Тема роботи: Етап узагальнення та апробації результатів дослідження
Мета роботи: Охарактеризувати етап узагальнення та апробації результатів дослідження
План роботи:
1. Вступ
2. Узагальнення результатів дослідження:
2.1 Узагальнення результатів
2.2 Колективне обговорення
3. Апробація результатів дослідження:
3.1 Рецензування
3.2 Експертиза
4. Висновок
5. Список використаної літератури
1. Вступ
Наукові дослідження – це вивчення явищ та процесів, аналіз впливу на них різноманітних факторів, вивчення взаємодій між явищами з метою отримання доказаних та корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.
Метою наукового дослідження є вивчення конкретного об’єкту та всезагальне достовірне вивчення його структури, характеристик з метою отримання та впровадження в практику корисних для людини результатів.
Науково-дослідний процес – це чітко організований комплекс дій, направлених на отримання нових знань, які розкривають сутність процесів та явищ в природі та суспільстві з метою використання практичної діяльності людей.
Будь-який науково-дослідний процес проходить три стадії: організаційна, дослідницька та завершальна.
На завершальній стадії провадиться літературний вклад висновків і пропозицій за результатами виконаної роботи; апробація їх у колективі наукової організації, споріднених організацій, наукової спільноти; рецензування та експертиза; дослідне впровадження; корегування, доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.
вивчення явище науковий дослідний
2. Узагальнення результатів дослідження
2.1 Узагальнення результатів
Узагальнення результатів дослідження становить літературне викладення результатів дослідження у вигляді звіту про виконану науково-дослідну роботу (НДР), дисертації, монографії, статті, студентські науково-дослідні роботи тощо.
Основною та в більшості випадків обов'язковою формою узагальнення результатів науково-дослідної роботи є звіт. Звіт про НДР є основним документом, у якому викладають вичерпні відомості про виконану роботу. Його складають виконавці робити. Матеріали звіту повинні бути опрацьовані й систематизовані згідно з метою дослідження. Не слід вміщувати до нього інформацію, що не має прямого відношення до теми і завдань дослідження.
Загальними вимогами до звіту є:
- чіткість побудови;
- логічна послідовність викладення матеріалу;
- переконливість обґрунтування;
- стислість і точність формувань, що уможливлюють суб’єктивного та неоднозначного тлумачення;
- конкретність викладення результатів роботи;
- доказовість висновків та обґрунтованість рекомендацій.
Згідно з ДСТУ 3008-95 “Документація в сфері науки і техніки. Структура і правила оформленні”, звіт про НДР повинен містити:
- титульний аркуш;
- список виконавців;
- реферат;
- зміст;
- перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів;
- передмову;
- основну частину;
- перелік посилань;
- додатки.
Титульний аркуш є першою сторінкою звітів і слугує повним джерелом бібліографічної інформації, необхідної для опрацювання і пошуку документа.
Список виконавців вміщують безпосередньо за титульним аркушем. У ньому зазвичай наводять імена або перші літери імен і прізвища авторів, їхні посади, вчені ступені, вчені звання із зазначенням частини звіту, підготовленої конкретним автором.
Якщо звіт виконано одним автором, відомості про нього подають на титульному аркуші.
Реферат повинен стисло відбивати основний зміст НДР і давати читачеві достатнє уявлення про доцільність вивчення всього звіту для отримання інформації, яка його цікавить. У рефераті наводять відомості про обсяг звіту, кількість частин звіту, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, джерел і подають перелік ключових слів. Текст реферату повинен відбивати подану у звіті інформацію і бажано в такій послідовності:
• об'єкт дослідження або розробки;
• мета роботи;
• методи дослідження та апаратура;
• результати та їхня новизна;
• основні конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники;
• ступінь упровадження;
• взаємозв’язок з іншими роботами;
• рекомендації щодо використання результатів роботи;
• галузь застосування;
• економічна ефективність;
• значущість роботи та висновки;
• прогнозні припущення про розвиток об'єкта дослідження або розробки.
Ключових слів (словосполучень), що є визначальними для розкриття суті звіту, повинно міститися не більше ніж 15.
Перелік умовних позначень має містити всі прийняті в звіті малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни. Незалежно від цього за першої появи цих елементів у тексті звіту наводять їх розшифровку.
У вступі стисло викладають:
- оцінку сучасного стану проблеми, відзначаючи практично вирішені завдання, прогалини знань, що існують у цій галузі, провідні фірми та провідних вчених і фахівців цієї галузі;
- світові тенденції вирішення поставлених завдань;
- актуальність роботи та підстави для її виконання;
- мету роботи та галузь застосування;
- взаємозв'язок з іншими роботами.
Наприкінці вступної частини розміщують передмову, якщо її передбачено. У ній подають супровідні нотатки, що пояснюють певні аспекти роботи, простежують історичні умови для цієї роботи тощо.
Далі переходять до викладення суті звіту – відомостей про предмет (об'єкт) дослідження або розробки, які є необхідними і достатніми для розкриття суті цієї роботи (опис: теорії, методів роботи; характеристик і/або властивостей створеного об’єкта; принципів дії об’єкта та основних принципів рішень, що дають уявлення про його устрій; метрологічного забезпечення та ін.) та її результатів. Викладаючи суть звіту, особливу увагу приділяють новизні роботи, а також питанням сумісності, взаємозамінності, надійності, безпеки, екології, ресурсозбереження. Якщо у звіті необхідно навести повні докази (наприклад, математичні – у звітах, що не мають безпосереднього відношення до предмета математики) або подробиці дослідження, їх вміщують у додатках. Суть звіту викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи можуть поділятися на підрозділи, пункти і підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію.
Якщо у звіті необхідно навести інформацію про нові аспекти роботи, інтерпретацію або коментар до результатів і причин, на грунті яких роблять висновки і рекомендації, у звіт вводять окремий розділ або підрозділи, що можуть мати дискусійний характер. Дискусійні підрозділи можуть також зводитися у розділ, в якому описуються результати роботи.
Завершують основну частину висновки, в яких наводять оцінку отриманих результатів роботи або її окремих етапів (негативних також) з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленого завдання; можливі галузі використання роботи; народногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи.
На основі отриманих висновків можуть наводитися рекомендації, в яких окреслюють подальші роботи, які вважають необхідними, приділяючи основну увагу пропозиціям щодо ефективного використання результатів дослідження чи розробки. Рекомендації повинні мати конкретний характер і бути повністю підтверджені звітною роботою.
Перелік посилань містить бібліографічні описи в порядку, за яким вони вперше згадуються у тексті. Порядкові номери описів у переліку є номерами посилань в тексті. Бібліографічні описи у переліку повинні відповідати чинним стандартам з бібліотечної та видавничої справи.
У додатках вміщують матеріал, який:
- є необхідним для повноти звіту, але вміщення його до основної частини звіту може змінити впорядковане та логічне уявлення про роботу;
- не може бути послідовно розміщений в основній частині звіту через великий обсяг або способи відтворення;
- може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців цієї галузі.
У додатках можуть міститися:
- додаткові ілюстрації або таблиці;
- матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути внесені до основної частини (оригінали фотографій, мікроафіші; проміжні математичні докази, формули, розрахунки; протоколи випробувань; висновок метрологічної експертизи; копія технічного завдання, програми робіт, договору чи іншого документа, що замінює технічне завдання; інструкції, методики, опис комп’ютерних програм, розроблених у процесі виконання роботи та ін.);
- додатковий перелік джерел, на які не було у звіті, але які можуть становити певний інтерес;
- опис нової апаратури і приладів, які використовувалися під час проведення експерименту вимірів та випробувань.
Результати виконаної науково-дослідної роботи можуть бути використані для складання рефератів, написання наукових статей, монографій, дисертацій, підготовки доповідей на наукових конференціях, що дає змогу зробити їх набутком широкої наукової громадськості.
Реферати бувають двох видів: наукові та інформативні.
Науковий реферат – стисле усне або письмове викладення наукової теми (питання), складене на підставі проведеного наукового дослідження, огляду одного або кількох літературних та інших джерел. У ньому зазвичай висвітлюють наукові дослідження, проведені автором реферату, з викладенням поставленої гіпотези, системи доказів, експерименту та здобутих результатів, зазначають наукову новизну та практичне значення цих результатів. Так, науковий реферат, який складає студент під час виконання НДРС, повинен висвітлювати одне з питань теми дослідження, наприклад за літературними джерелами. У ньому слід описати стан об'єкта дослідження, зазначити вади та висловити пропозиції щодо усунення їх. Закінчується реферат резюме – коротеньким висновком з основних положень наукової теми (питання).
Інформативний реферат – коротеньке письмове викладення однієї наукової праці, що висвітлює стисло її зміст. Призначення його полягає в оперативному повідомленні наукових працівників і фахівців про досягнення науки й технічного прогресу. Текст інформативного реферату викладається у такій послідовності: тема, предмет (об'єкт), характер і мета роботи. У ньому слід зазначити ті особливості теми, які необхідні для розкриття мети та змісту роботи і методу проведення її. Описування методів доцільне в тому випадку, коли вони нові й становлять особливий інтерес для цієї праці.
Тексти рефератів повинні бути стислими і чіткими. Вживають лише ті синтаксичні конструкції, які властиві науковій мові, застосовують загальновідому термінологію, Формули в рефераті подають лише в тих випадках, коли без них неможлива побудова реферату, якщо вони висвітлюють під сумки праці, викладеної в першоджерелі, або суттєво полегшують розуміння дослідження.
Основним і наймасовішим видом друкованої інформації за результатами дослідження є журнальна наукова стаття. Композиція наукової статті ґрунтується на логічному розкритті наукової думки, мотивованому та дозованому розкритті фактів, поєднанні їх у певну систему. Для того щоб композиція стала справжнім засобом реалізації творчого наукового результату, автор повинен продумати її план у такій послідовності: заголовок, вступ, основна частина, висновок.
Заголовок – назва статті, що відображає її основну ідею і є важливим елементом її структури. Заголовок повинен бути не тільки змістовним, виразним, а й відповідати змісту статті. Він повинен динамічно висвітлювати події, як це було і під час вибору теми дослідження.
Вступ є свого роду входженням у тему статті, де обґрунтовується актуальність питання способом порівняння нової і релевантної інформації, викладаються коротко істерія питання й гіпотеза дослідження.
Основна частина статті – кульмінація твору, де викладається суть досліджуваних явищ, наводиться система доказів наукової гіпотези, не запозиченої з раніше опублікованих праць, а поставленої самостійно в процесі проведення дослідження.
Висновок містить короткий підсумок результату проведеного дослідження, тобто є коротким резюме змісту наукової статті. Це забезпечує чітку логічність і послідовність наукового повідомлення, яке повинно завершуватися резюме про можливість продовження дослідження цієї теми або вона вичерпала себе і необхідне широке впровадження результатів проведеного дослідження.
Розробити універсальний алгоритм роботи над рукописом статті досить важко, що пов'язано зі специфікою та індивідуальністю праці письменника, якою, по суті, і є робота науковця під час підготовки публікації. Однак наведена загальна схема журнальної статті може бути використана автором-початківцем як своєрідний шаблон. До цього можна додати деякі найзагальніші поради, засновані на авторському досвіді низки відомих вчених. У впорядкованому вигляді ці поради зводяться до такого.
1. Скласти робочий план статті, поділивши основну частину схеми-шаблону на 3-5 підрозділів і надавши їм короткі умовні заголовки-рубрики.
2. Згрупувати, опрацювати та вписати у відповідні розділи-рубрики необхідні дані з матеріалів виконаної НДР (звітів, лабораторних журналів, огляду літератури тощо).
3. Провести критичний аналіз і перевірку зібраного матеріалу з метою усунення або обґрунтування знайдених суперечностей неузгодженості власних результатів і висновків з результатами і висновками інших дослідників.
4. Написати перший, чорновий варіант статті, логічно й послідовно зістикувавши тексти окремих підрозділів і розділів. При цьому слід вилучити частину другорядних матеріалів, якщо вони надмірно збільшують обсяг статті, переобтяжують її фактичним матеріалом або надають їй багатопланового характеру. Ці матеріали можуть бути використані як доробок для іншої статті з цього питання.
5. Провести суто літературне опрацювання чорнового варіанта: досягти гармонійності викладення матеріалу, відповідності визначеному обсягу статті, усунути вади стилю (научити штампи, канцеляризми, жаргонні технічні терміни тощо).
6. Якщо є можливість, дати статті "вилежатися" деякий час, після чого остаточно відшліфувати текст, видрукувати його в 3 - 5 примірниках.
7. Передати примірник стані рецензентові. Ним може бути науковий керівник студента чи аспіранта або просто досвідченіший колега, визнаний фахівець у цій галузі. Об'єктивно оцінити зауваження рецензента, усунути виявлені ним вади і щодо суті, і щодо форми статті.
8. Оформити остаточний варіант статті. Доповісти про її зміст на засіданні кафедри, на науковому семінарі, науково-технічній раді тощо. У витягу з протоколу такого заслуховування повинно бути зазначено, що стаття не містить матеріалів, які можуть становити предмет винаходу, та відомостей, що не підлягають відкритому опублікуванню.
9. Представити статтю і витяг з протоколу до експертної комісії організації та отримати акт експертизи за встановленою формою.
10. Направити до редакції журналу текст статті та ілюстрації (по 2 примірники), акт експертизи, авторські довідки та супровідний лист (по 1примірнику).
11. Отримавши з редакції повідомлення про те, що статтю схвалено редакційною колегією і буде опубліковано в к-му номері журналу, доробити статтю за вимогами редакції (наприклад, скоротити обсяг, зменшити кількість малюнків, усунути неточності тощо) і повернути до редакції у встановлений термін.
Це деякі методичні й технічні прийоми роботи над рукописом на основних етапах підготовки наукової статті до публікації. Треба зауважити, що по спішне опублікування "сирої" статті може спричинити у автора в подальшому відчуття невдоволеності й незручності навіть через багато років. Однак слід уникати і завчасних статей, і зволікання з публікаціями, бо публікація дає пріоритет в авторстві і створює практично необмежену аудиторію для науковця.
Монографія – спеціальне наукове дослідження, присвячене літературному викладенню однієї проблеми. Монографія відрізняється від статті ширшою постановкою проблеми, аргументованістю роздумів, їх доказовістю, посиланням на докази (літературні джерела, показники роботи підприємств та ін.).
Монографія зазвичай має довідковий апарат: список використаної літератури, хронологічний довідник, тематичний або іменний покажчик.
Архітектоніка монографії виражена самостійними структурними підрозділами, які мають заголовки, певну систему кодування таблиць, рисунки схем та ін. Заголовки і підзаголовки розділів, параграфів повинні мати динамічне викладення матеріалу дослідження. Параграфи в разі потреби поділяють на пункти.
Заголовки структурних частин монографії обов'язково повинні розкривати зміст; їх можна також заповнювати підзаголовком.
Робити висновки після кожної частини розділу, параграфа не обов'язково, а слід наводити коротеньке резюме, яке посилює сприйняття викладеного матеріалу.
Висновок є обов'язковою частиною монографії. У ньому викладають результати дослідження, формулюють проблеми, які потребують подальшої розробки. Наприкінці монографії вміщують список використаної літератури, додатки, умовні позначення та інші атрибути наукового апарату. Література з теми дослідження має пізнавальне значення, тому до списку слід включати статті, які містяться у збірниках наукових записок, звіти із закінчених науково-дослідних тем, виконаних іншими дослідниками. Ці звіти зазвичай зберігаються в бібліотеці організації, де вони були виконані, і є власністю вузького кола фахівців.
Дисертація за обраною темою дослідження не відрізняється архітектонікою від монографії. Вона має лише інше функціональне призначення. Дисертація – кваліфікаційна наукова робота в певній галузі знань, яка містить сукупність наукових результатів і положень, висунутих автором для публічного захисту, і засвідчує особистий внесок автора в науку та його здобутки як науковця. Основою дисертації є виконані та опубліковані наукові праці, відкриття або великі винаходи, впроваджені у виробництво машини або технологічні процеси. Для оперативного ознайомлення з основним змістом, результатами, висновками і рекомендаціями автора дисертації складається автореферат, де висвітлюється його внесок у розроблення обраної проблеми, ступінь новизни і практична значущість результатів дослідження.
Розглянуті різновиди наукових праць, літературно узагальнюючі результати виконаного дослідження мають анотацію – коротке викладення змісту статті, реферату, монографії, дисертації. В анотації дається характеристика твору з погляду змісту, призначення, форми та інших особливостей. Відомості про зміст і значення праці, її автора в анотації мають рекомендаційний характер.
Анотація міститься в книжках, брошурах, тематичних планах і рекламних матеріалах, а також у бібліографічних посібниках, друкованих картках. На початку анотації наводиться бібліографічний опис твору.
В анотації зазначають, що нового є в цьому творі порівняно з іншими у разі потреби подають також відомості про автора. Обов'язково зазначають, на яких фахівців розраховане цей твір.
Трохи інша методика підготовки доповіді на науково-практичній конференції. План доповіді практично аналогічний плану статті. Але специфіка усної мови приводить до суттєвих змін і форми, і змісту. У підготовці доповіді треба врахувати, що велика частина інформації міститься в демонстраційному матеріалі (плакати, слайди тощо). На демонстраційні матеріали зазвичай виносять: математичні постановки, метод вирішення, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності в формі таблиць або графіків та ін., тому доповідь повинна містити коментарії ( але не повторення) до ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20-30 % скоротити доповідь.
У підготовці доповіді треба враховувати, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, який міститься на чотирьох сторінках друкованого тексту (через два інтервали). Тому обсяг доповіді зазвичай менший від обсягу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на попередні виступи за темою його доповіді. Корисним є полемічний характер доповіді: це підвищує зацікавленість слухачів та їхню активність.
Невід’ємним елементом будь-якої науково-дослідної роботи, що потребує обов’язкового додаткового оформлення, є винахідницька діяльність про результати НДР – нові технологічні процеси та агрегати, матеріали та сполуки, пристрої та конструкції – можуть становити предмет винаходу або відкрити. Закони України про промислову власність дають таке визначення поняття винаходу.
Винахід (корисна модель, промисловий зразок) – результат творчої діяльності в будь-якій сфері згідно з технологією або художнім конструюванням.
Законодавством України встановлено, що об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослини або тварини), спосіб, а об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок або забарвлення чи їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Заявка на отримання патенту (охоронного документа) на винахід (корисну модель) повинна містити:
- заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель);
- опис винаходу (корисної моделі);
- формулу винаходу (корисної моделі);
- кресленики (якщо на них є посилання в описі);
- реферат.
У заяві про видачу патенту необхідно зазначити заявника, його адресу та винахідника.
Опис винаходу повинен розкривати суть винаходу настільки повно і зрозуміло, щоб його міг здійснити фахівець у відповідній галузі. Опис має суворо обов'язкову структуру і повинен містити:
- опис винаходу і клас міжнародної патентної класифікації, до якого він. на думку заявника, має бути включеним;
- галузь техніки, якої стосується винахід та сфера його використання;
- характеристики аналогів і прототипу винаходу із зазначенням їх вад;
- мету, суть та якісні ознаки винаходу;
- перелік ілюстративного матеріалу;
- приклади конкретного виконання або реалізації винаходу (економічна або інша ефективність);
- формулу винаходу.
Формула винаходу – це стисле, складене у вигляді анотації за встановленими правилами і формою викладення суті технічного рішення як єдиної сукупності ознак, необхідних для його здійснення. Формула повинна характеризуватися лаконічністю, загальністю, повнотою, визначеністю та відповідати умові єдиності винаходу. Лаконічність формули потребує гранично стислого визначення ви
Реферат складається тільки з інформаційною метою і не може використовуватися для тлумачення або уточнення формули винаходу.
Процес винахідництва складний і багатогранний, він потребує глибокої спеціальної підготовки і досвіду. Тому дослідник-початківець повинен докладно ознайомитися з основними правилами і методами винахідницької діяльності, складанням заявок і формул, а також технічними, процедурними і правовими питаннями оформлення та захисту прав на винахід. Це передбачає вивчення спеціальної літератури, законодавчих і нормативних актів у цій галузі, консультації та допомогу кваліфікованих фахівців – патентознавців.
Аналогічні вимоги законодавство України висуває для оформлення заявки на промисловий зразок, тільки пакет документів у цьому разі повинен містити комплект фотознімків із зображенням виробу (його макета, малюнка), які дають повне уявлення про його зовнішній вигляд.
У процесі виконання науково-дослідної роботи вчений може зробити відкриття – встановити раніше невідомі об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання. Відкриття лежить в основі науково-технічної революції, надає принципово нового спрямування науці і техніці, революціонує суспільне виробництво. Тому дуже важливо закріпити пріоритет науковця та держави законодавчо.
Радянське законодавство визнавало відкриття об'єктом соціально-правової охорони. В Україні нині теж провадиться робота із запровадження законодавчих та нормативних актів з патентної охорони відкриття. Крім того, у межах СНД можливе звернення до російських органів з реєстрації відкриття, в яких ця робота триває, зберігаючи спадкоємність з колишнім СРСР.
Заявка на видачу диплома на відкриття в такому разі подається до Всеросійського науково-дослідного інституту державної патентної експертизи (ВНДІДПЕ) самим автором (співавторами) чи його спадкоємцями або організацією, в якій працює автор (співавтори). Заявка повинна стосуватися тільки одного відкриття і містити такі документи:
- заяву про видачу диплома про відкриття;
- опис відкриття;
- матеріали, що ілюструють відкриття (фотознімки, графіки, схеми, кресленики тощо), якщо вони необхідні;
- документи, що підтверджують пріоритет відкриття, якщо його сутність була відома до подачі заявки;
- справу про творчу участь кожною із співавторів у встановленні відкриття;
- анотацію опису відкриття;
- висновок вченого (науково-технічної ради) організації-заявителя і, за необхідності, висновок інших компетентних органів про достовірність і значущість відкриття;
- висновок експертної комісії з питання публікації відкриття.
Опис відкриття класифікується за УДК і містить такі розділи: докази достовірності відкриття; область його наукового та практичного використання; відомості про пріоритет і визнання новизни й достовірності відкриття; формулу відкриття; список використаної літератури.
Назва відкриття повинна бути короткою, точно відбивати його суть і починатися словами: "закономірність", "властивість", "явище". Вступна частина починається із визначення галузі науки та її конкретного розділу, до якого належить відкриття. Потім дається характеристика кожного наукового положення, що передувало відкриттю, із зазначенням джерела інформації, де це положення описане. Завершується опис положенням суті відкриття з поясненням того, у чому саме міститься докорінна зміна рівня пізнання.
У розділі "Докази достовірності відкриття" наводиться теоретичне обґрунтування та/або експериментальне підтвердження, докази, що однозначно підтверджують достовірність відкриття та його причиново-наслідковий зв’язок з іншими закономірностями, властивостями та явищами. Докази достовірності відкриття повинні бути переконливими для фахівців у цій галузі знань. Доцільно подати не тільки дані, отримані автором відкриття, а й послатися, за можливості, на роботи вітчизняних фахівців.
Розділ „Область наукового та практичного використання відкриття” повинен містити характеристику наукових і практичних проблем, які можуть бути вирішені на основі даного відкриття. Тут подаються рекомендації про шляхи можливого використання відкриття з оцінкою очікуваного ефекту або викладаються відомості про стан його використання. Завершується розділ посиланням на те, які нові технічні рішення розроблено на основі відкриття (вказуються авторські свідоцтва та заявки на винаходи).
У розділі "Відомості про пріоритет і визнання новизни й достовірною, відкриття" наводяться документальні дані, що засвідчують пріоритет (висновки компетентних організацій та інші документи, що містять відомості про визнання і достовірність відкриття в країні та за її межами).
У прикінцевій частині опису викладається формула відкриття, що виражає суть виявлених закономірностей, властивостей або явищ матеріального світу, її наукову інтерпретацію й характеристику причиново-наслідкових зв'язків. Формула відкриття повинна складатися з одного граматичного речення.
2.2 Колективне обговорення
За узагальненням результатів настає черга невеликого, але досить важливого етапу обговорення роботи. Якщо роботу виконував колектив (лабораторія, група), то обговорення проводиться за присутності повного його складе Робота може бути поставлена на обговорення і більшого підрозділу (відділу сектору) залежно від чисельності і компетентності колективного виконавця та від теми дослідження – її новизни, складності, комплексності.
Поряд з членами колективу до обговорення залучають працівників суміжних відділів, а за можливості – і працівників суміжних інститутів, ВНЗ лабораторій, що мали відношення до виконаної роботи. Велику користь дає і запрошення до обговорення спеціалістів-практиків.
Учасників обговорення необхідно заздалегідь ознайомити з робочим планом, висновками і пропозиціями, протоколами найважливіших експериментів, з таблицями, графіками, схемами і креслениками, а також з най більш спірними фрагментами роботи. Ще краще, якщо майбутнім учасникам обговорення надати можливість ознайомитися з роботою в цілому Зазвичай усне повідомлення без попереднього ознайомлення з матеріалами навіть за блискучого його викладення малоефективне. Слід заздалегідь роздати учасникам тези або хоча б перелік питань, з яких особливі необхідні їхні поради й допомога. У тезах викладають тільки основні положення роботи без аргументації, але так, аби був зрозумілим їхній логічний зв’язок. На відміну від авторефератів і резюме тези можуть охоплювати не всі частини роботи, а тільки ті, що можуть слугувати предметом наукової дискусії. Немає також необхідності в тезах історію питання, але необхідно охарактеризувати застосовані методи дослідження.
На обговорення слід виносити лише принципові питання. Дрібні зауваження краще робити на берегах роздаткового матеріалу або повідомляти особисто автору, що заощаджує час в обговоренні.
У виконанні прикладних досліджень до кола важливіших питань, що потребують серйозного обговорення, крім спеціальних відносять питання економічного порядку: народногосподарська значущість запропонованого рішення, вартість дослідження, його економічна ефективність, рентабельність, перспективність; економічні заходи, необхідні для успішного впровадження його результатів тощо.
Повідомлення дослідника, що передує обговоренню, повинно бути змістовним, послідовним, чітким і стислим; не слід переобтяжувати його великою кількістю цифр і формул – на слух вони сприймаються важко. У повідомленні слід зупинитися і на відкинутих варіантах рішень, і на існуючих серед теоретиків і практиків поглядах з основних питань, що не збігаються з поглядом дослідника.
Текст повідомлення доцільно попередньо викласти в письмовій формі. У процесі підготовки до повідомлення корисно його прорепетирувати, аби впевнитися, що доповідач вкладається у відведений для нього час. Бажано, щоб повідомлення супроводжувалося демонстрацією наочних матеріалів.
Наукова дискусія є однією з найефективніших форм колективної творчої праці, тому важливо дотримуватися всіх умов, що забезпечують її плідність. Від учасників дискусії вимагається активність, вміння бачити позитивні сторони роботи, що піддається критиці; правильне викладення позиції супротивника, чітка кваліфікація суті його помилки (чи має вона принциповий характер, йдеться про некоректність формулювань чи про неправильність концепції автора), окреслення можливих шляхів її виправлення. Серед цих умов далеко не останнє місце посідає виконання етичних вимог – критикуючи помилки в роботі, учасники дискусії не повинні торкатися особистих якостей і здібностей автора.
Важливим моментом обговорення є відповідне слово дослідника. Щоб побудувати його найекономніше та найефективніше, досліднику необхідно заздалегідь підготовити відповіді на ті заперечення та зауваження, що містилися в письмових відгуках чи висловлювалися на попередніх обговореннях і можуть бути висунуті знову; якомога докладніше особисто записувати виступи; зосередити свою увагу на найбільш принципових зауваженнях; відповідати на них не в тій послідовності, в якій відбувалися виступи і не кожному виступаючому окремо, а відповідно до плану роботи, попередньо згрупувавши заперечення та зауваження за їхнім змістом.
Якщо окремі частини великої і складної роботи попередньо не обговорювалися, доцільно розчленувати загальне обговорення на кілька стадій, щоб надати йому конкретного характеру, а потім обговорити роботу в цілому.
3. Апробація результатів дослідження
3.1 Рецензування
Як і на ранніх етапах, в обговоренні суттєву допомогу можуть надати консультанти. Роль останнього консультанта виконує рецензент. Робота передається на рецензію або відразу після завершального обговорення, якщо воно не виявило необхідності суттєвого доопрацювання, або вже після здійснення автором необхідних змін.
Рецензія (відгук про наукову роботу) – це робота, в якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження. Особливу увагу тут звертають на актуальність його теоретичних положень, доцільність та оригінальність застосованих методів досліджень, новизну і достовірність отриманих результатів, їхню практичну корисність.
Складаючи рецензію, зазвичай дотримуються такої послідовності:
- обґрунтування необхідності (актуальності) теми дослідження;
- оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю викладення;
- послідовність викладення результатів дослідження;
- оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладення (рекомендації щодо скорочення або доповнення);
- загальні висновки, підсумкова оцінка дослідження.
Критика рецензента повинна бути принциповою, науково обґрунтованою, але водночас і доброзичливою, що сприяє поліпшенню дослідження.
Для забезпечення об'єктивності і різнобічності оцінки бажано залучати не менше двох рецензентів, по можливості – різного профілю або різних наукових напрямів. Крім представників відповідної галузі знань рецензентами необхідно залучати спеціалістів-практиків з організації-замовника або з тих організацій, які є потенційними споживачами створеної наукової продукції.
Відправляючи роботу рецензентові, корисно водночас повідомляти його, з яких питань особливо бажано знати його думку. За наявності принципових зауважень або заперечень необхідні особисті контакти автора з рецензентом. Якщо автор не задоволений рецензією, він може порушити питання про передачу роботи іншому рецензентові.
Після обговорення роботи, отримання консультацій і рецензій автор повинен провести необхідне доопрацювання матеріалів. На наступному етапі необхідно з’ясувати, чи не з’явилась яка-небудь нова інформація, що потребує, з огляду на свій принциповий характер, відображення в роботі або хоча б згадування в бібліографії. Перед здачею роботи слід ще раз уважно перечитати текст, щоб усунути можливу неузгодженість окремих його частин, що виникли під час внесення змін (наприклад, якщо якийсь параграф вилучено, а в іншій главі на нього зберігається посилання).
Чернетки зберігаються до моменту закінчення і здачі роботи, а якщо робота друкується – до моменту виходу її з друку. Рекомендується зберігати всі первинні матеріалі, а також попередні варіанти викладення, тому що вони можуть знадобитися для перевірки і можуть бути використані в інших дослідженнях. Після здачі роботи всі матеріали, що зберігаються, необхідно привести в певну систему, надати їм заголовки, проставити дати і розкласти в окремі теки. Таким чином, з часом у дослідника формується особистий науковий архів до якого він може не раз звертатися в наступній роботі. У разі застарівання матеріалу його з архіву вилучають.
3.2 Експертиза
Науково-дослідна робота та її результати можуть бути піддані науковій або науково-технічній експертизі. Згідно із законодавством України, під науковою та науково-технічною експертизою розуміють діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз науково-технічного рівня об'єкта експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Це найбільш детальний та об'єктивний метод оцінки наукової діяльності та її результатів.
Об'єктами наукової та науково-технічної експертизи можуть бути:
- діючі об'єкти техніки (у тому числі військової) та промисловості, споруди, природні об'єкти тощо, щодо яких виникає потреба отримати науково обґрунтовані експертні висновки;
- проекти, програми, пропозиції різного рівня, щодо яких необхідно провести науково обґрунтований аналіз і дати висновок про доцільність їх прийняття, впровадження, подальшого використання тощо.
Експертиза проводиться з метою забезпечення наукового обґрунтування структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, наукових, науково-технічних, соціально-економічних програм і проектів, визначення напрямів науково-технічної діяльності, аналізу та оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу та результатів наукових досліджень. Тому обов'язковій науковій і науково-технічній експертизі підлягають:
- національні й державні наукові та науково-технічні програми;
- міждержавні наукові та науково-технічні програми, що реалізуються на підставі міжнародних договорів України в межах її території;
- галузеві і міжгалузеві програми у сфері наукової та науково-технічної діяльності;
- інноваційні програми та проекти державного значення.
На підставі рішень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, з ініціативи наукових організацій та установ у межах укладених ними договорів на проведення наукової та науково-технічної експертизи така експертиза проводиться щодо:
- окремих науково-технічних проектів;
- науково-технічної продукції;
- науково-дослідних робіт (і фундаментальних, і прикладних) в усіх галузях наукової діяльності;
- дослідно-конструкторських робіт (комплексу робіт, що виконують на основі технічних завдань з метою розроблення дослідно-конструкторської документації);
- наукових праць у вигляді спеціально підготовлених рукописів, наукових доповідей, опублікованих монографій чи посібників;
- процесу впровадження результатів наукових досліджень і розробок, інших видів наукової та науково-технічної діяльності, що сприяють прискоренню науково-технічного прогресу;
- дисертаційних досліджень, науково-технічної документації на раціоналізаторські пропозиції, винаходи.
Під час проведення наукової та науково-технічної експертизи виконують об'єктивне комплексне дослідження її об'єкту. Основними завданнями експертизи можуть бути:
· перевірка відповідності об'єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства;
· оцінка відповідності об'єктів експертизи сучасному рівню наукових і технічних знань, тенденціям науково-технічного прогресу, принципам державної науково-технічної політики, вимогам екологічної без пеки, економічної доцільності;
· аналіз рівня використання науково-технічного потенціалу, оцінка результативності науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок;
· прогнозування науково-технічних, соціально-економічних і екологічних наслідків реалізації чи діяльності об'єкта експертизи;
· підготовка науково-обгрунтованих експертних висновків.
До проведення наукової та науково-технічної експертизи залучають підприємства, установи, організації, творчі колективи, що здійснюють наукову та науково-технічну діяльність; спеціалізовані експертні організації; окремих експертів та групи експертів. Експертами можуть бути тільки висококваліфіковані фахівці, що мають глибокі спеціальні знання в тій галузі, до якої належить об’єкт експертизи. Діяльність, пов’язана з наданням експертних послуг, повинна бути сертифікована згідно з чинним законодавством, що підтверджує кваліфікацію одержувача документа з питань організації та проведення наукової і науково-технічної експертизи. Експерти, групи експертів і організації та установи, що здійснюють експертну діяльність, відповідають за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій експертизи.
Наукова та науково-технічна експертиза має різні форми і види.
Державну наукову та науково-технічну експертизу проводять органи деревної виконавчої влади у сфері наукової та науково-технічної діяльності або підприємства, установи та організації, тимчасові експертні колективи, компетентні у відповідній галузі науки і техніки, за дорученням державних органів. Така форма експертизи є обов'язковою щодо національних, державних і міждержавних науково-технічних програм.
Громадська наукова та науково-технічна експертиза може проводитись у будь-якій сфері наукової та науково-технічної діяльності, що потребує врахування громадської думки. Її проводять з ініціативи громадськості, об'єднань громадян, трудових колективів на основі договорів на проведення експертизи.
Експертизу можуть проводити наукові та науково-технічні установи, підприємства та організації різних форм власності та підпорядкування, а також спеціально створені експертні організації, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз. Ці суб'єкти виконують експертну діяльність з ініціативи фізичних та юридичних осіб, зацікавлених в отриманні експертних висновків з того чи іншого питання.
Можуть проводитися такі види експертизи:
Попередня наукова і науково-технічна експертиза. її проводять з метою висування відповідності формальних ознак об'єкта експертизи встановленим нормам і правилам технічної та екологічної безпеки, вимогам стандартів тощо. Проводять її зазвичай установи та організації-замовники експертизи силами власних спеціалізованих підрозділів або шляхом залучення незалежних експертів.
Первинна наукова і науково-технічна експертиза. Цей вид передбачає здійснення всіх необхідних заходів у процесі підготовки обґрунтованого висновку щодо об’єктів експертизи, що передаються замовникам експертизи на аналіз та оцінку об’єктів.
Повторна наукова і науково-технічна експертиза проводяться в разі порушення встановлених вимог і правил під час проведення первинної експертизи або на вимогу замовника експертизи чи автора розробки за наявності обґрунтованих претензій до висновку первинної експертизи.
Додаткова наукова і науково-технічна експертиза проводяться стосовно об’єкта, щодо яких відкрилася нові наукові і науково-технічні обставини.
Контрольна наукова і науково-технічна експертиза здійснюються з ініціативи замовника для перевірки висновків первинної експертизи або з ініціативи фізичних чи юридичних осіб, зацікавлених у спростуванні окремим положень, частин або в цілому висновків раніше проведених експертиз.
Основним юридичним документом, що регламентує відносини між замовником і організатором у сфері наукової і науково-технічної експертизи, є договір на його проведення. У ньому визначають: сторони договору, предмет і об'єкти експертизи; умови її проведення; права та обов'язки сторін термін проведення експертизи; термін, упродовж якого висновки експертизи зберігають чинність; порядок розрахунків; відповідальність за невиконання або за неналежне виконання умов договору; відповідальність за достовірність умов експертизи; інші суттєві умови, що випливають зі специфіки об'єкта експертизи.
Висновки державної наукової і науково-технічної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду і врахування в обгрунтуванні структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, наукових і науково технічних, соціально-економічних і екологічних програм і проектів, реалізації наукової і науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.
4. Висновок
Етап узагальнення та апробації результатів дослідження входить до завершальної стадія науково-дослідного процесу.
Узагальнення результатів дослідження становить літературне викладення результатів дослідження у вигляді звіту про виконану науково-дослідну роботу, дисертації, монографії, статті, студентські науково-дослідні роботи тощо.
За узагальненням результатів настає черга етапу обговорення роботи. Якщо роботу виконував колектив (лабораторія, група), то обговорення проводиться за присутності повного його складе Робота може бути поставлена на обговорення і більшого підрозділу (відділу сектору) залежно від чисельності і компетентності колективного виконавця та від теми дослідження – її новизни, складності, комплексності.
Наступним етапом є рецензування. Робота передається на рецензію або відразу після завершального обговорення, якщо воно не виявило необхідності суттєвого доопрацювання, або вже після здійснення автором необхідних змін. Рецензія (відгук про наукову роботу) – це робота, в якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження.
Науково-дослідна робота та її результати можуть бути піддані науковій або науково-технічній експертизі. Під науковою та науково-технічною експертизою розуміють діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз науково-технічного рівня об'єкта експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Це найбільш детальний та об'єктивний метод оцінки наукової діяльності та її результатів.
5. Список використаної літератури
1. В.Л. Пілюшенко, І.В. Шкрабан, Е.І. Словенко. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення.
2. Мальцев П.М., Емельянова Н.А. Основы научных исследований.
3. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень.
4. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень.
5. Попов В.И., Бланк И.А., Иваницкий В.И. Основы научных исследований.
6. Смірнов Т.П. Науково-дослідний процес.
7. Мочерний С.В. Наукові дослідження.