що пізній початок колекційної роботи не має такого значення в розвитку, яке воно відіграє тоді, коли відбувається в оптимальні строки. В цей найбільш сприятливий для розвитку мовлення період дитина оволодіває основними засобами мовлення. Відомо, що, молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для формування та розвитку правильної вимови. В цьому віці дитина здатна засвоювати більшість звуків та закріплювати їх у власній вимові, вчиться користуватися своїм голосовим апаратом. Саме тому виховання звукової культури мовлення у дітей спрямоване на розвиток слухового сприймання , на засвоєння та закріплення правильної вимови звуків, які формуються в процесі загального та мовленнєвого розвитку дитини. Д
По-друге - це формування звуковимови. Більшість завдань по вихованню звукової культури мовлення присвячене уточненню та закріпленню правильної вимови звуків. Ознайомлюючи дитину із звуками рідної мови треба обов’язково враховувати артикуляційні труднощі їх вимови та її індивідуальні можливості.
По –третє , корекційна робота повинна бути направлена на розвиток голосового апарату . Як підготовчі вправи для розвитку голосового апарату дитині пропонуються завдання в яких однакові звуки або звукосполучення потрібно вимовляти з різною силою голосу. Такі завдання підготують дитину до подальшого правильного використання інтонаційних засобів виразності.
По - четверте, це розвиток темпу мовлення. Вже починаючи з 3 років, треба вчити говорити дитину і швидко і повільно. З цією метою слід вимовляти слова з різною швидкістю, а потім запропонувати дитині повторити їх у такому ж темпі. Шляхом таких вправ малюк привчається говорити слова в різному темпі.
По – п’яте, ця робота спрямована на розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання. Добре поставлене мовленнєве дихання забезпечує правильну вимову звуків, правильне промовляння слів та фраз. Адже для вимови ряду звуків , потрібен сильний подовжений видих , що досягається завдяки спеціальним вправам на розвиток дихання.
Формування правильної вимови звуків на простих прикладах дає можливість акцентувати їх увагу на звуковій стороні мовлення . Уточнення та закріплення звуків здійснюється в декілька етапів. Спочатку йде відпрацювання вимови ізольованих звуків , потім введення їх в склади та слова. Подальше закріплення звуків здійснюється у фразовому мовленні , але обов’язково в залежності від індивідуальних можливостей дитини.
1.5
Мовленнєва готовність дитини з порушенням мовлення до навчання у школі
Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від вікових нормативних показників у розвитку усного мовлення зумовлюють неспроможність дитини увійти в соціальні контакти з дорослими і ровесниками, опанувати навчальну діяльність , що гальмує процес засвоєння загальноосвітніх знань, розвиток навчальних умінь, навичок читання й письма в початковій школі, а також особистісний поступ дитини. Це зумовлює загострення суперечності між сучасними вимогами до мовленнєвої готовності дітей до школи і педагогічними умовами забезпечення цього процесу.
У психолого-педагогічній літературі термін «готовність» розглядається, як системоутворююча характеристика(Л.Кондрашова), тривалий чи короткочасний психічний стан особистості внаслідок впливу на внутрішні сили середовища і виховання (М.Фіцула), що зумовлює здатність дитини до оволодіння змістом конкретної діяльності, зокрема мовленнєвої. Вчені (А.Богуш, М.Вашуленко, А.Іваненко та ін.), досліджуючи теоретичні основи розвитку мови і мовлення, визначають її, як складову підготовки дітей до школи, що охоплює практичне опануваня вмінь і навичок культури спілкування у процесі мовленнєвої діяльності.
Згідно з «Концепцією стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку» (Є.Соботович, 2002) одним з основних завдань корекційно-попереджувального навчання дітей старшого дошкільного віку є корекція провідного розладу , розвиток усіх сторін мовлення та підготовка їх до навчання у школі.
Таким чином, формування мовленнєвої готовності – актуальна проблема , що передбачає забезпечення умов практичної реалізації завдань з оволодіння мовою і мовленням.
Спадщина відомих учених свідчить, що проблема формування мовленнєвої готовності дітей до школи має глибоке історичне коріння. Відомий слов’янський педагог ХУІІ ст.. Я.Коменський вперше звернув увагу на необхідність підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання . Його праця «Материнська школа» (1632) фактично є програмою підготовки дитини до школи. Він вказував необхідність навчання рідною мовою , розробки принципів, завдань і змісту навчання мови на різних вікових етапах.
Я. Коменський вважав, що загальноосвітнє та виховне значення мовлення , повинно бути розвинутим і досконалим. Він перший спробував визначити вікові закономірності оволодіння мовлення, ознаки підготовленості дітей до школи, як здатність до суджень, засвоєння знань бажання навчитись.
Відомий швейцарський педагог Й. Песталоцці ХУІІІ ст. порушував проблему зв’язку сім»ї та школи , зосереджував увагу на розвитку мовлення дітей, визначив зміст навчання та спеціальні засоби оволодіння мовленням: освоєння звука як засобу розвитку органів мовлення, навчання слів-назв, як засобу ознайомлення з предметами, навчання мовлення, як процесу застосування засобів спілкування або чіткого висловлювання власних думок про об’єкти довкілля. Таким чином, наприкінці ХУІІІ ст. вперше було науково-практично обґрунтовано значення рідної мови у розвитку дитини, визначено зміст, засоби навчання мовлення, послідовність засвоєння мовлення, завершальним етапом якого є достатня сформованість засобів спілкування та їх застосування.
Відомий педагог ХІХ ст.. К.Ушинський , який розглядав розвиток мовлення у невід’ємному зв’язку з формуванням особистості дитини, визначив основні завдання , зміст і методику навчання мовлення. Він акцентував увагу на навчання дітей рідної мови, що має три мети: розвинути вроджену здатність до мовлення( «дар слова»), свідоме оволодіння скарбами рідної мови, засвоєння дітьми логіки мовлення, тобто її граматичних законів. Його вчення Є.Водовозова досліджувала, як значення попереднього внутрішнього розвитку дитини, насамперед мислення , під час формування навичок і звичок у розвитку мовлення дітей в умовах сім»ї.
Є.Тихєєва вказувала на взаємо зумовлюючий зв'язок розвитку особистості дитини і розвитку мовлення ( мовлення і мислення) як головних факторів спілкування людей. Вона вважала, що розвиток рідного мовлення має розпочинатися з перших років життя, та організовуватися як в її інтересах , так і заради розвитку мовлення на лінгвістичних засадах. Авторка вперше ввела термін «навчання мови» , що ліг в основу всієї системи виховання у дошкільному закладі. Саме методично продуманий планомірний розвиток мовлення має бути тлом, на якому розгортається процес навчання і виховання дітей дошкільного віку.
Особливе місце у вирішенні проблем підготовки дітей до школи та розвитку мовлення належить В.Сухомлинському. Він рекомендував розпочинати розвиток мовлення та виховувати любов до мови з раннього дитинства. , розробив оригінальну методику навчання дітей дошкільного віку грамоти і читання. В основу підготовки дітей до школи В.Сухомлинський покладав заняття з розвитку мовлення : складання казок, розповідей, оповідань за спостереженнями дітей у природі. Гармонійну єдність виховних і навчальних зусиль видатний педагог розглядав як необхідну умову всебічної підготовки кожної дитини до школи.
Педагоги ХХ ст. усвідомлюючи зв'язок розвитку мовлення з формуванням особистості дитини, визначали його основні завдання, зміст і методику; акцентували увагу на системному навчанні дітей рідної мови на лінгвістичних засадах. Методично продуманий процес розвитку мовлення передбачав розширення соціальних зв’язків та організацію доцільного спілкування як з ровесниками так і з дорослими.
1.6
Взаємозв’язок виховного процесу батьків та логопеда
Робота логопеда з родиною , що виховує дитину з порушенням мовленнєвого розвитку, має на меті
- надати кваліфіковану підтримку батькам;
- допомогти близьким дорослим створити комфортне сімейне середовище для повноцінного розвитку дитини;
- створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини;
- формувати адекватні взаємини між дорослими і їхніми дітьми.
В основу роботи логопеда з родинами покладені наступні принципи:
- принцип комплексного підходу до організації корекційно педагогічного процесу. В роботі з дитиною та її родиною необхідна участь різних фахівців, таких ,як психоневролог, дефектолог, психолог, масажист та ін. При цьому необхідні не тільки спостереження і консультації дитини різними фахівцями , але й їхнє спільне обговорення і «ведення» даної родини.
- принцип єдності діагностики і корекційно-педагогічного процесу. Обстеження дитини різними фахівцями проводиться з метою виявлення її актуального і потенційного рівнів розвитку, соматичного стану і т.д. і визначення шляхів корекційно – педагогічної роботи у вигляді складання індивідуальної програми розвитку.
- принцип співробітництва між батьками і фахівцями, батьками і дітьми. Необхідно підкреслити , що батьки будуть шукати підтримку і допомогу фахівця, прислухатися до нього і слідувати його порадам тільки тоді, коли професіонал бачить у батьках не «об’єкт свого впливу» , а рівноправного партнера по корекційному процесу. Так само відносини між логопедом і дитиною та батьками повинні будуватися за відомим принципом особистісно-орієнтованої педагогіки – на «рівні очей» дитини, використовуючи прийом « очі в очі».
- Принцип врахування інтересів (принцип вирішення задачі через інтерес). Цей принцип застосовується в роботі як з дитиною, так і з батьками.
Так, батьки, звертаючись за консультацією, як правило хочуть, щоб дитині чим-небудь допомогли (наприклад, навчили говорити, зняли підвищене збудження і т.д.). Фахівець не повинен говорити їм: "Він ніколи не навчиться цьому" або щось подібне. У цьому випадку батьки навряд чи захочуть продовжувати зустрічі. Тут необхідно дуже тактовно підійти до відповіді, сказавши, що і цьому буде приділена увага на заняттях, але тільки трохи пізніше. Згодом, в ході корекційно-педагогічної роботи, позиція батьків стосовно бажаного результату розвитку дитини стає більш адекватною.
- Принцип ведучої діяльності. Розвиток дитини відбувається в рамках її ведучої діяльності, отже і співпраця дефектологів і родини повинна спрямовуватись на формування діяльності дитини відповідно до її віку, можливостей, інтересів.
- Принцип онтогенетичного підходу. Передбачає спрямованість на гармонізацію особистісної структури дітей з особливими потребами за рахунок комплексного впливу на всі сторони психічного розвитку.
Форми роботи з батьками
1. Консультативно-рекомендаційна робота
Дана форма роботи фахівців включає первинне психолого-педагогічне обстеження, консультативні відвідування, повторні психолого-педагогічні обстеження.
На первинному психолого-педагогічному обстеженні за участю дефектолога, лікаря-психоневролога, психолога батьки одержують відповіді на цікавлячі їхні питання, що стосуються оцінки фахівцями рівня психічного розвитку дітей, можливостей їхнього навчання і т.д., і рекомендації з організації подальших умов виховання дитини.
В ході первинного прийому фахівцеві-логопеду варто звернути свою увагу на позицію матері стосовно дитини й особливостей його розвитку, на реакцію батьків на дитячі дії (вказівки, підтримка, байдужість та ін.).
Крім того, варто враховувати стан батьків (розгубленість, засмученість, скарги, пошук шляхів рішення проблем). Це важливо, тому що в різних випадках від фахівця потрібна по-різному побудована бесіда; це може бути тільки емоційна підтримка, співчуття, а також розташування батьків до себе; можливо, батьки мають потребу в одержанні точної інформації про порушення, поясненні нормальності свого психологічного стану; або ж для них є необхідним спільне складання плану подальших дій.
Позитивним результатом первинної психолого-медико-педагогічної консультації вважається такий, коли батьки, прислухавшись до рекомендацій фахівців і відчувши можливість одержання реальної підтримки, повертаються до них ще і ще раз за допомогою.
При повторних консультаціях простежується динаміка психофізичного розвитку дитини, а також ефективність запропонованих при первинному відвідуванні рекомендацій. При необхідності вносяться зміни в індивідуальні програми розвитку і курси лікування.
2. Лекційно-просвітницька робота
В ході корекційно–педагогічного процесу з батьками проводяться лекційні заняття, на яких вони одержують необхідні теоретичні знання з різних питань виховання дітей. При цьому на першій лекції батькам пропонується список тем із проханням відзначити ті з них, що найбільш їм цікаві, а також пропонується доповнити перелік тими питаннями, що не представлені, але важливі для них, тобто про що їм хотілося б довідатися.
За бажанням батьків можливе проведення ряду лекцій, присвячених медичним аспектам розвитку дитини. Для подібних лекцій запрошуються відповідні фахівці.
В ході лекцій батьки одержують відповіді на виникаючі питання, знайомляться із сучасною літературою, що розкриває зміст тієї або іншої проблеми. Лекції проводяться один раз на місяць. Відвідуючи їх, батьки не тільки здобувають знання, дані у певній системі, але й, знайомлячись один з одним, бачать, що вони не самотні, що є й інші родини, у яких вирішуються схожі проблеми. Це додає батькам упевненості, знімає напругу (що вони самотні, ніхто їх зрозуміти не зможе і т.д.). Крім того, слухаючи питання інших, багато хто починає усвідомлювати свої проблеми і вже намагається задавати питання сам, намагаючись активно шукати вихід з власної життєвої ситуації.
3. Практичні заняття для батьків.
На практичних заняттях батьки одержують знання і навички з формування тих або інших умінь і навичок у дитини, наприклад, навичок самообслуговування, культурно-гігієнічних навичок, передумов формування образотворчої діяльності і т.д.
Найбільш зручною формою роботи з батьками є комбіновані заняття — лекція на певну тему, потім практичне заняття, що проводяться один раз на місяць, тривалістю до півтори годин.
Теми практичних занять майже завжди відповідають лекційним. Наприклад, по закінченні лекції „Іграшки. Роль, види, призначення. Критерії оцінки іграшки при покупці” батькам пропонується виготовити на задану тему яку-небудь іграшку. По закінченні роботи батьки розглядають вироби один одного, бачачи, як можна по-іншому зробити іграшку на цю же тему. Або після лекції „Гра. Роль, етапи формування, види, організація гри в домашніх умовах” батькам пропонується організувати і провести яку-небудь гру, у ролі партнерів виступають інші батьки і т.д.
4. Організація „круглих столів”, батьківських конференцій, дитячих ранків і свят.
Бесіди або „круглі столи” проводяться в невимушеній обстановці. Батьки знайомляться один з одним, розповідають про своїх дітей, їхні проблеми, бачачи, що їх розуміють, що інші також пройшли через подібний стан. Під час цих зустрічей батьки одержують корисну інформацію (наприклад, де оформити інвалідність дитини, які документи при цьому необхідні і т.д.), а також окреслюють коло тих питань, на які ще не змогли одержати відповіді.
У підготовці і проведенні бесід і „круглих столів” бажана участь психолога, що допоможе розсадити батьків певним чином, направить бесіду в потрібне русло, підтримає в бесіді нерішучих батьків і т.д.
Бесіди проводяться і на індивідуальних заняттях і, як правило, носять особистісний характер. Фахівець–логопед, слухаючи маму, її сімейні проблеми, пропонує варіанти вирішення деяких з них. Як правило, подібні зустрічі батькам необхідні і з психологом.
Два рази на рік проводяться дитячі ранки (наприклад, Новий рік, «Мамине свято»). У їхній підготовці і проведенні беруть участь фахівці, музичний керівник, а також самі батьки. Такі свята важливі й у ході корекційно-педагогічного процесу, тому що батьки можуть побачити результати своєї праці, порадіти за маля (свята проводяться в атмосфері радості і доброзичливості, доставляють дітям величезну радість).
5. Індивідуальні заняття з батьками та їх дитиною.
На індивідуальних заняттях фахівцем-логопедом вирішуються задачі індивідуальної програми роботи з родиною, при цьому здійснюється осбистісно-орієнтований підхід, спрямований на виявлення, розкриття і підтримку позитивних особистісних якостей кожного з батьків, необхідних для успішного співробітництва зі своєю дитиною.
Диференційований підхід у процесі корекційно-педагогічної роботи виглядає в таким чином.
А) Батьки розгублені. На перших заняттях вони не здатні сприймати пояснення педагога, тому фахівець-логопед працює самостійно з дитиною, a маму просить письмово фіксувати весь хід занять. Спочатку від батьків потрібно лише повторювати вдома структуру заняття, копіювати дії логопеда і їхню послідовність, іноді переймаючи його поведінку, інтонацію і т.д. На початку наступних занять фахівець-логопед просить показати, як робили завдання вдома, що вийшло, і що не вийшло, в останньому випадку визначаючи (для себе) причину невдачі матері і змінюючи характер або вид завдання.
Б) Батьки скаржаться, або заперечують. З цими батьками перші заняття проводяться трохи інакше. Мамі пропонується участь в окремих епізодах заняття з дитиною: наприклад, у катанні машини, м'яча один одному, у проведенні рухливих ігор типу „Гусаки і пастух”, „Горобці і кішка”, „Сонечко і дощик”, у схованки з дзвіночком і т.д. При цьому активно беруть участь усі троє: фахівець-дефектолог разом з дитиною (як одне ціле) і мама — навпроти (як партнер по грі). Через кілька занять фахівець пропонує помінятися місцями (встати мамі разом з малям). Дитина знаходиться спиною до дорослого, котрий обхоплюючи маля руками, тримає його руки у своїх і виконує всі необхідні рухи разом з дитиною як одне ціле.
В) Батьки шукають шляхи рішення проблем. Вони готові почути дефектолога, зрозуміти його пояснення і виконувати завдання. Тому фахівець активно включає їх у проведення заняття, пропонуючи закінчувати почату їм вправу. Далі, пояснюючи її мету, він пропонує мамі самостійно виконати завдання. В випадку невдачі фахівець-дефектолог приходить на допомогу, закінчуючи вправу з дитиною і пояснюючи причини невдачі.
6. Підгрупові заняття.
На завершальному етапі роботи з батьками логопедом проводяться підгрупові заняття, коли зустрічаються двоє дітей і їх мами. Фахівець-логопед організовує подібні заняття лише після того, як вдається сформувати співробітництво мами зі своєю дитиною на індивідуальних заняттях.
Батьки, що виховують проблемних дітей, часто відчувають утруднення під час прогулянок зі своєю дитиною. Конфліктні ситуації виникають як між дітьми, так і між самими дорослими. Буває, що батьки звичайних дітей незадоволені тим, що таке маля буде грати поруч з їх дитиною (недостатність інформації про проблемних дітей породжує в них страх). Батьки маляти з порушеннями психофізичного розвитку побоюються, як би не було конфліктної ситуації між їхньою дитиною й іншими дітьми, не знаючи, як вийти з неї або як її попередити.
З огляду на все це, необхідним є проведення підгрупових занять. Фахівець - логопед ставить своєю метою навчання батьків умінню налагоджувати співробітництво з іншою дитиною, дітей один з одним і дорослих між собою. У проведенні підгрупових занять бажана активна участь психолога.
Форми організації занять з дітьми раннього віку і їх близькими дорослими можуть бути різними. Необхідно тільки пам'ятати, що батьки є найбільш зацікавленими учасниками корекційного процесу. Його успішний результат буде залежати від багатьох причин, і не в останню чергу від того, наскільки правильно будуть побудовані відносини між фахівцями і батьками.
Спеціаліст повинен довіряти батькам, створювати умови для їхньої активної участі у вихованні і навчанні дитини, прислухатися до батьків, але й відстоювати власну обґрунтовану позицію, бути терплячим і коректним, впевненим і послідовним.
ІІ. Мистецтво спілкування, як основний елемент виховного процесу
«Сама велика розкіш у світі – розкіш людського спілкування» - писав А.Екзюпері. Його основи закладаються в сім’ї, перші емоції, перші слова, азбука міміки , вміння впізнавати людей, їх настрій. Поступово спілкування ускладнюється , в нього залучаються все нові і нові елементи: мова жестів, манери і поза, інтонація і ритмічна сторона мови.
Важливе значення має мовне спілкування. Дитина рано починає копіювати батьків, переймає їх гарний і поганий настрій, хороші і погані звички, і все це засвоюється надзвичайно просто. Практично всі недоліки, які привиті дитині на 1-2 році життя , залишаються надовго, деколи на все життя. З самих перших днів дитина засвоює в сім’ї манеру говорити . Молоді батьки часто вдаються до ласкавих, «сюсюкаючих» слів, особливо стараються показати це при
сторонніх особах. Така показна сторона любові ніколи не служила доказом почуттів, тим більше , що кохання потрібне тільки двом і зовсім не цікавить оточуючих. Більше цього, використовуючи в спілкуванні «лапочка», «котик», «зяблик» і т.д., звучить не тільки смішно і вульгарно, але і фальшиво.
Наша мова багата, і збагачуючи її такими словами не додає їй особливої краси. Дорослі часто вживають слова вульгарні, жаргонні, які зневажають слух і почуття культурної людини. Такі слова лише підкреслюють недостатній культурний рівень співбесідника, який не може знайти в рідній мові потрібних слів.
В педагогічній системі В.Сухомлинського «Слово – одне з головних виховуючих засобів : користування ним потребує високої культури». Слово повинно дати дитині знання етики, що таке добро і зло, що означає бути громадянином. Подається це в формі розповіді, казки – зміст яких, яскраві героїчні образи, зрозумілі дитині. Велику увагу треба приділяти зовнішній стороні розмови, інтонації голосу з дітьми треба дотримуватися спокійного, лагідного тону. Тільки спокійна людина може донести свої думки іншому.
Бесіду з дитиною треба будувати так ,щоб дитина відчувала перш за все турботу про неї, тоді з’явиться довіра, пропаде нервовість і хвилювання. Діти перш за все сприймають інтонацію мови і реагують відповідно цьому. Якщо бесіда проходить в нав’язливому тоні, важко знайти бажаний результат, а можна і взагалі втратити контакт з дитиною.
У деяких дорослих існує думка, що при розмові з дитиною мову треба переіначувати на дитячий лад з великою кількістю ласкавих , зменшувальних слів. Чи потрібно говорити, що не існує ніякої спеціальної дитячої мови?
Мова відображає думки людини, і ніхто не має права травмувати психіку дитини. Діти не сприймають умільне сюсюкання і грубі жаргонні слова.
В ранньому віці існує повна залежність розвитку від відповідних умов виховання. Культурний рівень дитини обумовлений поведінкою членів сім’ї. Сім’я регулює поведінку дитини, її взаємовідносини з оточуючими. Так формуються інтереси і потреби, культура спілкування і її зміст , дитячий настрій , уподобання, погляди на цінності життя і способи їх досягнення. Все це забезпечується засобами спілкування.
ІІІ. Роль батьків у розвитку дитини й помилки сімейного виховання
У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке –гарні батьки.
Батьки становлять перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають важливу роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері , ми подумки звертаємось у важкі хвилини життя. Разом з тим почуття, що забарвлюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми й батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – воістину життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна , безумовна. Причому якщо в перші роки життя , любов до батьків забезпечує власне життя й безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов виконує функцію підтримки й безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини.
Батьківська любов – джерело і гарантія благополуччя дитини.
Саме тому першим і основним завданням батьків є створення в дитині впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Самий природний й самий необхідний із всіх обов’язків батьків – це ставитися до дитини в будь-якому віці з любов’ю й повагою.
Головна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину а й керуватися у всіх повсякденних турботах по догляду за ним, у своїх зусиллях по його вихованню, необхідно щоб дитина відчувала, розуміла і була впевнена, що її люблять, був наповнений цим відчуттям любові, які б складності й конфлікти не виникали в його відносинах з батьками. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливе правильне формування психічного світу дитини, тільки на основі любові можна виховати моральну поведінку, тільки любов здатна навчити любові.
Глибокий постійний психологічний контакт з дитино – це універсальна вимога до виховання, що однаковою мірою може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття й переживання контакту з батьками дає дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любо, прихильність і турботу.
Основа для збереження контакту – щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини щира цікавість до його дитячих , нехай самих дріб’язкових і наївних проблем, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі й свідомості дитини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють залежно від віку й індивідуальності дитини. Під впливом спілкування із власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними , виконуючи спеціальні дії по догляду за дитиною , батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях , їх внутрішній щиросердечний світ помітно трансформується. Із цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: « Наївна думка, що, наглядаючи , контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей , батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу, що виховує, середовище, оточення й дітей».
Зв'язок між батьками й дитиною ставиться до найбільш сильних людських зв’язків . Ніж більше складний живий організм, тим довше повинен він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв’язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв’язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане повністю незалежним. Людське життя , як говорив психолог А.Н.Леонтьєв, - це розділене існування , головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний . Дійсно дистанція в спілкуванні з дитиною проявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки , а перше « Я сам !», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого садка? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначити межі дистанції. Рішення цього завдання, іншими словами , надання дитині тої або іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобувається ними у ході розвитку новими навичками, здібностями й можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їх відносин до дитини. Але разом з позитивним у вихованні існують й помилки сімейного виховання:
- виховання й потреба в емоційному контакті;
- виховання й потреба сенсу життя;
- виховання й потреба досягнення;
- виховання як реалізація певної системи;
- виховання як формування певних якостей;
- мета виховання.
Майбутні батьки , звичайно ж, замислюються проте, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання своєї дитини… Відповідь так само проста, як і складна: мета й мотив виховання дитини – це щасливе, повноцінне, творче , корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя й повинне бути направлене сімейне виховання.
ВИСНОВКИ
Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д.Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину . Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.
Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови , належить сім’ї. Адже перші слова , перші речення , малятко чує і вимовляє в колі рідних людей. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді , коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.
Батьки ні в якому разі не повинні залишатися байдужими до мовних недоліків своїх дітей. У колі своєї сім’ї дорослі розуміють дитину з півслова і вона почуває себе впевнено. Але з віком розширюється мовне коло спілкування дитини і мовленнєві вади стають на перешкоді швидкого встановлення контактів з однолітками, виникають різні ускладнення, психологічні проблеми. Недостатньо розвинена мова , бідність словникового запасу, проблеми у вимові звуків, негативно впливають на загальний розумовий розвиток дитини.
Мова дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мови дорослих, які оточують її з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.
Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалектизми. Причинами помилок в мові дорослих є вплив діалектного оточення і невміння відрізняти звукову норму.
Яскрава виразна мова дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння її і запам’ятовування .
Суха, монотонна мова не повинна бути зразком для наслідування. Виразність забезпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Не можна кричати в розмові з дитиною. Голосна, криклива мова викликає у дітей байдуже ставлення до її змісту, роздратованість у поведінці. Дитина намагається відповісти батькам таким же тоном і це надає мові відтінок грубості. Слід дотримуватися відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми швидким темпом, оскільки стежити за такою мовою дітям важко, вони відволікаються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Крім того, коли дитина наслідує швидкий темп мови батьків, у неї може виникнути заїкання. Справжнім скарбом рідної української мови є твори усної народної творчості – приказки, загадки, скоромовки, вірші, казки. Дорослим необхідно вживати влучні вирази, народні перлини в живу розмовну мову, вивчати з дітьми народні твори.
Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанні у школі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Алферова В.П. Как вырастить здорового ребенка/.- Л.: Медицина, 1991.- 416с.
2.Аксенова Л.И., Архипов Б.А., Белякова Л.И. и др.; Под ред. Н.М.Назаровой. Специальная педагогика/ – М.: Издательский центр «Академия», 2004.
3.Богуш А.М., Григоренко Г.І. Запрошуємо до розмови: Посіб.для роботи з дошкільниками. – К.: Освіта, 1997. – 152с.
4. Бодалева А.А. Популярная психология для родителей , М., Педагогіка, 1988г.
5. Волкова Л.С. Логопедия: Учеб.пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. «Дефектология». – М: Просвещение, 1989.-528с.
6. Волковская Т.М. Возможные способы организации и содержание работы с родителями в условиях корекционного дошкольного учреждения.// Дефектология.- 1999.- №4 – с. 66-72.
7. Епифанцева Т.Б. Настольная книга педагога-дефектолога/.- Узд.2-е- Ростов н/Д: Феникс, 2006.- 576с.- (Сердце отдаю детям)
8. Калмыкова И.Р. Таинственный мир звуков. Фонетика и культура речи в играх и упражнениях: популярное пособие для родителей и педагогов.- Ярославль: Академія, К., 1998.- 240с.
9. Козявкіна Н., Козявкіна О., Бабадагли М., Пічугіна Т. Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення у дітей із ДЦП // Дефектологія.- 2004. № 2 – с.27-32.
10. Крутій К.Л., Кулик Л.А., Берестов Н.И. « Семейное воспитание» М., Просвещение 1990г.
11. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. – М.: Просвещение, 1991.
12. Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В. Вчимося мови та розмови, або Українська разом з матусею.- Запоріжжя: Просвіта, 1999.- 336с.
13. Манько Н. Діагностика мовленнєвого розвитку дітей раннього віку// Дефектологія.- 2006. № 1 – с.41-44.
14. Мастюкова Е. М., Московина А.Г. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии.- М.: ВЛАДОС, 2003.
15. Мишина Г.А. Формы организации корекционно педагогической работы специалиста- дефектолога с семьёй воспитывающей ребёнка раннего возраста с нарушениями психофизического развития// Дефектология.-2001. - № 1 с. 60-64.
16. Мозгова Т. Виправлення вад вимови фонем у дітей із загальним недорозвитком мовлення// Дефектологія.- 2004. № 1 – с.43-45
17. Пахомова Н. Мовленнєва готовність дітей дошкільного віку з тяжкими вадами мовлення // Дефектологія.- 2005. № 3 – с. 48-50.
18. Пузанов Б.П., Селиверстов В.И., Шаховская С.Н., Костенкова Ю.А. Под ред. Б.П.Пузанова. Коррекционная педагогика: Основы обучения и воспитания детей с отклонениями в развитии/– М.: Издательский центр «Академия», 1998.
19. Стребелева Е.А., Венгер А.Л., Екжанова Е.А. и др.; Под ред. Е.А.Стребелевой. Специальная дошкольная педагогика: Учебное пособие/ – М.: Издательский центр «Академия», 2002.
20. Тарасун В. Формування мовної особистості - новий напрям логопедичної роботи// Дефектологія.- 2007. № 4 – с. 3-11.