Реферат на тему:
Поняття виховання як суспільного явища
План
1. Виховання як суспільне явище
1.1 Виховання і розвиток особи
1.2 Закон паралельного педагогічного розвитку А.С. Макаренко
1.3 Виховний колектив
1.4 Суть і основні завдання педагогічної дії
2. Психологічні концепції мислення і їх філософська основа
3. Суть мислення як процесу вирішення завдань
3.1 Типи розумових дій і їх зміст
3.2 Операції мислення
Список використаної літератури
1. Виховання як суспільне явище
Виховання підростаючих поколінь суспільства, як процес їх підготовки до суспільно-виробничої діяльності, оволодіння підростаючими поколіннями відповідним виробничим досвідом і навиками праці є необхідний процес оволодіння всім життєвим досвідом, створеним всіма попередніми поколіннями і реалізованими як безпосередньо у виробництві, так і в узагальненому вигляді в науці, культурі, в мові, в самих людях - в їх духовних і фізичних якостях, у формах суспільних стосунків, у формах і нормах побуту і тому подібне
Виховання підростаючих поколінь - це процес становлення дітей людьми, як найважливішим елементом продуктивних сил суспільства.
Цей процес виховання підростаючих поколінь є об'єктивно-закономірне суспільне явище, що визначається "потребами і способом виробництва" і властиве суспільству на всіх стадіях його розвитку, бо суспільство без нього не може жити і розвиватися.
1.1 Виховання і розвиток особи
Дитя - це людина в можливості. Він містить в собі - в організації, структурі і здібностях свого організму і кожного його органу окремо - весь шлях розвитку своїх предків, що історично минув, все що історично виникли і передані по спадку від покоління до покоління зміни в цих органах і організмі в цілому, реалізовані як їх, в природі їх, в їх здібностях стати людським організмом, людською особою.
Дитя виховується постійно в кожен даний момент, оскільки він в кожен даний момент живе і діє. Отже, процес життя дитяти об'єктивно і є дійсний процес його виховання. Яке життя дитяти, які характер і зміст його життєво необхідних стосунків з людьми, речами і явищами і визначений цими стосунками характер і зміст його життєдіяльності - такий і процес його виховання, такий і результат його.
У цьому сенсі чоловік як результат виховання - це продукт своєї життєдіяльності. Яка життєдіяльність людини, така і сама людина.
У своїй практичній роботі і теоретичних узагальненнях А.С. Макаренко виходив з того, що тільки в процесі діяльності дітей, і обов'язково всякій діяльності - учбовою, трудовою, побутовою, ігровою і тому подібне в результаті вправи, залучених в неї природних сил дітей відбувається розвиток дітей.
1.2 Закон паралельного педагогічного розвитку А.С. Макаренко
У житті дітей немає жодного слова, жодного факту, жодного явища або відношення, який, окрім свого безпосереднього життєвого значення, не мали б значення виховного.
"Спробуйте, - говорив А.С. Макаренко, - серйозно, щиро, гаряче задатися метою виховати мужню людину. В цьому випадку вже не можна буде обмежитися спасенними розмовами. Не можна виховувати мужню людину, якщо не поставити його в такі умови, коли б він міг проявити мужність - все одно в чому: у стриманості, в прямому відкритому слові, в деякому позбавленні в терплячості, в сміливості.
Те ж саме слід сказати і відносно виховання будь-якої іншої якості - і духовного, і фізичного".
Не можна виховувати грамотну людину без вправи його в грамотному листі і так далі А.С. Макаренко говорив: "Дійсна суть виховної роботи полягає не в розмовах з дитям, не в прямій дії на дитяти, а в організації сім'ї
, особистому і суспільному життю батьків і в організації життя дитяти". Антон Семенович завжди і у всьому виходив з того, що "людина не може бути вихований безпосереднім впливом однієї особи, якими б якостями ці особи не володіла. Виховання є процес соціальний в найширшому сенсі".
Таким чином, життя і виховання дитяти є щось єдине. Отже, які зміст і характер життєдіяльності дітей, такі процес і результат їх виховання і чоловік (люди) як результат виховання - це продукт своєї життєдіяльності.
"Я прихильник активного виховання" - говорив Макаренко. Він виходив з уявлення про цілісність процесу виховання дітей. "Людина не виховується по частках, він створюється синтетично. Тому окремий засіб завжди може бути і позитивним, і негативним".
1.3 Виховний колектив
Величезну роль грає колектив в розвитку людської особи. "Розвиток індивіда, - писали Маркс і Енгельс, - обумовлено розвитком всіх інших індивідів, з якими він знаходиться в прямому або непрямому спілкуванні".
Ясно, що і дитячий колектив є явище об'єктивно закономірне. Діти живуть і виховуються в колективах. Такі колективи виникають в сім'ї, на вулиці, в дворах будинків, в школі і інших дитячих установах. Але і не всякий дитячий колектив є виховним. Частенько колективи виникають стихійно. Тому центральним завданням педагога є організація дитячого колективу, всьому його життю. Процес виховання дітей має бути організований.
1.4 Суть і основні завдання педагогічної дії
Створення правильного колективу, створення правильного впливу колективу на особу - такий, по Макаренко, основний шлях нашої виховної роботи. Педагогічний досвід А.С. Макаренко показує, що єдино можливим і правильним рішенням основної задачі педагогічної дії в наших умовах є перетворення нудного, нудного, сірого, нічого по суті умовляння, що не дає, лає, сюсюкання, ніж нерідко характеризується і сьогодні виховна робота в школі, в організацію творчого, трудового, радісного, красивого і цілеспрямованого життя і діяльності дітей.
Естетика виховання
- це поєднання вимоги і пошани до дітей повинне пронизувати все життя виховного колективу, будучи одним з керівних принципів методики педагогічної дії.
Таким чином, естетика нашого життя - це природний наслідок наших буд, наших суспільних стосунків, нашої моральності, наших громадянських обов'язків.
У педагогічному досвіді А.С. Макаренко якнайповніше розкрито застосування наступних основних методів педагогічної дії:
Методу вимоги;
Методу дитячої радості;
Методу завтрашньої радості, або "системи перспективних ліній";
Методу громадської думки;
Методики безпосередньої дії педагога;
Методу покарання.
Всі ці методи кожен по-своєму організовує, направляє життя дитячого колективу.
Початковим методом педагогічної дії в досвіді А.С. Макаренко є вимога. А.С. Макаренко говорить, що скільки-небудь серйозна виховна робота немислима без вимоги до дітей. Не можна ні створити виховний колектив, ні утвердить дисципліну в нім, якщо немає вимоги до дітей - чіткого, ясного, визначеного і авторитетного. Першочергове завдання в організації вимоги - підготовка його. Вимога повинна здійснюватися наполегливо і послідовно до кінця.
Характерним для макаренківського методу вимоги у всіх його формах є людська щирість, глибока пошана і довіра до людини.
1) Діалог - це поперемінний обмін репліками у вигляді дій, жестів різних, двома або більш людьми.
2) Дискусія - це міркування, зіткнення думок по яких - або питанням.
3) Полеміка - це від грецького слова "войовничий", тобто гостра суперечка.
2. Психолог
Термін "мислення" знайомий кожному. Життєва мудрість відзначає, що кожна людина вважає себе за розумного або достатньо розумного. Із цього приводу існує відома приказка з розряду психологічних: "кожен скаржиться на свою пам'ять, але ніхто не скаржиться на свій розум".
Поняттям "мислення" позначається одна з фундаментальних і виключно значущих для людини психологічних здібностей. Фундаментальною ця здатність є внаслідок того, що в мисленні чоловік виявляється як родова істота, розум є його відмінною рисою. Цей факт обумовлює соціальну і особову значущість для людини мислення.
Мислення є предметом вивчення не лише психології, але також - і навіть, перш за все - діалектичної логіки. Кожна з цих наукових дисциплін, вивчаючи мислення, має, проте, свою відмінну проблематику або сферу дослідження. Проблемою логіки є питання про істину, про пізнавальне відношення мислення до буття. Проблемою психології є протікання розумового процесу, розумова діяльність індивіда, в конкретному взаємозв'язку мислення з іншими сторонами свідомості. Психологія також як і теорія пізнання розглядує мислення не у відриві від буття. Вона вивчає його як спеціальний предмет свого дослідження. При цьому психологічну науку цікавить не відношення мислення до буття, а будова і закономірність протікання розумової діяльності індивіда в специфічній відзнаці мислення від інших форм психічної діяльності і в його взаємозв'язку з ними.
Відрізняючись, таким чином, один від одного, психологія мислення і логіка, або теорія пізнання, разом з тим, найтіснішим чином зв'язані один з одним. І дійсно, психологія мислення завжди виходить і неминуче повинна виходити з тієї або іншої філософської, логічної, методологічної концепції. Цей зв'язок психології з логікою, теорією пізнання і з філософією виразно виявляється в історії таких основних психологічних учень, що вивчали мислення, як:
асоціативна психологія;
психологія мислення вюрцбургскої школи;
американський біхевиоризм і;
матеріалістична психологія (діяльністний підхід).
Так:
асоціативна психологія виходила з позицій англійського емпіризму;
психологія мислення вюрцбургскої школи - з ідеалістичної філософії гусерліанства;
трактування мислення в американській психології визначалося філософією прагматизму;
наша, вітчизняна матеріалістична психологія мислення виходить з діалектичної логіки.
3. Суть мислення як процесу вирішення завдань
Визначення мислення як процесу вирішення завдань використовується, головним чином, в експериментальних дослідженнях конкретних механізмів пізнання, при діагностиці мислення. Будь-яке завдання має об'єктивну (наочну) і суб'єктивну (психологічну) структуру. Об'єктивно завдання включає:
набір певних умов;
вимога, якої потрібно досягти.
З психологічної точки зору вимозі завдання відповідає суб'єктивно поставлена мета, а умовою - засоби її досягнення. Рушійною силою процесу мислення є виникаючі суперечності в суб'єктивній структурі - між метою і засобами. Отже, рішення задачі є процес досягнення поставленої мети і пошук необхідних для цього засобів в певних умовах.
3.1 Типи розумових дій і їх зміст
Виділяють трьох типів розумових дій, характерних для процесу вирішення завдань:
орієнтовні дії;
виконавчі дії;
знаходження відповіді.
Орієнтовні дії починаються з аналізу умов, на основі якого виникає головний елемент розумового процесу - гіпотеза. Вона виникає на основі отриманої інформації, аналізу умов і сприяє подальшому пошуку, направляє рух думки, у результаті переходить в план рішення.
Виконавчі дії зводяться в основному до вибору ухвалень рішення задачі. Знаходження відповіді полягає в звірці вирішення з початковими умовами завдання. Якщо в результаті звірення результат узгоджується з початковими умовами, процес припиняється. Якщо немає - процес рішення продовжується знову і протікає до тих пір, поки рішення не буде остаточно узгоджено з умовами завдання.
3.2 Операції мислення
Проникнення в глиб тієї або іншої проблеми, що стоїть перед людиною, розгляд властивостей, складових цю проблему елементів, знаходження рішення задачі здійснюється людиною за допомогою розумових операцій. У психології виділяють такі операції мислення, як:
аналіз;
порівняння;
абстрагування;
синтез;
узагальнення;
класифікація і;
категоризація.
Аналіз - це розумова операція розчленовування складного об'єкту на складові його частки. Аналіз - це виділення в об'єкті тих або інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, стосунків і т.д.; це розчленовування пізнаваного об'єкту на різні компоненти. Наприклад, школяр на заняттях кружка юних техніків, намагаючись зрозуміти спосіб дії якого-небудь механізму або машини, перш за все, виділяє різні елементи, деталі цього механізму і розбирає його на окремі частки. Так - в простому випадку він аналізує, розчленовує пізнаваний об'єкт.
Синтез - це розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-синтетичному процесі мислення переходити від часток до цілого. На відміну від аналізу синтез передбачає об'єднання елементів в єдине ціле. Аналіз і синтез зазвичай виступають в єдності. Вони нерозривні, не можуть існувати один без одного: аналіз, як правило, здійснюється одночасно з синтезом, і навпаки. Аналіз і синтез завжди взаємозв'язані.
Нерозривна єдність між аналізом і синтезом виразно виступає в такому пізнавальному процесі, як порівняння. Порівняння - це операція, що полягає в зіставленні предметів і явищ, їх властивостей і стосунків один з одним і у виявленні, таким чином, спільності або відмінності між ними. Порівняння характеризується як більш елементарний процес, з якого, як правило, зачинається пізнання. Зрештою порівняння приводить до узагальнення.
Узагальнення - це об'єднання багатьох предметів або явищ за якоюсь спільною ознакою. В ході узагальнення в порівнюваних предметах - в результаті їх аналізу - виділяється щось спільне. Ці спільні для різних об'єктів властивості бувають двох видів:
спільні як схожі ознаки і;
спільні як істотні ознаки.
Шляхом знаходження схожих, однакових або спільних властивостей і ознак речей суб'єкт виявляє тотожність і відмінність між речами. Ці схожі, схожі ознаки потім абстрагуються (виділяються, відділяються) з сукупності інших властивостей і позначаються словом, потім вони стають змістом відповідних представлень людини про певну сукупність предметів або явищ.
Абстрагування - розумова операція, заснована на відверненні від неістотних ознак предметів, явищ і виділенні в них основного, головного.
Абстракція - відвернуте поняття, що утворюється в результаті уявного відвернення від неістотних сторін, властивостей предметів і стосунків між ними з метою виявлення істотних ознак.
Виділення (абстрагування) спільних властивостей різних рівнів дозволяє людині встановити родовидові стосунки в деякому різноманітті предметів і явищ, систематизувати їх і тим самим побудувати певну класифікацію.
Класифікація - систематизація супідрядних понять якої-небудь області знання або діяльності людини, використовувана для встановлення зв'язків між цими поняттями або класами об'єктів.
Список використаної літератури
1. Психологія. Підручник. / Під редакцією А.А. Крилова. - К.: ПБОЮЛ М.А. Захаров, 2001. - 584 с.