КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
ПРИРОДНИЧО – ГУМАНІТАРНИЙ ННІ
ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Реферат на тему
:
Методика проведення семінарів
Виконала:
магістр 1 року навчання 1 групи
Жорнова О.А
КИЇВ-2009
Зміст
Вступ
Розділ 1 Методика підготовки семінарського заняття
1.1 Методичні вказівки до підготовки і проведення семінарських занять
1.2 Інноваційні методи і форми проведення семінарських занять
Розділ 2 Семінарське заняття на тему: «Основи землеустрою»
2.1 Основні поняття та визначення системи землеустрою в Україні
2.2 Семінарське заняття та його аналіз
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Семінарські заняття отримали свою назву від лат. seminarium, що означає розсадник. Вони проводились у давньогрецьких і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків викладачів. Подальший розвиток семінарські заняття отримали в середньовічних університетах. У ХVІІІ ст. вони призначались в основному для роботи над першоджерелами, переважно з гуманітарних наук.
В наші часи семінар – це загальновживана назва широко застосовуваної форми занять з різноманітних навчальних дисциплін, частіше – з гуманітарних наук. Семінари проводяться з основних і найбільш складних питань (тем, розділів) навчальної програми. Вони мають цільове призначення щодо поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекціях, на інших видах занять і у процесі самостійної роботи з навчальною і науковою літературою, а також прищеплення навичок з узагальнення і викладення навчального матеріалу. Семінари є ефективною формою закріплення теоретичних знань, розвитку пізнавальної активності, самостійності, професійного використання знань у навчальній обстановці.
Семінару як формі занять притаманна гнучкість. У ході його проведення вдається у повному обсязі урахувати специфічні особистості дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості курсантів (слухачів). На семінарах закріплюється зацікавленість слухачів і курсантів до науки, наукових дослідів, зв’язуються науково-теоретичні положення з практикою життя. На цих заняттях курсанти (слухачі) оволодівають науковим апаратом, навичками усного і письмового викладення матеріалу, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.
Форми проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту, особливостей дисципліни, досвіду і кваліфікації викладача, складу курсантів (слухачів). Розрізняють дві основні форми проведення семінару: розгорнута бесіда за складеним і заздалегідь доведеним до курсантів (слухачів) планом; невеликі доповіді курсантів (слухачів) з наступним їх обговоренням також за планом, раніше виданим учасникам семінару. Ці форми не повинні протиставлятися. У плані зазвичай відображається, в якій формі передбачається виступ курсантів (слухачів). Це можуть бути реферати, короткі доповіді, рецензії тощо.
Тематика семінарів щорічно обговорюється на кафедрі і лише після цього включається до тематичного плану дисципліни. У ряді випадків теми рефератів і доповідей повідомляються курсантам (слухачам) ще на початку вивчення дисципліни. Вони закріплюються за слухачами і курсантами як за їх бажанням, так і за рішенням викладача. Після цього викладач планомірно веде роботу з кожним із них, допомагає (але не нав’язує) скласти план реферату, рекомендує навчальну і наукову літературу, консультує з вузлових питань теми. В кінцевому результаті план реферату (доповіді) повинен бути результатом самостійної роботи курсантів (слухачів) над джерелами.
При підготовці й проведенні семінарського заняття викладачу рекомендується спиратися на такі основні методологічні положення:
- обґрунтована цілеспрямованість теми і мети – постановка проблеми, зв’язок теорії з практикою, майбутньою професійною діяльністю курсантів (слухачів);
- продумане планування – виділення вузлових питань теми заняття, обґрунтованість змісту, його новизна і актуальність, використання найновішої наукової літератури;
- високий організаційно-методичний рівень семінару, що забезпечує активність, відверту дискусію, насиченість змістом, конструктивний аналіз всіх відповідей і питань, ефективність використання навчального часу;
- раціональний стиль проведення семінару, який допомагає пожвавленню дискусії, встановленню контакту з учасниками семінару, позитивних взаємовідносин, виключенню байдужості у їх роботі;
- аргументовані висновки щодо заняття, які мобілізують слухачів та курсантів на подальшу творчу роботу над навчальним матеріалом.
До кожного семінару складається і видається студентам план його проведення. У цьому документі вказується тема заняття, його мета, сформульовані для студента запитання, література і методичні рекомендації по підготовці до нього. Викладач розробляє і затверджує встановленим у вузі порядком план проведення семінару, як правило, його затверджує начальник кафедри. Плани семінарських занять також можуть бути включені в програму навчального курсу на весь період занять з означеної дисципліни.
Розділ 1 Методика підготовки семінарського заняття
1.1
Методичні вказівки до підготовки і проведення семінарських занять
Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.
Семінар
(від лат. "зетіпагішп" - "розсадник", переносно - "школа") – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному
вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.
Основними дидактичними цілями їх проведення
є:
- забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань студентів з основ даного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійного опрацювання;
- спонукати студентів до колективного творчого обговорення найбільш
складних питань навчального курсу, активізація їх до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти;
- оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що розглядаються та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності.
Семінарські заняття виконують такі основні функції (відповідно формулюють дидактичні цілі заняття: навчальну, виховну і розвивальну):
- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
- виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);
- діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєнні та їх подолання) та ін.
Отож, визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:
- під час вивчення різних дисципліни студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, положень, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін, у майбутній практичній діяльності тощо;
- до семінарських занять ставляться загально дидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв'язку, проблемність та ін.);
- у методиці проведення семінарських занять є певні особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни;
- необхідно забезпечити високий рівень мотивації (вивчення теми слід розпочинати із з'ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);
- дотримання принципу професійної спрямованості та здійснення різнорівневих між предметних зв'язків з іншими дисциплінами, практичним навчанням забезпечує формування єдиної системи знань умінь та навичок студентів;
- важливим є також формування професійної культури і мислення;
- у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідницько-експериментального пізнання;
- семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійної роботою студентів.
Відмінною особливістю семінару як форми навчальних занять є:
- активна участь самих студентів у з'ясуванні сутності проблем, питань, що були винесені на розгляд;
- викладач надає студентам можливість вільно висловлюватися під час розгляду питань, що винесені на обговорення, допомагає їм вірно будувати свої
міркування;
- така навчальна мета семінару вимагає, щоб студенти були добре підготовлені до заняття;
- якщо студенти непідготовлені до заняття, то семінарське заняття перетворюється у фронтальну бесіду (викладач задає питання, студенти відповідають на них).
Існує багато різновидностей семінарських занять, які відрізняються як за змістом, так і за формою організації роботи. У процесі проходження практики під час викладання тої чи іншої дисципліни рекомендується використовувати різні види семінарських занять, зокрема:
Види семінарських занять
| Вид семінару
|
Його коротка характеристика
|
| Семінари - бесіди
|
· найпростіша форма семінару,побудована на основі евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання,що мають проблемний характер і вимагають творчого,продуктивного мислення,як-от: «Чому…?», «Як ви вважаєте..?», «Чим можна пояснити…?» тощо); · дискусія (від лат. розгляд,дослідження) є вищим рівнем евристичної бесіди;найбільш поширеними і ефективними є: «круглий стіл», форум, дебати, симпозіум (базуються на обміні думками між усіма учасниками,що привчає студентів самостійно мислити, сприяти розвитку аналітичних навичок, розвиває здатність до виваженої аргументації, обстоювання власної точки зору, адекватно оцінювати себе та поважати думки інших); · може проводитися шляхом розгляду питань у вигляді невеликих доповідей студентів та подальшого обговорення учасниками семінару: |
| Наукові семінари
|
· характеризуються високим рівнем узагальнення знань, умінь, навичок; дидактичні цілі і завдання цього заняття реалізуються шляхом заслуховування і широкого аналізу звітів студентів про проведену науково-пошукову роботу; · проводяться у формі наукових конференцій; на них студенти виступають з доповідями, у яких висвітлюють результати виконаної ними науково-пошукової роботи, підготовки до студентських наукових конференцій тощо |
| З використанням ігрових ситуацій
|
· проводиться у формі пізнавальної гри за типом телевізійних ігор (наприклад: «Що, де, коли?», «Рейн-ринг», «КВК» та ін..); · ефективним різновидом є рольові ігри, що проводяться у формі наукових конференцій (на них студенти-доповідачі виступають у ролі експертів з того чи іншого питання; їхні доповіді рецензуються і оцінюються групою рецензентів – до 3-хчоловік);студенти, які незгідні з деякими положеннями, висвітленими у доповідях експертів, виступають у ролі опонентів; веде конференцію студент-головуючий, який надає слово усім учасникам гри, підводить підсумки після кожної доповіді,організовує обговорення тощо); · різновидом рольових ігор є прес-конференції (студент, який виконує роль прес-секретаря веде конференцію; студенти-журналісти ставлять запитання експертам з проблем, що винесені на розгляд семінару) |
| Міжпредметні семінари
|
· проводяться одним або різними викладачами; на них обговорюється навчальна інформація, яка є предметом вивчення декількох дисциплін. |
Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає:
- повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури (найкраще подати студентам інструктивну карту проведення семінарського заняття);
- опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;
- підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу,
дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);
- підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта), їх аналіз;
- підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта);
- виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором студента-практиканта);
- написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи семінарських занять);
- виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв'ю тощо).
Алгоритм підготовки до семінарського заняття:
1. проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення;
2. опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов'язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття;
3. намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;
4. запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення семінарського заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри педагогіки;
5. складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів. Розгорнутий конспект семінарського заняття.
Структура семінарського заняття
| Етапи
|
Характеристика
|
| Організаційна частина
|
Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття; містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття |
| Мотивація та стимулювання навчальної діяльності
|
Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення його мети, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й студентів |
| Обговорення навчальних питань семінару
|
Полягає в обговоренні й керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення ( див. табл. 1). Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації. |
| Діагностика правильності засвоєння студентами знань
|
Допомагає викладачеві та студентам з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт ( письмових, графічних, практичних, усних фронтальних опитувань, тренінгу тощо), з використанням комп'ютерної техніки |
| Підбиття підсумків заняття
|
Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття ( аналіз того, що було розглянуто, мотивацію діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи) |
| Повідомлення домашнього завдання
|
Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його використання, передбачає його запис на дошці, а учнями – в щоденник |
1.2 Інноваційні методи і форми проведення семінарських занять
У сучасній педагогіці існує багато різноманітних форм та методів інноваційного навчання, спрямованих на якісне засвоєння знань студентами, розвиток їх розумової діяльності, виявлення умінь та навичок критичного осмислення проблем, набуття досвіду самостійного опрацювання навчального матеріалу, пошукової роботи, набуття якостей, які стануть у нагоді в подальшому розвитку самоосвіти і самореалізації. Однією із таких форм є семінарські заняття, які забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань – вільне володіння мовою педагогічної науки, оперування термінами, поняттями, визначеннями.
Семінари складаються з двох взаємопов’язаних ланок – самостійного вивчення студентами програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони привчають працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв’язку теорії і практики.
Семінарські заняття можна класифікувати
:
1. Залежно від складності, об’єму і вимог (підготовчі, власне семінари, міжпредметні).
2. Залежно від мети: семінар – повторення і систематизації знань; семінари вивчення нового матеріалу, комбіновані.
3. За формою проведення: семінар-бесіда, семінар-обговорення (реферативний), диспут, комбінований, семінар-конференція.
На сучасному етапі набули поширення такі форми, як „круглий стіл”, симпозіум, дебати. Широко використовуються такі методи: дидактичні, ділові, рольові ігри.
Одним із пріоритетів інноваційного навчання є групова та індивідуальна форма навчання
. Акцент зміщений на творчу імпровізацію педагога, на його взаємодію зі студентами. Довіра, повага, спілкування, стимуляція почуття гідності, здатності відповідати за себе є головним фактором групової та індивідуальної форм роботи. Студент розвиває свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли залучається його життєвий досвід і отримані знання.
Іншим пріоритетом є диференціація навчання, коли урізноманітнюються форми і методи навчальної діяльності, коли опорою стає уміння студентів самостійно здобувати знання. Самооцінка студентів перетворюється на головний фактор оцінювання особистих досягнень. Навчання, таким чином, перетворюється на спілкування між людьми в отриманні нової інформації. Викладач має стати посередником між студентом і навчальним матеріалом, а не єдиним джерелом знань. Виходячи з цієї нової ролі, викладач повинен:
використовувати різноманітні методи подачі нового матеріалу;
ставити завдання, які дозволяють студентам засвоїти навчальний матеріал відповідно до рівня їх підготовки та можливостей пізнавальної діяльності;
надати можливість студентам демонструвати свої досягнення в отриманні знань.
Дуже важливим є спільна робота студентів у великих і малих групах. Ця методика пропонує зміну традиційної обстановки на семінарських заняттях. Роль викладача змінюється з традиційної на посередницьку. Головним стає колективне знання групи, допомога у з’ясуванні окремих питань, обговорення підготовлених повідомлень, доповідей, рефератів.
Найбільш ефективними формами організації навчальної діяльності є робота в групах
. Розмір такої групі залежить від кількості студентів в академічній групі, доступності джерел і змісту завдання. Як правило, це 5-7 студентів.
Робота в групах – така організація роботи, яка сприяє залученню всіх студентів, але з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей сприйняття матеріалу. Особливе значення набуває при цьому диференційний підхід до визначення завдань.
Обговорення в групі – це метод, який дозволяє:
заохочувати студентів до діалогу;
залучати до обговорення проблем без будь-яких обмежень;
ставити проблеми, які викликають загальний інтерес;
шукати згоди в суперечливих ситуаціях;
обмінюватися думками, порівнювати протилежні позиції.
Згода може бути досягнута, коли група укладає спільну та добровільну угоди через процес слухання, обговорення, діалогу.
Яких навичок набувають студенти внаслідок групової роботи?
навчаються брати на себе відповідальність за спільну та індивідуальну підготовку;
відстоювати свою позицію;
співпрацювати, обмінюватися інформацією;
виконувати різні ролі та брати на себе відповідальність (роль лідера, автора, репортера, спостерігача).
Завдання викладача при груповій роботі:
правильно сформулювати завдання та забезпечити взаємодію груп;
підготувати цікавий заохочувальний матеріал;
бути партнером, вносити корективи, направляти роботу груп.
У структуру активного заняття покладено три основні етапи
:
Перший етап
– коригувальний. На цьому етапі формується навчально-пізнавальна діяльність. При застосуванні групового методу, як правило, групи поділяються на підгрупи (не менше 5 студентів, які обирають керівника). Кожна підгрупа складає завдання, які мають виконувати інші підгрупи. Керівники підгруп перевіряють знання студентів з попередньої теми.
Другий етап
– навчальний, на якому за допомогою завдань однієї підгрупи іншій узагальнюються і систематизуються знання з конкретної теми. Керівники підгруп обмінюються підготовленими завданнями за схемою, запропонованою викладачем. Керівник підгрупи розподіляє завдання між її членами. Основна мета заняття – допомогти студентам у засвоєнні навчального матеріалу, з’ясуванні його основного змісту, виправленні помилок, зроблених, ймовірно, під час самостійної роботи над темою. Цей етап сприяє розвитку аналітичного мислення.
На третьому етапі
– навчально-контрольному --відбувається рецензування завдань, активна дискусія з аналізу проведеної роботи та підбиття підсумків заняття.
Викладач спрямовує діяльність студентів, мотивує проведення кожного етапу через систему стимулювання і виконує роль арбітра в суперечливих ситуаціях. Дидактичні функції активного студентського заняття та етапи формування особистості наведені в таблиці 1
.
Серед педагогічних засобів активізації навчального процесу у ВНЗ особливе місце належить навчальній дидактичній грі,
яка являє собою цілеспрямовану організацію навчально-професійної діяльності майбутнього спеціаліста.
Концептуальними основами ігрових технологій є психологічні механізми ігрової діяльності, що спираються на фундаментальні потреби особистості у самовираженні, самоутвердженні, самовизначенні, саморегуляції, самореалізації.
За цільовими орієнтаціями
ігрові технології поділяються на: дидактичні, виховні, розвивальні, соціалізуючи.
За характером
педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі, пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, творчі, комунікативні, діагностичні та інші.
За ігровою методикою
: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, драматизації.
Ігрова діяльність виконує такі функції:
спонукальну (викликає інтерес);
комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування);
самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості);
розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);
розважальну (отримують задоволення);
діагностичну (виявлення прогалин у знаннях);
корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців).
У сучасній вищій школі ігрова діяльність використовується:
як самостійна технологія для засвоєння теми, розділу, поняття;
як елемент іншої технології;
як елемент окремих частин семінарського заняття (вступ, пояснення, закріплення, контроль).
У процесі навчання застосовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові, діловий театр та інші.
Мозковий штурм
– ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень у процесі спільного висловлення думок. Цей принцип дає можливість за короткий час висловитись великій кількості студентів, що є передумовою вироблення найбільш розумного рішення.
Методика проведення цього виду активної роботи полягає в наступному:
1. Викладач ставить завдання і розповідає про правила його виконання. Мета „штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів виконання завдання.
Поради:
примусьте працювати свою уяву, не відкидаючи навіть ті ідеї, які суперечать загальноприйнятій думці;
не давайте оцінку і не робіть підсумки зразу.
2. Згруповані учасники „мозкового штурму” розвивають ідеї, відбирають ті, які допомагають знайти відповіді, знаходять спільне рішення.
3. Ведучий, як правило викладач, підбиває підсумки дискусії.
„Мозковий штурм” – ефективний шлях здіснення свободи слова, свідомого засвоєння знань.
Термін „інтерактивне навчання”
означає певний порядок інформаційної взаємодії між суб’єктом навчального процесу і навчальним середовищем. В. Гузєєв розрізняє три порядки інформаційної взаємодії:
інтраактивний,
коли інформаційні потоки відбуваються всередині студента, а потім переносяться у навчальне середовище (створюється при самостійній навчальній діяльності студентів);
екстраактивний
, коли інформаційні потоки спрямовані від навчального середовища до студента (навчальна лекція);
інтерактивний
, коли між студентом і навчальним середовищем налагоджується діалог.
Проблем на семінарі можна розглянути кілька, і всі обов’язково розв’язувати в групах. Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах, прийняття узгодженого рішення і діалог за підсумками роботи.
Діалог
– це співробітництво учасників навчального процесу, з одного боку – різних груп студентів, з другого – студентів і викладача з метою спільного пошуку рішення. Тому воно направлено на пошук спільних знаменників, розширення і можливу зміну власного погляду, відвертість у взаємовідносинах.Як доводять дослідження, групові дискусії сприяють засвоєнню 50% матеріалу.
Дискусії
– це словесний обмін ідеями, думками з будь-якої теми. Корисні тим, що дають можливість активізувати розумову діяльність студентів, уміння висловлювати власні думки, використовувати набуті знання.
„Мозкова атака”
достатньо популярний засіб навчання у дискусії. Ведучий пропонує якусь проблему або життєву ситуацію, для її вирішення пропонується якомога більше альтернативних засобів, які потім аналізуються самими студентами.
Форми організації дискусії.
„Дерево рішень”
– метод усіх можливих варіантів. Цей метод застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення, подіїї в минулому. Студенти мають зрозуміти механізм складних рішень, роль викладача – заносити (можна залучати студентів) у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення студенти заповнюють таблицю.
Результати обговорюються, викладач порівнює отримані результати, відповідає на поставлені запитання. Дискусія проходить у стилі телевізійного ток-шоу.
Методика проведення дискусії:
1. Викладач ставить проблему, студенти її обговорюють. У дискусії беруть участь за регламентом 3-5 студентів.
2. Інші студенти через 15-20 хвилин беруть участь в обговоренні.
3. Після закінчення дискусії викладач підбиває підсумки, дає оцінку учасникам дискусії.
Структуровані дебати
.
Це змагання між двома командами.
Основні умови:
кожна команд
учасники дебатів виступають послідовно.
Перемога надається команді, яка більш ефективно й аргументовано довела свої позиції і спростувала протилежні.
До активних форм навчання, які сприяють засвоєнню до 70% матеріалу, відносяться рольові ігри.
Під час їх проведення розігруються ситуації, які студентам не траплялися у повсякденному житті. Кожна рольова гра може тривати декілька хвилин, за цей час студент має розіграти певну ситуацію всіма придатними для цього засобами. Метою рольових ігор є допомога студентам у дослідженні їх почуттів, думок та дій у вільній сприятливій обстановці. Рольові ігри можуть дати багатий матеріал для обговорення.
Методика проведення:
сформулювати проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;
визначити відповідно до сценічних ситуацій дійових осіб, їх кількість;
вибрати спостерігачів рольової гри;
Рольові ігри імітують реальні життєві події, тому вони повинні стосуватися проблем, на які немає однозначної відповіді. Викладач, не нав’язуючи своє бачення, може підкреслити ті моменти, в яких вдалося досягти згоди, і залишити відкритими ті, які потребують подальшого обговорення.
Розділ 2 Семінарське заняття на тему: «Основи землеустрою»
2.1 Основні поняття та визначення системи землеустрою в Україні
Система землеустрою
- це сукупність взаємопов'язаних наукових, технічних, технологічних та організаційно-правових заходів, направлених на регулювання земельних відносин, обліку та оцінки земельних ресурсів, організацію використання і охорони земель, складання територіальних і внутрішньогосподарських проектів землевпорядкування, організацію та здійснення землеустрою.
Система землеустрою містить сукупність таких взаємопов'язаних складових
:
1)об'єкти землеустрою;
2)суб'єкти землеустрою;
3)землеустрій, що містить землевпорядну діяльність і землевпорядний процес.
Кожна із складових має свою внутрішню структуру, яка складається із компонентів, що визначають широкий діапазон діяльності щодо землеустрою.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України об'єктами
земельних відносин, а відповідно, і землеустрою є землі в межах території України (територія України, території адміністративно-територіальних утворень, територіальні зони), земельні ділянки, у тому числі земельні частки (паї).
Земля - це частина довкілля, яка характеризується просторовістю, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами. Земля, згідно статті 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Межі земельної ділянки фіксуються на планах і виносяться в натуру (на місцевість). Площа земельної ділянки визначається після виносу меж в натуру (на місцевість). Правовий статус земельної ділянки включає в себе цільове призначення, дозволене використання і зареєстровані у державному земельному кадастрі права на земельну ділянку (права власності, користування або оренди, обмеження, обтяження).
Земельна ділянка може бути подільною і неподільною. Подільною визнається земельна ділянка, яка без зміни свого цільового призначення і законодавчо дозволеного використання може бути поділена на частини, кожна з яких після поділу може утворити самостійну земельну (землеволодіння або землекористування). Неподільною є земельна ділянка, яка за своїм цільовим призначенням і законодавчо дозволеним використанням не може бути поділена на самостійні земельні ділянки.
У процесі землеустрою формується право власності на земельну ділянку, яка відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Право власності формується також на простір, що знаходиться над та під поверхнею земельної ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Таким чином, в процесі землеустрою формується цільове призначення та правовий режим земель і земельних ділянок за побажанням власників, відповідно до вимог земельного та іншого законодавства. Установлення та зміна цільового призначення земель і правового режиму земельної ділянки проводиться згідно статті 20 Земельного кодексу України органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Вони приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок в установленому законодавством порядку.
Земельна частка (пай) - це частина земельної ділянки, яка обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення. Межі цієї частини ділянки в натурі не виділяються, але їх правовий статус враховується при внутрішній організації території земельної ділянки.
Суб'єктами землеустрою (землевпорядного процесу та діяльності) є:
1.Верховна Рада України в частині прийняття законів у сфері землеустрою, визначення засад державної політики в галузі використання і охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання і охорони земель, встановлення і зміни меж районів і міст, погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель.
2.Кабінет Міністрів України в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом; реалізації державної політики у галузі використання і охорони земель; викупу земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом; координації проведення земельної реформи; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання і охорони земель.
3.Верховна Рада Автономної Республіки Крим в частині розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання і охорони земель; погодження загальнодержавних програм у галузі використання і охорони земель, участі у їх реалізації у межах території Автономної Республіки Крим; затвердження та участі у реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; встановлення і зміни меж сіл, селищ.
4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участі у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і республіканських програм з питань використання і охорони земель; підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викупу земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим кодексом.
5.Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у частині розробки та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання і охорони земель; участі у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель; здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони земель.
6.Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин в частині внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації; координації робіт з проведення земельної реформи; участі у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання і охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок; здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів; розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин; участі у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель.
7 Обласні ради в частині розпорядження землями, які знаходяться у спільній власності територіальних громад; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання і охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання і охорони земель, участі в їхній реалізації на відповідній території; затвердження та участі у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; встановлення і зміни меж сіл, селищ.
8.Київська і Севастопольська міські ради в частині розпорядження землями територіальної громади міста; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах; організації землеустрою; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст.
Місцеві державні адміністрації в частині розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участі у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання і охорони земель; підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; підготовки висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.
10.Обласні та районні (міські) управління (відділи) земельних ресурсів Держкомзему України в частині державної експертизи програм і проектів землеустрою.
11.Міські управління (відділи) земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування, землевпорядники сільських і селищних Рад в частині організації землеустрою.
12.Інститут землеустрою УААН та його філіали в частині науково-методичного забезпечення організації та здійснення землеустрою.
13.Районні ради в частині розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель; організації землеустрою та затвердження землевпорядних проектів; внесення до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад пропозицій щодо встановлення і зміни меж районів, міст, селищ, сіл.
14.Сільські, селищні, міські ради в частині розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому в цим Кодексом; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів.
15.Комунальні та приватні землевпорядні організації, підприємці-землевпорядники в частині здійснення землеустрою.
16. Громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи як землевласники та землекористувачі, в т. ч. орендарі в частині замовлення, погодження та, в окремих випадках, затвердження проектів землеустрою.
Складова частина системи землеустрою, власне землеустрій, включає підсистеми землевпорядної діяльності та землевпорядного процесу.
Землевпорядна діяльність - науково-методична, технічна, технологічна, виробнича й управлінська діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, системи Інституту землеустрою УААН та його філіалів, громадян і юридичних осіб, яка здійснюється у сфері землеустрою.
Вона спрямована на проведення землеустрою, являє собою землевпорядний процес.
Землевпорядний процес - встановлений державою загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних і послідовних стадій:
а)порушення клопотання про проведення землевпорядної дії;
б) підготовчі роботи до складання проекту землеустрою;
в)складання проекту землеустрою та погодження;
г)розгляд проектної документації;
ґ) землевпорядна експертиза;
д) затвердження проекту;
є) перенесення проекту в натуру ( на місцевість);
є) оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів
ж) надання допомоги в порядку авторського нагляду за реалізацією проекту землеустрою власникам землі та землекористувачам (землевпорядне обслуговування).
Землевпорядний процес визначає правові форми проведення землеустрою через систему землевпорядних дій: соціально-економічних, технічних, юридичних, організаційних та довідко-інформаційних
Разом з тим, землевпорядні дії на різних етапах землевпорядного процесу мають різну питому вагу Так, якщо соціально-економічні дії переважають на етапі прогнозування і планування використання і охорони земельних ресурсів, то юридичні і технічні дії переважають на етапі проектування. Стадії землевпорядного процесу можуть змінюватися в залежності від видів землеустрою. Види землеустрою в залежності від його завдань і змісту розділяють: територіальний, внутрішньогосподарський і зокремлений.
Територіальний землеустрій - це система соціально-економічних, організаційно-правових і технічних заходів, спрямованих на створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування і вдосконалення раціональної системи стійкого землекористування сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, точність і безперечність встановлення в натурі (на місцевості) меж землеволодінь, землекористувань, адміністративно-територіальних утворень, спеціальних земельних фондів, земель права державної та комунальної власності, територій з особливими режимами використання й обмежених правами інших осіб.
Кадастровий землеустрій - це комплекс землевпорядних дій з відновлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок, які були надані у власність або користування до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельного кодексу України в редакції 1992 року) та виготовлення документів, що посвідчують право на землю.
Внутрішньогосподарський землеустрій - це система еколого-економічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення територіальних умов раціональної організації землі та виробництва, в основному сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств у межах їх землеволодінь і землекористувань, яка забезпечує ефективність сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земель, створення екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.
Основними завданнями внутрішньогосподарського землеустрою є:
а)організація раціонального використання громадянами і юридичними особами земельних ділянок для здійснення сільськогосподарського виробництва, а також організація території земель з особливими природоохоронними і іншими режимами використання.
б) розробка заходів з поліпшення сільськогосподарських угідь, освоєння нових земель, відновлення і консервація земель, рекультивація порушених земель, захист земель від ерозії, селей, підтоплення, заболочення, ущільнення, забруднення відходами виробництва і споживання, радіоактивними і хімічними речовинами, зараження і інших негативних дій.
Зокремлене землевпорядкування- це система ґрунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів по збереженню і підвищенню родючості земель щодо окремої земельної ділянки або території, які вимагають капітальних вкладень або розробки спеціальних технологій організації використання земель.
Основними завданнями зокремленого землевпорядкування є
а)уточнення місця розміщення і меж земель, які підлягають поліпшенню;
б) встановлення найбільш економічно й екологічно безпечних технологій виконання меліоративних та інших будівельних робіт;
в) уточнення порядку, умов і режиму використання і охорони земель після меліорації;
г)розробка проекту первинного окультурення земель;
ґ) визначення об'ємів, кошторисної вартості, черговості організації робіт, потреби в будівельних матеріалах, машинах, механізмах і робочій силі.
Нагадаємо, що система1
-
це множинність взаємодіючих елементів, які знаходяться у відношеннях та зв'язках і складають цілісне утворення. Системи діляться на природні і штучні. До перших відносяться всі природні системи, до других - система землеустрою, створена людиною.
Все, що не входить в систему і діє на неї або на що діє сама система, називається її зовнішнім середовищем. У залежності від ступеня взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють відкриті і закриті системи. За ступенем складності системи діляться на великі і складні. До складних систем відносяться ті з них, які побудовані для вирішення багатоцільових завдань.
Системи складаються з підсистем, кожна з яких може бути розглянута як окремо, так і в нерозривній цілісності.
Очевидно, що система землеустрою відноситься до соціальних систем, підтримка яких в цілісності і якісній визначеності здійснюється на рівні не тільки саморегулювання, але і цілеспрямованої дії. Тому система землеустрою складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних систем: управляючої та керованої.До керованої системи відносяться всі елементи, які забезпечують процес цілеспрямованої дії землеустрою на формування еколого-економічної системи землекористування в Україні.
Тому управління системою розглядають як специфічну форму інформаційного регулювання, при якому з керованої системи виділяється керуюча (управляюча) підсистема. Управління як інформаційне регулювання здійснюється на основі ідеальної (теоретичної, абстрактної) моделі процесу при наявності цілі й алгоритму управління [26].
Кожна з названих систем має свої особливості. Наукова постановка завдання управляючою системою землеустрою передбачає:
1)формулювання бажаної мети, яка може бути виражена через критерії якості управління;
2)визначення обмежень, які виражають економічні передумови організації використання і охорони земель шляхом землеустрою;
3)визначення обмежень, що виражають закони природи руху керованої системи.
Основна метасистеми землеустрою випливає з мети землеустрою: організація раціонального використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів шляхом землевпорядних дій
2.2 Семінарське заняття та його аналіз
Тема семінарського заняття:
«Основи землеустрою»
План заняття:
· Поняття система землеустрою
· Мета та завдання землеустрою
· Суб’єкти землеустрою
· Види землеустрою
Мета семінарського заняття
· формувати в студентів уміння орієнтуватись у змісті навчального матеріалу;
· формувати вміння й навички студентів самостійно систематизувати та поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності.
· сформувати в студентів уміння й навички застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності, усунути ті прогалини в навчальних досягненнях студентів, які існують у засвоєнні теми.
Основними завданнями семінарського заняття є:
· закріплення, розширення та поглиблення знань студентів, отриманих раніше на уроках;
· формування й розвиток їх навичок самостійної роботи;
· реалізація диференційованого підходу в навчанні з урахуванням індивідуальних особливостей студента;
Обладнання і матеріали:
· Закон України « Про землеустрій »
· А.М.Третяк « Наукові основи землеустрою »
Важливе значення в підвищенні ефективності семінарського заняття має технологія його проведення. Звичайно семінарське заняття починається зі вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття може починатися з раніше запланованого повідомлення студента або з його вільного виступу. Бажано викликати надійних студентів, але не найсильніших. Сильні студенти повинні бути в резерві та залучатися в якості опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного викладачем студента в обговоренні питання можуть брати участь усі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватись конспектами, підручниками, будь-якими літературними джерелами. Викладач стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорення теми, оцінюванням навчальних досягнень студентів.
Незалежно від типу семінарського заняття у процесі його спостереження та аналізу доцільно звертати увагу на такі параметри:
· вибір теми (співвідношення вивченого та нового матеріалу; характер матеріалу, що дозволяє поглибити знання студентів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити студентів літературою з теми; урахування ступеня сформованості в студентів умінь і навичок самостійної роботи);
· педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;
· підготовка викладача та студентів до семінару (розчленування теми на конкретні питання; інструктаж із роботи з основною та додатковою літературою; вибір форм самостійних повідомлень студентів - доповідь, реферат, виступ, опанування; підготовка ілюстративного матеріалу);
· технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова студентам для повідомлення з питань семінару; коментар повідомлень студентів; акценти викладача на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлень студентів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості);
· розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість «активних» учасників семінару, активізація та стимулювання учнів у процесі роботи);
· підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, яких знань набули студенти, ставлення до заняття та творча активність студентів, досягнення мети заняття, оцінка та стимулювання студентів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);
· результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення отриманих студентами раніше нових знань; формування в студентів умінь і навичок самостійної роботи з першоджерелами; розвиток здібностей студентів, формування вмінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь творчого мислення студентів, самоорганізація та самоконтроль).
Висновок
Семінар – це живий, творчий процес і його не можна запрограмувати в усіх деталях, але викладачу слід добре продумати кожен етап заняття. За характером семінарські заняття поділяються на випереджальні, навчальні, узагальнюючі (підсумкові). Важливу роль у підвищенні ефективності семінарського заняття відіграють підготовка та технологія його проведення. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Доцільно поставити на занятті проблемне питання, викликати розгортання мікро дискусій, а завершити семінар підбиттям підсумків обговорюваної теми та оцінюванням знань студентів. Семінарські заняття різних типів сприяють розвитку мислення студентів. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі оповідувачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору. Ці висновок можна зробити після проведеної дослідницької експериментальної роботи. Всі інші завдання семінару – повторення і закріплення знань, контроль – повинні підпорядковуватися цій головній меті. Семінарське заняття сприяє інтенсивній самостійній роботі студентів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою. Оцінювання є одним з процесів пізнання, в результаті якого виявляється і виражається у формі оцінки значення різних об'єктів і процесів навколишньої дійсності. Оцінювання учбових досягнень розглядається нами як системоутворюючий компонент управління якістю навчання, що полягає у встановленні ступеня відповідності норм якості між метою і результатом навчання. Семінарські заняття різних типів сприяють розвитку мислення студентів та сприяє інтенсивній самостійній роботі студентів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою. Семінарські заняття — обговорення класним колективом підготовлених доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів). Вчитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні удентамита додаткові питання, розподіляє завдання між студентами з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи студентів подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), повідомлення, коментованого читання першоджерел чи доповідей. На відміну від педагогічних технологій, заснованих на логіці науки "від знань до вмінь", сучасні педагогічні технології, зокрема і семінарські заняття, побудовані за принципом введення у навчально-виховний процес системи загальнолюдських цінностей, спрямування на розвиток професійних якостей та творчих здібностей особистості та способів діяльності, що забезпечують їх реалізацію. Результатами процесу формування знань, умінь та навичок у ході підготовки та проведення семінарського заняття ми вважаємо високий рівень оволодіння навчальним матеріалом. Розвиток творчого мислення, уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом, презентувати матеріали дослідження тощо.
Список використаної літератури
1. Арутюнов Ю.С., Дера В.Г. Деловая игра „Мозговая атака”: Методическое пособие. – М., 1990.
2. Баханов К. Технологія групової справи в навчанні історії в школі // Історія в школах України. – 2002. - № 1. - С.23-29.
3. Борзова Л.П. Дидактические игры // Преподавание истории в школе. – 2000. - № 1. – С.46-47.
4. Ларионов В.В., Писаренко С.Б. Видовое информационное поле в инновационной педагогике: состав, структура, свойства и применение в тестировании // Инновации в образовании. – 2005. - №1. – С.55-62.
5. Мухина С.А., Соловьев А.А. Нетрадиционные педагогические технологии в обучении. – Ростов-на-Дону, 2004.
6. Носенко Е.Л. До проблеми зміни освітньої парадигми // Педагогічний процес: теорія і практика. – К., 2002. – Вип.2. – С.77-80.
7. Савельев А. Инновационное высшее образование // Высшее образование в Росии. – 2001. - № 6. – С.43-45.
8. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. – М., 2002.
9 Вачков И.В. Психология тренинговой работы. - М.: Эксмо, 2007. – 415 с.
10 Гиппиус С.В. Тренинг развития креативности. Гимнастика чувств.- СПб.: Речь, 2001. – 346 с.
11 Копытин А.И. Системная арт- терапия. – Спб.: Питер, 2001. – 224 с.
12 Образование. Инновация. Будущее. (Методологические и социокультурные проблемы). - Ростов-на-Дону: РО ИПК и ПРО, 2001 год.-176 стр.
13 Підготовка волонтерів до соціальної роботи. Навчально-методичний посібник/За ред. А.Й.Капської. – К.:Дерсоцслужба, 2005. – 152 с.