Психолого-педагогічні аспекти управління процесом навчання обдарованих дітей у сучасній системі освіти

ВСТУП

У Доктрині національної освіти, що визначає стратегію й основні напрямки розвитку освіти України в XXI столітті, записано: «Система освіти має забезпечувати підтримку обдарованих дітей і молоді, розвиток у них творчих здібностей, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості».

Як свідчать нормативні документи, проблема обдарованості зараз стає все актуальнішою.

Учені з різних країн працюють над цією проблемою. Біологи намагаються виділити ген геніальності, психологи і соціологи винаходять тисячі тестів для визначення яскравих здібностей дітей. І все-таки поки що залишається таємницею відповідь на запитання: чому одній людині вдається багато, а інша стає аутсайдером.

Соціологи говорять, що генії народжуються в епоху історичних зворушень. Відомо, що французька революція кінця XVI століття змінила європейське життя. У світі з’явилися Наполеон, Гете, Гумбольдт, Бальзак, Бетховен, Гегель і ще багато талантів у всіх сферах життя. Деякі вчені вважають, що світові цивілізації живуть за законами духовних ритмів. Варто поглянути пильніше на життя тих, кого називають титанами, геніями людства.

У регіонах, областях,окремих містах і районах створено мережу спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей. Однак направити туди всіх обдарованих дітей неможливо, тому дуже важливо виявляти, навчати, виховувати таких дітей не тільки в спеціалізованих навчальних закладах.

Вибір теми дослідження зумовлений кільком чинниками. Стандартизація інтелектуальних засад учнів упродовж століть не дозволяла створити особливі умови навчання, розвитку таланту таких дітей, тому на сучасному етапі переосмислення педагогічних методів навчання обдарованих та талановитих учнів виникла нагальна потреба пошуку нових теоретичних засад виявлення та педагогічної підтримки обдарованих дітей, постала необхідність перглянути психологічні аспекти взаємодії трьох ланок навчально-виховного процесу: педагог-учень-батьки.

Актуальність вибраної нами теми полягає в тому, що вимоги до освіти ХХІ століття потребують залучення до навчального процесу нових методів, освітніх технологій, створення особливого психологічного поля взаємодії, спрямованого на розвиток обдарованої дитини. Ми вилучили теоретичні засади педагогічних проблем, які зараз мають гострий характер на тлі освітнього життя обдарованих і талановитих учнів та спробували ввести їх у контекст психологічної характеристики обдарованих дітей.

Об’єкт дослідження - процес організації навчання обдарованих дітей.

Предметом слугують психолого-педагогічні аспекти управління навчальною діяльністю обдарованих дітей.

Мета – розглянути психолого-педагогічні аспекти управління навчанням обдарованих дітей з урахуванням їх специфіки через сутність особистісно-зорієнтованого навчання як інноваційно-педагогічного підходу в роботі з обдарованими дітьми.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. зробити теоретичний аналіз психолого-педагогічної проблеми обдарованості в основних психолого-педагогічних дослідженнях;

2. окреслити психологічні особливості обдарованих дітей;

3. розширити бачення проблем обдарованих дітей та зазначити актуальні задачі організації їх навчання;

4. розкрити сутність особистісно-зорієнтованого навчання як інноваційного педагогічного підходу в роботі з обдарованими дітьми;

5. зазначити напрямки розвитку та функції особистісно-зорієнтованого навчання в обдарованих учнів;

6. через проблему пошуку інноваційних методів розширити уявлення про використання різних стилів навчання.

Характер поставлених завдань визначає методологію дослідження: для вивчення психології обдарованих дітей залучаємо системно-функціональний підхід, осмислення сутності особистісно-зорієнтованого навчання через парадигму стилів викладання передбачає звернення до дискурсивного аналізу, порівняльно-типологічний підхід застосовуємо для розгортання порівняльних аспектів у роботі. Теоретико-методологічну основу складають праці А.Савенкова, Н.Лейтеса, В.Моляко, О.Пересунчака, Н.Іваненко, Л.Чорної, М.Красовицької.

Практична цінність полягає в тому, що систематизований матеріал може бути використаний:

· у повсякденній діяльності педагога;

· психологом у роботі з обдарованими дітьми;

· на психолого-педагогічних конференціях;

· у роботі з учнями у спеціальних закладах для талановитих та обдарованих дітей.

Структура і зміст дослідження зумовлені метою та завданнями, які ми поставили перед собою, станом вивчення психології обдарованих дітей та проблем їх навчання.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, бібліографії.

У вступі обґрунтовуємо вибір теми, актуальність проблеми; зазначаємо об’єкт, предмет; означуємо мету та завдання; окреслюємо методологічну базу, практичну цінність дослідження.

У першому розділі робимо аналіз основних концепцій обдарованості психолого-педагогічних досліджень, окреслюємо психологічні особливості обдарованих дітей, зазначаємо проблеми обдарованих учнів та актуальні задачі організації їх навчання.

У другому розділі розкриваємо сутність особистісно-зорієнтованого навчання як інноваційного педагогічного підходу в роботі з обдарованими школярами, зазначаємо його напрямки та функції, намагаємося аргументовано прокоментувати вибір оптимального стилю навчання в роботі з талановитими та обдарованими учнями.

У висновках підбиваємо підсумки нашої роботи.

Список використаної літератури містить 104 джерела.

Розділ І. Особливості обдарованих дітей та актуальні задачі організації їх навчання

1.1 Аналіз концепцій обдарованості в психолого-педагогічних дослідженнях

Найчастіше обдарованість відносять як до педагогічних і психологічних, так і до соціальних явищ, оскільки йдеться про досягнення в соціально значущій сфері діяльності людини. Через особливу складність цього явища, обдарованість у дитини має виявити фахівець, хоча первинну діагностику може зробити й учитель, маючи необхідні знання та навички.

Численні дослідження вітчизняної педагогіки й психології традиційно розглядають обдарованість як високий рівень розвитку здібностей. На початку ХХ ст. англійський психолог Ч.Спірмен висунув припущення, що в основі обдарованості лежить особлива «розумова енергія», яка є постійною для окремого індивіда й значно відрізняє людей одне від одного. Обдарованість індивіда зводиться до більшого чи меншого потенційного запасу його нервово-психічної енергії (або психічної активності) [94].

Такі погляди підтверджують роль внутрішніх спонукань, активного пошуку, які мобілізують діяльність мислення.

Світова практика досліджень обдарованості дозволяє відстежити зміни в її розумінні з моменту виникнення перших концепцій обдарованості до сьогодення. Існує кілька підходів до виявлення й розвитку обдарованості, в межах яких виділяються різні концепції та моделі обдарованості (Дж. Рензуллі, П.Торрес, Ч.Спірмен, Дж.Галлагер, В.Моляко та ін.).

Особливістю розвитку обдарованих дітей вважають їхні переваги над «звичайними» дітьми за усіма параметрами: інтелектом, творчістю, навчальними досягненнями, спілкуванням, моральними та етичними еталонами.

Розглянемо детальніше сутність деяких сучасних концепцій обдарованості. Однією із перших є «працююча» концепція/

Нещодавно в умовах реалізації президентської програми «Обдаровані діти» була зроблена спроба наукової розробки концепцій обдарованості на державному рівні й моделі, яка б включала в себе всі найкращі передові досягнення сучасної вітчизняної та зарубіжної психології. Це б дозволило стати їй точкою відліку, від якої беруть початок усі дослідження й педагогічна практика. З цією метою до роботи була залучена група авторитетних учених. Створений ними варіант, мабуть, слід розглядати як первинний, що може в майбутньому розроблятись і вдосконалюватись, на це вказує сама назва – «працююча» концепція обдарованості.

Цікавою є пропозиція авторів цієї концепції охарактеризувати обдарованість не в трьох видах, як у зарубіжних моделях, а у вигляді двох основних компонентів: інструментного й мотиваційного. Виділення мотиваційного фактору поряд з інструмент ним пояснюється тим, що автори пропонують розглянути обдарованість у двох аспектах: «можу» й «хочу».

Таким чином, інструментний компонент узагальнює все, що стосується сфери здібностей (зокрема, інтелект, креативність та ін.). Мотиваційний аспект традиційно складається з п’яти основних ознак: підвищена вибіркова чутливість до конкретних сторін предметної діяльності; яскраво виражений інтерес до різних занять чи сфер діяльності; надзвичайна зацікавленість предметом, глибокі пізнавальні потреби; надання переваги парадоксальній суперечній невизначеній інформації; схильність задаватися надто важкими цілями, прагнення до ідеального.

Останнім часом найбільш поширений погляд на обдарованість акцентує увагу на її динамічності. Зазначимо, що досліджуване нами явище обдарованості нестала характеристика. Вона змінюється, еволюціонує протягом життя. Тому основне завдання, з погляду цього підходу, розглядається не як константний особистий показик, а як потенціал, що постійно знаходиться у русі, у розвитку.

Один із прикладів такого підходу – концепція видатного американського вченого А.Таннегбаума [51,10]. Він зазначає, що наявність видатних особистісних, інтелектуальних, творчих якостей ще не може гарантувати реалізації особистості через творчу діяльність. Для цього необхідна взаємодія п’ятьох умов, що уособлюють внутрішні й зовнішні фактори:

· загальні здібності;

· спеціальні здібності в конкретній сфері;

· спеціальні характеристики неінтелектуального характеру (особистісні, вольові);

· оточення, що стимулює розвиток цих здібностей (сім’я, школа);

· фактори випадковості.

Варто наголосити, що «динамічна теорія обдарованості» не випадково набула популярності серед сучасних педагогів-дослідників, вона змінює парадигму педагогічної підтримки дитячої обдарованості, роблячи перехід від «діагностики відбору до діагностики розвитку» [51,23].

Зазначимо, що на сучасному етапі розвитку теоретико-концептуальних підходів до проблем обдарованості відносять інтелектуальну, технічну, художню та соціальну обдарованість.

Загальні психологічні основи всіх видів обдарованості передбачають наявність в обдарованої особитості високого рівня:

· духовного розвитку (сфера цінностей);

· психічного розвитку (сфера самосвідомості);

· інтелектуальної зрілості (сфера інтелектуального опанування дійсності).

Центральним моментом вивчення феномену інтелектуальної обдарованості є акцентуація уваги як на процесуальній діяльності, так і на особливостях її психологічної організації.

Згідно з концепцією інтелектуальної обдарованості М.О. Холодної, пояснення її природи передбачає як вивчення сукупності її психічних властивостей, так і особливостей складу та будови індивідуального пізнавального досвіду.

За теорією Г. Гарднера [51, 11] існує сім видів інтелекту, кожний з яких функціонує як окрема система, має своє походження.

Лінгвістичний інтелект – здібність створювати, стимулювати пошук або передавати інформацію (поет, письменник, редактор, журналіст).

Музичний інтелект – здібність виконувати, творити музику або отримувати від неї задоволення (композитор, музичний виконавець).

Логіко-математичний інтелект – здатність досліджувати категорії, взаємовідношення й структури шляхом маніпулювання об’єктами або символами, знаками та експериментувати певним чином (математик, учений).

Тілесно-кінетичний інтелект – здібності формувати та використовувати рухові навички в спорті, виконавському мистецтві, ручній праці (спортсмен, балерина, танцівниця, механік).

За переконаннями автора, особистісний інтелект має сторони, які можуть розглядатися окремо. Це інтраособистісний та інтерособистісний інтелект. Перший – це здатність керувати своїми почуттями, розрізняти, аналізувати їх та використовувати цю інформацію у власній діяльності (письменник). Інтерособистісний інтелект – це здатність помічати й розуміти потреби й наміри інших людей, керувати їхніми настроями, пердбачати поведінку в різних ситуаціях (педагог, політичний лідер).

Творча обдарованість – складна інтегративна система особистісних так інтелектуальних утворень, а не окрема якість. Таке бачення представлене у працях Дж.Гілфорда, Е.Торренса та їхніх послідовників[20].

Для вітчизняних науковців творчість пов’язана з постановкою та вирішенням нових задач або зі знаходженням нових способів вирішення задач, що розв’язувались раніше (В.О.Моляко, Я.А.Пономарьов, В.В.Клименко).

З іншого боку, в традиціях вітчизняної психології проблему творчої самореалізації особистості, як складову обдарованості, вивчають з точки зору її життєвого шляху (С.Л.Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова). Умовно виділяють дві протилежних життєвих позиції особистості: ставлення до життя як вже до поставленої (суспільством, традиціями) задачі та ставлення до життя як до творчої задачі, тоді життєвий шлях може стати для людини творчим актом її самореалізації [5].

Представники гуманістичного та екзистенціально-феноменологічного підходіву творчості вбачали, перш за все, процес створення, відкриття нового, розглядали творчість як глибинну потребу людини в самореалізації. (К. Роджерс, А. Маслоу, ).

Співзвучні думки знаходимо в концепції іншого представника гуманістичної психології К.Роджерса, який вважав, що творчість є важливою потребою людини реалізувати себе. Під творчим процесом він розуміє «створення за допомогою діяльності нового продукту, що виростає з одного боку, із унікальності індивіда, а з іншого — зумовленого матеріалом, подіями, людьми, обставинами життя» [83].

К.Роджерс переконаний у тому, що творчість є також соціальною потребою. Так, на його думку, окремі індивіди, групи людей, нації, мають творчо переглянути та по-новому підійти до тих глобальних змін, що відбуваються у світі, інакше людству загрожує знищення/

1.2 Психологічні особливості обдарованих дітей

Варто зазначити, що типові ознаки обдарованих дітей під призмою психологічного розвитку доцільно виділяти в низці аспектів.

У пізнавальному аспекті розглядаємо:

· довготривалу логічну пам'ять, яка допомагає опанувати складну та велику за обсягом інформацію;

· розуміння смислу сприйнятого тексту, що дозволяє вловити суть складних абстрактних понять;

· розвинене мовлення та багатий словниковий запас;

· здатність до виконання складної напруженої діяльності, у якій повною мірою задіяні їхні здібності на межі їхніх можливостей або, так звана, екстремальна цікавість;

· логічність роздумів, міркувань;

· легка научуваність, якісне сприймання матеріалу, кмітливість;

· спостережливість;

· розвинена уява;

· здатність швидко долати інерцію мислення, творча активність;

· самостійність суджень.

У поведінковому аспекті – це риси, які вирізняють обдарованих дітей з-поміж інших і до певної міри можуть ускладнювати стосунки дитини з учителями та однолітками:

· непередбачуваність вчинків;

· надмірна вразливість;

· нетерплячість;

· нетерпимість до недоліків інших;

· нетиповість реакції на якусь інформацію;

· неприймання жорстокої регламентованості навчального процесу;

· погане пристосування до обставин;

· неприймання тиску, примусу, неаргументованих заборон;

· нехтування умовностями;

· невизнання авторитетів;

· переважне спілкування зі старшими дітьми;

· схильність до ризику.

Інструментальний аспект передбачає:

· наявність специфічних стратегій діяльності;

· індивідуальний стиль роботи;

· висока структурованість знань, швидке розгортання способу дій та узагальнення;

· особиста швидкість опанування знань.

Мотиваційний аспект містить такі ознаки:

· підвищена вибіркова чутливість до певних явищ дійсності;

· яскраво виражений стійкий інтерес до певних сфер діяльності;

· підвищена пізнавальна потреба;

· висока критичність до результатів своєї праці;

· високий рівень самодостатності й автономії.

Обдаровані діти, на думку Н.С.Лейтеса [49,89], мають дві групи особливостей. З одного боку, у них виявляються високі інтелектуальні здібності (наприклад, у використанні складних абстрактних понять, розв’язування складних задач), з іншого боку, вони можуть демонструвати особливості, притаманні дітям із психофізичними порушеннями: когнітивні, які вимагають опори на ушкоджені процеси (сприймання, пам’ять); поведінкові – агресивність, схильність до порушень дисципліни, недбалість та інше.

Питання розвитку обдарованості вивчалось та продовжує цікавити вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як Я.А. Пономарьова, В.О. Моляко, В.М. Дружиніна, О.І. Кульчицьку, Т.М. Титаренко, В.В. Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є. Фромм, Т. Рібо, А. Маслоу, Д. Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

У сучасній психології існує уявлення про особистість як відкриту багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Ананьєв Б.Г., Непомнящая Н.І).

Російський психолог Н.І.Непомнящая, обстоюючи позицію цілісно-особистісного підходу до вивчення людини, вбачає у творчості форму життя особистості [64,117].

Науковці, що досліджують природу обдарованої особистості ставлять питання, що саме відрізняє обдаровану дитину від інших. Психологи вивчають індивідуально-психологічні особливості таких людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та діяльності обдарованих та талановитих особистостей, особливості продуктів їхньої діяльності. Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів, характерні особливості, структуру та рівень здібностей, спрямованість та ціннісно-смислові орієнтації особистості, її прояви на рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдарованої, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

В.В. Моляко пропонує «реєстр» обдарованості, куди входять задатки, нахили, здібності, загальні здібності, спеціальні здібності, обдарованість, творча обдарованість, талант, геніальність [58, 5]. Так, творча обдарованість визначається вченим як здатність особистістю успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж за наявності «простих» творчих здібностей.

В основі градації рівнів прояву творчих здібностей В.В.Клименко також розглядає здатність людини оригінально вирішувати задачі, що зумовлюються механізмом творчості, який забезпечується повноцінною роботою трьох складових: енергопотенціалу, психомоторики та критичності.

Важливою характеристикою обдарованості є, на думку вченого, процес асиміляції дисгармонії в гармонію, і відповідно, дослідником розглядається здатність творчої особистості відчувати дисгармонію та відчувати внутрішню потребу перетворювати її в гармонію, що відбувається в процесі постановки та оригінального вирішення задачі [40].

Представники гуманістичної психології, вбачаючи у творчій обдарованості вищу людську потребу, прояв психологічного здоров’я та особистісної інтеграції, розглядають творчу особистість як особистість, що самоактуалізується (А. Маслоу), продуктивну особистість (Е. Фромм), людину, що є «повноцінно функціонуюча» (К. Роджерс) [83].

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчо обдаровані люди наділені фізичним та душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних [40].

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоров’ям [52,167].В.М. Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, у зв’язку з чим, виходить з під раціонального контролю, що може проявлятись у вигляді перепадів настрою [32]. Учений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.

З іншого боку, В.В. Клименко пропонує своє пояснення механізмів відновлення та накопичення енергії, вважаючи, що здатність відновлювати енергію — природна здібність організму. А витрачена в дії енергія не тільки відновлюється, але й кількісно зростає. Головне, навчитись слухати себе та розуміти свої психічні стани [40, 397-420

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчо обдарованих людей, звернемось до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів талановитим людям, притаманні :

· цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

· певні особливості пам’яті, що проявляються у швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, у здатності пригадати малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;

· здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;

· швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, уміння узагальнювати явища, непов’язані між собою видимим чином [35].

Серед природних предумов розвитку обдарованих особистостей залишається дискусійною роль спадковості та вроджених здібностей. Говорячи, про природні передумови таланту, І.Волков зазначає, що у кожного індивіда існують задатки, тип нервової системи, темперамент. У кожного свій набір цих компонентів, що визначається власним генотипом. Від цього залежать потенційні можливості досягнення того чи іншого рівня в конкретній сфері діяльності [14].

Загальновідомі приклади сімейства математиків Бернуллі, композиторів Бахів та ін. начебто переконують відносно впливу спадкового фактору на творчий потенціал людини. Проте, постає питання: чи було це генетично зумовлено чи все ж таки виявилось наслідком творчої атмосфери у згаданих сім’ях?

В.Дружинін відзначає, що психологічні дослідження не підтверджують гіпотезу про спадковість індивідуальних відмінностей в обдарованості/

О.В. Кульчицька заперечує гіпотезу відносно вирішального впливу спадковості, оскільки є немало свідчень, що люди, які стали геніями народилися в простих, малоосвічених сім’ях [45]. На думку А. Маслоу, природа геніальності та таланту залишається не вивченою і принаймі, такі здібності як математичні чи музичні, в значній мірі, є вродженими [54].

В особистісному аспекті, згідно досліджень О.Кульчицької для обдарованої особистості характерні: відхилення від шаблону в поведінці, оригінальність, ініціативність, настирність, енергійність, винахідливість, прямота суджень, чесність, безпосередність, незалежність, лабільність, внутрішня зрілість, критичність, скептицизм, сміливість, упевненість у невизначеній ситуації, схильність до метафоричності, висока самооцінка, гордість, працездатність, одержимість, буремний дух, схильність до ризику, інтуїція.

Характеризуючи особливості мотиваційної сфери, О.Кульчицька відзначає, що обдаровані діти мають високу мотивацію до успіху, поспішають жити, причому, головним мотивом є прагнення реалізувати ідею цьому підкоряються сила волі, мислення та діяльність.

Таким чином, маємо підстави констатувати той факт, що обдаровані діти мають свої індивідуальні психологічні особливості, про які варто пам’ятати усім учасникам навчально-виховного процесу і відповідно використовувати цю інформацію для оптимізації навчально-виховного процесу досліджуваної категорії дітей.

1.3 Проблеми обдарованих дітей та задачі організації їх навчання

У наш час проблема обдарованості стала популярною не лише у вузьких колах науковців (психологів, педагогів), а й серед батьків.

Уже стало очевидним, що найбільших успіхів досягають ті держави, які мають висококваліфіковані кадри працівників. Це особливо актуально у нашому столітті інформаційних технологій.

Усе це стимулює зацікавленість проблемами обдарованості, творчості, інтелекту, яка, треба сподіватися, незабаром переросте у послідовну державну політику, спрямовану на пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді.

Проблема дитячої обдарованості є проблемою культурного потенціалу нації. Постає питання, як виявити обдарованість дитини та створити належні умови для розвитку їх таланту.

Варто зазначити,що численні дослідження, проведені як у нашій державі, так і за кордоном, свідчать, що завжди народжується однакова кількість обдарованих, надзвичайно обдарованих та геніальних людей[94].

Інтелектуальний потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема, розвиток творчих здібностей особистості безпосередньо залежать від стану народної освіти. Всім зрозуміло, що без кардинальної перебудови в цій сфері неможливо забезпечити нову якість навчання і виховання молоді, досягти суспільного прогресу країни.

Обдаровані діти – унікальні, їм нелегко в цьому неспокійному світі. Вони надзвичайно вразливі й тому потребують особливої уваги.

Обдарованих дітей, а особливо геніальних чи талановитих, які виділяються з-поміж своїх однолітків високим творчим потенціалом, інтелектуальною розкутістю, схильністю до нестандартного розв’язання проблем, неординарністю сприйняття світу небагато. Вони завжди найкраще запам’ятовуються, бо вимагають від учителя напруження всіх зусиль, уміння піднятися до розуміння незвичайності, прагнення сприяти розвитку особистості, бажання довести її індивідуальні досягнення до максимального рівня.

Формування творчої особистості, розвиток індивідуальних здібностей і таланту є пріоритетним напрямом навчально-виховної роботи школи на сучасному етапі її розвитку.

Розглянемо питання , що таке «творчі здібності» або «креативність».

Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

Розвиток та формування творчих здібностей здійснюються за допомогою системи спрямованого педагогічного впливу, шляхом спеціально організованої взаємодії. Що опосередковується і виявляється у формі гри, навчання, спілкування та праці.

Відповідаючи на питання, яку дитину можна назвати обдарованою, не можна обійтися без своєрідного реєстру визначень.

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей.

Схильності – конкретна вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, ґрунтуються на інтересах, потребах у виконанні певної діяльності.

Здібності – індивідуальні особливості особистості, які дають змогу за інших рівних умов успішно оволодіти певною діяльністю, розв’язувати завдання, проблеми.

Загальні здібності – це властивості особистості, які лежать в основі оволодіння будь-якою діяльністю.

Спеціальні здібності – дають змогу конкретній людині оволодіти певною діяльністю та успішно її виконувати.

Творчі здібності – дають змогу успішно виконувати творчу діяльність (загальні творчі здібності – будь-яку творчу діяльність, наприклад, літературну, композиторську)

Обдарованість –специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного „середнього” рівня.

Творча обдарованість – дає змогу успішно розв’язати творчі завдання, виконувати творчу діяльність оригінальніше, ніж за наявності „простих” творчих здібностей.

Талант – система рис, властивостей, які дають змогу особистості досягати значних успіхів в оригінальному виконанні творчої діяльності.

Геніальність – найвища форма таланту, системна характеристика особистості, яка свідчить про її надоригінальні досягнення, що суттєво переважають «звичайну» й навіть творчу діяльність [21].

Учені стверджують, що в обдарованих дітей біохімічна та електрична активність мозку підвищені.

Американський професор Керол Текекс [7,15] вважає, що обдарованість багатогранна у своїх виявах. Насамперед такі діти дуже допитливі, вони, як правило, створюють альтернативні моделі і системи, багаті причинно-наслідкові зв’язки і вміють робити відповідні висновки.

Вище зазначені дослідники переконані , що в обдарованих дітей чудова пам’ять, яка базується на ранньому розвитку мови й абстрактному мисленні. Вони класифікують інформацію, досвід, їхнім хобі є колекціонування, однак тримати колекцію в порядку вони не вміють. Такі діти мають підвищену концентрацію уваги на будь-чому, наполегливі у розв’язанні завдань, які їм цікаві [63].

У психологічній сфері обдарованим дітям властиве почуття справедливості, у них сформована система власних цінностей, почуття гумору. Гумор часто рятує дитячу психіку від ударів долі.

Прагнення вирішувати ті проблеми, які для них поки що важкі часто ставить не тільки їх, а й батьків у незручне становище, оскільки батьки звикають, що їхня дитина може досягати успіхів, яких ніколи не досягнути ровесникам. Перебільшені очікування доросли називають «ефектом ореолу».

Дуже часто батьки виявляють увагу до здібностей дитини в чомусь одному і таким чином формують саме сприйняття зовсім не таким, якого вони прагнуть. Обдаровані підлітки з порушенням в емоційній сфері згадують, що у дитинстві батьки бачили в них лише здібності й досягнення, а не особистість.

Однією з характерних особливостей обдарованих дітей є незвичайно високий рівень експресивної діяльності, вираження назовні сприйнятої та опрацьованої інформації. Дитина трансформує сприйняту інформацію відповідно до свого індивідуального досвіду. Її поведінка є вибірковою – вона підпорядковується певним схильностям.

Отже, схильність виникає в тій сфері діяльності, у якій дитина має особливі здібності. Здібності дитини складають певний компонент особистості, однак співвідношення між ними досить неоднозначне. По-перше, здібності впливають на формування особистості не завжди позитивно. Вони часто є передумовами розвитку позитивних рис, але трапляється й інше. Високі здібності іноді призводять до формування завищеної самооцінки, егоїзму, зневажливого ставлення до оточення. По-друге, у житті часто трапляється, коли люди, у яких чітко виражені позитивні риси, а за рівнем здібностей вони не виділяються з-поміж інших, розвивали свої здібності, досягали значних успіхів у вибраній діяльності.

І навіть маючи особливі здібності, людина повинна мати такі риси, які сприяли б розкриттю її можливостей та досягненню успіхів в обраній сфері діяльності.

Обдаровані діти дуже чутливі, тому їх потрібно оберігати від надмірних стресових ситуацій, але слід робити це обережно, щоб не притупити сприйняття дитиною навколишнього світу, не позбавити її радощів самостійного пізнання.

Проблема розвитку дитячої обдарованості останнім часом набула широкої популярності в системі навчально-виховного процесу.

Обдаровані діти – дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства. Ця аудиторія вимагає ретельної розробки методів навчання та виховання, яка б надала цим «специфічним» дітям отримати належні умови для розвитку їх здібностей.

Сучасна особистісно-орієнтована тенденція пов’язана з висуванням на перший план цінності розвитку і самореалізації. Такий підхід більшою мірою пов'язаний із принципом гуманізму, що ставить у центр індивідуальну особистість. Робота з обдарованими дітьми виступає одним із варіантів реалізації права особистості на індивідуальність.

У роботі з обдарованою дитиною можуть бути виділені наступні завдання [42].

1.Консультативна, тренінгові робота з дитиною або підлітком, спрямована на розвиток самосвідомості, широкого і поглибленого розуміння своїх здібностей і можливостей. У даному випадку потрібно підкреслити важливість формування в обдарованої дитини ціннісного ставлення до себе й свого таланту, розуміння його соціального й особистісного ціннісного змісту.

2. Навчання соціально-педагогічних навичок, уміння встановлювати й підтримувати стосунки з навколишніми, розуміти свої почуття й переживання в спілкуванні, конструктивно вирішувати конфлікти. Обдаровані діти й підлітки частіше за інших дітей зазнають соціально-психічних труднощів у спілкуванні, діловій співпраці з людьми, побудові близьких довірливих стосунків. Далеко не завжди в них формується належною мірою здатність до емпатії, розуміння змісту дій і реакцій партнерів по спілкуванню, що створює їм відомі труднощі.

Обдарованість як проблема, на жаль, є більш розповсюдженим варіантом розвитку дитини в масових освітніх закладах. Головна особливість полягає в тому, що у своїй поведінці, навчанні, внутрішньому психічному стані обдарована дитина наближається до дитини дезадаптованої.

Обдарованість набуває рис неуспішності, соціальної занедбаності, девіантності.

Одна з причин полягає в тому, що багатьом обдарованим дітям властива «дисинхронія розвитку». Вона полягає в тому, що при випереджальному розвитку окремих функцій обдаровані діти в інших аспектах не відрізняються від своїх ровесників або навіть іноді поступаються їм.

Поширеним прикладом дисинхронії є слабкий розвиток моторики в деяких інтелектуально обдарованих дітей у старшому дошкільному й молодшому шкільному віці. Дрібна моторика, як відомо, є найважливішим компонентом розвитку письма, тобто умовою успішного освоєння правопису в молодших класах. У результаті цього в молодших класах школи деякі інтелектуально обдаровані діти не встигають, а їхні особливі можливості незатребувані. Вони втрачають навчальну мотивацію, може розвинутись стійка відраза до школи.

Іншим, менш розповсюдженим, але більш драматичним прикладом диссинхронії в деяких обдарованих дітей є дислексія (тобто слабкий розвиток мови ). Біографічні дані донесли до нас відомості про великих людей, що страждали в дитинстві розладом мовлення: Мікеланджело, Р.Бернес, О.Роден, А.Ейнштейн, У.Черчіль. Зрозуміло що проблема з мовним розвитком дуже ускладнюють можливість дитини вчитися зі своїми однолітками.

Далі включається той самий механізм: низька успішність – утрата навчальної мотивації – незатребуваність здібностей – утрата інтересу до школи – занурення у свої проблеми.

За цим механізмом і відбувається утворення випадків так званої «прихованої обдарованості». Це саме та обдарованість, що не виявляється у високій навчальній успішності чи інших вагомих досягненнях дитини або підлітка й не є очевидною для тих, хто дитину оточує: родини, учителів, однолітків. Більше того, як уже говорилося, школярі, що мають таку обдарованість, часто бувають просто невстигаючими.

Цікавим є той факт, про який говорить П. Торранс. Це драматичні цифри, згідно з якими 30 % дітей, що відраховуються за неуспішність, складають обдаровані. Один з найбільш відомих прикладів – А. Ейнштейн, у 15 років був виключений з гімназії.

Втрата мотивації до навчання в школі обдарованими дітьми може призвести до небезпечних наслідків. Обдаровані діти, що не знайшли собі корисного застосування в суспільстві, можуть утворити кістяк сил, спрямованих на руйнування суспільства. Початкова, середня, вища освіта і своєчасна професіоналізація індивідів складають основу їхньої соціалізації, вступу на шлях корисного для суспільства творення. Здібні діти, що не знайшли себе в школі й не продовжили освіту в ВНЗ, все одно будуть шукати застосування своїм великим можливостям, що і призводить до ризику асоціальної поведінки.

Справедливе твердження, що стійкість певної суспільної системи визначається тим, яку частину суспільних ресурсів вона направляє на освіту, а яку переводить в опозицію.

На практиці ми починаємо працювати із ситуацією, що склалася навколо дитини, у той момент, коли вона вже стала загальною проблемою – і власною, і своєї родини, і освітньої установи. Але до того моменту, коли вся взаємодія навколо дитини заплітається у вузол, можуть бути досить чітко сформульовані дві ситуації: обдарованість як проблема самої дитини й обдарованість як проблема дорослих.

Обдарованість як проблема дитини, звичайно, є цілісним станом її особистості, тому що проблема не може існувати локально в психічному світі людини, вона неминуче трактуається всіх аспектів її буття. Але при цьому проблема може переважно локалізуватися в одній із наступних сфер: навчанні, спілкуванні й поведінці, внутрішньо особистісному стані.

Причина шкільної неуспішності обдарованих дітей справедливо пов’язується з тією стрімкою фрустрацією, що формується педагогічним середовищем загальноосвітньої школи на шляху реалізації їхніх пізнавальних потреб і можливостей. Навчання за звичайною програмою позбавляє вироблення ефективного навчального стилю.

Поведінкові соціально-психічні проблеми обдарованих дітей виявляються часто в добре відомих формах дезадаптивної поведінки – агресивність.. Така дитина поводиться зухвало й недоброзичливо реагує на дії й оцінку навколишніх, дозволяє собі ненормативні, навіть яскраво асоціальні вчинки: псує речі, вживає ненормативну лексику, б’ється…

Досить часто можна зустріти й протилежну реакцію обдарованої дитини на ситуацію придушення її природніх проявів і потреб: занурення в себе, у світ своїх фантазій і мрій, апатичність, млявість, незацікавленість у контактах. Депресивна поведінка може набувати й демонстративних рис.

В основі труднощів роботи з обдарованими учнями лежить ряд причин. Перша з них пов’язана з психологічною неготовністю вихователя або вчителя прийняти факт обдарованості даної дитини. Очевидно, така позиція змінює всю систему уявлень про дитину, її реальні можливості, накладає відбиток на сприйняття змісту її вчинків і слів, визначає поведінку педагога. Для дорослого прийняття факту обдарованості дитини означає визнання її першості у певній ділянці освіти. Якщо ця ділянка є для педагога сферою самореалізації, визнати перевагу учня особливо важко. Саме тому найбільші проблеми виникають у дітей, які мають широку інтелектуальну обдарованість.

Отже, в основі описуваної проблеми дуже часто лежить особистісна й професійна невпевненість педагога, низька самооцінка.

Друга причина - чисто технічна за своєю суттю. Проблема в роботі з обдарованою дитиною чи підлітком виникає в педагога, який не володіє арсеналом відповідних професійних засобів. При цьому педагогічний працівник цілком може усвідомлювати, що даній дитині потрібний особливий підхід, але за відсутності такого в його методичних рекомендаціях він не робить кроків до його самостійного створення.

Третя причина може бути визначена в такий спосіб: «експлуатація» педагогом обдарованості дитини або через престиж професійних міркувань, чи як символічна компенсація власних невдач і проблем. У даному випадку потрібна робота, спрямована на вирішення особистих проблем педагога, які він проектує на учня, а також розширення його уявлень про обдарованість, методи педагогічного розвитку обдарованої дитини.

Варто зазначити, що створення в освітніх закладах соціально-педагогічних умов необхідне для виявлення й розвитку обдарованості дітей. Такі умови можуть створюватися як психологом у процесі спеціальних розвиваючих, тренінгових занять і програм, так і педагогічним колективом. У цьому випадку психолог веде консультативну роботу з педагогом, допомагаючи в розробці й аналізі індивідуальних програм навчання обдарованих школярів.

В освітніх закладах формується певна психологічна установка щодо обдарованості: обдарованість – це унікальний цілісний стан особистості дитини, це велика індивідуальна й соціальна цінність, вона має потребу у виявленні й підтримці, але не повинна використовуватися як спосіб забезпечення престижу.

Це явище повинно забезпечуватись перманентною прогресивною роботою трьох ланок: педагогів, батьків і самої обдарованої дитини, спрямованою на позитивний результат. Ці три ланки повинні об’єднуватися єдиною метою та спільними синхронними діями. За умов наявності таких позицій обдарована дитина вдало адаптується до соціального середовища, роблячи значний прогрес у своєму розвитку.

Складаючи програми для обдарованих дітей та реалізуючи їх, необхідно враховувати такі проблеми:

· Негативне ставлення до школи (програма цікава, але навчальний план не відповідає їхнім вимогам),

· Ігрові інтереси (обдарованим дітям подобаються складні ігри та завдання, така дитина, потрапляючи в ізоляцію, усамітнюється, замикається в собі),

· Неприйняття стандартних форм (конформність),

· Заглиблення у філософські проблеми,

· Невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком,

· Прагнення досконалості (потреба в само актуалізації),

· Відчуття незадоволення,

· Нереалістична мета,

· надчутливість,

· потреба в увазі дорослих,

· потреба в безпеці,

· нетерпимість до оточення, рівень інтелектуального розвитку якого значно нижчий.

Обдарована дитина – це дитина, яка виділяється з-посеред своїх ровесників яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, що перевищує певний умовний «середній» рівень.

Важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні. Які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. А якщо результати її діяльності будуть ще й оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість.

Окреслимо головні напрямки роботи з обдарованими дітьми [43].

Про наявність творчої обдарованості роблять висновки на підставі результатів діяльності людини. Тому дослідники насамперед звертають увагу на інтелектуальні та творчі здібності. Останнім часом помітна тенденція розглядати обдарованість як явище, яка не лише враховує здібності. А й охоплює всі структурні компоненти особистості. Відомо, що рівень мотивації, емоційні стани можуть впливати на рівень виявлення здібностей.

Розвивати творчі здібності необхідно ще з ранніх років, використовуючи схильності дитини. Чим раніше розпочати розвиток здібностей і талантів. Тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярний вислів „талант себе виявить” не відповідає дійсності. Спостереження свідчать. Що в ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином.

Багато психологів використовують психодіагностичні методи, які допомагають оцінити соціальний розвиток дитини, її творчі здібності, інтелект (тести Торренса, „ШТРР”, тести інтелекту Векслера, Айзенка). Проте часто показники тестів на інтелект не можуть повністю виявити творчу обдарованість дитини. Ці тести потрібно доповнювати відомостями батьків, вихователів, учителів, даними спостереженнями за дитиною.

Обдарована дитина сама собі допоможе, якщо вчитель підтримає її творчість. Тому і вчитель має бути творчим, щоб навчальний процес був цікавим, різнобічним, результативним.

Процес творчості посилюється в умовах відсутності критики, оцінок, елементу обов’язку, стресових ситуацій.

Це потребує особливої розробки і впровадження нових активних навчальних технологій, зокрема подальшого вивчення питання застосування методів навчання, які забезпечують набуття учнями творчих умінь, розвиток їхньої пізнавальної самостійності, індивідуальних здібностей.

Метод навчання – це різнобічне явище, яке має внутрішню структуру та зовнішню форму виявлення: розв’язує певну дидактичну мету, являє собою форму обміну науковою інформацією між учителем і учнем, визначає вид і рівень пізнавальної діяльності, це спосіб стимулювання та мотивації навчання, сукупність взаємопов’язаних прийомів і операцій у діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення поставлених завдань [21].

Успішному формуванню в учнів досвіду творчої діяльності сприятимуть методи навчання з:

· практичною спрямованістю методів на основі нових підходів до визначення складності творчих завдань, їх систематизації,

· оптимальним поєднанням методів,

· забезпечення необхідних педагогічних умов для їх реалізації.

Це потребує особливої розробки і впровадження нових активних навчальних технологій, зокрема подальшого вивчення питання застосування методів навчання, які забезпечують набуття учнями творчих умінь, розвиток їхньої пізнавальної самостійності, індивідуальних здібностей.

У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів мають бути творчими.

Слід також проводити позакласну та позашкільну роботу (виконання учнем поза навчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості , зустрічі з ученими). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними закладами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

У роботі з обдарованою молоддю не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позашкільній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці.

Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності. Маємо відповідно організувати творчу діяльність.

Великого значення набуває система поступового ускладнення творчих завдань. Складність цих завдань і ступінь самостійності пошуку треба підвищувати відповідно до отриманого запису знань і досвіду , оволодіння прийомами творчої діяльності, розвитку здібностей до творчого мислення.

Для систематичного розвитку творчих здібностей у школярів необхідно ставити перед ними підвищені вимоги.

Схема поетапного формування творчих здібностей школярів за М.Скаткіним:

1 етап – учитель формує творчі завдання й сам їх вирішує, а дітям пропонує роль виконавців своїх вказівок,

2 етап – учитель ставить завдання учням, підбиває підсумок роботи,

3 етап – учитель ставить творчі завдання, а учні самостійно проходять усі етапи пошуку аж до висновків.

У процесі розвитку творчих здібностей шляхом використання творчих завдань необхідно враховувати такі аспекти:

· наявність особливого типу спілкування вчителя та учня, коли зберігається рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах, думках,

· створення такої ситуації, коли творчі завдання розробляються не зовні, а в самому учнівському колективі,

· розвиток творчих здібностей можливий лише за високого рівня творчої активності й творчої освіти вчительського колективу.

На жаль, сучасна школа готує дітей до виконавської діяльності та розвиває їх виконавські здібності. Зважаючи на потребу суспільства в розвитку творчих здібностей, школа робить певні кроки у розв’язанні цих завдань.

Ефективний шлях самовдосконалення учня – опанування принципів психологічного тренінгу та прийомів сучасних методик психотехніки, за допомогою яких обдарована особистість може вийти на новий рівень регуляції. Практика свідчить, яких високих результатів у підвищенні здібностей до навчання можна досягти, застосовуючи психотренінг. Вправи, які допомагають встановити адекватне творче самопочуття, розвиваючи й удосконалюючи творчий апарат – інтуїцію, уяву, волю, увагу, фантазію, працездатність, нестандартність мислення, - здавна формуються в людській практиці самовдосконалення.

Початок історії психотренінгу пов’язаний з давньою індійською системою йогів. Сама назва «йога» означає зосередження, психічне явище, яке закладається в основу сучасних, уже науково обґрунтованих методик. Елементи психотренінгу використовували для навчання професійної діяльності багатьох знаменитостей, які досягли визначних успіхів у різних сферах науки, техніки, мистецтва.

Найбільший інтерес становить система Станіславського, спрямована на формування творчої індивідуальності актора, через тренування елементів творчого процесу – творчої психотехніки.

Останнім часом великого поширення набула система аутогенного тренування для відновлення сил після фізичної та психічної перевтоми. Нині сфера застосування прийомів аутотренінгу дедалі розширюється.

Загалом, в основі всіх методик – єдиний підхід, спрямований на досягнення й підтримку високої психічної та фізичної форми за рахунок спрямованого зосередження з опорою на внутрішні творчі можливості особистості в процесі самопізнання й саморозвитку, на перехід від репродуктивного до творчого мислення.

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітейзумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте, більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, і нам ця думка імпонує, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей.