МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Педагогіка”
на тему «Дидактичні основи підготовки управлінсько-економічних кадрів у системі вищої освіти»
Харків 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Дидактичні основи педагогічного процесу
2. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти
3. Навчально-методичний комплекс спеціальностей за
напрямом підготовки «Менеджмент»
4. Організація праці викладача, основні вимоги до діяльності викладача вищої школи. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом.
Список літератури
ВСТУП
Сучасна управлінсько-економічна освіта ґрунтується на засадах педагогіки.
Педагогіка – це наука, що вивчає закономірності, принципи, форми і методи процесу виховання і навчання людини. Педагогіка як наука розвивається у безпосередньому зв’язку з іншими науками: філософією, соціологією, психологією, етикою, естетикою тощо.
Теоретичною основою педагогіки є теорія наукового пізнання, психології діяльності, управління складними процесами тощо, викладеними в працях таких видатних педагогів, як Я. Коменський, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Ю. Бабанський, Дж. Д’юї та ін.
Педагогіка розрізняє виховання як передачу і організацію засвоєння людством практичного соціально-історичного досвіду, навчання – процес засвоєння соціально-історичного досвіду, освіту як процес і результат засвоєння соціально-історичного досвіду і досягнення людиною певного освітнього рівня.
Основними елементами педагогіки є дидактика – загальна теорія освіти і навчання, що досліджує закономірності пізнавальної діяльності й відповідає на запитання: Для чого вчити? Як вчити? Де вчити? За якими організаційними формами? Отже, дидактика розглядає загальні положення і закономірності, властиві навчанню всім предметам.
1. Дидактичні основи педагогічного процесу
Предметом дидактики є процес освіти і навчання. Дидактика розкриває сутність таких понять як мета, завдання, закони, закономірності, принципи, зміст, методи, форми, засоби, прийоми в навчальному процесі.
Навчальний процес у вищих закладах освіти – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. Він охоплює всі компоненти навчання: учасників навчального процесу (викладачів, студентів), засоби, форми і методи навчання. Навчальний процес базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських і релігійних організацій.
Навчальний процес має два головні аспекти:
1)навчання як системна цілеспрямована діяльність кафедр (предметних або циклових комісій), що передбачає передачу студентам наукових знань і формування їх особистісних якостей,
2) учіння як навчальна діяльність студентів.
Навчальний процес організовують з урахуванням науково-педагогічного потенціалу, матеріальної і навчально-методичної бази вищого закладу освіти, сучасних інформаційних технологій. Він орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до динамічних процесів в освітній і соціально-культурній сферах, галузях техніки і технологій, системах управління й організації праці в умовах ринкової економіки.
2. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти
Особливості соціально-економічного розвитку України, пов’язані з розвитком ринкових відносин, новими поглядами на якість і рівень життя, економічною та соціокультурною інтеграцією в європейське і міжнародне товариство, не можуть не впливати на розвиток відповідних управлінських кадрів, здатних адекватно реагувати на ці зміни. Потреба в управлінцях нового покоління визначається зростанням складності структури сучасної української економіки, необхідністю підвищити соціальну відповідальність менеджерів різних рівнів, адаптувати національне підприємництво та бізнес до високих соціально-економічних європейських стандартів.
Компетентність вітчизняних менеджерів значною мірою впливає на основні напрямки економічного і соціального розвитку суспільства, від яких залежить економічна безпека кожного громадянина, його соціальна стабільність і ціннісна ідентичність. Від того, чи здатна вища освіта швидко і якісно підготувати компетентних управлінців, залежить швидкість і темп соціально-економічних реформ у країні.
В умовах формування нової економіки, яку сучасні науковці називають економікою, побудованою на знаннях, головним ресурсом визнається людина, здатна здобувати знання, творчо їх застосовувати, продукувати нові. Специфікою сучасного менеджменту є те, що значна частина фахівців у майбутньому обирає сферу діяльності, де завжди є потреба у безперервному засвоєнні та гармонізації загальних і фахових теоретичних знань й практичних навичок.
Головною ознакою сучасного менеджера стає його особисте прагнення до самовдосконалення протягом всього життя, незалежно від сфери застосування власних здібностей. Як зазначав Е. Гелпі, освіту неможливо у подальшому ототожнювати винятково з професійно-технічним навчанням, оскільки час, проведений поза роботою, буде важливішим, ніж робочий, а професійна освіта значною мірою буде здобуватися з загальної освіти. Математика, філософія, світова література є основними дисциплінами, необхідними для професійної освіти.
Щоб сформувати нове покоління управлінців-лідерів, доцільно створити систему, в якій будуть діяти: соціальний відбір тих, хто має здібності до управління, підготовка і перепідготовка менеджерів, вивчення і розповсюдження передового досвіду, застосування досягнень управління на практиці. На відміну від підготовки спеціалістів інших, вузькоспеціалізованих професій, підготовку сучасних управлінців раціональніше здійснювати на міждисциплінарній основі, з використанням індивідуалізованих навчально-виховних систем, які дають можливість диференційовано підходити до навчального матеріалу, пропонованого до вивчення, обирати ті аспекти, які дійсно відповідають сучасним вимогам. Такий підхід дає можливість навчити майбутнього управлінця володіти ситуацією, ухвалювати правильні рішення у нестандартних ситуаціях, бути стабільним, працездатним.
Узагальнення наукових концепцій про сучасний менеджмент і особливості управлінської діяльності вказує на те, що розв’язання проблем, з якими стикається сучасна освіта, пов’язане з такими напрямками:
1. Необхідно формувати у майбутніх менеджерів уміння правильно уявляти реальність, формулювати проблеми, завдання, розуміти шляхи та способи їх виконання.
2. Навчання має здійснюватися через дії та інтерактивність, поєднання теорії та практики, впровадження ділових і рольових ігор, симуляцій.
3. Протягом навчання і виховання має формуватися розуміння майбутнім менеджером своєї соціальної відповідальності.
4. Майбутній управлінець має навчитися визначати мету організації, засоби для її досягнення, пріоритети в діяльності організації, вміти прогнозувати результати, делегувати повноваження підлеглим, координувати їх роботу, комунікативні зв’язки між ними.
5. Для подолання розриву між природно-технічною та гуманітарною культурою студентів вбачається необхідним залучати їх до вивчення спецкурсів і предметів за вибором, які поєднують економіку та гуманітарні науки; забезпечити гуманітарну зорієнтованість загальнонаукових і спеціальних дисциплін, формувати у майбутніх менеджерів розуміння своєї економічної і соціальної місії в управлінні.
В організаційному плані необхідно, щоб сучасна освіта забезпечувала для підготовки успішних управлінців:
· мобільність студентів і викладачів, можливість вивчати кращий досвід у різних ВНЗ;
· розширення і конкретизацію зв’язків між ВНЗ і реальним бізнесом з погляду гармонізації системи: ринок праці – кваліфікаційні вимоги – кваліфікаційні характеристики – освітньо-професійні програми;
· розширення повноважень ВНЗ, сприяння його впливовості в економічному середовищі;
· активний перехід на інноваційні методи роботи.
Як свідчить практика кращих ВНЗ з підготовки управлінців, кваліфікована підготовка менеджерів передбачає впровадження сучасних новітніх педагогічних технологій навчання, розвиток творчої особистості майбутнього фахівця, застосування в навчальному процесі інтерактивних методів. Важливим аспектом викладацької діяльності стає диференціація студентів як суб’єктів навчально-пізнавальної діяльності, що передбачає необхідність чітко визначити для кожного студента програму його навчальних дій, навчити його планувати та організовувати свою діяльність, сумлінно вчитися і вільно спілкуватися.
Для формування світогляду майбутнього управлінця важливою є діалогічність навчання, створення таких навчальних ситуацій, які сприяють розвитку рефлексії студента, усвідомленню себе особистістю суспільно корисною і соціально відповідальною, носієм загальнолюдських цінностей.
Заслуговує на увагу й той факт, що студенти завжди прихильно ставляться до творчого педагога, який уміє зацікавити і спонукати до вивчення найскладнішої теми, дає можливість студентам брати участь у пошуку оптимальних варіантів розв’язання проблем, здобуття нових знань.
Доцільною, на наш погляд, є модель удосконалення освітніх форм, запропонована В. Колпаковим і О. Анісімовим, за якою педагог має володіти компетентністю в використанні таких технік, як діяльнісна (моделювання дії), моделювання рефлексії, психотехніка (моделювання психічного стану), групо-техніка (моделювання входження у відносини з іншими і створення групової цілісності), соціотехніка (моделювання управління спільною діяльністю).
Таким чином, основними завданнями управлінсько-економічної освіти є:
· формування управлінсько-економічного мислення як інтелектуальної властивості, спроможності пізнавати і осмислювати соціально-економічні явища, засвоювати економічні й управлінські поняття, категорії, теорії, співвідносити їх з практикою господарського життя, творчо розв’язувати проблеми, брати на себе роль лідера і вести за собою інших;
· забезпечення дотримання управлінсько-економічної поведінки, яка виявляється в високому рівні працьовитості, професійної майстерності, виробничих навичок та вмінь, розумінні соціально-економічних аспектів і значущості різних сфер виробництва;
· управлінсько-економічна освіта як засвоєння управлінських функцій з працевлаштування, організації, мотивації та контролю; вміння ухвалювати науково обґрунтовані рішення, створювати оптимальні колективи, застосовувати ефективні прийоми і методи управління; оволодіння інформаційними технологіями економічних стратегій тощо;
· забезпечення управлінсько-економічного виховання, яке об’єднує суспільно-економічні знання, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації та норми професійної поведінки.
Ціннісні орієнтації менеджера закріплюються в таких економічних якостях особистості, як працьовитість, ощадливість, справедливість, принциповість, ініціативність, заповзятливість, діловитість, дисциплінованість, відповідальність, орієнтація на найкращий кінцевий результат тощо.
Одним з факторів формування управлінсько-економічного мислення є реальна оцінка економічної дійсності (практики господарювання, рівня життя людей, психологічного мікроклімату в колективі, особистого авторитету керівника тощо). Один з засновників менеджменту А. Файоль зазначав: «Управляти – означає «вести» підприємство до своєї мети, вишукуючи максимум можливостей з наявних ресурсів».
Загальні та спеціальні компетенції менеджера
Для досягнення професійного успіху набуває значення формування у майбутніх управлінців т. зв. ключових компетенцій (табл. 1):
Для успішної підготовки управлінця конкретизація компетенції має відбуватися на рівні студента, тому треба враховувати, що ключові компетенції ввійшли до стандартів і є загальними. Кожний студент має брати участь у процесі проектування, формування змісту і контролю власної освіти, обирати додаткові компетенції, що реалізуються через варіативну складову навчального плану та дисципліни для додаткового вивчення. Між студентом і викладачем має бути встановлений зворотний зв’язок, за допомогою якого можна побачити рух і розвиток компетенцій студента. Результатом такого підходу до навчання стане здобуття цілісної соціально-професійної компе-тентності, яка дасть змогу менеджеру успішно виконувати виробничі завдання, взаємодіяти з людьми, здійснювати управлінські функції.
Враховуючи, що формування компетенцій залежить від того, наскільки якісним є навчально-виховний процес у ВНЗ, як здійснюється контроль якості знань студентів, на думку А. Шегди, необхідно розрізняти три основних групи знань і навичок студента:
1) концептуальні знання (теоретичні знання ринкових відносин, науково-технічних проблем, тенденцій соціально-економічного розвитку);
2) навички міжособистісного спілкування;
3) знання у професійній сфері.
За цим підходом, можна дійти висновку: знання сучасних менеджерів мають бути системними (усвідомленими, повними, конкретними) і дієвими (пристосованими до практики).
Таблиця 1
| Компетенції менеджера | |||
освітні або інтелектуальні |
особистісно-індивідуальні | соціально-лідерські | спеціальні компетенції в галузі професійних знань і навичок |
| Уміння працювати з різними джерелами інформації, приймати, зберігати, обробляти, поширювати і перетворювати ін фор-мацію, володіння не менше, ніж 1-2 іноземними мовами, інтелектуальна свобода особистості, інтелектуальна рефлексія, оволодіння логічними прийомами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, уміння ухвалювати рішення, прогнозувати результати, співвідносити результати дій з поставленою метою | Активність, протистояння стресу, прагнення до збереження здоров’я, незалежність націленість на результат, здібність до саморозвитку, впевненість у собі, врівноваженість, здатність управляти собою, організованість, емоційна культура |
Стабільність у роботі, цілеспрямованість, воля, професійна спрямованість, уміння працювати в команді, діалоговий характер взаємодії, соціальна відпові-дальність, уміння виступати публічно, бачення нових цілей та ідей, ціннісна і комунікативна рефлексія |
Знання об’єктів управління, креативність, критичність і системність мислення, уміння аналізувати невизначену ситуацію, дотримання етич- них норм у ділових відносинах, широка зорієнтованість в управлінських діях і аспектах управлінської діяльності виокремлення і розуміння голов-ного і вторинного в ситуації, орієнтація поведінки на цінності буття, культури, соціальної взаємодії, якість мислення, уміння управляти ризиком |
Якісна підготовка майбутніх управлінців здійснюється за допомогою таких методів і форм:
· обов’язкова діагностика знань – використання різнорівневих завдань, тестів;
· планування за кожною навчальною темою кінцевого результату: що має осмислити, знати і вміти майбутній менеджер. Відповідно до кінцевого результату плануються зміст, методи і форми організації навчального процесу, вид контролю;
· впровадження в навчальний процес аналізу проблем, труднощів, які можуть виникати в управлінській діяльності, способів закріплення успіху. Застосування багаторазового варіювання соціальних ролей під час розгляду практичних ситуацій;
· підготовка менеджерів з використанням інтерактивних методик: кейс-методу, ділових і рольових ігор, «мозкового штурму», презентацій, традиційних та модифікованих прес-конференцій, дискусій тощо;
· засвоєння глибоких знань, широка гуманітарна підготовка через участь студентів у предметних олімпіадах, наукових конференціях, відкритих (за участю викладачів і студентів) наукових семінарах;
· підготовка портфеля розвитку особистості студента як зібрання робіт, тобто звіту, що демонструє зусилля студента, його прогрес, досягнення, процес розвитку;
· сучасний навчально-виховний процес зорієнтований на використання інформаційних технологій: необхідні навчальні аудиторії, обладнані мультимедійними засобами навчання; комп’ютерні класи, пристосовані для проведення тестування; дистанційна освіта; електронна бібліотека з комп’ютерним читальним залом і наявністю навчальної, довідкової, художньої, навчально-методичної літератури, а також навчально-атестаційні комплекси тощо.
3. Навчально-методичний комплекс спеціальностей за напрямом
підготовки «Менеджмент»
Науково-методичне забезпечення навчального процесу складається: з державних стандартів освіти; навчальних планів; навчальних програм з усіх нор-мативних і вибіркових навчальних дисциплін; програм навчальної, виробничої та інших видів практик; підручників і навчальних посібників; інструктивно-методичних матеріалів до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальних семестровихзавдань для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін; контрольних завдань до семінарських, практичних і лабораторних занять; контрольних робіт з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу; методичних матеріалів для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових і дипломних проектів (робіт).
До державних складових навчально-методичного забезпечення належать: державні стандарти освіти; навчальні плани; навчальні прог-рами з усіх нормативних навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої та інших видів практик; підручники і навчальні посібники з грифом Міністерства освіти і науки України.
До складових навчально-методичного забезпечення, які розробляються вищим закладом освіти зараховують: робочі навчальні плани та програми; навчальні програми з вибіркових навчальних дис-циплін; навчальні посібники без грифа МОН України; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни; контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять; контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу; методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових і дипломних проектів (робіт); інші матеріали, які визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комісія), вищий заклад освіти.
Навчально-методичний комплекс дисциплін для спеціальностей за напрямом підготовки «Менеджмент» передбачає організацію навчання студентів за допомогою:
· типових і робочих навчальних планів;
· типових і робочих навчальних програм за всіма нормативними і вибірковими дисциплінами;
· план наскрізної підготовки студентів;
· календарні графіки аудиторної та позааудиторної роботи студентів;
· програми навчальної та виробничої практики;
· підручники і навчальні посібники;
· методичні матеріали та завдання до семінарських, практичних занять;
· індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін;
· методичні матеріали з виконання курсових і випускних (дипломних, магістерських) робіт;
· контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;
· методичні матеріали з проведення державних іспитів і захисту випускних (дипломних, магістерських) проектів (робіт).
Усі ці матеріали мають відповідати Державному стандарту освіти України.
До Державного освітнього стандарту належать:
1) освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки фахівця – це перелік нормативних і вибіркових навчальних дисциплін із визначенням обсягу годин (кредитів), відведених для їх вивчення, а також форм підсумкового контролю знань, умінь і навичок. Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дисципліни передбачає час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студента. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи студентів (форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого закладу освіти).
Наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо) визначається структурно-логічною схемою підготовки;
2) освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) – це основні вимоги до професійних якостей, теоретичних знань, виробничих умінь і навичок фахівців, які відповідають визначеному освітньому рівню та необхідні для успішного виконання професійних обов’язків. Зміст освітньо-кваліфікаційної характеристики визначає Міністерство освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр;
3) структурно-логічна схема підготовки – це наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.
Нормативна частина змісту освіти є гарантованим мінімумом вимог до відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня. Вона визначається державним стандартом освіти і є обов’язковим компонентом реалізації освітньої (освітньо-професійної) програми.
Згідно з чинними нормативними актами вищим закладам освіти четвертого рівня акредитації надається автономне право визначення змісту освіти, але він не може бути нижчим від нормативного.
Тести як система формалізованих завдань призначені для встановлення відповідності освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня особи вимогам Державного стандарту освіти (освітніх, освітньо-кваліфікаційних характеристик).
Тести розробляються Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня і напряму підготовки (спеціальності). Вони мають бути доступними для кожного вищого закладу освіти як засіб контролю якості підго-товки фахівців.
Нормативні навчальні дисципліни визначаються Державним стандартом освіти (освітньо-професійною програмою підготовки). Дотримання їх назв є обов’язковим для вищих закладів освіти, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого Державним стандартом освіти.
Вибіркові навчальні дисципліни вищий заклад освіти вводить для якомога повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективнішого використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бу
Вибіркові навчальні дисципліни впроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної та фахової (теоретичної і практичної) підготовки.
Навчальна програма – це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів.
Навчальна програма складається з пояснювальної записки, тематичного викладу змісту навчальної дисципліни і списку літератури.
Навчальні програми нормативних дисциплін входять до комплексу документів Державного стандарту освіти, розробляються і затверджуються як його складові.
Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.
Робоча навчальна програма є нормативним документом вищого закладу освіти і розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану.
У робочій навчальній програмі відбивається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю.
До робочої програми входять: тематичний план, пакет методичних матеріалів для проведення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.
Робочі навчальні програми нормативних і вибіркових навчальних дисциплін розробляють відповідні кафедри.
Навчальні програми, робочі навчальні програми разом з навчальними планами є основними документами, якими керуються факультети (відділення) та кафедри (предметні або циклові комісії) вищих закладів освіти в організації навчального процесу.
Відповідно до Державного стандарту освіти для кожної спе-ціальності складається навчальний план – нормативний документ, який розробляє вищий заклад освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, визначаючи перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні й виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. У навчальному плані відбивається також обсяг часу, передбачений на самостійну роботу.
Навчальний план розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.
Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план – нормативний документ, розроблений вищим закладом освіти на поточний навчальний рік, що конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю за семестрами.
Згідно з кредитно-модульною системою організації навчального процесу кожним навчальним закладом розробляються інформаційні пакети та індивідуальні навчальні плани студентів. Індивідуальний навчальний план студента – це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.
Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і містить усі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов’язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.
Індивідуальний навчальний план складають на кожний навчальний рік і затверджують у порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, як правило, деканом факультету (завідувачем відділення).
Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів і контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів проводять декани факультетів (завідувачі відділень) та відповідні кафедри (предметні або циклові комісії).
Обов’язковими для вивчення є не лише вибіркові навчальні дисципліни, визначені вищим закладом освіти, а й обрані студентом і введені до його індивідуального навчального плану.
За відповідність рівня підготовки студента вимогам Державного стандарту освіти несуть відповідальність керівники структурних підрозділів закладів освіти – декани факультетів (завідувачі відділеннями), завідувачі кафедр (голови предметних або циклових комісій).
За якість підготовки фахівців у вищому закладі освіти загалом персональна відповідальність покладається на керівника вищого закладу освіти.
Відповідальність за виконання індивідуального навчального плану повністю покладається на студента. Невиконання індивідуального навчального плану з вини студента є підставою для відрахування його з вищого закладу освіти.
Право студента на користування навчальними приміщеннями, бібліотекою, навчальною, навчально-методичною і науковою літературою, обладнанням, устаткуванням та іншими засобами навчання регламентується Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти.
Навчальний графік – це інформаційно-розпорядчий документ, який визначає порядок і терміни проведення всіх видів навчальних занять відповідно до навчального плану.
Навчання за модульним принципом передбачає розподіл навчального матеріалу за модулями, тобто потребує, щоб навчальний матеріал дисципліни був структурованим на конкретні елементи знань, розділеним на логічно завершені частини за певним принципом.
Кількість модулів з навчальної дисципліни залежить: від загальної кількості елементів теоретичних і практичних знань, їхньої трудності та складності, від виділеного загального часу на вивчення дисципліни, часу аудиторного навчання.
Під час складання робочої навчальної програми важливо врахувати, що залікові кредити містять модулі одного або декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу студента).
За розрахунку часу треба зважати на те, що обсяг аудиторної роботи не має перевищувати 50% залікового кредиту, орієнтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити 25%.
Програми містять необхідну кількість модулів, що відбиває рівень засвоєння навчальної дисципліни.
Модуль – це задокументована частина освітньо-професійної програми (ОПП) навчальної дисципліни, що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські заняття, самостійна та індивідуальна робота, практика, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи тощо). Кожний модуль є цілісним навчальним об’єктом з визначеною кількістю лекцій і практичних (семінарських) занять. Співвідношення між ними залежить від обсягу і характеру змісту навчального модуля, його складності.
Модуль може містити один або декілька змістових модулів.
Змістовий модуль – це система елементів навчальної дисципліни, що засвоюється за допомогою відповідних методів навчання.
За планування модуля необхідно визначити загальну мету і конкретні завдання з кожного змістового модуля, що передбачає виокремлення таких елементів:
· основні опорні знання і навички;
· знання і навички, які необхідно планово повторювати і закріпляти;
· знання основні й знання додаткові (для загального ознайомлення);
· знання, які підлягають контролю;
· психологічно-педагогічні компоненти, які необхідно застосувати при вивченні модуля.
Таким чином, під час складання програми можна виокремити головні, базові й допоміжні знання та практичні дії.
За складання робочої навчальної програми варто враховувати, що розподіл кредитів і модулів може визначатися, виходячи з загального обсягу годин, виділених на вивчення дисципліни, наприклад:
Кількість |
||
| годин | кредитів ECTS | залікових модулів |
| 36 | 1 | 1 |
| 54 | 1,5 | 2 |
| 81 | 2 | 2 |
| 108 | 3 | 3 |
| 135 | 3,5 | 3-4 |
| 162 | 4 | 4 |
4. Організація праці викладача, основні вимоги до діяльності викладача
вищої школи
Відповідно до законодавства України робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України. Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році не має перевищувати річний робочий час (1548 год.). Згідно з законодавством України максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 год. на навчальний рік.
Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному плані працівника.
У нових соціально-економічних умовах для підготовки майбутніх менеджерів, які будуть активно працювати у найближчі 30-40 років, змінюються вимоги і до діяльності викладачів вищої школи. Між викладачем і студентом доцільними вбачаються відносини партнерства, коли викладач не лише управляє процесом навчання, але й допомагає розробляти нові ділові стратегії, супроводжує розвиток менеджера протягом його подальшої кар’єри через різні форми перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Завдання сучасного викладача – оволодіння методикою активізації інтелектуальних можливостей студента, якісне викладання лекцій, якісна організація практичних і семінарських занять, тактовність у спілкуванні зі студентами, в поведінці, побуті, манері триматися. У процесі здійснення навчально-пізнавальної діяльності сучасні студенти на перше місце ставлять: інтелект викладача, вміння навчити мислити; методичну підготовку викладачів; оптимізуючий настрій, доброзичливість, повагу до студентів. Основні види педагогічної діяльності наведені в табл. 2.
Таблиця 2. Види педагогічної діяльності
| Вид педагогічної діяльності | Педагогічні дії |
| Прогностична – передбачення і прогнозування результату педагогічної діяльності й моделювання педагогічного процесу | Аналіз педагогічної ситуації; висунення педагогічної мети; відбір можливих способів її досягнення; передбачення результатів; визначення етапів педагогічного процесу і розподілу часу |
| Проектувальна і конструктивна – проектування і планування педагогічного процесу | Конкретизація мети і задач на основі діагностики потреб, інтересів і можливостей студентів; визначення етапів і способів їх реалізації; відбір і композиція навчального матеріалу; визначення педагогічних умов – матеріальних, організаторських, психологічних; планування своїх дій і дій студентів |
| Організаторська – організація своїх педагогічних дій і діяльності студентів | Створення мотивації у студентів до майбутньої діяльності; інтеграція і адаптація навчального мате-ріалу до рівня підготовленості студентів, їх життєвого досвіду; організація спільної діяльності студентів за допомогою різноманітних форм і методів; стимулювання пізнавальної самостійної діяльності і творчої активності студентів |
Комунікативна – побудова міжособистісної взаємодії і відносин, що створюють умови для організації ефективного педагогічного процесу |
Сприйняття (перцепція) психологічного стану партнерів по спілкуванню; визначення їх індивідуальних особливостей на основі адекватної інтеграції зовніш-ніх сигналів; проведення комунікативної атаки – привертання до себе уваги; встановлення психологічного контакту з кожним студентом; управління спілкуванням у процесі спільної діяльності – розподіл уваги, швидке реагування на бар’єри в спілкуванні та їх подолання на основі співпраці й рівно-правного партнерства |
| Рефлексія – підбиття підсумків своєї педагогічної діяльності | Контроль результатів освітнього процесу; аналіз і оцінка отриманих результатів з погляду їх відповідності задуму і умовам; аналіз успіхів і з’ясування причин невдач; визначення напрямів коригування своєї діяльності і професійного вдосконалення |
Проведені соціологічні дослідження показали, що майбутні фахівці високо оцінюють гостроту розуму викладача, «одержимість» наукою, яку він викладає, багатий життєвий досвід, високу педагогічну культуру, вміння вільно і цікаво розповідати, тобто цінують гармонійну особистість викладача. Таким чином, призначення педагога – це управління активною і свідомою діяльністю студента з засвоєння навчального матеріалу. Педагогічна діяльність передбачає: планування, організацію, стимулювання, контроль, регулювання діяльності студента та оцінювання її результатів.
У вищій школі процес навчання можна розглядати як спеціально організовану взаємодію суб’єктів пізнавальної діяльності, яка моделюється (визначаються її цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми, мотиви навчальної діяльності студентів, функції навчання) для активного оволодіння студентами основами соціального досвіду, накопиченого людством у різних галузях науки, з метою розвитку інтелектуальної, чуттєво-вольової сфер їхньої життєдіяльності, виховання потреби в самоосвіті, самовихованні.
Реалізація визначених завдань навчання: стимулювання пізнавальної активності студентів, спрямованої на оволодіння науковими знаннями, вміннями, навичками, розвиток мислення, пам’яті, творчих здібностей, таланту; формування потреб у самоосвіті й умінь її здійснювати – забезпечує процес змін суб’єкта у навчальній діяльності, в якій поєднуються не лише пізнавальні функції (сприйняття, увага, пам’ять, мислення, уявлення), але й потреби, мотиви, емоції, воля, що й дало змогу І.Ф. Харламову розглядати навчання як процес особистісного розвитку індивіда.
Відповідно до цього підходу І.Ф. Харламов визначає такі структурні компоненти навчання: цільовий, потребо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, емоційно-вольовий, контрольно-регулюючий і оцінно-результативний, які реалізуються як викладачем, так і студентом у спільній діяльності. Дослідники В.І. Лозова, Г.В. Троцько в структурі процесу навчання виокремлюють два види діяльності: викладання та учіння (табл. 3).
Таблиця 3. Структура діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу
| Діяльність | |
| викладача (викладання) | студента (учіння) |
1. Дидактичне проектування навчання студентів: · визначення мети, завдань навчальної діяльності; · конкретизація змісту матеріалу, який необхідно засвоїти; · планування методів, засобів, форм навчання |
– |
| 2. Формування потреб в оволодінні змістом освіти, мотивів навчальної діяльності | Усвідомлення студентами навчальнопізнавальної діяльності, навчальної мети, завдань, формування внутрішнього настрою на успішне учіння |
3. Організація навчально-пізнавальної діяльності студентів: · організація сприйняття матеріалу; · організація усвідомлення; · організація запам’ятовування основних положень, застосування знань, забезпечення емоційно-позитивного характеру дій студентів |
Сприйняття навчального матеріалу (розгляд, прослуховування, читання, спостереження тощо. Результат – уявлення). Усвідомлення (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, абстрагування, конкретизація, аргументація, класифікація, узагальнення, виокремлення головного тощо. Результат – утворення понять, узагальнених уявлень про сутність явищ, предметів, процесів). Осмислене засвоєння знань та їх практичне використання, виявлення емоційно-позитивного ставлення і вольових зусиль у навчально-пізна-вальній діяльності |
| 4. Контроль і оцінювання результатів навчальної діяльності, тобто тих змін, які відбулися | Самоконтроль, коригування діяль-ності, самооцінка її результатів |
Результати навчальної діяльності:
· відбиваються у спроможності індивіда самостійно користуватися засвоєними знаннями і здобувати нові;
· в усвідомленості способів дій, виборі оптимальних;
· критичності мислення;
· адекватній самооцінці;
· спрямованості особистості до самоосвіти, саморозвитку;
· сформованості як інтелектуальних, так і комунікативних умінь, розвитку почуттів, якостей особистості.
В умовах сучасного навчання переглядаються сценарії взаємодії між студентами та викладачами. Спілкування викладача зі студентом є важливою умовою виховання майбутнього професіонала. Проте воно не завжди є предметом рефлексії викладача, спеціально не проектується, не коригується, і, як наслідок, не забезпечується його ефективність. Одним зі шляхів розв’язання вказаних чинників-проблем є сценарний підхід до побудови взаємодії.
Задача викладача – визначити сценарій, який реалізує студент, і побудувати паралельно свій, що відповідає його педагогічним намірам. Для розв’язання поставленої проблеми необхідно розглянути дві групи сценаріїв: 1) сценарії, що генеруються студентами, і 2) сценарії педагогічної дії.
Як в першій, так і в другій групі можна виділити непродуктивні, низькопродуктивні, з середньою продуктивністю і високопродуктивні сценарії.
Говорячи про викладача, ми припускаємо наявність метасценарію, тобто сценарію, всередині якого закладений сценарій студента. Залежно від педагогічної мети метасценарії можна диференціювати на контрсценарії, спрямовані на нейтралізацію наявного сценарію і висунення контрсценарію; коригувальні сценарії, зорієнтовані на педагогічну корекцію наявного сценарію; розвиваючі сценарії, пов’язані з розвитком наявного сценарію, актуалізацією його позитивних аспектів; закріплювальні сценарії, спрямовані на закріплення наявного сценарію. До непродуктивних сценаріїв студента необхідно додати контрсценарій викладача, до низькопродуктивного – коригувальний, із середньою продуктивністю – розвиваючий, до високопродуктивних – закріплювальний.
У процесі взаємодії сценарії студента і викладача розгортаються. Як вони можуть взаємодіяти? Р.М. Нижегородцев виокремлює три типи взаємодії сценаріїв управління динамічними системами: а) нак-ладення, б) ієрархія, в) конфлікт. Накладення виникає у тому випадку, коли цілі учасників педагогічного процесу різні, але не суперечать одна одній. Наприклад, викладач зацікавлений в зниженні вимог студентів до якості викладання, а студенти добиваються зниження вимог викладача до якості їх знань.
Ієрархія виникає в тому разі, коли викладач і студент переслідують різні цілі, що знаходяться в ієрархічній залежності: досягнення мети студента автоматично означає досягнення мети викладача і навпаки. Наприклад, студент зацікавлений в отриманні високої оцінки на іспиті, а викладач – у підвищенні рівня знань студента.
Якщо цілі учасників взаємодії суперечать одна одній (наприклад, викладач хоче виховати у студента професіонально значущі якості, а студент не хоче виховувати у себе такі якості, оскільки не планує працювати за майбутньою спеціальністю), можна говорити про конфлікт сценаріїв. Цей тип взаємодії виникає, коли викладач не співвідносить свої цінності й мету з цінностями і метою студента, ігнорує їх, або ж просто не здогадується про їх наявність. При цьому є можливість переведення конфлікту в стан безконфліктного накладення управлінських дій (викладач «нав’язує» студенту свою мету). Саме цей варіант частіше за все застосовується в педагогічній практиці, але він небажаний, оскільки перетворює студента на пасивний об’єкт дій викладача. Оптимальним варіантом розв’язання конфлікту сценаріїв є віднайдення «точок перетину» (цінностей, мети студента, через досягнення якої можливе досягнення мети викладача).
Роль кафедри в управлінні навчальним процесом
Основними структурними підрозділами ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри. Кафедра є основним структурним навчально-науковим підрозділом ВНЗ, що проводить на-вчальну, методичну, науково-дослідну і виховну роботу з підготовки кадрів відповідної спеціальності.
Кафедра створюється за рішенням вченої ради ВНЗ у складі не менше як 5 науково-педагогічних працівників, 3 з яких повинні мати науковий ступінь. Для забезпечення розвитку нового напряму на-вчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена лабораторія або відповідний центр наукових досліджень.
Основними посадами науково-педагогічних працівників є: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, декан факультету, проректори з напрямів діяльності ВНЗ, ректор. Для підготовки науково-педагогічних кадрів у ВНЗ функціонують аспірантура, докторантура.
З метою ефективного керівництва навчально-виховним процесом для кожної студентської групи призначається куратор із числа провідних, найдосвідченіших педагогів.
Список літератури
1. Монахов В.М. Технологические основы проектирования и конструирования учебного процесса. ‑ М.; 2009.‑289 с.
2. Науково та науково-методичне забезпечення //Концепція гуманітарної освіти України.-2007.с.12.
3. Освіта в Україні: Законодавчі акти, нормативні документи / Кадри освіти. – К., 2008. – 276 с.
4. Основы педагогики высшей школы /Под ред. А.В.Петровского. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 2007. – 483 с.
5. Педагогічна технологія: Посібник/І.Ф.Прокопенко, В.І.Євдокимов.‑ Х.: Основа, 2008.‑327с.
6. Педагогическое наследие (Я.Л.Комнеский, Д.Локк, Ж.Ж.Руссо, И.Г.Пестало-цци) //Сост.В.М.Кларин, А.Н.Джуринский.-М.:Педагогика,2007.-416с.
7. Семенов И.Н.Проблеми рефлексивної педагогіки, акмеології, психології, гуманізації виховання в цілому, додатковому і професійний вихованні юнацтва.- М.:2008.
8. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний. – М.: Изд-воМоск.ун-та, 2008. – 344с.
9. Тригубенко В. Фундатори освітньої системи Х1Х ст. //Освіта і управління.-2007.-т.2.,ч.2.-с.173-176.
10. Шубинский В.С. // Новые исследования в педагогической науке.-М.:Педагогика.- 2009.с.14.