Тема: Завдання та діяльність цивільної оборони згідно Женевською Конвенцією
1. Завдання цивільної оборони;
2. Вимоги ст. 62 Женевської Конвенції про загальний захист цивільних організацій цивільної оборони;
3. Особовий склад збройних сил, які призначені в організації цивільної оборони;
4. Порядок евакуації.
Розділ 6 Женевської Конвенції цілком присвячений цивільній обороні. Цивільна оборона є виконанням деяких або всіх гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.
Завдання цивільної оборони:
- оповіщення;
- евакуація;
- надання сховищ та їх обладнання;
- рятувальні роботи;
- медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу;
- боротьба з пожежами;
- виявлення та визначення небезпечних районів;
- знезараження та інші подібні заходи захисту;
- термінове надання житла та постачання;
- термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха;
- термінове поновлення необхідних комунальних служб;
- термінове поховання трупів;
- допомога у збереженні об’єктів суттєво необхідних для виживання;
- додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вище наведених завдань, а також планування і організація їх.
“Організація цивільної оборони” – це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань і які використовуються виключно для їх виконання.
“Персонал” організації цивільної обробки визначає таких осіб, які призначені стороною, що знаходиться у конфлікті, виключно для виконання завдання цивільної обробки.
“Матеріальна частина” організації цивільної оборони – це обладнання. Матеріали, транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань ц.о.
У ст. 62 Женевської Конвенції йдеться про загальний захист цивільних організацій цивільної оборони.
1. Цивільні організації цивільної оборони і їх персонал користуються повагою і захистом відповідно до Протоколу, особливо з положеннями цього розділу. Вони мають право виконувати доручення та завдання цивільної оборони за винятком випадків військової необхідності;
2. Положення пункту № 1 застосовується також до цивільних осіб, які хоч і не є членами цивільних організацій цивільної оборони, але за призовом компетентної влади та під їх контролем виконують завдання цивільної оборони;
3. Об’єкти, які використовуються для цивільної оборони не можуть бути знищеними або використаними на за їх призначенням.
Ст. 63 передбачає діяльність цивільної оборони на окупованих територіях.
- На окупованих територіях цивільні організації цивільної оборони одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Їх персонал не може бути примушений до виконання невластивих для них завдань.
- Держава, що окупована, не повинна примушувати або спонукати цивільні організації цивільної оборони виконувати їх завдання таким чином, щоб це чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення;
- Держава, що окупована може роззброїти персонал цивільної оборони з міркувань безпеки;
- Держава, що окупована, не повинна змінювати прямого призначення будівель або матеріальної частини, які належать організаціям цивільної оборони або використовуються ними;
- Держава, що окупована, може реквізувати або змінити призначення цих ресурсів за наявністю конкретних умов:
1. якщо ці будівлі або матеріальна частина необхідна для інших потреб цивільного населення;
2. якщо реквізиція або зміни призначення застосовуються лише до того часу, доки існує така необхідність.
Надання захисту може припинитися лиш після того, як буде зроблено попередження, і після того, якщо таке попередження не візьметься до уваги.
Насіння легкої зброї цивільним персоналом цивільної оборони з метою підтримання порядку або самозахисту не вважаються за дію, яка завдає шкоди ворогові (пістолети, револьвери). Формування цивільних організацій цивільної оборони за військовим зразком та обов’язкова служба в них також не позбавляють їх захисту.
На окупованій території в районах бойових дій персонал цивільної оборони розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знака цивільної оборони та посвідченням особи, яка підтверджує її статус. Крім розпізнавального знака сторони можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків цивільної оборони.
Ст. 67. Особовий склад збройних сил і військові підрозділи, які призначені в організації цивільної оборони, користуються повагою та захистом за умов:
- особовий склад цивільної оборони і військові підрозділи, що займаються виконанням завдань цивільної оборони;
- якщо цей особовий склад не виконує інші військові обов’язки під час конфлікту;
- особовий склад, якщо забезпечений посвідченнями осіб, що підтверджує їх статус;
- особовий склад не бере участь безпосередньо у воєнних діях і не здійснює дій, які завдають шкоди іншій стороні.
Особи, які входять до складу збройних сил і служать в організаціях цивільної оборони, якщо вони попадають до влади іншої сторони є військовополоненими. Вони можуть бути використані для виконання завдань цивільної оборони, але тільки в інтересах цивільного населення цієї території.
Матеріальна частина і будівлі військових підрозділів, якщо вони потрапляють до рук іншої сторони, продовжують підкорятися законам війни.
Вони не можуть бути використаними з іншою метою, крім, як для мети цивільної оборони.
Ст. 76, 77 розглядає питання стосовно захисту жінок і дітей. Згідно з цими статтями жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від зґвалтування, примушення до проституції та інше.
Справи вагітних жінок і жінок з малолітніми дітьми, розглядаються в першу чергу. Стосовно таких жінок сторони запобігають винесенню смертного вироку і він не виконується. Особливою повагою і захистом користуються діти. Діти, які досягли 15-річного віку не повинні брати участь у воєнних діях, а також утримуватись від вербування їх у свої збройні сили. Стосовно них не застосовується і не приводиться у виконання смертний вирок.
Ст. 78 розглядає питання евакуації дітей. В усіх випадках повинна бути письмова згода батьків або законних опікунів цих дітей.
Кожна таке евакуація зд
На кожну дитину заповнюють анкети з фотокартками, які надсилаються до Центрального довідкового агентства. Міжнародного Комітету Червоно Хреста.
У кожній анкеті має бути така інформація:
- прізвище, ім’я;
- стать;
- місце і дата народження (або вік);
- повне ім’я батька;
- повне ім’я і дівоче прізвище матері;
- найближчі родичі дитини;
- національність;
- рідна мова, або інша, якою вона розмовляє;
- адреса сім’ї дитини;
- особистий номер дитини;
- стан здоров’я;
- група крові;
- особисті прикмети;
- дата і місце, де була знайдена дитини;
- дата виїзду дитини зі своєї країни і назва місця, звідки вона виїхала;
- релігія дитини;
- адреса країни, яка приймає дитину;
- дата, місце, обставини загибелі та місце її поховання;
Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно, ще недостатньо відоме людям.
Гуманітарне право є чіткою гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосередженням на захист особи. Мета такого права пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога – поранені, хворі, військово полонені та цивільні особи.
Оригінали Женевських Конференцій від 12 серпня 1949 р., Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій від 8 червня 1977 р. зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації; а копії надані Швейцарського Федеральною Радою кожній державі, яка підписала її, або приєдналася до них.
У статті 50 другого розділу дається визначення цивільних осіб і цивільного населення.
Цивільною особою є кожна особа, яка не належить до жодної категорії осіб згідно з переліком статей 1,2,3,4 і 6 Третьої Конвенції, і статті 43 Першого додаткового Протоколу.
У згаданих статтях мова йде про особи, які підпадають під категорію комбатантів. Таким чином, кожна особа, яка не є комбатантом, є цивільною особою. Населення. Яке складається лише з цивільних осіб, є цивільним населенням.
Згідно з ст. 5 “Захист цивільного населення” цивільне населення і окремі цивільні особи не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється насильництво та загроза насильництвом.
З метою захисту цивільного населення забороняється:
- напад на спрямований на конкретні військові об’єкти;
- напад із застосування (зброї), які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти;
- напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;
- використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.
Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресії.
Згідно ст.. 52 Протоколу до військових об’єктів відносяться ті об’єкти, які в силу свого характеру розташування, призначення чи використання можуть внести значний ефективний вклад у військові дії, а їх руйнування. Захоплення чи нейтралізація на даний момент обставин дає наявну військову перевагу.
Відносно цивільних об’єктів забороняється:
1. здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;
2. напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду цивільного населення у вигляді методу ведення війни (Запас продуктів харчування; с/г райони, які виробляють продукти харчування; посіви; споруди питної води і ригаційні споруди).
Окремо обговорюється захист природного середовища. Ці питання порушено у ст.. 55 “Під час бойових дій необхідно ретельно піклуватися про захист навколишнього середовища від великих та серйозних пошкоджень. Заборонено використання методів і засобів ведення війни, які шкодять здоров’ю та виживанню населення.
Ст. 56 “Захист обладнання та споруд, які несуть у собі небезпечні сили”. Згідно з Протоколом до них відносять: греблі, дамби і атомні електростанції. Вони не повинні бути об’єктом нападу навіть у тих випадках, коли віднесені до військових об’єктів. Навіть інші військові об’єкти розташовані поблизу споруд, які несуть у собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантій або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.
Для полегшення розпізнавання таких об’єктів конфліктуючі сторони мають правом позначити їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташовані на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола.
Розділ 5 Протоколу регламентує діяльність конфліктуючих сторін відносно місцевостей і зон. Які знаходяться під особливим захистом. До них відносять незахищений місцевості та демілітаризовані зони. Конфліктуючим сторонам забороняється здійснювати напад на ці зони будь-якими засобами.
Демілітаризовані зони повинні проголошуватися відповідною згодою конфліктуючих сторін в усній чи письмовій формі безпосередньо або через посередництво держави – оборонниці. Така згода може бути досягнута і укладена у мирний час, а також після початку бойових дій. У ній повинно бути чітко визначені кордони демілітаризованої зони, при необхідності встановлені методи контролю.
Зони, що знаходяться під особливим захистом повинні відповідати таким умовам:
- усі комбатанти та мобільні військові засоби, військове оснащення повинні бути евакуйовані;
- стаціонарні військові установки і споруди не повинні використовуватися з ворожою метою;
- влада і населення не повинні здійснювати ворожих дій;
- не повинні виконуватися жодні дії з метою підтримки військових операцій;
Дозволяється присутність у цих зонах осіб, які користуються, згідно з Конвенцією, особистим захистом і поліцейських сил, що залишені з метою підтримки законності і правопорядку. Зона повинна бути позначена знаками сторони, узгодженими з конфліктуючою стороною, по периметру на шосейних дорогах та інших місцях.
Ці головні положення Конвенції і Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якої країни.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. В.С. Франчу “Цивільна оборона” 2001 р.
2. Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України, 1998 р.