Закономірності й принципи навчання біології
Зміст
1. Структурні компоненти процесу навчання біології
2. Закономірності процесу навчання біології
3. Основні принципи навчання біології
Список літератури
1. Структурні компоненти процесу навчання біології
Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру й складається з таких компонентів: цільового, стімулювально-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, емоційно-вольового, контрольно-корекційного та оцінково-результативного (рис. 1).
Знання й осмислення основних компонентів дидактичного процесу дають змогу педагогові обрати конкретний варіант дидактичної системи, глибше зрозуміти суттєву характеристику навчання як педагогічного явища, науково обгрунтувати підходи до його практичного здійснення, спрогнозувати результати реалізації.
Навчальний процес передбачає тісну взаємодію вчителя та учнів на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її мети й завдань і завершуючи перевіркою та оцінкою результатів. "Вилучення" учня на будь-якому етапі навчання означає припинення його навчально-пізнавальної діяльності.
Розглянемо загальну характеристику зазначених структурних компонентів процесу навчання.
Цільовий компонент забезпечує усвідомлення вчителем і передання учням мети викладання курсу біології, його конкретних розділів і формує позитивне ставлення учнів до навчальної діяльності. Організація процесу навчання насамперед з чітким визначенням його визначенням, а також усвідомленням і прийняттям їх учнями. Цільові установи навчання сприяють розумінню школярами суті й способі н організації навчально-пізнавальної діяльності та її активізації. Цілі навчання визначаються державним стандартом і низкою документів уряду України, а потім конкретизуються в програмах з окремих навчальних предметів, підручниках, навчальних посібниках для вчителів, дидактичних матеріалах тощо.
Стимулювально-мотиваційний компонент є продовженням цільового, але тільки за наявності в учнів їхнього власного стимулу до Навчально-пізнавальної діяльності. Повноцінний стимул можливий у разі усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення учням Мсти вивчення матеріалу, поглиблення мотивації є передумовами позитивного ставлення їх до біології. Вчитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу до засвоєння знань. Це досягається чітким формулюванням пізнавального завдання (зазвичай у формі проблемної Ситуації). Оскільки одна й та сама за характером і результатами навчальної діяльність учнів може мати різні мотиви, важливо, щоб учитель скеровував їхні мотивацію, інтереси й потреби, формував позитивне ставлення до навчання.
Позитивне ставлення учнів до навчання можливе, якщо:
/ наукові знання з біології зацікавлюють, а вчитель створює проблемні ситуації, якими учні захоплюються;
/ знання, вміння та навички, що набуваються, мають для учня практичне значення й стануть у пригоді в реальному житті;
/ навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, випробовувати власні сили під час опановування навчального матеріалу;
/ в системі суспільних пріоритетів наука, яка вивчається, посідає належне місце, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів;
/ сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу й спонукає до здорової конкуренції серед однолітків);
/ учитель справедливо оцінює досягнення учнів, доброзичливо, з повагою ставиться до них і виявляє розумну вимогливість. Безперечно, мудро чинять ті педагоги, які мотивацію пізнання використовують для формування професійної мотивації та спрямованості особистості майбутнього спеціаліста.
Змістовий компонент охоплює все те, що становить поняття "зміст освіти", — систему наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток здібностей учнів, формування їхнього світогляду, набуття соціального досвіду, підготовку до суспільного життя й до професійної діяльності. Готуючися до заняття, вчитель повинен ретельно обміркувати зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити, які вміння й навички мають сформуватися в учнів у процесі вивчення нового матеріалу.
Навчальний матеріал, залежно від виконуваних функцій, поділяється на такі види:
інформаційний — тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, моделі, установки, реальні об'єкти навколишньої дійсності тощо;
операційний — завдання, вправи, під час виконання яких виробляються вміння та навички;
актуалізувальний — тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь та навичок, необхідних для розуміння й засвоєння матеріалу;
контролювальний — завдання, що забезпечують внутрішній і зовнішній зворотні зв'язки;
стимулювальний — тексти, завдання, які викликають інтерес до нових знань або нових способів їх засвоєння;
діагностувальний — завдання, що дають змогу виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій учнів.
На практиці зазвичай використовують поєднання різних видів навчального матеріалу.
< пігрлційно-діяльнісний компонент — організація практичної діяльності учнів з опанування змісту — є однією з головних складових дидактичного процесу, можна визначити як процесуальний, методичний. Основні його зменшити — принципи, методи, форми, засоби навчання.
Ефективність цього компонента зумовлюється активною взаємодією вчителів та учнів, установленням між ними суб'єкт-суб'єктних відносин. Загалом передбачається така послідовність інтелектуальних операцій: сприймання нового матеріалу; осмислення інформації, форму наукових понять; узагальнення; систематизація; закріплення умінь та навичок; застосування їх на практиці.
Сприймання нового матеріалу є важливим життєвим процесом, "кий полягає у відображенні у свідомості особистості предметів і явищ об'єктивної реальності. Важливо організувати вивчення учнями нового матеріалу з різних джерел — як через безпосереднє сприймання (наочність, екскурсії, лабораторні й практичні роботи, експерименти, суспільно корисна та продуктивна праця), так і через опосередковане (усне й друковане слово, викладання, формування в свідомості потрібних уявлень).
Слід брати до уваги індивідуальні особливості сприймання окремих учнів: точність, швидкість, повноту, емоційність, уміння відбирати, Аналізувати, використовувати інформацію.
Осмислення інформації, формування наукових понять. Осмислення передує розумінню сприйнятого. В процесі осмислення, узагальнення учнями фактів, формування понять, розуміння закономірностей учитель Має дбати про розвиток їхнього конкретного й абстрактного мислення.
Осмислення й розуміння навчального матеріалу відбуваються в Процесі аналізу, синтезу, індукції, дедукції. Узагальнюючи матеріал, учитель звертає особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, Иищ тощо.
Осмисленню знань великою мірою сприяють постановка перед учнями та розв'язання ними проблемних завдань. На уроках біології важливу роль відіграє розкриття учнями причинно-наслідкових зв'язків МІЖ предметами та явищами реального світу. Наприклад, вивчаючи випаровування води листками, учні встановлюють причини й наслідки цього явища.
Формування поняття відбувається на основі практично-чуттєвої діяльності учнів (виокремлення ознак понять через безпосереднє сприймання ні зіставлення предметів), а також логічного аналізу ознак понять.
Узагальнення — це логічний процес переходу від окремого до загального або від менш загального до загальнішого знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.
Узагальнюючи навчальний матеріал, учитель має звертати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають їх. На основі узагальнення учні засвоюють поняття, закони, ідеї, теорії, тобто окремі знання, їх системи й структури.
Систематизація — це розумова діяльність, у процесі якої розрізнені знання про об'єкти, що вивчаються, зводяться в певну систему за обраним принципом. Найвищою формою систематизації є організація вивченого й засвоєного раніше матеріалу в таку систему, в якій чітко вирізняються її окремі компоненти й взаємозв'язки між ними. Наприклад, система знань про клітину передбачає розкриття структури клітини як складної органічної системи, її елементів і взаємозв'язків між ними.
Узагальнення й систематизація є складними взаємопов'язаними процесами: ширше узагальнення спричиняє більшу кількість зв'язків та відносин і, відповідно, ширше коло знань, об'єднаних у систему.
Закріплення знань, умінь та навичок. Підвищенню наукового рівня викладання біології, ефективності навчально-виховного процесу значною мірою сприяє перевірка знань, умінь та навичок учнів, на підставі чого можна судити про оволодіння ними програмним матеріалом. Закріплення дає змогу вчителеві контролювати процес сприймання, запам'ятовування та осмислення учнями фактів, закономірностей і теорій науки про життя, використання їх для широких висновків та узагальнень, для розв'язання практичних проблем.
Аби знання стали надбанням учня, їх потрібно не тільки сприйняти, осмислити, а й запам'ятати. Запам'ятовування є основою нагромадження, зберігання та відтворення інформації.
Продуктивному запам'ятовуванню навчального матеріалу сприяють його групування, переказ "своїми" словами з попереднім осмисленням, повторення, використання асоціативних образів. Учителі, які працюють творчо, широко застосовують при цьому структурно-логічні схеми, опорні сигнали.
Практичне застосування знань, умінь та навичок. Здатність до цього формується за допомогою виконання різноманітних вправ, лабораторних і практичних робіт, розв'язування задач. Особливе значення для повноцінного застосування знань мають міжпредметні зв'язки, вирішення низки життєвих завдань, де доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.
Емоційно-вольовий компонент — це вираження волі учня в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Воля, емоційність інтенсифікують її. Важливими є позитивні емоції, які сприяють створенню атмосфери співробітництва, поліпшенню умов самостійної навчальної роботи, породжують бажання вчитися.
Підвищенню емоційності навчання сприяють використання спеціальних дидактичних методів (демонстрації, застосування технічних засобів навчання), показових прикладів, фактів, створення проблемних ситуацій.
Контрольно-корекційний компонент спрямований на з'ясування ефективності функціонування моделі навчального процесу з біології, визначення результативності дій кожного її компонента, своєчасне винесення оптимальних корективів. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, проведенням іспитів, заліків та опитувань. Істотну роль має відігравати самоконтроль учнів у формі самоперевірки глибини засвоєння навчального матеріалу, самооцінка правильності розв'язання біологічних задач та відповідей на запитання. Контроль і самоконтроль забезпечують зворотний зв'язок у навчальному процесі — одержання педагогом Та учнем інформації про ступінь труднощів, типові недоліки, що зумовлює необхідність унесення в цей процес відповідних змін і постійного його вдосконалення.
Оцінково-результативний компонент є завершальним у навчальному процесі й передбачає оцінку опанування учнями навчальної програми з біології, засвоєння певної сукупності знань, набуття практичних навичок і вмінь, визначення рівня їхнього особистісного й професійного розвитку, дієвості як усього дидактичного процесу, так і окремих його складових, сформованості мотивації навчально-пізнавальної та Професійної діяльності тощо. На цьому етапі також відбуваються контроль і самоконтроль за ходом дидактичного процесу.
Оцінка педагогами результатів навчальної діяльності учнів із біології має бути об'єктивною, систематичною та послідовною.
2. Закономірності процесу навчання біології
Закономірності навчання — об'єктивні, істотні, стійкі й повторювані зв'язки між компонентами навчального процесу, що зумовлюють його ефективність.
Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображують стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та змістом навчання.
Розглянемо основні закономірності навчального процесу.
Виховний і розвивальний характер навчання. В процесі навчання учні засвоюють знання, на основі чого в них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається й розвиток особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін. Ефективність реалізації розглядуваної закономірності зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання.
Зумовленість навчання суспільними потребами відображує стан розвитку держави, її економіки та культури й матеріалізується в частці національного доходу, яку держава виділяє на освіту. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, пристосованості до життя й праці в соціальному середовищі. В незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, соціально адаптована людина.
Залежність ефективності навчального процесу від умов, у яких він відбувається. Виявами цієї закономірності є стан навчально-технічної бази з біології в школі, наявність у вчительському колективі висококваліфікованих спеціалістів, які визначають особливості навчального процесу в закладі. На це істотно впливають побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащеність школи технічними засобами навчання.
Залежність ефективності процесу навчання від реальних навчальних можливостей учнів. Реальні навчальні можливості учнів зумовлена розвиненістю їхніх інтелектуальної, емоційної та вольової сфери рівнем знань та вмінь, навичок до навчання, фізичним станом. Свідченням цього є те, що школярі вчаться по-різному.
Залежність ефективності процесу навчання від активності учня.
Ці закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня лишку його мотиваційної сфери.
Єдність процесів викладання та учіння свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої в процесі навчання не тільки розвивається учень, а й удосконалює свої професійні навички вчитель.
Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в мінімальному процесі. Усвідомлення цього зобов'язує вчителя враховувати у своїй роботі досягнення педагогічної науки. Відповідно методи й форми навчання мають стимулювати розвиток логічного мислення школяра, його вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, спонукати до виявлення власної ініціативи та нестандартності в прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники й посібники з біології.
На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; рівень мотивації та активності дій учнів; єдність цілей учня та вчителя; залежність засвоєння знань від системно організованого повторення; використання учнями попереднього досвіду, усвідомлення ними необхідності засвоєння матеріалу; поступовість ускладнення навчальної роботи учня тощо.
Слід мати на увазі, що зазначені закономірності не розкривають усіх зв'язків, які діють у педагогічному процесі.
3
. Основні принципи навчання біології
Принципи навчання -— це провідні положення, нормативні вимоги до організації та здійснення навчально-виховного процесу, які мають характер загальних указівок, правил і норм, що випливають з його закономірностей.
Сучасні принципи навчання біології зумовлюють вимоги до всіх зазначених вище компонентів навчального процесу. Вони виступають в вірагідній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу. Принципи тісно пов'язані із закономірностями навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всім дисциплінам, визначаючи певною мірою їхній зміст, засоби та прийоми. Реалізація кожного принципу здійснюється за допомогою розроблених практикою дидактичних вимог, якими обов'язково керується педагог.
У методиці навчання біології виокремлюють принципи, наведені на рис. 3.2.
Перші спроби створення цілісної системи принципів навчання належать Я. А. Коменському, И. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервегу. Вагомий внесок у цю справу зробив К. Д. Ушинський. У принципах зафіксовано тисячолітній досвід ефективної реалізації навчання й виховання, скоригований науковими дослідженнями та надбанням передової шкільної практики.
Принципи навчання виконують регулятивну функцію, яку можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як спосіб моделювання дидактичних теорій; по-друге, як спосіб регуляції практики навчання.
Розглянемо загальну характеристику цих принципів.
Принцип науковості полягає в тому, що на навчальних заняттях пропонуються для засвоєння точно встановлені в науці положення, тобто зміст біологічної освіти має відображувати наукові факти, поняття, закони, теорію. Цим зумовлюються підвищені вимоги до змісту кожного заняття й відповідно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня.
Принцип науковості навчання висуває такі основні вимоги:
/ впровадження в навчальний процес новітніх досягнень педагогіки,
/ психології, методики, передового педагогічного досвіду;
/ відбір найсуттєвішого змісту біологічної науки з урахуванням логіки навчального предмета;
/ всебічний аналіз біологічних об'єктів та явищ із причинно-наслідковими зв'язками;
/ однозначність і чіткість означень біологічних понять, наукової термінології;
/ ознайомлення з науковими теоріями й гіпотезами;
/ залучення учнів до системи доступних наукових досліджень.
Реалізується цей принцип насамперед під час розробки навчальних програм і підручників із біології. Велике значення для забезпечення принципу науковості на уроках біології мають використання методів
Проблемного навчання, проведення лабораторних, практичних і самоетійних робіт, формуванню вмінь спостерігати біологічні процеси і явища, обґрунтовувати свою точку зору, працювати з науковою літературою.
Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру та обсягу матеріалу, що вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкість. Із цим принципом у дидактиці пов'язується поступове, згідно з ростом пізнавальних можливостей учнів, ускладнення змісту освіти та обсягу навчального матеріалу, яким учням необхідно оволодіти.
Основна вимога цього принципу — не допускати непосильного навчання учнів, здійснювати його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, цілком використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості.
Реалізація принципу доступності досягається:
У добором, групуванням і вивченням навчального матеріалу з урахуванням вимог програми з біології та рівня навченості учнів;
/ додержанням правила послідовності — від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого;
/ урахуванням розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу;
/ поступовістю нарощування складності теоретичного й практичного матеріалу;
/ проведенням занять із максимальним напруженням розумових та фізичних сил учнів;
/ мовою вчителя (необхідно уникати монотонності, навчати образно, наводити яскраві факти, приклади з життя, з літератури);
/ широким застосуванням сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здібностей учнів;
/ наданням індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні.
Принцип наочності в навчанні, який використовується від стародавніх часів, вимагає залучення до сприймання всіх органів чуттів учня. В сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприйняття: передбачається також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому під час навчання слід застосовувати різні види наочності — натуральну, образну, схематичну, аудіовізуальну (звуконаочну), словесно-образну (динамічну й статичну, плоску та об'ємну).
/ наочності залежать від дидактичної мети її застосування. Та може виступати як:
/ перед нових знань та уявлень про біологічні об'єкти, явища, проїм пі;
/ грація певних теоретичних уявлень;
/ сиосіб розвитку мислення учнів та розуміння існуючих причинно-шіелідкових зв'язків;
/ посібник для самостійної пізнавальної діяльності;
/ спосіб інструктажу, повторення, узагальнення, систематизації, порівняння;
/ спосіб контролю знань, умінь та навичок із біології.
Реалізація цих функцій наочності вимагає чіткого поєднання зі словом.
Застосовуючи наочність на уроках біології, необхідно дотримування вимог, викладених нижче.
/ Відбір і використання наочності мають відповідати темі й змістові уроку.
/ Під час вивчення об'єкта потрібно зос
/ Демонструючи дрібні об'єкти, треба пронести їх між рядами й звернути увагу на найхарактерніші ознаки. Щоб роздивитись об'єкти зблизька, можна проводити також групове вивчення (групи формуються з 4—6 учнів залежно від кількості об'єктів).
/ Необхідно звернути увагу на головні (істотні) частини об'єкта. На основі сприйняття об'єкта в цілому та його найважливіших частин розпізнаються інші об'єкти й порівнюються з розглянутими раніше. Після цього визначаються їхні спільні та відмінні ознаки.
/ Слід використовувати на уроці ті засоби наочності, які несуть нову Інформацію, сприяють якнайкращому й всебічному розглядові об'єкта або процесу.
/ Кількість засобів наочності має бути оптимальною. Слід не захаращувати наочністю урок, а домагатися, щоб уся вона була осмислена й засвоєна.
Необхідно прагнути єдності слова та наочності в процесі засвоєння цим. Демонстрування наочності або спостереження за об'єктами слід підсилювати словом. Це може бути не тільки слово вчителя, а й друковане (підручник, робочий зошит, інструкції тощо).
Вивчаючи ознаки об'єктів у процесі виконання лабораторних і самостійних робіт, важливо визначити, як організаційно проводитиметься робота — індивідуально, групами чи фронтально. Застосування наочності забезпечує предметно-образне сприйняття й мислення, взаємодію з абстрактно-логічним судженням і узагальненнями. Ці форми мислення необхідні для розвитку пізнавальної активності та розумових здібностей школярів.
Деякі правила застосування наочності
Золоте правило тих, хто навчає: все, що можливо, представляйте для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприйманню зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — на смак, доступне відчуванню — дотиком (Я. А. Коменський).
Науково обґрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, поліекранну проекцію тощо; досконало володійте технічними засобами навчання, методикою їх використання.
Не забувайте народну мудрість: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути".
У процесі використання наочних посібників пропонуйте учням спочатку розглянути об'єкт у цілому, потім — за структурою з виділенням головного й другорядного, наприкінці — знову в цілому.
Використовуйте наочність не лише для ілюстрації, а й як самостійне джерело знань.
Застосовуючи наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння.
Принцип практичної спрямованості навчання полягає в розумінні учнями значення теорії в житті, вмілому застосуванні теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі в розв'язанні актуальних проблем сучасності.
Зв'язок теорії та практики складний і різноплановий. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні переконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо розв'язати поставлені завдання. Виконання завдань у процесі засвоєння теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмисленню суті природних явищ, що вивчаються.
В зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення увагу учнів до останніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, до проблем суспільного життя нашої країни й усього світу.
В курсі біології можна виокремити дві сторони відображення взаємозв'язку теоретичного матеріалу з виробництвом: одна виражається в розкритті біологічних основ підвищення якості виробничих процеси, в яких використовуються сучасні системи, інша — в характеристиці засобів регулювання оптимального впливу сучасного виробництва т живу природу. Нині по-новому ставиться проблема політехнічної і ієн іти, що зумовлене застосуванням біології в галузях виробництва, пов'язаних із біотехнологією, генною та генетичною інженерією, безвідходними технологіями, комплексним розв'язанням екологічних проблем.
Реалізація принципу практичної спрямованості навчання ґрунтуються на виконанні низки правил:
· навчайте й виховуйте так, аби учень відчув, зрозумів і переконався, що стати освіченим і вихованим — життєво важлива потреба людини;
· наполегливо привчайте учнів застосовувати здобуті знання, вміння, навички в життєвих ситуаціях, коригувати теорію практикою, і навпаки;
· навчаючи, постійно звертайтеся до навколишнього середовища, виробництва, повсякденної практики як джерел знань, а також сфери їх застосування;
· широко використовуйте в різному поєднанні проблемно-пошукові та дослідницькі завдання — це найкращий засіб зв'язку теорії з Практикою;
· у навчанні та вихованні користуйтеся прикладами із суспільно корисної та виробничої діяльності самих учнів, спирайтеся на факти,
В ході самостійних досліджень;
широко використовуйте різноманітні види екскурсій у природу, на Виробництво;
пояснюйте дії наукових законів у різних сферах природи, виробництва, соціальних процесах;
у діяльності, спільній праці формуйте почуття колективізму.
Принцип систематичності й послідовності навчання. Системанічність — характерна ознака наукового знання. Вона передбачає засвоєння учнями біологічної інформації в логічному зв'язку та наступності. Систематичність досягається послідовним викладанням навчального матеріалу, наголошенням на основному, логічним переходом від засвоєння попереднього матеріалу до нового. Завдяки цьому учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Додержання цього принципу гарантує системність здобуття знань учнями.
Реалізація принципу систематичності й послідовності у вивченні шкільного курсу біології забезпечується:
/ навчальними планами й програмами (чітким добором матеріалу за роками навчання);
/ поступовістю й послідовністю, встановленням тісного й глибокого зв'язку між вивченими темами та розділами;
/ чітким виокремленням головного, суттєвого в матеріалі, що вивчається, намаганням його систематизувати, узагальнити й класифікувати учнями;
/ ускладненням методів навчання та форм самостійної роботи учнів; / постійною й планомірною перевіркою та обліком знань, умінь і навичок учнів.
Для реалізації розглядуваного принципу необхідно, щоб знання, вміння та навички формувалися системно, в певному порядку, що кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше й створювали фундаменті для опанування наступних знань.
Принцип свідомості й активності учнів у навчанні полягає у формуванні позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності та самостійності учнів. Свідомість у навчанні забезпечуєте ся високим рівнем активності учнів, яка характеризується їхнім ставленням до навчання (стан готовності, прагнення до самостійної діяльності).
Для активізації пізнавальної діяльності та самостійності учнів учитель має використовувати різноманітні стимулювальні методи, способи й форми навчання.
Під час вивчення біології вчителю необхідно створювати проблеми і ситуації, в яких учень повинен:
У аргументовано обстоювати свою позицію, використовуючи набуття знання;
запитання, аби з'ясувати незрозуміле;
рецензувати й доповнювати відповіді однокласників;
виконувати завдання, розраховані на використання додаткової літератури;
вибирати завдання, особливо пошукові й творчі;
робити самоперевірку та аналіз власних дій.
Таким чином, розглядуваний принцип передбачає засвоєння знань н# н готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової діяльності школяра.
Однією з головних передумов активності й самостійності учнів у діяльності є пізнавальний інтерес до предмета.
Засобами формування учнів пізнавального інтересу до вивчення біології можуть бути:
цікаве викладання навчального матеріалу;
застосування нестандартних методів і форм навчання;
створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання;
вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності;
особистість учителя (його небайдуже ставлення до учнів і свого предмета).
Навчальний матеріал шкільного курсу біології найкраще засвоюється за активної діяльності учнів. В активізації навчання, розвитку імовірності та ініціативності учнів педагоги вбачають реальний ШЛЯХ підвищення ефективності навчального процесу.
Головними умовами активної діяльності учнів на навчальних заняттях із біології можуть бути:
/ утворення ділової атмосфери, мобілізація уваги;
/ розуміння учнями мети навчального заняття, почуття відповідальності за свої дії;
/ різноманітність навчальної діяльності, чергування різних видів роботи;
/ усвідомлення практичного значення набутих знань;
/ систематичний контроль за виконанням завдань;
/ своєчасна й тактовна допомога окремим учням;
/ виховання впевненості у своїх можливостях успішно вчитися.
Мобілізуючи активність школярів, слід ураховувати їхні вікові особливості.
Принцип міцності засвоєння знань. Знання можна вважати міцними в разі свідомого й ґрунтовного засвоєння найголовніших фактів, понять, ідей, законів, глибокого розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними та всередині них. Добре засвоєні знання — це не лише ті, що закарбувалися в пам'яті, а передусім ті, котрі стали інструментом розумової діяльності.
Цей принцип вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання й осмислення навчального матеріалу, його наступного глибокого осмислення, запам'ятовування, застосування засвоєних знань на практиці, а також їх повторення й систематизації.
Реалізація принципу міцності засвоєння знань передбачає:
тісний зв'язок із принципами наочності, доступності, систематичності й практичної спрямованості навчання;
повторення навчального матеріалу за розділами й структурними змістовими частинами;
запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим;
організацію розумової діяльності учнів на основі вивченого матеріалу (зіставлення, узагальнення, систематизація, застосування набутих знань у різноманітних ситуаціях);
групування матеріалу для його систематизації;
використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як засобу творчого застосування знань;
роботу над технікою запам'ятовування (організація повторення різними способами з наголошенням на головному на всіх етапах засвоєння біологічних знань);
систематичний контроль за результатами навчання (з об'єктивною оцінкою роботи учнів, що впливає на міцність набутих знань).
Принцип індивідуального підходу до учнів. Під індивідуальним підходом розуміють таку організацію навчального процесу, за якої ви бір способів, прийомів і темпів навчання зумовлюється індивідуальна ми відмінностями учнів.
Процес навчання біології має відбуватися в чіткій послідовності з Рахуванням рівня розумового розвитку дітей, їхніх знань та вмінь, практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку працездатності. Для цього вчителю важливо вивчити індивідуальні особливості учнів, пов'язані з їхнім фізичним і психічним розвитком: ідоров'я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів (визначення змісту та обсягу навчального матеріалу та ін.).
Основна мета диференціації — створити сприятливі умови для всебічного розвитку кожного учня з урахуванням його задатків і можливостей.
Основні положення цього принципу: 9 всебічне знання індивідуально-психічних особливостей учнів і врахування їх під час організації колективної та індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності;
В оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів навчально-пізнавальної роботи суб'єктів учіння;
широке застосування диференційованих та індивідуальних навчальних завдань;
надання переваги активним методам навчання;
широке використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги учнів, надання допомоги відмінниками тим, хто відстає;
і педагогічний аналіз результатів навчання з наступним коригуванням.
Принцип емоційності навчання реалізується через логічне, образне викладання матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й технічних засобів навчання, привабливий зовнішній вигляд учителя, його позитивне ставлення до учнів.
Цей принцип об'єктивно випливає з положення про єдність мисленні й почуттів і зумовлюється обов'язковими емоційними переживаними дитини в процесі пізнання нею світу. Позитивні за своїм змістом Переживання вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності навчання біології. Негативні емоції, навпаки, гальмують навчальну діяльність.
Серед багатьох позитивних інтелектуальних почуттів найголовнішим є інтерес до біологічних знань. Успішність навчання зумовлюеться також почуттям упевненості школярів у власних силах і в правильності своїх знань, умінь, навичок. На уроках педагогові необхідно постійно наголошувати на пріоритеті людських цінностей.
Є певні правила реалізації принципу емоційності навчання:
готуючися до уроку, продумайте засоби й прийоми формування позитивних емоцій учнів;
заходьте до класу з усмішкою; оберіть демократичний стиль спілкування;
постійно виявляйте повагу та інтерес до учнів;
не вдавайтеся на уроці до крику, брутальності в спілкуванні з учнями;
умійте жартувати, підтримувати здоровий гумор учнів;
не дорікайте учням за їхні помилки в навчанні й поведінці; оцінюйте вчинки, дії, а не особистість;
використовуйте на уроках музику, поезію;
вселяйте учням віру у власні сили, можливості досягнення успіхів у навчанні.
Принцип розвивального й виховного характеру навчання спрямований на всебічний розвиток особистості й індивідуальності учня. Необхідність дотримання його диктується сучасними концепціями навчання, що орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на всебічний їх розвиток. Особлива увага приділяється співробітництву учасників цього процесу та гуманізму й демократизму їхніх взаємовідносин. Саме ці вимоги висувають особистісно орієнтоване навчання та педагогіка співробітництва.
Розглядуваний принцип безпосередньо випливає з єдності навчання, виховання та розвитку, що є однією з основних внутрішніх закономірностей навчального процесу.
Реалізації принципу розвивального й виховного навчання, насамперед, сприяють яскрава особистість учителя, його гуманність і добре ставлення до учнів, захопленість своїм предметом, загальна ерудиція, високий інтелектуальний рівень. Усе це в комплексі допомагає формувати інтерес учнів до біології як навчального предмета. В різних навчальних ситуаціях, залежно від змісту матеріалу, відбувається екологічне, етичне, естетичне, гігієнічне, фізичне, патріотичне виховання.
Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Термін "туманим" (лат. Іішпапиз — людяний) означає: ставлення до людини як найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей. У широкому розумінні туманим — це прагнення до людяності.
Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому відкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, та забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків учня й довкілля на основі засвоєння широких гуманітарних знань, сприфші його самоактуалізації в умовах професійної діяльності.
Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний із гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її баченням, а й певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти ви-шачені в Концепції національного виховання.
Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.
Особистісний підхід у навчанні передбачає обов'язковість демократичних взаємин між педагогом та учнем. Тільки за таких умов можна формувати в молоді свідому громадянську позицію, готовність до соціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальність за долю Батьківщини та світу.
Демократизація суспільного життя в Україні детермінує демократизацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно ІПЛИває на зміст і процедуру педагогічного процесу. Демократизація Нівчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповненим загальнолюдськими цінностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й учнями.
Демократизація процесу навчання означає:
і звернення до людини, тобто до особистості учня як суб'єкта учіння;
• повагу до особистості учня як саморегульованої, саморозвиткової і а самодіяльної системи;
співробітництво педагогів та учнів як суб'єктів учіння, за якого учні є повноправними учасниками навчального процесу;
розкріпачення особистості учня, розвиток внутрішньої свободи й почуття власної гідності;
колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності й добір най-оптимальніших умов її вдосконалення;
подолання формалізму й бюрократизму в навчальному процесі;
дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей учня як особистості;
. визнання єдності індивідуального й колективного начал у навчанні.
Отже, демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демократичних принципах спілкування.
Оптимізація навчального процесу — це керування навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучасних форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов для досягнення найвищої його ефективності.
До критеріїв оптимізації навчального процесу належать:
/ ефективність процесу навчання (успішність навчання, вихованість і розвиток учнів);
/ якість навчання (ступінь відповідності між результатами, цілями, завданнями навчання, а також між результатами й максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);
/ оптимальність витрат часу й зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).
Вибір певної структури навчання пов'язаний із прийняттям педагогом рішення про його завдання, зміст, форми й методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й упевненості в тому, що обраний комплекс засобів є найкращим за конкретних умов. Рішення буває: машинальним (приймається перш, ніж осмислюється інформація); інтуїтивним (базується на інтуїції); асоціативним (спирається на асоціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб і помилок); імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного результату від нього); детермінованим (спирається на знання причинно-наслідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати). Вивчаючи структуру процесу навчання, дбають про підпорядковані навчання, охоплення всіх основних його компонентів, використання принципів дидактики, можливостей змісту й форм навчання знаючи особливості кожного з методів навчання, раціонально потребують їх, уникаючи шаблонних рішень.
Висновок
Процес навчання — це динамічна взаємодія вчителя та учнів, у ході якої здійснюються стимулювання й організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку й всебічної вихованості особистості.
Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-корекційний, оцінково-результативний та емоційно-вольовий.
Учитель, який не усвідомлює зв'язків і залежностей між компонентами процесу навчання, не зможе правильно вибрати засоби для досягнення його мети.
Принципи навчання — це провідні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання та закономірностей процесу навчання.
У методиці навчання біології виокремлюють такі принципи: науковості, доступності, наочності, зв'язку теорії з практикою, систематичності й послідовності, свідомості й активності учнів, індивідуального підходу до учнів, емоційності, розвивального й виховного характеру навчання, гуманізації, гуманітаризації та демократизації.
Список літератури
1. Верзілін М. М., Корсунська В. М. Загальна методика викладання біології. — К.: Рад. шк., 1980. — 352 с.
2. Зверев И. Д., Мягкова А. Н. Общая методика преподавания биологии. — М.: Просвещение, 1985. — 192 с.
3. Проблемы методики обучения биологии в средней школе / Под ред. И. Д. Зверева. — М.: Педагогика, 1978. — 318 с.
4. Федорова В. Н. Развитие методики естествознания в дореволюционной России. — М.: Учпедгиз, 1957. —434 с.
5. Шульга I. К. Нариси з історії шкільного природознавства в Росії. — К.: Рад. шк., 1965. — 291 с.