Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Кафедра педагогіки
ВРАХУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХІЧНОГО, ФІЗИЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА У СИСТЕМІ «ДИТИНА-ГРУПА РОВЕСНИКІВ»
Проект
студентки групи ІСТ-31 с
Пасічник К.А.
Львів – 2010
ПЛАН
Вступ
1. Особистісно-орієнтований підхід. Програма «Я у світі»
2. Підходи до освіти в ранньому дитинстві
3. Три основні принципи програми «Я у світі»
4. Створення активного навчального середовища
5. Практична частина в ДНЗ № 135
Висновки
Список використаної літератури та джерел
ВСТУП
Тема даного проекту є надзвичайно актуальною в наш час, оскільки трирічні діти, що зараз відвідують дошкільні навчальні заклади, вже в 2025 році будуть двадцятилітніми дорослими людьми. Їх світ буде суттєво відрізнятись від того, в якому живемо ми, вони будуть змушені швидко приймати рішення, шукати інформацію. Ці діти зустрічатимуть зміни в соціальному та політичному плані, оточенні, в науці та технологіях.
Мета проекту: дослідити які особливості психічного, фізичного та соціального розвитку дитини у дошкільному віці і під час організації педагогічного середовища у системі «дитина-група ровесників».
Предмет: визначити, що впливає на розвиток дитини, яка відвідує дошкільний навчальний заклад і розвивається в оточенні своїх ровесників.
Об’єкт: діти дошкільного віку в середовищі своїх ровесників у дошкільному навчальному закладі.
Робота складається з теоретичної та практичної частини. Теоретична частина поділена за такими розділами:
1. Вступ
2. Особистісно-орієнтований підхід. Програма «Я у світі»
3. Підходи до освіти в ранньому дитинстві
4. Три основні принципи програми «Я у світі»
5. Створення активного навчального середовища
6. Практична частина в ДНЗ № 135
7. Висновки
8.Список використаної літератури та джерел
А практична частина – це результат співпраці з дошкільним навчальним закладом № 135 «Святого Миколая». Я відвідала цей дошкільний заклад: спілкувалась з завідуючою, педагогами та дітьми садочка.Під час перегляду роботи, Ви матимете змогу ознайомитись з метою, цілями та способами втілення особистісно-орієнтованого підходу в даному дошкільному закладі. Також подивитись результати анкетування педагогів на тему особистісно-орієнтованої програми та результати спілкування з дітьми.
1.
ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД. ПРОГРАМА «Я У СВІТІ»
Дитинство – найважливіший період у житті людини. Виховання в дусі загальнолюдських ідеалів і національних традицій починається з раннього дитинства – важливого етапу становлення людини, коли формується вміння мислити, свідомо сприймати навколишній світ, самого себе і спілкуватися з іншими людьми.
Чим більше дізнається дитина в перші роки життя, тим допитливішою, розумнішою вона буде. Від інших вікових періодів дошкільне дитинство відрізняється тим, що забезпечує загальний розвиток, який є основою формування особистості.
Дотепер суть педагогічної роботи з дошкільниками полягала в озброєнні їх знаннями, вміннями та навичками, що знадобляться їм у майбутньому. У межах же особистісно-орієнтованого підходу зміст навчання осмислюється інакше: гуманістична педагогіка розглядає дитину в сукупності всіх її проявів, у тому числі й вікових, статевих, особливостях індивідуальної історії життя тощо. В зв'язку з цим і виникла необхідність створення нової Програми, яка забезпечувала б саме такий підхід до виховання й навчання дошкільнят.
Базовою програмою «Я у світі», за якою працюють більшість дошкільних закладів м. Львова, передбачено врахування в навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини, яка відвідує дошкільний заклад. За цією програмою основною турботою педагога має стати не те, скільки знань та вмінь набув вихованець, а те, наскільки були враховані та задіяні індивідуальні особливості дитини.
Індивідуальність – особистість у своїй неповторності, своєрідності, унікальності, тож виникає необхідність орієнтуватися на кожну дитину, враховувати її темперамент, характер, здібності тощо. Отже, реалізувати індивідуальний підхід означає ставитися до кожної дитини як до своєрідної, неповторної особистості, усвідомлюючи: кожна дитина не краща і не гірша за іншу. Діти просто різні.
У Програмі закладено компетентнісний підхід.
Компетентність – це обізнаність, уміння, вправність у певному колі питань, тобто йдеться про обізнаність дитини в усіх сферах життя, ціннісні ставлення дошкільника до себе, людей, довкілля, речей тощо. Програма саме й відкриває дитині світ в єдності чотирьох сфер – природи, культури, людей, власного Я. Показниками життєвої компетентності є насамперед активність дитини в ігровій, предметно-практичній діяльності, спілкуванні, сформованості у неї базових якостей особистості. Життєво компетентна дитина адекватно поводиться в різноманітних ситуаціях, є в них активним суб'єктом, проявляє власне Я. Вона знає, може, хоче й адекватно діє відповідно до обставин.
Бути компетентним, означає бути життєздатним, вміти адекватно поводитися в різних життєвих ситуаціях, виступати активним суб’єктом життєдіяльності та вміти проявляти своє Я у різних сферах життя. Це значно складніше й багатогранніше, ніж окремо формувати систему знань.
Отже, головна мета дошкільної освіти на сучасному етапі – розвиток дитини як особистості, що передбачає турботу про її здоров'я, духовне й соціальне благополуччя тощо.
Турбота про фізичне здоров'я дитини завжди була й лишається одним із головних завдань педагогічної роботи. Сьогодні переважна більшість дошкільнят потерпає через дефіцит руху, недостатню загартованість, низьку витривалість. Тож у Програмі головну увагу приділено збереженню та розвитку здорового способу життя дошкільників, створенню умов, які запобігають дії шкідливих чинників. Оскільки фізичне здоров'я нерозривно пов'язане з психічним, фізичним і соціальним розвитком, його збереження та зміцнення можливе лише за умови поєднання медичних засобів, оптимальної системи педагогічних впливів, координації дій медичного персоналу, вихователів, батьків, психологічної служби. Так, позитивним зрушенням є об'єднання зусиль батьків та педагогів щодо організації таких форм роботи, як батьківський всеобуч, школа молодої родини, свідоме батьківство тощо.
Також програмою передбачено формування шкільної зрілості:
а)розумової зрілості, показником якої є диференційоване сприймання, довільна увага, елементарні форми аналітичного мислення; знання про природу, культуру, людей, самого себе; здатність висловлювати елементарні судження, обґрунтовувати свої думки;
б)соціальної зрілості, пов'язаної з умінням спілкуватися з дорослими та однолітками, ініціювати контакти, налагоджувати спільну взаємодію, домовлятися, узгоджувати свої дії з партнерами, допомагати іншим людям, мобілізовуватися на долання труднощів, виявляти відповідальність, виробляти самооцінні судження, поважати себе та інших;
в) емоційної зрілості, яка виявляється в певній емоційній стабільності дитини, її здатності адекватно реагувати на ситуації та події, орієнтуватися в настроях та станах людей, що навколо, брати їх до уваги, контролювати та регулювати свою емоційну поведінку, утримуватися від імпульсивних проявів.
Відсутність жорсткої регламентації життєдіяльності дошкільників, притаманної традиційній системі організації педпроцесу, дає можливість кожному педагогові творчо підходити до реалізації завдань Програми, створювати атмосферу доброзичливості, співпраці, толерантності, творчості й вільного вибору дітьми видів діяльності, проявів ними пізнавальної, рухової, пошукової, мовленнєвої та іншої активності в природному середовищі.
Особливо важливими завданнями є перебудова ставлення педагогів до дітей, організація спілкування з вихованцями на принципах партнерства, поваги до них, віри в досягнення дітей.
2.
ПІДХОДИ ДО ОСВІТИ В РАННЬОМУ ДИТИНСТВІ
До недавнього часу в освіті існував лише біхевіоральний підхід: він полягає в тому, що поняття не мають вихідної точки в самій дитині, вони повинні бути привнесені дитині та поглинуті нею. Біхевіоральний підхід ставить в центрі учителя й основується на явному викладанні для «заповнення» дитини інформацією. Ця інформація зазвичай ретельно аналізується, розбивається на окремі завдання й подається послідовно дитині. Учитель розглядається як «вливач» інформації; це його робота - вкласти цю масу знань у дитину. Передбачається, що дитина освоїться з завданнями шляхом практичних знань і тренувань, перш ніж перейде до наступного етапу. Правильна відповідь часом підкріплюється винагородою. Біхевіоральний підхід вимагає, щоб учитель ретельно ознайомився з інформацією, якою володіє дитина, і перед переходом до нового ступеня має відбутися переоцінка знань, способом ряду послідовних анкет і перевірок.
На противагу до цієї програми існує особистісно-орієнтована програма, зокрема розвитковий підхід, на якому, останнім часом, більшість дошкільних закладів світу роблять акцент.
Розвиткова перспектива створює основу для розуміння й поваги до росту дитини. Вона містить в собі ідеї, що малі діти:
· Є активними учнями, що постійно засвоюють нову інформацію про навколишній світ через ігри.
· Проходять через передбачувані етапи розвитку.
· Залежать від інших у своєму емоційному та пізнавальному розвитку через взаємодії.
· Є унікальними індивідуальностями, що ростуть і розвиваються з різною швидкістю.
3.
ТРИ ОСНОВНІ ПРИЦИПИ ПРОГРАМИ «Я У СВІТІ»
Програма включає в себе три основні принципи раннього дитинства: конструктивізм, практичні заняття, що стимулюють розвиток, і прогресивна освіта.
Конструктивізм
Конструктивісти вважають, що навчання відбувається тоді, коли діти починають розуміти сенс світу навколо них. Навчання стає принципом взаємодії, який охоплює дитину, дорослих, інших дітей та оточення. Діти складають чи будують своє власне розуміння світу. Вони починають розуміти те, що відбувається навколо них, синтезуючи новий досвід з тим, що вони зрозуміли раніше.
Наведений нижче приклад ілюструє конструктивістське навчання. Мала дитина, в якої в сім’ї є собака, їде з батьками за місто. Вони проїздять повз корову в полі. Хлопчик показує на неї і каже: «собака». Батьки відповідають йому, що це не собака, а корова і що корова відрізняється від собаки. Нова інформація буде перероблена відповідно до того, що йому вже було відомо і утворяться нові ментальні зв’язки. Хоча діти повинні самі будувати власне розуміння, знання та навчання, роль дорослої людини, як підсилюючої та посередницької особи є дуже важливою. Колектив учителів повинен забезпечити необхідні засоби й матеріали, надати підтримку, скерувати та викликати інтерес до максимальної реалізації здатності дитини до навчання.
Практичні заняття, що стимулюють розвиток
Навчальний план, сприятливий для розвитку, основується на знанні розвитку дитини, на розумінні, що всі діти розвиваються через загальні етапи розвитку і одночасно, що кожна дитина є унікальною та індивідуальною особою. Вчителі повинні знати типові риси росту і розвитку дитини для того, щоб забезпечити їй реальний набір навчальних матеріалів і видів діяльності. Вони повинні також спостерігати й прислухатися до відмінностей у вміннях та особливих інтересах дітей одного віку. Навчальний план, що відповідає інтересам розвитку, містить в собі такі види діяльності, які основані на цікавості дітей, їх пізнавальному рівні діяльності, їх соціальній та емоціональній зрілості. Такі види діяльності звертаються до природної поведінки дітей, задоволення від конкретних осмислених занять і бажання випробувати свої власні ідеї.
Програма, спрямована на підтримку розвитку, призначена для того, щоб допомогти дітям дати відповіді на свої власні запитання. Коли діти ставлять запитання, їх інтерес, мотивація та увага є автоматичними. Роль учителя полягає в знаходженні шляхів до отримання відповіді, що задовольнили б дитину, без надмірного спрощення запитання й переповнення дитини зайвою інформацією.
Прогресивна освіта
Джон Дьюї, визнаний батьком прогресивної освіти, підкреслював, що освіта повинна розглядатись як процес життя, а не підготовки до майбутнього життя. Дьюї доводив, що освіта як підготовка до дорослого життя «заперечує внутрішній ентузіазм і природність, які діти приносять з собою до школи, і відволікає увагу від тих учнів, які виявляють інтерес і здібності до більш абстрактного розуміння того, що вони можуть захотіти робити в майбутньому».
Освіта, орієнтована на дитину, робить і те, й інше: вона визнає, що ці точки зору не повинні бути взаємно виключаючими. Прогресивна освіта практикує формування розвиткових і конструктивістських принципів. Вона передбачає створення навчального середовища, яке стимулювало б вироблення вмінь та інтересів кожної окремої дитини, водночас визнаючи важливість навчання ровесника з ровесником або малої групи дітей разом.
4.
СТВОРЕННЯ АКТИВНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА
Вихователі, що слідують програмі «Я у світі», закладають фундамент для того, щоб діти стали повноцінними, активними, успішно діючими дорослими людьми, які будуть піклуватись про інших і зможуть змінити свій світ. Вихователі також звертають увагу на сьогочасні потреби дитинства. Вони реалізовують ці завдання, широко застосовуючи ігри та індивідуалізацію. Індивідуалізація досягається ретельним врахуванням нинішньої стадії розвитку кожної дитини й планування ряду відповідних видів діяльності з тим, щоб кожна дитина досягла успіху у своїх заняттях. Можливість індивідуалізації передбачає знання про розвиток дитини, куди входять її здоров’я, фізичний та емоційний розвиток і здатність до пізнання. Це є процес прийняття рішень, коли вчитель спостерігає за дитиною, оцінює, в який момент дитина може досягти визначальних стадій розвитку, і вживає заходів, щоб викликати відповідну реакцію для цієї стадії розвитку дитини.
Індивідуалізація означає, що навчальний план класу задовольняє потреби кожної дитини в діяльності та відпочинку. Вона означає, що обладнання, матеріали та планування вашого класу стимулюють розвиток кожної дитини, і що обрані види діяльності відповідають стадіям розвитку. Це також означає, що спосіб, у який ви подаєте ці види діяльності, дає змогу кожній дитині досягти успіху, але при цьому докласти зусиль…Індивідуалізація є важливою метою, задля якої треба працювати, тому що чим більше Ви індивідуалізуєте, тим краще йдуть справи у вашому класі. Проблеми поведінки зменшаться, а обсяг навчання та розвитку зросте.
Чому нам потрібна індивідуалізація? Індивідуалізація узгоджує стадії розвитку, сильні сторони та потреби кожної дитини з навчальною діяльністю. Коли це відбувається, діти набувають знань і впевненості в собі. Вони готові до нових звершень.
Навчальна група із дитиною в центрі підтримує індивідуалізоване навчання. Обладнання, матеріали та планування навчальної кімнати стимулює розвиток кожної дитини, а обрані види діяльності відповідають інтересам кожної дитини. Діти здійснюють індивідуалізацію для себе, обираючи центр за улюбленим видом діяльності або, наприклад, беручи мозаїку з п’ятьма елементами замість двадцяти. Індивідуалізація також вимагає, щоб вихователь пропонував такі види діяльності, які дадуть кожній дитині відчуття успіху і вимагатимуть докладання певних зусиль. Можна оптимізувати обсяг індивідуалізації в групі. Плануючи гнучкі та цікаві види діяльності та уважно спостерігаючи за дітьми під час їхніх занять, учитель може змінювати й пристосовувати відповідним чином матеріали й види занять в разі необхідності. Більшість групових занять проводяться в малих групах для забезпечення максимального ступеня індивідуалізації. Щоденний навчальний план повинен бути пристосований до потреб дитини в активній діяльності та у відпочинку. Індивідуалізація є важливою частиною навчального плану, орієнтованого на дитину, оскільки чим більше ступінь індивідуалізації, тим ефективніше працюватиме вчитель.
Куточки діяльності дають дітям змогу індивідуалізувати заняття для самих себе, виходячи із своїх вмінь та інтересів. Наприклад, в куточку мистецької діяльності одна дитина рве папір, тоді як інша користується ножицями, для того, щоб вирізати складну фігуру. В куточку маніпулятивних ігор одна дитина обирає мозаїку з чотирьох елементів, а інша – коробку з двадцяти п’ятьма елементами гри «Склади малюнок». Учитель спостерігає за дітьми й нотує їх рівень розвитку. З часом він дає дітям складніші матеріали або, якщо це потрібно, безпосередню допомогу в формуванні необхідних вмінь.
Коли заняття в дошкільному закладі індивідуалізовані, діти можуть рости й розвиватись за власним темпом. Навчальна кімната за програмою «Я у світі» є динамічним і змінюваним оточенням, що заповнене матеріалами та заняттями, призначеними для задоволення індивідуальних інтересів і стадій розвитку дітей.
Вихователі облаштовують і планують кімнату та види діяльності таким чином, щоб це відповідало рівневі розвитку кожної дитини. Щоденний план включає в себе різноманітні заняття для дітей: у малих групах спільного навчання, в роботі над індивідуальними завданнями, під керівництвом учителя чи самостійно. Є час для того, щоб учні самі обирали види діяльності; це допомагає їм навчитись, як робити вибір і як розвивати власні інтереси та вміння. Процес вибору, навчання тому, як вирішувати проблеми, спілкування з іншими оточуючими людьми та робота по досягненню індивідуальних цілей ставляться на перший план у групах програми «Я у світі».
Діти мають можливість робити вибір з усього облаштування групи. Кожна група має декілька куточків діяльності, в яких є багато різноманітних матеріалів для використання та ігор. Куточки діяльності можуть бути наступного плану:
· Куточок мистецької діяльності
· Гри з кубиками
· Приготування їжі
· Театральних ігор
· Математики/маніпулятивних ігор
· Музичний куточок
· Ігор на свіжому повітрі
· Гри з піском та водою
· Природознавства
Куточок мистецької діяльності
заохочує дітей до розвитку й використання їх власної творчості та отримання задоволення від користування новим матеріалом і тактильних занять. До матеріалів у цьому куточку можуть належати фарби, папір, ножиці, фломастери, різнокольорова крейда, тканини і шматочки різних матеріалів для склеювання і ліплення. Багато природних матеріалів можна додати до куточка мистецтв, в тому числі дерево, листя й пісок. Цей куточок стимулює розвиток творчості, вербального і невербального спілкування, самосвідомості, слабкої та сильної моторики й інтелектуальних вмінь.
В домашньому куточку
розширюється мислення, підвищується вміння розв’язувати соціальні проблеми. Використовується творчість і розвивається концентрація. І вчителі, й учні можуть багато чого додати до цього куточка, наприклад, автомобілі легкові та вантажні, звірів, людей, літаки, клаптики тканини.
Куточок приготування їжі
є особливим центром для вивчення дітьми певних сторін природознавства, куштування нових страв, вживання тієї їжі, яку вони приготують, та розуміння таких математичних понять як вимірювання. Спільне приготування їжі дає можливість для соціального спілкування дітей, вчить їх ділитися один з одним і працювати з напарником. Через приготування їжі можна піднести дітям багато основних понять. Вихователі обговорюють колір, кількість, форму, смак і природу речей. Приготування їжі є для дітей реальним, взятим і з життя заняттям.
Куточок театральних ігор
пропонує різноманітний одяг та інші реквізити, що заохочують дітей розігрувати те, що вони бачать у своєму житті, допомагає зрозуміти свій і спробувати в ньому різні ролі. Предмети в цьому куточку підбирають вихователі. Протягом одного тижня вони можуть додати сюди предмети для миття, іншим разом щось для гри в космонавтів або циркових артистів; ще колись це може бути набір предметів по догляду за тваринами. Вибір предметів залежить від тих інтересів, які проявляють діти.
Куточок навчання грамоти
має книжки і матеріали для вироблення навичок слухання й письма. Цей куточок має бути тихим, де діти можуть проглядати книжки, читати один одному або вихователь чи хтось з бажаючих батьків читатиме їм. Література повинна використовуватись протягом всього навчального дня. Дітям пропонується створювати свої власні книжки та вигадувати, розігрувати і слухати оповідання.
Куточок математики/маніпулятивних
ігор містить матеріали, які діти можуть можуть брати окремо і складати їх, наприклад, ігри «склади малюнок» і малі кубики. У цьому куточку є також ігри, які допомагають дітям вчитись співставляти й з’єднувати, рахувати і розкладати по категоріях; створювати свої власні ігри і розвивати навички мовлення. Заняття в цьому центрі допомагають дітям розвивати свої інтелектуальні здібності, слабку моторику і координацію очей та рук. Тут також розвиваються суспільні навички через спільну роботу, обговорення та розв’язання проблем.
Музика
може використовуватись протягом всього дня для об’єднання занять. Співи, рухи, танці, музичні інструменти або тихе слухання музики вносять прекрасне у денну програму. Музика підсилює почуття, вчить ритму, лічбі та мовним структурам, зміцнює слабку і сильну моторику і дає простір для творчості.
Заняття на свіжому повітрі
є критичною частиною денного розкладу. Все, що може бути вивчене викладене всередині класу, може робитися і надворі. Діти можуть вчитись соціальним навичкам, пізнавати природу і розвивати свої знання з математики. Вони також вчаться користуватись своєю слабкою і сильною моторикою під час ігор на свіжому повітрі. Творчість отримує свій розвиток назовні під час театральних ігор та групових занять. На свіжому повітрі можуть відбуватись такі заняття як приготування і споживання їжі, догляд за садовими рослинами, малювання, постановка театральних сценок, ігри із сніжками та глиною, стрибки через калюжі. Екскурсії до таких центрів району, як магазини або пожежна частина, є прямими навчальними заняттями для дітей. Заняття на свіжому повітрі створюють багато можливостей для того, щоб діти вивчали оточуючий світ, і допомагають їх зрозуміти, як вони мають уві
Куточок ігор з піском і водою
, як у приміщенні біля столу для таких ігор, так і надворі, в пісочниці або басейні, грає велику роль у навчанні дітей. Ці куточки надають дітям масу можливостей для реалізації своїх уявлень. Користуючись цими матеріалами, діти творять, думають і спілкуються між собою. Вони використовують свою сильну і слабку моторику. У цьому куточку використовуються лопатки, сита, лійки, черпаки. Свій розвиток отримують математичні поняття, наукові ідеї та творчість.
Куточок природознавства
може використовуватись для прямого відображення цікавості дітей до явищ природи і знайдених фізичних об’єктів. Учитель може влаштовувати місце в класній кімнаті для демонстрації та використання цих цікавих «цінностей». Цей куточок діяльності часто може змінюватись у відповідь на зміну інтересів, зміну пори року чи для тематичних занять. Через матеріали цього центру можна ознайомити дітей з такими фізичними властивостями тіл, як магнетизм, вологість і закон гравітації.
Навчання відбувається через природничі науки, коли діти досліджують навколишній світ надворі, дерева, рослини, тварин. Роль учителя полягає в підсиленні наукового процесу.
Матеріали з різних куточків можуть передаватися від одного центру до іншого. Наприклад, діти можуть перенести іграшкових тварин зі столу для іграшок до центру гри з кубиками, коли вони будують зоопарк і потребують тварин, щоб помістити їх у вольєри. Вчителі заміняють матеріали в куточках діяльності протягом всього року, щоб була певна доповнююча змінююча обстановка.
Вчителі відповідають за створення відповідного оточення, заохочення до спілкування, задоволення допитливості та спостереження за дітьми таким чином, щоб можна було адаптувати види діяльності до дитячих потреб, що змінюються. Індивідуальні та групові у малих групах навчальні заняття плануються протягом всього тижня для того, щоб зосередитись на спеціальних навчальних завданнях, визначених вчителями і батьками. Коли сім’ї приходять до класу, що належить до програми «Я у світі», вони відчувають енергію та навчання, що виражається в розмовах дітей, спілкуванні, вправах, виборі та виробленні вмінь, необхідних для їх формування як продуктивних і творчих членів суспільства.
Індивідуальна відповідність
У кожної дитини є своя унікальна схема й графік розвитку, а також індивідуальні риси характеру, стиль навчання та сімейна спадковість і попередня підготовка. І навчальний план, і спілкування з дорослими повинні бути підпорядковані індивідуальним рисам характеру дитини. А також повинні викликати у дитини інтерес і розуміння.
Щоб забезпечити індивідуальну відповідність занять, вихователі повинні уважно спостерігати за кожною дитиною, її можливостями, потребами, інтересами, темпераментом і манерою навчання. Це також потребує ґрунтовного знання потенційних видів діяльності в кожному з куточків групи.
Діти, які отримують завдання, що відповідають їх рівневі розвитку, почуватимуть себе впевнено, зможуть і охоче візьмуться за дослідження нових ідей і видів діяльності. Діти, для яких вимоги будуть поставлені вище або нижче їх рівня розвитку, можуть втратити інтерес і занудьгувати, занепокоїтись або впасти в розпач.
Індивідуалізація через ігри
Ігри є серцевиною хорошої програми виховання дітей у ранньому віці. Дослідження ролі ігор показують, що вони складають важливу частину життя малих дітей. Ігри і розвиток ідуть разом, тому оточення для малих дітей має забезпечувати широкі можливості для вільних ігор. Ігри проводять найрізноманітнішими способами: самотня гра з предметами; неструктурована, асоціативна гра з однією іншою дитиною, складні драматичні ігри з реквізитом та іншими дітьми; і більш структуровані групові ігри, коли діти стають старшими.
Експерти вважають: «дітям потрібно гратись, щоб розвивати свої пізнавальні та моторні навички, вивчати навколишній світ і своє місце в ньому. Діти розвивають соціальні навички через взаємодію із своїми ровесниками. Вони вивчають правила, те, як вони встановлюються і як вони пов’язані з судженнями та справедливістю. Вони навчаються тому, як співробітничати і як ділитися. Вони розвивають самосвідомість, успішно вирішуючи свої внутрішні проблеми, взаємодіючи з іншими дітьми і вправляючись з особистими, фізичними, інтелектуальними та соціальними завданнями.»
Розвиток ігор підтримується за допомогою облаштування всередині групи і на свіжому повітрі, встановлене для куточків діяльності. У цих куточках розширений навчальний план, з використанням реальних занять, торкається інтересів кожної дитини, її розуміння, підготовки та оточення, і відповідає здібностям кожної дитини. Таким чином, кожен куточок стає лабораторією для ініціативи, творчості та уяви дітей.
Куточки діяльності визначають облаштування й планування класної кімнати, однак види діяльності не обмежуються окремими куточками. Наприклад, ляльки можна робити в куточку мистецької діяльності, але використовувати в куточку ігор з кубиками, де діти побудували мистецький театр, або в куточку театральних ігор, де діти вирішили використати стіл замість сцени. Можливість гнучкого використання матеріалів забезпечує визначення змісту програми у відповідності з інтересами дітей.
Розпорядок дня дає дітям час і можливість обирати, які центри їх цікавлять. Спочатку діти, які не мали можливості бачити одразу таку кількість обладнання, можуть швидко переходити від одного куточка до іншого. Однак з часом вони зосереджуватимуться на тих завданнях, які їм цікаві в обраних ними куточках. Ігри повинні бути самокерованими; тому діти повинні мати можливість переходити від одного куточка до іншого за своїм власним темпом.
Матеріали, що є в куточках, стимулюють і покликають дітей до використання всіх їхніх розумових зусиль. Шляхом експериментування, досліджень та відкриттів, діти випробовують свої ідеї та накопичують інформацію своїми індивідуальними способами. Саме таким чином діти розвивають навички віднайдення й розв’язання проблем, критичного мислення, вибору та розвитку понять.
Піком діяльності в куточках є момент, коли діти починають спонтанно взаємодіяти зі своїми ровесниками. Коли вони спілкуються один з одним та з дорослими, вони розвивають свої соціальні навички. Під час гри діти також розвивають свою слабку і сильну моторику та координацію своїх очей і рук.
Вихователь грає роль підсилювача. Він готовий розширити та розвинути гру, знаючи, коли поставити питання, яке вимагає розгорнутої відповіді, що стимулюватиме мислення. Він знає, коли подати відповідну інформацію, коли виправити неправильне уявлення, коли дати нові матеріали, і, якщо це можливо, коли організувати нові вправи, як, наприклад, короткі екскурсії, що додатково стимулюватимуть інтерес та навчання дітей.
Щоденний розклад, повинен бути спрямований на безпеку й прогнозованість. Матеріали повинні відповідати потребам розвитку і допитливості. Вихователі повинні спостерігати, як діти взаємодіють з ровесниками і з матеріалами, щоб визначити їх сильні сторони і їхні потреби. Правила допомагають дітям засвоїти, що турбота про кожного є невід’ємною частиною дитячого закладу.
Таке активне навчальне середовище дає можливість дітям набути соціальні вміння, що будуть їм потрібні як майбутнім громадянам нового суспільства, бо саме спілкуючись і вирішуючи проблеми, конфлікти, роблячи проекти в малих групах, діти здобувають ці важливі вміння.
Діти навчаються один в одного, куточки діяльності та робота в малих групах дають їм можливість для природної співпраці, це дає їм можливість вирішувати проблеми, приймати рішення, практикуватись в самовираженні, вивчати відмінності, ставати самостійнішими та вчитися у своїх ровесників.
Французький педагог Жан Піаже наголошував на необхідності праці та спілкуванні дітей в малих групах. Також у своїй книзі «Вчимо дітей піклуванню» Рут Чарни писала: «У сьогоднішньому світі особливо необхідно, щоб ми вийшли за межі своєї особистості та уроків самоконтролю. Нам необхідно знайти зв’язки з іншими і почуватися членами багатьох груп – своїх близьких, спільноти та свого світу. Нам необхідно навчити дітей віддавати та отримувати піклування».
Чарни пише, що педагоги створюють спільноти на основі очікування того, що діти, спілкуючись в групі ровесників, будуть:
· Знати імена - діти вивчають та вживають імена один одного і дізнаються про інтереси та почуття інших.
· Дотримуватись черговості - діти вчаться тому як дотримуватись черговості. Коли вони стають дорослішими, дотримання черговості часто відбувається без додаткових аргументувань або відмов від дій.
· Ділитися - діти вчаться ділитись власним часом із вчителем, місцем у пісочниці, їжею, олівцями і т. д.
· Давати місце в своєму колі – діти вчаться приймати тих, хто прийшов пізніше, і сидіти разом із тими дітьми, які не є їх найближчими друзями.
· Діяти спільно – діти вчаться як конструктивно приєднуватись до малих груп.
· Запрошувати інших приєднуватись – діти вчаться як запрошувати інших приєднуватись до їх діяльності.
· Бути дружніми – діти вчаться тому, як сприймати увагу сторонніх людей і виражати інтерес до інших.
· Співробітничати – діти співпрацюють у різних роботах, спільному вирішенні проблем та іграх в команді чи групою.
· Вирішувати конфлікти – діти вчаться тому, що обговорюючи проблеми і ділячись почуттями та точками зору, можна вирішити конфлікт.
У групі повинна панувати повага один до одного – і серед учителів, і серед дітей. Повага є суттєвою складовою здорового колективу класу. Вихователі моделюють тип розуміння, поваги та піклування, що має бути вироблений у дітей. Якість поваги, яку виявляють діти, є ключовим фактором у розвитку їх самоповаги. Самоповага створює надійну основу для задовільних стосунків з іншими дітьми.
Коли педагогічний колектив виявляє повагу до кожної дитини, діти вчаться тому, як сприймати усіх дітей, - дитину, яка повільно бігає, дитину, яка є прекрасним художником, і навіть дитину з відмінною чи важкою поведінкою. Коли діти бачать і відчувають, що їх кожного з них сприймають і поважають, вони почувають зручність і свободу в розвитку своїх власних інтересів і звичок.
Як показати повагу до дітей в групі:
· Завжди називати дітей на імена
· Звертатись до дитини особисто так часто, як можете
· Опускатись до рівня очей дитини, коли говорите з нею, присідаючи або сидячи на низькому стільці
· Слухати, що дитина говорить вам, і реагувати на те, що вона говорить
· Якщо ви обіцяєте дитині зробити щось пізніше, намагайтесь це зробити
· Висловлювати справжню повагу до роботи дитини
· Дати дитині можливість поділитись своєю роботою та інтересами з іншими
· Використовувати ідеї та пропозиції дітей і відзначати їх внесок.
Педагогічний колектив повинен визнати, що діти, як і дорослі, дуже чутливі до ступеня щирості, який виявляється у спілкуванні інших з ними. Похвала роботи дитини повинна індивідуалізована й щира, а спілкування – природним і невимушеним.
Дітям подобається гумор і веселощі, і вони з задоволенням реагують на них, якщо вони відповідають їх віку. Спільні веселощі можуть підсилити теплоту й дружність між учителем і дитиною та сприяти співробітництву в групі.
5.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
дитина розвиток дошкільний навчання
Для того, щоб ознайомитись із способами розвитку дитини в середовищі групи ровесників, я завітала у дошкільний навчальний заклад № 135 «Святого Миколая» і поспілкувалась з завідуючою, педагогами і дітьми садочку.
Інтерв’ю з завідуючою ДНЗ №135 Олесею Пасічник розпочалось в дуже приємній та спокійній обстановці її кабінету. Пані Олеся Зиновіївна, віком 41 рік, педагогічний стаж становить 20 років. А посаду завідуючої садочка вона займає протягом 10 років.
К:п. Олеся, скажіть, будь ласка, за якою програмою працює садочок?
О: педагоги слідують особистісно-орієнтованій методиці, християнським засадам та принципам програми «Я у світі», «Лицем до дитини».
К:які цілі ставить перед собою дошкільний заклад?
О:ми прагнемо створити спільноту дітей, працівників та батьків через атмосферу любові, тепла, добра, прощення. Розвинути в кожній особистості таланти, дані Богом через створення творчого середовища. Сприяти вмінню вибору свобідної волі кожної дитини та розумінню відповідальності за всій вибір. Створити садок, як соціальну установу через взаємодію різних організацій та громад для поширення християнських цінностей.
К:яким саме чином формуються християнські цінності у дітей садочку?
О: ми намагаємось виховувати дітей на християнських засадах через творення спільноти, певних правил, традицій. Через катихізацію, спільні літургії, християнські семінари, через повагу дітей як до особистостей, створених Богом.
К:На яких принципах здійснюється особистісно-орієнтована освіта?
О:принципами методики особистісно-орієнтованої освіти є: індивідуалізація навчання (створення навчальних планів, які відповідають розвиткові дитини); можливість вибору та відповідальність за нього шляхом створення активного навчального середовища (куточки діяльності зацікавлень дітей); освіта розглядається як процес, а не як «підготовка до майбутнього життя»; навчання йде темами доступними та цікавими дитині («Сонечко», «Динозаври», «Замки»); навчання базується на особистому досвіді дитини; навчання йде від конкретного до абстрактного; діти найкраще навчаються активно спілкуючись між собою; планування базується на спостереженнях за розвитком дітей; батьки є активними співтворцями навчальної програми.
К:які умови створюються у садочку, щоб забезпечити програмові завдання, для втілення принципів особистійно-орієнтованої освіти?
О:навчальне середовище включає в себе все оточення дошкільного закладу: підлога, стіни, форма, розміри кімнат, майданчик для ігор на свіжому повітрі, меблі, матеріали, обладнання та іграшки - все це виплаває на роботу дошкільного закладу. Навчальні кімнати які естетично приваблюють і є зручними, допомагають дітям і педагогам почуватися добре. Нейтральні кольори, тепле і природнє освітлення створюють атмосферу затишку. Розташування меблів надає інформацію про використання простору, вони є низькими з доступними дітям матеріалами, приладдями, іграшками тощо. Створюються належні умови, виходячи з того, що кімната належить дітям, а її облаштування відображає інтереси і культуру дітей. Їх творчі роботи привабливо розставлені та розвішані по всій кімнаті. Усі стіни кімнати використовуються: на них розміщені фотографії дітей, дні народження, віршики та пісні дітей на рівні їх очей, дзеркала.
К:як почувають себе діти та батьки в такій атмосфері?
О:я дуже надіюсь, що всім дітям і батькам є комфортно в нашому садочку, адже ми прагнемо, щоб кожен відчував себе особливим, потрібним та не забутим. Ми співпрацюємо з батьками і це сприяє утворенню теплої та привітної атмосфери між колективом садочку, батьками та дітьми.
Спілкувалась Квітослава Пасічник
Провівши анкетування серед педагогів дошкільного навчального закладу № 135 «Святого Миколая», можу зробити висновок, що всі вихователі слідують особистісно-орієнтованій програмі. Середній стаж педагогічної роботи становить 5 років.
Вихователі виділяють такі особливості особистісно-орієнтованої програми: особистісний підхід до кожної дитини, як особистості, врахування її інтересів, бажань, гнучкий підхід до роботи, можливість спостереження, ставлення до дитини на рівних, зважання на особливі здібності і потреби дитини.
При роботі за програмою «Я у світі», педагоги враховують наступні аспекти: вік дітей, їхній розвиток, опираються на досвід дитини, лінії розвитку та сфери, бажання, зацікавлення тощо.
В групах педагоги організовують такі куточки діяльності: мистецький, театральний, маніпулятивний, куток спокою, домашній, читальний з книгами, ігровий, кубиків, будівельний, театральний, домашній.
На питання, які з куточків діяльності найбільше подобаються дітям, педагоги найчастіше відзначали мистецький, спокою, домашній куточок, театральний, маніпулятивний та ігровий.
Вихователі ставлять перед собою наступну мету: сформувати справжній дитячий колектив, спільноту, щоб діти сприймали все нове з цікавістю, щоб відбувався ріст у розвитку, навчити дітей знанням відповідно до кожної теми, виховати здорових, щасливих та самостійних дітей, які люблять Бога, людей та себе, навчити їх співпрацювати один з одним, зосередженості, дотриманню правил, вдосконалити навики самообслуговування.
Педагоги вважають, що досягають поставленої мети в середньому на 90%.
Педагоги наступним чином організовують середовище «дитина-група ровесників»: дають відповідні завдання у роботі в малих групах (наприклад, разом зробити книжечку про гарбуза, де кожна дитина малює ілюстрацію до іншої сторінки; або збудувати разом хатку); діти в куточках діяльності (домашній куток) разом переодягаються в мешканців Львова, розділяючи між собою ролі короля, музиканта, кухаря; організовуються дискусії серед дітей, наприклад, кожен з них є окремим фруктом, який вона захищає, при цьому діти можуть бути розмальовані як ці фрукти, або переодягнені в їх костюми.
Звісно, важливим пунктом даного проекту було поспілкуватись з дітьми, оскільки тема безпосередньо стосується їхнього розвитку та їхньої діяльності. Спочатку я говорила з чотирьохрічними дітьми:
1. - Що ви з дітками любите робити в садочку?
- Соломія, 4 роки: малювати, танцювати, гуляти, співати пісеньки.
- Що ви робите коли гуляєте?
- Бавимось в пісочку, бавились в гру про гарбуза.
- А як ви танцювали?
- Ми літали як літачки.
- А можеш показати як літають літачки?
- Ми отак робили крила, включали літачок і казали «кх-кх», дивились в віконечка, отак літали і крутили ручками.
2. – Що ви робили сьогодні в садочку ?
- Володя, 4 роки: ми бавились машинками.
- А якими машинками?
- Ну, різними.
- А яка тобі найбільше сподобалась?
- Пожежна машинка.
- А чому?
- Бо вона така червона і велика.
- Ти сам чи з кимось бавився?
- Я бавився з Северинком. Ми переодягались в пожежників, мали такі шланги і гасили пожежу. І нам дзвонили по телефону.
3. - А ви, дівчатка, також бавились транспортом?
- Марійка і Соломійка, 4 роки: ні
- А що ви робили? Малювали, будували щось?
- Так, ми будували поїзд з конструктора.
- Можете показати?
- Показують.
- Соломійка, що ти зробила?
- Я збудувала вагончики.
- А ти, Марійка?
- Я збудувала паровоз і ще зробила цей червоний дах над вагончиком.
- Ти допомагала Соломійці?
- Так, ми разом це робили. А потім ми посадили туди ляльки і поїхали на вокзал.
- На вокзал? А де є вокзал?
- А ось тут хлопці нам збудували.
4. Підійшла дівчинка Мартуся, 4 роки. - Мартуся, ти також будувала поїзд?
- Ні, я робила квитки, а потім їх продавала.
- За гроші?
- Так, ми зробили ще такі гроші (показує).
- А хто в тебе купляв квиточки?
- Інші дітки.
- А для чого їм квиточки?
- Бо вони сідали на поїзд «крісла», а Матвій перевіряв їх і робив дирочку.
Також я говорила з дітками трирічного віку:
- А хто це у вас тут стоїть?
- Анничка, Вікторія, Остап і Марко, 3 роки: гарбуз.
- А звідки він тут?
- Він прийшов в гості до нас.
- Я бачу він має очка, ротик…Він вам щось розповідав?
- Так, про своїх родичів: морквочку, диньку, бурячки, огірочки.
- О, я бачу вони також біля нього.
- Так, ми з ними танцювали «Ходить гарбуз по городу».
- А заспіваєте мені?
- Разом співають: кожен бере інший овоч і відповідає гарбузові на запитання пісеньки: «Чи ще живі, чи здорові всі родичі гарбузові».
- А тут у вас така гарна хатка. Це ви робили?
- Так, пані Наталя вирізала віконечко, а ми розмальовували фарбами.
- Всі разом розмальовували?
- Так, Анничка: я червоною фарбою. Остап, 2, 5 роки: а я вирізав двері. Підійшла Тоня, 3 роки: а я малювала синьою фарбою.
Ще я спілкувалась з дітьми п’ятирічного віку:
- Я бачу у вас багато фуктів. Що ви сьогодні робили?
- Олег, Юстинка, Діанка, 5 років: в нас тема «Фрукти»: ми з закритими очима пробували кусочки різних фруктів і вгадували їх на смак.
- А ще я бачу у вас якісь шапочки на голові і личка розмальовані…
- Ми були фруктами: Олег: я був бананом, Юстинка: я була яблучком, Діанка: а я – мандаринкою.
- І що ви робили?
- Ми розповідали про свій фрукт: який він і чому його потрібно їсти людям.
Роблячи висновок із розмов з дітьми, можемо спостерігати, що вони мають багато цікавих занять в групах, де кожна дитина відіграє важливу роль в спільній діяльності і відчуває важливість свого завдання.
ВИСНОВКИ
Отже, в даній роботі ми розглянули особливості психічного, фізичного та соціального розвитку дитини у дошкільному віці і під час організації педагогічного середовища у системі «дитина-група ровесників».
Ми визначили, що впливає на розвиток дитини, яка відвідує дошкільний навчальний заклад і розвивається в оточенні своїх ровесників.
Об’єктом дослідження були діти дошкільного віку в середовищі своїх ровесників у дошкільному навчальному закладі.
Найцікавішою частиною проекту було спілкування з завідуючою, педагогами та дітьми садочка. Я протягом двох днів перебувала в садочку та спостерігала за діяльністю педагогічного колективу і дітьми. Всі заняття дітям надзвичайно подобались, вони виконували різноманітні завдання, допомагали один одному та були активними. Можу впевнено сказати, що дошкільний навчальний заклад № 135 слідує особистісно-орієнтованій програмі розвитку дітей, середовище, в якому відбувається цей процес, є відповідним та сприяє кращому вихованню, а педагоги є професіоналами, які знають свою справу і роблять її на всі 100%.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
1. Кейт Брук Уолш, Кірстен А. Хансен, Роксейн К. Кауфмен. Особистісно-орієнтоване навчання дітей 3-5 років. – Нью-Йорк, 2007
2. Щербакова К. Й., Григоренко Г. І. У сім’ї росте дитина. – Київ: Освіта, 1995
3. Стефан Сойфер. Практичні поради вихователям дошкільнят дитячих закладів