Дидактичні засади оцінювання навчальних досягнень старшокласників в умовах модульного навчання

>

У другому розділі „Дидактичні основи оцінювання в умовах модульного навчання”

проаналізовані особливості оцінювання і принципи контролю навчальних досягнень учнів у теорії і практиці модульного навчання, розроблені теоретичні підходи до моделювання адаптивно-модульних контрольно-оцінювальних систем.

У процесі реформування вищої школи України значна увага приділяється дотриманню основних вимог Болонського процесу, зокрема, введенню європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) та впровадженню кредитно-модульної організації навчального процесу. Аналіз модульних форм організації навчання (А.М. Алексюк, І.І. Бабин, К.Я. Вазіна, П.І. Сікорський, Є.В. Сковін, П.І. Третьяков, М.А. Чошанов, П.А. Юцявічене, В.О. Рябова, Н.І. Шиян та ін.) дозволяють розглядати їх як удосконалений варіант програмованого навчання. У цьому розумінні модуль у педагогіці – це логічно завершена частина навчального матеріалу, засвоєння якої забезпечує досягнення запланованого раніше результату навчання.

У розділі проаналізовані різні модульні підходи в освіті:

- особливості модульного навчання (П.А. Юцявічене);

- об’єднання шкільних модулів (ОШМ) (Є.В. Сковін);

- проблемно-модульне навчання (М.А. Чошанов);

- модульно-розвивальне навчання (А.В. Фурман);

- модульно-рейтингова технологія навчання (П.І. Сікорський).

Встановлено, що для організації модульного навчання на основі аналізу різних поглядів характерні такі спільні риси:

- завершений блок навчальної інформації в якості основи модульного навчання;

- структурування змісту навчального предмета на логічно завершені частини;

- наявність модульних навчальних програм, модульних посібників та підручників;

- удосконалення системи контролю й оцінювання знань;

- систематичність навчальної праці суб’єктів учіння на засадах активізації навчально-виховного процесу.

У той же час слід акцентувати на основних недоліках традиційної навчальної системи, а саме: домінування комбінованого уроку, нераціональне використання часу на організацію власне засвоєння учнями знань і практичних дій, недостатня індивідуалізація і диференціація навчання, відсутні дидактичні основи для об’єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів тощо.

Нами науково обґрунтовано, що засадничими компонентами модульної технології навчання є модульно-календарний план, структура елементів знань модуля, модульний навчальний алгоритм. Ми погоджуємося з В.О. Рябовою, що модульне навчання – інноваційний підхід в організації навчального процесу, який реалізує системно-діяльнісну стратегію управління педагогічною взаємодією.

На основі зіставлення різних підходів до аналізу модульного навчання визначено, що в основу модульного навчання закладається зміст
(П.А. Юцявічене); змістове наповнення, мета його цілісного засвоєння
(В.І. Бондар); зміст, методи і форми
(А.В. Фурман); нова організаційна модель ОШМ
(Є.В. Сковін); цілісний алгоритм засвоєння знань
(П.І. Сікорський).

У розділі проаналізовані важливі структурні елементи процесу навчання – контроль та оцінювання знань; проведена умовна диференціація контролю як дидактичної підсистеми (навчальний та оцінювальний), а також встановлено, що з переходом від одного ступеня навчання до іншого зростає значення оцінювального контролю, який домінує у професійній школі. Визначені педагогічні закономірності, які впливають на вибір шкал оцінювання (збільшення кількості параметрів шкал оцінювання, врахування сукупності навчальних елементів оцінювальної системи тощо).

Науково обґрунтована система дидактичних принципів для моделювання ефективних контрольно-оцінювальних систем (природовідповідності, науковості, доступності, відкритості, демократичності, наступності, повноти). Встановлено, що сутність контролю і оцінювання як невід’ємних складових навчальної технології визначають такі елементи: навчальні параметри, критерії оцінювання, шкала оцінок, інтервальна шкала переходу до оцінки, структура знаннєвих компонентів предмета, форми підсумкового і локального контролю.

У процесі встановлення кількості балів для певних навчальних параметрів та на основі порівняння сутності прямого та опосередкованого оцінювання запропоновані три моделі контрольно-оцінювальних систем для середньої школи: модель А
(природничо-математичний напрям); модель Б
(суспільно-гуманітарний напрям); модель В
(загальноосвітній напрям). У даних моделях представлена множина взаємопов’язаних компонентів (навчальні параметри, шкала оцінок, критерії оцінювання, інтервальна шкала переходу до оцінки, форми локального та підсумкового контролю), які уможливлюють, з одного боку, ефективне керування та проведення контрольно-оцінювальної діяльності, а з іншого – комфортність і дієвість навчання в умовах даної оцінювальної моделі. Оцінювання навчальних досягнень учнів в усіх трьох моделях – опосередковане з використанням інтервальної шкали переходу до оцінки. Відсоткове співвідношення між навчальними параметрами, „крокова” відмінність в інтервальних шкалах, критерії оцінювання, форми локального контролю обумовлені різнопрофільним навчанням учнів. Так, наприклад, у моделі А (природничо-математичний напрям) „6” балів – це 51% – 60%; у моделі Б (суспільно-гуманітарний напрям) – 45% – 52%; у моделі В (загальноосвітній напрям) – 50% – 58%. У критеріях оцінювання використано різні підходи для визначення загальної суми балів, яка припадає на всі навчальні параметри модуля. Наприклад, якщо у класах природного-математичного напряму навчання сума всіх балів модуля дорівнюватиме 100, то їх легко розподілити між навчальними параметрами, виходячи з їх часток у загальній сумі. У суспільно-гуманітарному напрямі навчання використаний мотиваційний механізм, а саме, за кожне відвідане заняття учень одержує один бал. Сумарна кількість балів, яка припадає на всі навчальні параметри визначається як число за його відсотком. Виходячи із зазначених частин (%), які належать певному параметру в модульній оцінці, визначається кількість балів, що припадає на кожний навчальний параметр. У моделі В (загальноосвітній напрям) вихідною позицією при визначені сумарної кількості балів модуля може бути загальна кількість балів за виконані домашні завдання (кожне домашнє завдання оцінюється трьома балами). Загальна сума балів модуля визначається як число за його процентом. Відрізняються дані моделі й формами локального контролю. У моделі А – це тест, який містить теоретичні компоненти; контрольна робота № 1 (репродуктивні практичні навички); контрольна робота № 2 (творчі практичні завдання). У моделі Б – це контрольна робота (рівень навичок); у моделі В – залік або тест з теоретичними завданнями; контрольна робота (базові практичні дії та навички). Водночас спільними для трьох моделей є шкала оцінок – 12-бальна, а також форма підсумкового контролю, яка передбачає для виставлення підсумкової оцінки визначення рейтингового показника (процентне відношення суми балів з усіх модулів до максимально можливої) і переводиться в оцінку за даною інтервальною шкалою.

На рис. 1 представлена модель контрольно-оцінювальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів.

Під час аналізу вищенаведених моделей з’ясовано, що залежно від профілю навчання моделі оцінювання можуть спонукати учнів до глибшого засвоєння визначених теоретичних знань і практичних дій (модель А); або з допомогою мотиваційних механізмів (відвідування занять, виконання диференційованих домашніх завдань тощо) максимально полегшити навчальний процес, змістивши акценти в бік засвоєння лише найбільш важливих практичних операцій без обґрунтування їх теоретичних засад (модель Б); засвоєння теоретичних знань за умови диференційованого підходу, а також базових знань, ядро яких виділене заздалегідь (модель В).

У третьому розділі „Дослідно-експериментальне дослідження ефективності моделей оцінювання навчальних досягнень учнів в умовах модульного навчання”

розкриті загальні питання експериментальної роботи, обґрунтовані необхідні дидактичні умови організації перевірки ефективності моделей оцінювання навчальних досягнень старшокласників в умовах модульного навчання.

У процесі дослідження були змодельовані контрольно-оцінювальні системи навчальних досягнень старшокласників, що адаптовані до обраних учнями напрямів у профільному навчанні. Першим етапом реалізації поставлених завдань було проведення діагностичного дослідження, яке дало змогу окреслити загальну картину досліджуваної проблеми.

У результаті констатувального експерименту (другий етап) були виявлені ставлення, очікування, запити школярів та учителів до проблеми контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів на основі проведеного анкетування.

В анкетуванні брали участь 110 вчителів та 450 учнів старших класів. Для перевірки результативності даних моделей були також проведені відповідні спостереження, бесіди, аналіз уроків, вивчені підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.

Виявилося, що за необхідність наявності оцінок у навчальному процесі висловилися 68% опитаних учнів. Тільки 10% респондентів вважають одержану ними оцінку завжди об’єктивною, 50% – здебільшого необ’єктивною.

Аналіз анкет встановив, що оцінювання відіграє важливу роль у навчальному процесі (54% старшокласників бажають, щоб їхні знання завжди були оцінені). На думку 80% учнів, шкала оцінювання суттєво впливає на якість навчання.

Було встановлено, що багато вчителів мають певні труднощі, які виникають при виставленні оцінки учням. 44% учителів долають цю проблему в узгодженні оцінки з реальними знаннями учня, 40% – з роллю та значимістю навчальних параметрів (поточний контроль, домашня робота, контрольна робота, самостійна робота тощо). Із збільшенням оцінювальної шкали виникає суперечність між реальними знаннями учнів та об’єктивним оцінюванням цих знань, що зумовлене складністю співвідношення оцінки до певного масиву навчального матеріалу і розробленням для цього адекватних критеріїв і тим, що пряме оцінювання втрачає свою головну функцію – об’єктивність (37% опитаних педагогів співставляють оцінки 12-бальної системи з 5-бальною).

Окремо досліджувалися систематичність і мотиви навчання учнів. За результатами дослідження виявлено, що 34% старшокласників систематично готуються до уроків математики, оскільки прагнуть вступити до ВНЗ; 27% вважають таку підготовку необхідною для написання тематичної контрольної роботи; 25% учнів відзначають підвищений інтерес до цього предмета.

На наступному етапі експерименту виокремлювалися та обґрунтовувалися дидактичні принципи контролю й оцінювання, що стали основою для побудови адаптованих моделей контрольно-оцінювальних систем навчальних досягнень учнів з урахуванням профільності навчання. Було визначено, що підходи до оцінювання у межах моделей А, Б, В є відмінними і найбільш доцільними для навчання математики (зокрема, алгебри) та фізики.

У розділі розкриті зміст, організація та методика проведення заключного етапу – формувального експерименту, коли проходило коригування методики щодо реалізації оцінювання в навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. В експерименті брали участь учні 9–11-их класів загальноосвітніх навчальних закладів м. Львова (СЗШ № 13, СЗШ № 55, СЗШ № 67), м. Житомира (СЗШ № 19), м. Харкова (гімназія № 39), Вузлівського природничо-економічного ліцею (Львівська область) та м. Чернігова (СЗШ № 20). Дослідно-експериментальною роботою були охоплені 584 учні та 16 учителів.

З метою визначення (у процесі вивчення математики і фізики) ефективності педагогічних моделей контрольно-оцінювальних систем був обраний метод вибіркового спостереження. Репрезентативну вибірку складали паралельні контрольні та експериментальні класи. Показником достовірності слугував t-критерій Стьюдента. За рівень значущості було прийнято б = 0,05 (5%), що дозволило з надійним рівнем ймовірності Р = 0,95 зробити висновок про ефективність розроблених підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів. Порівняння одержаних результатів показало, що в експериментальних класах, оцінювання в яких проходило у змодельованих контрольно-оцінювальних системах, показники успішності були значно кращими, ніж у паралельних контрольних класах, де використовувалися традиційні підходи до оцінювання. Фактичне значення t-критерію Стьюдента було вищим, ніж визначене за таблицею. Це вказує на значимість одержаних результатів і підтверджує припущення, що підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів у даних моделях є дієвими і ефективними.

Зміни успішності учнів контрольних та експериментальних класів з модуля „Тригонометричні функції” представлені діаграмою (рис. 2), з якої видно, що успішність учнів експериментальних класів є значно вищою, ніж у паралельних контрольних класах.

Водночас для перевірки ефективності інноваційних підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів нами паралельно було проведене експериментальне дослідження для випадку малої вибірки. При цьому результати малої вибірки оцінювали „виправленням” вибіркового середнього квадратичного відхилення і використанням закону розподілу імовірностей Стьюдента.

Аналіз результатів формувального експерименту підтверджує ефективність підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів, використаних у розроблених нами оцінювальних моделях, порівняно з традиційними. Це виявилося у кращій успішності учнів експериментальних класів, більшій мотивації до навчання, зокрема, у процесі виконання самостійних і домашніх завдань, участі у самооцінюванні певних видів робіт. Результати педагогічного експерименту узагальнені у таблицях і діаграмах.

Рис. 2. Діаграма успішності учнів контрольних та експериментальних класів

Загальні висновки підсумовують результати теоретико-експериментального дослідження ефективності моделей оцінювання навчальних досягнень учнів в умовах модульного навчання.

ВИСНОВКИ

На основі наукового аналізу встановлено, що на всіх етапах становлення освіти відбувалися численні видозміни у підходах до оцінювання у різних навчальних закладах, використовувалися різночисельні оцінювальні шкали. Водночас пошук об’єктивної системи оцінювання успішності школярів залишається головною метою на даному етапі розвитку освіти. Удосконалення підходів до оцінювання результатів навчання учнів посилюється інтеграційними процесами в Європі та необхідністю віднаходження певного консенсусу щодо концептуальних засад оцінювання, які використовуються різними країнами, створення умов для узгодження учнівських знань.

1. Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо оцінювання навчальних досягнень учнів у процесі модульного навчання дозволило визначити низку педагогічних закономірностей, які впливають на вибір оцінювальних шкал: 1) збільшення кількісних параметрів шкали оцінювання взаємопов’язане із ступенями навчання і психологічним усвідомленням учнями складних співвідношень між структурою елементів знань і їхнім кількісним вираженням в оцінці; 2) одноелементній відповіді (суть поняття, елементарна практична дія тощо) найбільш об’єктивно присвоювати не більше трьох балів; 3) великий обсяг шкали оцінювання (більше „6”) передбачає використання опосередкованого оцінювання (перехід від присвоєних балів до оцінки через інтервальну шкалу); 4) збільшення шкали оцінювання негативно впливає на його об’єктивність, якщо не визначені і не обґрунтовані математичні методи переходу від якісних параметрів (навчальні досягнення учня) до кількісних показників оцінювання; 5) збільшення обсягу шкали оцінювання залежить від рівня структурованості навчального предмета, а також від взаємозв’язку між навчанням і розвитком суб’єктів учіння (переважання навчального компоненту над розвивальним на певному етапі навчання).

Визначене співвідношення між оцінювальним і навчальним контролем залежно від вікових особливостей учнів, ролі і місця навчального предмету у навчальному плані тощо.

2. Для моделювання нових контрольно-оцінювальних систем обґрунтована система дидактичних принципів: природовідповідності, науковості, доступності, відкритості, демократичності, наступності, повноти. Структурне поєднання даних принципів слугувало основою для моделей оцінювання навчальних досягнень учнів в умовах модульного навчання.

Визначені структура і сутність контрольно-оцінювальної діяльності, основними елементами якої є: навчальні параметри, структура знаннєвих компонентів предмета, критерії, шкала оцінок (числова або буквена), інтервальна шкала переходу до оцінок (в умовах опосередкованого оцінювання), форми підсумкового і локального контролю.

3. Розроблені та експериментально перевірені три моделі контрольно-оцінювальних систем, адаптованих до умов модульної технології навчання у старшій профільній школі:

- модель А (опосередковано-модульно-когнітивна) адаптована до природничо-математичного напряму навчання з урахуванням того, що потребою даної категорії учнів є глибоке засвоєння визначених теоретичних знань і практичних умінь;

- модель Б (опосередковано-модульно-мотиваційна) призначена для учнів суспільно-гуманітарного напряму навчання, в якій за допомогою мотиваційних механізмів максимально спрощується навчання математики та фізики, зміщуються акценти в бік засвоєння найголовніших практичних операцій без обґрунтування їх теоретичних засад;

- модель В (опосередковано-модульно-базова) обґрунтована для учнів загальноосвітнього напряму навчання, враховуючи вимоги відповідних програмних документів, використовуючи диференційований підхід до навчання, головна увага акцентується на контролі та оцінюванні базових знань, ядро яких виділено заздалегідь.

4. Доведено, що оцінювання знань і вмінь учнів у процесі модульного навчання спонукає до систематичного вивчення матеріалу, глибокого засвоєння знань, створює умови для мотивації навчальної діяльності, самонавчання; уможливлює залучення учнів до контрольно-оцінювального процесу, створюючи тим самим умови для формування активної і творчої особистості. Застосовані у дослідженні оцінювальні підходи забезпечують демократичність та відкритість контрольно-оцінювальної діяльності, мінімізують суб’єктивність оцінювання, посилюючи тим самим важливі чинники модульного навчання для оптимізації навчальної діяльності учнів.

Результати педагогічного експерименту свідчать, що розроблені моделі контрольно-оцінювальних систем в умовах модульного навчання є дієвими і ефективними. В учнів експериментальних класів (порівняно з цими ж уміннями учнів контрольних класів) спостерігається вищий рівень показників успішності, що зумовлено, з одного боку, модульною технологією навчання, а з іншого – новими підходами до оцінювання навчальних досягнень учнів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми дослідження. Зокрема, заслуговує на увагу дослідження проблеми модульної і загальнопредметної генералізації навчального матеріалу та їх адаптація до різних профілів навчання, а також визначення оптимальних співвідношень між навчальними параметрами.

Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Біляковська О.О. Модульне навчання в умовах профілізації старшої школи // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2004. – № 5. – С. 85–91.

2. Біляковська О.О. Порівняльний аналіз традиційного і модульного підходів навчання у ЗНЗ // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Зб. наук. праць. – К., 2004. – Вип. 8. – С. 21–24.

3. Біляковська О.О. Переваги модульної технології навчання при вивченні предметів природничо-математичного циклу в загальноосвітній школі // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка. Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. – Вип. 60. – Ч. 2. – С. 5–9.

4. Біляковська О.О. Історичний аспект оцінювання навчальних досягнень учнів // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005. – Вип. 20. – С. 100–105.

5. Біляковська О.О. Формування громадянської позиції старшокласників засобами оцінювання // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. – Вип. 21. – Ч. 2. – С. 141–146.

6. Сікорський П.І., Біляковська О.О. Принципи моделювання оцінювальних систем // Шлях освіти. – 2006. – № 1. – С. 14–17.

7. Сікорський П.І., Біляковська О.О. Моделювання дидактичних систем оцінювання // Шлях освіти. – 2006. – № 2. – С. 2–6.

8. Біляковська О.О. Аналіз контролю та оцінювання навчальних досягнень старшокласників у практиці сучасної школи // Рідна школа. – 2007. – № 3. – С. 19–20.

9. Біляковська О.О. Оцінювання навчальних досягнень учнів у зарубіжній школі // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського: Зб. наук. праць. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2007. – № 5-6. – С. 189–196.

10. Біляковська О.О. Модульна організація навчального процесу під час вивчення математики у загальноосвітній школі // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2007. – Вип. 22. – С. 114–120.

11. Біляковська О.О. Впровадження модульної технології у навчальний процес загальноосвітньої школи // Lubelski rocznik pedagogiczny. – 2005. – T. XXV. – S. 37–42.

12. Біляковська О.О. Використання модульної технології під час вивчення математики // Математика в школах України. – 2007. – № 4 (160). – С. 18–20.

Матеріали конференцій та тези доповідей

13. Біляковська О.О. Модульне навчання в умовах профільної школи // Матеріали звітної наук. конф. кафедри педагогіки. Львів 17–18 лютого 2004 р. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. – С. 69–72.

14. Біляковська О.О. Модульне навчання як важливий чинник безперервної освіти // Безперервна освіта: реалії та перспективи: ІІ Всеукраїнська наук.-метод. конф. Івано-Франківськ, 10–11 лютого 2005 р. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 106.

15. Біляковська О.О. Модульний підхід у процесі вивчення математики // Матеріали звітних наук. конф. кафедри педагогіки. Львів 15–16 лютого 2005 р. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005. – Вип. 4. – С. 69–72.

16. Біляковська О.О. Оцінювання навчальних досягнень учнів як педагогічна проблема // Другий український педагогічний конгрес: Зб. матеріалів конгресу, 3–4 листопада 2005 р. – Львів: ТзОВ Камула, 2006. – С. 392–398.

17. Біляковська О.О. Оцінка як мотив у навчальній діяльності учнів // Матеріали звітних наук. конф. кафедри педагогіки. Львів 7–8 лютого 2006 р. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. – Вип. 5. – С. 41–44.

18. Біляковська О.О., Сікорський П.І. До проблем модульного навчання у сучасній школі // Наука, освіта, суспільство очима молодих: Матеріали І Всеукраїнської наук.-практ. конф. студентів та молодих науковців. Рівне, 10–11 травня 2006 р. – Рівне: РДГУ, 2006. – С. 5–9.

19. Біляковська О.О. Модульне навчання у загальноосвітній школі // Проблеми якісної природничої педагогічної освіти: Зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., 25–26 травня 2006 р. / М-во освіти і науки України, Інститут педагогіки АПН України [та ін.]. – Полтава, 2006. – 356 с.

20. Біляковська О.О. Оцінювання навчальних досягнень учнів як важлива складова формування творчого вчителя // Розвиток наукової творчості майбутніх вчителів природничих дисциплін: Зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., 24–25 травня 2007 р. / М-во освіти і науки України, Інститут педагогіки АПН України [та ін.]. – Полтава, 2007. – 487 с.