Актуальність теми дослідження.
У період шкільного дитинства при сприятливих умовах життя інтенсивно розвивається інтелектуальна й емоційно-вольова сфера дитини, закладаються основи правильного відношення до предметів й явищ навколишнього середовища. Важливий фактор впливу на дітей – систематична, цілеспрямована навчально-виховна робота, у якій особливе місце займає процес ознайомлення із природою.
Теорія й практика навчання доводить, що основним фактором розвитку дитини є її практична діяльність. Ефективність процесу навчання складається не тільки в тому, щоб дати учням глибокі й міцні знання, але й в організації самостійного їх набуття, творчого підходу до навчання й практичного застосування знань.
Особлива увага приділяється розвитку в школярів самостійній розумовій діяльності в процесі засвоєння знань. В таких випадках вчитель при вивчені курсу природознавства застосовує практичні методи навчання.
По даній проблемі важливі дослідження таких дидактів і психологів як Л.С. Виготський, Л.В. Занков, П.Я. Гальперін, А.А. Смирнов, В.В. Давидов, Б.Г. Ананьєв, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн тощо.
Курс природознавства, особливо початкової ланки, має пропедевтичне значення в освоєнні учнями дисциплін природничо-наукового циклу. Від того, наскільки повно молодші школярі опанують основами природничих наук, залежать їхні подальші успіхи в освоєнні біології, географії, фізики, хімії.
Зміст матеріалу, досліджуваного на уроці, його специфіка диктують використання певних методів і прийомів у їхньому розумному сполученні.
Дослідженнями встановлено, що школярам доступне розуміння причин багатьох природних явищ, цілісне сприйняття природи. Вченими (А.Я. Герд, Б.Е. Райков, К.П. Ягодовский, М.Н. Скаткин) доведено, що знання про природу повинні даватися методами природних наук, тобто практичними методами навчання, спостереженням і дослідами. Вони дають можливість учням найбільше повно пізнати природні закономірності, побачити взаємозв'язки між компонентами природи, сприяють розвитку самостійності й активізації розумової діяльності.
Отже, загальновизнано, що використання на уроках природознавства практичних методів вивчення природи – спостереження й дослідів, екскурсій, перегляду спеціальних мультимедійних слайдів, відеофільмів забезпечує міцність і усвідомленість знань, розвиток мислення, пам'яті, мови, спостережливості й інших цінних особистісних якостей учнів, а також формування в них дослідницьких умінь і навичок.
Таким чином, курс природознавства в школі відіграє особливо важливу роль в становленні особистості, розвитку та виховання дитини, а відтак, важливим є завдання добору підходящих методів навчання для зацікавлення, активізації пізнавальної діяльності учнів. Одними з таких методів є практичні, тому дослідженню цих методів навчання має бути приділено більше уваги. Цим і обумовлюється вибір теми курсового дослідження «Практичні засоби навчання на уроках природознавства»
Об'єктом дослідження
є процес навчання природознавства у школі.
Предмет дослідження
– практичні методи навчання, у системі загальних методів, як ефективний стимулятор пізнавальної активності учнів на уроках природознавства.
Метою курсової роботи
є вивчення та висвітлення різних аспектів практичних методів навчання, які використовуються при вивченні курсу природознавства, шляхів та прийомів їх удосконалення, які сприяють кращому формуванню природничої свідомості дітей, підвищенню інтересу до предмета.
Для досягнення мети розв’язувались такі завдання дослідження
:
1. Вивчити сутність та види методів навчання у педагогічній діяльності вчителя.
2. Проаналізувати особливості практичних методів навчання.
3. Вивчити головні компоненти технічних методів навчання – спостереження, дослід, екскурсія, практична, самостійна робота тощо.
4. Розробити урок з природознавства з використанням практичних методів навчання.
Методи дослідження
. Для розв’язання усіх поставлених завдань використовувався теоретичний аналіз загальної та спеціальної психолого-педагогічної, навчально-методичної літератури.
Практичне значення дослідження.
Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні наукових та пошукових праць з даної проблематики, в процесі підготовки до занять з педагогіки, та методики викладання природознавства. Вони становлять підґрунтя для подальших педагогічних досліджень з цієї проблематики.
Структура дослідження.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 36 найменувань.
1. Методи навчання: поняття, сутність, особливості
1.1 Активні методи навчання, їх види та роль у педагогічній діяльності
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.
З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання».
Прийом навчання – деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод».
Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки і культури. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, методи, звернені до свідомості і активності учнів у навчанні, практичні методи навчання.
Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.
У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:
За джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні [2, 31].
За основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок.
За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі.
Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено: а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;
в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.
Методи організації, та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
– сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.
До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання [2, 37].
1.2 Словесні метод навчання
Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли.
Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.
Розповідь поділяють на: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь – образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (але при викладанні дисципліни інформатика не використовується). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності.
Лекція – усний виклад великого за обсягом, складного, за логічною побудовою навчального матеріалу.
Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за послідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній головне.
Методи пояснення, розповіді і лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення. Їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь в роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення [5, 82–83].
Бесіда – метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.
3а призначенням у навчальному процесі розрізняють: вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду – для перевірки засвоєних знань. За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.
Суть евристичної (сократівсъкої) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження.
Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті. У школах він використовується таким чином, що учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення і тренує пам'ять [2, 39].
Робота з підручником – організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший – читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці. Розпочинаючи читання підручника, учень повинен пригадати матеріал, який вивчався на уроці.
Інша форма самостійної роботи з підручником – відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту.
Це привчає учнів до уважного читання тексту, відокремлення в ньому головного, допомагає встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, виявляти і запам'ятовувати найістотніше.
Ще один вид самостійної роботи з підручником – заучування текстів (правил, законів, віршів та ін.). Його слід починати з уважного читання матеріалу, відтак необхідно продумати прочитане і у довільній формі відтворити його зміст. Цілісне заучування невеликого матеріалу дає кращі результати, ніж заучування його частинами. Якщо ж текст великий, його ділять на смислові частини. Для активізації мислительної діяльності до кожної частини доцільно придумати заголовок. Це полегшить учневі поєднання окремих заучуваних частин.
Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику. Щоб така самостійна робота мала осмислений характер, учням пропонують пов'язувати розгляд і аналіз з текстом підручника та знаннями, здобутими, на уроках.
Для успішної роботи з підручником, учнів слід навчити різним формам занотовування опрацьованого матеріалу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні записи тощо) [5, 11].
1.3 Наочні методи навчання
Ілюстрування – оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.
У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі, зображення об'єктів, що вивчаються, схематичні зображення предметів вивчення. Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.
Демонстрування – використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки.
Використовуючи розглянуті вище методи, вчитель повинен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визначити головне, детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації.
Самостійне спостереження – безпосереднє сприймання явищ дійсності.
Школа має великі можливості для організації спостережень. Їх можна вести на уроці (особливо у процесі лабораторних і практичних занять), використовуючи наочні посібники, під час екскурсії. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати робити, висновки, занотовуючи все це в свої щоденники [25, 19–23].
1.4 Практичні методи навчання
Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.
Вправи
– багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі – готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні – сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні – перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні – набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі – за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні – переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).
Їх особливості залежать від змісту і дидактичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. Усні вправи широко застосовують при викладанні всіх предметів: усна лічба на уроках математики, усні вправи з мови, розповідь з історії, літератури, опис у географії, фізиці тощо. Письмові вправи виконують при вивченні різних предметів, найчастіше – мови та математики. На уроках з мови учні виконують різні види переписування, диктанти, стилістичні вправи, творчі роботи та повідомлення. При виконанні графічних вправ учні виражають свої знання зображальними засобами – малюванням і кресленням. Насамперед, складанням таблиць, кресленням діаграм, графіків, карт, деталей машин, графічним методом розв´язування задач з алгебри тощо. Технічні вправи стосуються виконання розмітки, рубання зубилом у слюсарній справі тощо [2, 44].
За навчальною метою вправи бувають вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Під час вступних вправ учитель поєднує пояснення з демонстрацією дій, а учні повторюють їх за вчителем. Пробні вправи застосовують, коли новий матеріал ще недостатньо засвоєний учнями. Їх три види: попереджувальні (пояснення учня передує виконанню дії), коментовані (пояснення і виконання дії збігаються) і пояснювальні (дія передує поясненню щодо її виконання). Тренувальні вправи від пробних відрізняються більшим ступенем самостійності учнів, поступовим наростанням їх складності. Це вправи за зразком, інструкцією, за завданням без зразка і докладних вказівок учителя. Вони наближаються до творчих вправ – застосування знань, умінь і навичок в нових життєвих ситуаціях, розв´язування задач із зайвими або неповними даними тощо.
Виконання вправ передбачає певну послідовність дій, спершу матеріал вправ необхідно розчленовувати на окремі елементи, а учень повинен добре розуміти кожен із них. Наступним етапом є об´єднання розчленованих елементів для своєрідного «зв´язування» окремо вироблених навичок. Виконання вправ слід постійно контролювати, аналізувати, розвиваючи в учнів навички самоконтролю.
Лабораторні роботи
– вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції.
Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обладнання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх. Лабораторні роботи проводять як в ілюстративному (учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано учителем або прочитано в підручнику), так і в дослідницькому плані (учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне значення й на основі дослідів самостійно приходять до нових висновків) [2, 49].
До лабораторних робіт учителі вдаються перед поясненням нового матеріалу, в процесі або після його вивчення. Вони бувають фронтальні й групові. Під час фронтальних лабораторних робіт усі учні класу виконують одночасно одну й ту саму роботу на нескладному обладнанні. При виконанні групових (окремими групами учнів) лабораторних робіт чітко розмежовують завдання між учнями, дбають про зміну їх занять у складі однієї групи. В усіх випадках важливо ґрунтовно пояснити учням мету роботи, її пізнавальне завдання, повторити теоретичний матеріал, докладно ознайомити з планом роботи. За фронтальної лабораторної роботи проводять усний інструктаж, зрідка письмовий.
Під час лабораторної роботи вчитель уважно стежить за діями учнів, дотриманням ними техніки безпеки, консультує їх. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом учнів. Її результати вчитель оцінює у формі бесіди.
Практичні роботи
– за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Їх виконують для вивчення теми чи роздолу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояснювати явища, що вивчаються.
Вони передбачають безпосереднє використання знань учнів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, визначення ознаки та властивостей предметів, формулювання висновків). За своєю метою й завданнями аналогічні лабораторним роботам. Під час вивчення деяких навчальних предметів застосовують термін «лабораторно-практичні роботи» (в геометрії, хімії, трудовому навчанні). Сприяють розвитку пізнавальних сил, самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти, розвитку спостержливості й аналізу явища. Зміст і прийоми виконання практичних робіт зумовлюються специфікою навчального предмета. До них учитель вдається перед поясненням нового матеріалу (для актуалізації опорних знань та умінь), у процесі розповіді (для ілюстрування теоретичних положень) або після вивчення матеріалу (з метою узагальнення і систематизації комплексного застосування знань).
Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення матеріалу), показ (інструктаж), проба (2–3 учні виконують роботу, решта спостерігає), виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу), контроль (приймання та оцінювання роботи). Якщо лабораторні роботи повністю співвідносяться з темою, що вивчається, то практикуми і практичні заняття проводять наприкінці чверті, півріччя або навчального року після вивчення великих тем курсу [2, 52].
Графічні роботи
– роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання; а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконання різних завдань.
Графічні роботи – відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання [2, 54].
Дослідні роботи
– пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів. Учні складають звіти про свої спостереження; пишуть огляди науково-популярних літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, верстатів, машин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків.
У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи навчання тісно взаємопов'язані. Наприклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель використовує методи ілюстрування і демонстрування, на лабораторних і практичних заняттях здійснюється інструктаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя – знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.
Вчитель використовує наочність (розвиток рослин, життя тварин, природні явища тощо) як засіб залучення учнів до самостійної дослідницької діяльності; забезпечує їм умови для практичного ознайомлення з логікою та методами проведення дослідження; спрямовує їх роботу; завдяки пізнавально-практичним завданням, організовує самостійний пошук, розвиває допитливість, здатність до зосередження, творчу уяву. Водночас учень самостійно визначає проблему, вчиться бачити її в оточуючому житті, висловлює передбачення, гіпотези, обмірковує план і способи їх перевірки, фантазує, організовує спеціальні спостереження і досліди, самостійно вирішує нові пізнавальні завдання або розв´язує новими способами уже відомі задачі. При цьому пізнавальна самостійність і активність учнів є максимальною [2, 59].
У практичній діяльності вчителя словесні, наочні й практичні методи навчання взаємопов´язані. Головне – оптимально поєднати їх.
2. Застосування практичних методів навчання на уроках природознавства
2.1 Особливості здобуття практичних з
наннь учнями на уроках природознавства
Природа оточує дітей усюди. Вона цікавить їх, привертає увагу і певним чином впливає на них. Збагачуючи і розширюючи уявлення дітей про природні явища, про життя рослин і тварин, про творчу працю людей з вирощування культурнихрослин і корисних тварин, учитель пробуджує в них живий інтерес до навколишнього світу, бажання працювати разом із дорослими, приносити користь, бажання охороняти ліси, зелені насадження.
Виховуючи в дітей із самого раннього віку любов, інтерес до рідної природи, залучаючи їх до праці, учитель формує в учнів працьовитість, бережливе ставлення до природи, розвиває почуття прекрасного. У початковій школі діти вперше знайомляться зі світом знань про природу, і майбутнє їхнє ставлення до неї залежить від того, наскільки вони оволодівають цими знаннями, як у них буде виховано любовне і бережне ставлення до природи.
Виконанню різноманітних навчально-виховних завдань, формуванню позитивних рис особистості, вихованню любові до природи, праці сприяє використання різних форм проведення уроків природознавства і практичних методів навчання: спостереження, лабораторних, практичних робіт, дослідів, екскурсій.
При вивченні природознавства застосовуються такі нестандартні уроки з використанням практичних методів навчання: урок-мандрівка, урок-гра, урок-загадка, урок-змагання тощо. Ефективність цих уроків пов’язується із збагаченням духовного світу учнів, коли вони через вплив на власні почуття, пізнавальний інтерес, цікаву форму організації заняття активно сприймають навчальний матеріал. Нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати процес навчання. Вони глибоко зачіпають емоційну сферу дитини, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, сприяють розвитку творчого мислення дітей.
Велике значення у вивченні природознавства надається позакласній роботі
,
де також можна застосовувати практичні методи навчання.
На практиці використовуються різноманітні форми та методи позакласної роботи [8]:
– індивідуальні заняття (домашні роботи, заняття в живому кутку, позакласне читання, виготовлення годівниць, підгодовування птахів узимку, збирання насіння та плодів рослин, фенологічні спостереження);
– групові заняття (гурток юних натуралістів, робота окремих ланок шкільних лісництв, учнівських бригад, чергування ланок, догляд за кімнатними рослинами, тваринами, праця на тваринницькій фермі, факультативні заняття, випуск стінної газети, бюлетенів);
– масові заходи (читацькі конференції і вечори, вікторини, лекції, конкурси, засідання клубів юних любителів природи, екскурсії та походи у природу, Тижні, Дні, Місячники природи; години цікавого природознавства, естафети, свята, робота таборів праці та відпочинку, суспільно корисна робота в озеленінні населених пунктів, шкільних садиб тощо).
Зміст природознавства дуже ефективно реалізується в практичних методах навчання: спостереженнях, самостійних, лабораторних роботах; в методах проблемного навчання та іграх.
Методи проблемного навчання
. У молодших класах використовуються такі методи проблемного навчання, як: проведення спостережень за природою, життям і працею людей, ведення календарю природи і праці, щоденника спостережень, евристичний метод при проведенні елементарних природничих дослідів, занять із сільського господарства.
Так, спостереження предметів
, явищ, їхніх змін безпосередньо у природі визначалється одним з основних методів вивчення початкового курсу природознавства. Основними видами спостережень з природознавства, що проводяться учнями молодших класів, є щоденні спостереження за неживою природою, сезонними змінами в рослинному і тваринному світі, сезонною працею людей та її зміни за порами року [2; 3; 4; 6; 7].
Процес спостереження має декілька етапів [3]:
• підготовчий етап, метою якого є викликати в дітей інтерес до об’єкту спостереження, що досягається за допомогою коротких бесід, звертання до особистого досвіду дітей, показу діафільму. На цьому етапі вказується мета і завдання спостереження, давються конкретні вказівки;
• етап зосередження уваги на об’єкті спостереження, для чого використовуються сюрпризи, несподіванки, загадки, художніобрази, прислів’я та приказки, вірші, показ і пояснення, ілюстрації, питання;
• основний етап – власне спостереження. На цьому етапі відбувається дослідження предмету або явища в цілому, їхній аналіз, обстеження, яке інтерпретує, розкриває властивості, котрі приймаються почуттями й абстрактні властивості предметів і явищ в їхніх суттєвих взаємозв’язках;
• заключний етап, мета якого полягає в підбитті підсумків і закріпленні отриманих уявлень і знань про предмети та явища, а також в оцінці тих способів обстеження предметів, якими користувались діти.
Разом з тим, проведення спостережень передбачає розвиток уміння учнів здійснювати порівняння, зіставлення різних явищ, які вони бачили в різний час. У початкових класах підготовкою до виконання завдань на порівняння є запитання, які допомагають учням аналізувати кожний з об’єктів, що порівнюється, виокремлювати їхні частини і властивості [3].
Починаючи з І класу співставлення, порівняння об’єктів проводиться за невеликою кількістю їхніх певних ознак, на які вказує учитель. Із розширенням запасу знань учнів кількість таких ознак поступово збільшується. За результатами проведених спостережень, порівнянь молодші школярі складають картинний календар природи і праці, щоденники спостережень тощо. Такі календарі, щоденники молодші школярі ведуть протягом усіх чотирьох років і виготовляють самі або використовують щоденники з друкованою основою.
У щоденниках діти відмічають погоду кожного дня, підраховують, скільки було ясних і похмурих днів, днів із дощем, снігом, градом протягом місяця, пори року, називають найбільшу і найнижчу температуру повітря, рахують середню температуру повітря за місяць. Інколи ведуть дворічні щоденники, тобто по дів графі на кожний день місяця: в одній графі відмічають погоду минулого року, у графі поруч відмічають погоду в цьому році. Таке ведення щоденнику давє можливість порівнювати погоду минулого року і робити з цього висновки.
Найбільш важливі спостереження та їх записи учні можуть перенести на класний календар природи і праці або дошку [4; 6].
2.2
Евристичний метод при проведенні елементарних природничих дослідів
Екскурсійна робота, тривалі спостереження, уроки закладають основи для дослідів, практичних та лабораторних робіт з природознавства [9], яка має декілька напрямів застосування.
По-перше, на уроках природознавства школярі виконують багато практичних видів діяльності, які спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок учнів поведінки у природі. Учні вчаться визначати сторони горизонту, працюють з навчальним обладнанням, креслять плани місцевості, графіки погоди, виконують малюнки, займаються моделюванням з піску та глини, виготовляють макети.
По-друге, практичні завдання виступають методом перевірки знань та умінь молодших школярів.
По-третє, учні проводять різноманітні природознавчі досліди, які є початком більш серйозних дослідів з хімії, біології, фізики. Учитель ставить перед дітьми проблему і звертає їхню увагу на обладнання, яке стоїть на партах. За допомогою вчителя школярі визначають предмет дослідження, формулюють його мету і завдання, дають йому назву і висувають припущення, яке може підтвердитися в ході дослідження, а може і не підтвердитися. Припущення полягає в тому, яким діти уявляють собі результат дослідження.
Діти складають план дослідження, за яким виконують дослідження, та роблять висновки – чи підтвердилось їхнє припущення. Кінцевим етапом дослідження є аналіз результатів [9].
Практичний
метод при проведенні занять із сільського господарства.
Для того, щоб школярі розуміли необхідність збереження природи та включення до трудової діяльності, на уроках проводиться знайомство з працею людей у полі, на городі, у саду, на виробництвах і при цьому з’ясовується, що отримує людина від природи, як краще використовуватиі зберігати її. На самому початку навчальних занять молодших школярів ближче знайомлять з пришкільною ділянкою, їм доручається доглядати за кущами, деревами на ділянці, поблизу школи.
Також молодші школярі беруть участь
Слід відзначити, що характер і складність сільськогосподарських робіт для молодших школярів змінюється протягом чотирьох років. Так, у І класі учні вирощують квіти та овочі з крупним насінням (горох, боби, квасолю), у ІІ класі додаються ще огірки, тиква, кабачки, коренеплоди, у ІІІ класі учні вирощують буряк і моркву, у в саду доглядають за суницею, учні IV класу опановують агротехніку картоплі, зернобобових, висаджують сіменники буряка та моркви для отримання насіння, у саду доглядають за малиною.
На шкільних ділянках учні проводять також сільськогосподарські досліди з різними рослинами (посів у різні строки, на різну глибину, крупним та дрібним насінням, з добривами та без них тощо) [2]. Такі досліди на шкільній ділянці дозволяють дітям дізнатися більше про життя рослин, спостерігати та аналізувати зміни, що відбувалися з ними.
У роботі з формування знань учнів про природу також широко використовуються практичні творчі завдання (скласти оповідання за малюнками, написати твір за картиною, намалювати плакат про збереження природи тощо).
При вивченні природознавчтва проводяться різноманітні види самостійних робіт:
· самостійна робота учнів з літературою (підручники, енциклопедіями, словниками, довідниками, газетами, журналами),
· підготовка повідомлень,
· ведення природознавчого словника,
· самостійні практичні роботи (креслення, робота з картами, натуральними матеріалами, виготовлення гербаріїв, плакатів, розв’язання завдань),
· самостійні роботи на пришкільній ділянці,
· суспільно корисна праця,
· самостійні спостереження,
· самостійна домашня робота,
· замальовки, оформлення матеріалу і коротких записів після екскурсій,
· листування з учнями шкіл, що знаходились в різних природних зонах для опису місцевості, рослин, копалин певної зони тощо.
У навчальній та позакласній роботі з природознавства використовуються різноманітні ігри, які є також практичними методами навчання (рольові ігри, ігри-вікторини, ігри-мандрівки, ігри з картами, ігри на уважність і кмітливість, ігри з використанням загадок, кросвордів, шарад, гумористичних запитань тощо).
Необхідно зазначити, що зміст багатьох тем з природознавства дозволяє варіативність у виборі методів та засобів навчання [5]. Найбільш доцільний спосіб побудови уроку залежить від конкретних навчально-виховних завдань, які вчитель прагне розв’язати на даному уроці, обраного шляху формування понять, впливу попередньої методики навчання, урахування вікових особливостей учнів, впливу природного і виробничого оточення, матеріальної бази школи.
Таким чином, ефективність здійснення природничої освіти забезпечується чітким визначенням змісту природничої освіти, використанням аудиторних (урок) та позакласних (екскурсії, гуртки, свята тощо) форм, практичних методів навчання (спостережень, методів проблемного навчання, ігор).
2.3 Проведення екскурсій з природознавста, як одна з форм практичних методів навчання
Робота вчителя початкових класів передбачає розширення натуралістичних поглядів молодших школярів, оскільки саме знайомство і спілкування дітей з природою дозволяє їм зрозуміти ступінь взаємовпливу і взаємозв’язку людини з природним середовищем. Це зумовлює посилену увагу до особливостей вивчення природознавства в початкових класах.
Специфіка природознавства як шкільного предмету полягає в тому, що його вивчають не лише шляхом читання і переказу учнями змісту навчального матеріалу, але й на основі безпосереднього спілкування із самою природою. Цьому значно сприяє проведення екскурсій з природознавства, які мають значну пізнавальну цінність, оскільки діти бачать усе, що відбувається навкруги.
Слід зазначити, що така форма занять з природознавства, як екскурсія, широко застосовувалась у 70–90-х роках ХХ ст. (особливий інтерес до екскурсій спостерігався наприкінці 1980 – початку 1990 років), ретельно розроблялися методики їх проведення, і майже в кожному педагогічному дослідженні з природничої освіти акцентувалась увага на ролі та значенні екскурсій у процесі вивчення природи молодшими школярами.
Тому накопичений досвід застосування екскурсій доцільно буде дослідити і враховувати на сучасному етапі розвитку природничої освіти. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що питаннями організації і проведення екскурсій з природознавства займалися такі дослідники, як Л. Бахарєва, Т. Богданець, Л. Боровська, В. Герасимов, Е. Дерим-Оглу, З. Жунусова, З. Кирилова, З. Клепіна, О.Нікішина, В. Перекалова, А. Плешаков, О. Прохорова, Т. Смирнова, О. Сороцька, В. Тарасов, Т. Тарасова, Н. Томіліна, А. Холомкіна та інші.
Навчальна екскурсія – це форма практичної організації навчання в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження та вивчення учнями різних об'єктів та явищ дійсності. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об’єктів пов’язано із пересуванням учнів.
Екскурсії виступають початком роботи з природознавства в молодшій школі, оскільки вони викликають у школярів зацікавленість до вивчення природи, бажання проводити спостереження. Вони спрямовуються на виховання в дітей дбайливого ставлення до природи, розкриття естетичного, пізнавального, оздоровчого, практичного значення природи в житті людей.
Так, екскурсії у І та ІІ класах носять переважно сезонний характер і мають однією з головних цілей виявлення змін у природі за порами року. Зміст екскурсій у ІІІ класі суттєво відрізняється від тематики І та ІІ класів: він тісно пов’язується з основним змістом теми «Природа і ми» і дозволяє конкретизувати узагальнені знання, що формувались під час занять, на матеріалі безпосереднього природного оточення [8].
Екскурсії з природознавства організовується [9, С. 41]: – до початку вивчення теми. Дійсно, екскурсії представляють цінність як вихідний матеріал для подальших навчальних занять з певного розділу програми, наприклад, при знайомстві з деревами, кущами, травами, а також при спостереженні сезонних явищ; у процесі роботи над певною темою (наприклад, спостереження за станом дерев і кущів взимку і за життям тварин у ІІ класі).
На таких екскурсіях перевіряються старі і здобуваються нові знання, необхідні для подальшого вивчення матеріалу; – наприкінці вивчення теми (наприклад, екскурсія до природи з метою спостереження за весняними змінами в житті рослин, птахів, тварин у ІІІ класі).
На таких екскурсіях узагальнюється і повторюється пройдений матеріал. Перш ніж провести екскурсію, учитель заздалегідь визначає найбільш зручний маршрут і шукає ті об’єкти, які можуть бути використані з навчальною метою. Часто вчителі практикують екскурсії по тому ж самому маршруту. Це використовується для того, щоб наочно й переконливо продемонструвати дітям сезонні зміни шляхом порівняльного зіставлення між станами природи в різні пори року [2; 3].
У І та ІІ класах діти набувають деякий досвід самостійної роботи, тому вже у ІІІ класі вчитель зосереджується не лише на виборі маршруту, але й на підготовці самостійної роботи дітей на певних етапах екскурсії. Під час підготовчої роботи вчитель знайомить учнів із темою екскурсії, розподіляє серед них обов’язки, за необхідності поділяє дітей на групи, даває завдання для кожної групи, інструктує про порядок обробки та проведення інформації та матеріалів. Учні читають статті, оповідання, пов’язані із темою екскурсії, вчять вірші, знаходять образні вирази, висловлювання письменників, прислів’я та приказки, репродукції художників, розробляють стенди.
Цей матеріал надалі використовується під час самої екскурсії. План екскурсії передбачає такі етапи [1; 4; 5; 6; 7; 9; 10; 11]:
1) мета і завдання. Учитель нагадує тему, називає головну мету і завдання екскурсії, порядок ознайомлення з її об’єктами;
2) коротка вступна бесіда, спрямована на активізацію вже здобутих учнями знань, і в ході якої вони відповідають на питання вчителя, згадують, що вони знають з теми екскурсії;
3) наочний показ, демонстрація об’єктів, що супроводжується розповіддю вчителя. На цьому етапі приділяється увага цікавості навчального матеріалу екскурсії, його значущості для дітей, і для цього в періодичних педагогічних виданнях впроваджені тематичні рубрики на допомогу вчителю із додатковим матеріалом з природознавства (наприклад, рубрика «Зелена сторінка» у журналі «Початкова школа»), а на телебаченні – спеціальні навчальні програми.
Слід підкреслити, що багатьма дослідниками, зокрема, Е. Дерим-Оглу, Н. Томіліною та іншими, визначалось, що спілкування з природою повинно бути захоплюючим, а тому вони радили спиратися на досвід дітей та практичну значущість матеріалу екскурсії. Наприклад, зазначалось, що опис слідів тварин слід перемежовувати із розповідями про їхній образ життя, опис тварин – з їхнім значенням для людини [4].
Під час екскурсій використовується різноманітний цікавий матеріал, як-то: загадки, ребуси, головоломки, вірші, пісні, малюнки тощо. Під час екскурсій учителя часто пов’язують зміст екскурсії з краєзнавством (використовують дані з місцевих періодичних видань, краєзнавчої літератури, відбирають та використовують краєзнавчий образотворчий матеріал).
Особлива увага приділяється вивченню особливостей місцевої природи і праці людей. Водночас учитель під час розповіді, окрім питань, пов’язаних із темою екскурсії, також звертає увагу учнів на загальні аспекти природознавства (наприклад, спостереження за змінами у природі в різні пори року, взаємозв’язок у природі, правила поводження у природі, збереження рослин і тварин, господарство країни, значення природи для людини тощо). Це дозволяє учням глибше проникнути у природу, зрозуміти зв’язки всього живого на планеті, взаємозалежність, корисність усіх природних об’єктів, сформувати уявлення про складність, унікальність, безперервність життя. На цьому етапі вчитель також відповідає на питання, що виникли в учнів під час екскурсії, а також обговорює з ними різноманітні проблеми з теми;
4) самостійна робота учнів, яка передбачає спостереження, виконання заздалегідь визначених завдань учителя, складання таблиць, малюнків, збір наочно-ілюстративного матеріалу та ін.;
5) узагальнююча бесіда, під час якої учні та вчитель формулюють висновки, обговорюють результати екскурсії, чи були досягнуті її завдання і в якій мірі, учитель оцінює знання, здобуті учнями, рекомендує прочитати додаткову літературу, дає домашнє завдання (зробити малюнок, скласти оповідання, невеликий твір, записи в щоденниках з природознавства тощо).
Навчальне і виховне значення екскурсії у значній мірі залежить від того, як проведено її узагальнення [6; 11]. Зазвичай після закінчення екскурсії учитель проводить бесіду, в якій діти обговорюють не лише проблеми з теми екскурсії, але й загальні питання, пов’язані із звичайними спостереженнями природи (погода, тварини, птахи, рослини, явища природи, які бачили діти).
Діти після екскурсій також заповнюють зошити з природознавства, відповідають на питання та розв’язують різноманітні завдання для перевірки [8], роблять малюнки на основі своїх вражень та гербарії, сувеніри, використовуючи природні матеріали.
Таким чином, екскурсії з природознавства широко використовуються у початковій школі, оскільки вони надають молодшим школярам самостійність у спостереженні об’єктів природи, стимулюють їхню розумову і творчу пізнавальну діяльність при виконанні навчальних завдань. До того ж, екскурсії мають не менше значення й для розвитку естетичних почуттів учнів, оскільки екскурсії привертають їхню увагу до краси рідної природи, до багатства фарб, звуків, краси форм та ароматів. Отже, цілеспрямоване проведення екскурсій з природознавства сприяє формуванню екологічних уявлень та культури молодших школярів і почуття особистої відповідальності за стан природи і підростаючого покоління.
2.4 Урок природознавства з використанням практичних методів навчання: «Вода і її властивості», 3-й клас
Тема. Вода і її властивості
Мета:
o у процесі дослідів і практичних робіт познайомити учнів з деякими властивостями води;
o формувати практичні вміння працювати з лабораторним устаткуванням, ставити досліди, вести спостереження;
o учити дітей робити висновки за результатами спостережень;
o учити розуміти роль води в житті людини;
o закріпити знання властивостей повітря, розуміння його необхідності, важливості для життя людини.
I. Актуалізація вивченого матеріалу. Контроль за засвоєнням знань.
Тест по темі «Повітря і його охорона»
1. Повітря прозоре:
а) так; б) ні.
2. Повітря має колір:
а) так; б) ні.
3. Повітря має запах:
а) так; б) ні.
4. Що відбувається з повітрям при нагріванні?
а) розширюється; б) стискується.
5. Що відбувається з повітрям при охолодженні?
а) розширюється; б) стискується.
6. Який газ поглинають при подиху людина, тварини й рослини?
а) азот; б) кисень; в) вуглекислий газ.
7. Який газ виділяють при подиху людина, тварини й рослини?
а) азот; б) кисень; в) вуглекислий газ.
II. Повідомлення теми й мети уроку
Учитель:
Сьогодні ми поговоримо ще про одну речовину, без якої життя неможливе. Назвіть цю речовину, відгадавши загадку.
Я й крижинка блакитна,
Я и крапля дощова,
Я сніжинка вирізна,
Я по травичці розлита,
Догадайся, хто ж я?
(Вода)
По яких ознаках догадалися?
Усі чули про воду?
Говорять, вона скрізь!
Ми її не зауважуємо,
Ми звикли, що вода – Наша супутниця завжди!
– Сьогодні ми з вами познайомимося з «найбільш дорогоцінною копалиною нашої планети» –
так вважають учені – водою.
– Здається, що простіше води? І все-таки. Чи так добре ви знайомі з водою – героїнею нашого уроку? З її звичайними й незвичайними проявами в природі.
III. Новий матеріал
1. Лабораторна робота «Властивості води».
Зараз ми з вами станемо дослідниками. До нас у лабораторію надійшла речовина невідомого походження.
Ціль:
· встановити її властивості й визначити, що це за речовина;
· навчитися правильно оформляти висновки.
Які у вас думки, що це за речовина? Будемо доводити.
2. Техніка безпеки при проведенні лабораторної роботи.
Дослід №1.
· Переливання води з однієї склянки в іншу.
· Що відбулося з водою?
· Яку властивість ви виявили?
Висновок: вода текуча, перебуває в рідкому стані.
Дослід №2.
· Діти пробують воду на смак (з домашньої склянки).
· Який смак має речовина?
Висновок: речовина не має смаку.
Дослід №3.
· Візьміть склянку з водою.
· Опустите в неї ложку.
· Чи видна вона?
Висновок: речовина є прозорою.
Дослід №4.
· Визначення кольору води за допомогою кольорових смужок.
· Чи має вода колір?
Висновок: вода безбарвна.
Дослід №5.
· Перед нами рідина невідомого походження. Вона може бути з різким, неприємним запахом. Необхідно нюхати невідому рідину, дотримуючись запобіжних заходів й безпеки:
· Cосуд перебуває на деякій відстані, рукою роблять хвилеподібні рухи (як би «підганяючи» до себе воду над посудиною поступово, при необхідності наближаючи посудину.
· Чи має вода запах.
Висновок: речовина не має запаху.
Фізхвилинка.
Дослід №6.
· Учитель наливає ту саму воду в посудини різної форми.
· Чи має вода власну форму, або вона приймає форму посудини?
Висновок: вода не має форми.
Дослід №7.
Вода – розчинник.
· не можна пробувати незнайому речовина, а якщо дуже потрібно, то крапельку, щоб переконатися, що це не небезпечно.
· У домашню склянку – цукор, у хімічні склянки – крейда, пісок. (Розмішати)
· Чи бачимо ми тепер цукор?
· Що відбулося?
· Спробуйте на смак. Який смак став у води?
Висновок: вода – розчинник.
· Чи всі речовини розчинилися?
· Що відбулося з речовинами, які розчинилися?
Дослід №8.
Уявіть, що ця вода з ріки.
· Чи можна її пити прямо з ріки?
· Що ж робити? Як зробити так, щоб воду можна було пити?
· Воду треба очистити. Для цього існують спеціальні фільтри.
Фільтр – пристрій для очищення рідини.
· Удома в багатьох є фільтри системи «Джерельце». Основна частина фільтра – активоване вугілля, але їм може служити й спеціально очищений пісок.
Висновок: вода фільтрується – очищається за допомогою фільтра від нерозчинних часток.
· Хто може пояснити, чому воду від деяких речовин можна очистити за допомогою фільтра?
· Варто пам'ятати, що мікроби теж набагато менше відстаней між частками фільтра, тому відфільтрована вода не може вважатися повністю очищеної й безпечною для пиття.
Дослід №9.
· З'ясуємо, що відбувається з водою при нагріванні й при охолодженні. Колбу із трубкою, з підфарбованою водою, опустити в гарячу воду. Вода піднялася.
· Чому?
· Ту ж колбу поставити в тарілку з льодом. Вода в трубці опустилася.
· Як це пояснити?
Висновок: вода при охолодженні стискується, а при нагріванні розширюється.
3. Підсумок лабораторної роботи.
· Розглянете заповнену таблицю.
· Які властивості нашої рідини ми встановили?
· Звіримо наші спостереження з «ключем» підручника (стор. 34).
· Довели, що наша рідина вода?
| № п/п
|
Параметри |
Властивості |
| 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. |
Стан Смак Прозорість Колір Запах Форма Чи розчиняє речовини? Що відбувається – при нагріванні – при охолодженні |
рідка, текуча без смаку прозора без кольору без запаху не має розчинник розширюється стискується |
Розбір ситуацій.
· Яку властивість води людина використовує, коли миє посуд, пере білизну?
· Чому цукор розчиняється в чаї?
· Чому на закипаючому чайнику стрибає кришка?
· Якщо вода має смак, про що це говорить?
Закріплення.
· Чим подібна вода й повітря?
· Якими властивостями вони відрізняються один від олного?
· Що ще в них загального?
Висновок: Без води й повітря не може існувати людина. Тому вони мають потребу в охороні.
Чи знаєте ви?
В організмі дорослої людини масою 70 кг води 50 кг; серце – 80%; кров – 83%
Щодоби доросла людина споживає в середньому 2 л води. За сімдесят років життя людина випиває 50 т води.
IV. Підсумок
Що ви довідалися на уроці про воду?
Робота із цілями для дітей.
Вставте в текст потрібні слова, користуючись таблицею.
Вода не має запаху
, кольору
, вона прозора
й текуча
. Вода – рідина
. Вода – розчинник
багатьох речовин. Очистити воду від деяких домішок можна за допомогою фільтра
. При нагріванні вода розширюється
, а при охолодженні стискується
.
V. Гімн воді
«Вода. У тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху. Тебе не опишеш, тобою насолоджуються, не розуміючи, що ти таке. Ти не просто необхідна для життя, ти є саме життя. Ти найбільше у світі багатство, але й саме неміцне. Ти не терпиш домішок, не виносиш нічого чужорідного. Ти божество, що так легко злякати».
Антуан де Сент-Екзюпері
VI. Домашнє завдання
1.Підручник.
2. Завдання для Золушки. Мачуха приготувала суміш із піску, солі й ошурок. Як відокремити їх один від одного за допомогою води?
Висновки
Природа оточує дітей усюди. Вона цікавить їх, привертає увагу і певним чином впливає на них. Збагачуючи і розширюючи уявлення дітей про природні явища, про життя рослин і тварин, про творчу працю людей з вирощування культурнихрослин і корисних тварин, учитель пробуджує в них живий інтерес до навколишнього світу, бажання працювати разом із дорослими, приносити користь, бажання охороняти ліси, зелені насадження.
Виховуючи в дітей із самого раннього віку любов, інтерес до рідної природи, залучаючи їх до праці, учитель формує в учнів працьовитість, бережливе ставлення до природи, розвиває почуття прекрасного. У початковій школі діти вперше знайомляться зі світом знань про природу, і майбутнє їхнє ставлення до неї залежить від того, наскільки вони оволодівають цими знаннями, як у них буде виховано любовне і бережне ставлення до природи.
Виконанню різноманітних навчально-виховних завдань, формуванню позитивних рис особистості, вихованню любові до природи, праці сприяє використання різних форм проведення уроків природознавства і практичних методів навчання: спостереження, лабораторних, практичних робіт, дослідів, екскурсій.
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.
З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання». Прийом навчання – деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод».
Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки і культури. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, методи, звернені до свідомості і активності учнів у навчанні, практичні методи навчання.
Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.
Практичні методи навчання передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.
Вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі – готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні – сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні – перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні – набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі – за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні – переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).
Лабораторні роботи – вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції.
Практичні роботи – за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Їх виконують для вивчення теми чи роздолу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояснювати явища, що вивчаються.
Графічні роботи – роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання; а й ма¬тематики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконання різних завдань.
Дослідні роботи – пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів. Учні складають звіти про свої спостереження; пишуть огляди науково-популярних літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, верстатів, машин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків.
У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи навчання тісно взаємопов'язані. Наприклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель використовує методи ілюстрування і демонстрування, на лабораторних і практичних заняттях здійснюється ін¬структаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя – знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.
Список використаної літератури
1. Аквилева Г.Н., Клепинина З.А. Наблюдения и опыты на уроках природоведения: Пособие для учителя нач. шк. – М.: Просвещение, 1988.
2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навч. посібник – К.: Веселка, 1998. – 333 с.
3. Боровская Л.А. Экологическая направленность натуралистической экскурсии в условиях города // Начальная школа. – 1991. – №8. – С. 46–48.
4. Виноградова Н.Ф. Окружающий мир. Методика, обучение. – М.: Вентана-Граф, 2005.
5. Герасимов В.П. Весенняя зоологическая экскурсия // Начальная школа. – 1981. – №5. – С. 33–37.
6. Герасимов В.П. Зимние экскурсии в природу // Начальная школа. – 1981. – №2. – С. 35–36.
7. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации взаимодействия общества и природы. // Философские проблемы глобальной экологии. – М., 1983.
8. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1984.
9. Григорьянц А.Г., Малкина Л.Г. Ознакомление с окружающим миром. Книга для учителя. – Ташкент, 1987.
10. Дежникова Н.С., Иванова Л.Ю. Воспитание экологической культуры у детей и подростков: Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 64 с.
11. Деревянко В.А., Савельева С.С., Бабанский И.Т. Уроки экологического творчества. // Начальная школа. – 2000, №12, – С. 40–44.
12. Дерим-Оглу Е.Н., Томилина Н.Г. Материалы к проведению экскурсии в смешанный лес // Начальная школа. – 1990. – №5. – С. 28–34
13. Друзь 3. В. Пізнавальні завдання з ознайомлення з навколишнім світом у 1–2 класах, – К.: Радянська школа, 1990.
14. Завитаев П.А. Опыты с растениями на школьном участке / П.А. Завитаев // Начальная школа. – 1957. – №3. – С. 42–44.
15. Исаева Е.В. Роль наблюдений за животными и растениями при изучении родной природы младшими школьниками / Е.В. Исаева // Начальная школа. – 1994. – №1. – С. 38–41.
16. Кириллова З.П. Экологическое образование и воспитание школьников в процессе изучения природы // Начальная школа. – 1989. – №5. – С. 25–27.
17. Клепинина 3.А., Чистова Л.П. Дневник наблюдений за природой и трудовой деятельностью человека. – М., 1988.
18. Минаева В.М. Внеклассная работа по природоведению в начальных классах. – Мн.: Нар. асвета, 1980.
19. Монгомена Л.И. Развитие познавательной активности на уроках природоведения./ Начальная школа. – М., 1999, 3. – С. 41–43.
20. Морозова Е.Е., Коваленко Л.И. Методика преподавания природоведения. Методическое пособие. – Саратов: изд-во Саратовского пед. ин-та, 1999. – 22 с.
21. Нарочна Л.К. Методика викладання природознавства: Навч. посібник для пед. уч-щ, 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1990. – 301 с.
22. Низова А.М. О выборе методов обучения природоведению/ А.М. Низова // Начальная школа. – 1965. – №12. – С. 42–48.
23. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1990.
24. Перекалова В.С. Обобщение наблюдений на уроке природоведения // Начальная школа. – 1974. – №11. – С. 59–61.
25. Погорелова Н.А. Формирование познавательных интересов младших школьников в процессе изучения природоведения во втором классе. – Свердловск: СПИ, 1983.
26. Подзоров В.И. Природоведение с методикой преподавания: Практикум: Учеб. пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 85 с.
27. Прокофьева Л.Б. Уроки-микроисследования при изучении естествознания / Л.Б. Прокофьева // Начальная школа. – 1996. – №8. – С. 37–42
28. Прохорова Е.Б., Никишина Е.П. Развитие у учащихся умения наблюдать на экскурсиях в природу // Начальная школа. – 1990. – №8. – С. 41–45.
29. Сосновская Е.Б. Методика преподавания природоведения. // Учебник для ССУЗов – javascript:__doPostBack('_ctl10$lbtSeries','') М.: Приор, 2005. – 208 с.
30. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям // Избранные педагогические сочинения. T.1. – М., 1979.
31. Трусова Т.М. Воспитание любви к природе. // Начальная школа. –1999, N8. – C. 63–64.
32. Хафизова Л.М. Как знакомить детей с правилами поведения в природе. // Начальная школа. – 1992, №8. – C. 40–46.
33. Холомкина А.И. Осенняя экскурсия в парк. // Начальная школа. – 1997, №9. – C. 63–65.
34. Шарапова Л.С. Навчання в 3–2 класах. Природознавство. – К.: Освіта, 1995.
35. Экологическое и эстетическое воспитание школьников /Под ред. Л.П. Печко. – М., 1984.
36. Ягодовский К.П. Вопросы общей методики естествознания. 2-е изд., дополн. – М., 1954.